Пам’яті сержанта Дениса Котлярова
До його слів дослухалися і солдати, і офіцери
Народився та мешкав все життя в селі Микулинці на Вінниччині. Після школи здобув фах кухаря-кондитера. Відслужив за цивільною спеціальністю строкову службу, а згодом працював за фахом.
У перші дні вторгнення пішов добровольцем у Сили оборони. Служив у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді. Воював на Миколаївщині, звільняв Херсон, боронив Соледар і Покровськ, де отримав важке поранення.
Після реабілітації почав служити в 3-й важкій Залізній бригаді. Воював на Сумщині та в Курській області. Командував кулеметним відділенням.
Загинув 7 жовтня 2025 під час виконання бойового завдання в районі села Колодязне на Харківщині. Майже рік вважався зниклим безвісти. Похований у рідному селі.
Пам’ять і слава!
Ігор Петрук
Фото: 3 окрема важка механізована Залізна бригада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
До його слів дослухалися і солдати, і офіцери
Народився та мешкав все життя в селі Микулинці на Вінниччині. Після школи здобув фах кухаря-кондитера. Відслужив за цивільною спеціальністю строкову службу, а згодом працював за фахом.
У перші дні вторгнення пішов добровольцем у Сили оборони. Служив у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді. Воював на Миколаївщині, звільняв Херсон, боронив Соледар і Покровськ, де отримав важке поранення.
Після реабілітації почав служити в 3-й важкій Залізній бригаді. Воював на Сумщині та в Курській області. Командував кулеметним відділенням.
Загинув 7 жовтня 2025 під час виконання бойового завдання в районі села Колодязне на Харківщині. Майже рік вважався зниклим безвісти. Похований у рідному селі.
Пам’ять і слава!
Ігор Петрук
Фото: 3 окрема важка механізована Залізна бригада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті пластуна, аеророзвідника «Азову» Івана Окуневського
Один із перших вихованців відродженого Пласту, учасник двох революцій та доброволець, який сказав: «Мамо, я обіцяю тобі волю»
Іван Окуневський (пластове псевдо «Скрипка», військове – «Окунь») народився 4 липня 1980 року. Виріс у Моршині на Львівщині.
У 1993 році 13-річний Іван вступив до щойно відновленого у незалежній Україні "Пласту". Участь у "Пласті" сформувала особистість Івана.
Після школи навчався в Київському політехнічному інституті на програміста. Працював за спеціальністю, водночас продовжував займатися громадським активізмом. Брав участь в Помаранчевій революції та Революції гідності.
У березні 2022 року долучився до лав Національної гвардії України. Служив пілотом БПЛА у складі бригади "Червона калина". Воював на Донеччині. Загинув 30 січня 2026 року на Покровському напрямку.
Похований у Моршині з військовими та пластунськими почестями. Посмертно нагороджений Залізним пластовим хрестом.
Світла пам’ять і вічна шана Герою!
Тетяна Когутич
Фото: Історія Пласту, Район.Моршин
За матеріалами: Історія Пласту, Район.Моршин
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInformhttps://morshyn.rayon.in.ua/news/1050246-skripka-povernuvsia-dodomu-na-shhiti-u-morsinskii-gromadi-poproshhalis-iz-zaxisnikom-ukrayini
Один із перших вихованців відродженого Пласту, учасник двох революцій та доброволець, який сказав: «Мамо, я обіцяю тобі волю»
Іван Окуневський (пластове псевдо «Скрипка», військове – «Окунь») народився 4 липня 1980 року. Виріс у Моршині на Львівщині.
У 1993 році 13-річний Іван вступив до щойно відновленого у незалежній Україні "Пласту". Участь у "Пласті" сформувала особистість Івана.
Після школи навчався в Київському політехнічному інституті на програміста. Працював за спеціальністю, водночас продовжував займатися громадським активізмом. Брав участь в Помаранчевій революції та Революції гідності.
У березні 2022 року долучився до лав Національної гвардії України. Служив пілотом БПЛА у складі бригади "Червона калина". Воював на Донеччині. Загинув 30 січня 2026 року на Покровському напрямку.
Похований у Моршині з військовими та пластунськими почестями. Посмертно нагороджений Залізним пластовим хрестом.
Світла пам’ять і вічна шана Герою!
Тетяна Когутич
Фото: Історія Пласту, Район.Моршин
За матеріалами: Історія Пласту, Район.Моршин
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInformhttps://morshyn.rayon.in.ua/news/1050246-skripka-povernuvsia-dodomu-na-shhiti-u-morsinskii-gromadi-poproshhalis-iz-zaxisnikom-ukrayini
Пам'яті штурмовика, старшого сержанта Дмитра Богуцького (позивний «Буг»)
Мав багато друзів, цінував родину, прагнув бути найкращим у всьому
Дмитро народився 29 липня 1997 року в селищі Стрижавка на Вінниччині. В юності активно займався спортом, представляв рідне селище на різних змаганнях з футболу та волейболу.
Після школи отримав дві вищі освіти - агрономічну у Вінницькому аграрному університеті та вчителя фізкультури у Вінницькому державному педуніверситеті імені Михайла Коцюбинського.
Однак покликання Дмитра була робота в правоохоронних органах, тому у 2018 році він пішов служити в групу затримання поліції охорони В Калинівці.
З початком вторгнення підписав контракт з штурмовою бригадою Нацполіції "Лють". Був заступником командира взводу, виконував бойові завдання на Донеччині.
Загинув у стрілецькому бою, під час штурмових дій в районі селі Кліщіївка на Бахумутському напрямку у ніч на 21 серпня 2023 року.
Похований у рідному селищі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та відзнакою Головнокомандувача Хрест Хоробрих.
Світла пам’ять і вічна шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція та Стрижавська громада
За матеріалами: Нацполіція, 20 Хвилин, Пам'ятаємо Героїв, Стрижавська громада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInformhttps://stryzhavska-rada.gov.ua/news/1693228527/
Мав багато друзів, цінував родину, прагнув бути найкращим у всьому
Дмитро народився 29 липня 1997 року в селищі Стрижавка на Вінниччині. В юності активно займався спортом, представляв рідне селище на різних змаганнях з футболу та волейболу.
