19 квітня 1943 року троє молодих бельгійців — Юра Лівшиць, Жан Франклемон і Роберт Майстріо — здійснили напад на потяг, який перевозив євреїв із бельгійського міста Мехелен до Аушвіцу. Використовуючи червоний ліхтар як сигнал небезпеки, вони змусили поїзд зупинитися. Озброєні лише одним пістолетом і кусачками, вони відкрили один із вагонів і допомагали в'язням тікати. Охорона відкрила стрільбу, але 116 людей змогли врятуватися. Вони до кінця війни переховувалися у бельгійських сім'ях.

Юра Лівшиць, народжений у Києві 30 вересня 1917 року, переїхав до Бельгії в дитинстві, де став лікарем. З початком війни приєднався до руху опору. Після нападу на конвой був заарештований гестапо 14 травня 1943 року, але зумів втекти. Однак 26 червня того ж року його знову схопили, і 17 лютого 1944 року він був страчений розстрілом у Шарбеку, відмовившись надягати пов'язку на очі.

Разом з каналом kinowar.com згадаємо фільми про Ку-Клукс-Клан – і драматичні, і веселі. Міссісіпі у вогні (1988) Трилер Алана Паркера про розслідування вбивства активістів у Міссісіпі. На місце злочину прибувають два ФБРівця: молодий завжди діє за законом, а більш досвідчений розуміє, що іноді без застосування сили в таких справах не просунутись. О, де ж ти, брате? (2000) Фільм братів Коенів є прочитанням «Одіссеї», події якої перенесено в Міссісіпі. Серед ознак півдня США, звісно ж, Ку-Клукс-Клан, який збирається лінчувати жертву. Троє головних героїв завадять цьому акту, паралельно спричинивши хаос, викривши особистість ватажка та прихлопнувши його палаючим хрестом. Джанґо вільний (2012) В фільмі сцена з кланом лише одна, проте познущався Квентін на всі сто. Чиясь дружина не впоралась з дірками для очей в мішках на голову, і тепер загін нічого не бачить. Замість розробки підступного плану декілька десятків клановців починають сваритися, що врешті-решт закінчується для них ще більш недолуго і трагічно.
https://youtu.be/tMc1arda4KQ

Щороку у Велику Суботу спільно Єрусалимським православним патріархатом та Єрусалимським патріархатом Вірменської апостольської церкви у храмі Гробу Господнього, проводиться церемонія сходження благодатного вогню. За традицією, після тривалої молитви Патріарха в кувуклії над Гробом Господнім, полум’я нібито з’являється само собою. Перші хвилини воно не обпалює шкіру, а присутні передають вогонь один одному зі свічки на свічку. З IV сходження благодатного вогню фіксують письмово, а з XIX століття воно стає об'єктом масового паломництва.

Перед початком церемонії храм перевіряють на наявність джерел вогню, опечатують гробницю, після чого Патріарх входить до неї сам, без сірників чи лампад.

З церемонією пов’язана легенда про тріснуту мармурову колону біля входу в храм. За переказом, приблизно у XVII ст. турки, які охороняли святиню, не впустили православних усередину, і вогонь зійшов просто з цієї колони. Тріщина на ній збереглася донині, і віряни вважають її свідченням дива.

19 квітня 1934 року Роберт Вілсон, лондонський хірург і гінеколог, зробив світлину, яка згодом стала відомою як ″фото хірурга″. Право на публікацію знімка придбала газета ″Daily Mail″ і опублікувала його як доказ існування Лохнеського чудовиська. Вілсон стверджував, що випадково побачив дивну істоту на поверхні озера. Знімок швидко став сенсацією, а ″голова на довгій шиї″, що визирала з води, — культовим образом криптозоології XX століття.

Лише в 1994 році було остаточно з’ясовано, що ″чудовисько″ було підробкою. Один із співавторів розіграшу, Крістіан Сперлінг, на смертному одрі зізнався, що фото створили із макета підводного човна і іграшкової змії. Метою розіграшу було помста газеті ″Daily Mail″, яка свого часу висміяла попереднього ″дослідника″ Нессі.

