1756 року 14 квітня на Львівщині народився Антін (Антоній) Ангелович, греко-католицький священник, митрополит Галицький, архієпископ Львівський, один із організаторів і перший ректор Генеральної духовної семінарії у Львові, професор і ректор Львівського університету. Його зусиллями було відновлено Галицьку митрополію.
Маючи неабиякі здібності до навчання, він успішно закінчив львівську єзуїтську колегію. Тодішній єпископ Лев Шептицький став духовним наставником Ангеловича. Спочатку він забрав хлопця працювати у свою канцелярію, згодом відправив на навчання до Відня. Звідти 1781 року Антоній Ангелович повернувся зі ступенем доктора богослів’я. У Львові він висвятився на священника і вирізнявся серед неосвіченого духовенства (“псалтирників”).
1783 року влада оголосила про відкриття Генеральної семінарії для католиків східного обряду у Львові. Її ректором став двадцятисемирічний Ангелович.
Наступного року молодий отець став професором догматики Львівського університету. Ангелович читав лекції українською, розвиваючи богословську термінологію. Досконало знав латину і старогрецьку, а також володів польською, німецькою, французькою, італійською та румунською. Листувався з представниками політичної еліти Австрії та Польщі. Він отримав титул радника двору. З 1796 року став єпископом Перемишльським.
Ангелович намагався впорядкувати занедбане господарство єпархії.
1807 року Папа Римський Пій VІІ дав дозвіл на відновлення Галицької митрополії, яку очолив Антоній Ангелович. Урочисте сходження на митрополичий престол відбулося у вересні 1808 року. Наступного року Львів захопили наполеонівські війська, митрополит не виявив до них прихильності. Поповзли чутки, що митрополит готує заколот, і львівські міщани вдерлися з обшуком до його помешкання. Жодних слідів змови не знайшли, але військова адміністрація конфіскувала збіжжя, худобу, реквізувала касу консисторії та ще й пригрозила трибуналом. Почалися арешти священників, і митрополит пішки вирушив до Угорщини, а за його затримання була призначена винагорода. Антіна Ангеловича заарештували та інтернували у м. Стрибог, звільнили у 1809 році.
Помер Антін Ангелович у віці 58 років 9 серпня 1814 року. Свою бібліотеку, яка налічувала 8 тисяч томів, він заповів митрополичій капітулі у Львові.
Маючи неабиякі здібності до навчання, він успішно закінчив львівську єзуїтську колегію. Тодішній єпископ Лев Шептицький став духовним наставником Ангеловича. Спочатку він забрав хлопця працювати у свою канцелярію, згодом відправив на навчання до Відня. Звідти 1781 року Антоній Ангелович повернувся зі ступенем доктора богослів’я. У Львові він висвятився на священника і вирізнявся серед неосвіченого духовенства (“псалтирників”).
1783 року влада оголосила про відкриття Генеральної семінарії для католиків східного обряду у Львові. Її ректором став двадцятисемирічний Ангелович.
Наступного року молодий отець став професором догматики Львівського університету. Ангелович читав лекції українською, розвиваючи богословську термінологію. Досконало знав латину і старогрецьку, а також володів польською, німецькою, французькою, італійською та румунською. Листувався з представниками політичної еліти Австрії та Польщі. Він отримав титул радника двору. З 1796 року став єпископом Перемишльським.
Ангелович намагався впорядкувати занедбане господарство єпархії.
1807 року Папа Римський Пій VІІ дав дозвіл на відновлення Галицької митрополії, яку очолив Антоній Ангелович. Урочисте сходження на митрополичий престол відбулося у вересні 1808 року. Наступного року Львів захопили наполеонівські війська, митрополит не виявив до них прихильності. Поповзли чутки, що митрополит готує заколот, і львівські міщани вдерлися з обшуком до його помешкання. Жодних слідів змови не знайшли, але військова адміністрація конфіскувала збіжжя, худобу, реквізувала касу консисторії та ще й пригрозила трибуналом. Почалися арешти священників, і митрополит пішки вирушив до Угорщини, а за його затримання була призначена винагорода. Антіна Ангеловича заарештували та інтернували у м. Стрибог, звільнили у 1809 році.