Після школи отримав дві вищі освіти - агрономічну у Вінницькому аграрному університеті та вчителя фізкультури у Вінницькому державному педуніверситеті імені Михайла Коцюбинського.
Однак покликання Дмитра була робота в правоохоронних органах, тому у 2018 році він пішов служити в групу затримання поліції охорони В Калинівці.
З початком вторгнення підписав контракт з штурмовою бригадою Нацполіції "Лють". Був заступником командира взводу, виконував бойові завдання на Донеччині.
Загинув у стрілецькому бою, під час штурмових дій в районі селі Кліщіївка на Бахумутському напрямку у ніч на 21 серпня 2023 року.
Похований у рідному селищі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та відзнакою Головнокомандувача Хрест Хоробрих.
Світла пам’ять і вічна шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція та Стрижавська громада
За матеріалами: Нацполіція, 20 Хвилин, Пам'ятаємо Героїв, Стрижавська громада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInformhttps://stryzhavska-rada.gov.ua/news/1693228527/
Пам'яті бійця батальйону «Айдар» Романа Стусяка (позивний «Дата»)
Відмовився від посади кухаря задля того, щоб стати штурмовиком і звільняти від окупантів рідну землю
Роман народився 24 січня 1989 року у селі Новосілка Підгаєцького району. Після школи вивчав банківську справу в Тернопільському національному економічному університеті. Згодом працював у сфері будівництва.
У травні 2022 року мобілізувався до Сил оборони України. Місцем служби чоловік обрав 24-1 окремий штурмовий батальйон "Айдар". Йому пропонували тилову посаду кухаря, однак він на поліг на тому, щоб потрапити саме в штурмову роту підрозділу.
Брав участь в боях на Бахмутському напрямку. У жовтні підрозділ, де служив Роман потрапив в оточення вагнерівців. Прориваючись загинуло чимало українських бійців, зокрема і Роман Стусяк.
Тіло Романа, на жаль, залишилося на окупованій територій, адже через активний бій його не змогли евакуювати. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Світла пам’ять і честь Герою!
Юлія Томчишин
Фото з сімейного архіву та авторки
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Відмовився від посади кухаря задля того, щоб стати штурмовиком і звільняти від окупантів рідну землю
Роман народився 24 січня 1989 року у селі Новосілка Підгаєцького району. Після школи вивчав банківську справу в Тернопільському національному економічному університеті. Згодом працював у сфері будівництва.
У травні 2022 року мобілізувався до Сил оборони України. Місцем служби чоловік обрав 24-1 окремий штурмовий батальйон "Айдар". Йому пропонували тилову посаду кухаря, однак він на поліг на тому, щоб потрапити саме в штурмову роту підрозділу.
Брав участь в боях на Бахмутському напрямку. У жовтні підрозділ, де служив Роман потрапив в оточення вагнерівців. Прориваючись загинуло чимало українських бійців, зокрема і Роман Стусяк.
Тіло Романа, на жаль, залишилося на окупованій територій, адже через активний бій його не змогли евакуювати. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Світла пам’ять і честь Герою!
Юлія Томчишин
Фото з сімейного архіву та авторки
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті старшого солдата Дмитра Агеєва
Службі у Збройних Силах присвятив понад три роки життя
Дмитро народився 14 вересня 1995 року в Савинцях на Харківщині. Вищу освіту здобув в Харківському технічному університеті сільського господарства імені Петра Василенка.
До лав Збройних Сил України долучився у 2020 році. Брав участь в Операції Об'єднаних сил на Донеччині.
Повномасштабне вторгнення застав на військовій службі. Був механіком лісопильного відділення інженерно-технічної роти в 17 окремій важкій механізованій Криворізькій бригаді імені Костя Пестушка.
Дмитро загинув 9 серпня 2023 року від важкого поранення, яке отримав під час виконання бойового завдання в районі Часового Яру на Донеччині.
Похований у рідному селі. Посмертно нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ - Золотий Хрест.
Слава і шана!
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Службі у Збройних Силах присвятив понад три роки життя
Дмитро народився 14 вересня 1995 року в Савинцях на Харківщині. Вищу освіту здобув в Харківському технічному університеті сільського господарства імені Петра Василенка.
До лав Збройних Сил України долучився у 2020 році. Брав участь в Операції Об'єднаних сил на Донеччині.
Повномасштабне вторгнення застав на військовій службі. Був механіком лісопильного відділення інженерно-технічної роти в 17 окремій важкій механізованій Криворізькій бригаді імені Костя Пестушка.
Дмитро загинув 9 серпня 2023 року від важкого поранення, яке отримав під час виконання бойового завдання в районі Часового Яру на Донеччині.
Похований у рідному селі. Посмертно нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ - Золотий Хрест.
Слава і шана!
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам'яті головного сержанта Павла Діденка (позивний «Звіробій»)
Захисник воював з 2014 року, за його голову окупанти призначили винагороду 30 тисяч доларів
Павло народився 9 червня 1980 року в селі Турковичі на Рівненщині. Після школи працював трактористом на агропідприємстві. Любив рибалити, малювати та цікавився історією козацтва.
Брав участь у Революції гідності, а згодом серед перших добровольців пішов воювати в зону АТО. Служив в складі 54-го окремого розвідувального батальйону.
у Дебальцевому, Пісках, під Маріуполем, брав участь у визволенні Павлопільська, Сорокиного Донецької області та інших населених пунктів. Він вижив в Іловайському котлі. Регулярно виконував завдання у глибокому ворожому тилу.
Особливу ненависть ворогів Діденко отримав, коли знищив ворожий склад з 20 тоннам боєприпасів. Також на рахунку Діденка було 18 знищених танків та іншої бронетехніки. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та відомчими відзнаками.
