Search trend "Вибір у Білорусі"

З 20 лютого Прокат фільму "Безвихідь", режисер Тарас Костанчук Люди ховаються від обстрілів у підвалі багатоповерхівки в Чернігові в перші дні повномасштабного вторгнення. Після вибуху вхід завалює і вони залишаються в замкненому просторі на сім діб. Герої починають конфліктувати під тиском страху та невизначеності, хто їх знайде - Збройні сили України чи росіяни. Такий сюжет драми "Безвихідь". Її зняв режисер-дебютант Тарас Костанчук. Він - колишній командир штурмової групи добровольчого батальйону "Донбас", чия історія лягла в основу фільму "Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас". Головні ролі зіграли Ірма Вітовська, Богдан Бенюк, Олег Драч та інші. Стрічку знімали дев'ять днів у підвалі 5 на 5 метрів. Актори імпровізували в межах заданої сюжетної лінії. - Ідея виникла внаслідок почутого від близьких людей, які пережили жахіття лютого-березня 2022 року, сидячи в підвалах під безперервними обстрілами російських окупантів, - каже Тарас Костанчук. - У такій ситуації опинилися десятки тисяч мирних жителів прифронтових міст. Хотілося показати, наскільки українці різні, а водночас що їх об'єднує. Вони різні за соціальним статусом, вихованням, освітою, походженням і життєвим досвідом. Але однакові у прагненні бути вільними та незалежними. У критичний момент, у найстрашніші хвилини готові піднятися, ризикуючи власним життям, заради майбутнього своєї країни. 1 березня Презентація альбому Вікторії Вітренко Lіmbо - Це 100 хвилин музики - складна, вимоглива програма для голосу та фортепіано, в якій кожен звук і пауза мають свою вагу. Це подорож через стан невизначеності, - говорить виконавиця сучасної академічної музики Вікторія Вітренко про свій сольний альбом Lіmbо. Містить вокальні цикли композиторів Алли Загайкевич, Агати Зубель, Свена-Інго Коха, Їн Ван і Максима Шалигіна. Твори зосереджуються на станах очікування, ізоляції, перебування між світами тощо. Платівка вийшла цього лютого на лейблі експериментальної музики Кyіv Dіsраtсh. - Майже вся музика була написана 2021 року. Присвячена моїй подрузі та колезі Марії Колесниковій - флейтистці, активістці та політичній ув'язненій у Білорусі, - продовжує вокалістка. - У Lіmbо йду проміжними фізичними та емоційними станами і намагаюся перекладати їх за допомогою різноманітних вокальних технік, зокрема розширених. Тембрально темні пісні Зубель співаються із закритим ротом - так, ніби голос ще треба вхопити. У Загайкевич легкий шепіт раптом переходить у народний спів. У макабричних піснях Коха - естетика бельканто і шансону. У Шалигіна - відстороненість і безтілесність голосу, який поступово розчиняється в ефірі. Протягом лютого співачка презентувала альбом у форматі перформативних лекцій у Львові, Харкові, Одесі та Дніпрі. Під час концерту в Києві так само співатиме, акомпануватиме собі на фортепіано та розповідатиме про структуру творів і специфіку вокальних технік. 18:00, Київ, простір Vеrе Мusіс Нub, вул. Малопідвальна, 21/8 З 6 березня Прокат фільму "Порцелянова війна", режисери Слава Леонтьєв і Брендан Белломо - Україна - як порцеляна, що її легко пошкодити, проте неможливо знищити, - каже художник Слава Леонтьєв. Він став одним із героїв документального фільму "Порцелянова війна" спільного виробництва України, США та Австралії. Свою дебютну стрічку зняв разом з американським режисером Бренданом Белломо. За сюжетом, після початку повномасштабного вторгнення харківський художник-кераміст і військовий інструктор Слава Леонтьєв разом із дружиною Анею Стасенко залишаються в рідному місті та продовжують створювати вироби з порцеляни. Серед руїн вони знаходять красу у природі та мистецьких практиках. А зображення на їхніх статуетках "оживають" у кадрі завдяки анімації. - Ми звичайні люди у надзвичайній ситуації. Історії, що ми їх розповідаємо через мистецтво, - теж наш спротив, - продовжує Слава Леонтьєв. - Це кіно - про наше життя, творчість і боротьбу. Світова прем'єра відбулася торік на кінофестивалі "Санденс" у США, де фільм отримав гран-прі журі конкурсу американської документалістики. Загалом стрічка має майже 50 відзнак на міжнародних фестивалях і преміях, а також номінацію на цьогорічний "Оскар". 7, 8, 9, 19 березня Прем'єра вистави "Як стихне шуру-буря зла", режисер Річард Нельсон Виставу про Леся Курбаса готує американський режисер і драматург Річард Нельсон. Це його друга постановка в Україні після "Тускульських бесід" у столичному Театрі на Подолі минулого травня. Під час перебуванні в Києві Річард Нельсон зацікавився постаттю засновника українського модерного театру, дослідив інформацію про нього та за кілька місяців написав п'єсу. Дія розгортається 5 вересня 1920 року в селищі під Києвом, куди трупа Леся Курбаса виїхала з гастролями з охопленої війною столиці. Чотири акторки, піаністка та хореографиня залишаються з дітьми, поки режисер та інша частина колективу відвідують місцевий театр. Під час вечері жінки обговорюють роботу над "Макбетом", перебуваючи в невизначеності та страху за життя своїх близьких, за сюжетом. - Ідея - провести тонку паралель між обставинами, в яких творив Курбас, та українцями, що нині так само продовжують створювати мистецтво у розпал великої війни, - говорить Річард Нельсон. - Моя вистава про акторок, які репетирують постановку під час воєнних дій. Акторки, що гратимуть цю виставу, також репетирують її, перебуваючи у воєнному Києві, але водночас відчуваючи потребу та радість бути разом і створювати театр. 7, 19 березня о 18:00, 8, 9 березня о 14:00, Київ, Київський драматичний театр на Подолі, Андріївський узвіз, 20Б 9 березня Концерт "Ше.Пісня 2025" - Багато друзів мене питає: "А чому ви не проводите фестиваль Тараса Шевченка "Ше.Fеst" у Києві? Адже до Моринців не всі можуть доїхати, а хочеться потрапити на сучасну, молодіжну шевченківську подію", - каже режисерка та співведуча концерту "Ше.Пісня 2025" Єлизавета Бойко. - Відповідаю просто: приходьте на "Ше.Пісню". Це велика частина фестивалю, де ми відкриваємо молодих талантів і відбираємо найкращих виконавців на "Ше.Fеst". Це можливість відсвяткувати День народження Тараса Шевченка в колі однодумців і відчути енергетику єднання в залі. Це захід, на який хочеться вдягнути найкращу вишиванку чи стилізовану етносукню, прийти в затишну локацію та насолодитися якісним українським контентом. Національний президентський оркестр під керуванням диригента Максима Гусака разом із вокальним дуетом "Тельнюк: Сестри" виконають твори з проєкту "Наш Шевченко". Фіналісти конкурсу "Ше.Пісня" представлять власні композиції на слова поета. А запрошені актори прочитають його вірші. 18:00, Київ, Київська опера, вул. Межигірська, 2 9, 31 березня Вистава "Сойка", режисер Слава Жила - Я декілька років тому потрапив до психоаналітика. Знання про людську природу, які здобув у цьому процесі, лягли в основу режисури вистави, - говорить режисер Слава Жила, який створив постановку за твором Івана Франка "Сойчине крило". Називає її сеансом психоаналізу. Прем'єра відбулася цього лютого. За сюжетом, 40-річний самотній працівник бюро отримує лист від колишньої коханої. У тексті вона згадує історію їхнього знайомства та розлуки. - Іван Франко написав дуже поетичну новелу, але насправді тут відбувається справжня внутрішня битва з демонами. Твір максимально психологічний і містичний, - продовжує Слава Жила. - На сцені - двоє бідолашних створінь зі своїми святощами та прикрощами. Вони зустрінуться, щоб переповісти історію своїх поневірянь у пошуках одне одного. У мене на носі вік Хоми - головного героя. Саме жага до життя або криза середнього віку привела мене до театру "Актор" з ідеєю поставити цю виставу. На створення сценографії надихнула Яйої Кусама - японська художниця, яка регулярно проходить лікування у психіатричній клініці. Не шукайте у нас приземленості чи буквальності. Дія відбувається у підсвідомості героя, а ми лише намагалися раціоналізувати мотивацію вчинків. 19:00, Київ, Київський театр "Актор", вул. Велика Житомирська, 40 15, 16 березня Прем'єра вистави "Король Лір", режисер Дмитро Захоженко Історія про жорстоку реальність, яка приходить на зміну солодким ілюзіям, і про неусвідомлений вибір, що стає точкою неповернення. Так у столичному Театрі на лівому березі описують виставу "Король Лір". П'єсу Вільяма Шекспіра ставлять у перекладі Юрія Андруховича. Король Лір вирішує поділити Британію між трьома доньками. Для цього влаштовує конкурс: чим сильніше кожна висловить свою любов, тим кращу частину володінь отримає від батька. Влада засліплює, самовпевненість притупляє пильність, а великий спадок сіє ще більший розбрат у королівстві, за сюжетом. - Мене ця трагедія заворожує якоюсь неймовірною амплітудою, - каже режисер Дмитро Захоженко. - Від моменту, коли Лір у радості та щасті робить якусь феноменальну дурість - він віддає своє королівство просто по приколу. І закінчується тим, що ховає дитину, плаче над її тілом. Мені здається, багато в чому ми нині проживаємо якийсь подібний досвід. Наш "Король Лір" відрізнятиметься від умовно класичного прочитання. Це буде веселіша та драйвовіша вистава, оскільки хочеться йти у природу театру. А вона завжди про гру та надбудови, які зможемо створити всередині тексту. 18:00, Київ, Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, просп. Броварський, 25 До 30 березня Ретроспективна виставка "Всесвіт Володимира Микити" - Я прагнув показати неповторність та особливість життя закарпатців, - говорить народний художник України, лауреат Шевченківської премії Володимир Микита. Його називають легендою закарпатської образотворчості та провідником у світ Карпат, а стиль - поєднанням закарпатських традицій із модерністськими пошуками. Ретроспектива творчості Володимира Микити містить майже 100 робіт, які охоплюють 75-річний творчий шлях художника. Простежує еволюцію його мистецьких спрямувань - від реалістичного живопису раннього етапу до абстракцій та напівфігуративних експресивних композицій сьогодення. Однією з родзинок експозиції організатори називають демонстрацію трьох варіантів "візитівки" автора - картини "Ягнятко" 1960-1980-х. Поруч із пейзажами, портретами та натюрмортами представлено графічні твори. - Володимир Микита - один із найяскравіших представників Закарпатської школи живопису, - каже кураторка виставки, мистецтвознавиця Олена Боримська. - Він зберігає та водночас творить на полотні неповторний карпатський всесвіт - із традиційним побутом, магічними краєвидами, затишком осель, красивими й гордими жителями. Київ, Національний музей "Київська картинна галерея", вул. Терещенківська, 9 До 4 квітня Виставка "Модернізм в Україні, 1900-1930-ті" Найповніший на сьогодні огляд українського модернізму, за словами організаторів, пропонує виставка "Модернізм в Україні, 1900-1930-ті". Демонструє майже 60 творів живопису та графіки. Серед 27 представлених митців - Олександра Екстер, Олександр Богомазов, Анатоль Петрицький, Віктор Пальмов, Михайло та Тимофій Бойчуки, Олександр Архипенко, Василь Єрмілов тощо. Протягом 2022-2024 років проєкт побував у Мадриді, Кельні, Брюсселі, Відні та Лондоні. - Виставка розповідає історію художників, які прагнули оновити та європеїзувати українське мистецтво, - говорить кураторка проєкту, мистецтвознавиця Олена Кашуба-Вольвач. - Вони експериментували з кубофутуризмом, конструктивізмом, неопримітивізмом і створювали власні мистецькі концепції. Попри складні історичні обставини - від Першої світової війни та короткочасної незалежності УНР до репресій 1930-х - цей період став часом розквіту українського мистецтва. Експозиція порушує питання національної ідентичності, адже тривалий час українських митців неправомірно зараховували до "російського авангарду". Проєкт уперше всебічно презентував український модернізм світовій спільноті, викликавши резонанс серед арткритиків видань Тhе Тіmеs, Тhе Guаrdіаn, Тhе Аrt Nеwsрареr. Та став актом порятунку унікальних творів під час повномасштабної війни. В умовах постійної загрози ці роботи були вивезені з Києва, щоб зберегти спадщину і донести світові правду про українське мистецтво, яке залишалося в тіні імперських і радянських наративів. Київ, Національний художній музей України, вул. Михайла Грушевського, 6 До 4 травня Виставка Анни Звягінцевої "Світлячок" - Мені цікаво фіксувати те, що складно вловити. У непомітних, ефемерних, рутинних дій часто немає результату, проте це якась повсякденна діяльність, і вона має сенс, - каже художниця Анна Звягінцева. Вона використовує різні матеріали та медіа - від металу до паперу, від фотографії до живопису. До її персональної виставки увійшли роботи, створені з 2013 року і дотепер. Серед них - інсталяція "Посадити палицю", скульптури "Недоречні доторки" та "Намалювати вікно, зімʼяти папір", відео "Декларація про намір і сумнів". - Анна Звягінцева - художниця тонкої уважності. Вона зосереджена на пошуку найдрібніших життєвих рухів. Вихоплюючи їх із потоку життя, авторка перетворює каракулі розписаної кулькової ручки, подряпини на дверній ручці чи випадкові доторки на мистецтво, - говорить кураторка виставки, мистецтвознавиця Наташа Чичасова. Київ, Мистецький арсенал, вул. Лаврська, 10-12 До 1 червня Ретроспективна виставка "Всесвіт Любові" Першу ретроспективну виставку Любові Панченко у Музеї історії міста Києва позиціюють як символічне вшанування її життя та творчості. Мисткиня-шістдесятниця померла 30 квітня 2022 року після голодування в окупованій російськими військами Бучі. Проєкт є екскурсом у творчість Любові Панченко як художниці, дизайнерки, конструкторки, вишивальниці, дослідниці старовини. Розповідає про її життя через ескізи одягу, вбрання та аксесуари, картини, колажі, декоративні розписи, фотографії, особисті речі. Пояснює, чим особливий стиль Любові Панченко, за яких умов та в якому середовищі формувався її світогляд, чому вона не отримала успіх і визнання за життя. - Пишаємося тим, що ще за життя художниця передала весь свій творчий спадок нашій філії - Музею шістдесятництва. Понад 500 експонатів нині опрацьовуються, реставруються, досліджуються науковцями та спеціалістами і є перлиною фондової колекції, - каже генеральна директорка Музею історії міста Києва Діана Попова. - Історія Любові Панченко нагадує, що всі імперії рано чи пізно зникають, а традиції живуть, допоки є ті, хто їх відроджує та плекає. Київ, Музей історії міста Києва, вул. Богдана Хмельницького, 7

Понад 90% українців вважає свободу однією з головних цінностей, за даними опитувань. І три роки тому вся країна об'єдналася для її захисту. Українці стійко переживають важкі часи, не втрачають віри, демонструють сміливість, продовжують підтримувати одне одного. У спецпроєкті "Код свободи" ми розкажемо про цінності компанії ВАYАDЕRА GRОUР, її внесок у підтримку свободи та незалежності України. Покажемо, як компанія справляється з випробуваннями, підтримує захисників і працівників, долучається до відбудови країни, закладає основи майбутнього. ВАYАDЕRА GRОUР об'єднала понад 40 тисяч українців Ще до повномасштабного вторгнення, але вже під час анексії Криму та окупації частини Донбасу, ВАYАDЕRА GRОUР ініціювала створення першого віртуального ланцюга Соборності "Київ Сімферополь". Таким чином компанія змогла об'єднати понад 40 000 українців зі 101 країни світу і продемонструвати прагнення жити в єдиній соборній Україні. 22 січня, в День Соборності, українці традиційно об'єднуються в живий ланцюг, але 2021 року через пандемію коронавірусу масові заходи заборонили. Щоб підтримати єдність, прагнення до свободи, ВАYАDЕRА GRОUР закликала українців об'єднуватися віртуально. Результат вразив організаторів що три секунди додавався новий учасник. Маршрут і аватарки учасників можна було побачити на детальній супутниковій карті. Ініціативу активно підтримали жителі Криму, Донецької та Луганської областей, про що свідчать тисячі коментарів у інтернет-мережі. Протягом 21-22 січня 2021 року віртуальний ланцюг завдовжки 1058 км п'ять разів перетнув Дніпро. Тобто символічно об'єднав Україну в тих місцях, де щороку створювали живі ланцюги, на мосту Патона в Києві, на мостах у Дніпрі, Запоріжжі, біля Черкас, Кременчука. 2022: рік незламності Що вдалося зробити ВАYАDЕRА GRОUР за перші чотири місяці повномасштабної війни ВАYАDЕRА GRОUР сплачує податки до державної скарбниці: 14 300 000 грн компанія терміново сплатила для підтримки країни в перші дні війни 45 000 000 грн податки за березень 144 000 000 грн податки за квітень 180 000 000 грн податки за травень 3,7 млн грн витратили на запити військових: БпЛА "Бджола", квадрокоптер із тепловізором, портативний апарат для судинної хірургії, ліки, техніка, амуніція, засоби захисту тощо 5 млн грн перерахували для ЗСУ на офіційний рахунок у НБУ 01.03.2022 300 тис. грн перерахували для ЗСУ на офіційний рахунок у НБУ 26.04.2022 880 тонн питної води надало АТ "Радсад" для постраждалих на Миколаївщині 5,5 млн євро перерахували міжнародні партнери компанії для гуманітарної підтримки України та до Міжнародного комітету Червоного Хреста: LVМН (Lоuіs Vuіttоn Моеt Неnnеssy), КОSКЕNКОRVА, Rоyаl Wіnе Соrр (США) та інші Загалом 2022-й став роком незламності для ВАYАDЕRА GRОUР. Втративши внаслідок бойових дій майна, продукції, активів на суму до 100 млн грн, компанія продовжила працювати та підтримувати економіку України. Зокрема, запустили патріотичні лінійки в усіх категоріях напоїв, випустили першого року повномасштабної війни понад 20 нових продуктів. Людмила, НRD компанії ВАYАDЕRА GRОUР: Перші дні війни це паніка, тривога, але водночас відчуття єдності. Вмить життя стало іншим назавжди. 156 працівників невідкладно було мобілізовано до лав ЗСУ та в ТрО. У таких умовах холдинг прийняв усі ризики та збитки на користь збереження економіки країни та людей. Першою реакцією компанії була сплата податків до бюджету, перерахували 5 мільйонів гривень на рахунок ЗСУ в Нацбанку, виплатили зарплати. Також оперативно скасували ліцензію на виробництво горілки в Білорусі. З дня повномасштабного вторгнення і дотепер власники компанії та топменеджмент залишаються у країні разом із командою. Ганна, НR-менеджерка ВАYАDЕRА GRОUР: У компанії працюю з 2007 року. Спочатку шість років у філії в Горлівці, 2013-го перевелася до Донецька. Коли 2014 року почалася війна, вимушено переїхала до Дніпра. Рада, що ВАYАDЕRА GRОUР має філії по всій країні. Це дало змогу не втратити роботу. Ще й мала два варіанти на вибір Харків чи Дніпро. Скласти речі у валізу та поїхати непросте рішення, але я рада, що мій переїзд був усередині країни. Не було мовного бар'єру, й усі побутові питання розвʼязувалися досить швидко. Дуже вдячна своїй компанії за підтримку. Владислав, заступник директора департаменту продажів НоRеСа ВАYАDЕRА GRОUР: Я з Маріуполя, у компанії працюю з 2013 року. До повномасштабного вторгнення обіймав посаду заступника директора департаменту продажу регіону Південь. У липні 2022-го переїхав з родиною до Києва, бо окупанти захопили моє рідне місто. Довелося буквально починати все з чистого аркуша, звикати до нового темпу, облаштовувати житло. Але я вдячний компанії, що не втратив роботи, хоча й довелося змінити посаду, адже підпорядкована мені територія опинилася під окупацією. Найстрашніше для мене, коли гинуть люди. На півдні окупанти обстріляли цех первинного перероблення винограду АТ "Радсад" та потужності ТОВ "Миколаївський коньячний завод", зокрема й цех перекурювання коньячних спиртів. Було пошкоджено виробниче обладнання, системи кондиціонування та охолодження. Найболючіше це поранення працівників. Одна співробітниця загинула прямо під час збирання врожаю. Тетяна, спеціалістка зі зв'язків із громадськістю ВАYАDЕRА GRОUР: Свобода це виборювати право бути собою.У ці важкі часи я зрозуміла, що це не просто слово, а ціна, яку ми платимо щодня. Мені пощастило допомагати, бути корисною і відчувати, що ми разом будуємо майбутнє. Частина прибутку ВАYАDЕRА GRОUР на підтримку української армії У червні 2022 року керівництво холдингу ухвалює важливе рішення для підтримки свободи 10% від прибутку ВАYАDЕRА GRОUР перераховуватиме на підтримку української армії. Це один із пріоритетів компанії та громадянська позиція акціонерів, керівників і працівників. Анатолій Корчинський, СЕО ВАYАDЕRА GRОUР: Ми пишаємося тим, що ВАYАDЕRА GRОUР навіть у найскладніші для України часи залишається не лише лідером у своїй галузі, але й надійною опорою для держави. Від початку повномасштабного вторгнення неухильно дотримуємося принципу: бізнес має бути рушієм змін та підтримкою для країни. Відраховуючи 10% від прибутку на підтримку ЗСУ, організовуючи благодійні ініціативи та випускаючи патріотичні лінійки продукції, ми об'єднуємо наші зусилля заради спільної мети Перемоги. Разом із нашими працівниками, партнерами та споживачами щодня доводимо: українська єдність це сила, яка веде нас до кращого майбутнього та миру, на який заслуговують українці! 2023 року компанія відкрила європейське представництво ВАYАDЕRА РОLАND та увійшла до топ-2 експортерів горілки. В Україні ж вона зберігає безперечне лідерство в цій категорії з 2009 року. Понад 4 200 000 грн вдалося зібрати завдяки проєкту "За перемогу донать". 10 грн з кожної проданої пляшки горілки брендів КОЗАЦЬКА РАДА, НLІВNY DАR, ПЕРША ГІЛЬДІЯ перераховували протягом чотирьох місяців 2022 року до найбільшого фонду допомоги українським військовим "Повернись живим". На ці кошти фонд придбав квадрокоптери для 80-ї окремої десантно-штурмової бригади й сучасні радіостанції для 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Також закупили два радіолокаційні відеоекстрактори, що автоматично виявляють цілі та визначають їхні координати. Їх використовують сили ППО для захисту нашого неба. Крім того, для Сумської військової бригади придбали 26 наборів для розмінування, які дуже потрібні на фронті. ВАYАDЕRА GRОUР: Патріотичне виховання молоді ВАYАDЕRА GRОUР долучилася до організації освітнього проєкту для студентів "Захист України". Основне його завдання формування в молодого покоління патріотичної свідомості, любові до Батьківщини, поваги до захисників і захисниць. Також увічнення пам'яті про героїчну боротьбу України проти російської агресії. ВАYАDЕRА GRОUР: Допомога 2023 року Компанія продовжує фінансувати конкретні запити військових. Придбали два БпЛА, квадрокоптер із тепловізором, дизельні генератори, портативний апарат для судинної хірургії, ліки, техніку, амуніцію, засоби захисту тощо. 25 000 грн за таку суму продали на благодійному аукціоні прапор, який підписували військові в рамках туру "Між нами козаками". У ВАYАDЕRА GRОUР із гордістю зберігають грамоти, відзнаки та трофеї від командування ЗСУ, ССО, ГУР МО, 93-ї, 95-ї, 13-ї, 112-ї та інших славетних бригад, полку "Азов". 160 200 грн на лікування дитини загиблого військовослужбовця зібрали в грудні 2023 року під час благодійного ярмарку в компанії. Також закупили медичне обладнання для лікування проблем зі слухом. ВАYАDЕRА GRОUР постійно проводить акцію добровільного донорства серед працівників. Вони регулярно здають кров для підтримки поранених бійців ЗСУ. ВАYАDЕRА GRОUР: Допомога 2024 року Придбали необхідне обладнання для Київського інституту реабілітації: прилад для безперервного пасивного розробляння колінного й кульшового суглобів (АRТRОМОТ К1); електростимуляційний прилад Сhаttаnооgа Wрr максимальний 4-канальний; змінні електроди для міостимуляції DURА-SТІСК РLUS 5 см. Серед пацієнтів закладу: військові з полку "Азов", 3-ї ОШБ, 5-ї ОШБ, ГУР, спецпідрозділу "Альфа", Іноземного легіону, полку імені Кастуся Калиновського. Також тут лікуються цивільні, наймолодшою пацієнткою інституту реабілітації стала 7-річна дівчинка з ампутацією перша протезована дитина в Україні. 1 млн грн перерахувала ВАYАDЕRА GRОUР на офіційний рахунок дитячої лікарні "Охматдит", що постраждала під час ворожого ракетного обстрілу. ВАYАDЕRА GRОUР: Соціальний проєкт "Миколаїв Нескорений" 30 липня 2024 року в Миколаєві відкрили оновлений сквер Данської солідарності (колишній "Вітрильний"), який став прикрасою міста і затишним місцем для відпочинку жителів. Завдяки зусиллям Миколаївського коньячного заводу та бренду КОВLЕVО сквер зазнав значних змін. Доброустрій цього простору було присвячено українським захисникам і місцевій громаді, що додає парку особливого значення. Оновлення включає встановлення сучасних лав (деякі з яких обладнано сонячними панелями та USВ-портами для заряджання пристроїв), а також урн для сміття та зелених насаджень. Такі зручності зробили парк улюбленим місцем зустрічей, прогулянок і відпочинку для містян різного віку. Особливою гордістю стало перейменування простору на сквер Данської солідарності на знак партнерства з Королівством Данія, що підкреслює міжнародну підтримку та єдність громади. Депутати Миколаївської міської ради підтримали рішення передати облаштовану територію в комунальну власність, що гарантує її подальший догляд та збереження для наступних поколінь. Завдяки ініціативі бренду КОВLЕVО жителі Миколаєва отримали не лише простір для відпочинку, а й символічне місце, що зміцнює зв'язки громади, нагадуючи про солідарність і стійкість українців. ВАYАDЕRА GRОUР: Бути лідером у підтримці свободи ВАYАDЕRА GRОUР є ровесницею незалежності восени 2024 року компанії виповнилося 33 роки. Від початку повномасштабного вторгнення вона сплатила до держбюджету 12 млрд грн податків, на допомогу ЗСУ перерахувала 85 млн грн. За даними Державної податкової служби, ВАYАDЕRА GRОUР є найбільшим платником податків в алкогольній галузі України. На сьогодні компанія об'єднує 3500 талановитих працівників, відкриває нові вакансії, виплачує своєчасно зарплати, дбає про безпеку персоналу. Зокрема, починаючи з 2014 року, допомогли релокуватися 60 працівникам і їхнім родинам. Значну увагу приділяють створенню робочих місць для ветеранів. Адже люди є головною цінністю для ВАYАDЕRА GRОUР. 2025 рік ми зустрічаємо з чітким усвідомленням відповідальності за нашу команду, споживачів і країну. В умовах війни наш бізнес залишається надійним тилом для економіки України, і ми готові продовжувати підтримувати державу на шляху до перемоги та відновлення. Ми плануємо масштабні ініціативи для розвитку бізнесу, створення нових робочих місць і розширення благодійних проєктів, які допомагають захисникам. Віримо, що наша праця не лише сприяє економічній стійкості, а й додає людям упевненості в завтрашньому дні. Ми продовжимо інвестувати у виробництво та якість продукції, тому що саме ці цінності допомагають будувати майбутнє. Головне завдання для нас залишатися сильними, підтримувати одне одного та продовжувати боротьбу за свободу. Разом до перемоги! прокоментував плани компанії Анатолій Корчинський, СЕО ВАYАDЕRА GRОUР. МІСІЯ ВАYАDЕRА GRОUР Ми компанія-лідер і команда добрих людей, яка створює та розвиває улюблені бренди по всьому світу! СЛОГАН ВАYАDЕRА GRОUР Ми з вами в моменти вашого життя! БЛАГОДІЙНА ДОПОМОГА ВАYАDЕRА GRОUР Допомога армії, реабілітація, навчання військових, релокація працівників, допомога родинам військових, просвітницькі проєкти для молоді. ЦІННОСТІ ВАYАDЕRА GRОUР ЛЮДИ ВАYАDЕRА GRОUР повага до особистості, взаємодопомога, порядність, наставництво, вміння слухати та чути одне одного САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ВАYАDЕRА GRОUР всебічний розвиток особистості, постійний драйв, участь у нових проєктах, прагнення вчитися ЧЕСНІСТЬ ТА ЕТИЧНІСТЬ БІЗНЕСУ ВАYАDЕRА GRОUР виконання зобов'язань, репутація компанії, соціальна відповідальність бізнесу, довгострокове та взаємовигідне партнерство, благодійність, чесна конкуренція УЛЮБЛЕНІ БРЕНДИ ВАYАDЕRА GRОUР стабільно висока якість за справедливою ціною, натуральність продукту, позитивні емоції ЛІДЕРСТВО ВАYАDЕRА GRОUР амбітні плани, капіталізація та глобалізація бізнесу, міжнародне визнання, розвиток інновацій ГІДНИЙ ДОХІД ВАYАDЕRА GRОUР стабільність, комфортні умови, мотивація, гідна оплата праці ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ВАYАDЕRА GRОUР постійне професійне зростання та розвиток, на всіх посадах професіонали найвищого класу, кар'єрне зростання (вертикальне та горизонтальне)

Латвія, Литва та Естонія зробили те, на що спромоглася Україна перед повномасштабним вторгненням РФ - під'єднали свої електромережі до європейських. Формально технічна подія має політичний резонанс, бо до 8 лютого енергосистеми цих країн були поєднані з російською і білоруською. Через ризики для балтійської енергосистеми від'єднання від Росії та Білорусі сталося на рік раніше запланованого. Прискоренню сприяли Польща, котра пообіцяла підтримати країни Балтії та Євросоюз. Президентка ЄК Урсула фон дер Ляєн зазначила, що подія є звільненням "від загроз, шантажу". Президент Володимир Зеленський привітав Балтійські країни і нагадав - Україна зробила те саме у 2022 році. Дроти війни Українська електромережа була доєднана до європейської напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Очевидно, що продовженням став енергетичний фронт, коли Росія цілеспрямовано нищила українські енергооб'єкти, занурюючи нашу країну в темряву. Тож виникає ще та питання: що Кремль готував для Латвії, Литви та Естонії. Тим паче, у країні-агресорці гостро відреагували на прояв енергонезалежності країн Балтії. Офіційна представниця МЗС РФ Марія Захарова назвала подію "знищенням передумов для процвітання країн і народів". Російські пропагандисти почали волати про подорожчання електроенергії на енергоринку країн Балтії, яке виникло, коли система працювала в тестовому автономному режимі а також почали закидати, що європейські мережі нібито ненадійні. Чи свідчить така емоційна реакція Москви про підготовку нової війни? "Страж Європи" Євросоюз готується до найгіршого сценарію. На відміну від України, країни Балтії превентивно оточують себе додатковим захистом. І у ньому є такі складові: 1. Ініціатива НАТО "Балтійський страж" про збільшення присутності Альянсу у Балтійському морі для захисту критично важливої інфраструктури. 2. Розробка нових правил контролю судноплавства у Балтійському морі, котрі дозволять затримувати кораблі "тіньового" флоту Путіна. 3. Посилення системи європейської оборони в регіоні (держави Балтії вже витрачають на оборону найбільший відсоток від ВВП на тлі інших країн-членів НАТО). Зокрема, Урсула фон дер Ляєн анонсувала у середині березня презентацію "Білої книги" про майбутнє спільної європейської оборони. До неї про гостру необхідність посилити загальноєвропейські безпекові заходи в Арктичному регіоні та на півночі континенту говорила прем'єрка Данії Метте Фредеріксен. Тому Росія отримає у балтійському регіоні жорсткий опір. Та чи достатньо цього для стримування Путіна? Подразник для Кремля На церемонії від'єднання Урсула фон дер Ляєн розмірковувала про майбутню війну: країнам самотужки не впоратися, має бути спільна реакція. Адже Росія, котра, на перший погляд, не поспішає, через цю подію має серйозну проблему. Назва цій проблемі - Калінінградська область. Регіон затиснутий між Польщею, Литвою і Балтійським морем та не має прямого сполучення суходолом з територією Росії. В енергетичному сенсі це означає, що Калінінградска область має живити себе сама. Офіційна Москва запевнила - все необхідне здійснено, побудовані газоелектростанції, котрі забезпечать автономну енергогенерацію. Але для Росії набагато важливішою є втрата важелів упливу на Балтійське море, котре де-факто дедалі більше стає внутрішнім морем НАТО. "Це геополітична поразка РФ, - зазначив аналітик із зовнішньої політики Wіlsоn Сеntеr, Джейсон Мойєр. - Росія справді втрачає вплив у регіоні". Витримка нервів Тому у Балтійських країнах насторожені. Формально РФ сприйняла все спокійно, заявила міністерка оборони Литви Довіле Шакалене. Водночас, наголосила вона, "наш попередній досвід показує: те, що вони кажуть, і те, що роблять не обов'язково збігається. Ми посилюємо заходи спостереження, безпеки і пильно стежитимемо за ними". Уряд Естонії залучає додаткових поліцейських і добровольців для охорони критичної інфраструктури. Утім, зволікання Росії від атак має комерційну причину. За даними Роlіtісо, тіньовий флот Кремля зараз транспортує більш ніж 80% всієї російської нафти. "Балтійське море є важливою артерією цієї незаконної торгівлі", - каже керівник напрямку "Росія - Європа" в Центрі досліджень енергетики чистого повітря Ісаак Леві. За його словами, торік з портів Балтики вийшло 348 суден тіньового флоту, котрі перевозили 40% проданої нафти. Дохід від неї зіставний з третиною оборонного бюджету Москви. Не виключено, що росіяни спробують домовитися з європейцями. На додачу, Росія втрачає 200 мільйонів доларів США щорічно від торгівлі електроенергією з Польщею і з країнами Балтії. Це не завдасть суттєвих збитків федеральному бюджету РФ, але матиме значний геополітичний і репутаційний ефект, оскільки втрата такої країни як Литва є сигналом подальшої ізоляції, зазначив спеціаліст з комунікацій Макс Гардус. Тест для НАТО Із цих та з інших причин Кремль може розпочати з дестабілізації у Калінінградській області. "Спровокувати фальшиве відключення електроенергії і сказати, що це результат балтійської синхронізації з ЄС", - припустила керівниця проєкту Неlmhоltz-Zеntrum Сюзанна Ніс. На її думку, наступним кроком Росії могла би стати перевірка НАТО на готовність прийти на допомогу своєму східному флангу. Вразливості регіону додає і критика адміністрацією нового президента США ефективності Альянсу. "Де ви перевірите, чи життєздатний НАТО, як не у балтійському регіоні?" - зазначає Ніс. Тим паче, у Вашингтоні подейкують про наміри Пентагону вивести до 10 тисяч американських бійців з ЄС, а також танки та інше озброєння. Не до пострілів? Навряд чи Росія відпустить країни Балтії просто так, тому "ми готуємося" - розповів депутат Сейму Латвії, голова парламентської комісії з нацбезпеки Айнерс Латковскіс. На його думку, Кремль спробує для початку вдатися до локальних провокацій, щоб прозондувати ґрунт, але не матиме успіху. Латковскіс вважає, що Росія не зважиться найближчим часом на вторгнення. Балтійські країни виграли битву за енергонезалежність, зазначив політолог Вітіс Юрконіс. Експерт розповів, що було нагнітання пристрастей у публічному просторі у сенсі "без Росії пропадемо", та без успіху. "Пік погроз ми відчули у лютому 2022 року, коли своїми енергоресурсами РФ шантажувала всю Європу. Але бачимо, що ЄС справляється власними ресурсами. Нині був усвідомлений вибір, у тому числі, політичний, - наголосив він. - Тепер ми не купуємо ніяких енергоресурсів у Росії".

17 січня 2025 року на покровському напрямку загинула Марія Зайцева - боєць 2 Інтернаціонального легіону, громадянка Білорусі, активна учасниця протестів проти режиму Лукашенка. У серпні 2020 року фото 19-річної закривавленої Марії облетіло світові медіа. Після того Марія пройшла шлях від активістки й волонтерки у вигнанні до військової, яка воювала на найгарячішому напрямку найбільшої війни після Другої світової, захищала Україну, весь демократичний світ, рідну Білорусь та свободу вибору людини від імперії зла, що знову загрожує людяності й існуванню прогресивного світу. Марія загинула зі зброєю в руках, виконуючи бойове завдання. За день до того їй виповнилося 24 роки. Прагнула допомагати тим, хто в біді "Фотографію закривавленої Марії бачив кожен білорус, який брав участь у подіях 2020 року або спостерігав за ними, - згадує Крисціна Шиянок, колишня координаторка медико-гуманітарної програми "Меdеvас" у Чеській Республіці, директорка Офісу демократичних сил Білорусі у ЧР. - Ми в Празі подали заяву до прокуратури про порушення ембарго, бо гранати, які використовували силовики в Білорусі, були виготовлені саме в Чехії. Порушення не виявили, бо таку зброю можна отримати через треті країни. Але для нас це був аргумент, щоб звернутися до чеської влади з пропозицією розпочати медично-гуманітарну програму допомоги для поранених під час протестів у Білорусі. Чехія була першою країною, яка почала приймати білоруських поранених активістів на державному рівні". ...під час поранення світло-шумовою гранатою в Мінську 9 серпня 2020-го. У дівчини була черепно-мозкова травма, осколкові поранення ока, скроні, пошкодження барабанної перетинки, поранення руки Одним з тих, хто звернувся по допомогу, був молодий білорус Микита. Це хлопець, який був із Марією під час її поранення світло-шумовою гранатою в Мінську 9 серпня 2020-го. У дівчини була черепно-мозкова травма, осколкові поранення ока, скроні, пошкодження барабанної перетинки, поранення руки. Микита теж зазнав поранення від гранати, каже Крисціна Шиянок. З ним приїхала і Марія: "Ми тоді не знали, що це дівчина з тієї відомої світлини. Вона спочатку приїхала в місто Градец-Кралове. Їй треба було там зробити перев'язку. Лікар її запитав, як виглядало її поранення, коли вона його отримала. Марія зайшла в інтернет і показала той знімок. Тоді я зрозуміла, кого ми привезли в Чехію. Це був момент нашого знайомства". Після завершення піврічної програми "Меdеvас" Марія пішла на підготовчий курс Чеського технічного університету, де вивчала чеську мову. Навчальний заклад забезпечив житлом і стипендією. На жаль, після підготовчого курсу вступити до університету їй не вдалося. На заваді стали проблеми зі слухом - Марія не чула на праве вухо. Але скласти іспити про закінчення шкільної освіти їй вдалося. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вона всі свої сили спрямувала на допомогу біженцям "Ми всі нею дуже пишалися, - розповідає Крисціна Шиянок. - У Чехії, якщо ти іноземець і здав ці іспити, маєш шанс знайти нормальну роботу. Ми знали, що Марія чудово володіє англійською і французькою. У нашій діаспорі знайшли сім'я, у якій Марія викладала дітям англійську. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вона всі свої сили спрямувала на допомогу біженцям. Долучилася до організації "Мрія", у якій допомагала зустрічати й селити прибулих українців". Хрисціна згадує, що якось до них приїхала Світлана Тихановська. Марії було цікаво, що буде казати Світлана білорусам у вигнанні, але в той день у неї був вибір - піти на зустріч або допомогти українській родині купити квитки. Вона обрала друге. В резюме у Марії була фраза: "Я шукаю таку роботу, яка буде корисною суспільству і яка дозволить мені допомагати тим, хто в біді". ...ми розуміємо, що ситуація в Україні тісно пов'язана з нашою білоруською, хоч це і не означає, що всю роботу українці мають зробити за нас "Мені здається, це демонструє її людські й моральні цінності, - вважає Хрисціна. - Був період, коли Марія працювала в офісі. Але мені здається, що вона постійно переймалася тим, що це не допоможе наблизити повернення у вільну Білорусь. Вона хотіла впливати на перебіг подій. Саме тому, очевидно, й вирішила поїхати в Україну. Адже ми розуміємо, що ситуація в Україні тісно пов'язана з нашою білоруською, хоч це і не означає, що всю роботу українці мають зробити за нас. Чим швидше Україна зможе відстояти незалежність, тим більше шансів у білорусів відстояти свободу". Завжди вважала, що може зробити більше До 2 інтернаціонального легіону Марія потрапила на початку 2023 року. "Комбат призначив мене виконувачем обов'язків начмеда. Підійшли хлопці, які потрапили у Легіон з полку Калиновського, й кажуть: "Візьми дівчинку". Мені тоді був потрібен медик, хоч хтось, хто не боїться крові, - розповідає боєць 2 інтернаціонального легіону Алєсь Пятраускі. - Прийшла дівчинка, худенька, 45 кілограмів. А ще в мене проблеми зі слухом, контужений, не чую на праве вухо. Й вона так само. Марія поселилася до нас - у намет медиків. Познайомилися. Мене одразу вразила її цілеспрямованість: "Я зможу". Тренувалася з усіма на рівних, стріляла. Вдавалося їй все добре". З Алєсем Марія одразу подружилася. Обидва білоруси, лишилися без батьківщини, розуміли одне одного. Їздили разом в одній машині, працювали в одній групі, винаймали житло. "Ми білоруси, тобто нам навіть нема куди речі було відправити свої. Все доводилося возити з собою", - усміхається Алєсь. Марія дуже хотіла собаку. Мовляв, у дитинстві ніколи не мала. Взяла цуценя. Всю дорогу з пункту постійної дислокації батальйону до Харкова собаченя нудило, воно постійно лізло на кермо до Алєся, який жартував, мовляв, люди з війни зазвичай забирають собак, а Марія навпаки. Але цю дитячу мрію їй вдалося тоді втілити у життя. ...коли ти знаєш, що ти пішов на війну, бо інакше вчинити не міг, сам навчаєшся. Тому з Марією було легко. Вона приходила зі стрільб, переодягалася й одразу йшла на тактичну медицину На Донбасі поселилися разом, спали на двоярусних ліжках: "Маша молодець. Вона добре сприймала інформацію. Часто кажуть, що солдатів мало вчать воювати. Типу 90 днів навчання не вистачає. Але насправді і року мало, і трьох. Неможливо підготувати людину до війни. До цього можна лише звикнути. Але коли ти знаєш, що ти пішов на війну, бо інакше вчинити не міг, сам навчаєшся. Тому з Марією було легко. Вона приходила зі стрільб, переодягалася й одразу йшла на тактичну медицину. Вона всю себе віддавала справі. Хотіла бути корисною. Завжди була світлою і веселою людиною". Марія добре знала англійську, тому була в Легіоні такою собі зв'язковою ланкою між англомовними іноземцями й українцями чи, наприклад, грузинами. Тому завжди була в гущі подій, усі її добре знали - завжди усміхнена і привітна. У Алєся була домовленість із комбатом, що створює медслужбу й повертається в окопи. "Маша теж заявила, що хоче на передову. Тим більше медик - це такий же боєць, тільки знає трохи більше медицини. У бою під час поранення важливі кожні десять секунд. І впевненість того, хто надає допомогу. Марія не нервувала й не панікувала. Комбат не хотів її відпускати на нуль. Тепер ми один одного сваримо за це - хто більше винен. Але вона дуже впевнено поводилася на передовій". У перший же день на нулі Марія схопила саперну лопату й сказала: "Ну що, хлопці, давайте копати. Треба - так треба". Й коли вона почала копати, всім іншим якось вже було незручно стояти збоку, згадує один із побратимів. Свобода або є в людині, або немає Після поранення руки Марія могла списатися. Але не схотіла. Це було на початку осені 2023-го. Повернулася в січні 2024-го - на свій день народження. "Марія завжди вважала, що може зробити більше, - каже Алєсь. - Й прагнула цього. Головне для неї було приносити користь. Свобода - це те, що або є в людині, або нема. Вона була вільною людиною. Вона не розуміла, як можна отак напасти на країну. Вона бачила фотографії з Бучі, Ірпеня. Не змогла з цим змиритися. Тобі двадцять років, ти тільки входиш у життя з базовими поняттями про права людини. А тут на цьому ставлять хрест і кажуть, що ти раб. Будиш ходити на роботу і мовчати. Вона цього не зрозуміла Так, вона воювала за Україну. Але мені здається, де б це не трапилося, вона б поїхала туди допомагати. Більшість іноземців у Легіоні приїхали, побачивши звірства. У нас є хлопець з Тайваню. Навряд чи він знав історію України. Але коли він побачив звірства, не зміг сидіти вдома. Приїхав. Ну й, звісно, вплинуло те, що вона змушена була виїхати з Білорусі. Її звідти випхали. Тобі двадцять років, ти тільки входиш у життя з базовими поняттями про права людини. А тут на цьому ставлять хрест і кажуть, що ти раб. Будиш ходити на роботу і мовчати. Вона цього не зрозуміла". Марія завжди казала, що єдиний спосіб звільнити Білорусь від диктатури - допомагати Україні, каже одна з найближчих її подруг в Легіоні Алекс (ім'я змінено): "Якщо в білорусів не вийшло це в 2020-му, то всі мають кинути свої сили на допомогу Україні. Вона була дуже ідейною людиною. Воювала за вільний народ, проти імперіалізму. Була емпаткою. Дуже важко сприймала новини про військові злочини росіян. У шпиталі, коли Марія отримала поранення в руку, я була з нею весь час. Запитувала її про майбутнє після поранення. Вона відповідала, що хоче якомога швидше повернутися назад. Її мотивація ніколи не згасала. Навіть коли їй було важко фізично. Історія Марії показова. Демонструє, як треба ставитися до диктатури. Нема нічого неможливого. Людина після поранень могла боротися". Крисціна Шиянок пригадує, що Марія цікавилася білоруською латинкою, часто користувалася нею, вивчала історією і традиції: "Зараз у Білорусі кажуть, що там складно народитися білорусом, враховуючи обставини, але білорусом можна стати, коли ти приймаєш вольове рішення. Їй не треба було розповідати, вона всього досягала сама. Це дуже надихало. Вона була така молода, але я не відчувала різниці у віці. Вона була зріла й емоційно, й інтелектуально, - Крісцина не стримує сліз на цих словах. - Але, звісно, у неї був посттравматичний синдром. Чи пішла б вона на війну, якби в її житті не трапився 2020 рік і в Білорусі не було диктатури?.. Марія - перша білоруска, дівчина, яка загинула як воїн, вона увійде в білоруську національну пам'ять у цій ролі Марія - перша білоруска, дівчина, яка загинула як воїн, вона увійде в білоруську національну пам'ять у цій ролі. Але крім цієї військово-героїчної іпостасі вона для мене лишається дівчиною, яка визнавала рівні права, змагалася за феміністичні ідеї. Якби не було нападу Росії у 2022 році, я переконана, що Марія займалася б громадською діяльністю заради прогресу. Білорусі треба пройти ще довгий шлях досягнення демократії й розуміння правої рівності. Марія була дуже прогресивна. Такі люди завжди рухають суспільство вперед. Для мене вона ще й залишиться близькою людиною, з якою ми були разом три роки. Батьки Марії не хотіли, щоб її поховання хоч якось було пов'язано із "виборчою" спецоперацією Лукашенка. А ще 2 лютого (прощання в Києві відбулося 3 лютого, прим. автора) - це Громниці. В народі кажуть, що це день, коли зима зустрічається з весною. І що цей день дає надію. Загибель Марії для нас національна трагедія. Але нехай вона буде додатковою мотивацією для білорусів, які, можливо, перебувають у апатії. Завжди є місце для подвигу, який може змінити все".

Білоруси були позбавлені можливості здійснити вибір нового президента.

Таку думку він висловив в етері Еспресо."Всім силовикам і чиновникам у Білорусі рано чи пізно доведеться зробити вибір: "Ви за незалежну Білорусь, чи ви за сім'ю диктатора?" І оскільки диктатор зараз на восьмому десятку своїх літ, то, мабуть, ті, у кого більш-менш працюють мізки, вони мусять зрозуміти, що їхнє майбутнє безпосередньо залежить від майбутнього Білорусі як демократичної, незалежної країни. Інакше вони опиняться в ролі оцього кримського Беркута чи донецьких чоловіків, яких просто зараз, ми знаємо, мобілізували майже всіх. І здебільшого вони вже полягли на полях боїв там на Донеччині чи в інших містах. Білоруси в дуже складному зараз становищі, тому що, на жаль, всередині країни у нас не вистачає сил і можливостей для того, щоб скинути цей режим внутрішньої окупації і ще бути готовими до протистояння з Російською Федерацією", - сказав він. Читайте також: "План був реальний". Ярош розповів, як готував збройне повстання проти ЛукашенкаВадим Кабанчук зауважив, що білоруський диктатор Лукашенко перебуває у повній політичній, економічній та військовій залежності від Росії. "Зараз в регіоні відбувається війна. Події набирають динаміку. І це дуже нервує диктатора, який фактично впав у повну залежність - політичну, економічну, військову від Російської Федерації. Він ще вплутався у війну проти України. Він це розуміє. І ми бачимо навіть сьогодні в його спробах давати якісь позитивні коментарі, що у нього нема радості на обличчі. Він розуміє,  в якому він становищі. Для нього все не визначено на майбутнє. І для нього дилема, як і для кожного диктатора, як спокійно зустріти свою старість чи смерть, і не бути фактично розірваним натовпом, як ми уже неодноразово бачили в історії людства, що відбувалося з його друзями. От недавній приклад - те, що сталося в Сирії", - вважає представник Об'єднаного перехідного кабінету Білорусі з оборони та нацбезпеки. "Вибори" у Білорусі: що відомо26 січня 2025 року в Білорусі відбуваються президентські "вибори", на яких Олександр Лукашенко, що незмінно перебуває при владі з 1994 року, балотується на сьомий поспіль термін правління. Напередодні виборів Лукашенко погрожував повним відключенням інтернету, якщо ситуація повториться, як у 2020 році, коли після президентських виборів почалися масові протести.  Тоді для їхнього придушення було введено обмеження на доступ до інтернету, що тривали кілька діб. 25 січня користувачі масово скаржились на блокування VРN-сервісів, необхідних для обходу цензури, а також на суттєві обмеження закордонного трафіку.

