Новинарня - we.ua

Новинарня

we:@novynarnia.com
1.6 thous. of news
Новинарня on novynarnia.com
“Коли повертаєшся в тил – враження, що навколо наркомани”. Леся Ганжа після понад чотирьох років на бойових пішла в патронатку “Трійки”
 автор: Олена Зваричдля “Новинарні”фото з архіву Лесі Ганжі“Люди в тилових містах не віддупляють реальність. Тил падає. У 2022 році ми перемогли, бо мали єдність, зараз єдності немає”, – жорстко констатує Леся Ганжа  “Крапля”, старший солдат, комунікаційниця Патронатної служби 3-го армійського корпусу.До великої війни журналістка і громадська активістка: працювала в “Телекритиці”, культурною оглядачкою, керувала сайтом “Жінки – це 50% успіху України”, з 2015 року – проєктом “Доступ до правди”. А у березні 2022-го пішла на фронт. Оборона Ірпеня, змерзлі поля під Бахмутом… У 2023 році вивчилася на оператора дронів і відтак майже безперервно перебувала на передньому краї, літала на Маvіс, FРV, малих і великих бомберах. З часом відчула, що зір і слух підводять, фізичний ресурс не безмежний, а фарт – не вічний, і наприкінці цього літа перевелася на тилову роботу. Зараз вона комунікаційниця патронатної служби 3-го армійського корпусу.Чому в деяких підрозділах патронатка сильна і хто може бути мотором змін, щоби поранені воїни мали супровід на всіх етапах? Розмовляємо про це з Лесею Ганжею. А також про прірву між настроями на фронті і в тилу, про пам’ять, яка стає обов’язком, і навіть про “корисні звички”, які може принести воєнний досвід.Дивіться також інтерв’ю у відеоформаті на нашому YоuТubе-каналі:

“Тил впав, бо вирішив, що фронт впорається без нього”

