WAS

«І ракет червоний блиск,
і вибухи бомб у повітрі всю ніч довели,
що наш прапор іще майорить».

Це слова з державного гімну США «Зоряно-смугастий прапор». І вони описують обстріл американського форту Макгенрі поблизу міста Балтимор британським флотом (13–14 вересня 1814 року). Обстріл тривав близько 25 годин. За перебігом бою спостерігав американський адвокат Френсіс Скотт Кі, який прибув до британців для переговорів про звільнення полоненого.

Ці події він описав у вірші, який поклали на мотив популярної британської пісні. Патріотична пісня ставала все популярнішою, 1931 року її затвердили у якості гімну США.

Ракети, які побачив Френсіс Скотт Кі, розробив британський винахідник Вільям Конґрів (1804), використавши досвід виробництва бойових ракет в Індії. Їхні корпуси виготовляли із заліза, всередині щільно пресували порох, а бойові частини споряджали запалювальною сумішшю або вибуховими зарядами. Для стабілізації польоту до корпусу прикріплювали довгу дерев’яну жердину, яка допомагала ракеті зберігати напрямок. Конґрів також розробив спеціальні пускові рами та визначив кути запуску для збільшення дальності, яка в окремих моделей сягала приблизно 2,7 кілометра. За оцінками істориків, британці випустили 600–700 ракет, значна частина яких впала у воду через низьку точність і недостатню дальність польоту. Форт вистояв, британський флот відступив.

11 жовтня 1986 року, 40 років тому, в столиці Ісландії Рейк’явіку розпочалася дводенна зустріч президента США Рональда Рейгана та генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова. Це була друга зустріч цих лідерів. Ісландію обрали як зручне місце посеред Північної Атлантики, приблизно між Москвою та Вашингтоном. Зустріч проходила в будинку Гевді — білому дерев’яному особняку на березі затоки, збудованому 1909 року. Протягом 11–12 жовтня керівники двох держав обговорювали ядерне роззброєння, регіональні конфлікти, права людини та двосторонні відносини.

Рейган і Горбачов обмірковували скорочення стратегічних ядерних озброєнь. Переговори зайшли в глухий кут через американську Стратегічну оборонну ініціативу. Вона передбачала створення системи протиракетної оборони, зокрема з використанням космічних технологій. Горбачов вимагав обмежити її, а Рейган відмовився. Втім, зустріч стала основою подальших успішних переговорів.

Аеростати повертаються! Їх дедалі частіше використовують у російсько-українській війні для розвідки, забезпечення зв’язку, обману ППО та доставки бойового навантаження. Російські війська запускають повітряні кулі з радіолокаційними відбивачами, створюючи хибні цілі для українських радарів і намагаючись змусити ППО витрачати зенітні ракети. Розробляють аеростати для військового зв’язку, які можуть тривалий час перебувати над визначеною територією.

Українські військові застосовують прив’язні аеростати з ретрансляторами для зв’язку для безпілотників, експериментують з перенесенням на повітряних кулях ударних дронів.

Але цікаво, як це все починалося два століття томуhttps://youtu.be/33lVnpG3K8o

Традиція вшановувати загиблих хвилиною мовчання виникла під час Першої світової війни. Одним із перших міст, де її запровадили, став Кейптаун у Південній Африці. Від травня 1918 року щодня опівдні, після пострілу сигнальної гармати, містяни зупинялися на дві хвилини: завмирали трамваї, припинялася торгівля, чоловіки знімали капелюхи (на фото). Перша хвилина присвячувалася загиблим військовим, друга — тим, хто повернувся з війни.

11 листопада 1919 року, у першу річницю завершення бойових дій Першої світової війни, об 11-й годині ранку на дві хвилини зупинилося повсякденне життя британських міст відповідно до рішення короля Георга V.

На українських землях хвилину мовчання проводили щонайменше з 1930-х років. Найраніша зі знайдених документальних згадок датується 1933 роком: українці Волині присвятили три хвилини мовчання роздумам про боротьбу за свободу та загиблим від Голодомору. Газета «Діло» повідомляла про двохвилинне мовчання під час відкриття пам'ятної таблиці в Академічному домі Львова (1938). Українська повстанська армія також використовувала цей ритуал: наказ до п'ятої річниці УПА (1947) передбачав трихвилинне мовчання за загиблими повстанцями.

