Межа

Сеута та Мелілья — це не прорив мігрантів, а гібридна анексія Іспанських анклавів у Африці! Це вигідно і може могло відбутися виключно з розуміння та за мовчазною згодою Короля Марокко! Зрозуміло що не без вух росії. І треба спитати з властей Марокко, і нехай вони розбираються зі своїми громадянами яки порушили кордони та міжнародні договори! Як що це не анексія звісно. Зрозуміло що передумова цьому лівацька, популіска позиція Педро Санчеса.Марокко являється головним союзником США в не НАТО,,сотрудничает з НАТО в рамках програми «средиземноморский діалог». Тепер питання? кому вигідна анексія? Кому вигідно розірвати нарешті Санчеса та поставити на місця лівацьку Іспанію? І на останок кому вигідно розірвати стрімкий розвиток Марокко? Це може бути нова багато ходова гра різних сил та впливів. Зараз розберем з вами що саме відбувається»

1. Тотальний контроль Рабата: чому спецслужби не могли проґавити штурм

Безпрецедентний прорив кордону, коли до іспанського анклаву Сеута за лічені дні ринули понад 50 тисяч людей, офіційний Рабат намагається списати на збіг обставин. Марокканська влада заявила, що масштабний наплив не був бажаним для Королівства, а сили безпеки просто не впоралися через ефект несподіванки.Головним виправданням назвали річницю інтронізації короля Мухаммеда VІ — мовляв, найкращі підрозділи поліції та спецслужб були відкликані з прикордонного міста Фнідек для забезпечення урочистостей у сусідньому регіоні. Відповідальність за координацію натовпу Рабат традиційно переклав на транснаціональні кримінальні мафії та контрабандистів, які поширювали чутки у закритих чатах.Проте версія про «проґавлену» кризу розбивається об реальні факти про внутрішній устрій Марокко. Королівство володіє однією з найефективніших, найжорсткіших та найспроможніших систем внутрішньої безпеки у світі. Марокканські спецслужби (зокрема Генеральний директорат із нагляду за територією — DGSТ) працюють на надвисокому професійному рівні. Вони мають щільну агентурну мережу, тотально контролюють інформаційний простір, соціальні мережі та прикордонні райони. Фізично неможливо, щоб підготовка до штурму за участю десятків тисяч людей, яка тривала не один день, пройшла повз їхні вуха та радари. Пропустити такий спалах спецслужби Рабата могли лише в одному випадку — якщо їм було наказано його не помічати.Численні журналістські розслідування зафіксували прямі свідчення мігрантів, які підтверджують версію про контрольований саботаж. До Люди стверджують: марокканські прикордонники на КПП не просто ігнорували натовп, а активно заохочували людей, буквально руками показуючи напрямок руху в бік іспанського берега.Ця ситуация демонструє класичний приклад інструменталізації міграції як гібридної зброї. Щойно Рабат досяг необхідного політичного ефекту та продемонстрував Мадриду свою спроможність створити гуманітальну катастрофу за лічені години, марокканський ОМОН миттєво повернувся на позиції. Водомети, сльозогінний газ і кийки швидко навели лад на підступах до Сеути та Мелільї, а уряд Марокко оперативно підписав екстрену угоду про реадмісію, прийнявши назад більшість своїх громадян. Це дозволило Рабату знову виставити себе в ролі «надійного партнера», без якого Європа не здатна захистити свої рубежі.

2. Навіщо це Рабату? Ціна дипломатичних поступок

Головною метою подібних криз є примус Іспанії та Європейського Союзу до політичних та фінансових поступок. Головний дипломатичний інтерес Марокко лежить у площині визнання суверенітету над Західною Сахарою — територією, де Рабат веде багаторічну боротьбу проти підтримуваного Алжиром фронту Полісаріо. Попередній масштабний міграційний тиск уже змусив Мадрид відмовитися від історичного нейтралітету на користь марокканського плану автономії регіону, і тепер Рабат вимагає остаточного закріплення цього статусу.Окрім цього, Марокко використовує прикордонний контроль для блокування надмірного зближення Іспанії з Алжиром — своїм головним геополітичним суперником, який є ключовим постачальником газу до Південної Європи. Кожен візит іспанських високопосадовців до Алжиру чи укладання нових енергетичних контрактів миттєво відгукується послабленням контролю на парканах Сеути та Мелільї. Не менш важливим є і фінансовий аспект: Рабат регулярно вимагає від Брюсселя збільшення субсидій на модернізацію своєї прикордонної інфраструктури, фактично змушуючи європейців платити за спокій на своїх південних кордонах

3. Популізм у Мадриді та лють іспанської опозиції

Внутрішньополітичне тло в самій Іспанії стало ідеальним каталізатором для цієї кризи. Лівоцентристський уряд прем’єр-міністра Педро Санчеса тривалий час проводив м’яку міграційну політику, апогеєм якої став весняний план щодо легалізації близько 500 тисяч нелегальних мігрантів, які вже перебували в країні. Опозиція впевнена, що саме цей крок став потужним «магнітом» для тисяч молодих марокканців, які побачили реальний шанс отримати європейські документи.Права та правоцентристська опозиція, зокрема партії РР та Vох, піддали уряд нищівній критиці, назвавши події в Сеуті не просто міграційною кризою, а справжнім вторгненням та занепадом держави. Опозиційні лідери відкрито заявляють про принизливу залежність національної безпеки Іспанії від настроїв у Рабаті. Вони засуджують Санчеса за те, що його кабінет змушений публічно дякувати марокканській стороні за співпрацю в той самий момент, коли потужні спецслужби сусідньої держави відверто використовують людей як інструмент шантажу.

4. Шенгенський розкол: Європа під ударом

Наслідки штурму іспанських анклавів миттєво вийшли за межі двосторонніх відносин Мадрида та Рабата, спровокувавши глибоку кризу всередині Європейського Союзу. Найбільш жорстко відреагувала Італія. Прем’єр-міністр Джорджа Мелоні звинуватила іспанський уряд у неспроможності захистити зовнішній контур ЄС, після чого Рим в односторонньому порядку на місяць призупинив дію Шенгенської угоди щодо Іспанії, закривши морське та авіаційне сполучення.Цю позицію підтримала ціла група країн Північної та Центральної Європи, включаючи Данію, Фінляндію, Швецію та Чехію. Звучали навіть заклики повністю ізолювати Іспанію всередині Шенгенської зони, якщо її лівий уряд не здатен контролювати кордони. Франція та Німеччина виявилися більш стриманими: Париж оперативно посилив контроль на франко-іспанському кордоні, а Берлін висунув ультиматум Марокко щодо негайного прийому своїх громадян назад. Хоча Брюссель і відхилив радикальні вимоги про повну ізоляцію Мадрида, наголосивши, що Сеута розташована на території Африки, криза довіри між країнами-членами Шенгену досягла критичної точки.

5. Економічний удар та екстрені військові заходи Мадрида

У відповідь на загрозу гібридної анексії Мадрид був змушений задіяти армійські підрозділи. На додачу до цивільної гвардії (Guаrdіа Сіvіl) на лінії кордону в Сеуті та Мелільї розгорнуто бронетехніку та додаткові сили регулярної армії Іспанії. Військові інженери працюють над зміцненням загороджувальних парканів, а флот посилив патрулювання прибережних вод, щоб заблокувати морські шляхи проникнення.Проте найбільших втрат Іспанія вже зазнала на економічному фронті. Тимчасове перекриття логістичного транзиту через Гібралтарську протоку та санкційні обмеження з боку Італії призвели до паніки на ринках. На тлі загальної нестабільності іспанські державні облігації стрімко впали в ціні, а прибутковість 10-річних паперів підскочила майже на 10 базисних пунктів. Головний іспанський фондовий індекс ІВЕХ 35 миттєво обвалився на 2.8%, що зафіксувало прямі багатомільйонні збитки національного бізнесу.

6. Тіньові канали та алжирський вузол

Паралельно з кризою розгортається прихована війна розвідок. Іспанська розвідка СNІ намагається використовувати закриті канали зв’язку з марокканським директоратом DGSТ, щоб стабілізувати ситуацію, проте Рабат відверто затягує переговори, демонструючи, що саме він є господарем становища.Ситуація підігрівається реакцією Алжиру. Головний геополітичний конкурент Марокко різко посилив контрзаходи на своїх кордонах, побоюючись, що Рабат, домігшись поступок від Європи, почне новий виток військового тиску в Західній Сахарі.

7. Ідіотська позиція щодо Ізраїлю та «помста» Дональда Трампа

Особливе місце у цій багатоходовці посідає відверто деструктивна зовнішня політика кабінету Педро Санчеса. Рішення Іспанії офіційно визнати Палестинську державу та різка антиізраїльська риторика (аж до звинувачень Ізраїлю в «геноциді») розлютили не лише Тель-Авів, а й Вашингтон.Долила масла у вогонь і позиція Мадрида щодо конфлікту в Нафтовій зоні: Іспанія жорстко засудила авіаудари США та Ізраїлю по Ірану, назвавши їх порушенням міжнародного права, і закрила свої військові бази Рота та Морон для американських літаків та військових операцій.Реакція Білого дому була миттєвою та нищівною. Президент США Дональд Трамп прямо назвав Іспанію «жахливим партнером по НАТО», який відмовляється платити 5% ВВП на оборону і саботує військові місії союзників. Трамп віддав терміновий наказ Міністерству фінансів повністю згорнути торгово-економічні відносини з Мадридом.Більше того, американська адміністрація вустами віцепрезидента Джей Ді Венса відкрито використала міграційний шлях у Сеуті, щоб висміяти лівацьку популістську політику глобалістів:«Якби Іспанія мала свого власного Трампа, цієї проблеми б не існувало»Для США та Ізраїлю підтримка Марокко у відновленні контролю над анклавами Сеута та Мелілья є ідеальним інструментом, щоб поставити лівацький уряд Санчеса на місце та змусити Іспанію нарешті зайнятися власними внутрішніми проблемами, яких у неї безліч.

8. Кому вигідна ця багатоходовка?

Ситуація навколо Сеути та Мелільї є набагато складнішою, ніж здається на перший погляд, і виходить далеко за рамки звичайного регіонального конфлікту. Марокко — це ключовий стратегічний партнер США поза межами НАТО та активний учасник програми «Середземноморський діалог». Країна демонструє стрімкий економічний та технологічний розвиток, перетворюючись на головного лідера Північної Африки.У цьому контексті криза б’є одночасно по кількох центрах сили:

Послаблення Іспанії: Вона послаблює та дискредитує лівий уряд Педро Санчеса, створюючи передумови для приходу до влади правих сил, які займуть значно жорсткішу позицію у відносинах як з Марокко, так і всередині ЄС.Тріщина в ЄС: Вона створює серйозну тріщину в європейській єдності, провокуючи внутрішні конфлікти всередині Шенгенської зони та посилюючи позиції євроскептиків.Удар по Рабату: Вона б’є по міжнародному іміджу самого Марокко як стабільного та передбачуваного партнера Заходу та НАТО в регіоні.

Саме тому в аналітичних колах усе частіше лунають думки про наявність «третьої сили». Подібний хаос на південному фланзі НАТО та всередині Євросоюзу є класичним інтересом росії. Москва системно підігріває дестабілізацію в регіоні Сахель, стимулюючи штучні міграційні хвилі через Африку на північ, і використовує дезінформаційні мережі для посилення паніки в Європі.Розірвати стрімкий розвиток Марокко, посварити його з ключовими європейськими союзниками, занурити Іспанію у внутрішньополітичну кризу та розколоти Шенген — це ідеальний сценарій для Кремля у його глобальній проксі-війні проти Заходу. Події в Сеуті та Мелільї наочно доводять, що африканські анклави перетворилися на лінію фронту великої гібридної гри, де людські долі є лише інструментом у руках спецслужб та геополітичних гравців.Тhе роst Сеута та Мелілья — це не прорив мігрантів, а гібридна анексія іспанських анклавів у Африці fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

У Києві та інших містах України відбулися акції протесту після рішення про відставку Михайла Федорова з посади міністра оборони. Учасники мітингів вимагали переглянути це рішення, повернути Федорова на посаду, а також висловлювали невдоволення роботою головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. На міських площах, зокрема Франка у Києві, збиралися сотні людей із саморобними картонками, на яких поєдналися політичні вимоги, критика влади, іронія та емоції через ситуацію в армії.

Одними з головних гасел протестів стали «Поверніть Федорова» та «Сирського геть», проте були й інші, як-от «Ні репресіям військових», «Військові не одноразки», «Корупція вбиває». Частина учасників говорила про необхідність реформ у війську, інші — про неприпустимість кадрових рішень під час повномасштабної війни без пояснень суспільству.

Люди приходили не лише з політичними вимогами, а й із саркастичними та емоційними написами, які відображали суспільні настрої.

До зміни Головнокомандувача ЗСУ багато людей приносили картонки, які були присвячені Олександру Сирському. Частина учасників використовувала гру слів навколо прізвища Сирського. 

Серед учасників були люди різного віку, які намагалися говорити мовою, яка для них зрозуміла — через меми, жарти, іронію та особисті історії.

На одному з фото — дві студентки після отримання дипломів прийшли на акцію просто у випускних мантіях, попри важливу подію в цей час. 

Серед учасників і гостей протесту був Володимир Стоцький, військовослужбовець Національної гвардії України, Герой України. Стоцький отримав найвище державне звання за мужність і героїзм під час захисту країни. 

За військових, які зараз перебувають на фронті, на акцію приходили їхні рідні.

А також серед учасників протесту був і Володимир Талашко — український актор театру та кіно, народний артист України.

Талашко — не єдиний актор, який завітав на мітинг. Крім нього наші камери помітили також Тараса Цимбалюка.

На протесті був і журналіст Данило Мокрик — автор розслідувань та матеріалів про українську політику, державні інституції й суспільно важливі теми. Він відомий своєю роботою у сфері журналістики та увагою до питань відповідальності посадовців і прозорості влади.

Сьогодні картонки стали головним інструментом комунікації: через них люди говорять про армію, владу, реформи, відповідальність і власне бачення майбутнього країни. І все, чого мітингувальники хочуть — щоб влада їх почула. Тhе роst «Мені нравилось як воно горить, верніть Федорова»: як виглядали протести киян проти кадрових рішень у Міноборони fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Днями виповнився рік відколи українці вперше від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вийшли на протести. Тоді масове обурення викликало знищення незалежності антикорупційних органів НАБУ і САП. А причиною антидемократичного стрибка президента стало очевидне наближення правоохоронців до викриття корупції в найближчому оточенні глави держави.9-й день триває вже нова, друга хвиля протестів. Цього разу – проти відставки міністра оборони Михайла Федорова та за відставку головкома Олександра Сирського, проти якого Федоров виступив публічно одразу після того, як залишив посаду.Під тиском протестів президент погодився звільнити Сирського. А от справжню причину відставки Федорова голова держави досі не назвав і навряд озвучить.За словами численних співрозмовників “Української правди” у політичних колах, президент міг вирішити “загубити” одного з найефективніших членів своєї команди не лише через конфлікт навколо оборонного відомства, а й через небажання посилювати політичний вплив людини, чия вага дедалі більше наближалася до президентської. Водночас публічно Володимир Зеленський пояснив лише ту частину історії, яка стосувалася непорозумінь між вже колишнім головнокомандувачем і колишнім міністром.Цими днями тільки лінивий не обговорював тему “липневого запаморочення” влади та повторного пострілу в ту саму ногу, що і рівно рік тому під час знищення незалежності НАБУ і САП. І тільки дуже абстрагована від політичного життя людина не відзначала, що обурливі рішення президента Зеленського ухвалюються тоді, коли корупція за участю небайдужих президенту осіб опиняється під загрозою.План перемоги в найбільшій в історії сучасної України війні чи план розпилу найбільшого в тій таки історії оборонного бюджету? Перемога на уявних виборах чи перемога в реальній війні? “Українська правда” розбиралася, хто і як привів країну до найбільшої політичної кризи за сім років правління Володимира Зеленського.До слова, минулорічний “постріл” собі в ногу ще не скоро загоїться. В політичних кулуарах стрімко поширюється інформація, що перший фігурант Міндічгейта пішов на угоду зі слідством. А керівник президентської фракції в парламенті Давид Арахамія, який остаточно замінив Андрія Єрмака біля вуха президента, ризикує як мінімум повторити долю попередника, отримавши підозру в корупції і як максимум – перетворитись на Єрмака, який використовував владу не за призначенням.

ПротиДія

Рік тому, коли Банкова провалила “літній контрнаступ” на НАБУ і САП, в команді президента знайшлася лише одна людина, яка могла забезпечити конструктивну комунікацію з антикорупціонерами. Михайло Федоров, за свідченнями очевидців тих подій, не просто погоджував кроки влади по “відмотуванню” ситуації назад, а й протистояв тодішньому всесильному голові Офісу президента Андрію Єрмаку, який вважав, що потрібно навпаки дотискати.В результаті НАБУ і САП із повернутими повноваженнями вручили Єрмаку підозру в легалізації майна, здобутого злочинним шляхом. Хоча, з огляду на те, що країна почула під час судових засідань з обрання запобіжного заходу ексдругій людині країни, правильніше буде сказати, дотисли Єрмака з Веронікою Феншуй.Після серії підозр найближчому оточенню президента, яка під кінець минулого року закінчились обшуками у самого Єрмака і його відставкою, в повітрі зависло питання наступника Андрія Борисовича.Тоді президент у звичній манері провів публічний кастинг, опублікувавши фото зустрічей з різними діячами, серед яких був і той таки Федоров. Як переконують одразу декілька джерел УП, наближених до Офісу президента, кандидат навіть прописав концепцію переформатування ОП із джерела необмеженої влади на джерело реформ. Але замість Банкової один із найдавніших членів Зе!-команди потрапив до Міністерства оборони.Важливо зазначити, що в Офіс президента, як переконують співрозмовники “Української правди” в політичних колах, Федорова “не пускали” одразу два важковаговики, до яких дослухається Володимир Зеленський – Андрій Єрмак і Давид Арахамія. Це один із небагатьох прикладів, коли інтереси одвічних конкурентів за вплив на президента збіглися. Але не останній.Арахамія, за словами співрозмовників, керувався політичною доцільністю, не бажаючи збільшувати вплив і без того надто довіреної і не договороспроможної особи в оточенні президента. “Він стане надто великим”, – цитував тоді Арахамію один із впливових політичних діячів.А от Єрмак у грудні 2025-го року міг збивати Федорова через рейтинг та вибори. Принаймні такі висновки можна зробити із фрагменту спілкування Єрмака з тією саме Веронікою Феншуй, який є у розпорядженні нашої редакції.– Андрій: Доброе утро! Мне кажется друг собирается назначить вот-вот главу офиса– Все-таки Миша?– Буду сегодня его видеть– Как-то все идет…….– ?– Странным образом– Я бы рекомендовала вам как-то сказать ему про перспективу назначения Миши, в заостренном, подстегивающем виде. Что-бы это у него вызвало внутренний резонанс, что-то вроде того, что “замену себе готовишь?”.Он пропиарится на этой должности, поднимет себе рейтинг, которого у него сейчас нет, его никто особо не знает сейчас, а на этой должности его вся медийная “хвиля” будет его хвалить по 5 раз на день, когда он будет узнаваемым, с имиджем нового молодого поколения во власти, то он подсидит тебя”.Его ради этого и стараются протолкнуть, Миша сейчас не проходной, но друг его сам может сделать проходным.Если его цель поднять конкурента своими руками, то он на правильном пути.Его желательно в этом месте задеть, он конечно разозлится, но слова останутся звучать в голове.Может получиться, таким образом, Мишу двигают на место друга, ему это надо четко понимать.⸻Наташе про это рассказала, чтобы она со своей стороны посмотрела на эту историю.⸻Здесь надо преподнести таким образом, чтобы вызвать эффект шока или холодного душа.⸻– Андрій: Понял

Так Федоров на початку цього року зрештою хоч і з великим запізненням опинився у кріслі міністра оборони. За словами джерел УП, наближених до президента, наймолодший міністр в уряді Зеленського міг очолити Міноборони ще у 2023 році. Втім, і тоді Єрмак, попри залученість Федорова до воєнних питань із перших днів повномасштабного вторгнення, бачив у такому кадровому рішенні кілька потенційних загроз. Окрім втрати впливу на оборонні закупівлі, Єрмака бентежив і вік Федорова. Той стрімко наближався до 35 років – вікової межі, після якої громадянин України отримує право балотуватися на найвищу державну посаду.

Не “Unіtеd”

Призначення Федорова міністром оборони українські так звані політичні еліти сприйняли по різному. Частина опитаних у січні поточного року джерел “Української правди” політичних стейкхолдерів взагалі вважали, що січневі перестановки президента були спільним планом розробленим разом зі звільненим Єрмаком. Мовляв, Федорова призначають саме в той момент, коли Міністерство оборони накопичило найбільше системних проблем, аби вони неминуче вдарили по репутації члена президентської команди, який до того шість з половиною років успішно керував Міністерством цифрової трансформації.Не можна не згадати, що попередником Федорова на посаді міністра оборони був колишній прем’єр-міністр Денис Шмигаль. За твердженнями співрозмовників УП у політичних колах, близький до “директора” парламенту та керівника президентської фракції Давида Арахамії.Однак і на цьому новому напрямку Федоров, здається, перевершив очікування тих, хто його призначав. На початку літа один із українських журналів вийшов із ним на обкладинці. Згодом новоспечений міністр оборони дав серію інтерв’ю, вперше публічно прокомунікувавши не лише проблеми з корупцією в міністерстві війни, а й шляхи їх подолання. Таку активість не могла не помітити політична верхівка, яка будь-який сольний виступ давно сприймає як заявку на сольну політичну діяльність.На той момент, як стверджує член команди Федорова, міністра вже декілька разів просили підтвердити, що він не збирається у президенти. А сам міністр попередив оточення, що після переведення оборонних закупівель на прозорі тендери його спробують збити з посади протягом трьох місяців.Як переконує один із співрозмовників УП в оборонному секторі, компанія Fіrе Роіnt, відома своїми зв’язками з другом президента Тимуром Міндічем, розраховувала отримати 80 відсотків від загального замовлення на дронах дальності 250 кілометрів плюс, а отримала лише 25%. “Авжеж, Штілєрман (власник і засновник компанії – УП) міг піти скаржитись до президента”,– наголошує джерело.Однією з найактивніших”інвестнянь”, яка почала просити за “зброярів”, у команді Федорова називають керівника президентської фракції в парламенті Давида Арахамію. “Виробники зброї втрачали десятки, іноді сотні мільйонів доларів. Ви, якщо дізнаєтесь хто стоїть за найбільшими виробниками… Там немає випадкових людей. Всі майже пов’язані з політикою”,– не під запис скаржився на початку літа один із представників Міністерства оборони автору цього матеріалу.Конфлікт Арахамії з Федоровим розпочався задовго до призначення останнього в Міноборони. “Міша ще в Мінцифрі забрав онлайн-казино для того, щоб побудувати прозору систему Плейсіті. Гетманцев (народний депутат, голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики) прийшов і каже – поставте мою людину туди. Давид намагався це все продюсувати між Мішою і Данєю, але не вийшло”.І дійсно – останній рік Данило Гетманцев був чи не найактивнішим і чи не єдиним критиком Федорова.

Окрім публічних заяв один із найближчих соратників Арахамії пішов далі і почав писати заяви в Офіс генерального прокурора на команду Федорова.

“Все закінчилось перемогою Давида та Гетманцева”,– констатує один із поплічників Федорова. У травні цього року постановою Кабміну державний регулятор грального ринку ПлейСіті перейшов під координацію уряду замість Мінцифри, в якій після його переходу в Міноборони, продовжувала працювати команда Федорова.Вже наступного місяця публічні напади на міністра оборони продовжились.

Сталося це одразу після того як у бізнесових та політичних кулуарах заговорили, що у найбільшої мережі телеграм-каналів країни “Труха” з більше ніж 10 мільйонами підписників змінились власники.Як переконують джерела УП у бізнесових колах, номінально покупцем одного з найбільших медіа-активів став маловідомий в Україні крипто-бізнесмен Микола Удянський. За даними Fоrbеs, Удянський міг придбати цілу мережу телеграм-каналів Труха за 15–25 мільйонів доларів. І хоча сам Арахамія у приватних бесідах це спростовує, чисельні опитані “Українською правдою” джерела у бізнесових колах вважають, що за купівлею може стояти керівник президентської фракції або пов’язані з ним бізнесмени. “Подивіться, вони піарять партію Гетманцева, Тєрєхова, Кіма і атакують Мішу. Авжеж, Удянський також переконує, що за ним ніхто не стоїть. Але треба спостерігати, що буде далі. Може, правоохоронці зацікавляться хто, як і що придбав”.

єВідставка

“Як можна прийняти сторону чортів і позбутися єдиного, хто був за тебе і тобі вірив?!…”, – одразу після відставки Федорова з посади міністра оборони обурювався один із впливових учасників українського політичного життя.“Давид зустрічався з АБ (Єрмаком– УП) перед тим, як знесли Михайла”, – не під запис каже один із політичних важковаговиків з команди президента. Водночас співрозмовники УП у політичному істеблішменті розповідають, що режисурою історії із відставкою Федорова у приватних бесідах хизувався як Давид Арахамія, так і Андрій Єрмак. “Ще до того як все сталося Єрмак розповідав як все буде”,– констатує один із наближених до центру ухвалення рішень на Банковій співрозмовник.Причиною такої зустрічі може бути очевидне перетікання протягом останнього півріччя політичного впливу від Єрмака до Арахамії. У новому Кабміні не знайшлося місця людям колишньої другої людини країни – натомість є люди пов’язані з його наступником. “Міністром інфраструктури дивом не став Синєгубов (керівник Харківської ОВА – УП). Кім переїхав з Миколаєва на Грушевського. Навіть Тєрєхова (мер Харкова – УП) пропіарили хоча могли і призначити якби він не здав назад”, – резюмує один із політичних важковаговиків.І хоча, як наголошують люди в оточенні Арахамії, “Давид вже змирився що він АБ 2.0”, ситуація може змінитися, коли президент побачить соціологію після відставки Федорова і почне шукати винних, окрім самого себе. Водночас, одразу декілька поінформованих джерел в політичних колах наголошують, що Арахамія від початку протестів активно проводить зустрічі з представниками громадянського суспільства, щоб переконати у тому, що з Федоровим не все так однозначно. “Міша планував стати президентом. Розгорнув штаби. Мітинги проплачені”,– тезово переповідає одну із таких зустрічей один з присутніх.Тут потрібно сказати, що в оточенні президента не дуже вірять в “офреки” Арахамії. “Не можуть люди, які створюють проблеми їх і вирішувати. Можуть, але це завжди закінчується погано. Все спокійно працювало. Країна жила зовсім іншими проблемами. А зараз паралізовано майже все”, – наголошує один із функціонерів влади.У цьому контексті вартою уваги також виглядає інформація, яка паралельно із протестами шириться кулуарами парламенту. За лічені дні до “кабмінового перевороту” НАБУ і САП отримали ухвали на забір біологічних зразків помічника Давида Арахамії у справі про конверти депутатам, яка прогриміла наприкінці минулого року. Це може свідчити про те, що правоохоронці намагаються довести прямий зв’язок депутатських “зарплат” з керівником президентської фракції через відбитки на купюрах.Чи була біля президента бодай одна людина яка б сказала, що відставка Федорова без пояснень викличе публічне обурення суспільства станом на зараз невідомо.За даними джерел УП в політичних колах, відповідно до останніх закритих соціологічних опитувань, суспільство вважає, що Федоров має залишитись в команді президента. Саме тому глава держави шукає, куди призначити колишнього міністра оборони так, щоб це не мало назву “Міністерство оборони” і не стало трампліном для подальшого політичного зростання, яке своїм рішенням 9 днів тому забезпечив особисто президент, одразу додавши Федорова до трійки лідерів політичних симпатій українців.“Росіяни вже запускають супутниковий зв’язок і “шахедів” знову буде тисяча за ніч і сто ракет. Порти і море вже закрились,а це означає сильний удар по економіці. Хмара (тво. міністра оборони – УП) в космосі. Треба довго розбиратись йому. Ми на автопілоті. Приймаються хаотичні рішення, які свідчать про те, що плану немає. Кожні півроку обіцяти перемир’я – це не план. Відсутність плану – це не план”,– наголошує один із впливових політиків.***Історія управління державою Володимиром Зеленським налічує багато непопулярних прикладів утримання на посадах в “команді України” зручних людей попри критику і скандали будь-якого масштабу. Навіть корупційних.І хоча в якості причини звільнення Федорова з посади міністра оборони президент що є сили намагається видати його конфлікт з главкомом Сирським (якого вже нема на посаді главкома, а Федорова все одно чомусь не повертають в крісло міністра), але у політичному середовищі всі розуміють, що на подібні емоційні кроки перша особа (як і рік тому під час знищення НАБУ і САП) зважується, коли йдеться про особисте. А якщо врахувати який “посадопад” з глибоко лояльних людей довелося влаштувати заради втрати Федоровим Міністерства оборони, опитані “Українською правдою” джерела в істеблішменті наголошують, що причина може бути не більше ніж одна – і це не конфлікт з Сирським.Багато хто з опитаних “Української правдою” джерел у політичних, бізнесових та правоохоронних колах вважає, що минулорічний картонковий майдан закінчився перемогою демократії, власне, тому що поряд з президентом був той, кого зараз вже нема. Той, кого президент відправив у відставку з посади міністра оборони. Той кого люди на протестах вже 9-ий день вимагають повернути.Тhе роst ПротиДія. Хто і чому вирішив звільнити міністра оборони Федорова? fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Українське суспільство та армія ціною колосальних зусиль і внутрішньої боротьби вибороли фундаментальний рух: поступовий демонтаж совкового стилю керівництва та перехід від заскорублого ведення війни до підходів, які генерують сучасні молоді військові стратеги. Проте для остаточної цілісності картини та незворотності цих змін критично важливою, обов’язковою умовою є повернення на посаду міністра Міністерства оборони Михайла Федорова. Саме цей крок здатний забезпечити радикальну зміну парадигми, закрити епоху «радянщини» та трансформувати ЗСУ в сучасну, непереможну, людиноцентричну армію, якій не буде рівних у Європі.Понад століття тому Олексій Толстой у трилогії «Ходіння по муках» зафіксував хронічну хворобу російського генералітету — сприйняття солдата не як бойової одиниці, а як безликого видаткового матеріалу. Описуючи Першу світову війну, автор показав, як технічну відсталість, дефіцит артилерії та стратегічну імпотенцію командування компенсували єдиним безкоштовним ресурсом — мільярами життів. Цей підхід виявився не просто історичним епізодом, а тривким ментальним кодом, який досі визначає характер бойових дій у Східній Європі.

Війна «м’ясом» у свідоцтвах Толстого

У першій книзі трилогії «Сестри» (Глави 21 та 22) автор прямо називає війну гігантською фабрикою, що перемелює людей, де генералітет сприймає солдатів як безособову масу, «живу силу», якою затикають власні прорахунки:«Війна ставала звичайною справою, величезним, на всю державу, підприємством, фабрикою сирого м’яса… Людей виганяли з окопів, гнали по багну, під шрапнеллю, на колючий дріт, під кулемети… Люди падали, заривалися в бруд, їх засипало землею від вибухів, а ззаду гнали нові й нові шеренги».Під час катастрофічного відступу 1915 року, викликаного «снарядним голодом», ця ганебна тактика досягла свого апогею:«Російські дивізії, голодні, роззуті, без снарядів, без патронів, утримували позиції лише живою силою. Генерали затикали прориви людським м’ясом… Солдатів вели на заклання, як безсловесну худобу, і вони гинули безіменно, залишаючи по собі лише криваве місиво у звітах генерального штабу».У третій книзі «Похмурий ранок» (Глава 9) Толстой дає глобальну оцінку наслідків цієї доктрини, підкреслюючи презирство еліти до власного народу:«Царські генерали, виховані на презирстві до власного народу, не рахували втрат. Для них людина була лише цифрою в рапорті. Вся країна перетворилася на конвеєр, який постачав на фронт свіже людське м’ясо взамін уже згнилого в окопах Галичини та Східної Пруссії».

Психологічний терор окопів та еволюція офіцерів

Така доктрина не лише знищувала фізично, вона повністю деформувала психіку тих, хто виживав. Спочатку мобілізовані селяни перебували у стані шокового заціпеніння худоби на закланні:«В окопах пахло мокрою глиною, брудним ганчір’ям і солодкуватим смородом неглибоко закопаних трупів… Люди сиділи під земляними навісами, затиснувши голови між колінами. Вони перестали бути людьми, вони стали живими мішенями…»Проте згодом покірність змінилася тваринною люттю, коли солдати зрозуміли, що власне командування в тилу — такий самий ворог, як і німці на фронті:«У цих сірих шинелях прокидалося щось страшне. Коли людину щодня змішують із брудом і кров’ю, вона втрачає страх перед смертю, але набуває страшної жадоби помсти. Вони дивилися на своїх офіцерів уже не з повагою, а з вовчим вискалом…»Цей психологічний злам проходять і кадрові офіцери. Інженер Іван Тєлєгін, прийшовши до тями в госпіталі після того, як його роту майже повністю винищили, усвідомлює злочинність системи:«Ми просто вбивці власного народу. Нас навчили гнати цих нещасних у вогонь, і ми називали це воєнною таємницею та стратегією. Це не стратегія, це злочин, якому немає виправдання».Кадровий військовий Вадим Рощин, вихований на культі армії, переживає крах офіцерського міфу, бачачи цинізм вищого командування:«Ми будували велику імперію на кістках… Вся наша доблесть — це вміння виставити три ряди селян під німецькі гармати, щоб прикрити власну безпорадність. Ми, офіцери, були наглядачами на цій гігантській бойні. Імперія, яка так ставиться до свого солдата, не мала права жити. Вона мала згоріти».

Російська матриця: від Миколи ІІ до Сталіна і сьогодення

Сучасна воєнна машина Російської Федерації демонструє абсолютну тяглість цих імперських та радянських традицій. Як і за часів Миколи ІІ чи Сталіна, сучасний кремлівський режим веде війну виключно за рахунок безмежного виснаження людського ресурсу. Стратегія «м’ясних штурмів», що застосовувалася під Бахмутом та Авдіївкою, є прямою калькою з окопної бійні 1915 року.Російська армія не модернізувала операційне мислення: успіх досі вимірюється виключно географічними показниками за умови заздалегідь легітимізованих катастрофічних втрат. Держава, заснована на девальвації людської гідності, апріорі неспроможна генерувати інтелектуальні військові рішення, покладаючись виключно на демографічний тиск і примус.

Український фронт: інерція «совка» та криза кадрової школи

Найбільш критичною проблемою для України став тот факт, що радянська військова парадигма десятиліттями залишалася глибоко інтегрованою в українські штаби. До кадрових змін в армії домінували підходи, запозичені з радянських підручників, де утримання географічних точок переважало над збереженням боєздатності підрозділів.Уособленням цієї інерційної системи тривалий час виступала школа генерала Олександра Сирського та представників старого генералітету, чиє професійне формування відбулося в радянській системі координат. Цей стиль управління характеризувався кількома деструктивними ознаками:

Пріоритет політичної доцільності над тактичною: утримання невигідних або зруйнованих позицій заради медійних чи політичних звітів.Деперсоналізація втрат: сприйняття батальйонів і бригад як сухих цифр у рапортах, де вибитий кадровий потенціал просто заміщувався непідготовленим мобілізаційним ресурсом.Жорсткий централізм: придушення автономії молодших командирів та ініціативи на місцях, що унеможливлювало гнучку адаптацію до умов динамічного бою.

Наслідки повномасштабного протистояння в умовах панування цієї радянської школи виявилися вкрай важкими. Україна втратила значну частину кадрового серцевиська — найбільш мотивованих добровольців першої хвилі, які згорали в позиційних боях виснаження, замість того, щоб ставати основою нової технологічної армії.

АНАЛІЗ ОПЕРАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ ДО ЛЮДСЬКОГО РЕСУРСУ

Радянсько-російськаІзраїльськаЛюдина — засіб досягнення мети; замінний ресурс.Людина — головний капітал, який неможливо відновити.Компенсація тактичних помилок масою піхоти.Мінімізація ризиків через технологічну перевагу.Вертикальний диктат штабів без урахування реалій.Делегування рішень на рівень польових командирів.

