Юний Джордж Віллард працює репортером місцевої газети у Вайнсбурзі, штат Огайо. Городяни, що мають до хлопця велику довіру, охоче діляться з ним своїми потаємними сподіваннями, мріями й страхами. Шервуд Андерсон з неабиякою майстерністю описує щонайтонші емоційні зв’язки, які об’єднують добрих, але таких самотніх вайнсбуржців.
У своїх щемких оповіданнях автор уважно описує побут крихітного містечка на Середньому Заході США, акцентуючи на самотності — духовній, емоційній і творчій, — яка панує в провінційному житті.
Книжка «Вайнсбурґ, Огайо» входить у список «100 найкращих англомовних творів XX сторіччя», укладений редакцією нью-йоркського видавництва «Модерн Лайбрері» у співпраці з виданням «Нью-Йорк Таймз» 1998 року.
Одна з улюблених книжок останнього часу, ідеально до прочитання щоби вміру розслабитися і водночас почитати щось топове
Книга на сайті видавництва: Вайнсбурґ, Огайо
| Author | Шервуд Андерсон |
| Rate | ★ ★ ★ ★ ★ |
| ISBN | 978-617-95034-1-2 |
| Lang | UA |
| Publisher | «Вавилонська бібліотека» |
У наші дні у фермера, що стоїть біля грубки у крамниці в своєму селі, розум напхом напханий словами інших людей. Газети і журнали натовкли його під зав’язку.
Сьогоднішній фермер біля грубки є братом людини міської, а коли прислухатись уважно, то можна почути, що він розмовляє так само хвацько й безглуздо, як і найкращі серед містян.
і це також мало стосунок до його суму, щоправда, невеликий, бо думав він здебільшого про себе, а подібні роздуми завжди приносять сум молодим.
— Закон один і для армії, і для людей, — бурмотів він, поринувши в роздуми. — Закон починається з малого і розростається, доки не охопить собою все. Порядок має бути у кожній дрібниці — у місці, де працюють люди, в їхньому одязі й думках. І я також маю дотримуватися порядку. Маю знати цей закон. Маю встановити зв’язок з чимось впорядкованим і великим, чимось, що проноситься небокраєм, немов падуча зоря. Я також маю навчитися чогось, давати щось, рухатися і працювати з життям, з законом.
Рею, ви ж мене знаєте. Ніхто мене не зламає, крім мене самого.
В кожного хлопця настає пора, коли він уперше озирається на своє життя. Ймовірно, це стається в ту мить, як він переступає поріг мужності. Йде собі хлопець вулицею свого містечка. Думає про майбутнє і про слід, який залишить по собі. В ньому починають вирувати амбіції й жалі. І тут раптом трапляється щось: він зупиняється попід деревом і прислухається, мовби хтось його покликав. В його думки починають закрадатися примари з давнини, голоси іззовні нашіптують про перепони, що чекають на нього в житті. Впевненість у собі і своєму майбутньому перетворюється на цілковиту непевність. А якщо хлопчина ще й не обділений уявою, перед ним відчиняються певні двері, і чи не вперше він дивиться на життя і бачить перед собою незліченну процесію людей, які задовго до нього прийшли у цей світ нізвідки, прожили своє життя і зникли в безвість. На хлопця находить безрадісне прозріння. З тихеньким зойком усвідомлює він, що є лише листочком, якого вітер жене вулицями рідного містечка. Він усвідомлює, що попри всі хвацькі вихваляння своїх товаришів сам він проживе все своє життя і помре в непевності, листочком, який носитиме вітрами, кукурудзою, якій судилося зів’янути на сонці. Стрепенеться і палко оглянеться довкола. Усі вісімнадцять років, що він прожив, здадуться йому миттю, коротким перевалом у нескінченному марші людського роду. Він починає чути поклик смерті. Всім серцем бажає підійти до якоїсь людини, торкнутися до неї своїми руками й відчути на собі дотик її рук. А якщо йому хочеться, щоб цією людиною була жінка, то це лиш тому, що він вважає, ніби жінка ця буде ніжною, що вона все зрозуміє. Найбільше на світі прагне він порозуміння.
Їй здалося, що світ переповнений безглуздими людьми, які промовляють пусті слова.
У юності в людях завжди борються між собою дві сили: тепленьке, бездумне звірятко змагається з істотою, здатною мислити і пам’ятати
Він хотів кохати її і бути коханим нею, проте в ту мить йому не хотілося, щоб його бентежила її жіночність. У темряві він узяв її за руку, а коли дівчина нахилилася, обійняв її за плече. Дмухнув вітер, хлопець затремтів. Щосили намагався збагнути той стан, що найшов на нього. На тій височині, серед темряви, два вкрай чутливі людські атоми міцно трималися одне за одного й чекали. Й обоє думали одне й те саме. «Я тут, у цьому самотньому місці, і зі мною є хтось», — такою була суть того, що відчували ці двоє.
Якимось незбагненним для обох чином того тихого вечора вони отримали саме те, чого так жадали. Ще не чоловік, та вже й не хлопчик, ще не жінка, та вже й не дівчинка — вони обоє на якусь мить доторкнулися до того, що робить стерпним життя дорослих чоловіків і жінок в сучасному світі.
Донат? Донат!Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
А тут от мої соціальні мережі, чуєш, підпишись!The post Вайнсбурґ, Огайо first appeared on gallery21.
Блог про все, що мені видалося цікавим, книжки, фільми, нотатки на полях, меми і всяке різне
Дронопад
RUSORIZ
“АЗОВ.ONE”
на кохве з курасаном класового розриву
