Тренд пошуку "Вибори в США"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки
Фільтр новин
На фронті критичний момент не тільки для України, але й для РФ, - полковник Грант
Як ви бачите ситуацію на лінії зіткнення? Чого нам чекати від російського наступу? По-перше, це запекла боротьба, і обидві сторони наполегливо діють, можливо, через вибори в Росії. Загальні розвідувальні звіти свідчать про те, що російська сторона, хоч і виглядає сильною, насправді не є такою грізною, як може здатися. Однак вони повністю віддані битві, що свідчить про обмеженість резервів або додаткової підтримки. Крім того, надходять повідомлення про додаткові боєприпаси з Північної Кореї, на додаток до їхнього власного виробництва. Це ставить російські війська в набагато сильнішу позицію порівняно з українськими, які були змушені відступити і зараз укріплюють свою оборону вздовж річкових ліній на захід від Авдіївки. Є надія, що ці оборонні лінії були належним чином підготовлені, щоб витримати тиск. Однак очевидно, що українська сторона стикається з проблемами через нестачу особового складу та боєприпасів, що ускладнюється обмеженнями в підтримці з боку США та Європи. Результат цієї битви може бути вирішальним. Якщо Україні вдасться утримати лінію річки, це дасть їй час для стабілізації фронту і розробки стратегії на майбутнє. Однак, якщо Росія прорветься, наступні місяці можуть виявитися надзвичайно складними. Наскільки потужно зараз ворог може розвивати свої наступальні дії після Авдіївки? Яким ви бачите задум російського генштабу? Безумовно, головна мета Росії полягає у виснаженні України та досягненні прориву. Путін сприймає Захід як слабкий на даний момент, що надає йому сприятливу можливість розпочати сильну атаку. Очевидно, що якщо сторона не має достатньої кількості боєприпасів і живої сили, вона стає вразливою до атак, оскільки її слабкістю користується противник. З українського боку ми не допомогли собі так довго утримуючи позиції, особливо в таких місцях, як Авдіївка. Це рішення обійшлося нам дорого з точки зору ресурсів, які могли бути краще використані на більш стратегічно підготовленій позиції вздовж прямої лінії. Утримання такої оточеної позиції, як Авдіївка, вимагає значно більше сил і засобів, ніж оборона прямої лінії. Росія, безсумнівно, продовжуватиме тиснути і використовувати всі наявні ресурси, особливо з огляду на майбутні вибори в Москві, де Путіну необхідно продемонструвати успіх не лише в одному місті, а й по всій країні, щоб підтвердити весь свій бойовий план. Тож це критичний момент як для України, так і для Росії. Бачимо, що лінія фронту надзвичайно активована на Куп'янському напрямку, Донеччині та півдні України. Який напрямок ворог може використати чи намагатиметься зробити стратегічно-наступальним? Важко передбачати з двох причин. По-перше, це залежатиме від їхнього успіху. Пам'ятайте, що російська доктрина полягає в закріпленні успіху. Тому їхня стратегія, швидше за все, полягатиме в тому, щоб оцінити, яка з областей, на які вони посилено тиснуть, виявиться найбільш вразливою. Вони не лише атакують, а й розвідують слабкі місця. Яку б ділянку росіяни не визнали найслабшою, вони посилять її додатковими боєприпасами і живою силою, щоб утримати тиск і, можливо, прорвати лінію оборони. Де ворог може концентрувати свої ресурси? Куп'янськ чи південь України? Знову ж таки, на даний момент важко зробити остаточну оцінку. Хоча ми маємо доступ до розвідувальних даних про дії Росії, важливо визнати, що українська сторона в кінцевому підсумку визначає напрямок російської атаки. Якщо українські сили утримають свої позиції, Росія може продовжувати свою поточну стратегію. Однак, якщо будь-яка ділянка української оборони почне давати тріщину, як, наприклад, ситуація в Авдіївці, Росія, швидше за все, зосередить свої зусилля саме там. Наразі передчасно говорити про те, чи посилить Росія свої атаки на конкретній ділянці. Значний тиск спостерігається в багатьох регіонах, зокрема на півдні біля Маріуполя та на західному фронті біля Авдіївки. Може знадобитися ще близько двох тижнів, щоб оцінити, наскільки ефективно тримається українська оборона на цих ділянках, перш ніж ми зможемо визначити, де Росія сконцентрує свої зусилля. Важливо визнати, що передбачити дії Росії складно доти, доки вона не визначить сфери свого успіху проти України, на які вона орієнтуватиметься у своїй стратегії. Якщо говорити про асиметричні дії з нашого боку, на яких би напрямках нам було б варто зосередитися? Безумовно, першочерговою ціллю стратегічного значення є Кримський міст. Його руйнування порушило б транспортне сполучення з Кримом, змусивши Росію покладатися на морські або сухопутні шляхи, що створює логістичні проблеми. Крім того, будь-які затримки через пошкодження залізничних мостів ще більше ускладнять пересування росіян. Хоча асиметричні дії можуть бути ефективними, особливо для зриву операцій противника, я скептично ставлюся до їхнього безпосереднього впливу на лінію фронту проти повних ресурсів і можливостей Росії. Асиметричні дії часто вимагають ракет більшої дальності і більшої кількості морських безпілотників, які можуть бути важкодоступними. Асиметричні дії справді мають силу лише тоді, коли вони безпосередньо пов'язані з операціями на передовій. Просто націленість на тил може не дати бажаного впливу на фронті, якщо вони не будуть виконані зі стратегічною винахідливістю. Приклад Другої світової війни ілюструє стратегічну цінність виведення з ладу ключових промислових об'єктів, таких як електростанції, через підрив німецьких дамб, а також заводів з виробництва шарикопідшипників, оскільки вони є важливими для ворожої техніки і мобільності. Сьогодні підрив виробництва електронних мікросхем міг би аналогічним чином обмежити можливості ворога, але доступ Росії до цих компонентів з-за кордону ускладнює такий підхід. Санкції відіграють вирішальну роль в обмеженні боєздатності Росії, націлюючись на основні поставки, такі як артилерійські боєприпаси. Зрештою, добре підготовлений особовий склад і оволодіння основними можливостями артилерії і безпілотників залишаються незамінними компонентами нашої оборонної стратегії. Ці основи в поєднанні з інноваційними підходами необхідні для ефективного протистояння російській військовій потузі. Щоденно гинуть сотні російських військових, збивається ворожа авіація, противник починає перегруповуватися, відбувається зміна у військових округах РФ. Що це може означати? Є відчуття, що настає новий етап російсько-української війни. Як би ви охарактеризували? З російського боку очевидно, що вони швидко навчаються, адаптуються і розвивають свої стратегії ведення бойових дій темпами, що випереджають темпи українського Генерального штабу. Їх ефективність у впровадженні цих змін не викликає сумнівів. Однак, як я вже наголошував раніше, Україна має знайти спосіб перехитрити росіян у стратегічному плані. Створення невизначеності та руйнування їхніх тилових позицій виявилося ефективним способом змусити їх відступити, як це сталося в Ізюмі. Навіть добре підготовлені війська втекли, зіткнувшись з такою ситуацією, вони просто сідали на велосипеди і їхали геть. Коли росіяни усвідомлюють, що їх обійшли з флангу, вони стають вразливими і з більшою ймовірністю можуть втекти. Небезпека полягає в тому, що росіяни можуть зіткнутися із Силами оборони в лоб у звичайній битві радянського зразка. У таких сценаріях чисельна перевага росіян, більші запаси боєприпасів і загальна перевага в техніці роблять їх сильнішими за Україну. Тому вкрай важливо переглянути наш підхід до цього конфлікту і розглянути альтернативні стратегії. Продовження протистояння з Росією з використанням тієї ж тактики, яку вона застосовує проти нас, призведе лише до подальших відступів з нашого боку. Важливо мислити інноваційно і застосовувати тактику, яка зосереджена на вразливих місцях для Росії. Нові військові округи. Я не думаю, що за цим стоїть чітка логіка. Мені потрібен час для вивчення і розуміння наслідків деяких російських змін. Схоже, що вони намагаються впроваджувати інновації та вести війну на новому рівні, але їхні точні наміри поки що незрозумілі. Якою буде весняно-літня кампанія? Чи наважиться ворог відкрити додаткові ділянки фронту, зокрема у Білорусі? Невідомо. Ніхто до кінця не розуміє ситуацію через різні поточні фактори. Генерал Сирський та його нова команда мають на меті змінити підхід до ведення бойових дій, що є першою змінною. Якщо їм це вдасться, це може призвести до зміни динаміки конфлікту. Однак без таких змін існує ризик або тупикової ситуації, або подальших територіальних втрат для України. Друга змінна - це те, чи буде створена належна система підготовки українських військових, оскільки наразі вона відсутня. Покращена підготовка може значно підвищити якість українських військ та їхню ефективність у бою. Третя змінна стосується підтримки з боку Європи та США, зокрема, фінансової допомоги. Якщо конгрес виділить кошти, українські війська отримають доступ до більшої кількості боєприпасів та ресурсів, що покращить їхню боєздатність. Четверта змінна - це Білорусь. Поки що вона залишається незалежною, насмілюсь навіть так її охарактеризувати. Цього року відбудуться вибори, і ми не знаємо, що може змінитись у голові Лукашенка. Звичайно, ми знаємо, що його переоберуть, тому що виборів як таких не буде. Там цей процес відточений на зразок Росії. Просто він стане президентом набравши 147% голосів, як би смішно це не звучало. Втім, ми не знаємо, чи після переобрання, він і надалі буде бігати на задніх лапках перед Путіним, чи все ж діятиме по своїй волі і в такому разі з півночі загрози як такої більше не буде. Потрібно дивитися на кожну з цих змінних і тестувати їх. І, безумовно, суспільство має запитувати, які зміни відбудуться в армії, тому що немає сенсу змінювати всіх командирів і призначати нових. Якщо після приходу нових командирів нічого не зміниться, якщо вони продовжуватимуть робити те ж саме, то, можливо, і не варто було здійснювати таку ротацію, тому що потрібного результату не буде. Тому Захід зараз буде зосереджений на тому, чи спостерігається позитивна динаміка після приходу нового командування в напрямку західного способу ведення бойових дій та західного способу вишколу  бійців, а не продовження реалізації наслідків радянської спадщини. Днями відбулася зустріч європейських лідерів у Парижі, президент Франції пообіцяв зростання військової підтримки. Наскільки Україні реалістично чекати, наприклад, військової допомоги особовим складом від наших європейських друзів? По-перше, давайте уточнимо, що в цій ситуації нічого особливо нового немає. Це просто ще один крок вперед по тій же траєкторії. Визнання Макроном загрози для Європи є радше політичним маневром, спрямованим на зміцнення власного іміджу на фоні Шольца та впливу в Європі, аніж справжнім занепокоєнням щодо України. Будь-які передбачувані "нові" дії або підтримка з боку Франції могли бути надані ще кілька місяців тому, що підкреслює політичний характер його заяв. Варто зазначити, що французька допомога часто не виправдовує очікувань, і ця тенденція має стримувати будь-який ажіотаж щодо чергових обіцянок. У той час як деякі північноєвропейські країни, такі як Естонія, Фінляндія та Польща, роблять відчутні кроки для вирішення ситуації, багато інших європейських країн далеко не усвідомлюють усієї серйозності загрози, з якою вони зіткнулися б без американської підтримки. Заявам Макрона бракує необхідної сили та енергії, щоб продемонструвати справжню прихильність. Якби він був справді серйозно націленим, ми б уже давно побачили розгорнуті французькі війська на українській землі. Однак його риторика свідчить про те, що він більше говорить, ніж діє. Серйозні країни надають перевагу діям, а не розмовам, тоді як підхід Макрона, схоже, побудований на риториці, а не реальних зусиллях. Щодо Організації Об'єднаних Націй, важливо визнати її обмежену ефективність та вплив. ООН нині - це просто якийсь базар, за яким стоїть стільки ж енергії, скільки за будь-якою мережею супермаркетів у Європі. На жаль, це ті ж слова без дій. Так само і Європейський Союз ще не до кінця усвідомив нагальність ситуації і не вдався до рішучих заходів. Таким чином, незважаючи на риторику і дискусії, мало що вказує на суттєві зміни або значущі дії. Відсутність конкретних кроків, таких як розгортання військ в Україні, свідчить про те, що нинішня ситуація більше характеризується розмовами, а не реальними трансформаціями.
we.ua - На фронті критичний момент не тільки для України, але й для РФ, - полковник Грант
Час для справжніх переговорів ще не настав, - Фейгін
Населення РФ, я думаю, чекало від московського фюрера аналізу нових напрямних, а він говорив про все що завгодно, набивши це політологічною ватою, але не про ключове, наприклад, про свій план виходу з агресії проти України. Мабуть, було декілька версій цього докладу, включати чи не включати якісь гострі пункти, особливо з приводу війни в Україні та якихось питань, що пов'язані з міжнародним порядком денним. Всі чекали, що щось прозвучить у контексті  Придністров'я. Були для цього деякі підстави, тому що Кремль свідомо нагнітав таку обстановку. Таке не вперше відбувається, що очікування обмануті - у доброму чи поганому сенсі, це вже кому як. А це виглядало як звичайна передвиборча промова напередодні так званих виборів 17 березня, як звіт про зроблену роботу. Тобто пішли по м'якшому варіанту, а що слугувало цьому причиною, складно сказати. Мені здається, що вирішили тему війни не робити центральною, а спокійно пройти два з половиною тижні, що залишилися до формального дня Х, голосування за фюрера, яке, зрозуміло, буде підмінено. Оголосять результат 70% явки та 85% підтримки Путіна, тому вирішили не заморочуватися і чисто бюрократично пройти цей момент.  