17 травня 1639 року в місті Зухаб було укладено мирний договір між Османською імперією та Сефевідською державою, який завершив тривалий період османсько-перських воєн. Упродовж XVI–XVII століть обидві держави неодноразово воювали за контроль над Месопотамією, Кавказом і районами Перської затоки. У 1638 році османська армія під проводом султана Мурада IV захопила Багдад, який до того перебував під владою Сефевідів. Після цього сторони розпочали переговори, що завершилися підписанням угоди в Зухабі.

Договір закріпив кордон між державами на значній частині Західної Азії. Османська імперія отримала контроль над Іраком і гирлом річки Шатт-ель-Араб, тоді як Сефевідська держава зберегла владу над територіями Ірану і узбережжям Перської затоки. Угода зафіксувала політичний і релігійний поділ регіону, в якому землі на заході Перської затоки залишалися переважно сунітськими, а території Сефевідської держави на сході — шиїтськими.