У серпні 2024 року ви стали членом Об'єднаного перехідного кабінету Білорусі з оборони та нацбезпеки. Розкажіть, чим займається цей кабінет і яка ваша роль в ньому?Вадим Кабанчук. Фото: uасrіsіs.оrg Об'єднаний перехідний кабінет Білорусі - відповідь на агресію, яку розпочав путінський режим і режим Лукашенка проти України. Про створення цього кабінету було оголошено в серпні 2022 року. Основна його задача і мого представництва по обороні - тримати тему Білорусі у світовій мережі, що ми є країна, яка фактично перебуває під внутрішньою окупацією режима Путіна, який вже неодноразово рятував режим Лукашенка.Задача мого представництва – оновлення конституційного ладу і державного суверенітету Білорусі, тому про багато яких справ я не можу казати публічно, бо це така, скажімо, делікатна сфера. Але те, що я можу казати, це логістична підтримка білоруських добровольців, які воюють в Україні та за Україну. Також ми працюємо над створенням правової бази для підвищення нашого статусу, бо в разі ще більшої ескалації в регіоні  Об'єднаний перехідний кабінет має зайняти функцію тимчасового білоруського уряду зі своїми відповідними інструментами та функціями. І зрозуміло, як у кожного уряду, у нас мусять бути й силові інструменти. Якщо коротко, то я цим займаюся.Як Об'єднаний перехідний кабінет співпрацює із білорусами, які ще залишаються на території Білорусі?За незалежними опитуваннями відомо, що в протестах 2020 року взяло участь десь біля мільйона білорусів, причому абсолютно в різних регіонах, не тільки в Мінську. І, безумовно, частина цих людей виїхала, частина потрапила під репресії, але більша частина зараз в Білорусі. У них не збільшилося любові до режиму, який зараз панує в Білорусі, вони чекають свого часу.Я скажу, що більшість нормальних білорусів плекають свою надію на те, що Україна вистоїть і врешті-решт це змінить баланс сил в регіоні, створить вікно та умови для визволення Білорусі.А чи має ваш кабінет якийсь план, якщо та частина людей, яка залишилася в Білорусі, щось почне, то як це все продовжити?При цьому режимі, який зараз існує в Білорусі, дуже мало можливостей у людей, щоб виразити свій протест, тому що таких репресій, мабуть, не було з 1937 року. У нас під репресії потрапили десятки тисяч людей, і зараз тисячі сидять.Фото: Gеtty Іmаgеs Люди чекають певного сигналу, певного фактора. Я вважаю, що на сьогодні цей сигнал і фактор мусить бути зовнішній, тому що спроможність білорусів всередині зараз дуже обмежена.Для нас постійна дилема - якщо ми даємо заклик до якогось спротиву, то ми відповідаємо за те, що людей потім катують, вони потрапляють під репресії, в тюрми. Тому ми тут діємо зараз дуже обережно.А цей міжнародний фактор, про який ви згадали, це лише Об'єднаний кабінет чи ви мали на увазі, наприклад, Європейський Союз, Україну?Марш білорусів у Вільнюсі в четверту річницю виборів президента Білорусі 2020 р. Фото: Gеtty Іmаgеs Безумовно, ми працюємо зараз по різних напрямках. Наприклад, я більшу частину свого часу перебуваю в Україні. Для мене Україна - дуже важлива країна, вже моя друга батьківщина, маю тут родину. Ми пов'язуємо велику надію з Україною в тому, що Україна за допомогою вільного світу врешті-решт вистоїть проти навали зі сходу і колись допоможе білорусам, як зараз білоруські добровольці та волонтери допомагають Україні. Ми розуміємо, що це невеликий внесок, але тим не менш.Якщо говорити загалом про білорусів, Лукашенко хизується, що за нього голосують там майже 90% від 10-мільйонного населення. Ці 90% справді намальовані чи є якась у нього підтримка?Безумовно, у нього є свій, так званий, ядерний електорат, як кажуть соціологи, але він з кожним роком зменшується. Основна маса – це такі радянські люди з дуже низьким рівнем освіти та примітивним баченням світу. Це люди, з яких телебачення робить той результат, що і є підтримкою Лукашенка на виборах. Думаю, про вибори треба окремо говорити.На сьогодні, мабуть, у Лукашенка і є якась підтримка серед білорусів, але на рівні 15% чи максимум 27%.Чи працює ще зараз оцей "холодильник Лукашенка" в Білорусі?Вони весь час спекулюють на цій темі, що Лукашенко утримує Білорусь в стабільності: "От, подивіться, кругом війни, катаклізми, а у нас все тихо, все працює – колгоспи, трактора і комбайни працюють, поля засіяні". Але яким коштом? Військово-промисловий комплекс Білорусі зараз повністю працює в інтересах Російської Федерації – це і бомби, і ракети, які летіли в у 2022 році з території Білорусі. І зараз вони допомагають їм зброю виробляти.Фото: Gеtty Іmаgеs Рано чи пізно й Україна, і інший світ поставить питання - а хто несе за це відповідальність? І це без наслідків для Білорусі не пройде. Як зараз є тимчасове завантаження оцих всіх заводів і підприємств, які я працюю в інтересах ВПК Росії, то потім так само і постануть питання відповідальності за це все.Лукашенко розуміє, що настане ця відповідальність, що в Білорусі все одно залишилися люди, які вміють думати, а не лише хочуть їсти?Лукашенко це чудово розуміє, бо оці недавні його пасажі, що нібито він обурюється словам президента Зеленського, свідчать, що він про це думає. Також була нещодавно заява заступника міністра закордонних справ Білорусі про те, що вони хочуть взяти участь в перемовинах по миру. Цікаво, з якого боку?А він постійно пропонує Мінськ як майданчик для майбутніх переговорів. Чи Лукашенко розуміє, що говорить? Тому що людина, яка називає себе президентом країни, з якої запускали ракети, тепер говорить про те, щоб приїхали в цю країну для того, щоб поговорити з представниками іншої країни, яка запускала ці ракети.Це така тактика. Лукашенко себе поводить як політична тварина, що виживає на своїй посаді вже 31-й рік. Він звик казати в одному реченні тезу та антитезу, ми до цього вже звикли. Можливо, українцям не дуже це все зрозуміло, що він говорить.На вашу особисту думку, чи можливе зараз визволення Білорусі від диктатури Лукашенка політичним шляхом, чи тільки військовим?Можливо політичним шляхом. Я наведу приклад з історії Другої світової війни, коли центр нацизму, Третій Рейх, захитався, сателіти всі посипалися, те саме може бути й з режимом в Білорусі. Наприклад, не було тоді збройного визволення Данії чи Норвегії, де були встановлені колабораціоністські режими, але коли союзники прийшли в Берлін, то все там вирішилось. Це, в принципі, можливо. Тому повинні думати силовики й білоруська номенклатура, для яких має бути питання не лояльності до режиму Лукашенки, а лояльності до держави Білорусь. В певний момент їм потрібно буде зробити свій вибір – чию сторону вони обирають.А перемога України у війні, яку розпочала Росія, може якось вплинути потім на те, як буде відбуватися ситуація в Білорусі?Кардинально!Є дуже багато білоруських хлопців, які допомагають нам боротися з агресором, і вони в якийсь момент повернуться до себе додому.Ситуація буде кардинально змінена. Фото: Gеtty Іmаgеs Якщо зараз трохи помріяти, - коли рухне режим Путіна в Росії, то я не даю і місяця на існування режиму Лукашенка в Білорусі. Це історичний процес.Вони дуже були налякані першою подією - контрнаступ на Харківщині у 2022 році. Потім вони перелякалися рейду Пригожина, коли Лукашенко особисто поїхав і став домовлятися з Пригожиним, щоб він зупинився. І останній сигнал, який ми отримуємо, - Курська операція, це їх теж дуже напружує. Вони на себе зараз екстраполюють події, які відбулись зовсім недавно в Сирії, - як дуже швидко рухнув режим Асада. В Росії вже нема сил тримати все під контролем.В мене, як в міжнародного оглядача, складається особисте враження з того, що говорить Лукашенко, - він панічно боїться силового скинення з посади, в нього навіть інколи трапляється якась істерія, це так?В мене також таке складається враження. Річ у тім, що дуже багато його друзів по диктаторському цеху хтось вже на "концерті Кобзона", хтось в тюрмі, а хтось в бігах. Він це завжди на себе екстраполює, приміряє.Я пам'ятаю його реакцію, коли скинули в Сербії Слободана Милошевича, потім, коли брали Саддама Хусейна, Мубарака, Каддафі - це викликало постійно якусь його реакцію, якісь дії. Коли скинули в Лівії режим Каддафі, тоді Лукашенко запровадив створення територіальної оборони в Білорусі.І у нього весь час така реакція, яка показує, що він цього боїться, бо для нього влада - це не тільки сенс його життя, а це іще й інструмент фізичного продовження його життя.Цього тижня з'явилася інформація, що біля кордону з Україною з боку Білорусі розпочалися чергові військові навчання. З одного боку не дуже такі серйозні, тому що це навчання сил територіальної оборони, але про них сказав сам Лукашенко. Також цього року заплановані на осінь ще й великі військові білорусько-російські навчання "Захід-2025". Чи зберігає зараз Лукашенко контроль над військовими та спецслужбами, який він мав, наприклад, у 2020 році, коли був розгін протестувальників в центрі Мінська?Згадаємо 2022 рік, як вони накопичували ударне угруповання на території Білорусі, теж під виглядом навчань. Тобто там були сконцентровані значні сили, які потім вирушили на Київ та регіони України. Це постійна небезпека не тільки для України, а для інших сусідів: поляків, литовців, латишів. До наших сусідніх країн відбуваються постійні атаки нелегальних мігрантів, яких контролюють режим Путіна і Лукашенка.Чи контролює Лукашенко своїх силовиків? На сьогодні, певно, що контролює. Він грає в такого дурника:"Володя, я не знав, вони взяли й завернули на Київ", - наче в магазин вирішили завернути. Дивлячись на його контакти з Путіним, вони обговорюють не як картоплю садити, а як, умовно кажучи, скоріше окупувати Україну. Лукашенко в курсі всіх справ. Скоріше за все і білоруські силовики включені в усі плани російського Генштабу. Вони узгоджують ці всі плани. У нас була інформація на 2022 рік, як планувалося десантування в Гостомель, як відбувалися спільні тренування спецназу по зачищенню міст в Україні.Разом з білоруським спецназом?Так, разом з білоруським спецназом.Він просто вичекав в стилі свого наставника, товариша Сталіна, коли в 1939 році ділив з Гітлером Польщу. Тоді Сталін почекав два тижні, побачив, що все тому вдалося, і пішов другим ешелоном. І теж зробив би Лукашенко, якби у росіян був успіх в Україні.Тобто він би пустив свої війська на територію України? Бо мені багато людей казали про те, що він достатньо слабкий і боягуз, щоб це зробити.Якби Лукашенко побачив, що терези схиляються на бік росіян, то пустив би, у мене нема ніяких сумнівів. І він казав до початку повномасштабних: "Ми візьмемо Київ за три дні, а якщо треба, дійдемо до Ламанша",- це його слова.А чи виконували б накази середнє і нижче військове командування? Вище військове командування, можливо, би виконувало.А це вже цікаве питання, яке скоріш за все і зупинило його від надання такого наказу. Вони намагалися задушити, я не скажу, що протестні настрої, а скоріше, настрої по саботуванню. Більшість білорусів, вони не хочуть воювати, тим більше вони не хочуть воювати з Україною. Ми знаємо настрої всередині більшої частини білоруського війська. На мою думку, якщо колись такий наказ і отримують, то це буде неочікуваний сюрприз для режиму як Лукашенка, так і Путіна.Можуть розвернутися?Час покаже.А як загалом прості білоруси зараз ставляться до російської війни в Україні?Дуже великий страх. Я скажу, що у білорусів, напевно, самий великий ментальний страх – це страх перед війною. До речі, на ньому теж спекулює Лукашенко. А участь у війні, особливо проти свого близького народу, з яким є купа зв'язків і культурних, і по родинних лініях, це останнє, що можна уявити. Я вам скажу відверто, у білорусів негативне ставлення до війни й до того, що відбувається.Більш того у білоруських силовиків наступив етап розчарування в спроможності російської армії. Раніше на навчаннях вони сприймали росіян, що це фахівці з великим військовим досвідом, за якими Чечня, Сирія, інші конфлікти, а тут у них не виходить, і Путін вже скільки разів міняв цілі спецоперації. А зараз взагалі не зрозуміло, які у них цілі спецоперації.Ви вже згадали інтерв'ю Володимира Зеленського американському подкастеру Лексу Фрідману, в якому президент говорив і про Лукашенка:"Він сказав, що це не я, з моєї території пускали ракети і пускав Путін. Це його слова, у мене є свідки. "Я вибачаюсь", - він сказав. "Повір, Володя, це не я". Лукашенко міг так вибачатися?Знаючи Лукашенка 30 років, як він себе поводить, то таке йому цілком властиво, це його поведінка. Я не сумніваюсь, що так воно і було. Я вже говорив, що він відразу в одній розмові каже і тезу, і антитезу, навіть в одному реченні часом сам себе і спростовує. І він ще звик завжди сидіти на розтяжці поміж двох стільців, бо ж розуміє, що цей конфлікт може обернуться, піти зовсім не так, проти нього. І він же просив: "Володя вдарь там по моєму НПЗ в Мозирі якоюсь ракетою". Бо  інше вже раніше Лукашенко розказував про чотири напрямки, звідки готувався наступ на Білорусь. Я цілком вірю, що це було.Мені складно коментувати слова президента Зеленського і Лукашенка, я ж не можу точно сказати, що так і було. Знаю реакцію української сторони та офіційного Києва, які зараз взагалі не мають ніяких контактів з офіційним Мінськом. Зараз наші стосунки зіпсовані, а з цим режимом Лукашенка, думаю, не буде вже ніяких спроб відновити якісь дружні відносини.Ще один момент, Лукашенко під час своїх зустрічей із народом, виїжджаючи до колгоспів, фабрик, заводів, постійно говорить, що він невічний і в президентський палац прийдуть інші. От зараз будуть вибори 26 січня, на яких, очевидно, він переможе з великим відривом. А чи вже готує Лукашенко собі реальну заміну, а якщо готує, то кого?Лукашенко плекає надію на свого позашлюбного молодшого сина Колю. Вже жартують у Білорусі,  є такі люди, що "Доколі Олександр Григорович буде президентом? - От, до Колі і буде". Здається, за Конституцією вік президента може бути тільки від 35 років, тому Колі треба чекати багато часу.Але дивлячись, як Лукашенко зараз виглядає, то до 35 років Коліньки може не дочекатися.Думаю, що час його президентства швидко проходить і навряд чи він побачить Коліньку своїм регентом.А крім Коліньки, наприклад, може бути державний секретар Ради безпеки Білорусі?Вольфович.Чи довіряє йому Лукашенко?Я думаю, що за своїм психотипом, він особливо нікому не довіряє. Для нього влада - мета життя його. Лукашенко навіть проговорювався: "От, я не буду президентом, то чим буду займатися? ", - не уявляє, чим буде займатися. Тому він буде максимально довго тримати цю владу, наскільки йому це вдасться.Суть цієї прокремлівської білоруської влади – голка в яйці, а яйце в Кремлі.Я вже проговорив, що як тільки там щось почнеться, якась дестабілізація, то білоруському режиму недовго залишиться жити.Щодо "виборів" 26 січня, на вашу думку, що це таке буде?Для українців я скажу так, що це такий процес, який складно уявити у вільній Україні, що таке може бути в сусідній державі. Тобто там ніяких виборів насправді нема, уже намальований заздалегідь результат, який спускається з адміністрації Лукашенка й оголошується так званим головою центрвиборчкому.Назвати процес виборами, в якому заборонено соціальні опитування, екзит-поли, спостереження, неможливо.А спостерігачі, наприклад, з Росії або Казахстану заборонені?Це я вже не знаю. Так, їх привозять для якогось імітаційного фарсу.Пам'ятаєте, можливо, знімок, який облетів багато медіа у 2020 році, коли стояв чоловік на табуретці з біноклем і дивився кудись в бік школи, то це й був незалежний спостерігач по-білоруськи.До речі, потім цей чоловік приїхав в Полк Каліновського, відвоював два роки в Україні.Ні, це не вибори, це абсолютний фарс, там уже заздалегідь все підготовлено. А так звані кандидати - технічні люди, за якими стоїть не білоруський народ, а спецслужби Білорусі.А який відсоток прогнозуєте за Лукашенка, 90 чи все ж таки 80 з копійками?На мою думку, він все ж таки вирішить переплюнути Путіна, буде 90%, а може навіть більше.Навіщо Лукашенку російський "Орешник" і не один, а відразу кілька? Бо ж спочатку він просив "іскандери". До речі, є вони зараз в Білорусі, дав йому Путін?Так, "іскандери" стають на бойове чергування.З ядерними боєголовками чи ні?Про це докладної інформації немає. Треба вважати серйозним сигналом щодо постійних заяв про введення в Білорусь ядерної зброї.Якщо в нього вже є "іскандери", які летять далеко, можуть нести і ядерний боєзаряд, то навіщо йому "Орешник"?Все для одного - нескінченного утримання своєї особистої влади. Це для нього така підпірка: "Не чіпайте мене, я психований. От, зараз запущу ядерну бомбу", - це з цієї опери. Він декілька разів бідкувався, коли з Білорусі вивели ядерну зброю після розвалу Совка. Потім він відбудував ядерну станцію за російські гроші на півночі Білорусі та сказав: "Ми нарешті увійшли до клубу ядерних держав". Це для нього такий пунктик, що він є великим диктатором з ядерною зброєю, а значить його вже ніхто у світі не зможе зачепити.Але це не його ядерна зброя, він же розуміє, що кнопка від "Іскандера", а потім і "Орешника" буде на території Білорусі, але її будуть тиснути не білоруси.Саме це найгірший сценарій для білорусів, який може відбутись, тому що відповідь може прилетіти й в тому числі неконвенційною зброєю по Білорусі, тому що ніхто у світі не буде дивитися, хто натискав на ту ядерну кнопку. Зафіксують майданчик для запуску, куди може прилетіти відповідь. Я думаю, вона прилетить.Лукашенко розуміє, що є загроза для нього всередині країни від опозиції, з боку з Європи. А чи боїться він Путіна?Він боїться найперше - Путіна. Це такі "закляті друзі".Лукашенко ж плекав надію при Єльцині стати царем всієї Росії. В 1996 році він підписав оцей договір про союзну державу, думав, що зараз він цього алкоголіка підсидить і стане царем з ядерною зброєю.Але не вийшло, прийшов кадебіст Путін й зіпсували йому всі плани. З цього моменту вони один одного просто ненавидять.Він ще боїться Путіна, тому що розуміє - якщо з Заходом можна на щось по-джентельменськи домовитися, то там в арсеналі такі засоби, як "новачок", полоній чи випадкове падіння літака.В такій ситуації, значить, він не довіряє своїм спецслужбам.У нас був міністр закордонних справ Макей, який зараз на "концерті Кобзона". Жив собі чоловік, говорив про якийсь особливий білоруський шлях.Але Макей все одно дозволяв собі інколи висловлювання, мені здавалося, як він може таке говорити.І це зіграло з ним злий жарт.У липні 2024 року Полк Калиновського, в якому ви служите, започаткував громадський рух "Калиновці". Розкажіть про нього, його завдання, чим він займається?Коли я зайшов в Об'єднаний перехідний кабінет, то припинив контракт, бо ми як іноземці маємо право на це, адже я не можу одночасно займатися і політичною діяльністю.Рух "Калиновці" ми створили, бо розуміємо, що рано чи пізно всі війни закінчуються. І потім наші ветерани, які пройшли через цю війну, мають зайняти в суспільстві й в державному апараті як білоруські патріоти, як ті, хто боровся за Україну, відповідно своєму фаху посади, щоб впливати на те, що буде відбуватися в державі. Бо зараз фактор білоруських добровольців дуже потужно враховується і в білоруському суспільстві, і в білоруській опозиції.Ми зробили цей громадський рух для того, щоб у нас була можливість проводити акції, якісь дії на вже громадському політичному рівні. Бо у військовослужбовців є статут Збройних сил України, якому ми підпорядковуємося.Ці акції проводяться в Україні чи за її межами?За межами України. Більшість наших дій спрямовані на логістичне забезпечення білоруських добровольців, найперше Полку Каліновського.А рекрутингом ви займаєтесь?Ми займались рекрутингом. Я сам брав участь у цих кампаніях, поїздках по Європі, ми виступали в багатьох країнах перед діаспорою і тлумачили їм про наш підрозділ, про умови служби, закликали на службу.А в Полку Каліновського служать тільки білоруси чи ні?Переважно білоруси.А чи мають підтримку від української влади ці хлопці та дівчата з Білорусі, які воюють в Полку Каліновського?Так, безумовно. На нас розповсюджуються всі пільги, всі фінансові дотації, медицина - все, що розповсюджується на Збройні Сили України. Є декілька неприємних моментів, які пов'язані з тим, що ми все ж таки громадяни країни-соагресора. Наприклад, були перешкоди в оформленні документів, банківських карток, щодо перетину кордону. Це все я розумію, в якій складній ситуації зараз перебуває Україна, тому з великим розумінням ставимося до цього.Ці питання якось вирішуються, бо зверталися до депутатського корпусу, були зустрічі з омбудсменом. Зараз ухвалили закон про те, що іноземці можуть обіймати офіцерські посади, також було спрощено отримання легалізації українського громадянства. Я думаю, що врешті-решт всі ці питання будуть зняті.Кожного військовослужбовця, який служить у Полку Каліновського, Лукашенко сприймає найбільшим ворогом.Так, режим нами дуже переймається. Часу від часу вони роблять якісь заяви, думаю, неофіційно спробують нас розгойдати, щоб не давати нам розвиватися.Ми розуміємо, що такі режими як путінський і лукашенківський, на жаль, парламентським шляхом змінити дуже мала ймовірність. В Білорусі парламентський шлях фактично зачинений, він неможливий.Яка чисельність Полку Калиновського?На жаль, я це не можу розголошувати. Через нас пройшли сотні й сотні людей, частина з них демобілізувалась, деякі хлопці, на жаль, загинули, багато хто отримав поранення і зараз перебувають чи в Україні, чи в країнах Євросоюзу.У Польщі створюється Український легіон. Чи є можливість білорусам служити в цьому легіоні?Ми ведемо перемовини. Ми б хотіли, щоб зарахували до того легіону і білорусів, які в діаспорі, їх зараз там сотні тисяч. І ці білоруси готові боронити ті країни, в яких жили, як ми зараз захищаємо Україну, бо це вже справа честі та гідності білорусів - ми не будемо бігти до Португалії, якщо треба, воюватимемо за Польщу чи за Литву. І ми це кажемо урядам, держслужбовцям. Перемовини зараз ведуться, але не дуже все просто, тому що знову-таки пов'язано з безпековим фактором.

За великим рахунком, це інтерв'ю – спроба звернутися до аудиторії, яка підтримує Трампа, і сподобатися самому новому американському президентові напередодні його інавгурації в січні цього року. Як на мене, це справа абсолютно безнадійна, бо аудиторія ультраправих політиків, як правило, живе у світі власних самонавіювань і жодні реальні докази не діють на її свідомість. Інакше Дональд Трамп просто не був би новим президентом Сполучених Штатів. Однак це не скасовує того факту, що розмовляти із цією аудиторією потрібно. Однак, я б сказав, більш обережно з цієї простої точки зору, що насправді подальша допомога Україні залежить не від особистих бажань Дональда Трампа і не від того, чи буде він мати якусь особисту симпатію до Володимира Зеленського. Спойлер: ймовірно - ні, а від того, наскільки сильним буде тиск американської громадської думки на нового американського президента, і наскільки Дональд Трамп зможе протистояти цьому тиску. Бо якщо цього тиску не буде, Дональд Трамп буде намагатися зробити все можливе, щоб вийти із не дуже приємної для нього ситуації, коли він обіцяв закінчити російсько-українську війну, але не знає, як це реально зробити. Але з точки зору діалогу з аудиторією Дональда Трампа, сам вибір ведучого був непоганим, і можна вважати, що це відповідь на таке ж багатогодинне інтерв'ю російського очільника Володимира Путіна Такеру Карлсону. Читайте також: Інтерв'ю Зеленського Фрідману: США вивчають дії двох сторінПісля цього інтерв'ю у Зеленського могли вважати, що із самим Карлсоном українському президентові зустрічатися не варто, а от з іншою людиною з цього самого табору - можна. Тим більше, що інтерв'юер Зеленського ментально може мати вигляд, ніби він  набагато більше здатний зрозуміти українського президента, ніж Карлсон просто тому, що походить, за великим моментом, з того самого середовища, що і багато людей, які жили з нами в одній країні, та ба більше, які голосували за Володимира Зеленського. Можливо, якби батьки Лекса Фрідмана не зробили б вибір на користь виїзду до Сполучених Штатів, він міг би бути серед таких виборців, як очевидно міг опинитися серед виборців Дональда Трампа минулого року. Але проблемою таких людей є те, що вони зберігають свої, я б сказав, радянські ілюзії у недоторканому вигляді і не пережили особисто досвід російсько-української війни саме як українські громадяни. А таким чином уявлення про Росію, Україну, про Володимира Путіна залишається у них напрочуд радянським. І можна було б побачити це по багатьох питаннях подкастера, який, наприклад, говорив про гарантії безпеки, які мали б задовольнити Україну і Росію, фактично, транслюючи підходи Володимира Путіна так, ніби Росії дійсно щось реально загрожує, так, ніби Україна і Росія - це дві сторони конфлікту, які мають шукати гарантії безпеки одна для одної, а не йде мова про фактично поглинання української державності Росією під приводом можливої євроатлантичної інтеграції України. Читайте також: Чому Зеленський матюкається під час публічних інтерв'юТакож можна було почути від подкастера те, що не можна ставитися до Володимира Путіна, як до цілковитого психа, оскільки тоді з ним буде важко домовитися, а треба ставитися до нього як до серйозної людини, яка любить свою країну і любить свій народ. Ну, і це дуже цікаве уявлення про Путіна з тієї причини, що, звичайно, Путін є серйозною людиною. Однак, коли починаються розмови про любов до своєї країни, до свого народу, це розмови з пропагандистського арсеналу Дональда Трампа. Це спроби зробити з Путіна та інших авторитарних правителів, людей, які думають про національні інтереси, а не про інтереси своїх кланів і банд. Це фактично намагання перевести мову з реальних бажань диктаторів, які очолюють свої мафіозні утворення, на національні інтереси. І тут досить простий вихід з ситуації: або ви серйозно сприймаєте людей на кшталт Путіна, як людей, що люблять свої країни і з'являєтеся з ними біля столу для перемовин як рівноправні учасники, мовляв, я Трамп, люблю Сполучені Штати, ти Путін, любиш Росію, ми маємо домовлятися, або ми йдемо іншим шляхом. Вважаємо, що і ми, за великим рахунком, представляємо кланові інтереси, і вони, а любов до Батьківщини - це лише привід для того, щоб узгодити наші власні інтереси як мафіозних лідерів. Однак навряд чи будь-який президент Сполучених Штатів, і Дональд Трамп тут не має бути виключеним, може поставитися до себе, як до мафіозного ватажка, і таким чином узгодити свої інтереси із Путіним і Сі Цзіньпіном. Хоча ми бачимо, що світ так швидко змінюється, що нічого не виключено вже у найближчому майбутньому. Читайте також: "...І там мені в принципі все одно"Зеленському, звичайно, важко працювати саме з такими тезами, тому що вже сама постановка питань робить його людиною, що виправдовується перед подкастером, впевненим, що із Путіним треба говорити серйозно і з повагою, і навіть після війни запросити його на спільне барбекю із Зеленським та іншим ультраправим подкастером Джо Роганом, відомим своїми симпатіями до Дональда Трампа та інших політиків, які завтра будуть робити погоду у Сполучених Штатах Америки. Зеленському вдається вийти із цієї ситуації шляхом жарту про те, що якщо Сполучені Штати до цього часу ратифікують Римський Статут, то Путіна можна було б і запросити. Ну, щоб арештувати, звичайно.Однак сама сутність того, що Путін і після війни залишається для Лекса Фрідмана бажаним учасником такого барбекю, робить російського очільника ще одним учасником цієї розмови між подкастером і президентом. Тепер варто перейти до того, що може сказати в такій ситуації Зеленський. А він намагається достукатися не до здорового глузду, який навряд чи присутній у трампівської аудиторії, як я вже казав, це Зеленський може зрозуміти хоча б з настрою власної аудиторії у 2019 році, скільки до емоцій, до емоційного тла, яке оточує цю аудиторію, звідси така безпосередньо розмова.Але разом із цим існують і певні пропозиції, які навряд чи сподобаються новому американському президенту. Так, Зеленський вважає, що спочатку він має домовитися із Трампом про умови припинення вогню, а вже потім треба домовлятися про це із Путіним. Читайте також: Європа мусить створити коаліцію з Україною. Інакше на неї чекає війнаЯк відомо, Трамп бачить ситуацію абсолютно інакше. Він вважає, що він має стати посередником, який поговорить і з Путіним, і з Зеленським, а потім змусить цих двох лідерів сісти за стіл для перемовин. І очевидно, що абсолютно інакше бачить цю ситуацію Володимир Путін, який зовсім не сприймає Трампа, як посередника, який має ставитися до нього, як до молодшого партнера. Як новий американський президент буде виходити з ситуації, де він не має жодних нових інструментів для того, щоб примусити російського очільника стати його молодшим партнером і прислухатися до його пропозицій, ми не знаємо. Чи існує в голові Трампа схема за умов якої він спочатку домовляється із Путіним, а потім два очільники диктують свої умови Зеленському, ми також не знаємо. Але це можливо, тому що Трамп може сприймати себе і Путіна, як двох очільників великих ядерних потуг, які домовляються, а потім молодшим партнером, серед яких можуть бути Зеленський і європейські лідери, розповідають, як їм жити. І звичайно, щоб запобігти такій схемі, потрібно не стільки сподобатися Трампу, скільки продовжувати здійснювати сильний тиск на нового американського президента, якраз використовуючи його слабкі сторони, скажімо, відсутність реальної більшості у конгресі, яка б підтримала такий капітулянтський план частини ультраправих політиків в оточенні Трампа. Але ми знаємо, що серед тих, хто буде розмовляти із новим американським президентом про те, як йому вийти з ситуації неможливості виконати свої передвиборчі обіцянки щодо закінчення російсько-української війни, можуть бути і тверезо мислячі люди. І можливо, для них ця схема Володимира Зеленського може бути цілком прийнятною. Тому в цьому плані говорити про те, що ситуація може змінитися так, як її бачить Володимир Зеленський, поки що зарано, і для того, щоб у Трампа подумали про необхідність спільних кроків з Україною і Європою, які потім будуть запропоновані Російській Федерації, новому американському президенту потрібно "обпектися" на власних перемовинах із Володимиром Путіним. Читайте також: Росія – тінь ілюзій 1970-х років,  у які повірив ЗахідТобто російський очільник має для початку сильно принизити свого американського співрозмовника, а Путін може не поспішати це робити, тому що також може усвідомлювати той факт, що Дональд Трамп потребує лестощів, і може поводитися зовсім інакше, коли з ним будуть розмовляти жорстким тоном. Тому ми, знову таки, поки що не можемо уявити собі реальність в ситуації, яка може скластися у перші місяці після перемоги Дональда Трампа на виборах і після його інавгурації на посаді президента Сполучених Штатів. Щодо відповідей Зеленського на внутрішньополітичні питання, вони вже є не такими цікавими. Цікавим є те, як український президент уявляє собі корупцію, яку він з малозрозумілих мені причин змішує з американським лобізмом, хоча є абсолютно очевидним, що лобізм - це лобізм, а корупція - це корупція, хабарі в суспільстві, які отримують чиновники. Це зовсім не лобізм. Можливість обійти закони за допомогою тісних взаємин з владою - це зовсім не лобізм. Лобізм - це те, що можна легально побачити у відповідних документах. А все те, що приховано, і все те, що визначає життя українського суспільства від звичайнісінької людини, яка вирішує свої проблеми за допомогою хабаря для найдрібнішого чиновника і до високопоставлених чиновників і бізнесменів, які використовують державний бюджет задля власного збагачення, це, поза сумнівом, корупція, з якою Україні доведеться боротися ще довгі роки, навіть десятиріччя, яка, як відомо, залишається серйозною хворобою не тільки для нашої країни, але і для багатьох інших країн, які оточують Україну і є сьогодні частиною Європейського Союзу чи НАТО. Читайте також: Світ — не шахівниця, правила не працюютьІ про це також потрібно серйозно говорити, коли тема української корумпованості стає головним доказом того, чому Україна, на відміну від інших корумпованих країн, не може приєднатися до цих двох важливих для нашого майбутнього утворень. Але це також абсолютно окрема розмова, яка має бути на часі тоді, коли знову почнуться дискусії про безпекові гарантії для України.В рамках цього інтерв'ю Зеленський також намагався запропонувати певні безпекові гарантії, але навряд чи до них прислухаються сьогодні в адміністрації Трампа. В будь-якому разі, однією з цікавих фактологічних речей, які ми почули під час цього інтерв'ю, була розповідь про те, що контакти між Зеленським і Лукашенком продовжувалися навіть після вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року, і що Лукашенко намагався запевнити Зеленського в тому, що він не причетний до агресії проти України, яка здійснювалася з території його власної держави, а натомість пропонував Зеленському розбомбити Мозирський нафтопереробний завод. Ми не знаємо, чи це була просто фраза білоруського диктатора, чи таким чином Лукашенко намагався спровокувати Зеленського на удар по Білорусі, який полегшив би російській і білоруській владі ухвалення рішення про напад на Україну ще й з півночі, або про залучення вже білоруських збройних сил до агресії проти України. Але мені здається, що це теж досить, я б сказав, таке умовне припущення, тому що якщо Путін дійсно бажав здійснювати агресію шляхом залучення білоруської армії у лютому 2022 року, то Лукашенку не вдалося б тоді відмовити російському диктатору у цих його намірах. І, ймовірно, Лукашенко просто прощупував позиції Володимира Зеленського тоді, коли коли у Кремля було бажання схилити українського президента та його оточення до капітуляції перед Росією. Читайте також: П'ять питань про 2025 рікЗгадаємо перемовини якраз в Білорусі і в Туреччині. І для того, щоб українська делегація приїхала до Білорусі, щоб погодитися із цією капітуляцією, Лукашенку, ймовірно, потрібно було продемонструвати свою непричетність до атаки, що він і робив під час своєї розмови з українським президентом. Але знову таки, припущень тут може бути багато, і реальність ми зрозуміємо тільки через десятиріччя, коли відкриються архіви у Росії і Білорусі, якщо ці країни позбавляться авторитарної влади, а вірогідність цього зараз виглядає достатньо умовною. Отже  велике тригодинне інтерв'ю Володимира Зеленського для трампівської аудиторії - це насамперед політична вистава, яка має посилити позицію не тільки Зеленського, але й України в очах людей, які голосували за Дональда Трампа і продовжують вірити в американського президента, як у чарівника. Образ такого чарівника створює і сам Зеленський, який вважає, що Дональд Трамп має бути першим іноземним лідером, який здійснить подорож до України на літаку після того, як відкриється повітряний простір країни, що перебуває у стані війни. Для Дональда Трампа це поза сумнівом є досить красивий і символічний образ. Однак невідомо, чи здатний американський президент добитися такого результату розвитку подій в час свого перебування на високій посаді. До речі, про цей час Зеленський також говорить, коли підкреслює, що з точки зору Трампа йому було б невигідно, щоб війна, якщо він її навіть і зупинить у 2025 році, знову розпочалася після того, як він залишить президентську посаду. Тут я якраз не дуже згідний із українським президентом: для таких людей, як Дональд Трамп, "після них хоч потоп". Але і тут є досить важливий заперечувальний момент, який говорить про те, що Трамп навряд чи думає, що він залишить Білий дім у 2029 році, і навіть всупереч американській конституції і логіці може сподіватися, що його правління у Сполучених Штатах буде продовжуватися і після того, як закінчиться його каденція. Добрим тут є не те, що Трамп хотів би залишатися незмінним президентом Сполучених Штатів, а те, що він дійсно не може планувати закінчення війни тільки на найближчі чотири роки. ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