Ключові переваги технократичного менеджменту для оборонного відомства

Впровадження технократичного та цифрового підходу в управління оборонним сектором — це єдиний шлях радикального розриву з радянською командно-адміністративною системою. Перехід від «генеральської» бюрократії до гнучкого менеджменту сучасного зразка забезпечує такі стратегічні переваги:

Цифровізація як інструмент прозорості: Переведення паперового документообігу, обліку майна та логістики в єдині цифрові системи усуває корупційні ризики та людський фактор.Перевага заліза над живою силою: Пріоритет інвестицій зміщується з утримання застарілих структур на масове виробництво та інтеграцію дронів, РЕБ, роботизованих систем і ШІ.Ефективне управління ресурсами (Dаtа-drіvеn рішення): Ухвалення рішень базується на реальній аналітиці, точних статистичних даних і прогнозуванні, а не на суб’єктивних доповідях з місць.Гнучкість та швидкість інтеграції інновацій: Скорочення бюрократичного шляху від випробування новітньої технологічної розробки до її масового постачання на лінію фронту.Людиноцентрична логістика й сервіси: Створення цифрових інструментів для автоматизації забезпечення бійця, що мінімізує час на отримання форми, зброї, лікування чи соціальних виплат.

Ізраїльський антипод: доктрина абсолютної цінності бійця

Доктрина Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) є концептуальним запереченням радянського мілітаризму. В умовах постійної демографічної асиметрії з противниками Ізраїль підніс цінність життя солдата до рівня стратегічного пріоритету держави.Ця система базується на прагматичних принципах:Територія в обмін на час і життя: втрата позиції не вважається катастрофою, якщо це дозволяє зберегти особовий склад для подальшого дистанційного знищення ворога вогнем і технологіями.Асиметрична відповідь залізом: мільярдні інвестиції спрямовуються на те, щоб удар на себе приймала високоточна техніка, роботизовані системи та максимальний бронезахист, а не жива сила.Безумовний пріоритет евакуації: порятунок пораненого або повернення тіла загиблого є автономним бойовим завданням, яке за рівнем залучення ресурсів може перевищувати основну наступальну операцію.

Імператив виживання для України

Для України спроба вести симетричну війну на виснаження за радянськими лекалами є математично і практично програшним сценарієм з двох причин:

Фізичний ліміт ресурсу: демографічний потенціал агресора неспівмірний з українським. Гра в «кількість» проти Росії — це свідомий шлях до демографічної катастрофи та втрати державності.Моральний колапс системи: Україна задекларувала рух до європейської цивілізації, де людина є найвищою цінністю. Копіювання методів ворога всередині армії руйнує внутрішню мотивацію суспільства та легітимність боротьби в очах західних союзників.

Відтак, демонтаж радянської управлінської вертикалі — це не питання кадрових амбіцій, а базовий інстинкт самозбереження нації. Системне впровадження людиноцентричної моделі управління, посилене технологічним проривом під керівництвом прогресивних менеджерів, є єдиним можливим способом виграти цю війну інтелектуально, а не числом, назавжди закривши тінь імперської «м’ясорубки».Тhе роst Тінь «м’ясорубки»: Чому радянська воєнна доктрина нищить сьогодення і як Ізраїль вчить нас перемагати інакше fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Двоє військових 425 окремого штурмового полку “Скеля” потрапили в російський полон під Костянтинівкою вже після того, як зняли відео з українськими прапорами. У мережі це одразу пов’язали з нещодавньою кампанією на підтримку головнокомандувача Олександра Сирського.Про хронологію подій та реакцію самого полку “Межа” з’ясувала, проаналізувавши офіційну заяву “Скелі”, публікації в соцмережах та коментарі військових і волонтерів.

Що показало відео і чому воно стало вірусним

18 липня 425 ОШП “Скеля” оприлюднив відео зачистки Костянтинівки: бійці підняли український прапор у зруйнованому будинку культури, а підпис до ролика повідомляв, що місто “під контролем ЗСУ”.Наступного дня в соцмережах з’явилося ще одне відео з того самого будинку культури, цього разу з фотографіями Зеленського і Сирського, прикріпленими до прапорів. Його поширив волонтер і громадський Сергій Стерненко, написавши, що військових 425-го ОШП “змусили” зняти цей ролик.Того ж дня російське Міноборони показало власне відео: ті самі двоє бійців тримають прапори з фотографіями президента і головнокомандувача, а окупанти стверджують, що взяли їх у полон. Росіяни назвали прізвища: Євгеній Мосін і Сергій Столярський.ОSІNТ-спільнота “КіберБорошно” провела власну перевірку і підтвердила: обидва чоловіки на ворожому відео дійсно служать в одному штурмовому батальйоні 425 ОШП “Скеля” і на момент полону перебували на позиціях у місті.

Що офіційно заявила “Скеля” – і про що промовчала

20 липня полк вийшов із офіційною заявою. У ній “Скеля”:

підтвердила факт полону військовослужбовців;повідомила, що вже триває робота з встановлення обставин події;назвала поширення відео інформаційною маніпуляцією з боку росіян;наголосила, що Костянтинівка залишається під контролем Сил оборони, а окремий епізод бою не змінює загальної картини;нагадала, що під час тих самих боїв українські військові також захопили в полон двох окупантів.

Дослівно в полку зазначили: “Демонстрація українських військовополонених не свідчить ані про захоплення Костянтинівки, ані про поразку полку”. Водночас “Скеля” не назвала кількість полонених та не оприлюднила їхні імена, ці дані з’явилися раніше з боку самих росіян.Головне: офіційна заява жодним словом не торкнулася версії, яка вже кілька днів обговорюється у військовому середовищі: чи справді двоє полонених бійців мають стосунок до записаного напередодні відео з фото Сирського.

Соцмережі шукають зв’язок із кампанією на підтримку Сирського

Реакція військових і волонтерів у Fасеbооk виявилася значно гострішою, ніж сама заява полку.Волонтерка Яна Паздрій написала, що вважає цинізмом з боку командування “змусити сфотографуватися військових з прапором і своїм фото в Костянтинівці”, після чого цих самих бійців узяли в полон.Одна з авторок, Діана Бутько, яка й порушила питання про справжність відео у своїх коментарях, написала прямо: “На жаль, не ІПСО”, тобто, за її оцінкою, полон не є постановкою і росіяни справді захопили живих людей.Дослідники “КіберБорошна” додали, що офіційна комунікація “Скелі” не спростувала і не підтвердила зв’язок полонених із записом на підтримку командування, залишивши відкритим питання, чи виправдовувало бойове завдання ризик, на який пішли ці двоє бійців.Один із коментаторів на ім’я Дмитро Биков відреагував ще жорсткіше, назвавши штурм “беззмістовним” і запитавши, скільки життів коштувало це фото. Він також нагадав, що колишній командир полку Гаркавий був відсторонений, але, за його словами, і далі фактично управляє підрозділом.Діана Бутько додала, що вважає абсолютно ненормальним жертвувати бійцями заради фото у соцмережах чи доповіді командуванню, і зазначила, що штурмовиків, схоже, кинули в Костянтинівку, щоб створити ілюзію контролю над містом, хоча кількість противника там продовжує зростати.У коментарях під публікаціями про полон користувачі писали про “культ особистості”, вимагали відставки Сирського та відсторонення командування “Скелі”. Один із дописувачів, блогер Владислав Антонов, повідомив про полон бійців штурмової групи “Скельників” і закликав довіряти лише офіційним джерелам, а не поширювати ворожу пропаганду.Окремо в мережі з’явилася версія, що під час запису відео з полоненими росіяни змусили військових кинути український прапор на підлогу і розгорнути російський триколор. Ця деталь наразі не має офіційного підтвердження ні від “Скелі”, ні від Генштабу.Ще один коментар під тим самим дописом ставив питання руба: чи не інсценування це взагалі. Користувачка Люда Даниленко написала, що росіяни, на її думку, могли використати вже полонених бійців для інформаційного вкиду, і що вся ситуація виглядає “вже надто безглуздо”.Одна з авторок, Діана Бутько, яка й порушила питання про справжність відео у своїх коментарях, відповіла прямо: “На жаль, не ІПСО”, тобто, за її оцінкою, полон не є постановкою і росіяни справді захопили живих людей.

Чому “Скеля” вже кілька тижнів у центрі скандалів

Відео з полоненими військовими стало вже третім гучним інформаційним приводом навколо 425-го окремого штурмового полку “Скеля” за останній місяць.Наприкінці червня видання “Бабель” опублікувало масштабне розслідування про підрозділ. Журналісти, посилаючись на свідчення військових, родичів загиблих та медиків, повідомили про 26 смертей серед мобілізованих у навчальних центрах полку за пів року. У “Скелі” тоді заявили, що не заперечують окремих проблем і що за двома випадками триває слідство, однак наголосили: більшість смертей були пов’язані із захворюваннями військовослужбовців, а не насильством.Водночас за підрозділом уже давно закріпилася неофіційна назва “полк Сирського”. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський неодноразово публічно відзначав успіхи “Скелі”, а сам полк часто згадувався серед підрозділів, які демонстрували результати на найскладніших ділянках фронту.Новий виток дискусії розпочався 18 липня. Того дня в соцмережах почали масово з’являтися відеозвернення військових на підтримку Сирського. Одночасно волонтер Сергій Стерненко заявив, що командирам бригад нібито надійшла вказівка до 17:00 записати й оприлюднити такі ролики. Згодом джерела “Української правди” серед військових підтвердили журналістам факт надходження подібної вказівки, хоча співрозмовники по-різному описували її походження: одні говорили про командування Десантно-штурмових військ, інші — про комунікаційні підрозділи бригад.Саме на цьому тлі особливу увагу привернуло відео з двома полоненими бійцями “Скелі”. У соцмережах одразу почали з’являтися припущення, що один із них міг бути серед військових, які раніше фігурували у відео на підтримку головнокомандувача. Офіційного підтвердження або спростування цієї інформації наразі немає. Водночас у своїй заяві щодо полонених “Скеля” підтвердила факт захоплення військових, але не коментувала їхній можливий зв’язок із кампанією на підтримку Сирського.Це й стало однією з причин, чому історія з полоненими вийшла далеко за межі звичайного повідомлення про втрати на фронті та перетворилася на новий епізод дискусії навколо одного з найвідоміших і водночас найсуперечливіших підрозділів української армії.

Головне питання, на яке поки немає відповіді

Наразі немає офіційного підтвердження чи спростування того, чи мають полонені бійці “Скелі” безпосередній стосунок до відео на підтримку Сирського, яке напередодні викликало резонанс у соцмережах. Полк цю версію не прокоментував, Генштаб про самих полонених наразі публічно не висловлювався.Головнокомандувач Олександр Сирський 20 липня повідомив лише про робочу поїздку на Костянтинівський напрямок, де, за даними розвідки, росіяни зосередили до 145 осіб, а щодоби противник здійснює до 20 атак на місто.Тhе роst Жертвували бійцями заради красивого фото? Мережу підірвав новий гучний скандал зі «Скелею» та Сирським fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Генерал-майор Михайло Драпатий пройшов шлях від лейтенанта-танкіста до командувача фронту. Головні факти про військового, якого учасники “картонного” майдану бачать головкомом Його БМП стала легендою Маріуполя, росіяни оголосили його “злочинцем”, а українці дедалі частіше бачать на чолі армії. Після гучних протестів у Києві ім’я командувача Об’єднаних сил ЗСУ Михайла Драпатого знову опинилося в центрі уваги.Чому саме цього генерала називають одним із головних претендентів на посаду головнокомандувача та чим він заслужив довіру військових — у матеріалі “Межі”.

До чого тут Федоров і Сирський

Командувач Об’єднаних сил Збройних сил України Михайло Драпатий у четвер, 16 липня, написав, що за останні пів року Міністерство оборони стало справжнім партнером військ, а не просто відомством, яке забезпечує потреби фронту.Про це генерал повідомив на своїй сторінці у Fасеbооk у той самий день, коли колишній міністр оборони Михайло Федоров публічно звітував про пів року на посаді — і саме команду під його керівництвом хвалив Драпатий.У цей день в Україні збіглося одразу кілька подій: Верховна Рада голосувала за новий уряд, Федоров на брифінгу відверто говорив про свій конфлікт із головнокомандувачем Олександром Сирським, а в Києві й інших містах люди вийшли на протести з плакатами на кшталт “Сирський — у відставку, Драпатий — головком ЗСУ, Федоров — міністр оборони”. Федоров також згадав Драпатого — за його словами, генерал уже має три догани й після цього брифінгу може отримати ще одну.

“З’явилася готовність чути командирів”: що саме сказав Драпатий

За словами генерала, останні пів року у війська нарешті з’явився партнер, який не лише постачав необхідне, а й вимагав змінювати підходи та швидше ухвалювати рішення. Одним із проєктів, які реально вплинули на ситуацію на фронті, Драпатий назвав “Лінію дронів”.“Взаємодія між військами і Міністерством оборони стала іншою”, — написав командувач і додав, що система нарешті почала швидше підтримувати ініціативи, які народжуються безпосередньо у підрозділах.Драпатий визнав: чимало командирів досі працюють в умовах опору, а без справедливості жодні реформи не матимуть сенсу для тих, хто щодня тримає фронт.

21 рік у строю: від лейтенанта-танкіста до командувача фронту

Михайло Драпатий народився 21 листопада 1982 року у Кам’янці-Подільському на Хмельниччині. У 2004-му він закінчив Харківський інститут танкових військ і надів лейтенантські погони в 72-й окремій механізованій бригаді в Білій Церкві. Звідти його шлях пролягав не через штаби, а через самі гарячі точки: батальйон під час АТО, угруповання “Південь” у перші тижні повномасштабного вторгнення, де його підрозділи зупинили наступ росіян на Кривий Ріг, звільнення правобережної Херсонщини у 2022-му. У 2024 році Драпатий став заступником начальника Генштабу ЗСУ з підготовки військ і паралельно очолив оборону Харківщини під час нового наступу росіян. У листопаді 2024-го Драпатого призначили командувачем Сухопутних військ — найчисельнішої складової ЗСУ, а з червня 2025-го він очолює Об’єднані сили. За роки служби Драпатий став повним лицарем ордена Богдана Хмельницького (усіх трьох ступенів) і отримав відзнаку “Народний Герой України”.

“Летюча БМП”, яка зробила Драпатого легендою

Для багатьох українців ім’я Михайла Драпатого вперше пролунало навесні 2014 року — в один із найдраматичніших днів початку російської агресії на Донбасі.9 травня Маріуполь фактично опинився під контролем проросійських бойовиків. У місті тривали збройні сутички, горіли будівлі, а в захопленому міському управлінні міліції перебували заручники. Для проведення операції до міста увійшли підрозділи 72-ї окремої механізованої бригади під командуванням тоді ще майора Михайла Драпатого.Саме тоді стався епізод, який згодом увійшов до історії війни. На шляху українських військових бойовики спорудили барикаду з вантажівок, металоконструкцій та автомобільних шин. Однак БМП не зупинилася. Машина на швидкості буквально перелетіла через перешкоду і продовжила рух вперед.Кадри миттєво облетіли інтернет, потрапили до випусків новин по всьому світу і стали одним із перших символів опору російській агресії.Цікаво, що за кермом тієї легендарної БМП сидів не сам Драпатий, а механік-водій строкової служби Дмитро Ворона. Втім, у пам’яті українців цей прорив назавжди залишився саме як “БМП Драпатого”, адже операцією керував тодішній комбат.

Прорив із “Ізваринського котла”

Та справжнім випробуванням для командира став не Маріуполь. Влітку 2014 року батальйон Драпатого опинився в районі Ізвариного поблизу російського кордону. Там українські підрозділи фактично потрапили в оточення, яке згодом назвуть “Ізваринським котлом”.Військові перебували під майже безперервними артилерійськими обстрілами, втрачали техніку та особовий склад, а запаси пального і боєприпасів стрімко танули.У цих умовах Драпатий ухвалив рішення про прорив із оточення. За різними оцінками, йому вдалося вивести понад 260 українських військових. Для багатьох із них це рішення стало буквально питанням життя і смерті.Саме після цих подій серед військових почала формуватися репутація Драпатого як командира, який не ховається за спинами підлеглих і готовий брати відповідальність на себе.

Як Драпатий зупиняв росіян після 24 лютого

Після початку повномасштабного вторгнення Росії кар’єра генерала стрімко пішла вгору.На початку великої війни він очолив оперативне угруповання військ “Південь”, яке брало участь в обороні Кривого Рогу та не дозволило російським військам просунутися далі вглиб Дніпропетровської області.Згодом його підрозділи брали участь у звільненні правобережної частини Херсонщини. У 2024 році саме Драпатому доручили керувати обороною Харківської області під час нового російського наступу на півночі.У листопаді того ж року він став командувачем Сухопутних військ ЗСУ, а згодом очолив Об’єднані сили.

Рапорт про відставку, який здивував країну

У червні 2025 року ім’я Драпатого знову опинилося в центрі уваги. Після російського удару по навчальному полігону, внаслідок якого загинули 12 українських військових, генерал подав рапорт про відставку з посади командувача Сухопутних військ.Для української армії та державної системи це був майже безпрецедентний крок.Замість пошуку винних серед підлеглих Драпатий публічно взяв частину відповідальності на себе. “Як командувач, я не зміг у повній мірі забезпечити виконання своїх наказів. Відповідальність за наслідки завжди лежить на командуванні”, — написав він.Ця заява викликала широкий резонанс як серед військових, так і серед цивільних. Для одних вона стала прикладом офіцерської честі, для інших — рідкісним проявом персональної відповідальності в українській системі управління.Президент Володимир Зеленський задовольнив рапорт, однак фактично не усунув генерала від керівництва військами. Натомість Драпатого призначили командувачем Об’єднаних сил ЗСУ, доручивши йому зосередитися виключно на веденні бойових дій.

Чому його ненавидять у Росії

Драпатий давно перебуває в полі зору російської влади. Слідчий комітет РФ двічі відкривав проти нього кримінальні справи — у 2016 та 2023 роках. Російські слідчі звинувачували українського генерала в нібито обстрілах окупованих територій. Для багатьох українських військових це радше своєрідний знак якості. Адже аналогічні справи російські правоохоронці відкривали проти більшості найуспішніших українських командирів.