– В останні роки здається, що люди в тилових містах, і навіть у Києві, який став головною мішенню для російських повітряних ударів, перестали цікавитися війною. І, мабуть, контраст у настроях “там” і “тут” тригерить тих, хто після поранення повертається в тил? Які твої відчуття?– З мене сміялася моя подруга, яка теж колись поверталася з фронту, і вона говорила: “Коли ти довго пробув на фронті і повертаєшся в тил, у тебе буде мінімум три місяці адаптації”. Я відповідала їй: “Боже, яка адаптація? Та мені аби тільки повернутися”. Тому що ти розумієш, що на фронті у тебе все доходить до краю, насамперед твій фізичний стан, бо ж є й фізична межа твоїм можливостям, а все-таки я не молода людина. Війна стає все жорсткішою і жорсткішою, якщо говорити про вимогу саме до фізичної форми бійця.Читайте також:“Про нас писатимуть у підручниках історії. Ви хочете вивчати це? А ми це творимо!”. Марина Мірзаєва із 3 ошбр – про свою війну, ідеологію і конкурентну перевагу УкраїниА з другого боку, з’являється відчуття, що твій фарт уже закінчився. Ти вже дуже багато воюєш на фарті. Тут пощастило, тут пощастило, знову пощастило, тут проскочило, бах – не детон, не детон, не детон (детонування боєзаряду – “Н”) – і ти такий: фу-у-ух… Але в якийсь момент з’являється відчуття, що так не може тривати безкінечно, що фарт колись скінчиться.– Це одна з причин, чому ти перевелася?– Так. І от коли ти повертаєшся, тобі говорять про те, що буде три місяці адаптації в тиловому місті. Хоча я поверталася в Київ – рідне місто, у мене тут дочка, мама. Мене тут чекали, мені запропонували дуже цікаву роботу в тилу – я перевелася в патронатну службу 3-го армійського корпусу, відвоювавши в Третій штурмовій бригаді, налітавшись так нормально.Леся Ганжа з мамою й дочкоюІ все одно, за всіх цих обставин, які я вважала дуже зручними, я довго адаптувалася – три місяці адаптації, так воно і було.По-перше, я майже не спала. Засинала лиш десь під ранок. Чому так – не можу пояснити. В Ізюмі я прекрасно спала, на бойових ближче до Чернещини (село на Харківщині, розташоване близько до лінії фронту – “Н”), умовно кажучи, чи до Нового Міра – там я нормально спала. Але повернулася додому до Києва і перестала спати. Крім того, я стала достатньо нервова. Я дуже сильно реагувала на фрази типу: “Та війна зараз нікого не цікавить”, у мене зразу тригер спрацьовував.– Мені здається, що ходячи по Києву, ти розумієш, що війна справді нікого не цікавить. Вона цікавить хіба у тому “вигляді”, що зараз може залетіти в кожну хату російським дроном.– У 2022 році ми були набагато згуртованішими, ніж зараз. І це стало запорукою того, що ми змогли вистояти. Київ за три дні росіяни не взяли не тільки тому, що спрацювала армія, а й тому, що спрацювало населення, – люди стояли в черзі в ТРО, пробитися в армію було складно. Ми з дочкою ходили записуватися в ТРО 24 лютого, 25-го, 26-го. Марно. Потім пішли волонтерити, і я змогла потрапити в армію тільки 15 березня. І то, як я кажу, “по блату” – мої товариші із 130 бригади ТРО Солом’янського району подзвонили і сказали: “У нас донабір, приїжджай”.Ірпінь. Березень, 2022Мені здається, що тепер нас в тилу розбили, нашої єдності немає. Є, звичайно, окремі острівці стійкості, якісь згуртовані громади, волонтери, певні середовища, які ще тримають оцю оборону в тилу, національний спротив.Якщо ми хочемо виграти цю війну, є тільки єдина надія – на національний спротив і нашу згуртованість. Неможливо перемогти той народ, який розгорнув національний спротив, де кожен розуміє, що він боєць. Це не означає, що там 80-річна леді повинна сидіти в окопі, але вона теж повинна розуміти, наскільки працює її невеликий донат, наскільки важлива її участь в плетінні сіток тощо.Люди підпилюють ту гілку, яка може бути нашою опорою, а опор у нас не так і багато.Якщо єдність була, а потім вона зникла, значить над цим працювали дуже старанно і ретельно. Працювала Росія. І тил впав – тил вирішив, що фронт впорається без нього. Я не знаю, якими будуть наслідки. У нас дуже багато візіонерів в YоuТubе, які “служать” ютуберами, блогерами і вважають, що роблять дуже багато важливих для Батьківщини справ, що це суспільнокорисна праця. На сьогоднішній день є тільки одна суспільнокорисна праця – це бути на фронті, а все решта – допоміжні функції.➡️ Підписуйтеся на канали “Новинарні” в Телеграмі та в YоuТubе, а також у ТікТок та Іnstаgrаm.– Чи відчувають люди, які повернулися з фронту у відпустку чи після поранення, гідну повагу, розуміння? І що можна зробити, щоб ці хлопці бачили, що їм вдячні?– Ну, коли ти повертаєшся в тил, особливо після дуже тривалого часу на фронті, в такий тил, наприклад, як Київ, в тебе є враження, що навколо тебе наркомани. Тобто люди, які абсолютно не віддупляють реальності. І ти в якийсь момент намагаєшся щось пояснити, а потім закриваєшся все більше і більше. Чому? Бо в мене немає місії повернути наркомана до життя, типу: подивись на світ без наркотиків.

Унікальність патронатки 3-го армійського корпусу

– Якщо говорити про повагу до поранених, до сімей тих дівчат і хлопців, які віддали своє життя, то тут великою силою є служба супроводу. У нас (у 3-му армійському корпусі – “Н”), супровід починається з моменту поранення бійця, супровід родини – з моменту зникнення безвісті або загибелі. У нас до 85% хлопців повертаються в стрій після поранення.Звичайно, в цій статистиці велика частка тих, хто мав легкі поранення, втім, у нас повертаються й ті, хто мав важкі поранення, навіть хлопці після полону повертаються в стрій. Дуже часто вони відзначають: це тому, що у нас крута патронатка. Тому що тоді, коли важко, і не тільки фізично важко, ти ще й дезорієнтований, бо армія – це все-таки велика бюрократія, і ми, колишні цивільні люди, не знаємо, як що в армії влаштовано, які довідки треба брати від моменту поранення і так далі, які процедури потрібно пройти. Це все перебирає на себе патронатна служба.Читайте також:У строю серед своїх. Проєкт ДШВ допомагає військовослужбовцям після тяжких поранень продовжити службу в Силах оборони– Можеш описати цей ланцюжок, як працює система патронату з моменту поранення бійця?– У пораненого з’являється медичний куратор, він дбає про те, щоб його підопічний потрапив в той заклад, де йому нададуть саме ту максимальну допомогу, яка потрібна. Адже часто в нього може бути комбіноване поранення.У мене був товариш, який потрапив у штурмовий підрозділ, провів 30 днів у штурмах, на позиціях і, уже виходячи, наступив на міну. Йому відірвало мізинець. Але умови виходу були складними, і коли йому вже почали оперувати ногу, то, як хтось із наших пожартував: “Андрюсі нарізають ногу, як ковбасу”. Культя не заживає, вже 40 операцій провели…Ми приїхали до нього в лікарню, кажу: “Слухай, а патронатна служба тебе веде?”. А він каже: “Не знаю, чи веде, але тільки сталося поранення, мені написали: “Мене звати так-то, пиши мені все, що тобі треба”. Але мені нічого не треба було. Але потім я захотів крісло колісне і написав їй. На наступний день заходить чувак в палату, ставить це крісло, починає його збирати і ні слова мені не говорить. Я питаю: “Це хоч мені?”. Той каже: “Ну ти ж такий-то, такий-то? Да, це тобі крісло”. Так що я не знаю, чи веде мене патронатка”. Ну тобто так у нас працюють. Потім, на етапі протезування, патронатна служба буде його так само вести.Треба сказати, що патронатну службу придумала Олена Толкачова “Гайка”, це зараз командирка патронатної служби 3-го армійського корпусу: ще в 2014 році, коли воювали разом з Андрієм Білецьким в “Азові”. Досвід патронатної служби Третьої штурмової ліг в основу всіх служб супроводу, які тепер мають бути в кожній бригаді, в кожному корпусі, власне, в усіх підрозділах Сил оборони України. Ясно, що не скрізь вони є настільки ефективними, тому що насамперед повинно бути розуміння і відповідальність у командира.На жаль, в деяких підрозділах у напрямку цивільно-військове співробітництво (ЦВС) може бути одна людина, яка займається супроводом всієї бригади. На неї покладені ці обов’язки, а інші люди займаються якимись іншими питаннями. Або в штатці бригади, так часто буває, знаходяться “ліві” – є люди, які від війни ухиляються в армії. І таке буває.В усіх підрозділах Сил оборони повинні бути патронатні служби, але якість їх залежить від волі командира.Є підрозділи, в яких хороші традиції супроводу бійців, наприклад, в “Азові” – “Янголи Азову”, в “Хартії”. Було б добре, щоб ці традиції охопили всі сили оборони.Читайте також:Початок людиноцентричної армії. Як створити дієву патронатну службу бригади: унікальний досвід “Янголів” Третьої штурмової– Патронатна служба – це не тільки супровід поранених. Також вона має функцію допомоги родинам полеглих і зниклих безвісти. Розкажи про це.Насамперед є великий департамент медичного супроводу. Також великий департамент, який займається “двохсотими” і “п’ятисотими”, тобто загиблими і зниклими безвісті. Є також допомога сім’ям. Взаємодія із сім’ями бійців, які проходять через патронатку, має одним із наслідків те, що матері бійців, дружини чи сестри теж стають частинами патронатної служби.Наприклад, у нас був боєць Олег Христенко “Крилов”, який воював у Другому штурмовому батальйоні бригади. Він загинув. А його мама, Олена Крилова, зараз працює в патронатній службі 3-го армійського корпусу у Львові. Потрясаюча жінка, позивний “Крило”. Перший час вона була однією з найактивніших волонтерів патронатної служби, а тепер – в штаті. І це не поодинокий випадок. У патронатній службі служать дівчата і поранені хлопці, або ті, які вже нормально повоювали. У нас з вулиці людей немає.

Чому навчила війна

– У Радянському Союзі романтизували війну, скажемо так, до непристойності. Ця ідеологічна лінія простягнулася від Другої світової до зламу 1990-х, молодь захоплювалася піснею популярного барда Віктора Цоя: “Война – дело молодых, лекарство против морщин”. Тепер усім, навіть тим, хто не воював, зрозуміло, що війна – це смерть, ризик, бруд, сморід, вологі бліндажі і так далі. Що тобі здається найжахливішим у війні? І інший бік питання: попри все, чи є якийсь досвід війни, який би ти могла оцінити як корисний для себе?– З корисного – я перестала запізнюватися. В армії, навіть не говорячи про бойові, будь-яке запізнення – це неприпустимо. Будь-яке запізнення в армії – це одразу 10 бьорпі чи 20 бьорпі. Це такі фізичні вправи: присідаєш, відтискаєшся.В Ірпені у березні 2022 рокуКарти стала краще читати, на дроні навчились літати. Як жартують серед мавікістів, після війни будеш весілля знімати. От бачиш, у мене є ще така додаткова опція заробити собі на шмат хліба, якщо доживу до кінця війни і треба буде знімати весілля.Леся Ганжа пілотувала різні типи дронів: від Маvіс до великих бомберівВійна – це велика антисанітарія. Особливо зараз: листопад, та, власне, починаючи від жовтня і десь до перших морозів, буде нестерпна мишатина і крисятина.Восени на фронті бійцям доводиться воювати ще й мишами, які в пошуках їжі заходять в їхні тимчасові житлаУ нас минулого року десь у цій порі хлопець перед сном поїв курячі джеркі, а вночі прийшла миша гризти йому пальці. Мишей просто неймовірна кількість, і всі вони приходять до тебе в бліндаж, і ти з ними воюєш за свою їжу. Треба придумати, як зберігати продукти при тому, що терміни перебування на позиціях уже давно – не два і не три дні. Тепер це 10 днів, 20 днів, 30. Так, у липні цього року я йшла на 15 днів. Після мене хлопці вже заходили на 20 днів.Термін буде збільшуватися, тому що дуже важка дорога. Наприклад, в липні, ми ще могли ходити приблизно на 12 км, а вже на вересень це було 17 км. І ці 17 км можна йти дві доби. Стає все складніше, тому що збільшуватиметься кілзона, і дохід до позицій буде ставати важчим фізично.– Йдеться про позиції пілотів дронів.– Про позиції “мавікістів”. А “мавікісти” стоять одразу за піхотою. Також треба говорити про те, що в зв’язку з наступальними діями на лінії фронту загострилося “квартирне питання”. Маю на увазі те, що ми вибиваємо під*рів з їхніх позицій, туди заходить піхота, а всі наступні просуваються так само вперед, і сидіти практично ніде, зручних позицій немає, все розбито. В умовах кілзони ти собі просто так бліндажик не накриєш. Кожна наступна зима на фронті буде складнішою за попередню.Не всі бублики з’їли миші. Жартівливе фото: Леся Ганжа в бліндажі біля переднього краю, ХарківщинаУ тилу є думка: я такий розумний, тому мені воювати не можна. Та навпаки, раз ти розумний, то давай уперед! На фронті потрібні розумні, тому що війна потребує мобілізації всього інтелекту і фізичних сил.– Зараз портрет солдата на фронті – це, як кажуть, дід, тобто чоловік 50 років плюс. Я не вважаю, що це дід. Але молоді дуже мало. А ти завжди кажеш про те, що твої побратими – навпаки, молоді хлопці, які пішли добровольцями.– Це Третя штурмова. В Третій штурмовій трохи не так, як, можливо, в середньому по фронту. У нас молоді бійці.Мені здається, я воювала певний час серед молодих мільйонерів.Це були хлопці, які пішли на війну в 2022-му, в 2023 році, їм не виповнилося 25.– Тут треба пояснити, що йдеться про бійців, які пішли воювати добровольцями до того, як досягли призовного віку, і їм держава в 2024 році почала виплачувати 1 млн грн. Як і тим молодим, які підписували контракт 18-24.– Так. І вони всі між собою обговорюють: “Ну що, тобі мільйон вже прийшов? А мені вже там зайшло”. Ну, коротше, я воювала серед оцих от пацанів, які в 2022-му рвалися в військо.Читайте також:“Типова ситуація, коли надцять дронів вилітають на одного руського, конкуруючи за є-бали”. Оператор БПЛА Роман Клименко про війну, Росію і майбутнє

