Українська соціальна мережа на Платформі we.ua

24 Квітня 2025 року була повністю зруйнована головна база медичного батальйону «Госпітальєри» в Павлограді. Російські війська здійснили чергове навмисне прицільне влучання шахедами у невійськовий обʼєкт. Черговий злочин проти людяності забрав у наших медиків-титанів їх осередок, їх дах над головою і прихисток.

Яна Зінкевич - засновниця і лідер «Госпітальєрів», оголосила про великий збір коштів для створення нової бази.

Просимо всіх українців підтримати даний збір та в подальшому долучатись до постійної допомоги «Госпітальєрам»!

Море хвилюється раз… Море хвилюється два… На жаль, воно хвилювалося даремно.

Фотокартка для привернення уваги:

Саундтреки до листа:

Нині богемно слухаємо чудову Alizee

ЩÖсь:

Кіт-квадробер

Іноді всі ми хочемо трошки бути цим кітом.

У польському місті Бартошице вже шість років на дереві живе кіт. При чому буквально – він не спускається навіть для того, аби поїсти.

Місцеві стверджують, що коли той був кошеням, його налякала собака, тож сполохане кошеня залізло на дерево, і з тих пір не злазить з нього. Принаймні ніхто з місцевих цього не бачив. Пожежники кілька разів намагалися його зняти, проте кіт вперто повертався назад на своє місце. Клички кіт не має – всі називають його просто – кіт з Бартошице. На тварину, яка влаштувала таку собі акцію протесту, навіть приїжджають подивитися люди з інших міст.

Ночує кіт в дуплі дуба, а харчується тим, що принесуть місцеві жителі чи туристи. На дереві обладнали спеціальну драбину, якою й доставляють коту їжу. Кота кілька разів намагалися зняти з дерева й інші люди, але марно. Він знову повертався на дерево.

Права на анімаційні фільми ТО при «Київнаукфільмі» та Укранімафільму, переходять Довженко-Центру. 389 назв.

Загалом це просто чудова новина, бо скоро у вільний доступ потрапить купа класичної української анімації, а це не може не радувати, бо це велетенський доробок абсолютно різнопланової анімації. Топ.

Хороші новини! Права на анімаційні фільми ТО при «Київнаукфільмі» та Укранімафільму, переходять Довженко-Центру. 389 назв.

Рекомендуємо переконатися, що ви підписані на Youtube-канал Ukrainian animation — адже ми зможемо повернутися до поповнення колекції нашими якісними сканами

А це памʼятник свині

Історія створення одного з моїх улюлених памʼятників (насправді люблю його саме за мем з заголовку)

Як створювали пам’ятник свині

Сьогодні у пам’ятника одвічній годувальниці українського народу день народження. Розказуємо маловідомі факти про нього

Ідея виникла доволі несподівано. Доцент аграрної академії Віктор Самородов прийшов до ректора Віктора Писаренка з пропозицією: «Давайте зробимо щось оригінальне, щоб увійти в історію».

Початковий задум був доволі незвичним: планувалося зобразити свиню, яку ведуть ангели. Віктор Писаренко згадує свою розмову з єпископом Феодосієм: «Я йому говорю: „Батюшка, така мисль є. Як ви вважаєте наскільки це буде доцільно?“ А він каже: „Свиня – істота не духовна, а ангел – духовний. Це не великий гріх, що ангели будуть зі свинею, але хтось прийде після тебе і може зіпсувати композицію, обрубавши їм крила“. Тому спочатку були янголята, а потім пастушки».

Замість них у композиції з’явилися пастушки. І це не вигадані персонажі. Хлопчик і дівчинка – прототипи онуків ректора Писаренка, Павлика і Катрусі. Ще одну дитину теж планували додати, але для неї просто не вистачило місця на постаменті.

Сама свиня теж має прототип. Скульптуру створили за образом миргородської білої породи, яку виводили на Полтавщині. Кажуть, товщина сала у таких свиней могла досягати 20 сантиметрів.