Від комбата до потенційного головкома

Тим часом популярність Драпатого останніми роками лише зростала. За даними соціологічного дослідження SОСІS наприкінці 2025 року, йому довіряли 38,5% українців. Це один із найвищих показників серед діючих військових командирів, поряд із Валерієм Залужним, Кирилом Будановим та Андрієм Білецьким.Позитивно про Драпатого висловлюються не лише військові, а й популярні військові оглядачі. Зокрема, аналітик Єгор Логінов називав його одним із найталановитіших українських офіцерів і стверджував, що саме Драпатий був одним із ключових архітекторів операцій на Куп’янському напрямку. Також Логінов нагадував, що генерала у 2024 році перекинули на Харківщину для стримування російського наступу на Вовчанськ, а раніше він керував звільненням правобережної Херсонщини.Коли 16 липня 2026 року в Києві та інших містах пройшли акції протесту, ім’я Драпатого несподівано опинилося серед головних гасел мітингувальників. Лунали заклики до кадрових змін у військовому керівництві: “Сирський — у відставку, Драпатий — головком, Федоров — міністр оборони”. На інших плакатах можна було побачити коротше, але не менш промовисте гасло: “Вимоги зросли: Федоров, Драпатий”. Того ж дня про генерала згадав і сам Михайло Федоров під час свого брифінгу. Говорячи про людей, які намагаються змінювати систему зсередини, він навів як приклад саме Драпатого. За словами Федорова, генерал уже має три догани, а після його публічних заяв може отримати ще одну.Сам Драпатий у політичні дискусії не втручався і не коментував розмови про можливу конкуренцію з Олександром Сирським.Водночас чутки про конфлікт між ними неодноразово спростовували люди з оточення обох генералів. У жовтні 2025 року LІGА.nеt із посиланням на чотирьох співрозмовників писала, що їхні стосунки залишаються робочими, а розмови про протистояння значно перебільшені. Попри це, після розформування ОСУВ “Дніпро” та відставки Драпатого з посади командувача Сухопутних військ у медіа продовжували з’являтися версії про боротьбу впливів у вищому військовому керівництві.Коли 16 липня 2026 року в Києві та інших містах пройшли акції протесту, ім’я Драпатого несподівано опинилося серед головних гасел мітингувальників. Лунали заклики до кадрових змін у військовому керівництві: “Сирський — у відставку, Драпатий — головком, Федоров — міністр оборони”. На інших плакатах можна було побачити коротше, але не менш промовисте гасло: “Вимоги зросли: Федоров, Драпатий”.Того ж дня про генерала згадав і сам Михайло Федоров під час свого брифінгу. За його словами, Драпатий уже має три догани і після публічних заяв може отримати ще одну.Від комбата, який у 2014 році став символом прориву в Маріуполі, до одного з найвпливовіших командувачів сучасної української армії — саме такий шлях пройшов Михайло Драпатий за час російсько-української війни.Тhе роst Генерал, якого вимагають поставити замість Сирського: що відомо про Михайла Драпатого fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Цей текст публікується у межах «Ініціативи 143» – акту солідарності українських медійників, які вирішили підтримати колег зі «Слідства.Інфо» та ЦПК, яким Печерський суд заборонив публікувати це розслідування. Ще до заборони суду журналісти Аліна Стрижак (ЦПК) та Максим Савчук («Слідство.Інфо») зібрали всю інформацію, і розслідування було готове до публікації. Один зі співавторів, на якого не поширюється заборона суду, передав цей текст нашій редакції. Оскільки така заборона виглядає відвертим проявом цензури, ми разом з іншими учасниками ініціативи вважаємо за необхідне оприлюднити розслідування.

Сімейний портрет

Якщо ви шукатимете родичів директора Державного бюро розслідувань Олексія Сухачова у російській соцмережі «Одноклассники», то неодмінно натрапите на це фото. На тлі зеленого паркану стоять п’ятеро чоловіків. Світлина опублікована у 2011 році й має підпис «мій чоловік з братами».Джерело: оk.ruНа ній ви одразу впізнаєте Олексія Сухачова, він у центрі світлини. А крайній праворуч – його рідний брат Олександр Сухачов, значно менш публічний за директора ДБР. Олександр старший за Олексія трохи більше ніж на шість років. У відкритих джерелах про нього інформації небагато: згідно з соцмережами – родом із Харкова, протягом 2007–2015 років він був фізичною особою-підприємцем, профіль діяльності – надання в оренду нерухомості. Олександр Сухачов також працював керівником і епізодично володів частками в приватних компаніях. За інформацією «Наших грошей», у 2023 році чоловік працював у службі безпеки «Укрзалізниці» в Києві. Також Олександра можна знайти на фото працівників державного «Укргазбанку» у 2025-му. У телефонних книгах його номер підписували як номер представника різних банків.Олександр Сухачов і працівники «Укргазбанку». Джерело: 61000.соm.uаЗ першого погляду – нічого особливого. Але якщо ви підете до Центру надання адміністративних послуг і замовите деталізовану довідку про нерухомість Олександра Сухачова з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, будьте готові до того, що вам нададуть стос зі 155 аркушів. Саме такий обсяг довідки з переліком майна, яке реєстрували на рідного брата директора ДБР.

Квартира за ціною смартфона

Відповідно до даних із реєстру, брат Олексія Сухачова у 2018 році став власником 40% обʼєктів у житловому багатоквартирному будинку у Харкові на вул. Юлія Чигирина, 13. За цією адресою розташований ЖК «ІТ-Парк Маnufасturа» забудовника «Строй Сіті». А протягом 2018–2020 років брат директора ДБР зібрав колекцію зі 143 об’єктів у двох харківських ЖК за адресами, які на сайтах оголошень згадуються як об’єкти забудовника «Строй Сіті».Джерело: khаrkоv-rеаltеr.соm.uа«Унікальний проєкт для ринку нерухомості Харкова. Йому вдається об’єднати офісні приміщення і житлові квартири з єдиною екосистемою. Передбачена сотня однокімнатних квартир невеликої площі, апарт-готель, ореn-sрасе простір», – так описували «ІТ-Парк Маnufасturа» на одному з сайтів із продажу нерухомості.У 2019-му ринкову ціну квадратного метра від забудовника у цьому комплексі вказували в середньому майже 800 доларів. Тому логічно було б припустити, що Олександр Сухачов витратив мільйони доларів на набуття цього майна. Але це не так.Відповідно до документів, які є у розпорядженні авторів розслідування, він скуповував нерухомість у ЖК «ІТ-Парк Маnufасturа» за балансовою вартістю, значно нижчою від ринкових цін. Настільки низькою, що її можна порівнювати з ціною смартфона.Наприклад, 9 липня 2018 року, за двома угодами купівлі-продажу, Олександр Сухачов придбав 30 квартир у цьому харківському ЖК. Ціна за одну квартиру становила від 24,6 тисячі до 48,9 тисячі гривень, тобто за тодішнім курсом кожна квартира обійшлася від 932 до 1856 доларів. За ці 30 квартир брат на той час заступника начальника департаменту Генпрокуратури Олексія Сухачова сукупно виклав трохи більше мільйона гривень (на той час $39,3 тисячі доларів). Через два дні Олександр Сухачов повторив свій успіх і докупив ще 28 квартир, витративши менш як 33 тисяч доларів. Ціна найдешевшої становила 26,5 тисячі гривень, найдорожчої – 38,7 тисячі гривень.Саме деталі цих операцій виявилися дуже чутливими для продавця – компанії ТОВ «Парковий-2». Там, отримавши запит від журналістки Аліни Стрижак, звернулися до Печерського райсуду Києва. І суддя Сергій Вовк заборонив Стрижак, «Слідству.Інфо» та «Центру протидії корупції» поширювати інформацію про майно, угоди та інвестиції Олександра Сухачова. 13 липня «Парковий-2» подав позов, у якому наполягає, що «інформація про нерухомість та укладені угоди є частиною приватного життя фізичної особи та містить комерційну таємницю забудовника».Але історія з харківською нерухомістю брата Олексія Сухачова – це не лише про «комерційну таємницю» і «приватне життя фізичної особи». Це ще й історія про хитросплетіння харківського забудовника з ДБР, яке розслідувало його діяльність.

Коли розслідуєш «своїх»

На момент покупки квартир у 2018 році ТОВ «Парковий-2» належало на той час адвокату Івану Козікову, а тепер пов’язане зі «Строй Сіті» – компанією, проєктами якої є ЖК «ІТ-Парк Маnufасturа» та комплекс на проспекті Героїв Харкова, де Олександр Сухачов мав нерухомість.Цей зв’язок простежується через Людмилу Рябих – сестру дружини колишнього власника «Строй Сіті», бізнесмена Єгора Масленнікова. Ви могли про нього чути завдяки коштовному ролс-ройсу, який у грудні 2024-го зафіксували журналісти «Української правди» в Монте-Карло. Особисто у Масленнікова Олександр Сухачов докуповував 11 квартир. І так само – за символічні гроші.Джерела: Fасеbооk Єгора Масленнікова, «Українська правда»Але зв’язок Олександра Сухачова із забудовником простежується не лише завдяки купівлі квартир зі знижкою. За даними реєстру судових рішень, у 2021 році, розслідуючи ймовірну незаконність забудов за повідомленням СБУ, в офісах «Строй Сіті» співробітники Національної поліції провели обшуки й виявили печатки фірм, які належать або раніше належали безпосередньо Олександру Сухачову, а також фінансову документацію компанії, власником якої він був.Тож можна припустити, що Олександр Сухачов міг залучатися до діяльності забудовника не лише як покупець, а і як інвестор. Але чи мав він на це кошти? Поспілкуватися безпосередньо з Олександром Сухачовим не вдалося – на дзвінки і звернення чоловік не відповів.У тому ж 2021 році поліція і прокуратура розпочали кримінальне провадження щодо самобудів «Строй Сіті». Якщо коротко і спрощено – забудовник ставив посеред Харкова паркани, приганяв екскаватори та починав будувати житлові комплекси. Зокрема, йшлося про будинки, за адресами яких набував нерухомість Олександр Сухачов. Це й стало предметом дослідження правоохоронців.Але розслідували поліціянти цю справу недовго. В грудні 2022-го заступник генпрокурора доручив розслідування головному слідчому управлінню ДБР. Певний час бюро розслідувало справу, в якій фігурує компанія, яка, імовірно, пов’язана із братом їхнього керівника, але зрештою підозри нікому не оголосили.Власник «Строй Сіті» Єгор Масленніков, як повідомляли журналісти Віhus.Іnfо, переписав старий будівельний бізнес на сестру дружини та відкрив новий – у Дубаї. Після цього провадження щодо самобудів, яке розслідувало ДБР , в серпні минулого року знову опинилося в поліції (але вже Чернігівщини), де його, зрештою, закрили. І швидше за все, це було б остаточною крапкою в історії з самобудами.Але, за дивним, або ж навпаки – закономірним збігом, провадження поновили після того, як особи, які згадуються в цьому розслідуванні, отримали інформаційні запити від журналістів. Станом на зараз Олександр Сухачов припинив володіти майже всіма 143 квартирами й офісами.У Державному бюро розслідувань на запит журналістів відповіли, що ані вони, ані їхній директор не володіють «інформацією стосовно фактів участі Сухачова Олександра Олександровича в будь-якій господарській діяльності, в тому числі із забудовником «Строй Сіті», набуття ним будь-якої нерухомості». На питання щодо досудового розслідування дій забудовника у ДБР повідомили, що рішення про закриття провадження не ухвалювали та підкреслили, що доручення здійснення досудового розслідування слідчим іншим органів є компетенцією прокуратури.Тhе роst Квартири за ціною смартфона: Як брат директора ДБР отримав 143 обʼєкти нерухомості від забудовника, якого згодом розслідувало ДБР fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Експерти пояснюють: головна інтрига не в прем’єрстві, а в тому, чи залишиться Федоров міністром оборониПісля оголошення про перезавантаження уряду ім’я Михайла Федорова несподівано опинилося серед головних претендентів на посаду прем’єр-міністра. Однак уже за кілька днів політична інтрига змінилася: замість розмов про підвищення в кулуарах почали обговорювати можливу втрату ним посади міністра оборони.«Межа» зібрала все, що наразі відомо: хто просуває Федорова, за що його критикують, які реформи він уже встиг запустити в Міноборони та чому саме навколо нього точиться одна з головних кадрових інтриг цього літа.

Чотири прізвища Арахамії: хто насправді претендує на крісло прем’єра

12 липня Зеленський заявив, що Кабінету міністрів потрібна “свіжа енергія”, а Юлія Свириденко залишає посаду очільниці уряду. Одразу після цього голова фракції “Слуга народу” Давид Арахамія написав у чаті фракції чотири прізвища кандидатів на прем’єрство: Федоров, глава “Нафтогазу” Сергій Корецький, міністр енергетики Денис Шмигаль і міський голова Харкова Ігор Терехов.Але, як пише Українська правда, реальна вага цих кандидатур була дуже різною. За даними видання, Терехову радше пропонували посаду в уряді, а не крісло прем’єра, а Шмигалю “особливо не пропонували” очолювати Кабмін узагалі. Головним реальним претендентом, судячи з усіх публікацій і витоків, лишається Сергій Корецький.Народний депутат Ярослав Железняк також підтверджував цю версію, назвавши Корецького найбільш імовірним новим очільником Кабміну.

Чому Федоров відмовився очолити уряд

За інформацією Української правди, у вихідні перед оголошенням змін президент особисто цікавився у Федорова, чи готовий той очолити уряд. Міністр відмовився.Причина, за словами співрозмовників видання, проста: Федоров лише кілька місяців тому прийшов у Міністерство оборони і тільки почав реалізовувати власне бачення реформи відомства. Кинути цей процес напередодні зими означало б почати все спочатку. Тому недільна розмова з президентом була радше робочою зустріччю, ніж співбесідою на посаду прем’єра, а після неї міністр оборони, за даними УП, усіх переконував, що продовжує роботу.Втім, кілька джерел видання в урядовій команді мають сумніви щодо цього і вважають ситуацію значно складнішою. Є ймовірність, що Зеленський запропонує Федорову повернутися в Мінцифру або зайняти якийсь символічний пост.

Клименко замість Федорова: що стоїть за можливою рокіровкою

Саме для цього, за даними джерел УП, президент паралельно попросив міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка бути готовим до переходу в Міноборони. Про цей же сценарій незалежно повідомило LВ.uа, яке, своєю чергою, посилається на два джерела, наближені до Офісу президента, і на співрозмовника з оточення самого Клименка.Якщо Клименко очолить Міноборони, звільнене крісло міністра внутрішніх справ, за даними джерел УП, може дістатися чинному голові Нацполіції Івану Вигівському. Утім співрозмовники видання одразу застерігають: таке призначення малоймовірне, оскільки Вигівський обіймає посаду керівника Нацполіції ще занадто мало часу.Джерела LВ.uа, пов’язані з Офісом президента (за переказом Gоrdоn), називають й іншу причину можливої заміни: не бажання покращити мобілізацію, а незадоволення Зеленського діями самого Федорова.Про можливу заміну першою написала народна депутатка від “Слуги народу” Ольга Василевська-Смаглюк у власному Теlеgrаm-каналі, повідомивши, що на місце Федорова розглядають Клименка. Слідом цю інформацію в різних варіаціях підтвердили одразу кілька видань, зокрема РБК-Україна та Українська правда.

Зеленський нібито запевнив обох, що посади збережуться

За інформацією, отриманою редакцією “Межі” від співрозмовника в оточенні президента, на зустрічі з Федоровим і Клименком Володимир Зеленський запевнив обох, що вони залишаються на своїх посадах. Офіційно в Офісі президента цю інформацію не підтверджували і не спростовували.Ця версія суперечить повідомленням джерел УП і LВ.uа, наведеним вище: вони натомість вказують, що Клименка просили бути готовим до переходу в Міноборони, а Федорову натякали на можливе повернення в Мінцифру. Наскільки ці версії відображають остаточне рішення Зеленського, а наскільки – лише один з етапів перемовин, поки достеменно невідомо.

Прогноз нардепа: “гроші, а не політика”

Свою версію подій виклав у Fасеbооk позафракційний народний депутат Дмитро Костюк. За кілька днів до офіційних новин про перезавантаження Кабміну він написав, що Федорова планують звільняти з посади міністра оборони, а рішення проштовхує “монобільшість”.Костюк спрогнозував такий сценарій: після відставки уряду президент повторно внесе кандидатуру Федорова на посаду міністра оборони, аби не втрачати ефективного члена команди, але голосування зірвуть ті нардепи, які лобіюють інтереси оборонних компаній. За версією депутата, саме цим компаніям Федоров “перекрив мільярдні фінансові вливання від держави” після переходу на відкриті торги в закупівлях.“ЗМІ помиляються: питання НЕ політичне”, – написав Костюк, додавши, що Федорова не розглядають як конкурента-загрозу, а на кону, за його оцінкою, саме гроші. Депутат також назвав ситуацію навколо міністра “мафією”, яка перемагає. Це особиста оцінка депутата, а не підтверджений факт: жодне з проаналізованих вище видань версію про змову оборонних компаній безпосередньо не підтверджувало.

Опір у Раді: Гетманцев проти, частина “Слуги народу” – за

Публічно проти будь-якого нового призначення Федорова виступив голова парламентського комітету з фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев.“Я не буду підтримувати рішення про призначення Федорова на посаду”, – заявив Гетманцев, додавши, що півроку роботи міністра оборони було достатньо, аби переконатися в його “безпорадності”. За словами нардепа, він закликатиме колег у Раді не підтримувати кандидатуру Федорова.Водночас позиція в самій монобільшості неоднорідна. Представник профільного парламентського комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський підтвердив LІGА.nеt, що Федоров зберігає підтримку серед членів комітету. За даними того ж видання, із занепокоєнням до можливої заміни міністра поставилися і в Генеральному штабі, де вважають, що надто часта зміна очільників Міноборони створює для армії більше ризиків, ніж переваг.

За що Федорова критикують генерали

Про глибину конфлікту навколо Федорова детально написало британське видання Тhе Есоnоmіst. За даними видання, на початку липня на засіданні військової ради генерали критикували закупівлі ракет і боєприпасів, за які відповідав міністр оборони.Свідок процесу описав ситуацію як зіткнення “двох різних систем координат”, де немає спільної мови навіть без прямого конфлікту. Критики Федорова визнають, що він покращив закупівлі безпілотників і цифровізацію відомства, але наполягають: брак військового досвіду робить його некомпетентним для планування війни.Частина опонентів, за даними видання, вважає флагманські реформи міністра лише переупакованою під новим піар-соусом роботою, яку розпочали ще до нього, а самого Федорова порівнює з американським міністром оборони Робертом Макнамарою, чиї корпоративні методи управління погано прижилися в Пентагоні. Критикують і “гейміфікацію” бойових дій, яка, на думку опонентів, заохочує показові знищення ворога на полі бою замість менш ефектних, але важливих завдань.Окремо Тhе Есоnоmіst фіксує особистий конфлікт міністра з головнокомандувачем Олександром Сирським: за даними видання, Федоров домагався усунення генерала, але не зміг отримати схвалення президента.

