WAS

38-метрова статуя в Баміяні, відома як Східний Будда, була висічена в скелі приблизно близько 570 року н. е. в Бам’янській долині, коли цей район був великим буддійським центром на Шовковому шляху. Східний Будда стояв у ніші заввишки 38 метрів, був оточений печерами з розписами VI–VIII століть. Біля статуї щороку проводили урочистості, приносили жертви.

В березні 2001 року статую зруйнували таліби. Спираючись на власне розуміння мусульманських традицій, вони прийняли рішення про знищення всіх статуй, що зображують людей. Мулла Мохаммад Омар наказав знищити статуї, щоб, за формулюванням талібів, у майбутньому ніхто не міг їм поклонятися або виявляти їм пошану. Руйнування почалося 2 березня і тривало кілька тижнів. Після знищення залишилися порожні ніші та уламки.

6 квітня 1945 року в селі Гораєць (зараз - Підкарпатське воєводство Польщі) розпочалися події, що увійшли в історію як різанина в Горайці. Підрозділи Другого Окремого Операційного батальйону Корпусу Внутрішньої Безпеки Польщі (організованого за зразком НКВС) разом із міліцією оточили село. Метою акції, за наказом польського командування, було знищення штабу Української повстанської армії, однак у Горайці на той час не було жодного підрозділу УПА, єдиною озброєною силою був невеликий відділ української самооборони. Фактичним завданням було примушення українських мешканців села залишити територію Польщі.

Після оточення, вранці 6 квітня після артилерійського обстрілу підрозділ почав атаку на оточене село. О 6:10 Гораєць був зайнятий, а до 10:00 військові вбивали цивільних мешканців, підпалювали будівлі і грабували майно. Загинуло 174 особи, серед них 32 жінки, 35 дітей і 19 людей віком понад 60 років; наймолодшій жертві було 6 тижнів, найстаршій — 80 років.

У гавані Копенгагена морські археологи виявили уламки данського військового корабля Dannebroge, який затонув 225 років тому під час бою з британським флотом під командуванням Гораціо Нельсона. Розкопки ведуть на глибині 15 метрів у складних умовах: через товстий шар осаду і майже нульову видимість дослідники працюють фактично навпомацки. Dannebroge, корабель був завдовжки 48 метрів, у 1801 році був флагманом данської оборони. Під час артилерійського обстрілу на його борту спалахнула пожежа, палаюче судно дрейфувало гаванню, після чого вибухнуло.

Археологи вже підняли з дна гармати, елементи військової уніформи, взуття, пляшки та фрагмент людської щелепи, підтвердили, що йдеться саме про Dannebroge. Дослідження також дає нові дані про морські бої початку XIX століття: найбільшу небезпеку для екіпажу становили не лише ядра, але й дерев’яні тріски, які після влучань розліталися всередині корпусу, діючи як шрапнель.

У вересні 1960 року Роберт Оппенгеймер відправився до... Японії! Він здійснив лекційне турне, виступав у Токіо, Кіото та Осаці перед заповненими залами, говорив про науку, державну політику та стосунки між ученими, владою і суспільством. Поїздка від самого початку була контраверсійною, бо через 15 років після бомбардувань Хіросіми та Нагасакі до Японії приїхав фізик, який створив атомну бомбу. Організатори маршруту свідомо не включили до програми ці міста, намагаючись уникнути політичного й морального загострення.

В Токіо Оппенгеймера зустрічали спалахами фотокамер і натовпом репортерів. Журналісти прямо ставили йому питання про відповідальність за страждання, спричинені атомними бомбардуваннями. На це він відповів, що приїзд до Японії не змінив його відчуття болю через власну роль у цій історії, але й не змусив його шкодувати про відповідальність за технічний успіх проєкту. У самих лекціях він неодноразово говорив про незворотність наукових відкриттів і про небезпеку знання, яке вже неможливо «скасувати».https://youtu.be/RJb27kURQ8o

2 квітня 1982 року аргентинські війська висадилися на Фолклендських островах і взяли під контроль столицю Стенлі, змусивши капітулювати нечисленний британський гарнізон. Це стало початком війни між Аргентиною та Великою Британією.

Згодом Британія відправила в Південну Атлантику оперативне з’єднання для повернення островів. Війна тривала до 14 червня 1982 року. 21 травня британці висадилися на Східному Фолкленді, після бої йшли на морі, в повітрі та на суходолі, а в червні британські війська взяли ключові висоти довкола Стенлі. 14 червня аргентинський командувач Маріо Менендес здався. Аргентина втратила близько 650 загиблими, Велика Британія — 255.

