3 Oct. 15:34
140 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ХАРКІВ’ЯНКИ, ЯКА ЗМІНИЛА СВІТОВИЙ БАЛЕТ
3 жовтня 1886 року у Харкові народилася Варвара Жмудська – американська модельєрка українського походження, авторка сценічних костюмів для кіно та балету, зокрема, сучасної загальноприйнятої у світі балетної пачки.
Вона народилася в заможній родині харківського купця Андрія Жмудського, була третьою з десяти дітей і найстаршою серед доньок. Ще змалку любила вишивати. Варвара вступила на юридичний факультет Харківського університету. У 22 роки вийшла заміж за Олександра Мойсеєнка, сина заможного промисловця. У подружжя народилася донька Ірина. Але невдовзі після весілля Олександр помер від тифу.
Другим чоловіком Варвари став адвокат Микола Каринський. Саме його прізвище вона згодом зробить відомим у світі мистецтва. У 1915 році родина перебралася до Москви. Там Каринська дедалі більше віддавалася творчості: працювала з тканиною, створювала декоративні роботи, захоплювалася театром. Серед сюжетів, до яких вона зверталася, були й балетні сцени.
Після початку революції 1917 років – життя Варвари і її дочки розділялися між Харковом та Сімферепелем, а після окупації Криму – вона розірвала шлюб і чоловікю. Згодом знову одружилася, і у 1924 році Каринській вдалося організувати виїзд сім'ї за кордон під виглядом організації виставки робіт її учнів у країнах Європи. Під учнівськими полотнами вивезла також унікальну колекцію церковної вишивки XII-XIII століть. У 1930-х вона переїхала до Лондона, а напередодні Другої світової війни до США.
У Нью-Йорку Каринська зустріла людину, з якою буде пов’язана одна з найважливіших сторінок її життя, хореографа Джорджа Баланчина. Варвара створювала костюми для десятків його балетів і фактично допомогла сформувати впізнаваний стиль New York City Ballet. Для неї костюм ніколи не був просто красивою оболонкою. Він мав працювати разом із тілом танцівника: не сковувати рух, не ламати силует, не заважати хореографії. Саме так з’явилася її знаменита балетна пачка, powder puff tutu. Традиційні пачки часто були жорсткими й трималися на каркасі. Каринська відмовилася від важкої конструкції й використала кілька шарів легкої сітчастої тканини. Кожен наступний шар був трохи довшим за попередній. Пачка зберігала форму, але ставала м’якшою, живішою, рухалася разом із балериною і вже не виглядала окремою жорсткою конструкцією навколо тіла.
У 1950 році така пачка з’явилася в балеті Баланчина «Симфонія до мажор». Згодом її конструкцію почали використовувати далеко за межами однієї трупи. Каринська вдосконалювала й інші елементи балетного костюма, зокрема крій ліфа. Вона добре розуміла просту річ: сценічний костюм має не тільки ефектно виглядати з глядацької зали, у ньому ще треба танцювати.
Її талант не обмежувався балетом. За костюми до фільму «Жанна д’Арк» з Інгрід Бергман Варвара Каринська разом із Дороті Джекінс отримала «Оскар». Пізніше її ще раз номінували на премію Американської кіноакадемії за костюми до мюзиклу «Ганс Крістіан Андерсен».
У 1962 році Каринська стала першою художницею з костюмів, яка отримала Capezio Dance Award, престижну нагороду за внесок у мистецтво танцю. За своє життя Варвара створила понад 9 тисяч сценічних образів. Померла 18 жовтня 1983 року, невдовзі після свого 97-го дня народження.
3 жовтня 1886 року у Харкові народилася Варвара Жмудська – американська модельєрка українського походження, авторка сценічних костюмів для кіно та балету, зокрема, сучасної загальноприйнятої у світі балетної пачки.
Вона народилася в заможній родині харківського купця Андрія Жмудського, була третьою з десяти дітей і найстаршою серед доньок. Ще змалку любила вишивати. Варвара вступила на юридичний факультет Харківського університету. У 22 роки вийшла заміж за Олександра Мойсеєнка, сина заможного промисловця. У подружжя народилася донька Ірина. Але невдовзі після весілля Олександр помер від тифу.
Другим чоловіком Варвари став адвокат Микола Каринський. Саме його прізвище вона згодом зробить відомим у світі мистецтва. У 1915 році родина перебралася до Москви. Там Каринська дедалі більше віддавалася творчості: працювала з тканиною, створювала декоративні роботи, захоплювалася театром. Серед сюжетів, до яких вона зверталася, були й балетні сцени.
Після початку революції 1917 років – життя Варвари і її дочки розділялися між Харковом та Сімферепелем, а після окупації Криму – вона розірвала шлюб і чоловікю. Згодом знову одружилася, і у 1924 році Каринській вдалося організувати виїзд сім'ї за кордон під виглядом організації виставки робіт її учнів у країнах Європи. Під учнівськими полотнами вивезла також унікальну колекцію церковної вишивки XII-XIII століть. У 1930-х вона переїхала до Лондона, а напередодні Другої світової війни до США.
У Нью-Йорку Каринська зустріла людину, з якою буде пов’язана одна з найважливіших сторінок її життя, хореографа Джорджа Баланчина. Варвара створювала костюми для десятків його балетів і фактично допомогла сформувати впізнаваний стиль New York City Ballet. Для неї костюм ніколи не був просто красивою оболонкою. Він мав працювати разом із тілом танцівника: не сковувати рух, не ламати силует, не заважати хореографії. Саме так з’явилася її знаменита балетна пачка, powder puff tutu. Традиційні пачки часто були жорсткими й трималися на каркасі. Каринська відмовилася від важкої конструкції й використала кілька шарів легкої сітчастої тканини. Кожен наступний шар був трохи довшим за попередній. Пачка зберігала форму, але ставала м’якшою, живішою, рухалася разом із балериною і вже не виглядала окремою жорсткою конструкцією навколо тіла.
У 1950 році така пачка з’явилася в балеті Баланчина «Симфонія до мажор». Згодом її конструкцію почали використовувати далеко за межами однієї трупи. Каринська вдосконалювала й інші елементи балетного костюма, зокрема крій ліфа. Вона добре розуміла просту річ: сценічний костюм має не тільки ефектно виглядати з глядацької зали, у ньому ще треба танцювати.
Її талант не обмежувався балетом. За костюми до фільму «Жанна д’Арк» з Інгрід Бергман Варвара Каринська разом із Дороті Джекінс отримала «Оскар». Пізніше її ще раз номінували на премію Американської кіноакадемії за костюми до мюзиклу «Ганс Крістіан Андерсен».
У 1962 році Каринська стала першою художницею з костюмів, яка отримала Capezio Dance Award, престижну нагороду за внесок у мистецтво танцю. За своє життя Варвара створила понад 9 тисяч сценічних образів. Померла 18 жовтня 1983 року, невдовзі після свого 97-го дня народження.
25 Nov. 2025 12:02
Сьогодні виповнюється 120 років з дня народження Ніла Хасевича. До цієї дати Український інститут національної пам`яті презентує історичний ролик про життя і боротьбу відомого художника.
Ніл Хасевич був унікальним митцем. Втративши підлітком ногу, він сам зробив дерев’яний протез і навчився ходити, а компенсацію за каліцтво витратив на навчання.
В 1930-х роках про нього говорили в мистецьких колах Європи й світу. Його ставили в один ряд із Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським і Петром Холодним. Його роботи експонувалися у Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго й Нью-Йорку. Альбоми його екслібрисів виходили в Польщі та США.
Він міг лишитися в Європі і стати знаменитим. Але він обрав боротьбу. У схронах УПА, при світлі свічки він майже десятиліття творив історію спротиву вільного народу окупантам.
«У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних та здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються», – писав він.
Режисер – Діана Горда.https://www.youtube.com/watch?v=c5asJp2gKBg
Ніл Хасевич був унікальним митцем. Втративши підлітком ногу, він сам зробив дерев’яний протез і навчився ходити, а компенсацію за каліцтво витратив на навчання.
В 1930-х роках про нього говорили в мистецьких колах Європи й світу. Його ставили в один ряд із Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським і Петром Холодним. Його роботи експонувалися у Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго й Нью-Йорку. Альбоми його екслібрисів виходили в Польщі та США.
Він міг лишитися в Європі і стати знаменитим. Але він обрав боротьбу. У схронах УПА, при світлі свічки він майже десятиліття творив історію спротиву вільного народу окупантам.
«У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних та здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються», – писав він.
Режисер – Діана Горда.https://www.youtube.com/watch?v=c5asJp2gKBg
Офіційний канал Українського інституту національної пам'яті
Created: 22 May 2025
Responsible: Miro Baida