WAS

На голосуванні 3 листопада жителі штату Айдахо обирали не лише своїх представників у державних органах, але й “офіційну зброю штату”. Перемогла гвинтівка «Вінчестер» зразка 1873 року, яку називали «зброєю, що підкорила Дикий Захід». Вона набрала близько 31% голосів. Саме за таку гвинтівку змагався герой Джеймса Стюарта у вестерні «Вінчестер '73» (1950) - перше фото.

Конкурентами стали ще п'ять моделей: «Вінчестер» 1894 року, яким полював президент Теодор Рузвельт; револьвер «Кольт» 1873 року на прізвисько «Миротворець», знайомий за вестернами з Джоном Вейном; гвинтівка M1 Garand, яку використовували американські солдати Другої світової війни; пістолет «Кольт» M1911, що перебував на озброєнні армії США; та снайперська гвинтівка «Ремінгтон» 700, на основі якої створили військову M40.

Уточни, хто саме голосувавСкороти перелік конкурентів

Річниця переможного поступу Ґодзілли.

3 листопада 1954 року в Японії вийшов фільм «Ґодзілла» режисера Ісіро Хонди про велетенського чудовиська, пробудженого ядерними випробуваннями, яке руйнує Токіо. Сюжет виник під впливом атомних бомбардувань Хірошіми та Нагасакі, а також інциденту з японським рибальським судном, яке 1954 року потрапило під радіоактивні опади після американського випробування водневої бомби.

Для сцен руйнувань будували мініатюрні квартали Токіо. Монстра грав актор Харуо Накадзіма у спеціальному костюмі, а спецефектами керував Ейдзі Цубурая. За сюжетом науковець Дайсуке Серідзава створює зброю, здатну знищити Ґодзіллу. Фільм започаткував серію продовжень, а вже 1956 року в США вийшла версія з додатковими сценами.

1 листопада 1911 року, 115 років тому, італійський льотчик Джуліо Ґавотті здійснив перше в історії бойове бомбардування з літака. Під час війни Італії з Османською імперією за Лівію він піднявся в повітря на моноплані «Таубе», взявши чотири гранати системи Чипеллі вагою близько 1,5 кілограма кожна. Цілями стали османські позиції поблизу Айн-Зари та оази Таджура неподалік Триполі.

Літак не мав пристроїв для скидання бомб. Ґавотті керував ним однією рукою, іншою встановлював детонатори в гранати, зубами висмикував запобіжники й скидав заряди за борт. Пілот описав експеримент у листі до батька. Відомостей про загиблих унаслідок атаки немає. До цього літаки на війні використовували переважно для розвідки. Уже під час Першої світової війни з'явилися спеціалізовані бомбардувальники.

28 жовтня 1940 року близько третьої години ночі італійський посол Емануеле Ґрацці прибув до резиденції прем’єр-міністра Греції Іоанніса Метаксаса і передав ультиматум Беніто Муссоліні. Італія вимагала дозволити своїм військам зайняти стратегічні об’єкти країни. Метаксас відмовився виконувати вимоги. О 5:30 ранку італійські війська вторглися до Греції з території окупованої Албанії.

Муссоліні розраховував на швидку перемогу, однак грецька армія зупинила наступ, а потім перейшла в контрнаступ, витіснила італійців зі своєї території та зайняла частину Албанії. Лише 6 квітня 1941 року на підтримку італійцям прийшла нацистська Німеччина, 27 квітня німецькі війська захопили Афіни.

Відмова виконати італійський ультиматум стала приводом для щорічного відзначення 28 жовтня Дня Охі тобто «Дня Ні».

27 жовтня 1961 року, 65 років тому, на кордоні між Західним і Східним Берліном американські та радянські танки стали один навпроти одного, навівши гармати на противника. Протистояння відбулося біля пропускного пункту «Чекпойнт Чарлі» на вулиці Фрідріхштрассе. Через вимогу східнонімецьких прикордонників до американських дипломатів і військовослужбовців надати документи. США наполягали, що представники держав-переможниць у Другій світовій війні мають право вільно пересуватися Берліном. 22 жовтня прикордонники затримали американського дипломата Аллана Лайтнера, який прямував до Східного Берліна. Він зміг перетнути кордон після прибуття озброєного американського ескорту. Протягом наступних днів подібні інциденти повторювалися, і 27 жовтня обидві сторони зосередили біля переходу по десять танків.