У 2019 році Діденко став головний ротним сержантом у складі 130-го окремого розвідувального батальйону. Повномасштабне вторгнення зустрів на бойових позиціях на Донеччині.
9 липня 2025 року Діденко очолював операцію з евакуації побратимів, що потрапили у напів оточення в районі села Товсте на Донеччині. Загинув під час виконання бойового завдання від влучання FPV-дрона.
Поховали воїна на Алеї Слави у місті Дубно.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Тетяна Тиндик
Джерела: Суспільне, Волинськ служба новин,
Меморіал «Платформа памʼяті», NV
Фото: архівні фото Звіробоя та дружини, Дубенський замок
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Захисник воював з 2014 року, за його голову окупанти призначили винагороду 30 тисяч доларів
Павло народився 9 червня 1980 року в селі Турковичі на Рівненщині. Після школи працював трактористом на агропідприємстві. Любив рибалити, малювати та цікавився історією козацтва.
Брав участь у Революції гідності, а згодом серед перших добровольців пішов воювати в зону АТО. Служив в складі 54-го окремого розвідувального батальйону.
у Дебальцевому, Пісках, під Маріуполем, брав участь у визволенні Павлопільська, Сорокиного Донецької області та інших населених пунктів. Він вижив в Іловайському котлі. Регулярно виконував завдання у глибокому ворожому тилу.
Особливу ненависть ворогів Діденко отримав, коли знищив ворожий склад з 20 тоннам боєприпасів. Також на рахунку Діденка було 18 знищених танків та іншої бронетехніки. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та відомчими відзнаками.
У 2019 році Діденко став головний ротним сержантом у складі 130-го окремого розвідувального батальйону. Повномасштабне вторгнення зустрів на бойових позиціях на Донеччині.
9 липня 2025 року Діденко очолював операцію з евакуації побратимів, що потрапили у напів оточення в районі села Товсте на Донеччині. Загинув під час виконання бойового завдання від влучання FPV-дрона.
Поховали воїна на Алеї Слави у місті Дубно.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Тетяна Тиндик
Джерела: Суспільне, Волинськ служба новин,
Меморіал «Платформа памʼяті», NV
Фото: архівні фото Звіробоя та дружини, Дубенський замок
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
25 жовтня 1920 р. в селищі Алупка Таврійської губернії (Кримський півострів) народився Амет-Хан Султан, льотчик-випробувач кримськотатарського походження, двічі Герой Радянського Союзу.
Сім’я майбутнього льотчика була строкатою за своїм походженням. Батько, Султан Амет-Хан, походив з лакців (одного з дагестанських етносів), а мати, Насібе, була кримською татаркою. Проте юнак ідентифікував себе виключно з місцевим тереном.
Навчаючись у залізничній школі фабрично-заводського учнівства в Сімферополі, Амет-Хан виявив неабияку зацікавленість до льотної справи. Тож зі скромного члена Сімферопольського аероклубу він незабаром стає курсантом елітної Качинської військової школи льотчиків.
Отримавши по випуску звання молодшого лейтенанта, Амет-Хан Султан був відправлений до 4-го винищувального авіаполку Одеського військового округу. В цій частині він зустрів початок німецького вторгнення на територію Радянського Союзу.
В перші місяці війни молодий льотчик здійснив низку розвідувальних польотів над окупованими Тирасполем, Кишиневом та Миколаєвом та неодноразово атакував на своєму біплані живу силу ворога. За що отримав свою першу бойову нагороду – орден Червоної Зірки. В 1942 році, вже будучи пілотом британського «Гоукера Гаррікейна», Амет-Хан шляхом тарану підбив над Ярославлем німецький бомбардувальник «Юнкерс-88».
Станом на кінець 1942 року, Амет-Хан Султан мав понад 17 повітряних перемог над ворогом, котрі здобув за 247 бойових вильотів. За ці успіхи його перевели до 9-го гвардійського винищувального авіаційного Червонопрапорного полку. Цей підрозділ належав до так званих «загонів вільного полювання» — військових частин, що складалися з досвідчених асів та були націлені на індивідуальний стиль бою. В складі цього підрозділу Амет-Хан воював до кінця Другої Світової війни та відзначився у боях під Сталінградом, Таганрогом, Ростовом-на-Дону, рідним Кримом, а також Східною Пруссією та Берліном, був двічі нагородженим найвищою почесною відзнакою держави - званням Героя Радянського Союзу.
За весь період війни Амет-Хан Султан здійснив 602 бойових вильоти та знищив особисто і в групових боях понад 49 ворожих літаків, ставши одним із найрезультативніших асів СРСР.
Повоєнна діяльність Амет-Хана Султана нерозривно пов’язана з авіаційною справою. В 1947 році він став льотчиком-випробувачем льотно-дослідницького інституту у Жуковському. Амет-Хан Султан брав участь у випробуванні найновішої авіаційної техніки того часу. Зокрема, в 1949 році першим в країні здійснив автоматичне дозаправлення бомбардувальника в повітрі, а в 1951-53 роках провів випробування першої радянської авіаційної протикорабельної крилатої ракети КС («Комета»). За вищезгадані заслуги отримав почесне звання заслуженого льотчика-випробувача СРСР.
Маловідомою сторінкою біографії Амет-Хана Султана є його правозахисна діяльність. У травні 1944 року, перебуваючи у відпустці в рідному селищі, він став свідком одного з найбільших злочинів радянської влади — депортації кримських татар. В часи хрущовської “відлиги” Амет-Хан неодноразово брав участь у підписанні колективних листів-звернень до Москви з метою повернення депортованих народів до їх колишніх земель, відвідував кримських татар у спецпоселеннях в центральноазійських республіках СРСР.
Амет-Хан Султан загинув 1 лютого 1971 року під час випробування реактивного двигуна на багатоцільовому літаку Ту-16. Проте, пам’ять про нього збереглася в назвах аеропортів столиці Дагестану, Махачкали, та міста Сімферополь в Автономній Республіці Крим, а також низці вулиць в Казані, Алупці, Ростові-на-Дону, Мелітополі та Черкасах. Амет-Хан Султан став головним персонажем першого кримськотатарського повнометражного фільму незалежної України – «Хайтарма».