Чому наші діти не знають про НАТО й операцію “Вівальді”?

– У тебе нещодавно з’явився новий досвід – педагога, викладача предмету “Захист України” в художньому ліцеї. Як тобі здається, підліткам заходить цей предмет? Вони розуміють, що це важливо? Молоде покоління реально оцінює ситуацію, в якій живе, розуміє, що йде війна?– Вчительський досвід у мене мінімальний. Я поки що провела по одному уроку в 10-х класах. І, звичайно, зі школою, як і з армією, я думала: “Боже, нащо я туди пішла?”Поки що був перший урок, тема: світова система безпеки. Ми з десятикласниками намагалися з’ясувати прості поняття. Наприклад, я запитала, як розшифровується НАТО. Жоден учень 10-го класу цього не знав. Враховуючи, що це майбутні художники, я думаю, для них цей предмет – просто такий… загальноосвітній.Ми говорили, чому ЗСУ – це не те саме, що Сили оборони України. А які круті підрозділи ви знаєте? Наприклад, що таке Нацгвардія, діти не знають. Я їм почала розказувати про операцію “Вівальді”. Здавалося б, зараз одна з найкрутіших військових операцій на фронті відбувається. Нарешті ми в наступі. Про це не просто важливо знати, про це приємно, блін, знати, бо нарешті не нас, а ми…Десятикласники не знають про війну. Говориш з ними про операцію “Велес”, яка теж цікава, важлива: пацани по газовій трубі 15 км пройшли. Учні не знають про це. Де знаходиться Куп’янськ – не знають навіть приблизно. Що таке бригада “Хартія” – теж не знають. Про Третю штурмову ще чули. Можливо, тому що я їм представилася, що я з Третьої штурмової, то вони вже почули. Зате вони знають, “які погані ТЦК”.– Про що це може свідчити? Про те, що війна справді стає нецікавою тим, хто знаходиться хоча б за 50-100 км від неї?– Абсолютно. Молодь і не тільки молодь ставить собі бар’єр, не хоче чути про війну. Мені здається картина самоочевидною.Я намагаюся навести лад в їхній термінології. Наприклад, ми розбирали, що таке гібридна війна. А яка ваша роль у цій війні? Розбирали випадок на Петропавлівській Борщагівці, зокрема, про 14-річного хлопчика, який кидав камінням у військових, знімав про це ТікТоки, а потім впав і обкакався. На місці цього хлопця може бути будь-який підліток. Ми з учнями говоримо про те, як не бути корисними ідіотами. Тому що гібридна війна точиться скрізь.І вони всі в цій війні будуть або солдатами, або тими, кого використовують.От, власне, поки що концепцію предмету “Захист України” я бачу так.Читати також:Маневри в битві за правду. Як змінилися операції в інформаційній війні, що не матиме кінцяНа жаль, поки що практичні заняття проводити не можу, тому що ми займаємося онлайн. Безпекова ситуація в Києві не дозволяє зібрати багатьох дітей в одному місці. Як тільки можна буде офлайн, звичайно, я знайду класний тренінг і фахівців, які проведуть з дітьми найкращий такмед.

