Український інститут національної пам'яті

Пам'яті Героя України Сергія Коновала (позивний «Норд»)

Сьогодні минає два роки з дня загибелі командира «Сталевої сотні» 67-ї окремої механізованої бригади.

Сергій народився 29 травня 1992 року в Тернополі. Після школи вчився на стоматолога у Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського. Згодом вивчав політологію у Західноукраїнському національному університеті.

Був активним учасником Революції гідності. У 2014 році став парамедиком у добровольчому медичному батальйоні «Госпітальєри» ДУК «Правий сектор». У 2016 році його призначили командиром 6-ї резервної сотні ДУК «Правий сектор». Сергій брав участь у боях за Станицю Луганську, Піски, Мар'їнку, Авдіївку.

Поза війною займався громадською діяльністю. Був оператором та співродюсером фільмів «Шлях поколінь» та «Дорога в Карпати». Організував благодійний велопробігу «Чумацький шлях», який охопив 10 американських штатів та 5 канадських провінцій. Був засновником Дому ветеранів у Тернополі.

Після початку повномасштабного вторгнення повернувся до ДУК ПС, який переформатували у 67 окрему механізовану бригаду. Був командиром роти. Брав участь у боях за Київщину, Харківщину та Донеччину. Був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. На війні знайшов свою дружину - Ольгу.

Загинув 6 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Часового Яру. Указом Президента України від 23 серпня 2024 року Сергію Коновалу присвоєне звання Героя України. Також він є почесним громадянином Тернополя та Тернопільської області.

Фото з архіву Ольги Коновал

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Подія стала однією з ключових в історії Центральної та Східної Європи міжвоєнного періоду. й водночас сумною для України. Її уроки залишаються актуальними уроками для сьогодення.

У 1936 році колишній посол УНР у Латвії, полковник Володимир Кедровський свої спомини про ті перемовини найменує промовистим заголовком «Ризьке Андрусово» - таким чином проводячи аналогію із XVII століттям коли Україну-Гетьманщину було поділено між Річчю Посполитою та Московським царством.

Так сталось і на початку ХХ століття. За рік перед договором Польща покладалась на Армію УНР як на свою важливу союзницю у боротьбі з російським більшовизмом.

Союзницькі наміри було офіційно скріплено у квітні 1920 року Варшавською угодою на найвищому рівні, між керівництвом УНР та Польщі, Симоном Петлюрою та Юзефом Пілсудським. Але коли справа з поля бою перейшла в дипломатичну площину – поляки відмовились бачити й чути своїх союзників, ба більше прийнявши радянську пропозицію ігнорувати УНР на переговорах. Натомість в якості української сторони сприймати делегацію УСРР у складі Емануїла Квірінга, Юрія Коцюбинського та Дмитра Мануїльського.

За результатами Ризького миру Україна знову опинилась у становищі в якому перебувала до початку Першої світової війни – поділена між чужими державами. За свою незалежність українцям довелось боротися ще багато десятиліть.

Водночас, не вирішене українське питання залишилось однією із складних проблем європейської політики. В кінці 30 років ця проблема постане серед причин початку Другої світової війни.

У сучасній Війні за Незалежність України наша держава всіляким чином підтверджує, в тому числі завдяки вірній допомозі партнерів, що у жодному разі недопустить щоб долю України вирішували без неї. А Європа вкотре пересвідчується, що суверенітет України – це запорука континентальної безпеки.

11 лютого 1919 року Симон Петлюра став одноосібним лідером Української Народної Республіки (УНР), поєднавши посади Голови Директорії та Головного Отамана (головнокомандувача) військ.

4 лютого 1919 столицю УНР Київ загарбали війська більшовицької Росії, а голова Директорії УНР Володимир Винниченко полишив країну. У цих вкрай складних історичних обставинах Симон Петлюра очолив відсіч збройній агресії як “червоної”, так і “білої” Росії. 11 лютого 1919 він став одноосібним лідером УНР, зосередивши у своїх руках командування військом та керівництво державою.

Петлюра, перебравши на себе керівництво Директорією УНР вирішив стати «понад партіями». 11 лютого 1919 року став позапартійним керівником УНР, вийшовши із Української соціал-демократичної робітничої партії.