Тренд пошуку "україна франція"

Українці зіграють з однією з найкращих збірних світу.

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), присутнє на станції, досі не змогло ефективно протидіяти цим планам і навіть продовжує співпрацю з російською ядерною галуззю. Водночас Росатом розширює свій вплив у світі – нарощує портфель закордонних проєктів, укладає десятки нових угод та підтримує залежність Заходу від російських ядерних технологій. У цій статті Еспресо на основі ексклюзивних коментарів експертів Greenpeace висвітлено актуальну ситуацію на ЗАЕС, плани та дії Росатома, вплив Росії на МАГАТЕ і західні країни, а також кроки, які необхідні для запобігання ядерній катастрофі та обмеження атомного монополізму Кремля.Шон Берні, фото: Український кризовий медіа-центрСитуація на ЗАЕС: російські плани перезапуску і зростаючі ризики Запорізька атомна електростанція була захоплена російськими силами 4 березня 2022 року. Відтоді станція зазнала системних порушень безпеки та відсутності належного обслуговування. Шон Берні, старший ядерний спеціаліст Greenpeace, описує становище ЗАЕС як надзвичайно небезпечне: "Атомну електростанцію можна охарактеризувати як таку, яка перебуває на межі прірви – у будь-який момент відмова систем безпеки чи охолодження може призвести до ядерної катастрофи", – попереджає експерт в коментарі для Еспресо. Він зазначає, що з початку окупації ЗАЕС уже дев'ять разів повністю втрачала зовнішнє електроживлення, переходячи на аварійні дизель-генератори. Це стається через обстріли росіянами електроліній, які з’єднують станцію з енергосистемою України. До війни ЗАЕС мала до десяти ліній електропередач для зовнішнього живлення систем безпеки, нині ж у розпорядженні – лише дві (основна 750 кВ і резервна 330 кВ). Ворог цілеспрямовано б’є по ним із артилерії та дронів, щоб знеструмити станцію. Поліна Колодяжна, керівниця програмної діяльності Greenpeace Україна, розповідає, що росіяни свідомо створюють загрозу ядерного інциденту:"Вже було декілька випадків, коли станція була знеструмлена, і вони використовували дизель-генератори для підтримки систем охолодження", – каже вона. Запасів пального для генераторів вистачить лише на кілька діб безперервної роботи, тож тривала втрата зовнішнього електропостачання може призвести до аварії. Наразі всі шість реакторів ЗАЕС перебувають у стані холодної зупинки (припинили виробництво електроенергії з вересня 2022-го). Це дещо знижує негайні ризики, адже ядерне паливо в активних зонах охололо, і в разі зупинки охолодження потрібно більше часу, щоб воно розігрілося до температури плавлення. Однак із кожним днем окупації обладнання станції деградує через брак техобслуговування. Greenpeace наголошує, що 3-річна відсутність належного догляду та експлуатації призвела до зношення критичних систем ЗАЕС. Також гостро постала проблема нестачі кваліфікованого персоналу: "Багато людей покинуло станцію під час окупації. Деякі працівники досі в полоні – ті, хто відмовився співпрацювати з окупантами", – зазначає Поліна Колодяжна. За її словами, нинішній склад персоналу не забезпечує безпечної роботи такого об’єкта, а навчання нових кадрів "на місці" в умовах окупації тільки підвищує ризики. Не менш критична ситуація з охолодженням реакторів. Після того як у червні 2023 року росіяни підірвали Каховську ГЕС, ЗАЕС втратила головне джерело води для систем охолодження – охолоджувальне водосховище, заповнюване з річки Дніпро. Російська сторона поспіхом бурила свердловини й будує тимчасові насосні станції, але цього явно недостатньо. "Після підриву Каховки води недостатньо для охолодження. Хоча вони пробурили скважини, але очевидно, що цієї води все одно замало", – пояснює Колодяжна. Представник МАГАТЕ також визнав, що без Каховського водосховища станція не має належного охолодження і для роботи в нормальному режимі потрібні на порядки більші об’єми води, ніж у холодному простої – швидкого вирішення цієї проблеми немає. Це означає, що перезапускати реактори фактично нема на чому охолоджувати, що загрожує перегрівом ядерного палива. Попри всі ці фактори, Росатом не полишає намірів перезапустити ЗАЕС. За даними Greenpeace, російське керівництво планувало запустити один з реакторів до 40-річчя пуску першого енергоблоку, але міжнародний тиск завадив цьому сценарію. Втім, на початку 2024-го такі плани з’явилися знову. "Перші сигнали про плани поновити роботу реакторів ми зафіксували в січні 2024 року", – зазначає Шон Берні. Відтоді Greenpeace уважно стежить за будь-якими приготуваннями окупантів.У травні 2025 року аналітики Greenpeace виявили масштабне будівництво нової лінії електропередач на окупованому півдні: від Маріуполя (Донецька обл.) до Бердянська й Мелітополя (Запорізька обл.) прокладається близько 90 км ЛЕП у напрямку Запорізької АЕС. Супутникові знімки Planet Labs підтвердили встановлення приблизно 300 високовольтних опор протягом лютого–травня 2025 року.Planet 6 червня 2025, фото: GreenpeaceЦе пряма вказівка, що Росія хоче під’єднати ЗАЕС до своєї енергосистеми Ростовської області, відірвавши її від української енергомережі. "Це одні з перших прямих доказів того, що Росія просуває свої небезпечні й незаконні плани з перезапуску найбільшої в Європі атомної станції", – заявив у травні Шон Берні. Український уряд офіційно протестував в МАГАТЕ проти цього будівництва, назвавши його грубим порушенням суверенітету України та явною ознакою наміру запустити ЗАЕС без дозволу Києва. Росіяни не приховують своїх намірів. Гендиректор Росатома Олексій Ліхачов на зустрічі з Рафаелем Гроссі 6 червня 2025 року прямо заявив, що "підготовлений комплексний багатоетапний план поетапного введення станції в експлуатацію, який зараз погоджується в уряді та з оператором мережі". Тобто план перезапуску реакторів фактично затверджується на найвищому рівні в Росії. Щобільше, Ліхачов похвалився, що вже будується плавуча насосна станція продуктивністю до 18 тис. м³/год для розв’язання проблеми водопостачання на ЗАЕС. Це мало б забезпечити охолодження у разі запуску блоків, адже після знищення Каховського водосховища штатна система охолодження порушена. Таким чином, підготовчі роботи йдуть повним ходом. За даними місцевих джерел в окупованому Енергодарі, в останні місяці окупаційна адміністрація активно набирає персонал на ЗАЕС, проводяться навчання і тренування персоналу. "Вони постійно здійснюють нові навчання й активно зараз почали набирати персонал на станцію. Ми бачимо тенденцію, що все ж таки вони планують перезапуск", – підтверджує Поліна Колодяжна. Паралельно з цим російські військові перетворили майданчик ЗАЕС на військову базу. Зокрема, зафіксовано розміщення на території станції важкого озброєння, в тому числі реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) та боєприпасів. Як повідомляв Greenpeace Україна, протягом 2023 року кількість РСЗВ на майданчику ЗАЕС зросла – ці установки використовуються окупантами для обстрілів українських міст, прикриваючись "ядерним щитом" АЕС. Таким чином, ЗАЕС фактично стала військовим плацдармом, і будь-який інцидент (вибух, пожежа) на її території може мати важкі радіаційні наслідки.Позиції вогневих точок зі звіту McKenzie Intelligence Services у 2024 році, фото: GreenpeaceЕксперти наголошують: перезапуск Запорізької АЕС в умовах окупації є надзвичайно небезпечним і фактично неможливим без грубого порушення норм безпеки. Greenpeace оприлюднив ключові фактори, які роблять поновлення роботи реакторів недопустимим: Зношеність обладнання: після тривалого простою і відсутності належного обслуговування стан устаткування значно погіршився. Три роки холодної зупинки і консервації пришвидшили деградацію реакторних систем; Нестача досвідченого персоналу: більшість кваліфікованих українських фахівців виїхали, а ті, хто залишився, працюють під тиском окупантів. Новонабрані працівники не мають необхідного досвіду експлуатації реакторів;Вразливе енергоживлення: в розпорядженні станції лише одна основна ЛЕП 750 кВ і одна резервна 330 кВ, які постійно під загрозою обстрілів. Станція не має стабільного зовнішнього живлення для систем охолодження;Дефіцит води для охолодження: після втрати Каховського водосховища циркуляція води для охолодження реакторів обмежена свердловинами. В режимі роботи реакторів води потрібно набагато більше, і існує ризик перегріву активної зони; Радіаційні ризики: у разі аварії або пошкодження реактора можливе радіоактивне забруднення територій далеко за межами станції. Україна і Європа опиняться перед новою ядерною катастрофою.Greenpeace підкреслює: Запорізька АЕС є виключно власністю України, і будь-які дії окупантів з її перезапуску – це кримінальний акт, що суперечить міжнародному праву. "Ми закликаємо МАГАТЕ розплющити очі на злочинні плани Росії, заявити, що перезапуск ЗАЕС росіянами неможливий, і не допустити потенційної ядерної аварії", – йдеться в заяві Greenpeace Україна. Шон Берні застерігає, що як тільки реактори знову будуть запущені, ризик зросте багаторазово. "Єдиний фактор, що зменшує безпосередню небезпеку зараз – це те, що всі шість реакторів з вересня 2022-го перебувають у режимі зупинки, і ядерне паливо значно охололо. Отже, якщо охолодження припиниться, для нагрівання палива до температури плавлення знадобиться кілька тижнів", – пояснює він. "Плани Росатома і Кремля щодо поновлення роботи реакторів ЗАЕС означають, що цей часовий проміжок у кілька тижнів скоротиться до кількох годин у разі втрати функції охолодження", – наголошує експерт. Іншими словами, перезапуск поверне станцію в режим, коли будь-яке знеструмлення чи аварія систем охолодження може за лічені години призвести до розплавлення активної зони і масового викиду радіації. Саме тому українська влада і міжнародні екологи б’ють на сполох, закликаючи не допустити запуску Запорізької АЕС до її повної деокупації та повернення під контроль України.