Назву для пам’ятника теж придумали символічну – «Одвічній годувальниці українського народу». За однією з версій, під час набігів татари забирали в людей худобу, але не чіпали свиней через релігійні заборони. Тож саме вони часто допомагали людям пережити голод.

У 2020 році під час пандемії свиня і її колеги чемно носили маски, щоб не влетіти на штраф

Джгутиковий мотор бактерій

Я насправді надзвичайно кайфонув саме від візуалізації, але для любителів науки і деталей відразу несу і посиланьки на дві статті які розповідають про цю красу:

• CryoEM structures reveal how the bacterial flagellum rotates and switches direction
• What Physical ‘Life Force’ Turns Biology’s Wheels?

Бактерії пересуваються за допомогою молекулярного механізму, який називається джгутиковим мотором: він обертається швидше, ніж маховик двигуна гоночного автомобіля, і миттєво змінює напрямок руху. Через 50 років вчені нарешті з’ясували, як це працює.

Собаку зеленого кольору евакуювали волонтери з Дружківки. Її назвали Хала Грін

Ладно, вона просто дуже кʼютна (насправді все ок, і після того як її відмили собанька поїхала в нову родину, тож історія з хепі ендом)

Волонтери евакуювали з Дружківки собаку зеленого кольору. Її привезли на стерилізацію у Краматорськ. Назвали — назвали Хала Грін. Далі Халу заберуть волонтери для пошуку їй постійної родини.

Про це повідомила благодійна організація “12 вартових”.

“Знайомтесь: Хала Грін. Типу, подружка Халка, але напівпанк. Ця собака поступила до нас за нашою програмою стерилізації в Краматорську. Коли ми не в місті, ми стерилізуємо та лікуємо тварин за допомогою “Центру Здоров’я Тварин” міста Краматорськ та щотижнево сплачуємо рахунки”, — йдеться у повідомленні.

“Вперше у нас з’явилася зелена собака! Не тільки ви такого ще не бачили, ми самі не бачили, і це не фотошоп. “Коли лікарі нам показали це відео, ми одноголосно закричали: Забермо!”.

Благодійники розповіли, що собаку привезла волонтерка з Дружківки, яка не в змозі утримувати всіх тварин, яких вона знаходить.

“Халу привезла волонтерка з Дружківки — Лєра. Не в змозі забрати всіх тварин, якими вона опікується, вона намагається зробити бодай щось — стерилізувати, вакцинувати тощо. Зелену собаку вона знайшла після того, як та шукала їжу на складі харчових барвників”, — йдеться у повідомленні.

Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

15 травня 2026 Папа Римський Лев XIV випустив у світ свою енцикліку «MAGNIFICA HUMANITAS»

Ранкове курйозно-бентежно-цікаве

15 травня 2026 Папа Римський Лев XIV випустив у світ свою енцикліку «MAGNIFICA HUMANITAS», такий собі маніфест і звернення до людства про те як жити в нинішньому буремному світі (вибачаюся, якщо недостатньо добре передаю важливість і суть енцикліки, я ще не прочитав, бо вона велетенська)

Так от, до курйозного – в параграфі 213 цитується професор Толкін, а якщо бути точніше, то Гендальф з «Повернення Короля»: «…не наша справа керувати всіма припливами й відпливами світу; наше завдання — робити все від нас залежне для підтримки тих років, у які ми живемо, викорінюючи зло на тих полях, які ми знаємо, щоб ті, хто житиме після нас, мали чисту землю для обробітку».

Шанс, що тебе цитуватиме Папа невеликий, але ненульовий Толкін конєшно створив щось надзвичайне!