Не лише у нас “біг по граблях” - популярне заняття можновладців. Задовго до введення Сухого закону у США знаки про його сумнівність вже були.

2 червня 1855 року американське місто Портленд у штаті Мен охопив «ромовий бунт». Мер міста Ніл Доу (на фото) був одним із поборників тверезості, він домігся ухвалення 1851 року так званого «закону Мену», який забороняв виробництво та продаж спиртного для пиття. Але 1855 року сам Доу замовив партію спиртного вартістю близько 1600 доларів і розмістив її в міському сховищі. Оформлення закупівлі порушувало встановлену законом процедуру, а політичні противники мера поширили звістку, що зробив головний борець з алкоголем. До міської ратуші почали сходитися обурені містяни.

Коли натовп зріс приблизно до 2 тисяч людей, у будівлю полетіли каміння та цегла, частина протестувальників спробувала прорватися до приміщення, де зберігали алкоголь. Доу викликав поліцію та ополчення, силовики відкрили вогонь. Загинув моряк Джон Роббінс, ще кілька людей були поранені.

Самого Доу притягнули до відповідальності через порушення процедури закупівлі алкоголю, але суд його виправдав. Наступного року законодавці штату скасували жорсткий сухий закон і запровадили систему ліцензування продажу спиртного.https://youtu.be/wWBSGbiDW4k

Луї-Марі, віконт де Ноай, швагер маркіза де Лафайєта, встиг узяти участь одразу в трьох великих революціях кінця XVIII століття. Під час війни за незалежність США він служив у французькій армії, воював під містом Саванна, а восени 1781 року представляв французьку сторону на переговорах про капітуляцію британської армії генерала Чарльза Корнуолліса біля міста Йорктаун. Повернувшись до Франції, Ноай став депутатом Генеральних штатів, а 4 серпня 1789 року виступив із пропозиціями, що започаткували відмову дворянства від частини феодальних і станових привілеїв. Згодом він служив у революційній французькій армії.

1793 року він емігрував до США і отримав американське громадянство. На початку XIX століття Ноай знову вступив на французьку військову службу й вирушив до колонії Сен-Доменґ, де армія Наполеона Бонапарта намагалася придушити Гаїтянську революцію. Він командував військами в районі Моль-Сен-Ніколя, а 1803 року придбав на Кубі 300 мисливських собак для використання проти темношкірих повстанців.

Після поразки французьких сил Ноай у грудні 1803 року прорвався морем до Куби. 31 грудня біля Гавани його загін захопив британський корабель, а сам Ноай дістав тяжкі поранення. Він помер у Гавані 7 січня 1804 року, через шість днів після проголошення незалежності Гаїті.

3 жовтня 1935 року війська фашистської Італії вторглися до Ефіопії з територій колоній Еритрея та Італійське Сомалі. Диктатор Беніто Муссоліні прагнув розширити італійську колоніальну імперію і взяти реванш за поразку італійської армії біля міста Адуа 1896 року. Безпосереднім приводом став збройний інцидент біля поселення Валвал у грудні 1934 року, який Рим використав для подальшої ескалації. Італійська армія мала значну перевагу в авіації, артилерії, танках і постачанні, а в останні місяці кампанії систематично застосовувала газ іприт. Ліга Націй визнала Італію агресором і запровадила санкції, які, втім, не припинили наступ.

Але повного фактичного контролю над країною Італія так і не встановила. У 1936–1937 роках її влада зосереджувалася переважно у великих містах, на головних дорогах і навколо військових гарнізонів, тоді як у значній частині сільських і гірських районів діяли ефіопські загони опору. Бойові дії перейшли у затяжну партизанську війну. Італійська окупація тривала до 1941 року, коли британські та ефіопські сили витіснили італійців, а імператор Хайле Селассіє повернувся до країни.

Як ця війна вплинула на формування фашизму

Перше фото - італійські чорносорочечники, друге - ефіопська кавалеріяhttps://youtu.be/LYYwzScurRc

1 жовтня 1936 року — 90 років тому — генерала Франсіско Франко урочисто проголосили керівником територій Іспанії, контрольованих військовими заколотниками. Повстання проти республіканського уряду почалося в липні 1936 року, а 29 вересня Хунта національної оборони призначила Франко главою уряду Іспанської держави, передала йому всі повноваження нового режиму та надала звання генералісимуса. 1 жовтня в місті Бургос відбулася церемонія передачі влади, під час якої Франко вже представляли як главу держави.