Американські та радянські машини стояли приблизно за 90 метрів одна від одної. Танкісти перебували в бойовій готовності, а за протистоянням спостерігали журналісти й сотні берлінців. Після приблизно 16 годин протистояння, вранці 28 жовтня, радянські танки відступили від контрольного пункту. Невдовзі американські машини також залишили позиції, але вільне пересування між Східним та Західним Берліном відновилося лише 9 листопада 1989 року.https://youtu.be/aSm6EsXPn1s

25 жовтня 1881 року, 145 років тому, в іспанському місті Малага народився художник Пабло Пікассо. Він став одним із засновників кубізму — напряму живопису, в якому предмети та людей зображували у вигляді поєднання геометричних форм, іноді навіть одночасно з різних ракурсів. Протягом життя Пікассо багаторазово змінював манеру письма, працював у реалістичному, кубістичному та сюрреалістичному стилях, створював скульптури та кераміку.

Серед його найвідоміших картин — «Старий гітарист» (1903), «Авіньйонські дівчата» (1907) та «Три музиканти» (1921), складені з кольорових геометричних площин. У полотні «Дівчина перед дзеркалом» (1932) художник зобразив свою кохану Марію-Терезу Вальтер. Картину «Герніка» (1937) він присвятив бомбардуванню однойменного баскського міста під час громадянської війни в Іспанії.

“Ні Сполучені Штати Америки, ні світова спільнота держав не можуть терпіти навмисного обману та агресивних погроз з боку будь-якої країни, великої чи малої.”

22 жовтня 1962 року президент США Джон Кеннеді виступив із телевізійним зверненням, у якому повідомив американцям про розміщення радянських ядерних ракет на Кубі, приблизно за 150 кілометрів від узбережжя Флориди. За вісім днів до цього американський літак-розвідник U-2 сфотографував будівництво ракетних позицій на острові, а 16 жовтня результати аналізу знімків представили президентові. У зверненні, яке розпочалося о сьомій вечора за вашингтонським часом, президент оголосив про запровадження морського «карантину» Куби, щоб перешкодити доставленню нових наступальних озброєнь, зажадав демонтувати радянські ракетні бази та вивезти зброю з острова.

Морський «карантин» мав набути чинності 24 жовтня о десятій ранку за вашингтонським часом. Американські військові кораблі отримали наказ перевіряти судна, що прямували до Куби, та завертати ті, які перевозили наступальну зброю. Збройні сили США привели в підвищену бойову готовність, а у Флориді готували війська до можливого вторгнення.

21 жовтня 1672 року у селі Косута на території сучасної Білорусі народився майбутній український гетьман Пилип Орлик. Його батько зі шляхетського чеського роду Степан Орлик служив у війську Речі Посполитої та загинув у битві з османами під Хотином (1673), коли синові був лише рік. Пилипа виховувала мати Ірина з православного роду Малаховських. Він навчався в єзуїтському колегіумі у Вільні, а згодом — у Києво-Могилянському колегіумі, який закінчив 1694 року. Після навчання працював у канцелярії київського митрополита, а пізніше став генеральним писарем Війська Запорозького та найближчим соратником гетьмана Івана Мазепи.

Пилип Орлик підтримав союз Мазепи зі шведським королем Карлом XII проти московського царя Петра I. Після поразки під Полтавою (1709) разом із Мазепою вирушив у вигнання. 5 квітня 1710 року в місті Бендери козацька старшина обрала Орлика гетьманом. Того ж дня ухвалили «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького», відомі як «Конституція Пилипа Орлика». Документ визначав права козацтва, обмежував владу гетьмана та передбачав участь представників козацьких полків в управлінні державою.

Чому перський цар Дарій III програв Александру Македонському, хоча мав значно більшу армію? Коли Александр вторгся до Перської імперії (334 рік до н. е.), Дарій спочатку застосував традиційну стратегію перських царів: фінансував противників Македонії в Греції, підтримував повстання проти македонського панування й намагався перерізати морські шляхи постачання загарбників. Раніше такі методи допомагали персам змушувати грецькі армії повертатися додому. Цього разу вони не спрацювали, оскільки Александр міцно контролював більшість грецьких держав. Тоді Дарій зібрав величезне військо й особисто очолив похід проти македонців. У битві біля Ісса (333 рік до н. е.) він спочатку обрав рівнину, де міг використати чисельну перевагу, але під час маневрів опинився в тісній місцевості, де його військо зазнало поразки.

