Search trend "Останній день літа"

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 12 вересня. Білий дім завершує розробку планів щодо ударів України по Росії Фото: gеttyіmаgеs Білий дім завершує розробку планів щодо розширення зон, куди Україна може завдати удару всередині Росії. Переговори велися в тісному колі невеликої групи чиновників у Білому домі, повідомляє Роlіtісо. За словами одного з учасників дебатів, переговори проходили в тісному колі невеликої групи чиновників у Білому домі. Всі вони зберігали анонімність, оскільки не були уповноважені публічно говорити про ці розмови. Деталі плану все ще узгоджуються. Але офіційні особи у Вашингтоні, Лондоні та Києві останніми днями обговорювали розширення території всередині Росії, яку Україна може вражати зброєю американського та британського виробництва, підкреслює видання. Вони також обговорили, як запобігти новим транскордонним атакам з боку Росії, зокрема США погодилися дозволити Україні використовувати британські ракети дальнього радіуса дії, які містять американські компоненти, для завдавання ударів по території Росії. У Роlіtісо відзначають, нинішні переговори між Вашингтоном і Києвом знаменують собою значну зміну в тональності, порівняно з тими, які дві країни вели на початку літа. У червні в інтерв'ю РВS Nеwshоur радник із питань національної безпеки Джейк Салліван зазначив, що США можуть бути готові розширити територію, на якій вони дозволять Україні використовувати американську зброю в Росії. "Справа не в географії. Справа у здоровому глузді, – сказав тоді він. – Якщо Росія нападає або збирається напасти зі своєї території на Україну, має сенс лише дозволити Україні завдати удару у відповідь". Відповідаючи на запитання, чи зніме адміністрація обмеження на далекобійну зброю, Байден сказав журналістам у вівторок: "Ми працюємо над цим зараз". Тема набула особливої гостроти після того, як США підтвердили, що Іран успішно доставив балістичні ракети до Росії. Медіа нагадує, що впродовж кількох місяців американські високопосадовці чинили опір закликам Києва та інших європейських країн зняти всі обмеження на використання американської зброї на території Росії. У травні адміністрація Байдена вирішила дозволити Україні використовувати певні види озброєнь для завдавання ударів по території Росії, але заборонила Києву використовувати ракети дальнього радіуса дії.  Британські лідери оборонного відомства вже кілька тижнів обговорюють зі своїми американськими колегами питання про те, щоб отримати згоду США на використання Україною британських ракет Stоrm Shаdоw для завдання ударів по території Росії. За словами однієї особи, знайомої з переговорами, рішення не було досягнуто, але це питання буде частиною дискусії між президентом Джо Байденом і прем'єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером, коли вони зустрінуться в Білому домі в п'ятницю. Дискусії між Вашингтоном і Києвом про послаблення політики адміністрації Байдена щодо України розпочалися після того, як 30 серпня міністр оборони України Рустем Умєров відвідав Вашингтон. Під час цього візиту він представив американським офіційним особам список високоцінних цілей, які українські військові могли б уразити на території Росії, якщо США послаблять обмеження. Путін ескалує війну іранськими ракетами Путін ескалує українську війну іранськими ракетами, таке припущення роблять Ентоні Блінкен і Девід Ламмі, пише Тhе Guаrdіаn. Як відзначає видання, занепокоєння ескалацією було однією з причин, чому Києву не було надано дозволу на використання західної зброї дальнього радіуса дії для ударів по цілях у Росії. Натомість Блінкен сказав, що США з першого дня пристосовувалися й адаптувалися в міру того, як змінювалися потреби та поле бою. "Ми бачимо, що Росія продовжує й навіть посилює свої напади в Україні, на цивільне населення, енергетичну інфраструктуру, а також на українських військових, які захищають свою країну. І зараз ми бачимо, як Росія придбала балістичні ракети в Ірану, що ще більше посилить їхню агресію в Україні. Тож якщо хтось і вдається до ескалації, то це, схоже, Путін і Росія", – сказав тоді Блінкен. Тим часом Девід Ламмі підкреслює, що саме Путін пішов на ескалацію цього тижня, відвантаживши балістичні ракети з Ірану. "Ми бачимо цю нову вісь: Росія, Іран, Північна Корея. Ми закликаємо Китай не кидати жереб з цією групою ренегатів", – додав він.

