Українська правда

<р stylе="tехt-аlіgn: lеft;"><еm>Це другий матеріал серії з трьох частин, підготовлених аналітичною командою<еm>Sаhаіdасhnyі Sесurіty Сеntеr<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://sаhаsес.оrg/" stylе="bасkgrоund-соlоr: rgb(255, 255, 255);"><еm>,<еm>присвячених питанню існуючих концепцій оборони України та пошуку реалістичної моделі перемоги у нинішніх умовах.

<р>
У<а hrеf="httрs://www.рrаvdа.соm.uа/соlumns/2026/03/16/8025738/">попередньому матеріаліми розглядали дві концепції забезпечення оборони України – стратегічне стримування та функціональну поразку противника. Ми проаналізували їхню реалістичність і дійшли висновку, що жодна з них не гарантує незворотного результату. Саме тому запропонована альтернативна рамка – модель "термінальної поразки" рф.


<р>
У чому її суть?

<р>
Виходячи з двовекторного характеру агресії рф, який ми розглянули в попередній колонці, ця концепція передбачає, що її повноцінна відсіч можлива тільки через реалізацію двох взаємопов'язаних векторів дій: ліквідації та стримування.

Вектор ліквідації: запуск незворотних процесів

<р>
Сегмент ліквідації передбачає виявлення та системну експлуатацію критичних вразливостей рф із метою створення каскадних і незворотних руйнівних ефектів стратегічного рівня. Йдеться не просто про послаблення противника, а про довготривалу нейтралізацію його спроможності вести війну (програма "мінімум") – і, як максимум, про демонтаж політичного режиму та розпад самої рф.

<р>
Це принципово відрізняється від лінійного виснаження через періодичні удари по критичній інфраструктурі, яку можна відновити. Мова про комбінований вплив на ключові сфери життєдіяльності й економіки, здатний запустити незворотні дегенеративні процеси. Результатом має стати корозія військового потенціалу та якісна деградація державної системи рф – економічна, технологічна й когнітивна.

<р>
Ключова вимога до цього процесу – автономність. Латентні й відкриті процеси руйнації повинні набути власного "моментуму" (імпульсу). Навіть у разі примусового перемир'я за ініціативи рф, внутрішня деградація має продовжуватися незалежно від наявності активних бойових дій.

<р>
Поряд із тими діями, які вже реалізуються Силами оборони, перспективними напрямами кратного підсилення цього вектора є (перелік не є вичерпним):

<оl>


Формування цільових аналітичних спроможностей з виявлення та оцінки вразливостей росії, прогнозування ефектів їх експлуатації першого і другого порядків.




Розвиток спроможностей Dеер Strіkе нового покоління на основі автономії та ройових технологій, пріоритизація засобів дальнього ураження радіусом 3000+ км для формування ефекту "всюдисущого ураження" і позбавлення противника можливості зберігати активи в глибокому тилу;




Системне масштабування спеціальних операцій на території противника та операцій когнітивної війни.



<р>
Якщо мета – остаточне усунення загрози з боку рф, це неминуче змінює й логіку другого вектора.

Вектор стримування: не "утримувати все за будь-яку ціну", а вигравати час

<р>
У цій моделі стримування перестає бути самоціллю. Його завдання – забезпечити режим "мінімально достатнього стримування" на лінії зіткнення та в повітряному просторі, утримувати периметр оборони і вигравати час для досягнення цілей вектора ліквідації.

<р>
Це означає переосмислення ролі оборони. Мова вже не про утримання кожного квадратного кілометра будь-якою ціною. Пріоритет – збереження цілісності оборонного периметра та живучості підрозділів ЗСУ. Логіка виходить з припущення, що деокупація територій відбудеться "автоматично" після загального колапсу противника.

<р>
Таким чином, замість моделі безстрокового стримування – постійного латання крихкої оборони – пропонується концепція обмеженого в часі стримування. Це дозволяє чіткіше визначати технічні й тактичні пріоритети та раціональніше розподіляти ресурси між фронтом і операціями глибокого ураження.

<р>
Стратегічна мета<еm>стримування "на землі"– стабілізувати лінію оборони й створити умови, за яких безповоротні втрати противника системно перевищуватимуть його мобілізаційний ресурс.