Сім’я майбутнього льотчика була строкатою за своїм походженням. Батько, Султан Амет-Хан, походив з лакців (одного з дагестанських етносів), а мати, Насібе, була кримською татаркою. Проте юнак ідентифікував себе виключно з місцевим тереном.
Навчаючись у залізничній школі фабрично-заводського учнівства в Сімферополі, Амет-Хан виявив неабияку зацікавленість до льотної справи. Тож зі скромного члена Сімферопольського аероклубу він незабаром стає курсантом елітної Качинської військової школи льотчиків.
Отримавши по випуску звання молодшого лейтенанта, Амет-Хан Султан був відправлений до 4-го винищувального авіаполку Одеського військового округу. В цій частині він зустрів початок німецького вторгнення на територію Радянського Союзу.
В перші місяці війни молодий льотчик здійснив низку розвідувальних польотів над окупованими Тирасполем, Кишиневом та Миколаєвом та неодноразово атакував на своєму біплані живу силу ворога. За що отримав свою першу бойову нагороду – орден Червоної Зірки. В 1942 році, вже будучи пілотом британського «Гоукера Гаррікейна», Амет-Хан шляхом тарану підбив над Ярославлем німецький бомбардувальник «Юнкерс-88».
Станом на кінець 1942 року, Амет-Хан Султан мав понад 17 повітряних перемог над ворогом, котрі здобув за 247 бойових вильотів. За ці успіхи його перевели до 9-го гвардійського винищувального авіаційного Червонопрапорного полку. Цей підрозділ належав до так званих «загонів вільного полювання» — військових частин, що складалися з досвідчених асів та були націлені на індивідуальний стиль бою. В складі цього підрозділу Амет-Хан воював до кінця Другої Світової війни та відзначився у боях під Сталінградом, Таганрогом, Ростовом-на-Дону, рідним Кримом, а також Східною Пруссією та Берліном, був двічі нагородженим найвищою почесною відзнакою держави - званням Героя Радянського Союзу.
За весь період війни Амет-Хан Султан здійснив 602 бойових вильоти та знищив особисто і в групових боях понад 49 ворожих літаків, ставши одним із найрезультативніших асів СРСР.
Повоєнна діяльність Амет-Хана Султана нерозривно пов’язана з авіаційною справою. В 1947 році він став льотчиком-випробувачем льотно-дослідницького інституту у Жуковському. Амет-Хан Султан брав участь у випробуванні найновішої авіаційної техніки того часу. Зокрема, в 1949 році першим в країні здійснив автоматичне дозаправлення бомбардувальника в повітрі, а в 1951-53 роках провів випробування першої радянської авіаційної протикорабельної крилатої ракети КС («Комета»). За вищезгадані заслуги отримав почесне звання заслуженого льотчика-випробувача СРСР.
Маловідомою сторінкою біографії Амет-Хана Султана є його правозахисна діяльність. У травні 1944 року, перебуваючи у відпустці в рідному селищі, він став свідком одного з найбільших злочинів радянської влади — депортації кримських татар. В часи хрущовської “відлиги” Амет-Хан неодноразово брав участь у підписанні колективних листів-звернень до Москви з метою повернення депортованих народів до їх колишніх земель, відвідував кримських татар у спецпоселеннях в центральноазійських республіках СРСР.
Амет-Хан Султан загинув 1 лютого 1971 року під час випробування реактивного двигуна на багатоцільовому літаку Ту-16. Проте, пам’ять про нього збереглася в назвах аеропортів столиці Дагестану, Махачкали, та міста Сімферополь в Автономній Республіці Крим, а також низці вулиць в Казані, Алупці, Ростові-на-Дону, Мелітополі та Черкасах. Амет-Хан Султан став головним персонажем першого кримськотатарського повнометражного фільму незалежної України – «Хайтарма».
Памʼяті Олега Бодунова
Мав надзвичайно широкі інтереси в житті
Олег Бодунов народився 15 січня 1976 року у селі Спасівка Сатанівської громади на Хмельниччині.
Вищу освіту здобув в Національному університеті харчових технологій. Після навчання повернувся до рідного села, працював в деревообробній галузі. Цікавився наукою, мистецтвом, колекціонуванням та історією.
З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до лав Сил оборони України. Служив у складі 3 окремої танкової бригади. Брав участь в боях на Харківщині. Розпочинав службу, як піхотинець, згодом став оператором РЕБ. Був двічі поранений при виконанні бойових завдань.
Помер внаслідок серцевої хвороби під час виконання бойового завдання 22 вересня 2026 року на Харківщині. Похований у Сатанові.
Ігор Романенко
Фото: Facebook-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригади
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Мав надзвичайно широкі інтереси в житті
Олег Бодунов народився 15 січня 1976 року у селі Спасівка Сатанівської громади на Хмельниччині.
Вищу освіту здобув в Національному університеті харчових технологій. Після навчання повернувся до рідного села, працював в деревообробній галузі. Цікавився наукою, мистецтвом, колекціонуванням та історією.
З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до лав Сил оборони України. Служив у складі 3 окремої танкової бригади. Брав участь в боях на Харківщині. Розпочинав службу, як піхотинець, згодом став оператором РЕБ. Був двічі поранений при виконанні бойових завдань.
Помер внаслідок серцевої хвороби під час виконання бойового завдання 22 вересня 2026 року на Харківщині. Похований у Сатанові.
Ігор Романенко
Фото: Facebook-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригади
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Памʼяті мінометника Станіслава Демидчика (позивний «Кінолог»)
Загинув, прикривши собою побратима від кулі снайпера
Станіслав народився 7 вересня 2002 року в Ковалівці на Миколаївщині. Закінчив Надбузький професійний аграрний ліцей, згодом служив строкову кінологом в Національній гвардії України.