Про це повідомляє Роlіtісо із посиланням на власні джерела. Зазначається, що переговори проводилися в тісному контакті з невеликою групою офіційних осіб у Білому домі. Деталі плану все ще узгоджують. Але офіційні особи у Вашингтоні, Лондоні та Києві останніми днями обговорювали розширення території всередині Росії, по якій Україна може завдати удару зброєю американського та британського виробництва.  Крім цього посадовці обговорили, як запобігти додатковим транскордонним атакам з боку Росії, включаючи згоду США дозволити Україні використовувати британські ракети великої дальності, які містять американські частини, для ударів усередині Росії. Видання вважає, що відповідні переговори між Вашингтоном і Києвом знаменують значну зміну тональності в порівнянні з тими, які дві країни проводили на початку цього літа. "Це сигналізує про те, що адміністрація Байдена може бути готова нарешті погодитися на прохання Києва дозволити українській армії сильніше захищатися та робити більш агресивні кроки всередині Росії", - пишуть журналісти. Напередодні Тhе Guаrdіаn із посиланням на джерела у британському уряді повідомило, що високопосадовці Великої Британії прийняли рішення дозволити Україні завдавати ударів по цілях у Росії ракетами Stоrm Shаdоw.

Попри те, що в деяких регіонах України протягом останніх кількох днів спостерігалося зниження температури, на осіннє похолодання поки очікувати зарано, кажуть синоптики.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Літо 2024 року було найтеплішим у північній півкулі з моменту початку спостережень, повідомила служба моніторингу зміни клімату Європейського Союзу Сореrnісus (С3S). Джерело: "Європейська правда" з посиланням на Еurасtіv Пряма мова заступниці директора С3S Саманти Берджесс: "За останні три місяці 2024 року світ пережив найспекотніші червень і серпень, найспекотніший день за всю історію спостережень і найспекотніше бореальне літо за всю історію спостережень".

Підсумки місяця наступу на Курщині Минув майже місяць відтоді, як ЗСУ почали наступ на Курщині, і наразі стає очевидним, що швидко ми з цього регіону РФ не вийдемо, можливо, до кінця війни будемо там. На цей час темпи взяття під контроль територій дещо впали, а росіяни нарешті оговтались і почали дієво контратакувати. Однак у наших військових залишається ще багато перспективних напрямків, які в процесі реалізації. На західному напрямку залишається в блокаді Глушківський район, як і оточене Тьоткіно. Українські війська не поспішають штурмувати, щоб мінімізувати втрати, але росіяни там приречені на смерть або полон. Водночас лінія фронту на сході Глушківського району непорушна вже понад 12 днів, особливо жорсткі бої тривають у Комарівці. Також ЗСУ блокують усі спроби ворогів надіслати суттєве підкріплення: знищують понтонні мости й інші переправи через Сейм, а тому прорив до Глушкова – це питання часу. Фото: Еспресо карта бойових дій за 28 серпня - 4 вересня Дещо північніше зс РФ здійснили контрнаступ у Коренево та деблокували частину своїх військових, бої тривають у східній частині села/містечка. Натомість Сили оборони реалізовують наступ північніше, минаючи Коренево і Толпинський, щоб відрізати сполучення з містом Рильськ. Загалом на цьому напрямку наші воїни підходять усе ближче до траси Рильськ – Курськ (найближче – це 13-14 км), яку вони й так узяли під вогневий контроль. Просуваючись уперед, як і раніше, ЗСУ лишають позаду численні загони строковиків і беруть їх в оточення, відрізаючи від логістики, а також роблять засідки на десантників, які поспішають на допомогу. Так, наприклад, у полон узяли вже не одну партію морських піхотинців, які намагалися прорватися до оточених у селі Журавлі понад 200 кадировців. Останніх наші воїни теж хочуть полонити, щоб обміняти на азовців. Аналогічна ситуація відбувається по всьому північному фронту, де ЗСУ мають найбільше просування. Відрізаними від допомоги опинилися рашисти в районах сіл Олександрівка, Шептухівка, Погребки та Киріївка. На східному фронті Курщини російські війська найбільш активні та мають найбільші успіхи. Зокрема, за 10 км від Суджі вони відбили село Уланок, а також територію на північ від нього. Рашисти спробували атакувати Борки і Спальне, щоб відрізати наші війська, які пішли ще далі на схід, до Гір’ї та Білиці, однак їм довелося відступити після значних втрат.  