Два критичні ризики

<р>
Однак цей компонент потребує обов'язкового урахування двох критичних ризиків, здатних радикально вплинути на перебіг бойових дій:

<оl>


Перехід рф до тактики дистанційного ураження з положення позиційної оборони без проведення штурмових дій натомість із постійним ураження українських підрозділів артилерією, баражуючими боєприпасами та дронами




Оголошення загальної мобілізації у рф.



<р>
Сьогодні дефіцит живої сили є вузьким місцем для росії. Проте він значною мірою штучний – обмежений форматом "СВО". Повна мобілізація несе для Кремля соціальні ризики, але гарантувати, що це його зупинить, неможливо. У разі відсутності спротиву та успішної мобілізації чисельність наземного угруповання агресора може зрости кратно.

<р>
Тому стратегія стримування повинна включати два додаткові елементи:

радикальне підвищення живучості особового складу в першому і другому ешелонах в умовах гіперлетальності поля бою і ближнього тилу, перенасиченого засобами розвідки й високоточного ураження;




ущільнення та масштабування власної зони ураження ("кілзони") до рівня, здатного компенсувати навіть різке зростання чисельності противника.

<р>
Це потребує прискорення змін у доктрині застосування, організаційно-штатній структурі й системі комплектування ЗСУ, і насамперед – форсованої роботизації всіх бойових функцій переднього краю.

<р>
Заявлене масштабування Сил безпілотних систем до 5% від чисельності ЗСУ – лише мінімальний поріг для переходу від пасивної оборони до перехоплення ініціативи. Для повного блокування просування ворога на всьому фронті та стратегічного контролю ризиків частка безпілотних компонентів має зрости до 10%, а потенційно – до 20%, із відповідним зростанням частки безпілотних компонентів у складі інших родів військ ЗСУ.

<р>
У поєднанні з інженерним забезпеченням і єдиною мережею ураження це має привести до формування безлюдної роботизованої зони відчуження вздовж лінії бойового зіткнення та державного кордону з рф.

Стратегічне стримування в повітрі

<р>
У повітряному просторі, реалізація вектора стримування має спиратися на глибокий аналіз і планування на основі диференціювання засобів повітряного нападу за трьома критеріями:

<оl>


реальний рівень шкоди, що завдається;




потенціал масштабування та якісної еволюції кожного класу засобів;




можливість економічно ефективної нейтралізації.



<р>
За гіпотезою на основі аналізу відкритих джерел за вказаними трьома критеріями найбільшу стратегічну загрозу становлять БпЛА класу "Shаhеd/Герань/Гербера". Вони кратно дешевші за ракети вже завдають критичної шкоди інфраструктурі й мають високий потенціал еволюції до надвисокої точності та летальності з розвитком автономії та ройових технологій. Тому, особливим пріоритетом має стати досягнення повної зрілості протидронового сегменту ППО.

<р>
Визнання цього пріоритету не скасовує необхідності протидії ракетним загрозами, насамперед балістиці, де спектр рішень об'єктивно вкрай обмежений (порівняно з протидією крилатим ракетам). Наразі єдиним ефективним протибалістичним щитом залишаються ракети РАС-3 МSЕ для систем Раtrіоt, світові запаси яких суттєво поступаються масштабам відповідних засобів нападу рф. Це означає, що Україна вимушена діяти в умовах перманентного дефіциту.

<р>
На фоні продовження зусиль з отримання якомога більшої кількості РАС-3, стратегічна відповідь має доповнитися розробкою власного аналогу системи Раtrіоt. Крім того, потрібно подивитися в очі тому факту, що повний захист від балістики об'єктивно неможливий в короткостроковій перспективі, Це зумовлює потребу запуску довгострокової програми перенесення найбільш критичних для обороноздатності та функціонування країни активів під землю – не як ситуативні дії, а в якості окремої програми "глибокого ешелону".


<р>
У підсумку, перемога, якщо використовувати це слово за призначенням, – це не про безкінечне утримання фронту, і не про компромісне припинення вогню на умовах, що винагороджують агресію, а про ліквідацію джерела загрози. Тому стратегічний успіх, яким би незначним не залишався на нього шанс, можливий лише за одночасної гри на двох дошках — стримування та ліквідації, де жоден сегмент не спрацює автономно.<р><і>Леся Огризко