Українська правда

Минулої осені українських виробників озброєння та військової техніки запевнили: відкритому експорту – бути. Відтоді держава анонсує різні форми міжнародної співпраці, інформує про напрацювання різних моделей експорту та запевняє у їхньому функціонуванні. Здавалося б, експорт відкритий - просто подавайте заявки. Та за нашими даними, більшість компаній-членів Технологічних Сил України (ТСУ), які подавали документи на отримання дозволу від Державної служби експортного контролю України (ДСЕК), у відповідь отримали відмову, здебільшого без пояснення причин. І це при тому, що в першому кварталі 2026 року 90% компаній-членів ТСУ вже мали запити на співпрацю від іноземних держав. Отже декларація намірів є – процедурної чіткості немає. Приватному виробнику зрозуміле бажання держави використати унікальні напрацювання національного оборонно-промислового комплексу (ОПК) для налагодження стратегічної взаємодії із партнерами в рамках інтеграції України в Євроатлантичну спільноту. Та такий процес має відбуватися швидко і без шкоди можливостям тут і зараз. Після анонсування перших контрактів в межах Вuіld wіth Ukrаіnе та можливостей національному виробнику озброєння та військової техніки (ОВТ) проявити себе на Близькому Сході в межах Drоnе Dеаls (екосистемних угод, які Україна підписує з державами-партнерами) увага українського ОПК природно прикута до розвитку декількох моделей експорту. Експорт цікавить і тих, хто тільки думає про вихід на глобальні ринки, і тих, хто отримував дозволи для виконання міжнародних домовленостей. У обох категорій одна проблема – відсутнє розуміння того, як працюють анонсовані експортні механізми. Виходить, що українська індустрія та зацікавлені у співпраці міжнародні партнери перебувають у незручно довгому очікуванні.

Ситуація на ринку

У світі розгортається новий цикл переозброєння. Глобальна нестабільність – і наша війна тут найбільш очевидний доказ – генерує зростаючий попит на ОВТ. За оцінками Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру (SІРRІ), у 2025 році глобальні витрати на оборону сягнули 2,88 трлн доларів, з тенденцією до зростання. Паралельно відбувається революція у військовій справі, і переписують її Сили оборони України разом із національним ОПК. Війна нового покоління спирається на роботизовані платформи — безпілотні літальні апарати (БпЛА) всіх класів, дрони-перехоплювачі, наземні й морські комплекси, радіоелектронна боротьба (РЕБ) — і саме там Україна як першопроходець має унікальну перевагу, включно із кращими тактиками їх застосування. Але поки ми зволікаємо з експортом, частина виробників йде з України, реєструючи юрособи в Європі, а західні компанії капіталізуються на нашому ж бойовому досвіді. Розроблені американцями дрони-перехоплювачі Меrорs АS3 – це сигнал, що нішу, яку могла б зайняти Україна на зовнішніх ринках, займають інші, причому продукцією, відтестованою в нашій війні. Те саме стосується чималої кількості європейських продуктів, перевірених на нашому полі бою, — тоді як українські виробники продовжують чекати працюючого експорту. Якщо мета держави перетворити оборонну індустрію на драйвер економіки тут і зараз та на сегмент економічної моделі України в майбутньому, то налагодження експорту має бути першочерговим пріоритетом. Затягування процесу, віддаляє країну від цієї мети. Читайте також: Більша кооперація з Україною в сфері ОПК як стратегія уникання війни

Чому працюючий експорт – це питання виживання сектору

Український ОПК за чотири роки виріс до приблизно 900 компаній і понад 300 тисяч людей. Сукупна спроможність виробляти ОВТ також зросла у 50 разів. Тоді як здатність держави й міжнародних партнерів законтрактувати продукцію в інтересах Сил оборони продовжує відставати від потенціалу виробників. Цей розрив сам не зникне: можливості партнерів нарощувати замовлення мають межі – і фінансові, і політичні. В результаті – незавантажені потужності, заморожений R&D (Rеsеаrсh аnd Dеvеlорmеnt), кадри, які йдуть, дефіцит обігових коштів. Для значної частини індустрії експорт – це питання виживання: він дозволяє реінвестувати виручку в потужності, розробки й кадри, тобто, зрештою, працює в інтересах України. Досвід Туреччини, Республіки Корея, Ізраїлю, Норвегії показує: ефективного національного ОПК без експорту не існує. Та сама ізраїльська модель безпеки – це сильний ОПК, який закриває потреби власної армії і водночас завойовує ринки. Перевага української продукції зараз – не лише у доведеній в бою ефективності, а й у пропорційній цій ефективності ціні. Саме це непокоїть традиційних важковаговиків, згадати, наприклад, неоднозначну заяву СЕО Rhеіnmеtаll Арміна Паппергера.

Про реальні бар'єри

Дискусія про експорт крутиться навколо безпекових ризиків – витоку технологій, контролю кінцевого користувача. Ці ризики реальні, але частково переоцінені, бо ворог і так має доступ до більшості виробів з поля бою. Барʼєрами є і процедурні моменти. За даними опитування ТСУ, 65% виробників в 2026 році взагалі не подавали заявки на експорт – через відсутність зрозумілих процедур і покрокового алгоритму. Розглядаються три потенційні моделі експорту: спільні підприємства в межах Вuіld wіth Ukrаіnе (де 100% продукції йде українському війську), прямий експорт товарів країнам-партнерам із безпековими угодами, і експорт технологій. Окрему увагу привертають екосистемні Drоnе Dеаls, які Україна вже підписує з державами. Та проблема в тому, що ні умови Вuіld wіth Ukrаіnе, ні механізм участі у Drоnе Dеаls не врегульовані законодавством – їх не існує в правовій площині. Компанія, що планує вийти на ринок, стикається з невизначеністю вже на старті: який механізм релевантний її продукту, до якого органу звертатися, які документи й критерії, які строки. Міжнародні контракти тим часом підписують іноземні компанії, які теж мають статус "протестовано в Україні", але не обмежені українським регулюванням. Читайте також: Євро ленд-ліз – це шанс України перемогти на полі бою

Що має зробити держава

Ми в ТСУ бачимо два конкретні рішення. Перше – координація політики ОПК у державному секторі. Виробникам досі незрозумілий розподіл ролей між Міноборони, Радою національної безпеки і оборони (РНБО), Мінекономіки тощо: хто формує політику, хто її реалізує, до кого та коли звертатися. Розмежування ролей держорганів створить визначеність для бізнесу та уможливить ефективне планування міжнародної діяльності. Друге – прозорі чіткі правила всіх механізмів експорту – від Вuіld wіth Ukrаіnе до Drоnе Dеаl, –та чітка законодавча рамка. Сьогодні регулювання експорту фрагментарне, з великою кількістю рішень на власний розсуд посадовців. Компаніям потрібні покрокові алгоритми участі, критерії відбору, перелік необхідних документів і строки розгляду. За нашими даними, пріоритетні формати – експорт товарів (79%), спільні підприємства (64%) і лише потім експорт технологій (43%). Тобто бізнес сам тяжіє до найбезпечнішого для держави формату – продажу готового виробу. Його й треба нарешті розблокувати на практиці. Після завершення активної фази війни попит на нашу продукцію впаде. Саме тому вікно можливостей треба використовувати зараз, поки бойовий досвід свіжий, а перевага реальна. Відтягування має ціну: втрачені контракти, інвестиції та виробничі потужності, що мігрують за кордон. Технологічні Сили України підтримують нові механізми експорту, але критичний фактор — швидкість їхньої реалізації. Тож закликаємо державу встановити чіткі правила гри, визначити й скоординувати ролі органів та забезпечити рівний доступ для всіх — поки це вікно можливостей іще відчинене. Анастасія Мішкіна, виконавча директорка Технологічних Сил України