Жінки на бойових потрібні

– Мабуть, тобі це питання часто ставлять в інтерв’ю: жінка на війні. Сформулюємо інакше: жінки на бойових посадах – це потрібно?– Якщо говорити про 2022 рік, то багатьом жінкам, які до повномасштабки не мали бойового досвіду, було достатньо важко потрапити на бойові. Нас жаліли. І тоді було дуже багато, можливо, кращих бійців, ніж ми. Зараз же кожен боєць потрібен. Тому чи потрібні жінки на бойових? Так, вони потрібні. Але вони там потрібні не жінками, а бійчинями.Леся Ганжа: “Чи потрібні жінки на бойових? Так, вони потрібні. Але вони там потрібні не жінками, а бійчинями”Умови роботи на лінії зіткнення достатньо жорсткі, і потрібна кожна людина, яка може працювати в цих умовах. Адже люди, які пропрацювали навіть настільки фартово, як я, чотири з половиною роки, вичерпуються. Я вже не бачу і не чую. А це погано для виживання на ЛБЗ і в умовах кілзони. Моя робота – роздивлятися переміщення дрібних точок на екрані. Я це роблю в напівтемряві, і від цього сідає зір. А від того, що постійно щось бахає, у тебе просто пропадає слух. А треба дуже добре чути для того, щоб переміщатися, і досить добре бачити. Це теж база, яка потрібні для виживання в умовах лінії зіткнення. Кожна людина повинна собі сказати, скільки вона готова присвятити свого життя для того, щоб відбути на ЛБЗ, щоб відвоювати, для того, щоб під*ри сюди не зайшли. Одні і ті самі люди не зможуть тримати фронт на собі, їхній ресурс вичерпаний.Читайте також:Фобія війни. Історія парамедикині Юлії, яка починала рятувати поранених у 2015-му і продовжує робити це понад 4 роки повномасштабної

