Search trend "Вибори в США"

Сполучені Штати засуджують спроби режиму «легітимізувати вибори, які не можуть бути вільними та чесними» – держсекретар США

Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що президентські вибори в Білорусі не можуть бути вільними та справедливими з огляду на репресивне середовище країни.

У липні 2024 року Австралія анонсувала рекордний пакет військової допомоги Україні на 250 млн доларів, а в жовтні стало відомо, що країна передасть ЗСУ 49 танків М1А1 Аbrаms. У цьому значна заслуга української діаспори, яка не дає австралійському суспільству забувати про те, що війна Росії проти України триває. Як українцям вдається переконувати австралійців виділяти кошти на підтримку країни з іншого континенту та чому діаспорянам у різних країнах важливо постійно організовувати акції протесту на підтримку України, доки триває війна - про це в інтерв’ю "Еспресо" розповів організатор протестів української громади у Сіднеї Антон Богданович, який живе в Австралії впродовж 20 років.Пане Антоне, наскільки численна Українська громада в Австралії?В Австралії загалом українська громада – і зі старою діаспорою, і з тими, що приїхали тепер, – приблизно 53 тисячі. Це маленька громада, бо сюди довго і далеко їхати. Порівняно з іншими країнами в Австралії є справжня діаспора – з усіма організаціями, школами, церквами, – їх досить багато, попри те, що людей не так багато. Тобто ті, хто хоче вчити українську, мають таку можливість. Більшість людей приїхали під час Другої світової війни. Вони утворили цю діаспору – організували українські школи, Пласт, СУМ, збудували храми, зберегли традиції. Саме вони є кістяком громади. Багато людей в українському ком’юніті народились уже тут в другому-третьому поколінні, але вважають себе українцями, розмовляють українською. Звичайно, не такою, як ми з вами розмовляємо. Такі люди, як я, – це вже друга хвиля мігрантів, які приїхали здебільшого на роботу.Рhоtо by Nісhоlаs ВuеnkЯк ця стара діаспора сприймає людей, які приїжджають до Австралії тепер?В Австралії, порівняно з іншими країнами, не так багато українців, які приїхали через повномасштабне вторгнення, тому і відсоток цих людей не такий великий. Найбільший фактор, який шокує, – це російська мова. Люди, які тікали від війни у 1939 році, зберігали в собі цю Україну, стару українську мову. Навіть до нас ставились трохи з осторогою, бо наша мова інша – ми не кажемо "клюб", "кляса", "копаний м’яч" тощо. Вони зберігають ту стару мову, і вважають, що то справжня українська. А тепер приїхали українці, які розмовляють з ними російською, яку тутешня діаспора, по-перше, не розуміє, бо ніколи її не вчили. По-друге, це мова ворога. Їх це відштовхує. Хоча все ж вони ставляться толерантніше, ніч я очікував.Дуже часто саме церкви є осередками українських громад за кордоном. У Європі після початку повномаштабного вторгення в Україну та прибуття великої хвилі мігрантів активізувались церкви, які підпорядковуються російській православній церкві. Вони пропонують гуманітарну допомогу, організовують зустрічі, запрошують на служби. Тим більше, що частину українських біженців російська мова служби в церкві не напружує. Чи є така тенденція в Австралії?Є така проблема. Вона не масова, але вона є. До мене декілька людей звертались із цим. Скажімо, зверталась дівчина, батька якої намагались затягнути спочатку в російську православну церкву, далі в якісь російські клуби. І затягувала не росіянка, а українка. Це виглядало так, наче їй дали завдання затягувати більше і більше людей. Вона підходила то до одного - запрошувала спочатку в церкву, потім в російський театр чи клуб, то до іншого. Знову ж таки, ми не можемо з усіма українцями спілкуватись і пояснювати. Ми спілкуємось з тими, хто хоче брати участь у житті громади. Але люди, які приїхали з проросійськими поглядами і готові йти в російські клуби – це не люди, які ходять з нами на протести чи заходи на підтримку України.Як переконати людей у тому, що виходом на протест в далекій країні можна щось змінити?Для мене, як для організатора протестів, велика проблема – як мотивувати людей виходити на протести. На мою думку, вони мають бачити результат. На початку повномаштабного вторгнення ми стояли для новин – щоб розповідати людям про Україну, аби про нас не забували. Це було дуже важливо тоді– розповідати свої історії, налаштовувати суспільство на правильний наратив. Перші кілька тижнів австралійські медіа навіть не мали своїх кореспондентів в Україні – всю інформацію вони отримували від нас. Потім, коли увага почала зникати, люди почали думати: а чого я там стою? І ми вирішили працювати на результат. Тоді ми почали тиснути на компанії, які не вийшли з російського ринку.Наприклад, ми тричі на тиждень виходили на протест по годині під Саnvа (платформа графічного дизайну, штаб-квартира в Сіднеї, - ред.)- і через два тижні побачили, що компанія вийшла з Росії. Під Аtlаssіаn ( австралійська компанія з розробки програмного забезпечення для ІТ-індустрії зі штаб-квартирою у Сіднеї, - ред.)ми стояли довше – три місяці. І бачили, що з часом почало приходити менше і менше людей. А потім з’являється повідомлення, що Аtlаssіаn вийшов з РФ і пожертвував 10 мільйонів доларів на підтримку України в гуманітарні фонди Futurе Ukrаіnе та Unіtеd Ukrаіnе Арреаl. Після цього на наступний протест у нас знову приходить купа людей – бо побачили результат. Це мотивує людей. Вони розуміють, що кожен із них - та крапелька, з якої складається океан.Рhоtо by Nісhоlаs ВuеnkУже третій рік ми виходимо на протести щотижня, навіть якщо у нас немає якоїсь конкретної кампанії.  У нас є кістяк – десь сто людей, яким уже не треба пояснювати, чому ми сьогодні стоїмо. Вони розуміють, що це важливо. Для нас це місце сили. Це стало для людей такою ж звичкою, як ходити до церкви. Коли люди бачать, що ми не зупиняємось і протести продовжуються - це мотивує інших щось робити, як мінімум донатити. З того, що я бачив зі звітів в інтернеті: ми у громаді, де 53 тис. українців, збираємо грошей на ЗСУ більше, ніж, скажімо, Польща, де українців мільйони. Бо такі акції – це постійне нагадування, що війна триває і треба щось робити.Зараз ми активно координуємо наші дії з міжнародними громадами і передаємо свій досвід. Ми разом тиснули на Міжнародний олімпійський комітет і домоглися заборони на участь росіян і білорусів в Олімпіаді 2024-го року. Перед новим роком ми разом з активістами з інших країн тиснули на уряд Німеччини за "Тауруси". Зараз знову відновили протести, після того як дізнались, що Олаф Шольц блокує пакет військової допомоги Україні на 3 мільярди євро. В Австралії наші протести проходять під консульством Німеччини. Важливо розуміти, що якщо ми протестуємо біля консульства чи посольства якоїсь держави, то їхній консул чи посол має написати про це звіт до свого МЗС. Якщо такі акції провести у різних країнах – буде багато звітів і це вплине на рішення політиків і потрапить у німецькі новини. Наскільки в Австралії активні російські і проросійські організації, зокрема щодо впливу на австралійців та їхнє ставлення до війни Росії в Україні?На початку війни вони намагались бути дуже активними і організовувати свої проросійські мітинги, але ми тому протидіяли різними способами. Загалом росіяни тут великої підтримки не мають. Частина росіян, які живуть в Австралії, – інертні, які кажуть "я окремо, політика окремо". Ще частина підтримує війну, але бояться про це відверто заявити, бо бачать, що австралійське суспільство підтримує Україну.А є люди, які на зарплаті. Ми дізнались, що з посольства їм платять не просто за участь у мітингах – їм платять щомісяця. Це штатні працівники, які вдають, що вони громадські активісти, пишуть блоги, розганяють новини в телеграм-каналах. І от вони побачили, що традиційні мітинги на підтримку Росії тут не зайшли. Навпаки, багато місцевих росіян, які проти війни, вийшли на протести разом із нами. Тому російські "активісти" пішли іншим шляхом, як вони роблять по всьому світу, – знаходять ображені меншини і починають долучатись до них. В Австралії росіяни почали з антиваксерів, хоча вже ковід закінчився і не було зрозуміло, що вони взагалі хочуть. Але спочатку вони ходили на їхні протести під гаслами антиваксерів. Далі потроху підкуповували лідерів: приносили безкоштовну воду на протести, смажили хот-доги, які роздавали безплатно. Далі вони знайомились із лідерами і пробирались на верхівку цього руху. І якщо спочатку росіяни заходили на наративах антиваксерів – "ковід був створений в американських біолабораторіях", то потім поступово цей наратив замінили на "ковід був створений в українських біолабораторіях". А за кілька місяців ці frееdоm rаlly проводили вже росіяни під російськими прапорами біля російського консульства. Ми ці зміни бачили в режимі реального часу. Як це відбувалось.  На початку повномасштабної війни ми проводимо протест, домовились на конкретну годину. Приходимо, а через дорогу ті антиваксери. І їх тисячі. А далі всі вони приходять на ту площу, де у нас має бути протест. Ми до поліції – що нам робити, у нас анонсований протест. А вони кажуть, нас лише 4, ми не можемо розігнати тисячі людей, у нас немає ресурсів. Я тоді підходив до маленьких груп, пояснював, що у нас тут протест, і нам нема чого з вами ділити, якщо підтримуєте Україну, хочете - залишайтесь, ні вам, ні нам не треба, аби хтось вчинив провокації і це показали в новинах. І вони такі: та ми за свободу, ви за свободу, ми вас підтримуємо. З часом це повторювалось і ці люди ставали дедалі більше антиукраїнськи налаштовані. Але і поліцейських ставало більше, і вони перескеровували ці протести так, аби ми не перетинались. Тепер росіяни роблять те саме з пропалестинськими протестами – абсолютно та сама схема.Яким чином українській громаді, яка не є численною, вдається переконувати уряд Австралії, австралійців, що треба не просто висловлювати підтримку Україні, але й виділяти кошти на допомогу, в тому числі військову? Адже австралієць може сказати: а чому мене має обходити війна на іншому континенті?Все залежить від того, як часто про війну в Україні говорять у новинах, як це пояснюють. І на початку повномасштабного вторгнення досить часто про це говорили у новинах, а потім увага перемкнулась на Палестину і про Україну декілька місяців практично не згадували. Тоді підтримка сильно впала. Далі ми знайшли інформацію про вертольоти (Австралія утилізувала виведені з експлуатації вертольоти МRН-90 Таіраn, тоді як українська громада закликала передати їх Україні, – ред.). На той момент дуже малий відсоток австралійців були за те, щоб давати більше зброї Україні, хоча в цілому підтримували Україну. А от після цих гелікоптерів було більше ніж сто згадок у новинах і підтримка зросла.Нашій громаді вдається добре працювати з традиційними ЗМІ, але варто зазначити, що росіяни у соцмережах працюють значно краще. І от вони активно розкачували теми "наші гроші йдуть Україні", "якщо Україні давати більше зброї, війна не закінчиться". Ми пояснюємо австралійцям, що війна в Україні – це війна за світовий порядок. Якщо впаде Україна, далі впаде Європа. Китай теж уважно за всім стежить і уже заявив, що Тайвань історично належить йому. А це уже наш регіон. Австралія з погляду безпеки в складному становищі. Вона не в НАТО, у неї немає ядерної зброї. Армія Австралії – 28 тис. солдатів. Єдиний механізм захисту – АUКUS. Це об’єднання Австралії, Великої Британії та США. Але після того як Трамп виграв вибори у США, незрозуміло, чи можна покладатися на цей союз. Трамп уже погрожує захопленням Канаді, Гренландії та Панамі. А якщо він скаже: Австралія, я йду до вас, - то хто вас захистить? Ми намагаємось донести, що Україна зараз воює за міжнародне право. Бо це єдине, що може захистити маленьку країну від захоплення. Якщо ми перейдемо від міжнародного права, яке захищає відносини між країнами, до права сильного, – то тут або ви сильні і все у вас добре, або ви слабкі і вас з’їдять.  В порівнянні зі своїми великими сусідами, Австралія набагато слабша у військовому сенсі. Але оскільки ця війна далеко, то це тут не так гостро сприймають, як, наприклад, у Литві. За великим рахунком, багато австралійців сприймають війну в Україні приблизно так само гостро, як раніше українці сприймали війну в Сирії, та мало нею цікавляться. Багато австралійців вважають, що війна в Україні далеко і їх не стосується. Рhоtо by Nісhоlаs ВuеnkНаскільки в Австралії присутні російський бізнес, компанії з російським капіталом?Якщо говорити саме про російський капітал, то тут нам мало що відомо. Була одна компанія з російським капіталом, Тіgеrs Rеаlm Соаl, яка видобувала російське вугілля, але це зупинили санкціями. Тобто російський капітал в Австралії зупинили санкціями. Щодо австралійських компаній, які працювали в Росії, то ми їх звідти "вигнали" одну за одною. Ми починали з ІТ: Саnvа, Аtlаssіаn, Frееlаnсеr. Наразі ми не знаємо жодної австралійської компанії, яка би досі працювала в Росії. На початку ми також боролись із російськими товарами в супермаркетах. Коли з’являлись товари російського походження у супермаркетах, ми писали керівникам, інколи члени громади зустрічались з менеджментом окремих магазинів, і вони переважно знімали ці товари з продажу. Тобто це навіть не була заборона на рівні уряду, але супермаркети пішли нам назустріч. Навіть у російському магазині, який тепер перейменували у "Європейський" нині більшість товарів з України. Щось російське там ще є, але ми уже вирішили їх не добивати, бо це маленька частка, яка ні на що суттєво не впливає. У нас були серйозніші цілі, як  Аtlаssіаn і Саnvа, тому ми вирішили свій обмежений ресурс зосередити на них.Як налагоджена комунікація української громади з органами влади Австралії? Чи має вона свого представника у парламенті?У нас є свої організації, наприклад Аustrаlіаn Fеdеrаtіоn оf Ukrаіnіаn Оrgаnіzаtіоns, які на цьому рівні представляють громаду. Вони постійно у контакті з політиками, пояснюють їм позицію України. Тобто посольство і громада комунікують з політиками, я безпосередньо у цьому участі не беру – займаюсь протестами та іншими справами.На жаль, свого представника у парламенті на сьогодні ми не маємо. Нас переконали, що ви підете зараз в одну партію, а потім інша переможе на виборах і відвернеться від вас, тож ми відмовились від цієї ідеї. Мабуть, даремно. Є Ukrаіnе frіеndshір grоuр - політики, які не є українцями, але вони дуже підтримують Україну. З ними постійно комунікують представники наших організацій, вони беруть участь у заходах української громади. Усе це вкрай важливо.    

Кір Стармер уперше відвідав столицю України. Прибув якраз тоді, коли росіяни атакували місто дронами. Офіційно Україні гарантована сторічна підтримка, у тому числі - фінансова. Що насправді привіз гість, з'ясовувала Gаzеtа.uа. Прем'єр Великої Британії прибув до Києва з проєктом угоди про сторічне партнерство, котра згодом була підписана. Ключові позиції документа: Співпраця України та Великої Британії майже у всіх сферах, розширення військової співпраці (тренувальні місії, збройна підтримка) та зміцнення безпеки морів з метою безпечного судноплавства, інвестиції у виробництво зброї, Велика Британія стає ключовим партнером для української енергетики у розробці стратегій. Передбачається спільна протидія інформаційним іноземним маніпуляціям і втручанням, посилення кібербезпеки. Плюс нові стволи "Ми маємо разом захищати право на життя, - заявив президент України Володимир Зеленський. - Цією угодою демонструємо приклад далекоглядних відносин". "Ми з вами не лише сьогодні чи завтра, а й по тому, коли ця війна закінчиться, - наголосив британський прем'єр Кір Стармер. - Абсолютно переконані, що коріння справедливого і сталого миру проходить через силу, тож працюватимемо із союзниками для гарантування Україні саме такого миру. Дискусія триватиме найближчими місяцями". Кір Стармер оголосив про передачу Україні 150 артилерійських стволів. Вочевидь, йдеться про них як про комплектуючі для наявних артсистем. За його словами, ця зброя надійде до Києва за кілька тижнів. Також Київ отримає мобільну систему ППО і 30 тисяч БпЛА. Знову про миротворців і гроші Гарантією України мають стати і миротворці. Але, як наголосив Володимир Зеленський - не єдиною. Президент повторив тезу, озвучену напередодні у Польщі, "це має бути лише сегмент". А от Кір Стармер додав важливе з його точки зору: говорячи про мир і гарантії, Велика Британія має на увазі максимально можливе посилення позиції України. Водночас, на його думку, позиція нашої держави нині "дуже сильна", а роль США "життєво важлива, ми з ними щодня працюємо". Фінансове питання є ключовим для проукраїнської коаліції. Як пояснив президент, війна 2024 року коштувала Україні приблизно 100 мільярдів доларів США, з яких 40 мільярдів - внесок нашої держави, 35 мільярдів - США, 25 мільярдів - Європа. "Безумовно, найвищий внесок - люди, але ви бачите відсотки, - зазначив він. - Ми не можемо через деталі втратити цей союз, як і забути про внесок України". В очікуванні можливого перегляду Вашингтоном стратегії і тактики по Україні, Велика Британія цією угодою зафіксувала свій майбутній внесок. У фінансовому вимірі це 3,6 мільярда доларів США щорічно і 6,6 мільярда цього року за рахунок "заморожених" активів Росії. Атмосфера агресії Під час переговорів британського прем'єра з українським президентом Росія обстріляла Україну. Дісталося й урядовому кварталу, зокрема, будівлям поблизу Офісу президента. "Для мене атака безпілотників - нагадування про те, з чим Україна стикається щодня", - поділився враженнями Стармер. "Ми також передамо привіт", - пообіцяв Зеленський. Варто зазначити, що і британські журналісти звернули увагу на відносний спокій українських колег під час ворожого нальоту. Приклад мужності, захоплення яким висловив Кір Стармер, однак, не міг повністю нейтралізувати відсутність конкретики під час його спілкування зі ЗМІ. Можливою причиною може бути тиск, котрий на нього здійснює близький соратник і спонсор Дональда Трампа - Ілон Маск. Наголошуючи на відсутності запрошення Стармера на інавгурацію нового президента США, він звинуватив прем'єра у спробі підірвати вибори. Раніше Стармер закликав Трампа, щоби той тримався подалі від Маска. Визначена невизначеність Можливо, конкретику, та ще й від Трампа напряму, привіз міністр оборони Італії Гвідо Крозетто, котрий теж 16 січня прибув до Києва. Підсумовуючи візити, можна зробити висновок про намагання Європи погодити стратегію оборони, котру, напевне, і