WAS

На початку XIX століття кашемірова шаль стала у Франції символом багатства та високого суспільного становища. Її батьківщиною був індійський регіон Кашмір, де такі вироби століттями виготовляли з надзвичайно тонкого підшерстя гірських кіз. Шалі носили правителі та придворні імперії Великих Моголів, а виготовлення одного виробу зі складним орнаментом могло тривати від шести місяців до року. У Францію такі шалі надходили ще наприкінці XVIII століття, але мода на них поширилася після Єгипетського походу Наполеона Бонапарта (1798–1801). Особливо захоплювалася ними його дружина Жозефіна Богарне. З її подачі кашемірові шалі і стали частиною гардероба французької аристократії та заможної буржуазії. Їх дарували нареченим на весілля, а вміння красиво накинути шаль на плечі входило до світського етикету.

Попит на індійські шалі спонукав французьких промисловців налагодити власне виробництво. Спочатку вони намагалися завозити кашмірських кіз, розпускали імпортні шалі, щоб повторно використати пряжу, а згодом почали закуповувати сировину з Ірану. У 1812 році імператриця Марія-Луїза, друга дружина Наполеона, отримала дванадцять шалей французького виробництва. Від 1818 року французькі мануфактури почали використовувати верстати, які дозволяли механізувати створення складних візерунків. Фабричні вироби поступово зробили шалі доступними ширшому колу покупців.

У XVI столітті ляльки фактично виконували функцію модних журналів та Інстаграм.

До появи модних журналів і соцмереж новинки європейської моди подорожували між дворами у вигляді ляльок. Уже в XVI столітті такі фігурки з найновішим одягом надсилали одне одному аристократки і монарші двори, зокрема Марія Стюарт та Ізабелла д’Есте. Ляльки давали змогу роздивитися крій, тканини, оздоблення, зачіски та аксесуари в об’ємному вигляді, а кравчині відтворювати побачене в одязі для своїх замовниць.

У XVIII столітті ляльки залишалися способом демонструвати нові фасони. Поступово поширювалися й паперові ляльки зі змінними костюмами, а в XIX столітті модні ляльки дедалі частіше ставали дорогими іграшками для дівчат із заможних родин. Французькі виробники Jumeau і Gaultier створювали порцелянових ляльок із цілими гардеробами: сукнями, капелюшками, взуттям, аксесуарами й меблями. Дівчат навчали підбирати вбрання, шити та вишивати для ляльок, а оновлення зачісок і комплектів одягу відтворювало тогочасний ритм моди.

Фото: Модна лялька, виготовлена приблизно у 1600 році, що належала Крістіні Гольштейн-Готторпській або Катерині Шведській

Як лялька змінила все у ХХ століттіhttps://youtu.be/Bx18eBHKels

Це вишивка з Єгипту мамлюкського періоду. Вона зберігається у колекції в музеї Ashmolean в Оксфорді.

Цю колекцію зібрав у Єгипті британський єгиптолог Персі Едвард Ньюберрі, а потім передав музею під час Другої світової війни. Усього це зібрання налічує 2272 текстильні предмети, серед них 1010 вишивок ісламського періоду, 1226 переважно середньовічних індійських тканин, що потрапили до Єгипту через торгівлю, і 36 доісламських візерунчастих тканин.

Повний каталог доступний через онлайн-ресурс. Колекція охоплює вишивки з ісламського Єгипту, зокрема матеріали фатімідського, айюбідського та мамлюцького періодів. Це фрагменти одягу й побутових тканин із геометричними, рослинними, тваринними та написовими мотивами; частина з них дає змогу простежувати техніки шитва, склад тканин, орнаментальні схеми й шляхи торгівлі між Єгиптом, Індією та іншими регіонами середньовічного світу.

З днем вишиванки! 😂😂😂https://jameelcentre.ashmolean.org/collection/7/10222/10229

На археологічному парку Ель-Каньо в Панамі дослідники виявили елітне поховання доколумбового періоду, яке містило велику кількість дорогоцінностей. У могилі знайшли численні прикраси та ритуальні предмети із золота, включно з нагрудними пластинами, намистами, сережками та елементами оздоблення одягу, а також кераміку, інші артефакти. Судячи з усього, це поховання знатної особи, представника місцевої еліти.

Ель-Каньо відомий як один із головних археологічних центрів Панами, пов’язаний із доколумбовими культурами регіону, що існували задовго до іспанського завоювання, перш за все культурою Кокле. Раніше тут вже виявляли багаті поховання з золотими виробами. Давні мешканці Ель-Каньо підтримували зв'язки по всьому перешийку, адже стиль золотих артефактів і кераміки відображає взаємний вплив племен в Центральній Америці.

19 серпня 1883 року в Сомюрі, Франція народилася Коко Шанель (повне ім’я: Габріель Бонер Шанель). Провела дитинство в притулку, навчилася шиттю, а 1910-го відкрила в Парижі крамницю «Chanel Modes»; у 1913–1915 роках запустила модні будинки у Довілі та Біарріці, ввівши в жіночу моду трикотаж. 1921 року в співпраці з парфумером Ернестом Бо створила «Chanel No. 5», а 1924-го Шанель заснувала компанію Parfums Chanel разом із П’єром Вертгаймером.

Головні внески Шанель у моду — «маленька чорна сукня» (фото у Vogue у 1926 році), жакет і костюм з м’якого твіду (показ 1954-го), ланцюжки та біжутерія як повноцінні аксесуари, а також сумка «2.55» (лютий 1955 року) з плечовим ланцюжком. Вона поширила в жіночому гардеробі прості силуети, морські тільники, брючні комплекти та зручне взуття на невисоких підборах.