Строковиком застав початок повномасштабного вторгнення. Брав участь в обороні Київщини. Пізніше продовжив службу у батальйоні оперативного призначення «Фенікс», де очолив взвод. Останнім місцем служби була посада командира мінометної батареї в корпусі НГУ "Азов".
9 серпня 2025 року біля села Новоекономічне на Донеччині загинув від ворожої снайперської кулі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна шана Герою!
За матеріалами: Суспільне Миколаїв, Тульчин Онлайн
Фото: сервіс "Ми Вас пам’ятаємо!", Тульчин Онлайн, Суспільне
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.https://www.remember.org.ua/data/?id=LFW0G0X0Q001&fbclid=IwY2xjawU0pE5leHRuA2FlbQIxMABwZG9mBWJyaWQRMTMyUFB5MndOMGl1VkRBQlRzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEel8-IJhr6fF9bnO8HmnWR5MvmgqD4d54rLwf6k8Pp9dd1_3KG0Is5q7jwzjQ_aem_lmy_He2I6jjmVTjt0qXbHA
Загинув, прикривши собою побратима від кулі снайпера
Станіслав народився 7 вересня 2002 року в Ковалівці на Миколаївщині. Закінчив Надбузький професійний аграрний ліцей, згодом служив строкову кінологом в Національній гвардії України.
Строковиком застав початок повномасштабного вторгнення. Брав участь в обороні Київщини. Пізніше продовжив службу у батальйоні оперативного призначення «Фенікс», де очолив взвод. Останнім місцем служби була посада командира мінометної батареї в корпусі НГУ "Азов".
9 серпня 2025 року біля села Новоекономічне на Донеччині загинув від ворожої снайперської кулі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна шана Герою!
За матеріалами: Суспільне Миколаїв, Тульчин Онлайн
Фото: сервіс "Ми Вас пам’ятаємо!", Тульчин Онлайн, Суспільне
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.https://www.remember.org.ua/data/?id=LFW0G0X0Q001&fbclid=IwY2xjawU0pE5leHRuA2FlbQIxMABwZG9mBWJyaWQRMTMyUFB5MndOMGl1VkRBQlRzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEel8-IJhr6fF9bnO8HmnWR5MvmgqD4d54rLwf6k8Pp9dd1_3KG0Is5q7jwzjQ_aem_lmy_He2I6jjmVTjt0qXbHA
Пам’яті санітара-стрільця Вадима Морозова
Повернувся з Польщі, щоби волонтерити і захищати свою країну
Вадим Морозов народився 30 липня 1999 року в селі Велика Виска Кіровоградської області. Закінчив медичний коледж імені Єфрема Мухіна в Кропивницькому, після чого довгий час жив та працював у Польщі.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік добровільно повернувся до України та долучився до волонтерського руху. Працював в Кіровоградському обласному осередку Товариства Червоного Хреста.
У 2024 році долучився до Сил оборони України. Як стрілець-санітар воював в складі Третьої окремої штурмової бригади на Донеччині.
Загинув 25 травня 2025 року виконуючи бойове завдання поблизу Новомихайлівки. Похований у рідному селі.
Вічна слава і пам’ять захиснику України!
Валентина Кащенко
Фото: Великовисківська територіальна громада, Вадим Морозов
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Повернувся з Польщі, щоби волонтерити і захищати свою країну
Вадим Морозов народився 30 липня 1999 року в селі Велика Виска Кіровоградської області. Закінчив медичний коледж імені Єфрема Мухіна в Кропивницькому, після чого довгий час жив та працював у Польщі.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік добровільно повернувся до України та долучився до волонтерського руху. Працював в Кіровоградському обласному осередку Товариства Червоного Хреста.
У 2024 році долучився до Сил оборони України. Як стрілець-санітар воював в складі Третьої окремої штурмової бригади на Донеччині.
Загинув 25 травня 2025 року виконуючи бойове завдання поблизу Новомихайлівки. Похований у рідному селі.
Вічна слава і пам’ять захиснику України!
Валентина Кащенко
Фото: Великовисківська територіальна громада, Вадим Морозов
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Григорій Чижевський – полковник Армії УНР, один із творців української артилерії, міністр внутрішніх справ і учасник Першого та Другого Зимового походу.
Він пройшов Першу світову війну, німецький полон, бої за незалежність України та вимушену еміграцію.
Командував гарматними підрозділами, служив у легендарній Залізній дивізії, а після поразки Визвольних змагань відтворив бойовий досвід українського війська у своїх працях.
У 1936 році Чижевський помер на чужині, так і не побачивши відновленої незалежної України.
Та його історія не закінчилася.
Сьогодні ім'я Григорія Чижевського носить 48-ма окрема артилерійська бригада ЗСУ. І це нагадування про те, що українська артилерія має власну історію, власних командирів і традиції боротьби, що сягають далеко за межі сучасної війни.
Гортайте карусель, щоб дізнатися історію полковника, чия справа пережила століття.
Він пройшов Першу світову війну, німецький полон, бої за незалежність України та вимушену еміграцію.
Командував гарматними підрозділами, служив у легендарній Залізній дивізії, а після поразки Визвольних змагань відтворив бойовий досвід українського війська у своїх працях.
У 1936 році Чижевський помер на чужині, так і не побачивши відновленої незалежної України.
Та його історія не закінчилася.
Сьогодні ім'я Григорія Чижевського носить 48-ма окрема артилерійська бригада ЗСУ. І це нагадування про те, що українська артилерія має власну історію, власних командирів і традиції боротьби, що сягають далеко за межі сучасної війни.
Гортайте карусель, щоб дізнатися історію полковника, чия справа пережила століття.
Пам`яті добровольця, розвідника Костянтина Тітова
Навіки 50 років
Костянтин Тітов народився та виріс у Кропивницькому. Закінчив місцевий коледж економіки та права. Жив та працював у селі Вільне неподалік Кроповницького.
З першого дня повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Воював на Миколаївщині, Херсонщині, Чернігівщині, Сумщині та Донеччині у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади.
Пізніше перевівся до 3-ї окремої важкої механізованої бригади, де служив розвідником.
