Тренд пошуку "ніксон"

Президент США Дональд Трамп опублікував у соцмережі Truth Social два фото, на одному з яких він і російський диктатор Володимир Путін, а на іншому — 37-й президент США Річард Ніксон та перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов.

Американський президент опублікував у своїй соціальній мережі промовистий фотоколаж.

Серіал І просто так, який став продовженням Секс і місто, офіційно закрили. Про це повідомив шоураннер Майкл Патрік Кінг. Сара Джессіка Паркер уже попрощалася з Керрі Бредшоу.

Американська акторка Синтія Ніксон, відома за роллю Міранди в культовому серіалі "Секс і місто", показалася у вбранні від київського бренду BEVZA. Цікаво, що вона вже не вперше обирає українське для виходу на публіку. Повний текст новини

Американська акторка, зірка серіалів Секс і місто та І просто так Синтія Ніксон вже втретє цього року обирає вбрання українського бренду Bevza, засновницею якого є Світлана Бевза.

Дональд Робертсон. Марк Аврелій. Імператор-стоїк. – К.: Наш Формат, 2025"В особистих нотатках, відомих сьогодні як "Роздуми", Марк неодноразово повертається до головного питання: як не дати пристрастям заволодіти розумом? – нагадує автор цієї книжки. - Якщо ми зосередимося на тому, що маємо, і щомоментно слідуватимемо розуму "з героїчною істиною в кожному слові", то досягнемо мети життя". Хай там як, але книжка "Марк Аврелій. Імператор-стоїк" Дональда Робертсона – це справжній посібник-настанова для сучасних лідерів та можновладців. А також захоплива історія шляху та випробувань легендарного римського імператора, який залишав Рим як книжний філософ, а повернувся спустошеним важкими війнами полководцем. Під час його правління Рим досяг піка могутності, хоча йому довелося долати епідемії, наслідки страшних стихійних лих та загрози громадянської війни. Він не зміг стати прикладом наслідування для власного сина, однак був уособленням досконалості та гідності для сотень тисяч римлян. Так само з цієї книжки можна дізнатися про роль стоїків та імператора Адріана у становленні майбутнього правителя, про моральні дилеми Марка Аврелія щодо рабства, про його стиль керування величезною імперією і рішучі кроки в умовах політичного тиску та економічних криз. Таким чином, автор - когнітивно-поведінковий психотерапевт, який спеціалізується на зв’язку між стародавньою філософією та сучасною психологією самовдосконалення - досліджує, що ж саме зробило Марка Аврелія визначним лідером і філософом, яким і сьогодні захоплюються мільйони людей. "Юним Марк бачив свою життєву місію в ролі філософа, а не майбутнього імператора, і не вірив, що ці дві ролі можна поєднати, - починається ця захоплива історія. - Його любов до філософії вважали слабкістю - вона була більше грецькою, ніж римською, і дехто сприймав її як жіночність. (Пізніше його ображали, називаючи "філософською старою бабою".) На щастя, Марк незабаром зрозумів, що навчання філософії може стати його найбільшим здобутком, оскільки підготує його до викликів, з якими одного дня йому доведеться зіткнутися".Генрі Кіссінджер. Лідерство. Шість стратегів світової політики. – К.: Наш Формат, 2025"Без лідерства інституції дрейфують, а нації спіткає дедалі більша марнота й зрештою катастрофа, - наголошує автор цієї книжки. - Лідери мислять і діють на перетині двох осей: перша пролягає між минулим та майбутнім, друга - між незмінними цінностями й прагненнями тих, кого вони ведуть за собою". Таким чином, мова у "Лідерстві" Генрі Кіссінджера - американського політолога, дипломат, лауреата Нобелівської премії миру – про те, як у моменти, коли країна стикається з небаченими досі викликами, різко зростає роль лідерів, які готові брати на себе відповідальність і вчасно ухвалювати потрібні, нехай навіть непопулярні, рішення. Звісно, перед лідерами постає безліч запитань, які потребують відповідей: у чому джерела суспільного добробуту й занепаду? Яку спадщину потрібно зберегти, а яку - пристосувати до поточних обставин чи навіть відкинути? Яким цілям варто присвятити себе, а від яких слід відмовитися? Хай там як, але на ці запитання відповідали протягом свого життя і шість знаменитих лідерів, яких змальовує автор - Конрад Аденауер, Шарль де Голль, Річард Ніксон, Анвар Садат, Лі Куан Ю і Маргарет Тетчер. У книжці аналізуються стратегії, реалізовані цими державними діячами, і оцінюються їхні успіхи та невдачі, які становлять цінний досвід для лідерів сучасності й прийдешніх поколінь. "Стратегічне лідерство, - нагадують нам, - можна порівняти з ходінням акробата по канату: як цей останній падає, якщо виявляється надто боязким чи надто зухвалим, так і лідеру потрібно просуватися вузьким шляхом, натягнутим між відносно певним минулим та неясним майбутнім. Покаранням за надмірні амбіції - те, що греки називали "хюбріс", - є виснаження, а за спочин на лаврах доведеться заплатити дедалі більшою незначущістю й зрештою занепадом. Щоб досягти своєї мети, лідери мусять крок за кроком сполучати засоби та цілі, мету та обставини".Антоніо Табуккі. Діалоги, яких не було. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2024У контексті сьогоднішніх "перемовин" ця книжка є більш ніж симптоматичним чтивом, здатним ілюструвати стратегію відносин між лідерами думок. За сюжетом однієї з п’єс, що входить до книжки Антоніо Табуккі "Діалоги, яких не було", Луїджі Піранделло та Фернанду Пессоа - два великі автори XX століття, чия творчість у багатьох аспектах має багато спільного – повинні зустрітися. Насправді немає ніяких свідчень про те, що вони були хоча б знайомі. Втім, одного разу такий шанс їм випадав. У 1931 році Піранделло кілька днів провів у Лісабоні, щоб бути присутнім на першій світовій постановці (португальською мовою) його комедії "Сон... чи, може, ні?". Не дивно, що й цього разу все схоже на таку саму примарну подію. І телефонний апарат, за допомогою якого актор-невдаха, який грає роль Фернандо Пессоа, мріє довірити свої страхи й тривоги Луїджі Піранделло ("Синьйора Піранделло просять до телефону"). "Хотів би я зателефонувати Піранделло, у тридцять першому він побував у Лісабоні. Особисто ми з ним не знайомилися, але мені б хотілось, аби це сталося; я б не сказав йому, що я актор, а сказав би лише: добрий вечір, синьйоре Піранделло, я дзвоню вам, тому що душа моя неприкаяна…" У другій п’єсі, яка майже продовжує першу, в лікарняній палаті б’ється у відчаї чоловік, що переживає непоправну втрату близької людини ("Час тисне")... В обох творах п’єсах одним із героїв є загадковий одинак, чиясь неможлива або недосяжна присутність, що водночас є відсутністю. Він - відповідно привид чи труп - сприймається як предмет бажання і як супротивник, котрий своєю смертю уникнув вирішального, смертельного поєдинку. Однак через нього головні герої цієї книжки намагаються збагнути власну суть і впіймати хоча б осколок своєї особистості у розбитому дзеркалі буття. Таким чином розкривається самотність сучасної людини: бідолашного, жалюгідного Нарциса, на якого ніхто не дивиться, та й сам він не спроможний розгледіти навіть самого себе.Юліус Евола. Роздуми посеред вершин. – К.: Пломінь, 2025Ця книжка відомого мислителя - про те, як опанувати страх висоти, стати володарем чергової вершини, зрештою, просто. піднестися над суспільною думкою про себе. Зокрема її автор, видатний філософ-традиціоналіст, у двадцятих і тридцятих роках XX століття займався найризикованішим альпінізмом, здійснюючи підйоми найвищого, шостого, рівня складності, здіймаючись на зледенілі вертикальні схили гір. Про такий свій досвід він писав у виданнях, опублікованих у видавництвах, які спеціалізувалися на цій тематиці, і в пресі, адресованій звичайним читачам, не тільки вміло перетворюючи власний досвід у світлі міфологізму, символізму й високої духовності, але й поєднуючи його з повсякденним життям, з тими змінами, що відбувались у суспільстві, і з новітнім трактуванням політики. Але у книжці "Роздуми посеред вершин" Юліус Евола – альпініст. Тож на противагу його пристрасті пізнати духовні й метафізичні висоти людської думки знаходимо в нього й інший конкретний і практичний аспект особистих зацікавлень, а саме: "Сучасній цивілізації притаманне намагання будь-що поглинути героїчний зміст життя, - писав автор книжки у 1927 році. - Усе в ній намагається мовби механізувати, сприяти конформізації, свідомому та керованому розчиненню у загалі істот, яким притаманні різноманітні потреби й кожна з яких не є самодостатньою сама в собі: демон мегаполіса робить закам’янілим усяке життя, позбавляє притомності все, що здатне дихати, забруднює будь-яке живе джерело". Тож у цьому виданні приміщені 20 текстів, що з’явились у період між 1927 та 1942 роками, а окрім цих, ще й два з післявоєнного періоду, коли автор уже був прикутим до ліжка. Ці тексти дають нам змогу зарахувати "Роздуми посеред вершин" до класичної літератури, яка описує гори, але також - досвід, який є водночас дією і спогляданням, за умови, що "альпінізм не прирівнюється до гірського ремесла", як писав Евола – з тим, щоб позитивно дивитись в очі негативним проявам світу.Томас Брунстрьом. Татко Саллі стає ютубером. – К.: Читаріум, 2025Ця книжка – так само про те, як стати господарем своєї долі, змінивши не тільки себе, але й довколишній світ на краще. Тим паче якщо робити це з певною долею гумору. Тож смішні ситуації, сучасні теми та кумедні ілюстрації - все це в книзі Томаса Брунстрьома "Татко Саллі стає ютубером". Ця історія точно розсмішить і дітей, і дорослих - особливо тих, у кого є дивакуваті татусі. За сюжетом, тато Саллі вирішує стати ютубером після того, як дізнається, що Саллі більше цікавиться переглядом відео на YouTube, ніж його розповідями. Він починає знімати різноманітні відео: від жартівливих пранків до приготування дивних піц та незграбних танців. Проте, як це часто буває з татом Саллі, його нове захоплення не завжди йде за планом, хоч на початку все було ще гірше. "Татко вривається до Саллі в кімнату, чим геть застає її зненацька. - Татку, я думала, ми домовилися, що ти маєш стукати, перш ніж зайти до моєї кімнати? - Ну, та, я забув, то вже вибачай. Зате я поправ твій одяг, тож тепер знову маєш чисті трусяки, - каже татко й починає розкладати білизну по шафах. У нього не надто добре виходить гарно те все складати". Може, щось інше вийде краще? Принаймні можна спробувати подивитися на це, точніше, прочитати цю неймовірну, кумедну на повчальну історію. "Саллі відчиняє двері - і промокає до нитки! Татко поставив над дверима відро з водою й тепер несамовито регоче. - Пранк! - верещить він, знімаючи відео на телефон. - Татку, та що з тобою таке? - мовить Саллі, мокра як хлющ. - Я вирішив стати ютубером! І робити пранки! - Хех, ви крінжовий, - визнає Свен і ступає через поріг. Свен - то такий хлопчина, що може насмілитися сказати дорослим деякі досить круті словечка. - Сам такий, - просто каже татко". А що робить далі – про це вже дізнаєтеся самі!

