WAS

Сьогодні, 11 червня - День Сил безпілотних систем ЗСУ!

Ми з великою вдячністю вітаємо усіх причетних до цієї військової галузі!

І нагадуємо, що ми про історію дронів розповідали, ще коли війна так тотально не змінилася!

Частина 1, частина 2https://youtu.be/SMD1JX58zgc

У січні цього року чеська компанія SPARK почала постачати Україні FPV-дрони на оптоволокні. Головна особливість - вони створені з використанням технологій із трофейних російських безпілотників. Новий апарат отримав назву «Ян Жижка» на честь відомого чеського полководця. Основою для розробки став російський трофейний дрон «Князь Вандал Новгородський», який передали українські військові.

Чому ми про це згадали? Бо хочемо спитати, чи варто нам зараз переманювати російських вчених, влаштовувати полювання на воєнні технології, як це робили союзнички під час і відразу після другої світової.

Якщо що, ми зробили про це відео і вимагаємо, аби ви переглянули!

https://youtu.be/24QEwLuQIHQ

10 червня в тимчасово окупованому Севастополі сталася пожежа в музеї-панорамі «Оборона Севастополя 1854–1855 років». Серед імовірних причин називають роботу російської ППО, адже поблизу розташовані вогневі позиції зенітних кулеметних установок, які прикривають район вокзалу і Південної бухти. Вогонь швидко поширився будівлею, яка у 2023–2024 роках проходила реконструкцію та капітальний ремонт, зокрема з оновленням покрівлі.

Панорама присвячена обороні Севастополя під час Кримської війни 1853–1856 років, коли Російська імперія воювала проти коаліції Османської імперії, Великої Британії, Франції та Сардинського королівства. На полотні зображено штурм французами Малахового кургану 6 червня 1855 року. Художник-баталіст Франц Рубо отримав замовлення на створення панорами у 1901 році, працював над нею у 1901–1904 роках, а спеціальну круглу будівлю для експозиції відкрили на Історичному бульварі у 1905 році, до 50-річчя подій. Під час Другої світової війни панорама зазнала пошкоджень, частину полотна евакуювали.

Зібрали тут деяких кавалерів ордена Білого Орла, який президент Польщі Кароль Навроцький пропонує відібрати у Володимира Зеленського.

Отже:

Беніто Муссоліні - диктатор фашистської Італії, союзник Адольфа Гітлера. Отримав орден в міжвоєнний період.
Філіпп Петен - Під час Другої світової війни очолив режим Віші, який співпрацював із нацистською Німеччиною. Отримав орден в міжвоєнний період.
Ґалеаццо Чано - міністр закордонних справ фашистської Італії, одна з ключових фігур режиму Муссоліні. Отримав орден в міжвоєнний період.
Ґергард Шредер - колишній канцлер ФРН. Після канцлерства працював у структурах, пов’язаних з російськими енергетичними компаніями.
Отримав орден у 2002 р.
Мілош Земан - колишній президент Чехії. Після окупації Криму називав анексію «доконаним фактом», критикував санкції ЄС проти Росії та виступав за зближення Заходу з Москвою. Отримав орден у 2016 р.
Єкатерина II - цариця російської імперії. Ліквідувала гетьманство, знищила Запорозьку Січ.
Григорій Потьомкін - найближчий соратник Єкатерини II у колонізації земель сучасної України.
Александр Суворов - російський генерал, зокрема відповідальний за різанину населення варшавського району Прага.

9 червня 1920 року під час відступу з Києва польські війська підірвали Миколаївський ланцюговий міст через річку Дніпро. Відступ відбувався під час польсько-радянської війни, після переходу Червоної армії в контрнаступ і загрози втрати польськими частинами шляхів виходу з Києва. Міст підірвали для ускладнення переправи радянських військ через Дніпро. Разом із Миколаївським ланцюговим мостом тоді постраждали й інші київські переправи.

