Пам’яті розвідника-сапера Степана Фецича (позивний «Ібліс»)
Мав стати юристом, понад усе любив книги, але обрав шлях захисника
Степан народився 12 серпня 2000 року в селі Возилів Тернопільської області. Після школи закінчив Бучацький аграрний коледж за спеціальністю «Ветеринарія», згодом працював техніком-геофізиком у ТОВ «Георозвідка».
Хлопець багато читав, щиро цікавився літературою та планував у майбутньому здобути вищу юридичну освіту. Проте велика війна вмить змінила всі цивільні плани.
Уже 26 лютого 2022 року Степан став на захист Батьківщини. Він служив у лавах 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов» на посаді розвідника-сапера.
Захисник загинув 26 серпня 2023 року під час виконання бойових завдань на території Серебрянського лісництва у районі населеного пункту Кремінна, Луганської області.
Поховали молодого розвідника-сапера в рідному селі Возилів. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Світла пам'ять Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Степана Фецича, Суспільне Тернопіль, відкриті джерела.
Джерела матеріалу: Суспільне Тернопіль, платформа пам’яті Меморіал.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Мав стати юристом, понад усе любив книги, але обрав шлях захисника
Степан народився 12 серпня 2000 року в селі Возилів Тернопільської області. Після школи закінчив Бучацький аграрний коледж за спеціальністю «Ветеринарія», згодом працював техніком-геофізиком у ТОВ «Георозвідка».
Хлопець багато читав, щиро цікавився літературою та планував у майбутньому здобути вищу юридичну освіту. Проте велика війна вмить змінила всі цивільні плани.
Уже 26 лютого 2022 року Степан став на захист Батьківщини. Він служив у лавах 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов» на посаді розвідника-сапера.
Захисник загинув 26 серпня 2023 року під час виконання бойових завдань на території Серебрянського лісництва у районі населеного пункту Кремінна, Луганської області.
Поховали молодого розвідника-сапера в рідному селі Возилів. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Світла пам'ять Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Степана Фецича, Суспільне Тернопіль, відкриті джерела.
Джерела матеріалу: Суспільне Тернопіль, платформа пам’яті Меморіал.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Памʼяті оператора БПЛА Реваза Гегечкорі
Виходець з родини абхазців, яким російська агресія двічі зруйнувала життя і забрала представників трьох поколінь.
Реваз народився 4 лютого 1997 року на Житомирщині. Зростав у селі Краснобірка Радомишльського району в дружній та працьовитій родині вимушених переселенців з Абхазії.
У 2022 році закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського за кафедрою біотехніки та інженерії. Виробничу практику проходив на Київському заводі шампанських вин "Столичний", де займався питаннями обладнання та установки по виробництву осмотичної води.
Розвивав сімейний бізнес - сироваріння, однак у 2024 році вирішив долучитись до Сил оборони. Захищав Батьківщину на посаді зовнішнього пілота безпілотних літальних апаратів 1-го відділення розвідувальних авіаційних безпілотних комплексів.
21 червня 2025 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Івано-Дар’ївка Бахмутського району Донецької області разом із побратимами потрапив під ворожий обстріл. Відтоді вважався зниклим безвісти.
Майже через рік, у травні 2026 року, після проведення ДНК-експертизи Реваза Гегечкорі було офіційно визнано загиблим. Похований в селі Красногорівка.
Вічна слава та шана Герою!
Фото: Радомишльська міська рада, КПІ ім. Сікорського
За матеріалами: Радомишльська міська рада, КПІ ім. Сікорського, Грузинська діаспора в Україні
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Виходець з родини абхазців, яким російська агресія двічі зруйнувала життя і забрала представників трьох поколінь.
Реваз народився 4 лютого 1997 року на Житомирщині. Зростав у селі Краснобірка Радомишльського району в дружній та працьовитій родині вимушених переселенців з Абхазії.
У 2022 році закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського за кафедрою біотехніки та інженерії. Виробничу практику проходив на Київському заводі шампанських вин "Столичний", де займався питаннями обладнання та установки по виробництву осмотичної води.
Розвивав сімейний бізнес - сироваріння, однак у 2024 році вирішив долучитись до Сил оборони. Захищав Батьківщину на посаді зовнішнього пілота безпілотних літальних апаратів 1-го відділення розвідувальних авіаційних безпілотних комплексів.
21 червня 2025 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Івано-Дар’ївка Бахмутського району Донецької області разом із побратимами потрапив під ворожий обстріл. Відтоді вважався зниклим безвісти.
Майже через рік, у травні 2026 року, після проведення ДНК-експертизи Реваза Гегечкорі було офіційно визнано загиблим. Похований в селі Красногорівка.
Вічна слава та шана Герою!
Фото: Радомишльська міська рада, КПІ ім. Сікорського
За матеріалами: Радомишльська міська рада, КПІ ім. Сікорського, Грузинська діаспора в Україні
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті стрільця, сапера Вадима Дзюби (позивний «Фермер»)
Одного разу сорок дві доби провів на позиції.
Із початку широкомасштабної російської навали Вадим Дзюба разом із батьком охороняв спокій рідного села.
Згодом долучився до загону Миронівського ДФТГ, а наприкінці грудня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Пройшов підготовку на Житомирщині. Взяв позивний «Фермер» та у складі 81-ї бригади вирушив боронити Донецький напрямок.
Служив у підрозділах десантно-штурмових військ на посадах кулеметника, стрільця-помічника гранатометника. Був поранений.