Помер Антін Ангелович у віці 58 років 9 серпня 1814 року. Свою бібліотеку, яка налічувала 8 тисяч томів, він заповів митрополичій капітулі у Львові.
Пам’яті прикордонника Андрія Корнійчука.
Постійна усмішка на обличчі, дитяча простота та вміння радіти кожному дню – так згадують про чоловіка.
Андрій родом з Рівненщини. Навчався у школі №8 у місті Дубно, потім у Волинській духовній семінарії та Львівській богословській академії. Згодом здобув освіту в Рівненському інституті слов'янознавства
Водночас Андрій Корнійчук волонтерив у таборах «YMСA» (Асоціація молодих християн). Викладав англійську мову у Вербському ліцеї та Дубенському коледжі культури та мистецтв. Учні згадують Андрія Корнійчука, як дбайливого вчителя, який завжди був на "одній хвилі" та розповідав "приколи з життя".
Чоловік долучився до прикордонних військ у липні 2025 року. Загинув 2 грудня поблизу Вовчанська на Харківщині.
Попрощалися з Андрієм Корнійчуком 9 грудня на майдані Незалежності у Дубні.
У нього залишилася дружина, діти та мама.
Слава Захисникові!
Фото: Дубенська районна державна адміністрація, Суспільне. Рівне
За матеріалами: Суспільне, Український Католицький Університет
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Постійна усмішка на обличчі, дитяча простота та вміння радіти кожному дню – так згадують про чоловіка.
Андрій родом з Рівненщини. Навчався у школі №8 у місті Дубно, потім у Волинській духовній семінарії та Львівській богословській академії. Згодом здобув освіту в Рівненському інституті слов'янознавства
Водночас Андрій Корнійчук волонтерив у таборах «YMСA» (Асоціація молодих християн). Викладав англійську мову у Вербському ліцеї та Дубенському коледжі культури та мистецтв. Учні згадують Андрія Корнійчука, як дбайливого вчителя, який завжди був на "одній хвилі" та розповідав "приколи з життя".
Чоловік долучився до прикордонних військ у липні 2025 року. Загинув 2 грудня поблизу Вовчанська на Харківщині.
Попрощалися з Андрієм Корнійчуком 9 грудня на майдані Незалежності у Дубні.
У нього залишилася дружина, діти та мама.
Слава Захисникові!
Фото: Дубенська районна державна адміністрація, Суспільне. Рівне
За матеріалами: Суспільне, Український Католицький Університет
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам’яті історика й археолога Юрія Коваленка (позивний «Маестро»)
Сьогодні, 22 березня Юрію мало б виповнитися 60 років
Юрій Коваленко, археолог і військовий, народився 22 березня 1966 року в селі Некрасове на Сумщині.
З дитинства захоплювався археологією, але отримав освіту електрика та психолога. У 1999 році почав професійну кар'єру в археології, очоливши науково-дослідний відділ історико-культурного заповідника «Глухів».
Він провів розкопки гетьманських столиць, зокрема Батурина та Глухова, і відкрив Музей археології в Глухові.
У 2014 році, після анексії Криму, Юрій став одним з перших добровольців, приєднавшись до місії «Чорний тюльпан», повертаючи тіла загиблих українських воїнів. У 2020 році підписав контракт із ЗСУ і брав участь у бойових діях, захищаючи Україну в різних регіонах, включаючи Чернігівщину, Броварський напрямок і Донеччину.
Його позивний «Маестро» походив від його любові до музики, він часто грав на гітарі навіть в окопах.
Юрій загинув 14 березня 2023 року в бою в Серебрянському лісі за кілька днів до свого 57-річчя. Його пам'ять увічнена на вулицях Глухова та Некрасового, а також меморіальною дошкою на будівлі музею археології в Глухові. Йому також присвоєно іменну премію для молодих учених-українознавців.
Вічна пам’ять Герою!
За матеріалами: «Новинарня», АрміяInform, sumy.today, сайт Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Сьогодні, 22 березня Юрію мало б виповнитися 60 років
Юрій Коваленко, археолог і військовий, народився 22 березня 1966 року в селі Некрасове на Сумщині.
З дитинства захоплювався археологією, але отримав освіту електрика та психолога. У 1999 році почав професійну кар'єру в археології, очоливши науково-дослідний відділ історико-культурного заповідника «Глухів».
