Досі регочемо, як мавпи.

Виявилося, що сміх людей і людиноподібних мавп має спільну ритмічну основу, яка могла сформуватися щонайменше 15 мільйонів років тому. Науковці проаналізували записи сміху чотирьох орангутанів, двох горил, трьох бонобо, чотирьох шимпанзе, а також чотирьох дітей віком від шести місяців до семи років. Сміх викликали лоскотанням і грою, після чого дослідники виміряли тривалість звуків та інтервали між ними. У всіх досліджених видів окремі звукові вигуки повторювалися через відносно рівні проміжки часу. Такий ритм, схожий на послідовність «ха-ха-ха», імовірно, існував уже в останнього спільного предка сучасних людиноподібних мавп.

У процесі еволюції людський сміх став швидшим, різноманітнішим і залежнішим від обставин. Діти під час лоскотання сміялися швидше, ніж під час гри, а в інших людиноподібних мавп такої зміни темпу дослідники не зафіксували. Найрегулярніший ритм у всіх видів виникав під час лоскотання; рухи тіла під час активної гри порушували рівномірність дихання та звуків. Науковці проаналізували 140 епізодів сміху й дійшли висновку, що люди успадкували його базову ритмічну будову від давніх предків, а згодом розвинули ширший контроль над темпом і способами вираження емоцій.