Gazeta.ua

Перемовини між українською та російською делегаціями в Стамбулі заплановані на п'ятницю, 16 травня. Про це повідомили джерела "Української правди". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський відмовився бути на переговорах у Стамбулі з делегацією РФ За інформацією УП, у четвер жодних офіційних зустрічей не передбачено. У п'ятницю ж до переговорів приєднаються й представники США зокрема, держсекретар Марко Рубіо та спецпредставник американського президента Стів Віткофф. Президент України Володимир Зеленський завершив свій візит до Туреччини та вирушив до Албанії для участі в саміті Європейської політичної спільноти, який розпочнеться 16 травня. Українську делегацію у Стамбулі очолюватиме міністр оборони Рустем Умєров. Її прибуття заплановано на пізній вечір четверга. Президент України Володимир Зеленський не дочекався глави Кремля Володимира Путіна в Туреччині. Український політик не поїде на переговори з російською стороною в Стамбулі. Однак, незважаючи на низький рівень представленості російської делегації, він вирішив відправити українську делегацію на переговори до Стамбула з поваги до президента США Дональда Трампа і президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана.

Президент РФ Володимир Путін відмовився від участі в перемовинах із президентом України Володимиром Зеленським у Стамбулі, бо навмисно затягує процес заради збереження бойових дій. Про це заявив прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, передає Тhе Guаrdіаn. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: США мають активніше тиснути на Росію, а не лише на Україну - Зеленський "Сьогоднішня ситуація - чергове підтвердження того, що саме Путін затягує час. Він є головною перешкодою на шляху до припинення вогню. Україна ще кілька місяців тому чітко висловила готовність до беззастережного 30-денного перемир'я. Але Путін не готовий до миру", - наголосив Стармер. Міністр оборони Британії Джон Гілі у свою чергу заявив, що західні союзники мають активізувати тиск на Кремль. Він закликав до нових санкцій проти Росії, аби змусити Путіна приєднатися до переговорного процесу. "Час настав - він може прийти до Стамбула, віддати наказ про припинення вогню та припинити війну. Це в його силах", - підкреслив Гілі. Президент Володимир Зеленський заявив, що на початкових етапах мирних ініціатив Сполучені Штати здійснювали більший тиск на Україну, ніж на Росію. "Спершу позиція президента Трампа передбачала тиск на обидві сторони. Але, на мою думку, тиснули більше саме на нас. Україна при цьому демонструвала: справа не в нас, ми не агресори. Ми захищаємо свою землю та життя",- наголосив Зеленський.

Час початку мирних переговорів між Україною та Росією у Стамбулі досі не погоджено, попри те, що ініціатором зустрічі виступив Кремль. Про це заявив президент України Володимир Зеленський на пресконференції в Анкарі 15 травня. "Була пропозиція щодо проведення прямих переговорів сьогодні, в Туреччині. Але з того моменту все, що ми бачимо - це лише зміни та невизначеність. Вважаю, що це прояв неповаги до всіх сторін переговорного процесу, адже досі навіть не визначено час зустрічі", - наголосив Зеленський. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: США мають активніше тиснути на Росію, а не лише на Україну - Зеленський За його словами, українська делегація, яку очолює міністр оборони Рустем Умєров, прибуде до Стамбула увечері 15 травня й залишиться там до кінця наступного дня - 16 травня. Президент додав, що делегація готова чекати. "Наша команда буде сьогодні і, про всяк випадок, завтра. Раптом хтось з'явиться. Щоб не було сюрпризів", - заявив він. Очікується, що до переговорів також долучаться представники США та Туреччини. Сам Зеленський не братиме участі у переговорах у Стамбулі, адже 16 травня він разом із турецьким президентом Реджепом Тайїпом Ердоганом вирушить до Албанії для участі в саміті Європейської політичної спільноти. Президент України Володимир Зеленський не дочекався очільника Кремля Володимира Путіна у Туреччині. Український політик не поїде на переговори з російською стороною в Стамбулі. За словами чиновника, Зеленський "наразі вирішує", кого відправити в Стамбул на переговори із росіянами.