Хоча хтось скаже: а навіщо треба було призначати цей виступ у високосний день, 29 лютого, який буває раз на чотири роки? Ми знаємо, що для Путіна місяць лютий якийсь такий важливий, бо він убив Нємцова у лютому, убив Навального у лютому, почав війну з Україною у лютому. Путін же міг це провести 1 чи 2 березня, тобто була обрана дата, хто вірить у нумерологію, можливо, невипадково, ми припускаємо це. Але з усім тим обмежилися чисто бюрократичним набором, це таке невелике стравлювання пари, бо в цілому Путін переконаний, що все йде більш-менш добре. А ешелони у рефрижераторах російських солдатів Путіна якось не печуть? В принципі, ми не бачимо якогось соціального відгуку, а якщо виходять люди, то їх просто пакують на 5-7 років. Ну, звичайно, тому Путін і не відчуває загрози та небезпеки від цього фактору витрат війни, тобто значної кількості загиблих військовослужбовців, втрат особового складу. Цього зворотного зв'язку не виникає, а сам він не буде педалювати цю тему, аби її вирішувати чи стримувати якимось чином. Якщо народ не обурюється, то в принципі все йде більш-менш нормально. Посудіть самі, на другу річницю війни Зеленський виступає і говорить про 31 тисячу загиблих українських військових і у мінімум 5 разів більше загинувших росіян. Я думаю, що співвідношення правильне. Хтось сперечається, точна ця цифра чи неточна, однак співвідношення цілком реальне. Крім того, західні джерела малюють ту ж саму картину. А що про втрати говорили з російських джерел? Ось одну єдину цифру втрат озвучив Шойгу у вересні 2022 року - 5900 осіб. Після того жодного разу ні одна цифра не називалася. Чи випадково це? На мій погляд, зовсім невипадково. Тобто тема втрат відведена з порядку денного, жорстко притискається, щоб вона не звучала ні у якому вигляді. Дивіться, нещодавно застрелився якийсь z-блогер, як завжди ідіот, такий бородатенький, з "ДНР", з позивним Морз, чи Морс. А чому застрелився? Бо свої затравили через те, що він сказав, що Авдіївка - це безглузда витрата 16 тисяч життів. Він повторив цифру, яка звучала і з американських джерел щодо офіційних втрат. Зазначивши, що Авдіївка – кладовище мобілізованих. І все, його довели, він повісився. Думаю, що там рука Луб'янки також якусь роль зіграла. Можливо, не напряму, але так чи інакше. Цього Морса, чи Морза, полоскав сам Соловйов. Відповідно, це пряма методичка, пряма установка, що про втрати не говоримо, втрат взагалі не існує. Ця тема ні у якому випадку не має бути мейнстримною (основною). Якби ця тема виникала у Росії й на неї треба було б реагувати, то звісно, що вони якось щось би робили. Якщо народ сам не вимагає відповідей за ці дворічні втрати, ще й невідомо, скільки загине, то навіщо йому самому підіймати цю тему. Росіяни активізувалися по лінії фронту, це не тільки Донецький напрямок, можна чекати пожвавлень на півдні України, де жорстка та непроста ситуація. Західні аналітики говорили, що Путін готує собі символічні моменти до перепризначення, але бачимо серйозне розгоряння весняно-літньої кампанії. Я думаю, так. Під цим є підстави. Для Путіна важливо демонструвати військові успіхи, але це все відбувається на фоні цього розброду та хитання серед союзників України, зокрема у США. Ми прогнозували, що виборча кампанія до листопада 2024 року у США не тільки вплине на єдність рядів, послідовність, безперебійність допомоги Україні. Ці зобов'язання союзники взяли на себе самі, а не те, що Україна щось виторгувала. Вони самі це продекларували, наприклад про F-16,  ATACMS, 155-мм боєприпаси. А 1 млн боєприпасів? Якщо ви взяли зобов'язання, щось сказали, то робіть це. А що подумають інші союзники? А Трамп у штаті Південна Кароліна під час промови заявив такі речі, які бентежать європейських союзників. Це виходить, що США йде з ролі гаранта, захисника, головної західної держави, лідера вільного світу? Цікаво. Якщо дійсно так, то напевно це тоді вплине не тільки на Україну, а й на європейських та інших союзників по всьому світу. Цитата: Якщо вони не можуть у конгресі домовитися, щоб надати кошти, підкреслю, що мізерну кількість коштів, порівнюючи, що витрачається на інші програми у США, то це свідчить про слабкість, ніяк не про силу цього основного гаранта, основного союзника України, а також головної країни НАТО. Тому на цьому фоні у Путіна наснага, яку він десь приховує, а десь ні. У Кремлі можуть думати, що зараз сприятливий момент для якоїсь атаки по широкому фронту або на окремих його ділянках, аби досягнути позиційного успіху поки все те, що відбувається у США, не закінчиться. До