Реакція МАГАТЕ: пасивність і підігрування російському наративу Рафаель Гроссі, фото: reutersЗа статутом МАГАТЕ відповідальне за ядерну безпеку у світі, проте його діяльність у ситуації із Запорізькою АЕС викликає все більше критики. З вересня 2022 року, коли Рада керуючих МАГАТЕ ухвалила резолюцію з вимогою до Росії вивести війська із ЗАЕС і припинити всі дії на ядерному об’єкті, пройшло багато часу. Москва проігнорувала цю резолюцію. Натомість, як звертає увагу Поліна Колодяжна, за кілька місяців потому МАГАТЕ навіть розширило співпрацю з Росатомом. У жовтні 2024 року агентство підписало нову угоду з Росатомівською технічної академією – продовжило її статус колаборуючого центру МАГАТЕ ще на чотири роки. Ця угода розширила напрями співпраці, зокрема щодо навчання персоналу в галузі малих модульних реакторів, ядерної безпеки, медицини тощо. Фактично, попри окупацію ЗАЕС і протест України, співробітництво МАГАТЕ з Росатомом триває у штатному режимі. Російська Федерація залишається одним з найбільших членів-донорів агентства і входить до складу 35 держав Ради керуючих, що визначає політику організації. Це забезпечує Москві значний вплив на рішення МАГАТЕ. "Представники Росії є у вищих ешелонах влади в МАГАТЕ, і країна щороку робить чималі грошові внески. Однозначно, вплив є – і великий", – зазначає Колодяжна. На початку червня 2025 року, коли Greenpeace оприлюднив свої докази будівництва нової ЛЕП для ЗАЕС, генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі публічно засумнівався у висновках природоохоронців. Під час візиту до Києва 3 червня він заявив, що не бачить прямих ознак підготовки до перезапуску Запорізької АЕС. "Ми не маємо конкретних доказів, що це частина скоординованого плану з’єднати станцію в той чи інший бік", – сказав Гроссі, коментуючи звіт Greenpeace. Він намагався запевнити, що інспектори на ЗАЕС "не помітили істотних змін" і що "активних приготувань до запуску зараз немає". Втім, вже за кілька днів, після зустрічі з Ліхачовим у Калінінграді, Гроссі був змушений визнати протилежне – дійсно, на окупованих територіях будуються лінії електропередач для потенційного підключення ЗАЕС до російської мережі. Така непослідовність підриває довіру до МАГАТЕ. "Гроссі спочатку казав, що не бачить доказів, що Росія будує ЛЕП, а повернувшись з Росії, говорить, що лінії таки будуються", – коментує Поліна Колодяжна зміну риторики очільника агентства. На її думку, МАГАТЕ сьогодні більше схильне закривати очі на дії Росатома, ніж визнавати реальність, яку фіксують незалежні експерти. Варто зауважити, що присутність місії МАГАТЕ на ЗАЕС з вересня 2022 року має обмежений характер. Інспектори агентства фактично перебувають під контролем окупаційної адміністрації і військових РФ. Вони не мають повного доступу до всіх об’єктів станції і не можуть вільно спілкуватися з українським персоналом. "Їм показують лише окремі фрагменти, немає незалежності, коли вони всередині", – пояснює Колодяжна. Отже, звіти МАГАТЕ зі станції є неповними і не відображають усіх проблем. За словами експертки, в грудні 2024 року група інспекторів МАГАТЕ взагалі опинилася як у заручниках на ЗАЕС: планова ротація місії зірвалася після того, як російський дрон атакував колону автомобілів з новими інспекторами, що їхали на заміну. Лише через кілька місяців, у лютому 2025-го, МАГАТЕ вдалося поміняти персонал, і то лише за маршрутом через територію Росії та окупований Крим, на чому наполягла Москва. Таким чином, агентство пішло на порушення українського суверенітету, погодившись на вимоги Кремля щодо маршруту. "МАГАТЕ довелося їхати на ЗАЕС через Росію, тим самим легітимізувавши окупацію", – наголошує Колодяжна. Шон Берні називає такі дії прямою капiтуляяцією перед вимогами Росії: "Ротації місії цього року здійснювалися через Росію та окуповану територію – це порушує суверенітет та територіальну цілісність України... Секретаріат МАГАТЕ на чолі з Гроссі є співучасником цих порушень".Greenpeace відкрито критикує МАГАТЕ і пана Гроссі за недостатню принциповість щодо окупації ЗАЕС. Одним з прикладів називають ситуацію з так званими "атаками дронів" на станцію. Російська пропаганда неодноразово заявляла, ніби українські сили запускають безпілотники для ударів по ЗАЕС, і кожного разу МАГАТЕ невдовзі поширювало заяву з осудом запуску дронів поблизу ядерних об’єктів. "Такі заяви МАГАТЕ ніби підтверджували повідомлення про атаки дронів, надаючи російській версії правдоподібності", – пояснює Шон Берні. Насправді жодних незалежних доказів українських ударів дронами по ЗАЕС немає, наголошує він. Натомість подібна риторика лише грає на руку російській дезінформації. Свіжий приклад: 24 серпня 2025 року (День незалежності України) російська сторона заявила, що український дрон нібито вразив трансформатор на Курській АЕС у РФ, через що один з реакторів знизив потужність. Протягом кількох годин російські держструктури оприлюднили три заяви про цю "атаку", і майже одразу пресслужба гендиректора МАГАТЕ розповсюдила попередження про небезпеку польотів дронів біля атомних станцій. У результаті багато світових ЗМІ (наприклад, BBC) повідомили, що Україна запустила дрон на Курську АЕС 24 серпня. "Не було ані незалежної перевірки дрону, ані згадки про багаторічну російську дезінформацію щодо ядерних об’єктів", – підкреслює Берні. За його словами, російська інформаційна операція спрацювала: того дня міжнародний порядок денний змістився від теми російської загрози на ЗАЕС до вигаданої "української загрози" Курській АЕС – і МАГАТЕ знову мимоволі підіграло Росії своєю риторикою. Ще один важливий момент – "п’ять принципів" безпеки Запорізької АЕС, які Рафаель Гроссі озвучив у травні 2023 року на Радбезі ООН. Ці принципи включають заборону обстрілів станції та її околиць, недопущення розміщення важкої військової техніки на майданчику, забезпечення зовнішнього енергоживлення, охолодження та ін. Гроссі обіцяв регулярно інформувати про дотримання цих принципів як Росією, так і Україною. Однак, як відзначає Шон Берні, за понад рік не було повідомлено про жодне порушення з боку РФ, хоча таких порушень було безліч і Greenpeace їх документував. "Пройшло більше двох років, і російські збройні сили та Росатом неодноразово порушували ці принципи... Генеральний директор МАГАТЕ досі не повідомив про жодне порушення з боку Росії", – наголошує Берні. Наприклад, на ЗАЕС росіяни постійно тримають військову техніку і боєприпаси, що прямо суперечить проголошеним принципам, але в офіційних звітах МАГАТЕ про це сказано дуже обтічно або й зовсім опускається.Чому ж МАГАТЕ поводиться так обережно з Росією? Експерти вказують на конфлікт інтересів всередині самого агентства. З одного боку, МАГАТЕ має забезпечувати ядерну безпеку, з іншого – його місія включає просування мирного атома у світі. А Росатом сьогодні – найактивніший гравець на світовому ринку будівництва АЕС, ключовий партнер для багатьох країн. "Секретаріат МАГАТЕ фактично опинився у компромісній ситуації у відносинах з російською ядерною індустрією", – пояснює Шон Берні. Він нагадує, що заступник гендиректора МАГАТЕ з ядерної енергії Михайло Чудаков – кадровий співробітник Росатома. Усередині агентства є коло впливу, зацікавлене у підтримці співпраці з РФ. Рафаель Гроссі, зі свого боку, вірогідно вважає, що публічна конфронтація з Росатомом нашкодить справі. "Гроссі, ймовірно, щиро вірить, що непрямий підхід зменшує ризик серйозної аварії на ЗАЕС", – припускає Берні. Простіше кажучи, очільник МАГАТЕ обрав тактику умиротворення: не дратувати Москву гострими заявами, сподіваючись, що тоді росіяни будуть більш поступливі щодо безпеки станції. Насправді, на думку Берні, МАГАТЕ мало б достатньо важелів впливу на Росатом, якби забажало їх застосувати. "Кремль потребує присутності МАГАТЕ на ЗАЕС – це допомагає створити враження, що окупація станції відбувається під наглядом агентства, що важливо для ядерних ділових відносин Росії на ключових ринках – в Азії, на Близькому Сході, в Африці та навіть Південній Америці", – пояснює Шон Берні. Іншими словами, Москва використовує місію МАГАТЕ як "прикриття": мовляв, все під контролем, міжнародні спостерігачі на місці. Це підвищує довіру потенційних іноземних партнерів до Росатома. За таких умов гендиректор МАГАТЕ міг би поставити жорсткі вимоги – наприклад, домогтися повного доступу на станцію, або попередити про виведення інспекторів, якщо росіяни не виконуватимуть базових умов безпеки. Кремль, який хоче зберегти видимість легітимності своїх дій на ЗАЕС, був би змушений зважати на такі ультиматуми. Однак, "генеральний директор МАГАТЕ не скористався цим впливом і натомість капітулював перед вимогами Росії", констатує Берні. Фактично агентство поступово нормалізувало окупацію української АЕС, обмежившись закликами "уникати серйозних інцидентів". Результат такої політики – провал міжнародного тиску на Росію у ядерній сфері. Санкцій проти Росатома з боку ЄС досі не введено, попри численні заклики України. Російська присутність на Запорізькій АЕС затягується, а ризики для України і всього світу лише зростають. Глобальний вплив Росатома: проєкти, угоди і залежність ЗаходуПопри війну та міжнародну ізоляцію в багатьох секторах, російська ядерна галузь продовжує успішно розширювати свій глобальний вплив. Державна корпорація "Росатом" зараз лідирує у світі за кількістю споруджуваних атомних енергоблоків за кордоном. За даними Greenpeace, станом на 2025 рік Росатом будує 33 енергоблоки в різних країнах світу. Географія вражає: від Єгипту до Китаю, від Індії до Туреччини. "Наразі вони посідають у світі перше місце за цими проєктами. За різними даними, будуються 33 енергоблоки в різних країнах", – підтверджує Поліна Колодяжна. Для порівняння, найближчі конкуренти (наприклад, французька EDF або китайські компанії) не мають такої кількості одночасних будівництв за межами своєї країни. Основні зарубіжні проекти Росатома включають: Туреччина – АЕС Аккую (4 реактори ВВЕР-1200). Це особливий випадок: станція споруджується на умовах "будуй – володій – експлуатуй". Росатом фінансує будівництво власним коштом (надаючи кредити), і після запуску володітиме станцією та продаватиме Туреччині електроенергію. Фактично, на турецькій землі створюється російський анклав в атомній енергетиці. "За таким принципом підписано договір: Росатом приймає всі рішення – від постачання води до вибору персоналу. Після зведення блоків він повністю володітиме станцією і експлуатуватиме її", – пояснює Колодяжна. Туреччина погодилась на такі умови в обмін на гарантію енергопостачання і відсутність великих початкових витрат, адже кредити надає російська сторона. Але ціною є десятиліття залежності: паливо для Аккую постачатиме теж Росатом, фахівців готують у російських вишах, відпрацьоване паливо, ймовірно, теж повертатимуть до РФ. Китай – 4 реактори (проекти Тяньвань і Сюйдапу). Китайська атомна програма велика, але Пекін все одно залучає Росатом для будівництва нових блоків російського дизайну, зокрема ВВЕР-1200. Це стратегічне партнерство, що дає Москві ринок збуту і політичні дивіденди.Індія – 4 реактори (продовження АЕС Куданкулам). Перші два енергоблоки Куданкулам запущено ще в 2013-2016 рр., зараз будуються третій і четвертий, плануються п’ятий і шостий – усе за російськими технологіями.Єгипет – 4 реактори (АЕС Ель-Дабаа). Проект, розпочатий у 2022 році, фінансується на 85% російським кредитом. Росатом будує "під ключ" першу атомну станцію в Єгипті, що забезпечить до 10% потреб країни в електриці. Бангладеш – 2 реактори (АЕС Руппур). Також фінансуються російським кредитом. Перший блок мають ввести в експлуатацію 2024 року, другий – невдовзі після того. Ця станція покриватиме близько 10% попиту на електрику в Бангладеш. Іран – 1 реактор (Бушер-2). Росатом добудовує другий блок на іранській АЕС Бушер. Перший свого часу теж добудували росіяни (на основі радянського недобудованого). Угорщина – 2 реактори (АЕС Пакш-2). Хоча будівництво поки не почалося активно (проходить стадія підготовки), контракт на два російських реактори укладений ще 2014 року. Угорщина (уряд В.