У Фонді сучасного мистецтва Cartier в Парижі відбулась вечірка з нагоди прем'єри третього сезону серіалу І просто так — продовження культового серіалу Секс і місто. На вечірку Синтія Ніксон прийшла у кейпі Bevza.

У Нью-Йорку пройшла прем'єра третього сезону І просто так — спін-оффу культового серіалу Секс і місто. Виконавиці головних ролей — Сара-Джесіка Паркер, Синтія Ніксон і Крістін Девіс — прибули на вечірку з цієї нагоди.

Понад 30 років тому, за два роки до своєї смерті експрезидент США Річард Ніксон написав текст, який точно вгадував те, що відбувається зараз. Тоталітаризм Путіна, кінець ліберального світового порядку, навіть війна в Україні — все це було передбачено тоді, нагадує бізнесмен Роман Челноков...

Америка думала налякати Китай. Насправді ж штовхнула його в обійми Росії. Глобальна війна між двома наддержавами США та Китаєм вже триває. Поки що це війна без прямого бойового зіткнення, але назвати її просто "торговою" вже не можна. Бо справа не в митах, які Трамп підвищує для КНР. Справа у світовому лідерстві або, принаймні, у лідерстві в своєму регіоні. А на позицію гегемона претендує як Америка, так і Китай. Але є ще третій гравець Росія. Ескалюючи протистояння з Китаєм, Сполучені Штати штовхають його в обійми до РФ. А було колись… Якби президент США Річард Ніксон був живий, він міг би сказати так, як часто говорить Трамп. "Якби я був президентом, ця війна не розпочалася би", зазначив би Ніксон. І це стосувалось би загострення стосунків між США та Китаєм. Бо свого часу Америка дуже вправно скористалася конфліктом, який тривав між Пекіном і Москвою. Коли у 1956-му, за три роки після смерті Сталіна, перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов виступив із критикою сталінізму, це дуже сильно обурило тодішнього китайського лідера Мао Цзедуна. Хрущов автоматично потрапив у число зрадників комуністичної ідеї. Радянсько-китайський розкол призвів до збройних сутичок на острові Доманський у 1969-му. І це вже була та точка неповернення, після якої зовнішньополітичний маятник Китаю хитнувся у бік США. Пекін просто злякався, адже тодішні аналітики навіть припускали, що СРСР може завдати превентивного удару по китайських ядерних об'єктах. Моментом вдало скористався Генрі Кіссінджер, який почав готувати ґрунт для зустрічі Мао Дзедуна та Річарда Ніксона. СРСР тільки кусав лікті, дивлячись на зближення старого ворога Америки із новим недоброзичливцем У лютому 1972-го Ніксон відвідав КНР. Він став першим президентом США, який побував у комуністичному Китаї. При цьому Ніксону вдалося уникнути обвинувачень у симпатії до комунізму. Всі ті слова, які він казав Мао Дзедуну, були продумані та зважені до дрібниць. СРСР тільки кусав лікті, дивлячись на зближення старого ворога Америки із новим недоброзичливцем, яким став Мао. Так робилася дипломатія у ХХ столітті. А тепер глянемо, що ми маємо у ХХІ-му. Зовнішньополітичне хамство Якщо наприкінці 1960-х початку 1970-х Пекін побоювався різких рухів Москви, то нині ситуація геть інша. Китайський очільник Сі Цзіньпін точно не боїться Путіна він радше дивиться на нього згори вниз, і в буквальному, і у фігуральному сенсі. Його позиція є сильною, а тому Сі складніше перетягнути на свій бік. Але Трамп не Ніксон, він навіть не докладає зусиль. Трамп діє нахрапом, у властивому йому нарцисично-агресивному стилі. А почет старанно мавпує свого "короля": віцепрезидент США Джей Ді Венс дозволяє собі називати китайців "селюками", не розуміючи, що спалює за собою останні мости. Китай реагує на це стримано, і речник китайського МЗС Лінь Цзянь лише зазначає, що "такі неосвічені й нешанобливі слова" "шокують та і засмучують" його країну. Але гнів Пекіна помалу настоюється та міцнішає як китайський чай у чайнику. "Справжній селянин із сільської Америки, здається, не дуже добре уявляє собі світ", пише про Венса редактор газети Global Times Ху Сіцзінь. І це правда. Команда Трампа, яка складається з самозакоханих неуків, не бачить айсбергів у світовому океані і вперто направляє свій "Титанік" на їх вістря. Американський флот і це вже не метафора висувається в напрямку Панамського каналу, ще однієї точки на мапі, де Трамп штучним чином створює загострення. Вашингтон не відмовляється від своєї мети нейтралізувати вплив Китаю в цьому стратегічно важливому регіоні та посилити там свою присутність. Цьому передувало блокування Пекіном важливої для США угоди. Гонконзька компанія CK Hutchison, яка володіє портами Бальбоа та Крістобаль по обидва боки Панамського каналу, планувала продати свої активи консорціуму на чолі з американською фірмою BlackRock за $22,8 млрд. Це дало б США контроль над ключовими портами каналу. Однак Китай ініціював антимонопольне розслідування і заборонив CK Hutchison завершувати оборудку. Міністр оборони США Піт Хегсет заявив, що США не дозволять Китаю "озброїти" канал для власних цілей. Тепер Пекін шукатиме слабкі місця Америки, щоби вдарити туди, уникаючи поки що! збройної війни. Трамп може скільки завгодно вихвалятися тим, що європейські лідери буцімто "цілують його в дупу" та плазують перед ним, благаючи знизити мита. Насправді адресат розпочатої ним тарифної вакханалії один, і це Китай. Саме Китай має стати на коліна і погодитися знизити мита, щоб змінити зовнішньоторговий баланс на користь США. Товариш Сі ніколи не піде до нього на поклон, Китай натомість компенсуватиме розірвані торгівельні зв'язки зі Сполученими Штатами зближенням з Росією Але Китай не прогнувся навіть після того, як президент США підняв тарифи для китайських товарів до 125% через "брак поваги", як пояснив це сам Трамп. Він просто не розуміє простої істини: товариш Сі ніколи не піде до нього на поклон, Китай натомість компенсуватиме розірвані торгівельні зв'язки зі Сполученими Штатами зближенням з Росією. Якщо геніальний план Трампа полягав у тому, щоб власними руками підштовхнути Пекін до тіснішої інтеграції з РФ і вимостити фундамент для спілки під назвою "русский с китайцем братья навек", то він на вірному шляху. А те, що цей шлях ідіотичний, Трамп зрозуміє згодом. Або ж не зрозуміє. І звинуватить в усьому свого попередника Байдена суто за звичкою, чи, можливо, знайде ще когось, на кого можна перекласти відповідальність за власні провали. А що Китай? Ексдиректор з питань Китаю при міністрі оборони США з 2005 по 2006 рік Джозеф Боско пише у колонці для The Hill, що Сі Цзіньпін із великим інтересом спостерігає за тим, як Трамп ображає увесь світ, і лише Росії роздає преференції. Американський лідер публічно принизив президента України Зеленського, примусив Україну до "перемир'я", якого Росія й не думала дотримуватися, та й загалом фактично знехтував суверенітетом нашої держави, нагадує Боско. Все це справило враження на китайського лідера, який зрозумів: його час настав. Поганий приклад завжди поширюється стрімко і невпинно, як епідемія грипу. Трохи відволікаючись від головної теми, нагадаємо, що не встиг Трамп накласти оком на наші рідкісноземельні метали, як польські політики заявили претензію на одеські порти. Сі Цзіньпін також має свою претензію давню і стійку він хоче захопити Тайвань. Острів відколовся від КНР у 1949 році. Тодішня держава Республіка Китай програла громадянську війну Китайській народній республіці. Уряд Республіки Китай переїхав на Тайвань до тимчасової столиці Тайбей, у той час як комуністи КНР контролювали материковий Китай з центром у Пекіні. Нині Тайвань підтримує офіційні дипломатичні відносини лише з 11 із 193 держав-членів ООН. Статус острівної держави залишається спірним, і Боско припускає, що зараз Пекін розгорне широку інформаційну кампанію, спрямовану на те, щоби підкреслити: Тайвань належить Китаю. А далі від слів перейде до діла. Сі Цзіньпін може захопити острів, погрожуючи ядерним ударом, або як мінімум влаштувати його блокаду. Запобігти цьому можливо лише якщо Трамп відкрито і недвозначно заявить про готовність США захищати Тайвань, поклавши відповідальність за можливе розв'язання війні на Китай. Пекін готовий до такого перебігу подій він все одно буде гнути свою лінію, якщо тільки не вирішить, що пряма конфронтація з Вашингтоном йому невигідна. А от чи готовий сам Вашингтон зіткнутися із наслідками своєї, м'яко кажучи, немудрої політики? Тим часом у Кремлі… Американське видання The Hill, посилаючись на аналітика Аарона Фрідберга, пише про те, що Китай та Росію об'єднує "антиідеологія" відмова від ліберального світопорядку, за який виступають США. Або, принаймні, виступали донедавна за часів президентства Джо Байдена. Китайські й російські політики вивчили уроки історії не гірше за американців, запевняє видання. Вони знають, що китайсько-радянський розкол сприяв американському тріумфу, і не хочуть допустити повторення цього сценарію. Вони ділили світ на двох і поділили би його, якби Україна пала, а слідом за нею пала би і Європа The Hill нагадує, що Китай просив Росію відкласти вторгнення в Україну до завершення Олімпійських ігор у Пекіні, і Путін на це пристав. А перед самою війною обидва лідери підписали меморандум про союз "без кордонів". Вони ділили світ на двох і поділили би його, якби Україна пала, а слідом за нею пала би і Європа, куди Путін також готував вторгнення. І до приходу до влади Трампа Китай підтримував Росію у війні з Україною на всіх рівнях на дипломатичному, економічному і навіть військовому. Хоча те, що проти ЗСУ воюють в тому числі й солдати КНР, було озвучено зовсім нещодавно. Буквально днями Володимир Зеленський навів докази - показав журналістам досьє полонених китайців та опублікував їх свідчення. Зеленський, до речі, розповів і про те, як відреагували на новину у США. "Сполучені Штати Америки дуже сильно здивовані і вважають, що це неприпустимо. Такі сигнали вони нам передали. Більше ніяких я поки що не отримував", заявив президент. Сам Китай, до речі, заперечує те, що в бойових діях проти України задіяні його громадяни. Певна річ, те саме говорять і у Москві. Росія не втягує Китай у війну проти України, стверджує речник Путіна Дмитро Пєсков. "Це не так. Китай це наш стратегічний партнер, друг, товариш, і Китай завжди займав вельми і вельми виважену позицію… Зеленський не правий", стверджує він. Одноголосся Китаю та Росії не має дивувати. "Нині Москву і Пекін пов'язує спільний ворог: США і міжнародний порядок, який вони підтримують. А як доводить історія, спільні вороги створюють сильних союзників", резюмує The Hill. І все-таки до того моменту, коли Трамп почав руйнувати цей самий міжнародний порядок, лишався шанс на те, що дружбу Китаю та Росії можна якщо не розбити, то послабити. Нині надії на це знищені. Але втрачено не все. Контури нової торговельної співпраці почали промальовуватися у відносинах між Китаєм та Євросоюзом. Про це пише Reuters, посилаючись на китайське міністерство комерції. Зміцнення такої економічної взаємодії стануть відповіддю на американські мита, йдеться у публікації. Однак не економікою єдиною. Якщо США зменшать військову присутність в Європі, Китай запропонує свою "ядерну парасольку", вважає голова правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак. В ефірі каналу Еспресо він зазначив, що " в політиці не буває пустот, і геополітичні сили будуть перерозподілені". "Якщо США виходять з Європи, демонструють, що скоротять свою військову присутність у ЄЄ, Китай рано чи пізно запропонує ті форми безпеки, які раніше пропонували Сполучені Штати", переконаний Шлінчак. Куди заведе новітню історію подібна заміна однієї ядерною держави іншою, сказати складно. Події останнього часу надто калейдоскопічні для довгострокових прогнозів. Але там, де Америка втратила свій шанс, за діло слід братися Європі. Бо політика й справді не терпить пустот.