Життя Вадима Дзюби обірвалося 29 червня 2024 року під час бойового завдання неподалік Новомихайлівки Донецької області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Честь і вдячність Герою!
Ніна Гербич
Фото з особистого архіву Вадима Дзюби
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Одного разу сорок дві доби провів на позиції.
Із початку широкомасштабної російської навали Вадим Дзюба разом із батьком охороняв спокій рідного села.
Згодом долучився до загону Миронівського ДФТГ, а наприкінці грудня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Пройшов підготовку на Житомирщині. Взяв позивний «Фермер» та у складі 81-ї бригади вирушив боронити Донецький напрямок.
Служив у підрозділах десантно-штурмових військ на посадах кулеметника, стрільця-помічника гранатометника. Був поранений.
Життя Вадима Дзюби обірвалося 29 червня 2024 року під час бойового завдання неподалік Новомихайлівки Донецької області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Честь і вдячність Герою!
Ніна Гербич
Фото з особистого архіву Вадима Дзюби
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті кулеметника Олега Муляра (позивний «Тор»)
Пишався, що був «Едельвейсом»
Олег народився у Софіївці на Вінниччині. Після школи навчався на вчителя географії у Вінницькому педагогічному університеті. Здобувши магістерську ступінь, став керівником Вінницької станції юних натуралістів.
Згодом вид діяльності Олегу довелося змінити і понад десять років він працював супервайзером. А у 2023 році обійняв посаду керівника відділу збуту.
Олег був громадянином з активною життєвою позицією: брав участь в Помаранчевій революції та Революції гідності. Тому не дивно, що у січні 2023 року чоловік добровільно долучився до Сил оборони України.
Вишкіл пройшов в в Королівській академії сухопутних військ в іспанському місті Толедо. Після чого розпочав службу кулеметником в 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Виконував бойові задачі у районах Білогорівки, Берестового та Спірного на Донеччині.
Загинув при виконанні бойового завдання в районі Спірного на Бахмутському напрямку 21 квітня 2024 року. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Честь Герою!
Фото з родинного архіву, соцмереж та Барської міської ради
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пишався, що був «Едельвейсом»
Олег народився у Софіївці на Вінниччині. Після школи навчався на вчителя географії у Вінницькому педагогічному університеті. Здобувши магістерську ступінь, став керівником Вінницької станції юних натуралістів.
Згодом вид діяльності Олегу довелося змінити і понад десять років він працював супервайзером. А у 2023 році обійняв посаду керівника відділу збуту.
Олег був громадянином з активною життєвою позицією: брав участь в Помаранчевій революції та Революції гідності. Тому не дивно, що у січні 2023 року чоловік добровільно долучився до Сил оборони України.
Вишкіл пройшов в в Королівській академії сухопутних військ в іспанському місті Толедо. Після чого розпочав службу кулеметником в 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Виконував бойові задачі у районах Білогорівки, Берестового та Спірного на Донеччині.
Загинув при виконанні бойового завдання в районі Спірного на Бахмутському напрямку 21 квітня 2024 року. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Честь Герою!
Фото з родинного архіву, соцмереж та Барської міської ради
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті старшого солдата Віктора Маслова
Загинув від кулі снайпера
Віктор Маслов народився 11 листопада 1968 року в місті Прилуки Чернігівської області.
Після школи здобув фах слюсаря в місцевому профтехучилищі. Після цього служив строкову службу в радянській армії. Як снайпер-розвідник виконував бойові завдання в складі радянського контингенту в Афганістані.
Після повернення з Афганської війни, працював за фахом.
З початком російсько-української війни, добровільно пішов на службу. Воював, як розвідник-гранатометник в 25 окремій повітрянодесантній бригаді. Воював в районі Торецька та Авдіївки.
Загинув у листопаді 2018 року під час боїв за Авдіївку. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Фото: Цензор.НЕТ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Загинув від кулі снайпера
Віктор Маслов народився 11 листопада 1968 року в місті Прилуки Чернігівської області.
Після школи здобув фах слюсаря в місцевому профтехучилищі. Після цього служив строкову службу в радянській армії. Як снайпер-розвідник виконував бойові завдання в складі радянського контингенту в Афганістані.
Після повернення з Афганської війни, працював за фахом.
З початком російсько-української війни, добровільно пішов на службу. Воював, як розвідник-гранатометник в 25 окремій повітрянодесантній бригаді. Воював в районі Торецька та Авдіївки.
Загинув у листопаді 2018 року під час боїв за Авдіївку. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Фото: Цензор.НЕТ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам'яті Героя України, молодшого сержанта Олександра Тимченка
Допоміг підрозділу вийти з-під удару та стримати наступ ворога
Олександр народився 18 лютого 1999 року в селі Чемужівка на Харківщині. Після закінчення у 2016 році місцевої школи хлопець працював у ДСНС, але згодом обрав шлях воїна і приєднався до лав Національної гвардії України. Проходив контрактну службу у бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука в Гостомелі на Київщині. Був молодшим сержантом, брав участь в ООС.
За кілька днів до повномасштабного вторгнення, його перекинули до Трьохізбенки на Луганщині.
26 лютого 2022 рік, в районі Трьохізбенки Олександр загинув захисник прийняв свій останній бій, коли очолював групу прикриття, яка вирушила в напрямку одного з потенційних маршрутів руху противника.
Посмертно відзначений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
25 березня 2022 року Олександру було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
У рідній Чемужівці на честь Олександра Тимченка назвали вулицю.