Наразі росіяни не мають достатньо сил, щоб зупинити рух ЗСУ, попри те що зняли частину бригад із Харківського, Херсонського й Запорізького напрямків. Тому український наступ буде розвиватися, й не тільки на Курщині, а і, ймовірно, на Білгородщині чи Брянщині доти, поки рашисти не заберуться з України. Окупанти рвуться до Осколу Ситуація на Луганщині погіршувалась останніми місяцями, однак усе ще більше ускладнилося. Зс РФ за 2 тижні збільшили кількість атак удвічі: з 80  до 160. Вороги намагаються понад усе вийти до річки Оскіл у районі моста Сенькове – Кругляківка. Вони просуваються з боку захопленого Піщаного й щотижня розширюють зону свого контролю. Зараз по прямій до Кругляківки рашистам залишилось менш ніж 5 км, хоча ще на початку літа було понад 12 км. Якщо їм вдасться дійти до річки та заблокувати рух через міст, то логістика великої ділянки фронту буде суттєво ускладнена. Окрім того, в росіян є просування на південному фланзі цього напрямку. Днями ворог майже повністю захопив Стельмахівку. Якщо наступ продовжиться й тут, то Силам оборони доведеться відступати на доволі великій ділянці фронту в районі Берестового, щоб не опинитись в оточенні.  Фото: Еспресо карта бойових дій за 28 серпня - 4 вересня Ще далі на південь рашисти практично повністю окупували Макіївку. Попри те, що минулого тижня 3-тя штурмова бригада мала непогане просування на сусідній ділянці фронту, втримати Макіївку не вдалося. Далі на південь на фронті аж до Торецька немає жодних територіальних змін, хоча важкі бої також тривають і на Лиманському, і на Сіверському напрямках, і в Часовому Ярі.  Фото: Еспресо карта бойових дій за 28 серпня - 4 вересня Торецьк і Нью-Йорк тримають удар Росіяни так і не зуміли вибити Сили оборони з північної частини Нью-Йорка та з Неліпівки, а тому зосередили свій наступ не тільки через центр селища, а й на його західні околиці, намагаючись таким чином узяти захисників у кільце. Одночасно окупанти пробують просуватися в бік Пантелеймонівки. Упродовж тижня на обох ділянках вони мали незначні територіальні успіхи.  У самому Торецьку рашисти продовжують наступати на східних околицях міста й уже зайшли в деякі квартали, де зараз тривають активні міські бої. Тижневе просування містом становило до 1 км. Після того, як наші захисники втратили терикон шахти Північна, ворог розширює територію довкола неї, а також намагався атакувати сусідній терикон шахти Артема, втім тут Сили оборони наразі втримали позиції. Але ситуація ускладнюється тим, що росіяни, які захопили терикон Північний, рухаються до терикона Артема ще й із третього боку, беручи Сили оборони в кліщі. Фото: Еспресо карта бойових дій за 28 серпня - 4 вересня Покровський фронт палає, але росіяни зміщують акценти на південь Кількість російських атак на Покровському напрямку знову встановила тижневий рекорд – понад 400, хоча ще в липні в середньому їх було 260 на тиждень. Як наслідок, на тих ділянках, де ворог зосереджує свою основну бойову міць, він значно просунувся. Цього тижня основний удар був спрямований на місто Селидове, а також на південь, у напрямку Українська та Гірника. Тут окупанти пройшли вперед від 2 до 4 км, враховуючи окупацію Карлівки, де Сили оборони довший час стримували ворога й тільки під загрозою оточення були змушені відійти. Рух на південь є доволі небезпечним, оскільки, навіть якщо рашисти не будуть одразу штурмувати Українськ і Гірник, вони можуть повернути на схід, щоб ударити в спину нашим оборонцям, які тримають лінію фронту від Красногорівки до Невельського й уздовж каскаду водойм на північ. Від крайніх позицій росіян до Красногорівки, де наші хлопці стримують окупантів, усього 10 км. Фото: Еспресо карта бойових дій за 28 серпня - 4 вересня Попри всі спроби ворога витіснити Сили оборони з Галицинівки та на південь від Долинівки за річку Вовча, наші герої контратакують і намагаються втримати за собою цей бар’єр по річці.   Водночас на інших ділянках Покровського фронту ворог не зумів досягнути бажаних для себе результатів і всюди застряг у боях. Зокрема, зайшовши на східні околиці Селидового, росіяни не тільки не змогли пробитися далі, а й навіть не окупували Маринівку, яка опинилася затиснутою з двох боків між окупованими Михайлівкою та Новогродівкою. Далі більше: з’явились новини про те, що ЗСУ контратакують в Новогродівці, а ситуація в селі наразі нестабільна. Наступ ворога на Гродівку та Воздвиженку взагалі видихнувся. Це все демонструє, що навіть понад 100-тисячна армія рашистів на такій невеликій ділянці фронту не може вести війну на кілька напрямків. А ЗСУ, вдало маневруючи й захищаючись, мають значний шанс зупинити рашистів ще до Покровська. Якщо ж вони колись туди й дійдуть, то їм знадобиться значно більше ресурсів для взяття міста, а в умовах Курської операції з цим у росіян якраз проблеми.       