WAS

30 жовтня 2026 року папа Римський Лев XIV закликав заборонити бойові системи зі штучним інтелектом, здатні самостійно вирішувати, кого вбивати. Ватикан знову намагається грати на полі науки. Чи це не про науку, а про гуманізм?

Чи це Середньовіччя, яке повертається? Галілея судили за теорію про рух Землі навколо Сонця. Джордано Бруно спалили на вогнищі. Науковців відлучали від церкви за винаходи і теорії, які зараз є базовими. Чому Церква виступала проти одних наукових ідей і допомагала розвивати інші? Хто розпочав війну між вірою та наукою? Про це — наш новий випуск.

https://youtu.be/T0YNe7bwKOohttps://youtu.be/T0YNe7bwKOo

2 листопада 1988 року інтернетом почав поширюватися «черв’як Морріса» — програма, здатна самостійно проникати в комп’ютери й створювати власні копії. Її розробив 23-річний аспірант Корнелльського університету Роберт Таппан Морріс. Використовуючи вразливості систем UNIX, програма заражала машини, перевантажуючи їх. За добу постраждали близько 6000 комп’ютерів — приблизно десята частина тодішнього інтернету.

Серед постраждалих були Гарвардський і Стенфордський університети, NASA та дослідницькі лабораторії. Деякі установи на кілька днів відключили комп’ютери від мережі. Розслідування ФБР встановило автора програми. У 1990 році Морріс став першою людиною, засудженою за американським законом про комп’ютерне шахрайство 1986 року. Він отримав три роки умовного покарання, штраф у 10 тисяч доларів і 400 годин громадських робіт.

Як вам назва середньовічної держави “Київська Русь”? Нічого не бентежить? Наприклад те, що у жодному літописі, як руському, так і закордонному, такої назви не було. Не правили ані Володимир Великий, ані Ярослав Мудрий, ані Ольга, ані Ігор Київською Руссю!

Нащо ж було вигадувати таку назву? І нащо запихувати спочатку у кожен підручник, а потім навіть до офіційних документів? У новому відео простежуємо шлях терміну «Київська Русь» від ректора Київського університету до гасел СРСР. А ні, навіть не від ректора, а від польського історика! Втім, дивіться вже самі!

https://youtu.be/Lb8wIo9TDD0https://youtu.be/Lb8wIo9TDD0

Пандемія чуми, яка спустошила Європу в середині XIV століття, залишила слід у лісах, помітний через майже 700 років. Міжнародна група науковців дослідила 47 стародавніх дубів на італійському острові Монтекрісто в Тірренському морі та в гірському масиві Аспромонте на півдні Італії. За допомогою радіовуглецевого аналізу деревини дослідники встановили, що значна частина дерев почала рости між 1400 і 1650 роками, невдовзі після пандемії Чорної смерті та під час наступних спалахів чуми.

Науковці пов'язують розростання дубових лісів із різким скороченням населення після пандемії чуми (1347–1353), яка забрала життя десятків мільйонів європейців. Через нестачу робочих рук частину сільськогосподарських угідь покинули, зменшилися випасання худоби, заготівля деревини та інше господарське використання земель. На колишніх пасовищах і вирубках почали проростати молоді дуби.

19 жовтня 1926 року, рівно 100 років тому, у селі Коропець на Тернопільщині народився економіст, викладач і громадський діяч Богдан Гаврилишин. Під час Другої світової війни нацисти вивезли його на примусові роботи до Німеччини. Після закінчення війни він майже два роки перебував у таборі переміщених осіб, у 1947 році емігрував до Канади, де спочатку працював лісорубом, а згодом — офіціантом. Заробив на навчання й вступив до Торонтського університету, де здобув інженерну освіту. Після роботи на промислових підприємствах Канади Гаврилишин переїхав до Швейцарії, де викладав економіку, міжнародний бізнес і державне управління. У 1968 році він очолив Міжнародний інститут менеджменту в Женеві та керував ним протягом 18 років. У 1972 році став членом Римського клубу — міжнародного об’єднання науковців і громадських діячів, які досліджують глобальні проблеми людства.

Від 1988 року Богдан Гаврилишин активно працював над розвитком управлінської освіти й державних інституцій України. За його ініціативою створили Міжнародний інститут менеджменту в Києві — один із перших закладів на території СРСР, де запровадили навчання за програмою MBA. Після проголошення незалежності України він консультував президентів, прем’єр-міністрів і керівників Верховної Ради. Гаврилишин також підтримував українську скаутську організацію «Пласт», очолював її Крайову пластову раду. Помер у Києві 24 жовтня 2016 року, через п’ять днів після свого 90-річчя.

15 жовтня 1615 року, 411 років тому, київська шляхтянка й меценатка Галшка Гулевичівна внесла до міських книг дарчу, за якою передала свою садибу із землею на Подолі для створення православного монастиря, школи та притулку для прочан. Галшка походила з православного шляхетського роду з Волині, у дарчій меценатка зазначила, що вже передала свій двір для організації навчання. Так виникла Київська братська школа, першим ректором якої став православний церковний діяч і педагог Йов Борецький. Вона діяла за підтримки Київського братства, до якого згодом долучилися запорозькі козаки на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним.

У 1632 році православний митрополит Петро Могила об'єднав Київську братську школу зі школою Києво-Печерської лаври, створивши Київський колегіум, який згодом став Києво-Могилянською академією. Сьогодні на землі, подарованій Галшкою Гулевичівною, розташована частина історичного комплексу Національного університету «Києво-Могилянська академія» на вулиці Григорія Сковороди. Тут збереглася мурована будівля кінця XVI — початку XVII століття, яку називають Будинком Галшки Гулевичівни.

На дні Середземного моря біля єгипетського міста Александрії археологи знайшли бронзовий перстень із зображенням одного із семи чудес античного світу — Александрійського маяка. Знахідку виявила експедиція під керівництвом французького підводного археолога Франка Годдіо під час дослідження затопленого острова Антиродос, де колись розташовувався царський палац династії Птолемеїв. На персні збереглося рельєфне зображення знаменитої споруди, подібне до її зображень на римських монетах II століття нашої ери. Це перший відомий науковцям перстень-печатка із зображенням Александрійського маяка. Його власник міг залишати відбитки на воску або м'якій глині, скріплюючи листи, документи чи посудини з товарами. Ім'я власника та точний вік знахідки поки що невідомі.

Палацовий комплекс на острові Антиродос, де знайшли перстень, у I столітті до нашої ери описував давньогрецький географ Страбон. Керівник експедиції припускає, що в цьому комплексі могли працювати чиновники, пов'язані з управлінням маяком.https://youtu.be/wJQuElfVJNU

Хочемо вас запросити на YouTube-прем’єру документального фільму «Зберегти не можна втратити. Спадок Сластьона». Ця стрічка розповідає про унікальні пам’ятки нашої історії — про земські школи колишнього Лохвицького повітового земства на Полтавщині. На початку XX століття художник, архітектор і етнограф Опанас Сластіон створив для них проєкти в стилі українського архітектурного модерну: з баштами, трапецієподібними вікнами, цегляними орнаментами і продуманими внутрішніми просторами.

Під час підготовки проєкту команда дослідила 35 таких будівель. Деякі з них - дивовижні перлини серед садів і ланів. Інші, на жаль, руйнуються. І не через шахеди і балістику, а через байдужість і мародерство.

Сценаристом стрічки виступив головний редактор «WAS. Популярна історія» Антон Базелінський.

А ви взагалі знали про ці вражаючі пам’ятки?https://youtu.be/U7OizAjl2VU

"Ми ні на хвилю не можемо забувати, скільки завзятих, непримиренних ворогів має українська самостійність і соціально-економічні інтереси української маси. Ми повинні тямити, що сі вороги не зложать зброї й ще довго, по всіх науках будуть користати з кождої нагоди, щоб наново пробувати зломити сі ненависні їм явища, які порушили їх привілегії, їх володіння, їх панування, викохане старим російським режимом”

29 вересня 1866 року — 160 років тому — у місті Холм народився український історик і державний діяч Михайло Грушевський. Його «Історія України-Руси» стала однією з головних праць української історіографії та закріпила у науковому обігу уявлення про українську історію як самостійний історичний процес.

24 вересня 1801 року — 225 років тому — в селі Пашенівка на Полтавщині народився український математик, механік і фізик Михайло Остроградський. Він походив зі старшинського козацького роду, навчався в Полтавській гімназії, а з 1816 року — на фізико-математичному відділенні Харківського університету. 1822 року Остроградський вирушив до Парижа. Там він протягом п’яти років слухав лекції в Сорбонні, Колеж де Франс та Політехнічній школі, спілкувався з Огюстеном Коші, Сімеоном-Дені Пуассоном, Жозефом Фур’є та іншими провідними математиками. Уже 1826 року він представив Французькій академії наук свої перші дослідження.

Остроградський працював у галузях математичного аналізу, механіки, гідродинаміки, теорії тепла, теорії пружності, балістики та теорії ймовірностей. У Парижі він сформулював теорему про перетворення кратного інтеграла, відому нині як формула Гаусса—Остроградського. Вона широко застосовується в математичній фізиці. Після повернення Остроградський став академіком Петербурзької академії наук, був обраний до наукових установ у Парижі, Турині, Римі та Нью-Йорку, написав підручники з механіки, алгебри, математичного аналізу й аналітичної геометрії.

23 вересня 1846 року — 180 років тому — в Берлінській обсерваторії астроном Йоганн Ґоттфрід Ґалле разом із студентом Генріхом д’Арре виявили Нептун майже в тому місці, яке заздалегідь розрахував французький математик Урбен Левер’є. До цього астрономи помічали, що рух Урана трохи відхилявся від розрахованої орбіти. Левер’є припустив, що причиною є тяжіння ще невідомої планети, визначив її приблизне положення на небі й надіслав свої розрахунки до Берліна. Незалежно від нього подібні обчислення виконав британський математик Джон Куч Адамс.

Увечері 23 вересня Ґалле і д’Арре почали перевіряти ділянку неба, вказану Левер’є, порівнюючи побачені в телескоп об’єкти із зоряною картою. Вони знайшли небесне тіло приблизно за один градус від розрахованого положення, а подальші спостереження підтвердили його рух відносно далеких зірок. Так Нептун став першою планетою, яку відкрили завдяки попереднім математичним розрахункам її положення. Сам Нептун спостерігали і раніше: у 1612–1613 роках Галілео Галілей кілька разів заніс його до своїх записів, вважаючи слабкою нерухомою зорею.

21 вересня 1866 року — 160 років тому — народився британський письменник Герберт Джордж Веллс, один із авторів, які сформували сучасну наукову фантастику. Він виріс у родині дрібного крамаря, у підлітковому віці працював учнем у торговця тканинами, потім став учителем і 1884 року отримав стипендію для навчання в Нормальній школі наук у Лондоні. Там Веллс вивчав біологію у відомого вченого Томаса Генрі Гакслі, одного з головних популяризаторів теорії еволюції Чарльза Дарвіна. Наукова освіта Веллса згодом безпосередньо вплинула на теми його художніх творів.

За кілька років Веллс опублікував серію романів, які стали класикою жанру: «Машина часу» (1895), «Острів доктора Моро» (1896), «Невидимець» (1897) і «Війна світів» (1898). Ці твори зробили подорожі в часі, інопланетне вторгнення, небезпечні наукові експерименти та відповідальність ученого одними з постійних сюжетів наукової фантастики.

Веллс симпатизував соціалістичним ідеям, зустрічався з Леніним у 1920 році (на фото) і зі Сталіним у 1934. Публічно позитивно оцінював деякі досягнення СРСР, але, все ж, не соромився критикувати радянську модель.