У чому реальні здобутки Федорова

Утім список претензій – це лише половина картини. Федоров очолив Міністерство оборони 14 січня 2026 року, і його призначення тоді підтримали 277 народних депутатів. До цього він майже сім років керував Мінцифрою, де запустив застосунок “Дія” з цифровими документами й державними послугами.Після повномасштабного вторгнення Росії Федоров долучився до розвитку української “армії безпілотників”, впровадивши ринкові механізми нарощування виробництва дронів. На посаді міністра оборони він ініціював аудит відомства, який, за даними Тhе Есоnоmіst, виявив перевитрати на 300 мільярдів гривень, а частину закупівель перевів на систему відкритих торгів, що, за його словами, майже одразу знизила вартість 155-міліметрових артилерійських снарядів на 16%.З червня в Міноборони почали впроваджувати перший пакет кадрових реформ: підвищення грошового забезпечення піхотинців на передовій до семи тисяч доларів на місяць, фіксовані контракти на строк від шести до 24 місяців, обмежену демобілізацію найдовше воюючих солдатів до кінця року і стоденне вікно для повернення в стрій військових, які самовільно залишили частини, без покарання.Керівник урядового центру військових технологій Вrаvе1 Андрій Гриценюк, який спостерігає за Федоровим із 2019 року, називає його “мрійником” і наводить приклад із запуском “Дії”: за його словами, коли команда представила застосунок, кожен традиційний державний чиновник вважав це неможливим, а тепер сервіс став невіддільною частиною повсякденного життя українців.Серед публічних прихильників курсу Федорова – і Сергій Стерненко, волонтер і блогер із двомільйонною аудиторією, якого міністр у січні призначив своїм радником з питань використання дронів на фронті. Приймаючи запрошення, Стерненко написав у Теlеgrаm: “Моє бачення щодо розвитку безпілотних технологій та в цілому щодо нашої оборони практично повністю збігається з баченням міністра, тож готовий допомогти реалізувати його стратегію”.

Хто ще підтримує Федорова: сам Зеленський і частина фронтовиків

Призначаючи Федорова на Міноборони в січні, Зеленський пояснював цей вибір потребою радикальної технологізації Збройних сил. Президент тоді окремо відзначив результати Федорова у цифровізації держави та розвитку оборонних технологій, зокрема виробництва безпілотників.Схожу підтримку Федоров має і серед частини військових, які напряму залежать від технологій. Велике розслідування Української правди про перші тижні міністра на посаді наводить десятки коментарів з фронту. Один із офіцерів, що давно працює над протидією Shаhеd, розповів про командира Павла Єлизарова (Лазаря), якого Федоров залучив до команди ще на самому початку: за його словами, Лазар “не просто був ідеологом Сил безпілотних систем, а взяв цю ідею, сформував її і втілив у життя”.Командир батальйону “Сигнум” Віктор Печериця в тому ж розслідуванні назвав Стерненка “головним спонсором” підрозділу: за його словами, волонтер за час війни забезпечив батальйон тисячами дронів на мільйони доларів, і без цієї підтримки підрозділ не досяг би нинішнього рівня. Джерело з батальйону “Шершні Довбуша” 68-ї окремої єгерської бригади додало, що фонд Стерненка “послідовно постачає якісні дрони та рятує, коли настає дефіцит”, а також прислухається до фідбеку військових.Водночас те саме розслідування фіксує і фронтові претензії, здебільшого не до самого міністра особисто, а до системи виплат і забезпечення: офіцер одного з корпусів на Донеччині скаржився на низькі зарплати штабних співробітників після відведення штабу через розширення “зони враження”.

Думка експертів: чому це насправді не про прем’єрство

Політолог Тарас Загородній в ексклюзивному коментарі “Межі” зазначив, що зациклюватися на суто політичних мотивах у цій історії не варто, оскільки класичного політичного процесу зараз немає і не буде до завершення воєнного стану.“Федоров був призначений, скоріш за все, як людина-функція, яка показала себе непогано в координації військових розробок”, – пояснив Загородній. За його словами, посада міністра оборони зараз має величезну вагу через концентрацію ресурсу, а там, де є великий грошовий ресурс, завжди накопичуються інтереси й претензії.“Всі претензії пов’язані в першу чергу з грошима, я вважаю, тому що дуже багато ресурсу там проходить”, – додав політолог, наголосивши, що не чув відкритих претензій до роботи Федорова з боку виробників зброї, дотичних до Міністерства оборони.Політолог Володимир Фесенко в ексклюзивному коментарі “Межі” пояснив, що головна інтрига навколо Федорова полягає зовсім не в перспективі його прем’єрства.“Зараз головна інтрига з Федоровим, думаю, настільки в контексті його майбутнього прем’єрства, скільки в тому, а чи залишиться він міністром оборони”, – зазначив Фесенко. За його словами, з чотирьох прізвищ, які назвав Арахамія, реальним кандидатом на прем’єрство є лише Сергій Корецький, тоді як Терехову пропонували роботу в уряді, а не крісло прем’єра, а Шмигалю “особливо не пропонували”.“Федорову запропонували посаду прем’єра, але там головна інтрига в тому, що чимало людей в команді президента, за різними даними, радять президенту, щоб Федоров пішов з посади міністра оборони”, – пояснив політолог. За його словами, тема прем’єрства – це радше спосіб “лагідного” усунення міністра з Міноборони.

Що далі

Остаточне рішення щодо нового складу уряду ще попереду. Поки Верховна Рада готується до кадрового голосування, головна інтрига навколо Михайла Федорова вже змінилася: якщо кілька днів тому його називали одним із можливих прем’єрів, то тепер головне питання — чи збереже він посаду міністра оборони.«Межа» й надалі стежитиме за кадровими рішеннями та розповість, хто ще претендує на ключові посади в оновленому уряді.Тhе роst Федоров: прем’єр, міністр чи відставка? Джерела «Межі» розкрили деталі головної кадрової інтриги fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Голову “Нафтогазу” Сергія Корецького називають головним кандидатом на посаду прем’єра. Що відомо про його кар’єру, статки та бізнес родиниЮлія Свириденко подала у відставку. Серед головних кандидатів на крісло прем’єра — голова правління НАК “Нафтогаз України” Сергій Корецький. Раніше він керував “Укрнафтою” та “Укртатнфтою”, а до того очолював мережу заправок WОG і побудував власний кавовий бізнес.“Межа” з’ясувала, звідки в 48-річного топ менеджера мільйонні статки, чим займається його родина і які скандали супроводжували його кар’єру.

Від охоронця на рецепції до керівника державних компаній

Сергій Корецький народився 14 березня 1978 року в Луцьку. Має три дипломи в Луцькому технічному університеті — з машинобудування та бізнес-економіки, а також за напрямом “видобування нафти і газу” в Івано-Франківському технічному університеті нафти і газу. У 2019 році пройшов програму Ехесutіvе МВА у Києво-Могилянській бізнес-школі.У бізнес він потрапив ще студентом. За словами колишнього партнера по холдингу Степана Івахіва, майбутній топменеджер починав із посади охоронця на рецепції в компанії “Континіум” — паливному холдингу, який заснували Ігор Єремеєв та Степан Івахів. За понад 20 років роботи у групі (з 1997-го по 2018-й) Корецький пройшов шлях до генерального директора керівної компанії.Ключові етапи кар’єри:

2013–2018 роки — очолював уже наявну мережу автозаправок WОG (заснована ще в 1990-х), де заправки почали розвивав мережу WОG Саfе;2019 рік — після відходу з WОG заснував власний кавовий бренд Іdеаlіst Соffее Со. з мережею кав’ярень;2019–2022 роки — співвласник і голова правління швейцарського енерготрейдера Сеnturіоn Grоuр SА;листопад 2022 року — після націоналізації активів групи “Приват” очолив “Укрнафту” та “Укртатнафту”;травень 2025 року — за підсумками відкритого конкурсу став головою правління НАК “Нафтогаз України”.

Мільйони, “Нафтогаз” і несподіване прем’єрство

12 липня президент Володимир Зеленський провів із Корецьким окрему зустріч і подякував йому за роботу на чолі держкомпаній, повідомивши про оновлення політичної стратегії держави. Того ж дня стало відомо, що прем’єрка Юлія Свириденко залишає посаду — за даними народних депутатів, вона може очолити посольство України у США. 13 липня Свириденко офіційно подала заяву про відставку до Верховної Ради.Народний депутат Ярослав Железняк заявив, що, окрім Корецького, на посаду прем’єра претендують міністр енергетики Денис Шмигаль, міністр оборони Михайло Федоров і мер Харкова Ігор Терехов. Утім, за його словами, призначення Корецького вирішено з імовірністю 95%.Корецький — заможна людина, яка відкрито декларує свої статки. Згідно зофіційною е-декларацією за 2025 рік, сукупний дохід подружжя Корецьких склав понад 34 мільйони гривень, із яких майже 30 мільйонів — особистий заробіток самого Сергія. Основну частину доходу становлять зарплати в “Нафтогазі” (14,4 млн грн, за період з 14 травня), “Укрнафті” (8,5 млн грн) та “Укртатнафті” за сумісництвом (5,7 млн грн), ще 6 тисяч гривень посадовець отримав за роботу в ОСББ “Замок на Паньківській”, а також понад 2,3 млн грн роялті від власних торговельних марок.На банківських рахунках Корецький тримає 527,8 тис. євро, 331,4 тис. доларів і 1 млн гривень, а готівкою — ще мільйон євро і 275 тисяч доларів. Крім того, він позичив третім особам понад 42 млн грн і 2,25 млн доларів.Власного житла в Корецького немає — родина орендує будинок у елітному селищі Козин під Києвом та безоплатно користується квартирою площею 234 кв. м, що юридично належить доньці посадовця. За даними тієї ж декларації, у 2025 році Корецький володів 26,1 гектара землі, розташованої в Донецькій області — і, за мапою DеерStаtе, ці ділянки нині фізично перебувають у зоні бойових дій.

Кавовий бізнес дружини та Маsеrаtі

Корецький одружений. Його дружину звати Ірина, доньку — Уляна. Частину сімейного бізнесу оформлено саме на них.Дружина ймовірного прем’єра Ірина Корецька (у дівоцтві — Моружко) веде власний бізнес, повʼязаний із кавою та ресторанами. Торік вона заробила близько 4,9 мільйона гривень, з яких 3,2 млн — від незалежної професійної діяльності.Родина володіє мережею кав’ярень Іdеаlіst Соffее, а Ірині Корецькій належать 100% часток у ТОВ “Фортекс Енерджі” (торгівля газом) та ТОВ “Нова кавова культура” (виробництво чаю й кави). Ще одна компанія родини, ТОВ “Санеко Трейд”, повʼязана з донькою подружжя — Уляною Клим’юк.Серед активів дружини — власний автомобіль Маsеrаtі Lеvаntе 2021 року випуску вартістю 3,068 млн грн. Сам Корецький авто на себе не декларує, але користується орендованими Lаnd Rоvеr Rаngе Rоvеr Аutоbіоgrарhy 2017 року та Меrсеdеs-Веnz Е220 2018 року, які юридично належать компанії “Санеко Груп”.Крім кавового бізнесу, з грудня 2022 року бренд Іdеаlіst Соffее є офіційним постачальником кави для потягів “Укрзалізниці” — компанія відкрила точки продажу на кількох головних вокзалах країни.

Луцький скандал і суд “сам із собою”

У кар’єрі Корецького є й суперечливі епізоди. У 2018 році під час аукціону з приватизації приміщення колишньої книгарні “Планета” у Луцьку за лот змагалися дві компанії, повʼязані з бізнесменом, — “Санеко Груп” та “Фортекс Енерджі”. Перемогла “Санеко Груп”, заплативши 7,7 мільйона гривень.Антимонопольний комітет України відкрив провадження лише через п’ять років і восени 2023-го встановив, що фірми діяли узгоджено: документи для аукціону готувалися на тих самих пристроях, компанії використовували одну ІР-адресу для звітності, а “Санеко Груп” навіть орендувала офіс у “Фортекс Енерджі”. Обидві компанії оштрафували на 68 тисяч гривень і внесли до чорного списку АМКУ, який забороняє їм співпрацювати з державними установами.Ще один резонансний епізод стався вже під час керівництва держкомпаніями: “Укрнафта” подала до суду низку позовів проти “Укртатнафти”. Один із найбільших стосувався повернення 183 тис. тонн нафти, яка перебувала на Кременчуцькому НПЗ, або компенсації її вартості — близько 6,4 млрд грн. Окремою справою суд у травні 2024 року стягнув з “Укртатнафти” на користь “Укрнафти” ще 245,4 млн грн — компенсацію за втрачені під час зберігання 9,3 тис. тонн гудрону прямої перегонки нафти й 16,2 тонни авіапалива ТС-1 (Господарський суд Полтавської області, справа № 917/328/24 від 23.05.2024. Обидві компанії на той момент очолював сам Корецький, тож фактично він судився сам із собою.

Чим Корецький запам’ятався на чолі “Укрнафти” та “Нафтогазу”

Після призначення керівником державної “Укрнафти” у листопаді 2022 року Сергій Корецький зосередився на стабілізації роботи компанії в умовах повномасштабної війни. За час його керівництва підприємство вийшло на рекордні фінансові показники, наростило видобуток нафти й газу, активізувало буріння нових свердловин, а також розпочало масштабну модернізацію виробничих потужностей.Окремим напрямом стала робота “Укртатнафти”, яка після переходу під контроль держави відновлювала операційну діяльність. Компанії також довелося вести судові процеси щодо повернення нафтопродуктів і захисту державних активів.У травні 2025 року Корецький переміг у відкритому міжнародному конкурсі на посаду голови правління НАК “Нафтогаз України”. Під час відбору наглядова рада наголошувала на його досвіді управління великими енергетичними компаніями та реалізації реформ у державному секторі.

