Тренд пошуку "берлінська"

Волонтерка Марія Берлінська попередила про можливий масштабний наступ росіян.

Волонтерка закликала українців доносити правду про події в нашій державі західним журналістам

Про це вона написала на своїй сторінці в Telegram."Є інформація, що росіяни днями підуть в серйозний наступ", - зазначила вона. Волонтерка закликала громадян зберігати спокій та активно підтримувати фронт, особливо на Донецькому напрямку, передаючи "все необхідне і побільше".Окрім прямої допомоги армії, Берлінська закликала суспільство донести до світу реальні наслідки російської загарбницької війни."Плюс інформаційна війна - пишіть про те що відбувається в соцмережах, спілкуйтесь з західними журналістами. Розказуйте людські історії, що зробила війна, пояснюйте на конкретних прикладах що таке російський терор. Нам треба донести до західного світу одну просту думку - Путін зупиниться тільки там, де ми його разом зупинимо. І якщо вони зараз не включаться на повну, якщо Україна впаде - вони наступні", - підсумувала вона.У неділю, 31 серпня, речник оперативно-стратегічного угруповання військ "Дніпро" Віктор Трегубов заявив, що звільнення Силами оборони села Мирне є важливою тактичною перемогою, яка дозволила відкинути росіян за ключову трасу під Куп’янськом.

Українська волонтерка та громадська діячка Марія Берлінська опублікувала повідомлення про ймовірний серйозний наступ російських військ найближчими днями. Вона зазначила, що важливо зберігати спокій та посилювати допомогу українським військовим, особливо на Донецькому напрямку.

Берлінська попереджає про ймовірний великий наступ РФ на фронті найближчим часом.

Вже наступного місяця стартує одна із найстарших індустріальних виставок Німеччини та одне з найголовніших торгових шоу світу – “Берлінська міжнародна радіовиставка”, або IFA. Організатори повідомили, що подія триватиме з 5 по 9 вересня (хоча деякі пресконференції заплановано вже на 3 вересня). Цього року, як, власне, і минулого, на виставці протягом всіх днів буде присутній кореспондент […] Post Root-Nation на IFA 2025: ми розкажемо про найцікавіші події та новинки at Root-Nation.com.

Не Берлінська стіна, бар'єрів набагато більше: Фінляндія укріплює 200 км кордону з рфФінляндія укріплює 200 км кордону з росією, зводячи міцний паркан для запобігання нелегальній міграції. Це рішення прийнято після повномасштабного вторгнення росії в Україну та вступу Фінляндії до НАТО.

Де ми зараз, на якому етапі війни перебуваємо? Чи можна це мультиплікувати на досвід світових воєн, умовно кажучи, на 1943-1944 роки, бо дуже люблять проводити якісь паралелі? Ви є прихильником такої методології?Ні, поясню чому. Ми порівнюємо з попередніми періодами, з іншою війною, з іншими правилами та з іншими умовами. Якщо подивитися ретроспективу поточної війни, з 24.02 по сьогоднішню дату, вона дуже сильно змінилася. Наприклад, змінилися найбільш пріоритетні роди військ. Зараз є СБС (Сили безпілотних систем), без дронів загалом нікуди. А 24.02 було трохи інакше. Тому я не знаю, в якій точці ми перебуваємо.Ми точно не виграємо поки цю війну, ми стримуємо навалу доволі успішно, але давати якісь прогнози - це давати людям надію, що ця війна якось виграється без їхньої участі. Тому я б не став бути людиною, яка дає свій особистий погляд на ситуацію. Ми в війні й цього достатньо. Вона не закінчилася.фото: www.facebook.com/matiash.alex На вашу думку, чи достатньо ми станом на зараз, як суспільство, як держава економічно та політично з урахуванням кон'юнктури, яка складається за нашими межами, відповідаємо тим викликам, які ставить перед нами ворог?Ні, не відповідаємо. Тут я б провів паралель. У 1938 році Чемберлен підписав питання з Гітлером щодо Судецької області, анексії певної частини Чехословаччини й сказав, що привіз мир на довгий термін. А після цього почалася велика війна. Я думаю, що ми є десь там.У нас недостатньо мобілізації суспільства і розуміння у суспільства того, що до перемоги в цій війні має бути залучений кожний. На жаль, я цього тут не бачу. Я вважаю, що наше суспільство досі інфантильне, тому що коли ти приїжджаєш в Київ або в інші великі міста, які не перебувають під щоденними ударами, як, наприклад, Харків, то я не бачу розуміння того, що ми у війні, серед звичайних, пересічних громадян на вулиці.