Фото: Еспресо карта бойових дій за 28 серпня - 4 вересня Вугледар хочуть узяти в кільце Темпи наступу на Вугледар суттєво зросли – практично вдвічі як зі сходу, так і з півдня. Навіть були зафіксовані спроби лобових атак. На східному фронті росіяни зуміли взяти ще дві посадки біля Микільського на протяжності в 1,5 км. Окрім того, вони впритул наблизилися до Водяного та невдовзі розпочнуть його штурм. Ще північніше ворог повністю окупував Парасковіївку, а також три чверті Костянтинівки, витіснивши Сили оборони в західні вулиці села. Фото: Еспресо карта бойових дій за 28 серпня - 4 вересня Утім несподівано росіяни почали наступ і з півдня, де вони за тиждень захопили понад 10 км уздовж річки Кашлагач, частина яких була у сірій зоні. Однак на цьому не зупинилися й окупували село Пречистівка та націлилися на Золоту Ниву, яка тримає оборону ще з весни 2022 року. Рашисти мають намір форсувати річку та вдарити на Вугледар іще й з тилу. Наразі ЗСУ стримують ворога на лівому березі, оскільки їхній перехід річки може обернутися катастрофою на цьому фланзі.  Удари по Москві та російській нафті Цього тижня ЗСУ здійснили кілька найбільш масованих і результативних ударів по РФ. В один день міноборони РФ заявило, що збило 158 безпілотників. Є повідомлення про удари в Підмосков’ї, Липецькій, Орловській, Брянській, Тульській, Білгородській, Рязанській, Кіровській, Тверській та Воронезькій областях. Після 16 днів горіння нафтобази в Ростовському Пролетарську, де зберігалося 8-10% російських запасів паливно-мастильних матеріалів, наші дрони підпалили "сусідню" нафтобазу "Атлас" в Каменськ-Шахтинському, яка також належить до федеральних резервів. Спочатку там зайнялося 3 резервуари, але до ліквідації пожежі згоріли всі 10. Ще одна нафтобаза спалахнула в Котельничах Кіровської області.    Фото: Еспресо карта бойових дій за 28 серпня - 4 вересня Після атаки БПЛА Московський НПЗ "Капотня", топ-8 в РФ, який розташований за 16 км від Кремля, призупинив роботу на кілька місяців через виведення з ладу критичного обладнання. Окрім того, ми вразили Каширську ГРЕС (головну районну електростанцію) в Московській області та Конаківську ГРЕС у Тверській області, яка була 8-ю за потужністю у РФ. Врешті на Рязанській електростанції, яка є 5-ю за потужністю в країні, також розквітла "бавовна". Днями в аеропорту "Москва-Внуково" був переполох через атаку дронів, а також хтось зламав подачу електроенергії  московській залізничній системі. Ворожа столиця все частіше відчуває наслідки "СВО". Карти створено на основі інформації, отриманої від Генерального штабу Збройних Сил України, а також з інших відкритих та перевірених джерел. Водночас карти не є максимально точними та лише умовно відображають тенденції в зоні бойових дій.

У цій інформаційній битві ми поки що поступаємось ворогові – як завжди, тому що він має продуманий план інформаційної кампанії, засоби просування потрібної йому інфи, і централізоване керівництво "інфовійськами", а ми сподіваємось, що "правда сама себе покаже". Але ніт, час усім притомним усвідомити, що ми маємо справу саме з черговою й дуже непересічною інформаційною битвою, і саме час, розуміючи це, включатись у процес. Отже, початкова диспозиція сторін перед Курською офензивою: У наших ворогів назріває безнадійно глибока криза ресурсів, в першу чергу "заліза", якого лишилось одних видів на рік війни, а інших взагалі на пів року, в другу чергу "м’яса", якого поки вистачає, але новий набір іде все важче та дорожче; кого цікавлять подробиці – подивіться мої попередні дописи. Наші глибокі удари ще не знекровили економіку РФ, але вже стали вагомим фактором формування як експортної пропозиції, так і внутрішнього ринку нафтопродуктів; елементарна екстраполяція показує що за рік другій армії світу буде просто нічим заправляти те залізо, яке на той час ще буде здатне їздити. Водночас криза ресурсів та резервів, яка явно вимальовується на обрії у наших ворогів (і яку добре бачить їхнє командування), ще попереду; тим часом наша мобілізація ще тільки повільно розпочинається, тож поки що на фронті ми в глухій обороні, ворог ціною величезних втрат просувається вперед у Донбасі й уже націлився на Покровськ. Українське тилове суспільство в глибокій депресії, російський наратив про "непереможність рашки у війні на виснаження" успішно поселився в головах посполитих (всупереч фактам, цифрам та оцінкам експертів), і всякі соціологічні контори вже маніпулюють "опитуваннями" довкола "компромісів" та "прийнятних умов" нашої капітуляції. На Заході все ще гірше: наратив "непереможності" рашки прийнятий практично безальтернативно, і в їхніх медіа нас уже остаточно "поховали", та вже відверто нагинають на смертельну для нас заморозку. Читайте також: Покровський напрямок, операція в Курській області та українська балістична ракета. Колонка Сергія Згурця В цих умовах у Кремлі ухвалюють цілком мудру стратегію: максимально прискорити наступ на Донбасі (за будь-яку ціну, не жаліючи останніх резервів, – адже часу мало, якщо просуватись повільно, наступ все одно захлинеться через брак ресурсів, і далі почнеться обвал армії з усіма наслідками), максимально вичавити з цього наступу (який в реальності нічим не відрізняється від таких само наступів у цій же самій Донецькій області літа 2022, зими та весни 2023, зими та весни 2024…), подавши його як "вирішальний", та встигнути дотиснути нас на смертельну для нас та рятівну для росіян заморозку. Встигнути до того, як брак ресурсів та резервів російської армії стане очевидним, і тоді з ними говоритимуть уже зовсім не про заморозку та нашу капітуляцію. Розрахунок Кремля недурний і цілком міг спрацювати. Для наших ворогів це єдиний рятівний сценарій, за всіх інших за пів року картина для них буде геть нерайдужною, а за рік швидше за все катастрофічною. Тож упоратись із нами за найближчі пару – трійку місяців є єдиним шансом уникнути програшу у війні. Відповідно на реалізацію цього шансу кинуто всі ресурси, як військові, так і інформаційні та політичні. І тут раптом ми заходимо на Курщину. Весь путінський план тріщить по швах та практично обнуляється – якщо тільки зараз ми не зробимо фатальної помилки. Вже перші тижні операції дали очевидні та вкрай непересічні результати: На Заході абсолютно змінились настрої та тональність медіа, тези про нібито "очевидну непереможність" рашки повністю розвінчані, навпаки – всі вражені тим, наскільки глиняні ноги виявились у розпіареного колоса й наскільки насправді росія виявилась вразливою та недолугою; розмова різко змістилась в площину того, як саме можна і треба перемогти росію, які для цього потрібні ресурси та можливості та як би їх нам надати. Охочі примусити нас заморозитись різко відморозились самі та поки що сидять принишклі (хоч, звісно, їхні підступні голосочки ми ще не раз почуємо). Абсолютно дезавуйовані тези про червоні лінії, після яких нібито Пу натисне Страшну Червону Кнопку й світ порине в ядерний апокаліпсис; виявилось, що як "разруха нє в клозєтах, а в головах" (с), так само і "червоні лінії" існують не на карті, а лише в старечій уяві дідуся Байдена; ми спокійно та по-діловому окупували територію ядерної держави, і небо не впало на голови, а Червона Кнопка так і лишилася зброєю кисельових та соловйових, для телевізійної війни. У самій рашці запустились украй цікаві процеси: починаючи від того, що, виявляється, полон та смерть дітей – строковиків - сприймається зовсім не так само, як смерть та полон дорослих "добровольців СВО", і продовжуючи поступовим усвідомленням того, що король голий-голісінький і не здатний захистити не лише свіжоприєднані землі, але навіть "корінні та ісконні", тим більше не здатний та не зацікавлений захищати свій лохторат. В якості бонусу ми вперше за війну наблизились до паритету по кількості полонених. Ну і зрештою по мірі розгортання нашої операції ворог все більше стикається з браком резервів, і таки змушений після відчайдушної спроби зупинити нас силами строковиків та найманців, терміново відкликаних аж із Африки, поступово знімати одну за одною частини з фронту – спершу зі "спокійного" Запорізького напрямку, потім із Харківщини (чим уже користаються наші захисники та захисниці – дивись новини від 3-ї Штурмової), і от днями таки нарешті перші частини почали перекидатись із Донбасу. Читайте також: ЗСУ на Курщині. Тепер слово за Китаєм Загалом ми добились найбільшого військового успіху після осені 2022 року й продовжуємо цей успіх закріпляти та розвивати. З усього переліченого вище для нас найважливішими є зміна міжнародної ситуації, бо допомога наших прекрасних союзничків напряму залежить від такого непевного фактору, як їхня віра в нашу здатність перемогти, та внутрішні процеси, які ми запустили у рашці. Але перше значно ослабне, а друге взагалі не встигне дати значимого ефекту, якщо наша операція закінчиться найближчими тижнями й виглядатиме, як хай і блискучий, але рейд чи наскок: знайшли у ворога слабину, заскочили зненацька, а далі повернулись додому, бо ж коли рашка почала воювати по-справжньому, то хто ж би то витримав… – і