Під час громадянської війни сили Франко отримували масштабну військову допомогу від нацистської Німеччини та фашистської Італії: літаки, озброєння, німецький легіон «Кондор» і десятки тисяч італійських військових. У 1939 році війна завершилася перемогою франкістів. Франко встановив авторитарний режим, переслідував політичних противників, заборонив незалежну діяльність політичних партій і профспілок, проводив політику централізації держави та обмежував публічне використання каталонської, баскської й галісійської мов. Він залишався главою Іспанії до смерті 20 листопада 1975 року.

Топ 9 лицарів з погляду Середньовіччя

У середньовічній Європі існував власний список «найвеличніших воїнів усіх часів» — «Дев’ять достойних». До нього потрапили герої античності, Біблії та християнської історії, яких у XIV столітті уявляли взірцями мужності, військової слави й правительської доблесті. Перелік з’явився близько 1312 року в поемі Жака де Лонгійона «Обітниці павича». Першу трійку становили Гектор, який за античною традицією захищав Трою; Александр Великий, завойовник величезної території від Балкан до Індії; Юлій Цезар, переможець у Галлії та громадянських війнах Риму.

До другої трійки входили біблійні герої: Ісус Навин, який очолив ізраїльтян після смерті Мойсея; цар Давид, переможець Голіафа і правитель Єрусалима; Юда Маккавей, керівник повстання проти Селевкідів у II столітті до н. е. Християнську трійку представляли легендарний король Артур, володар Круглого столу; імператор Карл Великий, який створив державу на значній частині Західної та Центральної Європи, та Готфрід Бульйонський, один із керівників Першого хрестового походу і перший правитель хрестоносного Єрусалима.https://youtu.be/nztAiafm9Wc

30 вересня 1946 року — 80 років тому — Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі почав оголошувати вирок керівникам нацистської Німеччини. Суд над 22 підсудними тривав від 20 листопада 1945 року, а читання рішення завершилося 1 жовтня 1946 року. Трибунал визнав винними 19 осіб, трьох виправдав, дванадцятьох засудив до смерті, трьох — до довічного ув’язнення, ще чотирьох — до термінів від 10 до 20 років. Серед обвинувачень були змова, злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти людяності.

Серед засуджених до смерті були рейхсмаршал Герман Герінг, міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп, генерал-губернатор окупованої Польщі Ганс Франк, один із головних нацистських ідеологів Альфред Розенберг і видавець антисемітської газети Der Stürmer Юліус Штрайхер.

Ми спеціально зробили відео, аби ви розібралися в дуже складному процесі, який назавжди змінив міжнародне право.https://youtu.be/8P0yX78A3L8

28 вересня 1939 року нацистська Німеччина та Радянський Союз підписали в Москві Договір про дружбу і кордон, яким уточнили поділ територій після вторгнення до Польщі. Нову лінію розмежування провели переважно по річках Піса, Нарев, Буг і Сян. Німеччина отримала Люблінське воєводство та частину Варшавського воєводства, які за таємним протоколом до пакту Молотова—Ріббентропа спочатку належали до радянської сфери впливу. Натомість Литву передали до сфери впливу СРСР. Західноукраїнські та західнобілоруські землі, зайняті Червоною армією у вересні 1939 року, залишилися під радянським контролем.

Того ж дня Москва і Берлін домовилися розширювати економічний обмін: СРСР мав постачати Німеччині сировину, а Німеччина — промислові товари. Підписані домовленості оформили новий кордон між зонами німецької та радянської окупації Польщі і змінили визначений у серпні 1939 року розподіл сфер впливу в Східній Європі.https://youtu.be/jrptR_PmGI4

27 вересня 1956 року — 70 років тому — американський льотчик-випробувач Мілберн «Мел» Апт першим у світі перевищив потрійну швидкість звуку. Він летів на Bell X-2 — експериментальному ракетному літаку, який компанія Bell Aircraft створила для ВПС США та Національного консультативного комітету з аеронавтики. X-2 мав стрілоподібні крила, корпус із жаростійких матеріалів і рідинний ракетний двигун. Самостійно злітати він не міг: його піднімав на висоту переобладнаний бомбардувальник B-50, після відокремлення пілот запускав ракетний двигун. 27 вересня літак досяг висоти близько 20 кілометрів і швидкості приблизно 3370 кілометрів за годину — 3,196 Маха.