Дедалі більше правих політиків у США пропонують поступитися в Україні, сподіваючись таким чином відірвати РФ від Китаю та внести розкол у партнерство між Пекіном і Москвою, реалізувавши так звану стратегію зворотного Ніксона. Ця стратегія хибна, адже ґрунтується на викривленому розумінні як історичних подій, так і сучасної геополітичної ситуації, зазначають аналітик Майкл Мацца та науковець Шей Хатірі у статті для The Hill. "Згадаймо, як відбувався поворот США до КНР за часів Річарда Ніксона. Попри популярне уявлення, Сполучені Штати не змогли вбити клин між Пекіном і Москвою. Їхнє протистояння виникло значно раніше і без американського втручання. Китай мав підстави боятися влади Росії - і шукати противаги у США", - зауважив оглядач Washington Post Девід Ігнатіус. Після смерті Йосипа Сталіна Микита Хрущов у 1956 році виступив із критикою сталінізму, чим глибоко обурив Мао Цзедуна. Той вважав це відступом від справжнього марксизму-ленінізму та спробував ствердити лідерство КНР у світовому комуністичному русі. Його "Великий стрибок уперед" 1958 року частково був відповіддю на радянську критику. У 1963 році китайці опублікували памфлет під назвою "Про фальшивий комунізм Хрущова та його історичні уроки для світу", чим остаточно закріпили ідеологічну прірву. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Китай намагається "посунути" НАТО в Чорному морі Конфлікт мав реальні наслідки. У 1960 році СРСР відкликав своїх радників із Китаю, включно з тими, хто працював над китайською ядерною програмою. Коли ж Пекін звернувся по співпрацю до США, щоб зберегти рівновагу в ядерному балансі, це викликало обурення в Москві. До кінця 60-х напруга дійшла до того, що СРСР навіть припускав, що може завдати превентивного удару по китайських ядерних об'єктах - на тлі прикордонної війни 1969 року. "У 1920-х радянські агенти допомагали в організації Комуністичної партії Китаю, а вже через кілька десятиліть радянські та китайські війська обстрілювали одна одну. При цьому США були радше спостерігачами, ніж архітекторами конфлікту. Коли Генрі Кіссінджер і Ніксон вирушили до Пекіна в 1971-1972 роках, вони не створювали новий союз - вони просто використали той розрив, який вже існував", - сказано в повідомленні. Нинішній союз РФ і КНР не ґрунтується на спільній ідеології, як за часів Холодної війни, зазначає аналітик Аарон Фрідберг. "Сьогодні ці дві країни об'єднує антиідеологія, тобто заперечення ліберального світопорядку, за який виступають США. І Пекін, і Москва добре вивчили уроки минулого. Вони чудово розуміють, що китайсько-радянський розкол став однією з причин перемоги США у Холодній війні, і не мають наміру допустити повторення цього сценарію. Навпаки, останні події лише підтверджують міцність їхніх зв'язків", - сказав він. Китай, за повідомленнями, попросив Росію відкласти вторгнення в Україну до завершення Олімпійських ігор у Пекіні - і російський диктатор Володимир Путін погодився. А вже перед самою війною обидва лідери підписали меморандум, у якому йшлося про "безмежну" дружбу. Впродовж усієї війни Китай надавав РФ дипломатичну, економічну і навіть військову підтримку. "Сьогодні Пекін і Москва об'єднані не лише спільним противником - США, а й численними сферами співпраці. Від космосу й штучного інтелекту до нарощування ядерного потенціалу. Обидві країни активно розвивають свої арсенали, у той час як США зберігають статус-кво. Відносини між Росією та Китаєм сьогодні аж ніяк не нагадують відносини 60-70-х. Було б серйозною помилкою для США спробувати підхід, подібний до того, що продиктований фактами 1971 року. Така політика приречена на провал", - наголошують аналітики. Дехто й досі стверджує, що Москва має остерігатися китайських претензій на Далекий Схід, фактично Путін цього не боїться - і Сі Цзіньпін не дає йому підстав для занепокоєння. У Китаї розкритикували нові тарифи США на імпорт і назвали їх економічним шантажем. Там вкотре заявили, що захищатимуть власні інтереси. Підвищення тарифів США для всіх торгівельних партнерів, включно з Китаєм, під різними приводами, серйозно порушують законні права та інтереси країн, правила СОТ, підривають засновану на правилах багатосторонню торгівельну систему і дестабілізують світовий економічний порядок. Китайський уряд рішуче засуджує та категорично відкидає такі дії. Те, що роблять США - це типовий прояв односторонності, протекціонізму й економічного залякування. Це зашкодить і самим США, й іншим країнам, заявляє Пекін.

Про це він написав у матеріалі для The Guardian.Британський режисер Кевін Макдональд створив документальний фільм про подружжя мисткині Йоко Оно і музиканта The Beatles Джона Леннона One to One: John & Yoko ("Сам на сам: Джон і Йоко"). Стрічка висвітлює нью-йоркський період життя пари.Для роботи над фільмом Макдональд використав "безліч раніше нечуваних телефонних записів, домашніх відео та архіву"."Це нетрадиційний фільм у багатьох відношеннях, який занурює глядача в життя, політику та музику того часу без звичних музичних документальних огорож. Його серцем є концерт One to One, який пара дала в Медісон Сквер Гарден влітку 1972 року – концерт, який виявився єдиним повнометражним концертом Леннона після того, як він залишив The Beatles", - зазначає режисер.Леннон і Оно були постійними учасниками маршів і політичних зібрань. Музикант почав сприймати себе як трубадура і єдиний раз у своєму житті ненадовго прийняв ідею насильницької революції як єдиної відповіді на бомбардування мирного населення у В’єтнамі.Макдональд отримав схвалення єдиного сина пари Шона Таро Оно Леннона, який надав йому доступ до особистих архівів. Так, у розпорядженні режисера опинилися домашні відео подружжя, коробка із записами телефонних розмов."Ви слухаєте, як вони розмовляють з кимось із художньої галереї, чи з менеджером Леннона Алленом Кляйном, чи зі своїм сусідом – просто їхнє повсякденне життя на той момент. Я думаю, що навіть найзапекліший і найобізнаніший шанувальник The Beatles буде вражений", - поділився режисер.Він відзначив, що, досліджуючи період у стосунках, висвітлений у фільмі, Макдональд виявив, що Леннон і Оно були "абсолютно відданими, навіть співзалежними". Режисер заявив, що на розрив подружжя вплинула політика."Їхнє розставання влітку 1973 року сталося опосередковано через переобрання Ніксона в листопаді попереднього року (пара помирилася в 1975 році). Це був руйнівний момент для прогресистів у США. Усе, що робили Леннон, Оно та їхні друзі, щоб вплинути на громадську думку, повністю провалилося. Ніксон домігся переконливого результату, вигравши 49 з 50 штатів, а Леннон залишився втраченим. Для чого це все було? Зрештою, здається, саме ця післявиборча депресія призвела до його розриву з Оно. Політичне стало особистим", - додав Макдональд. 