представлять Дональду Трампу. Стратегія, вірогідно, стане відповіддю на фінансовий тиск обраного президента США на НАТО, Україна у ній відіграватиме ключову роль. Не виключено, під стратегію п'ять країн Європи створили формат Е5 з підтримки нашої країни (Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія, Польща). Недаремно ж американські ЗМІ пов'язали сплеск дипломатичної активності європейців по Україні з інавгурацією Дональда Трампа 20 січня. Цікаво, що мовчать із цього приводу Китай, Індія та інші важливі країни Глобального Півдня. Між тим, 17 січня Росія підпише угоду про стратегічне партнерство з Іраном, на протидії якому наголошував кандидат у міністри оборони США Піт Хегсет. Трикутник безпеки З усіх країн-партнерок наразі лише Велика Британія зважилася укласти сторічну угоду, котра передбачає широку взаємодію. Її зацікавленість зрозуміла, пояснив Gаzеtа.uа кандидат політичних наук Олексій Буряченко: після виходу з ЄС країна переживає фантомні геополітичні болі й прагне поширити свій вплив. "В Україні є місце для розміщення контингенту. Україна - це водночас і вплив на Чорноморський регіон, що логістично розкриває Британії більший вплив на Середзем'я, на Африку і на Близький Схід. Лондон отримує шанс перезавантажити відносини зі своєю колишньою колонією - Індією, надати їй логістичний хаб для товарів на багаті ринки Європи під гарантії безпеки Україні", - пояснив експерт. Олексій Буряченко звернув увагу на дискусію про європейське НАТО саме з подачі Стармера. "Трикутник "Британія - Європа (перш за все, Франція) - і Україна" може зіграти важливу роль у стабільності безпеки Європейського континенту", - пояснив він. Може бути і формат "Україна - Польща - Британія" з фінансуванням від усієї Європи. Опосередковано про справедливість версії свідчить візит міністра оборони Італії, зауважив Олексій Буряченко, "можливо, як дитячий пазл Європа збирає власну безпеку". Скепсис Альбіону Захід розуміє, якщо хоче нормального результату від переговорів з Росією, треба зміцнювати позиції України, у тому числі санкційні, зазначив редактор української служби Аtlаntіс Соunсіl Пітер Дікінсон. Але у Лондоні є різні думки. "Як ми можемо обіцяти Україні стабільну щорічну підтримку, коли нам самим не вистачає грошей, - каже оглядач Пітер Хетчінс. - Наші власні збройні сили не працюють з кораблями, наші повітряні сили дедалі частіше "застрягають". Ми витрачаємо на житлові субсидії більше коштів, ніж на ППО. Навіщо витрачатися на Україну? Я не можу сказати, чому це в інтересах Британії. Як мінімум, треба обговорити". Можливо, саме у критиці всередині країни і полягає відповідь, чому Стармер був таким стриманим у Києві.

Конгрес США отримав право блокувати будь-які спроби зняти санкції проти Росії. Впровадження вторинних санкцій тепер стало обов'язковим, повідомляє Fіnаnсіаl Тіmеs. Це має посилити механізми контролю над санкційною політикою та збереження тиску на Росію. Міністерство фінансів США у середу оголосило нові санкції, під які потрапили близько 100 ключових російських компаній. Серед них один із найбільших виробників зброї "Тактичне ракетне озброєння" та Московська біржа. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: США оголосили нові санкції проти Росії Якщо уряд США вирішить виключити будь-яку компанію зі списку, це рішення протягом 30 днів повинен затвердити Конгрес. У разі відмови виключення буде заблоковано. Повноваження Конгресу щодо контролю за санкціями визначає закон Про протидію супротивникам Америки за допомогою санкцій (СААТSА). Він був ухвалений 2017 року після втручання Росії у вибори в США. Адміністрація Джо Байдена використала цей закон як основу для запровадження нового санкційного списку. Конгрес тепер зможе заблокувати можливі спроби Дональда Трампа скасувати заходи, спрямовані на ослаблення військово-промислового потенціалу РФ. У п'ятницю США запровадили найбільший і найжорсткіший пакет санкцій проти російської нафтової торгівлі з початку війни. Якщо Дональд Трамп після інавгурації не скасує ці обмеження, вони можуть завдати російському нафтовому експорту більшої шкоди, ніж будь-які попередні заходи.

Нарешті в урядах різних країн відчувається просвітління, що вони мають допомагати більше, бо їхнє населення у принципі не готове чинити опір у разі російського вторгнення. З приходом Трампа це усвідомлення стало глибинним — краще мати фронт в Україні, ніж на території власної країни. Але досі це не є превалюючою політикою. Тому що чим далі від кордону з Україною, тим легше відганяти від себе безпекові виклики, які з початком повномасштабного вторгнення в Україну у лютому 2022 року загострились, а з приходом Трампа до влади в США набули ще більшої актуальності. І свіжі приклади, як Росія посилює свої підрозділи коштом хлопців з окупованих територій, багато кому є холодним душем. Бо саме в цей, 2025 рік, Москва піде ва-банк, аби змусити Україну капітулювати. Останній "Рамштайн", що відбувався за лідерства команди демократів, які покидають Білий Дім, фактично поставив перед Європою "дорослий вибір" - або знайти резерви для посилення України, або вкладатися у власну оборону так, як ніколи за останні шість-сім десятиліть. Що, до слова, буде набагато дорожче, ніж те, що вони дають Україні зараз.Читайте також: "Не дивіться вгору": на Заході цей фільм бачили, але висновків не зробили Тому сьогодні гасло "Україна — це Європа!» стає актуальнішим саме для європейців, які можуть стати жертвами агресії, ніж для нас. Ми то знаємо, хто ми.  І тому розрахунки, що Росія йде до економічного колапсу, — це, звичайно, приємне заспокійливе (особливо для наших вух). Але є й гарна приказка, що "поки товстий схудне, худий може вмерти". Тому, як і раніше, я переконаний, що з ЄС плюс Британією, треба ще активніше працювати. Бо це зараз в їхніх інтересах - дати нам можливість цього року вистояти.  І намагатися всіма способами втримати увагу і підтримку Штатів. Р.S. Домашню роботу при цьому ніхто не скасовує — і на питання, як впоратися із загальною управлінською кризою — відповіді поки що немає. Цю відповідь треба шукати. Але перестаньте думати про вибори. Вони на даному етапі є не рішенням, а створенням умов для ще більшого хаосу.ДжерелоПро автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стриманий європейський бюрократ, нинішній генсек НАТО Марк Рютте уперше насипав правди європейцям. Чому це корисно і де тут зиск для нас? Останні місяці численні західні аналітики виходили з пропозиціями, яким міг би поаплодувати Невіл Чемберлен. А давайте, не будемо ескалувати ситуацію з Росією, віддамо трошки окупованих українських земель та знову разом будемо ходити на балет та "Анору".У першому цього року виступі в Європарламенті Марк Рютте чітко назвав загрози від Росії саме європейцям — це атаки на підводні інтернет-кабелі, замахи на вбивство та акти саботажу проти країн НАТО. "Ми не перебуваємо у стані війни, але ми також не перебуваємо у стані миру", — констатував Рютте. Читайте також: Трамп загнав себе у пастку. Чому миру не буде ані в січні, ані за пів року?Виявилось, що тривалий час європейці вкладали до чверті свого нацдоходу на системи пенсійного та соцзабезпечення, а також охорони здоров’я. Утім повністю забували про власну безпеку — останні двадцять років Західна Європа могла це собі дозволити за формулою "ядерна парасолька США" та "дешевий російський газ".Утім, з поверненням до Білого дому Трамп все активніше порушує питання, що союзники з НАТО мають самі платити за свою безпеку, а не чекати, що все проспонсорують американські платники податків. Не так давно Рютте мав кількагодинну розмову з Дональдом Трампом у заміській резиденції Мар-а-Лаго про перспективи НАТО і про те, як змусити найбільш економних платити за рахунками. Тому не дивно, що деякі тези двох топів майже ідентичні. Десь так оточення Трампа стимулює Канаду побільше витрачатись на оборону — називаючи ту "найбільш відсталим членом НАТО". Читайте також: Війна може поширитися за межі України та РФ"Щоб ми були у безпеці у наступні роки, союзникам доведеться витрачати набагато більше ніж 2%... Більше витрат на оборону – це означає менше витрат на інші пріоритети. Але від цього може дуже залежати наше майбутнє. 2% вже недостатньо. Ми у безпеці зараз, але не будемо у безпеці через 4-5 років. Якщо ми цього не зробимо – доведеться діставати підручники з російської мови або їхати у Нову Зеландію", – сказав генсек НАТО європейським депутатам. Він визнав, що спочинок на лаврах безпеки зробив Європу вразливою перед Віссю зла, яка стрімко розгорнула свої ВПК і пробує нові технології ведення війни — як в Україні, так уже і на морі. Тут першими почали бити на сполох країни Балтії та Фінляндія. Бо ж не так давно Росія провела тематичні навчання, як нападає з моря на норвежців та фінів, анексує Лапландію та захоплює для висадки десантури аеропорт Іпала. Рютте охолодив гарячі голови європейців і прямо заявив, що безпека Європи напряму "залежить від результату війни в Україні". Тож хто не хоче еміграції до Веллінгтона — має збільшити військову підтримку Києва."Я не знаю, як і коли закінчиться війна. Але я знаю, що мир не буде тривалим, якщо Путін досягне своїх цілей в Україні... Мир не буде тривалим, якщо Путін, Сі Цзіньпін, Кім Чен Ин і режим у Тегерані почуватимуться сильнішими", - зазначив генсек НАТО.Чому це важливо? У наших медіа та серед блогерів не бракує торговців хорошими новинами, які обіцяють завершення війни та вибори чи то навесні, чи то у жовтні. Багато осіб із маленькою медійністю уже оголошують, що йдуть у політику і починають чіпляти на вулиці гарнющі бігборди. Читайте також: Гарантії роз'єднання України: головне з пресконференції ЛавроваУтім усі ці шукачі статусів і посад не враховують один момент: а що буде далі? А що робитимуть саме вони для безпеки та оборони? Бо списати все потім на Порошенка та Зеленського не вийде. І питання, що буде з Кримом і Донбасом — спадком у вигляді валізи з динамітом, яка триматиме в напрузі кожного. Одне ясно — українці чи не вперше своїм опором подолали міф про жертву, яка постійно зазнавала поразки від сильних. Як єдині європейці, які мають бойовий досвід сучасної війни, ми маємо стати тими єдиними дорослим, які розкажуть інфантилам і популістам Європи, хто вони, ці росіяни, насправді. І дай нам сили, Боже, не скотитись у зраду та зневіру і запропонувати НАТО практичні колаби. Не знаю, за якого президента, але ми туди точно проліземо.Спеціально для ЕспресоПро авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Якби Дональд Трамп не виграв президентські вибори в листопаді 2024, міністерство юстиції США мало б достатньо доказів, щоб засудити його за спробу перешкодити результатам виборів 2020 року. Їх слідство виклало на 137 сторінках звіту. Повний текст новини

Про це вона сказала в етері телеканалу "Еспресо"."Розуміємо, що президент Трамп із попередньої каденції є дуже непрогнозованим, але в якомусь сенсі далекоглядним президентом. Він насправді порушує складні питання, і одне з найскладніших питань - це Гренландія", - наголосила Гонгадзе.Керівниця мовлення Голосу Америки у Східній Європі нагадала, що у 2009 році Данія дала можливість Гренландії визначати свою незалежність. І сьогодні Гренландія має право не лише проводити референдум щодо своєї незалежності, а й оголосити незалежність. Гренландія навесні буде проводити загальнонаціональні вибори. Населення Гренландії налічує лише 50 тисяч. У них є свій парламент, є керівництво, і ця територія може визначити своє майбутнє. Данія вже заявила, що вона готова вступати в переговори зі США."США зараз мають військову базу на території Гренландії, вона існує там з давніх часів, і ця військова база перехоплює сигнали про ракетні запуски та стежить за безпекою в цьому районі. Тому питання Гренландії є досить складним. Також відбуваються кліматичні зміни, у Гренландії тануть льодовики, і все більше території можна досліджувати. У Гренландії дуже багато різного виду корисних копалин, що становлять інтерес, зокрема для США", - зауважила Гонгадзе.Мирослава Гонгадзе передбачає, що питання Гренландії буде стояти на порядку денному."Ще є важливий нюанс, що може викликати певні європейсько-американські розбіжності. Якщо Гренландія вирішить стати незалежною, то парламент Данії має погодити цю незалежність. А якщо Данія не захоче цього робити, а США підтримують незалежність Гренландії, то це може викликати певні тертя", - пояснила керівниця мовлення Голосу Америки у Східній Європі.Союзники обраного президента США Дональда Трампа у Палаті представників підготували законопроєкт "Зробімо Гренландію знову великою" щодо купівлі острова.

Результати президентських вибори у цій країні можуть змінити розстановку сил у Східній Європі перед вступом на посаду обраного президента США. У Хорватії 12 січня 2025 року, відбувся другий тур президентських виборів. На другий термін переобрався чинний проросійський президент Зоран Міланович. Gаzеtа.uа писала про колізію першого туру. Тоді він не дотягнув до 50% менше одного відсотка. Тож 12 січня у другому турі змагався з Драганом Приморашем, соратником чинного прем'єра Андрея Пленковича. Конкуренція цих двох політиків є лише проявом масштабнішого змагання за владу двох партій Хорватії: правлячого Хорватського демократичного союзу (ХДС), чиїм лідером є Пленкович, і Соціал-демократичної партії (СДП), від якої балотувався Міланович. Попри відрив у 30% від чинного президента у першому турі, Прімораш заявив про реальність перемоги у другому. Та Зоран Міланович 12 січня зібрав понад 74% голосів. Та ще й переміг майже у всіх регіонах. Драган Прімораш набрав 25,42% голосів. Для українських виборців цифра "74%" до щему знайома - у 2019 році у другому турі президентських перегонів майже стільки ж набрав чинний президент Володимир Зеленський. Штурм уряду Схоже, що Зоран Міланович поспішає конвертувати свій результат у реальний вплив. Перш за все - на уряд, з яким конфліктував протягом першої президентської каденції. Завалити Кабмін друга України Пленковича президентові не допоміг навіть гучний корупційний скандал. Тому нині Міланович робить ставку на безпеку країни. "Прошу уряд почути те, що громадяни хотіли сказати (таким голосуванням. - Gаzеtа.uа). Це не просто підтримка мене", - заявив він відразу після оголошення результатів голосування. Справді, ключовим на цих виборах стало питання безпеки. ХДС акцентувала - НАТО захистить, СДП просувала умовний "проросійський нейтралітет". Однак з'ясуванням реального політичного впливу сторін, очікується, стане голосування у парламенті поправок до закону про оборону.А у ХДС та СДП голосів приблизно порівну. Деякі зміни можуть торкнутися безпосередньо президента. Наприклад, йому заборонять отримувати у своє розпорядження військовий гвинтокрил за першим же зверненням. У цьому Пленкович, як пишуть хорватські ЗМІ, "досяг порозуміння" з міністром оборони Іваном Анушичем. Рекордні для Хорватії воєнні закупівлі на один мільярд євро президенту теж не змінити. За рішучу й парадоксальну манеру спілкування хорватського президента називають хорватським Трампом. Після виборів Міланович видав таку тезу у критиці ЄС: "Якщо ви не думаєте, як я, то ви - ворог, що дорівнює психічному насиллю. Це не та сучасна Європа, у якій я хочу жити". І він пообіцяв докласти зусиль, щоби змінити ситуацію. Це свідчить, що він зі старту робить заявку на загальноєвропейську тему. Можливо, Міланович усвідомлює, що всередині Хорватії "місцевому Трампу" може загрожувати "санітарний кордон" а відтак долучення до когорти лідерів під брюссельским остракізмом. Крижаний душ Але словами він може багато чого наробити. Особливо якщо орієнтуватиметься на Дональда Трампа. Тому хорватські консерватори влаштували переможцю крижаний душ. Пленкович не втомлюється звинувачувати Мілановича у проросійськості і навіть не привітав його з перемогою, бо "йому нічого запропонувати нації". Ставка на релігійність і традиційність Примораша у поєднанні з орієнтацією на Брюссель цього разу була бита радикальною риторикою лівих. Відтепер, як зазначив політолог Вишеслав Раос, "У Мілановича немає причин комусь догоджати або контролювати себе". Можливо, Пленкович задіяв жорстку критику як превенцію. Адже кредит довіри у 74% - вагомий чинник у політичній боротьбі. До Москви чи до Мар-а-Лаго? Посилення Мілановича тим примітне, що у Східній Європі міцнішає тандем "Віктор Орбан - Роберт Фіцо". Антибрюссельська риторика угорського прем'єра, посилена антиукраїнськими заявами його словацького колеги, досі сприймається як казус європейської політики. Хоча обидва політики обіймають високі виборні посади, у вищому керівництві Євросоюзу вони не мають суттєвого впливу. Відомі плани обмежити і той вплив, що у них теоретично є. У власних країнах теж нестабільність: в Угорщині вимагає дострокових виборів опозиціонер Петер Мадяр, якого західні ЗМІ розглядають як реальну противагу Орбану, а у Словаччині тривають протести проти проросійської політики Фіцо. Тому обидва вони шукають зовнішньої підтримки і, як їм здається, знайшли таку у Дональда Трампа. Принаймні, він сприймає цих східноєвропейських прем'єрів люб'язніше, ніж Володимир Путін. Але і він розуміє, що обмежений уплив цих фігур, зокрема, у Європарламенті, зумовлює нову тактику США у Європі. Вірогідно, таку тактику могла запропонувати Трампу прем'єрка Італії Джорджія Мелоні під час нещодавньої зустрічі. Зі свого боку, кремлівський диктатор посилює тиск на Східну Європу. Останнім часом до Росії дедалі більшу прихильність виявляє президент Сербії Александр Вучич. Сербські депутати, услід за словацькими, 12 січня попрямували до Москви. Вучич, як і Фіцо запропонував провести у своїй країні переговори по Україні. Міланович, схоже, доєднується до східноєвропейського проросійського трикутника. "Ми воюємо з Росією? Я цього не знав. Можливо, Німеччина знову воює з Росією, тоді, ймовірно, їм пощастить більше, ніж 70 років тому", - заявив переобраний на другий термін хорватський президент, аргументуючи відмову допомагати Україні. Таким чином, лідери вже чотирьох країн Східної Європи не підтримують Київ. Загрози Україні "Є реальна загроза отримати, на додаток до Угорщини та Словаччни, ще одну пропутінську державу", - зазначив політолог Вадим Трюхан. На його думку, програш ХДС багато в чому був зумовлений "сіреньким" кандидатом Пріморашем проти харизматичного Мілановича. Україна ризикує не отримати збройну допомогу від Хорватії. Навряд чи це суттєво вплине на ситуацію на полі бою, але зміцнить проросійський анклав у Європі.

Американський мільярдер Ілон Маск звинуватив прем'єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера у спробі зірвати вибори президента США.

Учора президент Сербії Александар Вучич повідомив про припинення постачання газу з Азербайджану до його країни. Сьогодні він заявив, що подачу газу буде продовжено. Про це Вучич написав в Х. "Наші брати і друзі з Азербайджану щойно повідомили мені, що, незважаючи на об'єктивні проблеми, викликані форс-мажорними обставинами, припинення подачі газу до Сербії не буде", - йдеться у повідомленні. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вучич заявив, що вибори в США можуть призвести до Третьої світової Крім того, президент Сербії подякував Азербайджану та президенту Ільхаму Алієву, зазначивши, що чекає на нього скоро в Белграді. У 2023 році Сербія підписала угоду з Азербайджаном про закупівлю 400 млн куб. природного газу на рік з 2024 року. Загалом Сербія використовує понад 3 млн куб газу на рік. Решта газу надходить з Росії. Сербія перебуває під тиском необхідності зменшити свою залежність від Росії у сфері постачання газу та нафти. Після нових санкцій США проти російського нафтового сектору російській компанії "Газпром нефть" буде надано 45 днів для виходу з власності сербської нафтової компанії NІS, яка є одним з найбільших платників податків до бюджету Сербії.

Зовсім свіжа історія: Fb капітулював перед імперією Трампа. Власник Меtа Марк Цукерберг закриває програму перевірки фактів, розгледівши в ній цензуру. Відтепер Fb налаштований копіювати алгоритми з Х (Тwіttеr), запроваджені прибічником Трампа Ілоном Маском: той використовує Х для просування вигідних меседжів та інформаційних кампаній, часто усвідомлюючи їхню фейковість.Цукерберг свідомо перефарбовує контент Fасеbооk та Іnstаgrаm під нову еру, — для Марка настав важкий період каяття: ще зовсім недавно він ідеологічно тягнувся до демократів та демократії та забанив у Fb сторінку самого Трампа. Та демократи продули вибори, і Цукерберг вимушений "перевзуватися", зблизившись із республіканцями. Умови капітуляції зрозумілі: тепер у фейсбуку толеруватимуться сексизм, нападки на іммігрантів та інший трампізм. Це так, ніби ти вірив в Божу силу, а потім настало просвітління: мовляв, заповіді Господні обмежують людську свободу, а церква взагалі спалила на вогні інквізиції чимало візіонерів. Аби підтвердити щирість каяття, Цукерберг видав мільйонний чек на святкування другої інавгурації Трампа.Маніпулятивні технології стають новою "ядерною" зброєю Білого дому. Вони допомогли лідеру республіканців здобути перемогу на президентських виборах США, тепер уже і Європа перетворюється на полігон інтернет-диверсій. Мета — створення мережі правих популістів на Старому континенті та… зміна правлячих режимів. Читайте також: Аліса в країні Маска. Чи допоможе соратник Трампа тріумфу ультраправих в Німеччині?Маск використовує платформу для наїзду на некомфортних йому лідерів Старого Світу та підтримки ультраправих політиків європейського табору. Мільярдер назвав премʼєра Великобританії Кіра Стармера "втіленням зла", щедро облив жовчю канцлера Олафа Шольца та президента Емманюеля Макрона, компліментарно відгукуючись про проросійський "інтернаціонал" Європи, зокрема ультраправу постсовкову "Альтернативу для Німеччини", французьке "Національне обʼєднання" Ле Пен і т.д.Власник Х зайнявся переформатуванням мізків європейських виборців не просто так, завдання — посилити хвилю євроскептицизму в ЄС, що уже декілька років поспіль набирає популярності:  Словаччина, Угорщина, Італія, Нідерланди, Румунія, а також Польща, Німеччина, ну і, звісно, Франція багаті на праворадикальні настрої.Маск "модерує" мережу європейських ультрарадикалів не лише через їхню політичну тотожність з поглядами Трампа. Євроскептицизм повинен знизити вагу Європи на світовій карті, а також розірвати економічний звʼязок Брюсселя з Китаєм. Країни Євроспільноти формату Шольца - Макрона вбачають у КНР другого за статусом економічного партнера — після США. А коли США оголосять ЄС тарифну війну, то Китай займе перше місце. Трампу, який де-факто вже готується до економічного протистояння з Сі, цього не потрібно.  Тому шольців-макронів "треба" змінювати на контрольованіших ультранаціоналістів.Читайте також: Трамп і Маск: що живить цей тандемУльтраправі зазвичай мають російський шлейф та аналогічну політичну орієнтацію. Та в очах Трампа з Маском це додає їм шарму: повернення Європи у сферу впливу Кремля може стати брудним хабарем московитам — в обмін на те, що вони не сильно вписуватимуться за Китай в ході економічних розборок зі США. Доля України розглядатиметься Трампом у загальному контексті Європи. Зараз можна сказати, що майбутній президент, як пишуть медіа, "одержимий силою і бажанням виглядати сильним", тому й постійно переглядає підходи до розв'язання українського питання і дедлайни миру. І це хороша новина для України. Погана полягає в тому, що ми можемо стати свідками нового "пакту Молотова — Ріббентропа", коли для протистояння великому злу Unсlе Sаm спробує задобрити зло трішки менше... точніше слабше.ДжерелоПро автора. Орест Сохар, журналіст, шеф-редактор ОbоzrеvаtеlРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це вона заявила у суботу, 11 січня 2025 року, на мітингу в Зугдіді. Саме з цього міста політикиня розпочала турне на підтримку європейського вибору Грузії, проти якого виступила партія влади, розповідає Еkhо Каvkаzа."Я можу обіцяти вам одне: я докладу всіх зусиль, які зможу, для цієї країни. За професією я не політик, а дипломат, і я, напевно, більш майстерна (у дипломатії, - ред.). Я від вашого імені, зокрема від імені Зугдіді, поїду туди, до Вашингтона. У мене там сьогодні багато друзів, які глибоко переживають за Грузію та роблять усе можливе, навіть більше, ніж ми просимо", - пояснила Зурабішвілі, яка до президентської посади очолювала грузинське МЗС.Читайте також: Грузинам важлива позиція України, невизнання виборів було б потужним сигналом, - громадський діяч Рибачук. Ексклюзив ЕспресоЯк наголосила п'ята президентка Грузії, майбутнє країни слід захистити "від загроз, що походять від нашого недруга з півночі".На думку Зурабішвілі, нинішній стан грузинського суспільства є таким, що чинна "не демократична", як вона вважає, влада буде усунута. Й це відбудеться мирним чином - шляхом дострокових виборів до парламенту, впевнена політикиня.Читайте також: Інавгурація президента без визнання легітимності: що діється з владою у Грузії та як реагує світ"Там, де ми знаходимося, режим вже не є демократичним, але й суспільство в Грузії давно не було таким демократичним, таким свідомим, таким відповідальним і таким мирним. Суспільству потрібне мирне вирішення цієї серйозної кризи, це рішення - вільні вибори", - підсумувала Зурабішвілі.Перед цим на інавгурацію Трампа її, як "єдиного легітимного лідера в Грузії", запросив член Палати представників Конгресу США від Республіканської партії Джо Вілсон, а адміністрація Джо Байдена ввела санкції проти засновника "Грузинської мрії" Бідзіни Іванішвілі.29 грудня 2024 року відбулася інавгурація обраного депутатами "Грузинської мрії" президента Міхеїла Кавелашвілі, колишнього футболіста, який має незавершену вищу економічну освіту. Це вперше, коли глава держави обирався у Грузії суто парламентарями. 

