Армія другого сорту

<р>
Колись телевізор давав привід відчути себе самотнім.

<р>
Ще недавно телеекран у нашій країні був головним джерелом інформації для більшості. Їхні запити були тим мейнстримом, під який підлаштовували пропозицію. Для цієї більшості знімали програми та купували серіали.

<р>
Телемаркетологи знали країну не гірше за політтехнологів. Реакція на контент відстежувалася щохвилини. Програми, які не давали переглядів, зникали з ефіру. І якщо вам не було чого дивитися по телевізору – це означало лише те, що в масштабах країни вас зникомо мало. Настільки, що вас ніхто не розглядає як цільову аудиторію.

<р>
Можна було цим фактом пишатися. Але насправді це означало, що у своїй країні ви були винятком, тоді як ваше майбутнє визначала партія більшості. Вам здавалося, що це ви махнули рукою на телебачення, а насправді це телебачення махнуло рукою на вас.

<р>
Якщо ви хотіли зрозуміти країну – вам варто було почати дивитися ТБ. Тоді, можливо, ви знайшли б відповіді на багато своїх питань. Наприклад, чому на виборах кандидати розмовляють не з вами. Чому ваші запити не знаходять відображення у їхніх програмах. Чому політичне меню складається зі страв, які ви не замовляли. Чому вам доводиться голосувати не так "за" свого, як "проти" відверто чужих.

<р>
Ваша питома вага залежить від величини вашої соціальної групи. Якщо вона достатня – на вас звертатимуть увагу. А якщо майбутнє, яке політики обіцяють країні, видається вам дурним чи небезпечним – вітаю. Ви потрапили до меншості.

<р>
Так ось. На п'ятий рік в армії у мене з'являється дежавю.

<р>
Я знову нецільова аудиторія власної держави. Депутати-популісти пропонують скасувати мобілізацію. Блогери знімають відео про те, як хамити групам оповіщення. Парламент не наважується ухвалити закон про посилення відповідальності для ухилянтів. Президент у своїх щоденних відеозверненнях не коментує напади на військовослужбовців ТЦК.

<р>
Головна проблема в тому, що ми ведемо війну, чекаючи, що в Росії закінчаться гроші. Росія веде війну, чекаючи, що в нас закінчаться солдати. Той, хто вгадає з прогнозом – той переможе у війні. Але при цьому українська держава робить все, щоб рольова модель українського військового не виглядала привабливо.

<р>
За останні чотири роки мені кілька разів посилювали відповідальність. Скасовували умовні терміни. Збільшували покарання за невиконання наказів. Якщо ви не прийдете на роботу – вас звільнять, а якщо я не прийду на роботу – мене посадять.

<р>
На свою базову зарплату я можу хіба що чотири рази заправити корч. "Бойові" йдуть на оренду житла та купівлю спорядження, ремонт техніки та запчастини. Ми жартуємо, що воюємо як пірати – за свої та на самозабезпеченні. Головний волонтер у країні – це солдат Збройних сил. Ми донатимо на армію суми, які явно більші за середні по палаті.

<р>
Щоразу, коли військовим відмовляють в індексації зарплат – ми стежимо за черговим тиловим атракціоном щедрості. Тепер влада має намір роздавати гроші автомобілістам. Компенсувати вартість палива для всіх, включно з власниками спорткарів. Поки інші країни закликають своїх автолюбителів економити, наша влада вирішила не економити.

<р>
Зимова Єпідтримка коштувала країні 14,4 мільярда. Національний кешбек – 4 мільярди. Національний чекап – 10 мільярдів. Безкоштовне харчування в школах (не для вразливих верств, а для всіх) – 14 мільярдів. Поки наша армія намагається наробити дір у російському бюджеті, український Кабмін займається тим самим із нашим власним бюджетом.

<р>
Нам відмовили в обіцяних термінах служби. Сказали, що кожен із нас служить до перемоги. До того ж, відмовивши нам у демобілізації, держава не наважилася на домобілізацію. Армія воює неукомплектованими бригадами – і зазнає через це великих втрат. Ми могли б повірити, що для термінів служби немає об'єктивних можливостей – якби не були свідками того, що весь цей час відбувається в тилу.

<р>
Найголовніша проблема країни сьогодні – це мобілізація. Не корупція і не злочинність, а саме мобілізація. За законом нею мають займатися органи влади та поліція – але в результаті все перекинули на армію. Військовослужбовці тепер самі шукають собі побратимів – з усіма іміджевими наслідками. Бусифікація могла б зникнути, якби держава вирішила посилити відповідальність за ігнорування повісток, але штраф для ухилянта, як і раніше, становить 800 доларів. Зі знижкою можна погасити за 400.

<р>
Нещодавно міністр оборони оголосив, що проблеми мобілізації вирішать за рахунок іноземців. Проблема навіть не в тому, що колумбійці не зможуть замінити українців у війні за незалежність. Проблема в тому, що ці слова спочатку призначалися тим, хто в тилу, а не тим, хто у формі. Держава заграє з тими, хто її не захищає. Обіцяючи, що їм і далі не доведеться.

<р>
Під час війни втратити довіру армії значно небезпечніше, ніж популярність у тилу. Але часом здається, ніби всі, хто ухвалює рішення, переконали себе в протилежному. Забронюватися легше, ніж змінити бригаду. Купити студентство простіше, ніж вибити УБД-шну відпустку. Депутати монобільшості "відчувають страх, втому і розгубленість" і тепер не хочуть голосувати за законопроєкти. В армії це називається "недбалістю" і карається сімома роками позбавлення волі.

<р>
Я часто думаю, що навесні 2022-го у нас була можливість скопом прийняти все неприємне та непопулярне. Впорядкувати мобілізацію. Запровадити податки на розкіш. Підготувати країну до війни за виживання. У нас було вікно можливостей – поки країна не оговталася від першого шоку та діяла разом. Її можна було гладити проти шерсті – і вона б із розумінням до цього поставилася. Але тоді й тепер влада веде довгу війну за правилами короткої. Так, начебто її завдання – виграти вибори, а не дожити до них.

<р>
Мені можуть заперечити, що терміни служби неможливі. Що індексація зарплат країні не по кишені. Що на кожній війні чоловіків у тилу більше, ніж на фронті. Але нам легше було б із цим погодитися, якби держава хоч раз спробувала розмазати "тяготи та обмеження" воєнного часу рівним шаром по країні. Розподілити батоги та пряники в рівних частках за соціальними групами. Говорити з армією так, щоб вона почувалася державним пріоритетом. Зрештою зняти табу зі слова "мобілізація" для перших осіб країни.

<р>
Тому що слова президента – це трохи більше ніж просто слова. Вони агентні, коригують реальність, затверджують норму та нормативне. І якщо у промовах президента ви не виявляєте себе та своїх проблем – значить, він говорить не з вами і не про вас. Ви не його цільова аудиторія. Значить, ви на периферії повістки та пріоритетів. Можливо, президенту здається, що інерційний формат працює і нічого не потрібно міняти. Можливо, йому просто здається.

<р>
У 2026 році моя соціальна група – це мільйон людей. Цього достатньо, щоб утримувати фронт. Цього недостатньо, щоб нас ставили у пріоритет.

<р>
Мені знову нема чого дивитися по вашому телевізору.

<р>
<еm>Павло Казарін, для УП

Go to pravda.com.ua

Українська правда

Publication date:

Categories: