Тренд пошуку "польща – фінляндія"

Дивіться відеоогляд матчу кваліфікації чемпіонату світу

Поєдинок відбудеться 7 вересня та розпочнеться о 21:45 за Києвом

медведєв: Фінляндія, Норвегія та Польща посилюють військову активність біля кордонів рфдмитро медведєв заявив про посилення військової активності Фінляндії, Норвегії та Польщі поблизу російських кордонів. Він також наголосив на військовій загрозі з боку балтійських держав та анонсував зміну військового підходу рф до кордону з Фінляндією через її вступ до НАТО.

Про це Еспресо повідомили у пресслужбі гурту.Наступного тижня фрік-кабаре гурт Dakh Daughters вирушить у тур містами України. Колектив наживо виконає пісні з нового альбому Pandora’s Box, який вже зібрав понад 2 млн прослуховувань на стримінгових платформах."Ми живемо у світі, що давно відкрив свою скриньку Пандори. З неї вийшли війна, брехня, спотворена реальність, байдужість. Але ми відповідаємо не тишею. Ми відповідаємо звуком. Живим голосом. Піснею, що не боїться називати речі своїми іменами", – поділились учасниці гурту.Музикантки пояснюють, ANTIDOT – це мистецька дія спротиву, голос проти пропаганди й інформаційної отрути, якими ворог невпинно заражає інформаційний простір.До концертної програми туру увійдуть як старі хіти, так і нові пісні з альбому Pandora’s Box."Ми обираємо мистецтво як форму боротьби. Ми співатимемо вголос – за всіх, хто мовчить, хто втратив і хто бореться. І за майбутнє, в якому переможе правда!", – зазначили Dakh Daughters.Артистки також поділилися розкладом концертів:9 вересня – Львів, Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької11 вересня – Івано-Франківськ, Івано-Франківський театр ім. І. Франка12 вересня – Рівне, Рівненський Міський Будинок Культури13 вересня – Харків, Театрально-концертний центр16 вересня – Одеса, Одеська обласна філармонія17 вересня – Дніпро, STAGE music hall19 вересня – Київ, МЦКМ (Жовтневий палац)21 вересня – Вінниця, Академічний музично-драматичний театр ім. М. СадовськогоDakh Daughters — український жіночий фрік-кабаре гурт, створений акторками незалежного театру "ДАХ" у 2012 році. Разом із наставником та режисером Владом Троїцьким вони переосмислюють силу слова, поєднуючи класичну та сучасну поезію з музикою та театром. Текстовою основою пісень стають твори видатних українських поетів, фрагменти культових хітів минулого, а також власні рефлексії.Учасниці Dakh Daughters грають на різноманітних інструментах, співають кількома мовами та несуть голос України світом. У творчому доробку Dakh Daughters — театрально-музичні перформанси на численних міжнародних заходах, зокрема на globalFEST (США), Avignon Festival, Vieilles Charrues (Франція), Wiener Festwochen, Waves Vienna (Австрія), Open’er Festival, WOMEX ’17 (Польща), WOMAD Festival (Велика Британія), Colours of Ostrava (Чехія), Helsinki Festival (Фінляндія), Eurosonic (Нідерланди), FFM Sines (Португалія), Zürcher Theater Spektakel (Швейцарія), Tbilisi International Festival of Theatre (Грузія), Brechtfestival, Fusion Festival (Німеччина), Pohoda Festival (Словаччина), Zaxidfest, ГогольFest (Україна), а також виступ на культовій американській радіостанції KEXP. 

Спочатку Європа тиснула на Україну щоб почався призив "молодняка", а влада максимально закручувала гайки мобілізації, та тепер раптом відчинила вікно в Європу для хлопців 18-22 років. Ухвалено рішення, за яким українські хлопці віком з 18 до 22 років включно можуть виїжджати за кордон. Для більшості з них ця можливість відкривається вперше за три з половиною роки повномасштабної війни. Із запровадженням воєнного стану Україна заборонила виїзд за кордон чоловікам від 18 до 60 років. Попри те, що за законом більшість юнаків до 25 років мобілізації не підлягають, виїхати з країни вони також не могли. Спочатку уряд зробив виняток для студентів, які вчилися на денній формі в українських вишах і збиралися виїхати за програмами обміну. Але вже восени 2022 року студентів-чоловіків фактично припинили випускати з країни через, як пояснювала тоді влада, масові підробки документів при виїзді. Серед тих, для кого кордон раптово закрився, було чимало студентів, котрі виграли гранти на навчання в іноземних університетах, але втратили можливість повчитися там, подивитися світ, краще вивчити іноземні мови, встановити контакти з закордонними колегами. Заборона на виїзд за кордон навіть для студентів вітчизняних вишів зробила це явище по-справжньому масовим: дедалі більше українських родин вивозили хлопчиків з країни ще до повноліття, або до того, як вони закінчували середню школу. І в результаті у 20232024 навчальному році за кордоном вчилося близько 115 тисяч вихідців з України, майже вдвічі більше, ніж до 2022 року. Ще одна прикрість українські юнаки залишалися без шансів на вищу освіту, якщо не вступали у закордонний виш. Адже, якщо не вступив на батьківщині, то - в армію. Тому, бігом за кордон, на будь-яку роботу, доки не настало повноліття. В обох випадках вони були фактично приречені на втрату зв'язків з Україною. Про те, що ця ситуація є потенційно катастрофічною для демографічної ситуації держави, останні два роки писали чимало медіа. За словами представників української влади, цей комплекс чинників став головною причиною, чому Київ вирішив відкрити кордон для цієї категорії молодих чоловіків. "Статистика протягом двох останніх років погіршується. Хлопців, які закінчують школу в Україні, стає все менше і менше. Якщо ми хочемо зберегти хлопчиків-українців в Україні, нам дуже потрібно передусім, щоб вони тут закінчували школу, і щоб батьки їх не вивозили", сказав напередодні нового навчального року президент України Володимир Зеленський. За його словами, задум полягав у тому, щоби спонукати українських батьків залишати своїх дітей в Україні, щоби саме тут вони закінчували школу, в ідеалі щоб саме тут вступали у виші і саме тут ці виші закінчували. Більше того, в уряді сподіваються, що дозвіл на виїзд може спонукати до повернення на батьківщину тих юнаків, кому ще не виповнилося 22 роки. Іншими словами, українська влада хоче, щоби рішення про те, залишатися в Україні чи виїздити за кордон, приймали не перелякані батьки ще більш переляканого 17-річного хлопця, а повнолітній 22-річний юнак, який закінчив виш, можливо, влаштувався на роботу та можливо саме тут бачить своє майбутнє. Президент Зеленський запевняє, що, на думку неназваних військових, з якими нібито проводилися консультації з цього приводу, надання 18-22-річним юнакам дозволу на виїзди з України "не матиме жодного впливу на обороноздатність країни". Однак у щирість такої мотивації вірять не всі. За декілька вересневих днів у соцмережах назбиралось чимало закидів на адресу влади. Одні звинувачують її у заграванні з молодим електоратом у розрахунку на скорі вибори щоправда, переконливих ознак для старту кампанії зараз абсолютно не видно. Інші звертають увагу на те, що рішення відкрити кордон для хлопців ухвалили невдовзі після "картонкових" протестів, більшістю учасників яких були саме молоді українці. Їх і почали випускати, аби знизити внутрішню напругу та протести Тому, мовляв, їх і почали випускати, аби знизити внутрішню напругу та протести. Краще випустити частину невдоволених, ніж отримати нові бунти. Думки експертів також розходяться. Одні кажуть, що хлопці погостюють та повернуться додому, в Україну. Інші, що це рішення скасують. Як популістське, а це ще гірше, ніж просто електоральне. Бо електоральне це все-таки передвиборча обіцянка, за яку можна нести відповідальність, коли її не виконуєш. У наших реаліях це не завжди відбувається. Тому й до електоральних обіцянок люди в Україні ставляться, мʼяко кажучи, критично. Тобто перед виборами чимало брешуть та обіцяють золоті гори. Скажімо, звідки брати гроші на деякі речі, які популістами обіцяються? Наприклад, на зарплати вчителю $4 тис. Адже ми це чули. А от на думку політолога Ігоря Гриніва, рішення подібні до відкриття дороги в Європу юнакам, треба аналізувати крізь призму війни: наскільки вони шкідливі, або наскільки вони правильні. "На мою думку, рішення про дозвіл на виїзд чоловікам до 22 років неправильне і популістське. Можливо, це спроба отримати аплодисменти, вважає Ігор Гринів, - Бо саме молодь виявилися найактивнішою опозиційною частиною суспільства. Так з одного боку ми можемо говорити, що це популізм. Але, можливо, воно має якийсь інший характер, щоб завоювати певну їхню прихильність, або нейтральність, або просто зняти напругу". Ці хлопці не просто виїжджають, вони матимуть паспорти з відмітками та цифровим слідом Однак, вочевидь, варто копнути ще глибше. Ці хлопці не просто виїжджають, вони матимуть паспорти з відмітками та цифровим слідом через бази МВС, податкової та консульства. Як відомо, наразі Україна та Європа активно синхронізують бази даних. Тобто всі юнаки, котрі скористаються своїм новим правом, потрапляють на гачок. Водночас, обговорюється реалізація плану створення загальноєвропейских збройних сил. І, вочевидь, сьогодні проєкт зсунувся з стану застою. А мільйони нових молодих мігрантів з України це готовий якісний людський ресурс. Адже не потрібно витрачати роки на виховання, тому що вже є ті, хто достатньо мотивований і хто знає, що таке війна. Це з одного боку, а з іншого й вони потребують захисту та грошей для нормального життя. Армія в Європі буде частиною соціального пакету. Тож випуск з України юнаків, це не відкриття вікна для повного дихання. Це перерозподіл ресурсів. Зараз Німеччина вводить воєнну службу з таким законодавчим ґрунтом, що вона торкнеться і мігрантів. У Польщі за підтримки обох країни запущено в дію спільний проєкт український легіон з громадян України, котрі мешкають за кордоном. Водночас, закордонні медіа стверджують, що Польща, Німеччина, Латвія, Литва, Естонія, Швеція, Фінляндія активно нарощують призив та підготовку резірвістів. Тож, попри заяви вітчизняних політологів, навряд чи цей закон відмінять, бо він виглядає як ще одна продумана технологія.

