WAS

Південнокорейських немовлят відправляють літаком до США для усиновлення. 1956.Після Корейської війни (1950–53) у Південній Кореї залишилися десятки тисяч дітей-сиріт та дітей від американських солдатів. У 1955 американське подружжя Гаррі та Берта Гольт вирішило усиновити вісьмох корейських дітей. Тоді Конгрес ухвалив спеціальний закон, який зняв обмеження за кількістю усиновлених і дозволив міжнародне усиновлення. В 1956 році Гольти заснували організацію Holt International Children’s Services, яка організовувала регулярні перевезення дітей літаками до США.У наступні десятиліття Південна Корея країною, з якої усиновили найбільше дітей за кордон: з 1950-х років було вивезено понад 200 000 дітей. Якщо спочатку це розглядалося як гуманітарна допомога, то вже у 1970–80-х з’явилася гостра критика, таку практику називали «експортом дітей». Сучасні розслідування підтвердили численні порушення: підробку документів, неправдиві записи про сирітство та випадки примусового вилучення дітей.
https://youtu.be/4PuIuznRDUc

″Їх ніхто не привітав″ на тему Голокосту.На Facebook виявили мережу акаунтів, які поширюють зображення «жертв Голокосту», створені штучним інтелектом. Такі фото не мають нічого спільного з реальними людьми, проте набирають десятки тисяч поширень і реакцій. Для авторів це ″просто бізнес, нічого особистого″. Наприклад, один із акаунтів на ім’я Abdul Mughees, (Пакистан), поділився тим, що заробив $20 000 завдяки схемам монетизації соцмереж Facebook та Instagram. Цей акаунт зібрав понад 1,2 мільярда переглядів за чотири місяці.Окрім заробітку, штучні зображення використовують і для набору підписників з подальшим продажем акаунтів або для поширення іншого — зокрема політичного — контенту. Організації, що зберігають пам’ять про Голокост, підкреслюють: поява вигаданих портретів впливає на сприйняття минулого, може ставити під сумнів значення історичних фактів і спричиняє додатковий біль для тих, хто пережив нацистські переслідування, та їхніх родин.
https://youtu.be/2_NaodUTU0k

Ми - революціонери, бо не тільки хочемо докорінно змінити ситуацію у державі, а й сповнені впевненості і рішучості. Поміж нас є зовсім юні... Декому вже за сорок, вдома - дружина, діти. Однак усі сповнені відваги, бо знають: «Якщо не ми, тоді хто?!» Що рухає цими, здавалось би, різними людьми? Звичайно, патріотизм. Звичайно, ненависть до режиму Кучми, але не тільки. Більшість, не зізнаючись нікому, можливо, навіть самому собі, обожнює цей стан. Стан на межі: коли ризик справжній, небезпека не надумана. Входячи у цей стан, розумієш, як дрібніє усе, що було важливим досі. І відчуваєш, що живеш повним життям. Життям на межі.

Андрій Парубій, ″Записки коменданта. Хроніка Українського Дому - фортеці Помаранчевої революції″

Фото 2004 року зі сторінки у Фейсбук Андрія Парубія. Андрій - у білій сорочці і червоній краватці.

Андрій Парубій на вишколі у підпільних таборах за пластовою методикою в карпатських лісах. Кінець 1980-х — середина 1990-х років.
Джерело фото: Ярослав Юрчишин

Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров'ю. Нашої - так само. Кров'ю чужою і своєю. Ворожою і рідною. …

Кров, пролита для цієї величної мети, не засихає. Тепло її все теплим буде в душі нації, все відограватиме ролю непокоючого, тривожного ферменту, що нагадує про нескінчене і кличе на продовження розпочатого.