Орбана) залишається одним з найближчих партнерів Росатома в Європі.Словаччина – 1 реактор (Моховце-4). Цей енергоблок добудовано в 2023 році за участі чеської компанії, але реактор – російського дизайну (ВВЕР-440). Втім, його вже ввели в експлуатацію, тож у статистиці будівництв може й не враховуватися.Білорусь – 2 реактори (Островецька АЕС). Обидва вже запущені (2020 і 2022 рр.), але варто згадати: це теж проект Росатома на експорт, фактично російська АЕС на білоруській території, повністю залежна від РФ.Окрім цього, Росатом агресивно просувається на ринки Африки та Азії. Він пропонує країнам, які раніше не мали атомних станцій, "комплексні рішення": будівництво під ключ, кредитне фінансування, навчання персоналу, постачання палива і вивезення відпрацьованого палива. Наприклад, М’янма у 2023 році підписала угоду з РФ про співпрацю у розвитку малих модульних реакторів (ММР). Росатом обіцяє збудувати 110-МВт ММР у М’янмі, хоча технологія ще не відпрацьована навіть у самій Росії. Так само В’єтнам відновив співпрацю з Росією: у 2023-му укладено нову угоду про створення наукових центрів і передачу технологій, розраховану щонайменше на 5 років. Країни Африки – Єгипет, Алжир, Нігерія, Гана та інші – підписують меморандуми про будівництво енергоблоків чи дослідницьких реакторів, отримують стипендії для студентів від Росатома, приймають у себе філії Росатомівської технічної академії. У 2024 році, за інформацією Greenpeace, портфель зарубіжних замовлень Росатома оцінювався приблизно у 200 млрд доларів (це сукупна вартість контрактів, розрахованих на десятиліття вперед). Лише протягом повномасштабної війни Росія уклала десятки нових ядерних угод: у 2022 році – 21 угоду, в 2023 – 29, у 2024 – ще 24. Тобто кількість контрактів не зменшується, а навпаки, зростає. "Ті країни, які казали "ай-яй-яй, Росатом поганий", все одно продовжують співпрацю", – констатує Поліна Колодяжна. За її даними, близько 20% доходів Росатома у 2024 році прийшло від контрактів з так званими "недружніми" країнами, тобто державами, які офіційно засуджують агресію РФ. Решта 80% – з "дружніх" (Китай, Індія, країни Азії, Африки). Загальний дохід корпорації у 2024-му склав близько 31 млрд доларів, з яких 18 млрд – це експортні проекти. Таким чином, валюта продовжує текти в Росію через атомну співпрацю, частково підживлюючи військову машину Кремля.Примітно, що Росатом не лише будує АЕС і виробляє ядерне паливо. Це багатогалузевий конгломерат, до якого входять сотні підприємств, у тому числі оборонних. "Росатом глибоко інтегрований у російський військовий комплекс, зокрема займається виробництвом різних видів озброєння", – йдеться у звіті аналітичного центру Bruegelbruegel.org. За даними ЄС, компанія виконує державні оборонні замовлення – постачає високотехнологічні матеріали і комплектуючі для дронів, ракет, ядерних боєзарядів. Зокрема, Росатом співпрацює з санкціонованими концернами на кшталт Ростеху і з військовими науково-дослідними інститутами, обмінюючись з ними технологіями. Цей факт особливо обурює: поки одні західні компанії постачають Росатому обладнання для атомних станцій, інші російські підрозділи цієї корпорації можуть паралельно виробляти компоненти для ракет, що летять на українські міста. Співпраця західних компаній з Росатомом – окрема проблема. Виявилося, що навіть після початку великої війни деякі європейські ядерні гіганти не припинили співробітництво. Greenpeace у липні 2023 року оприлюднив розслідування про зв’язки французької Framatome та німецької Siemens Energy з Росатомом. Виявилося, що обидві ці компанії продовжували виконувати контракти на постачання високотехнологічних систем контролю і управління (так званих “мозків” атомних реакторів) для нових російських АЕС. Зокрема, Siemens і Framatome забезпечують сучасні системи управління для реакторів Росатома, що будуються в самій Росії та за кордоном (наприклад, для угорського Пакша-2 і турецького Аккую). Більш того, існували сервісні контракти на участь інженерів Framatome і Siemens у ремонті та налаштуванні обладнання на діючих станціях Росії навіть після 24 лютого 2022 року. Це означає, що західні фахівці могли продовжувати поїздки на російські об’єкти, забезпечуючи їхню роботу, – поки та ж Росія окупує Запорізьку АЕС. "Та сама злочинна компанія (Росатом) отримує пряму допомогу для своїх АЕС від двох найбільших інженерних корпорацій Європи", – обурювався тоді Шон Берні. На думку Greenpeace, така співпраця прямо чи опосередковано підриває санкційний режим і дає Кремлю можливість підтримувати свою економіку та військовий потенціал. Під тиском громадськості деякі проекти все ж довелося скоригувати. Наприклад, на початку 2023 року з’ясувалося, що Framatome і дочірня компанія Росатома ТВЕЛ планували створити спільне підприємство у Німеччині – на заводі з виробництва ядерного палива в місті Лінген. Мета – виготовляти паливні збірки для реакторів радянського дизайну (ВВЕР-1000) в Європі, можливо, навіть використовуючи російські технології та компоненти. Цей план викликав хвилю протестів у Німеччині та жорстку критику з боку України. Як результат, уряд Німеччини відклав погодження угоди, і Framatome оголосила, що продовжить проект без участі ТВЕЛ – хоча не виключено, що співпраця триватиме в неявній формі (наприклад, за ліцензією РФ). Siemens Energy після публікації розслідування Greenpeace теж зробила заяву, що "припиняє всі нові угоди з Росатомом", хоча залишається незрозумілим, чи розірвано чинні контракти та чи виведено її персонал з російських станцій. Ще одна ахіллесова п’ята Європи – залежність від російського ядерного палива. Росатомівська продукція покриває значну частку потреб ЄС в збагаченому урані. За даними Євратома, у 2023 році 38% збагаченого урану для АЕС ЄС було імпортовано з Росії. Особливо залежні Франція і Німеччина, які не мають власних потужностей зі збагачення. Навіть після вторгнення РФ, імпорт урану і палива з Росії до ЄС не припинився, а зріс: 2023 року європейські компанії закупили 573 тонни ядерного палива у Росатома, проти 314 тонн у 2022-му. Як пояснює Поліна Колодяжна, Франція продовжує купувати в Росії збагачений уран, і це приховується за загальними фразами про "диверсифікацію постачання". Екологи у Франції відстежують судна, що привозять російський уран у французькі порти, і регулярно б’ють на сполох щодо цього. Через таку глибоку інтеграцію Росатома у світову атомну енергетику, накладення на нього міжнародних санкцій стикається з опором. Угорщина відкрито блокувала спроби включити Росатом до санкційного списку ЄС, посилаючись на свій проект Пакш-2. Інші країни, не називаючи цього публічно, теж непокояться: Словаччина, Чехія, Фінляндія експлуатують реактори ВВЕР і поки залежать від російського палива (хоча всі троє заявили про намір відмовитися від нього у найближчі роки). Туреччина у 2022 році домоглася від США виключення проекту Аккую з-під санкцій на російські банки, бо інакше фінансування будівництва зупинилося б. Як наслідок, у 2023-му, після часткового згортання фінансових обмежень, будівництво Аккую продовжилося на повну силу. Казахстан тісно пов’язаний з Росатомом у сфері видобутку урану (спільні підприємства, переробка) і також залишається транзитним хабом для його оборудок.Отже, Росатом став своєрідним монополістом і заручником одночасно. Світ надто залежний від нього, щоб легко відмовитися, і саме ця залежність дає Кремлю змогу уникати покарання за ядерний шантаж. "Такий величезний рівень монополізації ринків допомагає їм уникати санкцій – проблема в тому, що світ надто сильно від них залежить", – зазначає Колодяжна. Проте вона ж наголошує: зменшити вплив Росатома можливо, якщо діяти рішуче і в кількох напрямах. Як зменшити залежність від Росатома: пропозиції експертів Експерти Greenpeace пропонують конкретні кроки, які допоможуть обмежити глобальний вплив Росатома та знизити ризики, що він несе: Цільові санкції в ядерній сфері. Необхідно накласти санкції проти ключових структур Росатома, зокрема його науково-дослідних і навчальних установ. "Санкції проти наукових, технічних організацій позбавлять Росію доступу до сучасних технологій і міжнародних проєктів", – вважає Поліна Колодяжна. Наприклад, можна виключити Росатом з міжнародних програм обміну досвідом, відсторонити від участі в спільних розробках, припинити статус співпрацюючого центру МАГАТЕ для Росатом Tech. Це ускладнить для РФ розвиток нових технологій (на кшталт малих реакторів) та уповільнить її прогрес. Моніторинг і блокування тіньових схем. Варто відстежувати нові компанії та проекти Росатома за кордоном – часто РФ діє через "обхідні" структури. Наприклад, Uranium One (дочка Росатома) зареєстрована в Канаді та Нідерландах і оперує урановими рудниками в Казахстані, Африці, постачаючи сировину до РФ. Важливо вводити санкції проти таких дочірніх підприємств, щоб перекрити фінансові потоки. Також слід тиснути на країни-партнери, аби вони поступово згортали співпрацю з РФ у атомній сфері.Альтернативні постачання ядерного палива. Європейські країни з реакторами радянського дизайну повинні якомога швидше перейти на паливо від західних виробників (Westinghouse, Framatome без росліцензій тощо). Україна вже це робить – всі наші ВВЕР-1000 працюють на паливі Westinghouse. Чехія, Словаччина, Фінляндія заявили про перехід у найближчі роки, і цей процес треба прискорити. Також наростити власні потужності зі збагачення урану – США, Великобританія, Франція реалізують програми розширення виробництва, щоб витіснити російський уран з ринкуbruegel.org. Експерти кажуть, що протягом 5-7 років Захід може повністю закрити свою потребу у збагаченні за рахунок нарощування потужностей Urenco та Orano.Політичний тиск і коаліції. Необхідно створити міжнародну коаліцію країн, готових вимагати ядерних санкцій проти РФ. Україна за підтримки держав Східної Європи, Балтії, можливо, Скандинавії та США має просувати це питання в ЄС та МАГАТЕ. Також доцільно посилити присутність українців у структурах МАГАТЕ і міжнародних ядерних форумах, щоб доносити правдиву інформацію про дії Росії.Розірвання угод з Росатомом. Країнам, що мають чинні контракти з РФ, варто переглянути їх. Наприклад, Угорщині – заморозити проект Пакш-2 (принаймні до кінця війни), Туреччині – шукати компроміс щодо залучення інших інвесторів до Аккую, Індії і Китаю – диверсифікувати постачальників реакторних компонентів, щоб зменшити роль Росатома. Це складно, але навіть сигнали про можливу відмову вже тиснуть: так, Фінляндія у 2022-му скасувала контракт на АЕС "Ханхіківі" з Росатомом, і хоча втрати несли обидві сторони, це стало прецедентом.В підсумку, тільки комплекс дій – санкції, альтернативні рішення та консолідований тиск – може поступово скоротити ту "ядерну парасольку", під якою Росія відчуває себе безкарною. Без цього Росатом і далі залишатиметься впливовим гравцем, використовуючи прибутки від закордонних проектів для підтримки війни та шантажуючи світ потенційними аваріями на кшталт ЗАЕС.

Поєдинок відбудеться 5 вересня та розпочнеться о 21:45 за Києвом

У п’ятницю, 5 вересня, збірна України стартує у кваліфікації на ЧС-2026 матчем проти Франції. Де дивитися гру – підкаже "Футбол 24".

У п’ятницю, 5 вересня, збірна України розпочне свій шлях у відборі на чемпіонат світу-2026 матчем проти Франції. Через війну з російськими окупантами номінально домашня гра синьо-жовтих відбудеться у польському Вроцлаві на стадіоні “Тарчинський Арена”, стартовий свисток пролунає о 21:45 за київським часом. Поєдинок стане першим у групі D, де суперниками України також є Ісландія та Азербайджан. […] The post Україна-Франція: анонс та прогноз першого матчу кваліфікацій на чемпіонат світу-2026 appeared first on Прямий.

Поєдинок першого туру відбіркової групи D відбудеться 5 вересня та розпочнеться о 21:45

Команда Сергія Реброва починає кваліфікацію до чемпіонату світу з футболу 2026 року.

Франція співпрацює з Україною з метою запуску виробництва дронів для української армії, яке може бути організовано в обох країнах. Зараз тривають консультації.

Зустріч відбудеться 5 вересня у Вроцлаві на стадіоні Тарчинські Арена. Початок поєдинку о 21:45 за київським часом.

Франція - Україна, відбір на ЧС, два основні захисники збірної Франції з футболу Вільям Саліба та Ібраїма Конате отримали травми, "Арсенал" -"Ліверпуль", матч АПЛ

Майже пів року точилися надзвичайно складні дискусії. Трамп окреслив периметр, по якому пропонував рухатися – і Путіну, і європейцям, і США. Він затягнув Путіна на Аляску, вони зустрілися, Путін вимазав Трампа рідиною коричневого кольору, яку намагалися продати як шоколад, після чого залишився неприємний запах. Європейські лідери приїхали у Вашингтон – Володимир Зеленський та інші. І все завершилося тим, що Путін знову вийшов із переговірного процесу. Майже пів року зусиль американського президента виявилися приреченими.Якою, на вашу думку, буде зараз позиція Кремля, а якою – позиція американського президента? Де ж той патик, який він усе збирається застосувати проти Путіна в разі чогось-там, почекайте два тижні, місяць – а нічого нема. А Путін тим часом збирається до Сі Цзіньпіна – звіряти годинники й прицінюватися щодо нафти.Ви знаєте, Антоне, я глибоко переконаний, що зустріч на Алясці, а також усі попередні й подальші події, були приречені саме на такий хід і на такий результат.  Адже нічого Трамп не зробив, аби забезпечити інший результат. Чому? Бо він сам відійшов від методології забезпечення цього результату миру через силу. Тобто він сам свідомо, послідовно знищував цю можливість: погрози, які він роздає та не реалізовує, ультиматуми, які він висуває, то 50 днів, то 10, а після того, як сплив строк ультиматуму, - нічого не робить, знову переносить, знову дає два тижні.Звісно, це створило в Кремлі враження, що боятися Трампа не треба, Трамп – слабкий політик, людина, яка не здатна на рішучі дії. І навіть попри те, що стосовно Ірану Трамп усе ж таки ухвалив таке рішення, долучившись у 12-денній війні до Ізраїлю, на мить виникла ілюзія, що Трамп змінився, але, як виявилося, ні. І Кремль це добре зчитує, треба віддати їм належне, вони вміють це відчувати. А зустріч із Путіним додала відчуття Путіну та Кремлю, що Трамп не є небезпечним, від нього не треба чекати несподіванок, Трамп передбачуваний. І саме тому такий результат.Ба більше – якби не сталося цієї зустрічі на Алясці, в Анкориджі, то, можливо, ще була б якась ілюзія, можна було б сподіватися ще на якісь зміни в поведінці Трампа. А тепер він опинився не в нульовій, а у від’ємній позиції. Він простелив доріжку Путіну, він його вітав неймовірно, три рази плескав у долоні. До того ж він пішов за графіком Путіна, за його протоколом. Путін, до речі, після двох годин переговорів на підсумковій (пресконференції, - ред.) виступив першим, відмовився відповідати на запитання - і Трамп не відповідав на запитання журналістів, що цікаво, хоча він господар, хочу відповідаю, хочу ні, посадив Путіна у свій лімузин, провіз його до місця зустрічі.Це свідчить про те, що Трамп був стороною, яка намагалася задобрювати, яка молила: будь ласка, дай мені шанс, я обіцяв припинити цю війну, кинь мені якесь рятівне коло. А Путін - ні. Трамп розраховував, що Путін йому чимось віддячить, зробить якийсь символічний крок назустріч – тристоронній президентський саміт чи білатеральний президентський саміт у форматі Путін – президент Зеленський. Ні, Путін нічого Трампу в обмін не дав. Таке враження, що всі протокольні служби Вашингтону незрозуміло чим займалися - подібні речі зазвичай узгоджуються по всіх каналах, недарма Віткофф пролітав не одну тисячу миль.Звісно, Путін Трампа водить за носа. Більше того - ці сорокахвилинні телефонні розмови впродовж минулого понеділка. Зустріч спочатку з Зеленським, а тоді з європейськими лідерами, Трамп виходить і відразу ж – уявіть тільки, відразу ж після телефонної розмови каже, що буде двостороння, а потім тристороння зустріч, Путін погодився, я все залагодив. Скажіть-но, у такій ситуації, коли ти вже підставився, публічно зв’язав себе словом, сказавши, що ти вже все залагодив – чому б це Путіну не підставити Трампа вчергове? Не зробити так, щоб він опинився в цій пастці?І, природно, далі Москва відігрує назад: а ми не збиралися зустрічатися ще – хто вам таке сказав? Трамп? То до Трампа питання. Ми взагалі-то за те, щоб підвищити статус делегації в Стамбулі, а зустрічатися з Зеленським ми не збираємося – навіщо? Нам хіба є що обговорювати й підписувати? Ні, нехай спочатку делегація це питання вирішує. І, до того ж, хто вам сказав, що ми згодні на гарантії безпеки, які в односторонньому порядку Україні забезпечать європейські країни? Ми не бачимо жодної можливості, щоб на території України були розміщені іноземні війська. Усе. Яких ще обговорень можна шукати?А які ще можуть бути гарантії безпеки, окрім силових, військових, які реально забезпечують безпеку? А це означає лише війська на території України, збільшення української армії, допомогу їй озброєнням, розміщення баз тощо. Тоді взагалі виходить, що обговорювати нема чого. Спроба виправдатися Трампа і його оточення, того самого Віткоффа, звучала так, що Путін погодився на неймовірний компроміс. Ді Джей Венс те саме повторював. Як виявилося, компромісом з боку Путіна є те, що він не вимагав трьох регіонів (Донецької, Запорізької та Херсонської областей), передання йому територій без війни до адміністративних кордонів – а лише однієї.Але ж це звучать так само божевільно, тому що компромісом є те, що від Москви вже по лінії бойового зіткнення не вимагають звільнення територій, які вона вже окупувала, - ось це компроміс. Ніколи компромісу не буває у спробі отримати більше. Це неможливо, з таким самим успіхом він міг вимагати, щоб йому дали Київ. А де ж тоді межа здорового глузду? Це не компроміс, це не те, що підвищені вимоги і Путін, задравши ці вимоги, трохи знижується, і це виглядає поступкою, компромісом - це ж не так.Це логіка Путіна, Кремля, але чому ця логіка має запанувати у Вашингтоні? Чому Вашингтон повинен йому підігрувати? Навпаки, ми даємо тобі гарантії, що воєнними засобами Київ не звільнятиме вже окуповані 20% території. Це компроміс, ти залишаєшся в плюсі, у тебе залишаються території, Крим, чотири області, акваторія Азовського моря вся твоя тощо. Чому ти не хочеш цим задовольнитись? У мене питання, скоріше, до психопатологоанатома, а не до політолога, але це питання рішення й доконаного факту: Путін хоче розігрувати подальший сценарій війни. З урахуванням того, що вони постійно звертаються до так званого Стамбульського меморандуму, повторюючи про «першопричини війни» та вимоги, це означає, що Кремль готовий воювати далі та, можливо, розширюватиме лінію ескалаційного фронту, втягуючи найближчим часом країни-члени НАТО. Трамп ставить під ще більшу загрозу і Україну, і наших друзів-партнерів із Центральної Європи. З дипломатією Трампа американці скоро вийдуть з усіх зобов’язань по Європі.Щодо рішучості Кремля, куражу, який виникає через слабкість Трампа, європейські країни йдуть у кільватері позиції Трампа, ми це бачимо. Попри принциповість, неготовність до поступок Путіна вони все одно чекають ініціативи від Трампа – ось це сумно. Тобто вони не беруть суб’єктність на себе, мовляв, ми без Америки – те, що раніше декларувалося, ще сім місяців тому, коли Трамп прийшов зі своїми радикальними пропозиціями. Ні, вони вишикувалися й чекають, поки Америка дозріє до якоїсь більш продуктивної політики – сам Трамп та його адміністрація.Це, безумовно, створює загрозу. Не можна сказати, що це загрози негайні, що Москва просто зараз відкриє другий фронт, ні, так не можна сказати. Але це означає, що в Москви з’являється більший діапазон тиску. Ось зараз вони проводять навчання в Білорусі «Захід-2025». Це стандартні щорічні навчання, які Москва разом із Білоруссю проводять на західному кордоні. Це демонстрація готовності до здійснення якогось із планів, чи то по Сувальському коридору, чи то по Кишиневу з Тирасполя, чи в країнах Балтії створити проблеми – там вони є: Даугавпілс, Нарва, що завгодно, з Калінінграда – у район Клайпеди тощо. Усе що завгодно вони можуть зробити, це демонстрація готовності.А чим відповідає Захід? Захід в особі насамперед США, Вашингтона, торочить про якісь переговори, продовження переговорів, прогрес, нехай мінімальний. Нічого не відбувається, у Стамбулі нічого не буде. І якщо Віткофф знову поїде до Путіна – нічого не буде. Чому? Тому що Трамп, а за ним у його бік європейські країни відмовилися від реалізації силового тиску на Москву. Це й розміщення контингенту, а це, вибачте, європейське питання, вони перші запропонували, Макрон, президент Франції, - розміщення на території України, не очікуючи на мирну угоду. А от тепер Британія, Франція, інші 10 країн, які зумовлюють укладання мирної угоди, розміщення своїх військ на території України. Це безкінечне ворушіння питання про безполітну зону над територією України – щоб захистити її від нескінченних ударів з урахуванням відсутності паритету в балістиці, ракетах тощо з Москвою. Лише в БПЛА, і то відносно. Це надання нових видів озброєння – для них є різниця.Зараз Білий дім викотив (у спробі справити враження на Москву) пропозицію про надання Україні ракет ERAM на 850 мільйонів доларів європейських грошей, якими сплатять за 3350 таких ракет. Це такі модифіковані бомби, що літають, наче ракети. Але ж, вибачте, ми ж розуміємо, що нічого такого не станеться. Це більше балачки, ми не бачимо реальних дій. І Путін, бачачи все це, авжеж, може будувати плани про те, яку мішень після України вибрати в Європі і т. д. Ця слабкість Трампа мотивує його сильніше - розуміючи, що відповіді не буде, - такий план застосувати.Звісно, у його голові безліч планів. Але як він їх реалізовуватиме? Йому потрібно вирішити питання в Україні. А літнє-весняно-осінній наступ московський був не надто вдалий. Принаймні ті цілі, які були поставлені, вийти до межі Донецької області шляхом бойових дій, - цього не вийшло. Поки що. Я вже не знаю, що буде завтра, раптом увірвуться в Слов’янськ і Краматорськ, але я маю великі сумніви. Я в червні був у цьому районі, у районі передової, так званої кілзони, у мене не залишилося враження, що це станеться швидко, як мінімум у 2025 році.А так там шанси не дуже великі. Насиченість фронту достатня з боку України, щоби стримувати й обороняти цю територію достатньо довго. Отримати її війною Путіну проблематично, а без війни він бачить у цьому шанс. І якщо Трамп та його адміністрація поводитимуться так само, то Путін від своїх вимог не відмовиться, на компроміс не піде – це важливо розуміти, тільки тиск може змусити його це зробити. А тиску нема. Великий саміт ШОС, водночас будуть двосторонні консультації - Сі Цзіньпін, Путін, Моді, Ердоган за ті чотири доби поспілкуються досхочу. Цікаво, що скаже Сі Цзіньпін – згортати війну чи продовжувати, чи нічого не скаже взагалі. Перед початком повномасштабного вторгнення в Україну теж були російсько-китайські консультації. Консультації між Москвою та Пекіном значно жвавіші, ніж між Москвою та Вашингтоном.Я вважаю, що нічого не буде на цьому саміті та впродовж чотириденного візиту Путіна на шанхайський форум, де і Моді буде, і інші. Я гадаю, нічого не станеться. Путін, безумовно, їде розмовляти з Сі Цзіньпіном насамперед, головна тема – війна в Україні, відносини зі США та як у цій ситуації забезпечити свої інтереси. А Китай розглядатиме його міркування з урахуванням своїх інтересів: Китай хоче, щоби війна йшла до того моменту, поки Пекіну не запропонують те, що його зацікавить, щоб він втрутився в переговори й усе вирішилось, щоб війну зупинити, закінчити тощо.Що це може бути? Лише Тайвань. Усе решта не таке важливе, вирішується шляхом двосторонніх переговорів. Війна тарифів зі США, питання товарообігу, сировини, відмови від вторинних санкцій до Пекіна – це все двосторонні переговори, там Москва не потрібна, це Пекін може сам вирішити. А от Тайвань – ні, це неможливо вирішити, бо США та їхні союзники не погоджуються на те, щоб передати під контроль, реінтегрувати Тайвань у континентальний Китай. І ось тут Китай хоче використати війну в Європі, щоб цього досягти, це головна його мета. Усе решта – економічні питання, а це - геостратегічне, геополітичне, історичне. Для Китаю, для Сі Цзіньпіна це важливе питання – реінтегрувати. Поки що жодних натяків, що це може наблизитися, немає. Тому для Китаю нема мотиву робити різкі рухи. Ба більше, звернення Путіна з проханням допомогти зброєю чи чимось подібним - а це точно буде, тому що Москва, попри допомогу Північної Кореї, що також може відбуватися з дозволу Пекіна, все одно потребує підвищеної військово-технічної допомоги з боку Китаю - навряд чи Китай на це піде зараз. Там кажуть, що Китай уже чимось допомагає у створенні заводів із виготовлення FPV-дронів, розробці тощо, але, на мій погляд, на більше Китай зараз не готовий.Китай допомагатиме лише тому, хто очевидно перемагає, а Москва очевидно не перемагає. Вона і не програє, це правда, ситуація наразі патова. А втручатися без власного інтересу допомагати – кому? Україні, Москві? А навіщо, якщо Китай не бачить свого інтересу? Китай і так уже видно через Путіна. На зустрічі в Анкориджі Путін сказав, що гарантом безпеки має бути також Китай. А Китай відповів: ми готові гарантами безпеки бути, але не готові направляти війська на територію України. Це ще й сигнал, що не потрібні взагалі жодні війська на території України. Краще, мовляв, підемо по рамці Будапештського меморандуму, ми ж там також були гарантами. І Китай там теж був гарантом, мало хто знає, - пізніше долучився. Це були США, Велика Британія, Франція – і Китай теж. І чим це закінчилося? Повторити цей досвід – навіщо це потрібно? Тому насправді обговорюватимуть саме цю стратегію – як досягти результату всім залученим сторонам.Щодо Індії – це окреме питання. Тому що Індія вирішили розіграти карту «розводняку». Сьогодні почалися підвищені тарифи, здається, від 25  до 50 відсотків починають зростати за купівлю російської сировини, яку Індія, до речі, потім перепродає в Європу. Це далекосяжні інтереси США, серед яких закупівля озброєнь у США саме Індією, диверсифікація отримання енергосировини не з Росії, а з країн Перської затоки – Саудівської Аравії та союзних країн. Це інтерес стратегічний Вашингтона – допомогти цим союзникам, отримавши зиск.Я вважаю, що Індія піддасться цьому тиску. Тобто спроба щось зобразити, рушити в бік Пекіна ні до чого не приведе. Безумовно, Індія продовжує залишатися для Пекіна антиподом, тому серйозної угоди там бути не може. Навіть в останньому протистоянні з Пакистаном за спиною Пакистану стояв Пекін, як і у випадку з Іраном частково. Що може зашити Кремль в історію про гарантії, гарантів, миротворців? Кремль хотів би, щоби китайці були присутні фізично. Можливо, найближчим часом Пекін змінить свою позицію і Китай буде присутній на тимчасово окупованих територіях. Ніколи так далеко з часів Чингісхана, напевно, китайці не заходили так далеко в Європу. Але для того щоб китайські миротворці мали право тут перебувати, нехай на ТОТ, має бути мандат ООН. Тобто це консенсус, який прописується в Радбезі. З таким рішенням росіяни могли б грати значно активніше, значно жорсткіше.Лавров уже заплутався, з ким він готовий щось підписувати. А це означає, що в наступному циклі росіяни можуть денонсувати будь що, що підписали на проміжному етапі.Безумовно, Москва хоче, щоб усі мирні угоди за участі України та Росії проходили через Радбез ООН, вони бачать у цьому зиск. Тому що вони просто порахували, що це три на два – США, Росія, Китай, а з іншого боку лише європейські країни - Велика Британія та Франція. Безумовно, їм вигідно перевести все під шапку ООН, тому що ООН, абсолютно декоративна організація, реальних гарантій безпеки дати не може. По суті це спроба прикрити відкладену нову агресію Москви, тому що ООН точно не зможе їй чинити спротив. Так уже було.ООН безпорадна. І це спроба зробити те, що ООН по силі, все одно, які війська на території України - британські, французькі, будь-які європейські. Навіщо їх туди заводити? Максимум, що можливо, - якісь спостерігачі в касках ООН, якийсь мікроконтингент, що складається з сотень солдатів, як ми це вже бачили в деяких конфліктах в Європі, Африці і так далі, який взагалі нічого не може зробити, нічому не може протистояти. Так, це Росію влаштувало б більше. Тому що будь-якої хвилини вона мала б опцію відновити війну на заморожених напрямках, наприклад на Запорізькому чи Херсонському, а може, і по всьому фронту, використавши якусь провокацію, привід, що Україна щось не виконала, - ми таке вже бачили. І саме для цього потрібен Китай, тому що в цій конструкції Китай – це єдиний елемент, який не в Європі. США не враховуємо, це окрема розмова, бо Європа та США – це єдине ціле. А Китай – це щось окреме. Тому всі п’ять постійних членів Радбезу погоджуються, що це питання можна вирішити тільки в рамках цього високого органу, яким є Рада безпеки ООН із п’ятьма постійними членами. Це привід для того, щоби гарантії безпеки України не втілювалися в безпосередню військову присутність країн-гарантів.Ось що їм потрібно. Це очевидно, що коли на території України перебуватимуть іноземні війська, відновити війну так просто вже не вийде, доведеться змагатися з військовою силою, що означатиме безпосередню залученість у війну НАТО й усіх країн західного блоку. А на це Москва наважитися не може - не хоче і боїться. Тому вишукують шляхи, аби знайти способи альтернативних гарантій безпеки. Це саме про те – безпосередньо війська, бази, розміщення і дислокацію цих військ на території України, це гра в цей бік.До речі, Китай також не зацікавлений у тому, щоб якісь війська були на території України. Тому що така ситуація може дещо перемішати карти, адже тоді ця частина України, 80%, остаточно відходить до Заходу. І тоді, власне, невідомо, які процеси через це розпочнуться в самій Росії. А Китай дуже задоволений теперішньою прокитайською маріонетковою – васальною владою в Росії, васальним Кремлем, оскільки це гарантія того, що він таким і залишатиметься – підпорядкованим Китаю. Жодних загроз для себе Китай тут для себе не вбачає.А в тому разі, якщо Україна йде назавжди, невідомо, які процеси розпочнуться в самій Росії у зв’язку з закінченням війни, поверненням ветеранів СВО, якоюсь динамікою, яка виникне в Путіні через старіння, тощо. Тому ніхто з них, Москва і Пекін, не зацікавлені в наявності військ на території України. Кремль то не визнає Зеленського, то не визнає його главою держави, а лише главою режиму – це дуже цікава гра. Куди Кремль хоче затягнути нас усіх такими формулюваннями? Це ж не просто так Лавров базікає?Кремль використовує цей аргумент, ви ж бачите, дістає його та прибирає залежно від ситуації, коли йому потрібно якось загальмувати переговори та реальні рішення щодо проведення таких переговорів. Мовляв, а з ким ми маємо говорити? Ви пропонуєте Путіну зустрічатися з нелегітимним простроченим керівником України? Ми, мабуть, не готові, нехай підвищений статус делегації в Стамбулі буде до цього передумовою, вони спочатку все парафують, він підпише, а вже тоді з главою режиму ми готові підписати капітуляцію, і ніяк інакше. Це спроба лише відтягнути процес вимог з боку США про переговори безпосередньо сторін, Путіна та Зеленського, це привід саме для цього.Далекосяжних можливостей тут немає, тому що цей аргумент неважливий для Європи, та й для Америки вже також. Сам Трамп уже сказав, що немає різниці, закінчився термін чи ні, були вибори – не було виборів. Вибори однаково неможливо провести, тепер уже й США погодилися з цим. Тому для Москви це спосіб маніпуляції, не більше. Це вже неможливо продати.Вони постійно посилаються на українську Конституцію. Це брехня. Українська Конституція дозволяє верховному головнокомандувачу – президенту в умовах війни не проводити вибори, коли цього бажає противник, - це точно. Тому насправді цей аргумент лише для відтягування часу. Навряд чи хтось проводитиме вибори в Україні, щоб догодити Путіну та Лаврову.

