Чемпіон

У 2025-му шпажист став чемпіоном Європи, який приймала італійська Генуя, а 2026 році виграв етап Кубку світу в Астані, до речі, вперше у своїй кар'єрі. Ще двічі цьогоріч на Кубку світу Свічкар наближався впритул до нагород, зупинившись у чвертьфіналі.

Крім спортивної кар'єри Роман яскраво розвиває свої соціальні мережі, бере інтерв'ю в українських спортсменів, дає майстер-класи та навіть попрацював на Зимових Олімпійських іграх у Мілані-Кортіні-2026.

В ексклюзивному інтерв'ю Свічкар розказав про роботу з психологами, підготовку до Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі 2028 року та свої проєкти поза спортом.

Також ми не забули запитати, ким себе вважає фехтувальник поза доріжкою – блогером чи інфлюенсером.

– Ти повернувся з Відкритого чемпіонату Франції, чи задоволений тим, як провів ці змагання?

– Я з моєю командою "Родес Аверон" став 9-м, всього було 16 команд. Це перший вищий дивізіон. Проміжний турнір. Система така: два турніри і в червні фінал. Звісно, хотілось медаль, бо колись ми вже брали медаль на такому турнірі. Утім, ми залишились в першому вищому дивізіоні, і це добре. Мене вже покликали і на наступний раз, сказали, що хочуть, аби я виступав з ними. За емоціями це дуже класна штука, гарний досвід змагань з командою Франції, вони другі у світовому рейтингу і це топ рівень.

– У Франції тобі вдалося відвідати олімпійську базу. Чим вона відрізняється від нашої Конча-Заспи?

– Я тренувався там з усією елітою Франції. Для мене було корисно побачити їхні умови тренувань, поспарингувати з ними, це – дуже круто. Щодо нашої Конча-Заспи, то я б хотів подякувати Андрію Тітусовичу (Крилюк. – ред.), директору нашої олімпійської бази. Він, дійсно, розвиває нашу олімпійську базу, і ми це відчуваємо. Він завжди готовий до діалогу, прислухається до всіх, тож я думаю, що в перспективі ми побачимо багато змін та покращень.

Я вже показав йому деякі кейси з Франції, що ми можемо змінити в себе. У них є фехтувальний зал для кожного виду зброї, тобто, наприклад, шпага-жінки та шпага-чоловіки – це один великий зал, поділений навпіл. Поряд зал для рапіри та зал для шаблі. На жаль, в нас поки немає такої можливості, втім, я знаю, що фехтувальний зал планується на Конча-Заспі. Це головна відмінність. Звісно, ми маємо металеві доріжки, але їх іноді доводиться переміщати з залу в зал. Також, що мені ще сподобалось там – це те, що в них є джакузі та сауна, туди можна потрапити кожен день після тренування. Є кімната для сну.

– Можливо, тобі там чогось не вистачило?

– У Конча-Заспі є соляна кімната, цегла привезена з Солотвино, і у мене іноді проблеми з носом, тож я стабільно туди ходжу, набираюсь імунітету, можу там поспати, переключитись. У нас також є велосипеди, які ми можемо безкоштовно взяти і покататись. Минулого року я брав велосипед, в мене є гамак, я їхав у ліс між тренуваннями і спав. Мені це було дуже потрібно: побути в тиші. Це все про турботу про спортсменів, бо ми живемо на базі дуже багато. Ще у них не було пральні в самому залі, тобто ти мав окремо йти в пральню.

– Сезон 2026 року вже приніс тобі золото Кубка світу, ти йдеш на 7-му місці у світовому рейтингу. Можеш назвати цей сезон найбільш успішним в своїй кар'єрі?

– Дивлячись, по яких критеріях судити. Тому що можна видати сезон як Микита Кошман у 2025 році. Він тоді вперше по сеньйорах потрапив у 16-ку кращих, і одразу третє місце на чемпіонаті світу. І по факту, краще так, бо в нього є медаль на найголовніших стартах.

А у мене... я радію, що ми з командою починаємо збирати різні нагороди і це дуже тішить. Загалом, це найстабільніший рік у моїй кар'єрі. Я з січня двічі був у чвертьфіналі, один раз став першим на Кубку світу. Тобто з п'яти турнірів три рази був гарний результат. Я сьомий у рейтингу, і це показує, що я стабільний протягом сезону.



Щойно Роман Свічкар переміг італійця Маттео Галассі та вийшов у півфінал КС в Астані


НФФУ




– Завдяки чому вдалось досягти цієї стабільності?

– Це комплексна робота. У нас всі тренери працюють зараз разом, у нас багато міжнародних зборів, я отримую багато індивідуальних уроків від тренерів: Ігоря Рейзліна, Богдана Нікішина, Наталії Кондрат, Максима Хвороста, у Харкові – Ірина Іванівна Одокієнко мені допомагає. Це перша складова, а друга – ментальна. Я багато над цим працював, шукав модель, як себе поводити на змаганнях, змінював своє психологічне налаштування перед турніром.

Перед Казахстаном (етап КС в Астані. – ред.) я робив практику і дозволив собі прибрати стелю, тому що її не існує. Усі спортсмени хочуть виграти, але іноді вони мріють про якийсь результат, а я зруйнував це і вирішив, що все можливо. Тобто піку не існує, ти можеш все, і можеш досягти всього. Фехтування – це психологічний вид спорту, єдиноборство, коли ти працюєш не тільки проти суперника, а й проти власної психіки.

– У який момент ти прийшов до психологічних практик, чому обрав цей шлях?

– Хочете, аби я розповів усі секрети (сміється). У мене були різні шляхи трансформації моєї особистості, дуже багато людей трапляється на моєму шляху, які є моїми менторами, друзями, радниками. Від кожного я намагаюсь отримати корисну пораду, заряджатись. У мене був період, коли я ходив пірнати в холодне джерело. Це мені дало змогу набрати внутрішньої сили, стійкості та прокачати свій стержень. Потім я, думаю ви чули, як Влада Харькова розповідала, що вона багато працює над медитаціями. Також є олімпійський чемпіон із Угорщини Тібор Андрасфі, я спілкувався з ним, він завжди дуже сконцентрований та спокійний. Він розповів, що робить практики і працює з психологом.

Я дуже імпульсивний, люблю спілкуватись, це трохи розфокусовує від головного, бо хочеться досягти чогось більшого та проявити себе. Проте на змаганнях я все це ховаю, змінююсь в обличчі і намагаюсь себе вводити в професійний стан спортсмена. Це один із моментів, який мені допомагає.

До того ж я іноді роблю вправи для дихання. Хочу порекомендувати всім спортсменам-початківцям постійно вкладати енергію в свою справу та любити те, чим займаєтесь.

– Паралельно ти розвиваєшся як інфлюенсер, береш інтерв'ю в інших спортсменів. Це більше як хобі?

– У нас є рубрика з Олімпійським комітетом – інтерв'ю зі спортсменами. Я хочу спілкуватись із найкращими спортсменами, я пишаюсь ними, надихаюсь ними, і хочу іноді щось переймати від них. Тому я багатьом кажу, що ви повинні ставити питання, проявляти ініціативу. Вважаю, треба бути дотичним до цього.



Роман Свічкар (справа) з Віталієм Мензином на Олімпійських іграх 2026 року


Роман Свічкар




– Ти позиціонуєш себе як блогера чи все ж як інфлюенсера?

– Я дуже вдячний всій своїй команді та всім, хто мені допомагає та підказує. Звісно, я розумію, що в мене ще дуже багато роботи попереду: у мене погана англійська, неправильна дикція, якість – не завжди ок. Завжди треба й можна краще.

Вважаю себе саме інфлюенсером. Хтось жартує, що я блогер, але ні, я більше хочу себе позиціонувати себе як особистість, це мій особистий бренд. Я інфлюенсер, я амбасадор деяких брендів, я шукаю та веду перемовини з брендами, які мені імпонують, побачимо в перспективі, що з цього вийде.

Насправді, я ж не один такий, у нас в Україні дуже багато спортсменів із сильною позицією, вони багато допомагають нашій країні. Взагалі, я дуже кайфую від того, що роблю і в мене з'явилось багато нових комунікацій з цікавими та успішними людьми. Я вважаю, що ми маємо бути не тільки спортсменами, а й покращувати свою репутаційну позицію. Успішні люди мають звитяги на всіх фронтах. Я не знаю, як вони це все витримують, але я прагну хоча б трохи наблизитись до них та їхнього ритму життя.

– Розкажи детальніше про кожен зі своїх проєктів?

– Інтерв'ю зі спортсменами та благодійні проєкти. Зараз ми записували інтерв'ю з Олександром Гливинським і підтримали сортувальну станцію "Україна – без сміття". Дякую їм, вони роблять нашу країну чистішою, багато людей сортують та приносять їм сміття.

Ми записали там частину інтерв'ю, і я вважаю, що таким чином спортсмени можуть доторкатись до різних ніш і підтримувати їх.



Роман Свічкар (справа) серед гостей церемонії УП 100


Роман Свічкар




– Топ-3 людини, з якими ти вже записав інтерв'ю та топ-3 – з ким хочеш це зробити?

Я записав інтерв'ю з Магучіх, мені дуже імпонує Ярослава, вона зробила феноменальний успіх у 2024 році – встановила світовий рекорд, стала Олімпійською чемпіонкою. З нею дуже приємно спілкуватись, і вона мене вразила тим як допомагає державі, військовим, тваринам. Там космічні суми. Я пишаюсь нею.

Я ціную кожне інтерв'ю. Інтерв'ю з Сергієм Жаданом теж було таким прикольним, тому що він з іншої ніші, він письменник, співак, у нього сильна репутація. Ми записали інтерв'ю, а після – поїхали разом у госпіталь до військових у Харкові. Це був комплексний підхід.

Третє інтерв'ю – з Ольгою Харлан. Вона була дуже позитивна, підігравала мені. Я пишаюсь її успіхами, вона найтитулованіші спортсменка України, вона з мого виду спорту, вона дуже щира та добра.

А ті, з ким мрію записати інтерв'ю – це Еліна Світоліна стовідсотково. Я був на її майстеркласах у Житомирі, але не встиг із нею там поспілкуватись. Ми разом були на Юнацьких Олімпійських іграх у 2010 році в Сінгапурі. Вона представляла Харків. Еліна мене дуже вражає як особистість.

Також хотів би дуже побачити та поспілкуватись із Артемом Півоваровим, бо останній рік я слухаю його пісні перед боями, і вони мене дуже заряджають.

Третя людина, я назву тут двох – це пілот Формули-4 Олександр Бондарев і сумоїст Данило Явгусишин. Це ті українці, які себе зараз проявляють на увесь світ.

Окремо хочу додати Лілію Подкопаєву, я записував з нею інтерв'ю. У неї неймовірна грація, постава, легендарна особистість. Коли вона приїжджає в Україну, розписує кожну хвилину. Ми разом їздили в дитячий будинок у Броварах. Вона неймовірна.

– Ти також проводиш майстеркласи з фехтування, як тобі рівень теперішньої молоді та чи була історія, яка тебе вразила?

– У нас багато спортсменів, вони всі молодчини. Я пам'ятаю як рік тому поїхав у місто Долина Івано-Франківської області на майстерклас, там була дівчинка. І ось нещодавно вона посіла друге місце на Всеукраїнському турнірі. Я написав їй вітання, їй було дуже приємно. Для неї це було дуже важливо. Мене це вразило.

А загалом, стараємось їздити по містах України, я тільки приїхав до Харкова, прийшов у фехтувальний клуб ми позаймались там, поспілкувались і діти кажуть, що дуже раді, коли я приїжджаю, але вони трохи засмучуються через те, що кажуть, що ми дуже слабкі порівняно з тобою. Але це ж нормально, якщо ти хочеш прогресувати, то треба багато працювати.



Роман Свічкар (справа)


Роман Свічкар




– Ти член Комісії атлетів Федерації фехтування України та Європейської федерації, які цілі ти ставиш собі будучи в цих організаціях?

– Президент Федерації фехтування України Михайло Ілляшев має робочі візити по Україні і мені як члену Комісії атлетів Федерації фехтування України та Європейської федерації дуже приємно це бачити. Він приділяє увагу регіонам, це велика підтримка. Бо я згадую, коли був дитиною, і до нас хтось приїжджав, то це велика подія, ти розумієш, що це увага.

Якщо говорити про Європейську федерацію, то коли я подавав свою кандидатуру, у мене був дуже важливий проєкт, який я хочу реалізувати. У нас на чемпіонаті Європи в командних змаганнях є бій за третє місце, тобто одна команда стає третьою, інша – четвертою. А ось на чемпіонаті Азії є бій за третє місце, і команда, яка стає третьою, отримує одні очки в залік, четверта – інші, але на нагородження виходять обидві команди, вони стають бронзовими медалістами. Якщо вони змогли це зробити за регламентом в Азії, то я дуже хочу і ми вже обговорюємо, аби зробити це в Європі, Америці та Африці. Це дасть змогу більше мотивувати спортсменів. А в українській федерації у нас три людини в комісії атлетів: я, Ольга Харлан і Андрій Погребняк. Ми як сполучна ланка між спортсменами та федерацією. У нас були спонсорські кошти, і ми придбали тренажер для шпаги на розвиток реакції.

– Можливо, уже щось вдалося зробити на цих посадах?

– Найкращий кейс, який я запропонував і мене підтримали всі члени федерації та комісії атлетів – фотосесія для обкладинок у світовому рейтингу. У нас були неякісні фото, як і в більшості країн. Я запропонував змінити ці фотографії, і на чемпіонаті України, де були всі, починаючи від кадетів до сеньйорів, мали можливість підійти та зробити на гарному білому тлі якісне фото.

Наша пресаташе відправила ці фото в міжнародну федерацію і вони замінили їх у себе.

Це унікально, адже зараз Україна має мабуть найбільш якісні фото.

– Я знаю, що ти любиш влаштовувати собі челенджі, аби ставати кращим, який челендж у тебе зараз?

– Шановні читачі, сьогодні починаю новий челендж, ви зі мною? Челендж 100 відтискань на день. Якось я побачив, як харківський бігун зробив цей челендж і теж вирішив спробувати. Буду намагатись місяць робити по 100 відтискань на день, можливо, будуть пропуски у змагальні дні. Ще думаю прописати собі декілька моментів – хочу почати записувати свої витрати та надходження за місяць. Надходження записувати для мотивації, що буде хотітись заробляти більше, а витрати – для контролю, аби побачити картину – що і як.

Також хочу більше дотримуватись режиму, більше відпочивати. У червні чемпіонат Європи, тож хочу відновитись і більш професійно до нього підійти.
– Я знаю, що ти також відмовлявся на 2 місяці від м'яса, розкажи про цей досвід?

– Я не їв м'яса 84 дні. У мене не було дедлайну, скільки саме я не маю його їсти. Це був експеримент, щоб краще пізнати себе та тренувати свою силу волі.

Я дуже захоплююсь вегетаріанцями, які не вживають м'яса, але я люблю м'ясо (посміхається. – ред.).

Також у мене були челенджі не вживати алкоголь, кожен день фізичні навантаження, контрастні душі і читання книг.

– Ти колекціонуєш значки. Наскільки велику колекцію вдалося наразі зібрати та чи є рідкісні екземпляри?

– Зараз у мене є 94 країни, треба дотиснути мінімум 100. Це крута фішка.

Мене цікавлять саме рідкісні значки тих країн, про які мало хто знає. У мене є з Бермудських островів, є з Палау, американське Самоа. Вони дуже красиві. Є солідний значок азербайджанський, він як золота прикраса. Дуже помпезні значки роблять арабські країни. Це момент комунікації. Я поспілкувався, наприклад, з хлопцем з Науру, там проживає 11 800 людей. Він виступав на Олімпіаді в Токіо. На жаль, значка у нього не було, я не встиг в нього його взяти, але ми поспілкувались і це було дуже цікаво.

Сподіваюсь, якщо поїду на Олімпійські Ігри-2028, то не буду мінятись значками там. Це відволікає, я дивлюсь на всіх. На Олімпіаді хочу закритись на цей раз від усього. Я почав це робити на Юнацьких Олімпійських іграх в 2010 році, і це змінювало мою ментальність. Це доказ того, що немає перешкод, що ти можеш спілкуватись із різними національностями, різними культурами. Така комунікація може призвести, починаючи від значка, до візиту в ці країни.

– Наступного року розпочнеться боротьба за потрапляння на Олімпійські ігри, ти вже маєш досвід виступу там, тож наскільки ти змінився, якщо порівняти тебе з Олімпіадою в Парижі?

– Зараз у мене більше життєвого досвіду, більша стресостійкість. Життя нас випробовує, тож ми стаємо сильнішими. Але я розумію, аби досягти олімпійського успіху, треба ще стільки всього зробити. Я бачу, що те, що я роблю, зараз працює. Це комплексна робота нашої команди, яка працює. Але треба шукати й нові шляхи, які будуть працювати. Я, як спортивний матеріал, став більш підготовленим, але ще треба багато всього зробити. Олімпійські ігри – це унікальні змагання, де йде такий психологічний тиск, що твій стан може змінитися за секунду. До цього треба бути готовим. Плюс, треба бути і технічно готовим.

Я радію, що в мене більш-менш все добре зі здоров'ям. Тому, працюємо далі, я дякую Міністерству молоді та спорту, нашій державі, федерації за гарне фінансування. У нас дійсно зараз є можливість їздити на збори, на змагання.

Скоро лечу в Колумбію на Гран-прі. Це дуже дорогий турнір, втім мене туди відряджують, аби я підтримав свій світовий рейтинг та показав кращий результат для нашої країни. Звісно, завжди хочеться отримувати більше екіпірування та клинків. Але я відчуваю допомогу.



Роман Свічкар – чемпіон етапу Кубку світу в Астані, березень 2026 року


Роман Свічкар




– Скільки клинків потрібно тобі на рік?

– Понад 10. Можна зламати клинок за тиждень, а можна й за декілька місяців. Він може зламатись навпіл, а може деформуватись, тоді ти його назад вирівняв, але ти не будеш його використовувати на світових турнірах. Є багато нюансів, але це точно понад 10 на рік.

Я амбасадор фехтувального бренду, тож маю певну підтримку від них, також є підтримка федерації та міністерства. Мені дуже допомагає моє місто Харків. Моя тренерка знаходить можливості цієї підтримки. Але, звісно, що в комплексі хочеться, аби всі отримували більше.

– У 2026-му на тебе чекають чемпіонати Європи та світу, які завдання ставиш сам собі, та на якому місці у світовому рейтингу розраховуєш бути наприкінці сезону?

– Найголовніший турнір сезону буде в липні – чемпіонат світу у Гонконзі (з 21 по 30 липня 2026 року. - ред.), чемпіонат Європи буде в червні (з 16 по 21 червня. – ред.). Головна мета – показати максимум.
У мене є мрія та ціль бути у топ-3 світового рейтингу, внутрішньо я відчуваю, що це можливо. Мені треба підтвердити залікові очки за перше місце чемпіонату Європи. Побачимо. Але дуже хочеться зайти в топ-3.