Українська правда

<р>
За чотири роки повномасштабної війни Україна наростила виробництво зброї в 35 разів. Країна виготовляє власні артилерійські боєприпаси та патрони для стрілецької зброї; самохідні гаубиці "Богдана" та крилаті ракети "Фламінго"; не кажучи вже про мільйони дронів.

<р>
І все ж таки головним вітчизняним продуктом воєнного часу був і залишається пафос.

<р>
Загальнонаціональна фабрика пафосу працює безперервно і виробляє відповідний контент у величезних кількостях – як для внутрішнього споживання, так і для експорту. Патетичні гасла, промови, тексти, пости в соцмережах та заяви офіційних осіб супроводжують Україну з перших годин повномасштабної війни.


<р>
Після 24 лютого 2022 року публічний пафос зустрічає нас на кожному кроці: від "пунктів незламності" до "планів стійкості"; від "фортеці Бахмут" до "ДНК нації"; від "вільного народу вільної країни" до "щита Європи". Найнеприємніші аспекти війни значно облагороджуються, коли їх приправити щедрою порцією патетики.


<р>
І, звичайно, ми стали далеко не першою країною, що пішла цим шляхом.

<р>
З одного боку, будь-яка війна – це час, коли емоції впевнено беруть гору над раціо. Мільйони людей втрачають здатність мислити критично і опиняються в полоні своїх почуттів. А пафосна риторика апелює саме до нашого емоційного світу.

<р>
З іншого боку, пафос традиційно використовується, щоб наголосити на масштабі тих чи інших історичних подій. У цьому сенсі нинішнє російсько-українське протистояння – як і раніше, поза конкуренцією. Найбільша війна у Європі з 1945 року. Найбільша війна планети з 1980-х.


<р>
Крім того, сьогоднішню Україну очолює людина, яка ідеально підходить для транслювання всілякої патетики.


<р>
Якщо в устах бізнесмена Порошенка пафосні гасла звучали не зовсім природно, то колишній актор Володимир Зеленський опинився в рідній стихії.

<р>
Хоча в минулому житті Володимиру Олександровичу не довелося грати драматичні ролі, професійна майстерність все одно залишається професійною майстерністю. У виконанні Зеленського вітчизняний пафос набув особливої ​​виразності: зокрема для зарубіжної аудиторії. І, зрозуміло, спічрайтери глави держави теж попрацювали на славу.

<р>
Отже, поєднання об'єктивних та суб'єктивних факторів після 24.02.22 забезпечило нам безпрецедентну концентрацію патетики на квадратний метр.

<р>
Однак пафос – не той продукт, який користується у публіки таким попитом, що не слабшає.


<р>
І на п'ятий рік великої війни українське суспільство досить чітко розділилося на дві частини. Хтось продовжує генерувати та охоче споживати пафосні гасла – але когось патетична риторика вже не мотивує, а радше дратує.


<р>
Мабуть, це і є головний індикатор втоми від війни: той самий пафос, який на початку повномасштабного вторгнення безвідмовно працював, об'єднував країну і надихав мільйони людей, починає сприйматися по-іншому. Тепер він багатьох відштовхує і найчастіше викликає ефект, протилежний очікуваному.

<р>
Пасіонарії та обивателі, представники влади та її критики демонструють дуже різне ставлення до тих самих пафосних формулювань.

<р>
Наприклад, колись популярне слово "потужно" останнім часом використовується переважно опонентами Зеленського – як отруйний сарказм. Сам Володимир Олександрович намагається більше не зловживати цим дискредитованим пафосним штампом.

<р>
Багатьом набила оскомину та легендарна "незламність"; Проте відмовитися від неї офіційні особи неспроможні – вже створені "пункти незламності" ніхто перейменовувати не стане. А вираз "щит Європи" наповнює гордістю серця українських пасіонаріїв, але все частіше трактується обивателями як "гарматне м'ясо Європи"…

<р>
Значне зниження попиту на військову патетику в 2025–2026 роках – такий самий об'єктивний процес, як і поголовне захоплення пафосом у 2022-му. Очевидно, інакше бути не могло.

<р>
По-перше, пафос добре продається в комплекті з яскравими перемогами на полі бою. З такими військовими успіхами, як вигнання окупантів з-під Києва, контрнаступ на Харківщині чи визволення Херсона.<р>Але перелічені ефектні перемоги залишились у минулому. Наше головне досягнення останніх років – це здатність України витримувати тривалу війну на виснаження та не здаватися. Це сірі та важкі військові будні. І вони все більше дисонують із крикливим пафосом.

<р>
По-друге, широкий резонанс в Україні набули негативні явища, які дуже погано поєднуються з пафосною пропагандою. Тут і корупція, і проблема СЗЧ, і некомпетентність чиновників у тилу, і марні втрати на фронті через прорахунки командування та багато іншого. <р>Ця непафосна сторона війни існує завжди. Але завдяки сучасним інформаційним технологіям вона стала надбанням громадськості набагато швидше, ніж у ХХ столітті.

<р>
Нарешті, по-третє, стало зрозуміло, що пафос просто не дозволяє обговорювати багато вітчизняних проблем відверто.

<р>
Вам не подобається примусова мобілізація та ексцеси, що її супроводжують? Часткове закриття кордонів? Відсутність парламентських і президентських виборів? Інші обмеження та заборони, які множаться в Україні з кожним роком повномасштабної війни? На всі ці претензії можна дати чесну, хоч і не надто приємну відповідь:

<р>
<еm>"Велика війна – це час вимушеної несвободи. У будь-яку епоху. У будь-якій державі. Чим інтенсивніші воєнні дії і що довше вони тривають, то більше звужується простір свободи. Це неминуче. Винятків не буває".

<р>
Але щоб озвучити цю очевидну думку, треба пожертвувати пафосним кліше, згідно з яким Україна залишається "вільною країною вільних людей". А йти на таку жертву в Києві не готові.

<р>
Звісно, ​​вітчизняну фабрику пафосу не буде зупинено в розпал повномасштабної війни. Найімовірніше, вона й надалі працюватиме після завершення активних бойових дій. Але виробляти та збувати звичну патетику без урахування мінливих обставин вже неможливо.


<р>
У нашій країні дедалі більше людей, яких публічний пафос давно не надихає. Яких починає нудити від пафосу. Для яких поняття "пафос" та "брехня" поступово стають синонімами.


<р>
Звинувачувати цю частину суспільства в нестачі патріотизму та зраді – найпростіший, але, на жаль, глухий шлях. <р>Очевидно, Україні доведеться діяти інакше: шукати та знаходити альтернативні інструменти комунікації зі своїми громадянами. Це досить складне завдання для державної машини, налаштованої на масове виробництво пафосу. Але іншого виходу ми просто не маємо.

<р>
<еm>Михайло Дубинянський