листопада ще 8 місяців, за цей час ще багато що відбудеться. Напевно, свої плани кремлівське керівництво пов'язує з цією ситуацією. Навіщо було прибирати Навального? Я схильний вірити версії, яку сам озвучив до того, як її висловив ФБК (Фонд боротьби з корупцією). У своєму виступі Марія Певчих (російська журналістка-розслідувачка), це така важлива фігура всередині системи команди Навального, заявила, що готувався якийсь обмін. Я вірю, що Захід намагався Навального обміняти,  витягнути з російської в'язниці. Чому Путін його вбив? По-перше, він всіх убиває. Навального вони намагалися вбити у 2020 році, коли труїли його "Новачком". На помсту вони вбили Пригожина. Вони вбили багато інших людей. Чому ж їм не вбити Навального на випередження? У в'язниці він би не зміг мати вплив, а якби він опинився на волі у Європі чи Америці, хтось би міг за нього поручитися? Якою б була його біографія і який виклик він би кинув Кремлю? Це питання не страху, так вони бачать рішення питання. Всі проблеми вони бачать як цвяхи, які треба забити молотком, а іншого бачення у них нема. Щобільше - вони не бояться наслідків. Раніше вони якоїсь побоювалися, кружляли, а зараз провели вибори так, як провели, навіть свого ж кандидата Надєждіна, якого висунули, взяли та не допустили до виборів, хоча він був абсолютно контрольований. Вони навіть у цьому питанні вирішили перестрахуватися. Так чому ж їм було не перестрахуватися у питанні головного опонента Кремля? Навальний дійсно був антисистемним політиком. Ми всі розуміли, що вони живим його не відпустять, вони над ним багато знущалися. Але ж свого часу вони випустили Ходорковського, який більш-менш сидів тихо. Справа не у тому, що тихо, бо Ходорковського випустили все-таки в інший час, режим був іншим. Зараз ми маємо справу майже з закінченою тоталітарною системою. Нагадаю, у кінці 2013 року Ходорковського формально амністували. Це було зроблено у моменті, коли у Москві треба було щось зображати з Олімпіадою, ще тоді авторитарний, персоналістський режим Путіна боровся за деякі відносини з Європою, союзниками, партнерами. Зараз після війни, після пів мільйона загиблих - який сенс щось зображати? Я добре собі уявляю розмову Патрушева, який є головним протагоністом (головна роль, - ред.) всіх цих жорстких заходів, та Путіна у спорі з Вайно, головою адміністрації президента РФ, та Кирієнком, першим заступником, що відповідає за внутрішню політику: а чого нам боятися, ми й так воєнні злочинці, але, вбивши людину, ми вирішили проблему. І це свідчить, що раніше з Ходорковським вони зображали. Я припускаю ту логіку, що Ходорковського випускали, вважаючи, що він не є небезпечним, бо олігарх, людина з системи, мільярдер, єврей – неконвенціональна (незвична, - ред.) фігура для широких мас населення. Тобто загрози не становить. Напевно, зараз Ходорковського не випустили б. Якщо згадати Сталіна, то ви знаєте, що він Троцького відпустив, який потім далі до Мексики поїхав. Зауважте, тоді система катастрофічно змінилася після низки подій: 17-й з'їзд, вбивство Кірова, знищення правотроцкістської опозиції та інших груп. Змінилася система - з'явилися нові завдання. Я веду до того, що всередині системи також є дрейф. Звичайно, за Сталіна була тоталітарна система зразка кінця 1920-х чи 1930-х років, різниця там невелика, але масові репресії давали можливість розв'язати собі руки остаточно. Путін перейшов в іншу іпостась, тепер йому не треба нічого зображати, бо на фоні війни все тьмяніє. Одна смерть Навального перетворюється на звичайний одиничний прояв на фоні жахливої війни в Україні, яка є ще незакінченою, ця сторінка не закрита. Якщо вони вбили півмільйона, скільки ще вб'ють за наступні два роки - ось про що мова. Тому мені здається, що, відчуваючи цей ступінь, рефлексії стало менше. Ось і все.   За декілька тижнів Путін самопризначиться, ще й з додатком на шиї вбитого Навального, чи прийме це наш прекрасний колективний Захід? Чи можна виводити РФ з Радбезу через те, що у нелегітимний спосіб захоплена влада в Росії? До вбивства Навального скоріше домінувала версія, яка й залишиться, - просто не реагувати. Я не думаю, що ми почуємо від офіційних осіб, наприклад, від Білого дому у Вашингтоні чи від президента Макрона пряму артикуляцію теми виборів та їхніх наслідків із закликом не визнавати Путіна легітимним президентом. Чому? Вони тоді, гадаю, і тепер не знімуть обґрунтування у вигляді того, що, якщо ми не визнаємо його легітимним президентом, то як ми будемо вести переговори про мир? Вони не вважають його легітимним, бо прекрасно знають, що являють собою