Український інститут національної пам'яті

НА ТЕРИТОРІЇ КОЛИШНІХ СІЛ ОСТРІВКИ ТА ВОЛЯ ОСТРОВЕЦЬКА ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ РОЗПОЧАЛИСЬ ПОШУКОВІ РОБОТИ

20 квітня 2026 року на території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька (нині у межах Рівненської сільської територіальної громади Ковельського району Волинської області) будуть проводитися пошукові дослідження з метою виявлення останків мешканців села, які трагічно загинули у серпні 1943 року. Роботи триватимуть до 1 травня 2026 року.

Український інститут національної пам’яті залучає та фінансує для нагляду за пошуковими роботами фахівців комунального підприємства Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля».

Дозвіл для польської сторони на проведення пошукових робіт в 2025 році було надано Міністерством культури України ТОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності». Участь у експедиції візьмуть також польські фахівці – співробітники Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету. Пошукові роботи відбуватимуться згідно домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті та за результатами домовленостей президентів обох країн.

Трагічні сторінки спільної історії обох народів ХХ століття залишаються чутливими для поляків та українців. Водночас послідовний і відповідальний діалог у цих питаннях є запорукою гідного вшанування пам’яті жертв.

Нагадаємо, що наприкінці серпня 1943 року (в ніч з 28 на 29 серпня, за іншими даними – 30 серпня) Острівки та Воля Островецька зазнали збройного нападу. За даними архівних джерел, переважна частина мешканців сіл трагічно загинула, а самі села були спалені.

Українсько-польське протистояння у роки Другої світової війни є трагічною сторінкою в історії обох народів. Його основними жертвами і з польського, і з українського боку були цивільні.

#ЦейДеньвІсторіїУкрани

31 січня – 140 років від дня народження Віктор Приходько (1886–1982) – громадського, політичного та державного діяча, борця за Незалежність України у ХХ столітті.

З початком Лютневої революції 1917 року Віктор Приходько активно долучився до українського національного руху. У травні 1917 року був обраний представником Поділля до складу Української Центральної Ради. У 1917–1918 роках очолював освітній напрям у Подільському губернському земстві, був губернським комісаром з народної освіти та розгорнув масштабну діяльність з організації українського шкільництва на Поділлі.

У квітні 1918 року його обрано головою Подільської губернської народної управи. Критично ставлячись до гетьманського режиму, взяв участь в антигетьманському повстанні. Після повалення гетьманату працював у структурах Директорії УНР – зокрема завідував Відділом судових справ. У 1919 році був переобраний головою Подільського губернського земства та став одним з авторів «Меморандуму громадських діячів Поділля», у якому містилася критика внутрішньої політики Директорії.

У 1920 році Віктора Приходька затверджено на посаді товариша Головноуповноваженого уряду УНР. Після поразки визвольних змагань працював в урядових структурах УНР в еміграції, викладав в Українській господарській академії в Подєбрадах, залишаючись активним учасником українського політичного життя за кордоном.

В еміграції він виступив одним з ініціаторів ідеї Всеукраїнського національного конгресу, був співзасновником товариства охорони українських історичних пам’яток за кордоном. Автор мемуарів «Під сонцем Поділля» – важливого джерела з історії українського руху на Поділлі кінця ХІХ – початку ХХ століття.

У роки Другої світової війни входив до складу Українського Центрального Комітету в Кракові та підписав звернення до українського народу із закликом до відновлення Української держави. З 1949 року мешкав у США, де протягом десяти років очолював Український конгресовий комітет Америки.

Віктор Приходько помер 5 лютого 1982 року у Нью-Йорку – все життя залишаючись послідовним борцем за українську державність.