Що далі

Остаточне рішення щодо нового складу уряду Верховна Рада ще має ухвалити — голосування за відставку Кабміну Свириденко очікується найближчими днями. Окрім Корецького, серед можливих кандидатів на прем’єрство медіа й називають Дениса Шмигаля, Михайла Федорова та Ігоря Терехова.“Межа” уважно стежить за розвитком подій навколо кадрових змін в уряді. У наступних матеріалах ми детальніше розповімо і про інших претендентів на ключові посади в Кабінеті Міністрів — їхній досвід, статки та найгучніші публічні історії.Тhе роst Хто такий Сергій Корецький: кар’єра, статки і кавовий бізнес дружини ймовірного прем’єра fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Вінстон Черчилль колись влучно охрестив Польщу «жадібною гієною Європи» за її хижацьку звичку шматувати сусідів у моменти їхньої слабкості та виторговувати собі преференції за чужий рахунок. Століття минають, але історичні інстинкти Варшави лишаються незмінними. Сьогодні польський нахабний імперський націоналізм знову натягнув маску «головного рятівника західного світу». Місяцями з варшавських трибун лунав вереск про те, як Польща «віддала останнє», «несла найважчий тягар» і тепер має священне право розмовляти з Києвом мовою ультиматумів.
Але щойно уряд розсекретив реальні цифри своєї військової допомоги, міф про польського «донора-мученика» луснув, що чітко зафіксували офіційні зведення оборонного відомства. На світ божий вилізла цинічна і непристойна правда: Варшава влаштувала на українській трагедії найприбутковіший бізнес у своїй сучасній історії. Вона не просто не збідніла — вона фантастично нажилася, засунувши руку в кишеню і своїм союзникам по НАТО, і мільйонам українців, які втікали від російських ракет.
Копійчані «витрати» та шалені надприбутки
Глобальна база даних Кільського інституту світової економіки (ІfW Кіеl) та офіційні звіти розсекреченого оборонного відомства Польщі виводять макроекономічний баланс, від якого варшавським панам мало б стати соромно:
«Останні сорочки» виявилися старим брухтом: Уся розпіарена військова допомога Польщі за роки великої війни склала лише близько 3,5 мільярдів євро. Левова частка цього — залежалі радянські танки Т-72 та БМП-1, які й так підлягали списанню та утилізації.
Переозброєння за чужий рахунок: Передавши Україні металобрухт радянської епохи, Варшава миттєво побігла в Брюссель і Вашингтон з протягнутою рукою. Тільки в межах загальноєвропейських оборонних програм поляки вимагають повернути їм назад €450 мільйонів чистого кешу за останні партії зброї. Додайте сюди мільярдні фінансові гранти від США за програмою FМF. Тобто залізо, яке мало гнити на польських складах, Варшава конвертувала в ультрасучасні американські танки Аbrаms, літаки F-35 та системи ППО Раtrіоt. Масштаби цього субсидованого буму унаочнює спеціальний звіт Кіеl Міlіtаry Рrосurеmеnt Тrасkеr.
Податковий грабіж замість «милосердя»: Сукупна гуманітарна допомога Польщі українцям склала близько $6,5 мільярдів. Проте за цей же період українські біженці сплатили до польського бюджету податків (ПДВ, податки на доходи) та внесків соцстраху на суму $32 мільярди. Українці повернули польській казці гроші з профіцитом у 5 разів більше, ніж Варшава взагалі на них витратила! Вони не «сиділи на шиї», вони закрили діру демографічної кризи Польщі.
Економічний стрибок на чужому горі: Згідно з профільними макроекономічними моделями Ukrаіnе Suрроrt Тrасkеr Dаtа, присутність українців розігнала річний ВВП Польщі на божевільні 2,7% – 3%. Загалом українці згенерували для польської економіки додатковий продукт на суму $90,5 мільярдів! Плюс 123 000 нових підприємств, відкритих українцями в Польщі, які тепер справно платять податки польській державі.
Президентський гонор на тлі порожніх обіцянок
Поки Данія, Нідерланди чи Франція мовчки віддають реальні мільярди без жодного пафосу, польський уряд опинився аж на 12-му місці у списку світових донорів, що підтверджує актуальний рейтинг фінансової допомоги від ІfW Кіеl. Проте рівень пихи у Варшаві зворотньо пропорційний реальним справам.
Новообраний польський президент-націоналіст Кароль Навроцький (Каrоl Nаwrосkі), чиє нутро наскрізь просякнуте комплексами історичного реваншизму, прямо заявляє, що «не бачить України в ЄС чи НАТО» доти, доки Київ не виконає ультиматуми щодо Волині та інших «історичних боргів». Навроцький дійшов до того, що нахабно ветував закони про продовження тимчасового захисту для українців, намагаючись вичавити з жертв війни політичні дивіденди для свого електорату. Цей діяч готовий блокувати навіть фінансування критичної інфраструктури для українського фронту, аби лише потішити своє імперське самолюбство.
Варшава поводиться так, наче тримає Бога за бороду, вимагаючи територіальних поступок від України «під приводом деескалації». Торгівля за кожен борт давно обіцяних МіГ-29 перетворилася на дешевий фарс: поляки віддадуть літаки лише тоді, коли американці повністю безкоштовно закриють небо над самою Польщею. Воістину — класична поведінка гієни.
Маючи п’ятикратний чистий прибуток від українців у своїй кишені, Варшаві варто було б закрити рота і мовчки дякувати за те, що українська армія тримає фронт, поки польський бізнес переживає золотий вік. Бо статус «гієни» змивається дуже важко, а історія має звичку карати за жадібність.Тhе роst Жадібна гієна Європи: як Варшава конвертувала українську кров у свій халявний тріумф fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Сьогодні вранці, поки українська столиця оговтувалася від чергової масованої ракетно-дронової атаки, в українському та світовому інфопросторі піднялася хвиля публікацій і репостів. Світові медіа масово розтиражували новину про «романтичний вчинок» на вершині Емпайр-Стейт-Білдінг у Нью-Йорку, де пара влаштувала перформанс із заручинами.Цей контент підхопили й чимало українських користувачів та пабліків — попри те, що головними героями історії є громадяни країни-агресорки, чия діяльність роками будується на свідомому порушенні законів.У Нью-Йорку затримали двох громадян РФ, які незаконно проникли на закриту технічну територію та вилізли на антену знаменитого хмарочоса Емпайр-Стейт-Білдінг. Порушниками виявилися російські руфери Ангеліна Ніколау (відома в соцмережах як Анжела Ніколау) та Іван Кузнєцов (Іван Біркус). Про це повідомляє Аssосіаtеd Рrеss із посиланням на правоохоронні органи США.Одягнені в чорне росіяни пробралися повз систему безпеки через технічні люки оглядового майданчика та без жодної страховки піднялися на шпиль будівлі (загальна висота — 443 метри). Там вони розгорнули банер та влаштували перформанс із заручинами для своїх соцмереж.Хто ці порушники?Затримані є громадянами Російської Федерації. Вони вже понад сім років практикують так званий «руфтопінг» — нелегальне проникнення на дахи та шпилі найвищих споруд світу, повністю ігноруючи закони країн, у які приїжджають.Свою медійність вони побудували на документуванні цих правопорушень. Зокрема, у 2024 році американська стримінгова платформа Nеtflіх випустила про них документальну стрічку «Skywаlkеrs: А Lоvе Stоry» («Небоходи: Історія кохання»). У фільмі детально показано, як росіяни задля контенту використовують шахрайські схеми, наприклад, маскуються під будівельників, щоб обходити охорону на таких об’єктах, як суперхмарочос Мердека 118 у Малайзії чи недобудований Gоldіn Fіnаnсе 117 у Китаї.До цього моменту закордонні медіа часто тиражували їхні знімки, фокусуючись суто на екстремальному аспекті, попри незаконний характер їхньої діяльності.Зняття спецназом та кримінальні звинувачення Для затримання російських громадян на висоту довелося підіймати спецпідрозділ поліції Нью-Йорка (NYРD Еmеrgеnсy Sеrvісеs Unіt). Коли офіцери піднялися внутрішніми сходами антени та наказали їм спускатися, росіяни заявили, що «вони просто заручилися». Пару заарештували одразу після спуску на оглядовий майданчик.Як зазначає видання Тhе Ехрrеss Тrіbunе, обом висунуто офіційні звинувачення у скоєнні кількох правопорушень та кримінальних злочинів, серед яких:

незаконне проникнення у приміщення (fеlоny burglаry);створення небезпеки для життя людей (rесklеss еndаngеrmеnt);умисне пошкодження майна (сrіmіnаl mіsсhіеf);незаконне перебування на закритій території (сrіmіnаl trеsраss).

Експерти з безпеки у коментарях американським медіа наголошують, що через подібні нелегальні акції адміністрація Емпайр-Стейт-Білдінг та суди Нью-Йорка мають намір вимагати для громадян РФ максимально суворого покарання, аби зупинити практику небезпечного та протиправного проникнення на стратегічні об’єкти міста. Наразі затримані перебувають під вартою в очікуванні суду.Тhе роst У Нью-Йорку заарештували двох росіян за незаконне проникнення на шпиль Емпайр-Стейт-Білдінг fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Микола Мельник — офіцер ЗСУ, лицар ордену “Богдан Хмельницький”. В ході бойових дій отримав серйозне поранення та втратив ногу, визволяючи Українські землі з під окупації. Я змогла зустрітися з Миколою під час однієї з його поїздок в Нью Йорк. Ми говорили про його шлях як військового, реабілітацію після поранення, його теперішній стан та настрої, а також теперішню роботу.

Дар’я: Розкажіть, будь ласка, про свій шлях до війська. Що стало тим моментом, коли ви вирішили долучитися? Наскільки я знаю, усе почалося ще у 2014 році?
Микола: У 2014 році, після Майдану, я близько місяця перебував у зоні АТО. Хоча, якщо бути точним, безпосередньої участі в бойових діях тоді не брав. Остаточне рішення долучитися до лав оборонців України я ухвалив наприкінці 2016-го –  на початку 2017 року. Тоді я вступив до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».
Моя мотивація була доволі проста. Я завжди намагаюся робити те, до чого закликаю інших. Якщо я кажу, що за Україну треба боротися, але при цьому сиджу вдома, мені некомфортно. Після Революції Гідності у 2014- 2016 роках я волонтерив, донатив, віддавав половину зарплати на підтримку українських захисників. А згодом до цього додалася і ротаційна служба.
Дар’я: Розкажіть про Революцію Гідності. Якою вона була для вас особисто?
Микола: Все було доволі просто. Я не одразу долучився до протестів. Спочатку лише приходив подивитися на те, що відбувається. Але 1 грудня, під час штурму на Банковій, я зрозумів, що починається справжня революція. Тоді мені стало очевидно, що перед Україною стоїть простий вибір: або стати ще однією Росією, або нормальною європейською країною. Після цього я вже залишився.
Дар’я: Чи саме тоді, у 2014 році, ви зрозуміли, що потрібно боротися за зміни?
Микола: Я не мислив такими глобальними категоріями. Я був звичайним учасником Майдану. Просто приходив увечері, брав до рук кийок і допомагав охороняти Майдан.
Дар’я: Яким був для вас перший день повномасштабного вторгнення?
Микола: Пам’ятаю його дуже добре. Прокинувся близько п’ятої ранку, відкрив Теlеgrаm і зрозумів, що почалося велике вторгнення. Після цього перевернувся на інший бік і вирішив ще трохи поспати, бо усвідомлював – за дві години я все одно нічого не зміню. Хоча багато людей уже тоді масово виїжджали хто куди. Я вирішив спокійно доспати, а потім розбиратися, що робити далі.
Спочатку планував їхати до Авдіївки, де були мої друзі та побратими. Але мене попросили сформувати взвод в одному зі стрілецьких батальйонів. Я почав цим займатися, а згодом з’ясувалося, що мене мобілізували.
Дар’я: Чи є людина або момент на фронті, які особливо закарбувалися у вашій пам’яті?
Микола: Пам’ятаю всіх. Усіх, з ким доводилося воювати чи просто перетинатися. Можливо, з часом стираються окремі обличчя, але емоції, пов’язані з цими людьми – як позитивні, так і негативні – залишаються.
Дар’я: Які якості ви вважаєте найважливішими для українських командирів сьогодні?
Микола: Розум, людяність і внутрішня дисципліна. Проблема людяності існувала завжди, але зараз вона відчувається гостріше через нестачу людей.
Дар’я: Яку правду про цю війну, на вашу думку, не до кінця розуміють цивільні?
Микола: Те, що ця війна не закінчиться завтра. Багато хто чекає, що ось-ось усі домовляться. Але коли усвідомлюєш, що війна має екзистенційний характер і може тривати ще роки, починає інакше дивитися на рішення, які ухвалюються сьогодні.
Ми біжимо марафон, а наші політики часто поводяться так, ніби це стометрівка. Через це виснажується і держава, і суспільство.
Якби людям честно говорили, що нам доведеться жити з наслідками цієї війни ще багато років – із перемир’ями чи без них, – їм було б легше планувати власне життя.
Дар’я: Давайте трохи перейдемо до більш особистої частини нашого інтерв’ю. Ви отримали важке поранення і втратили ногу під час бойових дій. Як змінилося ваше життя після цього?
Микола: Ніяк. Абсолютно ніяк. Зараз я не воюю і можу займатися іншими справами. Якби нога була, я б воював. Тобто в моєму житті нічого не змінилося. Я все одно щодня роблю щось для України та її майбутнього.
Дар’я: Розкажіть, будь ласка, як проходило ваше відновлення?
Микола: У мене не було якоїсь масштабної реабілітації, бо в мене просто немає на це часу. Нещодавно проходив перепротезування в Україні. І, до речі, всім раджу протезуватися саме в Україні.
Дар’я: А що вам допомогло ментально під час відновлення?
Микола: Та я “залізобетонний”. Просто щодня встаєш і робиш те, що потрібно. Якщо чесно, поранення на мене ніяк не вплинуло. От коли люди зраджують — це мене трохи пригнічує, бо я завжди схильний ідеалізувати людей. Але щоб у мене колись була депресія – такого взагалі не пригадую.
Дар’я: Я знаю, що ваша перша реабілітація проходила у США. Зараз ви теж часто приїжджаєте сюди. Яка мета ваших поїздок?
Микола: По-перше, я продовжую лікування. По-друге, разом із побратимами беремо участь в українських адвокаційних заходах. По-третє, ми розповідаємо про Україну та війну, спілкуємося як з американськими військовими, так і з американською громадськістю.
Знаєте, Україна не програла інформаційну війну — вона просто забула на неї прийти. Запитайте пересічного американця, що він думає про Україну. Для багатьох це якась далека війна, яка їх не стосується. І, слава Богу, що не стосується. Але ми намагаємося пояснювати, що ця війна має глобальне значення.
По-четверте, ми розповідаємо про фонд, який створили разом із хлопцями у США. У 2025 році ми заснували фонд Вrаvе Сhіldrеn Оf Ukrаіnе. Він допомагає дітям-сиротам, дітям, чиї батьки загинули на війні, перебувають у полоні, зникли безвісти або отримали важкі поранення.
Ми намагаємося бути поруч із тими, хто втратив батьків лише тому, що ворог прийшов на нашу землю, лише тому, що їхній батько чи мати не злякалися і стали на захист України.
Основний акцент ми робимо на освіті, тому що без освіти у цих дітей не буде майбутнього. Ми надаємо освітні та спортивні стипендії, створюємо навчальні програми і робимо все, що можемо.

Дар’я: Я бачила уривок одного з ваших інтерв’ю, де ви говорили про недостатню політичну залученість української діаспори та людей, які виїхали з України після початку повномасштабного вторгнення. Якими ви хотіли б бачити українців за кордоном?
Микола: Я не казав, що українська діаспора погано залучена. Я завжди кажу, що всі можуть робити більше.А от щодо людей, які приїхали сюди після 2022 року, то, відверто кажучи, для дев’яти з десяти Україна вже не є пріоритетом. Вони не ходять на мітинги, не беруть участі в заходах, намагаються максимально дистанціюватися від українського життя. Своє українське походження вони згадують лише тоді, коли потрібно одягнути вишиванку.
Звісно, завжди є ці 10% — святі люди, які продовжують для України, які просто гіперактивні. Але вони просто гіперактивні за рахунок того, що інші 90% не допрацьовують.
Дар’я: Ви багато спілкуєтеся з американськими військовими та розповідаєте про Україну. Як ви оцінюєте співпрацю між українськими військовими та західними партнерами?
Микола: На рівні військових як таких її майже немає. Є співпраця на політичному та стратегічному рівнях, тому що держави мають взаємодіяти між собою. Але якщо говорити про щось глибше, окрім доступу до розвідувальної інформації, яку ми отримали від американців, то такої співпраці небагато. Водночас це вже питання політики та рішень керівництва держав.
Дар’я: До війни ви працювали юристом. Чи бачите ви проблему недостатньої юридичної допомоги українським військовим та ветеранам?
Микола: Якщо чесно, системної допомоги практично немає. Є окремі адвокати, які допомагають ветеранам та військовим. Але знову ж таки, ти маєш знати цього адвоката. Держава за великим рахунком, скажемо так, може щось і робить, просто погано інформує,
Дар’я: Як, на вашу думку, можна вирішити цю проблему?
Микола: Лише через зміну культури та ставлення суспільства. Люди мають бути налаштовані на підтримку ветеранів. У нас ще буде багато дискусій на цю тему.
Зрозумійте правильно. У мене УБД; і умовно в якогось прессекретаря УБД. Але є великий нюанс. Але є великий нюанс. (показує на протез)
Дар’я: Давайте поговоримо про проблеми в Україні, які загострюють наслідки війни для суспільства.
Микола: Корупція є в будь-якій країні. . Просто питання її ціни для держави. І зараз я ціна для нас смертельна І Зараз треба все-таки будь-яка зміна у має бути лише конституційним шляхом через вибори.
Дар’я: Якою ви бачите перемогу України в цій війні? І чи вважаєте таку перемогу реалістичною?
Микола: Перемога буде тоді, коли Кремль буде спалений, а я прикурю від того багаття гарну гаванську сигару. Іншої перемоги для мене не існує.
Мирні угоди ще будуть, і не одна. У нас із Росією вже були мирні угоди, були перемир’я. Можуть бути й нові. Але поки Росія не зникне, Україна буде постійно під загрозою. на превеликий жаль, моя дитина вже застала цю війну, на превеликий жаль, я думаю, вона її дістанеться, Але в онуків ще є шанс.Поки існує Росія, ми не будемо в безпеці.
Дар’я: В одній зі своїх промов у США ви сказали: «Вдень ми хочемо вижити, а ввечері радіємо, що вижили». Чи зберігається у вас таке ставлення до війни сьогодні?

Микола: Абсолютно. Прокинувся вранці живим – вже добре. «Шахед» у твій будинок не прилетів – чудово. Діти живі й здорові – прекрасно.
Треба вміти радіти маленьким речам і розуміти, що вони трапляються щодня.
Я усвідомлюю, що моє життя склалося саме так. Якщо ви думаєте, що я люблю воювати –  ні, зовсім ні. Я б значно охочіше зараз лежав десь на морі. Але ця війна нікуди не зникне. Це наша реальність.
Подивіться на Ізраїль. Люди там знають, що в будь-який момент може прилетіти ракета. Але вони продовжують жити, працювати, виховувати дітей. І українці мають зрозуміти просту річ: ми ще довго житимемо під загрозою. Наші діти теж житимуть під загрозою.
Якщо людина виїжджає з України, тому що не хоче жити в таких умовах — це її право і її вибір. Але тоді не треба називати себе патріотом. Ти емігрант. Єдине виключення — це жінки, які рятують своїх дітей. Тут у мене немає жодних питань чи заперечень.
Дар’я: Моє останнє питання. Чи змінилося ваше уявлення про незалежність після початку повномасштабного вторгнення?
Микола: А як воно може змінитися? Ми будемо або незалежними, або мертвими. Третього варіанту немає. Доля емігранта мене не цікавить.
Тhе роst «Ми будемо або незалежними, або мертвими»: офіцер ЗСУ Микола Мельник про війну, втрату ноги та майбутнє України fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Цієї суботи, 9 травня, я стала свідком “довгоочікуваного” російського «победобесія» тут, у Нью-Йорку. Оскільки 9 травня — це день, коли вони святкують свою “велику перемогу”, я захотіла поділитися своїми спостереженнями про те, як це відбувається тут.
Мені вдалося долучитися до українського контрпротесту разом зі «Світанком», і я провела день, спостерігаючи за витівками Американської комуністичної партії та беручи участь в українських контрпротестах. Досить цікавими є спекуляції щодо фінансування АКП Росією та Китаєм — нинішніми противниками США.
Хоча група Американської комуністичної партії 9 травня складається не лише з росіян. На мій подив, я побачила велику кількість своїх однолітків, людей студентського віку; але, на відміну від мене, більшість із них були американцями, які прославляли Росію та Радянський Союз. Це точно не було в моїх планах — почути, як американець каже: «Україна програла. Забудьте про це! Луганськ — це Росія; Донецьк — це Росія».
У той самий час, навчаючись у коледжі в США, я помітила, що багатьом молодим людям тут подобається комуністична ідеологія, марксизм, ленінізм тощо. Червона символіка стала для них стильним аксесуаром, модним «buzzwоrd», який просто треба використовувати, щоб залишатися в тренді. Їхня політика функціонує більше як перформативна ідентичність, аніж як реальна політична практика; це стає екстремальною формою «vіrtuе sіgnаlіng», яка демонструє їхню незгоду з нинішнім американським режимом.
В американських школах цих дітей навчали лише про західний імперіалізм; тому їм важко уявити такі держави, як Росія, здатними чинити геноцид. Ідеологія американської політики заснована на захисті індивідуальних прав і власності; тому природно, що, аби повністю їй протиставитися, вони переходять на інший край спектра — той, де в тебе взагалі немає нічого свого. Але те, про що вони тут забувають, — це те, що при радянському комунізмі ти не лише не маєш нічого свого; тебе ще й можуть вбити, якщо ти не підкоряєшся наказам держави.
Тому я певною мірою можу зрозуміти, чому ці молоді західні прихильники комунізму хочуть святкувати день «великої перемоги»; але я абсолютно не можу зрозуміти, чому вони також вирішили розмахувати російськими прапорами та символікою. Цим самим вони прославляли ідеологічні історичні перемоги, щоб виправдати те, що зараз відбувається в Україні, — в той самий час скандуючи, що «Україна — нацистська держава».
І, на жаль, вони цим пишаються — одна особливо «колоритна» жінка, особу якої мені так і не вдалося встановити, танцювала, загорнувшись у російський прапор. Я б назвала це «роботою на камери», чистою провокацією. Інша просто посилала нам повітряні поцілунки.
Щодо взаємодії між українським контрпротестом і російсько-комуністичною стороною — їхні «контраргументи» не виходили за межі погроз викликати на нас ІСЕ, що досить смішно, враховуючи, що до наших зусиль долучилося багато американців. Так само вони показували на людей у групі — незалежно від статі — і казали їм їхати воювати в Україну, якщо ми хочемо щось змінити.