Наші друзі запустили "Говорить і Пояснює" – YouTube-проєкт ведучої Юлії Галушки ("Суспільне") та журналіста Сергія Шинкарчука ("Ми - Україна"). Вони самі називають його "українським історико-антропологічним". Кожен випуск вони вирішили починати з побутової деталі, але згодом дійство розгортається до глобального контексту. Історія солі стає історією податків і чумацтва, історія нафти – поясненням коливання цін на пальне та дослідженням руйнування імперій, історія мобільних ігор – розмовою про біг-дата, стеження й залежність.

Канал в активному пошуку авдиторії. Тож, може варто звернути увагу?

https://www.youtube.com/@govoryt_i_poyasnyuehttps://www.youtube.com/@govoryt_i_poyasnyue

26 серпня 1887 року народився український архітектор Дмитро Дяченко — один із провідних представників українського необароко. Він навчався в Петербурзькому інституті цивільних інженерів, організував перші професійні виставки української архітектури, очолював Товариство українських архітекторів і став першим ректором Українського архітектурного інституту. Найвідоміша його робота — комплекс Національного університету біоресурсів і природокористування України в Голосієві, зведений у 1926–1931 роках.

Дяченко також проєктував школи на Полтавщині, музей у Кам’янці-Подільському, санаторій у Кисловодську та Сільськогосподарський інститут у Ташкенті. У 1930-х його звинувачували в «українському націоналізмі» через звернення до традицій українського бароко. 1941 року архітектора заарештували і засудили до восьми років таборів. 21 травня 1942 року він помер у Саратовській області. 1957 року Дяченка реабілітували.

Дніпро офіційно змінив дату свого заснування: 19 серпня 2026 року міська рада внесла зміни до Статуту територіальної громади й визначила роком заснування міста 1526-й. Раніше офіційною датою вважався 1776 рік, пов’язаний із заснуванням Катеринослава за наказом російської імператриці Єкатеріни II.

Нову дату пов’язують із поселенням Стара Самарь, яке існувало на території сучасного Дніпра. Рішення спирається на історичні та археологічні дослідження: міська влада посилається на понад шість тисяч знайдених артефактів і значні площі розкопок. Історики трактують ці матеріали як свідчення тривалого розвитку поселень на території міста до появи Катеринослава.

20 серпня 1858 року в журналі Ліннеївського товариства надрукували спільну працю Чарльза Дарвіна і Альфреда Рассела Воллеса про природний добір.
Це була перша публічна наукова публікація теорії природного добору — за рік до «Походження видів» Дарвіна.

У червні Воллес надіслав Дарвіну свій рукопис, і той побачив, що Воллес незалежно сформулював ту саму основну ідею: види змінюються завдяки природному добору. Геолог Чарльз Лаєлл і ботанік Джозеф Гукер об’єднали текст Воллеса з уривками давніших праць Дарвіна і 1 липня представили їх товариству.

Доповідь не викликала дискусії, а президент товариства згодом навіть не назвав її серед значних відкриттів року. Широка наукова й релігійна полеміка почалася лише після виходу «Походження видів» у листопаді 1859 року.

12 серпня 1887 року народився Ервін Шредінгер — фізик, який створив одне з основних рівнянь квантової механіки та придумав кота, який одночасно живий та мертвий.

Австрієць за походженням, він навчався у Віденському університеті, працював у Цюриху, Берліні, Оксфорді та Дубліні. У 1926 році Шредінгер сформулював хвильове рівняння, за допомогою якого можна описувати стан квантової системи та його зміну з часом. Ця робота стала основою хвильової механіки і дала фізикам математичний інструмент для розрахунку поведінки атомів, електронів та інших квантових систем. У 1933 році Шредінгер разом із британським фізиком Полем Діраком отримав Нобелівську премію з фізики «за відкриття нових продуктивних форм атомної теорії».