Американська акторка Синтія Ніксон, відома роллю Міранди Гоббс у серіалі Секс і місто, відреагувала на перемогу ліберального кандидата на виборах до Верховного суду штату Вісконсин.

У "новому світі без порядку" немає союзів і союзників, є лише великі сильні країни, які беруть те, що їм хочеться, і маленькі слабкі, які стають жертвами такої політики, каже викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар Дії президента США Дональда Трампа свідчать про зміни світового порядку. Куди рухатиметься світ і хто вказуватиме напрям?  Традиційний світовий порядок, заснований на правилах і багатосторонніх домовленостях, закінчився. І це не примха однієї людини, а наслідок дії довгострокових трендів. У "новому світі без порядку" США не захищатимуть своїх союзників. У цьому світі немає взаємних зобов'язань, а старі договори можуть бути переглянуті в односторонньому порядку. Є лише великі сильні країни, які беруть те, що їм хочеться, і маленькі слабкі, які стають жерт­вами такої політики. Нові Сполучені Штати не хочуть стежити за порядком у світі. Вони не захищатимуть демократії, не поширюватимуть освіти, не розвиватимуть інституцій тощо. Нова Америка вірить у право сильного в мультиполярному світі. Ви кажете, що причина змін у світовій політиці не в особистості Трампа, а в американському суспільстві. Які зміни відбулися всередині США?  Президент Дональд Трамп не є випадковістю. Він втілення трендів, що наростали багато років. Американці обрали Трампа, бо ці тренди їх реально зачепили. Ось лише кілька основних:  ненависть до інституцій та істеблішменту, які відчуваються зверхніми, корумпованими, зосередженими на власних інтересах;  ненависть до постмодерного порядку денного з його пріоритетами політкоректності, інклюзивності, прав меншин, "політики ідентичності", кліматичних змін тощо, що викликає відчуття руйнування традиційних соціальних структур; Трамп є втіленням трендів, що наростали багато років  відчуття загрози через тиск технологічних змін, втрата орієнтиру американської мрії, соціальна фрустрація;  антиглобалізм, прагнення повернути робочі місця до США;  ізоляціонізм небажання бути в ролі світового захисника цінностей, витрачати гроші на це, незважаючи на те, що вільна захищена торгівля є основою процвітання США;  експансіонізм у Західній півкулі, звідси всі ці претензії до Канади, Мексики, Панами, Гренландії;  ненависть до Європи, Канади й Австралії, які примуд­ряються досягати вищого рівня життя: відчуття, що всі живуть за американський рахунок через незбалансовану торгівлю та менші витрати на безпеку;  зростання впливу великих корпорацій на політику через фінансування та лобіювання;  зміна ставлення до науки в умовах поширення альтернативних поглядів на світ та конспірологічних теорій. Нині вони прорвалися всі разом. Маємо справу з об'єктивною реальністю, а не із суб'єктивними вибриками. Персона лідера визначає конкретну форму проявів, але суть визначають тренди. Вони невблаганні. За ними стоять багатомільйонні організації й інтереси сотень мільйонів людей. Трамп робить рухи до зближення з Путіним. Чи можливе воно після того, як російська пропаганда роками ліпила із США ворога №1?  Російська пропаганда може продати своєму населенню що завгодно. Це блискуче описав Орвелл у "1984": ніхто не пам'ятає, з ким воювала його країна раніше, бо всі вважають, що вона завжди воювала з тим, із ким нині. Чи готова Європа протидіяти російській агресії?  Європа швидко прокидається. Рішення про створення й фінансування оборонного союзу, про відмову від закупівлі американських озброєнь ухвалюють так швидко, що за лічені тижні відбувся більший зсув, ніж за роки. Україна тривалий час намагалася пояснити ситуацію європейцям, але віцепрезиденту США у виступі на Мюнхенській безпековій конференції це вдалося за годину. Україна купила для Європи три роки, оплачені кров'ю, але та не скористалася цим подарунком. Це прикро, але важливіше те, що буде далі. Нами торгуватимуть Як у разі зближення США і РФ поведеться Китай?  Китай, з одного боку, втілює одну з основних цілей своєї політики відірвати Європу від Америки. З іншого боку, нинішні зміни невигідні Китаю. Ідеться про торговельні війни, мілітаризацію Європи, про очевидні загрози режиму нерозповсюдження ядерної зброї адже тепер кожна країна, що має агресивного сусіда, думатиме, що лише ядерна зброя захистить її від вторгнення. Бажання перезавантажити відносини з Росією на початку каденції характеризує політику кожної нової американської адміністрації демократичної чи респуб­ліканської в останні понад 20 років. Жодного разу це не вдалося, відносини лише погіршувалися, але знов і знов робиться та сама помилка. Ще більшою американською помилкою є намагання відірвати РФ від Китаю, щоб зблизити із Заходом і використати проти Китаю. Такий собі "зворотний Ніксон", що нагадує вдалу спробу експрезидента США Річарда Ніксона відірвати Китай від СРСР, але ж тоді відносини між Пекіном і Москвою вже були напружені. Нині маємо протилежну ситуацію: Китай та РФ нерозривно пов'язані й нинішня війна призводить до суттєвого поглиб­лення російської залежності. Рівень інтеграції такий, що відірвати вже нічого не вдасться. У цих умовах пропозицію "хабарів" керівництва РФ Америці у вигляді великих економічних вигід від експлуатації російських ресурсів Китай розглядатиме як спробу васала втекти від пана. Наслідком буде подальша прискорена інтеграція, щоб такі втечі були неможливі. Як ви оцінюєте результати зустрічі української та американської делегацій у Саудівській Аравії?  Україна та США повернулися в дипломатичне русло переговорів та зробили перший крок до миру, притому Київ не поступився щодо своїх червоних ліній (юридичне визнання окупованих територій російськими, демілітаризація у вигляді обмеження розміру та озброєнь ЗСУ, "денацифікація" у вигляді повернення російських агентів в український інформаційний та політичний простір. Країна). Америка також виграла: вона видається миротворцем та лідером процесу. Натомість Москва тепер у дипломатичному шпагаті, на момент цього інтерв'ю ще не зрозуміло, як воно далі буде. Погано те, що США все ще розглядають Україну як частину великої всеохопної угоди з РФ, тож нами торгуватимуть. Якого миру прагне Трамп?  Будь-якого, аби якнайшвидше. Його влаштує і нетривале перемир'я, аби лише він видавався великим переговорником і миротворцем. Попервах здавалося, що капітуляція України на умовах Путіна повністю влаштовує американську адміністрацію. Але стійка позиція українського політичного керівництва й українського суспільства показала, що це неможливо. Тут треба зазначити, що Україну та її прагнення досить слабко розуміють на Заході. Чимало людей не може втямити, навіщо Україна віддає життя своїх кращих синів і дочок за зруйновані, сплюндровані території. Захід досить слабко розуміє прагнення України Це відображає повне нерозуміння Заходом цілей війни з обох боків. Чимало аналітиків, дипломатів, політичних лідерів упевнені, що РФ воює за території, які вважає своїми. Віддати їм ці території, та й кінець війні. Вони не розуміють, що мета Кремля не території, а знищення української державності й ідентичності. Вони не розуміють, що РФ не зупиниться, рушить далі на захід. До заяв Путіна про відновлення світового порядку часів СРСР ніхто не ставиться серйозно. Лише тепер найближчі до РФ та, відповідно, найбільш загрожені країни Центральної та Північної Європи починають розуміти, що все серйозно. Відповідно, мета війни для України збереження держави й нації. Капітуляція для нас не вихід, бо означає смерть. Чимало західних лідерів має перед очима приклад Другої світової війни, коли Париж капітулював, щоб зберегти життя французів. Але ж метою нацистського райху було виведення Франції з війни й отримання контролю над її промисловістю, а не знищення всіх французів чи перетворення їх на німців. Смерть чигала лише на французьких євреїв, решта могла залишатися живою та бути собою. Російсько-українська війна має екзистенційний характер. Тут більше підходить інша історична аналогія, відоб­ражена в цитаті ізраїльської прем'єрки Ґолди Меїр: "Ми маємо намір залишитися живими. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це не те питання, яке залишає багато можливостей для компромісу". Що буде з НАТО в разі виходу з нього США? Чи зможе в такому разі об'єднана Європа створити нову ефективну систему безпеки?  Так чи так Європі потрібен оборонний союз, і його перші обриси ми вже бачимо. Європейська економіка має достатньо ресурсів для власної безпеки, включаючи можливості виробництва. Водночас дві країни ЄС мають ядерну зброю, а для Німеччини її створення не є значною проблемою. Україна нарешті усвідомлює, що її головні союзники в Європі. Але і Європі час усвідомити, що їй потрібна Україна як щит. Ми маємо найбільшу армію на континенті, єдину армію, яка може стримувати РФ, яка вміє вести сучасну високотехнологічну війну. Європа потрібна Україні як тил, як джерело фінансової підтримки, зброї, технологій, інвестицій, політичної та моральної підтримки. Ми приречені бути разом. Європа без України не виживе. Україна не виживе без Європи. Ми в одному човні або разом випливемо, або разом потонемо. Чому Вашингтон проти вступу України в НАТО?  Річ не в тому, що США скептичні щодо України, а в тому, що вони скептичні щодо НАТО. Ніхто не каже вголос, але всі підозрюють, що НАТО не працює. Очевидно, Альянс працює як військовий механізм: уміння десятків національних армій і флотів співпрацювати на рівні штабів та підрозділів є унікальною спроможністю, яку неможливо переоцінити. Водночас НАТО як політичний механізм викликає чимало підозр: чи не буде єдиною реакцією на напад на Європу "велике занепокоєння" США? Тому я не ставився би серйозно нині до заборони Україні вступати в НАТО. Подивимося, що буде за кілька років. Чому адміністрація Трампа вважає Україну перепоною для досягнення ідей США?  Україна нині заважає США досягти двох важливих стратегічних цілей. По-перше, ослабити Європу, щоб вона стала роз'єднаною, не перетворилася на центр сили. Адже у світі права сильного що менше центрів сили, то краще. По-друге, посилити РФ, щоб вона не розвалилася й можна було використати її проти Китаю. Тож Україна є прикрою перешкодою, яка має бути покарана. Нам доведеться докласти чимало зусиль, щоб довести хибність цієї картини. І якщо першу з двох помилок варто залишити європейцям, то друга переважно наше завдання. Мусимо довести, що знаємо РФ краще за американців, які спираються на свої багатолітні "російські студії", що дають сильно викривлену москвоцентричну картину. Мусимо довести, що РФ ­колоніальна імперія, яка не має іншого майбутнього, крім агресивних воєн чи розпаду. Бо демократичний розвиток в імперії неможливий. Ми розуміємо, що будь-який мир із РФ тимчасовий, доки вона зберігає спроможність воювати. Імперія повертатиметься знову, усунувши попередні помилки, щоб остаточно вирішити "українське питання". Але це буде згодом, а тим часом Трамп може отримати Нобелівську премію й увійти в історію як великий миротворець. Такі випадки, коли лаври діставалися за короткочасне припинення війн, непоодинокі в історії ХХ століття. Який має бути вихід із цієї війни, щоб Україна збереглась і була в безпеці?  Відповідь на це запитання дає Маніфест сталого миру, укладений десятками українських філософів, дипломатів, військових, економістів тощо на початку 2023 року. Україна буде в безпеці лише тоді, коли імперія припинить своє існування. Сьогодні це здається фантастикою, але імперії не вічні. Ще 100 років тому світ складався переважно з імперій, а нині більшості не існує. Можна сказати, що РФ остання велика імперія, такий собі останній динозавр, який живиться кров'ю інших, щоб подовжити своє нікчемне життя. Європі потрібна Україна як щит. Європа потрібна Україні як тил Російська імперія розпадалася двічі в ХХ столітті 1917 року, коли отримали свободу Польща й Фінляндія, та ненадовго країни Балтії, а також 1991 року. Розпадеться і втретє, адже війна надзвичайно ослаблює всі імперські "скрєпи". Це передусім економічні механізми перерозподілу бюджетів, страх перед силовиками, а також спільна ідентичність, спільна ідеологія, кар'єрний шлях регіональних чиновників тощо. Коли зв'язки послаблюються, потрібна лише якась ключова подія, щоб почався швидкий розпад. Це не обов'язково буде скоро, але це невідворотно. Як кажуть, імперія розпадається повільно, а потім раптово. Згадайте розпад СРСР протягом лише одного 1991 року або нещодавнє падіння режиму Асадів у Сирії 53-річне правління завершилося менш ніж за два тижні. Розуміючи ключову вразливість РФ її імперський характер, ми з друзями ще в перші дні повномасштабної війни створили рух, який нині оформлений як громадська організація "Деколонізація". Наша мета прискорити процес розпаду РФ, а отже, настання сталого миру. Ідея деколонізації РФ за три роки, зокрема й нашими зусиллями, але передусім зусиллями ЗСУ, перетворилася з маргінальної на мейнстрим, основний потік міжнародної політики. Жодна велика міжнародна конференція не обходиться тепер без обговорення деколонізації РФ, жоден серйозний аналітичний центр не може обійти цю тему. У першій половині 2024-го резолюції Європарламенту, ПАРЄ, Парламентської асамблеї ОБСЄ визначили, що деколонізація, деімперіалізація РФ є єдиним шляхом до демократичного розвитку та сталого миру. Це довгий шлях, але процес набув незворотності. Водночас важливо, яка Україна буде після війни. Чи вдасться повністю відновити здобутки демократії, згорнуті під час воєнного стану, та ще й у світі, в якому демократія вже не видається для багатьох великою цінністю? Чи вдасться відновити й примножити людський капітал основу для існування української нації й економіки? Відповіддю на ці й інші запитання є прискорена європейська інтеграція, яка вимагає демократичних реформ та економічної свободи. Хоч би яке буде майбутнє ЄС, ми залишаємося європейцями, і цей вибір обіцяє нам утілення наших прагнень. Передплатити журнал "Країна"

