96 РОКІВ ТОМУ РОЗПОЧАЛАСЯ «ПАЦИФІКАЦІЯ» УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ГАЛИЧИНИ

16 вересня 1930 року, влада міжвоєнної Польщі розпочала масштабну репресивну акцію проти українського населення Галичини, що увійшла в історію під назвою «пацифікація» - «умиротворення».

Формальним приводом для її проведення стала хвиля саботажних акцій українського націоналістичного підпілля влітку та восени 1930 року.

Йшлося, зокрема, про підпали майна польських землевласників і осадників, пошкодження ліній зв’язку та іншої інфраструктури. Однак дії польської влади вийшли далеко за межі переслідування осіб, безпосередньо причетних до саботажів. Репресивна акція фактично ґрунтувалася на принципі колективної відповідальності українських громад. У населених пунктах проводили масові обшуки й арешти, застосовували фізичне насильство, нищили майно селян, українських кооперативів, читалень “Просвіти” та інших громадських установ. Репресій зазнавали громадські й політичні діячі, вчителі, священники, молодь.

Каральні операції проводили підрозділи поліції, а згодом і війська. У селах силовики оточували окремі квартали чи все поселення, проводили обшуки будинків і господарських споруд, вилучали майно, псували запаси харчів, господарський реманент і продукцію українських кооперативів.

Жителів примушували тривалий час перебувати на площах або подвір’ях, окремих осіб били та принижували. Обшуки нерідко супроводжувалися демонстративним нищенням української символіки, книжок, документації громадських організацій та обладнання читалень.

Пацифікація охопила близько 450 населених пунктів у 16 повітах. За офіційними даними, було проведено понад 5 тисяч обшуків та заарештовано понад 1700 осіб. Репресивна кампанія відбувалася у ширшому контексті наступу санаційної влади на політичну опозицію напередодні парламентських виборів 1930 року. Серед заарештованих були також представники легального українського політичного руху, зокрема діячі Українського національно-демократичного об’єднання.

Пацифікація набула міжнародного розголосу. Уже восени 1930 року до Ліги Націй почали надходити петиції, скарги та меморандуми українських політиків і громадських організацій. Вони вимагали розслідувати дії польської влади та забезпечити дотримання прав української меншини відповідно до міжнародних зобов’язань Польщі. Частину звернень передали на розгляд спеціального Комітету трьох, до якого входили представники Великої Британії, Італії та Норвегії. Після тривалого розгляду 30 січня 1932 року питання обговорила Рада Ліги Націй. Вона не визнала дії польської держави систематичною політикою переслідування українців, однак звернула увагу на перевищення повноважень окремими представниками влади та порушила питання про відшкодування потерпілим.

Таким чином, міжнародний розгляд не привів до засудження Польщі, на яке розраховувала українська сторона, але зробив становище українців у Польщі предметом європейської політичної дискусії.

Пацифікація не розв’язала українсько-польських суперечностей. Навпаки, застосування колективної відповідальності та насильства щодо цивільного населення поглибило взаємну недовіру, послабило позиції прихильників українсько-польського порозуміння та сприяло подальшій радикалізації відносин у 1930-х роках. Пам’ять про пацифікацію 1930 року є нагадуванням про те, що складні сторінки спільного минулого потребують чесного й відповідального осмислення. Знання історії має допомагати не відтворювати давні конфлікти, а розуміти їхні причини та не допускати повторення політики насильства і колективної відповідальності.