Після встановлення рекорду Апт почав різкий поворот у бік авіабази Едвардс, коли X-2 ще летів зі швидкістю понад 3 Махи. Літак утратив стійкість і став некеровано обертатися. Апт відокремив аварійну капсулу, однак не встиг вистрибнути з неї та загинув. Проєкт X-2 було закрито.

Втім, американські фахівці продовжили дослідження надвисоких швидкостей у програмі X-15: 1967 року льотчик Піт Найт розігнав X-15 до 6,7 Маха, і цей рекорд для пілотованого літака з власним двигуном зберігається досі. Але станом на 2026 рік серійних пілотованих літаків, які літають зі швидкістю близько 3 Махів або вище, немає.

У Києві з кінця 1970-х років можна було заправити автомобіль просто під «літаючою тарілкою»: паливні шланги не стояли біля машин, а звисали згори. У 1977–1978 роках у столиці збудували дві такі футуристичні АЗС — на Броварському проспекті та Харківському шосе. Водієві не потрібно було під’їжджати до колонки певним боком: після оплати потрібний шланг із пістолетом опускався з конструкції над автомобілем. Через незвичний вигляд станції нагадували НЛО, а кияни називали їх «японками» — сама схема з підвісними паливними шлангами походила з Японії, вона була розроблена корпорацією «Тацуно».

Такий спосіб заправки економив місце і зменшував ризик зіткнення автомобіля з наземною колонкою. Водночас система вимагала складнішого обладнання: шланги потрібно було підіймати й опускати, а пошкодження з’єднань могло спричинити витік пального згори. Київські «літаючі тарілки» так і не стали початком масового переходу на подібні АЗС. Одна зі станцій на Броварському проспекті зберігалася десятиліттями, уже не працюючи за первісною схемою. В липні 2025 року її демонтували.

Хто встиг на ній заправитися, поки шланги ще опускалися? Ми думаємо, що це відбувалося до середини 1990-х. Але, можливо, у вас більш точні дані?

22 вересня 1692 року в Массачусетсі відбулися останні страти в межах Сейлемського «полювання на відьом». На шибениці загинули сім жінок — Марта Корі, Маргарет Скотт, Мері Істі, Еліс Паркер, Енн Пудеатор, Вілмот Редд і Мері Паркер — та чоловік Семюел Вордвелл. Спеціальний суд приймав так звані «примарні свідчення»: заяви людей про те, що дух або примара обвинуваченого нібито нападали на них. На перебіг процесів впливали релігійні страхи, місцеві конфлікти та політична нестабільність у Массачусетсі.

Загалом 1692 року за звинуваченнями у чаклунстві повісили 19 людей. Ще один обвинувачений, 71-річний Джайлз Корі, відмовився визнати повноваження суду і помер після того, як його протягом кількох годин притискали важким камінням. Уже в жовтні губернатор Вільям Фіпс розпустив спеціальний суд, а новому суду заборонили використовувати «примарні свідчення» як доказ. Упродовж наступних століть влада Массачусетсу поступово скасовувала вироки і очищала імена засуджених: відповідні рішення ухвалювали у 1711, 1957, 2001 роках, а останню формально не реабілітовану засуджену — Елізабет Джонсон-молодшу — виправдали 2022 року.

13 вересня 1996 року, 30 років тому, від поранень помер американський репер Тупак Шакур (2Pac). 7 вересня в Лас-Вегасі його автомобіль обстріляли з іншої машини; Шакур отримав чотири кулі й помер через шість днів у 25 років. У серпні 2026 року суд визнав Дуейна «Keffe D» Девіса винним в організації вбивства: за версією обвинувачення, напад був помстою за побиття його племінника Орландо Андерсона Тупаком і людьми з його оточення кількома годинами раніше.

