WAS

8 травня 1945 р. Герман Герінг вийшов на контакт із американськими військами в Австрії і заявив про намір здатися саме їм, наголошуючи на своєму статусі рейхсмаршала і найвищим керівником Німеччини. Він наполягав на зустрічі з Дуайтом Ейзенхауером і намагався вести розмову як політичний і військовий керівник, звертаючись до американських офіцерів у відповідному тоні. 9 травня він опинився під контролем американців і був доставлений (на фото) до штабу 36-ї піхотної дивізії США в готелі Grand Hotel у Кіцбюелі. У перші години він спілкувався з офіцерами в неформальній обстановці, підтримував розмову і поводився як високопоставлений військовий, демонструючи звичні для себе манери.

У штабі він пообідав і навіть випив із генералами Джоном Дальквістом, Робертом Стеком і Волтером Гессом. У спогадах згадується, що подавали курку, картопляне пюре та зелений горошок. Втім, доволі скоро Герінга перевели під стандартний режим утримання військовополонених, а потім відправили на суд (про це ми докладно розповідаємо).https://youtu.be/8P0yX78A3L8

28 квітня 1943 р. у Львові в приміщенні адміністрації Дистрикту «Галичина» було офіційно оголошено про створення Галицької стрілецької дивізії СС (14-та гренадерська дивізія Ваффен-СС). У церемонії взяли участь губернатор дистрикту Отто Вехтер і представники адміністрації Генерального губернаторства, зокрема Людвіг Лозакер. До формування дивізії залучали добровольців з території Галичини, організаційні заходи супроводжувалися участю українських громадських структур, які брали участь у вербувальній кампанії.

У 1944 р. дивізія билася на Східному фронті. У липні 1944 р. вона брала участь у боях у районі Бродів, де зазнала значних втрат під час оточення радянськими військами. Частину особового складу було знищено або взято в полон, інші підрозділи відступили. Пізніше дивізію відновили, а наприкінці війни вона діяла на території Словаччини та Австрії. У квітні 1945 р. її перейменували на 1-шу Українську дивізію Української національної армії, після чого підрозділи здалися британським військам у травні 1945 р.

12 грудня 1970 року керівництво Польської об’єднаної робітничої партії (керівної партії) оголосило про значне підвищення цін на продукти харчування, через що вже 14 грудня почався страйк на Гданській судноверфі імені Леніна. Робітники висунули вимоги про скасування нових тарифів. Через відмову влади від переговорів протест переріс у вуличні демонстрації. 15 грудня у Гданську учасники протесту підійшли до будівлі воєводського комітету партії та підпалили її, після чого в місті розпочалися відкриті зіткнення з міліцією та загонами ZOMO — спеціалізованими підрозділами для придушення масових заворушень.

17 грудня війська та міліція відкрили вогонь по робітниках у Гдині, які йшли на роботу. Збройне придушення протестів поширилося на Щецин та Ельблонг, де до операцій було залучено бронетехніку та армійські підрозділи. У результаті силових дій загинуло 45 осіб і понад тисячу було поранено. Це спричинило політичну кризу та зміну першого секретаря ЦК партії Владислава Гомулки на Едварда Герека 20 грудня 1970 року.

Валерій Ходемчук - перша жертва аварії на ЧАЕС. Валерій народився 24 березня 1951 року, роботу на ЧАЕС розпочав у 1973 року. Був машиністом котлів, старшим машиністом котлів цеху теплових та підземних комунікацій, оператором 6 групи, старшим оператором 7 групи головного циркуляційного насоса енергоблока. У ніч на 26 квітня 1986 року під час вибуху реактора він перебував у машинному залі. Після вибуху його завалило уламками, тіло так і не було знайдено. На момент загибелі йому було 35 років.

14 листопада 2025 року російський «Шахед» влучив у житловий будинок у Києві, де мешкала Наталія Ходемчук, вдова Валерія Ходемчука. Вона отримала важкі поранення, зокрема значні опіки, і була госпіталізована. Наступного дня Наталія Ходемчук померла в лікарні внаслідок отриманих травм.

24 квітня 1918 року частини армії Української Народної Республіки під командуванням Петра Болбочана в ході Кримської операції увійшли до Сімферополя. Перед цим у березні–квітні 1918 року війська УНР разом із німецькими підрозділами розпочали наступ на Крим, долаючи спротив більшовицьких сил. Запорізька група під командуванням Болбочана просувалася через Північну Таврію, зокрема через Мелітополь і Джанкой.

Бої за підступи до Сімферополя були короткими, більшовицькі сили відступали під тиском наступу, і 24 квітня українські підрозділи зайняли місто. Після цього війська Болбочана продовжили рух у напрямку Севастополя, однак подальше просування було обмежене позицією німецького командування, яке встановило контроль над ключовими пунктами Криму. Українські частини згодом були змушені залишити півострів.

17 вересня 1981 року на екрани вийшов фільм «Підводний човен» (Das Boot) — німецька воєнна драма, що відтворює бойовий похід екіпажу німецької підводного човна U‑96 під час Другої світової війни. Стрічка заснована на однойменному романі Лотара‑Гюнтера Бухгайма, який у 1941 році сам був на U‑96 у якості військового кореспондента. Режисером проекту став Вольфганг Петерсен.

Дія майже всього фільму відбувається в тісному просторі субмарини, перетворюючи воєнний сюжет на задушливу психологічну драму про страх, виснаження, братерство та виживання серед постійної загрози. Фільм відмінно передає технічні реалії підводного рейду, атмосферу напруги, коли кожен звук океану може стати останнім. «Підводний човен» отримав шість номінацій на «Оскар» (режисура, сценарій, операторська робота, монтаж, звук і монтаж звукових ефектів), здобув премію BAFTA у категорії найкращий фільм іноземною мовою, численними німецькими нагородами.

Чому ми згадуємо про нього?https://youtu.be/hInmLlb5jfQ

17 квітня 1961 року почалася висадка в затоці Свиней на південному узбережжі Куби. Операцію готувало Центральне розвідувальне управління США за участю кубинських емігрантів, об’єднаних у «Бригаду 2506». Підготовка велася за межами Куби, зокрема в Гватемалі, а план передбачав висадку десанту, захоплення плацдарму і подальший виступ проти уряду Фіделя Кастро. Напередодні висадки були завдані авіаудари по кубинських аеродромах.

17 квітня десант висадився в районі затоки, але кубинські урядові сили швидко перейшли до контрдій. Бої тривали три дні, і вже до 19 квітня операція завершилася поразкою десанту. Частину учасників було вбито, а понад тисячу взято в полон (на фото). У грудні 1962 року більшість полонених звільнили в обмін на продовольство і медикаменти.https://youtu.be/mNazjJJqPbE

Кілька днів тому британський міністр оборони Джон Гілі розповів про операцію, під час якої військовий корабель Сполученого Королівства та його авіація відстежували та контролювали три російські субмарини, які намагалися обстежити життєво важливу підводну інфраструктуру в Північній Атлантиці. Операція тривала понад місяць. Британці в результаті прогнали російські підводні човни.

Отже, підводна війна виходить на якійсь новий історичний рівень. Як ми до цього прийшли? WAS досліджує історію підводного флоту, розбираючись в проблемах "щита і меча", технологіях, навіть таких, які коштують мільярди, або тих, що підтримують наркотрафік.

НАШЕ НОВЕ ВІДЕО ВЖЕ НА КАНАЛІ! 🌊
https://youtu.be/hInmLlb5jfQ

14 квітня 1912 року о 23:40 за корабельним часом пасажирський лайнер «Титанік», який здійснював перший рейс із Саутгемптона до Нью-Йорка, зіткнувся з айсбергом у Північній Атлантиці. Унаслідок удару було пошкоджено кілька водонепроникних відсіків у носовій частині, вода почала переливатися через перебірки. Після затоплення носа судно поступово занурювалося, а приблизно о 2:20 15 квітня розламалося на дві частини. Ніс частина швидко затонув, корма деякий час залишалася на поверхні, після чого також пішла під воду.

На борту було близько 2200 людей, загинули понад 1500, врятувалися приблизно 705. Евакуація відбувалася шлюпками, яких не вистачало для всіх. На сигнал лиха відгукнувся пасажирський лайнер «Карпатія», який перебував приблизно за 58 морських миль. Він дійшов до місця катастрофи близько о 4:00 ранку 15 квітня і прийняв на борт тих, хто залишився у шлюпках. 18 квітня «Карпатія» доставила врятованих до Нью-Йорка.

Цифрова ілюстрація Elliot Chacocohttps://youtu.be/u5H8WXqnIAQ

11 квітня 1597 року у Варшаві стратили козацького ватажка повстання 1594—1596 років у Речі Посполитій Северина Наливайка. Його заарештували в травні 1596 року після облоги козацького табору під Солоницею біля Лубен. Після поразок повстанців коронне військо під командуванням Станіслава Жолкевського оточило табір, у якому перебували козаки разом із родинами та обозом. Облога тривала близько двох тижнів; у таборі бракувало води та харчів, тривали обстріли. Частина старшини погодилася видати Наливайка, Григорія Лободу та інших керівників в обмін на припинення облоги. Після цього Наливайка передали польському командуванню і відправили до Варшави.

У Варшаві його тримали під вартою майже рік, допитували і судили за участь у повстанні проти влади Речі Посполитої та збройні виступи. За вироком суду Наливайка стратили: йому відтяли голову, після чого тіло було четвертоване. За переказами частини тіла виставили на міських брамах Варшави.

9 квітня 1940 року Німеччина розпочала операцію «Везерюбунг» і одночасно атакувала Норвегію з моря та з повітря. Десант висадився в Осло, Бергені, Тронгеймі та Нарвіку, відбувалося захоплення аеродромів. До того Норвегія зберігала нейтралітет, але її стратегічне значення визначалося маршрутами постачання шведської залізної руди через норвезькі порти. У ніч на 9 квітня норвезькі берегові батареї в Осло-фіорді потопили німецький важкий крейсер Blücher, що затримало захоплення столиці.

Король Гокон VII, уряд і парламент відмовилися прийняти німецькі вимоги про призначення уряду під контролем окупантів і залишили Осло, евакуювавшись на північ країни. Після початку бойових дій норвезькі сили разом із британськими, французькими та польськими підрозділами чинили опір, зокрема в районі Нарвіка. 7 червня 1940 року король і уряд евакуювалися до Великої Британії. Організований опір на території Норвегії припинився 10 червня 1940 року.

На фото - солдати Вермахту біля фортеці Акерсхус в Осло 9 квітня 1940 року.https://youtu.be/SFSradEZp9k

38-метрова статуя в Баміяні, відома як Східний Будда, була висічена в скелі приблизно близько 570 року н. е. в Бам’янській долині, коли цей район був великим буддійським центром на Шовковому шляху. Східний Будда стояв у ніші заввишки 38 метрів, був оточений печерами з розписами VI–VIII століть. Біля статуї щороку проводили урочистості, приносили жертви.

В березні 2001 року статую зруйнували таліби. Спираючись на власне розуміння мусульманських традицій, вони прийняли рішення про знищення всіх статуй, що зображують людей. Мулла Мохаммад Омар наказав знищити статуї, щоб, за формулюванням талібів, у майбутньому ніхто не міг їм поклонятися або виявляти їм пошану. Руйнування почалося 2 березня і тривало кілька тижнів. Після знищення залишилися порожні ніші та уламки.

6 квітня 1945 року в селі Гораєць (зараз - Підкарпатське воєводство Польщі) розпочалися події, що увійшли в історію як різанина в Горайці. Підрозділи Другого Окремого Операційного батальйону Корпусу Внутрішньої Безпеки Польщі (організованого за зразком НКВС) разом із міліцією оточили село. Метою акції, за наказом польського командування, було знищення штабу Української повстанської армії, однак у Горайці на той час не було жодного підрозділу УПА, єдиною озброєною силою був невеликий відділ української самооборони. Фактичним завданням було примушення українських мешканців села залишити територію Польщі.

Після оточення, вранці 6 квітня після артилерійського обстрілу підрозділ почав атаку на оточене село. О 6:10 Гораєць був зайнятий, а до 10:00 військові вбивали цивільних мешканців, підпалювали будівлі і грабували майно. Загинуло 174 особи, серед них 32 жінки, 35 дітей і 19 людей віком понад 60 років; наймолодшій жертві було 6 тижнів, найстаршій — 80 років.

У вересні 1960 року Роберт Оппенгеймер відправився до... Японії! Він здійснив лекційне турне, виступав у Токіо, Кіото та Осаці перед заповненими залами, говорив про науку, державну політику та стосунки між ученими, владою і суспільством. Поїздка від самого початку була контраверсійною, бо через 15 років після бомбардувань Хіросіми та Нагасакі до Японії приїхав фізик, який створив атомну бомбу. Організатори маршруту свідомо не включили до програми ці міста, намагаючись уникнути політичного й морального загострення.

В Токіо Оппенгеймера зустрічали спалахами фотокамер і натовпом репортерів. Журналісти прямо ставили йому питання про відповідальність за страждання, спричинені атомними бомбардуваннями. На це він відповів, що приїзд до Японії не змінив його відчуття болю через власну роль у цій історії, але й не змусив його шкодувати про відповідальність за технічний успіх проєкту. У самих лекціях він неодноразово говорив про незворотність наукових відкриттів і про небезпеку знання, яке вже неможливо «скасувати».https://youtu.be/RJb27kURQ8o

2 квітня 1982 року аргентинські війська висадилися на Фолклендських островах і взяли під контроль столицю Стенлі, змусивши капітулювати нечисленний британський гарнізон. Це стало початком війни між Аргентиною та Великою Британією.

Згодом Британія відправила в Південну Атлантику оперативне з’єднання для повернення островів. Війна тривала до 14 червня 1982 року. 21 травня британці висадилися на Східному Фолкленді, після бої йшли на морі, в повітрі та на суходолі, а в червні британські війська взяли ключові висоти довкола Стенлі. 14 червня аргентинський командувач Маріо Менендес здався. Аргентина втратила близько 650 загиблими, Велика Британія — 255.

Британія відновила свій контроль над островами. Станом на зараз острови залишаються британською заморською територією з самоврядуванням під британською адміністрацією, але як Аргентина й досі заявляє про свій суверенітет над ними. В ООН визнають наявність суперечності і закликають Аргентину та Велику Британію продовжувати переговори.

Стежите за тим, що відбувається в Перській затоці? Знову Трамп поговорив з уявним правителем Ірану, обстріляли танкер, стрибнули ціни на нафту, українські майстри відбили атаку "Шахеда" на Близькому сході, КВІР погрожує відключити всьому світу інтернет...

Ми теж стежимо. І нам, як завжди, цікаві причини. Ми копнули на 500 років тому (повірте, воно того було варте) і зробили для вас відео, яке чітко і історично пояснює, чиї інтереси і чому зійшлися в цьому регіоні. І справа далеко не лише в нафті. Повірте і перегляньте!

https://youtu.be/KObisH0yRMI

Фотограф А.Дж. Рідл зробив єдину відому світлину табору для військовополонених Андерсонвілл.

У лютому 1864 року Конфедеративні Штати Америки заснували табір (офіційна назва Camp Sumter) у штаті Джорджія. У таборі утримували солдатів Союзу, захоплених під час Громадянської війни в США. За 14 місяців існування через Андерсонвілль пройшли близько 45 тисяч полонених; майже 13 тисяч із них померли.

Умови утримання в Андерсонвіллі були вкрай жахливими: полонені жили у відкритому загоні майже без укриттів, страждали від нестачі їжі, питної води, медичних засобів і санітарії. Через це поширювалися дизентерія, діарея, цинга та інші хвороби. Комендантом табору був капітан Генрі Вірц. Після війни його судила військова комісія США, він був визнаний винним у нелюдському ставленні до полонених і страчений 10 листопада 1865 року.https://youtu.be/c5F1WRRmGQQ

Знайшли останки д'Артаньяна?

У Нідерландах під підлогою церкви Святих Петра і Павла в Маастрихті знайшли людські останки, які археологи вважають ймовірними останками Шарля Ож'є де Батца де Кастельмора, відомого як д’Артаньян. Могилу виявили перед вівтарем після того, як частина підлоги церкви осіла. Поруч зі скелетом знайшли частину кулі та монету XVII століття. Справжній д’Артаньян служив французькому королю Людовику XIV і згодом став капітан-лейтенантом мушкетерської гвардії. 25 червня 1673 року він загинув під час французької облоги Маастрихта у франко-нідерландській війні після поранення в горло мушкетною кулею. Його тіло могло бути поховане на місці, оскільки перевезення до Парижа в літню спеку було б складним.

Згадана церква стоїть поруч із місцем, де розташовувався табір французької армії, а в листі, датованому приблизно часом смерті д’Артаньяна, сказано, що його поховали на освяченій землі. ДНК, отриману з щелепної кістки, перевіряють на відповідність ДНК нащадків д’Артаньяна.https://youtu.be/EiUjzgXG_zA

26 березня 1945 року американське командування після 36 днів боїв оголосило захопленим острів Іодзіма. Американці розраховували використати його аеродроми для супроводу бомбардувальників B-29 і як аварійний майданчик для пошкоджених літаків. Перед висадкою острів місяцями піддавали авіаційним і морським ударам. 19 лютого 1945 року на Іводзімі висадилися американські морські піхотинці. У битві взяли участь близько 70 тис. американських вояків під командуванням генерал-лейтенанта Гаррі Шмідта, а оборону тримали приблизно 18–21 тис. японських військових на чолі з генерал-лейтенантом Тадаміті Курібаясі.

Це була одна з найзапекліших битв Другої світової. Японці оборонялися з печер, тунелів та укріплених вогневих точок. Американці просувалися повільно. У ніч на 25 березня японські військові провели останню велику атаку, яка виявилася неуспішною. Втрати США становили майже 6,9 тис. загиблих і понад 20 тис. поранених. Японські втрати становили близько 18–20 тис. убитих, у полон потрапили 216 осіб.

24 березня росія здійснила масову дронову атаку, зокрема на Львів. Серед постраждалих споруд - приміщення музею Тюрма на Лонцького (вулиця Степана Бандери, 1). У будівлі цього Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів вибило вікна.

Цю будівлю звели у 1889−90 роках. Спочатку там розташовувалася австро-угорська жандармерія, а неофіційно вважалося, що там в’язниця для політичних в’язнів. З 1935 року приміщення використовували як слідчий ізолятор, де, зокрема, у 1936 році тримали Степана Бандеру та інших активістів ОУН.

З 1939 року в’язниця перейшла до НКВС. Після нападу Німеччини у 1941 році НКВСівці розстріляли близько тисячі в’язнів. До 1944 року приміщення використовувало гестапо, а потім знову НКВС.

В різні часи у в’язниці на Лонцького утримували Юрія Шухевича, Ігоря Калинця, Стефанію Шабатуру, В’ячеслава Чорновола.

У 2009 році в колишній в’язниці відкрили музей.

Фото: Reuters, Володимир В'ятрович, Wikimedia