Про це і не тільки писали світові ЗМІ 31 серпня. Саміт очільників МЗС країн ЄвросоюзуЯк повідомляє The Guardian, міністри закордонних справ Європи зустрілися в Копенгагені, щоб обговорити можливі заходи, які змусять Москву сісти за стіл переговорів. Цікаво, що виступаючи на пресконференції після зустрічі, глава зовнішньої політики ЄС Кая Каллас заявила, що Росія "явно не готується до миру"."Європейський Союз і всі держави-члени підтримують дипломатичні зусилля, спрямовані на досягнення миру і припинення війни Росії. Але очевидно, що Росія не готується до миру. Навпаки: вони готуються до подальшої війни", – сказала Каллас. Відтак у суботу міністри обговорили варіанти нового пакета, який включає такі заходи, як заборона імпорту та мита; вторинні санкції, які торкнуться третіх сторін, що ведуть торгівлю з країною; а також посилення заходів проти суден російського тіньового флоту, які використовуються для обходу західних санкцій на експорт нафти.Окрім того, міністри обговорили війну в Газі та поглиблення гуманітарної кризи в цьому регіоні.Також у виданні наголошують, що саміт був неформальною зустріччю і як такий не передбачав зобов'язань міністрів щодо будь-яких конкретних кроків. Водночас додають, що відбулась подія відбулась "наприкінці насиченого насильством тижня". "У четвер Росія завдала потужного авіаудару по Києву, в результаті якого загинуло щонайменше 21 особа. Також вночі було завдано удару по п'ятиповерховому житловому будинку, в результаті якого загинула одна особа і 24 отримали поранення в Запоріжжі, а Дніпропетровська область зазнала "масового нападу" рано в суботу, як повідомив її губернатор, з ударами по Дніпру та Павлограду", – пишуть у The Guardian. Наслідки ворожої атаки на Запоріжжя, фото: Іван ФедоровПоруч із тим, у статті зачепили і тему жахливого вбивства колишнього спікера Верховної ради України Андрія Парубія у Львові. Там наголосили, що нардеп був ключовою фігурою в проєвропейській революції Майдану 2013 року в Україні. ЄС поновлює розмови про використання російських заморожених активів на користь УкраїниЄвропейський Союз розгляне можливість використання заморожених російських активів для фінансування оборони та відбудови України після війни, повідомляє Reuters. Однак, на чому наголосила глава зовнішньої політики ЄС Кая Каллас, конфіскація цих активів на цей час є політично нереалістично.Україна та деякі країни ЄС, зокрема Естонія, Литва та Польща, заявили, що ці активи слід конфіскувати вже зараз і використати для підтримки Києва. У виданні додають, що ці заклики посилилися, оскільки Україна стикається з дефіцитом фінансування в розмірі десятків мільярдів євро лише на наступний рік.Однак "важковаговики ЄС", Франція і Німеччина, а також Бельгія, яка володіє більшістю цих активів, відкинули таку ідею. Вони, пише Reuters, поставили під сумнів законність такого кроку і його потенційний вплив на євро. Водночас вони зазначили, що прибутки від активів використовуються для підтримки України.За даними ЄС, в результаті санкцій, введених проти Москви за вторгнення в Україну, в блоці заморожено близько 210 млрд євро ($245,85 млрд) російських активів. "Немислимо, щоб Росія коли-небудь побачила ці гроші, якщо вона не компенсує Україні збитки, завдані війною. Ми не бачимо, щоб вони платили, тому нам потрібна стратегія виходу для використання активів, коли війна закінчиться", – сказала  Каллас, виступаючи після зустрічі міністрів закордонних справ ЄС у Копенгагені.Читайте також: Україна купувала в Словаччини та Угорщини пальне з російської нафти. Чи вплине його відсутність на ціни