Ліванський парламент обрав президентом головнокомандувача Збройними силами країни Джозефа Ауна. Хоча він вважається прозахідним кандидатом, парламентське представництво угруповання "Хезболли" у другому турі підтримало його. Тож Аун зібрав 99 зі 128 голосів. Переможець змінив військову форму на цивільний костюм, у якому й присягав своєму народові. Він пообіцяв "нову еру" для Лівану, де буде державна монополія на зброю, звільнення від ізраїльської окупації та загалом нова стратегія оборони держави. Для Лівану обрання президента є фіналом періоду невизначеності з жовтня 2022 року. Тоді завершився термін президента Мішеля Ауна, креатури "Хезболли". Варто зазначити, що попередній президент попри співзвучність прізвища не є родичем новообраного. Відтоді всі спроби обрати наступника зазнавали поразки через нестачу голосів у парламенті як у прозахідних, так і у проіранських фракцій. Нині перемога Ауна означає суттєве послаблення проіранських сил у Лівані. Злива привітань Ауну Джозефу Ауну виповнилося 60 років і він був названий пріоритетним кандидатом для Сполучених Штатів, а також підтримуваним Саудівською Аравією. Чинний президент США Джозеф Байден привітав його майже відразу після обрання і спрогнозував, що Джозеф Аун відіграватиме "вирішальну роль в управлінні" країною, доки вона "відновлюється і перебудовується". Переможець виборів був важливим фігурантом в укладанні угоди про припинення вогню між Ізраїлем і "Хезболлою" у листопаді 2024 року. Ця угода вважається одним зі значних здобутків Байдена на посаді президента. Але це не означає, що Джозефу Ауну буде легко. Французьке МЗС, вочевидь, з огляду на досвід власної країни останніх місяців, радить сформувати сильний уряд, котрий буде здатен "провести необхідні для економічного відновлення, стабільності й суверенітету реформи". Добрі друзі Оглядачі Тhе Wаshіngtоn Роst звертають увагу, що парламентське представництво "Хезболли" у першому турі голосування 9 січня 2025 року вкинуло до урн порожні бюлетені для демонстрації того, на скільки голосів може розраховувати прозахідний кандидат без них. Виявилося, що до 86 "за", необхідних для обрання, Аун не дотягував. Як йому вдасться роззброїти або бодай взяти під контроль арсенали "Хезболли", досі незрозуміло. Але зрозуміло, що у Лівану будуть добрі відносини з Україною. Президент Володимир Зеленський привітав Джозефа Ауна, побажав швидкого врегулювання кризи у Лівані та висловив сподівання на "конструктивну взаємодію" на основі взаємоповаги до суверенітету і територіальної цілісності наших держав. Посол України в Лівані Олександр Овчаров, який спостерігав за інавгурацією, зауважив: "Упевнений, що українсько-ліванські відносини мають гарні перспективи до подальшої активізації", а сам Ліван стане надійним і стабільним партнером України. Східні сюрпризи з Кіпру Активнішим виявився президент Кіпру Нікос Хрістодулідіс: не лише привітав, але й полетів до Лівану, бо близько знайомий з новим президентом. До слова, очільник Кіпру напередодні зустрівся з президентом Ізраїлю Іцхаком Герцогом і міністром закордонних справ Об'єднаних Арабських Еміратів Адбаллахом бін Зайєдом і обговорив з ними безпеку в регіоні. Тому, напевне, Хрістодулідісу є що розповісти Ауну. Генсек ООН Антоніу Гутерріш привітав Ауна та, як і французи, закликав якнайшвидше сформувати уряд. Цікаво, що і в Росії привітали результативність президентських виборів у Лівані: сподіваються на відновлення широкої національної згоди. Добрі побажання висловив і президент Палестини Махмуд Аббас. Своєрідно зреагував Ізраїль: представник армії країни Авіхай Адраї застеріг жителів Лівану від повернення до своїх домівок на південь від лінії розмежування. Екзамен з практичного врегулювання Перше випробування для нового ліванського президента настане вже 26 січня. Цього дня, за угодою про припинення вогню, Ізраїль має вивести свої військові підрозділи з південного Лівану. Натомість на цю територію повинні зайти бійці ліванських збройних сил. Більш реалістичним є сценарій, за якого ізраїльські бійці залишаються на даній території. У такому разі, Аун зможе зберегти широку підтримку у парламенті та без шкоди для свого рейтингу готувати помсту Ізраїлю "за завдане зло", як він висловився в інавгураційній промові. Це можливо, на даний час, за рахунок розподілу посад в уряді, котрий має більше повноважень, ніж президент. Так, відповідно до законодавства Лівану, за президента-мароніта (прихожанина східнокатолицької християнської церкви) прем'єром має стати сунніт (течія ісламу), а спікером парламенту - шиїт (течія ісламу). Згідно з джерелами західних ЗМІ у парламенті Лівану, після невдалого для Ауна першого туру голосування він провів переговори з представниками проіранських фракцій "Хезболла" і "Амаль". За підсумками перемовин, "Хезболла" нині, за різними даними, може сподіватися на контроль за шиїтськими урядовими посадами. Анонімний чиновник-джерело західних ЗМІ стверджує, що без угоди з угрупованням Ауну не вдасться взяти під контроль його збройні склади, а реалізувати монополію держави на зброю майже неможливо. Багато сподівань На Джозефа Ауна покладається багато сподівань. Він був обраний головнокомандувачем у 2017 році і набув популярності завдяки нестандартним рішенням. Так, заради збереження чисельності та бойової здатності збройних сил країни він на тлі економічної кризи 2019-2024 років дозволив військовим цивільні підробітки. На користь нового президента і те, що він пройшов кар'єрними сходами в армії з кадета до головкома і, нарешті, до компромісної фігури, в якій вбачають порятунок Лівану. "Неефективність того, що було, підштовхувала лідерів Ірану, нарешті до ухвали політичних рішень, - зауважив старший аналітик по Лівану в Міжнародній кризовій групі Девід Вуд. - Хоча ліванські еліти, попри катастрофічну економічну кризу відкладали вибори президента, тиск від крихкої угоди про припинення вогню і повоєнне відновлення виявився занадто сильним, щоб ігнорувати". Стрибки для генералів Обрання головкома президентом у Лівані задля виводу країни з глибокої кризи може бути одним зі сценаріїв для України. У безлічі українських пабліків точаться розмови про те, що колишній головком ЗСУ Валерій Залужний міг би конкурувати з чинним президентом Володимиром Зеленським на виборах. Утім, в Україні ситуація принципово інша, військо відіграватиме найближчими роками одну із провідних ролей. Деякі експерти говорили про "українського Шарля де Голля" або порівнювали Зеленського з ним, інші критикують президента за мілітарі-костюм. І чинний український президент, і колишній головком коментують майбутні вибори розмито. Залужний порадив спершу "зберегти державність", Зеленський взагалі уникає відповідати про ймовірність своєї участі у перегонах. При цьому є подібність у деяких епізодах мирних процесів на Близькому Сході та в Україні. Зокрема, це угоди про припинення вогню, обміни полоненими і спільний пакет збройної допомоги для України, Ізраїлю, Тайваню, котрий ухвалили навесні 2024 року у Конгресі США.

Десь із місяць, чи що, тому Тhе Есоnоmіst запропонував нове "слово року" (є в них така забавка) - відповідно до нових історико-політичних обставин (перемоги Трампа та перших оголошених ним керівних кандидатур), на Слово Року-2024 пропонувалась "какістократія" - новий тренд здеградованої "демократії": за аналогією, з грецької - "влада найгірших". Точно знайдене слово завжди допомагає: саме так, какістократія, і Трамп тут далеко не перший (першими, якщо вже на те пішло, були більшовики, можна простежити поступове взаємопроникнення в цьому сенсі "західного" й "східного" режимів ще в епоху холодної війни, а в останні 30 років це взагалі капець яке злипання, але про таке книжку дослідницьку впору писати, як ото Володя Єрмоленко про "плинні ідеології"...). Після перемоги Трампа я тут обережненько давала зрозуміти, окремим дописом, що не варто брати серйозно чи, поготів, намагатись аналізувати те, що він каже, бо він сам не ставиться навсправжки до сказаних ним слів. Читайте також: Трамп реаліст, він розуміє, що ідеальна картина світу — не з фільмів ГоллівудуЗа цю девальвацію публічного слова треба "дякувати" вже Обамі, який, за точним виразом одного американського чиновника, fuсkеd uр Вudареst mеmоrаndum (спойлер для обтяжених "комплексом української недолугости": Будапештський меморандум — це не "наш" прокол, хоч би які вам немилі були Кравчук і Кучма, — такою була умова адміністрації Буша-старшого для того, щоб США визнали Україну, почитайте хоча б "Як українці зруйнували імперію зла" Олександра Зінченка, — а адміністрація Обами пішла ще далі й того меморандуму просто не стала виконувати, тупо забила на підписані попередниками обіцянки, чим насправді "обвалила" світовий порядок значно суттєвіше, ніж заведено було думати до 24.02.22, - і, відповідно, сильно прискорила тріумф какістократії). Це я до чого. Ось щойно стрічка принесла чітко і ясно сформульованим те, на що я два місяці тому тільки "обережно натякала": нема, бляха! нема в вашингтонських какістократів ніякого "мирного плану", ні на весну, ні на літо, не впускайте цю "псевдоінформацію" у своє життя, якщо не мусите цим займатись "по роботі"! Атож, світ вступив у період невизначености, ситуативного союзництва, короткотермінових тактичних рішень, античного саrре dіеm - коли, як писала молода Забужко в рік першої глобальної катастрофи, що випала нам на долю (Чорнобильської), "замість поетом, доречніше стать серфінгістом" ("Диптих 1986 року") - ловити хвилю, щоб утримати рівновагу...