У 2024 році 76% книг, прочитаних українцями, були українськомовними, а 40% опитаних заявили, що віддають перевагу українській класиці. Такі дані оприлюднило дослідницьке агентство Іnfо Sаріеns за замовленням Українського інституту книги (УІК). Порівняно з 2023 роком, популярність українськомовних видань зросла щонайменше на 20%, досягнувши 76%. Експерти пояснюють це ухваленням закону, який обмежує ввезення книг із Росії, Білорусі та тимчасово окупованих територій. Однак не всі українці включають читання у своє дозвілля: третина дорослих (34%) зовсім не читає книг. Найчастішими причинами цього називають брак часу (45%), фізичні труднощі (27%) або відсутність інтересу до читання (24%). Також жителі півдня та сходу вказують на стрес і вплив війни як чинники, що ускладнюють зосередженість на читанні. Водночас 38% українців читають книги у вільний час щонайменше кілька разів на тиждень. Серед літературних уподобань 40% обирають українську класику. Приблизно по третині респондентів читають сучасних українських авторів, зарубіжну класику та твори сучасних іноземних письменників. Найактивніше сучасних іноземних авторів читає молодь віком до 29 років. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що буде, якщо перед сном читати по шість сторінок книги: несподівана відповідь науковців Мотиви читання різноманітні: для самовдосконалення (43%), задля відпочинку (31%) або через любов до книг (38%). Вибір книг найчастіше залежить від порад друзів (48%) та популярності автора (28%). Щодо витрат, 46% українців за останні три місяці витратили на книги від 500 до 2 тис. грн. Найактивніше книги купують люди віком 30-39 років, тоді як група 40-49 років виявила найменшу активність у цьому питанні. Лише 5% дорослих регулярно відвідують бібліотеки (не рідше одного разу на місяць), а ще 7% заходять туди хоча б раз на рік. Щодо дітей, то у 2024 році 52% з них читали книги виключно для задоволення, що на 13% більше, ніж у 2023 році. Дослідження також показує, що діти, чиї батьки є активними читачами, в 1,5 раза частіше отримують задоволення від читання та вдвічі частіше діляться враженнями про прочитані книги. Українці, які цього року досягли 18-річного віку, зможуть отримати спеціальну картку на суму 908 грн для придбання книжок, виданих в Україні українською мовою. Шмигаль пояснив, що ті, кому цього року виповнилося 18 років, зможуть отримати спеціальну картку на 908 грн, аби придбати книжки, які надруковані в Україні українською мовою.

На Київщині працює унікальний підрозділ протиповітряної оборони, де більшість добровольців - жінки. Їх називають "Бучанськими відьмами". Вони проходять бойову підготовку, освоюють кулемети, працюють у мобільних вогневих групах і виходять на нічні чергування. Їхня ціль - дрони-камікадзе. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на чергуванні підрозділу й поспілкувалася з доброволицями. Дізналася їхні історії, як вони вчаться збивати ворожі дрони і чому вирішили долучитися до "Бучанських відьом". ДОБРОВОЛИЦІ Біля штабу на світанку добровольці Бучанського ДФТГ збираються разом. Поки чекають командира - пʼють каву, спілкуються, виносять у двір важкі рюкзаки. Нова група готується заступити на добове чергування. Більшість військових тут - жінки. На плацу за штабом всі збираються на шикування. Одягнені у піксель, теплі шапки або кепки, добровольці стають у дві шеренги. Обличчя стомлені, але зосереджені. Про поточну ситуацію розповідає начальник штабу Бучанського ДФТГ полковник Андрій Верлатий - статний чоловік із суворим поглядом. Сьогодні він відʼїжджає на фронт, тому має обмаль часу. - На сьогоднішній день у підрозділі 150 осіб, із них 93 - жінки, близько 12 - чоловіки. Інші посади поки що вакантні, тому зараз ми проводимо доукомплектацію особового складу, - розповідає після шикування Верлатий. - Основна маса нових заявок - це жінки. Я розумію, що з огляду на підвищення мобілізаційних заходів в Україні, у нашому підрозділі, можливо, невдовзі всі 100% особового складу становитимуть жінки. Підрозділ Бучанського ДФТГ був сформований після початку повномасштабного вторгнення. На початку у його складі переважали чоловіки. - У той час ми фактично мали дві повні роти особового складу, і це все були чоловіки. Наразі всі чоловіки, які були в добровольчому формуванні, несуть службу в різних підрозділах ЗСУ та з честю виконують свої завдання, - підкреслив начальник штабу. - Частина бере участь у заходах протиповітряної оборони. За весь час існування нашого підрозділу ми збили сім шахедів: три чорних і чотири білих. Варто зазначити, що три з цих дронів були знищені жіночими або спільно з жіночими групами. Для виконання завдань "Бучанські відьми" використовують мобільні вогневі точки - пікапи, оснащені кулеметами "Максим". Їхнє основне завдання - патрулювання території та оперативне реагування на ворожі повітряні цілі, що становлять загрозу. У підрозділі служать жінки різного віку та професій. Вони поєднують бойову діяльність із повсякденним життям, роботою та сімейними обов'язками. Чергують доброволиці за графіком доба-три. - Через те, що у більшості з них є діти, вони не можуть повноцінно долучитися до ЗСУ. Але вони вмотивовані й таким чином роблять усе, щоб внести свою частку в захист країни, - наголошує Верлатий. - Багато дівчат, які доєднуються до підрозділу, проходять курс молодого бійця, починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - в основному сухопутка або Нацгвардія. І ця тенденція тільки зростає. Сьогодні навіть у Покровську є дівчата, які виконують завдання по забезпеченню обладнання другої лінії оборони. Вони зголосилися піти добровольцями. Щоб вступити у підрозділ, найголовніше - бажання й мотивація, пояснює начальник штабу. А також - не мати відкритої карної справи й важких психічних захворювань. Починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - Усе підтягується. Наприклад, "Валькірія" уже кулемет сама споряджає. У нас немає проблем з тим, щоб людина не дійшла до виконання завдань. Ніхто не перегружає, колектив завжди може допомогти, - додає Андрій Верлатий. - Але це звичайна служба. Єдине, що ви йдете не в казарму, а можете повернутися до своєї сімʼї. Також у підрозділі служать чоловіки, яких демобілізували. Це переважно бійці з пораненнями чи ампутаціями, які не можуть виконувати бойові завдання. Однак вони вмотивовані продовжувати захищати країну добровільно. Андрій Верлатий розповідає, що волонтери й територіальна громада підтримують підрозділ, зокрема допомагають з автівками. - Завдяки співпраці з мером і територіальною громадою, маємо одне з найбільш забезпечених добровольчих формувань в Україні, - наголошує він. - Допомагають також міста-побратими інших країн. Народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк запрошує для навчань закордонних досвідчених інструкторів, зокрема з Франції, які мали десятки виходів в Афганістані, Сирії. Їх дуже важко запросити, але таки вдається. СТРІЛЯТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ Після шикування жінки розходяться. Складають речі у пікап і мінівен, одягають бронежилети, беруть із собою зброю. Зі всією амуніцією доброволиця Лідія із позивним "Булочка" носить цивільний невеликий рюкзак. - Ноутбук сина потрібно занести в ремонт після чергування, - пояснює жінка. Лідія проживає в Бучанському районі. Вона долучилася до підрозділу, коли дізналася про набір у кінний патруль, але цей напрямок ще не був запущений. Замість цього Лідія обрала мобільну вогневу групу, яка спеціалізується на знищенні шахедів. - Я попросилася в групу МВГ - це мобільна вогнева група. Мені тут сподобалося, я тут із початку червня. Основна мотивація - захист країни, - наголошує жінка. - Багато чоловіків зараз йдуть на фронт, і я розумію, що хтось має залишатися тут, підтримувати спокій. Перший досвід поводження зі зброєю був для Лідії складним і хвилюючим. Вона зізнається, що раніше навіть не тримала автомат у руках. - До цього я зброї ніколи в руках не тримала. Коли вперше взяла автомат, руки трусилися, серце калатало. Навіть жартували, що мене до дерева прив'язати треба, щоб я не впала. Це було страшно, адже це не іграшка, - зізнається. - Але згодом я швидко освоїлася. Найбільше запамʼятолося чергування, коли ми виїхали на бойову позицію в поле, а все небо було червоне - шахеди летіли, ракети летіли. Ми були тоді групою, з кулеметом. Я тоді працювала з автоматом. Влучити в шахед складно: він летить зі швидкістю 180 км/год, треба стріляти на випередження, вираховувати траєкторію. Лідія не боялася за себе, проте хвилювалася, щоб усі цілі знищили й вони не могли завдати шкоди. - Страх був за те, що він може прилетіти в цивільний будинок, у дитячий садочок чи в лікарню. Ми не могли цього допустити, - каже вона спокійно і впевнено. - Наш командир казав, що у жінок є сильний інстинкт оберігання, і саме це стало основою для створення підрозділу. Мої діти у мене під захистом Нічні чергування також уже увійшли у звичку. Після служби жінка повертається до повсякденних справ. - Спочатку це важко, але організм адаптується. Головне - дотримуватися зміни: доба через три. Три доби вдома я сплю спокійно, міцно, - розказує доброволиця. - Але тут, на чергуванні, я постійно у бойовій готовності. "Булочка" виховує чотирьох дітей, наймолодшому - сім років, а найстаршому - сімнадцять. Діти звикли до її служби і підтримують її вибір. Вони пишаються тим, що їхня мама військова. - Мені з дитинства подобалася військова справа, тут є дисципліна, - говорить Лідія і наостанок додає, - Коли я на чергуванні, то відчуваю, що мої діти у мене під захистом. "ЗМОЖУ ДАТИ ВІДСІЧ" У сосновому лісі спокій порушують лише рівномірні кроки та стишені голоси. Перед чергуванням "Бучанські відьми" пройдуть чергове навчання зі злагодженості. Інструктор підпалює цигарку й чекає, поки жінки зберуться. - Перевірте, щоб в автоматах немає патронів, - дає вказівки з техніки безпеки він. Це - меткий чоловік низького зросту у темних тактичних окулярах. На підборіддя опустив чорний баф. Імені не називає та просить не фотографувати. Жінки стають рівним строєм, уважно слухаючи інструктора. Усі вдягнені в камуфляж, перед собою тримають зброю, на бронежилетах видніються шеврони. За ними простягається густий ліс, крізь який пробивається сонячне світло. Прохолодне повітря наповнене запахом хвої й свіжої землі. Кроки відлунюють глухо. У тиші чути, як клацає зброя. Між деревами вириті окопи й капоніри, височіють земляні насипи. - Готуємося! Зброю на огляд! - віддає команди інструктор. - Пусто! - відповідають жінки по черзі, виходячи зі строю, щоб перевірити автомати. Коли хтось збивається чи робить щось не так - група починає все знову. На полігоні встановили модульні будинки, лазню й кухню. Із коминів повільно клубочиться дим, зникаючи на сонці. Кілька будинків поставили колом, щоб вийшов внутрішній дворик. Там розмістили склад, накриття для дров, місце для відпочинку. Біля модулів поставили старі мʼякі крісла, столи й лавки. Подекуди імпровізовані ґанки прикрили покривалами, щоб не задувало холодне повітря. Нових завдань, гріючись на сонці, чекає мешканка Гостомеля Світлана. Вона лише нещодавно приєдналася до "Бучанських відьом". Жінка розповідає, що хотіла вступити до війська до Великої війни. Працює менеджеркою з обліку й поєднує постійну роботу зі службою. Якщо чергування припадає на робочий день, то колеги її підміняють. - Я побачила в інтернеті про підрозділ, побачила "Валькірію", Валентину, і вона мене дуже надихнула, - говорить Світлана, посміхаючись очима. - Думаю, якщо не можу бути на передовій, то хоча б тут можу допомогти. Хлопцям і дівчатам, які зараз на передовій, дуже складно, бо ворог наступає. Якщо, не дай Боже, знов на нас підуть з Білорусі, то я хоч буду знать, що зможу дати якусь відсіч і захистити людей. З кожним днем стаю сильнішою Під час чергувань Світлана виконує наземне патрулювання. У підрозділі є кулеметники, однак у разі необхідності вона може збити ціль з автомата. - Ми тренувалися стріляти по гелевому шарику, який піднімали на нитці. Він рухається від вітру, і ти вчишся влучати в рухому ціль. У мене вийшло з першого разу! Тут можна і жити, і спати. У нас є кухня - готують борщі, супи, плов, макарони. Є польова лазня, яку, за потреби, можна розтопити. Хоча це трапляється рідко, в основному влітку, - зазначає вона. - Під час чергувань намагаємося навчатися чомусь новому: стріляти, бігати, проходити смугу перешкод. Іноді буває фізично важко. Я до служби не тренувалася, але зараз відчуваю, що з кожним днем стаю сильнішою. Після огляду зброї доброволиці групою мають обстежити територію. Стають у пари, прикриваючи одна одну зі спини. Військові імітують пересування в бойовій обстановці. Усі сконцентровані, крокують злагоджено. Лише час від часу жінки тихо сміються, жартуючи між собою. Тепер інструктор дає команду штурмувати ворожі позиції. Жінки групою розходяться по лісу. Ступають тихо й обережно, лише чути поодинокий тріск сухих гілок під важкими чоботами. Олена "Акума" у спорядженні й касці підходить до ворожого окопу - її прикриває посестра. Напарниця кидає гранату в окоп. Потім Олена стає на коліно, прицілюючись із автомата. Жінки захоплюють ворожого командира. - Рухаємося тихо, - коментує тренер. "БОЙОВІ ВІДЬМИ" У перерві дівчата годують цуценят, що живуть тут, на позиції. Доброволиця Валентина "Валькірія" нахиляється до одного, простягаючи руку. Цуценя піднімається на задні лапи, легенько торкаючись її долоні. Валентині 51 рік. Якось вона дізналася про набір жінок до мобільної вогневої групи. І ось уже пʼять місяців служить у підрозділі. Валентина - ветеринарний лікар за освітою. Але вирішила змінити своє життя і присвятити себе захисту країни. - Навчаюся зараз володіти зброєю, кулеметами. Ми всі чергуємо, - розповідає жінка. - Зараз покинула роботу і зосередилася на вивченні тактичної медицини. Усе своє життя присвячую нашому підрозділу. Ми всі змінилися, бо змінилися реалії. Просто займатися своїм повсякденним життям не вийде, бо воно залежить від того, як хлопці стоять і боронять наші рубежі. Але у бійців залишилися тут сімʼї, діти, а сюди долітає ця св*лота, ці шахеди. Тому комусь потрібно тут стояти. До Великої війни Валентина жила звичайним життям, але російська окупація її селища змінила все. Вона з родиною пробула в окупації близько трьох тижнів. - Цього було достатньо, щоб побачити і почути всі жахи. Ми знали, що твориться в Бучі, що відбуваються розстріли, вбивають чоловіків і навіть дітей. Чекали, що і до нас прийдуть, бо їх було багато, - згадує "Валькірія" початок повномасштабного вторгнення. - Колони техніки йшли по нашому селищу. Ми не знали, що робити. Була тривожна валізка, запаси води, але сиділи, як жертви. У Валентини троє дітей. Через їхній будинок літали ворожі снаряди. У середині березня родина вирішила виїжджати. На шляху вони бачили зруйновані будинки, підбиту техніку та загиблих. - Ми їхали через два блокпости. Це було в середині березня, надворі -10, а навколо горіли будинки. Дитина бачила загиблих, але, здається, пам'ять стерла ці моменти. Тоді було дуже страшно. Ми бачили наших хлопців, яких було зовсім мало. Це не було так, як зараз - великі підрозділи. Там стояли по п'ятеро, по троє, хто у формі, хто в цивільному, - говорить вона здавленим від сліз голосом. - Нас їхало восьмеро в одній машині, з нами була собака. Ми взяли мінімум речей - більше забирали живих. Того дня нам пощастило: нашу колону не обстріляли, хоча ми проїжджали через два ворожих блокпости. Валентина зупиняє розповідь, щоб перевести подих від важких спогадів і зізнається, що після таких подій її життя змінилося назавжди. Пізніше вона вирішила долучитись до "Бучанських відьом", щоб захищати свою громаду. Командир дає наказ, орієнтири - і ми працюємо - Ми працюємо на чергуваннях, у темну пору доби виявляємо цілі акустично та за допомогою планшетів. Видно, як дрони підлітають, їхню швидкість і напрямок. Командир дає наказ, орієнтири, і ми працюємо, - пояснює "Валькірія". - Під час мого чергування таких випадків не було, але дівчатка, які були до нас, змогли збити три шахеди. Вони, мабуть, дізналися, що у нас тут такі підрозділи - такі "відьми", і тепер часто облітають нас. Назва "Бучанські відьми" виникла з перших днів існування підрозділу. Однією з перших жінок у групі була власниця шеврону із зображенням відьми. Їхній екіпаж стали називати "бойовими відьмами", а згодом ця назва поширилася на весь підрозділ. - Мої перші тренування далися важко. Жара, ми в броніках і зі зброєю. Треба було бігти по колоді, під якою прірва, - із посмішкою ділиться Валентина. - Інструктор допоміг, то я раз-другий - а потім: "Давайте ще". Зараз уже спокійно виконую завдання. Навчаємося на кожній ділянці, а сьогодні з групою буду як командир і працюватиму на планшеті. Є на чергуванні кулеметниця, помічник кулеметника, охорона периметру. У нічний час є людина, яка керує ліхтарями для моніторингу неба. ФЕЄРВЕРКИ І ПАНІЧНИЙ СТРАХ Після перерви жінки вирушають на вогневу позицію. Закидують у пікап спорядження, перевіряють на справність кулемет. Залазять у кузов, і як тільки той рушає - міцно тримаються руками за борти. Мотор пікапа працює гучно. Кузов хитається на дорозі. Раптом авто різко зупиняється, здіймаючи пісок і пил. Навколо розкинулось сухе й потріскане поле. Жінки швидко збирають кулемет, заливають всередину воду й заряджають набої. Помічниця кулеметниці Олена "Акума" розповідає про використання кулемета "Максим". - Кулемет "Максим" було створено у 1883 році, модернізовано у 1910 році, і зараз у нас зразок саме цього року. Це архаїчна зброя, але вона потужна, страшна і зла. Навіть наш президент відзначав, що мобільні вогневі групи, які використовують цю зброю, дуже ефективні, - говорить вона, зничуючи плечима. - Ми маємо дешеве знаряддя, яке може знищувати шахеди. Адже збивати їх ракетами Раtrіоt невигідно, це все одно що айфоном цвяхи забивати. Прицільна дальність кулемета становить до 1 км, ефективна - до 3 км. Швидкість пострілу - понад 600 куль за хвилину. Завдяки охолодженню водою "Максим" може стріляти майже безперервно. Проте Олена визнає, що використовувати цю зброю складно через її вагу, яка становить 27 кг без води, і ще більше - із водяним охолодженням. - Кулемет важкий, його доводиться переносити вдвох. Ми виїжджаємо на позиції, і вже на місці збираємо його, бо турель не витримала б наших доріг, - пояснює "Акума". - Ми переміщаємося по полях, по ямах, часто на великій швидкості. Робота мобільних вогневих груп передбачає оперативну реакцію на загрози. Групи не виїжджають на кожну повітряну тривогу чи ракетну небезпеку, оскільки їхнє завдання - збивати дрони. - Виявлено ворожу ціль! - голос командирки звучить різко, і військові швидко займають позиції. Рудоволоса військова повертає кулемет. "Акума" на платформі підводиться, щоб підстрахувати, а "Валькірія" біля пікапу моніторить інформацію у планшеті. - По виявленій цілі три корпуси вперед безперервним - вогонь! - постріл кулемета розрізає повітря, залишаючи сліди диму у повітрі. Після "знищення" цілі жінки розбирають зброю. Кулеметниця Тетяна зі співзвучним позивним "Таяна" важко дихаючи злазить з кузова авто. У бронежилеті працювати важко, зізнається, бо він не адаптований під жіноче тіло й важкий. Тому час від часу жінка припіднімає його, щоб зняти напругу. "Таяна" родом з Ірпеня, де й застала початок повномасштабного вторгнення. У підрозділі "Бучанські відьми" вона вже понад п'ять місяців. - Моя мотивація долучитися до підрозділу - це перемога. У мене діти живуть за кордоном через війну. Загинув чоловік, брат чоловіка, а мій племінник зник безвісти. Через усі переживання у матері стався інфаркт, і вона також померла&hеllір; - розповідає вона швидко, щоб приховати емоції. - Моє житло зруйнували на початку повномасштабного вторгнення, і я була змушена відправити дітей за кордон. Вони вже два з половиною роки там, і повернутися зможуть тільки після перемоги. Тому для мене перемога - це головне. На початку повномасштабного вторгнення з родиною вона перебувала всього за сто метрів від блокпоста "Жираф". Ховалися в офісному приміщенні, і в один із днів росіяни вдарили по цій будівлі. - Я собою прикривала дітей. У мене була тільки одна думка&hеllір; щоб діти не злякалися, коли будуть скидати моє тіло з себе. Я віддавала собі звіт, що можу більше не вийти, але моє головне завдання було, щоб діти залишилися живими, - каже вона. - Для дітей війна - це величезна психологічна травма. Коли ми опинилися в Іспанії, там у середині березня було національне свято. Вони запускали феєрверки безперервно. Але мої діти через пережите ховалися між ліжком і стінкою. Це був панічний страх. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною Тетяна вивезла дітей, але у квітні 2022 року повернулася в Україну, щоб після деокупації Ірпеня та Бучі допомагати відновлювати міста. Спершу почала волонтерити, очолювала громадську організацію, яка допомагала родинам захисників і загиблих військових. - Війна пройшла по мені дуже боляче, але це тільки зміцнило моє бажання діяти. Після обстрілу в Костянтинівці, де я була волонтеркою, зрозуміла, що просто бути в тилу для мене недостатньо. Коли дізналася, що "Бучанські відьми" набирають дівчат, одразу зателефонувала. Пройшла співбесіду, підписала контракт - і тепер я тут. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною. Всі дівчата тут більше, ніж сестри. Ми робимо важливу роботу: збиваємо шахеди, які несуть із собою біль і руйнування. Я не хочу, щоб вони приносили більше страждань. Ситуація на фронті зараз критична, каже наостанок "Таяна". - Боюсь, це не закінчиться швидко. Ми не віддамо їм своє, а вони не зупиняться на тому, що взяли, - пояснює доброволиця. - Для багатьох війна закінчилася. Я коли прийшла у підрозділ, то мала основну роботу, а добові чергувала тут. Від багатьох людей чула: "А нащо воно тобі треба?" або "Це твоє хобі - воно заважає". Ну якщо це моє хобі, то давайте всі такі, як я, кинемо його й побачимо, де ми будемо? Військові обережно зістрибують із платформи, прикривши брезентом кулемет. Завершився черговий день підготовки. У полі запанувала звична тиша. Лише на дорогах видно сліди від коліс. Військові збираються, піднімають з сухої трави рюкзаки, а вкритий пилом пікап чекає на наступний виїзд.