Миколаївський ланцюговий міст був першим капітальним мостом через Дніпро в Києві. Його будували з 1848 року за проєктом британського інженера Чарльза Віньйоля, металеві конструкції виготовляла британська компанія Fox, Henderson and Company, а відкриття відбулося 28 вересня 1853 року. Проїзна частина трималася на системі металевих ланцюгів, перекинутих через кам’яні опори-башти. У 1925 році на його опорах відкрили міст імені Євгенії Бош за проєктом інженера Євгена Патона. Цей міст зруйнували у вересні 1941 року. З 1965 року на цій ділянці Дніпра працює Міст Метро.

Це останній німецький ветеран Франко-пруської війни святкує своє 107-річчя. 1952 рік.

Карл Ґльокнер народився 28 грудня 1845 року у Гессені. До військової служби він працював на будівництві залізниці. Під час Франко-прусської війни (1870–71) його мобілізували до прусської армії. До пункту призову в Касселі він йшов пішки близько 150 кілометрів(!!!). На війні він служив артилеристом.

Після війни Ґльокнер повернувся до Гессену і працював кучером. Його дружина Катаріна померла 1907 року; син помер раніше за батька, а в останні роки про нього дбав онук. У грудні 1952 року, на 107-річчя Ґльокнера, його вітали мешканці Айденгезеса, президент ФРН Теодор Гойс і американські військові з розташованої поблизу частини. Карл Ґльокнер помер 3 жовтня 1953 року у віці 107 років і на момент смерті вважався останнім живим німецьким ветераном Франко-прусської війни.

А останній французький ветеран тієї війни — Серафен Прюво — помер у 1955 році.https://youtu.be/GFUxU-iI6gI

7 червня 1919 року почалася Чортківська офензива — наступальна операція Української Галицької армії у війні Західноукраїнської Народної Республіки проти Польщі за Східну Галичину. Перед цим польські війська витіснили УГА на південний схід Галичини, у район між Дністром і Збручем. Контратаку підготувало командування УГА на чолі з Начальним вождем генералом Олександром Грековим. участь у бойових діях брали три корпуси Української Галицької армії.

Операція тривала з 7 до 28 червня 1919 року. Українські частини перейшли в наступ у районі Чорткова, відбили місто, просунулися на північ і захід, зайняли Теребовлю, Тернопіль, Бучач, Бережани і вийшли на лінію Броди — Перемишляни — Букачівці. Близько 25 тисяч вояків УГА змусили відступати приблизно 40-тисячне польське військо, а просування сягнуло близько 150 кілометрів. Наприкінці червня через нестачу боєприпасів, резервів в УГА і посилення польської армії наступ зупинився. У липні 1919 року УГА відступила за Збруч і з’єдналася з військами УНР.https://was.media/microformats/chortkivska-ofenziva/

Операція «Динамо».

У ніч на 3 червня 1940 року завершувалася основна фаза евакуації союзницьких військ із району Дюнкерка на півночі Франції. Операція під назвою «Динамо» почалася 26 травня після стрімкого наступу німецьких військ через Нідерланди, Бельгію та Францію, коли Британський експедиційний корпус, частини французької армії та інші союзні підрозділи опинилися притиснутими до узбережжя Ла-Маншу. На початку операції британське командування розраховувало евакуювати приблизно 30–45 тисяч військових, але до 4 червня з Дюнкерка вивезли 338 226 людей (в т.ч. 198 тисяч британських і 140 тисяч французьких та бельгійських військових).

Для вивезення військ використовували есмінці, тральщики, транспортні судна, пороми, рибальські човни, рятувальні катери, яхти та інші приватні судна, які згодом стали відомі як «малі кораблі Дюнкерка». Вони допомагали перевозити солдатів із мілководдя до більших кораблів і частину людей доправляли прямо до Англії. Під час евакуації союзники залишили у Франції значну частину важкого озброєння, техніки й спорядження.