вибори в Росії, але для них методологія реальної політики набагато більш прийнятна з огляду на вибір засобів реагування. Путін являє собою суттєву загрозу для Європи, тому злити вони його не хочуть. Ще восени 2023 року спілкувавшись з радниками Макрона щодо визнання легітимності виборів у РФ, вони сказали, що питання дискусійне. Ми запитали, чи зможе президент Макрон прийняти російську опозицію як альтернативу самопроголошеному фюреру. І відповідь була – ні. А підтекст був, що навіщо ж злити Путіна. Бо визнавши якусь альтернативу, ти береш на себе відповідальність та ризики, які Захід поки що брати на себе не наважується. Якби це було колективним рішенням, то навіть у Радбезі ООН можна було б щось зробити, але ж нема цієї єдності. Нема єдності ні з питання про з'єднання якихось європейських армій в Україну, нема єдності з постачання озброєння. Подивіться на дискусії між Шольцем та Макроном. Нема однозначної єдності щодо допомоги до переможного кінця, яку оголошувала американська адміністрація. Нема єдності, і це головна проблема. Для того щоб не признати нелегітимними вибори, і похідна від цього рішення – почати діяти, має бути загальна єдність та позиція, які зараз неможливі. У Другу світову війну з уже близьким крахом фашистської Германії союзники готові були вести переговори, але не з Гітлером, а з Гіммлером. Щодо можливих перемовин, то у Кремлі могли б відправити непублічну делегацію до якихось Кайманових островів чи на інші острови? Дивіться, ці всі перемовини чи дистанційні відносини зав'язані на давньому зв'язку та симпатії Москви, а вони пов'язані з Трампом. Трамп сам заявляє про готовність та можливість домовитися з Путіним за 24 години з питання України. Особисто я не розумію, що під цим передбачається, тому що Трамп теж має обмежувач, на який він піти не може через низку різних важливих причин. Він же виходить з можливості домовитися у вигляді компромісу, тобто компроміс як інструмент - тобі 20, мені 80. Путін ніколи так не домовляється, він завжди вимагає 100%. Це його зовсім інша тактика. Компроміс – це міжнародне право, яке Путін заперечує. Трамп при всіх до нього претензіях та його ексцентричності, чесно кажучи, правила розуміє, однак у політиці інша ціна питань, ніж у бізнесі. І мені здається, вони не домовляться, тому час для справжніх переговорів ще не настав. Москва буде чекати сприятливих для себе результатів виборів у США. А чи буде можливість домовитися - подивляться. Але з точки зору України ситуація, скажімо, для неї самої не змінюється, а у зовнішньому контурі - погіршується. Але знову ж таки все буде залежати від тих можливостей, які виникнуть, а вони не є передбачуваними у зв'язку з виборами у США. Я залишаю якийсь відсоток, що Трампу не вдасться перемогти на виборах.   Кремлем завжди успішно використовувалася енергія мас. Трамп може і не перемогти, але може створитися така ситуація хаосу, зокрема на вулицях у США, - згадайте цирк зі штурмом Капітолія. Взагалі непередбачувано. Тут уже в американській пресі в окремих виданнях пишуть, що у демократів теж є свій план, який співставний зі штурмом Капітолія на випадок перемоги Трампа. Тобто хвилювань не уникнути ні в одному, ні в другому випадку. Це також треба розуміти. Є елемент реваншу. Республіканці, які можуть досягнути успіху, тобто перемога Трампа на виборах у США, цілком можуть шукати сатисфакції, помсти за те, що відбулося на виборах у 2020 році та з пов'язаним до того штурмом Капітолія. Ми не можемо точно сказати, як це сприйме американське суспільство, подолає чи ні цей розкол через перемогу Трампа, бо саме він розкольник. Прямо скажемо, що перемога Байдена, якби він залишився на другий термін, не викликала б таких наслідків, які може викликати повернення Трампа. Передбачити не берусь, бо це пов'язано з процесами, що йдуть глибоко всередині американського істеблішменту, який боїться приходу Трампа. Можливо, Верховний суд його зніме чи ще щось відбудеться, хоча я думаю, що це питання залишиться на розсуд виборців. Думаю, що саме тут американська демократія все одно працює. Напевно, ближче до літа ми зрозуміємо, куди буде рух, яка динаміка виборчої кампанії, у кого більше шансів. І з цього будуть виходити наслідки для всіх гравців, також і для війни в Україні та для багато чого ще, тому треба почекати. Кремль використовує всі важелі. А щодо окремих заяв, то я б не надавав їм стільки уваги, бо важливими є дії та стратегії, які Кремль тримає. І це полягає у тому, щоб тиснути всіма можливими способами, змусивши Захід здати Україну. Примусити київське керівництво до початку перемовин