Німецька компанія Quantum Systems відкрила в Україні низку секретних цехів, де виготовляють розвідувальні дрони Vector. Щомісяця на цих підприємствах випускають близько 80 безпілотників, оснащених системами штучного інтелекту та сенсорами, здатними виявляти артилерію. Про це повідомляє Politico. Керуючий директор Quantum Systems Ukraine Олександр Бережний наголосив, що їхній досвід є прикладом для інших компаній: "Ми вже роками реалізуємо те, про що інші тільки починають говорити - спільне виробництво тут і зараз". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Артилерійський прорив: Україна виробляє більше САУ, ніж Франція За три роки війни компанія розгорнула виробництво в кількох регіонах України, а також у Німеччині, США та Австралії. Наразі на українських заводах щомісяця випускають близько 80 дронів, тоді як у Німеччині - приблизно 120. Оновлені Vector обладнані штучним інтелектом і акустичним датчиком WASP, що дозволяє визначати місця роботи ворожої артилерії за звуком. Випробування дронів проходять у співпраці з українськими артилерійськими підрозділами. У Quantum підкреслюють, що війна в Україні стала головним рушієм розвитку дронових технологій. Водночас компанія змушена розосереджувати виробництво через постійні загрози російських ударів по оборонних підприємствах. Міністр оборони України Денис Шмигаль і генеральний секретар НАТО Марк Рютте відвідали одне з найбільших українських підприємств, що спеціалізується на виробництві дронів. Він звернув увагу на те, що галузь розвивається, попри обстріли. Разом із Рютте ознайомилися з роботою одного з найбільших українських підприємств, що виробляє дрони. Підприємство регулярно виконує державні контракти, забезпечуючи безпілотниками підрозділи Сил оборони України.