31 травня 1223 року на річці Калка, на території сучасної Донеччини (можливо, це річка Кальчик), русько-половецьке військо зазнало поразки від монгольської армії під командуванням полководці Джебе і Субедей. Монгольські загони після походів на Кавказ вийшли в причорноморські степи і 1222 року розгромили половців між Доном і Дніпром. Половецькі хани звернулися по допомогу до руських князів. На князівському з’їзді в Києві Мстислав ІІІ Романович, Мстислав Мстиславич Удатний, Мстислав Святославович та інші князі погодили спільний похід у степ.

Русько-половецьке військо рушило на схід і після кількох днів переслідування монгольських загонів підійшло до Калки. Після відступу передових загонів основні сили союзників втратили узгоджений порядок дій. Київський князь Мстислав Романович із частиною війська укріпився в таборі і тримав оборону кілька днів. Після падіння табору загинули кілька руських князів, серед них Мстислав Романович Київський і Мстислав Святославович Чернігівський.

Втім, монгольська армія не тала підкорювати Русь, а повернулася за кілька років.https://youtu.be/TAcAduqyOTU

Швеція надасть Україні перші 16 винищувачів Gripen, заявив прем'єр країни Ульф Крістерссон на пресконференції із Президентом України. Постачання відбудеться на початку 2027 року.

Історія Saab JAS 39 Gripen почалася наприкінці 1970-х років, коли Швеції знадобився новий бойовий літак для заміни Saab 35 Draken і Saab 37 Viggen. У 1979 році уряд розпочав дослідження літака, який мав поєднати три ролі: винищувача, штурмовика і розвідника (варіанти - на схемі). Звідси походить абревіатура JAS — jakt, attack, spaning, тобто «винищення, удар, розвідка». У 1982 році шведський парламент схвалив програму, а розроблення доручили промисловій групі Industrigruppen JAS на чолі з Saab. Назву Gripen, тобто «грифон», обрали після конкурсу, оголошеного журналом шведських Повітряних сил FlygvapenNytt.

Перший прототип Gripen показали 26 квітня 1987 року, а перший політ відбувся 9 грудня 1988 року в Лінчепінгу. Літак створювали як легку багатоцільову машину з одним двигуном Volvo RM12, дельтаподібним крилом, переднім горизонтальним оперенням, електродистанційною системою керування і цифровою авіонікою. Після аварій прототипів 1989 і 1993 років програму доопрацювали, зокрема програмне забезпечення системи керування польотом. Перший серійний Gripen передали шведським Повітряним силам у 1993 році, а на озброєння він став у 1996 році. Надалі з’явилися двомісні версії, модернізовані JAS 39C/D та нове покоління JAS 39E/F із більшим фюзеляжем, потужнішим двигуном і оновленою електронікою.

28 травня 1987 року близько 18:45 за московським часом у центрі Москви приземлився легкомоторний літак Reims Cessna F172P, яким керував громадянин ФРН Матіас Руст. Йому за кілька днів мало виповнитися 19. Руст вилетів із Гельсінкі, порушив повітряний кордон СРСР, пролетів через кілька зон радянської протиповітряної оборони, був зафіксований радарами та кілька разів супроводжувався радянськими військовими літаками. У Москві він сів на Великому Москворецькому мосту поруч із Красною площею, після чого зупинив літак біля собору Василія Блаженного.

Політ Руста став одним із найгучніших інцидентів пізнього СРСР і спричинив масштабні кадрові рішення у військовому керівництві. З посад були усунуті міністр оборони СРСР маршал Сергій Соколов і головнокомандувач Військ протиповітряної оборони головний маршал авіації Олександр Колдунов, посади втратили також сотні офіцерів і генералів. Руста заарештували в Москві, судили за незаконне перетинання кордону, порушення правил польотів і хуліганство та засудили до чотирьох років позбавлення волі. У серпні 1988 року його помилували, після приблизно 14 місяців ув’язнення він повернувся до Західної Німеччини.