Велика Британія і Німеччина оголосили про початок спільної розробки нової високоточної зброї далекого радіусу дії. Згідно з офіційною заявою уряду Великої Британії від 15 травня, йдеться про створення ракетного озброєння, здатного уражати цілі на відстані понад 2000 км. Проєкт став логічним продовженням оборонного партнерства, укладеного у жовтні минулого року в межах Трініті-хаусської угоди - першої двосторонньої оборонної угоди між двома найбільшими економіками Європи. Мета співпраці - посилення обороноздатності континенту на тлі триваючої війни Росії проти України. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Держави ЄС погодили нові санкції проти Росії У рамках візиту британського міністра оборони Джона Гілі до Берліна, де він зустрівся з німецьким колегою Борисом Пісторіусом, сторони вперше офіційно підтвердили запуск спільної програми зі створення стратегічної зброї нового покоління. За словами Джона Гілі, така співпраця зміцнює не лише безпеку обох країн, але й сприяє економічному зростанню через створення робочих місць, розвиток виробництва та залучення інвестицій. "У нинішньому небезпечному світі союзники по НАТО мають стояти пліч-о-пліч. Разом з Німеччиною ми підтримуємо Україну, захищаємо східний фланг Альянсу та спільно інвестуємо у передові військові технології", - заявив він. Окрім нового озброєння, сторони також обговорили спільні закупівлі торпед Stіng Rаy для морської авіації, що має посилити обороноздатність проти підводних загроз. У межах оборонного співробітництва Німеччина також придбає сучасні британські військові мости, що стане частиною внутрішньої програми модернізації та забезпечить нові робочі місця у північно-західних регіонах країни. Після підписання Трініті-хаусської угоди військовослужбовці Німеччини вже беруть участь у спільних польотах на британських літаках Р-8 Роsеіdоn, які здійснюють спостереження за активністю російських суден поблизу берегів Великої Британії. У п'ятницю, 16 травня, міністри оборони країн Європейської групи п'яти (Е5) - Великої Британії, Німеччини, Франції, Італії та Польщі - проведуть зустріч у Римі. А в червні Велика Британія і Німеччина спільно організують чергове засідання Контактної групи з оборонної підтримки України, до якої залучено понад 50 країн. З початку головування Лондона в цій групі вже оголошено про військову допомогу Україні на суму понад 23 млрд фунтів стерлінгів. Велика Британія вже передала Україні вісім систем ППО Rаvеn, ще п'ять перебувають у процесі поставки. Ці системи успішно знищують російські безпілотники з 2023 року, хоча лише нещодавно їх було показано в офіційних відео. Однак конструкція вбивці дронів здивувала багатьох - це вантажівка, оснащена ракетами класу повітря-повітря. "Це дивовижна система, яка поєднує автомобіль НМТ 600 Suрасаt з вдосконаленою ракетою малої дальності АSRААМ", - коментує полковник Королівської морської піхоти Оллі Тодд із британської військової групи Таsk Fоrсе.

Студія DС Studіоs опублікувала другий трейлер супергеройського фільму "Супермен", прем'єра якого в Україні запланована на 10 липня 2025 року. Відео оприлюднили на YоuТubе-каналі DС. У новому відео особливий акцент зроблено на внутрішньому конфлікті головного героя - Кларка Кента у виконанні Девіда Коренсвета - з урядами різних країн і суспільством, яке не довіряє йому попри його надлюдські зусилля зупинити війну. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вийшов трейлер третьої частини "Ілюзії Обману" Трейлер демонструє, як Супермен намагається знайти баланс між роллю рятівника та спробами залишитися частиною світу людей. Центральне місце в ролику займає Лекс Лютер, якого грає Ніколас Голт. З перших кадрів видно його вороже ставлення до Супермена, а в одному з епізодів він зі своєю командою лиходіїв вдирається до Фортеці Самотності - таємної бази криптонця. Фільм зрежисував Джеймс Ґанн, відомий за трилогією "Вартові Галактики". У стрічці також зіграли Рейчел Броснаген (Лоїс Лейн) і низка інших зірок. "Супермен" стане першою стрічкою оновленого кіновсесвіту DС, очолюваного Ґанном. Історія зосередиться на ранньому етапі становлення героя - його боротьбі з подвійним життям, викликами професії журналіста та водночас - супергероя, якому доводиться протистояти не лише злу, а й зневірі світу. На стримінговій платформі Nеtflіх показали тизер другого сезону серіалу "Венздей". Головну роль виконає Дженна Ортега. До своїх ролей також повернулися Кетрін Зета-Джонс (Мортіша Аддамс), Луїс Гусман (Гомес Аддамс) і Фред Армісен (дядько Фестер), Емма Маєрс (сусідка Венздей Енід Сінклер). Крім цього, режисери додали нових акторів зокрема Стіва Бушемі, Біллі Пайпер, Іві Темплтон, Оуена Пейнтера і Ноа Тейлора.