У Конгресі все більше незадоволених політикою Дональда Трампа. Він єдиний в історії США президент, до якого уже двічі намагалися застосувати імпічмент. І от зараз серед критиків президента не тільки демократи, а й однопартійці. Якщо незгодних серед республіканців стане більше, він втратить контроль над Конгресом, а імпічмент з неймовірного стане ймовірним. Gazeta.ua розповідає про такі прецеденти в американській історії, саму процедуру імпічменту та те, якими є зараз загрози для Трампа. Соцопитування: стало тільки гірше Згідно з лютневим опитуванням соціологів із Gallup, 42% американців схвалюють економічне управління Трампа, тоді як 54% не схвалюють. І це помітно нижчий показник порівняно з початком першого президентства Трампа у 2017 році, коли схвалення сягало 53%. При цьому лише 30% опитаних вважають, що економічна ситуація нині покращується. 64% респондентів вказали, що їхній рівень життя погіршується, тоді як лише 20% відзначають поліпшення. Це найсвіжіші дані. А тепер трохи прокрутимо годинник назад та перенесемося у 20 січня, день інавгурації Трампа. Тоді компанія Gallup, котра з 1953 року досліджує з яким рівнем довіри / недовіри заступає на посаду обраний американський лідер, у випадку з Трампом зафіксувала новий антирекорд. До прикладу, найбільше довіри мав Джон Кеннеді. У 1961-му йому довіряли 72%, а не довіряли 6% респондентів. На другому місці - Дуайт Ейзенхауер. У 1953-му з нього й почалося заміряння рейтингів, а його баланс довіри / недовіри становив 68% та 7% відповідно. Третє місце у 2009-му посів Барак Обама йому, як і Ейзенхауеру довіряли 68%, але не довіряли 12%. Трамп перший за останні 70 років президент, недовіра до якого превалює над довірою Що ж стосується Трампа, то йому у 2025-му довіряли 47%, а не довіряли 48%. Під час першої каденції Трамп мав паритет перша та друга група респондентів становила по 45% кожна. Нині рівень недовіри вище, та й загалом Трамп перший за останні 70 років президент, недовіра до якого (хай навіть на один відсоток) превалює над довірою. У коментарях до свого дослідження компанія Gallup зазначає, що Трамп також є перший президентом, довіра до якого як під час першої, так і під час другої каденції не піднімалася вище 50%. 61% респондентів не схвалюють бажання Трампа отримати контроль над Гренландією Така хитка позиція викликана рядом скандальних заяв Трампа, частина з яких не має загальної підтримки. Так, опитування YouGov, проведене на замовлення CBS News, засвідчило, що 61% респондентів не схвалюють бажання Трампа отримати контроль над Гренландією. А у матеріалі The New York Times йшлося про те, що більшість членів Республіканської партії, яких попросили висловити свою думку, не підтримують запровадження тарифів і мит для експорту з інших країн. Правлінню Трампа нема і двох місяців, а vox populi вже не на його боці. Проте не глас народний запускає процедуру імпічменту. Ось як це робиться в Америці. Коли Сенат каже "ні" 6 лютого представник Демократичної партії у Конгресі США з Техасу Ел Грін заявив, що готуватиме проєкт оголошення імпічменту президенту Дональду Трампу через його заяву про подальшу долю Сектора Газа. Як пише The Guardian, політик назвав "ганебним вчинком" намір Трампа взяти цей анклав на березі Середземного моря під власний контроль та здійснити переселення палестинців. Якщо Грін й справді підготує такий проєкт, то це буде вже третя спроба усунути Трампа шляхом імпічменту. Перші дві зазнали поразки, але про це згодом. У Конституції США зазначено, що президент "може бути усунутий з посади за державну зраду, хабарництво або інші серйозні злочини та правопорушення". Право ініціювати імпічмент у США належить нижній палаті Конгресу Палаті представників, яка нараховує 435 депутатів. Для затвердження імпічменту необхідна проста більшість голосів (50% + 1). Якщо Палата представників підтримує звинувачення, справу передають до Сенату США. З цього моменту процедура набуває форми судового процесу. Палата представників виступає в ролі сторони обвинувачення, фактично виконуючи функції прокурорів. А сенатори виконують роль присяжних, які ухвалюють остаточне рішення. Щоб імпічмент було затверджено, за нього повинні проголосувати щонайменше дві третини сенаторів Щоб імпічмент було затверджено, за нього повинні проголосувати щонайменше дві третини сенаторів (не менше 67 голосів зі 100). Якщо Сенат підтримує звинувачення, посадовець автоматично усувається з посади. Нагадаємо, що перший імпічмент щодо Дональда Трампа ініціювала 24 вересня 2019 року спікерка Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі. Причиною став тиск на президента України Володимира Зеленського у 2019 році, який Трамп чинив, щоб обвинуватити у корупції сина Байдена Гантера. Гантер Байден був членом ради директорів однієї з найбільших приватних газодобувних компаній України Burisma. В обмін на те, щоби син Байдена був офіційно звинувачений українською владою у протиправних діяннях, Трамп пропонував нашій стороні фінансову та військову допомогу. Але "угода" не відбулася, і це, як кажуть експерти, і є головною причиною особистої неприязні Трампа до Зеленського. Та першу спробу оголосити імпічмент заблокував Сенат. Власне, із другою спробою було так само, тільки тоді обвинувачення Трампу стосувалося зловживання владою та перешкоджання роботі Конгресу. Додамо, що стосовно жодного президента Сполучених Штатів імпічмент не розпочинали двічі. Але були ті, хто бодай раз під цю процедуру потрапляв. Третім будеш? Першим лідером, щодо якого оголошували процедуру імпічменту, був 17-й президент США Ендрю Джонсон, який обіймав посаду з 1865 року. Він прикметний тим, що наклав вето на майже одностайно ухвалений Конгресом закон про повернення до Союзу південних штатів і цивільну рівноправність чорношкірих. Цей президент мав тривалий конфлікт з Конгресом, в тому числі і через намагання відправити у відставку військового міністра. Джонсон кілька разів звільняв міністра оборони Едвіна Стантона, але Сенат кожного разу визнавав недостатніми підстави для звільнення і повертав його на посаду. Для відсторонення з посади Джонсона у Сенаті не вистачило лише одного голосу Через це Палата представників розпочала процедуру імпічменту в 1868 році, й більшість її представників проголосувала "за". Втім, для відсторонення з посади Джонсона у Сенаті не вистачило лише одного голосу. До речі, окрім процедури імпічменту, Ендрю Джонсон запам'ятався тим, що купив у Росії Аляску. Ще одним президентом, який опинився під обвинуваченнями Палати представників, був Білл Клінтон. Мова йде про відому справу Моніки Левінскі. Але у випадку з Біллом Клінтоном приводом для початку процедури імпічменту стали не його стосунки з Монікою, а те, що президент США збрехав про ці стосунки під присягою. Палата представників тоді проголосувала більшістю на користь імпічменту президента Клінтона по першому обвинуваченню, яке стосувалося неправдивих показів на суді присяжних, та по другому перешкоджання правосуддю. Але Сенат все ж таки виправдав Клінтона, тому він зберіг свою посаду. Третім і останнім поки що президентом, якому намагалися проголосити імпічмент, був Трамп. Обізнаний читач, втім, може запитати: а як же Ніксон? Дійсно, коли у 1972 році Річарда Ніксона вдруге обрали президентом США, весь другий термін його президентства пройшов на фоні Вотергейтського скандалу. Команду Ніксона звинувачували в прослуховуванні штабу конкурента від Демократичної партії під час виборів А суть його полягала в тому, що команду Ніксона звинувачували в прослуховуванні штабу конкурента від Демократичної партії під час виборів. Крім того, у серпні 1974 року були оприлюднені записи розмови президента Ніксона щодо скандалу і намірів перешкодити розслідуванню за допомогою ФБР та ЦРУ. На той момент підтримка імпічменту в обох палатах Конгресу була повною. Ніксон зрозумів, що його гра програна і добровільно подав у відставку. Республіканці незадоволені Але Трамп не Ніксон, і добровільно у відставку він не піде. Вона йому і не загрожує, адже чинний президент подбав про те, щоби змінити державну машину так, щоб на ключових посадах перебували віддані йому люди. Просто зараз у державних органах США відбуваються масові звільнення чиновників, що зводить нанівець систему стримування та противаг. Команда Трампа складається винятково зі стовідсотково лояльних до нього посадовців. Медовий місяць Трампа і його виборців добігає кінця, і справа тут не в Україні Це поляризує та розколює Америку: хтось критично ставиться до ситуації, що склалася, а хтось радіє, що президент діє дуже рішуче. Та хай там як, а медовий місяць Трампа і його виборців добігає кінця, і справа тут не в Україні. Для пересічного американця став гіршим став доступ до програм медичного страхування, зросла інфляція, були заборонені протестні виступи молоді, а демократія та свобода висловлювань зазнає очевидних атак. Окремим тригером є постать Ілона Маска. Його спробу скоротити федеральних робітників в інтересах президента США Дональда Трампа виборці, м'яко кажучи, "не оцінили". А щоб донести своє незадоволення до влади, вони протестують біля автосалонів Tesla, і кількість таких пікетів більш або менш масових вже наближається до сотні. Приміром у Нью-Йорку на протест прийшло близько 300 осіб, з яких дев'ятьох заарештувала поліція. Проти політики Трампа та його команди виступають і деякі впливові республіканці. Вони незгодні із багатьма речами і, зокрема, із позицією, яку займає чинний президент щодо російсько-української війни. Так, приміром, сенатор Джон Кеннеді (обраний від штату Луїзіана) нагадує Трампу, що "це Володимир Путін почав війну". Він називає Путіна гангстером і стверджує, що той "має сталінський смак до крові". Сенатор Роджер Вікер (Міссісіпі) повторює занепокоєння Кеннеді, говорячи, що переговори про припинення війни мають відбуватися за участю України, але з урахуванням європейських інтересів. "Путін є воєнним злочинцем і повинен сидіти у в'язниці до кінця свого життя, якщо його не стратять", сказав він. Іще один член Сенату Том Тілліс (Північна Кароліна) також наголошує, що саме Путін "несе відповідальність за цю війну" "Це його рішення призвело до вбивства, зґвалтувань, тортур і викрадення незліченної кількості українців", додав він в інтерв'ю журналістам. І все це підкреслимо республіканці, голосів котрих поки що небагато, але вони звучать вже. Та в історії з гіпотетичним імпічментом Трампа є й погана новина. Навіть якби імпічмент відбувся, це не означало би нових негайних виборів президента США. Главою держави став би віцепрезидент, тобто налаштований проти України Джей Ді Венс. Саме так було зі згадуваним вище Ендрю Джонсоном. Він став віцепрезидентом у 1864 році, а вже у 1865-му після вбивства президента Авраама Лінкольна посів його крісло. Тож перспектива навіть за умови відсторонення від влади Трампа виглядає невеселою. Україні просто треба навчитися жити, не озираючись на Америку. Сполучені Штати вже не є нашим союзником, хоча така ситуація триватиме, ймовірно, лише до зміни влади. Нам слід протриматися лише чотири роки, відлік першого з яких вже почався.