Фінляндія та Польща розглядають можливість зволоження висушених торфовищ ...

Франція, Німеччина, Польща також збільшують удвічі кількість резервістів

Про це повідомила Дипломатична служба ЄС.Так, Австрія, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція та Велика Британія висловили співчуття родинам загиблих і постраждалим і назвали атаки РФ на цивільних свідомою ескалацією, що підриває зусилля цивілізованого світу на шляху до миру в Україні.Підписанти заяви нагадали про пошкодження будівлі представництва ЄС у Києві, що демонструє зневагу РФ до міжнародного права."Під загрозу були поставлені життя дипломатів та дипломатичного персоналу, що є грубим порушенням Віденської конвенції про дипломатичні зносини", - йдеться у заяві.Члени ЄС нагадали, що навмисні напади на цивільних і об’єкти, що не мають військового призначення, є воєнними злочинами. Вони додали, що всі командири, виконавці та співучасники цих тяжких порушень міжнародного гуманітарного права мають бути притягнуті до відповідальності.Зазначається, що ЄС продовжить і посилить всебічну підтримку України за всіма напрямами, зокрема пришвидшуючи роботу над 19-м пакетом санкцій."Ми й надалі працюватимемо з міжнародними партнерами, зокрема зі США, аби покласти край російській агресивній війні та досягти всеосяжного, справедливого і тривалого миру. Росія має припинити вбивства і продемонструвати справжню готовність до миру", - йдеться у заяві.Унаслідок атаки РФ 28 серпня у Києві загинуло 23 людини, серед них 4 дітей.

Відновлення частини осушених боліт в цьому регіоні було б відносно дешевим і простим способом для стримування російської агресії

Фінляндія та Польща розглядають можливість зволоження висушених торфовищ для створення захисних бар'єрів проти потенційного наземного вторгнення Росії.

На такий спосіб захисту від російської агресії країни східного флангу НАТО надихнув досвід війни в Україні.

Європа розглядає використання боліт як новий щит від росії та потеплінняЄвропейські країни розглядають відновлення боліт як подвійне рішення для оборони та клімату, надихаючись досвідом України 2022 року. Польща та Фінляндія вже вивчають цей підхід, а Польща розробила проєкт "Східний щит" за 10 мільярдів злотих.

З 21 липня 2025 року абоненти «Київстару» можуть користуватися мобільним інтернетом п’ятого покоління під час подорожей. 5G активується у межах вашого чинного тарифу – без додаткових оплат і спеціальних налаштувань. У яких країнах працює 5G для клієнтів «Київстару» Наразі 5G-роумінг доступний у 15 країнах: Польща Румунія Італія Велика Британія Данія Швеція Фінляндія Латвія Литва Естонія […] Сообщение 5G у роумінгу від «Київстар»: де вже доступний та як увімкнути появились сначала на ТехноФан.

Дехто називає цю подію потенційно ключовою для припинення російсько-української війни, інші ж кажуть, що це лише політичний театр, який може ще більше затягнути конфлікт і в підсумку легітимізувати агресію Росії. У будь-якому випадку місце зустрічі – Аляска – точно не випадкове: воно має історичне, символічне та геополітичне значення. Еспресо пояснить до чого тут Аляска і що ця зустріч може означати для України та світу.Коротка історія Аляски: від корінних народів до російсько-американської угодиприрода Аляски, фото: вікіпедія Аляска – суворий край із холодним кліматом, де тисячоліттями жили корінні народи, такі як інуїти, алеути, тлінгіти та атабаски. Ці спільноти навчалися адаптуватися до екстремальних умов. Їхнє життя було тісно пов’язане з природою, а чисельність населення залишалася завжди невеликою через кліматичні умови.Однак все змінилося 300 років тому через росіян. У XVIII столітті Аляска привернула увагу Російської імперії, чиї купці дійшли до східної межі Азії і почала задивлятися за Берингову протоку. Російські дослідники, зокрема Григорій Шеліхов, почали активно освоювати регіон у 1780-х роках, створюючи торговельні пости для видобутку хутра. Так виникла російсько-американська компанія, яка займалася видобутком та торгівлею хутром на Алясці (через неї було майже повністю знищено каланів, морських видр, які тепер під загрозою зникнення). російське поселення на Алясці на початку ХІХ століття, фото: вікіпедія Та за сотню років перебування на американській землі російська присутність завжди була обмеженою. На піку колонізації на Алясці проживало менше тисячі росіян, переважно купців і колоністів. Російська імперія не мала ресурсів для повноцінного освоєння Сибіру та Далекого Сходу, а не те що Аляски, яка залишалася віддаленим, нерозвиненим і малолюдним велетенським форпостом (її площа - як половина сучасної Індії).До середини XIX століття Росія зіткнулася з великими фінансовими труднощами після поразки у Кримській війні. Тоді росіяни гостро розуміли, що можуть легко втратити Аляску у випадку нового конфлікту, тому вирішили продати край. Насправді продаж міг відбутися навіть на 10 років раніше, однак громадянська війна у США затягнула процес, який завершився у 1867 році, коли цар Олександр ІІ погодився продати Аляску Сполученим Штатам за 7,2 мільйона доларів (приблизно 200 млн у сучасних цінах, а за такі гроші зараз продають топових футболістів, а не те, що країни). Хоча ця угода, відома як "покупка Аляски" (Alaska Purchase), викликала й певний скептицизм у США. Бо багато хто вважав її марнотратством, називаючи Аляску "крижаною пустелею Сьюарда" (на честь держсекретаря Вільяма Сьюарда, який наполягав на купівлі). Американська влада бачила стратегічний потенціал в регіоні: контроль над північною частиною Тихого океану, доступ до ресурсів і запобігання експансії інших держав, зокрема Британії, яка володіла Канадою. Підписання договору про купівлю Аляски в 1867 році, фото: вікіпедія У підсумку для США покупка стала надзвичайно вигідною економічною угодою. Бо на додачу до всього Аляска ще й відкрила доступ до нового золота (Клондайкська золоторушна лихоманка 1890-х), нафти (родовища Прадхо-Бей) і стратегічного розташування в Арктиці. Хоча американцям знадобилося майже сто років, щоб інтегрувати таку велику територію у свою країну, бо лише у 1959 році Аляска повноцінно стала штатом США. Аляска для росіян: міф про "втрачену землю" і безпека ПутінаДля сучасної Росії Аляска залишається символом "втраченої території", як і Україна, Балтія, Молдова, Фінляндія, Польща, Східна Німеччина, Центральна Азія тощо. Російська пропаганда періодично піднімає тему "повернення Аляски", стверджуючи, що угода 1867 року була несправедливою чи тимчасовою. Ці наративи не мають юридичної основи, але використовуються для розпалювання імперських настроїв населення. Особливо ця думка стала популяризуватися після початку російської агресії в Україні. Наприклад, у 2014 році, після анексії Криму, російські політики, зокрема Володимир Жириновський, публічно заявляли, що Аляска належить Росії. А після повномасштабного вторгнення, у Росії навіть з’явилися плакати про те, що "Аляска наша". Тоді голова держдуми В'ячеслав Володін заговорив про "повернення Аляски" у відповідь на арешт російських активів американцями. плакати, які з'явилися в РФ в середині 2022 року, фото: соцмережі Тому немає нічого дивного в тому, що Путін погодився на зустріч із Трампом саме на Алясці. Бо крім очевидної причини, пов’язаної з Міжнародним кримінальним судом, який ще у 2023 році видав ордер на арешт диктатора Кремля (США не є членом МКС), є ще символічна перемога для пропаганди. Ніхто до Путіна з лідерів Російської імперії, СРСР чи РФ фізично ніколи не був на Алясці, яку росіяни продовжують інтерпретувати як свою "історичну територію". Навіть сам Трамп під час своєї пресконференції у понеділок, 11 серпня, двічі сплутав і сказав, що "їде у Росію" на зустріч із Путіним. Однак реальна присутність росіян на Алясці мінімальна: за даними перепису США, менш як 1% населення Аляски (приблизно 6,5 тис. осіб із 730,000) ідентифікують себе як особи російського походження. Більшість із них – нащадки пізніших емігрантів із СРСР чи РФ, а не прямих колоністів, яких ще царська Росія туди завезла. Крім цього не варто забувати, що Путін, якому приписують численні бункери, двійників та надзвичайні заходи безпеки під час його взаємодії з населенням, просто банально боїться за своє життя. Тому не дивно, як пише CNN, що зустріч відбудеться на американській військовій базі Елмендорф–Річардсон на північній околиці Анкориджа через наполягання російської сторони, яка переживає за безпеку свого лідера. Власне, як раніше зазначив помічник Путіна Юрій Ушаков, вибір Аляски є "логічним місцем" і пояснюється географічною близькістю до Росії. Берингове море розділяє Аляску та Чукотку лише 86 кілометрами. Тобто для Путіна це зручна локація, яка мінімізує ризики далеких закордонних