Реабілітація яхтингом

– Ти сказала як жарт, що після війни можеш стати “весільною дронаркою”. А насправді ким би ти хотіла бути після війни?– Як один з варіантів того, чим би я хотіла заробляти після війни, в ту епоху, про яку ми мріємо, що вона колись настане, то, я думаю, що могла б заробляти матросом.– Це ми плавно підійшли до твого хобі, твого захоплення яхтингом.– Я колись переганяла вітрильний човен через Атлантику з порту Ушуая (один з найпівденніших портів Аргентини, розташований на архіпелазі Вогняна Земля, – “Н”) в порт Портімао (Португалія – “Н”).Леся Ганжа давно захоплюється яхтингом і жартує, що після війни могла би заробляти матросомІ, в принципі, хотіла би продовжувати працювати з цією компанією. Є домовленість із власниками компанії, що здійснює туристичні подорожі, що вони візьмуть мене як матроса в Антарктиду. Почну з Антарктиди, а там видно буде. От якось хочеться чогось такого, де більше життя.– У тебе є свій маленький вітрильний човен. Коли ти повернулася до Києва, ти вже виходила на ньому?– Зараз навігація на Дніпрі не відкрита: є в окремих затоках, але на русло річки виходити не можна. У нас дуже маленька акваторія, і я свій човен там не спускала впродовж усіх цих років. От в кінці 2021 року як підняли, так він всю війну стоїть. Будемо сподіватися, що все гаразд, нічого не розсохлося. А на маленьких швертботах, невеличких човниках, я виходила кілька разів.– Ваш яхт-клуб допомагає реабілітовуватися пораненим хлопцям. Розкажи про цю волонтерську ініціативу.– У нас в яхт-клубі є два великі волонтерські осередки. Перший перешиває старі вітрила на медичній ноші, які з 2022 року збирають по всій Європі. Другий волонтерський осередок з’явився позаминулого року.Ми купили човни класу 2.4mR, придатні до реабілітації військових, ветеранів.Крім того, цей човник стійкий на воді, і люди без спеціальних навичок, без певної вправності можуть сісти і спробувати себе у вітрильному спорті. У цьому класі у нас уже два роки працює такий ветеранський гурток, спортивна секція.Минулого року клуб возив двох спортсменів у Чехію на змагання в цьому класі. І цього року хлопці, які виграли змагання на нашій акваторії, теж поїхали в Чехію. У нас зараз чотири човни, надалі буде підготовлено ще кілька човнів. Це, я вважаю, дуже крутий спосіб для людей, які повертаються з війни, особливо для людей з ампутаціями. У нас є спортсмен з двома ампутованими ногами, є хлопці після серйозних контузій, з дуже серйозними травмами голови, з пластинами в голові.Вітрильний спорт – це ж не просто спорт, це спосіб мислення. Якщо ти не просто ходиш, а розумієш філософію того, що відбувається, це тобі може дати нову дорогу в житті.– Нещодавно ти написала п’єсу “Мінога”, і її було представлено на фестивалі ветеранських п’єс цього літа. Чому ти вирішила зайнятися драматургією? І чи далі буде?– Поки що говорити про те, що я пішла в драматургію, було б необґрунтованим перебільшенням. Я написала одну масюпусеньку п’єску.Афіша “Міноги” на Фестивалі перших п’єс “Театру ветеранів”Ця п’єса про те, наскільки в житті солдата велику роль грає безпосередній командир. Якщо чесно, я була страшенно зла, бо в нас знімали хорошого командира і ставили поганого. І я розуміла, що не можу про це написати навіть колонку в жодному ЗМІ. Бо коли ти журналіст, ти маєш бути об’єктивним, точним, не повинен висловлювати свої сильні відчуття, ти повинен зважувати користь сказаного для нашої оборони. Ну, коротше, я зрозуміла, що інструментарій журналістики непридатний для того, щоб пояснити ту ситуацію, з якою я зіткнулася. Так з’явилася ідея цієї п’єси.Але там багато різних тем звучить. І одна з тем, надзвичайно для мене важлива, – це тема пам’яті пам’яті про загиблого побратима. Це Даня Новіков, який 21-річним загинув під Бахмутом, 30 листопада 2023 року, напрямок Хромове.Даня НовіковДля мене це лишається дуже важливою лінією цієї п’єси. Це теж одна із практик пам’яті, яка є можливою уже зараз, поки ми ще лишаємося у війні, але ми вже маємо змогу таким чином вшановувати пам’ять тих, з ким ми дружили.“Мінога” завдяки прекрасній режисерці Вероніці Хникіній існує. Її показали тричі: перший раз на фестивалі ветеранських п’єс, другий раз – на фестивалі “Прояв” і днями – у Львові. І окремо перформативні читання були в Гельсінкі: завдяки Аліні Сарнацькій глядачі у Фінляндії змогли побачити цю п’єсу.“Мінога” – п’єса про те, наскільки в житті солдата велику роль грає безпосередній командирЯ всім страшенно вдячна. Мені подобається, коли говорять: цікаво, нам сподобалось. Я в захваті від цього досвіду, але не впевнена, що буде продовження. Що стосується творчих планів, мені б самій хотілося, щоб вони у мене були, але скажу відверто: їх у мене поки що нема.Читати також:“Бучанські відьми” та інші доброволиці: як жінки розвивають ДФТГТhе роst “Коли повертаєшся в тил – враження, що навколо наркомани”. Леся Ганжа після понад чотирьох років на бойових пішла в патронатку “Трійки” fіrst арреаrеd оn Новинарня.
Go to all channel news
Sign up, for leave a comments and likes
About news channel
  • новини України, що воює

    All publications are taken from public RSS feeds in order to organize transitions for further reading of full news texts on the site.

    Responsible: editorial office of the site novynarnia.com.

What is wrong with this post?

Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules

Back to authorization