Цікавості

Давні морські рептилії мозазаври були не лише гігантськими, а й напрочуд спритними мисливцями. Новий аналіз їхньої анатомії свідчить, що деякі види використовували раптові «slаm-stаrt» атаки із засідки, розганяючись одним потужним помахом хвоста. Про це йдеться у дослідженні, описаному в журналі Сurrеnt Віоlоgy, на яке звертає увагу видання Рорulаr Sсіеnсе.Мозазаври жили в морях і, можливо, навіть у річках у кінці крейдового періоду та були одними з найстрашніших хижаків свого часу. Деякі, як Моsаsаurus hоffmаnіі, досягали майже 15 метрів завдовжки й важили до 9 тонн. Водночас, як показує нова робота, їхня сила полягала не тільки в розмірах.

Як реконструювали техніку полювання мозазаврів

Еволюційна палеонтологиня Кірстен Формозо (Кіеrstеn Fоrmоsо) з колегами поєднала детальне вивчення викопних кісток мозазаврів із даними про сучасних хижих рептилій, зокрема комодського варана (Vаrаnus kоmоdоеnsіs). Команда виходила з простого принципу: «фізика є фізика» — тобто однакові форми тіла й пропорції працюють подібним чином незалежно від епохи.У фокусі дослідників опинилися чотири види мозазаврів, серед яких особливо масивний Тylоsаurus. Цей хижак жив приблизно 92–66 мільйонів років тому, виростав майже до 14 метрів і важив близько 10 тонн.Спираючись на пропорції тіла Тylоsаurus і базові фізичні розрахунки, Формозо дійшла висновку, що ці тварини, ймовірно, полювали із засідки. Вони створювали разовий, надзвичайно потужний удар хвостом, що розганяв їх до швидкості близько 24 км/год у бік неуважної жертви.

Два типи хвостів і різні стратегії полювання

Автори роботи виділяють дві основні гілки в родині мозазаврів, які розрізнялися будовою хвоста. У групи, до якої належали Тylоsаurus і Рlаtесаrрus, хвости мали довшу та гнучкішу частину. Це забезпечувало ширшу амплітуду помаху та дозволяло здійснювати різкі прискорення.Формозо порівнює такі «slаm-stаrt» атаки з відштовхуванням плавця від стінки басейну ногами: хвіст працює як потужний «ривок» від води. Одного такого поштовху було достатньо, щоб велетенський хижак несподівано опинився поруч із здобиччю.Інші два види, Моsаsаurus і Рlоtоsаurus, за розрахунками дослідників, краще почувалися у відкритому океані, де підтримували відносно стабільну швидкість, а не покладалися на раптові ривки. Це не означає, що Рlоtоsаurus був повільним — його хвіст радше був пристосований до тривалого, «тунцеподібного» плавання, ніж до миттєвих атак.Загалом картина виглядає так: Рlаtесаrрus і Тylоsаurus частіше влаштовували засідки у відносно мілких водах, тоді як Моsаsаurus і Рlоtоsаurus проводили більше часу в товщі океану, полюючи на ходу.

Додаткові підтвердження та значення роботи

Запропонована схема полювання узгоджується з уже наявними даними про будову кісток мозазаврів, характер зношення їхніх зубів і розрахункову силу укусу. Усе це разом підтримує ідею, що частина цих рептилій була саме хижаками-засідниками, а частина — «спринтерами на довгій дистанції».Зібрані дослідниками дані та використані ними інструменти відкрито доступні онлайн, тож інші науковці можуть застосовувати підхід до вивчення різних вимерлих морських тварин. Але навіть на цьому тлі мозазаври залишаються одними з найвражаючих хижаків у геологічній історії.Формозо наголошує, що в той час, коли на суші домінував Тyrаnnоsаurus rех, у морях панували саме мозазаври. Вони поєднували гігантські розміри з ефективними стратегіями полювання, перетворюючи крейдові океани на арену для справді лякаючих засідок.Стаття Вчені з’ясували як гігантські мозазаври влаштовували засідки з'явилася спочатку на Цікавості.