Багато дослідників і досі переконані, що цей інцидент сильно вплинув на розвал СРСР.https://www.youtube.com/watch?v=00GwlZN4RIY

"Бессмертні" - елітний полк Імперської гвардії Ірану, 1975 рік.

Імперська гвардія військове формуванням доби Пехлеві, створене 1942 року для охорони шаха та імператорської родини. Її початковий склад налічував кількасот добровольців, а згодом підрозділ розширили до великого з’єднання з піхотними, бронетанковими, артилерійськими і допоміжними частинами, постійно розміщеними в районі Тегерана. Після перевороту 1953 року гвардію посилили, а в 1970-х роках вона стала корпусом чисельністю близько 18 тисяч військових.

Ядром гвардії була добровольча Гвардія Джавідан, тобто "Безсмертні". Назва відсилала до елітного перського корпусу Ахеменідської імперії.

Під час Ісламської революції 1979 року Імперська гвардія залишалася одним із формувань, лояльних шахові; після боїв 9–11 лютого 1979 року її відкликали до казарм, а 17 лютого нова влада розпустила гвардію. Частину підрозділів позбавили колишніх функцій і включили до нових силових структур, частина офіцерів була заарештована або страчена.

26 травня 1972 року в Москві Президент США Річард Ніксон і Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв підписали два ключові документи про обмеження стратегічних озброєнь — ОСО-1. Це сталося під час першого в історії офіційного візиту чинного Президента США до СРСР. Візит тривав з 22 до 30 травня 1972 року й відбувався в період розрядки міжнародної напруженості, після кількох років переговорів між Вашингтоном і Москвою про правила ядерного стримування.

У Москві було підписано Договір про обмеження систем протиракетної оборони та Тимчасову угоду про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Договір ПРО обмежував розгортання систем протиракетної оборони, а Тимчасова угода ОСО-1 встановлювала ліміти на кількість пускових установок міжконтинентальних балістичних ракет і балістичних ракет підводних човнів. Ці документи стали першими радянсько-американськими домовленостями, які юридично зафіксували обмеження частини стратегічних ядерних систем.

‼️Іранська ракета вибухнула над Старим містом Єрусалима: уламки біля Аль-Акси та Церкви Гробу Господнього.
‼️«Статус-кво зруйновано»: поліція Ізраїлю обмежує доступ мусульман до Аль-Акси на початку Рамадану
‼️Ізраїльський депутат закликав зруйнувати Аль-Аксу та побудувати єврейський храм під час рейду.
‼️Мусульманські країни обурені «провокаціями» Ізраїлю на святих місцях Єрусалима.
‼️Ізраїльські поселенці увірвалися на територію мечеті Аль-Акса в Східному Єрусалимі незабаром після відновлення її роботи.

Це ми, не сильно напружуючись, зібрали заголовки інформаційних видань за останні 3 місяці. Але і перед цим конфліктів вистачало. У будь-який час: хоч пару років тому, хоч пару тисяч років тому. Але чому ці протистояння не вщухають? Де їхні корені? Зрештою, кому має належати Єрусалим?

Ми розібралися в історії питання і доповідаємо: ви маєте переглянути наше нове відео!https://youtu.be/GoEijncBr9w

Голову ОУН і полковника Армії УНР Андрія Мельника, похованого у Люксембурзі, перепоховають на Національному військовому меморіальному кладовищі. Також перепоховають його дружину Софію Федак-Мельник. В УГКЦ заявили, що заупокійні богослужіння у зв’язку з прибуттям останків до України відбудуться 22–24 травня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві.

