Український інститут національної пам'яті

Іван Драч: поет, який змінював літературу й творив незалежну Україну

17 жовтня 1936 року народився Іван Драч – поет, перекладач, кінодраматург, літературний критик, один із найяскравіших представників українського шістдесятництва, громадський і політичний діяч. Його життєвий шлях поєднав літературне новаторство, пошук творчої свободи та безпосередню участь у боротьбі за незалежність України.

Іван Драч народився в селі Теліжинці на Київщині. Навчався в Київському університеті, згодом закінчив Вищі сценарні курси в Москві.
На початку 1960-х років він увійшов у літературу як представник покоління шістдесятників. Ці митці прагнули звільнити українську культуру від ідеологічного диктату й повернути їй право на творчу свободу.
У 1962 році вийшла перша збірка поета «Соняшник», яка засвідчила появу новаторського літературного голосу. Драч руйнував усталені канони, поєднував народну образність із філософськими роздумами, науковими асоціаціями та несподіваними метафорами. Його поезія змінювала спосіб сприйняття дійсності. У звичайних речах поет відкривав космічні масштаби, а в особистих переживаннях — драму цілого покоління.

Особливе місце у творчості Драча посідає «Чорнобильська мадонна». Це поема, у якій трагедія 1986 року постає не лише як техногенна катастрофа, а й як моральне випробування людства. Поет говорить про відповідальність за власні вчинки, страждання матерів і дітей, руйнування звичного світу. Це одне з найсильніших художніх осмислень Чорнобильської трагедії в українській літературі.

Драч зробив вагомий внесок і в кінематограф. За його сценаріями створено фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Іду до тебе», «Пропала грамота». У цих роботах порушено питання людської гідності, духовного пошуку, історичної пам’яті та морального вибору.
Наприкінці 1980-х років Драч став одним із провідників національно-демократичного руху. У вересні 1989 року його обрали першим головою Народного руху України за перебудову. Рух об’єднав прихильників демократичних змін і національного відродження та відіграв важливу роль у боротьбі за незалежність. У 1990 році Драч став народним депутатом Верховної Ради УРСР, увійшов до демократичної опозиції та брав участь у парламентському процесі, що призвів до проголошення незалежності України. У 1992 році він був співголовою Народного руху України разом із В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.

Важливими напрямами його громадської діяльності були підтримка української мови, розвиток культурних зв’язків зі світовим українством і формування національного інформаційного простору. Драч очолював товариство «Україна-Світ», працював головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України у 2000–2002 роках, був народним депутатом кількох скликань.

Творчий доробок і громадську діяльність Івана Драча відзначено численними нагородами як за радянських часів, так і у незалежній Україні. У 1976 році він став лауреатом премії імені Тараса Шевченка за збірку «Корінь і крона», а в 1983 році отримав Державну премію СРСР, у 1991 відзначений премією Фундації Омеляна і Тетяни Антонович.

Іван Драч нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого. У 2006 році йому присвоїли звання Героя України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене в поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи й демократії. Львівський національний університет імені Івана Франка присвоїв йому звання почесного доктора у 1997 році.

Іван Драч помер 19 червня 2018 року. Його поховали в рідних Теліжинцях.
Життєвий шлях Івана Драча – це історія митця, який вийшов за межі літератури й долучився до творення української державності. Його спадщина нагадує, що культура є силою, що допомагає народові усвідомити себе, осмислити власну історію та вибороти право на майбутнє.

ЗАКОН ПРО УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАНТЕОН – ПРОГОЛОСОВАНО

Сьогодні, 1 липня, Верховна Рада ухвалила за основу і в цілому законопроєкт №15360
«Про Український національний пантеон», який був внесений до Парламенту Президентом України Володимиром Зеленським на День Конституції України.

Законопроект підтримало 287 Народних депутатів України! Очікуємо на підписання Президентом України.

Це підсумок тривалого шляху – від ідеї, висловленої понад 30 років тому, до чіткого законодавчого регулювання. Український інститут національної пам'яті був безпосередньо долучений до розробки цього законопроєкту: фахівці Інституту напрацьовували його ключові сенси, загальні наради з депутатським корпусом Голова Інституту Олександр Алфьоров проводив у приміщенні УІНПу, та спільно з Микитою Потураєвим та Володимиром В'ятровичем презентував в Офісі Президента.

Провідну роль у просуванні законопроєкту відіграла команда Президента – зокрема керівник Офісу Президента Кирило Буданов та заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук, які забезпечили підтримку ініціативи на найвищому рівні.

Напередодні на засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики законопроєкт підтримали одноголосно, а доповідали на пленарному засіданні Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, представниця Президента України у Верховній Раді, народна депутатка Галина Михайлюк, Голова Комітету Микита Потураєв, народні депутати України: Володимир В'ятрович, Іван Крулько, Юрій Павленко, Євгенія Кравчук, Ярослав Юрчишин, Павло Бакунець, Олександр Юрченко та Ігор Гузь.