У 1935 році Шредінгер запропонував мисленнєвий експеримент, який згодом отримав назву «кіт Шредінгера». Уявного кота поміщали в закриту коробку разом із радіоактивним атомом і механізмом, здатним випустити отруту в разі розпаду атома. Квантовий опис системи допускав суперпозицію станів, пов’язаних із живим і мертвим котом, доки результат не буде встановлено. Шредінгер використав цей приклад під час обговорення проблем застосування квантової механіки до макроскопічних об’єктів.

10 серпня 1846 року президент США Джеймс Полк підписав закон про створення Смітсонівського інституту у Вашингтоні. Гроші на нього залишив англійський хімік і мінералог Джеймс Смітсон, який помер 1829 року і ніколи не бував у США. У заповіті він передав майно племінникові, а в разі його смерті без нащадків наказав спрямувати спадок Сполученим Штатам для заснування установи «для примноження і поширення знань». Племінник помер 1835 року, після чого американський уряд отримав спадщину - понад $500 тисяч. Конгрес близько восьми років сперечався, що створити на ці кошти: університет, бібліотеку, обсерваторію, наукову лабораторію або музей, і зрештою об’єднав кілька цих функцій в одній установі.

Смітсонівський інститут отримав раду регентів, бібліотеку, музейні колекції, хімічну лабораторію, лекційні приміщення та кошти для наукової роботи. Його перший секретар, фізик Джозеф Генрі, розгорнув дослідницькі програми та мережу метеорологічних спостережень, яка згодом стала одним із попередників Національної метеорологічної служби США. У наступні десятиліття інститут організовував експедиції, збирав природничі, історичні та етнографічні колекції, підтримував наукові дослідження. Сьогодні Смітсонівський інститут об’єднує 21 музей, Національний зоопарк і 14 освітніх та дослідницьких центрів; у його фондах зберігаються сотні мільйонів музейних, архівних і наукових об’єктів.

15 серпня 1886 року в місті Шенандоа, штат Пенсильванія, вийшов перший номер «Америки» — першої українськомовної газети у США. Її заснував і видавав греко-католицький священник Іван Волянський, який прибув із Галичини, аби служити для вихідців з українських земель, зайнятих переважно на вугільних шахтах Пенсильванії. Волянський придбав ручний друкарський прес, замовив кириличні шрифти у львівського Ставропігійського інституту, навчився друкарської справи в редакції місцевої газети та підготував помічників із числа парафіян.

«Америка» повідомляла про життя українських громад у США, місцеві події та новини з інших країн, друкувала матеріали релігійного та освітнього змісту. Газета допомагала іммігрантам орієнтуватися в американському суспільстві, підтримувати зв’язки між розпорошеними поселеннями. Спочатку вона виходила нерегулярно приблизно раз на два тижні, згодом стала тижневиком. Пізніше її видавала українська греко-католицька парафія Шенандоа, редакторами були Володимир Сіменович і Кость Андрухович. Останній номер вийшов 22 лютого 1890 року.

4 серпня 1922 року телефонний зв’язок у США та Канаді припинили на одну хвилину під час похорону Александера Ґрема Белла. Шотландський за походженням винахідник, науковець і педагог досліджував передавання людського голосу електричними сигналами та 1876 року отримав у США патент на практичну конструкцію телефону. Він також заснував Bell Telephone Company і працював над засобами допомоги людям із порушеннями слуху, звукозаписом, авіацією та швидкісними суднами.

Белл помер 2 серпня 1922 року у своєму маєтку Бейн-Бреа поблизу містечка Баддек на канадському острові Кейп-Бретон. Похорон відбувся через два дні на території маєтку, де винахідника поховали на вершині пагорба над озером Бра-д’Ор. О 18:25 за східноамериканським часом телефонні станції США та Канади зупинили обслуговування викликів, і близько 13 мільйонів апаратів замовкли на шістдесят секунд. Так телефонні компанії вшанували людину, чия робота дала змогу передавати голос на відстань.