Загинув в бою за село Тополі на Харківщині 10 лютого 2025 року. Довгий час вважався зниклим безвісти. Поховати Костянтина в рідному селі Вільне 30 вересня 2026 року.
Ігор Романенко
Фото: Facebook-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригад
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Навіки 50 років
Костянтин Тітов народився та виріс у Кропивницькому. Закінчив місцевий коледж економіки та права. Жив та працював у селі Вільне неподалік Кроповницького.
З першого дня повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Воював на Миколаївщині, Херсонщині, Чернігівщині, Сумщині та Донеччині у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади.
Пізніше перевівся до 3-ї окремої важкої механізованої бригади, де служив розвідником.
Загинув в бою за село Тополі на Харківщині 10 лютого 2025 року. Довгий час вважався зниклим безвісти. Поховати Костянтина в рідному селі Вільне 30 вересня 2026 року.
Ігор Романенко
Фото: Facebook-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригад
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
УІНП ВШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ПИЛИПА ОРЛИКА
Сьогодні минає 354 роки від дня народження Пилипа Орлика, українського політичного, військового та державного діяча, Генерального писаря, а згодом – гетьмана Війська Запорозького у вигнанні, одного з упорядників «Договорів і постанов», конституційного акту, який вважається першою українською Конституцією.
З цієї нагоди колектив Українського інституту національної пам’яті поклав квіти до пам’ятника, встановленого на його честь.
«Ми маємо берегти і шанувати пам’ять про наших видатних предків, тих, хто доклався до творення української державності, – зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров. – Пилип Орлик є однією з найважливіших постатей української історіЇ, і дуже б хотілося, щоб квіти біля його пам’ятника з'являлися не лише з нагоди пам’ятних дат».
Сьогодні минає 354 роки від дня народження Пилипа Орлика, українського політичного, військового та державного діяча, Генерального писаря, а згодом – гетьмана Війська Запорозького у вигнанні, одного з упорядників «Договорів і постанов», конституційного акту, який вважається першою українською Конституцією.
З цієї нагоди колектив Українського інституту національної пам’яті поклав квіти до пам’ятника, встановленого на його честь.
«Ми маємо берегти і шанувати пам’ять про наших видатних предків, тих, хто доклався до творення української державності, – зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров. – Пилип Орлик є однією з найважливіших постатей української історіЇ, і дуже б хотілося, щоб квіти біля його пам’ятника з'являлися не лише з нагоди пам’ятних дат».
Пам'яті капітана поліції Сергія Мовчуна
Був справедливою, принциповою та надійною людиною, на нього завжди можна було покластися
Сергій народився 26 вересня 1983 року в селі Неньковичі.
В органих внутрішніх справ прийшов після строкової служби в ЗСУ у 2008 році. Спершу служив у патрулі, згодом протягом п'яти років був дільничим офіцером. Пізніше обіймав посаду інспектора батальйону поліції особливого призначення.
У червні 2024 року одним з перших долучився до новосформованого стрілецького батайльону, що складався з поліцейських. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Загинув 13 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку, внаслідок удару ворожого дрона. Певний час вважався зниклим безвісти. Похований 10 вересня 2025 року у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і шана Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція
За матеріалами: Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був справедливою, принциповою та надійною людиною, на нього завжди можна було покластися
Сергій народився 26 вересня 1983 року в селі Неньковичі.
В органих внутрішніх справ прийшов після строкової служби в ЗСУ у 2008 році. Спершу служив у патрулі, згодом протягом п'яти років був дільничим офіцером. Пізніше обіймав посаду інспектора батальйону поліції особливого призначення.
У червні 2024 року одним з перших долучився до новосформованого стрілецького батайльону, що складався з поліцейських. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Загинув 13 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку, внаслідок удару ворожого дрона. Певний час вважався зниклим безвісти. Похований 10 вересня 2025 року у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і шана Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція
За матеріалами: Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті чеського добровольця Карела Кучери (позивний «Чарлі Чех»)
Став першим громадянином Чехії, якого власна держава відзначила за участь у війні з Україною.
Карел народився 24 червня 2000 року. Разом з родиною жив в містечку Нове-Страшеці на заході Чехії. З дитинства мріяв про військову кар'єру, однак через наполягання батьків пішов навчатися в педагогічний коледж. З початком пандемії покинув навчання та долучився до Резерву Армії Чеської Республіки.
У 2022 вступив до Оборонного коледжу у Брно. Але через початок повномасштабного вторгнення вирішив поїхати в України та долучитися до Інтернаціонального Легіону Сил ТрО. Був розвідником та виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині. Був відзначений нагородою Головнокомандувача ЗСУ - Сталевий хрест.
Загинув у березні 2023 року в районі села Хромівка на Бахмутському напрямку. Ліквідувавши двох російських окупантів зі стрілецької зброї, Карел отримав три кульових поранення. Загинув від внутрішньої кровотечі, під час надання допомоги. Похований в чеському селі Тухловіце, де живуть його дідусь та бабуся.
У жовтні 2024 року нагороджений посмертно чеською медаллю "За героїзм" Він став першим громадянином Чеської Республіки, якого власна держава нагородила за участь в Війні за Незалежність України. Того ж року посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава і подяка добровольцю!
Джерела: Pamet Naroda, Seznam Zpravy, Посольство України в Чеській Республіці
Фото: сімейний архів, Seznam Zpravy
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Став першим громадянином Чехії, якого власна держава відзначила за участь у війні з Україною.
Карел народився 24 червня 2000 року. Разом з родиною жив в містечку Нове-Страшеці на заході Чехії. З дитинства мріяв про військову кар'єру, однак через наполягання батьків пішов навчатися в педагогічний коледж. З початком пандемії покинув навчання та долучився до Резерву Армії Чеської Республіки.
У 2022 вступив до Оборонного коледжу у Брно. Але через початок повномасштабного вторгнення вирішив поїхати в України та долучитися до Інтернаціонального Легіону Сил ТрО. Був розвідником та виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині. Був відзначений нагородою Головнокомандувача ЗСУ - Сталевий хрест.