Чому, на вашу думку, відбулася нормалізація серед звичайних громадян, навіть тих ракетних ударів, які відбуваються в більш-менш далекий тил?Я вважаю, що це полягає в площині некоректної політики щодо комунікації із суспільством. Якщо ви подивитесь актуальні новини, то у нас постійно - "Трамп сказав", "ми домовилися", "ми у стані перемовин", "чекаємо якогось перемир'я". Я не бачу посилу, в якому було: "Шановні громадяни України, ми будемо воювати в цій війні доти, доки ми не переможемо і Росія не перестане зазіхати на нашу територію". Тому, коли говорять про перемогу, то критерії цієї перемоги дуже розмиті.А якою буде перемога? Ніхто не знає. Підійдіть до 10 людей і буде 10 різних відповідей. Дуже часто люди, які недотичні до цієї війни, кажуть про кордони 1991 року. Я всім їм зичу докласти зусиль для того, щоб ці кордони повернути.  фото: www.facebook.com/matiash.alexНа сьогодні це нереалістичне завдання за умови того, що наше суспільство не є мобілізованим в повному обсязі. І я це бачу по зборах. До речі, тому що всі військовослужбовці, які перебувають на лінії бойового зіткнення або виконують певні завдання на лінії бойового зіткнення, постійно потребують допомоги з боку суспільства. І от так, як було два роки тому, і так, як зараз,- це дві різні речі. Люди розслабилися.Ви маєте на увазі допомогу з боку суспільства?Донати. От, дивіться, - ремонт однієї машини - це понад 100 тис. грн. А люди часто кажуть: "Ви ж там отримуєте сотку ".Вам таке кажуть люди?Зараз вже ні. Я доволі різко реагую на це, знаючи потреби військовослужбовців. Наприклад, штани на війні живуть одну задачу, а потім тобі треба купувати нові. Там дуже багато витрат: EcoFlow, які ми купуємо, генератори, які ми собі заправляємо, машини, які заправляємо та ремонтуємо. І це видно, як люди долучені. Ви можете спитати в будь-кого, хто займається волонтерською діяльністю, щодо ситуації з допомогою війську - стає ще гірше з кожним днем.Ситуація з допомогою стає гіршою, тут я з вами абсолютно згодна. Багато зборів - на плато, хто б як не старався, навіть у найбільших фондах. Але разом з тим є певне розуміння того, що держава теж робить недостатньо. У нас не вистачає ні ресурсів, ні, напевно, грамотного менеджменту для того, щоб надати все необхідне. Я собі дозволю все-таки сказати, - коли мова йде про передачу якомусь військовому підрозділу, наприклад, автомобіля, то дуже часто волонтери впираються в прохання військових: "Не вимагайте від нас поставити на баланс частини, бо потім ремонт, паливо та інші речі. Враховуючи величезну бюрократію, це все лягає на наші плечі".Я це знаю, тому що в мене є машини на обліку частини, є машини, які передані безпосередньо бійцям. Я вважаю, що це все частина однієї великої ланки. На мою думку, у нас є серйозна проблема з управлінням і з розумінням, що ми - по стандартах НАТО. Я дуже часто чую такі речі, як стандарти НАТО.фото: www.facebook.com/matiash.alex На сьогоднішній момент ми єдина армія з поточним бойовим досвідом серед інших країн НАТО і нас не можна вставити в стандарти НАТО. Скоріш за все, стандарти НАТО будемо підганяти під нас.Тому що реальна війна дуже сильно відрізняється від звичайної служби. І це стосується всього - і машин, і управління, і бюрократії, і такого іншого.Щодо актуальної ситуації на лінії, якщо ми можемо говорити, хоча б про процеси та тенденції. Росія - в наступі, їхня літня кампанія продовжується. Бачимо, що вони мілітаризували свою економіку. Для російського внутрішнього споживача це б мало бути поганою новиною, бо мілітаризована економіка - гроші в прірву. Вони постійно, як у м'ясорубці, фактично перемелюються. З іншого боку, це дає їхньому війську певний ресурс, на який поки що ми не можемо розраховувати в таких об'ємах. Які наші економічні спроможності? Ви сказали, що наші люди постійно дивляться, що скаже Трамп, що відбудеться за кордоном, і недостатньо запитують з себе. Разом з тим, ми з вами починали розмову з того, що без підтримки наших партнерів, ми б вже давно були невідомо де.Все так. Я думаю, що без підтримки наших партнерів нам було б значно складніше, перш за все,  щодо зброї, екіпірування і техніки.Люди дивляться, що скаже Трамп. Це почалося ще спочатку війни, коли казали про два-три тижні. Всі, хто в темі, розуміли, що не буде два-три тижні. І наш перший успіх - під Києвом, а другий - Харківська та Херсонська операції надали крила людям.