Британія відновила свій контроль над островами. Станом на зараз острови залишаються британською заморською територією з самоврядуванням під британською адміністрацією, але як Аргентина й досі заявляє про свій суверенітет над ними. В ООН визнають наявність суперечності і закликають Аргентину та Велику Британію продовжувати переговори.

Стежите за тим, що відбувається в Перській затоці? Знову Трамп поговорив з уявним правителем Ірану, обстріляли танкер, стрибнули ціни на нафту, українські майстри відбили атаку "Шахеда" на Близькому сході, КВІР погрожує відключити всьому світу інтернет...

Ми теж стежимо. І нам, як завжди, цікаві причини. Ми копнули на 500 років тому (повірте, воно того було варте) і зробили для вас відео, яке чітко і історично пояснює, чиї інтереси і чому зійшлися в цьому регіоні. І справа далеко не лише в нафті. Повірте і перегляньте!

https://youtu.be/KObisH0yRMI

Фотограф А.Дж. Рідл зробив єдину відому світлину табору для військовополонених Андерсонвілл.

У лютому 1864 року Конфедеративні Штати Америки заснували табір (офіційна назва Camp Sumter) у штаті Джорджія. У таборі утримували солдатів Союзу, захоплених під час Громадянської війни в США. За 14 місяців існування через Андерсонвілль пройшли близько 45 тисяч полонених; майже 13 тисяч із них померли.

Умови утримання в Андерсонвіллі були вкрай жахливими: полонені жили у відкритому загоні майже без укриттів, страждали від нестачі їжі, питної води, медичних засобів і санітарії. Через це поширювалися дизентерія, діарея, цинга та інші хвороби. Комендантом табору був капітан Генрі Вірц. Після війни його судила військова комісія США, він був визнаний винним у нелюдському ставленні до полонених і страчений 10 листопада 1865 року.https://youtu.be/c5F1WRRmGQQ

Знайшли останки д'Артаньяна?

У Нідерландах під підлогою церкви Святих Петра і Павла в Маастрихті знайшли людські останки, які археологи вважають ймовірними останками Шарля Ож'є де Батца де Кастельмора, відомого як д’Артаньян. Могилу виявили перед вівтарем після того, як частина підлоги церкви осіла. Поруч зі скелетом знайшли частину кулі та монету XVII століття. Справжній д’Артаньян служив французькому королю Людовику XIV і згодом став капітан-лейтенантом мушкетерської гвардії. 25 червня 1673 року він загинув під час французької облоги Маастрихта у франко-нідерландській війні після поранення в горло мушкетною кулею. Його тіло могло бути поховане на місці, оскільки перевезення до Парижа в літню спеку було б складним.

Згадана церква стоїть поруч із місцем, де розташовувався табір французької армії, а в листі, датованому приблизно часом смерті д’Артаньяна, сказано, що його поховали на освяченій землі. ДНК, отриману з щелепної кістки, перевіряють на відповідність ДНК нащадків д’Артаньяна.https://youtu.be/EiUjzgXG_zA

26 березня 1945 року американське командування після 36 днів боїв оголосило захопленим острів Іодзіма. Американці розраховували використати його аеродроми для супроводу бомбардувальників B-29 і як аварійний майданчик для пошкоджених літаків. Перед висадкою острів місяцями піддавали авіаційним і морським ударам. 19 лютого 1945 року на Іводзімі висадилися американські морські піхотинці. У битві взяли участь близько 70 тис. американських вояків під командуванням генерал-лейтенанта Гаррі Шмідта, а оборону тримали приблизно 18–21 тис. японських військових на чолі з генерал-лейтенантом Тадаміті Курібаясі.

Це була одна з найзапекліших битв Другої світової. Японці оборонялися з печер, тунелів та укріплених вогневих точок. Американці просувалися повільно. У ніч на 25 березня японські військові провели останню велику атаку, яка виявилася неуспішною. Втрати США становили майже 6,9 тис. загиблих і понад 20 тис. поранених. Японські втрати становили близько 18–20 тис. убитих, у полон потрапили 216 осіб.

24 березня росія здійснила масову дронову атаку, зокрема на Львів. Серед постраждалих споруд - приміщення музею Тюрма на Лонцького (вулиця Степана Бандери, 1). У будівлі цього Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів вибило вікна.

Цю будівлю звели у 1889−90 роках. Спочатку там розташовувалася австро-угорська жандармерія, а неофіційно вважалося, що там в’язниця для політичних в’язнів. З 1935 року приміщення використовували як слідчий ізолятор, де, зокрема, у 1936 році тримали Степана Бандеру та інших активістів ОУН.

З 1939 року в’язниця перейшла до НКВС. Після нападу Німеччини у 1941 році НКВСівці розстріляли близько тисячі в’язнів. До 1944 року приміщення використовувало гестапо, а потім знову НКВС.