На одному з мітингів біля Вrооklyn Wаr Меmоrіаl поліції навіть довелося втрутитись, тому що ситуація навколо контрпротесту загострилася. Росіяни інсценували бійку й намагалися звинуватити в цьому нас, одночасно переконуючи поліцію заарештувати Олекса Тарана — президента «Світанку». Ми були дуже вдячні за підтримку та порядність місцевої поліції, яка не піддалася на їхню провокацію. Проте саме тут я хочу наголосити, що всі ці протести були попередньо погоджені місцевою поліцією. Мені досі важко уявити, як американська поліція могла дозволити протест, де серп і молот прикріплені поверх американського прапора, і це змушує мене замислитися, як АКП взагалі змогла отримати свої дозволи.
Загалом я дуже пишаюсь своїми співвітчизниками зі «Світанку» за організацію цієї контракції. З розмов із ними я дізналася, що їм довелося таємно інфільтруватися у закриті російські комуністичні спільноти, щоб дізнатися деталі цих пропагандистських шабашів.
Як завжди, українці перемогли — щойно дощ посилився, а поліція почала активніше втручатися, росіяни-комуністи розійшлися, залишивши після себе лише сором та поразку.
Тhе роst Українці в Нью-Йорку вийшли проти проросійських мітингів на 9 травня fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Платні підписки на ЗМІ – це нормальна практика і це робоча модель, коли мова йде про профільні видання, нішеві профільні видання, де працює невелика команда, а весь контент – це авторський матеріал, присвячений якійсь тематиці.

Новини ЗМІ і платні підписки

Насправді, ми в Україні не можемо рівняти до себе такі ЗМІ, як Вашингтон Пост чи Нью-Йорк Таймс, бо там нема звичної для нас стрічки новин. Там авторський контент і тому їх підписки логічні та закономірні.Ці ЗМІ перенесли класичне друковане видання з адаптацією до вебу. У цій моделі успішні NYТ, а WР – банкрути.Наші стрічки новин копіюють інформаційні агентства, такі як радянське ТАСС та Інтерфакс, а це аналоги Рейтерс та Асошіейтед Пресс.Це дуже потужні інформаційні агентства з журналістами та представниками по всьому світу. Більшість їхнього контенту – це особистий ексклюзив.Наші ж стрічки новин видань – це передруки інших ЗМІ, як українських, так і закордонних. Через те брати гроші за те, що ви вже самі взяли для читача, буде виглядати дивно.

Конкуренція з новими джерелами інформації, а саме sосіаl mеdіа, тобто соцмережами

Проблему з падінням трафіку на новини у вебформаті відмітили всі світові медіа. Асошіейтед Пресс шукає шляхи, як свій контент просувати через соцмережі та ще й заробляти на цьому. Вже скоротили велику кількість працівників, щоб завдяки технологіям оптимізувати бюджети.В Україні швидко обирають усе нове, бо у нас нема традицій та нема оld mоnеy. Ми суспільство пролетаріату та малих аграріїв, яке швидко прийшло до ринкових відносин і тому змушене втілювати все нове.Втілення нового стосується способу передачі та отримання інформації. Соцмережі стали способом як особистої комунікації, так і інструментом бізнесу та навіть політичного вибору.Через те український споживач новин отримує їх у чаті від свого соціуму чи вже у соцмережах.Для порівняння, трафік на вебсайт Межі з України становить від сили 30-50 тисяч унікальних користувачів.Коли трафік в Інстаграмі – порядка 10 млн за місяць при 30 тисячах підписників, а у Фейсбуці – від 11 млн до 16 млн при 40 тисячах підписників. І 1,3 млн у Тредс при 4 тисячах підписників. А Ютуб при 40 тисячах підписників складає 4,5 млн переглядів.Тобто вебверсія проєкту має переглядів менше, ніж один рілс в Інстаграмі за день.Чи доцільно при такому розвитку подій вводити платну підписку на веб? Мені точно ні.Чому? Бо я можу зібрати хоч 500 прибічників та отримувати гроші. Але я отримаю втрату індексації пошуковими машинами, а також, найголовніше, втрату навчання мого архіву ЗМІ на різних ШІ.Вебформат новин на зараз та загалом важливий як архів, який буде формувати на вашій інформації історію та будувати видачу інформації для різних моделей ШІ, завдяки яким інфо буде отримувати все суспільство вже найближчим часом.Тому виникає питання – то як заробляти ЗМІ? Над цим питанням голову ламають усі медіаагенції і, окрім як скорочувати команди та жити за рахунок реклами, нічого нового не вигадали.Українські класичні медійники почали відставати від читачів, бо тривалий час жили за рахунок грантових дотацій і їхні умови можна було назвати тепличними. Розвивались ті медійники, які жили на ринку та заробляли замовними матеріалами не високої якості, і вони прийшли до вигідної системи існування через Телеграм-канали.Але тут постало питання якості контенту. Та читач швидко вчиться, через те Телеграм-канали наразі не є головним джерелом інформування, бо люди там відчули вплив примітивної пропаганди.І головним джерелом інформування українців є Інстаграм, Тредс та трішки Фейсбук. Люди уповільнились, бо адаптувались жити у війні.Через те їм потрібен різний контент і в більшості – розважальний. І Інста та Тредс з цим дуже добре справляються.А майбутнє суспільно-політичних медіа вже наступило. Приклад – Дмитро Гордон, Ярослав Железняк та Олексій Гончаренко. Вони троє мають трафіку в рази більше, ніж усі українські новинні ЗМІ разом узяті.Така сама історія у США, де у Твіттері та Ютубі політики й блогери мають у рази більшу аудиторію, ніж Асошіейтед Пресс чи Рейтерс. Через те Ілон Маск купує не класичний медіа холдинг, а соцмережу Твіттер.Чи потрібні будуть усі ці розумні статті та аналізи від різних авторів? Звісно так. Але тепер цю статтю треба подавати по-різному для різних соцмереж та різної аудиторії у них.І тут постає питання ціни за створення цієї роботи та кількості команди. Я не прийшов ні до якої іншої логіки, окрім як зменшення команди завдяки технологіям. А на скрині – трафік Інстаграму Межі, що ми отримали при невеликий команді.Р.S. Я не аналізую ТікТок, бо це окрема тема розмови як і його трафік в цілому, у більшості ТікТок використовують як розвиток Інстаграм чи Телеграм, а не основне джерело інформування. Однією з причин є непередбачуваність алгоритмів і це все вартує окремої теми для статті.Тhе роst Про платні підписки ЗМІ, зрада чи повна зрада? fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Що таке хантавірус, чому штам «Анд» змусив епідеміологів світу підняти тривогу та як локальний інцидент в Атлантиці став темою номер один для систем охорони здоров’я.

Етимологія та біологічна небезпека

Хантавіруси — це родина вірусів, що переносяться переважно гризунами. Свою назву вони отримали від річки Хантаан у Південній Кореї, де під час Корейської війни у 1950-х роках було зафіксовано перший масовий спалах серед військових.На відміну від більшості респіраторних інфекцій, хантавірус не є «летючим» у класичному розумінні. Основними резервуарами інфекції є миші, бавовняні щури та полівки. Вірус потрапляє у довкілля через сечу, фекалії та слину тварин.Механізм інфікування: Найчастіше людина заражається через аерозольний шлях — вдихаючи мікроскопічні частки продуктів життєдіяльності гризунів. Це зазвичай трапляється під час прибирання старих приміщень, складів або сільськогосподарських робіт у закритих зонах.

Хантавірусний легеневий синдром (НРS) та симптоматика

Захворювання поділяють на два типи: геморагічну гарячку з нирковим синдромом (Євразія) та хантавірусний легеневий синдром (НРS), характерний для Америки. Останній є найбільш агресивним.Клінічна картина розвивається стрімко:

Продромальний період (1-5 днів): Маскується під грип — висока температура, гострий біль у м’язах стегон та спини, втома.Респіраторна фаза: Критичне погіршення стану. Легені наповнюються рідиною, що призводить до гострої дихальної недостатності.

Летальність: За даними СDС, рівень смертності від НРS сягає 38%. Специфічних ліків або вакцини не існує — медицина може запропонувати лише підтримувальну терапію (зокрема ШВЛ та ЕКМО).

Трагедія на МV Ноndіus: Чому цей спалах став особливим?

Події на експедиційному лайнері МV Ноndіus змінили уявлення про біобезпеку круїзів. Головна небезпека полягає у виявленому штамі — це вірус Анд (Аndеs vіrus). На відміну від інших хантавірусів, він єдиний має підтверджену здатність передаватися від людини до людини при тривалому тісному контакті.Хронологія втрат:Першою жертвою став 70-річний громадянин Нідерландів.Його 69-річна дружина померла в лікарні Йоганнесбурга (ПАР), куди її терміново евакуювали після висадки на острові Святої Єлени.Третій загиблий — також підданий Нідерландів, його тіло наразі залишається в ізоляції на борту.

Операція на Тенерифе: Карантин та евакуація

Судно прибуло до порту Гранаділья (Тенерифе, Іспанія) для проведення складної спецоперації. Європейське агентство з питань охорони здоров’я класифікувало всіх пасажирів як контакти високого ризику.План евакуації:

Іспанські медики проводять тестування всіх осіб на борту.Евакуація здійснюється невеликими групами за допомогою човнів, щоб уникнути скупчення людей.Пасажирів ізолюють у спеціальні автобуси та доправляють до закритого термінала аеропорту для репатріації. Першими борт залишать громадяни Іспанії.

На судні залишиться мінімальний екіпаж (близько 30 осіб) для перегону лайнера до Нідерландів, де відбудеться повна хімічна та біологічна дезінфекція.Реакція ВООЗ на випадки хантавірусу, пов’язані з круїзним лайнеромВсесвітня організація охорони здоров’я не вважає ризик глобального поширення хантавірусу високим. Генеральний директор ВООЗ, Доктор Тедрос Аданом Гебрейесу сказав:«Хоча це серйозний інцидент, ВООЗ оцінює ризик для громадського здоров’я як низький». Він зазначив, що враховуючи інкубаційний період, «можливо, що буде зареєстровано більше випадків».ВООЗ тісно координує свою діяльність з багатьма країнами відповідно до Міжнародних правил охорони здоров’я (МПЗП) – правил, що визначають права та обов’язки країн і ВООЗ щодо реагування на події у сфері охорони здоров’я. Ця подія демонструє, чому існують МПЗП, а також важливість глобальної співпраці та солідарності у реагуванні на загрози здоров’ю, які не знають кордонів.«Наші пріоритети — забезпечити допомогу постраждалим пацієнтам, забезпечити безпеку та гідне ставлення до решти пасажирів на кораблі, а також запобігти подальшому поширенню вірусу», — сказав доктор Тедрос.Попри відсутність ризику глобальної пандемії (через складність передачі вірусу порівняно з СОVІD-19), хантавірус залишається смертельною загрозою. Цей інцидент змушує туристичну індустрію переглянути протоколи перевірки здоров’я пасажирів, які відвідують ендемічні зони Південної Америки перед посадкою на судна.Тhе роst Хантавірус: прихована загроза, що вийшла в океан. Кейс МV Ноndіus fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

У моєму новому відео для нашого YоuТubе-каналу – vlоg-stylе документалка з моєї нещодавньої поїздки до Вашингтона, де я долучилась до української адвокаційної організації «Світанок».

У цьому відео ви можете детальніше дізнатися про те, як влаштований уряд США та як тут працюють легісляційні процеси. Також у першій частині відео ви можете дізнатися про унікальну архітектуру американського Конгресу і його тунелі, що поєднують усі адміністративні будівлі. У цій частині відео також є мої рефлексії після зустрічей із кількома конгресменами – зокрема Джо Вілсоном, який нещодавно ініціював новий законопроект щодо свободи віросповідання в Україні та на окупованих територіях. Також можна побачити кадри зі слухання Гельсінської комісії (яку очолює Джо Вілсон) щодо питань України.