Честь і шана
Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото з сайту АрміяInform та
Фейсбук-сторінки ЗміївLive
За матеріалами: Медіа Зміїв, Зміїв, Нацгвардія, АрміяInform, Велика українська енциклопедія
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Допоміг підрозділу вийти з-під удару та стримати наступ ворога
Олександр народився 18 лютого 1999 року в селі Чемужівка на Харківщині. Після закінчення у 2016 році місцевої школи хлопець працював у ДСНС, але згодом обрав шлях воїна і приєднався до лав Національної гвардії України. Проходив контрактну службу у бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука в Гостомелі на Київщині. Був молодшим сержантом, брав участь в ООС.
За кілька днів до повномасштабного вторгнення, його перекинули до Трьохізбенки на Луганщині.
26 лютого 2022 рік, в районі Трьохізбенки Олександр загинув захисник прийняв свій останній бій, коли очолював групу прикриття, яка вирушила в напрямку одного з потенційних маршрутів руху противника.
Посмертно відзначений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
25 березня 2022 року Олександру було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
У рідній Чемужівці на честь Олександра Тимченка назвали вулицю.
Честь і шана
Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото з сайту АрміяInform та
Фейсбук-сторінки ЗміївLive
За матеріалами: Медіа Зміїв, Зміїв, Нацгвардія, АрміяInform, Велика українська енциклопедія
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам’яті старшого солдата Олександра Васюка
Один день не дожив до свого 51-річчя
Олександр Васюк народився 29 серпня 1965 року. На службу пішов добровольцем. Мобілізований у липні 2015 року. Після місячного навчання на Яворівському полігоні служив у 54-ій окремій механізованій бригаді.
19 серпня 2016 року в зоні АТО біля міста Бахмут Донецької області отримав поранення внаслідок обстрілу. Був госпіталізований до обласної лікарні міста Дніпро з опіками понад 70% тіла. Перебував у важкому стані, але в свідомості. Помер в опіковому центрі міста Дніпро напередодні свого 51-го дня народження 28 серпня.
Євген Проворний
Фото з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Один день не дожив до свого 51-річчя
Олександр Васюк народився 29 серпня 1965 року. На службу пішов добровольцем. Мобілізований у липні 2015 року. Після місячного навчання на Яворівському полігоні служив у 54-ій окремій механізованій бригаді.
19 серпня 2016 року в зоні АТО біля міста Бахмут Донецької області отримав поранення внаслідок обстрілу. Був госпіталізований до обласної лікарні міста Дніпро з опіками понад 70% тіла. Перебував у важкому стані, але в свідомості. Помер в опіковому центрі міста Дніпро напередодні свого 51-го дня народження 28 серпня.
Євген Проворний
Фото з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
РОСІЯ ЛАМАЄ ДОЛІ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ: ШІСТЬ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ФІЛЬМІВ
4 червня - Міжнародний день дітей-жертв агресії, а також День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Росія з 2014 року ламає долі та забирає життя українських дітей. Цей злочин є одним із найтяжчих та наймерзенніших злочинів рашистів в Україні.
Спеціально до цих пам’ятних днів кінокритик Ігор Кромф підготував добірку української документалістики, яка розповідає про дітей, чиє життя змінила війна.
4 червня - Міжнародний день дітей-жертв агресії, а також День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Росія з 2014 року ламає долі та забирає життя українських дітей. Цей злочин є одним із найтяжчих та наймерзенніших злочинів рашистів в Україні.
Спеціально до цих пам’ятних днів кінокритик Ігор Кромф підготував добірку української документалістики, яка розповідає про дітей, чиє життя змінила війна.
Пам’яті молодшого лейтенанта Володимира Салюка (позивний «Яструб»)
Кіборг боронив країну в АТО, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до зброї
Володимир народився 29 липня 1987 року у Львові. Після школи навчався на філософському факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Працював керівником відділу охорони у приватній фірмі.
З 2014 року Володимир був учасником Антитерористичної операції у складі 80-ї окремої аеромобільної десантної бригади. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. За мужність і стійкість тоді захисників назвали кіборгами.
З початком повномасштабного вторгнення боронив територіальну цілісність та суверенітет країни на Донецькому напрямку у складі 33‑ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Воював біля Курахового, Покровська, Добропілля.
Володимир 25 вересня 2025 року під час бойового завдання у віці 38 років. «Яструба» поховали 22 жовтня 2025 року на полі Почесних поховань Личаківського кладовища у Львові.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото надані дружиною
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Кіборг боронив країну в АТО, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до зброї
Володимир народився 29 липня 1987 року у Львові. Після школи навчався на філософському факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Працював керівником відділу охорони у приватній фірмі.
З 2014 року Володимир був учасником Антитерористичної операції у складі 80-ї окремої аеромобільної десантної бригади. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. За мужність і стійкість тоді захисників назвали кіборгами.
З початком повномасштабного вторгнення боронив територіальну цілісність та суверенітет країни на Донецькому напрямку у складі 33‑ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Воював біля Курахового, Покровська, Добропілля.
Володимир 25 вересня 2025 року під час бойового завдання у віці 38 років. «Яструба» поховали 22 жовтня 2025 року на полі Почесних поховань Личаківського кладовища у Львові.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото надані дружиною
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
ДЕНЬ, КОЛИ МОСКВА ЗГОРІЛА ВСЯ…
3 червня — визначний день в українській та кримськотатарській історії: кримський хан Девлет Ґерай дотла спалив Москву.
