Про книгу:

«Душевна музика» — третій роман циклу «Смерть» серії «Диско­світ» Террі Пратчетта.

Коли тобі шістнадцять, тебе звуть Сюзен і найбільше твоє досягнення — це вміння бути непомітною — звістка про те, що насправді ти внучка… Смерті, буде наче грім серед ясного неба. А тепер ще й твій дід вирушив кудись на пошуки внутрішнього спокою, і за його справу потрібно взятися тобі. Кінь і коса додаються в комплекті до завдання.

Тим часом в Анк-Морпорку з’являється дивовижна і не чувана раніше музика — Музика, Що Качає. Вона полонить практично усіх живих істот, не підвладна чарам, змушує рухатися у своєму ритмі й наспівувати, купувати гітари, одягатися в шкіру з заклепками та засновувати гурти — і хтозна, може, й становить небезпеку…

Враження:

щось я не готовий вигадувати унікальні враження до кожної з 41 книг, тож просто скажу, що вся серія про Дискосвіт це унікально чудові книги, від яких неможливо відірватися, тож люблю, ціную і надихаюся.

Книга на сайті видавництва: «Душевна музика» – Террі Пратчетт

Highlights

— Ми ще навіть не зіграллися, — завважив Імп.
— На ходу зіграємось, — сказав Толоз. — Вітаю у світі фахового музикантства.

Ти геть життя не знаєш? Мені здавалося, усі знають когось, хто знає бодай щось про щось.

Ні, не пішла, — відрізав крук. — Жодне створіння з клепкою в голові на твоєму місці не розвернулося би й не пішло. Ти нічого не дізнаєшся, якщо зараз підеш геть. Просто дістанеш освіту.

але тільки через те, що не мав почуття гумору і, як усі люди без почуття гумору, тішився наявністю почуття гумору, якого насправді в нього не було.

У всьому навколо щось було не так. Звісно, все було не так із речами, які її тут оточували, але це була одна велика неоковирність, закладена в суть цих речей. Сюзен могла не звертати на неї уваги. Але була ще й неоковирність на суто людському рівні. Усе було трохи не таким — ніби той, хто створив ці речі, не до кінця розумів їхнє призначення.

На завеликому столі була промокальна дошка, але вона була невіддільною частиною стільниці, ніби вплавлена в поверхню. Шухляди були просто виступами на тумбах і не висувалися. Той, хто створив цей письмовий стіл, бачив столи, але їхньої стільності достоту не розумів

«Найголовніше — зберігати спокій, — казала вона собі. — В усього на світі є логічне пояснення, навіть якщо іноді доводиться його вигадувати».

— Але це не я. Воно само! Я не винна! Це несправедливо!
— Справді? Ох, що ж ти про це раніше не сказала, — кисло кпив Альберт. — Це ж так усіх обходить! Я би на твоєму місці зараз вийшов надвір і розповів усесвітові, що це несправедливо. Певен, він відповість «ой, справді, даруй, як незручно», і все буде, як було.

Так чи інак, суть полягала в тому, що люди гинули, виявляючи героїзм у найдурніші способи.

— Треба впевненіше триматися, — підказав крук, який сидів поряд на кам’яній брилі. — Це в жінок спільна вада, коли ви беретеся до серйозного фаху, — невпевнено тримаєтеся.

Вони сподівалися, що коли ізолювати її від кошлатості світу, вона буде в безпеці. За обставин, що склалися, в їхньому рішенні було стільки ж логіки, як в ідеї, що коли не вчити людину самооборони, на неї ніколи не нападуть.

Я заприсягнувся стати найславетнішим музикантом на світі.
— Це небезпечно, — такі обіцянки давати, — завважив Бескид.
— У-ук.
— Хіба не цього кожен митець хоче? — спитав Паді.
— За моїм досвідом, — відповів Толоз, — кожний митець хоче — дійсно, насправді хоче, — щоби йому платили.
— І слави, — додав Паді.
— Про славу я нічого не знаю, — сказав Толоз. — Складно бути одночасно славетним і живим. Я просто хочу щодня грати й чути, як хтось каже: «Дякую, це було чудово, ось тобі гроші, приходь завтра, добре?»
— І це все?
— Це вже багато. Я хочу, щоби люди казали: «Нам потрібен сурмач, знайдіть нам Толоза Толозсона!»
— Це якось нецікаво, — відповів Паді.
— Люблю, коли нецікаво. Життя видається довшим.

Але ви не забувайте, що у всесвіту є свій ритм. День і ніч, світло й темрява, життя й смерть…
— Бульйон і сухарики, — сказав Ридикуль.
— Не всяка метафора витримує критику.

— Ага, але чим це скінчиться?
— Не важить, чим усе скінчиться. Важить, як ітимеш до кінця, — сказав Паді.

— Я там бував уже, із цирком, — сказав Асфальт. — Містечко на одного коня.

— Ага, ну але камінь, що котиться, мохом не обростає, — сказав Довбень.

Без життя все було охайненьким, чистеньким — і нестерпно, невимовно нудним.

Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Дронопад

RUSORIZ

 “АЗОВ.ONE”

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

на кохве з курасаном класового розриву

А тут от мої соціальні мережі, чуєш, підпишись!

• Telegram
• Instagram
• Twitter
• Reddit
• Bluesky
• Mastodon
• Instagram
• Facebook
• TikTok

The post «Душевна музика» – Террі Пратчетт first appeared on gallery21.