перельотів, особливо на тлі атак українських дронів. Одним словом Анкоридж – це географічно півдороги між Вашингтоном і Москвою, адже обом лідерам доведеться подолати близько 6 тис. кілометрів. Зустрічі Трампа і Путіна: історія без дипломатичних проривівПутін і Трамп, фото: Getty Images Це буде далеко не перша особиста зустріч Трампа і Путіна. Раніше Трамп зустрічався з лідером Кремля кілька разів, але найбільш пам’ятні моменти сталися у 2017 році на саміті G20 у Гамбурзі та у 2018 році в Гельсінкі. Тоді обидві зустрічі не принесли значних результатів: у Гамбурзі обговорювалися Сирія та кібербезпека, але без конкретних угод, а в Гельсінкі Трамп викликав критику західної громадськості за надмірну дружелюбність до Путіна на тлі розслідування російського втручання у вибори США 2016 року. Тому ці зустрічі більше слугували для піару, ніж для реальних змін у двосторонніх відносинах чи глобальній політиці. Цілком можливо, що Путін хоче повторити такий сценарій – фотографії та відео рукостискання, посмішки, і відчути себе рівним серед впливового лідера західного світу, щоб таким чином вчергове показати всім, що світовий порядок заснований насправді не на домовлених законах, а на демонстрації сили. Чого чекати від зустрічі в Алясці – оцінки експертівБілий дім офіційно знижує очікування, називаючи зустріч "вправою на вислуховування" позиції Кремля, хоча раніше наголошували, що припинення вогню як ніколи близько, пише The Washington Post. Власне, Дональд Трамп сказав журналістам, що йому буде достатньо "перших двох хвилин" розмови віч-на-віч із Путіним, щоб зрозуміти, чи готовий той завершити війну. Для нього це центральна тема розмови, яку президент США хоче обговорити з російським диктатором. Відштовхуючись від якої, можуть постати інші – тристороння зустріч із Зеленським (за даними CBS, це може статися вже наступного тижня), обговорення територій, економічна співпраця після настання миру тощо. Зеленський, Путін, Трамп, фото: колаж Більшість провідних світових видань застерігають: Путін прагнутиме досягти паузи на своїх умовах, без реальної зміни цілей загарбницької війни. Власне, напередодні зустрічі російське МЗС повторило ультиматум Кремля: українські сили мають вийти з чотирьох областей, Україна має відмовитися від вступу в НАТО, Захід має скасувати санкції проти РФ та інші "хотілки" Путіна, щоб настав мир і відбулася капітуляція України. Тим самим спростувавши численні спекуляції на тему обміну територіями. Адже у ЗМІ також циркулює багато ідей про те, що росіяни нібито готові обміняти чи то захоплені Херсонщину та Запоріжжя на Донеччину (близько 30% зараз контролює Україна) та Луганщину (менше 1%), чи то лише захоплені кусочки Харківщини, Сумщини, Дніпровщини на ту ж Донеччину та Луганщину. Однак, як висловився президент України Володимир Зеленський, він не може і не буде цього зробити. "Ми не вийдемо з Донбасу. Ми не можемо зробити це. Донбас для росіян – це плацдарм для майбутнього нового наступу. Кілька років – і у Путіна буде відкритий шлях і на Запорізьку, і на Дніпропетровську області", – сказав Зеленський українським журналістам та підтвердив це після розмови з європейськими лідерами у середу, 13 серпня. Американські медіа у більшості розкритикували свого президента через проведення зустрічі з Путіним на Алясці. Тому Трамп навіть звинуватив ЗМІ у "фейках про зустріч із Путіним". Він іронічно написав, що "навіть якби отримав Москву й Ленінград, сказали б, що уклав погану угоду".Та, як висловилася політична оглядачка The New York Times Марія Гессен, Трамп, погодившись зустрітися на Алясці, насправді "робить Путіну найчудовіший подарунок". "Дональд Трамп хоче, щоб війна в Україні закінчилася. Володимир Зеленський хоче, щоб війна в Україні закінчилася. Багато інших президентів та прем'єр-міністрів хочуть, щоб війна закінчилася. Володимир Путін не є одним із таких президентів. Війна в Україні стала політичним, психологічним та економічним центром режиму Путіна", - наголошує вона. Як відзначає New York Post, російські чиновники заявили, що розглядають саміт на Алясці як "чудову можливість обговорити потенційні угоди зі США, включаючи відкриття повітряного простору Аляски для російських рейсів". А це ще одне підтвердження того, що Путін намагатиметься відвернути увагу Трампа вторинними справами, натомість закінчення війни знову перекладе на потім. місто Анкоридж, де відбудеться зустріч Трампа та Путіна, фото: вікіпедія До того ж не варто забувати, що російська армія вже довгий час має ініціативу на полі бою, а значний прорив української оборони біля Покровська (на Добропільському напрямку), що стався цього тижня, лише ще більше додав оптимізму для Кремля. Тому Bloomberg і наголошує, що Путін прямує на саміт із Трампом ,будучи "впевненим у своїй перемозі в Україні". "Путін і Трамп мають зустрітися, оскільки російська армія здобуває великі успіхи в літній кампанії. … Путін неодноразово відхиляв заклики до припинення вогню та, ймовірно, домагатиметься значних територіальних поступок в обмін на це", - пишуть у виданні. Хоча, як повідомляють інсайдери видання Axios, Трамп дійсно "злий на Путіна, йому це все набридло". Мовляв, хоч іноді риторика президента США "звучить проросійською", це тому, що він вважає, що це допоможе укласти угоду, яка може принести йому Нобелівську премію миру (в цьому його інтерес). У виданні стверджують, якщо ж дипломатія провалиться, Трамп продовжить продавати зброю країнам НАТО для потреб України і навіть готовий "обвалити економіку РФ". Тому ця зустріч не мала б стати катастрофою для інтересів України. Та знаючи непередбачуваність Трампа, важко бути впевненим на сто відсотків, що станеться і до чого домовляться у п’ятницю. Бо, як каже Ендрю Рот, оглядач The Guardian, Трамп наодинці з Путіним – це "рецепт катастрофи".  Читайте також: "Ми можемо стати зброярнею світу, але треба міняти систему", – ветеран та керівник громадської ради при міноборони про корупцію у воєнній сфері