Він провів розкопки гетьманських столиць, зокрема Батурина та Глухова, і відкрив Музей археології в Глухові.
У 2014 році, після анексії Криму, Юрій став одним з перших добровольців, приєднавшись до місії «Чорний тюльпан», повертаючи тіла загиблих українських воїнів. У 2020 році підписав контракт із ЗСУ і брав участь у бойових діях, захищаючи Україну в різних регіонах, включаючи Чернігівщину, Броварський напрямок і Донеччину.
Його позивний «Маестро» походив від його любові до музики, він часто грав на гітарі навіть в окопах.
Юрій загинув 14 березня 2023 року в бою в Серебрянському лісі за кілька днів до свого 57-річчя. Його пам'ять увічнена на вулицях Глухова та Некрасового, а також меморіальною дошкою на будівлі музею археології в Глухові. Йому також присвоєно іменну премію для молодих учених-українознавців.
Вічна пам’ять Герою!
За матеріалами: «Новинарня», АрміяInform, sumy.today, сайт Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті історика, ведучого, сценариста Романа Климарчука
Змінив сцену та кіноіндустрію на службу в ЗСУ
Роман Климарчук був істориком за фахом, але завдяки артистизму та чудовому почуттю гумору став відомим гумористом і ведучим. Друзі та колеги згадують його як веселу, щиру й світлу людину, яка завжди створювала навколо себе атмосферу радості. Життя воїна обірвалося 11 лютого 2026 року в Запорізькій області. Йому був 31 рік.
Роман родом із міста Камінь-Каширський на Волині. Навчався у ліцеї №2, а вищу освіту здобув у Національному університеті «Острозька академія» за спеціальністю «Історія та археологія». В університеті його пам’ятають як майстра інтелектуального гумору та талановитого актора.
Він був переможцем шоу «Розсміши коміка», рівненської «Ліги сміху», брав участь у гумористичних проєктах у Ризі та Амстердамі. Працював ведучим заходів, створив дует ведучих «З Ювілейного», а також долучався до написання сценаріїв серіалів «Будиночок на щастя», «Полкан» і «Коли ми вдома». Під час повномасштабної війни Роман залишив творчі проєкти й став на захист України. Із воїном попрощалися в Церкві Святого Миколая Чудотворця у Камені-Каширському.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Роман Климарчук,
Фейсбук-сторінка Serhii Rudko, Instagram yevchuk_pasha, «Західна ліга сміху», «Ведучий Роман Климарчук» та із сайту Bestwedding
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInformhttps://telegram.me/ukrinform_news
Змінив сцену та кіноіндустрію на службу в ЗСУ
Роман Климарчук був істориком за фахом, але завдяки артистизму та чудовому почуттю гумору став відомим гумористом і ведучим. Друзі та колеги згадують його як веселу, щиру й світлу людину, яка завжди створювала навколо себе атмосферу радості. Життя воїна обірвалося 11 лютого 2026 року в Запорізькій області. Йому був 31 рік.
Роман родом із міста Камінь-Каширський на Волині. Навчався у ліцеї №2, а вищу освіту здобув у Національному університеті «Острозька академія» за спеціальністю «Історія та археологія». В університеті його пам’ятають як майстра інтелектуального гумору та талановитого актора.
Він був переможцем шоу «Розсміши коміка», рівненської «Ліги сміху», брав участь у гумористичних проєктах у Ризі та Амстердамі. Працював ведучим заходів, створив дует ведучих «З Ювілейного», а також долучався до написання сценаріїв серіалів «Будиночок на щастя», «Полкан» і «Коли ми вдома». Під час повномасштабної війни Роман залишив творчі проєкти й став на захист України. Із воїном попрощалися в Церкві Святого Миколая Чудотворця у Камені-Каширському.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Роман Климарчук,
Фейсбук-сторінка Serhii Rudko, Instagram yevchuk_pasha, «Західна ліга сміху», «Ведучий Роман Климарчук» та із сайту Bestwedding
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInformhttps://telegram.me/ukrinform_news
Офіційний канал Українського інституту національної пам'яті
Створено: 22 травня 2025
Відповідальні: Miro Baida