Московський цар Іван IV, отримавши “брехливу грамоту” від Константинополя про те, що Москва стає спадкоємицею Візантії, вирішив не просто проігнорувати клятву на вірність Ґераям свого діда — московського князя Івана ІІІ — та не платити данину Криму, але й захопити Кримське ханство, вторгшись на півострів. Однак тоді увійти в повномасштабне протистояння з кримськими татарами не вдалося, і московити змогли спалити лише кілька поселень Криму.
Щоб покарати знахабнілого васала, кримський хан Девлет Ґерай зібрав військо, за різними оцінками, від 40 до 120 тисяч, та рушив на Московію. Перетнувши річку Оку, війська Девлет Ґерая обійшли військо Івана IV та в ніч з 2 на 3 червня 1571 року розгромили московський гарнізон та вторглися в столицю, яку спалили дотла.
Британський дипломат Джером Горсей згадував, що сильний вітер розповсюдив пожежу по всій Москві. Вцілів у вогні тоді лише Кремль. Кількість загиблих ніхто порахувати не міг. Відомо, що в пожежі помер командир московитів Іван Бєльський.
Війська Девлет Ґерая покинули місто та на зворотному шляху ще зруйнували Кашир і спустошили рязанські землі.
Згодом під час перемовин Іван IV не лише переприсягнув своєму суверену Девлет Ґераю, а й відмовився від статусу спадкоємця Візантії та погодився заново платити данину.
За літописними спогадами, 3 червня 1571 року стало днем, коли “Москва згоріла вся…”. З кожним українським ударом по Москві та околицях сьогодні очікуємо другого такого дня.
3 червня — визначний день в українській та кримськотатарській історії: кримський хан Девлет Ґерай дотла спалив Москву.
Московський цар Іван IV, отримавши “брехливу грамоту” від Константинополя про те, що Москва стає спадкоємицею Візантії, вирішив не просто проігнорувати клятву на вірність Ґераям свого діда — московського князя Івана ІІІ — та не платити данину Криму, але й захопити Кримське ханство, вторгшись на півострів. Однак тоді увійти в повномасштабне протистояння з кримськими татарами не вдалося, і московити змогли спалити лише кілька поселень Криму.
Щоб покарати знахабнілого васала, кримський хан Девлет Ґерай зібрав військо, за різними оцінками, від 40 до 120 тисяч, та рушив на Московію. Перетнувши річку Оку, війська Девлет Ґерая обійшли військо Івана IV та в ніч з 2 на 3 червня 1571 року розгромили московський гарнізон та вторглися в столицю, яку спалили дотла.
Британський дипломат Джером Горсей згадував, що сильний вітер розповсюдив пожежу по всій Москві. Вцілів у вогні тоді лише Кремль. Кількість загиблих ніхто порахувати не міг. Відомо, що в пожежі помер командир московитів Іван Бєльський.
Війська Девлет Ґерая покинули місто та на зворотному шляху ще зруйнували Кашир і спустошили рязанські землі.
Згодом під час перемовин Іван IV не лише переприсягнув своєму суверену Девлет Ґераю, а й відмовився від статусу спадкоємця Візантії та погодився заново платити данину.
За літописними спогадами, 3 червня 1571 року стало днем, коли “Москва згоріла вся…”. З кожним українським ударом по Москві та околицях сьогодні очікуємо другого такого дня.
Пам’яті лейтенанта Олексія Лисенка
Пройшов гарячі точки АТО
Олексій народився 26 жовтня 1992 в селищі Петрове Кіровоградської області.
З дитинства захоплювався музикою, грав на баяні. Був учасником телешоу "Битва хорів" та "Україна має талант".
У 2014 року закінчив Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна за фахов інженера залізничного транспорту. Під час навчання отримав звання офіцера запасу на військовій кафедрі.
У 2015 році мобілізований до 93-ї окремої механізованої бригади. Служив в групі інженерного забезпечення, яке займалось підготовкою кадрів для бойових частин, а також будівництвом фортифікацій.
Згодом направлений в зону бойових дій. Виконував завдання в Мар'їнці та Пісках.
Загинув під час виконання бойових завдань від підриву на міні у 2016 році.
Олексій Лисенко нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Також нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно), відзнакою «Інженерні війська. АТО» (посмертно).
Честь Герою!
Фото: Трудова слава
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пройшов гарячі точки АТО
Олексій народився 26 жовтня 1992 в селищі Петрове Кіровоградської області.
З дитинства захоплювався музикою, грав на баяні. Був учасником телешоу "Битва хорів" та "Україна має талант".
У 2014 року закінчив Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна за фахов інженера залізничного транспорту. Під час навчання отримав звання офіцера запасу на військовій кафедрі.
У 2015 році мобілізований до 93-ї окремої механізованої бригади. Служив в групі інженерного забезпечення, яке займалось підготовкою кадрів для бойових частин, а також будівництвом фортифікацій.
Згодом направлений в зону бойових дій. Виконував завдання в Мар'їнці та Пісках.
Загинув під час виконання бойових завдань від підриву на міні у 2016 році.
Олексій Лисенко нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Також нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно), відзнакою «Інженерні війська. АТО» (посмертно).
Честь Герою!
Фото: Трудова слава
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті майора Сергія Данюка (позивний «Замполіт»)
Загинув, коли під обстрілами забирав тіла побратимів
Народився 18 жовтня 1993 року в селищі Нові Білокоровичі на Житомирщині.
Чоловік мріяв продовжити сімейну традицію військових, тому 2012 року підписав контракт з ЗСУ. Служив у 93-му окремому Ясському лінійно-вузловому полку зв’язку.
