Український інститут національної пам'яті

23 квітня 1920 року в селі Шилівка на Полтавщині народився Григорій (за паспортом - Єгор) Михайлович Тютюнник - відомий український письменник, журналіст, публіцист, педагог. Він був старшим братом (по батьку) іншого відомого українського літератора - Григора Тютюнника.

Майбутній письменник зростав у селянській родині: мати була вчителькою, батько - теслею. Навчався Григорій у Зіньківській школі, а 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Ще в юності почав писати: його перші вірші з’явилися в районній пресі ще в довоєнний час.

Друга світова війна радикально змінила його життя. У червні 1941 року Григорій Тютюнник добровольцем пішов на фронт у складі студентського батальйону. Він був тяжко поранений, двічі пережив німецький полон, з якого двічі тікав. Воював у партизанських загонах на Кіровоградщині, а згодом і на території Чехословаччини. У квітні 1945 року Григорій повернувся додому інвалідом війни ІІ групи. Війна назавжди залишила слід у його тілі й долі: осколок біля серця ще довго нагадував про пережите, а фізичний біль супроводжував письменника й у повоєнні роки.

Після війни він завершив навчання в Харківському університеті у 1946 році й працював учителем української мови та літератури, зокрема на Львівщині (у Львові та м. Кам'янка-Бузька). Згодом став літературним співробітником львівського журналу «Жовтень». Від 1956 року Григорій був членом Спілки письменників СРСР і завідував у журналі відділом прози. Саме в повоєнний час розгорнулася його справжня літературна праця: з’явилися оповідання, новели, повісті, поезії. Серед його ранніх творів - оповідання «Мирон Розбийгора» і збірка «Зорані межі». Окрім найвідомішого його твору «Вир», до його творчої спадщини належать також повість «Хмарка сонця не заступить», збірка оповідань «Зоряні межі», збірка поезій «Журавлині ключі» та інші тексти, частина з яких вийшла друком уже після смерті автора.

Особливе місце у спадщині Григорія Тютюнника посідає роман «Вир» - головний твір письменника, задуманий як трилогія, але завершений лише у двох книгах. Перша частина роману вийшла друком у журналі «Жовтень» 1959 року, окремою книжкою у 1960 році, а друга була опублікована вже посмертно, у 1962 році. У центрі твору - життя села Троянівка на Полтавщині, показане на зламі мирного і воєнного часу. Художній час у романі вибудувано як рух від довоєнного світу до воєнного розлому, а сам образ виру є не лише конкретною просторовою деталлю, а й багатозначним символом історичної тривоги, руйнації, страху й небезпечної течії життя. Саме за цей твір письменника посмертно відзначено Шевченківською премією в 1963 році. За мотивами твору в 1983 році було також створено однойменний кінофільм.

Важливою в біографії Григорія є тема його взаємин із молодшим братом - майбутнім письменником Григором Тютюнником. Активно листуватися вони почали 1954 року, коли молодший брат служив на Далекому Сході. Саме Григорій став для Григора не лише старшим братом, а й важливим творчим орієнтиром: за пізнішими свідченнями, він переконав молодшого писати українською мовою. Їхнє листування згодом було опубліковане під назвою «Закон спільного кореня», а сам Григір уже після смерті брата зберігав про нього дуже теплу пам’ять і писав про нього з виразною любов’ю та вдячністю.

Письменник помирає 29 серпня 1961 року у Львові. Його могила розташована на Личаківському цвинтарі.

МИХАЙЛО ВРУБЕЛЬ І КИЇВ: РОКИ СТАНОВЛЕННЯ ХУДОЖНИКА

Михайло Врубель – один із найяскравіших художників рубежу ХІХ-ХХ століть, чия творчість посіла важливе місце у формуванні мистецького напрямку модерну, а життєвий шлях виявився тісно пов’язаним з українськими землями.

Майбутній митець народився 17 березня (за новим стилем) 1856 року в місті Омську в родині військового юриста. Його ранні роки були непростими: коли хлопцеві було лише три роки, померла його мати. У дитинстві він мав слабке здоров’я. Загалом дитячі та юнацькі роки Михайла минали в різних містах Російської імперії, зокрема частина дитинства припала на Харків, де родина мешкала у 1860–1865 роках.

Під час навчання в Одеській гімназії (1870–1872 роки) він уже виявляв інтерес до малювання й відвідував місцеву малювальну школу. Попри цей потяг до мистецтва, спершу Врубель обрав цілком практичний фах і, продовжуючи справу батька, вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького імператорського університету.

Проте правнича кар’єра Врубеля не захопила. Значно сильніше імпонували література, філософія, театр і малювання. Уже невдовзі він здружився зі студентами Імператорської академії мистецтв, почав відвідувати там вечірні класи, а в 1880 році вступив до неї.

Вирішальний вплив на його становлення мав художник та педагог Павло Чистяков, який прищепив Врубелю особливе відчуття форми, конструкції образу й внутрішньої дисципліни рисунка. Саме ця школа багато в чому визначила своєрідність його майбутньої художньої мови.

Визначне місце у біографії Врубеля посідає Київський період, що тривав у 1884-1889 роках. Саме він став одним із вирішальних етапів у становленні художника. До Києва Врубель приїхав на запрошення мистецтвознавця Адріана Прахова для участі в реставрації Кирилівської церкви. Тут він не лише працював із давнім сакральним живописом, а й створював власні композиції, що поєднували повагу до візантійської та давньоруської традиції з цілком модерним, глибоко особистим баченням образу. Він також брав участь у відновленні стародавнього живопису в Софійському соборі, а 1887 року розробив ескізи для розписів Володимирського собору, хоча до виконання основних робіт його так і не допустили.

У 1885 році Врубель побував в Італії, де вивчав візантійський і пізньоримський живопис, мозаїки та вітражі Равенни й Венеції. Після повернення він знову працював у Києві, писав на замовлення, давав уроки малювання, створював нові композиції. Саме в цей час з’явилися й перші начерки, пов’язані з темою Демона - однією з центральних у всій його подальшій творчості. До київського періоду належать і такі твори, як «Дівчинка на тлі перського килима», «Східна казка», «Автопортрет», «Портрет В. Д. Замирайла», численні акварелі й рисунки.

Після від’їзду з Києва, куди митець в майбутньому ще неодноразово приїздив, художник жив у Москві. Він працював у різних галузях мистецтва: створював станкові картини, монументальні розписи, театрально-декораційні роботи, графіку, книжкові ілюстрації, твори декоративно-ужиткового мистецтва. На початку 1896 року художник познайомився з оперною співачкою Надією Забєлою, яка згодом стала його дружиною та однією з головних муз у житті. У цей період він створював не лише драматичні, а й казково-міфологічні образи - «Пан», «Богатир», «Царівна-Лебідь» та інші роботи, що стали класикою мистецтва рубежу століть.

Останні роки життя Михайла Врубеля були трагічними: після тяжкого психічного зриву 1902 року він більшу частину часу перебував у лікарнях, а 1906 року майже повністю втратив зір. Помирає видатний митець в Санкт-Петербурзі 14 квітня (за новим стилем) 1910 року.