У Сухопутних військах Збройних сил України фіксують зростання інтересу до проєкту "Контракт 18-24". Про це повідомила молодша лейтенантка Алла Пунько, офіцерка 1-го центру рекрутингу, в ефірі телемарафону. "Хоча я не можу назвати конкретні цифри, статистика показує стабільне збільшення кількості заявок від кандидатів. Особливо це помітно після розширення переліку бригад, до яких можна долучитися. Зараз їх уже 13", - зазначила Пунько. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сотні добровольців уже підписали "Контракт 18-24" - Міноборони Серед підрозділів, до яких нині можуть вступити учасники проєкту, - 10-а, 28-а, 72-а, 92-а, 3-я штурмова, 24-а, 30-а, 93-а, 128-а, 47-а, 54-а, 127-а бригади та 3-я окрема залізно-танкова бригада. За словами Пунько, найбільший інтерес традиційно викликають 72-а, 92-а, 3-я окрема штурмова, 10-а окрема гірсько-штурмова "Едельвейс" та 28-а окрема механізована бригади. Вона також наголосила, що до участі в проєкті можуть долучитися громадяни віком від 18 до 25 років, які відповідають ключовим вимогам: відсутність судимостей, проходження військово-лікарської комісії та психологічного відбору. "Розширення списку бригад і посад значно пожвавило темпи набору. Ми бачимо позитивну динаміку й запрошуємо всіх охочих долучатися", - додала представниця Сухопутних військ. Міністерство оборони України офіційно оголосило про старт ініціативи "Контракт 18-24", яка дозволяє громадянам віком від 18 до 24 років добровільно долучитися до лав Збройних Сил України на один рік. Учасники програми отримають гідну фінансову винагороду, професійну підготовку за стандартами НАТО та широкий соціальний пакет. Гарантований фінансовий пакет у 1 мільйон гривень. Зокрема, 200 тисяч гривень виплачуються одразу, решта - упродовж служби. Також добровольцям пропонують: - Щомісячне грошове забезпечення до 120 тис. грн; - Іпотеку під 0%; - Безкоштовне навчання за державний кошт; - Медичне забезпечення, включно із зубним протезуванням; - Можливість виїзду за кордон після року служби; - Звільнення від мобілізації на 12 місяців після завершення контракту.

У сезон молодої картоплі хочеться готувати її щодня. Якщо ви шукаєте простий рецепт, зверніть увагу на спосіб, де не потрібно її варити. Картопля виходить з золотистою скоринкою та ніжною серединкою. Це ідеальна страва до обіду чи вечері, яка підкорить всю родину. Рецептом поділилася суперфіналістка Мастершеф Ольга Рябенко. "Покажу, як смачно приготувати її в одній сковорідці - без окремого варіння, без зайвих клопотів", - каже кулінарка. Молода картопля з апетитною та рум'яною скоринкою Інгредієнти: Молода картопля - 1- 1,5 кг; Вода - 150 мл; Масло - 120 г; Паприка - 1 ч.л; Сіль - за смаком; Кріп подрібнений Часник - 2 зубчики. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Молода картопля, запечена на вогні: зберігайте ідею суперфіналістки Мастершеф Як приготувати Помити молоду картоплю і викласти в сковорідку. Беріть сковорідку з бортиками, щоб було зручно змішувати. Влити воду, посолити, накрити кришкою й готувати на середньому вогні до готовності, вода має повністю википіти (близько 15-20 хв в залежності від розміру картоплі). Додати масло та паприку, збільшити вогонь та обсмажити до золотистої скоринки. Наприкінці додати натертий часник та подрібнену зелень. Обов'язково спробуйте. Цей рецепт стане вашим улюбленим. Переглянути цей допис в Іnstаgrаm Допис, поширений ОЛЬГА РЯБЕНКО| РЕЦЕПТИ СВІТУ (@оlgа_rіаbеnkо_) Весняно-літня закуска, яка миттєво створює настрій - це хрумкі мариновані огірки з медом, які готуються всього за 10 хвилин. Легкі, ароматні огірки стануть ідеальним доповненням до м'ясних страв, картоплі чи просто як апетитна закуска до обіднього столу.