Андрій Мельник народився 12 грудня 1890 року в селі Воля Якубова на Дрогобиччині. Під час Першої світової війни служив у лавах Легіону Українських січових стрільців, був у російському полоні, після повернення став одним із найближчих соратників Євгена Коновальця. У добу Української революції служив у корпусі Січових стрільців, у 1919 році був начальником штабу Дієвої армії УНР, мав звання полковника. Після поразки визвольних змагань жив у Галичині, вів активне громадське життя, працював управителем маєтків митрополита Андрея Шептицького.

У 1929 році Мельник узяв участь у створенні Організації українських націоналістів, а після загибелі Євгена Коновальця у 1938 році очолив Провід українських націоналістів. У 1940 році після розколу ОУН став керівником ОУН(м). Під час Другої світової війни був заарештований німецькою владою і перебував у концтаборі Заксенгаузен. Після війни жив в еміграції та продовжував очолювати ОУН(м). Андрій Мельник помер 1 листопада 1964 року в Люксембурзі.

На початку 1960-х члени київського Клубу творчої молоді «Сучасник» неофіційно збирали матеріали про сталінські репресії та масові поховання поблизу Києва. Восени 1962 року при клубі створили комісію для перевірки чуток про поховання в Биківнянському лісі. До Биківні поїхали режисер Лесь Танюк, художниця Алла Горська та поет Василь Симоненко. Вони оглянули місцевість, розпитували мешканців і зафіксували свідчення, що в лісі були поховання людей, розстріляних радянськими каральними органами у 1930-х — на початку 1940-х років.

Після поїздки члени КТМ підготували звернення до Київської міської ради з вимогою створити державну комісію для розслідування поховань у Биківні та встановити пам’ятник жертвам репресій. Радянська влада тоді офіційно не визнала, що в Биківнянському лісі поховані жертви НКВС: у публічному поясненні відповідальність покладали на німецьких окупантів. Після цього посилився тиск на середовище Клубу творчої молоді: забороняли вистави і вечори, за учасниками стежили, а Леся Танюка усунули від формального керівництва клубом.

Сьогодні Україна відзначає день пам'яті жертв політичних репресій.

Трошки не той Кремль горів вночі у Москві в ніч на 13 травня. Це був розважальний комплекс «Кремль в Ізмайлово» приблизно в 10 км. від того самого Кремля. Проте збіг цікавий.

А ось коли горів справжній Московський Кремль.

1354 Пожежа знищила дерев’яний Кремль Івана Калити.
1365 «Всіхсвятська» пожежа: загоряння почалося біля церкви Всіх Святих у Чертольї; за літописним переказом, Кремль вигорів.
1382 Після взяття Москви ханом Тохтамишем Кремль був розорений і спалений. |
1445 Пожежа в Кремлі, відома, зокрема, через втрату монастирського архіву Симонівського подвір’я. 1488 Велика московська пожежа 13 серпня: вогонь перекинувся в Кремль, пошкодив великокнязівський палац і Спасо-Преображенський монастир.
1493 Велика міська пожежа, яка знищила значну частину Москви і Кремля.
1547 Серія пожеж у Москві; під час червневої пожежі вогонь перекинувся на Кремль, горіли великокнязівські конюшні, царські дерев’яні палати, Казенний двір; вибухнула одна з порохових башт.
1626 Велика московська пожежа, під час якої згоріли приказні архіви в Кремлі.
1682 Пожежа в Успенському соборі Кремля.
1701 Велика пожежа 19–21 червня: вигорів майже весь Кремль, зокрема царський двір, прикази, склади; після цього Пьотр І заборонив дерев’яне будівництво всередині Кремля.
1737 Троїцька пожежа: вогонь поширився на кремлівські будівлі, сильно пошкодив Арсенал, Казенну палату, Троїцьке подвір’я, Успенський собор, постраждав Цар-дзвін, від якого відколовся великий фрагмент.
1748 Пожежа, яка додатково погіршила стан частини старих кремлівських палат після пожеж 1701 і 1737 років.
1812 Пожежа Москви під час наполеонівської окупації та вибухи при відступі французів: постраждали кремлівські споруди, Арсенал був підірваний, частина будівель зазнала пошкоджень від вогню та вибухів.