Інститутом вже внесено на розгляд Уряду постанову “Про утворення Українського національного пантеону”, яка зокрема передбачає розробку концепції функціонування та структури Пантеону; забезпеченння науково-методичного супроводу процесу утворення Пантеону та визначення форм меморіалізації та забезпечення проведення експертних та публічних обговорень з питань, пов’язаних з утворенням та діяльністю Пантеону.

Закон визначає, що Пантеон стане загальнонаціональним місцем пам'яті у Києві, де будуть вшановані найвидатніші постаті української історії – від часів Русі до сьогодення.

Документ встановлює прозору й виважену процедуру визначення тих, хто буде там перепохований.

Щиро дякуємо всім, хто на різних етапах долучався до цього процесу: Офісу Президента України, Верховній Раді України, зокрема Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики та всьому депутатському корпусу, всім науковцям, які здійснювали експертизу законопроєкту та всім хто підтримував.

Попереду – конкурс на створення Пантеону та подальша робота над утіленням задуму в життя. УІНП продовжує бути в центрі цього процесу.

Щиро вітаємо ВСІХ УКРАЇНЦІВ з цим історичним рішенням!
СЛАВА УКРАЇНІ!

УКРАЇНСЬКИЙ ВНЕСОК У ПЕРШУ КОДИФІКОВАНУ КОНСТИТУЦІЮ ЄВРОПИ

Цього дня відзначається велике національне свято Польщі та Литви - День ухвалення Конституції 3 травня.

У 1791 році у Речі Посполитій було ухвалену першу кодифіковану Конституцію в Європі, яка називалась Ustawa rządowa. Конституція стала втіленням ідей Просвітництва в Європі. Згідно з нею Річ Посполита перетворилася на спадкову конституційну монархію, де утверджувалася спадкова форма монархії (замість виборної). Схожа форма державного устрою тоді існувала у Британії.

Потреба у реформі державного правління виникла внаслідок подій першого розподілу Речі Посполитої у 1772 року. Чотирилітній сейм, який діяв між 1788 та 1792 роками, намагався знайти зручний час та простір для здійснення ефективної реформи. У період діяльності Чотирилітнього сейму, Російська імперія, яка всіляко намагалася позбавити Польщу дієздатності, застрягла у війнах з Туреччиною та Швецією, а також мала протистояти антиросійській коаліції у складі Пруссії, Великої Британії та Голландії. Скориставшись цим моментом, прогресивна частина польського політикуму на чолі з королем Станіславом-Августом Понятовським запропонувала Ustawa rządowa, або ж Конституцію 3 травня.

Ухвалення Основного закону відбувалося складно. Дебати тривали понад 6 годин, а сам король виступав тричі із закликом голосувати. Врешті король та члени сейму присягнули Конституції без голосування, що досі викликає певний скепсис у істориків щодо її законності.

Одним із авторів Конституції 3 травня був полонізований український шляхтич та католицький священик Гуго Коллонтай. Уродженець сучасної Тернопільщини, Коллонтай був нащадком православної шляхти, що спершу перейшла в уніатство, а згодом у римо-католицизм.

Іншим автором Конституції 3 травня був полонізований український шляхтич та письменник Юліан Урсин Нємцевич. Уродженець Берестейщини, Нємцевич з юності захоплювався українським фольклором. Саме він одним із перших став використовувати поняття “дума” для позначення ліро-епічних пісенних творів.

Верховна Рада України прийняла Закон України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу». Рішення підтримало 273 народні депутати.

Це важливий крок до всебічного законодавчого регулювання питань, пов'язаних із формуванням та реалізацією державної політики національної пам'яті Українського народу.

Серед ключових нововведень закону:
▪️Врегульовано правовий статус Українського інституту національної пам’яті – центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом;
▪️Визначено основні принципи, завдання та напрями політики національної пам’яті, окреслено форми її увічнення та механізми збереження місць пам’яті;
▪️Відновлення та збереження національної пам’яті, захист державної мови й охорона культурної спадщини стають питаннями національної безпеки;
▪️Передбачено розроблення та ухвалення Державної стратегії відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу;
▪️Підсилення процесів декомунізації та деколонізації цілою низкою ініціатив, зокрема забороною впродовж 10 років змінювати назви, що були ухвалені відповідно до законодавства;
▪️Запроваджені УНР та УГВР відзнаки, що вручалися борцям за незалежність у ХХ столітті, визнано державними нагородами України;
▪️Вперше у правове поле вводиться ціла низка понять, зокрема: «злочини проти Українського народу», «державна політика національної пам’яті Українського народу», «історична антиукраїнська пропаганда», «місце пам’яті Українського народу» тощо;

Впровадження цієї ініціативи має на меті подолати російську імперсько-тоталітарну спадщину, зменшити розбіжності у сприйнятті минулого в суспільстві, а також усунути вплив держави-агресора в інформаційній, освітній і культурній сферах, що сприятиме зміцненню єдності України перед обличчям агресора.

Український інститут національної пам’яті є одним з розробників проєкту закону, а Голова Інституту Олександр Алфьоров активно долучився до підтримки ініціативи на її шляху до прийняття в парламенті.