з Москвою, прийняти якісь окремі умови, а це можливість використання важелів тиску не тільки в самій Україні, а й на Заході. І у цьому сенсі про спікера палати представників, трампіста Джонсона, вже зараз починає фігурувати досить дивна інформація про його зв'язки з бізнесом чи бізнесовими особами. З Тульським заводом. Так, треба почекати та подивитися. У будь-якому випадку я не можу уявити, що Москва не діє, не використовує всі важелі для досягнення своєї цілі. Вони завжди діяли через свою агентуру, довірених осіб, бізнес та інші джерела. Інакше ми ніколи не пояснемо перверсії (патологічне відхилення від норми, - ред.), які відбуваються з Ілоном Маском, бо неможливо це пояснити якимись нормальними категоріями. Чому людина, яка займалася технологіями та бізнесом, раптом лізе у політику? Навіщо це йому? Він не має інших справ, окрім Криму, Путіна та всього іншого? Завжди у всіх випадках вилізе інформація, що тут щось було нечисто, що виникли якісь зв'язки, насамперед матеріальні, які впливали на політичні питання, зміну позиції, створення союзів. Всередині цього публічного політичного класу США є елементи, які влаштовують Москву, насамперед серед ізоляціоністського консервативного середовища республіканців. Тобто це ізоляціоністське "перш за все Америка" знімає з себе лідерство у західному світі. А Москва ці речі дуже добре відчуває і знає, куди треба натискати. Ми у будь-якому випадку в цьому переконалися. Подивіться, як за ці два роки війни сильно змінювалася ситуація з підтримки України, морально-політичним кліматом у взаємодії Москви з її окремими довіреними елементами. Москва не зупинитися і продовжить діяти у цьому напрямі.
we.ua - Час для справжніх переговорів ще не настав, - Фейгін
Путін може спробувати взяти НАТО "на слабо"
Цього разу приводом для таких дій, за словами Путіна, може стати намір країн НАТО відправити військових в Україну. Що робитиме Захід? Найбільш оптимально було б давати відповідь Росії робити маленькими кроками, у тому числі йдучи до того, про що вголос розмірковує президент Макрон, тобто до посилення України аж до розміщення окремих військовослужбовців на її території. Але робити це маленькими кроками, без великого ривка, на які, звичайно, ніхто не реагуватиме ядерною дубинкою. Читайте також: Микола Княжицький: Макрон налякав Путіна Однак якщо солдати НАТО прибудуть на територію України, то Росія буде здатна завдати по них ракетного неядерного удару. Але не по території ЄС. Принаймні поки що. Втім, Путін може готувати (і це вже обговорюється) нову стадію війни, а саме відкриття нового фронту на території країни-члена НАТО. Але це вже буде інша історія, яка не буде стосуватися України. Поки що це прогнози, які далекі від втілення. Якщо росіяни знайдуть причину для війни, тобто створять casus belli, то, звичайно, тоді вони стрілятимуть ракетами по території НАТО. І в цьому вже ніхто не сумнівається. Але в Європі є засоби ППО, ПРО – одні будуть обстрілювати, інші – відбиватися. Все, як в Україні. Але Путіна поки що стримує, по-перше, невирішене питання з Україною, тому що усі сили, засоби та ресурси відтягнуті на фронт в Україні. Бо для відкриття другого фронту Путіну потрібні або додаткові резерви та згортання війни високої інтенсивності в Україні. Читайте також: ЦРУ переконує: ядерного удару з боку Росії не слід очікувати По-друге, Путін, навіть не маючи достатніх резервів, може вичікувати вдалого політичного моменту, коли найслабший удар у чутливе місце в НАТО в критичний момент може принести йому перемогу. Причому перемогою вважатиметься не скільки факт окупації країн-членів НАТО, а демонстрація відсутності адекватної відповіді Альянсу на російську агресію. Якщо Путін використає момент, наприклад, під час президентських виборів у США чи інших, або ж розпалить внутрішній конфлікт між внутрішніми силами у Польщі, то він може піти на авантюру. Такі моменти можуть скластися, і навіть не маючи належних резервів сил і засобів він може піти на авантюру, щоб скористатися моментом, який більше може не повторитися. І тоді Путін може застосувати сили, які матиме на той момент. До того ж тут теж може бути нова погроза ядерною зброєю – спочатку інтервенція, а потім погрози застосування ядерної зброї, аби не отримувати відповіді та паралізувати свого противника. Тобто Путін може спробувати взяти НАТО "на слабо". Джерело Про автора. Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва, експерт з питань зовнішньої та внутрішньої політики України Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
we.ua - Путін може спробувати взяти НАТО