Вирішальна битва відбулася біля Гавгамел (331 рік до н. е.), на території сучасного Іраку. Цього разу Дарій підготував відкриту рівнину, придатну для дій численної кінноти й бойових колісниць. Александр виманив частину перської кінноти з центру бойового порядку, після чого атакував утворений розрив на чолі своєї добірної кавалерії. Дарій втік, а його військо розпалося. Справа в тому, що македонські воїни роками служили разом, мали бойовий досвід і звикли до спільних маневрів, тоді як перське військо значною мірою збирали для окремих походів. Втечу Дарія античні автори зображували як боягузтво, хоча перські царі зазвичай берегли власне життя, оскільки від нього залежала стабільність держави. Після другої поразки Дарій намагався зібрати нове військо, однак його захопили й убили власні воєначальники.https://youtu.be/TJmAp3KOnR4

18 жовтня 1867 року в місті Сітка на Алясці відбулася церемонія передання російських володінь у Північній Америці Сполученим Штатам. Договір про продаж території підписали у Вашингтоні ще 30 березня.

Церемонія відбулася на Замковому пагорбі в Сітці, де розташовувалася резиденція російської колоніальної адміністрації. Російську сторону представляв капітан Олексій Пещуров, американську — генерал Ловелл Руссо. Перед військовими обох держав почали спускати російський прапор, але він заплутався в мотузках і застряг на щоглі. Матросові довелося видертися нагору, щоб звільнити полотнище. Зрештою російський прапор спустили, підняли американський і під гарматні залпи офіційно передали територію Сполученим Штатам.

Докладнішеhttps://youtu.be/u4Oc592Vofw

Ханой, Північний В’єтнам, 1967 рік. Жителі міста ховаються від американських авіанальотів в індивідуальних протиповітряних укриттях, облаштованих безпосередньо під тротуарами.

Фото зробив американський фотожурналіст Лі Локвуд для журналу LIFE. У цей час США проводили операцію «Гуркіт грому» (Rolling Thunder, 1965–1968) — масштабну кампанію бомбардувань Північного В’єтнаму. На вулицях Ханоя встановлювали вузькі бетонні циліндри, заглиблені в землю, у яких людина могла стояти або сидіти навпочіпки. Зверху їх закривали кришками з бетону чи інших матеріалів, щоб захиститися від уламків бомб. Такі укриття розміщували вздовж тротуарів, поблизу громадських будівель і в житлових кварталах, щоб перехожі могли сховатися під час раптової тривоги. Американська письменниця Мері Маккарті, яка відвідала Ханой 1968 року, описувала ці бетонні колодязі і повідомляла, що міська влада прагнула забезпечити окремим місцем в укритті кожного жителя.

«І ракет червоний блиск,
і вибухи бомб у повітрі всю ніч довели,
що наш прапор іще майорить».

Це слова з державного гімну США «Зоряно-смугастий прапор». І вони описують обстріл американського форту Макгенрі поблизу міста Балтимор британським флотом (13–14 вересня 1814 року). Обстріл тривав близько 25 годин. За перебігом бою спостерігав американський адвокат Френсіс Скотт Кі, який прибув до британців для переговорів про звільнення полоненого.

Ці події він описав у вірші, який поклали на мотив популярної британської пісні. Патріотична пісня ставала все популярнішою, 1931 року її затвердили у якості гімну США.

Ракети, які побачив Френсіс Скотт Кі, розробив британський винахідник Вільям Конґрів (1804), використавши досвід виробництва бойових ракет в Індії. Їхні корпуси виготовляли із заліза, всередині щільно пресували порох, а бойові частини споряджали запалювальною сумішшю або вибуховими зарядами. Для стабілізації польоту до корпусу прикріплювали довгу дерев’яну жердину, яка допомагала ракеті зберігати напрямок. Конґрів також розробив спеціальні пускові рами та визначив кути запуску для збільшення дальності, яка в окремих моделей сягала приблизно 2,7 кілометра. За оцінками істориків, британці випустили 600–700 ракет, значна частина яких впала у воду через низьку точність і недостатню дальність польоту. Форт вистояв, британський флот відступив.