Загинув у березні 2023 року в районі села Хромівка на Бахмутському напрямку. Ліквідувавши двох російських окупантів зі стрілецької зброї, Карел отримав три кульових поранення. Загинув від внутрішньої кровотечі, під час надання допомоги. Похований в чеському селі Тухловіце, де живуть його дідусь та бабуся.
У жовтні 2024 року нагороджений посмертно чеською медаллю "За героїзм" Він став першим громадянином Чеської Республіки, якого власна держава нагородила за участь в Війні за Незалежність України. Того ж року посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава і подяка добровольцю!
Джерела: Pamet Naroda, Seznam Zpravy, Посольство України в Чеській Республіці
Фото: сімейний архів, Seznam Zpravy
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті «Привида Києва» Марата Мамбетова
Про нього розповідають: «Він жив польотами, жив авіацією. Постійно літав, постійно тренувався»
Народився 17 липня 2001 року на Мелітопольщині. Батько був пілотом гелікоптера, тому з дитинства мріяв про небо.
Під час навчання в Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба на відмінно освоїв зразу три типи літаків: ХАЗ, Л-39 і МІГ-29. У 2022 році молодий офіцер розпочав службу у 40-й бригаді тактичної авіації відомої як «Привиди Києва».
Жив авіацією, пройшовши за чотири роки шлях від лейтенанта до майора. Лише за останні два роки здійснив понад 200 бойових вильотів з ураженнями десятків повітряних цілей. Був відзначений орденами "За мужність" ІІ та ІІІ ступенів.
Загинув 1 жовтня 2026 року в повітряному бою, коли виконував завдання з нанесення ракетно-бомбових ударів для прикриття наземних підрозділів. Посмертно присвоєно звання Героя України. Похований у Києві.
Вічна слава і шана герою!
Фото: Повітряне командування "Центр"
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Про нього розповідають: «Він жив польотами, жив авіацією. Постійно літав, постійно тренувався»
Народився 17 липня 2001 року на Мелітопольщині. Батько був пілотом гелікоптера, тому з дитинства мріяв про небо.
Під час навчання в Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба на відмінно освоїв зразу три типи літаків: ХАЗ, Л-39 і МІГ-29. У 2022 році молодий офіцер розпочав службу у 40-й бригаді тактичної авіації відомої як «Привиди Києва».
Жив авіацією, пройшовши за чотири роки шлях від лейтенанта до майора. Лише за останні два роки здійснив понад 200 бойових вильотів з ураженнями десятків повітряних цілей. Був відзначений орденами "За мужність" ІІ та ІІІ ступенів.
Загинув 1 жовтня 2026 року в повітряному бою, коли виконував завдання з нанесення ракетно-бомбових ударів для прикриття наземних підрозділів. Посмертно присвоєно звання Героя України. Похований у Києві.
Вічна слава і шана герою!
Фото: Повітряне командування "Центр"
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті музикознавця та розвідника Івана Кузьмінського (позивний «Доцент»)
Мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину
Іван Кузьмінський народився 5 жовтня 1983 року у місті Бердичів на Житомирщині. Пройшов всі шляхи музичної освіти: дитяча музична школа, Житомирське музичне училище імені Косенка, Київська консерваторія.
У 2014 отримав ступінь кандидата мистецтвознавства. Викладав в рідному училищі та Національної музичній академії імені Петра Чайковського. Був дослідником автентичної музичної спадщини України.
Паралельно з науково-викладацькою роботою, працював режисером на дитячому телеканалі "МаляткоTV".
З початком вторгнення долучився добровольцем до Сил оборони України. Спершу служив в роті охорони ТЦК Дарницького району. Після завершення оборони Києва добровільно пішов у бойовий підрозділ - 67 окрему механізовану бригаду. Був бойовим розвідником, виконував завдання на Харківщині та Бахмутському напрямку.
Загинув 17 травня 2023 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині. Похований у Бердичеві. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять захиснику!
Джерела: The Claquers, Академія української преси, “ЦН.Блоги”
Фото: The Claquers
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину
Іван Кузьмінський народився 5 жовтня 1983 року у місті Бердичів на Житомирщині. Пройшов всі шляхи музичної освіти: дитяча музична школа, Житомирське музичне училище імені Косенка, Київська консерваторія.
У 2014 отримав ступінь кандидата мистецтвознавства. Викладав в рідному училищі та Національної музичній академії імені Петра Чайковського. Був дослідником автентичної музичної спадщини України.
Паралельно з науково-викладацькою роботою, працював режисером на дитячому телеканалі "МаляткоTV".
З початком вторгнення долучився добровольцем до Сил оборони України. Спершу служив в роті охорони ТЦК Дарницького району. Після завершення оборони Києва добровільно пішов у бойовий підрозділ - 67 окрему механізовану бригаду. Був бойовим розвідником, виконував завдання на Харківщині та Бахмутському напрямку.
Загинув 17 травня 2023 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині. Похований у Бердичеві. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять захиснику!
Джерела: The Claquers, Академія української преси, “ЦН.Блоги”
Фото: The Claquers
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті полковника Олександра Махачека (позивний «Чех»)
Військовий інженер, який до останнього рятував життя побратимів
Олександр Махачек народився 15 липня 1972 року в місті Радехів на Львівщині.
Все життя присвятив військовій службі. Розпочинав, як командир розвідвзводу. Згодом було навчання у Військовій академії та служба в інженерних військах в Одесі, Житомирі та Чернігові.
З 2014 року брав участь в АТО та ООС. Мав кілька поранень та контузію. За хоробрість при виконанні бойових завдань нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
З початком повномасштабного вторгнення відповідав за інженерні роботи з оборони Київщини. Він керував роботами з підготовки інженерних загороджень і мінування важливих ділянок місцевості, а також підготовкою об’єктів інфраструктури до знищення, щоб ускладнити просування російських військ. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.
Після завершення оборони Київщини, виконував бойові завдання на Луганщині.