На Київщині працює унікальний підрозділ протиповітряної оборони, де більшість добровольців - жінки. Їх називають "Бучанськими відьмами". Вони проходять бойову підготовку, освоюють кулемети, працюють у мобільних вогневих групах і виходять на нічні чергування. Їхня ціль - дрони-камікадзе. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на чергуванні підрозділу й поспілкувалася з доброволицями. Дізналася їхні історії, як вони вчаться збивати ворожі дрони і чому вирішили долучитися до "Бучанських відьом". ДОБРОВОЛИЦІ Біля штабу на світанку добровольці Бучанського ДФТГ збираються разом. Поки чекають командира - пʼють каву, спілкуються, виносять у двір важкі рюкзаки. Нова група готується заступити на добове чергування. Більшість військових тут - жінки. На плацу за штабом всі збираються на шикування. Одягнені у піксель, теплі шапки або кепки, добровольці стають у дві шеренги. Обличчя стомлені, але зосереджені. Про поточну ситуацію розповідає начальник штабу Бучанського ДФТГ полковник Андрій Верлатий - статний чоловік із суворим поглядом. Сьогодні він відʼїжджає на фронт, тому має обмаль часу. - На сьогоднішній день у підрозділі 150 осіб, із них 93 - жінки, близько 12 - чоловіки. Інші посади поки що вакантні, тому зараз ми проводимо доукомплектацію особового складу, - розповідає після шикування Верлатий. - Основна маса нових заявок - це жінки. Я розумію, що з огляду на підвищення мобілізаційних заходів в Україні, у нашому підрозділі, можливо, невдовзі всі 100% особового складу становитимуть жінки. Підрозділ Бучанського ДФТГ був сформований після початку повномасштабного вторгнення. На початку у його складі переважали чоловіки. - У той час ми фактично мали дві повні роти особового складу, і це все були чоловіки. Наразі всі чоловіки, які були в добровольчому формуванні, несуть службу в різних підрозділах ЗСУ та з честю виконують свої завдання, - підкреслив начальник штабу. - Частина бере участь у заходах протиповітряної оборони. За весь час існування нашого підрозділу ми збили сім шахедів: три чорних і чотири білих. Варто зазначити, що три з цих дронів були знищені жіночими або спільно з жіночими групами. Для виконання завдань "Бучанські відьми" використовують мобільні вогневі точки - пікапи, оснащені кулеметами "Максим". Їхнє основне завдання - патрулювання території та оперативне реагування на ворожі повітряні цілі, що становлять загрозу. У підрозділі служать жінки різного віку та професій. Вони поєднують бойову діяльність із повсякденним життям, роботою та сімейними обов'язками. Чергують доброволиці за графіком доба-три. - Через те, що у більшості з них є діти, вони не можуть повноцінно долучитися до ЗСУ. Але вони вмотивовані й таким чином роблять усе, щоб внести свою частку в захист країни, - наголошує Верлатий. - Багато дівчат, які доєднуються до підрозділу, проходять курс молодого бійця, починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - в основному сухопутка або Нацгвардія. І ця тенденція тільки зростає. Сьогодні навіть у Покровську є дівчата, які виконують завдання по забезпеченню обладнання другої лінії оборони. Вони зголосилися піти добровольцями. Щоб вступити у підрозділ, найголовніше - бажання й мотивація, пояснює начальник штабу. А також - не мати відкритої карної справи й важких психічних захворювань. Починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - Усе підтягується. Наприклад, "Валькірія" уже кулемет сама споряджає. У нас немає проблем з тим, щоб людина не дійшла до виконання завдань. Ніхто не перегружає, колектив завжди може допомогти, - додає Андрій Верлатий. - Але це звичайна служба. Єдине, що ви йдете не в казарму, а можете повернутися до своєї сімʼї. Також у підрозділі служать чоловіки, яких демобілізували. Це переважно бійці з пораненнями чи ампутаціями, які не можуть виконувати бойові завдання. Однак вони вмотивовані продовжувати захищати країну добровільно. Андрій Верлатий розповідає, що волонтери й територіальна громада підтримують підрозділ, зокрема допомагають з автівками. - Завдяки співпраці з мером і територіальною громадою, маємо одне з найбільш забезпечених добровольчих формувань в Україні, - наголошує він. - Допомагають також міста-побратими інших країн. Народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк запрошує для навчань закордонних досвідчених інструкторів, зокрема з Франції, які мали десятки виходів в Афганістані, Сирії. Їх дуже важко запросити, але таки вдається. СТРІЛЯТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ Після шикування жінки розходяться. Складають речі у пікап і мінівен, одягають бронежилети, беруть із собою зброю. Зі всією амуніцією доброволиця Лідія із позивним "Булочка" носить цивільний невеликий рюкзак. - Ноутбук сина потрібно занести в ремонт після чергування, - пояснює жінка. Лідія проживає в Бучанському районі. Вона долучилася до підрозділу, коли дізналася про набір у кінний патруль, але цей напрямок ще не був запущений. Замість цього Лідія обрала мобільну вогневу групу, яка спеціалізується на знищенні шахедів. - Я попросилася в групу МВГ - це мобільна вогнева група. Мені тут сподобалося, я тут із початку червня. Основна мотивація - захист країни, - наголошує жінка. - Багато чоловіків зараз йдуть на фронт, і я розумію, що хтось має залишатися тут, підтримувати спокій. Перший досвід поводження зі зброєю був для Лідії складним і хвилюючим. Вона зізнається, що раніше навіть не тримала автомат у руках. - До цього я зброї ніколи в руках не тримала. Коли вперше взяла автомат, руки трусилися, серце калатало. Навіть жартували, що мене до дерева прив'язати треба, щоб я не впала. Це було страшно, адже це не іграшка, - зізнається. - Але згодом я швидко освоїлася. Найбільше запамʼятолося чергування, коли ми виїхали на бойову позицію в поле, а все небо було червоне - шахеди летіли, ракети летіли. Ми були тоді групою, з кулеметом. Я тоді працювала з автоматом. Влучити в шахед складно: він летить зі швидкістю 180 км/год, треба стріляти на випередження, вираховувати траєкторію. Лідія не боялася за себе, проте хвилювалася, щоб усі цілі знищили й вони не могли завдати шкоди. - Страх був за те, що він може прилетіти в цивільний будинок, у дитячий садочок чи в лікарню. Ми не могли цього допустити, - каже вона спокійно і впевнено. - Наш командир казав, що у жінок є сильний інстинкт оберігання, і саме це стало основою для створення підрозділу. Мої діти у мене під захистом Нічні чергування також уже увійшли у звичку. Після служби жінка повертається до повсякденних справ. - Спочатку це важко, але організм адаптується. Головне - дотримуватися зміни: доба через три. Три доби вдома я сплю спокійно, міцно, - розказує доброволиця. - Але тут, на чергуванні, я постійно у бойовій готовності. "Булочка" виховує чотирьох дітей, наймолодшому - сім років, а найстаршому - сімнадцять. Діти звикли до її служби і підтримують її вибір. Вони пишаються тим, що їхня мама військова. - Мені з дитинства подобалася військова справа, тут є дисципліна, - говорить Лідія і наостанок додає, - Коли я на чергуванні, то відчуваю, що мої діти у мене під захистом. "ЗМОЖУ ДАТИ ВІДСІЧ" У сосновому лісі спокій порушують лише рівномірні кроки та стишені голоси. Перед чергуванням "Бучанські відьми" пройдуть чергове навчання зі злагодженості. Інструктор підпалює цигарку й чекає, поки жінки зберуться. - Перевірте, щоб в автоматах немає патронів, - дає вказівки з техніки безпеки він. Це - меткий чоловік низького зросту у темних тактичних окулярах. На підборіддя опустив чорний баф. Імені не називає та просить не фотографувати. Жінки стають рівним строєм, уважно слухаючи інструктора. Усі вдягнені в камуфляж, перед собою тримають зброю, на бронежилетах видніються шеврони. За ними простягається густий ліс, крізь який пробивається сонячне світло. Прохолодне повітря наповнене запахом хвої й свіжої землі. Кроки відлунюють глухо. У тиші чути, як клацає зброя. Між деревами вириті окопи й капоніри, височіють земляні насипи. - Готуємося! Зброю на огляд! - віддає команди інструктор. - Пусто! - відповідають жінки по черзі, виходячи зі строю, щоб перевірити автомати. Коли хтось збивається чи робить щось не так - група починає все знову. На полігоні встановили модульні будинки, лазню й кухню. Із коминів повільно клубочиться дим, зникаючи на сонці. Кілька будинків поставили колом, щоб вийшов внутрішній дворик. Там розмістили склад, накриття для дров, місце для відпочинку. Біля модулів поставили старі мʼякі крісла, столи й лавки. Подекуди імпровізовані ґанки прикрили покривалами, щоб не задувало холодне повітря. Нових завдань, гріючись на сонці, чекає мешканка Гостомеля Світлана. Вона лише нещодавно приєдналася до "Бучанських відьом". Жінка розповідає, що хотіла вступити до війська до Великої війни. Працює менеджеркою з обліку й поєднує постійну роботу зі службою. Якщо чергування припадає на робочий день, то колеги її підміняють. - Я побачила в інтернеті про підрозділ, побачила "Валькірію", Валентину, і вона мене дуже надихнула, - говорить Світлана, посміхаючись очима. - Думаю, якщо не можу бути на передовій, то хоча б тут можу допомогти. Хлопцям і дівчатам, які зараз на передовій, дуже складно, бо ворог наступає. Якщо, не дай Боже, знов на нас підуть з Білорусі, то я хоч буду знать, що зможу дати якусь відсіч і захистити людей. З кожним днем стаю сильнішою Під час чергувань Світлана виконує наземне патрулювання. У підрозділі є кулеметники, однак у разі необхідності вона може збити ціль з автомата. - Ми тренувалися стріляти по гелевому шарику, який піднімали на нитці. Він рухається від вітру, і ти вчишся влучати в рухому ціль. У мене вийшло з першого разу! Тут можна і жити, і спати. У нас є кухня - готують борщі, супи, плов, макарони. Є польова лазня, яку, за потреби, можна розтопити. Хоча це трапляється рідко, в основному влітку, - зазначає вона. - Під час чергувань намагаємося навчатися чомусь новому: стріляти, бігати, проходити смугу перешкод. Іноді буває фізично важко. Я до служби не тренувалася, але зараз відчуваю, що з кожним днем стаю сильнішою. Після огляду зброї доброволиці групою мають обстежити територію. Стають у пари, прикриваючи одна одну зі спини. Військові імітують пересування в бойовій обстановці. Усі сконцентровані, крокують злагоджено. Лише час від часу жінки тихо сміються, жартуючи між собою. Тепер інструктор дає команду штурмувати ворожі позиції. Жінки групою розходяться по лісу. Ступають тихо й обережно, лише чути поодинокий тріск сухих гілок під важкими чоботами. Олена "Акума" у спорядженні й касці підходить до ворожого окопу - її прикриває посестра. Напарниця кидає гранату в окоп. Потім Олена стає на коліно, прицілюючись із автомата. Жінки захоплюють ворожого командира. - Рухаємося тихо, - коментує тренер. "БОЙОВІ ВІДЬМИ" У перерві дівчата годують цуценят, що живуть тут, на позиції. Доброволиця Валентина "Валькірія" нахиляється до одного, простягаючи руку. Цуценя піднімається на задні лапи, легенько торкаючись її долоні. Валентині 51 рік. Якось вона дізналася про набір жінок до мобільної вогневої групи. І ось уже пʼять місяців служить у підрозділі. Валентина - ветеринарний лікар за освітою. Але вирішила змінити своє життя і присвятити себе захисту країни. - Навчаюся зараз володіти зброєю, кулеметами. Ми всі чергуємо, - розповідає жінка. - Зараз покинула роботу і зосередилася на вивченні тактичної медицини. Усе своє життя присвячую нашому підрозділу. Ми всі змінилися, бо змінилися реалії. Просто займатися своїм повсякденним життям не вийде, бо воно залежить від того, як хлопці стоять і боронять наші рубежі. Але у бійців залишилися тут сімʼї, діти, а сюди долітає ця св*лота, ці шахеди. Тому комусь потрібно тут стояти. До Великої війни Валентина жила звичайним життям, але російська окупація її селища змінила все. Вона з родиною пробула в окупації близько трьох тижнів. - Цього було достатньо, щоб побачити і почути всі жахи. Ми знали, що твориться в Бучі, що відбуваються розстріли, вбивають чоловіків і навіть дітей. Чекали, що і до нас прийдуть, бо їх було багато, - згадує "Валькірія" початок повномасштабного вторгнення. - Колони техніки йшли по нашому селищу. Ми не знали, що робити. Була тривожна валізка, запаси води, але сиділи, як жертви. У Валентини троє дітей. Через їхній будинок літали ворожі снаряди. У середині березня родина вирішила виїжджати. На шляху вони бачили зруйновані будинки, підбиту техніку та загиблих. - Ми їхали через два блокпости. Це було в середині березня, надворі -10, а навколо горіли будинки. Дитина бачила загиблих, але, здається, пам'ять стерла ці моменти. Тоді було дуже страшно. Ми бачили наших хлопців, яких було зовсім мало. Це не було так, як зараз - великі підрозділи. Там стояли по п'ятеро, по троє, хто у формі, хто в цивільному, - говорить вона здавленим від сліз голосом. - Нас їхало восьмеро в одній машині, з нами була собака. Ми взяли мінімум речей - більше забирали живих. Того дня нам пощастило: нашу колону не обстріляли, хоча ми проїжджали через два ворожих блокпости. Валентина зупиняє розповідь, щоб перевести подих від важких спогадів і зізнається, що після таких подій її життя змінилося назавжди. Пізніше вона вирішила долучитись до "Бучанських відьом", щоб захищати свою громаду. Командир дає наказ, орієнтири - і ми працюємо - Ми працюємо на чергуваннях, у темну пору доби виявляємо цілі акустично та за допомогою планшетів. Видно, як дрони підлітають, їхню швидкість і напрямок. Командир дає наказ, орієнтири, і ми працюємо, - пояснює "Валькірія". - Під час мого чергування таких випадків не було, але дівчатка, які були до нас, змогли збити три шахеди. Вони, мабуть, дізналися, що у нас тут такі підрозділи - такі "відьми", і тепер часто облітають нас. Назва "Бучанські відьми" виникла з перших днів існування підрозділу. Однією з перших жінок у групі була власниця шеврону із зображенням відьми. Їхній екіпаж стали називати "бойовими відьмами", а згодом ця назва поширилася на весь підрозділ. - Мої перші тренування далися важко. Жара, ми в броніках і зі зброєю. Треба було бігти по колоді, під якою прірва, - із посмішкою ділиться Валентина. - Інструктор допоміг, то я раз-другий - а потім: "Давайте ще". Зараз уже спокійно виконую завдання. Навчаємося на кожній ділянці, а сьогодні з групою буду як командир і працюватиму на планшеті. Є на чергуванні кулеметниця, помічник кулеметника, охорона периметру. У нічний час є людина, яка керує ліхтарями для моніторингу неба. ФЕЄРВЕРКИ І ПАНІЧНИЙ СТРАХ Після перерви жінки вирушають на вогневу позицію. Закидують у пікап спорядження, перевіряють на справність кулемет. Залазять у кузов, і як тільки той рушає - міцно тримаються руками за борти. Мотор пікапа працює гучно. Кузов хитається на дорозі. Раптом авто різко зупиняється, здіймаючи пісок і пил. Навколо розкинулось сухе й потріскане поле. Жінки швидко збирають кулемет, заливають всередину воду й заряджають набої. Помічниця кулеметниці Олена "Акума" розповідає про використання кулемета "Максим". - Кулемет "Максим" було створено у 1883 році, модернізовано у 1910 році, і зараз у нас зразок саме цього року. Це архаїчна зброя, але вона потужна, страшна і зла. Навіть наш президент відзначав, що мобільні вогневі групи, які використовують цю зброю, дуже ефективні, - говорить вона, зничуючи плечима. - Ми маємо дешеве знаряддя, яке може знищувати шахеди. Адже збивати їх ракетами Раtrіоt невигідно, це все одно що айфоном цвяхи забивати. Прицільна дальність кулемета становить до 1 км, ефективна - до 3 км. Швидкість пострілу - понад 600 куль за хвилину. Завдяки охолодженню водою "Максим" може стріляти майже безперервно. Проте Олена визнає, що використовувати цю зброю складно через її вагу, яка становить 27 кг без води, і ще більше - із водяним охолодженням. - Кулемет важкий, його доводиться переносити вдвох. Ми виїжджаємо на позиції, і вже на місці збираємо його, бо турель не витримала б наших доріг, - пояснює "Акума". - Ми переміщаємося по полях, по ямах, часто на великій швидкості. Робота мобільних вогневих груп передбачає оперативну реакцію на загрози. Групи не виїжджають на кожну повітряну тривогу чи ракетну небезпеку, оскільки їхнє завдання - збивати дрони. - Виявлено ворожу ціль! - голос командирки звучить різко, і військові швидко займають позиції. Рудоволоса військова повертає кулемет. "Акума" на платформі підводиться, щоб підстрахувати, а "Валькірія" біля пікапу моніторить інформацію у планшеті. - По виявленій цілі три корпуси вперед безперервним - вогонь! - постріл кулемета розрізає повітря, залишаючи сліди диму у повітрі. Після "знищення" цілі жінки розбирають зброю. Кулеметниця Тетяна зі співзвучним позивним "Таяна" важко дихаючи злазить з кузова авто. У бронежилеті працювати важко, зізнається, бо він не адаптований під жіноче тіло й важкий. Тому час від часу жінка припіднімає його, щоб зняти напругу. "Таяна" родом з Ірпеня, де й застала початок повномасштабного вторгнення. У підрозділі "Бучанські відьми" вона вже понад п'ять місяців. - Моя мотивація долучитися до підрозділу - це перемога. У мене діти живуть за кордоном через війну. Загинув чоловік, брат чоловіка, а мій племінник зник безвісти. Через усі переживання у матері стався інфаркт, і вона також померла&hеllір; - розповідає вона швидко, щоб приховати емоції. - Моє житло зруйнували на початку повномасштабного вторгнення, і я була змушена відправити дітей за кордон. Вони вже два з половиною роки там, і повернутися зможуть тільки після перемоги. Тому для мене перемога - це головне. На початку повномасштабного вторгнення з родиною вона перебувала всього за сто метрів від блокпоста "Жираф". Ховалися в офісному приміщенні, і в один із днів росіяни вдарили по цій будівлі. - Я собою прикривала дітей. У мене була тільки одна думка&hеllір; щоб діти не злякалися, коли будуть скидати моє тіло з себе. Я віддавала собі звіт, що можу більше не вийти, але моє головне завдання було, щоб діти залишилися живими, - каже вона. - Для дітей війна - це величезна психологічна травма. Коли ми опинилися в Іспанії, там у середині березня було національне свято. Вони запускали феєрверки безперервно. Але мої діти через пережите ховалися між ліжком і стінкою. Це був панічний страх. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною Тетяна вивезла дітей, але у квітні 2022 року повернулася в Україну, щоб після деокупації Ірпеня та Бучі допомагати відновлювати міста. Спершу почала волонтерити, очолювала громадську організацію, яка допомагала родинам захисників і загиблих військових. - Війна пройшла по мені дуже боляче, але це тільки зміцнило моє бажання діяти. Після обстрілу в Костянтинівці, де я була волонтеркою, зрозуміла, що просто бути в тилу для мене недостатньо. Коли дізналася, що "Бучанські відьми" набирають дівчат, одразу зателефонувала. Пройшла співбесіду, підписала контракт - і тепер я тут. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною. Всі дівчата тут більше, ніж сестри. Ми робимо важливу роботу: збиваємо шахеди, які несуть із собою біль і руйнування. Я не хочу, щоб вони приносили більше страждань. Ситуація на фронті зараз критична, каже наостанок "Таяна". - Боюсь, це не закінчиться швидко. Ми не віддамо їм своє, а вони не зупиняться на тому, що взяли, - пояснює доброволиця. - Для багатьох війна закінчилася. Я коли прийшла у підрозділ, то мала основну роботу, а добові чергувала тут. Від багатьох людей чула: "А нащо воно тобі треба?" або "Це твоє хобі - воно заважає". Ну якщо це моє хобі, то давайте всі такі, як я, кинемо його й побачимо, де ми будемо? Військові обережно зістрибують із платформи, прикривши брезентом кулемет. Завершився черговий день підготовки. У полі запанувала звична тиша. Лише на дорогах видно сліди від коліс. Військові збираються, піднімають з сухої трави рюкзаки, а вкритий пилом пікап чекає на наступний виїзд.