З 21 липня 2025 року абоненти «Київстар» мають можливість користуватися мобільним інтернетом 5G у роумінгу в 15 країнах світу. До переліку входять: Польща, Румунія, Італія, Велика Британія, Данія, Швеція, Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія, Ісландія, В’єтнам, Вірменія, Молдова та Єгипет. У компанії повідомили, що незабаром список країн буде розширено. Важливо підкреслити, що підключення 5G не потребує […] Сообщение Клієнти «Київстару» тепер мають 5G роумінг у 15 країнах: подробиці появились сначала на ТехноФан.

Німеччина, Франція, Італія, Польща, Велика Британія, Фінляндія та Єврокомісія вже закликали до цього в практично ідентичних заявах минулими вихідними.

У світовій історій є багато випадків, коли держави змушені були йти на територіальні поступки. Ми зібрали найцікавіші, на нашу думку, приклади і розповідаємо, до чого вони призвели. Єдине, що зрозуміло напевне у майбутній зустрічі Путіна і Трампа те, що обговорюватиметься територіальний обмін. Лідери ЄС висловилися за теперішню лінію розмежування як відправну точку, а президент України відкинув будь-які територіальні поступки. У Білому домі припускають "непрості компроміси". Ось деякі з тих, які колись уже переживало людство. Як колись Росія програла сушу на морі У 1905 році російський цар Микола ІІ прийняв пропозицію Японії про переговори за посередництва американського президента Теодора Рузвельта як підсумок війни за Далекий схід. Попри невдачі на морі, Російська імперія мала значні ресурси і могла ще довго воювати. Та було укладено Портсмутський договір, згідно з яким Росія втратила південь Сахаліну та право орендувати Лаодунський півострів, а також відмовилася від союзу з Китаєм. У Японії угоду сприйняти критично, однак США та європейські посередники були задоволені. Вирівнювання кордонів і умиротворення агресора Після Першої світової війни внаслідок Версальського договору німецькі кантони Ейпен і Мальмеді стали належати Бельгії. А перед Другою світовою, як відомо, Гітлер активно використовував суспільні настрої, щоби повернути втрачене і з переможеної Німеччини, яка була змушена сплачувати репарації, зробити імперію-переможницю. У 1939-1940 роках Радянський Союз передав Литві прилеглі до Вільнюса території разом із самим містом. Натомість Москва отримала незначні землі на сході країни, і згодом вони стали відправним пунктом для експансії і приєднання Литви до СРСР. Гітлера це не задовільнило і він напав на партнера по договору Чи не найвідомішим, без сумніву, є пакт Молотова-Ріббентропа. У 1939 році його уклали Німеччина і СРСР і так поділили Польщу. Утім, Гітлера це не задовільнило і він напав на партнера по договору. У підсумку Другої світової війни Польща та СРСР тривалий час домовлялися і здійснювали обміни територіями. Польща тоді поступилася Західною Україною і Західною Білоруссю в обмін на Сілезію, Померанію і Східну Прусію, котрі до того були німецькими землями. У 1951 році Польща отримала землі у Люблінському воєводстві за частину регіону Нижньо-Устрицького району. Поступки без перемог За підсумками двох радянсько-фінської воєн у 1939-1940 та у 1941-1944 роках Фінляндія поступилася на користь СРСР Карельским перешийком та частиною Лапландії в обмін на визнання незалежності з незначним вирівнюванням кордонів. Формальних переможців не було, але за територіями Фінляндія втратила більше, ніж СРСР. У 1974 році Туреччина завоювала північ Кіпру, де заснувала Турецьку республіку Північний Кіпр. Південна частина острова досі під владою греків-кіпріотів. Північний Кіпр не визнано офіційно як державу донині, договору про розділ острова не існує, та де-факто Туреччина набула впливу на півночі Кіпру. Конфлікт вважається "замороженим". Суперечки навколо Аляски Місце можливого саміту Путіна і Трампа - Аляска - донині є предметом суперечки. Відкрита у 1732 році геодезистом Михайлом Гвоздєвим і моряком Іваном Федоровим, ця земля виявилася "не по зубах" Російській імперії. За імператриці Катерини ІІ там з'явилися перші поселення європейців, однак складні природні умови не дозволяли розгорнути промисловість. Російські, американські та британські бізнесмени цікавилися перспективами, навіть пробували реалізувати окремі проєкти, однак успіху вони не мали, як і заснована згодом монопольна Російсько-американська компанія. Тому у 1867 році Росія продала землю США за 7,2 мільйонів доларів США (150 мільйонів доларів за сучасним курсом). У Росії наприкінці 90-х років минулого століття ширилася теорія змови про Аляску У Росії наприкінці 90-х років минулого століття ширилася теорія змови про Аляску: буцімто Америка лише орендувала цю територію на 99 років, а СРСР 1966 році просто не став вимагати її назад з дипломатичних причин. Вірогідно, теорія перегукувалася з договором від 1898 року про оренду Великою Британією Гонконгу на 99 років. Однак за договором 1867 року Аляска стала американською територією назавжди. Невдача та успіх Найменше протрималася укладена у 1658 році угода у Роскілле між Данією та Швецією. Швеція мала віддати Данії Естонію та оплатити військові витрати. За два роки на шведський престол зійшов король Юган ІІІ, котрий відмовився ратифікувати договір через надмірні поступки данцям. Найуспішнішим за всю історію обміну територіями для завершення війни є Кемп-Девідська угода, котра діє досі. У 1978 році Ізраїль повернув Єгипту Синайський півострів в обмін на офіційне визнання державою. Договір дозволив сторонам припинити війну. Варто згадати й стародавні часи. Успішною вважається угода між фараоном Єгипту Рамзесом ІІ та хеттським царем Хаттусілі ІІІ, котра була укладена приблизно 1259 року до нашої ери і протрималася понад 80 років. Монархи просто поділили території, за котрі воювали: на північ - хетам, на південь - єгиптянам.