"Великі уми обговорюють ідеї, середні уми обговорюють події, маленькі уми обговорюють людей", - казала Елеонора Рузвельт. Останні дні майже все обговорення крутилося навколо людей (хто що сказав, хто як сидів, як був одягнений тощо, а головне - хто винний). Трохи було обговорення подій (тут я б виокремив важливу інформацію про те, що Трамп з'їв обід Зеленського). І дуже мало було обговорення ідей. Спробуймо зачепити цей глибший рівень.1. Ідея, що США мають припинити виконувати роль світового поліцейського, надзвичайно популярна серед американських громадян, бо це означає витрачати менше грошей за кордоном і більше вдома. Це одна з ключових точок політики нової адміністрації. Але така зміна викликає перехід від світового порядку, заснованого на правилах і домовленостях (який можливий лише у разі наявності загрози примусу до виконання), до світового порядку, заснованого на силі. Не будемо занурюватися у тему безпеки світової торгівлі й комунікацій, на сторожі якої стоять американські флоти, та ролі долара як світової резервної валюти. Достатньо сказати, що з вищезазначеної ідеї однозначно випливає менша роль США в європейських справах, передусім у російсько-українській війні. Скорочення американської підтримки з 2025-го і далі було визначено ще до того, як відбулися вибори.Читайте також: Трамп — це стихія. З ним не варто боротися2. Ідея, що головним супротивником США є Китай, давно стала мейнстримом американської думки. Ідея, що треба відірвати Росію від Китаю, щоб не допустити надмірного посилення Китаю ("зворотний Ніксон"), поділяється критичною масою американських інтелектуалів, які впливають на формування зовнішньої політики. Хто трохи розуміє Росію та Китай, для того ця ідея видається божевільною, але традиція "російських студій" в Америці надто москвоцентрична протягом понад пів сотні років (задовго до розпаду СРСР, згадайте промову "Котлета по-київськи" 1 серпня 1991 року), щоб побачити неможливість цієї ідеї. А загалом "зворотний Ніксон" (Ніксон свого часу доклав зусиль, щоб відірвати Китай від СРСР, але тоді вже відносини між двома країнами були надзвичайно напружені) вкладається у "сліпу пляму Заходу".Читайте також: Зміна Зеленського не призведе до капітуляції України3. Ідея перезавантаження відносин з Росією — ідея-фікс кожної нової американської адміністрації починаючи з 2001-го: Буш молодший, Обама, Трамп-1, Байден, тепер ось Трамп-2. Жодного разу ця ідея не спрацювала й швидко приводила до нового загострення стосунків, але кожен президент упевнений, що от якраз йому це вдасться.4. З вищезазначених трьох ідей логічно випливає ідея віддати Україну Росії як плату за відрив Росії від Китаю, перезавантаження відносин та передачу Росії функції європейського поліцейського.5. Водночас на столі лежить ідея проголошення великого миротворця, і для цього треба завершити війну швидко. Як завершити війну без поразки однієї зі сторін, ніхто не має жодної гадки. Російська поразка є неприйнятною через необхідність використати Росію проти Китаю, а також через ризики, які на Заході вважаються невідворотними (хоча насправді такими не є, як довів 1991 рік). Значить, вихід лише один - поразка України. Вислів "мир через силу", як виявилося, означає примус не Росії, а України.Читайте також: Трамп хоче угоди з Україною. Колонка Віталія Портникова6. Водночас, тиснучи на слабкого, а не сильного, на сторону, яка захищається, а не на агресора, США не виглядають сильними. Значить, треба, щоб Україна сама визнала поразку.Отже, завдання американської адміністрації нині полягає в тому, щоб якомога швидше примусити Україну самостійно визнати поразку, цим умиротворити Росію, налагодити американсько-російські відносини й зіпсувати російсько-китайські, а також послати Європі сигнал, що відтепер вони самі мають ладнати зі своїми проблемами.Проаналізуйте тепер всі події, слова, жести, одяг, диспозицію, стенограму, відеозапис в рамках цієї системи ідей і подумайте, які були інші варіанти, що можна було зробити не так, де втрачені нами шанси тощо. Для цього корисно поставити себе на місце кожного з учасників драми — Зеленського, Трампа, Венса — і подумати, що б ви зробили інакше, виходячи з ваших цілей та обмежень.ДжерелоПро автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академіїРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це він розповів в етері Еспресо."Україна заважає Трампу укласти оборудку з Путіним, щоб відтягнути Росію від Китаю, також мати доступ до російських ресурсів і передусім до ресурсів Арктики. І звичайно, з точки зору стратегії, це наче виглядає розумно. Я це називаю "Ніксонівський розворот", оскільки в 70-х роках Ніксон (37-й президент США – ред.) відтягнув Китай від Радянського Союзу. Зараз у цієї адміністрації США є ілюзія, що можливо відтягнути Росію від Китаю, таким чином взяти багато ресурсів і спрямувати їх на стримування Китаю. Це хибна думка, але поки вони не перевірять на практиці, що воно не працює, ця адміністрація точно не зупиниться", - прокоментував Олександр Хара.За його словами, щодо війни РФ проти України, то у Трампа є ЦРУ, державний департамент, від яких він міг дізнатися про ситуацію на полі бою, скільки допомоги надано, чи дійсно розширення НАТО стало причиною вторгнення РФ на територію України. Знаємо реакцію Зеленського, який сказав, що президент Трамп перебуває в дезінформаційному оточенні."Трамп є незвичайним політиком, його відчуття та емоції відіграють важливу роль. На жаль, вийшло так, що це обернулося для нас таким дипломатичним вибухом. І, звичайно, маємо очікувати певні негативні наслідки, які погіршать нашу ситуацію. Але, мені здається, є і позитивна річ. Європейці й так розуміють, що США забираються з Європи, і бачать по словах і діях американської адміністрації, що США не налаштовані бути на боці України. Трамп сказав, що він не хоче посилювати Україну, а хоче миру. А це не те саме, щоб досягнути справедливого, сталого і тривалого миру. До речі, у формулюванні в американській резолюції Генеральної асамблеї ООН та Раді безпеки йдеться просто про мир, не про всебічний та справедливий мир, адже в кожному цьому слові зашифровані певні речі", - пояснив дипломат.На його думку, ми отримали зараз вияв того, що у справжніх планах ця адміністрація США не збирається узгоджувати позицію з Україною для того, щоб по-максимуму захистити українські та європейські інтереси, і по факту американські."Зараз буде збільшуватися тиск на Україну, в тому числі й публічний, щоб ми пішли на будь-які умови, які будуть  висувати американці, звичайно, з формулювань росіян. Ще зазначу висловлювання спецпредставника по Близькому Сходу Стіва Віткоффа, який сказав, що в основу домовленостей між Росією та Україною можуть лягти так звані Стамбульські домовленості. Уявіть собі рівень інфільтрації російської пропаганди та російських наративів, якщо ті люди, які фактично беруть участь в перемовинах, так кажуть. Про Віткоффа знаємо, що в нього є бізнес-зв'язки з людьми, які були на зустрічі в Ер-Ріяді, які купували у Трампа нерухомість, здається, на $95 млн. Тому, на мій погляд, ця історія ділиться на дві частини. Перша - це вигода і вдячність за те, що росіяни робили, допомагаючи бізнесу Трампа: $2,5 млрд - позики Deutsche Bank, де є активна участь росіян в дуже скрутні часи для Трампа. І друга частина - вони мають нову геополітичну стратегію, де роль України і Європи не проглядається", - резюмував Хара. У п'ятницю, 28 лютого, президент України Володимир Зеленський з робочим візитом прилетів до Вашингтону. Еспресо слідкує за подіями в режимі реального часу.Зокрема. під час пресконференції у Вашингтоні виникла суперечка між Трампом, Зеленським та віцепрезидентом США Джей Ді Венсом. 