З 2014 до 2016 року виконував бойові завдання в зоні АТО, як радіотелефоніст. У 2016 році вступив до Військової академії в Одесі, де навчався на офіцера розвідки.
У 2020 році став командиром розвідувального взводу 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького. Виконував завдання в зоні ООС. За рік чоловіка підвищили до старшого лейтенанта та командира розвідроти.
З початком повномасштбаного вторгнення виконував бойові завдання на Харківщині. Зокрема його підрозділ захопив трофейний танк Т-90.
Загинув поблизу села Привілля Бахмутського району Донецької області у грудні 2025 року.
Сергія поховали на його малій батьківщині - у селі Жубровичі Олевської громади.
30 березня 2026 року указом Президента України Сергія Данюка посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та присвоїли звання підполковника.
Вічна слава і шана Герою!
Фото з архіву Наталії Глоби та Суспільне. Житомир
За матеріалами Суспільного
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Загинув, коли під обстрілами забирав тіла побратимів
Народився 18 жовтня 1993 року в селищі Нові Білокоровичі на Житомирщині.
Чоловік мріяв продовжити сімейну традицію військових, тому 2012 року підписав контракт з ЗСУ. Служив у 93-му окремому Ясському лінійно-вузловому полку зв’язку.
З 2014 до 2016 року виконував бойові завдання в зоні АТО, як радіотелефоніст. У 2016 році вступив до Військової академії в Одесі, де навчався на офіцера розвідки.
У 2020 році став командиром розвідувального взводу 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького. Виконував завдання в зоні ООС. За рік чоловіка підвищили до старшого лейтенанта та командира розвідроти.
З початком повномасштбаного вторгнення виконував бойові завдання на Харківщині. Зокрема його підрозділ захопив трофейний танк Т-90.
Загинув поблизу села Привілля Бахмутського району Донецької області у грудні 2025 року.
Сергія поховали на його малій батьківщині - у селі Жубровичі Олевської громади.
30 березня 2026 року указом Президента України Сергія Данюка посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та присвоїли звання підполковника.
Вічна слава і шана Герою!
Фото з архіву Наталії Глоби та Суспільне. Житомир
За матеріалами Суспільного
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Памʼяті стрільця Володимира Венгера
Щиро любив літературу та читання, до останнього дбав про хвору матір.
Володимир народився 20 грудня 1978 року в Ірпені.
Зростав у Києві. Після навчання в ПТУ, працював слюсарем на Київському вагоноремонтному заводі.
Любов до літератури привела його до зміни професії - чолвоік продавав книги на столичному книжковому ринку "Петрівка".
Окреме місце в його житті займала родина. Через хворобу матері він залишив роботу, щоб доглядати та до останнього залишатися з нею.
Після смерті матері у 2024 році ухвалив рішення стати на захист України. Попри проблеми зі здоров’ям, добровільно пішов служити до лав Збройних Сил України.
Служив стрільцем 1-го стрілецького взводу 260-ї окремої бригади територіальної оборони «Хортиця».
Життя воїна обірвалося під час бойового завдання 11 травня 2026 року на Запорізькому напрямку.
У Володимира залишилися брат та дві сестри. Захисника поховали на міському кладовищі в Ірпені.
Вічна шана Герою!
Фото: Телеграм Макеєва Анжела
За матеріалами: Телеграм Макеєва Анжела
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Щиро любив літературу та читання, до останнього дбав про хвору матір.
Володимир народився 20 грудня 1978 року в Ірпені.
Зростав у Києві. Після навчання в ПТУ, працював слюсарем на Київському вагоноремонтному заводі.
Любов до літератури привела його до зміни професії - чолвоік продавав книги на столичному книжковому ринку "Петрівка".
Окреме місце в його житті займала родина. Через хворобу матері він залишив роботу, щоб доглядати та до останнього залишатися з нею.
Після смерті матері у 2024 році ухвалив рішення стати на захист України. Попри проблеми зі здоров’ям, добровільно пішов служити до лав Збройних Сил України.
Служив стрільцем 1-го стрілецького взводу 260-ї окремої бригади територіальної оборони «Хортиця».
Життя воїна обірвалося під час бойового завдання 11 травня 2026 року на Запорізькому напрямку.
У Володимира залишилися брат та дві сестри. Захисника поховали на міському кладовищі в Ірпені.
Вічна шана Герою!
Фото: Телеграм Макеєва Анжела
За матеріалами: Телеграм Макеєва Анжела
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті сержанта Алли Яцюк (позивний «Василівна»)
До ЗСУ доєдналася у 2016 році, була бойовим медиком і забезпечувала побратимів харчуванням
Алла народилася 20 березня 1977 року у селі Куна на Вінниччині.
Після школи закінчила Гайсинський медичний коледж. Спочатку працювала за спеціальністю. А потім мала 10-річний досвід роботи в їдальні військової частини у Вінницькій області.
У 2016 році Алла вирішила розпочати військову службу - починала з посади бойового медика. Після спеціальної підготовки у навчальному центрі «Десна» прибула в батальйон і почала опікуватися здоров'ям піхотинців.
Через деякий час військове керівництво дізналося, що жінка працювала в їдальні військової частини, і запропонувало їй стати кухарем. Відтоді поєднувала досвід бойового медика з господарюванням в армійській їдальні.
З першого дня повномасштабної війни сержант 59-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ ЗСУ перебувала на передових позиціях Херсонщини. Як начальник їдальні підрозділу забезпечення, виводила із оточення і зберігала ввірене їй продовольство, обладнання та майно 9-го батальйону.
20 березня 2022 року, у свій 45-й день народження, жінка потрапила до військового шпиталю. Там їй діагностували запалення легень через коронавірусну хворобу. Серце Алли перестало битися 13 квітня.
Вічна пам’ять Захисниці!
Валентина Кащенко
Фото: АрміяInform, Меморіал героїв і Фейсбук-сторінка Криштопівка
За матеріалами: Меморіал. Платформа пам'яті
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
До ЗСУ доєдналася у 2016 році, була бойовим медиком і забезпечувала побратимів харчуванням
Алла народилася 20 березня 1977 року у селі Куна на Вінниччині.
Після школи закінчила Гайсинський медичний коледж. Спочатку працювала за спеціальністю. А потім мала 10-річний досвід роботи в їдальні військової частини у Вінницькій області.
У 2016 році Алла вирішила розпочати військову службу - починала з посади бойового медика. Після спеціальної підготовки у навчальному центрі «Десна» прибула в батальйон і почала опікуватися здоров'ям піхотинців.
Через деякий час військове керівництво дізналося, що жінка працювала в їдальні військової частини, і запропонувало їй стати кухарем. Відтоді поєднувала досвід бойового медика з господарюванням в армійській їдальні.
З першого дня повномасштабної війни сержант 59-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ ЗСУ перебувала на передових позиціях Херсонщини. Як начальник їдальні підрозділу забезпечення, виводила із оточення і зберігала ввірене їй продовольство, обладнання та майно 9-го батальйону.
20 березня 2022 року, у свій 45-й день народження, жінка потрапила до військового шпиталю. Там їй діагностували запалення легень через коронавірусну хворобу. Серце Алли перестало битися 13 квітня.
Вічна пам’ять Захисниці!
Валентина Кащенко
Фото: АрміяInform, Меморіал героїв і Фейсбук-сторінка Криштопівка
За матеріалами: Меморіал. Платформа пам'яті
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам'яті оператора БПЛА Богдана Шукліна
Пішов на фронт у 18 років, загинув на Донеччині.
Богдан народився 22 червня 2007 року в селі Попівка на Полтавщині. Крім нього, в родині було ще троє синів.
Богдан навчався у Новоаврамівському ліцеї Хорольської міської ради.
В школі хлопець захоплювався спортом. Пробував себе в легкій атлетиці, футболі, армреслінгу, тенісі.
Після школи Богдан пройшов навчання на тракториста-машиніста та водія. Після чого вирішив пов'язати своє життя з захистом Батьківщини та підписав контракт з ЗСУ.
Отримав фах пілота БПЛА, хлопець продовжив службу у батальйоні безпілотних систем 44-ї окремої механізованої бригади.
Солдат Шуклін загинув 3 травня 2026 року у Краматорському районі Донецької області внаслідок удару ворожого дрона-камікадзе «Молнія». Похований у рідному селі.
Честь і шана Герою!
Мирослава Липа
Фото: Хорольська міська рада та надані Іриною Григораш
За матеріалами: Хорольська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пішов на фронт у 18 років, загинув на Донеччині.
Богдан народився 22 червня 2007 року в селі Попівка на Полтавщині. Крім нього, в родині було ще троє синів.
Богдан навчався у Новоаврамівському ліцеї Хорольської міської ради.
В школі хлопець захоплювався спортом. Пробував себе в легкій атлетиці, футболі, армреслінгу, тенісі.
Після школи Богдан пройшов навчання на тракториста-машиніста та водія. Після чого вирішив пов'язати своє життя з захистом Батьківщини та підписав контракт з ЗСУ.
Отримав фах пілота БПЛА, хлопець продовжив службу у батальйоні безпілотних систем 44-ї окремої механізованої бригади.
Солдат Шуклін загинув 3 травня 2026 року у Краматорському районі Донецької області внаслідок удару ворожого дрона-камікадзе «Молнія». Похований у рідному селі.
Честь і шана Герою!
Мирослава Липа
Фото: Хорольська міська рада та надані Іриною Григораш
За матеріалами: Хорольська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті військовослужбовця Сергія Федьківа
Боронив Україну разом із батьком та братом.
Сергій народився 20 червня 1989 року в Калуші на Івано-Франківщині. В шкільні роки професійно займався боксом, брав участь в національних змаганнях.
Після школи працював у сімейному бізнесі, а згодом поїхав на заробітки в Польщу.
У 2013 році повернувя з заробітків, щоб взяти участь в Революції гідності, а згодом разом з батьком та братом долучився до "Правого сектору". Воював на Донеччині та Луганщині. Разом з братом виконував складні розвідувально-диверсійні завдання. У 2019 році чоловік повернувся до цивільного життя.
З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Сергій вступив до 102 бригади ТрО імені Дмитра Вітовського. Свій останній бій Сергій прийняв 11 травня 2025 року поблизу Малинівки на Запоріжжі. Під час бойового завдання отримав поранення, несумісні з життям, коли рятував побратима.
Поховали Сергія Федьківа 15 травня 2025 року на Алеї Слави у Калуші. У нього залишилися батьки, брат, кохана дівчина, рідні, друзі та бойові побратими.
За мужність і відвагу воїн був нагороджений медалями «За оборону рідної держави», «За службу державі» та відзнакою «За поранення».
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото із соцмереж, ВІКНА
За матеріалами: Суспільне, ВІКНА, Sport.ua, Главком, Versii
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Боронив Україну разом із батьком та братом.