В різні часи у в’язниці на Лонцького утримували Юрія Шухевича, Ігоря Калинця, Стефанію Шабатуру, В’ячеслава Чорновола.

У 2009 році в колишній в’язниці відкрили музей.

Фото: Reuters, Володимир В'ятрович, Wikimedia

Шахед влучив у будинок у Львові на Соборній площі, 3. Це житловий будинок, в ньому за Польщі містилися цукерня та магазин зброї, у 1950-х роках — майстерні з ремонту музичних інструментів та шкіряних виробів, у 1960-80-х - майстерні з ремонту годинників і з виготовлення замків та ключів. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

А от цілився ворожий дрон, ймовірно, у Бернардинський монастир (пл. Соборна, 3а). Він зведений у 1600–1630 роках, від початку виконував також оборонну функцію, був включений до системи укріплень Львова. Храм Св. Андрія відноситься до пізнього ренесансу з елементами маньєризму та бароко. Він сформований у кілька етапів за участю архітекторів Бернарда Авелідеса, Павла Римлянина, Амвросія Прихильного та Андреаса Бемера. Інтер’єри були доповнені бароковим оздобленням у XVIII столітті. Комплекс має статус пам’ятки архітектури національного значення .

Солдат Німецького африканського корпусу Вермахту їсть яєшню, зготовану просто на броні танка Panzerkampfwagen IV в Лівії в 1941 році.

6 лютого 1941 року, у відповідь на прохання Муссоліні, німецьке командування розпочало операцію з перекидання до Лівії двох танкових дивізій, щоб не допустити подальшого наступу британських військ та їхнього прориву до Тріполітанії.

Зрештою, корпус зазнав серії нищівних поразок. І не через спеку. А через що?https://youtu.be/7vS7sr5p-Eg

На цьому фото - засновники "Залізної гвардії" (Garda de Fier) - румунського ультраправого руху. Він розпочав діяльність в 1927 році, за три роки сформував воєнізоване крило. Ідеологія поєднувала румунський фашизм, антисемітизм, містичний націоналізм і програму «християнського та расового» оновлення Румунії. В 1930-х роках у Garda de Fier діяли «ескадрони смерті», що займалися політичними вбивствами. "Залізна гвардія" мала тісні зв'язки з нацистами Німеччині та з італійськими фашистами.

До влади Garda de Fier прийшла у вересні 1940 року, коли в Румунії сформувався режим Націонал-легіонерської держави на чолі з Іоном Антонеску. Представники руху увійшли до уряду, а держава незабаром приєдналася до Осі. Але стати "державою в державі", як КВІР, ФСБ чи СС "Залізній гвардії" не вдалося. В січні 1941 року конфлікт між Антонеску і легіонерами загострився, Garda de Fier підняла заколот, який армія придушила, після чого рух був усунений від влади, а його провідники втекли до Німеччини.https://youtu.be/KX7Ymu7ykPw

18 березня 1871 року в Парижі уряд Адольфа Тьєра спробував роззброїти підрозділи Національної гвардії, зокрема вилучити гармати, розміщені на пагорбі Монмартр. Ці гармати були придбані коштом самих парижан під час франко-прусської війни. Спроба викликала спротив: до гвардійців долучилися мешканці міста, переважно представники бідніших верств населення. Частина урядових військ відмовилася виконувати накази, а генералів Жака Леонтіна Клемана-Тома і Клода Леконта було вбито. Уряд залишив Париж і перемістився до Версаля.

Повстанці встановили контроль над містом, влада перейшла до Центрального комітету Національної гвардії, у складі якого були представники різних революційних течій, включно з соціалістами та анархістами. Згодом на основі виборів, проведених у міських округах, було сформовано орган влади — Паризьку комуну. Вона існувала 72 дні, до травня 1871 року, коли урядові війська увійшли до Парижа і придушили повстання.

Як архітектура Парижа цьому сприялаhttps://youtu.be/Vz3KhK5Kjzw

15 березня 1939 року в Хусті Сойм Карпатської Русі проголосив незалежність держави під назвою Карпатська Україна. Того ж дня було ухвалено перший конституційний закон, яким визначено державний статус країни: державною мовою проголошувалася українська, державним прапором — синьо-жовтий, гербом — червоного ведмедя та чотири сині та три золоті смуги з тризубом, а державним гімном — «Ще не вмерла Україна». Президентом держави обрали Августина Волошина. Перед цим, після Мюнхенської угоди 1938 року автономна Підкарпатська Русь отримала ширші повноваження в межах федералізованої Чехословаччини.

