Українська правда

Евакуація цивільного населення в Україні більше не є логістичною задачею. Сьогодні це — складна багаторівнева система, яка працює в умовах постійної загрози і фактично під прицілом. І ця система змінюється швидше, ніж встигають змінюватися підходи до неї.

Цифри, які показують масштаб — і проблему

За даними аналітичної платформи "ВRІDGЕ", що впроваджується Координаційним гуманітарним центром, в 2025 році евакуювалось понад 86 000 людей. І вже лише за період з 1 січня по 21 квітня 2026 року:

17 213 людей евакуювали волонтери, ще 17 683 — виїхали самостійно.

Загалом це 34 896 осіб менш ніж за чотири місяці. Серед них:

понад 2 154 людини з обмеженою мобільністю, 12 867 літніх людей.

Найбільша кількість евакуацій припадає на громади, що перебувають під постійним тиском обстрілів: Краматорська, Слов'янська, Васильківська, Петропавлівська. Ці цифри показують кілька важливих речей. По-перше, евакуація — це безперервний процес, який відбувається щодня, без вихідних і свят. По-друге, кожна громада — це окремий сценарій. Окрема логістика, окремі ризики і окрема координація між місцевою владою, державними структурами та гуманітарними організаціями. По-третє, майже 46% евакуйованих волонтерами — це маломобільні та літні люди.І саме це створює один із найбільших викликів, адже такі евакуації потребують більше часу, спеціальних умов і додаткових ресурсів.

Як виглядає евакуація насправді

Сьогодні евакуація — це багаторівневий процес. Все починається з інформування. Працюють цілі інформаційні кампанії: радіо, листівки, буклети, оголошення через органи місцевого самоврядування. Гаряча лінія, месенджери, голосові сповіщення, пряме спілкування з людьми. Далі — гаряча лінія. Тут відповідають на запитання, приймають заявки, пояснюють деталі і координують виїзди разом із місцевою владою та евакуаційними екіпажами. Після цього починається сама евакуація. Екіпажі виїжджають на броньованому транспорті у прифронтові громади. Вивозять людей із "гарячих точок". У безпечніших місцях людей пересаджують на автобуси. Далі — транзитні центри. Там люди отримують комплексну допомогу: юридичну, психологічну, фінансову, гуманітарну, медичну. За потреби — залишаються на кілька днів, щоб відновитися, адаптуватися, вирішити індивідуальні питання — наприклад, відновити документи чи знайти житло. І вже після цього — подальша евакуація. Потягами або автобусами до більш безпечних регіонів України чи за кордон. Це велика система. У ній працюють десятки організацій, волонтерських ініціатив і державних структур. І вона тримається на координації. Але ця система працює в умовах, де кожна дія — це ризик. 12.03.2026 Краматорськ

Чому люди не виїжджають

Попри постійні обстріли, значна частина людей відкладає рішення про евакуацію до останнього. Причини складні:

недовіра; втома і втрата відчуття небезпеки; небажання залишати дім; відсутність чіткого розуміння, що буде далі.

Тому евакуація — це завжди не лише транспорт, а й комунікація. Евакуаційні команди заздалегідь виїжджають у громади, пояснюють ризики, розповідають про систему підтримки, показують, що людина не залишиться сама. Але на практиці більшість погоджується на евакуацію лише тоді, коли: снаряд влучає в їхній будинок або поруч. І саме в цей момент ризик для всіх — максимальний.

Евакуація під прицілом

Якщо у 2022 році евакуація часто відбувалася через гуманітарні коридори, то сьогодні такого процесу більше не існує. Немає "безпечного часу". Немає "безпечного маршруту". Є постійна загроза. Одна з ключових змін — це використання FРV-дронів, які стали реальною небезпекою для цивільних і гуманітарних місій. На практиці це означає: евакуаційні автомобілі стають такими ж цілями, як і будь-який інший транспорт у прифронтовій зоні. І навіть чітке маркування "гуманітарна місія" більше не працює як захист. Фіксуються випадки, коли під час атак ціллю стають саме евакуаційні екіпажі. Є ознаки цілеспрямованого переслідування гуманітарних місій — волонтерів, які виїжджають, щоб евакуювати цивільних. Це принципово змінює підхід до безпеки. Пошкоджені авто За кожною евакуацією — ризик. І цей ризик уже має свою ціну. Сьогодні ми говоримо щонайменше про 41 загиблого волонтера, які виконували гуманітарні місії. Це люди, які вивозили цивільних з-під обстрілів. Які їхали туди, звідки інші намагалися виїхати. Про них не так багато говорять. Але саме вони дуже чітко показують одну річ: гуманітарна робота в прифронтових громадах більше не є умовно безпечною. Це вже не "може статися". Це вже стається. І коли немає достатнього захисту — це має прямі наслідки.

Що реально рятує життя

У цих умовах безпека — це не додаткова опція. Це базова умова. Йдеться про:

броньований транспорт; засоби індивідуального захисту — бронежилети, шоломи, аптечки, засоби зв'язку (Stаrlіnk, рації), детектори та аналізатори дронів; підготовку екіпажів — регулярні тренінги з безпеки, тактичної медицини, дій під час обстрілів, роботи в умовах загрози FРV-дронів, евакуації маломобільних людей; чіткі протоколи дій; страхування волонтерів від нещасних випадків, а також медичне страхування. У 2025–2026 роках страхове покриття отримали 3 900 волонтерів, які працюють у гуманітарних місіях. засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ).

Саме РЕБ сьогодні може суттєво підвищити шанси успішної евакуації. Але існує системна проблема. Міжнародні донори часто сприймають РЕБ як товар подвійного призначення і зараз не дозволяють використання РЕБ на автівках гуманітарних місій, посилаючись на міжнародне гума право. У результаті гуманітарні організації опиняються в ситуації, коли: з одного боку — реальна загроза життю,з іншого — обмеження на інструменти, які можуть це життя захистити. Сьогодні використання РЕБ у гуманітарних місіях часто не має чіткої міжнародно-правової рамки. І виникає парадокс: люди, які вивозять цивільних, у формальному трактуванні ніби використовують "військовий інструмент". Хоча насправді йдеться лише про базовий захист життя. Це питання напряму пов'язане з принципом duty оf саrе — відповідальністю за безпеку тих, хто виконує свою роботу. І цей принцип має застосовуватися і до гуманітарних місій у нових умовах війни.

Евакуація як системний виклик

Сьогодні евакуація — це системне питання, яке потребує:

нових стандартів безпеки для гуманітарних місій; забезпечення технікою і захисним обладнанням; роботи з довірою і комунікацією з населенням; чіткої координації між державою, волонтерами і міжнародними партнерами; адвокації змін у підходах до підтримки гуманітарних операцій.

Бо без цього ми будемо втрачати не тільки час. Ми будемо втрачати людей.

Правила змінилися

Україна вже живе у війні, де волонтер може стати мішенню так само швидко, як і військовий. І якщо міжнародна гуманітарна система не почне адаптуватися до цієї реальності, гуманітарні екіпажі й надалі залишатимуться сам на сам із ризиками. Сьогодні волонтерам потрібна не тільки подяка. Їм потрібен реальний, системний і визнаний захист. Євген Коляда, голова БО "Координаційний гуманітарний центр"