Люди подумали: "Вау, ми перемагаємо", - але вони не врахували того, що ми воюємо з другою армією світу, тоді це був факт. Зараз вона вже знову друга, але тільки після нас. Тому що рівень підготовки та рівень вмотивованості з нашого боку, не дивлячись на всі проблеми, вищий за російський, і це факт.Ситуація на лінії бойового зіткнення є складною. Лінія бойового зіткнення рухається - це Покровський напрямок, Суми, Харківський напрямок. Дуже складно давати якусь оцінку, перебуваючи тут. Тому що солдат, який безпосередньо перебуває на вістрі цієї війни, тобто він саме в тій, перепрошую, дупі, і йому там страшно, і неважливо,  на якому напрямку - Сумський, Покровський або якийсь інший. Коли ти на нулі, там - погано. І так по всій лінії бойового зіткнення.фото: www.facebook.com/matiash.alex Повертаючись до питання спроможностей противника і наших, знову ж таки, вони ведуть чергову кампанію без включення повальної мобілізації. Їм вдається якось викручувати цю історію.Є така російська приказка: "Не жили багато, нечего и начинать". Зрозумійте, що їхня основна маса людей, які воюють, - непотріб. Тобто для них це єдиний шанс, бо війна - краща за їхнє буття.І я вам скажу, за останній час ті полонені, яких ми брали, навіть не знаю, з чим це порівняти. Зекі в них вже скінчилися, просто звичайні бічі, хоча іноді попадаються, але дуже рідко. У них ще є мобілізаційний ресурс серед тих, хто погано живе десь там на Камчатці або в інших депресивних регіонах РФ.Росія дуже велика, але дуже неоднорідна. І я не бачу там людей з Пітера чи Москви, чи Єкатеринбурга, з великих російських міст, в яких нормальна економічна ситуація. Там нема мобілізації, їм поки не треба. Я не думаю, що у РФ буде повальна мобілізація, її не буде. У них зараз достатньо ресурсу для того, щоб набирати людей.Плюс - цей ресурс, в принципі, підкріплюється окупованими територіями, тобто територіями та людьми.О, це моя улюблена історія, коли кажуть: "А що нам буде?". Це помилка євреїв під час Другої світової війни, коли вони казали: "Я в Першу світову війну воював з німцями - нормальний, інтелігентний народ, нічого нам не буде". А потім був Аушвіц та інші табори смерті. От, це та сама ситуація й у нас - "ми ж браття", "ми всі російською мовою колись розмовляли в Херсонській області".Я вам скажу, що буквально два тижні тому моєму корешу, який перебуває на Покровському напрямку, в полон потрапив колишній громадянин України з окупованої території, якого було мобілізовано, до речі, зі школи. Він був шкільний вчитель з тимчасово окупованої території, саме з Василівки. І прийшли з розрядкою, сказали: "Шесть чоловек под ружьё!", - і вони пішли. Він один єдиний, хто лишився живий і потрапив до нас у полон. Все.Яким є морально-бойовий дух нашого війська станом на зараз?Не готовий сказати. Це треба дивитись кожний окремий підрозділ. Все дуже залежить від командира.Криза командування. Я пам'ятаю 2023 рік, багато хто казав про те, що середня і низова ланка у росіян сильно просідають. Але потім почалися повідомлення про те, що й у нас з цим складно у зв'язку з об'єктивними причинами. Як зараз у нас з цим паритетом?Я не знаю. Можу казати тільки про те, з чим я особисто стикався. Ми працювали з 3-ю ОШБр, ще до того, як вона стала 3-м корпусом. Як на мене, це майбутнє українського війська. При тому, що я не є там, в мене нема ніяких формальних причин хвалити їх, але вони - найкращі з тих, з ким я воював. Ще мені дуже сподобалося, я колись воював з тактичною групою "Адам", з Женею Меживікіним, - все дуже круто з управлінням.Євген Межевікін, фото: suspilne.media Знову ж таки, ми повертаємося до того, що у нас є брак людей, з яких можна створити цю середню ланку. І це селекція, яку треба проводити. Це велика робота, не на 5 хвилин. Тобто люди ростуть у війську. Я прийшов на цю війну солдатом. Півтора роки провоював солдатом, маючи вищу військову освіту. І вже після цього отримав первинне офіцерське звання. Потрібен якийсь час для того, щоб вирости і стати керівником певної ланки.На вашу думку, в чому секрет успішності таких структур, як 3-тя ОШБр, наразі 3-й армійський корпус?У них є правила, ідея, ціль і вони згуртовані навколо цього. Плюс - відношення. Я вам скажу, що мені сподобалося в 3-й ОШБр, - у них всі воювали. Всі! Навіть, якщо це тилова посада, людина все одно виходила на бойові та виконувала завдання. Навіть, якщо це офіцер і потрапив в 3-тю ОШБр, то ходив на еспешку (СП - спостережний пост). Він розуміє, що відчуває солдат на лінії бойового зіткнення. І коли цей офіцер робить щось для солдата, то розуміє, що йому потрібно. На жаль, не у всіх наших армійських підрозділах є такий досвід.До слова, про найуспішніші наші частини в війську. Ми довший час перебували в стані, коли найбоєздатнішим і перспективнішим нашим з'єднанням були недоступні певні типи озброєння, думаю, для вас це також не секрет. У 2023 році ми мали розмову з представниками тої ж 3-ї ОШБр, які кажуть:"О, нам би трошки того, що дали бригаді, яка південніше, то ми б наробили двіжу". Чи є зараз така проблема у війську?Я б теж хотів мати Bradley, але їх мало. Зрозумійте, розподілення зброї відбувається трохи іншим чином. Визначення пріоритетів щодо наповнення зброєю та іншими видами забезпечення відбувається на найвищому рівні, виходячи з розвідданних, з стану на лінії бойового зіткнення. Тому, звісно, було б непогано, якби у нас у всіх були "бриляки" і все, що нам подобається, але так не працює. Є обмежена кількість ресурсу і величезна кількість потреби.Це, знаєте, як коли ти працюєш на трьох роботах, а тобі вистачає тільки на оренду твого житла і трохи попоїсти. Що робити? Або шукати іншу роботу, або ще додаткову роботу. На жаль, не буває нормальної кількості ресурсів. Ніхто не готувався до такої війни. Я вам скажу, навіть Росія до такої війни не готувалася.На тому етапі, на якому зараз перебуваємо, ми згадали про певні військові машини, а чи є сьогодні в них сенс?Звісно, ББМ (броньовані бойові машини) потрібні. Дуже змінилася ситуація на лінії бойового зіткнення. От, є так звана сіра зона, яка раніше була дистанцією між двома лініями, нашою та ворога. Зараз "сіра зона" збільшилася до 15 км від нашої лінії бойового зіткнення, тому що є дрони на оптоволокні і таке інше.Є комплекс заходів, які треба використовувати задля того, щоб забезпечити свій особовий склад. Це і РЕБ, тому що дрони не всі оптоволоконні, це і обрешітка машин, це і бронемашини. Знаєте, як сказав один мій друг Льоня Остальцев: "Я зроблю все, що потенційно може зберегти життя моїх людей, а далі все вже в руках Господа". Тобто ББМ надає більше шансу вижити.Щодо питання керованості нашими військами, яке теж в певний момент стало питанням руба. Піднімав його і Юрій Бутусов ще за своєї цивільної іпостасі, казав, що саме в цьому полягає слабке місце, з цим потрібно щось робити. І якщо уявити наше військо цілісним організмом, то іноді права рука не знає, що робить ліва. Не беруся вас навіть запитати, як станом на зараз справи, але коли ми бачимо інфоприводи, наприклад, про впровадження системи DELTA з боку міністра оборони Дениса Шмигаля, то нібито позитивна новина. На вашу думку, наскільки вона покращить ситуацію?Це питання взаємодії. Ми протягом 2,5 років не мали втрат саме тому, що перше, чим ми займалися, - входили у взаємодію. Якщо ми, наша команда - тактична група "Медоїд", заїжджаємо на ЛБЗ (лінія бойового зіткнення), то перше, що робимо дві доби - збираємо розвідінформацію. Ми уточнюємо поточну лінію бойового зіткнення, тому що вона може відрізнятися від тієї лінії, яку бачить собі твоє керівництво: хто де стоїть, ми входимо в взаємодію з усіма сусідами, розбираємося, що у них там є, наскільки достатньо їх сил та засобів.DELTA - це круто, але насправді не є панацеєю, тому що може не відображати актуальне. Я був тоді, коли DELTA тільки створювалася  у Києві, інша команда нею займалася. DELTA, "Кропива" - допоміжні інструменти.Але перше, що має зробити командир, коли приїжджає на лінію бойового зіткнення, -  уточнити конфігурацію лінії бойового зіткнення, сили та засоби сусідів, логістику, тобто там треба проводити певну роботу. У нас є вишкіл капітанів, які свого часу ініціював фонд "Повернись живим", це доволі круте навчання. Зараз вони вчать в основному на базі територіальної оборони. Цей вишкіл зроблено і він крутий. Просто треба зрозуміти - ми вчимося.Я Юру Бутусова знаю особисто. Він - крутий розслідувач і класний журналіст. Але треба взяти до уваги, що війна достеменно змінюється в певних аспектах раз на три місяці. Цьому треба вчитися і ми вчимося, вже воюючи. Це трохи інакша історія, у нас не було часу підготуватися до цього. Три роки тому ніхто не мав уяви, якою ця війна буде. Маша Берлінська тоді казала, що це буде війна дронів, її ніхто не слухав, а вона попала в точку.До речі, зараз вона каже про те, що є певний інструмент, не уточнює який.Я бачуся з нею, розмовляв, але не уточнював.За певних умов це може реально змінити на нашу користь багато що.Ми заходимо у війну технологій: хто буде швидшим, хто буде швидше впроваджувати інновації, керування, той виграє цю війну. Кількість особового складу задіяного, на мій погляд, у війні технології є вторинною, це моя особиста думка.Щойно ми говорили про ситуацію по лінії і ви кажете, що саме людський фактор забезпечує тотальне розуміння, що відбувається?Абсолютно, тому що на цей момент ми воюємо в певних моментах в ручному керуванні. Є певна субординативна ланочка. Зараз роблять корпуси. Чому? Тому що це зменшує ланку управління. Раніше це було ОСУВ, ОТУВ, тактична група, бригада, батальйон, рота, взвод і далі. Зараз кількість оцих передаточних ланочок менша. Це має вплинути позитивно.Але треба зрозуміти, що на сьогоднішній момент, на поточну дату воюють певні люди за допомогою технологій, а не технології за допомогою людей. Тобто ми - десь там близенько. Хто перший відкриє цей ящик, той і виграє війну.Росіяни теж усвідомлюють, що в цьому ящику?Не треба знецінювати нашого ворога. Вони вміють воювати, швидко вчаться, дуже швидко імплементують новинки. З оптоволокну вони поки перші, хоча з дронами це була наша ідея.Якщо не помиляюся, жовтень 2022 року, оптоволокно як ідея виникла саме у нас. Як вони потім це намацали?Була така російська фраза:"Голь на видумку хитра". Оскільки ми маємо брак інструментарію, то знаходимо нові можливості, щоб залучати якісь технології. Так, ми перші, але у них поки краще виходить масштабуватися.От, і зараз є інформація про те, що їхня група "Рубікон" вже освоїла технологію морських дронів. Це будуть, ймовірно, і занурювальні історії, і що їхня фішка може бути в масовому одномоментному застосуванні.Є момент - якщо ми кажемо про беки, то у нас флоту нема, щоб нам завдавати там якоїсь шкоди. Хай вони вкладають туди бабки.Але в нас є порти.У нас є, окей. Але будь-яка дія породжує протидію. Варіантів нема, значить, ми будемо реагувати. Такі умови війни.Щодо того озброєння, яке зараз нам найбільш потрібно, виходячи з вашого актуального досвіду.Я не можу сказати, тому що я є піхотним офіцером і можу думати виключно про те озброєння, яке потрібно мені на тактичному рівні. А якщо ми кажемо про оперативний або стратегічний рівень, звісно, що всього не вистачає.Основний масив все-таки від волонтерів, від громадянського суспільства чи все-таки держава забезпечує?На мій погляд, від держави. Основне - від держави. Зауважмо на тому, що ми все ж таки живемо в державі, яка не є дуже багатою. І значна кількість бюджету, кажучи дуже м'яко та дипломатично, використовується на якісь поточні потреби. Я не знаю, як вони там використовуються правильно чи неправильно, не беруся це оцінювати, але основна маса забезпечення йде все ж таки від держави.Якість цього забезпечення – це друге питання. Але певні речі, які держава не може надати, надають волонтери, які насправді дуже допомагають. У нас є волонтери, які на постійній основі допомагають виключно нашій команді. І я дуже вдячний цим людям. Тобто, якщо у мене якась проблема, наприклад, мені треба полагодити машину або купити машину, або Ecoflow, або генератори, або Starlink, я просто дзвоню людям і вони це роблять.Зараз почалася дискусія на тему того, як має виглядати український військовослужбовець. Є розуміння того, що треба прийняти реальність як є та усвідомити, що багато хто носить мультикам на перевагу пікселя.Подивіться на мене.І оце насправді цікавий момент. Це, напевно, більше про цивільних, які дискутують на цю тему, але що про це думають військові?Я про це загалом не думаю. Я купив всю форму за свої особисті кошти.Мені, здається, це звучить навіть трошки як діагноз всім нам.Чому? Мені так зручніше. Дивіться, держава не може надати форму, яка буде відповідати запиту всіх військовослужбовців. Наприклад, я ношу штани виключно з інтегрованими наколінниками, тому що я отримав поганий досвід. Ще у 2022 році я був не в тих штанах, в яких треба, і дуже сильно вдарив коліно. Я з того часу ношу саме такі штани, а держава такі не робить. І це нормально.