США не мають перед Україною союзних зобов’язань ні де-юре, ні де-факто. Водночас абсолютно чітко зрозуміло, що саме американська зброя та технології в захисту від російської агресії мають вирішальне значення. Як цьому зарадити? Є ознаки, що США рухаються до надання Україні гарантій безпеки. Однак в разі надання Україні таких гарантій обмеження на використання Україною американської зброї, а також на використання американської та власної зброї союзниками накладає відсутність союзних відносин між США та Україною. До певної міри, ці обмеження не створюють нездоланних проблем. Але вони вимагають пошуку форм розв'язання проблеми поза рамками таких союзних відносин зі США. Від HIMARS до ERAM: куди веде еволюція дозволівДо 2024 року західна зброя могла застосовуватись лише проти цілей на тимчасово окупованих територіях України. Першим винятком став “харківський дозвіл” адміністрації Байдена навесні того року: ЗСУ отримали право завдавати ударів американськими системами по російських військах у прикордонній смузі, які безпосередньо атакували Харків. Найдальша зброя в рамках того дозволу – HIMARS. Наприкінці 2024-го цей дозвіл розширили: після появи північнокорейських підрозділів в російських військах адміністрація Джо Байдена погодила використання ATACMS по об’єктах у Курській області РФ. Це виглядало як поступове зняття обмежень.Проте вже навесні 2025 року адміністрація Дональда Трампа ввела “review mechanism”, за якого кожен пуск ATACMS, британських Storm Shadow чи іншої далекобійної зброї, що покладалася на американські технології, мав отримати окреме схвалення Пентагону. Такий підхід практично згорнув курське продовження харківського дозволу й перетворив процедуру надання дозволів на інструмент її блокування.Але цього літа ситуація знову змінилась. США запустили процедуру постачання Україні новітньої відносно дешевої тактичної зброї з оперативною дальністю – Extended Range Attack Munition (ERAM, ударний боєприпас збільшеної дальності).Ракета ERAM (Extended Range Active Missile), фото: Coaspire Йдеться про програму постачання 3 350 одиниць цих наближених до ракетної зброї боєприпасів дальністю до 450 км, які можуть запускатися з F-16, Mirage 2000 і навіть радянських літаків. Масове постачання зброї такої дальності, очевидно, не співвідноситься з процедурою погодження кожного пуску окремо, як це відбувається сьогодні. Це означає, що для ERAM неминуче доведеться шукати інший механізм – групові або рамкові дозволи, без яких постачання втратить сенс.Зрештою, у серпні 2025 року вже сам Дональд Трамп написав: “Дуже важко, якщо не неможливо, виграти війну, не атакуючи країну-агресора”. Тож, очевидно, процедура отримання дозволів буде змінюватись. Виникає питання, наскільки сильно вона може змінитись, щоб не створити приховані союзні зобов’язання США щодо України, які є табу для адміністрації Дональда Трампа.Дружній експорт, військова кооперація, союзна інтеграція як формати співпраці зі СШАТип озброєння, яке надають США, є певним індикатором глибини довіри й ступеня союзних відносин. Баланс між політичною і комерційною компонентою, звісно, може бути різним. Політична компонента важливіша за комерційну для глибоких союзних відносин.  Для партнерства вона менш значуща. Але загалом, треба визнати, для американської зброї вона ніколи не може бути нульовою. Від цього і маємо відштовхуватись. Приклад найтіснішої союзної інтеграції – спільне ядерне планування з Великою Британією. Договори 1950-х і 1960-х років створили особливий рівень двосторонніх відносин порівняно із загальним рівнем НАТО. Британські атомні підводні човни озброєні американськими балістичними ракетами міжконтинентальної дальності Trident II, якими також оснащені підводні човни США. Британські Trident II несуть власні боєголовки, але засновані на спільній зі США технології. Тож бойове чергування підводних ядерних сил США і Великої Британії здійснюється за спільним планом.Менш зобов'язальний рівень можна позначити як глибоку військову кооперацію. Прикладом є програми спільної розробки авангардних платформ, як у випадку F-35. Не всі партнери США в цьому проєкті є членами НАТО, але всі мають оформлену систему військового партнерства та високий рівень довіри: спільну юридичну базу, фінансування та доступ до технологій. Однак все-таки ці відносини не настільки “особливі”, як у випадку британських Trident II. США контролюють експорт F-35, модернізацію, обмін даними та оновлення програмного забезпечення.Балістична ракета підводного базування Trident II D5, фото: Lockheed Martin Третій, ще менш зобов'язальний, але партнерський рівень – це отримання американської зброї за стандартними процедурами Foreign Military Sales (FMS) та Direct Commercial Sales (DCS), що регулюються американським законом AECA (Arms Export Control Act, Акт про контроль експорту озброєнь). Зброя передається під чіткі умови кінцевого використання. У правилах прописано: тільки для власної оборони, самооборони або колективних дій у межах Статуту ООН. Дотримання перевіряється через спеціальні програми контролю – Golden Sentry і Blue Lantern. Для України такі постачання означають, що ATACMS, HIMARS, Patriot чи ERAM у власності сил оборони України все одно обмежені у застосуванні окремими дозволами США. Цей рівень важко назвати союзним чи навіть партнерським. Скоріше це дружній експорт.Окрема категорія – доступ до чутливих технологій: штучний інтелект, супутникові розвіддані, системи цілевказання. Україна отримує ці можливості у форматі обміну й спільного використання. Це вимагає значної довіри, але знову ж таки не створює союзних зобов’язань: у будь-який момент канал доступу до технологій може бути закритий рішенням США.Загалом кореляція між доступом до американських озброєнь і рівнем союзних відносин виглядає так: чим стратегічніше озброєння, тим більше воно сигналізує про союзні зобов’язання. Спільний Trident II означає союзну інтеграцію, спільний F-35 – поглиблену військову кооперацію з високою довірою, ATACMS і ERAM – відносини, які допускають дружній контрольований експорт. Це базовий рівень відносин зі США, він особливий, але не ексклюзивний. Щодо доступу до технологій – він означає довіру без зобов’язань.Є водночас дві важливі обставини. Описана вище схема поки що не відбиває тієї революції у воєнних технологіях, яку створили дрони та штучний інтелект. Це потенційно може до певної міри розглядатись як швидкий ліфт для підняття військових відносин між США та Україною на вищий рівень. З іншого боку, є “ядерна компонента”, що має свій величезний вплив на цю проблему. Як впливає на збройові дозволи "ядерний кодекс"Існують усталені правила поведінки між ядерними державами і їхніми союзниками в рамках стратегії недопущення ядерної війни, зниження ядерних ризиків і поступового ядерного роззброєння. І вони досить суттєво впливають на рішення  США щодо дозволів на використання американської зброї. Правила ці існують з часів укладання Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), тобто виникли ще до набуття Україною незалежності й діють уже понад півстоліття. Востаннє їх публічно зафіксували у 1995 році резолюцією Ради Безпеки ООН №984 у зв’язку з безстроковим подовженням ДНЯЗ. До резолюції додали п’ять зобов'язальних заяв офіційних ядерних держав. У документах сказано: ядерна зброя не може бути застосована проти неядерних держав – за винятком випадку, коли напад такої держави здійснюється в альянсі чи асоціації з ядерною державою. Формула проста, і здається, що її легко порушити. Але за півстоліття цього не сталося. Інакше консенсус між неядерними і ядерними державами був би зруйнований, глобальний ядерний порядок дестабілізований, а ядерне розповсюдження стало б неконтрольованим. Цього не хоче навіть сучасна РФ, попри її налаштованість на створення глобального хаосу.Зазначене правило “ядерного кодексу” потрапило до Будапештського меморандуму 1994 року (конкретно це правило не було порушене, про що постійно нагадує РФ). 3 січня 2022 року, перед початком повномасштабного російського нападу на Україну, коли його невідворотність була зрозуміла всім ядерним державам, з’явилася їхня спільна заява. У ній ішлося, що “ядерна війна не може бути виграна і ніколи не повинна бути розв’язана”, що ядерні арсенали мають оборонний характер і призначені для стримування агресії. Це був очевидний референс до дотримання “ядерного кодексу” у звичайній війні. Ініціатором цієї заяви, показово, виступила РФ. Вона, вочевидь, хотіла перед широкомасштабним нападом на Україну підтвердження правил, які обмежували отримання Україною звичайних озброєнь ядерних держав, здатних допомогти вистояти.Ядерна безпека, фото: uatom.org Розглянемо ці правила. У заявах, доданих до резолюції №984 1995 року, Китай пішов далі інших ядерних країн у самообмеженнях, пообіцявши ніколи та за жодних обставин не застосовувати ядерну зброю проти неядерних країн. США, Велика Британія, Франція та Росія залишили виняток на випадок вторгнення або нападу на себе чи на союзників, здійснених в альянсі або спільно з іншою ядерною державою.У заявах містяться важливі деталі. Зокрема, тригером застосування ядерної зброї ядерною країною може бути не лише вторгнення на її територію, а й напад на війська. Тобто напад на збройні сили ядерної держави або її союзників, здійснений неядерною державою в альянсі чи спільно з іншою ядерною державою, може трактуватися як виняткова підстава для застосування ядерної зброї.Дуже цікаво, що російсько-українська війна, а саме один з її епізодів – надзвичайно смілива спецоперація України “Павутина”, внесла свої корективи в те, що ми назвали  «ядерним кодексом». Про це детально  йшлося в матеріалі “Чи відповість Росія ядерним ударом на "Павутину" , пригадаємо цей важливий момент. Як “Павутина” внесла корективи в “ядерний кодекс”Отже, рамка “ядерного кодексу” була перевірена під час українських ударів по інфраструктурі, яку використовують ядерні сили РФ, і по збройних платформах, які заведено відносити до ядерних сил РФ. Нагадаємо, операція “Павутина” знищила на аеродромах частину російських бомбардувальників Ту-95 у неядерному оснащенні, які активно застосовувалися для завдання ударів по цивільній інфраструктурі України.З одного боку, це мало відрізняється від регулярного знищення бомбардувальників Ту-22, пускових установок Іскандер і кораблів з ракетами Калібр, а також північнокорейських KN-23, які за певних обставин можуть нести ядерну зброю. Але Ту-95 є предметом контролю в рамках формально чинного договору щодо стратегічних озброєнь СНВ-3 між США і РФ і можуть майже з однаковою ймовірністю вилітати з аеродромів, поруч із якими зберігається ядерна зброя: на північ – для ядерних ударів по США або на захід – для неядерних ударів по Україні.Ще заплутаніша ситуація з “Орєшніком”. При транспортуванні та при старті вони не відрізняються від мобільних комплексів міжконтинентальних ракет “Тополь-М” і “Ярс”; принаймні РФ не оголошувала процедур для визначення відмінностей. Тож такі мобільні комплекси майже так само уразливі для дронів “Павутини”, як і літаки на аеродромах. Україна не застосовувала “Павутину” проти “Орєшників”, але якщо це станеться, відрізнити їх від удару по “Тополю-М” і “Ярсу”, які зазвичай несуть ядерне оснащення, буде дуже складно.операція "Павутина", фото: СБУ Тож показово, що після “Павутини” РФ не підняла свій звичайний “ядерний галас”. Причиною, вочевидь, є те, що “ядерний кодекс” не було порушено. Удар завдали, по-перше, по військових платформах у неядерному оснащенні, які сама РФ вивела з режиму ядерного планування для ведення неядерної війни проти України. По-друге, удар “Павутини” був завданий Україною поза альянсом і не спільно з будь-якою іншою ядерною державою. Тож РФ де-факто прийняла цей удар як законний.Підсумуємо: рамки “ядерного кодексу” продовжують існувати. Але сьогодні вже  невідомо, де саме проходять межі, що можуть бути розцінені як їх порушення.Очевидно, що США, Велика Британія і Франція не взяли б на себе жодної ролі у проведенні на території РФ операцій типу “Павутина”, вважаючи, що  наближають ситуацію до нападу на територію чи війська РФ в альянсі чи асоціації з ядерною державою. Так буде доти, доки Україна не матиме союзних відносин зі США, Великою Британією і Францією. Але водночас можна констатувати: “Павутина” продемонструвала, що рамки “ядерного кодексу” досить широкі для проведення конвенціональних операцій проти військових цілей на території РФ.Якими можуть бути американські дозволи європейським союзникам для гарантій УкраїніСоюзники США, які стали об’єктом нападу, можуть застосовувати американське озброєння в межах права на індивідуальну та колективну самооборону. Стаття 51 Статуту ООН дозволяє самооборону, включно з колективною, доки Рада Безпеки не вжила необхідних заходів, а Північноатлантичний договір у статті 5 допускає всі необхідні для оборони дії, включаючи застосування збройної сили.У практиці НАТО це означає, що коли союзник обороняється, американське озброєння може застосовуватися проти законних воєнних цілей агресора, включно з цілями на його території, якщо це відповідає Статуту ООН та Північноатлантичному договору. Тобто на союзників США обмеження, характерні для України як не союзника, не поширюються. Іншими словами, в рамках НАТО побоювань, що занадто потужні види зброї можуть де-факто створити небажані союзні зобов’язання, бути не може, адже відносини й так офіційно союзні. Побоювань, що бойові дії союзників по НАТО з РФ із використанням американської зброї призведуть до прямого зіткнення США і РФ, теж бути не може. Адже саме така перспектива і зупиняє РФ від нападу на союзників США. У цьому й полягає сенс НАТО.Водночас обмеження на американську зброю діють і для союзників. Проте сам характер цих обмежень не може розголошуватися: знання їх без потреби лише збільшило б вразливість колективної оборони НАТО для агресора.РФ публічно сумнівається, що, наприклад, у разі нападу тактичними засобами на прикордонну латвійську Нарву з боку НАТО може бути завданий відчутний удар по території РФ, адже це може стати кроком до ядерної ескалації. Так само РФ сумнівається, що США наважаться реагувати, якщо конвенційний напад РФ буде супроводжуватися ядерним ударом по європейській країні НАТО чи навіть його погрозою. Однак після отримання Україною “харківського” і “курсько-північнокорейського” дозволів на використання американської зброї РФ не наважилася атакувати жодного союзника США.Ситуація може змінитися, якщо союзники США по НАТО нададуть власні гарантії безпеки Україні, яка не має союзних відносин зі США. У такому разі питання “втягування” США у війну з РФ для України може стати актуальним. Тож виходить, що питання про використання американської зброї проти цілей у РФ для ефективних європейських гарантій Україні стає ключовим: потенційним гарантам потрібні такі дозволи.Якими можуть бути в такому разі принципово можливі сценарії їх надання? Перший – у рамках реалізації гарантій Україні поза межами НАТО європейські країни будуть обмежені тими ж рамками використання американської зброї й технологій, що й Україна. Другий – європейські країни матимуть ті ж дозволи на використання американської зброї, що й у межах НАТО для власної самооборони.Політика США полягає у тому, щоб підштовхнути європейські країни до першого сценарію. А це, зрозуміло,  звужує потенціал реалізації гарантій. З іншого боку, США сигналізують, що базовий рівень дозволів для України розширюється, і це вже відбувається у зв’язку з масовими постачаннями ERAM.Які дозволи для України реалістично отриматиСтаном на сьогодні реалістично припустити, що механізми європейських гарантій Україні, які обговорюються, щодо американських дозволів на використання зброї можуть включати як елементи:  формулу “харківського дозволу” на удари по цілях РФ в окресленій географічній зоні, “курсько-північнокорейський” дозвіл на ATACMS по підрозділах союзників РФ у війні проти України, а також потенційний дозвіл на групове і рамкове використання ERAM.Якщо змоделювати конкретно, без порушення “ядерного кодексу” та загрози ескалації сили оборони України та країни-гаранти, які розгортатимуть підрозділи та патрулюватимуть небо, зможуть у разі відновлення російської агресії отримати такі дозволи:  (1) необмежено застосовувати американську зброю по російських цілях на контрольованій території України;(2) завдавати ударів по військових об’єктах і військовій інфраструктурі РФ на тимчасово окупованих територіях за груповим дозволом (для визначеної географічної зони);(3) завдавати ударів по військових об’єктах на території РФ, безпосередньо залучених до продовження агресії, за цільовим дозволом (у рамках визначеної операції реагування на агресію);(4) завдавати ударів по стратегічно важливих об’єктах на території РФ за спеціальними дозволами (для окремих ударів).Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. 

Адміністрація президента США Дональда Трампа нарощує обсяги військової підтримки України, включаючи постачання озброєння, яке дозволяє завдавати ударів на глибину в тил ворога. Про це заявив постійний представник США при НАТО Метью Вітакер в інтерв'ю Fox News. За словами дипломата, в межах нової програми допомоги до України вже прямує партія озброєння на суму близько 1 мільярда доларів, а загалом Вашингтон щомісяця виділяє приблизно таку ж суму коштом союзників по НАТО. "Президент Трамп насамперед дбає про те, щоб Україна могла продовжувати захист. Посилення ударного потенціалу допоможе і в наступальних операціях", - зазначив Вітакер. Він підкреслив, що, на відміну від адміністрації Джо Байдена, нинішнє керівництво США дозволяє українським силам застосовувати надану зброю для глибших ударів по об'єктах на території Росії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фіаско торговельної війни: мита Трампа скасовано судом Окрім військової підтримки, Трамп також, за словами Вітакера, веде закулісні переговори з Кремлем, одночасно зберігаючи економічний тиск на РФ. "Президент Трамп знає, які важелі впливу ще залишаються. Він прагне зберегти діалог як із Путіним, так і з Зеленським. Чи буде результат миттєвим? Навряд. Але процес триває, і це вже позитив", - додав посол. Він наголосив, що США не прагнуть ескалації, але послідовно підтримують право України на захист. "Це не війна Дональда Трампа. Але він хоче зупинити вбивства і атаки на українські міста", - підсумував Вітакер. Раніше Франція та Британія надали дозвіл Україні завдати удари вглиб російської території за допомогою своїх ракет SCALP та Storm Shadow. У той же час Німеччина так і не передала Україні свої крилаті ракети Taurus. Однак Берлін не проти того, щоб ЗСУ завдавали ударів по території РФ зброєю, яку надали інші партнери.