На Київщині працює унікальний підрозділ протиповітряної оборони, де більшість добровольців - жінки. Їх називають "Бучанськими відьмами". Вони проходять бойову підготовку, освоюють кулемети, працюють у мобільних вогневих групах і виходять на нічні чергування. Їхня ціль - дрони-камікадзе. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на чергуванні підрозділу й поспілкувалася з доброволицями. Дізналася їхні історії, як вони вчаться збивати ворожі дрони і чому вирішили долучитися до "Бучанських відьом". ДОБРОВОЛИЦІ Біля штабу на світанку добровольці Бучанського ДФТГ збираються разом. Поки чекають командира - пʼють каву, спілкуються, виносять у двір важкі рюкзаки. Нова група готується заступити на добове чергування. Більшість військових тут - жінки. На плацу за штабом всі збираються на шикування. Одягнені у піксель, теплі шапки або кепки, добровольці стають у дві шеренги. Обличчя стомлені, але зосереджені. Про поточну ситуацію розповідає начальник штабу Бучанського ДФТГ полковник Андрій Верлатий - статний чоловік із суворим поглядом. Сьогодні він відʼїжджає на фронт, тому має обмаль часу. - На сьогоднішній день у підрозділі 150 осіб, із них 93 - жінки, близько 12 - чоловіки. Інші посади поки що вакантні, тому зараз ми проводимо доукомплектацію особового складу, - розповідає після шикування Верлатий. - Основна маса нових заявок - це жінки. Я розумію, що з огляду на підвищення мобілізаційних заходів в Україні, у нашому підрозділі, можливо, невдовзі всі 100% особового складу становитимуть жінки. Підрозділ Бучанського ДФТГ був сформований після початку повномасштабного вторгнення. На початку у його складі переважали чоловіки. - У той час ми фактично мали дві повні роти особового складу, і це все були чоловіки. Наразі всі чоловіки, які були в добровольчому формуванні, несуть службу в різних підрозділах ЗСУ та з честю виконують свої завдання, - підкреслив начальник штабу. - Частина бере участь у заходах протиповітряної оборони. За весь час існування нашого підрозділу ми збили сім шахедів: три чорних і чотири білих. Варто зазначити, що три з цих дронів були знищені жіночими або спільно з жіночими групами. Для виконання завдань "Бучанські відьми" використовують мобільні вогневі точки - пікапи, оснащені кулеметами "Максим". Їхнє основне завдання - патрулювання території та оперативне реагування на ворожі повітряні цілі, що становлять загрозу. У підрозділі служать жінки різного віку та професій. Вони поєднують бойову діяльність із повсякденним життям, роботою та сімейними обов'язками. Чергують доброволиці за графіком доба-три. - Через те, що у більшості з них є діти, вони не можуть повноцінно долучитися до ЗСУ. Але вони вмотивовані й таким чином роблять усе, щоб внести свою частку в захист країни, - наголошує Верлатий. - Багато дівчат, які доєднуються до підрозділу, проходять курс молодого бійця, починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - в основному сухопутка або Нацгвардія. І ця тенденція тільки зростає. Сьогодні навіть у Покровську є дівчата, які виконують завдання по забезпеченню обладнання другої лінії оборони. Вони зголосилися піти добровольцями. Щоб вступити у підрозділ, найголовніше - бажання й мотивація, пояснює начальник штабу. А також - не мати відкритої карної справи й важких психічних захворювань. Починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - Усе підтягується. Наприклад, "Валькірія" уже кулемет сама споряджає. У нас немає проблем з тим, щоб людина не дійшла до виконання завдань. Ніхто не перегружає, колектив завжди може допомогти, - додає Андрій Верлатий. - Але це звичайна служба. Єдине, що ви йдете не в казарму, а можете повернутися до своєї сімʼї. Також у підрозділі служать чоловіки, яких демобілізували. Це переважно бійці з пораненнями чи ампутаціями, які не можуть виконувати бойові завдання. Однак вони вмотивовані продовжувати захищати країну добровільно. Андрій Верлатий розповідає, що волонтери й територіальна громада підтримують підрозділ, зокрема допомагають з автівками. - Завдяки співпраці з мером і територіальною громадою, маємо одне з найбільш забезпечених добровольчих формувань в Україні, - наголошує він. - Допомагають також міста-побратими інших країн. Народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк запрошує для навчань закордонних досвідчених інструкторів, зокрема з Франції, які мали десятки виходів в Афганістані, Сирії. Їх дуже важко запросити, але таки вдається. СТРІЛЯТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ Після шикування жінки розходяться. Складають речі у пікап і мінівен, одягають бронежилети, беруть із собою зброю. Зі всією амуніцією доброволиця Лідія із позивним "Булочка" носить цивільний невеликий рюкзак. - Ноутбук сина потрібно занести в ремонт після чергування, - пояснює жінка. Лідія проживає в Бучанському районі. Вона долучилася до підрозділу, коли дізналася про набір у кінний патруль, але цей напрямок ще не був запущений. Замість цього Лідія обрала мобільну вогневу групу, яка спеціалізується на знищенні шахедів. - Я попросилася в групу МВГ - це мобільна вогнева група. Мені тут сподобалося, я тут із початку червня. Основна мотивація - захист країни, - наголошує жінка. - Багато чоловіків зараз йдуть на фронт, і я розумію, що хтось має залишатися тут, підтримувати спокій. Перший досвід поводження зі зброєю був для Лідії складним і хвилюючим. Вона зізнається, що раніше навіть не тримала автомат у руках. - До цього я зброї ніколи в руках не тримала. Коли вперше взяла автомат, руки трусилися, серце калатало. Навіть жартували, що мене до дерева прив'язати треба, щоб я не впала. Це було страшно, адже це не іграшка, - зізнається. - Але згодом я швидко освоїлася. Найбільше запамʼятолося чергування, коли ми виїхали на бойову позицію в поле, а все небо було червоне - шахеди летіли, ракети летіли. Ми були тоді групою, з кулеметом. Я тоді працювала з автоматом. Влучити в шахед складно: він летить зі швидкістю 180 км/год, треба стріляти на випередження, вираховувати траєкторію. Лідія не боялася за себе, проте хвилювалася, щоб усі цілі знищили й вони не могли завдати шкоди. - Страх був за те, що він може прилетіти в цивільний будинок, у дитячий садочок чи в лікарню. Ми не могли цього допустити, - каже вона спокійно і впевнено. - Наш командир казав, що у жінок є сильний інстинкт оберігання, і саме це стало основою для створення підрозділу. Мої діти у мене під захистом Нічні чергування також уже увійшли у звичку. Після служби жінка повертається до повсякденних справ. - Спочатку це важко, але організм адаптується. Головне - дотримуватися зміни: доба через три. Три доби вдома я сплю спокійно, міцно, - розказує доброволиця. - Але тут, на чергуванні, я постійно у бойовій готовності. "Булочка" виховує чотирьох дітей, наймолодшому - сім років, а найстаршому - сімнадцять. Діти звикли до її служби і підтримують її вибір. Вони пишаються тим, що їхня мама військова. - Мені з дитинства подобалася військова справа, тут є дисципліна, - говорить Лідія і наостанок додає, - Коли я на чергуванні, то відчуваю, що мої діти у мене під захистом. "ЗМОЖУ ДАТИ ВІДСІЧ" У сосновому лісі спокій порушують лише рівномірні кроки та стишені голоси. Перед чергуванням "Бучанські відьми" пройдуть чергове навчання зі злагодженості. Інструктор підпалює цигарку й чекає, поки жінки зберуться. - Перевірте, щоб в автоматах немає патронів, - дає вказівки з техніки безпеки він. Це - меткий чоловік низького зросту у темних тактичних окулярах. На підборіддя опустив чорний баф. Імені не називає та просить не фотографувати. Жінки стають рівним строєм, уважно слухаючи інструктора. Усі вдягнені в камуфляж, перед собою тримають зброю, на бронежилетах видніються шеврони. За ними простягається густий ліс, крізь який пробивається сонячне світло. Прохолодне повітря наповнене запахом хвої й свіжої землі. Кроки відлунюють глухо. У тиші чути, як клацає зброя. Між деревами вириті окопи й капоніри, височіють земляні насипи. - Готуємося! Зброю на огляд! - віддає команди інструктор. - Пусто! - відповідають жінки по черзі, виходячи зі строю, щоб перевірити автомати. Коли хтось збивається чи робить щось не так - група починає все знову. На полігоні встановили модульні будинки, лазню й кухню. Із коминів повільно клубочиться дим, зникаючи на сонці. Кілька будинків поставили колом, щоб вийшов внутрішній дворик. Там розмістили склад, накриття для дров, місце для відпочинку. Біля модулів поставили старі мʼякі крісла, столи й лавки. Подекуди імпровізовані ґанки прикрили покривалами, щоб не задувало холодне повітря. Нових завдань, гріючись на сонці, чекає мешканка Гостомеля Світлана. Вона лише нещодавно приєдналася до "Бучанських відьом". Жінка розповідає, що хотіла вступити до війська до Великої війни. Працює менеджеркою з обліку й поєднує постійну роботу зі службою. Якщо чергування припадає на робочий день, то колеги її підміняють. - Я побачила в інтернеті про підрозділ, побачила "Валькірію", Валентину, і вона мене дуже надихнула, - говорить Світлана, посміхаючись очима. - Думаю, якщо не можу бути на передовій, то хоча б тут можу допомогти. Хлопцям і дівчатам, які зараз на передовій, дуже складно, бо ворог наступає. Якщо, не дай Боже, знов на нас підуть з Білорусі, то я хоч буду знать, що зможу дати якусь відсіч і захистити людей. З кожним днем стаю сильнішою Під час чергувань Світлана виконує наземне патрулювання. У підрозділі є кулеметники, однак у разі необхідності вона може збити ціль з автомата. - Ми тренувалися стріляти по гелевому шарику, який піднімали на нитці. Він рухається від вітру, і ти вчишся влучати в рухому ціль. У мене вийшло з першого разу! Тут можна і жити, і спати. У нас є кухня - готують борщі, супи, плов, макарони. Є польова лазня, яку, за потреби, можна розтопити. Хоча це трапляється рідко, в основному влітку, - зазначає вона. - Під час чергувань намагаємося навчатися чомусь новому: стріляти, бігати, проходити смугу перешкод. Іноді буває фізично важко. Я до служби не тренувалася, але зараз відчуваю, що з кожним днем стаю сильнішою. Після огляду зброї доброволиці групою мають обстежити територію. Стають у пари, прикриваючи одна одну зі спини. Військові імітують пересування в бойовій обстановці. Усі сконцентровані, крокують злагоджено. Лише час від часу жінки тихо сміються, жартуючи між собою. Тепер інструктор дає команду штурмувати ворожі позиції. Жінки групою розходяться по лісу. Ступають тихо й обережно, лише чути поодинокий тріск сухих гілок під важкими чоботами. Олена "Акума" у спорядженні й касці підходить до ворожого окопу - її прикриває посестра. Напарниця кидає гранату в окоп. Потім Олена стає на коліно, прицілюючись із автомата. Жінки захоплюють ворожого командира. - Рухаємося тихо, - коментує тренер. "БОЙОВІ ВІДЬМИ" У перерві дівчата годують цуценят, що живуть тут, на позиції. Доброволиця Валентина "Валькірія" нахиляється до одного, простягаючи руку. Цуценя піднімається на задні лапи, легенько торкаючись її долоні. Валентині 51 рік. Якось вона дізналася про набір жінок до мобільної вогневої групи. І ось уже пʼять місяців служить у підрозділі. Валентина - ветеринарний лікар за освітою. Але вирішила змінити своє життя і присвятити себе захисту країни. - Навчаюся зараз володіти зброєю, кулеметами. Ми всі чергуємо, - розповідає жінка. - Зараз покинула роботу і зосередилася на вивченні тактичної медицини. Усе своє життя присвячую нашому підрозділу. Ми всі змінилися, бо змінилися реалії. Просто займатися своїм повсякденним життям не вийде, бо воно залежить від того, як хлопці стоять і боронять наші рубежі. Але у бійців залишилися тут сімʼї, діти, а сюди долітає ця св*лота, ці шахеди. Тому комусь потрібно тут стояти. До Великої війни Валентина жила звичайним життям, але російська окупація її селища змінила все. Вона з родиною пробула в окупації близько трьох тижнів. - Цього було достатньо, щоб побачити і почути всі жахи. Ми знали, що твориться в Бучі, що відбуваються розстріли, вбивають чоловіків і навіть дітей. Чекали, що і до нас прийдуть, бо їх було багато, - згадує "Валькірія" початок повномасштабного вторгнення. - Колони техніки йшли по нашому селищу. Ми не знали, що робити. Була тривожна валізка, запаси води, але сиділи, як жертви. У Валентини троє дітей. Через їхній будинок літали ворожі снаряди. У середині березня родина вирішила виїжджати. На шляху вони бачили зруйновані будинки, підбиту техніку та загиблих. - Ми їхали через два блокпости. Це було в середині березня, надворі -10, а навколо горіли будинки. Дитина бачила загиблих, але, здається, пам'ять стерла ці моменти. Тоді було дуже страшно. Ми бачили наших хлопців, яких було зовсім мало. Це не було так, як зараз - великі підрозділи. Там стояли по п'ятеро, по троє, хто у формі, хто в цивільному, - говорить вона здавленим від сліз голосом. - Нас їхало восьмеро в одній машині, з нами була собака. Ми взяли мінімум речей - більше забирали живих. Того дня нам пощастило: нашу колону не обстріляли, хоча ми проїжджали через два ворожих блокпости. Валентина зупиняє розповідь, щоб перевести подих від важких спогадів і зізнається, що після таких подій її життя змінилося назавжди. Пізніше вона вирішила долучитись до "Бучанських відьом", щоб захищати свою громаду. Командир дає наказ, орієнтири - і ми працюємо - Ми працюємо на чергуваннях, у темну пору доби виявляємо цілі акустично та за допомогою планшетів. Видно, як дрони підлітають, їхню швидкість і напрямок. Командир дає наказ, орієнтири, і ми працюємо, - пояснює "Валькірія". - Під час мого чергування таких випадків не було, але дівчатка, які були до нас, змогли збити три шахеди. Вони, мабуть, дізналися, що у нас тут такі підрозділи - такі "відьми", і тепер часто облітають нас. Назва "Бучанські відьми" виникла з перших днів існування підрозділу. Однією з перших жінок у групі була власниця шеврону із зображенням відьми. Їхній екіпаж стали називати "бойовими відьмами", а згодом ця назва поширилася на весь підрозділ. - Мої перші тренування далися важко. Жара, ми в броніках і зі зброєю. Треба було бігти по колоді, під якою прірва, - із посмішкою ділиться Валентина. - Інструктор допоміг, то я раз-другий - а потім: "Давайте ще". Зараз уже спокійно виконую завдання. Навчаємося на кожній ділянці, а сьогодні з групою буду як командир і працюватиму на планшеті. Є на чергуванні кулеметниця, помічник кулеметника, охорона периметру. У нічний час є людина, яка керує ліхтарями для моніторингу неба. ФЕЄРВЕРКИ І ПАНІЧНИЙ СТРАХ Після перерви жінки вирушають на вогневу позицію. Закидують у пікап спорядження, перевіряють на справність кулемет. Залазять у кузов, і як тільки той рушає - міцно тримаються руками за борти. Мотор пікапа працює гучно. Кузов хитається на дорозі. Раптом авто різко зупиняється, здіймаючи пісок і пил. Навколо розкинулось сухе й потріскане поле. Жінки швидко збирають кулемет, заливають всередину воду й заряджають набої. Помічниця кулеметниці Олена "Акума" розповідає про використання кулемета "Максим". - Кулемет "Максим" було створено у 1883 році, модернізовано у 1910 році, і зараз у нас зразок саме цього року. Це архаїчна зброя, але вона потужна, страшна і зла. Навіть наш президент відзначав, що мобільні вогневі групи, які використовують цю зброю, дуже ефективні, - говорить вона, зничуючи плечима. - Ми маємо дешеве знаряддя, яке може знищувати шахеди. Адже збивати їх ракетами Раtrіоt невигідно, це все одно що айфоном цвяхи забивати. Прицільна дальність кулемета становить до 1 км, ефективна - до 3 км. Швидкість пострілу - понад 600 куль за хвилину. Завдяки охолодженню водою "Максим" може стріляти майже безперервно. Проте Олена визнає, що використовувати цю зброю складно через її вагу, яка становить 27 кг без води, і ще більше - із водяним охолодженням. - Кулемет важкий, його доводиться переносити вдвох. Ми виїжджаємо на позиції, і вже на місці збираємо його, бо турель не витримала б наших доріг, - пояснює "Акума". - Ми переміщаємося по полях, по ямах, часто на великій швидкості. Робота мобільних вогневих груп передбачає оперативну реакцію на загрози. Групи не виїжджають на кожну повітряну тривогу чи ракетну небезпеку, оскільки їхнє завдання - збивати дрони. - Виявлено ворожу ціль! - голос командирки звучить різко, і військові швидко займають позиції. Рудоволоса військова повертає кулемет. "Акума" на платформі підводиться, щоб підстрахувати, а "Валькірія" біля пікапу моніторить інформацію у планшеті. - По виявленій цілі три корпуси вперед безперервним - вогонь! - постріл кулемета розрізає повітря, залишаючи сліди диму у повітрі. Після "знищення" цілі жінки розбирають зброю. Кулеметниця Тетяна зі співзвучним позивним "Таяна" важко дихаючи злазить з кузова авто. У бронежилеті працювати важко, зізнається, бо він не адаптований під жіноче тіло й важкий. Тому час від часу жінка припіднімає його, щоб зняти напругу. "Таяна" родом з Ірпеня, де й застала початок повномасштабного вторгнення. У підрозділі "Бучанські відьми" вона вже понад п'ять місяців. - Моя мотивація долучитися до підрозділу - це перемога. У мене діти живуть за кордоном через війну. Загинув чоловік, брат чоловіка, а мій племінник зник безвісти. Через усі переживання у матері стався інфаркт, і вона також померла&hеllір; - розповідає вона швидко, щоб приховати емоції. - Моє житло зруйнували на початку повномасштабного вторгнення, і я була змушена відправити дітей за кордон. Вони вже два з половиною роки там, і повернутися зможуть тільки після перемоги. Тому для мене перемога - це головне. На початку повномасштабного вторгнення з родиною вона перебувала всього за сто метрів від блокпоста "Жираф". Ховалися в офісному приміщенні, і в один із днів росіяни вдарили по цій будівлі. - Я собою прикривала дітей. У мене була тільки одна думка&hеllір; щоб діти не злякалися, коли будуть скидати моє тіло з себе. Я віддавала собі звіт, що можу більше не вийти, але моє головне завдання було, щоб діти залишилися живими, - каже вона. - Для дітей війна - це величезна психологічна травма. Коли ми опинилися в Іспанії, там у середині березня було національне свято. Вони запускали феєрверки безперервно. Але мої діти через пережите ховалися між ліжком і стінкою. Це був панічний страх. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною Тетяна вивезла дітей, але у квітні 2022 року повернулася в Україну, щоб після деокупації Ірпеня та Бучі допомагати відновлювати міста. Спершу почала волонтерити, очолювала громадську організацію, яка допомагала родинам захисників і загиблих військових. - Війна пройшла по мені дуже боляче, але це тільки зміцнило моє бажання діяти. Після обстрілу в Костянтинівці, де я була волонтеркою, зрозуміла, що просто бути в тилу для мене недостатньо. Коли дізналася, що "Бучанські відьми" набирають дівчат, одразу зателефонувала. Пройшла співбесіду, підписала контракт - і тепер я тут. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною. Всі дівчата тут більше, ніж сестри. Ми робимо важливу роботу: збиваємо шахеди, які несуть із собою біль і руйнування. Я не хочу, щоб вони приносили більше страждань. Ситуація на фронті зараз критична, каже наостанок "Таяна". - Боюсь, це не закінчиться швидко. Ми не віддамо їм своє, а вони не зупиняться на тому, що взяли, - пояснює доброволиця. - Для багатьох війна закінчилася. Я коли прийшла у підрозділ, то мала основну роботу, а добові чергувала тут. Від багатьох людей чула: "А нащо воно тобі треба?" або "Це твоє хобі - воно заважає". Ну якщо це моє хобі, то давайте всі такі, як я, кинемо його й побачимо, де ми будемо? Військові обережно зістрибують із платформи, прикривши брезентом кулемет. Завершився черговий день підготовки. У полі запанувала звична тиша. Лише на дорогах видно сліди від коліс. Військові збираються, піднімають з сухої трави рюкзаки, а вкритий пилом пікап чекає на наступний виїзд.