З 21 липня 2025 року абоненти «Київстару» можуть користуватися мобільним інтернетом п’ятого покоління у роумінгу в 15 країнах світу. До переліку увійшли наступні країни: Польща, Румунія, Італія, Велика Британія, Данія, Швеція, Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія, Ісландія, В’єтнам, Вірменія, Молдова та Єгипет. У компанії повідомили, що незабаром список країн буде ще розширено. Важливо підкреслити, що підключення […] Сообщение Клієнти «Київстару» тепер мають 5G: як підключити появились сначала на ТехноФан.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 11 серпня.Європа побоюється, що Путін отримає все, чого хоче в Україніфото: gettyimagesВже не вперше європейські столиці охоплені побоюваннями, що Путін хірургічно розділить трансатлантичний альянс, а також отримає все, чого хоче в Україні, пише CNN.Напередодні раптово оголошеного саміту в Алясці в п'ятницю між Путіним і президентом США Дональдом Трампом один європейський дипломат, який відмовився називати своє ім'я, оскільки не мав повноважень висловлюватися офіційно, сказав CNN: "Ми ризикуємо стати приміткою в історії".Частково європейські побоювання пов'язані з тим, що мало відомо про те, що Кремль запропонував для припинення бойових дій в Україні. Путін не надав жодних деталей. Американський посланець Стів Віткофф не сказав нічого після зустрічі з російським лідером минулої середи."Це дуже складно. Ми отримаємо щось назад, щось буде змінено. Буде обмін територіями на користь обох сторін", – сказав Трамп після від'їзду Віткоффа з Москви.Європейці побоюються, що "на користь обох сторін" – це дуже малоймовірний результат. Немає жодних ознак того, що Путін хоч на йоту змінив свої максималістські вимоги – ані щодо території, ані щодо того, що Україна залишиться для Росії мішенню для ударів без будь-яких гарантій безпеки та з обмеженнями розміру і можливостей своїх збройних сил."У Парижі, Берліні чи Лондоні не бачать того, що захоплення чужої території має значення для цієї адміністрації США, і (європейці) вважають це глибоко тривожним", – сказав дипломат.Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія та ЄС відчули необхідність висловити у спільній заяві в суботу. Їх підтримали Польща та Фінляндія."Ми залишаємося відданими принципу, що міжнародні кордони не можуть бути змінені силою", – заявляють в ЄС.За інформацією Інституту вивчення війни (ISW), адміністрація Трампа з 6 серпня чотири рази по-різному коментувала повідомлення про вимоги Путіна щодо припинення вогню в Україні. Усі версії мають одну спільну рису: Путін вимагатиме від українських військ вивести свої сили з усіх районів Донецької області, які вони ще утримують. Це включатиме такі великі міста, як Слов'янськ, Краматорськ і Костянтинівка."Поступка на таку вимогу змусить Україну відмовитися від "фортечного поясу", головної укріпленої лінії оборони в Донецькій області з 2014 року", – відзначають в ISW і додають, що це наражає Україну на подальшу агресію в майбутньому.Мік Райан, який стежить за конфліктом в Україні у своєму блозі Futura Doctrina, заявив у неділю, що "Україна, як ніхто інший, розуміє, що віддані території будуть використані як плацдарм для майбутньої російської агресії".І тут CNN зауважує, що паралелі з Мюнхенською угодою між британським прем'єр-міністром Невіллом Чемберленом і Адольфом Гітлером у 1938 році вражають. Навіть після вторгнення нацистів до Чехословаччини Чемберлен заявив, що Гітлер запевнив його: "Це остання територіальна вимога, яку я маю висунути в Європі".Невідомо також, пише видання, чи буде Путін наполягати на вимозі передати Росії контроль над двома іншими українськими регіонами – Херсонською та Запорізькою областями, головні міста яких залишаються під контролем України. Або чи погодиться він на замороження конфлікту вздовж нинішньої лінії фронту в цих регіонах, частина якої проходить через відкриту місцевість і буде важко контролювати. Також незрозуміло, чи вимагатиме Путін від України визнання суверенітету Москви над Кримом, і якщо так, то що він може запропонувати натомість. Зеленський вже зазначив, що Конституція України забороняє відмову від будь-якої частини території. Також залишається питання щодо послідовності подій, оскільки європейці вважають припинення вогню передумовою для будь-яких переговорів про територію.Ще одна невідома: чи погодиться Кремль на створення європейських "миротворчих сил", які гарантуватимуть припинення вогню. Наразі все вказує на те, що він не дозволить жодному члену НАТО брати участь у таких силах.Європейські лідери заявили в суботу, що необхідні "міцні та надійні гарантії безпеки, які дозволять Україні ефективно захищати свій суверенітет і територіальну цілісність". Але досвід показує, що європейці, попри всі свої зусилля, щоб потішити та заспокоїти Трампа, можуть просто марнувати час."З моменту його інавгурації в січні європейці купили безлімітні квитки на американські гірки Трампа. Вони залізли на них, пристебнулися ременями і регулярно кричали від страху, але не змогли зійти", – сказала Рим Момтаз з вашингтонського аналітичного центру Carnegie Endowment for International Peace.Вони платять ціну за те, що не розробили стратегічну ідентичність, незалежну від американського впливу, як до цього вже вісім років закликає французький президент Еммануель Макрон. Як би європейці не хотіли підтримати та захистити Україну, вони змушені обмежуватися закликами й здогадками про те, що може бути вирішено за їхньої відсутності.Глава зовнішньої політики ЄС Кая Каллас заявила в неділю, що "будь-яка угода між США і Росією повинна включати Україну і ЄС, оскільки це питання безпеки України і всієї Європи".Китай спостерігає за ситуацією напередодні переговорівфото: Getty ImagesКитай спостерігає за тим, як президент Дональд Трамп наполягає на дипломатичному вирішенні війни Путіна в Україні, заявив сенатор Ліндсі Грем, повідомляє Politico і ставить запитання: що поставлено на карту?"Якщо все закінчиться так, що Путін отримає надмірну винагороду, Тайвань буде втрачено", – заявив Грем.Останній хід Трампа, спрямований на закінчення війни, який він зробив через понад пів року після початку свого нового терміну, передбачає зустріч з Путіним в Алясці в п'ятницю. Це буде перший візит російського президента до США за майже десять років.Це відбувається після того, як минулого тижня Путін представив спеціальному посланцю Стіву Віткоффу пропозицію про припинення вогню, а Трамп у п'ятницю запропонував "обмін територіями на користь обох сторін" в рамках мирних переговорів."Як би виглядала хороша угода? Забезпечити, щоб 2022 рік не повторився, – сказав він, маючи на увазі початок поточної війни. – За правління Байдена і Обами Росія вторглася. Моя мета, і я думаю, що це також мета президента Трампа, – покласти цьому край назавжди. Як це може виглядати? Будуть деякі обміни територіями, але тільки після того, як Україна отримає гарантії безпеки, що Росія не повторить цього знову".Китай, який є основним покупцем російської нафти, турбує президента, сказав Грем, лише через кілька днів після того, як Білий дім оголосив, що мита на нафту з Росії для власного споживання будуть підвищені до 50%."Я тут, щоб сказати вам, що президент Трамп покладе край цій війні таким чином, щоб запобігти третьому вторгненню і не спонукати Китай захопити Тайвань, – сказав Грем. – Ми не прагнемо принизити Путіна, ми прагнемо укласти угоду, щоб уникнути третього вторгнення",