Я це називаю The Nixon Reverse. Тобто це якби Ніксон навпаки

Реакція Білого дому на активізацію Китаю і Туреччини в українському переговорному треку свідчить про контури нової геополітики від Дональда Трампа. Чим відповіли дві країни і що це означає для світу і для України, розбиралася Gazeta.ua. Драматичні зусилля Європи заради участі у переговорах по Україні, витіснили на другий план ще дві країни, котрі також воліли б взяти участь у мирному процесі. Китай, котрий у 2023 році запропонував принципи врегулювання, а у 2024 році - себе як посередника (платформа "Друзі миру"), нині задовольняється тим, що вітає будь-які зусилля заради миру. А Туреччина, яка приймала у своєму Стамбулі переговори у 2022 році, зараз готова прийняти саміт президентів США та Росії. Мюнхенська безпекова конференція зафіксувала трансатлантичний розкол втілення мрій Глобального Півдня. Але ключові держави-опонентки колективного Заходу виявилися не готовими до такої реальності. Китай спостерігає З точки зору офіційного Пекіна, альянс із Росією міг би стати альтернативою співдружності "США - Європа". Окрім цього, президент Джо Байден в останні два роки своєї каденції активно зміцнював американські зв'язки в Індо-Тихоокеанському регіоні (Південна Корея, Тайвань, Японія), тому Сі Цзіньпін мав вагомі аргументи на користь дружби з РФ. Китайські дипломати були неприємно вражені, що ані США, ані Росія не запросили їх на переговори Стрімка геополітика президента Дональда Трампа підважила претензії Китаю на відносини на рівних зі США. За даними CNN, китайські дипломати були неприємно вражені, що ані США, ані Росія не запросили їх на переговори. Навряд чи офіційний Пекін так же стрімко охолоне до Москви і до Вашингтона, проте певні висновки там зроблять. І ці висновки не дуже приємні як для США, так і для Росії. Філіппінська карта Останніми днями Китай посилено критикує союзника США - Філіппіни за порушення повітряного і морського простору. 21 лютого китайські військові повідомили, що три філіппінські літаки "незаконно пролітали" над островами Спратлі у Південно-Китайському морі. За острівці сперечаються і Китай, і Філіппіни, тому інциденти трапляються постійно. Але - переважно із суднами. З літаками, як от зараз, інциденти трапляються значно рідше. І тому зараз це є тривожним сигналом. Китайський військовий літак небезпечно наблизився до філіппінського За версією філіппінської сторони, китайський військовий літак небезпечно наблизився до філіппінського, коли той летів на висоті 33 метри над поверхнею води. У Пекіні вважають, що Філіппіни свідомо ескалюють ситуацію, щоб перетворити Південно-Китайське море на міжнародну гарячу точку. Як розповів директор Дослідницького центру міжнародних і регіональних досліджень Національного інституту вивчення Південно-Китайського моря Дін Дуо, Маніла занепокоєна можливим зменшенням уваги США до регіону. На додачу, зауважив експерт, незабаром на Філіппінах будуть вибори. Незалежно від справжніх причин, Китай гучно висвітлює лютневі інциденти з Філіппінами з акцентом на оперативності реакції своїх військових, що може бути сигналом Дональду Трампу. Пропозиції від Туреччини Президент Реджеп Ердоган запросив до себе Володимира Зеленського після Мюнхенської безпекової конференції. У виступі перед медіа Ердоган акцентував на безпеці Причорномор'я, тоді як Зеленський наголошував на участі ЄС, Великої Британії та Туреччини у переговорах по Україні. У відповідь турецький лідер заявив, що й Україна повинна бути за столом переговорів та запропонував свою країну як майданчик для саміту президентів США та РФ. Ердоган намагається підвищити геополітичний статус Туреччини, бо має інтереси у Сирії Ініціативи як мінімум запізнілі, адже країною-посередницею, принаймні, для першої відкритої зустрічі американців із росіянами, стала Саудівська Аравія. 21 лютого у західних ЗМІ повідомили про Швейцарію як місце, де впродовж кількох місяців після інавгурації Дональда Трампа представники США контактували з росіянами. Тим не менш, Ердоган намагається підвищити геополітичний статус Туреччини, бо має інтереси у Сирії, котра, схоже, входить до пакету домовленостей між Трампом і Путіним. Червоні стрічки і прапорці Трамп чітко дав зрозуміти, що про Україну говоритиме лише з Росією. Відтак концепт геополітики нового президента передбачає два полюси: Вашингтон та Москву. Метушня на рівні Європи, Туреччини це - змагання за право бути у вищвй лізі, де правила встановлюватимуть Сполучені Штати та РФ. До тих пір, поки Вашингтону буде корисним альянс із Москвою. Якщо ні - є запасний варіант із Китаєм. Нагадаємо, що Дональд Трамп в якості президента перший свій дзвінок здійснив до Сі Цзіньпіна. Відтоді Китай, котрий намагався протистояти Трампу і в питанні тарифів, і в битві ШІ, повернувся до розмитих заяв і до вичікувальної тактики. Це дивує - адже саме час перехопити лідерство на Глобальному Півдні. Минуле не відпускає Експерти, чиєю думкою поцікавилися у CNN, вважають, що маневри США можуть бути спрямовані на розрив або послаблення дружби між РФ і КНР, та успіх не гарантований, бо у них занадто тісні економічні зв'язки. Та є ще одна причина. Із 1969 по 1990 роки тривали прикордонні суперечки між СРСР та КНР, яка на той час була відносно молодою та слабкою комуністичною державою. Президенти США Річард Ніксон і його радник Генрі Кіссінджер скористалися ситуацією щоб схилити Китай на свій бік. Утім, Пекін на капіталістичні рейки не став, але у розпал "холодної війни" його голос був важливим. КНР залишалася стриманою, і на той час це цілком влаштовувало Вашингтон. Надбання Ніксона "Навіть якщо це буде лише 30% від "Ніксона навпаки", це посіє сумніви, - заявив директор Китайської програми Аналітичного центру Stimson Center у Вашингтоні Юн Сан. - Якщо Китай вирішить атакувати Тайвань, китайцям доведеться озирнутися і поставити запитання, що збирається робити Росія. А для США це є стримування". На розрив чи суттєве охолодження в альянс "РФ-КНР" навряд чи можна сподіватися, адже є БРІКС, ШОС, пояснив старший науковий співробітник Центру російських досліджень Східно-китайського педагогічного університету у Шанхаї Юй Бін. "Не думаю, що якась зі сторін відмовиться від цього (від багатополярності), особливо з огляду на Трампа", - вважає експерт. Маневр через Україну На його погляд, офіційний Пекін більше турбує те, що США, коли врегулюють розбіжності з Росією, візьмуться за Китай. Тому китайська сторона активізувалася в ООН і в кількох заявах про участь у переговорах усіх зацікавлених сторін надіслала недвозначний сигнал Європі про готовність співпраці. У тому числі, щодо участі у миротворчій місії через ООН. Більше того, КНР намагається грати напряму з Україною. Такий висновок можна зробити з недавньої зустрічі українських дипломатів із китайцями у Німеччині. "Для нас важливо залучити Китай, щоб він натис на Путіна припинити війну. Думаю, ми вперше бачимо інтерес КНР", - заявив Зеленський на одному з брифінгів. З Києва теж є сигнал - про готовність взяти на себе частину вантажних перевезень з Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту між Європою і Китаєм. Наслідки не забарилися. МЗС КНР Ван І на саміті G20 у ПАР