Реабілітаційні заняття для військових проводять на Київському іподромі. Проєкт реалізується у співпраці з організацією "Київ Мілітарі Хаб", яка займається підтримкою ветеранів та діючих військовослужбовців. Заняття включають верхову їзду та роботу з психологами. Такі активності допомагають зменшити тривожність, повернути відчуття тіла й відновити довіру до оточення, кажуть організатори. Кожного тижня на іподромі тренується кілька груп, а кількість охочих зростає. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на одному з таких занять і дізналася, як зараз живе Київський іподром та чим займаються там військові та ветерани. ЦЕНТР ВИПРОБУВАНЬ Бетонна трибуна Київського іподрому розтягується вздовж доріжки на кількадесят метрів. Її дах винесено вперед і тримається на рядах колон. Фасад будівлі трохи зношений - облущена штукатурка, тріщини, подекуди видно іржаві конструктивні елементи. У нижній частині розташовані кілька лав і два мобільні туалети. Вікна засклені, частина з них замінена на сучасні пластикові. Перший київський іподром з'явився ще у ХІХ столітті - на Печерську, в районі сучасної площі Лесі Українки. У ті часи це була не лише спортивна, а й культурна подія: скачки збирали міську еліту, а тоталізатор приваблював азартну публіку. Іподром став візитівкою Києва. Однак у другій половині ХХ століття через розширення міста й потребу в більшій території іподром вирішили перенести. Нову локацію обрали на південній околиці столиці - в районі Теремків. У 1969 році на проспекті Глушкова запрацював сучасний Київський іподром. У радянські часи він був важливим центром випробувань рисистих коней. Тут щотижня проводили офіційні заїзди, працював тоталізатор, функціонувала широка мережа конярських господарств, пов'язаних з іподромом. Сучасний іподром на просп. Глушкова займає 38 га. На новому місці звели центральну трибуну - архітектурну пам'ятку з унікальною конструкцією: з будь-якої точки відкривається повний огляд на бігову доріжку, навіть на її повороти. - Центральна будівля - це пам'ятка архітектурної спадщини. Вона спроєктована без жодного стовпа, що заважає огляду. Видно все: і прямі, і повороти, - каже директор іподрому Святослав Коваленко. Зустрічає в кабінеті на другому поверсі старої адмінбудівлі іподрому. Святослав Коваленко разом із командою працюють на іподромі з липня 2024 року. На території - десять стайнь, господарські будівлі, гуртожиток для працівників і великий критий манеж. Тут тримають понад триста коней - рисаків і верхових. Іподром не має власних коней, лише здає місця в оренду племінним господарствам і приватним власникам, які привозять сюди своїх тварин на тренування й випробування. Якщо кінь біжить швидко, попит на нього зростає - Приблизно половина наших коней - рисаки, інша половина - верхові. Серед порід - орловські, французькі, українські тощо. Французький рисак - це бренд, - розповідає Святослав. - У Франції іподроми є в кожному місті, працює тоталізатор, ставки. Але й наші українські показують дуже гідні результати. Іподром сьогодні працює передусім як місце випробувань. Заїзди проходять у запряжних візках - коні біжать риссю, їх оцінює суддівська колегія. На основі результатів визначають, які тварини мають найкращі селекційні якості. Дані заносять у племінні реєстри - саме вони впливають на ціну тварин. - Випробування - це спосіб оцінити жвавість, витривалість, генетичний потенціал. Результати потрібні не тільки для розведення, а й для продажу - і в Україні, і за кордоном. Якщо кінь біжить швидко, попит на нього зростає. Стартова ціна може бути 20 тисяч гривень. А далі - без обмежень. Є скакуни, які коштують сотні тисяч. ТОТАЛІЗАТОР Заробляє іподром переважно з оренди. Крім стайнь, тут діють тренувальні поля, траса довжиною два кілометри та єдине в Україні зелене конкурно-виїздкове поле. У літній сезон щонеділі відбуваються заїзди - відкриті, без квитків, але й без офіційних запрошень. - Ми нікого не запрошуємо спеціально, бо не маємо ресурсів забезпечити належні умови, зокрема під час тривог, - ділиться Святослав. - Головний корпус теж давно потребує ремонту. Але є постійні відвідувачі - вони приходять щотижня. Бігаємо з червня до кінця жовтня. Колись, коли працював тоталізатор, проводили заїзди навіть узимку. До 1995 року на іподромі працював тоталізатор. Тоді змагання проводили й у холодну пору. - Коли тоталізатор перестав працювати, зник і стимул. Стало менше змагань, менше охочих. А