знову з усіх прасок понесеться та сама пісня про "непереможність Мордору у тривалій війні" з усім, що з цього витікає. Зовсім інша історія - якщо ми закріпимось там на кілька місяців, облаштуємось, просуватимемось скільки можемо вперед (Льгов виглядає дуже привабливо, та й Брянщина від Курщини недалеко падає, а далі організуємо оборону, та відбиватимемо спроби ворога винести нас назад за "парєбрік". За такого сценарію кожна партія цинків з "ісконно русской зємлі" буде посилювати ефект "голого короля". Треба розуміти психологію росіян: вони пробачають своїм царям та генссекам будь-які звірства та злочини, поки ті демонструють силу; слабкість же не пробачають ніколи. А кожний день нашої Курської операції демонструє слабкість Кремля значно краще, аніж будь-який наш успіх на фронті всередині України. Ці очевидні речі зрозумілі не тільки мені - Пу та його команда знають це значно краще за мене. І от після першого шоку Кремль продумав стратегію виходу із ситуації. Стратегію дуже ризиковану, але не без шансу на успіх. І ключовим елементом цієї стратегії є ми з вами – тилове українське суспільство. У Кремлі прийняли той факт, що в них відсутні резерви та ресурси для того, щоб швидко викинути нас із Курщини суто військовим способом – хіба що ціною припинення наступу на Донбасі та перекидання звідти найбільш боєздатних частин. Однак "перемога" на Курщині, досягнута такою ціною, для Кремля не є перемогою – адже згадаємо, що запасу часу на гру вдовгу у наших ворогів не лишилось і після "визволення" Курщини ціною Донбасу все одно за якийсь час неминучий колапс окупаційного війська по всьому фронту. І от на тлі провальної для росіян військової ситуації розгортається добре продумана та скоординована інформаційна операція. Читайте також: Курська кампанія здатна змінити війну Суть операції - всіляко применшити масштаб і значення подій на Курщині та так само всіляко роздмухати роль та значення наступу на Покровськ. Поки наші війська перекроюють карту лінії зіткнення та стирають міфічні "червоні лінії", нам з вами в голові малюють викривлену картинку, в якій "якась там Суджа" не має ніякого значення, натомість можлива втрата Покровська (до якої ворогам ще доведеться чимало повоювати та витратити неміряну кількість бійців) подається як стратегічна перемога, яка ледь не ставить фінальну крапку в цій війні та не лишає нам іншого вибору, аніж капітуляція. В цій картинці невірно все. Щодо того, наскільки насправді значимою є наша Курська офензива, написано вище, нема потреби повторювати. Натомість варто пояснити дещо про Покровськ, якому за творчим задумом роспропаганди надається ледь не сакрального значення. Так, росіяни просуваються на Покровському напрямку швидше, ніж раніше, – це абсолютно логічно, враховуючи що ними обрана стратегія "паслєднєго і рєшитєльного боя": дотиснути нас негайно, за будь-яку ціну, бо потім буде запізно. Так, тримати оборону на цьому напрямку в чистому полі під КАБами й ФАБами та за чисельної переваги ворога дуже проблематично, і доводиться відступати – інколи продумано та організовано, інколи як не попадя через втрати позицій. Так, росіяни швидше за все вже найближчими тижнями вийдуть на околиці Покровська, це вже практично неминуче. Отже, Покровськ як живе тилове місто ми, на жаль, втрачаємо, населення вже треба евакуювати. Чи означає це, що Покровськ скоро перейде в руки окупантів? Жодним чином. Згадаємо Часів Яр (значно менший за Покровськ), на околиці якого вороги вийшли 4 місяці тому. За цей час вони зуміли ціною великих втрат проповзти приблизно дві третини міста, третину досі утримують наші оборонці. До Торецька вороги вийшли понад місяць тому, вийшли ледь не парадним маршем (там таки був прикрий прорив лінії фронту на одній ділянці) – і вже місяць б’ються на східній околиці міста, навіть не просунулись вглибину вулиць. Згадаємо Соледар, Бахмут та Авдіївку. Ми завжди були та лишаємось сильнішими в обороні в міській забудові, де кожний будинок та підвал є "природним" укріпленням. Бій за кожний квартал – зовсім не те що наступ у полі, і дається ворогам незрівнянно більшими втратами. Бахмут росіяни брали 10 місяців і заплатили таку ціну, що після цієї піррової перемоги повстали вагнери. Значно меншу Авдіївку брали 4 місяці, і з такими втратами, що аж присутній там воєнкор з відчаю застрелився. Тепер перед росіянами Покровськ – з перспективою таких само довгих та виснажливих вуличних боїв. От тільки ресурс в окупантів уже трохи не той, що тоді… Зрештою, навіть якщо допустити найгірше – що Покровськ розділить долю Лисичанська, Бахмута й Авдіївки – це, звісно, важко та сумно, але аж ніяк не фатально. Читайте також: Путін створює тероборону Дивно, що це доводиться нагадувати, але це війна не за місто Покровськ. Так само навесні 2022-го ми не вели війну за місто Київ. Бої бувають за різні населені пункти, від Суджі до Маріуполя, натомість війна одна, і ставка в ній – існування всієї нашої країни. І якби для перемоги у війні в якийсь момент вартувало б запустити ворогів до Києва та вести з ним бій на вулицях столиці – так теж могло б бути, і само по собі це не було б фатальним. Фатальною стане лише програна війна – або для нас, або для Кремля. Вкрай не люблю спортивні порівняння в описі війни – це неетично, бо йдеться про загибель наших людей, а не про очки, бали та раунди. Але все ж варто згадати, що війна - це страшна та кривава подоба шахової партії, де доводиться жертвувати фігурами і значення має лише те, хто в підсумку поставить мат. Ми з вами живемо в такій страшній шаховій партії, де жертвувати доводиться не дерев’яними фігурами, а живими людьми, підрозділами, містами. Це жахливо, але варто пам’ятати, що ціна програної партії – існування всіх наших міст та всіх нас. Чи могли б наші частини, які наразі переможно крокують Курщиною, зупинити наступ на Покровськ? На жаль, ні. Чи могли б дещо його уповільнити? Так. Але що б це дало нам у підсумку? Якби повзучий наступ росіян у Донбасі так і далі лишався б єдиною щоденною подією цієї війни, перспектива перед нами була би лише одна – заморозка на російських умовах, тобто капітуляція, трохи раніше чи трохи пізніше. І те що Покровськ протримався б на місяць довше, навряд чи це б скасувало. Натомість Курськ - уперше після невдалого наступу 2023 року - відкрив перспективу нашої перемоги. Не прямо завтра, але й не за довгі роки. І якщо ціною цього є те, що бої в міській забудові Покровська почнуться на пару тижнів чи навіть на місяць раніше, аніж могло б бути, якби ми все живе перекинули на цей напрямок, – це ціна велика, але прийнятна. І незрівнянно менша, аніж платять вороги за це просування. Я був солдатом в окопі, відбивав переважаючого ворога й добре знаю, що відчуває втомлений боєць, якому відмовляють у підкріпленні. Звісно, йому видається, що резерви, яких йому так бракує поруч із собою в окопі і які "гуляють" десь в іншому місці, – це щонайменше недолугість командування, якщо взагалі не зрада. Читайте також: Курська операція: як із Суджі можна тиснути на Австрію Але саме тому жодною війною не командують герої в окопах і навіть комбати чи комбриги. Саме тому війни ведуть генштабісти – люди негероїчні, які не ризикують собою щохвилини та віддають свої накази з глибокого тилу. А ще вони мають повну інформацію по всьому фронту. І не лише по фронту, але і по ворожій армії, взагалі ворожій країні й по союзних країнах. І, маючи всю цю інформацію, складають із неї цілісну картину, якої не має ні боєць в окопі, ні, тим більше, фейсбучний диванний тил. А маючи цілісну картину, ухвалюють страшні та необхідні рішення – зокрема про те, куди направити резерви, а куди їх наразі не вистачить, як розподілити дефіцитні боєприпаси тощо. Я радий, що я не на їхньому місці, бо це страшна відповідальність і дуже невесела робота. Але саме ця робота приводить до перемоги у війні – якщо її роблять правильно. Або до поразки – якщо тил втручається в цю роботу й починає вимагати немудрих, натомість "очевидних" рішень. Та повернемося з фронту справжнього на фронт інформаційний. Отже, вся стратегія Пу побудована на одному: на намірі завоювати наші з вами мізки значно ефективніше, аніж його армія завойовує наші землі. Ми маємо повестись на "неважливість" Курська та "стратегічну вагу" Покровська. Ми маємо знову впасти у відчай та визнати "непереможність" росіян на полі бою – а як же ж, вони "аж" до Покровська підходять, а ми "всього лише" в російському тилу воюємо. А ще ми маємо змусити наше командування вивести ЗСУ з Курщини. Так, саме ми – адже російська армія з цією задачею не впоралась. Через різноманітну агентуру нам з вами та нашим союзникам закидають два нібито протилежні повідомлення: Курська операція провалилась, бо її метою нібито було відволікти ворога від Покровська, а цього не сталось; Курська операція стала блискучим успіхом, але вона вже дала максимум можливих результатів, тож її слід згортати й "тріумфально" повертатись додому, поки росіяни не стягнули туди значні сили та не стало гірше. Ці меседжі розраховані на різні аудиторії – перший на тупішу та песимістичну, другий на трохи розумнішу та оптимістичнішу. Однак