У 1880-х роках Марк Твен вклав значну частину свого статку в Paige Compositor — автоматичну набірну машину винахідника Джеймса Пейджа, яка мала механізувати одну з найповільніших операцій друкарства. Машина працювала так. Оператор набирав текст на клавіатурі, а складний механізм сам вибирав окремі металеві літери, складав із них рядки, вирівнював їх за шириною колонки і після друку розбирав набір, повертаючи кожен знак у відповідне відділення. Машина складалася приблизно з 18 тисяч деталей і під час вдалих випробувань працювала в кілька разів швидше за ручного складача.

Твен добре знав цю професію: в юності він сам працював складачем у друкарнях. У 1880 році він вклав у проєкт перші 2 тисячі доларів, а згодом повірив, що машина витіснить ручний набір і принесе величезні прибутки. За десятиліття його вкладення сягнули приблизно 190 тисяч доларів. Це були гроші з його літературних заробітків, прибутків видавничої справи та сімейного капіталу його дружини Олівії Ленґдон Клеменс, доньки заможного вугільного підприємця.

Пейдж постійно переробляв конструкцію і роками відкладав серійне виробництво. Машина залишалася дорогою, складною в налаштуванні та чутливою до несправностей, а на ринку тим часом поширився лінотип Оттмара Мергенталера — простіший і дешевший механізм, який відливав цілі рядки тексту з розплавленого металу. До 1894 року стало зрозуміло, що Paige Compositor не матиме масового виробництва; повністю побудували лише два екземпляри.

Втрачені на цьому гроші стали одним із головних чинників фінансової кризи Твена, до якої додалися борги його видавничої компанії Charles L. Webster & Co. У квітні 1894 року письменник оголосив банкрутство, маючи близько 80 тисяч доларів боргів. Згодом він вирушив у тривале міжнародне лекційне турне і добровільно виплатив кредиторам борги, хоча після процедури банкрутства юридично вже не був зобов’язаний погашати їх повністю.