Другий матч на турнірі в Угорщині

Наш національний інтерес зберегти суверенітет й ідентичність та інвестувати в майбутнє, каже військовий Петро Охотін Які головні здобутки за 34 роки незалежності України?  Основний здобуток ми відбулися як держава. Попри шалений тиск і пропаганду Росії, що Україна нібито неповноцінна держава, ми вистояли. Уперше таке звинувачення пролунало 2004 року від Олександра Дугіна в контексті Помаранчевої революції. Ми це спростували. 30, 40, навіть 50 років це небагато для національного становлення. Коли в Єгипті 1952-го до влади прийшли "вільні офіцери" і президентом став Мухаммед Нагіб, то казали, що це перший єгипетський правитель за 2500 років. Тож ми на початку шляху розвитку держави. Нині війна й ми втрачаємо території. Але згадайте Японію після Другої світової атомні бомбардування, програш, знищення традиційного способу життя. А тепер це одна з найдинамічніших країн. Згадайте Німеччину Перша світова, Друга світова, поділ на дві держави, об'єднання. І Німеччина відбулася. Яких помилок ми припустилися?  Я не прихильник звинувачень у помилках. Людей, які перебували при владі, обрали законним чином, і вони відповідали соціальному замовленню українців і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма, і Ющенко, і навіть Янукович. У нас були шалені випробування. Часто чую: "Що було б, якби ми обрали когось іншого?" Це вже ігри в альтернативну історію. Якби обрали В'ячеслава Чорновола, то могли піти шляхом колишніх радянських республік Балтії. Але були й країни, де обрали до влади дисидентів Звіада Ґамсахурдію в Грузії, Абульфаза Ельчибея в Азербайджані і це закінчилося громадянською війною та втратою територій на початку 1990-х. Соціальне замовлення формує політику й політиків Щодо закидів, що ми віддали ядерну зброю, тоді на Україну був шалений тиск, США бачили союзником Росію та Єльцина. На виборах йому допомагали американські політтехнологи. Імовірно, розраховували демократизувати РФ і тоді весь регіон. Місця для України з ядерною зброєю там не було. Обираючи між поганими й гіршими рішеннями, ми намагалися утримувати рівновагу. На якому етапі нашої незалежності Росія розпочала проти нас війну?  Ми нині боремося за те, за що вся Європа почала боротися 1648-го, коли утворилася Вестфальська система (система міжнародних відносин після завершення Тридцятилітньої війни. Країна), коли замість релігійних починають домінувати національні державні інтереси, виникають держави-нації. У нас у цей час починаються гетьманська доба, Визвольна війна, серія націєтворчих заходів. Я вважаю, що корінь нашого конфлікту з Росією у XVII столітті, коли люди, які тут жили, сказали: ми не поляки й не московити і не є Османською імперією. Україна розпочала боротьбу за національну державу тоді, коли національні держави з'явилися як факт. Як змінилося українське суспільство за час незалежності?  Кожне нове покоління несе свої цінності. Не вірю, що в людей, народжених у СРСР, старі "прошивки", а в людей, народжених пізніше, інша "операційна система". Питання не в тому, яке в нас суспільство, а яким є соціальне замовлення, бо саме воно формує політику й політиків. Коли люди хотіли міцного господарника, проголосували за Кучму. Коли хотіли електоральної революції, проголосували за Зеленського. Це все йде від нас. Щоб політика була реалістична й давала плоди, нинішньому поколінню і наступним треба більше дбати про освіту. Я помітив цікаву тенденцію в біографіях ізраїльських політиків: Аріель Шарон після війни пішов навчатися. Тодішній президент Давид Бен-Гуріон фактично витягнув його з-за студентської парти й наказав створити спецпідрозділ 101, що мав нищити арабських диверсантів. Нинішній прем'єр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу теж у перерві між військовою службою здобував освіту на Заході. Як змінилося ставлення Заходу до України за останні два роки?  Треба пам'ятати, що армія і силові структури це озброєне знаряддя політики. Тож ми не можемо гарантувати, що буде далі. Побудова стратегії під час війни, а не тактики і красивих операцій, потребує опрацювання різних варіантів. Чи може бути негативний варіант із зупинкою допомоги від Заходу? Може. У мене є ­зб­ірка стенограм Генрі Кіссінджера, де він домовляється з радянським послом Анатолієм Добриніним про те, як виходитимуть американські війська. У результаті В'єтнам, на відміну від Кореї, не був поділений на зони впливу, а повністю відійшов комуністам. Тому наш національний інтерес зберегти суверенітет та ідентичність, інвестувати в майбутнє через стандартизацію освітніх, військових і бізнес-процесів під Захід. Бо Україна є західною цивілізацією. Треба ­мислити історично і стратегічно це основна теза для цьогорічного ювілею незалежності. Розколу українського суспільства немає А чи є таке мислення у нашої влади?  Те, що, станом на літо 2025 року, ми є незалежною державою, маємо армію, тримаємо економіку й навіть не припинили соціальних виплат, свідчить, що Україна життєздатна. На рішення президента й головнокомандувача чинять великий вплив ресурси та міжнародна ситуація. Нині не можна сказати, що через чиїсь помилки в Україні все пішло не так. Країна довго була зациклена на своїх політичних процесах. Тоді як Росія розвивала такі видання, як "ИноСМИ", в нас усе оберталося навколо критики своїх політиків. Тепер суспільство розплачується за те, що не цікавилося тим, що було зовні. Проблема війни вирішується в системі міжнародної безпеки, а не лише тут. Наскільки українське суспільство заполітизоване?  Чи можна звинуватити в заполітизованості ізраїльське суспільство часів війни за незалежність? Чи були аполітичними американці під час Громадянської війни? Нормально, коли за демократії люди політично активні. Але є проблеми розвиток соціальних мереж створює велику кількість неконтрольованих сигналів. Єдиним кроком для зменшення цього негативного впливу є покращення освіти, тобто зі школи закладати більше інформації про те, як працює суспільство та його інституції. На якому етапі війни ми перебуваємо нині?  Це питання того, з ким у нас буде серйозна коаліція. Росія отримує допомогу від Північної Кореї, Ірану й Китаю. Із ким створюватимемо коаліцію ми? Я не знаю жодної країни, що самотужки може виграти війну проти кількох сильних коаліціантів. Ми нині у стані війни на виснаження. Стратегія виживання в цій війні справа не лише військових, а й економістів, політиків, демографів. Стратегія як така виникла наприкінці XVIII століття, в епоху Просвітництва. Під час Першої світової війни вже відбувалося планування скільки людей мобілізовувати, коли їх відпускати, як це має взаємодіяти з економікою і виробництвом. Також є питання що ми хочемо бачити як результат війни. Людям, які очолюють армію і країну, треба ухвалювати важкі рішення, вони тримають ключі від історії. Їм треба визначати, що є Україна, яка вона буде, і мислити стратегічно. Найгірше, що може бути у війнах, це прив'язуватися до символів міст-героїв тощо. Потрібно думати про людей, націю та державу. Отже маємо утворити сильну військову коаліцію?  Не лише військову, а й економічну. Питання війни це питання грошей. Це питання технологій хто матиме кращий доступ до штучного інтелекту, дешевших і якісніших технологій. Війна стає дорожчою і сконцентрованою на технологіях. Нам потрібні партнери. І вони є це Європейський Союз, конкретно Франція та Німеччина, які анонсують велике переозброєння. Але треба пам'ятати про свій державницький егоїзм, про власні інтереси. Інакше перетворимося на буфер між Заходом та агресивною Росією. Як змінювалися технології ведення війни з ­2022 року?  У травні 2022 року я вперше відчув, що це таке, коли тебе атакують дрони. Стало очевидним, що треба змінювати підходи до маскування. А потім з'явилися дрони з тепловізорами. Остаточно зміни війни ми побачили 2023-го, коли відбувся контрнаступ і Росія почала запускати "Ланцети", що виводили з ладу дорогу західну техніку. Україна тоді показала себе як технологічна нація. Нині гостро стоїть питання ресурсів та інфраструктури для виробництва дронів. Потрібен замкнутий цикл: науково-дослідний інститут зв'язок із фронтом, щоб розуміти, які частоти й технології використовує суперник, технічне опрацювання виробництво, що оперативно реагує на зміни. Немає користі від РЕБа, створеного для глушіння частот, яких ворог уже не використовує. Потрібна стандартизація. Країни, чия армія перейшла на стандарти, були успішніші за ті, що працювали методами ополчення. Фронту потрібен сильний тил. Наскільки сильний він тепер?  Люди, які залишилися в Україні, не є цивільними у класичному розумінні цього слова. Важко назвати цивільною людину, що переживає декілька бомбардувань за місяць. Якщо ви не виїхали, то так чи так є учасником економічного процесу, сплачуєте податки. Нині все українське су­спільство залучене у війну, навіть попри бажання окремих його членів. Щодо контрасту, на якому часто спекулюють у телеграм-каналах, мовляв, військові живуть у болоті, а цивільні ходять по ресторанах. З таким настроєм я повернувся після першої відпустки 2022-го у свій підрозділ на Донбасі. Тоді побратим Олег Заболотний, який пізніше зник безвісти, сказав: "Що вільніше почуваються цивільні там, то краще ми воюємо тут". Обов'язок військового дбати, щоб тил міг функціонувати. Щодо допомоги я не чув відмов від волонтерів. Треба максимально спростити життя для українських підприємців. Розколу українського суспільства, який так хочуть побачити росіяни, немає. Але чому ми все менше говоримо про перемогу?  Бо конструкт перемоги, що в нас був на початку ­2022-го, мав вигляд 9 травня 1945 року, лише під іншими прапорами. Більшість людей, зокрема моє покоління, була вихована в дискурсі "великої перемоги". Тобто сприймаємо перемогу за лекалом радянського зразка. Є декілька визначень поняття "перемога", зокрема: "Перемога це мир, кращий за той, що був до війни". І тут відбувається усвідомлення, що в нас менше територій і менше людей. Але є приклади держав, що мали ще більші втрати, але потім встали на ноги Японія, Німеччина, Фінляндія. Остання втратила частину територій і до 1952 року виплачувала репарації СРСР. Але тепер Фінляндія член НАТО і має один із найвищих рівнів освіти. Туреччина, яка в Першій світовій втратила багато територій і важко переходила з імперії в республіку, нині є одним з потужних регіональних гравців. Історія не закінчується на тому, буде перемир'я чи ні. Ми нині робимо те, що не вдалося Богдану Хмельницькому 1654-го. Наше завдання не повторити відкату від західної цивілізації. Ми маємо стандартизуватися з ЄС і НАТО суспільством, освітою, законодавством та оборонними практиками. В українців завищені очікування від перемоги?  Так, але в цьому немає великої проблеми. Головне не мріяти, а реалістично себе оцінювати. Будь-яке правильне рішення у стратегії спирається на спроможності. З розумінням спроможностей випливає пошук історичного моменту, коли можна зробити вирішальний крок. Нам треба концентруватися на державних інтересах. Кремль заявляє, що хоче подолати наслідки "геополітичної катастрофи" розпаду СРСР. Отже Росія для нас є перманентно конфліктною країною, бо не бачить нас як суверенну державу. Тому потрібно вибудовувати союзи з іншими державами, орієнтуючись на власні інтереси, а не на те, яка там влада і що говорять їхні лідери. Національні інтереси мають базуватися на фундаменті економіки й оборони. Наше завдання не повторити відкату від західної цивілізації В якій державі житиме покоління українців, народжених у часи війни?  Москва мріє про Україну, в якій немає освіти, бідну й озлоблену, з екстремістськими поглядами і ксенофобією. Це дасть можливість пропаганді висвітлювати нас як екстремістську націю. Свого часу вони це зробили з Ічкерією. Російський інформпростір створив образ борців за незалежність Чечні як ваххабітів. Роздування ісламістської теми та провокації спецслужб дали їм змогу провести спецоперацію одночасно з операцією США проти талібів в Афганістані. Не думаю, що Путін змінив свої методички. Вони робитимуть ставку на розкол суспільства, його маргіналізацію та девальвацію освіти. Завдання української влади зберегти повагу до державних інституцій та держслужбовців, яких намагаються дискредитувати. Щодо бачення України майбутнього. Після призупинення війни в нас з'явиться час, щоб наздогнати втрачене. Так, як було до війни, не буде. Багато підприємств знищено. Треба залучати нові технології й забезпечити вихід на західний ринок. Потрібна еліта нової якості. Ставку слід робити на молодих, щоб вони здобували освіту в західних військових університетах. Посада державного чиновника має стати почесною. Щодо тих, хто виїхав за кордон, якщо повернеться хоча б 40 відсотків із новими навичками, то вже заради цього треба робити стандартизацію, іти в західний світ.