Власне MAGNIFICA HUMANITAS

Corvid Cleaning AB: красива історія з залучення птахів до прибирання міст від недопалків

Corvid Cleaning AB — шведський стартап із Седертельє, що неподалік Стокгольма, — свого часу став маленькою міжнародною сенсацією завдяки доволі казковій ідеї: навчити диких ворон прибирати вулиці в обмін на їжу. Проєкт був спрямований передусім на недопалки — один із наймасовіших видів сміття у Швеції. Для цього команда створила спеціальний «пташиний смітник» з AI-камерою: ворона кидала недопалок у отвір, система розпізнавала предмет і видавала винагороду — зазвичай арахіс або гранули. Працювало це через навчання винагородою: птахи добровільно звикали до машини й поступово починали «обмінювати» знайдене сміття на ласощі.

Ідея виглядала розумною і навіть економною: стартап обіцяв суттєво зменшити витрати міст на прибирання. Але попри вірусну славу, до кінця 2025 року Corvid Cleaning AB збанкрутувала. Проєкт не витягнув довгострокового фінансування, а ще постійно стикався з етичними питаннями: недопалки містять нікотин, мікропластик та інші токсичні речовини, з якими дикі птахи мали б контактувати. Та все ж ця історія красиво показала, наскільки розумними й адаптивними можуть бути ворони.

Ну, як говорив мій викладач в академії “ну, не змогла”, але ідея була цікавою)

А ще ця новина це гарна підводка до одного з моїх крайнії постів про те, як розрізняти воронових, що живуть поруч з нами, він класнінький

Один із жіночих монастирів в Іспанії став популярним у мережі завдяки своїм зусиллям із збереження від вимирання породи гігантських кроликів.

Група черниць у центральній Іспанії докладає зусиль, щоб врятувати від вимирання рідкісну породу гігантських кроликів.

11 францисканських сестер із монастиря Святого Антонія Падуанського в Кастилії-Ла-Манчі, Іспанія, наразі доглядають за 35 іспанськими гігантськими кроликами. Ця порода, що є гібридом фландрійського гіганта та іспанських кроликів коричневого типу, може виростати до майже 9 кілограмів і народжувати близько 22 дитинчат на місяць.

За даними Global Sisters Report, некомерційного новинного ресурсу, що висвітлює життя католицьких сестер та людей (і тварин), яким вони служать, історія цієї рідкісної породи кроликів сягає понад століття.

Сестри з монастиря Святого Антонія Падуанського розводять іспанських гігантських кроликів вже понад 30 років. Приблизно десять років тому вони активізували свої зусилля, дізнавшись, що порода перебуває під загрозою зникнення. Це відкриття змінило напрямок їхньої роботи на збереження виду та спонукало черниць до співпраці з місцевою владою з метою створення програми розведення та ферми для своїх кроликів.

Масаюкі Окі (Masayuki Oki) — японський фотограф, який спеціалізується на вуличних котах.

Масаюкі Окі (Masayuki Oki) — японський фотограф, який спеціалізується на вуличних котах. Його роботи часто виглядають майже як комедійні сценки, хоча це повністю документальна зйомка. Придивіться, фото мають мемний потенціал Instagram: okirakuoki

Are you still watching?

Friends

Настав час передивлятися цей шедевр) Ні, ну справді, я фз, що ще тут можна додати чи сказати, бо, на мою скромну(не дууже то й скромну) думку, це все ще найкращий ситком, пік серіальної творчості, що не втратив своєї краси і актуальності ні на йоту, бо кожна серія це шедевр.

*і ще таке трошки сумно бентежне хех десь з перших серій – головні герої шото там обговорюють і такі “а шо там, війна в перській затоці досі триває”; 20 років пройшло, а “жарт” досі актуальний(краще б не був таким)

**а вообще думаю над тим, шоб зробити окремий пост по “Друзям” з якимись культурними моментами і відсилками, які там постійно помічаю

Підписка

Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

Книжечки:

Мумі тролі

Нарешті дочитав всі 3 книжечки про мумі-тролів і тепер дуже дивне відчуття, бо з одного боку це прям культова дитяча книжечка, яку було мега кайфово перечитувати навіть не зважаючи на її дитячість, а з іншого – книжечка зовсім не дитяча в плані патернів поведінки, бо чого вартує тільки мумі-тато, який постійно поривається “піти по молоко”, бо йому шото скучно стало; а ще ж мумі-мама, яка буквально тягне все сімейство на своїх плечах; чи малий мумі-троль, який красіва ілюстрація “спасібо шо вижив в дитинстві”; ото хіба Нюхмумрик ма бой, тупо лутший)

Нехай квітне аспідистра

Почав читати Орвеллівску “Нехай квітне аспідистра” від видавництва жупанського і вона направду класна, але така тяжкувата і постійно хочеться відкласти, бо вчинки головного героя прям викликають якесь отторженіє і огиду, бо ну не можна бути такою людиною, це не по людськи

Джордж Орвелл (1903–1950) – англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», де в алегоричній формі розповів про часи становлення СРСР.

На жаль, на тлі цих знаних книжок для багатьох читачів і досі лишається в тіні інший доробок Орвелла – романи, в яких письменник з властивими йому спостережливістю, проникливістю і гумором описує життя в період між двома світовими війнами минулого сторіччя і розмірковує над питаннями, які є актуальними й донині – взаємовідносини людини й суспільства, чи можна оголосити війну суспільним нормам і цінностям і не програти в ній, чи залежить свобода творчості від побутових умов і наповненості кишені. Саме таким є його твір «Нехай квітне аспідистра» – роман про те, як одного разу у міжвоєнному Лондоні людина мистецтва оголосила війну грошам і що з того вийшло.

Гроші – вони все вирішують, все контролюють, відчиняють двері пристойних будинків і салонів, знайомлять з потрібними людьми, наділяють їхнього господаря чарівною здатністю подобатися жінкам і друзям, вони, по суті, і є саме життя. Але хіба так має бути? Хіба має життя людей аж так залежати від грошей, а надто від їх браку? Чи можливо, живучи в сучасному суспільстві, позбутися нав’язливої влади грошей, оголосити їм війну, а заодно й усім ознакам «надійності», «порядності» і «благопристойності», головним символом яких є аспідистра, чиї отруйно-зелені пагони стирчать з горщиків у вікнах кожної пристойної оселі?

Молодий талановитий поет Гордон Комсток веде особисту затяту війну з аспідистрою і з усім, що вона собою символізує – владою грошей і нудьгою благопристойності. Він вважає, що звільнившись від влади грошей, зможе повністю присвятити себе творчості. Але воювати з грошима і благопристойністю було завжди непросто, особливо якщо ти живеш у міжвоєнному Лондоні 30-х. Війна з аспідистрою, війна з грошима, війна із самим собою – чи можлива тут перемога, а якщо й можлива, то якою ціною?

Papers, please:

Сьогодні до перегляду галерея роботів з Best_of_OMNI_1_1980

Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

А тут от мої соціальні мережі, чуєш, підпишись!

• Telegram
• Instagram
• Twitter
• Reddit
• Bluesky
• Mastodon
• Instagram
• Facebook
• TikTok

Мемчікі:

А тим часом все інше:

Якщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів – на дронопад від ПЖ. Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.

Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку

Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!

Все буде Україна

Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)

The post Куда я жмав #28 first appeared on gallery21.

Море хвилюється раз… Море хвилюється два… На жаль, воно хвилювалося даремно.

Фотокартка для привернення уваги:

Саундтреки до листа:

Нині богемно слухаємо чудову Alizee

ЩÖсь:

Кіт-квадробер

Іноді всі ми хочемо трошки бути цим кітом.

У польському місті Бартошице вже шість років на дереві живе кіт. При чому буквально – він не спускається навіть для того, аби поїсти.

Місцеві стверджують, що коли той був кошеням, його налякала собака, тож сполохане кошеня залізло на дерево, і з тих пір не злазить з нього. Принаймні ніхто з місцевих цього не бачив. Пожежники кілька разів намагалися його зняти, проте кіт вперто повертався назад на своє місце. Клички кіт не має – всі називають його просто – кіт з Бартошице. На тварину, яка влаштувала таку собі акцію протесту, навіть приїжджають подивитися люди з інших міст.

Ночує кіт в дуплі дуба, а харчується тим, що принесуть місцеві жителі чи туристи. На дереві обладнали спеціальну драбину, якою й доставляють коту їжу. Кота кілька разів намагалися зняти з дерева й інші люди, але марно. Він знову повертався на дерево.

Права на анімаційні фільми ТО при «Київнаукфільмі» та Укранімафільму, переходять Довженко-Центру. 389 назв.

Загалом це просто чудова новина, бо скоро у вільний доступ потрапить купа класичної української анімації, а це не може не радувати, бо це велетенський доробок абсолютно різнопланової анімації. Топ.

Хороші новини! Права на анімаційні фільми ТО при «Київнаукфільмі» та Укранімафільму, переходять Довженко-Центру. 389 назв.

Рекомендуємо переконатися, що ви підписані на Youtube-канал Ukrainian animation — адже ми зможемо повернутися до поповнення колекції нашими якісними сканами

А це памʼятник свині

Історія створення одного з моїх улюлених памʼятників (насправді люблю його саме за мем з заголовку)

Як створювали пам’ятник свині

Сьогодні у пам’ятника одвічній годувальниці українського народу день народження. Розказуємо маловідомі факти про нього

Ідея виникла доволі несподівано. Доцент аграрної академії Віктор Самородов прийшов до ректора Віктора Писаренка з пропозицією: «Давайте зробимо щось оригінальне, щоб увійти в історію».

Початковий задум був доволі незвичним: планувалося зобразити свиню, яку ведуть ангели. Віктор Писаренко згадує свою розмову з єпископом Феодосієм: «Я йому говорю: „Батюшка, така мисль є. Як ви вважаєте наскільки це буде доцільно?“ А він каже: „Свиня – істота не духовна, а ангел – духовний. Це не великий гріх, що ангели будуть зі свинею, але хтось прийде після тебе і може зіпсувати композицію, обрубавши їм крила“. Тому спочатку були янголята, а потім пастушки».

Замість них у композиції з’явилися пастушки. І це не вигадані персонажі. Хлопчик і дівчинка – прототипи онуків ректора Писаренка, Павлика і Катрусі. Ще одну дитину теж планували додати, але для неї просто не вистачило місця на постаменті.

Сама свиня теж має прототип. Скульптуру створили за образом миргородської білої породи, яку виводили на Полтавщині. Кажуть, товщина сала у таких свиней могла досягати 20 сантиметрів.

Назву для пам’ятника теж придумали символічну – «Одвічній годувальниці українського народу». За однією з версій, під час набігів татари забирали в людей худобу, але не чіпали свиней через релігійні заборони. Тож саме вони часто допомагали людям пережити голод.

У 2020 році під час пандемії свиня і її колеги чемно носили маски, щоб не влетіти на штраф

Джгутиковий мотор бактерій

Я насправді надзвичайно кайфонув саме від візуалізації, але для любителів науки і деталей відразу несу і посиланьки на дві статті які розповідають про цю красу:

• CryoEM structures reveal how the bacterial flagellum rotates and switches direction
• What Physical ‘Life Force’ Turns Biology’s Wheels?

Бактерії пересуваються за допомогою молекулярного механізму, який називається джгутиковим мотором: він обертається швидше, ніж маховик двигуна гоночного автомобіля, і миттєво змінює напрямок руху. Через 50 років вчені нарешті з’ясували, як це працює.

Собаку зеленого кольору евакуювали волонтери з Дружківки. Її назвали Хала Грін

Ладно, вона просто дуже кʼютна (насправді все ок, і після того як її відмили собанька поїхала в нову родину, тож історія з хепі ендом)

Волонтери евакуювали з Дружківки собаку зеленого кольору. Її привезли на стерилізацію у Краматорськ. Назвали — назвали Хала Грін. Далі Халу заберуть волонтери для пошуку їй постійної родини.

Про це повідомила благодійна організація “12 вартових”.

“Знайомтесь: Хала Грін. Типу, подружка Халка, але напівпанк. Ця собака поступила до нас за нашою програмою стерилізації в Краматорську. Коли ми не в місті, ми стерилізуємо та лікуємо тварин за допомогою “Центру Здоров’я Тварин” міста Краматорськ та щотижнево сплачуємо рахунки”, — йдеться у повідомленні.

“Вперше у нас з’явилася зелена собака! Не тільки ви такого ще не бачили, ми самі не бачили, і це не фотошоп. “Коли лікарі нам показали це відео, ми одноголосно закричали: Забермо!”.

Благодійники розповіли, що собаку привезла волонтерка з Дружківки, яка не в змозі утримувати всіх тварин, яких вона знаходить.

“Халу привезла волонтерка з Дружківки — Лєра. Не в змозі забрати всіх тварин, якими вона опікується, вона намагається зробити бодай щось — стерилізувати, вакцинувати тощо. Зелену собаку вона знайшла після того, як та шукала їжу на складі харчових барвників”, — йдеться у повідомленні.

Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

15 травня 2026 Папа Римський Лев XIV випустив у світ свою енцикліку «MAGNIFICA HUMANITAS»

Ранкове курйозно-бентежно-цікаве

15 травня 2026 Папа Римський Лев XIV випустив у світ свою енцикліку «MAGNIFICA HUMANITAS», такий собі маніфест і звернення до людства про те як жити в нинішньому буремному світі (вибачаюся, якщо недостатньо добре передаю важливість і суть енцикліки, я ще не прочитав, бо вона велетенська)

Так от, до курйозного – в параграфі 213 цитується професор Толкін, а якщо бути точніше, то Гендальф з «Повернення Короля»: «…не наша справа керувати всіма припливами й відпливами світу; наше завдання — робити все від нас залежне для підтримки тих років, у які ми живемо, викорінюючи зло на тих полях, які ми знаємо, щоб ті, хто житиме після нас, мали чисту землю для обробітку».

Шанс, що тебе цитуватиме Папа невеликий, але ненульовий Толкін конєшно створив щось надзвичайне!

Власне MAGNIFICA HUMANITAS

Corvid Cleaning AB: красива історія з залучення птахів до прибирання міст від недопалків

Corvid Cleaning AB — шведський стартап із Седертельє, що неподалік Стокгольма, — свого часу став маленькою міжнародною сенсацією завдяки доволі казковій ідеї: навчити диких ворон прибирати вулиці в обмін на їжу. Проєкт був спрямований передусім на недопалки — один із наймасовіших видів сміття у Швеції. Для цього команда створила спеціальний «пташиний смітник» з AI-камерою: ворона кидала недопалок у отвір, система розпізнавала предмет і видавала винагороду — зазвичай арахіс або гранули. Працювало це через навчання винагородою: птахи добровільно звикали до машини й поступово починали «обмінювати» знайдене сміття на ласощі.

Ідея виглядала розумною і навіть економною: стартап обіцяв суттєво зменшити витрати міст на прибирання. Але попри вірусну славу, до кінця 2025 року Corvid Cleaning AB збанкрутувала. Проєкт не витягнув довгострокового фінансування, а ще постійно стикався з етичними питаннями: недопалки містять нікотин, мікропластик та інші токсичні речовини, з якими дикі птахи мали б контактувати. Та все ж ця історія красиво показала, наскільки розумними й адаптивними можуть бути ворони.

Ну, як говорив мій викладач в академії “ну, не змогла”, але ідея була цікавою)

А ще ця новина це гарна підводка до одного з моїх крайнії постів про те, як розрізняти воронових, що живуть поруч з нами, він класнінький

Один із жіночих монастирів в Іспанії став популярним у мережі завдяки своїм зусиллям із збереження від вимирання породи гігантських кроликів.