Ця ж новина в інших джерелах:

Громадська організація «Справа Громад»
Місія Справи Громад - це підтримка нашого війська. Запорука перемог на фронті – підтримка армії в тилу! Зараз знову, як і у 2014 році, армія потребує нашої єдності в питаннях допомоги! Починаючи від базових речей, таких як одяг, і закінчуючи високоточним обладнанням, таким як комплекси оптико-радіо-електроного спостереження, наша спільнота закуповує і поставляє у війська все необхідне, чим формує нову, досконалішу армію! В цьому процесі ми, Справа Громад беремо на себе всі рутинні процеси від “зрозуміти що треба військовому, щоб бити ворога” і закінчуючи врученням йому ключиків від омріяної техніки! Проте, цей шлях ми можемо подолати тільки за однієї умови: лише разом з вами!
we.ua - Громадська організація «Справа Громад»
Кількість виборців, які не схвалюють роботу Байдена на посаді президента США, досягла рекордних 47%, - опитування
Про це повідомляє The New York Times з посиланням на результати опитування Times/Siena. Опитування, проведене Сієнським коледжем на замовлення New York Times, показало, що Байден із 43% підтримки серед виборців по усій країні відстає від Трампа з 48%. Згідно з результатами опитування, лише кожен четвертий виборець (24%) вважає, що країна рухається у правильному напрямку, і більш ніж удвічі більше виборців заявили, що політика Байдена завдала їм особисто шкоди. Опитування показало, що серед тих, хто вважає, що країна рухається в неправильному напрямі, 63% заявили, що проголосують за Трампа. Окрім цього, опитування показало, що більшість виборців вважають, що економіка США перебуває у скрутному становищі. Рейтинг схвалення Байдена становить 38%, а у Трампа показники кращі - 44% прихильників. Відсоток виборців, які не схвалюють обох кандидатів, склав 19%, але серед них Байдена сприймають дещо краще, з різницею в 7% між Байденом (38%) і Трампом (45%).  Як зазначає Times, ця різниця є суттєвою: кандидат, якого менше ненавиділи "подвійні ненависники", перемагав на останніх двох президентських виборах. Зокрема, згідно з опитуванням, серед кольорових виборців, які належать до робітничого класу і не мають університетської освіти, Байден лідирує з невеликим відривом - 47% проти 41% у Трампа. Для порівняння, чотири роки тому Байден випереджав Трампа на 50 пунктів. За результатами опитування видання Wall Street Journal, більша частина виборців у США вважає поточного президента Джо Байдена занадто старим для того, щоб балотуватися на другу каденцію.
we.ua - Кількість виборців, які не схвалюють роботу Байдена на посаді президента США, досягла рекордних 47%, - опитування
США та світ стають іншими, – ексголова Міноборони Литви про відповідальність Європи за безпеку
У 2024 році у багатьох країнах пройдуть вибори. Це свідчить про те, що можуть відбутись зміни, які змусять Європу брати відповідальність за безпеку. Повний текст новини
we.ua - США та світ стають іншими, – ексголова Міноборони Литви про відповідальність Європи за безпеку
Орбан назвав єдиний шанс на мир для України
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан вважає, що перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США допоможе закінчити війну в Україні.
we.ua - Орбан назвав єдиний шанс на мир для України
Трамп легко виграв республіканські кокуси у трьох штатах: результати
Колишній президент США Дональд Трамп став на крок ближчий до отримання статусу кандидата на виборах від Республіканської партії
we.ua - Трамп легко виграв республіканські кокуси у трьох штатах: результати
Трамп обійшов Байдена у гіпотетичних виборах – соцопитування
Експрезидент США Дональд Трамп випереджає нинішнього главу держави Джо Байдена в гіпотетичних президентських виборах на 5%.
we.ua - Трамп обійшов Байдена у гіпотетичних виборах – соцопитування
98%. Трамп з величезною перевагою переміг на кокусах в трьох штатах
Експрезидент США Дональд Трамп, який знову хоче балотуватися від Республіканської партії на виборах в листопаді цього року, з величезною перевагою переміг на кокусах в трьох штатах. Про це повідомила у неділю, 3 березня, агенція Reuters.
we.ua - 98%. Трамп з величезною перевагою переміг на кокусах в трьох штатах
NYT провело опитування: Якби вибори президента США проходили сьогодні
NYT провело опитування: Якби вибори президента США проходили сьогодніЗгідно з новим опитуванням NYT, Трамп отримав би 48% підтримки, а Байден - 43%, якби президентські вибори відбулися сьогодні.
we.ua - NYT провело опитування: Якби вибори президента США проходили сьогодні
Понеділок 4 Березня

8

°

Рвані Хмари

3° - 8°

27 %

1015 мм

5.68 м/с

  • 01:00

    4°
  • 04:00

    4°
  • 07:00

    4°
  • 10:00

    5°
  • 13:00

    8°

Що не так з цим дописом?

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил