Українська правда

<р>
Розпочавши війну на знищення, РФ не залишила Україні вибору – ворога, який вдерся у дім, оборонцям доводиться вбивати. <р>Говорячи про нову, нав'язану росіянами реальність, яку українці не обирали, кінооператор і оператор БПЛА Ярослав Пілунський розповідав УП, що сприймає окупантів як міцних, дуже небезпечних істот з іншої планети, яких необхідно знищувати.
<р>
Такий погляд на війну і ворога, пояснював Пілунський, є лише "психологічним якорем, без якого важко адаптуватися до військової роботи". Психологічною реакцією, що "допомагає перетнути межу морального кодексу, з яким ти живеш своє цивільне життя".
<р>
Сьогодні дедалі частіше можна почути: "Війна стає схожою на комп'ютерну гру". Йдеться не тільки про нову зброю у вигляді дронів, а й про сприйняття бою та смерті ворога під час битви. Безліч роботизованих систем, застосування штучного інтелекту робить загибель людини "легкою" як ніколи – зокрема й для масового споглядання. Щонайменше з технічного погляду, смерть-онлайн стає частиною буденності.
<р>
Чи відрізняється ця війна кардинально від усіх попередніх? І чи стало людство агресивнішим із нападом Росії на Україну? В інтерв'ю УП філософ і письменник Тарас Лютий розповів про війну як гуманітарний виклик. А також про те, як українську активність у цій битві не перетворити на агресивність.

"Війна стає невід'ємною частиною життя"

<р>
– Військовослужбовець ЗСУ, письменник Артур Дронь назвав свою книгу "Гемінґвей нічого не знає". Чи є у нашій війні щось таке, чого не знали філософи минулого?
<р>
– Філософи завжди осмислювали феномен війни. Деякі перетворювали цей чинник на метафізичну проблему. Геракліт казав, що війна – а грецькою це Роlеmоs – "батько всього". З його точки зору, з війни і взагалі з феномена протистояння, з боротьби бінарних опозицій виникає навіть гармонія.
<р>
Але вже в модерні часи, коли з'являються технологічні суспільства, різноманітні винаходи, які використовують у справі мілітаризму, коли війна набуває планетарного масштабу, стає зрозуміло, що людство здатне знищити саме себе. І це вже не просто ситуація, коли одне плем'я йде на інше.
<р>
Війна стає глобальною проблемою. І філософи осмислюють радше не війну, а проблему миру. <р>У Канта, наприклад, є праця "До вічного миру". Він каже, що, ескалуючи різні конфлікти, людство або знайде умиротворіння на цвинтарі, або це буде інша тиша – порозуміння, до якого прийдуть люди, якщо вони є розумними істотами. <р>Це, звичайно, виглядає як певний ідеалізм, навіть утопія.
<р>
Перша світова показала якийсь немислимий сплеск агресії. Коли почали досить масово використовувати хімічну зброю, виникла ситуація, що людей, даруйте за порівняння, можна вбивати, ніби "як шкідливих комах". І ця війна, а потім Друга світова, стали величезним викликом для філософів.
<р>
– До чого вони дійшли?
<р>
– Візьмемо, наприклад, засновника психоаналітичної теорії Зиґмунда Фройда. Він трохи ідеалізував людську природу, вважав, що сутність людини проявляється в Еросі, в її прагненнях, у креативних, вольових чинниках. Вони дають змогу проявити всю свою фізіологічну й душевну суть. <р>Але після Першої світової Фройд зрозумів, що не тільки креативний імпульс керує людиною, а й принцип Танатосу. Потяг до смерті, як говорили пізніші послідовники Фройда. Тобто є в нас щось деструктивне поряд із креативними характеристиками.
<р>
Хтось, як, наприклад, Еріх Фромм, казав, що у єстві людини немає нічого деструктивного, воно набувається залежно від соціальних умов, коли є нерівність, жадоба владарювання і так далі. А представники психоаналітичної теорії шукали й шукають коріння проблеми в дитинстві, з якого виростають Гітлери, Геббельси, Сталіни та подібні до них сучасники.


Тарас Лютий: На мою думку, в глобальному розумінні війни уникнути неможливо. Але треба брати цей чинник під контроль, мати якісь запобіжники агресії, яка виникає на соціально-політичному рівні. Мати щось, що не дає можливостей проявляти цю агресію масово. Після Другої світової людство ніби домовилось, що ми не переглядаємо кордони, але в якийсь момент ця домовленість перестала діяти
Фото: КМВS


<р>
– Чи стало людство жорсткішим?
<р>
– Це цікаве питання. Ми можемо прочитати "Життєписи цезарів" Светонія і посивіти від того, яку неправомірну жорстокість проявляли імператори, можновладці в Давньому Римі. <р>Але весь жах про терор, який тепер нас охоплює, збільшується з розумінням, якої чисельності населення сягає людство в порівнянні з давніми часами. І найбільший жах викликає та агресія, для якої абсолютно нормально вбивати людей мільйонами і, можливо, навіть мільярдами.
<р>
Після формування європейської традиції ідеалів гуманності, ідеї прав людини, з'ясовується, що життя знов нічого не варте, що ми відкочуємося в якусь кам'яну добу.
<р>
На мою думку, рівень людської агресії кардинально не змінився. Нам здається, що він сильно ескалюється, через те, що на межі ХІХ та ХХ століть виникає феномен масового суспільства, масової культури.
<р>
У політичному вимірі ця масовість проявляється у тому, що величезна кількість людей не хоче самотужки вирішувати свої проблеми, бути вільними, брати на себе відповідальність. Так з'являються нові тоталітарні лідери, які прагнуть перерозподілу перенаселеного світу.
<р>
– Винятковість війни, яку ми переживаємо, полягає, мабуть, у тому, що смерть і вбивства стали як ніколи доступними, "легкими" – і для здійснення, і для споглядання. Завдяки недорогим fрv-дронам за війною можна спостерігати онлайн.
<р>
– Треба розуміти, що все це не впало нам одномоментно на голову. Колись війни відбувались десь там, далеко в полі. А у ХХ столітті стало очевидним, що війна вже у великих містах, містечках і селищах.
<р>
Свідком війни тепер стає кожна людина. Особливо з появою медійної сфери. Війна розгортається просто в тебе на очах – не треба навіть підніматися з ліжка. Через медіа вона вже просто під шкіру заходить. Вона вже перемістилась в обійстя людини, як через ракети, дрони і снаряди, що летять над головами, так і через медіа, соцмережі.<р>
Технологічні зміни, що полягають у тому, як циркулює інформація, як вона сприймається на масовому рівні, як обробляється, змінили сприйняття війни впродовж щонайменше останніх ста, а не кількох років. Сьогодні вона, на жаль, стає невід'ємною частиною біологічного і психічного життя людини.

Читайте також: Слова "пацанов". Володимир Єрмоленко пояснює військові послання росіян українцям

"Набути здатності до резистенції"

