20 серпня 1925 року Рада народних комісарів УСРР ухвалила постанову «Про оголошення території могили Т. Г. Шевченка державним заповідником»: під охорону взяли 4 десятини на Чернечій (Тарасовій) горі біля Канева, передавши об’єкт у відання Наркомосу для організації заповідника й охорони меморіалу. На території розміщувалася могила Тараса Шевченка; після рішення розпочали упорядкування схилів, водовідведення, насадження, спорудили сходи на вершину та оформили Канівський музей-заповідник.

Шевченка спершу поховали в Санкт-Петербурзі у березні 1861 року, а 22 травня 1861-го перепоховали на Чернечій горі під Каневом — відповідно до його волі. Надалі на заповідній території збудували музей (1935–1937) та встановили бронзовий пам’ятник роботи Матвія Манізера (1939).