Насамперед я хотів би попросити вас розповісти про строки ультиматумів, які висунув американський президент.Спочатку Дональд Трамп дав Путіну 50 днів, а згодом скоротив цей термін до 10–12 днів. Хотів би почути ваше бачення ситуації. Чому Дональд Трамп зменшив термін для Путіна? В Україні ми це пов’язуємо з тим, що Росія регулярно нас бомбардує. Але що відбувалося навколо самого американського президента? Чому він ухвалив таке рішення?Все дуже просто. Від моменту повернення до Овального кабінету президент Трамп намагається досягти стійкого миру між Росією та Україною. Україна, щонайменше з березня, чітко дала зрозуміти, зокрема у відповідь на ініціативи Трампа, що готова до компромісу заради встановлення такого миру.Росія відкидала кожну з пропозицій Трампа. Я б навіть сказав, що навіть поступок, подекуди сумнівних, запропонованих Білим домом, виявилося замало, щоб переконати Путіна серйозно сісти за стіл переговорів і припинити бойові дії. Трамп усе більше втрачав терпіння. Вперше ознаки його розчарування з’явилися ще у квітні.Це розчарування остаточно вибухнуло два тижні тому, коли Трамп заявив: якщо Росія не погодиться на припинення вогню і фактично не зупинить бойові дії упродовж 50 днів, США запровадять жорсткі вторинні санкції проти країн, які купують російську нафту й газ, а також додаткові санкції проти самої Росії. У тій же заяві Трамп також оголосив, що Сполучені Штати передадуть Україні сучасне озброєння. Оскільки після цього Росія не подала жодних сигналів про готовність до компромісу, Трамп заявив: забудьте про 50 днів – тепер у Путіна залишилося не більше 12.Саме звідси й бере початок уся ця історія.Наскільки жорстко буде готовий діяти президент Трамп? Існує кілька версій його можливої поведінки. В Україні ми намагаємося зрозуміти, наскільки жорстко американський президент може діяти щодо Росії. Хотілося б почути ваше бачення.Перше, що варто сказати, це те, що я не знаю, наскільки серйозним це виявиться. Поки що Трамп не надто охоче вдається до рішучих дій у відповідь на триваючу агресію Росії.Однак останні п’ять чи шість тижнів показали, що він перейшов до політики сили. Спочатку щодо Ірану, союзника Росії, а згодом і щодо самої Росії. Це стало очевидним під час саміту НАТО. Це було помітно і тоді, коли Трамп скасував безглузде рішення нашого Міністерства оборони про призупинення допомоги Україні, погодженої ще за адміністрації Байдена.Це також проявилося в рішучій заяві Трампа, яку він зробив два тижні тому. Тому я вважаю, що ми справді побачимо жорсткі санкції. Уже зараз команда Трампа активно працює над тим, щоб передати Україні системи протиракетної оборони Patriot – робота в цьому напрямі триває вже кілька тижнів. Також прозвучала чітка обіцянка надати Україні наступальне озброєння.Я переконаний, що Трамп має намір серйозно посилити тиск на Кремль. Сподіваюся, що до цього увійдуть і вторинні санкції, які змусили б Індію, Китай та інші країни суттєво, а можливо, й повністю згорнути закупівлю російської нафти й газу, що потрапляють на ринки в обхід санкцій.Ми також розуміємо, що Путін веде ірраціональну війну. Це не війна, зумовлена конкретними причинами.Безліч приводів для війни існують лише в уяві Путіна. Це його історіософське мислення, доволі абсурдне уявлення про місце Росії в цивілізації. І водночас – готовність жертвувати сотнями тисяч людських життів заради реалізації цієї ідеї. Мені здається, Дональд Трамп це також розуміє.Можливо, Трамп наважиться надати нам важке озброєння у більшій кількості, ніж це зробила адміністрація президента Байдена. А можливо, навіть до самого Путіна дійде, що він заходить у зону великого ризику – має спрацювати інстинкт самозбереження.Система російського Аерофлоту в певний момент перестала працювати. І це сталося не через масований ракетний удар. Отже, інстинкт самозбереження у Путіна та, відповідно, готовність США надати нам важке озброєння – ці речі взаємопов’язані.Варто відзначити, що Трамп заявив: Сполучені Штати повинні надати Україні сучасне озброєння. Показово й те, що його адміністрація вирішила, що йдеться саме про наступальну зброю, хоча наразі невідомо, які саме системи маються на увазі.Путін переконаний, що здатен виграти цю війну. Він вважає, що зможе перехитрити США та європейських союзників України. Він розраховує на те, що Захід рано чи пізно втомиться від підтримки Києва, і що саме це дозволить йому здобути перемогу на полі бою.Ось чому, якщо Трамп справді прагне досягти тривалого миру, йому необхідно протягом найближчих 10–12 днів чітко й рішуче продемонструвати: Путін не зможе перемогти на фронті. Сполучені Штати не залишать Україну. Захід не відмовиться від підтримки, а економічні наслідки для Росії у разі продовження агресії будуть руйнівними.Я не можу сказати напевно, що робитиме Трамп. Але якщо він справді прагне досягти тривалого миру, він має переконати Путіна, що епоха слабкої політики Заходу, яка почалася з російської агресії проти Грузії у 2008 році й тривала після анексії Криму у 2014-му, завершилася.Трамп може підтвердити рішучість Заходу, оголосивши про нові поставки зброї для України, профінансовані європейськими партнерами, як він неодноразово вимагав. Він може запровадити потужні санкції проти російської економіки, зокрема обмеження для країн, які й далі купують російську нафту та газ. Також він здатен зробити подальші кроки для посилення обороноздатності НАТО перед обличчям російської загрози.Десять днів тому Сполучені Штати розмістили ядерну зброю у Великій Британії. А майже два тижні тому генерал Донаг'ю, командувач Сухопутних військ США в Європі, заявив, що у випадку конфронтації НАТО зможе швидко й без значних труднощів взяти під контроль Калінінград.Це свідчення посилення американської рішучості у відповідь на агресію Кремля. Якщо Сполучені Штати продовжать цю лінію, а саме запровадять потужні санкції проти Росії та її союзників, а також передадуть Україні зброю, яка унеможливить подальші територіальні захоплення і допоможе звільнити окуповані землі, Путін усвідомить, що має справу з рішучим Заходом і незламною підтримкою з боку США.Разом із діями України це здатне змусити його сісти за стіл справжніх, змістовних переговорів. Саме цього Трамп має прагнути.Є всі підстави сподіватися, що так і буде, хоча остаточної впевненості немає.Я хотів би просто у вас уточнити: кілька тижнів тому стало відомо, що американський президент запитував у президента України Володимира Зеленського, чи можливі удари по Москві та Санкт-Петербургу.Ми розуміємо, що це не пряма цитата, про це повідомляли американські журналісти. Проте це дуже серйозна заява.Наскільки я розумію, Дональд Трамп готується до можливих силових сценаріїв. Я не беруся нічого прогнозувати, у нинішній ситуації будь-які прогнози є невдячною справою.Йдеться про момент усвідомлення Дональдом Трампом того, що замість Нобелівської премії миру йому, можливо, доведеться продемонструвати рішучість і піти шляхом, подібним до шляху Вінстона Черчилля, якщо таке порівняння буде коректним. Це велика відповідальність. Занадто велика. А росіяни до цього не готові.Це справді цікаве й важливе питання. Ось як я розумію підхід Трампа до можливого удару України по Москві чи Санкт-Петербургу.З того, що мені відомо, під час телефонної розмови Трампа із Зеленським 4 липня саме Трамп, а не Зеленський, підняв це питання. Зміст розмови просочився у пресу й, здається, з’явився в матеріалі британського видання Financial Times. Після цього витоку Трамп зробив публічну заяву, в якій зазначив, що, звісно, Україна не повинна завдавати ударів по Санкт-Петербургу чи Москві.Чого я не знаю – це чи була ця заява новою позицією Трампа, чи лише дипломатичною спробою дистанціювати Сполучені Штати від потенційного українського удару по цих містах. Це питання наразі залишається відкритим.Відверто кажучи, я вважаю, що те, як це питання розгорнулося, загалом є позитивним розвитком. Це дає Путіну чіткий сигнал: Трамп може бути відкритим до того, що Україна завдасть удару по двох головних містах Росії, а це було б вкрай болісним і принизливим для Кремля. Така невизначеність сама по собі є проявом сили.Одна лише можливість такого удару може стати важелем тиску, який змусить Путіна замислитися про мир. Однак цього недостатньо. Це має поєднуватися з іншими кроками, про які вже йшлося – суворими санкціями та постачанням Україні сучасного і потужного озброєння.Я також вважаю, що США повинні рішуче домагатися передачі Україні заморожених російських активів. Це стало б чітким сигналом, що Україна має фінансові ресурси для продовження війни протягом щонайменше трьох років навіть без додаткової допомоги. А з тією підтримкою, яку вона нині отримує від Європейського Союзу та США, цього ресурсу може вистачити на ще довший період.Як щодо перспективи зустрічі між президентом України Володимиром Зеленським і Путіним? Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган уже заявив, що готовий прийняти таку зустріч. Ми розуміємо, що це, радше, дипломатична гра, гра в публічному просторі.