Українська правда

Низький уклін і щира подяка кожному поляку, кожній польській родині, які відкрили свої серця та домівки для наших жінок і дітей у найважчі дні. Цю руку допомоги від польського народу ми не забудемо ніколи. Ви довели, що є великою нацією з великою душею. ​Але саме тому, як людина, що пройшла через пекло російського полону, я маю право говорити про свободу й пам'ять прямо, без дипломатичних реверансів. Коли ти сидиш у казематах окупанта, коли тебе намагаються зламати фізично й духовно, ти починаєш бачити історію не через параграфи підручників, а через кров і залізо. ​Там, у полоні, і потім — у щоденній духовній боротьбі за повну незалежність України та нашої Церкви від московського ярма — я зрозумів головне: свободу не випрошують. Її не отримують за чиїмось дозволом чи наказом. Вона народжується лише з готовності вмирати і вбивати за своє. ​І коли сьогодні знову починають підніматися привиди минулого, коли українцям намагаються диктувати, яких святих, праведників, мучеників чи героїв нам шанувати, я не можу мовчати. ​Правда не буває однобокою. Не можна згадувати трагедію Волині й водночас викреслювати з пам'яті:

​Пацифікацію 1930-х років та придушення всього українського в Галичині. ​Березу-Картузьку — концтабір, створений для українських патріотів. ​Кров і сльози на Лемківщині, у Сяноку, Перемишлі та жахи акції "Вісла".

​Наших героїв називають убивцями ті, хто забув, що українці просто дали відсіч силі, яка прийшла на їхню землю з хрестами й нагайками. Якби тодішня польська влада поважала наше право на гідність і свою землю — можливо, ніхто б ніколи й не взяв до рук зброю. ​Для нас Роман Шухевич — це солдат, який самотужки дав бій одразу трьом імперіям: польській, нацистській та більшовицькій. То для кого він має бути героєм? Для тих, хто здався!!? Хто мовчки дивився, як палять українські села й церкви, як московія душить нашу віру? Ні. Ми пам'ятаємо тих, хто боровся жорстко, бо з карателями мир не будують. ​Читайте також колонку Володимира В'ятровича: Польщу і Україну розділяє не УПА, а міф про неї Польща свято береже пам'ять про Пілсудського, попри те, що його війська у 1919 році топили в крові ЗУНР і катували українців у львівських тюрмах. Чому ж коли українці наважилися відповісти — це називають "варварством"? Насильство завжди породжує насильство!!! ​Коли ви бачите українців у вишиванках із червоно-чорними стрічками, не лякайтеся. Це не прапор війни проти вас. Це прапор нашої колосальної внутрішньої сили. Наш народ знайшов у собі духовну велич пробачити польську націю за минулі приниження, кров і сльози. Пробачити заради спільного майбутнього. Але зрадити своїх героїв ми не маємо права — особливо тепер, коли знову вигризаємо право на життя у боротьбі з москвою. ​Сьогодні українці на ділі доводять, що вміють бути щирими друзями, стіною закриваючи Європу від орди. І нам боляче бачити, як повз польські кордони летять російські ракети, які ніхто не збиває, тоді як нас продовжують повчати історичній "правильності". ​Справжнє братерство польського та українського народів можливе лише тоді, коли воно будується на абсолютній повазі. Не до зручних політичних символів, а до СУВЕРЕННОГО ВИБОРУ НАЦІЇ ...Ми поважаємо вашу історію. Поважайте і нашу — вистраждану в окопах, полоні та духовних битвах за свою волю і незалежність. Василь Вирозуб Джерело