Сергій народився 20 червня 1989 року в Калуші на Івано-Франківщині. В шкільні роки професійно займався боксом, брав участь в національних змаганнях.
Після школи працював у сімейному бізнесі, а згодом поїхав на заробітки в Польщу.
У 2013 році повернувя з заробітків, щоб взяти участь в Революції гідності, а згодом разом з батьком та братом долучився до "Правого сектору". Воював на Донеччині та Луганщині. Разом з братом виконував складні розвідувально-диверсійні завдання. У 2019 році чоловік повернувся до цивільного життя.
З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Сергій вступив до 102 бригади ТрО імені Дмитра Вітовського. Свій останній бій Сергій прийняв 11 травня 2025 року поблизу Малинівки на Запоріжжі. Під час бойового завдання отримав поранення, несумісні з життям, коли рятував побратима.
Поховали Сергія Федьківа 15 травня 2025 року на Алеї Слави у Калуші. У нього залишилися батьки, брат, кохана дівчина, рідні, друзі та бойові побратими.
За мужність і відвагу воїн був нагороджений медалями «За оборону рідної держави», «За службу державі» та відзнакою «За поранення».
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото із соцмереж, ВІКНА
За матеріалами: Суспільне, ВІКНА, Sport.ua, Главком, Versii
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті бойового медика Андрія Хоміцького
Не один хлопець зараз живий і вдячний йому за це.
Андрій народився 11 червня 1976 року у місті Дубно на Рівненщині. Після школи закінчив місцеве медичне училище. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став до лав Збройних Сил України.
Служив бойовим медиком у складі 104-ї окремої бригади територіальної оборони, виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту, рятував життя побратимів.
За сумлінну службу, мужність і відданість Україні був нагороджений низкою відзнак, серед яких «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України.
18 квітня 2026 року Андрій Хоміцький загинув під час бойового завдання на Сумщині.
З бойовим медиком попрощалися 18 травня у рідному місті.
Шана і слава Герою!
Фото: Х Олег Володарський, Суспільне. Рівне
За матеріалами Суспільне. Рівне
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Не один хлопець зараз живий і вдячний йому за це.
Андрій народився 11 червня 1976 року у місті Дубно на Рівненщині. Після школи закінчив місцеве медичне училище. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став до лав Збройних Сил України.
Служив бойовим медиком у складі 104-ї окремої бригади територіальної оборони, виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту, рятував життя побратимів.
За сумлінну службу, мужність і відданість Україні був нагороджений низкою відзнак, серед яких «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України.
18 квітня 2026 року Андрій Хоміцький загинув під час бойового завдання на Сумщині.
З бойовим медиком попрощалися 18 травня у рідному місті.
Шана і слава Герою!
Фото: Х Олег Володарський, Суспільне. Рівне
За матеріалами Суспільне. Рівне
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
БУТИ ПОЧУТИМ ЧЕРЕЗ ТЕАТР: У РАМКАХ ТИЖНЯ БЕЗБАР’ЄРНОСТІ У СТОЛИЦІ ВІДБУВСЯ ПОКАЗ «ЕНЕЇДИ» ВІД ТЕАТРУ ВЕТЕРАНІВ
У межах Національного тижня безбар’єрності Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров відвідав показ експериментальної музично-пластичної вистави «Енеїда» у постановці «Театру Ветеранів» – проєкту, що поєднує мистецтво, підтримку військових і розмову про повернення до цивільного життя.
Під час вистави сцена стала не лише місцем театральної дії, вона перетворилася на простір, де ветерани й військовослужбовці можуть говорити мовою руху, музики, тіла й присутності про досвід, який не завжди можливо висловити словами. Саме в цьому полягає одна з головних ідей «Театру Ветеранів»: дати захисникам і захисницям можливість творчої самореалізації, підтримати їхнє психологічне відновлення та привернути увагу суспільства до питань інклюзії й безбар’єрності.
Проєкт «Театр Ветеранів» реалізується відділом комунікацій Командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України спільно з «Театром Драматургів».
Для участі в проєкті не вимагали акторської освіти чи сценічної підготовки. Важливішими були мотивація, усвідомленість і готовність працювати з власним досвідом відповідально. Організатори розуміли: звернення до травматичних переживань може бути непростим, тому команда приділяла особливу увагу внутрішній готовності учасників.
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров наголошує на важливості підтримки ветеранських ініціатив, які допомагають захисникам і захисницям адаптуватися до цивільного життя та відкривають нові можливості для самореалізації.
«Через театр ветерани та військові отримують можливість бути почутими, включеними та побаченими не лише крізь призму війни, а й через власну силу, талант і здатність творити. Подібні проєкти стають важливою частиною суспільного діалогу про війну, пам’ять і людську гідність. Вони допомагають осмислювати сучасний досвід боротьби не лише через факти й події, а й через особисті історії – живі, вразливі та чесні», – зазначив Голова УІНП.
Фото з сайту Офісу Президента України
У межах Національного тижня безбар’єрності Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров відвідав показ експериментальної музично-пластичної вистави «Енеїда» у постановці «Театру Ветеранів» – проєкту, що поєднує мистецтво, підтримку військових і розмову про повернення до цивільного життя.