Ні, це не Ку-Клукс-Клан, хоча згодні, дуже схоже. Це іспанська традиція відзначення Страсного тижня. Ці загострені ковпаки називаються ″капіроти″. Вони є частиною традиційного одягу учасників релігійних процесій під час Страсного тижня в Іспанії, зокрема в Андалусії. Найчастіше їх носять члени братств, що несуть хрести, свічки або платформи з фігурами Ісуса і Богородиці. Походження капіротів пов’язане з середньовічною практикою публічного покаяння, коли грішників змушували носити ковпаки як знак сорому. Згодом символ покути перетворився на елемент релігійної урочистості. У сучасних іспанських процесіях капіроти мають різні кольори залежно від братства і дати виходу на ходу.
https://youtu.be/tMc1arda4KQ

Про українського історика, який пояснює базу росіянам, написало видання NYT. Віталій Дрібниця — колишній учитель історії з Білої Церкви, який став відомим завдяки своєму YouTube-каналу Vox Veritatis, на якому він викладає свої стріми з чат-рулетки. Це сервіс, за допомогою якого Віталій спілкується з випадковими росіянами. І от там він розносить вщент міфи і шовіністичні наративи, які намагаються донести мешканці рф. Дрібниця розповідає, що багато росіян досі щиро вірять у те, що Україна — це частина Росії, і що вони лише ″повертають свої історичні території″. Хтось же має їм доступною мовою пояснити, як насправді влаштований світ! Віталій веде канал, на якому кількість підписників перевищує 465 тисяч. У 2024 році він увійшов до топ-50 блогерів України за версією журналу ″Фокус″. Зізнавайтеся, дивитесь Vox Veritatis? Нічого, що це канал російською мовою?
https://www.nytimes.com/2025/04/17/world/europe/ukraine-history-russian-falsehoods.html

Останні роки життя Альберт Ейнштейн провів у Принстоні, штат Нью-Джерсі, працюючи в Інституті перспективних досліджень. Основну увагу приділяв створенню єдиної теорії поля, яку колеги визнали провалом. У 1952 році відмовився від пропозиції стати другим президентом Ізраїлю, заявивши, що не має необхідних навичок для політичної діяльності. У 1954 році написав останній лист до свого друга Мішеля Бессо, обговорюючи питання релігії і науки. Навесні 1955 року пережив внутрішню кровотечу через розрив аневризми черевної аорти, діагностованої ще 1948 року. Відмовився від хірургічного втручання: Нема сенсу продовжувати життя штучно. Я зробив що міг, пора йти Альберт Ейнштейн помер 18 квітня 1955 року у віці 76 років. Про його діяльність в інтересах СРСР дивіться тут.
https://youtu.be/3RvXOG3rp4U

Голова Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький написав допис з пропозицією перейменувати вулицю Володимира Винниченка. Саме на цій вулиці розташовані будівлі обласної адміністрації та ради. Козицький вже звернувся до Львівської міської ради, аби вона ухвалила відповідне рішення.

Козицький вважає, що Винниченко, політик часів УНР, підпадає під декомунізацію — як переконаний комуніст, противник самостійності України та створення української армії. Голова ОВА стверджує, що Винниченку закидають співпрацю з більшовиками, конфлікти з Петлюрою і заснування закордонної групи українських комуністів у Відні.

А ви що думаєте? Підтримуєте Максима Козицького щодо Винниченка?

На руці у Дениса Прокопенка (позивний «Редіс»), командира 1-го корпусу Нацгвардії «Азов» - тату з портретом... фінського снайпера Сімо Гяюгя! Для Редіса це — символічний зв’язок із власним минулим. Його прадід, карел за походженням, зник безвісти у Зимовій війні, воюючи проти СРСР. Дениса виховував дід, який багато розповідав про ті події. Сімо Гяюгя, знаний як «Біла смерть» - рекордсмен серед снайперів - за 98 днів знищив понад 500 радянських солдатів зі снайперської гвинтівки. У нього був свій спосіб стрільби: він наморожував кучугуру під гвинтівкою, аби сніг не розлітався під час пострілу, тримав сніг у роті, щоб не видихати пару. Мав важке поранення, переніс 25 операцій. Уникав публічності, але залишився національним героєм Фінляндії. Перед кінцем життя його спитали, чи відчував він докорів сумління через вбивство росіян. Відповідь була: Я робив те, що було наказано, так добре, як міг. Не було б Фінляндії, якби всі тоді не робили так само.
https://youtu.be/L5wgqt3ZybI

У Чистий Четвер, що припадає на останній четвер перед Великоднем, в українській традиції прийнято вставати до сходу сонця, щоб скупатися. Цього дня також прибирають у домі, печуть паски, готують крашанки та роблять запас ″чистої″ води — зібраної до світанку або освяченої в церкві. Після вечірнього богослужіння зі собою несуть додому запалену страсну свічку (як на картині Пимоненка), з якою простояли всю службу. На порозі дверей димом від вогню креслять хрест — «щоб лиха нечисть хату минала». Святкування багато в чому наслідує візантійські традиції: в Царгороді ще у V столітті встановився обряд спомину Таємної вечері, під час якого єпископи здійснювали обмивання ніг дванадцятьом священикам. Цей жест покори мав нагадувати християнам про вчинок Ісуса, який вмив ноги своїм учням. Відлуння цього ритуалу відчувається й у східнохристиянських традиціях Чистого Четверга.
https://youtu.be/7fn3Kz1iULk