Бункер під кодовою назвою «Берлінгтон» створили у Великій Британії в період холодної війни як запасний центр управління державою на випадок ядерної війни. Комплекс будували у 1950–1960-х роках поблизу міста Коршем у графстві Вілтшир на у старих підземних каменоломнях, які почали розробляти у XIX столітті. Підземне місто розташовувалося на глибині близько 30–40 метрів і мало площу приблизно 14 гектарів. Бункер був розрахований приблизно на 4 тисячі людей — членів уряду, військових, технічний персонал та обслугу. У документах комплекс також фігурував під назвами Stockwell, Turnstile і Site 3.

Всередині «Берлінгтона» облаштували житлові приміщення, урядові офіси, їдальні, кухні, лікарню, резервуари для води, електростанцію, пральню, телефонну станцію BBC та студію радіомовлення для звернень до населення після ядерного удару. Комплекс мав власну систему очищення повітря, підземні дороги, вузькоколійну залізницю для перевезення вантажів і величезні запаси пального та продовольства. Для підтримання роботи уряду в бункері планували розмістити копії державних документів і обладнання для зв’язку з військовими базами та атомними підводними човнами. У 1991 році після завершення холодної війни комплекс вивели з експлуатації.
 
Більше про бункериhttps://youtu.be/HQWtDXltScc

11 травня 1857 року почалось повстання сипаїв — індійських солдатів на службі Британської Ост-Індської компанії. Вони увійшли до Делі та захопили місто, і це стало одним із ключових епізодів великого антибританського повстання в Індії. Безпосереднім приводом була поява нових патронів для гвинтівок Enfield, оболонку яких, за чутками, змащували яловичим і свинячим жиром. Перед заряджанням патрон треба було прокушувати зубами, що викликало обурення як у індуїстів, так і у мусульман. Невдоволення також накопичувалося через податкову політику, анексії князівств, втручання британської влади у місцеві традиції та скорочення привілеїв індійських військових. Повстання почалося 10 травня у Міруті, а наступного дня сипаї рушили до Делі.

У Делі повстанці проголосили символічним лідером останнього могольського імператора Бахадур Шаха II, хоча фактичне керівництво здійснювали військові ватажки сипаїв і місцеві князі. Британська влада перекинула до Північної Індії війська з Пенджабу та інших регіонів і влітку 1857 року почала облогу Делі. У вересні місто було взяте штурмом, після чого британці відновили контроль над столицею. Повстання продовжилося в Канпурі, Лакхнау, Джхансі та інших містах і тривало до 1858 року. Після придушення повстання Британська Ост-Індська компанія була ліквідована, а управління Індією перейшло безпосередньо до британської корони.

Війна в Афганістані 1979–1989 років познайомила деяких радянських військових з місцевим гашишом (концентрат смоли квіток каннабісу), який місцеві називали «чарас». У спогадах згадують, як вимінювали гашиш у афганців на консерви, згущівку, бензин. Найбільш відомими районами виробництва вважалися околиці Мазарі-Шарифа, Герата, Джелалабада та Кандагара. У різних регіонах гашиш мав різну форму: порошкоподібну масу, тонкі палички, круглі коржики або загострені бруски. Колір продукту варіювався від світло-жовтого до темно-коричневого залежно від сорту та способу виготовлення. Афганістан був одним із найбільших світових центрів вирощування конопель і виробництва гашишу, а торгівля чарасом була звичною частиною життя місцевих базарів і чайхан.

Згадують різні способи вживання чарасу серед солдатів і офіцерів — його курили в саморобних люльках, змішували з тютюном або використовували традиційні афганські кальяни.

(на фото - радянський солдат вперше пробує гашиш)https://youtu.be/1m0O248UWAg