Щоб ви розуміли, я з першого дня служби, з 2022 року, жодного разу не отримав від держави однострій, просто не брав його. Нащо він мені потрібний, якщо я ходжу в тому, що купую. Так, у мене є бронежилет, який мені видала держава. Я маю каску, яку мені видала держава, хоча я її не ношу. Тобто моя безпека – це моя відповідальність. Я вкладаю в себе, тому що моє життя для мене важливе. Я купив собі машину, витратив величезні кошти на це. У мене є своя зброя, просто свій аппер підставляю на Colt М-4А1 і воюю з тим, що мені дала наполовину держава, наполовину - я. Нормально.Коли ви чуєте історії як, наприклад, буквально нещодавно привідкрили завісу в бригаді "Рубіж" про те, як вони витягали бійця за допомогою транспортування йому дронами електровелосипеда.Я бачив. Крута історія.Це виглядає просто як якийсь екшн, але ми розуміємо, що багато подібних історій евакуації з пекельних точок, можливо, не всі такі видовищні.У нас був подібний досвід.Ви можете трохи про нього розказати?Так, у нас був спостережний пост (СП), я не буду казати, як він називався. Там загинула певна кількість військовослужбовців. У той час це була найгарячіша точка на лінії, де ми перебували. Там був важкий бій і ми втратили зв'язок з позицією. Тоді ми подумали, що особовий склад знищено. Через півтори доби один з виживших людей з перебитими ногами виповз на сусідню еспешку. А у нас якраз підірвалася машина, коли ми евакуювали іншу групу, теж були поранені. І два сержанти, самі маючи поранення, взяли жорсткі ноші та пішли до сусідів за 1,5 км, забрали й поверталися ще 1,5 км, вивезли його. Така історія була.І інші історії були чудові. У мене було таке, що ми втратили позицію, з ними дві доби був втрачений зв'язок. Ми бачили, і сусіди доповідали, що там був стрілецький бій. А за дві доби вони вийшли на зв'язок, всі живі, ушкоджені, але тактична ситуація змінилася - вони вже перебували в оточенні. Ми їх вночі виводили через посадку на сусідів, супроводжуючи дроном, і звідти вже забирали транспортом. Дуже багато історій. Це насправді звичайна ситуація. Історія з електровелосипедом - прикольна тема, але вивід з позиції саме так десь виглядає.Щодо виводу з позиції, на ваш погляд, чи нормальним є те, з якою частотою стаються саме такі операції? Чи можна було б цього уникати?Ненормально. Тут ми знову повертаємося з вами до того, що у нас брак людей, які могли б їх поміняти. Якби у нас була можливість замінити людей на лінії бойового зіткнення, ніхто б не сидів 200 днів на позиції в оточенні або хоча б 40 днів, або не заходили б на позицію на два тижні, а заходили на п'ять днів і було б ким замінити. У нас, об'єктивно, брак людей у війську. Людей не вистачає.На ваш погляд, які плюси та мінуси "програми 18-25"?Не вірю в неї. Я бачив цих пацанів, їх називають "мільйонниками".До вас уже потрапляли ті люди, які прийшли з цією програмою?Так. Вважаю, що кардинально це не може вплинути на ситуацію. По-перше, кількість людей, яких ми наберемо за цей час, не буде відповідною до нашої потреби. По-друге, що робити з тими, хто в цьому віці по мобілізації воює з 2022 року? Наприклад, у мене є боєць, позивний "Фокс", якому зараз 22 роки. Він починав війну у віці 18 років, сам мобілізувався у ТрО. Після цього ми його звідти забрали. Він - один з найрезультативніших наших бійців, особисто знищив понад 200 російських солдатів. Чому він не може отримати від держави? Це не справедливо. Є люди, яким 45 років і більше, є 50 років, які воюють, які відсиділи на тих СП величезну кількість днів. Мені здається, це неправильне рішення, яке не спрацює.Питання справедливості досі стоїть на руба.Звісно. Дивіться, всі кажуть: "Ви отримуєте сотку", - окей, можна ще 70 отримувати. Якщо ти пробув безпосередньо на ЛБЗ, на СП 30 днів, тобі буде додаткове відшкодування - 170 000. Я вважаю, що люди, які штурмують, заслуговують на більше, тому що штурм - це 50/50.На СП ти маєш можливість вижити. Якщо ти підготувався, зробив собі сховище, то шансів більше. А коли ти штурмуєш ворожу позицію, на якій вони закріплені, то це загалом інша історія. Тому, на мій погляд, штурмовики мають отримувати значно більше відшкодування.В цей час ми згадуємо те, що відбувалося влітку минулого року і багатьох військових, які знають про ситуацію на землі, ми запитуємо: "Як ви ставитеся до тактики перенесення війни на територію ворога?". Питання про Курську кампанію.Чудово.На вашу думку, вона спрацювала?Я про це казав ще у 2022 році - поки ми не почнемо знищувати стратегічні цілі та логістику на території Росії, наші шанси на те, що ми виграємо в цій війні, мізерні.Я не можу оцінити ефективність Курської операції, тому що це операція стратегічного масштабу. Моя ланка управління - це тактичний рівень.Однак, як людина, а не військовослужбовець, я вважаю це дуже класним досвідом, тому що ми показали, що можемо не тільки оборонятися, а й атакувати. На мій погляд, чим більше буде таких укусів з нашого боку за російську територію, тим краще. І я такий, що зносив би все у них, що можна. Чому ні? Ми в війні.Морально-етичний момент - воювати на своїй території та на їхній. Багато хто романтизує і каже, що на своїй землі все тобі ніби сприяє і допомагає.Нема ніякого морально-етичного моменту. Нема такого. Вийдіть на вулицю в Києві - хто тут сприяє і допомагає? Дуже маленька частка людей, які дійсно залучені до перемоги в цій війні. Я вважаю, що воювати з росіянами треба інакше, тобто добрий росіянин - мертвий росіянин. Все.А як ви дивитеся на перспективу, рано чи пізно, зняття оцього red flag, появи на нашій території, можливо, іноземних військових? Чи можливо це взагалі?Їх тут не буде.Ви не вважаєте, що це можливо?У нас є інтернаціональні легіони, в яких воюють, в більшості своїй - іспаномовні громадяни, які приїхали сюди заробити грошей. Я вважаю, що ані Європа, ані США на території України ні за яких умов свої війська не введуть. Вони бояться. Якби вони не боялись, ця війна була б вже виграна. Росія б втратила те, що має. Вони не хочуть долучатися до цієї війни. І я вважаю це стратегічною помилкою.Якби вони зараз всі гуртом долучилися, думаю, що ми виграли б цю війну. І Китай не був би готовий долучитися. І це було б дуже класним сигналом щодо Тайваню. А так, на мою думку, Китай атакує Тайвань, і Америка нічого не зробить. Знову ж таки, це моя думка.Приватні воєнізовані компанії в Україні, наскільки перспективна історія?Прикольна тема. Цей світ нестабільний, тому потрібні люди, які готові за гроші продавати свій досвід. Я вважаю, це круто.А чи ми маємо це фінансувати, чи можна звернутися до партнерів?Неважливо фінансування.Досвід, який ми можемо зараз масштабувати, не має жодна армія у світі.Я вважаю, що незалежно від того, як завершиться ця війна, найбільш високооплачуваними позиціями в Європі та Америці будуть наші інструктори, які приїдуть ділитися своїм досвідом.Тобто всі, хто зараз нас чують і роздумують іти у військо чи ні, просто згадайте про те, що це перспективно.Можна бабок заробити.Дозволю собі все-таки вас запитати про те, що відбувається довкола нас, про всі ці політичні питання. Ви сказали, що наші люди часто дивляться на те, що скаже Трамп, що скаже Європа. Хтось націлений більш прагматично і вже зараз виділяє кошти на оновлену ініціативу НАТО, яку вони пропонують щодо нашого озброєння. На вашу думку, що має і може статися в світі для того, щоб зламалась ситуація з війною у нас? Оці мита Трампа, чи вірите ви у них? Чи придивляєтесь ви взагалі до інформаційних приводів, які з цим пов'язані?Нам не треба забувати - це наша війна, не Америки. Те, що вони нам всі допомагають, чи багато, чи мало, - дякуємо. Але воювати в цій війні, перемагати і не програвати, все одно будемо лише ми. Сказав так Трамп, нам від цього круто - вогонь. Сказав інакше Трамп, нам від цього не круто – ну, окей. Які питання? Чому всі вважають, що хтось буде воювати за них? Нам треба воювати за себе. І всі мають зрозуміти, що в цій війні будуть воювати всі.Безумовно, це безапеляційно. Але, згадати 7 жовтня 2023 року, коли почалася війна в Ізраїлі і в Палестині, ми розуміємо, що акценти трошки змінилися, акценти наших партнерів були перефокусовані туди. У когось тимчасово, а хтось і досі там більше, ніж з нами.Тому що кожна країна має свої особисті інтереси. Світ не зійшовся на Україні. Росія - регіональний лідер, доволі велика країна з величезною кількістю газу, нафти і інших природних ресурсів, які хоче купувати у них Китай чи хтось інший. Створюються нові альянси.Світ ніколи не буде таким, як був до цього. Ми зараз перебуваємо в стадії нового суспільного договору серед інших гравців. І ми - отакі. Чому хтось має вирішувати наші питання? За Ізраїль питання вирішують лише тому, що розуміють, - якщо вони не втрутяться, Ізраїль знесе все.