Група черниць у центральній Іспанії докладає зусиль, щоб врятувати від вимирання рідкісну породу гігантських кроликів.

11 францисканських сестер із монастиря Святого Антонія Падуанського в Кастилії-Ла-Манчі, Іспанія, наразі доглядають за 35 іспанськими гігантськими кроликами. Ця порода, що є гібридом фландрійського гіганта та іспанських кроликів коричневого типу, може виростати до майже 9 кілограмів і народжувати близько 22 дитинчат на місяць.

За даними Global Sisters Report, некомерційного новинного ресурсу, що висвітлює життя католицьких сестер та людей (і тварин), яким вони служать, історія цієї рідкісної породи кроликів сягає понад століття.

Сестри з монастиря Святого Антонія Падуанського розводять іспанських гігантських кроликів вже понад 30 років. Приблизно десять років тому вони активізували свої зусилля, дізнавшись, що порода перебуває під загрозою зникнення. Це відкриття змінило напрямок їхньої роботи на збереження виду та спонукало черниць до співпраці з місцевою владою з метою створення програми розведення та ферми для своїх кроликів.

Масаюкі Окі (Masayuki Oki) — японський фотограф, який спеціалізується на вуличних котах.

Масаюкі Окі (Masayuki Oki) — японський фотограф, який спеціалізується на вуличних котах. Його роботи часто виглядають майже як комедійні сценки, хоча це повністю документальна зйомка. Придивіться, фото мають мемний потенціал Instagram: okirakuoki

Are you still watching?

Friends

Настав час передивлятися цей шедевр) Ні, ну справді, я фз, що ще тут можна додати чи сказати, бо, на мою скромну(не дууже то й скромну) думку, це все ще найкращий ситком, пік серіальної творчості, що не втратив своєї краси і актуальності ні на йоту, бо кожна серія це шедевр.

*і ще таке трошки сумно бентежне хех десь з перших серій – головні герої шото там обговорюють і такі “а шо там, війна в перській затоці досі триває”; 20 років пройшло, а “жарт” досі актуальний(краще б не був таким)

**а вообще думаю над тим, шоб зробити окремий пост по “Друзям” з якимись культурними моментами і відсилками, які там постійно помічаю

Підписка

Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

Книжечки:

Мумі тролі

Нарешті дочитав всі 3 книжечки про мумі-тролів і тепер дуже дивне відчуття, бо з одного боку це прям культова дитяча книжечка, яку було мега кайфово перечитувати навіть не зважаючи на її дитячість, а з іншого – книжечка зовсім не дитяча в плані патернів поведінки, бо чого вартує тільки мумі-тато, який постійно поривається “піти по молоко”, бо йому шото скучно стало; а ще ж мумі-мама, яка буквально тягне все сімейство на своїх плечах; чи малий мумі-троль, який красіва ілюстрація “спасібо шо вижив в дитинстві”; ото хіба Нюхмумрик ма бой, тупо лутший)

Нехай квітне аспідистра

Почав читати Орвеллівску “Нехай квітне аспідистра” від видавництва жупанського і вона направду класна, але така тяжкувата і постійно хочеться відкласти, бо вчинки головного героя прям викликають якесь отторженіє і огиду, бо ну не можна бути такою людиною, це не по людськи

Джордж Орвелл (1903–1950) – англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», де в алегоричній формі розповів про часи становлення СРСР.

На жаль, на тлі цих знаних книжок для багатьох читачів і досі лишається в тіні інший доробок Орвелла – романи, в яких письменник з властивими йому спостережливістю, проникливістю і гумором описує життя в період між двома світовими війнами минулого сторіччя і розмірковує над питаннями, які є актуальними й донині – взаємовідносини людини й суспільства, чи можна оголосити війну суспільним нормам і цінностям і не програти в ній, чи залежить свобода творчості від побутових умов і наповненості кишені. Саме таким є його твір «Нехай квітне аспідистра» – роман про те, як одного разу у міжвоєнному Лондоні людина мистецтва оголосила війну грошам і що з того вийшло.