Читайте також: Що сказав і чого не говорив Трамп на пресконференції в Мар-а-ЛагоІ якщо це, по-вашому, погані новини, то подумайте про це з іншого боку: наш Зеленський належить до тої самої медійно-какістократичної породи (Трамп теж прийшов на вибори з телеекрана, там свої серіали були!), - не виключено, що вони якраз прекрасно порозуміються між собою, "свій до свого", - головне, стежити, щоб "наш" доносив до Білого Дому правильний меседж. (І не відриватися на "білі шуми" типу "ах, яка ганьба, він сказав х*ня!" - сказав і сказав, стільки б і клопоту, американські реднеки зраділи як рідному — не забувайте, що епоха черчиллів минула ще в пору молодости наших бабусь, та й "ліга Плюща" давно вже не та, в какістократії свої закони! - тоді як обговорювати слід було питання, чи досить виразно український президент пояснив, через доволі гнидного посередника-подкастера — котрий теж знак часу, минулась епоха всевладдя сі-ен-енів! - що Україна не поступиться Москві захопленими територіями, і не збирається своїми смертями "робити харашо" засілій по західних какістократіях московській агентурі, — але цю, справді важливу тему, було в укр. інформпросторі "замито", а опозиція з нею не впоралась).Учімось жити й перемагати у звихнутому часі. І пам'ятати, що нічого в цьому новому-некерованому світі уже не виключено — в тому числі й хороше. Тож пристебнімо ремені. І не даваймося збити з чергової хвилі, яка може нас підхопити, штучно ввімкненим стороннім шумам. * Публікується зі збереженням стилю авторкиДжерелоПро авторку. Оксана Забужко, письменницяРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Ми чітко бачимо, як активізувався в медійному план Зеленський. Роздає інтерв'ю направо й наліво, але з розрахунком, в першу чергу, на те, що ці інтерв'ю побачить Трамп та його команда. Саме він є головним реципієнтом.Вже за 2 тижні Трамп стане президентом. І до Києва таки приїде його спецпредставник Кіт Келлог. Щоби особисто поговорити із Зе і донести йому візію Трампа на майбутнє. І війни, і самого Зе. Без будь-яких посередників. Надто ж — Єрмака.Як відомо, візит Єрмака до США був провальним. Йому чітко вказали, що з ним справи вести не будуть. І що він взагалі не буде ніяким каналом комунікації між новою адміністрацією США та українською владою. Так що різка медійна активізація Зе — вона якраз про діалог з Трампом.А тепер щодо того, що може запропонувати Келлог. З інфою моїх джерел з тих, хто брав участь в адвокаційних поїздках до США і мав спілкування з людьми Трампа, Келлог передасть вимогу провести президентські вибори, попри те, чи будуть припинені бойові дії. За словами джерел, це нібито дасть можливість США, ЄС і Росії вести переговори про завершення російсько-української війни з наступним Президентом України. Яким сам Зе навряд стане.Читайте також: Чи був успішним подкаст Зеленського з Фрідманом?Нібито Келлог може доволі жорстко запропонувати дві прості альтернативи.Перша – погодитися на проведення виборів, з організацією яких допоможуть США і міжнародні партнери. Під гарантії Трампа щодо припинення бойових дій на час їх проведення.Тоді нібито Зе та його команда отримають від Вашингтону такий собі "золотий парашут". Тобто, гарантії йому та його близьким людям недоторканності та можливість жити краще життя після відходу з посади на Заході.Друга альтернатива — якщо Зеленський не погоджується на проведення президентських виборів і захоче йти сам, тоді Сполучені Штати залучають всі офіційні та неофіційні важелі проти нього та його команди, включаючи інформацію про корупційні злочини, які здійснило оточення президента ще з 2019 року. Коли Трамп, до речі, теж ще був на посаді.Нібито тоді під удар потраплять всі найближчі менеджери Зе, у справах не тільки грошових, а й державної зради, управління війною тощо. Плюс є чимало ображених людей з оточення Зе, які готові багато чого сказати. Читайте також: Розмова Зеленського з Фрідманом: спроба тиснути на ТрампаВласне, ультиматум Келлога цілком може звестися до простого вибору: або ти підписуєш перемир'я, забезпечуєш чесні вибори, на які сам не йдеш і живеш далі, як герой, або всі гріхи будуть витягнуті назовні. І піти все одно прийдеться — але вже із соромом. За моєю інфою, американці вже зробили дуже прозорий натяк. Кілька днів тому НАБУ прийшло до очільника контррозвідки СБУ, генерал-майора Олександра Поклада, після якого він був за день звільнений з посади. Це той самий, який куратор спецслужб від ОП і близька до Єрмака людина. Якого, за чутками, Єрмак дуже хотів і хоче призначити замість Буданова на пост очільника ГУР.І тут до нього раптом приходить НАБУ. Цікавий збіг, правда ж?Кароч, я б всі інтерв'ю Зе розглядав саме через призму діалогу з Трампом і підготовки до розмови з Келлогом. І матюки — це найменш цікава деталь процесу.*Публікується зі збереженням стилю автораДжерелоПро автора. Богдан Буткевич, журналістРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це йдеться у блозі організації.Згідно з повідомленням, друге місце зайняла стаття про Україну, яка була переглянута більш ніж 1 млн разів, а третє місце посіла стаття про українського боксера Олександра Усика з понад 732 тис. переглядів.З-поміж сучасників популярними були статті про громадську діячку Ірину Фаріон, президента України Володимира Зеленського, співачку Кlаvdіа Реtrіvnа та українську письменницю Ліну Костенко.Серед історичних постатей вже третій рік перші три місця займають статті про Шевченка Тараса Григоровича, Лесю Українку та Бандеру Степана Андрійовича. Популярним були й історичні теми, такі як Волинська трагедія, Друга світова війна та Київська Русь.З-поміж статей про фільми та серіали найбільший інтерес викликали українські стрічки, зокрема "20 днів у Маріуполі", "Мавка. Лісова пісня" і "Спіймати Кайдаша", а також іноземні — "Гаррі Поттер" і "Гра престолів".Серед географічних об'єктів українці шукали інформацію про Україну, Росію, Велику Британію, Німеччину, Польщу, Австралію та КНДР. Також цікавились містами: Києвом, Львовом та Кропивницьким. Стаття про Суджу зібрала понад 320 тис. переглядів, що у кілька десятків разів більше за її населення.Топ-10 найпопулярніших статей у 2024 році:Сирський Олександр Станіславович — 1 113 902 переглядиУкраїна — 1 054 811Усик Олександр Олександрович — 732 084Шевченко Тарас Григорович — 706 508Залужний Валерій Федорович — 613 145Російське вторгнення в Україну (з 2022) — 560 967Президентські вибори у США 2024 — 551 884Фаріон Ірина Дмитрівна — 548 971Київ — 518 134Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки — 449 565"Загалом цей рейтинг добре показує, чим цікавилося українське суспільство протягом року. Зокрема, вже три роки в українській Вікіпедії багато читають про російсько-українську війну та військову тематику. Поряд з цим у рейтингу є багато популярних з року в рік тем: наприклад, українці стабільно читають про гімн України, про Київську Русь чи про Львів" — зазначив Микола Козленко, заступник голови Правління ГО "Вікімедіа Україна" та адміністратор українського розділу Вікіпедії.У грудні компанія Gооglе підбила підсумки року і оприлюднила рейтинг найпопулярніших пошукових запитів в Україні. Аналіз показав, що найпопулярнішим для українців став запит "Графік відключення світла". На другій позиції опинився запит "Евро 2024", а на третій – "Сирський".  