У Стамбулі відбулося кілька малорезультативних зустрічей. Мединський, Умеров – ми розуміємо, що Умеров спочатку був міністром оборони, а зараз є секретарем Ради національної безпеки і оборони. Мандат Мединського полягав у тому, що Путін сказав йому: "Поїдеш до Стамбула і повториш мої вимоги". На щастя, вдалося повернути частину військовополонених.Це був основний результат. Отже які перспективи зустрічі нашого президента і Путіна?Я вважаю, що Зеленський вчинив мудро, звернувшись із проханням про зустріч із Путіним. З огляду на те, що Путін не зацікавлений у мирі, цілком зрозуміло, чому він уникає такої зустрічі.Він не хоче відкрито показати світові, що не зацікавлений у мирному врегулюванні.Саме тому Росії зручно, що переговори ведуться на нижчому рівні, зокрема, між Мединським і Умєровим. Такий формат спілкування значно менш публічний, і небажання Росії йти на компроміс у подібних контактах привертає значно менше уваги, ніж відмова від поступок у разі безпосередньої зустрічі Путіна із Зеленським. У цьому й полягає суть ситуації.Якщо Трамп виконає свій намір посилити тиск на Кремль наприкінці цього 10–12-денного періоду, той удар, якого зазнає Путін, може виявитися достатнім, щоб змусити його серйозно замислитися над припиненням бойових дій. У такому разі у Путіна не буде підстав відмовлятися від зустрічі на найвищому рівні.Можливо, він навіть захоче, щоб Трамп долучився до цієї зустрічі, і, на мою думку, Трамп не заперечуватиме. Водночас Путін не вступатиме в прямий діалог із Зеленським, допоки сам не буде готовий до миру. Зараз він переконаний, що зможе виграти цю війну перечекавши і Трампа, і Захід.Якщо Трамп дійсно має намір досягти миру, йому слід довести Путіну, що той глибоко помиляється.Путінські вимоги, як ви їх бачите? Наскільки я розумію, Путін постійно змінює свої апетити. Він почав повномасштабне вторгнення в Україну з вимоги відкотити кордони НАТО до 1997 року.Водночас приблизно місяць тому один із заступників міністра Лаврова заявив, що потрібно демілітаризувати Литву, Латвію, Естонію, можливо, Фінляндію. Йшлося про країни Балтії.Тож чи є зараз хоча б якесь чітке розуміння того, у чому полягають путінські вимоги? Є публічна зовнішня рамка, до якої вони регулярно повертаються, але, можливо, існують і додаткові, приховані вимоги. Путін любить вживати фразу «реалії на землі».Та є і свої реалії з російським Аерофлотом. І можуть з’явитися нові в Санкт-Петербурзі й Москві.Ми розуміємо, що історія з безпілотниками може становити симетричну загрозу і для самої Російської Федерації. Думаю, російські військові це усвідомлюють. "Павутини" вони не очікували. Але головне – це зовнішні й внутрішні вимоги Кремля.У цьому немає жодних сумнівів.Як ви справедливо зауважили, апетити Путіна щодо територій не обмежуються лише Україною. Логіка, якщо її взагалі можна назвати логікою, яка стояла за його нападом на Україну три з половиною чи навіть одинадцять років тому, з не меншою легкістю може бути застосована до інших країн, які в радянські часи перебували під контролем Москви.Йдеться, зокрема, про трьох союзників по НАТО – Естонію, Латвію та Литву. Бажання Кремля домінувати в системі безпеки вздовж власних кордонів веде до вимог щодо згортання оборонних домовленостей у країнах колишнього Варшавського договору – Польщі, Румунії, Болгарії, Чехії. Навіть Фінляндія, як ви зазначили, опинилася в зоні інтересу Москви.Усе це чітко демонструє, чому Сполучені Штати мають життєво важливий інтерес у тому, щоб агресія Путіна в Україні зазнала поразки. Йдеться про фундаментальні питання безпеки, стабільності та добробуту самої Америки.Я переконаний, що президент Трамп починає це усвідомлювати. У Вашингтоні вже простежується формування продуманої політики, спрямованої на те, щоб ускладнити Путіну досягнення цілей в Україні. Зміцнення обороноздатності НАТО, як я вже наголошував, є ключовою складовою цього підходу.Китай. Майже ритуальне питання. Думаю, всіх цікавить, що може відбутися під час зустрічі між Сі Цзіньпіном і Путіним. Путін планує відзначити перемогу над імперською Японією. Також ходили чутки, що до них може долучитися американський президент Дональд Трамп.Наскільки я розумію, це не входить до його планів, і є певні застереження. Ми не беремося прогнозувати, бо сьогодні є одна інформація, завтра вона може бути іншою, а післязавтра станеться ще щось, і все знову може змінитися. Однак є позиція Китаю. До нас надходили доволі тривожні сигнали з боку китайської дипломатії: мовляв, вони не дозволять Росії програти.Ми розуміємо, що Китай використовує російську агресію проти України у власних інтересах. Для Китаю ця війна – певний інструмент. Щоб торгуватися з Європейським Союзом, з Америкою, і не лише з ними. Китай, можливо, прагне не маоїстської, але своєї, нової китайської революції у світі. І попереду великий саміт на початку вересня.Це справді вражає. Путін поводився з президентом Трампом відверто зневажливо, не зробивши жодної поступки, навіть тоді, коли Трамп намагався досягти миру в Україні.Цікаво, що Сі Цзіньпін припустився аналогічної помилки. Агресивна позиція Китаю у цій війні стала цілком очевидною. Як ви зазначили, міністр закордонних справ Китаю прямо заявив, що Пекін не може допустити поразки Росії. Це надзвичайно показова заява.Після початку повномасштабного вторгнення три з половиною роки тому Китай намагався замаскувати свою підтримку Москви. Але тепер він більше цього не робить. Нещодавно Україна виявила на своїй території китайський безпілотник – не просто запчастини чи комплектувальні до російської зброї, а повноцінний китайський бойовий дрон. Тобто підтримка агресії Москви з боку Пекіна стала відкритою і прямою.США раніше погрожували запровадити санкції проти Китаю в разі, якщо він почне постачати зброю Росії. Тепер адміністрація Трампа повинна виконати цю обіцянку. Це може поставити Пекін перед вибором: або зберегти економічні зв’язки зі Сполученими Штатами, або продовжувати підтримувати агресивну війну Росії.Зараз ми спостерігаємо переломний момент у відносинах із Китаєм.До слова, оскільки ви згадали про можливу зустріч Сі та Путіна: цієї осені Сі Цзіньпін планує масштабне святкування 75-ї річниці завершення Другої світової війни на Тихоокеанському фронті та вже запросив Путіна взяти в ньому участь.У намаганні вплинути на Трампа, навіть відкидаючи всі його пропозиції, Путін заявив: "Можливо, я побачу Трампа в Китаї на цьому заході". Наскільки можна судити, ця заява залишилася без жодної реакції з боку Білого дому.Складається враження, що Трамп втомився від розмов із Путіним, адже що б той не говорив телефоном, це ніколи не переходить у реальні кроки з боку Росії щодо припинення війни в Україні.Я дуже сумніваюся, що Трамп погодиться відвідати цей захід – не лише тому, що він є відверто пропагандистською сценою для Сі Цзіньпіна, а й тому, що у Трампа наразі немає жодних переконливих підстав зустрічатися з Путіним, зважаючи на його постійне блокування будь-яких зусиль з досягнення тривалого миру.Я хотів би розпитати вас про загрози для України. Ми розуміємо, що я не беруся прогнозувати, яким буде внутрішньоукраїнський сценарій за кілька місяців. Все дуже залежить від багатьох чинників – від української мудрості, від мудрості української влади, від мудрості європейців і американців. Ситуація для України, на превеликий жаль, не стає простішою.Я хотів би попросити вас окреслити західну позицію. Ми розуміємо, що є позиція європейських держав, є позиція Сполучених Штатів. Що найбільше могло б дратувати європейців та американців в українській політиці? Що ми робимо або чого не робимо?Послухайте, я переконаний, що для Сполучених Штатів надзвичайно важливо підтримувати Україну, щоб агресія Путіна завершилася його поразкою.Президент Трамп, на мою думку, поступово починає це розуміти, хоча підходить до цього з іншої позиції. Дехто в його адміністрації не усвідомлює всієї ваги цієї ситуації, тоді як інші розуміють її цілком. Утім, політика, яку ми спостерігали впродовж останніх шести тижнів, свідчить про те, що Трамп рухається у правильному напрямку.У Європі, за винятком східних членів НАТО, таких як країни Балтії, Польща, Румунія і Чехія, спочатку було недостатнє усвідомлення того, наскільки небезпечною є війна Путіна в Україні для Альянсу та всієї Європи. Тепер дедалі більше країн починають це розуміти, і це безумовно позитивний розвиток подій.Громадяни країн ЄС, за окремими винятками в західній частині Союзу, а також Словаччини та Угорщини, нині добре розуміють, що поставлено на карту. Саме тому багато держав посилили свою підтримку України в той момент, коли обсяг американської допомоги почав зменшуватися.Надзвичайна стійкість українського народу у боротьбі за власну свободу стала джерелом натхнення і стимулом для ширшої підтримки з боку Заходу.Водночас в Україні були й внутрішні виклики. Спроба Банкової послабити антикорупційні інституції стала серйозною помилкою, яка викликала занепокоєння серед західних партнерів. Однак Зеленський вчасно переглянув цей курс і, схоже, зняв гостроту ситуації.Росія намагалася використати цей момент у власних інтересах, але без особливого успіху. Сьогодні можна сказати, що ці спроби повністю провалилися.