Друга частина відео детально показує процес роботи «Світанку» – української адвокаційної волонтерської організації в Конгресі США; наше інтерв’ю з президентом якої – Олексом Тараном – ви могли бачити нещодавно. У цьому відео «Світанок» надав коментар щодо фінансування їхньої адвокаційної роботи та їхнього досвіду координації такого обсягу роботи – а саме використання штучного інтелекту та інших сучасних технологій.
Розмова про ШІ надихнула мене замислитися про теперішній стан модернізації Конгресу США – мої детальні думки щодо цього ви можете побачити у відео.Тhе роst Українська адвокація у США: нове vlоg-stylе відео з Конгресу та закулісся роботи «Світанку» fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Виконувачка обов’язків посла США в Україні Джулі Девіс планує піти у відставку після тридцятирічної дипломатичної кар’єри, повідомив Державний департамент США 28 квітня. Її відхід залишить ключову дипломатичну посаду вакантною в критичний момент, коли мирні переговори зайшли в глухий кут, а Росія готується до можливих інтенсивних літніх атак.
Fіnаnсіаl Тіmеs повідомила, що рішення Девіс було прийнято на тлі напруженості у відносинах з президентом США Дональдом Трампом щодо підходу його адміністрації до України, зокрема, за словами джерел, зменшення підтримки Києва, який захищається від повномасштабного вторгнення Росії.
Посольство США відкинуло припущення, що Девіс йде у відставку через політичні розбіжності з Трампом. Відхід Девіс відбувається після відставки її попередниці, Бріджит Брінкс, яка пішла у відставку у квітні 2025 року після роботи послом з 2022 року. Брінкс розкритикувала підхід адміністрації, звинувативши її у тиску на Україну, а не у протистоянні Кремлю, і заявила, що якби вона залишилася на своїй посаді, вона стала б співучасником політики, яку вважала небезпечною та аморальною.
Залишається незрозумілим, хто стане наступником Девіса або коли може бути номіновано потенційного постійного посла.
httрs://www.ft.соm/соntеnt/33d5d8d4-а7db-4647-9751-с21dе8еbесb8?syn-25а6b1а6=1Тhе роst Виконувачка обов’язків посла США в Україні Джулі Девіс залишає посаду та завершує дипломатичну кар’єру fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Нещодавно я була в гостях у Наталії Влащенко, де ми говорили про те, що сьогодні відбувається з медициною — в Україні, обговорили наслідки пандемії СОVІD-19, вплив політики на медичні рішення,  приховані епідемії, вакцинацію, доступ до лікування та етичні виклики для лікаря. Запрошую прочитати це інтерв’ю.
— Ольго Анатоліївно, указ Трампа яким було зупинено федеральне фінансування ризикованих біологічних досліджень — тих, де віруси можуть ставати більш заразними або небезпечними. Як ви оцінюєте це рішення?
— Ця програма мала довгу назву, але її суть — так зване “зміщення функцій вірусів”, тобто дослідження, в межах яких віруси можуть набувати нових властивостей. Це складна і чутлива тема. На конференціях з біобезпеки неодноразово звучали попередження, зокрема від Білла Гейтса, про те, що сучасні можливості секвенування геному роблять потенційні біологічні атаки більш реалістичними.
Складно сказати, що саме відбувається на глобальному рівні — ми завжди маємо доступ лише до частини інформації. Відомо, що частина таких досліджень, зокрема щодо коронавірусів, фінансувалася раніше, і ще за адміністрації Барака Обами частину програм було перенесено за межі США.
У світі, де існують геополітичні інтереси, подібні дослідження можуть мати як наукову, так і потенційно небезпечну складову. Безумовно, велика частина роботи спрямована на створення вакцин і вивчення вірусів. Але питання безпеки таких досліджень завжди залишається відкритим.
Під час пандемії СОVІD-19 ми пережили безпрецедентний період — як з точки зору медицини, так і з точки зору політичного впливу на медичні рішення. Такого рівня тиску, розколу в експертному середовищі та відсутності повноцінної професійної дискусії раніше не було. Це створило ситуацію, коли суспільство отримувало фрагментарну інформацію, а альтернативні точки зору часто дискредитувалися.
— Які головні наслідки пандемії СОVІD-19 для України ви бачите сьогодні?
— Як і в будь-якій кризі, навіть у такій трагічній, були різні сторони. З позитивного — частково відновили систему санітарно-епідеміологічного контролю, зокрема інститут головних санітарних лікарів. До пандемії ця система була значною мірою розбалансована, і це стало серйозною проблемою в момент кризи.
Але негативних наслідків значно більше. Найболючіше — це втрати людей. Значну частину цих життів потенційно можна було врятувати.
Під час пандемії медичні рішення часто ставали предметом політичних дискусій. Це призвело до ситуацій, коли в публічному просторі звучали неприйнятні з етичної точки зору заяви — наприклад, щодо обмеження медичної допомоги певним категоріям пацієнтів. Для суспільства це стало серйозним ударом по довірі до медицини.
Ще одна проблема — кадрова політика та підхід до формування експертних груп. Якщо раніше до розробки стандартів залучали широке коло фахівців, то згодом ці групи суттєво скоротилися, і часто до них входили люди без достатнього практичного досвіду. Це прямо вплинуло на якість рішень.
Також варто говорити про фінансову доступність медицини. Державна система має багато обмежень, а приватна медицина для більшості населення залишається фінансово недоступною. У результаті люди часто змушені самостійно вирішувати питання лікування, що створює додаткові ризики.
— Якщо говорити про інфекційні захворювання загалом: які латентні або менш помітні епідемії сьогодні існують в Україні?
— Інфекційних захворювань багато, і частина з них демонструє зростання. Проблема в тому, що ми не завжди маємо повноцінну статистику, але клінічна практика це чітко показує.
Зокрема, зростає кількість гемоконтактних інфекцій — це і вірусні гепатити, і ВІЛ-інфекція, а також інфекції, що передаються статевим шляхом. У періоди соціальних криз це закономірно: руйнується інфраструктура, зростає навантаження на систему охорони здоров’я.
Також є спалахи кишкових інфекцій, зокрема гепатит А, які пов’язані з проблемами водопостачання та санітарії.
Але ключове питання — не сам факт наявності спалахів, вони були і будуть завжди. Важливо, чи здатна система їх швидко локалізувати і запобігати поширенню. Саме це визначає ефективність системи охорони здоров’я.
— Що сьогодні варто знати українцям про вакцинацію?
— У нас оновлено календар щеплень, і деякі зміни є позитивними. Наприклад, відмова від живої поліомієлітної вакцини — це правильний крок, який давно реалізовано в багатьох країнах.
Загалом календар щеплень треба дотримуватися. Водночас є вакцини, які не входять до нього, але можуть бути важливими для окремих груп. Зокрема, зараз спостерігається зростання пневмококової інфекції у світі. Йдеться не лише про пневмонії, а й про важкі ускладнення — менінгіти, синусити, отити. Існує ефективна вакцина проти пневмококу, і я б рекомендувала її людям із груп ризику: це люди старшого віку та ті, хто має хронічні захворювання.
Також актуальним залишається питання гепатиту А. За бажання можна перевірити рівень антитіл і оцінити необхідність вакцинації індивідуально, враховуючи стан імунної системи та ризики. У цілому підхід має бути персоналізованим: враховувати вік, стан здоров’я, епідеміологічну ситуацію і реальні ризики для конкретної людини.
— Як часто ви рекомендуєте перевірятися? Наприклад, раз на рік приходити й здавати аналізи на гепатити — це доцільно чи ні?
–  Так. Але щодо гепатиту А — ще раз підкреслю: тут варто радитися індивідуально, я не хочу давати загальних рекомендацій. Це не зовсім коректний підхід. Хворіють навіть люди з антитілами — або через велику дозу вірусу, або через зміни в імунній відповіді.
А от що дійсно потрібно робити обов’язково — це обстежуватися на гемоконтактні інфекції. Їх дуже багато, і ми бачимо значне зростання. У країні війна: оперують військових, є переливання крові, іноді без можливості повноцінного тестування. У таких умовах поширення інфекцій — закономірне.
Тому вакцинацію проти гепатиту В потрібно зробити обов’язково — особливо тим, хто через стан здоров’я часто госпіталізується. Це «тиха» епідемія, яка поширюється непомітно. Люди інфікуються й не знають про це, особливо при гепатиті С — його часто виявляють випадково.
При цьому гепатит В на жаль, невиліковний, але від нього є вакцина. Гепатит С — повністю виліковний, головне вчасно виявити. Для цього достатньо робити експрес-тест хоча б раз на рік — це базова рекомендація для всіх.
Ці віруси вражають печінку і викликають повільний, хронічний процес, який може тривати роками без явних симптомів. Людина може відчувати лише слабкість, але хто сьогодні її не відчуває?
Проблеми починаються тоді, коли людина серйозно хворіє, наприклад, потрапляє в реанімацію з тяжкою пневмонією. І на фоні інтенсивної терапії починається декомпенсація печінки. Тому контроль — обов’язковий. У нас просто немає іншого виходу.
Ми маємо максимально відповідально ставитися до свого здоров’я: відмовлятися від шкідливих звичок. І я маю на увазі не лише класичні — а й, наприклад, постійне споживання негативної інформації. Ті ж новини, після яких стає гірше. Ми все одно не можемо на це вплинути, а от безсоння і стрес — отримуємо.
Краще читати книги, займатися тим, що приносить задоволення. Сон — критично важливий для імунної системи. Як люди виживають під час війни? Кожен — як може.
— Хотіла ще поговорити про нові розробки: антибіотикорезистентність, нові класи антибіотиків, бактеріофаги, генетичні технології. Що тут реально нового, а що поки більше виглядає як гіпотези?
– Розробки справді є, і вони дуже цікаві. І знаєте, що мене особливо тішить — у нас з’явилася ціла плеяда думаючих бактеріологів. Для мене це дуже важливо: коли я бачу молодого лікаря, якому не «промили мізки» до стану повної некритичності, який мислить і ставить перед собою головне завдання — допомогти пацієнту, врятувати життя, незалежно від того, чи є вже повна доказова база під конкретний метод.
Бо в критичних ситуаціях потрібно використовувати все можливе. І водночас є лікарі, які настільки зашорені, що готові допустити смерть пацієнта, але не відійти від формального протоколу — «покажіть посилання», навіть коли ці посилання вже існують.
Є й відносно прості способи підвищення ефективності антибіотикотерапії. Але проблема в тому, що для доведення ефективності потрібні великі кошти. А в дешеві методи лікування ніхто не буде інвестувати значні ресурси. Але це ж не означає, що вони не працюють.
Найважливіше — щоб з’являлися лікарі, які мислять. Що таке мислячий лікар? Це той, хто враховує всі точки зору, дивиться на конкретного пацієнта і думає тільки про одне — як його врятувати. Якщо стандартні методи не працюють і стан погіршується — потрібно шукати рішення.
Щодо доказової медицини,то у нас, на жаль, дуже спростили це поняття. Хоча її фундамент включає три складові: результати рандомізованих досліджень, думку експерта, індивідуальні особливості пацієнта.
Причому думка саме експерта — це принципово. Бо експерт — це людина, яка глибоко працює в темі, досліджує, публікується, має практичний досвід. І третя складова — це сам пацієнт: його стан, переконання, навіть релігійні фактори. Це все враховується.
А у нас залишили тільки перший пункт: «покажіть рандомізовані дослідження». Але вони є не для всього. І коли виникає нова ситуація — як під час пандемії СОVІD-19 — їх просто не існує.
І тоді виходить парадокс: немає досліджень — значить, не лікуємо. А це означає — дозволяємо людям помирати.
Я дуже хочу, щоб це зрозуміли лікарі, особливо молоді. Бо саме їм зараз формують світогляд. Якщо вони навчаться мислити — у нас буде майбутнє і фундамент, на який можна спиратися.
— Ольго Анатоліївно, дуже багато залежить від інтелекту лікаря і, я б сказала, від певних людських якостей. От нещодавній приклад: мій літній родич, в одній приватній клініці сказали, що його вже не можна оперувати — через вік. А в іншій молодий лікар сказав: «Я прооперую». І зробив це успішно. Тобто взяв на себе відповідальність…
– Не можна людині, яка помирає, не давати надію. Можливо, хтось вважає це неправильним, але я інакше не можу. Людина має прожити свої дні хоча б із надією. Тим більше при тяжких станах, як при СОVІD-19 — це ж не один і не два дні, процес може тривати довго.
У нас були випадки, коли лікування було надзвичайно дорогим — чим тяжчий пацієнт, тим дорожче лікування. Але в моїй практиці, де я працюю з критичними пацієнтами, нам вдавалося врятувати навіть у найтяжчих ситуаціях приблизно до 5% людей. Іноді 2–3%. У глобальному масштабі це небагато. Але для конкретної людини — це 100%.
Тому, на мою думку, нам потрібно повертатися до деонтології. Це велика проблема.
Ніколи не можна ставити остаточний «вирок». Потрібно вчити лікарів боротися до кінця. І не говорити подібних речей у присутності пацієнта чи його родини. Треба бути ще й психологом — розуміти, наскільки людина важлива для близьких, і як вони борються за неї.
Навіть незалежно від результату, для родини критично важливо знати, що вони зробили все можливе. І так само лікар має бути впевнений, що він зробив усе. Коли ж лікарям «зв’язують руки» чиновники — для мене це взагалі незрозуміло.
Я хочу звернутися до наших чиновників: припиніть. Прийміть рішення, яке заборонить у публічному просторі обговорювати професійні медичні питання без участі фахівців. Ви вже бачили, що таке пандемія, коли закриваються кордони і нікуди не втечеш. Ви думаєте, це не повториться?
Потрібно дивитися на світ таким, яким він є — складним і жорстким — і хоча б трохи проявляти людське співчуття. Я вже не кажу про якісь глибші моральні принципи.Тhе роst Медицина не може бути заручницею політики — ціна цьому життя людей fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Останнім часом у Японії обговорюють певну особливість використання соціальних мереж. Зокрема, мова йде про додаток Тhrеаds.Тhrеаds набирає популярності як платформа, де люди можуть легко ділитися своїми думками та почуттями з повсякденного життя.Однак серед частини користувачів існує думка, що цей додаток також використовується як місце для висловлення своїх справжніх думок.Наприклад, деякі люди пишуть у Тhrеаds про стрес або незадоволення, пов’язані з роботою чи навчанням — те, що складно сказати прямо в реальному житті.

Що пишуть користувачі

«Насправді я так думаю, але сказати це в обличчя складно»«У культурі, де важливо враховувати атмосферу, потрібне місце, щоб випустити емоції»Через це соціальні мережі іноді використовуються як своєрідний “особистий щоденник”.Також у Тhrеаds можна зустріти дописи на кшталт:«До мене часто звертаються англійською мовою»«Іноді хотілося б, щоб використовували японську»

Контекст і культурні особливості

Водночас варто зазначити, що це не стосується всіх користувачів, а є лише одним із прикладів того, як частина людей використовує платформу.Крім того, у Японії вважається важливим уникати ситуацій, які можуть образити співрозмовника під час особистого спілкування. Тому існує думка, що негативні емоції частіше виражаються саме в онлайн-просторі.

Висновок

Соціальні мережі є місцем, де люди можуть вільно висловлювати свої думки, але способи їх використання можуть значно відрізнятися. Такий формат використання Тhrеаds також розглядається як одна з особливостей сучасної комунікації в Японії.Тhе роst Тhrеаds у Японії: платформа для приватних думок у публічному просторі fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Національна рада з питань телебачення і радіомовлення почала вимагати від медіа реєстрації YоuТubе-каналів, ТіkТоk та інших соцмереж як окремих аудіовізуальних медіасервісів — під загрозою штрафів до 600 тисяч гривень. Проблема в тому, що чітких правил для цього досі не існує.Про ситуацію першими заявили директор «Української правди» Андрій Боборикін та директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк. Подробиці з’ясовувала «Межа».

«Зареєстрували 11 медіа за один день»

Усе почалося з того, що хтось подав до Нацради скарги на «Українську правду» — про ознаки нелінійного аудіовізуального медіасервісу на її YоuТubе-каналах. Редакція опинилася перед вибором: судитися чи реєструватися.Андрій Боборикін обрав другий варіант і саркастично прокоментував це у своїй сторінці в мережі:«Певний час тому отримали інформацію, що хтось почав скаржитись на нас в Нацраду через наявність ознак нелінійного аудіовізуального медіа на наших ютуб-каналах, і є реальна можливість отримати неприємних розмірів штрафи. Ну ок, нам нескладно зареєструвати одинадцять нових медіа», — написав він.Далі — з іронією:«Дякуємо авторам медійного законодавства, Нацраді та небайдужим громадянам за підтримку належного градусу абсурду в нашому житті. Тільки зараз помітив, що забули подати наш інстаграм, а там же ж і редакційний контроль, і регулярність оновлення, і спрямованість на масову аудиторію. Але нічого, рано чи пізно все буде медіа (зареєстроване)!», — додав Боборикін.23 квітня Нацрада справді зареєструвала 11 YоuТubе-каналів та інших платформ «УП медіа плюс» як окремі нелінійні медіасервіси — зокрема «Українська правда» (YоuТubе), «Економічна правда» (YоuТubе), «Кляті питання» (YоuТubе), «Роман Кравець» (YоuТubе) та інші.Боборикін визнав, що така реєстрація допомогла підсвітити проблему, однак наголосив — це не вихід:«Я так розумію, що був створений механізм тиску на медіа через скарги або запити на перевірку. Якщо ці листи оформлені правильно, то Нацрада не може їх проігнорувати, а за їх трактуванням ознак нелінійних аудіовізуальних медіа ютуб-канал дійсно таким є, і відповідно є причина для накладання штрафу. Звичайно можна було б погратися в суди, але об’єктивно в УП немає на це часу і ресурсів», — зазначив він.

Три роки реєстрували як онлайн-медіа, а тепер — ні

Оксана Романюк написала на своїй фейсбук-сторінці, що Нацрада змінила підхід до класифікації онлайн-платформ без жодних публічних пояснень.«Три роки Нацрада реєструвала ютуб-канали, інстаграми, тіктоки як онлайн-медіа. В січні цього року вона різко змінила свою інтерпретацію законодавства, і зробила це без публічного пояснення, без консультацій з ринком, без перехідного періоду», — зазначила вона.Зміна підходу відбулась тихо — без жодного публічного оголошення. А потім Нацрада почала розсилати регіональним медіа листи з вимогою зареєструвати кожну дистрибуційну платформу в соцмережах як окреме аудіовізуальне медіа, інакше — штраф.Романюк також наголосила, що в Україні досі немає чітких правил, які б розмежовували онлайн-медіа та нелінійні аудіовізуальні медіасервіси.«Закон зараз не дає чітких критеріїв розмежування онлайн-медіа і нелінійного аудіовізуального медіа. Саме тому у нас зараз і йде робота співрегулювання. У такій ситуації Нацрада демократичної країни мала б утриматися від довільного розширення практики реєстрації та дочекатися критеріїв, напрацьованих ринком», — написала Романюк.Вона також звернула увагу на логічну суперечність у позиції Нацради: регулятор, з одного боку, бере участь у робочих групах з імплементації Європейського акту про свободу медіа (ЕМFА), де обговорюється лібералізація реєстрації для YоuТubе-каналів, а з іншого — паралельно розсилає ультиматуми медіаринку.

Скільки коштує «абсурд»

Поки що йдеться про реєстраційний збір — кілька тисяч гривень за одне медіа. Але якщо редакція має десять платформ у соцмережах, то це вже десятки тисяч лише на старті.Гірше — адміністративний тягар. Щоб запустити новий ТіkТоk чи YоuТubе-канал, редакції доведеться спочатку подати заявку, чекати 10 робочих днів, і лише тоді — починати.Романюк пояснила, що нинішній підхід регулятора фактично блокує розвиток нових форматів:«Теперішня логіка Нацради означає, що редакція, яка хоче відкрити тікток-акаунт чи виставляти відео на ютубі, спочатку має подати заявку на реєстрацію окремого медіа і чекати 10 робочих днів до того, щоб запустити канал, при цьому невідомо спрацює він чи ні, платити збір в кілька тисяч грн. Це не регулювання, це доволі великий бар’єр для розвитку медіаринку», — наголосила Романюк.Якщо ж медіа вже запустило платформу і не встигло зареєструватись — це грубе порушення. А штраф за грубе порушення для реєстранта — від 80 до 600 тисяч гривень.І ще один нюанс, на який звернула увагу Романюк у своєму дописі: якщо слідувати логіці Нацради послідовно, то всі ТіkТоk-акаунти, YоuТubе-канали й сторінки у Fасеbооk державних органів — ЗСУ, Генштабу, ОВА, уряду — також мають реєструватися як окремі аудіовізуальні медіа. Виключення в законі є, але дуже вузьке — лише для офіційних сайтів із публічною інформацією. Відео під це виключення не підпадають.

Що пропонує медіаринок

Оксана Романюк у Fасеbооk висунула дві конкретні вимоги до Нацради.На її думку, штрафувати медіа за правила, яких ще немає, — неприпустимо.«Не можна карати за невиконання правил, яких ще не існує», — підкреслила вона, закликавши до мораторію на перевірки та штрафи до моменту, коли критерії будуть узгоджені з ринком або закріплені законодавчо.Директорка ІМІ також закликала до системного діалогу між регулятором і медіаспільнотою.«Рішення щодо класифікації та реєстрації медіапослуг в інтернеті має вироблятись разом із ринком, а не замість нього», — написала Романюк.Вона також запропонувала конкретне технічне рішення: Нацрада має запровадити у своїх документах поняття «дистрибуційного майданчика» і враховувати ознаку редакційного контролю як ключовий критерій. Бо якщо YоuТubе-канал є лише способом донести контент однієї редакції до аудиторії — це не окреме медіа, а канал поширення.

Що каже Нацрада: реєструватись зобов’язані всі, хто веде мовлення

Національна рада ще у січні 2026 року опублікувала роз’яснення — і там чітко прописала свою позицію.За логікою регулятора, ключовий критерій — не платформа, а характер діяльності. Якщо канал системно публікує відеопрограми під редакційним контролем, це вже не просто акаунт у соцмережі, а аудіовізуальний медіасервіс. І реєструватися треба обов’язково — ще до початку роботи.Нацрада розмежовує три категорії:

Обов’язкова реєстрація — якщо канал регулярно публікує програми під редакційним контролем і має ознаки аудіовізуального медіа. Сюди підпадають, наприклад, новинні YоuТubе-канали з власним контентом.Добровільна реєстрація — якщо канал регулярно публікує контент під редакційним контролем, але не має всіх ознак аудіовізуального медіа. Такі можуть зареєструватись як онлайн-медіа за власним бажанням.Реєстрація не потрібна — якщо людина несистемно ділиться відео про особисте життя, робить репости чужого контенту або просто інформує про діяльність своєї організації.

Ті самі правила Нацрада поширює й на Іnstаgrаm та Fасеbооk.Щодо кількості реєстрацій — регулятор пояснює: якщо один канал мовить через кілька платформ з ідентичним контентом, достатньо однієї реєстрації. Але якщо це кілька каналів з різним контентом і концепцією — кожен реєструється окремо.Штрафи за порушення — суттєві. За відсутність реєстрації, коли вона обов’язкова, це вважається грубим порушенням. Для реєстрантів санкції розраховуються від мінімальної зарплати: за значні порушення — від 40 до 320 тисяч гривень, за грубі — від 80 до 600 тисяч гривень. І якщо канал мовить через кілька технологій — штрафи підсумовуються.На момент публікації Нацрада не відреагувала на звернення медіаспільноти. За добу після публікації допису Боборикіна — жодної офіційної реакції від регулятора не надійшло. «Межа» також направила запит на коментар до Нацради — на момент виходу матеріалу відповіді отримано не було.Ситуація залишається відкритою. Від того, як відреагує Нацрада, залежить те, як в Україні регулюватимуть цифрові медіа — і чи не перетвориться реєстрація з формальності на інструмент тиску.Тhе роst Нацрада вимагає реєструвати YоuТubе-канали та ТіkТоk як окреме медіа: що це означає для редакцій і чим загрожує fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..