WAS

У застосунку Дія стартували два нові опитування. До 7 липня 2026 року, 18:00 можна обрати українців, що змінили науку і технології, а також українців, які трансформували суспільство і культуру. Переможців представлять у новому освітньому проєкті для шкіл.

В номінації «Українці, що змінили науку й технології» представлені такі науковці:
* інженер IBM Любомир Романків
* програмістка Катерина Ющенко
* математик Михайло Кравчук
* математик Анатолій Скороход
* математик Дмитро Граве
* біохімік Іван Горбачевський
* фізичний хімік Георгій Кістяківський
* геолог Йосип Танатар
* фізик-теоретик Георгій Гамов
* фізик Олександр Смакула
* інженер Степан Тимошенко
* фізик-винахідник Микола Пильчиков
* лікар-онколог Софія Окуневська-Морачевська
* патофізіолог Олександр Богомолець
* географ Степан Рудницький

За кого можна проголосувати в номінації «Українці, що змінили суспільство й культуру»:
* хорунжа УСС Олена Степанів
* сходознавець Агатангел Кримський
* поетеса Олена Теліга
* перекладач Микола Лукаш
* художниця Поліна Райко
* живописець Архип Куїнджі
* художник Михайло Бойчук
* графік Георгій Нарбут
* скульптор Олександр Архипенко
* педагог, тренер Іван Боберський
* державний діяч Ігор Юхновський
* мовознавиця Олена Курило
* педагогиня Софія Русова
* журналістка Мілена Рудницька
* митрополит Петро Могила

Чи всіх знаєте? За кого голосуєте?

1 липня 1751 року в Парижі вийшов друком перший том «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел». Видання очолювали філософ Дені Дідро та математик Жан Лерон д’Аламбер, який написав вступну статтю про систему людських знань. До підготовки статей долучилися понад 130 авторів, серед яких філософи Вольтер, Жан-Жак Руссо, Поль-Анрі Гольбах, Етьєн Бонно де Кондільяк, економіст Франсуа Кене, натураліст Жорж-Луї Леклерк де Бюффон і вчений Луї де Жокур.

«Енциклопедія» систематизувала знання з природничих наук, філософії, історії, політики, мистецтв, виробництва та ремесел. Докладні статті й гравюри описували інструменти, машини, технологічні процеси та працю ремісників. Видання поширювало в Європі ідеї Просвітництва, раціонального пізнання, релігійної терпимості, свободи думки і суспільної користі знань, вплинуло на розвиток освіти, науки та наступних європейських енциклопедій.

Досі регочемо, як мавпи.

Виявилося, що сміх людей і людиноподібних мавп має спільну ритмічну основу, яка могла сформуватися щонайменше 15 мільйонів років тому. Науковці проаналізували записи сміху чотирьох орангутанів, двох горил, трьох бонобо, чотирьох шимпанзе, а також чотирьох дітей віком від шести місяців до семи років. Сміх викликали лоскотанням і грою, після чого дослідники виміряли тривалість звуків та інтервали між ними. У всіх досліджених видів окремі звукові вигуки повторювалися через відносно рівні проміжки часу. Такий ритм, схожий на послідовність «ха-ха-ха», імовірно, існував уже в останнього спільного предка сучасних людиноподібних мавп.

У процесі еволюції людський сміх став швидшим, різноманітнішим і залежнішим від обставин. Діти під час лоскотання сміялися швидше, ніж під час гри, а в інших людиноподібних мавп такої зміни темпу дослідники не зафіксували. Найрегулярніший ритм у всіх видів виникав під час лоскотання; рухи тіла під час активної гри порушували рівномірність дихання та звуків. Науковці проаналізували 140 епізодів сміху й дійшли висновку, що люди успадкували його базову ритмічну будову від давніх предків, а згодом розвинули ширший контроль над темпом і способами вираження емоцій.

24 червня 1893 року норвезький дослідник Фрітьйоф Нансен разом на чолі експедиції вирушив із міста Крістіанія, сучасного Осло, на спеціально збудованому судні «Фрам», щоб перевірити свою гіпотезу про дрейф арктичної криги через Північний Льодовитий океан і спробувати наблизитися до Північного полюса.

Суднобудівник Колін Арчер надав «Фраму» широкий округлий корпус, який під тиском льоду мав підійматися вгору. Експедиція пройшла вздовж північного узбережжя Росії, а 22 вересня 1893 року судно вмерзло в кригу поблизу Новосибірських островів і почало дрейфувати на захід. Учасники проводили метеорологічні, магнітні, океанографічні та астрономічні спостереження, вимірювали глибину океану та брали проби води.

14 березня 1895 року Нансен і Ялмар Югансен залишили «Фрам» (на фото) та вирушили до Північного полюса на лижах із собачими упряжками, саньми та каяками. 7 квітня вони досягли 86°13,6′ північної широти, встановивши рекорд просування на північ, після чого попрямували до Землі Франца-Йосифа. Зиму 1895–1896 років мандрівники провели в кам’яному укритті на острові Джексона, харчуючись м’ясом моржів і білих ведмедів. У червні 1896 року вони зустріли британську експедицію Фредеріка Джексона і повернулися до Норвегії. «Фрам» звільнився з криги 13 серпня 1896 року поблизу Шпіцбергена, а 21 серпня команда возз’єдналася з Нансеном і Югансеном у місті Тромсе.

Північногополюса експедиція не досягла, але дрейф «Фрама» підтвердив рух арктичної криги через центральну частину Північного Льодовитого океану.

16 червня 1903 року норвезький мореплавець Руаль Амундсен вийшов із Крістіанії, нинішнього міста Осло, на невеликій яхті «Йоа» в арктичну експедицію. Разом із ним пливли шість членів команди. Для пошуку Північно-Західного проходу він обрав невелике судно водотоннажністю близько 47 тонн, пристосоване до мілких і вузьких арктичних проток. «Йоа» мала вітрила, допоміжний двигун потужністю 13 кінських сил, запаси провіанту, наукове обладнання та їздових собак.

Експедиція пройшла через Баффінову затоку, протоку Ланкастер, острів Бічі, протоку Піл і район острова Кінг-Вільям. У вересні 1903 року Амундсен знайшов захищену бухту на південному узбережжі острова Кінг-Вільям і назвав її Йоа-Гейвен; там команда провела дві зими. Під час зимівлі учасники експедиції виконували магнітні спостереження, уточнювали положення Північного магнітного полюса і переймали в місцевих інуїтів навички виживання в арктичних умовах. У серпні 1905 року «Йоа» вийшла на західний відрізок маршруту і довела прохідність морського шляху між Атлантичним і Тихим океанами на північ від материкової Північної Америки. 31 серпня 1906 року судно прибуло до міста Ном на Алясці, завершивши перше проходження Північно-Західного проходу одним судном за одну експедицію.

Фізик Густав Герц здобув світову славу завдяки дослідженням разом з фізиком Джеймсом Франком. Їхній експеримент довів квантову природу взаємодії електронів з атомами, за що обидва отримали Нобелівську премію з фізики (1925). У міжвоєнний період професор Густав Герц очолював Фізичний інститут університету в Галле, потім працював у Технічній вищій школі в Берліні. Після приходу нацистів до влади перейшов до дослідницької лабораторії компанії Siemens, де займався фізикою газового розряду, електронікою та методами розділення ізотопів.

Після завершення Другої світової СРСР залучив Герца до атомного проєкту. У радянських формулюваннях ішлося про «запрошення», фактично його разом з іншими спеціалістами насильно перевезли до СРСР. Там він очолив дослідницьку лабораторію біля міста Сухумі, працював над технологіями отримання потрібних різновидів речовини для атомної програми. У 1954 році йому дозволили повернутися до НДР, де він став професором Лейпцизького університету.

Які ще трофейні вчені працювали на союзниківhttps://youtu.be/24QEwLuQIHQ

У Барселоні завершили будівництво вежі Ісуса Христа собору Саґрада Фамілія та відкрили її після встановлення оглядового майданчика і великого скляного хреста. Вежа досягла висоти 172,5 метра і стала найвищою церковною вежею у світі. Урочисте відкриття відбулося за участю Папи Римського Лева XIV, який освятив нову вежу. Будівництво храму розпочалося 1882 року, а з 1883 року проєкт очолив архітектор Антоні Ґауді. Він присвятив Саґраді Фамілії останні десятиліття свого життя і загинув у Барселоні 1926 року, коли храм був далеким від завершення.

За час спорудження собору змінилося кілька поколінь архітекторів і будівельників. Роботи переривалися під час Громадянської війни в Іспанії, коли частину майстерні та креслень було втрачено. Подальше будівництво продовжували за збереженими моделями, фотографіями та документацією Ґауді. Комплекс включає 18 запланованих веж, присвячених Ісусу Христу, Діві Марії, чотирьом євангелістам і дванадцятьом апостолам. Завершення всіх основних будівельних робіт очікується у 2035 р.

Скільки поколінь людей існувало за всю історію людства?

Вчені Річард Дж. Ван, Самер І. Аль-Саффар та інші провели дослідження на цю тему. Розрахунок залежить від двох параметрів: від якого моменту рахувати появу нашого виду і яку середню тривалість одного покоління брати за основу. Сучасний погляд науки - часова межа близько 300 тисяч років, за віком найдавніших відомих решток Homo sapiens із Джебель-Ірхуд у Марокко.

Дослідники проаналізували мутації ДНК, які виникають у дітей і залежать від віку батьків на момент народження дитини. На основі сучасних родинних даних визначили, як змінюється набір нових мутацій залежно від віку матері і батька. Цю модель застосували до сучасних людських геномів. Так вдалося реконструювати середню тривалість покоління в різні періоди останніх 250 тисяч років.

За цим дослідженням середній інтервал між поколіннями становив 26,9 року; середній вік батьків — 30,7 року, середній вік матерів — 23,2 року. Отже, оцінка кількості поколінь Homo sapiens - близько 11 тисяч.

Вчора поруч із чоловіком Андрієм Мельником на Національному військовому меморіальному кладовищі перепоховали Софію Федак-Мельник.

Вона народилася 1901 року у Львові, навчалася у Віденській торговельній академії, ще студенткою долучилася до створення першого осередку «Пласту» у Відні. Після повернення до Львова брала участь у діяльності «Союзу українок» і входила до управління кооперативу «Українське народне мистецтво», який займався підтримкою та розвитком українських ремесел.

У 1929 році Софія Федак одружилася з Андрієм Мельником після його звільнення з польської в’язниці. Під час Другої світової війни її разом із чоловіком інтернували до концтабору Заксенгаузен. Після війни подружжя оселилося в Люксембурзі; там Софія працювала в банківській сфері, допомагала чоловікові в організаційній роботі ОУН і друкувала матеріали, пов’язані з історією українського націоналістичного руху. Вона померла 31 липня 1990 року в Люксембурзі, де до нещодавнього часу була похована.

17 травня 1970 року з марокканського порту Сафі у Атлантичний океан вийшов папірусний човен «Ра-II» з міжнародним екіпажем на чолі з норвезьким дослідником Туром Геєрдалом. Судно було збудоване з очерету тотора майстрами з озера Тітікака в Болівії за давніми принципами. Геєрдал перевіряв, чи могли подібні судна в давнину перетинати Атлантику за допомогою пасатів і Канарської течії. Попередня експедиція на човні «Ра» 1969 року стартувала з того самого узбережжя, але була припинена неподалік від Барбадосу через конструктивні проблеми судна.

«Ра-II» пройшов приблизно 6100 кілометрів від Марокко до Барбадосу і 12 липня 1970 року досяг Карибського моря після 57 днів плавання. Екіпаж складався з людей різних країн, експедиція йшла під прапором ООН. Геєрдал пов’язував це дослідження із гіпотезою про можливість давніх морських контактів між Середземномор’ям або Північною Африкою та Америкою до Колумба. Сам човен «Ра-II» після експедиції зберігається в музеї «Кон-Тікі» в Осло.

У районі Марбю на схід від Норрчепінга, у шведському Естерйотланді, археологи знайшли два бронзові шийні кільця віком понад 2500 років. Розкопки відбувалися перед будівництвом нового житлового району на території пам’ятки пізньої бронзової доби, де вже були відомі поховання, сліди поселень і наскельні зображення. Кільця лежали всередині кам’яної поховальної споруди з центральним каменем. У ній були кремовані людські рештки, частково в урні, частково в невеликих ямах, а самі кільця розмістили окремо від поховань, між каменями на східному краю споруди.

Ці прикраси належать до типу, який у Швеції називають "кільцями Венделя": це литі бронзові шийні кільця пізньої бронзової доби. Майстри скручували кільця у протилежних напрямках, створюючи спіральну форму. Одне кільце було більшим і тоншим, а друге — меншим, важчим і з виразнішим профілем. Унікальність знахідки полягає в тому, що два такі кільця виявили разом саме в поховальному контексті. Раніше такі зразки виявляли у водно-болотних угіддях, зокрема на болотах, де люди, ймовірно, залишали бронзові предмети як ритуальні жертви. За словами археолога Альфа Ерікссона, такі кільця зазвичай пов’язують із жінками високого статусу; подальший аналіз кремованих кісток має встановити, скільки людей було поховано в цій могилі.

Україна з прикрістю дізналася про те, що всупереч попередньому цілком справедливому рішенню польського суду російський громадянин, який обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину на території України – зокрема у вивезенні з Криму культурних цінностей, – все ж таки не був екстрадований до України

речник МЗС України Георгій Тихий.

Російський археолог Олександр Бутягін, який займався незаконними розкопками в анексованому Криму, повернувся в росію в рамках обміну, що при посередництві Аляксандра Лукашенка. Бутягіна (плюс дружину російського військового) обміняли на двох молдавських офіцерів і польського журналіста Анджея Почобута.

За легендою, 21 квітня 753 року до н. е. Ромул і його брат-близнюк Рем заснували місто Рим. Вони були синами Реї Сільвії та бога Марса, а їхній дід Нумітор був царем міста Альба-Лонга. Через провину Реї Сільвії немовлят наказали кинути в річку Тибр, але вони вижили: їх вигодувала вовчиця, після чого їх знайшов і виховав пастух Фаустул. Коли брати виросли, вони вирішили заснувати нове місто. Але в процесі пересварилися, Ромул убив Рема і дав місту Рим (Roma).

Ця легенда відома з творів Тита Лівія та Плутарха, які записали її через кілька століть після подій. Археологічні дані свідчать, що Рим виник поступово як об’єднання поселень на пагорбах біля Тибру. Найдавніші сліди постійного заселення на Палатині датуються приблизно X–VIII століттями до н. е., а формування міста як єдиного центру пов’язують із VIII століттям до н. е.

У стародавньому місті Оксірінх в провінції Мінья в Єгипті археологи знайшли некрополь римської епохи, в якому розташовані мумії, прикрашені золотими амулетами. Але головне - виявили папірусний фрагмент із «Іліади» Гомера! Фрагмент, який містився всередині однієї з мумій, це уривок із книги ІІ поеми, так званий «Каталог кораблів», де перелічено грецькі сили, що вирушили на війну до Трої. Знахідку зробила іспансько-єгипетська експедиція Університету Барселони та Інституту Стародавнього Близького Сходу.

Мумію виявили в підземній камері, відомій як Гробниця 65, серед лляних пов’язок із геометричними візерунками та розписних дерев’яних саркофагів. Знахідка класичного грецького літературного тексту всередині єгипетської мумії є надзвичайно рідкісною і порушує захопливі питання. Чому цей текст був включений до поховання? Чи мав він бути символом освіти, статусу чи культурної ідентичності? Або ж він мав глибше ритуальне значення?

Знахідка свідчить про те, що місцева еліта в Оксірінху не лише перебувала під впливом грецької культури, а й активно долучалася до її літературних традицій.

У стародавньому місті Оксірінх в провінції Мінья в Єгипті археологи знайшли некрополь римської епохи. Але головне - виявили папірусний фрагмент із «Іліади» Гомера! Фрагмент, який містився всередині однієї з мумій, це уривок із книги ІІ поеми, так званий «Каталог кораблів», де перелічено грецькі сили, що вирушили на війну до Трої.

Мумію виявили в підземній камері, відомій як Гробниця 65, серед лляних пов’язок із геометричними візерунками та розписних дерев’яних саркофагів. Знахідка класичного грецького літературного тексту всередині єгипетської мумії є надзвичайно рідкісною і порушує захопливі питання. Чому цей текст був включений до поховання? Чи мав він бути символом освіти, статусу чи культурної ідентичності? Або ж він мав глибше ритуальне значення?

Знахідка свідчить про те, що місцева еліта в Оксірінху не лише перебувала під впливом грецької культури, а й активно долучалася до її літературних традицій.https://youtu.be/hAl7JpdYeZM

Підводний човен «Г. Л. Ганлі», створений Конфедеративними Штатами Америки під час Громадянської війни, затонув у 1864 році після атаки на корабель «Гузатонік» і тривалий час вважався втраченим. Його пошуки тривали десятиліттями: ще у 1970 році дослідник Е. Лі Спенс заявив про виявлення місця затоплення, однак підтвердження знахідки відбулося пізніше. У 1995 році експедиція за участю письменника Клайва Касслера та організації National Underwater and Marine Agency виявила підводний човен у гавані Чарлстона, приблизно за кілька кілометрів від берега, де він був занесений піском і осадом.

Після виявлення розпочалися роботи з підготовки до підйому, які тривали кілька років і вимагали участі археологів, інженерів і водолазів. У 2000 році корпус підводного човна підняли з дна моря за допомогою спеціальної конструкції, після чого його перевезли до Чарлстона для консервації та дослідження. Під час робіт усередині були виявлені останки восьми членів екіпажу, які перебували на своїх місцях.https://youtu.be/hInmLlb5jfQ

19 квітня 1930 року в Харкові завершився судовий процес у справі так званої «Спілки визволення України» — вигаданої органами НКВС підпільної антирадянської організації. Процес відбувався в будинку Харківського оперного театру з березня 1930 року і став частиною кампанії проти української інтелігенції. Слідство стверджувало, що організація нібито готувала повалення радянської влади та створення незалежної держави, однак звинувачення будувалися на примусових зізнаннях і не підкріплювалися фактичними доказами.

Серед 45 засуджених були, зокрема, академік Сергій Єфремов, теолог Володимир Чехівський, історик Йосип Гермайзе,
літературний критик і письменник Андрій Ніковський, письменниця Марія Прохорова, академік Михайло Слабченко, лікар Микола Кудрицький, мовознавець Михайло Кривинюк, а також інші науковці, педагоги та священнослужителі. Вироки передбачали різні терміни покарання — від умовного до 10 років ув’язнення. Частину засуджених згодом відправили до таборів, інші згодом були репресовані повторно.

16 квітня 1841 року у Чернігівській губернії народилася Христина Алчевська (в дівоцтві - Журавльова) — українська педагогиня, засновниця та керівниця Харківської жіночої недільної школи, відкритої 1862 року, де безкоштовно навчали грамоти жінок. Алчевська особисто викладала читання, організовувала заняття і добирала навчальні тексти. Вона уклала бібліографічний покажчик «Що читати народові?» (перші видання — 1880-ті роки), у якому систематизувала твори в тому числі української літератури, та збирала відгуки читачів про прочитане. Її школа діяла тривалий час без офіційного дозволу, закривалася владою, але відновлювала роботу.

Алчевська брала участь у міжнародних педагогічних виставках: на Всесвітній виставці в Парижі 1889 року її матеріали з народної освіти були відзначені нагородою. Вона підтримувала використання української мови в освіті. Вона першою використала псевдонім «Українка», завдяки якому, а також своїм віршам познайомилася з майбутнім чоловіком Олексієм Алчевським.

Ультралівий - ліворуч, ультраправий - праворуч! Не переплутайте! 😉 Комуніст Фідель Кастро і майбутній диктатор Чилі Аугусто Піночет на одному фото!

Фідель Кастро прибув до Чилі 10.11.1971 на запрошення президента Сальвадора Альєнде, щоб підтримати його уряд. Альєнде проводив “мирний шлях до соціалізму”, стикаючись із економічною кризою та правою опозицією. Кастро бачив у цьому шанс зміцнити ліві сили в регіоні та показати світові, що кубинська революція має союзників у Західній півкулі.

Візит тривав рекордні 23 дні. Кастро об’їздив фабрики, селянські комуни, університети, зустрічаючись із робітниками й студентами. Він намагався розширити контакти Куби в умовах ізоляції та просувати антиімперіалістичну боротьбу. Саме тоді його супроводжував генерал Августо Піночет, начальник гарнізону Сантьяго, який за два роки очолить кривавий переворот проти Альєнде. Візит посилив поляризацію в Чилі, ставши аргументом для правих сил проти Альєнде.https://youtu.be/mNazjJJqPbE

Дослідження команди Університету Фліндерса, засноване на аналізі понад 200 років демографічних даних, показало, що чисельність людства перевищує рівень, який планета може стабільно підтримувати за нинішнього споживання ресурсів. У роботі використано поняття «місткість середовища» — оцінку кількості людей, яку Земля здатна забезпечувати з урахуванням доступних ресурсів і швидкості їх відновлення. За оцінками дослідників, оптимальна чисельність населення для стабільного існування становить близько 2,5 мільярда осіб, тоді як нині на планеті живе приблизно 8,3 мільярда людей.

Згідно з дослідженням теоретична максимальна чисельність може становити близько 12 мільярдів людей. За поточними тенденціями населення Землі може досягти піку приблизно 11,7–12,4 мільярда у 2060–2070-х роках. Схоже, планета не встигає відновлювати ресурси з тією швидкістю, з якою вони використовуються.

Що не так зі зростанням населенняhttps://youtu.be/HwSWZ6l2eYQ