Український інститут національної пам'яті

«Там немає українських медіа, але там є українські люди – я маю про них розповідати», – говорила Вікторія.

Вікторія Рощина почала займатись журналістикою ще в 16 років, писала про кримінальні провадження щодо правоохоронців та високопосадовців, а також відвідувала судові засідання. З початком повномасштабної вторгнення працювала на гарячих напрямках: Харків, Донецьк, Запоріжжя, а також на тимчасово окупованих територіях, показуючи правду про життя під російською окупацією.

У березні 2022 року її затримало російське ФСБ у Бердянську. Після 11 днів полону Вікторію примусили знятися у відеозверненні, а після – звільнили. У серпні 2023-го з журналісткою зник зв’язок, коли вона перетнула кордон через Латвію до Росії. Лише у травні 2024 року стало відомо, що вона перебувала у СІЗО Таганрога. Російська сторона пообіцяла повернути Вікторію додому, проте її обмін так і не відбувся.

У вересні 2024-го родина отримала звістку про її смерть у полоні. Росія повернула тіло Вікторії лише в лютому 2025 року, зі слідами тортур та ознаками насильницького вбивства. Україна визнала її смерть воєнним злочином.

1 серпня 2025 року указом Президента Вікторії Рощиній посмертно присвоєно орден Свободи – за громадянську мужність, патріотизм і боротьбу за права українців.

Сьогодні, 8 серпня, відбулося прощання з Вікторією у Михайлівському соборі, а згодом продовжилося на Майдані Незалежності, де її провели близькі, рідні та друзі. Поховали Вікторію на Байковому цвинтарі. Вона залишилась вірною справі – до останнього.

Фото: Христина Микитин