Гроші – вони все вирішують, все контролюють, відчиняють двері пристойних будинків і салонів, знайомлять з потрібними людьми, наділяють їхнього господаря чарівною здатністю подобатися жінкам і друзям, вони, по суті, і є саме життя. Але хіба так має бути? Хіба має життя людей аж так залежати від грошей, а надто від їх браку? Чи можливо, живучи в сучасному суспільстві, позбутися нав’язливої влади грошей, оголосити їм війну, а заодно й усім ознакам «надійності», «порядності» і «благопристойності», головним символом яких є аспідистра, чиї отруйно-зелені пагони стирчать з горщиків у вікнах кожної пристойної оселі?

Молодий талановитий поет Гордон Комсток веде особисту затяту війну з аспідистрою і з усім, що вона собою символізує – владою грошей і нудьгою благопристойності. Він вважає, що звільнившись від влади грошей, зможе повністю присвятити себе творчості. Але воювати з грошима і благопристойністю було завжди непросто, особливо якщо ти живеш у міжвоєнному Лондоні 30-х. Війна з аспідистрою, війна з грошима, війна із самим собою – чи можлива тут перемога, а якщо й можлива, то якою ціною?

Papers, please:

Сьогодні до перегляду галерея роботів з Best_of_OMNI_1_1980

Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

А тут от мої соціальні мережі, чуєш, підпишись!

• Telegram
• Instagram
• Twitter
• Reddit
• Bluesky
• Mastodon
• Instagram
• Facebook
• TikTok

Мемчікі:

А тим часом все інше:

Якщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів – на дронопад від ПЖ. Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.

Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку

Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!

Все буде Україна

Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)

The post Куда я жмав #28 first appeared on gallery21.

Переказ сюжету скорочено

Повчальна казка Василя Сухомлинського про дівчинку Наталю, яка на базарі купила у Лисиці хитринку. Завдяки хитрощам вона хотіла уникнути уроків, але швидко зрозуміла, що обман не приносить користі. Відчувши сором за свій вчинок, Наталя дізнається, що таке совість і чому вона допомагає людині відрізняти добре від поганого. Добра й мудра казка навчає дітей чесності, відповідальності та щирості.

Повний текст

Прийшла Лисиця на базар, принесла повну торбу якогось краму, прикритого білим рушничком. Діло було зимою. Стала Лисиця в ряд, підняла пухнастий комір, поставила кошик на стіл, відкрила, й побачили люди: у кошику хитринки.

Ішла повз базар Наталочка. Побачила — Лисиця хитринки продає. Підійшла і вибрала собі таку хитринку: маленька дерев’яна дівчинка приклала руку до голови, скривилася й жалібно пищить: «Ой, голова болить».

Купила Наталя хитринку, принесла додому. Треба готувати уроки, але ж не хочеться.

— У мене голова болить, — скаржиться Наталя мамі, — не буду уроків вчити.

— Добре, полеж, Наталочко.

Лягла дівчинка в ліжко й одразу ж забула про головний біль, каже мамі:

— Мамо, я піду покатаюсь на ковзанах.

— Але ж у тебе голова болить, — здивувалась мама.

Наталочка почервоніла від сорому.

«Віднесу на базар хитринку, віддам Лисиці, не треба мені її хитрощів», — подумала вона.

Пішла на базар. Засунула руку у кишеню, а маленької дерев’яної дівчинки нема.

«Де ж вона поділася?» — дивується Наталя.

Так і не зрозуміла дівчинка, куди поділася хитринка. Розповіла про все мамі. Мама й каже:

— Злякалася тебе хитринка. Хитрощі не люблять совісті.

— А де ж моя совість? У чому вона?

— У тому, що тобі стало соромно.

The post Казка Василя Сухомлинського «Як Наталя у Лисиці хитринку купила» first appeared on Бабусині казочки.