Тупак став однією з ключових постатей хіп-хопу 1990-х: у піснях він поєднував теми расизму, поліцейського насильства, бідності, тюремної системи, вуличного життя й особистих конфліктів. Серед його найвідоміших композицій — California Love, Dear Mama, Changes, Keep Ya Head Up, Hit 'Em Up. За життя й посмертно було продано понад 75 млн його записів; 2017 року Шакура включили до Зали слави рок-н-ролу.

(на фото - 2Pac - ліворуч, за кілька хвилин до пострілу)

Слухали Тупака?

Мозаїчне панно «Птаха» Алли Горської та Віктора Зарецького в селі Гельмязів на Черкащині отримало статус пам’ятки культурної спадщини національного значення. Кабінет Міністрів вніс роботу до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, їй мають присвоїти охоронний номер. «Птаха» належить до українського монументального мистецтва другої половини ХХ століття й творчої спадщини шістдесятників.

Монументальні роботи Горської десятиліттями залишалися вразливими до перебудов, демонтажу і руйнування. Під час російської облоги Маріуполя 2022 року були тяжко пошкоджені створені Горською, Зарецьким та їхніми колегами мозаїки «Дерево життя» і «Боривітер». Новий статус «Птахи» встановлює для конкретного твору державний режим охорони та посилює юридичні вимоги до його збереження.

11 вересня 1297 року шотландці розгромили англійське військо біля Стерлінгського мосту. Після усунення короля Шотландії Джона Балліола англійський король Едуард I встановив контроль над країною, що 1297 року спричинило повстання. Його основними воєначальниками стали Вільям Воллес на південному заході та Ендрю Морей на півночі. Біля річки Форт вони дочекалися, поки частина англійців перейде вузький дерев’яний міст, перекрили їм відступ і атакували. Кіннота опинилася на заболоченій місцевості без простору для маневру, тисячі англійців загинули або потонули.

Перемога повернула повстанцям контроль над значною частиною Шотландії. Морей був тяжко поранений і невдовзі помер, а Воллеса посвятили в лицарі та призначили хранителем Шотландського королівства. У фільмі «Хоробре серце» 1995 року цю битву показали, однак міст із сюжету прибрали: війська б’ються у відкритому полі, хоча саме вузька переправа через Форт визначила перебіг реальної битви.

Нацисти вступили у цю війну, перебуваючи під впливом досить дитячої ілюзії, що вони будуть бомбити всіх інших, а їх ніхто не бомбитиме. У Роттердамі, Лондоні, Варшаві та ще в півсотні інших місць вони втілили цю досить наївну теорію в життя. Вони посіяли вітер, а тепер їм доведеться пожинати бурю.

Артур Гарріс, маршал повітряних сил Великої Британії, командувач Бомбардувального командування, травень 1942 року, після бомбардування Кельна

Перший бойовий підводний човен в історії був дерев’яним, одномісним і ніс міну.

До 250-річчя Американської революції журнал Smithsonian опублікував великий матеріал про Turtle — апарат, який студент Єльського університету Девід Бушнелл розробляв близько чотирьох років. Пілот крутив пропелер, набирав воду для занурення і мав прикріпити до корпусу ворожого корабля заряд із годинниковим механізмом.

У ніч на 7 вересня 1776 року солдат Езра Лі підвів Turtle до британського флагмана HMS Eagle у Нью-Йоркській гавані. Прикріпити заряд до корпусу не вдалося; міна вибухнула у воді і корабель не пошкодила. Цю атаку вважають першим документованим бойовим застосуванням підводного апарата й одним із ранніх експериментів із підводною мінною війною.https://youtu.be/hInmLlb5jfQ

2 вересня 1990 року в Тирасполі з’їзд депутатів різних рівнів із лівобережжя Дністра проголосив так звану Придністровську Молдавську РСР. Її прихильники виступали за збереження СРСР і проти мовних законів, ухвалених Верховною Радою Молдавської РСР 1989 року, коли «молдавська» мова (так її тоді називали) отримала статус державної та латинську графіку, а російська зберігала статус лише мови міжнаціонального спілкування.

Сепаратисти створювали власні органи влади і силові формування. У 1991–1992 роках вони отримували зброю та допомогу від військовослужбовців дислокованої в регіоні російської 14-ї армії. Протистояння переросло у війну.

Що було даліhttps://youtu.be/SqxPF3lWlW4