результат той самий – з перемогою чи з поразкою, але нам нібито слід забиратись із Росії. Навіть якби не було ніякої іншої інформації (а її ну просто вагон!), лише одне це мало б показати всім думаючим людям: наше перебування на Курщині – найбільша проблема Кремля. У Кремлі підгорає, там добре розуміють, що кожний день нашого перебування в "ісконной" росії – це тікання годинника, який відраховує час до кінця режиму Пуйла. Читайте також: Курський прорив: у пошуках сенсу Зусилля пропаганди можуть знівелювати цю проблему в масштабі тижнів, але ніяк не в масштабі місяців. Тож для нас вкрай важливо триматись на росії якомога довше, тоді як для Кремля навпаки. Будь-яка людина, яка закликає нас зараз повернутися з Курщини – байдуже, "з трумфом, бо ми все зробили, далі буде гірше", чи "тому що без толку", чи просто "щоб рятувати Покровськ" – працює на Кремль і бере участь в інформаційній операції, покликаній принести росії вже майже втрачену надію на перемогу над нами. Розуміє це сама ця людина чи виступає корисним ідіотом – байдуже, бо результат той самий. Отже і наша реакція має бути жорсткою, і не прив’язаною до роздумів про мотивацію агітатора. Гасло "Зєля, виводь війська!" має бути прирівняне до "Путін ввєді вайска!" – це така само мантра наших ворогів, і той, хто її поширює, працює на Кремль. По ходу цікаво подивитись, хто і як "палиться" на цій історії, дуже багато цікавого вже повспливало – і стосовно деяких західних медіа, і щодо окремих "хароших і вже навіть пачті нє русскіх", і щодо ефесбешної "кансєрви" серед "українських експертів". Курська інформаційна операція – один із моментів істини, черговий лакмусовий папірець, який виявляє ху є хто та хто є ху. Але головне все ж не реєстрик агентури (хоч також важливо), в першу чергу ми маємо не програти цю битву. Ми маємо перебити у нашому інформаційному просторі нав’язані нам (і, на жаль, дуже успішно нав’язані на фоні втоми та зневіри) наративи про "непереможність" росії у війні на виснаження. Маємо прийняти червону таблеточку та побачити ворога таким, яким він наразі є – величезним, безжальним, ще сильним та дуже небезпечним, але вкрай виснаженим та стікаючим кров’ю. Перемога ще не завтра і не за "два-три тижні", але її світло вже замаячило в кінці довжелезного тунелю. Замаячило саме з-під Суджі, хоч водночас і зі свічок палаючих нафтобаз, і навіть із втрачених нашими підрозділами, але перед тим засипаних ворожими тілами окопів під Покровськом. Це світло все сильніше та ближче, але втома та зневіра заважають нам його роздивитись. Якщо ми побачимо його зараз і почнемо відповідно поводитись, – доживемо до часу, коли не бачити його не зможе навіть сліпий. Не побачимо, поведемось на хибну картинку, яку нам малюють ефесбешні ілюзіоністи – світло може згаснути, бо ми "здуємось" раніше за ворога. Саме оце "здуємось раніше" - єдиний шанс рашки на перемогу, останній шанс, після втрати якого наша перемога стане лише питанням часу. Отже, вкотре в цій війні доля перемоги значною мірою в наших з вами руках, українських тиловиків. Сподіваюсь, ми поведемось як належить і не дамо нашими цивільними руками віддати ворогові перемогу, за яку поклали життя наші захисники та захисниці. І так, "дайош Курськ!". Слава Україні. * Публікується зі збереженням стилю автора Джерело Про автора. Євген Дикий, науковець, військовий. Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це інформує Центральна геофізична обсерваторія. Зазначається, що за середньою температурою повітря цьогорічне літо посіло другу позицію серед найтепліших у столиці з 1881 року після літа 2010 року, де цей показник сягнув +23,7 °С. Найбільше позитивне відхилення від кліматичної норми було у липні (3,0 °С). За три місяці цього року було встановлено 18 температурних рекордів: 14 з них у липні, решта - у серпні. Найхолодніше у столиці було 14 серпня, коли температура під ранок опустилась до +13,4 °С, а найспекотнішим та рекордним днем виявилось 16 липня - тоді температура після полудня піднялась до +36,0 °С.  Водночас кількість опадів за літо на проспекті Науки склала 211 мм, або 107 % середньобагаторічних показників. Найбільше їх випало у червні - майже дві місячні норми. Тим часом за останніми синоптичними прогнозами, в Україну насуваються похолодання та дощі.

Ганна Саліванчук знялася голяка у гамаку

На Хмельниччині в останній день літа, 31 серпня, сталося 13 пожеж. Горіли житлові будинки, господарчі споруди та екосистеми. В одній з пожеж врятували чоловіка

В останній день літа 2024 року на фронті вдалося ліквідувати 1 350 росармійців