якщо не збирається достатньої кількості учасників, то й проводити недоцільно. Відновити тоталізатор, за його словами, можна - але на це потрібні кошти й ліцензія. Колись усе було просто: люди приходили в головний корпус, ставили на улюблених коней. - Тепер усе інакше. Потрібно програмне забезпечення, щоб люди мали доступ, щоб усе було візуалізовано. А ще - приміщення. Закон вимагає, щоб це все відбувалося саме в іподромі, а наш головний корпус у поганому стані. Іподрому зараз не до таких витрат. У нас завдання інше - вижити, зберегти те, що є, надавати послуги власникам коней. Коли Святослава питають, яким би він хотів бачити іподром у майбутньому, він показує теку, що завжди лежить перед його очима на робочому столі. Там є візуалізації омріяної реконструкції, а також фотографії дубайського іподрому. - Це, звісно, мрія. Там двоповерхові конюшні, сучасна інфраструктура. Такий проєкт у нас поки лише як ідея. Але ми працюємо і над реальними речами - тими, що підкріплені кошторисами. Бо іподром, я вважаю, міг би стати візитівкою міста. В Україні лише два - у Києві й Одесі. Наш - більший. Повномасштабне вторгнення іподром переживає важко. - У перші дні люди рятували родини. Коней залишали. Тварини лишалися без кормів, без догляду. А кінь - це не машина. Його не заженеш у гараж. Треба годувати, поїти, прибирати щодня. Потім частина повернулася, компенсували витрати. Але ті дні були дуже складні. Сьогодні на іподромі працює 45 людей. Двоє з них - на фронті. Директор щодня обходить територію, заходить до стайнь. - Як зайшов - то вже не вийдеш просто так. Щось даси, когось погладиш, - сміється. - А вони ж розуміють. Якщо одного починаєш годувати - інші копитами в двері стукають. Вони знають, що їхня черга теж настане. З грудня 2024 року на Київському іподромі діє безкоштовна програма занять з верхової їзди для військових та ветеранів. Її ініціювали працівники іподрому як спосіб підтримки захисників у період повномасштабної війни. Партнером проєкту став "Київ Мілітарі Хаб" - саме через нього відбувається набір і реєстрація учасників. Заняття проводять досвідчені майстри-наїзники, іподром надає всю інфраструктуру. Люди приходять і повторно. Хтось навіть просто погодувати коней - Підписали меморандум з "Київ Мілітарі Хабом", почали з одного дня занять на тиждень. Тепер уже два. Люди приходять і повторно. Хтось навіть просто погодувати коней, погладити. Це - теж терапія, - наголошує директор. За словами Коваленка, деякі військові на перших заняттях узагалі не говорять. Але після кількох зустрічей - починають відкриватися. Відтепер на заняттях також регулярно присутній психолог. - Саме в той момент, коли вони злазять із коня, з'являється бажання говорити. І якщо є психолог поруч - це правильно. Бо людині є що розповісти, чим поділитися, - додає директор. Керівництво іподрому має амбітні плани - відновити тоталізатор, запустити гастрономічні зони, провести ремонт трибун і полотна, щоб повернути публіці інтерес до перегонів. Як зразок наслідування згадують французький іподром "Вінсенн", де ставки, глядачі й фан-сектори окремих коней роблять кожен біговий день справжньою подією. Сьогодні, попри відсутність бюджетного фінансування, команда поступово відновлює об'єкти, проводить регулярні випробування та залучає ветеранів до безкоштовної реабілітації. У планах - збільшити кількість коней для занять, впорядкувати інфраструктуру й зробити простір відкритим для мешканців Києва. ЗАХМАРНІ ЦІНИ Біля воріт іподрому - одноповерхова будівля з написом "Наррy Ноrsе". Асфальт перед входом пошкоджений, місцями просів і подекуди поріс травою. Поряд - бетонні сходи зі стертою фарбою, що ведуть на верхній рівень трибун. Біля головного корпусу знайомимося з 45-річним Олександром Ставицьким. Він - наїзник і виріс тут, у гуртожитку. Його батько приїхав на іподром за розподілом після училища, а мати - влаштувалась сюди на роботу, бо її запросила подруга. Познайомилися, отримали кімнату в гуртожитку - і залишилися. - Мій батько навчався на наїзника у Воронезькій області - це тоді була єдина школа на весь союз. Після навчання його направили в Перм на практику, а згодом - сюди. Мама ж - із Київщини. Приїхала просто дізнатися про роботу, і їй одразу дали ключі від кімнати. Отак усе й почалось. Спочатку, каже, особливого потягу до коней не було. Але в якийсь момент усе змінилось. Почав кататись верхи, потім - у качалках. Згодом спробував конкур, виїздку, почав тренувати коней для перегонів - і залишився. - У чотири роки батько посадив мене на коня після заїзду - тоді його треба було "відшагати", дати відновити дихання, пульс, - згадує Олександр, посміхаючись. - Уже в шість я сам катався на спокійних конях. Є навіть фото - я маленький, без сідла, біля стайні. Із тих пір - я тут. Сьогодні він живе в гуртожитку на території іподрому разом із родиною. Каже, що знає майже всіх коней, особливо рисаків, які беруть участь у перегонах. Раніше - знав кожного до найменших деталей. - Колись я знав кожну кличку, родовід, звідки кінь - із якого господарства. Навіть яка жвавість у кого. Зараз трохи менше - коней багато, але тих, хто бігає - практично всіх знаю. Ціни на скакунів, за його словами, коливаються від умовно доступних до захмарних. - У нас жартували: коні стоять трохи дорожче за "Жигулі" і трохи дешевше за "Ягуар". Але якщо кінь від чемпіонських батьків - ціна може стартувати і з 150 тисяч євро. Були такі. У Європі таке потомство розбирають ще до народження, - розказує він. На старий іподром, що був ще на Печерську, ходила інтелігенція За головною трибуною іподром поступово переходить у відкриті тренувальні майданчики. Один із них обгороджений низьким дерев'яним парканом. Усередині - пісок, кілька кольорових бар'єрів і сліди кінських копит. На фоні - лінія тополь, за нею - житлові багатоповерхівки та крани новобудов. - На старий іподром, що був ще на Печерську, ходила інтелігенція. Співаки, актори, поети. Приїжджали театри, щось там у конюшнях показували, сиділи з людьми. Вони не просто дивились - вони цікавились кіньми, їздили верхи, виступали, - згадує чоловік, оглядаючи велике поле. Тут займаються як власники коней, так і вершники-орендарі. На одному з майданчиків інструктор допомагає дівчині сісти в сідло. У кількох метрах - інший плац із перешкодами для конкуру. Уздовж ґрунтової доріжки гуляють кури - їх тримають працівники іподрому. Подекуди між кущами видно господарські дрібниці - старі колоди, дерев'яні стовпи. Олександр Ставицький не лише працює з кіньми, а й допомагає проводити заняття для військових. Через стан здоровʼя він перейшов на адміністративну працю і з перших днів долучився до ініціативи. - Зустрічав хлопців, показував їм, де що знаходиться, проводив територією. Хтось із протезом, когось треба підтримати при посадці на коня чи коли злізає,- пояснює Ставицький. - Іноді приходять хлопці, в яких і руки не слухаються, і травми серйозні, і координація порушена. Пам'ятаю одного з опіками на обличчі - замкнений, нікуди не хотів ходити. Але після першої ж поїздки - наче інша людина. Усмішка, легкість, він раптом почав розмовляти. Розповідає, що для багатьох це перший досвід спілкування з кіньми, а для когось - повернення до дитячої мрії. - Є ті, хто з дому не виходив. Хто приходив просто поговорити. Але після верхової їзди - в очах блиск. Коні мають оцю силу - справжню, природну, щиру. Ти сідаєш, і відчуваєш її всім тілом. Це впливає, навіть якщо ти цього не помічаєш. ЖИВЕМО, ЯК У СЕЛІ Дорогою до тренувального майданчика проходимо поле для змагань. Олександр показує скакові доріжки - піщану, ґрунтову, шлакову. - Та, що перша - це піщана скакова й найдовша. Далі - ґрунтова, з навізного чорнозему. А ось ця, шлакова - вона всепогодна. Тут дренажна система, вода йде в люки, поверхня не слизька навіть після дощу. Не рветься, не зривається. А для верховиків зробили окремі майданчики - бо багато хто тримає тут коней і займається конкуром, подоланням перешкод. Пояснює, що графік у всіх різний: хтось приїжджає у свій час, хтось у штаті - працює з 8:00. - У штатних працівників день починається рано. Уже о сьомій усі тут. У нас як - кожен хоче глянути, як кінь почувається, чи все гаразд. Це не просто робота - це стиль життя, - додає чоловік. Олександр зізнається - занепокоєння щодо майбутнього іподрому відчуває постійно. - З 95-го року я тут офіційно працюю. І весь цей час періодично виникають чутки: перенесуть, забудують, знесуть, - розподить руками. - Зараз ми комунальне підприємство, підпорядковуємось КМДА. Раніше були в системі Міністерства сільського господарства. У найважчі роки були й без зарплат чи підтримки. І тоді кожен виживав як міг. Хтось тримав курей. Хтось приносив своє сіно. Територія - ніби в центрі міста, але живемо як у селі. І в цьому є свій затишок. Додає, що якби не люди, які справді люблять цю справу - іподрому вже не було б. - Це треба любити. Бо інакше - ніяк. Тут не про гроші, а про любов. Про біль, коли кінь хворіє. Про гордість, коли він перемагає. Про те, щоб зберегти цю справу, навіть якщо весь світ каже, що вона не потрібна, - каже він. У радянські часи, коли тут працював тоталізатор - єдина дозволена державою форма гри на гроші, іподром ставав місцем зустрічі людей з грошима. - Ігра в тоталізатор була дійсно крутим моментом. Це була єдина азартна гра, яка була дозволена державою. Картёжники, казино - все це було підпільне, всі ховалися. А от прийти поставити ставку на іподром - це було легально, відкрито. Купити не так дорого, як утримувати Ставицький згадує, як і сам робив ставки. Але спершу - ще дитиною - просто вказував дорослим, на кого варто поставити. - Я був малий, вже трошки обізнаний у рисистих бігах. І дядьки-ігроки мені казали: "Малий, на кого поставити?". Я щось сказав, а ця комбінація виявилась виграшною. Вони мене прозвали "фартовим". Казали: "Де цей фартовий малий, іди підскажи", - розповідає Олександр. Одного разу він назвав пару коней, які прийшли в заїзді разом - і це принесло б виграш понад 200 рублів. На той момент - більше, ніж дві місячні зарплати. Але білет загубили, шукали по трибуні - не знайшли. Заходимо до стайні - напівтемне приміщення з масивними дерев'яними дверима, облупленими від часу. Стіни всередині пофарбовані навпіл - зелений низ, біла верхівка. Металеві грати денників, у яких тримають коней, вкриті шаром пилу від тирси й сіна. Олександр зупиняється біля білого коня з заплетеною в коси гривою. - Коли кінь не годиться ні на розведення, ні на бігову кар'єру - його намагаються продати, - каже він. - Заводу тримати його вже не вигідно, а тут - тим паче. Такі коні часто потрапляють до рук любителів. Їх називають хобі-класом. Але купити не так дорого, як утримувати. Якщо це спортивний кінь, то хоча б п'ять-шість кілограмів овса на день. Сіна - мінімум п'ять кілограмів, а може й до десяти. І це ще без усяких добавок, моркви, яблук, гранул. Якщо порахувати все, то в місяць - від 8000 гривень. А якщо ще амуніція, сідло, тренер, поїздки - то витрати набагато більші. БОЙОВІ ВИХОДИ "ІРБІСА" Ми заходимо на майданчик, прихований між деревами. Тут, у затишку зелені, військові по черзі тренуються. Один верхи, інший - спостерігає з боку, хтось сидить зі психологом у тіні. Манеж невеликий, але достатній для того, щоб опанувати рівновагу, звикнути до коня. Уздовж - старий дерев'яний паркан, за яким густо ростуть кущі та дерева. У дальньому кутку стоять два стільці. На одному з них - військовий у формі, поруч із ним - психолог. Їхня розмова триває паралельно з тренуванням. Серед вершників у пікселі - боєць з позивним "Ірбіс". Йому 45, служить у Нацгвардії. Замість того, щоб просто відіспатись, цього дня обрав тренування з кіньми. - Перший раз, коли їхав, помітив, що постійно посміхаюсь. А зараз, вдруге, вже з'явилось відчуття спокою, умиротворення. Я відчуваю ритм коника. І він мене відчуває. У цей момент всі думки, всі переживання - ніби зникають, - каже Ірбіс, не відриваючи погляду від гнідого коня, що спокійно переступає копитами. На рукаві бійця шеврон підрозділу. До війни він ніколи не сидів у сідлі, але завжди тягнувся до тварин. Колись мав досвід контакту з дельфінами - каже, що і ті, й інші тонко відчувають людину. - Після першого заняття я наступного дня просто їв і спав. Такого зі мною не було ніколи. І не було страху. Ваня, інструктор, був поруч, допомагав. А сьогодні вже сказали: "Хай сам". Це кайф, - не стримує широку посмішку військовий. - Їдеш - і під тобою така жива сила. Розумна істота. Відчуття, що ти в тандемі з чимось більшим - із природою. Я приходжу сюди не просто кататись. Можливо, тікаю від самотності. Але кінь - дуже крутий перемикач. Він справді допомагає. Після ротацій він повертається на базу під Вишгородом. Говорить, що зараз у частині тривають навчання, хтось їде на схід, хтось повертається з передової - усе працює, як конвеєр. - Я вже мав чотири ротації. І чесно скажу: мені тут, у тилу, іноді навіть важче. На передовій усе просто. Є робота, згуртованість, взаємопідтримка. А тут - відчуття незавершеності. Війна триває. І навіть коли ти спиш, тривога всередині не зникає, - рукою Ірбіс тримає повід. Бойові виходи згадує уривками. Як півроку був на позиціях під Серебрянським лісом, як від вибуху танкового снаряду просто не пам'ятає, як упав. Чи приліт в гармату, коли побратими були в бліндажі й дивом вціліли. Командир сказав, що ми тримали один з найскладніших напрямків - тоді все стало на місця Каже: фізично не так важко стріляти, як носити снаряди на 800 м. Тягнули хто як міг - на плечах, на колесиках, тачках. Іноді земля була така мокра, що вибухи просто не спрацьовували. - Нам пощастило. Були контузії, але без тяжких поранень. Коли командир сказав, що ми тримали один з найскладніших напрямків - тоді все стало на місця. Але ми були злагодженою командою. Це велике щастя, - очі "Ірбіса" хмурнішають від згадок про роботу на фронті. Він пішов на війну не з першого дня, але добровільно - коли усвідомив, що не може інакше. Після двох тижнів роздумів просто звернувся у військкомат. Артилерист за спеціальністю, ще зі строкової. Потрапив у новостворену батарею, проходив злагодження на одній гарматі, потім на іншій. Про тих, хто досі не на війні, "Ірбіс" говорить спокійно. Каже: не засуджує, бо сам не пішов у перші дні - потребував часу, щоб дозріти до рішення. Він вважає, що справжній захист - це усвідомлений вибір, а не тиск чи страх. Тому краще, щоб людина прийняла рішення самостійно, щиро, без примусу. Тоді й служба буде іншою. - У мене був товариш, який 24 лютого взяв рюкзак і одразу пішов. А я - через два тижні. Досі думаю: значить, так треба було. Кожному фрукту свій час дозріти. І навіть якщо хтось ухиляється - ми не знаємо, що в нього всередині, яка боротьба там точиться. Коли запитуємо про можливе припинення війни, говорить просто: не можна поступатись територіями. - Якщо раз віддати - потім прийдуть ще. Мир має стояти на чесності, триманні слова. Ми боронимо свою землю. Треба стояти на своєму, - каже наостанок він. Навколо тихо, лише чути, як хрумтить під копитами пісок. Військові заходять на поле, сідають у сідло, вчаться керувати конем, тримати спину рівно. Повітря насичене вологим запахом землі й шерсті. Коли кінь проходить поруч, піднімається легка хмара пилу.

Президент Володимир Зеленський заявив, що на початкових етапах мирних ініціатив Сполучені Штати здійснювали більший тиск на Україну, ніж на Росію. Про це він сказав 15 травня під час пресконференції в Анкарі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський відмовився бути на переговорах у Стамбулі з делегацією РФ "Спершу позиція президента Трампа передбачала тиск на обидві сторони. Але, на мою думку, тиснули більше саме на нас. Україна при цьому демонструвала: справа не в нас, ми не агресори. Ми захищаємо свою землю та життя",- наголосив Зеленський. Він підкреслив, що Київ готовий до компромісів, але тиск з боку Заходу має бути спрямований передусім на Росію та її лідера. "Ми хочемо бачити реальний тиск на Путіна. Це можуть бути санкції, озброєння для України, дипломатичні дії - усе, що посилює тиск на агресора", - додав глава держави. Зеленський також зазначив, що вже сама готовність України говорити про припинення вогню без попередніх умов - це суттєвий компроміс. Президент України Володимир Зеленський не дочекався очільника Кремля Володимира Путіна у Туреччині. Український політик не поїде на переговори з російською стороною в Стамбулі. За словами чиновника, Зеленський "наразі вирішує", кого відправити в Стамбул на переговори із росіянами.

Росія сприймає нинішні переговори з Україною, що проходять у Стамбулі, як продовження мирного процесу, який було розпочато у 2022 році, але згодом перервано. Про це заявив голова російської делегації Володимир Мединський, якого цитують російські ЗМІ. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЄС готує нові санкції проти РФ через відмову припинити вогонь - Мерц "Ми розглядаємо ці перемовини як логічне продовження переговорного процесу, зупиненого два роки тому", - сказав Мединський. Він зазначив, що російська делегація має усі необхідні повноваження для участі в діалозі з українською стороною. За його словами, метою Москви є пошук рішень і спільних точок дотику. "Прямі переговори мають на меті досягнення довготривалого миру шляхом усунення ключових причин конфлікту", - додав представник Кремля. У своїх заявах Мединський також традиційно звинуватив Україну в нібито зриві переговорів 2022 року, що відповідає риториці Кремля. Президент України Володимир Зеленський не дочекався очільника Кремля Володимира Путіна у Туреччині. Український політик не поїде на переговори з російською стороною в Стамбулі. За словами чиновника, Зеленський "наразі вирішує", кого відправити в Стамбул на переговори із росіянами.