Запах дощу має наукову назву — петрикор. Цей термін запропонували у 1964 році австралійські науковці Ізабелла Джой Беар і Річард Томас з дослідницької організації CSIRO. Вони описали, як після тривалого сухого періоду певні рослини виділяють олії, що поглинаються гірськими породами та ґрунтом. Коли починається дощ, ці олії змішуються з бактеріями роду Actinobacteria, які продукують сполуку геосмін. Саме вона і створює той знайомий, «землистий» запах, що передує або супроводжує дощ.

У 2015 році вчені з Массачусетського технологічного інституту за допомогою знімань у високій роздільній здатності показали, що дощові краплі, вдаряючись об пористу поверхню, утворюють мікроскопічні аерозольні бульбашки, які розносять геосмін у повітрі. Цей запах має біологічний сенс: згідно з дослідженням він приваблює багатьох тварин, зокрема верблюдів і комах, що шукають вологу. У людей геосмін викликає емоційну реакцію, пов’язану зі спокоєм або ностальгією — можливо, через еволюційну прив’язаність до дощу як джерела життя.