11 жовтня 1986 року, 40 років тому, в столиці Ісландії Рейк’явіку розпочалася дводенна зустріч президента США Рональда Рейгана та генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова. Це була друга зустріч цих лідерів. Ісландію обрали як зручне місце посеред Північної Атлантики, приблизно між Москвою та Вашингтоном. Зустріч проходила в будинку Гевді — білому дерев’яному особняку на березі затоки, збудованому 1909 року. Протягом 11–12 жовтня керівники двох держав обговорювали ядерне роззброєння, регіональні конфлікти, права людини та двосторонні відносини.

Рейган і Горбачов обмірковували скорочення стратегічних ядерних озброєнь. Переговори зайшли в глухий кут через американську Стратегічну оборонну ініціативу. Вона передбачала створення системи протиракетної оборони, зокрема з використанням космічних технологій. Горбачов вимагав обмежити її, а Рейган відмовився. Втім, зустріч стала основою подальших успішних переговорів.

Аеростати повертаються! Їх дедалі частіше використовують у російсько-українській війні для розвідки, забезпечення зв’язку, обману ППО та доставки бойового навантаження. Російські війська запускають повітряні кулі з радіолокаційними відбивачами, створюючи хибні цілі для українських радарів і намагаючись змусити ППО витрачати зенітні ракети. Розробляють аеростати для військового зв’язку, які можуть тривалий час перебувати над визначеною територією.

Українські військові застосовують прив’язні аеростати з ретрансляторами для зв’язку для безпілотників, експериментують з перенесенням на повітряних кулях ударних дронів.

Але цікаво, як це все починалося два століття томуhttps://youtu.be/33lVnpG3K8o

Традиція вшановувати загиблих хвилиною мовчання виникла під час Першої світової війни. Одним із перших міст, де її запровадили, став Кейптаун у Південній Африці. Від травня 1918 року щодня опівдні, після пострілу сигнальної гармати, містяни зупинялися на дві хвилини: завмирали трамваї, припинялася торгівля, чоловіки знімали капелюхи (на фото). Перша хвилина присвячувалася загиблим військовим, друга — тим, хто повернувся з війни.

11 листопада 1919 року, у першу річницю завершення бойових дій Першої світової війни, об 11-й годині ранку на дві хвилини зупинилося повсякденне життя британських міст відповідно до рішення короля Георга V.

На українських землях хвилину мовчання проводили щонайменше з 1930-х років. Найраніша зі знайдених документальних згадок датується 1933 роком: українці Волині присвятили три хвилини мовчання роздумам про боротьбу за свободу та загиблим від Голодомору. Газета «Діло» повідомляла про двохвилинне мовчання під час відкриття пам'ятної таблиці в Академічному домі Львова (1938). Українська повстанська армія також використовувала цей ритуал: наказ до п'ятої річниці УПА (1947) передбачав трихвилинне мовчання за загиблими повстанцями.

Не лише у нас “біг по граблях” - популярне заняття можновладців. Задовго до введення Сухого закону у США знаки про його сумнівність вже були.

2 червня 1855 року американське місто Портленд у штаті Мен охопив «ромовий бунт». Мер міста Ніл Доу (на фото) був одним із поборників тверезості, він домігся ухвалення 1851 року так званого «закону Мену», який забороняв виробництво та продаж спиртного для пиття. Але 1855 року сам Доу замовив партію спиртного вартістю близько 1600 доларів і розмістив її в міському сховищі. Оформлення закупівлі порушувало встановлену законом процедуру, а політичні противники мера поширили звістку, що зробив головний борець з алкоголем. До міської ратуші почали сходитися обурені містяни.

Коли натовп зріс приблизно до 2 тисяч людей, у будівлю полетіли каміння та цегла, частина протестувальників спробувала прорватися до приміщення, де зберігали алкоголь. Доу викликав поліцію та ополчення, силовики відкрили вогонь. Загинув моряк Джон Роббінс, ще кілька людей були поранені.

Самого Доу притягнули до відповідальності через порушення процедури закупівлі алкоголю, але суд його виправдав. Наступного року законодавці штату скасували жорсткий сухий закон і запровадили систему ліцензування продажу спиртного.https://youtu.be/wWBSGbiDW4k

Луї-Марі, віконт де Ноай, швагер маркіза де Лафайєта, встиг узяти участь одразу в трьох великих революціях кінця XVIII століття. Під час війни за незалежність США він служив у французькій армії, воював під містом Саванна, а восени 1781 року представляв французьку сторону на переговорах про капітуляцію британської армії генерала Чарльза Корнуолліса біля міста Йорктаун. Повернувшись до Франції, Ноай став депутатом Генеральних штатів, а 4 серпня 1789 року виступив із пропозиціями, що започаткували відмову дворянства від частини феодальних і станових привілеїв. Згодом він служив у революційній французькій армії.

1793 року він емігрував до США і отримав американське громадянство. На початку XIX століття Ноай знову вступив на французьку військову службу й вирушив до колонії Сен-Доменґ, де армія Наполеона Бонапарта намагалася придушити Гаїтянську революцію. Він командував військами в районі Моль-Сен-Ніколя, а 1803 року придбав на Кубі 300 мисливських собак для використання проти темношкірих повстанців.

Після поразки французьких сил Ноай у грудні 1803 року прорвався морем до Куби. 31 грудня біля Гавани його загін захопив британський корабель, а сам Ноай дістав тяжкі поранення. Він помер у Гавані 7 січня 1804 року, через шість днів після проголошення незалежності Гаїті.

3 жовтня 1935 року війська фашистської Італії вторглися до Ефіопії з територій колоній Еритрея та Італійське Сомалі. Диктатор Беніто Муссоліні прагнув розширити італійську колоніальну імперію і взяти реванш за поразку італійської армії біля міста Адуа 1896 року. Безпосереднім приводом став збройний інцидент біля поселення Валвал у грудні 1934 року, який Рим використав для подальшої ескалації. Італійська армія мала значну перевагу в авіації, артилерії, танках і постачанні, а в останні місяці кампанії систематично застосовувала газ іприт. Ліга Націй визнала Італію агресором і запровадила санкції, які, втім, не припинили наступ.

Але повного фактичного контролю над країною Італія так і не встановила. У 1936–1937 роках її влада зосереджувалася переважно у великих містах, на головних дорогах і навколо військових гарнізонів, тоді як у значній частині сільських і гірських районів діяли ефіопські загони опору. Бойові дії перейшли у затяжну партизанську війну. Італійська окупація тривала до 1941 року, коли британські та ефіопські сили витіснили італійців, а імператор Хайле Селассіє повернувся до країни.

Як ця війна вплинула на формування фашизму

Перше фото - італійські чорносорочечники, друге - ефіопська кавалеріяhttps://youtu.be/LYYwzScurRc

1 жовтня 1936 року — 90 років тому — генерала Франсіско Франко урочисто проголосили керівником територій Іспанії, контрольованих військовими заколотниками. Повстання проти республіканського уряду почалося в липні 1936 року, а 29 вересня Хунта національної оборони призначила Франко главою уряду Іспанської держави, передала йому всі повноваження нового режиму та надала звання генералісимуса. 1 жовтня в місті Бургос відбулася церемонія передачі влади, під час якої Франко вже представляли як главу держави.

Під час громадянської війни сили Франко отримували масштабну військову допомогу від нацистської Німеччини та фашистської Італії: літаки, озброєння, німецький легіон «Кондор» і десятки тисяч італійських військових. У 1939 році війна завершилася перемогою франкістів. Франко встановив авторитарний режим, переслідував політичних противників, заборонив незалежну діяльність політичних партій і профспілок, проводив політику централізації держави та обмежував публічне використання каталонської, баскської й галісійської мов. Він залишався главою Іспанії до смерті 20 листопада 1975 року.

Топ 9 лицарів з погляду Середньовіччя

У середньовічній Європі існував власний список «найвеличніших воїнів усіх часів» — «Дев’ять достойних». До нього потрапили герої античності, Біблії та християнської історії, яких у XIV столітті уявляли взірцями мужності, військової слави й правительської доблесті. Перелік з’явився близько 1312 року в поемі Жака де Лонгійона «Обітниці павича». Першу трійку становили Гектор, який за античною традицією захищав Трою; Александр Великий, завойовник величезної території від Балкан до Індії; Юлій Цезар, переможець у Галлії та громадянських війнах Риму.

До другої трійки входили біблійні герої: Ісус Навин, який очолив ізраїльтян після смерті Мойсея; цар Давид, переможець Голіафа і правитель Єрусалима; Юда Маккавей, керівник повстання проти Селевкідів у II столітті до н. е. Християнську трійку представляли легендарний король Артур, володар Круглого столу; імператор Карл Великий, який створив державу на значній частині Західної та Центральної Європи, та Готфрід Бульйонський, один із керівників Першого хрестового походу і перший правитель хрестоносного Єрусалима.https://youtu.be/nztAiafm9Wc