Під час вистави сцена стала не лише місцем театральної дії, вона перетворилася на простір, де ветерани й військовослужбовці можуть говорити мовою руху, музики, тіла й присутності про досвід, який не завжди можливо висловити словами. Саме в цьому полягає одна з головних ідей «Театру Ветеранів»: дати захисникам і захисницям можливість творчої самореалізації, підтримати їхнє психологічне відновлення та привернути увагу суспільства до питань інклюзії й безбар’єрності.
Проєкт «Театр Ветеранів» реалізується відділом комунікацій Командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України спільно з «Театром Драматургів».
Для участі в проєкті не вимагали акторської освіти чи сценічної підготовки. Важливішими були мотивація, усвідомленість і готовність працювати з власним досвідом відповідально. Організатори розуміли: звернення до травматичних переживань може бути непростим, тому команда приділяла особливу увагу внутрішній готовності учасників.
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров наголошує на важливості підтримки ветеранських ініціатив, які допомагають захисникам і захисницям адаптуватися до цивільного життя та відкривають нові можливості для самореалізації.
«Через театр ветерани та військові отримують можливість бути почутими, включеними та побаченими не лише крізь призму війни, а й через власну силу, талант і здатність творити. Подібні проєкти стають важливою частиною суспільного діалогу про війну, пам’ять і людську гідність. Вони допомагають осмислювати сучасний досвід боротьби не лише через факти й події, а й через особисті історії – живі, вразливі та чесні», – зазначив Голова УІНП.
Фото з сайту Офісу Президента України
Пам’яті військового Максима Ридзанича
Разом із побратимами тримав вежу Донецького аеропорту до 23 січня 2015 року.
Максим Ридзанич народився 28 грудня 1977 року в селищі Коцюбинське на Київщині. Дитинство провів на Тернопільщині.
Після школи навчався на геодезиста. Строкову службу проходив у підрозділах спецпризначення Нацгвардії в Криму. Дослужився до звання старшини та отримав "краповий берет" - особливу відзнаки нацгвардійських спецпризначенців.
Проживав з родиною у місті Буча. Мав вищу юридичну освіту. Працював у різних комерційних та державних установах.
З початком російської агресії у 2014 році долучився до ЗСУ. Служив у взводів снайперів 90-му батальйоні 81-ї десантно-штурмової бригади. Обрав позивний "Адам" на честь свого діда, який воював у Другій світовій війні.
Брав участь в обороні вежі Донецького аеропорту. Разом зі своїми бійцями останнім покидав летовище, після руйнвання терміналу 23 січня 2015 року.
Загинув 20 березня 2015 року в районі селища Опитне, коли рятував побратима.
Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеню та званням Героям України.
Фото з сайту АрміяInform
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Разом із побратимами тримав вежу Донецького аеропорту до 23 січня 2015 року.
Максим Ридзанич народився 28 грудня 1977 року в селищі Коцюбинське на Київщині. Дитинство провів на Тернопільщині.
Після школи навчався на геодезиста. Строкову службу проходив у підрозділах спецпризначення Нацгвардії в Криму. Дослужився до звання старшини та отримав "краповий берет" - особливу відзнаки нацгвардійських спецпризначенців.
Проживав з родиною у місті Буча. Мав вищу юридичну освіту. Працював у різних комерційних та державних установах.
З початком російської агресії у 2014 році долучився до ЗСУ. Служив у взводів снайперів 90-му батальйоні 81-ї десантно-штурмової бригади. Обрав позивний "Адам" на честь свого діда, який воював у Другій світовій війні.
Брав участь в обороні вежі Донецького аеропорту. Разом зі своїми бійцями останнім покидав летовище, після руйнвання терміналу 23 січня 2015 року.
Загинув 20 березня 2015 року в районі селища Опитне, коли рятував побратима.
Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеню та званням Героям України.
Фото з сайту АрміяInform
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Памʼяті сержанта, священника Леоніда Сульжика (позивний «Філософ»)
Був не лише священником, але й людиною великого серця
Леонід народився 26 березня 1978 року на Рівненщині, проживав у селі Зірне.
У мирному житті був кліриком Рівненської єпархії Православної церкви України, упродовж багатьох років звершував своє пастирське служіння у Березнівській громаді, а в час важких випробувань для України став на захист рідної землі.
Леонід долучився до захисту України з вересня 2021 року. У війську отримав позивний "Філософ". Служив сержантом, старшим бойовим медиком стрілецької роти стрілецького батальйону.
Воїн загинув 17 січня 2025 року під час бойового завдання на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти, і лиш нещодавно загибель Леоніда Сульжика підтвердили офіційно.
Вічна шана Герою!
Фото: Релігійна правда
За матеріалами: Рівненська єпархія Православної Церкви України, Горинь. Інфо
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був не лише священником, але й людиною великого серця
Леонід народився 26 березня 1978 року на Рівненщині, проживав у селі Зірне.
У мирному житті був кліриком Рівненської єпархії Православної церкви України, упродовж багатьох років звершував своє пастирське служіння у Березнівській громаді, а в час важких випробувань для України став на захист рідної землі.
Леонід долучився до захисту України з вересня 2021 року. У війську отримав позивний "Філософ". Служив сержантом, старшим бойовим медиком стрілецької роти стрілецького батальйону.
Воїн загинув 17 січня 2025 року під час бойового завдання на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти, і лиш нещодавно загибель Леоніда Сульжика підтвердили офіційно.
Вічна шана Герою!
Фото: Релігійна правда
За матеріалами: Рівненська єпархія Православної Церкви України, Горинь. Інфо
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Офіційний канал Українського інституту національної пам'яті
Створено: 22 травня 2025
Відповідальні: Miro Baida