<р>
– Технологічність цієї війни ми бачимо на рівні не лише інструментів, а й цілих систем. Наприклад, е-балів. Про що це? Про ефективний підхід? Чи ще і про зміни в гуманітарній парадигмі, в ставленні людини до життя і смерті?
<р>
– Цей кількісний підхід, про який ви говорите, був і раніше. Згадайте всі ці фільми про Другу світову, коли льотчики, збиваючи ворожі літаки, малювали зірочки на фюзеляжі. Без калькуляції не можна вести будь-яку війну. Що більше ти знаєш про ресурси ворога, то краще розраховуєш власні сили, аналізуєш, плануєш подальші свої дії.
<р>
Але інша справа – і ви правильно говорите – це гуманітарна складова. Я зараз пишу статтю "Криза людського", де намагаюсь подивитись, як за останнє, скажімо, десятиліття змінюється уявлення про людське. <р>В соціальному житті ми бачимо, що стосунки між людьми набувають більш функціонального типу взаємин. Тобто до людей ставляться все більше як до функції, ніж до якихось насправді унікальних істот.
<р>
Ще в часи пандемії ми побачили, як люди, будучи фізично ізольованими, замикались у своєму внутрішньому, квартирному світі, ставали егоїстичнішими. Змінювались їхні звички, характер, пізнавальні здібності, а з ними й уявлення про те, що розуміти під людяністю.
<р>
Але всі ці проблеми, які виникли у зв'язку з пандемією, були лише прелюдією до того, що принесла війна. З'явився не якийсь там примарний, невидимий ворог, а реальний, який не вважає тебе за людину. <р>Це серйозний екзистенційний виклик. І для того, щоб не зникнути, необхідно набути здатності до резистенції.
<р>
Знаєте, на цикл моїх лекцій про природу російського нігілізму порожні зазвичай аватари в соцмережах пишуть: "Чого ж ви не хочете говорити про український ресентимент?". Але те, що здійснює український народ, не є ресентиментом. Це та здатність протистояти, яку вже оцінив світ. <р>У нашій історії такого ніколи не було: Україна справді набула суб'єктності, вимагає, щоб із нею рахувалися. Українці суб'єктність у цьому протистоянні не декларують, а справді демонструють, виборюють її.
<р>
– Яким ви бачите нашого ворога? З ким ми маємо справу?
<р>
– Мене свого часу приваблювала робота Ніколая Бердяєва про феномен "русской ідєі". Бердяєв тривалий час жив тут, у Києві, розумів, що таке українська культура, при цьому абсолютно зберігаючи традиції російської ідентичності. Але ця відстороненість, спостереження в межах української традиції дали йому змогу належним чином оцінити феномен "російської ідеї".
<р>
Влада в Росії завжди належить одній особі. Росіяни бояться тягаря влади, вона для них щось темне, магічне. Тому вони віддають її одній людині. Але за це треба платити – сліпо підкорятися володарю. І це страшний момент – коли людина не може проявити ніякої свободи всередині власної країни, це трансформується у свавілля.
<р>
Ми бачимо в Бучі, Ізюмі, інших містах України, яких викривлених форм набуває свобода. Вона стає вседозволеністю. Цей російський бунт, який показав Достоєвський, переростає в якусь специфічну місію. Росіяни вважають, що їхня місія – звільнити світ, який вони мають за схиблений.
<р>
– Звільнити світ, але не себе?
<р>
– Так. Причому звільнення світу для них – це підкорення його собі. Поки країни Заходу не збагнуть, що це зло має бути покарано, що цю пожежу недостатньо просто присипати якимось ганчір'ям, земелькою, воно й далі проявлятиметься метастазами.
<р>
Поки Україна може протистояти цьому злу, треба її підтримувати більш радикальними засобами й заходами. Але, на жаль, ця думка дуже і дуже повільно рухається західними країнами.
<р>
Важливо розуміти, що ми маємо справу з експансивним, вибуховим, дуже небезпечним месіанством, яке має величезне уявлення про свою вищість над іншими. Яке хоче захопити мало не весь світ. Ми вже це проходили на прикладі нацистської Німеччини, совєцкого тоталітаризму. На жаль, доводиться наступати на ті ж самі граблі.

Читайте також: Садизм – органічна форма існування росіян – інтерв'ю з Вахтангом Кебуладзе

"Смерть – єдине, що вони можуть вчинити"

<р>
– Свавілля росіян часто закінчується на фронті їхнім самогубством, це масово фіксують українські дрони. Чим би ви пояснили такий феномен?
<р>
– Я можу лише припустити... І російський солдат, який потрапляє у пекло, що йому влаштували очільники його держави, і самі ці очільники дуже погано нас знають. Вони справді думали, що ми "один народ". Вони всі не розуміли тонкощі української культури, яка побудована зовсім на інших засадах, ніж російська.
<р>
У них держава сприймається як моноліт, де влада фіксується у вертикалі. А у нас від давніх часів є суспільство, гіганти-сподвижники, які тримають все на плечах, якщо держава, державні інституції "просідають". Згадайте православні братства, щонайменше кілька століть у нас є ця основа, певна громада. А в Росії немає цієї спільності.
<р>
І от росіянину кажуть, щоб він йшов на війну, що він не зустріне спротиву. Що він зможе закрити свої борги, іпотеку. Дуже легко зможе заробити гроші. Йому пропонують сир у мишоловці.
<р>
– І при цьому запевняють: "Своіх нє бросаєм". А потім виявляється, що це неправда.
<р>
– Абсолютно. І ця людина починає усвідомлювати, що від самого початку, навіть не тоді, коли її вербували, а на рівні того, як організовано суспільство, вона є ошуканою, безправною, не є суб'єктом. Вона бачить безвихідь. Вона не може повернутися додому, та їй при цьому залишається лише доля окупанта.
<р>
– Можливо, самогубство в таких випадках є чи не єдиним актом волі, коли росіянин може отримати свободу?
<р>
– Я тут розрізняю слова "воля" і "свобода". У російській мові є словосполука "лішеніє свободи", а в українській це – позбавлення волі. Тобто "свобода" і "воля" – різні речі. Позбавити волі – обмежити можливість фізичного пересування в просторі. Пташку, яка сидить у клітці, випускають на волю, а не на свободу.
<р>
В самій російській культурі закладено переконання, що свободи можна позбавити. Вахтанг Кіпіані розповідав історію, як в останній термін, якій відбував Стус, до нього приїжджали дружина із сином. Стусу влаштовують такий огляд, що, даруйте, готові залізти у всі шпарини. Він каже, що відмовляється від такого огляду, бо це порушує людську гідність. Тобто Стус демонструє внутрішній простір свободи, якої неможливо позбавити.
<р>
В цьому принципова відмінність між двома культурами – в тому, як функціонує поняття свободи. Російські солдати починають розуміти, що у них немає свободи ані на полі бою, ані в суспільстві, до якого вони належать. І власна смерть – єдине, що вони можуть вчинити.

Читайте також: Історикиня Лариса Якубова: "Рускій мір" схожий на тоталітарну секту, члени якої хворі на соціальну шизофренію

"Завдання йти вгору"

<р>
– Ми тепер добре знаємо, що таке російський нігілізм, цей потяг до заперечення життя. Чи є ознаки того, що в цій битві з драконом ми самі стаємо драконами?
<р>
– Я не впевнений, чи дракон у цьому сенсі – негативний образ. Феномен нігілізму двобічний. Занепад, обирання Ніщо замість буття – лише один бік нігілізму. <р>Ще наприкінці ХІХ століття Фрідріх Ніцше запропонував поділити нігілізм на пасивний і активний. Пасивний – це обирання найшкідливішого для життя, це життя мріями, а не реальністю. Тому Ніцше й казав, що християнство – нігілістична релігія, бо вона декларує справжність життя в потойбіччі, після смерті.
<р>
– Не тут і зараз, а колись.
<р>
– Так. А реальне життя відкидається. На думку Ніцше, антидотом пасивному нігілізму може бути тільки активний нігілізм. Ти маєш навпаки утверджувати життя.
<р>
У цьому плані можемо сказати, що дракон – не обов'язково негативний образ. У китайській культурі, скажімо, це шляхетне, благородне створіння. І шляхетним є також наш спротив. Під навалою Російської імперії Україна обрала активний опір.
<р>
Нас ставлять на межу смерті, на межу зникнення, але ми обираємо життя. Ворог ставить наше існування під знак питання, робить його проблемним – якщо не хочете бути "одним народом", то вас взагалі не має бути – а ми навпаки утверджуємося в цьому.
<р>
Повертаючись до вашого питання, я би сказав, що нам важливо не перетворитися у цій боротьби не на дракона, а на монстра. Важливо самим не стати тим монстром, з яким вступили у цей двобій.
<р>
– Не стати пасивними нігілістами?
<р>
– Ми говорили про християнську традицію, де є образ Юрія Змієборця, який вступає у двобій зі змієм-монстром. Феномен активного нігілізму полягає в тому, що ти, ідучи до герцю, не просто знищуєш ворога, а маєш перемогти себе, щоб не перебрати його характеристики на себе.
<р>
У Ніцше є поняття "самоперевершення". Навіть коли тобі здається, що ти досягнув певної кваліфікації, рівня освіти, навичок, практики, цього ніколи не достатньо. Твоє завдання – йти вгору.<р>
Щойно ти навчишся перемагати себе, ти станеш паном самого себе. Не будеш паразитувати на інших, як росіяни, які навіть нашу назву "Русь" запозичили, м'яко кажучи.
<р>
Якщо ми опануємо цю справу (перемоги над собою, самоперевершення – УП), наша активність не переросте в агресивність. Вона буде не реактивністю, а справжньою суб'єктністю. Тоді ми будемо посилювати себе не за рахунок когось, а за рахунок власних умінь та інтелектуальної спроможності.
<р>
Євген Руденко – УП