30 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі Лисичанську потрапив з підрозділом під артилерійський обстріл. Полковник Махачек організував евакуацію підлеглих, однак сам залишився на позиції та загинув від артилерійського удару.
Похований у Житомирі. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Військовий інженер, який до останнього рятував життя побратимів
Олександр Махачек народився 15 липня 1972 року в місті Радехів на Львівщині.
Все життя присвятив військовій службі. Розпочинав, як командир розвідвзводу. Згодом було навчання у Військовій академії та служба в інженерних військах в Одесі, Житомирі та Чернігові.
З 2014 року брав участь в АТО та ООС. Мав кілька поранень та контузію. За хоробрість при виконанні бойових завдань нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
З початком повномасштабного вторгнення відповідав за інженерні роботи з оборони Київщини. Він керував роботами з підготовки інженерних загороджень і мінування важливих ділянок місцевості, а також підготовкою об’єктів інфраструктури до знищення, щоб ускладнити просування російських військ. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.
Після завершення оборони Київщини, виконував бойові завдання на Луганщині.
30 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі Лисичанську потрапив з підрозділом під артилерійський обстріл. Полковник Махачек організував евакуацію підлеглих, однак сам залишився на позиції та загинув від артилерійського удару.
Похований у Житомирі. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам'яті лейтенанта поліції Андрія Павлюка
Романтик, сповнений мужності, відваги та глибокого почуття справедливості - говорять про сина батьки
Андрій народився 12 грудня 1998 року у селі Малі Дорогостаї, що на Рівненщині. З дитинства мріяв про службу в правоохоронних органах, тому після отримання інженерної освіти в Львівській політехніці вирішив йти служити в Національну поліцію.
Пройшов вишкіл в Рівненській академії патрульної поліції та розпочав службу в секторі швидкого реагування по Вараському району.
У березні 2023 року офіцер долучився до Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють». Брав участь в обороні Бахмута.
Загинув 15 грудня 2023 року під час боїв за село Кліщіївка, що неподалік від Бахмута.
Похований у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та присвоєно звання старшого лейтенанта поліції.
Шана й світла пам'ять Герою!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція
За матеріалами: Книга пам'яті органів системи МВС, Суспільне Рівне, ОГО
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInformhttps://ogo.ua/mriyav-buty-ofitserom-stav-heroyem-rivnenshchyna-vshanovuye-andriya-pavlyuka/
Романтик, сповнений мужності, відваги та глибокого почуття справедливості - говорять про сина батьки
Андрій народився 12 грудня 1998 року у селі Малі Дорогостаї, що на Рівненщині. З дитинства мріяв про службу в правоохоронних органах, тому після отримання інженерної освіти в Львівській політехніці вирішив йти служити в Національну поліцію.
Пройшов вишкіл в Рівненській академії патрульної поліції та розпочав службу в секторі швидкого реагування по Вараському району.
У березні 2023 року офіцер долучився до Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють». Брав участь в обороні Бахмута.
Загинув 15 грудня 2023 року під час боїв за село Кліщіївка, що неподалік від Бахмута.
Похований у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та присвоєно звання старшого лейтенанта поліції.
Шана й світла пам'ять Герою!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція
За матеріалами: Книга пам'яті органів системи МВС, Суспільне Рівне, ОГО
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInformhttps://ogo.ua/mriyav-buty-ofitserom-stav-heroyem-rivnenshchyna-vshanovuye-andriya-pavlyuka/
Пам’яті старшого сержанта, аеророзвідника «Mahno Group» Ігоря Погребенника (позивний «Нацик»)
Слова «Ніколи не здавайся!» були гаслом в його житті
Ігор народився у селі Рожнів на Прикарпатті. В школі цікавився математикою та футболом. Вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, однак вирішив перервати навчання, щоб служити в Національній гвардії.
Брав участь в АТО: стояв на захисті Донецька та обороні Маріуполя. Після служби, працював в мережі будівельних гіпермаркетів.
З початком повномасштабного вторгнення намагався долучитися до бойових підрозділів ЗСУ, однак отримав відмову, тому що вакансії були зайняті, тому тимчасово служив у теробороні Тисмениці.
Згодом став командиром 2-го взводу безпілотних авіаційних комплексів 1-ї роти 102-ї окремої бригади Сил ТрО. На початку 2023 року Ігор із побратимами заснував «Mahno Group», яка виконувала бойові завдання з аеророзвідки, ремонту та виготовлення дронів, а також розробки спеціальних систем скидів на Запорізькому напрямку.
Загинув 26 лютого 2025 року внаслідок поранень, отриманих під час авіаційного удару російським КАБом по Гуляйполю.
Вічна слава Герою!
Фото надала Галина Погребенник і Віталій Вербовий
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Слова «Ніколи не здавайся!» були гаслом в його житті
Ігор народився у селі Рожнів на Прикарпатті. В школі цікавився математикою та футболом. Вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, однак вирішив перервати навчання, щоб служити в Національній гвардії.
Брав участь в АТО: стояв на захисті Донецька та обороні Маріуполя. Після служби, працював в мережі будівельних гіпермаркетів.
З початком повномасштабного вторгнення намагався долучитися до бойових підрозділів ЗСУ, однак отримав відмову, тому що вакансії були зайняті, тому тимчасово служив у теробороні Тисмениці.
Згодом став командиром 2-го взводу безпілотних авіаційних комплексів 1-ї роти 102-ї окремої бригади Сил ТрО. На початку 2023 року Ігор із побратимами заснував «Mahno Group», яка виконувала бойові завдання з аеророзвідки, ремонту та виготовлення дронів, а також розробки спеціальних систем скидів на Запорізькому напрямку.
Загинув 26 лютого 2025 року внаслідок поранень, отриманих під час авіаційного удару російським КАБом по Гуляйполю.
Вічна слава Герою!
Фото надала Галина Погребенник і Віталій Вербовий
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Офіційний канал Українського інституту національної пам'яті
Створено: 22 травня 2025
Відповідальні: Miro Baida