Влада Чаду представляє спробу держперевороту як "жарти п'яничок", хоча насправді все набагато серйозніше. Чому у країні не визнають очевидного, розбиралася Gаzеtа.uа. 8 січня 2025 року біля президентського палацу у столиці Чаду - Нджамені - сталася стрілянина, там були солдати і військова техніка. На ранок 9 січня сили безпеки заявили про те, що відбивалися від понад двох десятків бойовиків, які намагалися взяти штурмом палац. Вочевидь, бій був непростим, кажуть про 18 загиблих нападників і одного співробітника сил безпеки. "Ситуація повністю під контролем", - запевнив міністр закордонних справ і представник уряду Чаду Абдераман Куламаллах. Цілили у гостя? Чад є президентською республікою у Центральній Африці, має 17 мільйонів населення, територія не має виходу до моря, натомість межує з Нігером, Нігерією, Камеруном, Суданом, Лівією і Центральноафриканською республікою. Географічне розташування Чаду дуже вигідне для контролю чи впливу на сусідів. А ще Чад, як і інші країни регіону Сахель, багатий на нафту. Коли озброєні бойовики обстрілювали президентський палац, його господар Магамет Дебі Ітно приймав високого гостя - міністра закордонних справ Китаю Ван І. Після завершення стрілянини МЗС КНР заявило, що рішуче підтримує уряд Чаду у боротьбі за безпеку та стабільність у країні. Та на запитання до Ван І як він оцінює прингоду біля президентського палацу, МЗС Китаю коротко зазначило, що він завершив офіційний візит до Чаду. У перекладі з дипломатичної китайської це значить, що офіційний Пекін роздратований. Чинник влади у Чаді Адже виникає делікатний момент - у Чаді складно визначити, хто керує державою. Чинний президент Дебі Ітно силою захопив владу після того, як у 2021 році протестувальники вбили його батька, президента з 1990-х років Мохамата Ідрісса Дабі. Утім, син намагався легітимізувати своє правління. У травні 2024 року у Чаді відбулися президентські вибори, де переміг, звісно, Дебі Ітно. 29 грудня 2024 року Чад обирав депутатів. Президент представив обидві компанії як перехід до демократичного правління. Але через убивство у лютому 2024 року урядовими військами найвпливовішого лідера опозиції Яю Ділло (до слова, кузена президента) та його соратників прямо у штаб-квартирі партії у Нджамені, до усіх виборів останнього часу виникають запитання. Вони видаються сумнівними, зазначив аналітик Мамаду Бодіан: "Вони стали важливою віхою на завершення трирічного перехідного періоду до демократичного правління, але є суперечливими і розглядаються як сприятливі для правлячої партії "Патріотичний рух порятунку". Зокрема, не було міжнародних спостерігачів та реальної конкуренції партій. Ознакою цього стала активізація повстанців. "У Нджамені все спокійно" За різними даними, напад на військові бази навколо президентського палацу 8-9 січня 2025 року скоїло угруповання "Боко Харам", яке вже здійснювало до цього подібні атаки, щоправда досі на палац президента не зазіхало. Офіційні особи держави заперечують причетність до цього "Боко Харам". Зокрема, очільник МЗС Абдераман Куламаллах назвав учасників штурму "п'яничками" (ужив слова "Ріеds Nісkеlеs", що у французькому коміксі означає шахраїв-невдах) та натякнув, що деякі з них були під дією наркотиків. Неофіційні джерела у силових структурах наполегливо пов'язують атаку з "Боко Харам" і натякають, що масштаби зіткнення були більшими. Опосередковано це підтверджують посилені блокпости навколо президентського палацу та по ключових магістралях столиці. Шляхом Нігеру й Малі Цілком імовірно, що істина - посередині. Зміна влади у Чаді мала б значні наслідки для низки країн регіону, звернув увагу дослідник із Африканського центру стратегічних досліджень (АСSS) Ден Ейзенг. Водночас є підстави для незадоволення Дебі Ітно у лідерів кількох впливових держав світу. Перша - Франція. На території Чаду були розміщені військові бази французів. Хоча офіційний Париж розглядається чинним урядом Чаду як головний партнер, у листопаді 2024 року президент Дебі Ітно розірвав договір із Францією про оборону і безпеку. На даний час, у Чаді близько тисячі французьких військових, офіційно вони у стадії виводу з країни. Вивід військ із Чаду стане черговим епізодом витіснення іноземних військових із країн регіону Сахель: Малі, Буркіна-Фасо, Нігер, де відбулися військові перевороти. На черзі Сенегал і Кот-д'Івуар, котрі висловили аналогічні побажання. Рука Кремля? Менш помітними є зміни присутності США у Сахелі, зокрема, у Чаді. Навесні 2024 року Пентагон анонсував вивід 75 своїх військових з країни з огляду на результати виборів. Синхронно наростає занепокоєння країн регіону Сахель угрупованням "Боко Харам". Угруповання виникло у 2002 році і оголосило метою поширення Ісламської держави і шаріату. Цікаво, що саме 8-9 січня 2025 року багатонаціональна об'єднана оперативна група заявила про нейтралізацію 310 терористів "Боко Харам" і ліквідувала найважливіші логістичні бази угруповання на озері Чад під час операції "Озеро Саніті 2". Про це заявив командувач об'єднаними силами Ібрагім Салау у штаб-квартирі Об'єднаних сил у Нджамені. Тому логічною є відплата "Боко Харам" у вигляді штурму палацу Дебі Ітно. Але визнання цього є політичним самогубством для президента. Бо такий прояв слабкості дуже засмутить Росію. Відгомін "Вагнера" Кремль відкрито підтримував збройні перевороти у Малі, в Нігері. У січні 2024 року Дебі Ітно відвідував Москву, зустрічався з Путіним і почув запевнення у "сприянні стабілізації". Візит виявився історичним, адже останнього разу керівник Чаду був у Москві у 1968 році. Цікаво, що угорський прем'єр Віктор Орбан у вересні 2024 року оголосив про направлення до Чаду угорського військового контингенту, офіційно - для боротьби з міграцією. Восени 2024 року привітальні телеграми Ітно Дебі надіслав лідер Туркменістану. Однак у вересні 2024 року у Чаді було затримано двох впливових росіян: соціолога Максима Шугалея і його соратника Самера Суейфана. Обидва були близькі до лідера ПВК "Вагнер" Євгена Прігожина. Звільнили їх тільки у листопаді 2024 року. Шугалея вважають легатом Путіна в Африці. У 2019-2020 роках він перебував у лівійській тюрмі за втручання у вибори, а у серпні 2022 року одним із перших прибув до Кабула, оскільки прихід до влади талібів став результатом його роботи. Африканский фронт На думку аналітиків Інституту вивчення війни, Путін прагне розширити свою присутність у Сахелі та свій вплив на авторитарні режими регіону, у тому числі, зі збільшенням кількості військових в Африканському корпусі (колишня ПВК "Вагнер") у Чаді. Цікаво, що 24 грудня 2024 року посол РФ у Малі та в Нігері Ігор Громико заявив, що Росія і надалі "сприятиме підвищенню боєздатності національних збройних сил країн Сахеля". Міністр оборони Франції Себастьян Лекорню заявив, що РФ протидіє інтересам Парижа в Африці. А Макрон дорікнув країнам Сахеля за те, що вони "забули подякувати Франції за допомогу у боротьбі з тероризмом". Без французької допомоги жоден із чинних африканських лідерів не керував би сьогодні суверенною країною. Обсяги російського впливу в Африці є такими, що керівництво НАТО обговорювало з Україною можливість залучити досвід бійців ЗСУ для протидії РФ на континенті. Регіон Сахель багатий на корисні копалини, Росія стрімко нарощує присутність на континенті, а це може призвести до серйозної дестабілізації в Африці.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 9 січня.Дипломатичні та військові зв’язки з Москвою роблять Пхеньян більш здатним до ведення війниТhе Guаrdіаn пише про те, що Північна Корея отримує значну вигоду від отримання російського військового обладнання, технологій і досвіду, що робить її більш здатною вести війну проти своїх сусідів."Своєю чергою, КНДР, ймовірно, захоче використати ці вдосконалення для просування контрактів на продаж зброї та військову підготовку в усьому світі", - повідомила Раді Безпеки ООН Дороті Камілла Ші, заступниця посла США в ООН.Посол Північної Кореї в ООН Кім Сон виправдав проведення ракетних випробувань у понеділок як частину плану посилення обороноздатності країни. Він звинуватив США у подвійних стандартах.Посол Росії в ООН Василь Небензя повторив давні звинувачення Москви в тому, що США, Південна Корея і Японія провокують Північну Корею військовими навчаннями. Він також відкинув як "абсолютно необґрунтовані" твердження США про те, що Росія має намір поділитися супутниковими та космічними технологіями з Пхеньяном."Такі заяви є останнім прикладом безпідставних домислів, спрямованих на те, щоб очорнити двостороннє співробітництво між Російською Федерацією та дружньою державою КНДР", — сказав Небензя, який також привітав північнокорейського лідера Кім Чен Ина з днем ​​народження в середу.Європа розкололася щодо заклику Трампа різко збільшити витрати на оборонуДональд Трамп, Фото: gеttyіmаgеsМайбутній президент США Дональд Трамп хоче, щоб члени НАТО витрачали колосальні 5 відсотків ВВП на оборону — це більше ніж удвічі від нинішніх цільових витрат альянсу. Це викликає жах у бідних урядів Європи, пише РОLІТІСО.Цільовий показник у 5% - це більше, ніж зараз витрачає будь-який член НАТО. Минулого року США витратили на оборону 3,4% свого ВВП; найближча до цього показника Польща, яка витратить 4,12% у 2024 році та має намір збільшити цей показник до 4,7% цього року.Витрати, як правило, тим вищі, чим ближче країна до Росії, і три балтійські країни різко збільшують свої військові бюджети.Швеція, яка минулого року витратила на оборону 2,1 відсотка ВВП, також вважає гарною ідеєю витрачати більше."У Швеції існує широкий консенсус щодо того, що нам потрібно більше інвестувати в нашу оборону", — сказала міністр закордонних справ Швеції Марія Мальмер Стенергард. Вона також додала, що уряди США давно закликають європейські країни збільшити витрати на оборону та нести більше власних витрат на оборону. "Ми поділяємо цю думку", - сказала Марія Мальмер Стенергард. Але багато європейських країн стикаються з бюджетною кризою і намагаються досягти навіть 2-відсоткової мети.Німеччина намагається знайти спосіб знову досягти 2% цього року, але лідер опозиційних християнських демократів Фрідріх Мерц, який майже напевно виграє дострокові федеральні вибори, призначені на наступний місяць, не сприймає слова Трампа буквально. Але канцлер Олаф Шольц був більш обережним, заявивши в середу, що країни НАТО "посилять німецьку обороноздатність. Саме для цього в НАТО існує регламентована процедура".Запропонований Трампом стрибок є настільки екстремальним, що призведе до навантаження на бюджети всіх країн-членів, за винятком, можливо, Польщі. Важко зрозуміти, як це узгоджується з внутрішніми закликами Трампа до скорочення державних витрат, які є ключовою частиною його політичного послання.Незалежно від того, чи наводить Трамп добросовісний аргумент для збільшення оборонних бюджетів, чи налаштовує НАТО на провал, серед союзників зростає консенсус щодо того, що нинішню ціль у 2 відсотки потрібно збільшити. Цього недостатньо для досягнення регіональних оборонних планів і цілей щодо загальної військової спроможності НАТО, оскільки альянс реагує на загрозу з боку Росії.Прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стьоре заявив у коментарі РОLІТІСО в грудні, що не варто поспішати з встановленням нових планових витрат. "Я не збираюся вдаватися до певної цифри... це серйозна річ, яку ви повинні спланувати та взяти на себе зобов’язання під час планування бюджету".