Симон Петлюра, Пам'яті полеглих за державність, 1926 рік

Сьогодні День пам'яті захисників України

Це Гітлер у тюрмі у 1924 році. 8–9 листопада 1923 року Адольф Гітлер разом із соратниками здійснив спробу державного перевороту в Мюнхені — так званий Пивний путч. 11 листопада Гітлера заарештували. Суд Volksgericht München I у Мюнхені визнав нациста винним у державній зраді і за судив до 5 років «фортецевого ув’язнення» (тобто несуворого) у в’язниці ″Ландсберг-ам-Лех″.У Ландсбергу Гітлер диктував Рудольфу Гессу перший том книги «Mein Kampf» . Гітлера звільнили за «гарну поведінку» (офіційна причина) умовно-достроково 20 грудня 1924 року рішенням баварської влади; загалом він провів за ґратами близько дев’яти місяців.Але це ув'язнення сильно змінило Гітлера. Як саме? Дивіться.
https://youtu.be/0qKs_KORgTw

28 серпня 1985 року в таборі особливого режиму ВС-389/36-1 («Перм-36», с. Кучино, Пермська обл., Російська Федерація) поета і правозахисника Василя Стуса помістили до карцеру. Приводом адміністрація назвала «порушення правил заправки ліжка» — Стус читав, спершися ліктем на нари; свідчення колишніх політв’язнів описують саме такий епізод.

Після цього він оголосив голодування; уночі з 3 на 4 вересня 1985 року Стус помер у карцері за нез'ясованих обставин. 19 листопада 1989 року його останки перепоховали в Києві на Байковому цвинтарі; у 1990 році поета реабілітовано, а 26 листопада 2005 року йому посмертно присвоєно звання Героя України.

27 серпня в Україні відзначають День українського сала — неофіційне свято, яке стало щорічним після ініціювання у 2015 році. Дату закріпили у публічному просторі як фіксовану, а сам День описують як народну ініціативу без державного статусу.Від початку святкування цього дня по країні проводять ярмарки, дегустації та конкурси, наприклад, змагання з поїдання сала на швидкість. Заклади харчування готують спецменю та тематичні пропозиції. Чи справді сало - така вже українська традиція? Чому взагалі існує поняття ″українське сало″? Відповідь.
https://youtu.be/xCyczP5B3Es

27 серпня 1955 року в Лондоні вийшла перша, 198-сторінкова книга The Guinness Book of Records («Книга рекордів Гіннеса») накладом 50 000 примірників. Їй передували: ідея Сера Г’ю Бівера після суперечки на полюванні в Ірландії 10 листопада 1951 року про швидкість птахів; залучення братів-редакторів Норріса та Росса Маквіртерів; і пілотний випуск — 1 000 безплатних примірників для пабів у серпні 1954-го. Перший наклад було видано, і вже до Різдва книга стала бестселером у Великій Британії.

Наступного року з’явилося американське видання під назвою The Guinness Book of World Records, яке видав нью-йоркський видавець Девід Бем. У 1956-му книга продалася накладом 70 000 примірників. За 70 років сукупні продажі «Книги рекордів Гіннеса» перевищили 150 млн примірників у 100 країнах і 40 мовами.

26 серпня 1946 року Норма Джин Мортенсон (більш відома за дівочим прізвищем Бейкер) підписала свій перший контракт із кінокомпанією 20th Century-Fox. До того вона працювала на авіаційному заводі й паралельно почала кар’єру фотомоделі, з’явившись на обкладинках журналів. Її помітили голлівудські студійні агенти, і саме в цей час відбулося знайомство з Беном Лайоном, керівником відділу кастингу Fox, який допоміг оформити перший шестимісячний контракт.За умовами угоди студія почала оплачувати її акторські курси й дикцію, а також запропонувала змінити ім’я на більш звучне для кіноекрану. Так у 1946 році з’явився псевдонім Мерилін Монро: «Мерилін» — на честь популярної тоді акторки Мерилін Міллер, а «Монро» — дівоче прізвище матері Норми Джин. Далі було значно цікавіше!
https://youtu.be/xdZA3tGln68