У день проголошення незалежності на територію краю почали наступ угорські війська, які вже раніше захопили частину регіону після Віденського арбітражу 1938 року. Оборону здійснювали підрозділи Карпатської Січі та інші формування, однак угорська армія швидко зайняла основні населені пункти. Уже 16 березня 1939 року угорські війська захопили Хуст, після чого організований опір був придушений.

13 березня 1881 року (1 березня за старим стилем) в Санкт-Петербурзі було здійснено замах на російського імператора Алєксандра ІІ. Організатором була революційна організація «Народна воля», яка виступала проти самодержавства і вважала політичний терор нормальним засобом боротьби з владою. План операції передбачав напад на царя під час його звичайного маршруту з Михайлівського манежу до Зимового палацу. В підготовці замаху брали участь Андрій Желябов, Софія Перовська, Микола Рисаков та Ігнатій Гриневицький. Виготовлення вибухових пристроїв здійснив український винахідник Микола Кибальчич.

У день замаху Микола Рисаков кинув першу бомбу під карету імператора. Вибух пошкодив екіпаж і поранив охоронців, але Алєксандр залишився неушкодженим (досвід - це був уже шостий замах на нього). Коли імператор вийшов із карети, щоб оглянути місце вибуху і поранених, до нього наблизився Ігнатій Гриневицький і кинув другу бомбу до його ніг. Вибух смертельно поранив імператора та Гриневицького. Організаторів стратили.

Війна в Ірані вдарила по українських аграріях. Упродовж першого тижня березня в Україні різко зросли ціни на азотні добрива. Світовий ринок азотних добрив шокований ситуацією на Близькому Сході, адже через Ормузьку протоку проходить значний обсяг поставок сировини та готової продукції. У разі затягування бойових дій добрива продовжать дорожчати, а це збільшить витрати фермерів під час весняної посівної кампанії. Це може призвести до подорожчання продуктів влітку.

Розповідаємо, як завжди, ґрунтовно і цікаво, чому ми взагалі залежні від цих добрив.https://youtu.be/0bdXMQgK3Po

На фото - польські солдати в Ірані під час Другої світової. Невже був якийсь конфлікт на польсько-іранському кордоні? 🤣

Насправді після нападу СРСР на Польщу 17 вересня 1939 року значна частина польських військових була взята в полон. А після німецького нападу на Радянський Союз у червні 1941 року уряд СРСР і польський уряд у вигнанні уклали угоду, що передбачала звільнення польських громадян із таборів і формування польських військових частин на радянській території. У 1941 році почалося створення польської армії під командуванням генерала Владислава Андерса. Ставлення до війська було поганим, Андерс добився евакуації.

Вона відбувалася у 1942 році через Каспійське море з радянських портів до іранського порту Пехлеві (нині Бендер-Ензелі). До Ірану прибули десятки тисяч польських військових і цивільних. А згодом вони передислокувалися до Іраку та Палестини, де увійшли до складу Польського II корпусу, який пізніше брав участь у бойових діях в Італії, зокрема в битві за Монте-Кассіно в 1944 році.

120 років "різанини моро у кратері". У березні 1906 року на острові Джоло (архіпелаг Сулу, Філіппіни) близько тисячі людей народу моро піднялися на вершину згаслого вулкана Буд Даджо, щоб уникнути американських податків, примусової реєстрації зброї та інших правил колоніальної влади США. І 5 березня американські війська (близько 750–800 солдатів під командуванням генерала Леонарда Вуда) почали штурм. Вони використали артилерію, кулемети та гвинтівки проти моро, які мали лише холодну зброю та кілька старих рушниць.

Після трьох днів обстрілів і бою американці захопили кратер. Загинуло від 600 до 1200 моро, вижило лише 6–12 осіб. Американські втрати становили 15–21 загиблими і 52–75 пораненими. Після події в США з’явилися фотографії солдатів поряд із тілами загиблих, що викликало скандал у пресі. Марк Твен написав різкий антивоєнний текст. Історики розглядають подію як одну з найбільших американських колоніальних трагедій початку XX століття.

На фото - Ена Сквайр-Браун, знаменита британська танцівниця, яка виступала в 1930-х роках у вар'єте та кабаре. Її найбільш відомим номером став «Танець голубів», для якого вона використовувала дресированих білих птахів. Зберігся запис її номеру «Танець вази» (1932).

У листопаді 1940 року, під час Бліцу в Лондоні, Ена Сквайр-Браун зібралась заміж за льотчика Королівських повітряних сил Дж. К. Мартіна. Її будинок сильно постраждав від бомбардування, але вона все одно вирушила до церкви, а ця світлина стала одним із символів того жахливого періоду в Британії. Її чоловік загинув у бою в серпні 1941 року, але сама вона прожила 52 роки і померла 1965 року в Лондоні.https://youtu.be/hTawyePLMkI