1. Якщо Сирія — точно не моя тема, то можу чесно сказати, що багато в чому розуміюся на грузинських подіях. Моя зацікавленість почалася давно, а у 2016-му я звернувся до Міхеїла Саакашвілі про написання книжки. Ця книжка — не стільки його біографія, скільки історія боротьби за відновлення Грузії, про те, що вдалося, а що ні. Книжка стала результатом 20 годин розмов на диктофон. Було ще, думаю, у три рази більше розмов із ним та членами команди не під запис. Було півтора десятка мандрівок Грузією та ще одна книжка - "12 розмов про Грузію". Серед співрозмовників — діячі культури, спорту, політики. Ковід та війна не дали завершити проєкт книжки про грузинську культуру. 2. Безумовно, усі процеси, які відбуваються сьогодні в Тбілісі та інших містах, базуються на подіях 2012 року, коли Росії вдалося за мовчазної згоди дипломатів США, проводячи агресивне інформаційне втручання у вибори, отримати лояльну до себе, наскільки можливо, грузинську владу. Далі почався швидкий рух до відновлення ще не забутого в Грузії минулого. Одразу було повернуто додому європейських  волонтерів, що викладали в кожній школі англійську мову, відновлено викладання російської, як другої обов'язкової.Повернулися вори в законі. Дрібний криміналітет підняв голову в маленьких містечках і селах. Почався тиск на бізнес. Поліція поступово знову навчилася закривати очі на дрібну злочинність і корупцію, рейтинг Грузії в "дуінг бізнес", звісно, впав, зростання економіки зупинилося, але в цьому питанні все знов змінилося після початку російської агресії в Україну. Читайте також: У Тбілісі мітингарі звели барикади біля парламенту та спалили опудало експремʼєра ІванішвіліДесятки тисяч мігрантів привезли з собою гроші, коштом росіян став зростати туризм, відновилися інвестиції, і, як подарунок з барського плеча — повернулася торгівля з Росією.  Туди поїхали вино та мандарини, а в грузинських магазинах з'явилася молочка з Костроми та ковбаса зі Ставрополя. На жаль, сьогодні полиці супермаркетів у Тбілісі вже наполовину нагадують Ростовські або Краснодарські. "Великий брат" з'явився всюди — книжки, літаки в аеропортах, банківські картки, невидимі ефесбешники на прикордонних постах, які надають поради грузинським прикордонникам. Подібний стиль проходження кордону відчув сам, маючи змогу 40-хвилинних розмов із прикордонником, який після кожної моєї відповіді на питання зникав у таємній кімнаті. Кожна книжка в моїх речах стала предметом детального контролю спеціально викликаної людини.3. У мене багато друзів у Грузії в різних містах. Більшість із них — поза політикою. Однак жоден із них не став на бік уряду, що підробив, як і очікувалося, результати виборів. Усі — на боці народу. Мої книжки видані грузинською мовою. Коли я був у Тбілісі в кінці травня,  я бачив мітинги молоді в Ваке, недалеко від будівлі Тбіліського університету, під прапорами Грузії та Євросоюзу. Я розумів, що європейський вибір для грузинської молоді не має альтернативи. Тоді, у травні,  здавалося, що влада спробує затиснути будь-який спротив. Не вдається. Кількість тих, хто хоче вільної Грузії,  більша, ніж кількість тих, хто готовий на чергові десятиліття російського рабства.Коли грузинам на виборах як рекламу провладної партії показали ролики з розбитими російськими злочинцями українськими містами, коли грузинська влада відверто відмовилася від європейського шляху, залякуючи своїх співгромадян війною у випадку втрати влади "Грузинською мрією", стало зрозуміло, які сценарії готуються. Сьогодні частина держслужбовців виступила на підтримку народу. Частина мовчить. Упевнений, що серед розглянутих бандитською владою сценаріїв є і сценарій великої крові, яка буде пролита на вулиці Руставелі під час знищення барикад та розгону натовпу. Це викличе реакцію у вигляді штурму урядових будівель. Далі може бути звернення падаючої влади по допомогу до Путіна. Чи буде в результаті на вулицях росгвардія або переодягнений у грузинську форму ОМОН, покаже час. Росіянам ще потрібні ресурси для поліцейських операцій у власній країні. Але те, що відлік іде на години та дні, — зрозуміло.Читайте також: "Буде або так, як в Україні, або так, як у Білорусі": Портников про протести в Грузії4. Два українських Майдани, 2004 і 2013-14 років, відрізнялися тим, що перший був проти влади, яка його не очікувала і, в кожному разі, планувала здати позиції новим елітам, другий же був проти тих бандитів, що тримали владу для пограбування країни й готові були все здати росіянам. Два грузинських Майдани відрізняються більше. Перший мав цілеспрямованого лідера, що прагнув влади та змін у країні, яка дійшла до межі самознищення, другий не має одноосібного лідера, але має президентку,  що підтримує опозицію. Але в першому випадку це була справа майже внутрішня, сьогодні мова йде про можливу втрату державності у випадку програшу народу. Це вже не боротьба зі старими елітами за майбутні реформи - це боротьба з російським озброєним авангардом, який атакує державність. Чи це війна? Так, хоч і не така, як в Україні.  І всім грузинам потрібно розуміти, що з ними б'ються військовими методами і їм прийдеться відкласти лозунг "Перемагає любов", який я бачив у травні, і ризикувати життями заради країни, її майбутнього.5. Історія Грузії останніх двохсот п'ятдесяти років — це історія зрад та спротиву, історія використання росіянами гібридних методів впливу, підкупу та тиску, історія зневіри й спустошення,  історія героїзму та підйому. Тому зараз головним питанням тих, хто захищає на проспекті Руставелі минуле та майбутнє вільного народу, є саме системний спротив — тут і розагітування поліцейських, і тиск на моральний стан чиновників, що йдуть проти близьких, і просвітницькі дії для журналістів світових ЗМІ. Відкритість, упевненість у перемозі та системні дії. Влада сама не піде. Ці люди, підготовані ФСБ та ГРУ, впевнений, мають план дій на кожний випадок, але вони смертельно бояться. Нічний розгін демонстрантів, знищення барикад, наметів,  затримання та чергові побої після демонстративного мовчання "космонавтів" — підготовані з Москви дії грузинської влади. Далі тільки взяття під контроль державних будівель може переконати владу піти добровільно. Інакше, на жаль, сценарій "Небесної сотні" і велика кров. І багато хто в Грузії готовий до цього. В країні є люди з досвідом війни в Україні.  Не випадково в лютому 2022 року грузинська влада перешкоджала бійцям майбутнього Грузинського батальйону дістатися України,  тиснула на них, відмовила Україні в постачанні зброї, в тому числі тієї, яку Україна віддала їм у важкі часи 2008 року. В Грузії є і системні організатори, які, впевнений, зараз готують наступний крок у протистоянні, і здатні виграти у Москви. Кожен день все більше поляризує ситуацію. Чим більше заходів опозиції по країні, тим менше ресурсів у влади в столиці, тим більше ймовірність успіху в народу.ДжерелоПро автора. Олександр Красовицький, український видавець, генеральний директор і основний власник видавництва "Фоліо".Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Ви прийшли до нас в такі дні – 20-річчя Помаранчевої Революції, річниця Революції Гідності і фактично також річниця Студентської Революції. Українці завжди восени чомусь протестували. Мені здається, що у нашого з вами покоління не було досвіду поразок. Кожен такий етап закінчувався перемогою: шо Революція на граніті, що Помаранчева Революція.Це правда. Я би сказала навіть ширше. На плечі нашого покоління впав основний тягар відбудови незалежної України із руїн СРСР. Це труд важкий, непомітний, досі погано описаний і зафіксований, що істориками, що письменниками. Ми перехопили з Москви цей дискурс про буцімто "лихі 90-ті", де треба говорити про злидні, де треба знімати якісь суцільні кошмари. Тут є трохи вплив чорнушного радянського кіно і успіху румунської "Нової хвилі", адже українські кінематографісти до 20-х років ХХІ століття потяглися знімати руїни 90-х. Але от з цієї самої руїни 90-х якраз наше покоління країну і витягало, відбудовувало. Станом на початок повномасштабного вторгнення 2022 року виявилося, що таке збудувало і досить таки пристойну, більш-менш обладнану, порівняно з західними сусідами, країну для життя. Тобто це також невидима перемога, з якою ми собі не завжди здаємо право. Але ось ця перемога, наприклад, в мені народила відчуття, що навіть у березні 2022 року у мене не було жодного сумніву, що ми переможемо.І в мене не було. І зараз в мене немає ніколи жодного сумніву. Я це пов'язую з тим, що кожна революція, кожен протест, кожна боротьба у нас закінчувалася перемогою. Я вас пригадую дуже добре на Майдані на початку листопада 1990 року. Вам тоді було 30 років. Ви прийшли з іншими письменниками і ви теж з нами голодували. Це була така ваша одноденна акція голодування. З вами була Соломія Павличко, Ігор Римарук, в інші дні приходили інші письменники. Чи ви пригадуєте, як ви тоді бачили майбутнє? Коли ви сиділи тоді на тих сходинках площі Жовтневої революції, що ви тоді думали? Що нарешті совок кінчається, валиться. Озвучені вимоги студентів, серед яких найперша і найважливіша тоді була не та, котра фігурує сьогодні у Вікіпедії та в усіх джерелах, як ніби головна перемога – "Зняли Масола". Звісно, це теж показово, наочно та красиво. Тут є оцей момент негайності і незабарності. Але там лунали важливіші вимоги, з них найперша — служба українських хлопців в армії виключно в межах української СРСР. Це повернення до законодавства нехай і Радянської України, але 20-х років, тобто доголодоморної України. Тоді боялися українців брати в червону армію, бо українці були зв'язані ще з національно-визвольним рухом, всі були петлюрівці і їм не довіряли. Це вже після Голодомору можна було робити з нами, що завгодно. Але там були дві антиколоніальні вимоги. Перше – це армія, і друге – це "ні" союзному договору. Так, друга головна, бо цим і було спричинено Революцію на граніті. Цілий протест полягав у тому, що нас знову намагалися затягнути в якийсь там оновлений союз, і саме таким, до речі, був сценарій. Про це ми знаємо вже сьогодні, через 25 років, коли було опубліковано переговори Єльцина з Бушем, а потім з Клінтоном. Ми сьогодні можемо оцінити, наскільки був важливим і вирішальним цей внесок. Насправді це був останній студентський рух, який зливається з робітничим. От тоді, коли пішли маршем по Хрещатику вперше на пам'яті живих поколінь не на 7 листопада, "червоний день календаря", гнані раби з портретами вождей чи членів політбюро, а коли пішли студенти з намальованими від руки транспарантами, а київські робітники страйком по Хрещатику на підтримку студентів – ось це був той поворотний момент історії, коли ми ставали на шлях Польщі, де роком раніше, у 1989 році всі знаємо, що відбулося, всі знаємо наслідки. І ось ця перемога робітничого руху над підрадянським комуністичним режимом була настільки показова і настільки заразлива, що Кравчук вчасно перелякався і зрозумів, що Москва далеко, а ось тут те море під вікнами – це ті, від кого він залежить. Він зрозумів, що повинен лягати на хвилю. Він відчув цю історичну хвилю. Ви сказали про розсекречені листування і розмови Кравчука з Бушем і з Клінтоном. Вже потім, як мине буквально кілька місяців, ми почуємо спіч від Буша: "Американці не підтримують тих, хто шукає незалежності, щоб замінити віддалену тиранію місцевим деспотизмом. Вони не допомагатимуть тим, що пропонує самовбивчий націоналізм, оснований на етнічній ненависті". Тоді ми вже побачимо, наскільки все складно. Згадую, як нам прийшла телеграма з Ратгерського університету про те, що студенти там нас підтримають. Я пригадую, як я зачитую цю телеграму, і мені здається, що це вся Америка кричить, що ми вас підтримуємо і любимо. Вже пізніше, за рік чи два, я потрапила на Захід і почала розуміти, що це все не так. Чи ви тоді розуміли, що все не так, як відчувалося тоді в цій точці на Майдані? Загальне піднесення, що ніякого союзного договору не буде, ось ми тут – це майбутнє, ось тут цілий Київ на площі. Київ, який ще вчиться, який ще боїться говорити одним голосом. Це була дуже характеристична якість юрби. Ось цей тодішній, наш перший Майдан, який зрештою і дав ім'я Майданової Незалежності, він був підтримуючий, але ще не був суб'єктом. Я пам'ятаю, коли в натовпі хтось починав гукати "Ганьба" чи "Слава", людям було ніяково озиратися, бо ще не було звички. Відчуття спільнотності ще не було вироблено. Це була лише генеральна репетиція ось цього самого відчуття, яке в усій красі себе проявило вже через 14 років під час Помаранчевої Революції на тому самому Майдані Незалежності. Але загальне відчуття, що назад дороги немає, ми натисли на кнопку, історія летить, а її вітер дме нам в обличчя, почалося наприкінці 80-х - на початку 90-х років. Я була не набагато просунутіша, ніж більшість тодішніх українських інтелектуалів, котрі щиро вірили, що варто тільки нам здобути незалежність, і далі все піде як по маслу. А те, що незалежність – це не акт, а процес, це, звичайно, приходить пізніше з усвідомленням та розчаруваннями. Але в мене в житті був Юрій Володимирович Шевельов, і була з ним зустріч у Нью-Йорку в травні 1991 року. Лишається 4 місяці до підписання Декларації Незалежності, і от я молода й натхненна приїжджаю з цієї самої кипучої України, він мене запрошує до себе, я йому це все розповідаю. А він мені потім дарує свою збірку останньої есеїстики "Третя сторожа" з дарчим написом, і каже: "Зверніть увагу, там є одне есе про Ісландію, яке називається "Незалежність і що завтра?"" Я зрозуміла, на що він натякає, але мені це дуже не сподобалось. Я подумала, що цей старий бурундук починає труїти прекрасну атмосферу й перспективу. Як це? Я гадала, що далі буде тільки краще. У мене така була сцена з Дмитром Павличком, який прийшов до нас на Майдан. Там стояли я з мамою і наші друзі. І я вигукнула: "Ну все". Тому що це море людей навколо нас, люди ставили квіти, і раптом ти бачиш, що в тебе є ось такий народ. А це 90-й рік, ми вперше зустрілися, і я кажу: "Ну все". А Дмитро Васильович каже: "Ні, це ще не все". Я тоді така зла на нього була, що він взагалі це сказав і так погасив настрій. Ви знаєте, я не люблю, коли до вас звертаються "Касандра", я не люблю тему Касандри. Я думаю, що ви просто виконуєте функцію інтелектуала, який бачить невидиме й непроявлене. Який мусить говорити про те, що ще не відбулося, а не тільки про те, що вже відбулося. Я вчора згадала ваш текст "Майдан проти матриці", коли думала про нашу майбутню розмову. Його ви написали у грудні-січні 2013 року, коли була Революція Гідності. Так, тобто поки Майдан ще був мирний, до першої крові. Тобто це грудень-середина січня. І ви пишете таке: "Нас усіх, хто живе сьогодні у глобальній матриці, чекає в недалекому майбутньому велике системне перезавантаження. І так склались історичні карти, що центральним вузлом цього перезавантаження випало стати нам, Україні. І нема на то ради". Для того, щоб було зрозуміло, наскільки це точно передбачено, почнімо з того, що ви мали на увазі, коли говорили про матрицю? Давайте дамо коротке визначення: що таке матриця? Там є спроба це описати. Я шкодую, що я цей текст не встигла закінчити. Але я винесла сильний урок, який можу повторювати і через 10 років після тих подій: кров – це кінець діалогу. Особливо я це повторюю, коли починаються розмови, що рано чи пізно треба буде домовлятися. Ні, зовсім не обов'язково, що всі війни кінчаються за столом переговорів. Є ціла купа війн, які кінчалися безумовною капітуляцією агресора, іі це якраз той випадок, коли ніяких домовленостей бути не може, тому що будь-яка пропозиція вступити в діалог з агресором – це зневага й обнулення вже пролитої крові. Кров – це вихід із діалогу. Фізична агресія, гаряча війна – це вихід із діалогу.  Перші постріли на Майдані і вбиті Вербицький, Жезнєвський та Нігоян – це демонстрація виходу з діалогу. І тому матриця – це більше, ніж спроба узурпації влади. Звичайно, це не тільки якийсь нещасний Янукович, бо зрозуміло було відразу, що це не його творчість. Це творчість Путіна, а Януковича просто намагаються поставити, щоб зробити з України другу Білорусь. Але не вийшло цього самого київського аналогу Лукашенка ні з Кучмою, ні тим більше з усіма наступними сюжетами. Проте з’явився Янукович – нібито той, хто буде слухатись і грати роль за всіма прописаними йому нотами. А тут виявляється велика несподіванка для Росії, вона кожного разу трапляє з Україною в цю пастку, коли виявляється, що є ще на цій території населення, яке має власну думку з приводу того, що відбувається, на відміну від Білорусі та Росії. Оскільки в них цього немає в прошивці, вони ніколи цього не враховують. Як дальтонік може знати, що таке колір? Вони дійсно цього не знають. Ми бачимо зараз, що хоч по Курській області вже ходить ЗСУ, хоч від Ростова до Москви ПВК Вагнера з Пригожиним на чолі може спокійно проходити через міста і села, і населення тільки дивитиметься з вікон. Але в кожному разі все, що демонструє силу і владу, сприймається населенням на правах погоди-негоди, як об'єктивне, стихійне, атмосферне явище, з яким безгуздо боротися. Ось ця матриця виступає як дещо більше. Матриця – як політична система, котра є найбільш досконалою персоніфікацією світового зла. Як функціонує система, заснована саме на злі, насильстві, нагинанні тих, хто слабший і хто не може відповісти, на запереченні, обнуленні всіх здобутків людства у плані політичного діалогу, досягнення консенсусу, оркестрування згоди між різними прошарками, класами суспільства, різними інтересами різних суспільних груп. Тільки одне має значення в матриці – хто головний Люцифер? Ось ця структура вертикалі, вертикаль власті, як вони кажуть, чи драбина "генерального мордобитія", як у Шевченковому "Сні". Це абсолютно геніальна метафора. До речі, у Шевченка йшлося не тільки про Російську імперію, йшлося про всі диктатури й тиранії, зокрема, в непробудимому Китаї та темному Єгипті, які побудовані на ось цій самій вертикалі і топтанні сильнішим слабших. Це антицивілізаціний вектор, тому що все, що пов’язано з цивілізацією, прогресом, свободою особистості та усім репертуаром тих цінностей, які ми традиційно залічуємо до європейських, – це все результат урахування слабшого, того, що суспільство домовилося, як дбати про слабших. Ну і зрештою – це елементарні базові засади політології в уявленні спільноти. Я турбуюся і дбаю не тільки про тих, хто мої найближчі, але й про тих, з ким солідарність, емпатію, єдність та почуття спільнотності я мушу собі уявляти. Всім 40 мільйонам співвітчизників я руки не подам фізично і в цьому житті я їх всіх не перевірю, наскільки вони свої чи не свої, але існує саме поняття цієї спільноти, з якою я себе ідентифікую, і яка є моїм поясом безпеки, для якої я працюю і, відповідно, частиною якої я себе усвідомлюю. Ось це все обвалюється, нема горизонтальних зв'язків у матриці. У матриці не існує емпатії чи виручки. У матриці не існує нічого того, що у нас пов'язано з Майданом. У матриці існує тільки ось ця драбина, де кожен, хто нижче, хоче видряпатися на сходинку вище, скинувши того, хто там, і самому ставши на його місце, щоб топтати тих, хто внизу. Ось це дуже проста і примітивна форма суспільного зла. Це є те, що описано Джорджем Орвеллом та Олдосом Гакслі, що описано в усіх антиутопіях. Цей вірус зла зберігається постійно. Матриця вже розпросторилася, як ракова хвороба, по цілій планеті. Станом на 2014 рік це було беззаперечно, а Захід просто злякався визнати, що чергова прекрасна епоха нібито без потенційних воєн, якою вони тішились від 1989 року, скінчилася.Не сталося кінця історії, як виявилося. Я пригадую, що у 2014 році Заходу було цікавіше говорити про те, чи було насправді вторгнення, чи не було, чи має історичне право Російська Федерація на Крим, чи ні. Їм було важливіше говорити про це, аніж про те, що насправді сталося. І лише 2022 рік розставив все на свої місця. Ви сказали, що ця матриця пожирає світ. У мене теж є таке відчуття. У нас у всіх є це відчуття. На другий день, коли ми прокинулися після обрання президентом США Дональда Трампа, багато хто в Фейсбуці писав: "Ну ось, ми в світі одні дорослі". Чи ви так само це відчуваєте, ви поділяєте це відчуття? У мене це відчуття з 2014 року. Тому тут не було нічого спеціально нового, і я з Трампом цього не пов'язувала. Для мене перше президентство Трампа було достатньо травматичним, я оплакала Америку. Я по-своєму люблю чи любила ту країну. Не знаю, як доречно тут сказати, бо вона дуже змінилася з тих часів, коли я там провела певний шматок життя, і я їй багато чим завдячую. В ній були речі, які варто відстоювати. Я розумію натискання на цей триггер "Маkе Аmеrіса Grеаt Аgаіn". В ній був ось цей дух демократичної рівності, коли немає в прошивці того, що є в кожного європейця,  – класова закладка щодо того, якого ти походження. Типу, хто у нас тут з мажорів, а хто у нас тут селюк. Там цього немає. Там нема мажорів і селюків, там всі селюки. Там всі приїхали рано чи пізно. Але спроба пишатися тим, що у мене є кілька крапель індіянської крові, що свідчить якраз про те, що мої предки приїхали сюди так давно, коли ще не було достатньо білих жінок в запасі для ось цих самих пошукувачів добра за океаном, зустрічається в Європі взагалі, а в Україні спеціально, з цілковитим нерозумінням. Коли покійний Джим Мейс спробував цим похвалитися, з нього одразу зробили нащадка бідних поневолених черокі. Казали, що саме тому він і зрозумів українську трагедію та зайнявся Голодомором, адже він черокі за походженням. Він не опирався, він з того сміявся, звичайно. Але це показник цілковитого, як вони називають сulturаl dіffеrеnсе, просто драматичного нерозуміння того, як влаштовано американське суспільство і наскільки воно наївне, але абсолютно щире в своєму ліберте, егаліте, пратерніте, тобто цих цінностях американської революції, котрі у них дійсно прописані в усіх підручниках, котрих навчають дітей у школах. Я трохи ще воловила у 90-ті роки цю протестантську етику й дух капіталізму, який два століття в тій країні забезпечував суспільне багатство. Проте водночас я вловила і ту розгубленість від відсутності противника.Ви в своєму тексті "Майдан проти матриці" пишете про те, що матриця живеться відсутністю цінностей. І я розумію, про що ви говорите, коли кажете про цінності не тільки американські, а й західного світу загалом. Говорити із західними політиками чи дипломатами для мене завжди було легше, тому що я ці цінності відчувала. Я розуміла, що людина вірить. А наші політики не вірили. Це все була імітація. Більшість політиків не вірили, і це ти теж відчував на якомусь такому невербальному рівні. Що ж сталося із цінностями американців, що половина суспільства голосує за антицінності фактично? Я би не сказала, що половина голосує за антицінності. Це різне розуміння цих цінностей, це загальна розгубленість американського суспільства від втрати тої певності себе, яку вони успадковували з покоління в покоління, і переконання, кажучи їхніми словами, що наші діти будуть жити краще, ніж ми. Ось це захиталося і рухнуло. Чому захиталося? Відповіді немає. Починається боротьба між демократами, які пропонують зосередитися на охороні здоров'я. Обама віддає Сирію Путіну і обіцяє перезавантаження стосунків з Росією. У результаті відбуваються всі ці історії як, наприклад, ганебна втеча з Афганістану. Країна, яка втратила роль світового поліцейського. Але в світі дуже складно без поліцейського. Хто тоді має спинити будь-якого пахана, який вилазить з криком, розмахуючи чи реальною ядерною битою, чи її імітацією, з криком, а я вам всім покажу, хто тут хазяїн в домі? Хто має повернути до порядку? Де той світовий поліцейський? Ніби відмовились демократи від цієї функції. Хто злив в унітаз Будапештський меморандум, як не демократи таки?Під час першої Трампової президенції я була свідком дискусії на дуже підвищених тонах між виборцем республіканців і виборцем демократів, і подумала, що за наслідками аргументації, попри те, що демократ був моїм другом, інтелектуалом, університетським професором, тобто був мені значно симпатичніший за виборця республіканців, але виборець республіканців казав: "Оbаmа f**k  Вudареst Меmоrаndum". І це правда. Після того Іран зайнявся виробництвом ядерної зброї, бо це був сигнал, що Америка перестала бути світовим поліцейським, а значить озброюйся кожен, рятуйся, як може. Це сигнал цілому світу. НАТО не працює, ООН не працює, нічого не працює, Усі ці цінності, які були анонсовані після 1945 року, згідно з якими всі ці міжнародні інституції, що створювалися в інтересах світової безпеки, після 2014 року було перекреслено. У результаті тут не те, що половина голосує за цінності, а половина за антицінності. Це суперечка з приводу того, що самі ці цінності захиталися і вивернулися догори дном і показали своє давно прогниле денце, що працює, що не працює. Дуже багато гною полізло наверх. І в умовах ось цього самого гною, котре лізе нагору, абсолютно дезорієнтована публіка, яка водить очима і шукає, кому би довіритись, а довіритися нема кому. Тому що криза політичного класу триває в масштабах цілої планети. Не обдурюймо себе, Черчилів немає, навіть Чимберленів вже немає.Ви мене змушуєте далі розвивати тему в дусі продовження статті 2014 року "Майдан проти матриці". Але це вже аналіз, відколи почалася криза політичного класу. Нинішня криза демократії – це великою мірою криза політичного класу. Про це багато писав, до речі, Умберто Еко, який проаналізував у своїй роботі "Очі Дуче" це на прикладі Берлусконі. Він розкішно показав перетворення політики на шоу-бізнес, синтез політики і шоу-бізнесу. Тут ми вертаємось до Рейгана нашого, котрий першим приніс ось цей самий елемент шоу-бізнесу в політику, і котрий на тому дуже добре голівудився як професіонал. Тут справа не в тому, чи республіканці погані, а демократи хороші, чи навпаки. Справа у загальному ціннісному замішанні в умовах глобальної кризи. І США виступає просто як найбільш таке показове, виразне, і найлегше для аналізу дзеркало. Бо, скажімо, в кожній країні Європи воно ще ускладнено особливостями своєї локальної історії, яку ми знаємо погано. Для дуже багатьох українців досі Європа – це загальне єдине поняття. Кожного разу треба пояснювати, що немає єдиної Європи, що кожна європейська нація має свої скелети в шафах і свої проблеми та болячки. І на ці болячки прекрасно тисне, до речі, російська пропаганда і російські технології. Цей зовнішній фактор теж не треба скидати з рахунку. Матриця розпросторилась, матриця працює, як і російська пропаганда. А те, що "Раша Тудей" абсолютно безкарно мала вільну руку від перших років ХХІ століття на цілому Заході і закладала свої програмові тези про те, як вони будуть поборювати фашизм на території України, цієї самої от фашистської диктатурки, котра має бути під московським контролем.Я прочитала текст на Wаll Strееt Jоurnаl про медіа і Трампа, взагалі про ситуацію з американськими медіа. Я не очікувала, але мене це вразило. Понад 50% користувачів ТіkТоk отримують тільки з цієї соцмережі будь-яку інформацію. СNN втратила майже половину своїх глядачів. Середній вік глядачів телебачення: Fох Nеws – 69 років, СNN – 68 років, тобто аудиторія старіє. Телебачення традиційне підміняють соціальні мережі. Мені здаються абсолютно апокаліптичними ці речі. Я хочу запитати вашу думку, що дає вам оптимізм чи віру в те, що з цієї історичної кризи, ми, на полі яких якраз і ведеться битва, маємо шанси?Це не просто шанси. Ми й далі демонструємо здатність перемагати, навіть якщо ми тільки в половину чи в чверть є свідомі своєї власної сили. Тобто те, що ми дорослі в домі, це я ще в 2014 році писала моїм американським друзям, коли вони мені не вірили в те, що Росія може становити для них якусь загрозу. Уже через два роки, з приходом Трампа, вони взялися за голову. Тоді ті самі люди мені писали, що навіть не могли тоді про це подумати. Насправді ми пройшли вже по такому краю за ці 33 роки війни, бо все-таки не забуваймо, що від самого 1991 року в Москві розглядали втрату України як випадковий інцидент, який має бути ліквідований в осяжному майбутньому. Вони розраховували ліквідувати Україну у 1994 році, коли Білорусь прибрали до рук і думали, що Кучма виконує ту саму функцію. А в нас був Майдан, у нас була Революція на граніті та громадянське суспільство, з яким вже не можна було не рахуватися. Наша колишня червона номенклатура, і КГБ в тому числі, вже були перелякані. Вони вже знали, що юрба може вийти на вулицю. Якщо матриця є інструментом конструювання абсолютно фальшивої реальності, коли ти можеш зробити штучно будь-який світ і через мережі, і через Russіа Тоdаy, ментально заразити мільйони людей, в який спосіб ми покажемо світу і донесемо свою правду?Ми вистояли в 2014 році. Хоча я не вірила тоді, що ми вистоїмо. Попри те, що напередодні у нас було повних 15 років повної інформаційної окупації. У нас під російським контролем були практично всі медіа, незалежно від того, чи вони виступали за владу, чи за опозицію, як це формулювалося тоді, коли українське суспільство кололи так, як нині розколоте американське. Били, били і не розбили. Мільйони українців, які всі ті роки дивилися "Бригаду", "Ліквідацію", "Кадетів", споживали усю ту люту макулатуру, якою був завалений по саме нікуди український ринок із сусідньої Росії. Звідки раптом ці люди весною 2014 року встали і вийшли на вулиці проєктивної Новоросії, від Харкова до Одеси почали писати, що їхні регіони – це Україна, і розмальовувати жовто-блакитними кольорами вулиці і все, що завгодно? Саме цей народний протест не дав відбутися "рускій весні". Стріляти у відповідь, коли прийшли вже зі зброєю на той самий Донбас, це теж був вибір українців, які весь цей час дивились телевізор, який був наповнений тим часим гидотним контентом, що і в Росії, бо про український говорилося, що це не формат. Нічого українського в українських ЗМІ на тоді вже не було. Звідки всі ці люди довідались, що вони українці, які не хочуть в союзу з Росією і взагалі хочуть продовжувати далі своє окреме незалежне життя? А очевидно, звідти, що не є нагинальною людська психіка, попри всі зусилля всіх спецслужб планети. У минулому і майбутньому людська психіка не є абсолютно керованою та абсолютно маніпулятивною. Саме це є, як на мене, головним уроком, який сьогодні Україна демонструє людству. І це важливий, дуже обнадійливий урок. Проте ми мало про нього говоримо і мало хвалимося ним в очах цілого світу. 

Під час всеукраїнського туру виступив у Житомирі автор і виконавець власних пісень Сhееv (Владислав Чижиков). Співак родом із Білорусі, проте він вивчив українську мову та зробив свій вибір на користь України