заявив: вітає всі зусилля заради миру, з консенсусом між США та РФ включно і китайська сторона готова відіграти конструктивну роль. Головне - за кадром Є ще один важливий аспект. За лаштунками переговорів про Україну відбувається не менш важливий процес - перехід до цифрових активів. Саудівська Аравія виступає модератором процесу, розповів директор Інституту розвитку економіки України Олександр Гончаров. "Глобальні гравці почали шукати цифрові механізми управління ресурсами як ключовий крок до токенізації світової економіки. І тепер легко спрогнозувати, що таким чином уже до кінця поточного року ціни на нафту можуть злетіти до 120 доларів за барель, що вигідно цим трьом державам (США,РФ, СА), але послабить Китай. Також США різко зміцнять свій вплив серед сусідів КНР в Індо-Тихоокеанському регіоні. Зрештою, Китай, ослаблений високими цінами на нафту та газ, може зіткнутися з масштабною економічною кризою", - прогнозує експерт. На його думку, на зміну старим грошам прийдуть нові форми розрахунків, а той, хто контролюватиме ці гроші, - контролюватиме весь світ.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 20 січня.Повернення Трампа: чи може він принести мир в Україні Дональд Трамп і Володимир Зеленський, ілюстрація, Фото: Getty Images Безперечно, що у день інавгурації нового президента США, темою номер один, яку обговорюють у всіх медіа, є повернення Дональда Трампа до влади у Білому домі. Але що це принесе світу та, зокрема, Україні?Як відзначають у The New York Times, Трамп прагне продемонструвати силу, він сказав своїм союзникам, що хоче використати початковий імпульс і уникнути помилок своєї першої адміністрації."Трамп публічно не пропонує стратегії щодо того, як досягти миру в Україні, якого він так обіцяв, окрім свого заявленого бажання зустрітися Володимиром Путіним. Тож українцям залишається лише здогадуватися, що принесуть найближчі місяці", - відзначають  журналісти видання і додають, що нова адміністрація точно принесе зміни, однак багато українців хвилюються, чи будуть ці зміни хорошими, особливо якщо військову допомогу зупинять.Також у The New York Times додають, що обіцянка Дональда Трампа досягти миру між Росією та Україною за 24 години, "до того, як він стане президентом", виявилася неправдою.У виданні кажуть, що так, тиск Трампа зіграв вирішальну роль у досягненні мирної угоди між Ізраїлем та ХАМАС ще за адміністрації Байдена, але Україна "в багатьох відношеннях є набагато складнішим викликом для Трампа, бо він буде починати з нуля". "На відміну від Гази, немає жодного існуючого мирного плану від його попередника з усією складною логістикою, розкладами та формулами, які Трамп міг би просто прийняти та проштовхнути через фінішну пряму", - відзначають американські журналісти. Вони нагадують, що лише цього місяця Кейт Келлог, призначений Трампом спеціальним посланником з питань війни в Україні, відклав плани поїздки до Києва та інших європейських міст, щоб "почати вивчення ситуації, до моменту інавгурації". Він сказав Fox News, що сподівається "вирішити питання війни протягом 100 днів", що буде в 100 разів більше, ніж Трамп спочатку обіцяв, навіть якщо вдасться, додають у The New York Times.А колишній головний стратег Трампа Стів Беннон каже, що Україна ризикує стати "В’єтнамом Трампа", що якщо той "не припинить військову допомогу Києву"."Дональду Трампу загрожує невдача повністю розірвати відносини з Україною, і він може бути ще глибше втягнутий у війну Володимира Путіна — так само, як Річард Ніксон зазнав невдачі у своїх спробах вийти з В’єтнаму", — попередив Беннон в інтерв'ю Politico.Натомість у CNN пишуть, що Україна "відкриває новий фронт проти Росії, щоб підлещуватися до Трампа"."На жаль, Зеленський не має розкоші вороже ставитися до Трампа", — сказав політичний співробітник Європейської ради з міжнародних відносин Джоанна Хоса. — "Він повинен принаймні спробувати залучити його на бік України, щоб забезпечити найкращий можливий результат для України, яка надзвичайно залежна від американської підтримки".Він додав, що, звичайно, Україна хотіла б повернути собі всю втрачену землю, однак після трьох років виснажливої ​​війни цього не видно, тому "з важким серцем українці потихеньку починають це сприймати"."Навіть якщо Росію посадять за стіл переговорів, є підстави вважати, що її словам не можна довіряти. Адже попередні обіцянки Москви миру в Україні характеризувалися обманом, що свідчить про те, що будь-яке потенційне припинення вогню може бути лише на папері", - відзначають у CNN.У Bloomberg кажуть, що "Трамп має протистояти Путіну", якщо він хоче завершити війну:"Чи означає це, що Дональд Трамп, який щойно досягнув першого успіху в забезпеченні припинення вогню в Газі — буде наполягати на відкритих дверях в Україні? Абсолютно ні, принаймні на тих умовах, які Кремль зараз готовий розглянути. Це був би не мир, якого хочуть українці, а капітуляція, якої вони не хочуть".Журналісти відзначають, що чимшвидше головний миротворець Америки захоче припинити бойові дії, тим більше йому потрібно буде спочатку зміцнити позиції України, щоб переконати Путіна, що він може лише програти, відмовившись від справжнього миру зі своїм сусідом. "І навпаки, чим менш відданим обороні України буде Трамп, тим менше стимулів у Путіна буде вести переговори чи йти на компроміс", - вважають у Bloomberg.У Reuters наголошують, що в будь-якому разі повернення Трампа до Білого дому – започатковує "нову еру потрясінь" для всього світу. В Ізраїлі замовкла зброя та чи надовго Іншою важливою темою, яку обговорюють медіа у світі, є угода про припинення вогню в секторі Гази. У The Washington Post пишуть, що після 15 місяців війни в неділю вранці набуло чинності припинення вогню в секторі Гази, проклавши шлях до "драматичного дня, коли ХАМАС звільнив перших із 33 ізраїльських заручників — трьох жінок, які були в полоні 471 день".В обмін на це Ізраїль звільнив 90 палестинських ув'язнених, в основному жінок, підлітків та дітей."Коли зброя замовкла, палестинці святкували на вулицях Гази, а ізраїльтяни ринули на "Площу заручників" у Тель-Авіві, щоб чекати їхнього повернення", - відзначають американські журналісти.Загалом 33 ізраїльські заручники, більшість із яких, як передбачається, живі, будуть поступово звільняти кожні сім днів протягом наступних 42 днів відповідно до першого етапу угоди про припинення вогню. Якщо переговори щодо більш насиченого другого етапу також будуть успішними, а найближчими тижнями перемир’я буде збережено, тоді планується звільнення ще 64 заручників. У Reuters кажуть, що перемир’я дозволило палестинцям повернутися до розбомблених районів, щоб почати відбудовувати своє життя, а вантажівки з надання допомоги доставляють вкрай необхідну допомогу постраждалим цивільним. Байден висловив сподівання, що перемир’я в Газі, а також інше перемир’я, узгоджене між Ізраїлем і Хезболлою в листопаді, стане постійним. За його словами, це заспокоїть Близький Схід і, зрештою, допоможе Ізраїлю розширити дипломатичні відносини з арабськими державами, включаючи Саудівську Аравію.Читайте також: Права рука чи тіньовий президент: хто такий Ілон Маск у новому світі Дональда Трампа. Пояснюємо