Гарріс переважає? Що кажуть опитування напередодні виборів у СШАУже за кілька днів, у вівторок, 5 листопада, в Америці голосуватимуть за президента країни. А на ранок середи стане попередньо відомо, хто займе головне крісло в керівництві Сполученими Штатами на найближчі чотири роки. Опитування показують, що американці порівну розділилися в підтримці кандидатів, демократки Камали Гарріс і республіканця Дональда Трампа, - наразі вони мають однакову кількість голосів. У деяких із ключових штатів один із них може бути трохи попереду чи трохи позаду, але все в межах статистичної похибки, зауважує Голос Америки. Американці б'ють рекорди за активністю в голосуванні достроково особисто або поштою. Станом на 1 листопада ця кількість становила понад 62 млн людей. Чотири роки тому загалом голоси віддали 158 мільйонів громадян США, тож зараз, задовго до головного дня виборчого процесу, явка вже становить 40% від показника минулих виборів.Згідно з результатами опитування Тhе Wаshіngtоn Роst, проведеного лише серед тих, хто вже проголосував достроково, відчутну перевагу має Камала Гарріс, яка випереджає Дональда Трампа щонайменше на 19%. Загалом, як відзначає видання, перегони напередодні виборів неймовірно напружені. Віцепрезиденка Гарріс зберігає лідерство на національному рівні, також лідирує у 4 із 7 ключових штатів – Мічигані, Вісконсині та Неваді. Але за останній тиждень її перевага в Пенсільванії скоротилася. Трамп, як і раніше, наразі веде в Арізоні, Джорджії та Північній Кароліні. Кожен штат перебуває в межах статистичної похибки й може піти у будь-який бік.Довкола "острова плавучого сміття", або Як Трамп та Гарріс заманюють електоратУ своїх промовах на мітингах, що тривають годину, а то й більше, Дональд Трамп повторює чимало своїх улюблених уже спростованих тверджень. Тhе Wаshіngtоn Роst пише, що кандидат, використовуючи похмуру та вульгарну риторику, заявляє про побоювання щодо імміграції, стану економіки та "внутрішніх ворогів" серед демократів. Від Трампа часто звучать дивовижні обіцянки, наприклад, що він погасить державний борг та скоротить ціни на енергоносії вдвічі за рік. Трамп так само робить спекулятивні заяви про те, що Росія ніколи б не вторглася до України або що ХАМАС ніколи не напав би на Ізраїль, якби його переобрали президентом у 2020-му. Дональд Трамп, Фото: Gеtty Іmаgеs Своєю чергою Камала Гарріс виступає з коротшими промовами перед американцями, при цьому акцентує на трьох ключових темах: своєму переконанні, що Трамп небезпечний і непридатний для посади й що загальнонаціональні права на аборти мають бути відновлені; відстоюванні "суспільства можливостей". Замість грандіозних обіцянок вона говорить про більш приземлені ідеї, наприклад про будівництво трьох мільйонів нових будинків чи дозвіл за федеральною медичною програмою страхування Меdісаrе оплачувати домашнє обслуговування. Голос Америки зауважує, що кандидат-республіканець не зупиняється у критиці своєї опонентки, називаючи її людиною з низьким інтелектом, яка, на його думку, стане "іграшкою" для інших світових лідерів. Натомість Гарріс погодилася з висловлюваннями деяких експомічників Трампа під час його перебування в Білому домі, які описували його як фашиста з наміром правити на другому терміні як авторитарний правитель. Головним меседжем кампанії Трампа залишається критика іммігрантів й обіцянки повернути Америку американцям."Сьогодні Сполучені Штати – окупована країна, але згодом вона вже не буде окупованою. Цього не буде. 5 листопада 2024 року буде день звільнення Америки, це буде день визволення. У перший день я започаткую найбільшу програму депортації в американській історії", – заявив Дональд Трамп на нещодавньому мітингу в Нью-Йорку. На тому ж мітингу, виступаючи на підтримку Трампа, американський комік Тоні Хінчкліфф заявив, що латиноамериканська територія Пуерто-Рико є "плавучим островом сміття". З расистськими жартами він виступив і на адресу чорношкірого населення та євреїв. Після того у Трампа відхрестилися від слів коміка, запевнивши, що такі висловлювання не відображають політику експрезидента та кандидата в президенти. Деякі республіканці також назвали сказане Хічкліффом образою й таким, що не відповідає цінностям Республіканської партії. У відповідь Гарріс повторила, що Трамп зациклений на собі та розділенні країни. І додала, що пишається підтримкою таких зірок-пуерториканців як Бед Банні, Дженіфер Лопес, Ріккі Мартін, що виступили на підтримку кандидатки в президенти. Цікаво, що ще до мітингу Трампа в Нью-Йорку Камала Гарріс представила план допомоги пуерториканцям. Оскільки Пуерто-Рико як американська територія не голосує на виборах президента США (голосують лише штати, – ред.), все ж чимало пуерториканців проживають за межами острова, зокрема в такому ключовому штаті, як Пенсильванія, живе пів мільйона пуерториканців. У Північній Кароліні, Вісконсині та Мічигані, трьох інших ключових штатах, також є значна кількість пуерториканців. Камала Гарріс, Фото: Gеtty Іmаgеs Загалом Камала Гарріс продовжує вимальовувати контрасти між собою та Дональдом Трампом. Один із них вона продемонструвала в Техасі на мітингу, присвяченому репродуктивним правам жінок. Попри те що Техас – "республіканський" штат і Гарріс не претендує там на перемогу, вона спробувала використати фактичну заборону на аборти в цьому штаті як меседж застереження для інших американських штатів. У цьому їй допомогла співачка Бейонсе, яка сама походить із Х'юстона в Техасі. "Це два дуже різні лідери, і в цей останній тиждень вона (Гарріс, – ред.) намагається показати, що вона більш стабільна, автентична лідерка, якій можна довіряти. Цей меседж про те, кого ви хочете бачити президентом, хто має ухвалювати рішення про внутрішню політику, бути лідером вільного світу, вести переговори та бути справжнім дипломатом Сполучених Штатів. І це дуже красномовно. Вона також на початку кампанії говорила про захист демократії. Це все демонструє яскравий контраст. Це показує, що вона готова бути президентом із першого дня", – вважає директорка Інституту політики Американського університету Емі Дейсі. Дональд Трамп зараз здебільшого націлений на молодих чоловіків, які не схильні ходити на виборчі дільниці та голосувати, вони аполітичні та не вірять у систему. Натомість Камала Гарріс орієнтована на розчаровану молодь, яка не вірить у майбутнє, у яких відчуття втрати американської мрії, що колись Америка була великою. Наприклад, у контексті питання репродуктивної медицини (дозвіл на аборти, штучне запліднення і т.д.) Гарріс звертається до молодих жінок, які, ймовірно, раніше віддавали голоси за республіканців, але, можливо, змінять думку через погляди та цінності, які партія пропагує зараз. Позаяк США – релігійна країна, для багатьох релігійних американок, які голосували за республіканців, батьківство/материнство не пов'язані з політикою, інфляцією, але пов'язані зі здоров'ям. І для багатьох це питання може бути важливішим, ніж розмови про Україну чи інші речі. Взагалі ж суть не в тому, як кандидати в президенти доносять виборцям свою політику, а в тому, як їм мотивувати, підштовхнути тих, хто вагається, все-таки прийти і проголосувати.Прихильники України й не дуже. Кого можуть привести у свої кабінети Трамп і Гарріс Якщо президентом США стане Камала Гарріс, посаду віцепрезидента обійме Тім Волз, губернатор штату Міннесота. У статті ТСН зазначається, що для Гарріс важливо, що Волз уже другий термін поспіль обіймає посаду губернатора й підтримує прогресивні ідеї, серед яких забезпечення репродуктивного здоров'я, оплачувана відпустка, податкові пільги на дітей і безпека в питанні використання зброї. Такі ініціативи кандидатка в президенти Америки має намір просувати в разі перемоги на виборах.Фото: Gеtty ІmаgеsРазом із тим Волз відомий як друг України. 24 лютого 2022-го він назвав вторгнення рф незаконною агресією та закликав світ об'єднатися для допомоги Україні. А в березні того ж року підписав закон, який вимагав від штату Міннесота більше не вести бізнес у росії чи білорусі. Також він оголосив 6 березня 2022 року Днем української солідарності в Міннесоті. Ще однією важливою посадою є держсекретар. В Адміністрації Байдена її обіймає Ентоні Блінкен. Для Гарріс, яка ще не до кінця виокремила свою зовнішньополітичну програму від підходів президента Байдена, вибір держсекретаря покаже, чи збирається вона ще на чотири роки продовжити політику чинного глави держави, чи, навпаки, буде щось геть інше.Наразі найбільш обговорюваною кандидатурою є директор ЦРУ та експосол США в росії Вільям Бернс. Як зауважує Роlіtісо, саме йому Байден довіряв вести секретні переговори з талібами, однак це не врятувало провальність виходу Америки з Афганістану. Невдалою так само була спроба Бернса переконати Кремль не вторгатися в Україну, позаяк напередодні початку повномасштабної війни той відвідував Москву. Крім того, він є головним учасником переговорів щодо припинення вогню між Ізраїлем та ХАМАСом. Крім Бернса, потенційними кандидатами на посаду держсекретаря називають сенаторів-демократів Кріса Кунса та Кріса Мерфі, які є прихильниками України та виступають за те, щоб надавати та не блокувати всю потрібну допомогу Збройним Силам. Роль радника з питань національної безпеки замість чинного Джейка Саллівана може перебрати на себе нинішній радник Гарріс із нацбезпеки Філіп Гордон. Однак навряд чи варто сподіватися, що його підхід сильно відрізнятиметься від політики Саллівана. Гордон має чималий досвід роботи в Європі, він рішуче підтримує Україну, але виступає за європейське НАТО. За часів Адміністрації Барака Обами він виступав за перезавантаження відносин з росією та за конструктивну взаємодію з Іраном на основі ядерної угоди. Тому малоймовірною видається його позиція щодо жорсткішого підходу до рф та збільшення підтримки для України. В одному ряду з держсекретарем та радником із питань нацбезпеки стоїть міністр оборони США. Зараз ним є Ллойд Остін, який навряд чи залишиться на другий термін. Натомість на посаду очільника Пентагону найбільш обговорюваною претенденткою є заступниця міністра з питань політики Мішель Флурнуа. Також називають ім'я заступниці міністра оборони з військово-політичних питань Крістін Вормут. Флурнуа здебільшого зосереджена на Індо-Тихоокеанському регіоні. Стосовно України вона підтримувала збільшення допомоги, але не пропонувала конкретних шляхів для завершення війни.Якщо президентом Америки стане Дональд Трамп, віцепрезидентом буде Джей Ді Венс, якому по суті байдуже, виграє чи програє війну Україна. Він знаний "мирним планом Трампа", за яким Україна залишиться незалежною державою, а росія отримає гарантії нейтральності України, за умови її невступу до НАТО. Джеймс Девід Венс, Фото: Gеtty Іmаgеs На посаду головного дипломата Трампа називають кілька кандидатур. Найбільш обговорювана – експосол США в Німеччині Річард Гренелл. Він позиціюється як критик політики Берліна з філософією, що Європа має більше платити за оборону України. Водночас виступає за створення автономних зон в Україні (умовно це відмова від окупованих територій), також він відкинув ідею, що Київ найближчим часом може приєднатися до НАТО.Ще один кандидат на главу Держдепу – сенатор Марко Рубіо, що працював у комітеті Сенату з міжнародних відносин та був головним республіканцем у комітеті Сенату з розвідки. Він заявляв, що війна рф проти України має закінчитися за столом переговорів, критикував Адміністрацію Байдена за відсутність чіткого розуміння, що означає перемога України. Він також автор позиції, що американці мають знати, на що витрачаються їхні гроші в Україні. Сенатора Тома Коттона, який водночас претендує на посаду міністра оборони, також розглядають на пост держсекретаря. DW зазначає, що він ветеран армії з ворожими поглядами, який тісно приєднався до Трампа. Коттон – послідовний прихильник збільшення підтримки для України, навіть виступав з критикою Ді Венса за його підхід до війни та її врегулювання. Інший сенатор-республіканець, Білл Гагерті, - теж потенційний обранець на пост держсекретаря. Коли рф вторглася до України, він критикував Адміністрацію Байдена за нерішучість впровадження превентивних санкцій проти Москви, однак через два роки, у лютому 2024-го голосував проти пакета допомоги Україні в сенаті.Колишній радник Трампа з питань нацбезпеки у 2019-2021 роках Роберт О'Браєн знову є головним претендентом на цю посаду. В одному з інтерв'ю він зовнішню політику Трампа, якщо той вдруге стане президентом, назвав миром через силу. За його словами, він би запровадив масштабні санкції, які б змусили росію сісти за стіл переговорів з Україною. Все ж О'Браєн, як і Річард Гренелл не підтримує приєднання Києва до Північноатлантичного Альянсу найближчим часом.Імовірним очільником Пентагону, крім Тома Коттона, може стати Майк Вальц – полковник спецназу Нацгвардії у відставці та радник Трампа з питань нацбезпеки. Він прихильник того, що Європа має більше робити і платити для України, тоді як США повинні захищати власний кордон. "Впливовою фігурою" в Адміністрації Трампа в разі його перемоги на виборах може стати мільярдер Ілон Маск. Від липня цього року він вніс щонайменше 75 мільйонів доларів у свій протрампівський комітет РАС Аmеrіса (комітет політичних дій). Таким чином, найбагатша людина світу, власник соцмережі Х та співзасновник Теslа і SрасеХ докладає всіх зусиль, щоб експрезидент знову повернувся до Білого дому. Нагадаємо, що Маск кілька років поспіль критикує Україну, заявляючи, що їй навряд чи вдасться виграти війну з росією.Також Трамп може дати посаду у своєму новому кабінеті міністрів Роберту Кеннеді-молодшому, який виступив незалежним кандидатом на виборах-2024, але згодом зняв свою кандидатуру та підтримав Трампа. Його називають потенційним претендентом на посаду міністра охорони здоров'я.Нові можливості чи стара політика? Що чекає Україну з новим президентом СШАФото: Gеtty ІmаgеsПеремога будь-якого з кандидатів у президенти Сполучених Штатів може мати глибокі наслідки як для війни в Україні, так і для Близького Сходу, зважаючи на відмінності зовнішньої політики у Камали Гарріс та Дональда Трампа, пише Fоrеіgn Роlісy. Від Гарріс очікують продовження підтримки України "стільки, скільки буде потрібно". При тому, кандидатка все ж не озвучила конкретної позиції щодо вступу України до НАТО. Трамп відомий своєю обіцянкою завершити війну в Україні за 24 години. Видання цитує заступника помічника міністра оборони у справах Європи і НАТО в Адміністрації Обами Джима Таунсенда, який вважає, що у такому разі допомога Україні швидше за все буде припинена, якщо лише Трамп не планує скористатися цим для тиску на президента Зеленського. Як вже повідомлялося, експрезидент має намір підштовхнути обидві сторони до переговорів. Найімовірніше, Україні він пригрозить припиненням американської допомоги, а рф навпаки – збільшенням її обсягів. Інші ж союзники по НАТО готуються до прогнозованого скорочення допомоги Америки, через це на початку 2024-го Альянс узяв під контроль Контактну групу з оборони України, яку очолювали США – таким чином планують бути готовими у разі раптових змін у політиці Вашингтона. Проте, на думку колишнього посла США в Україні Джона Гербста, у разі перемоги Дональда Трампа на Україну можуть чекати нові можливості. Позаяк різниці у ставленні Гарріс і Трампа до України не видно. За його словами, попри те, що всі думають, що республіканський президент, якщо вступить на пост, "здасть" Україну, чинна Адміністрація Байдена досі не дозволяє Києву використовувати далекобійну зброю для ударів углиб росії. "В оточенні Трампа є люди, які підтримують Україну. Серед його кандидатів на важливі міністерські посади чи в адміністрації є люди, які не хочуть, аби їх вважали пропутінськими. Це може прибрати мотиви, які стримували Байдена в підтримці України", – заявив Джон Гербст.Довідково: "Вибори в США: Українській погляд" - спецпроєкт Еспресо про те, які настрої в американських виборців, що говорять про Україну кандидати та як результати виборів за океаном вплинуть на нас із вами. Інші статті проєкту:Змагаються двоє, обирає Колегія. Як американці голосують за президента і до чого тут штати-гойдалки. Кандидатка у президенти, перемогу якій "передбачили" Сімпсони. Хто така Камала Гарріс "Засуджений злочинець" проти "прокурорки". Хто такий Дональд Трамп, що втретє змагається за пост президента США. 

Росія критикує систему безпеки колективного Заходу, але не пропонує нічого принципово нового. Чому - з'ясували у Білорусі. У страхах країни-агресорки розбиралася Gаzеtа.uа. На Геловін Росія скликала у Мінську ІІ Міжнародну конференцію з євразійської безпеки, на яку запросила більш ніж 30 (за іншими даними - 40) країн. Переважно це держави-учасники ОДКБ, ШОС, СНД і Наради зі взаємодії та заходів довіри в Азії. Остання структура, до речі, створена з ініціативи Казахстану ще у 2002 році, нині до неї входять майже півтора десятки держав, серед яких Монголія, Китай, Ізраїль, В'єтнам, Південна Корея, Іран, Індія, ОАЕ і 9 держав-спостерігачок. До складу останніх належать США та Україна. Міжнародну євразійську конференцію з безпеки у Мінську вперше було скликано у 2023 році - випадково чи ні, але саме цього року Росію вперше з 1992 року не запросили на Мюнхенську міжнародну конференцію з безпеки. Не бажали бачити представників країни-агресорки у Мюнхені й у 2024 році. Тому можна з великою часткою вірогідності стверджувати, що Мінська конференція є "дзеркалом" до Мюнхенської. Навіть місто проведення на ту ж літеру. "Петер дорогий" Хоча заявлена тема - безпека євразійського простору, насправді найпочеснішим гостем конференції у Мінську 2024 року став міністр закордонних справ Петер Сіярто. Посадовець із країни-членкині ЄС і НАТО отримав найгарячіший прийом. Напевне, Кремлю було приємно почути, що Сіярто нарікав на "відсутність діалогу" в ЄС, що ставить безпеку регіону під загрозу. Офіційний Будапешт, за його словами, відчуває стурбованість і щодо власного суверенітету: "Є певні актори поза нашою країною, є актори всередині, котрі хочуть, щоб ми відмовилися хоча б від частки нашого суверенітету". Віктор і варварство Коли Сіярто 31 жовтня ділився своїми страхами у Мінську, прем'єр Угорщини Віктор Орбан спілкувався телефоном з кандидатом у президенти США від республіканців Дональдом Трампом. "Тримаємо кулаки!" - написав угорський прем'єр у соцмережі Х та зробив кілька показових кроків. По-перше, уклав у Відні угоду з австрійськими ультраправими проти Брюсселя. По-друге, заявив про необхідність вести діалог з РФ, оскільки його відсутність, вважає Орбан, "це варварство", бо справи в Україні "дедалі гірше". Московська дисгармонія Тому навіть таке представництво у Мінську перетворилося на пшик. За певними ознаками, на цій конференції планувалося "втерти носа" Заходу потужним політичним проривом. Опосередковано про такий намір свідчила заявлена тема: "Євразійська безпека: реальність і перспективи у світі, котрий трансформується". Дискусії мали на виході втілитися у запропоновану Росією "Євразійську хартію багатоманіття і багатополярності у ХХІ столітті". Але для цього потрібні високі гості. Крім Сіярто, до Мінська прибули тільки міністр закордонних справ щодо репатріантів Сирії Бассам Саббат і віцепрем'єр Сербії Александар Вулін. Тому основні заяви озвучували самопроголошений президент Білорусі Лукашенко і міністр закордонних справ Росії Лавров. Ліпити коржики в одній пісочниці Виходячи з них, збувається найбільший страх Росії - відсутність підтримки. Так, на саміті БРІКС Кремль мав відразу три суттєві зовнішньополітичні невдачі: демарш президента Бразилії, непогодження "українського питання", зірване підписання угоди про партнерство з Іраном. У Мінську цей тренд продовжився. "Якби якась велика держава позвала на конференцію, там море людей було б ,- заявив у своєму виступі Олександр Лукашенко. - А малі, середні та інші держави, чого там, можна й не поїхати". Тому конференція так і залишилася майданчиком для дискусій. Опосередковано про це свідчать дії Китаю. Офіційний Пекін влаштував розкішний прийом прем'єру Словаччини Роберту Фіцо. Сі Цзіньпін підвищив рівень відносин з цією країною до стратегічного партнерства. Натомість у Мінську був тимчасовий повірений у справах КНР у Білорусі Ло Ші Сюн, котрий наголосив на важливості ОДКБ, куди входять Білорусь і країни Середньої Азії. Проте генсек ОДКБ Імангалі Тасмагамбетов моментально нейтралізував цю заяву Ло Ші Сюна: альянс не має на меті стати противагою будь-якій організації або державі. Отже, ніхто не хоче замикати себе в одній "пісочниці", навіть в обмін на відносно дешеві російські енергоносії. Дві угоди в один бік Відтіняли безрезультатність Мінської конференції угоди про стратегічне партнерство, а також партнерство у галузі оборони, котрі цими днями уклали Євросоюз і Японія, у тому числі, на противагу зростаючому впливу Китаю. До слова, Японія стала першою країною поза Європейським континентом, котра уклала такі угоди з ЄС. Другого дня роботи конференції Лукашенко виступив з ініціативою до колективного Заходу - вивести американську ядерну зброю з країн Євразії. Щоправда, про долю російської зброї на території самої Білорусі скромно промовчав. Старий друг петляє? Цікаво, що й Білорусь показово дистанціюється від Росії. Лукашенко говорив переважно "умовно миролюбно", наголосили в українському Центрі протидії дезінформації. Навіть натякав на згоду колективного Заходу обговорювати з РФ "нічию" щодо війни в Україні, а чинне керівництво нашої країни представляє як єдину перешкоду цьому. Натомість виступ Сергія Лаврова була набагато жорсткішим: звичні тези про "без попередження" розширення НАТО на Схід були доповнені новими деталями, як-от "глухий кут" Плану перемоги України та "безперспективність розмов з переважною більшістю країн Заходу". Водночас Лавров наголосив, що Москва готова до розмови з тими країнами, котрі "повернуться на шлях прагматичної взаємоповаги". Справжня мета такої риторики, вважають у Центрі протидії дезінформації, полягає у створенні ілюзії готовності Росії до мирних переговорів. Листопадові дрижаки Кремля Про справжню вагу і значимість ІІ Мінської конференції з євразійської безпеки свідчить красномовний факт: хоча захід продовжувався першого листопада, Сергій Лавров поспішив до Москви на зустріч з міністеркою закордонних справ КНДР Цой Сон Хі. "Двосторонні відносини між нашими країнами сягнули безпрецедентно високого рівня, - розшаркувався Лавров перед північнокорейською колежанкою, - завдяки особливій увазі з боку Путіна і Ким Чен Ина". Таким чином, Росія продемонструвала учасникам Мінської конференції, зокрема, Білорусі, Китаю та Угорщині, хто її справжній друг. Вибір свідчить про страх Путіна. Він має підстави боятися - у Казані на саміті БРІКС особисто переконався, як мало у нього справжніх партнерів і якого вони штибу. Мінська конференція з євразійської безпеки зайвий раз підтвердила це. Заявка Росії на участь у врегулюванні конфлікту на Близькому Сході, схоже, теж не мала того відгуку, на який розраховували у Кремлі. Путін опиняється перед очевидністю: доки не буде вирішена ситуація в Україні, авторитет Росії у світі стрімко падатиме. А отже, навіть за повного завоювання України, так звані "цілі СВО" ніколи не будуть досягнуті.

Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі, посилаючись на численні порушення, не визнала результатів парламентських виборів. Вона охарактеризувала голосування як "спецоперацію РФ" та закликала грузинів виходити на вулиці. Прем'єр Іраклій Кобахідзе заявив, що вибори відбулися без суттєвих порушень і звинуватив президентку у підготовці державного перевороту. Нагадаємо, голосування відбулося у суботу, 26 жовтня 2024 року. Правляча партія "Грузинська мрія" отримала 53,92% голосів, але не досягла мети - сформувати більшість у парламенті (90 місць проти 113, котрі потрібні). Не у захваті й опозиція: чотири партії ("Коаліція за зміни", "Єдність-Національний рух", "Сильна Грузія", "Гахарія - за Грузію") перетнули 5% бар'єр, сукупно зібрали майже 40% голосів, але за екзитполами вони мали понад 50%. Тому депутати від опозиції заявили, що відмовляються від мандатів. Голова парламенту Шалва Папуашвілі оголосив, що парламент все одно збереться і буде легітимним, як і уряд. Порушення численні Партія "Грузинська мрія" агітувала, використовуючи фото з України часів війни, і це засудили у нашому МЗС. Правляча партія проігнорувала протест. Натомість її почесного голову, мільярдера Бідзіну Іванішвілі ще до оголошення перших результатів першим привітав з перемогою прем'єр Угорщини Віктор Орбан. Показово, що він став й першим іноземним гостем у Грузії після виборів. Та у Тбілісі протестувальники зустріли його свистом. Вітальну телеграму надіслав і президент Азербайджану Ільхам Алієв. До слова, там, де на території Грузії більшість населення становлять азербайджанці, підтримка "ГМ" коливалася від 71 до 80%. Угорщина нині головує у ЄС, але, схоже, у вищих структурах влади Євросоюзу різні погляди на те, що відбулося у Грузії. Голова делегації Європарламенту заявив про використання правлячою партією антизахідної риторики і російських наративів: або обираєте нас і буде мир - або опозицію і - війну. Також, за його словами, був тиск на опозицію та ЗМІ. "Можливі порушення мають бути серйозно розглянуті," - заявив голова Ради ЄС Шарль Мішель. прем'єр Іраклій Кобахідзе визнав наявність порушень, але стверджує, що вони не викривили результатів голосування Пропозиція мала миттєвий відгук: держсекретар США Ентоні Блінкен закликав офіційний Тбілісі провести розслідування порушень, Європарламент розгляне це питання на найближчому засіданні. Натомість прем'єр Іраклій Кобахідзе визнав наявність порушень, але стверджує, що вони не викривили результатів голосування. У Росії речник Путіна Дмитро Пєсков рішуче спростував втручання РФ у грузинські вибори і звернув увагу на спроби впливу з боку "багатьох європейських сил". Венесуела у Європі? Зараз перебіг подій у Грузії дуже нагадує венесуельське і молдовське: результати виборів суттєво відрізняються від даних екзитполів, влада й опозиція оголошують себе переможцями. При цьому, незгодні з підсумками голосування апелюють до порушень, провладні сили - що вони були нечисленні та не могли суттєво вплинути на результат. всенародне голосування нічого не прояснює і не кладе край внутрішнім суперечностям Відтак і влада, й опозиція залишаються у "підвішеному" стані, адже всенародне голосування нічого не прояснює і не кладе край внутрішнім суперечностям. Навпаки - загострює їх. У Молдові думки громадян щодо ЄС, якщо вірити результатам референдуму, поділилися навпіл, причому намітилися різні позиції громадян всередині країни та за кордоном. На цих розломах, до слова, вже грає Кремль на користь проросійського кандидата у другому турі президентських виборів, що мають бути 3 листопада. У свою чергу, політичні та бізнесові еліти стають значно більш чутливими до зовнішніх впливів. Наприклад, Ніколас Мадуро є президентом тільки завдяки тому, що частина країн світу його вважають таким. Зокрема, Росія. Але США Мадуро президентом не визнають. Не в останню чергу через візит цього суперечливого політика проігнорував саміт БРІКС президент Бразилії Лула да Сілва. Якщо згадати березневі вибори у Росії, Сполучені Штати Америки зайняли нейтральну позицію: прямо президентом не визнали, але пояснили, що доведеться мати справу з тим керівником РФ, який є. Так і у Грузії вирішальний голос не у народу, а у зовнішніх партнерів. "Багато залежить від колективного Заходу. Якщо відноситимуться несерйозно, нададуть можливість правлячій партії легітимізувати ці вибори", - звернув увагу грузинський дипломат Арчіл Цинцадзе. Аргументація страхом Таким чином, демократичні вибори вже розглядаються як причина і джерело дестабілізації. У Грузії та у Молдові вибір на користь опозиції трактувався як "вибір війни". Аналогічно агітували за себе партії прем'єрів Словаччини й Угорщини. Нині така ж риторика лунає на президентських перегонах у США. Аргументом РФ та її анклавів завжди буде страх і силовий примус, звернув увагу кандидат політичних наук Олексій Буряченко, проблема у тому, що страх перемагає. Різниця у поглядах грузинів всередині країни та діаспори багато в чому зумовлена залякуванням війною, наголосив грузинський політолог Валерій Чечелашвілі. Не найкращою виявилася й ідея грузинської опозиції, зазначив виконавчий директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко. "Євроінтеграція програє грошам завжди, коли немає консолідації еліт щодо незмінності курсу держави, - вважає він. - Народу дали альтернативу: невеликі, але регулярні подачки плюс обіцянку, що не буде війни. Опозиція у відповідь пропонувала світле майбутнє, забувши, що люди люблять, щоб їх купували. В усіх невизначених ситуаціях люди, в своїй масі, вибирають гроші і стабільність&hеllір;. А останні вибори крім грошей мали ще одну надвагому ідею: Іванішвілі запропонував свій декрет про мир. І підкріпив його дуже соціальним бюджетом: всі кошти від напливу росіян перенаправилися на соціалку". Ідеї ваші, гроші наші Найцікавіше те, що правляча партія у Грузії нині категорично спростовує відновлення дипломатичних відносин із РФ, які були розірвано у 2008 році; а також наполягає на продовженні євроінтеграції, хоча ЄС поки "заморозив" процес. Тобто, на рівні риторики "Грузинська мрія" декларує приблизно те ж, що і опозиція, але - без війни. Запозичуючи риторику опозиції, "ГМ" підкреслює непевність своєї перемоги. Як і у Молдові, результати голосування виборців за кордоном суттєво відрізняються від "внутрішніх". Так, на закордонних дільницях правляча партія зібрала всього 15%, удвічі більше - опозиційна "Коаліція змін". Протести і наслідки Тому важливо, чи вийдуть грузини на Майдан, вважає кандидат політичних наук Олексій Буряченко. "Цього ще потрібно досягти&hеllір; Очікую масових протестів у великих містах, де розуміють, що таке євроінтеграція. Але чи вплинуть вони на "ГМ"? У Грузії великих міст не так багато. Чи підтримають їх у сільській місцевості? Думаю, ні", - розповів експерт Gаzеtа.uа. Росії потрібна Грузія для зміцнення позицій у відносинах із Китаєм Багато що, на його думку, залежить від підтримки Євросоюзу, адже Росії потрібна Грузія для зміцнення позицій у відносинах із Китаєм. З іншого боку, чи буде така ж потужна підтримка ЄС, як за Саакашвілі, теж питання, наголосив Буряченко. Ілюзія демократії Авторитарний режим Грузії є одним із багатьох, котрі навчилися використовувати демократичні інститути для збереження своєї влади, звертає увагу голова "Грузинської демократичної ініціативи" Едуард Марікашвілі. "Такі режими намагаються підтримувати демократичний вигляд в очах як внутрішніх, так і міжнародних спостерігачів, чим ускладнюють спроби протистояти їм. Як показує приклад Грузії, істинну сутність такі режими розкривають тоді, коли не залишається жодної альтернативи", - пише він. Як їм протистояти? На даний момент, стверджують експерти, єдиного алгоритму не розроблено. Але для "ГМ" і РФ це вже піррова перемога, оскільки у Конгресі може бути розглянуто питання про санкції, розповів політолог, професор Чорноморського міжнародного університету Ніка Чітадзе. Росія, на його думку, здатна "завести таємно на територію Грузії кадирівців у формі грузинського спецназу, щоб вони здійснювали каральні дії проти демонстрантів". Енергетична складова На подальший розвиток подій може вплинути й енергетичний чинник, вважає Олексій Буряченко. За його словами, одна з гілок "Шовкового шляху" (проєкт Китаю) проходитиме по Грузії, сотні мільярдів інвестицій можуть впертися у позицію цієї країни. З іншого боку, Китай би домовився з Європою, якби не РФ, тому Росія у даному "трикутнику" обмежує можливості Китаю, наголосив експерт. За деякими даними, багато стратегічних галузей Грузії (електрика, вода, газопостачання) перебувають під контролем російських держпідприємств. Можливо, у тому числі, й тому Росія навряд чи вводитиме свої війська до Грузії, хоча нинішні вибори, на думку експертки Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталі Беліцер, є доленосними. Як вона розповіла Gаzеtа.uа, вперше за 12 років опозиція змогла подолати роз'єднаність, що дає надію на активізацію громадського суспільства. Саме коаліція громадських незалежних спостерігачів зафіксувала численні порушення на дільницях, попри перешкоджання адмінструктур. "Для України результати цих виборів мають надважливе значення, - вважає Наталя Беліцер. - Згадаймо вплив "Революції троянд" на українську "Помаранчеву революцію". Можливо, це і є імпульс, котрий у поєднанні з уроками масових акцій у Молдові може дати і Білорусі алгоритм якщо не порятунку демократії, то хоча б протидії спробам применшити роль народу як джерела влади.