Як сказала Голда Меїр, яка народилася в Києві, тут неподалік, на Басейній 5Б: "Ми не маємо ядерної зброї, але якщо на нас нападуть, ми її застосуємо". Маємо стати Ізраїлем, хоч Ізраїль - нерепрезентативна країна для нас, там теж є питання з мобілізацією і таке інше. Але все одно, згуртованість суспільства там більша, тому що вони завжди розуміють, - якщо вони не будуть відстоювати своє право на існування, їх просто не буде.Я вам зараз трошки заапелюю - коли я дивлюся, що саме відбувається принаймні в соціальних мережах серед ізраїльтян, то теж бачу акції на підтримку людей, які намагаються ухилитися з різних причин від мобілізації.Не все так однозначно, як кажуть. Не існує ідеальних картин. У них інші умови. Для них питання війни з сусідами - це питання їхнього виживання. Вони воюють з 1958 року, з моменту заснування. Протягом кожного року вони мають провести певні операції для того, щоб забезпечити своїх людей. Вони постійно перебувають під ракетними ударами. Ми також, але такої згуртованості суспільства, як у них, у нас немає. У них більша кількість людей усвідомлює, що від них особисто залежить майбутнє їхніх дітей. У нас, на жаль, ні.Чи будуєте ви для себе плани після війни?Ні, не будую. У мене є бізнес, який працює. Якби не цей бізнес, я б по світу пішов і був би тут на інтерв'ю в інших штанах. У мене є бізнес, я дуже сподіваюся, що колись знову ним займуся. Але ви знаєте, була така книга "Психолог у концтаборі" Віктора Франкла, який сказав: "Ті, хто очікували, померли першими". Тому я не очікую.Я не вважаю, що ця війна закінчиться в найближчі терміни, в якомусь близькому майбутньому. А якщо закінчиться, то точно не на нашу користь. Я думаю, що ця війна буде тривати довго. І моє основне завдання - прожити сьогоднішній день, виконати своє завдання і бажано вижити, а далі - подивимось.

Ви останнім часом все менше коментуєте для українських медіа, якщо можна коротко, чому?Микола Бєлєсков, фото: suspilne.mediaНа мою скромну думку, суб'єктивно за ці три з половиною роки, спочатку повномасштабного вторгнення, в принципі, основні елементи російсько-української війни на всіх рівнях, особливо на стратегічному рівні, вони, в принципі, вже окреслені і вони не змінюються. Тобто, звичайно, є певні інновації, є певна гонка тактичних технологічних нововведень, саме на найнижчому рівні війни, але стратегічно, тобто позиції сторін, бачення сторін, воно не змінюється. Навіть, наприклад, з приходом до влади Дональда Трампа, умовно кажучи, він вніс свій певний колорит, свої певні нюанси, але стратегічно, якби ситуація не змінюється. І як наслідок повторювати сказане, не особливо хочеться. Відповідно тому, як наслідок таке от більше робота аналітична, кабінетна в вигляді текстів, у вигляді якихось окремих коментарів ЗМІ, але на інтерв'ю.За текстами і за коментарями ми стежимо. Один із текстів - 11 травня для НВ, якщо не помиляюся, ви писали: "Для змученої війною України майбутня літня кампанія стане серйозним випробуванням на витривалість. В міру того, як ініціативи із встановлення миру, очолювані Сполученими Штатами, продовжують пробуксовувати, літній сезон бойових дій в Україні, що наближається, обіцяє стати одним із найкровопролитніших за всю війну. Ну і Російська Федерація, - ви пишете, - розраховує розвинути успіх, досягнутий за більш ніж рік поступових наступів, щоб домогтися проривів на східному фронті. А Україна, своєю чергою, прагне довести союзникам, що здатна зупинити військову машину Путіна й утримувати оборону". Чи стоїте ви зараз на цих позиціях?Ну, в принципі, та стаття, яка з'явилася, яку ви процитували, вона з'явилася на Атлантикансі, але вже її переклали. В принципі, те все, що було озвучено там, тобто і напрямки основних ударів Російської Федерації по лінії фронту, і тактика, яку вони застосовують, в принципі, воно, на жаль, підтверджується. І політично якраз це і впливає на те, що ми бачимо на верхніх рівнях війни, на стратегічному саме рівні, що Росія особливо не реагує на ті сигнали, які посилають Сполучені Штати Америки, ті спроби врегулювання. Відбуваються переговори - вже три раунди в Стамбулі. Ми маємо результат з точки зору звільнення наших військовополонених чи загалом полонених. Але при цьому саме лінія фронту і події будуть визначальними з точки зору відносної ваги переговорних позицій і, знову ж таки, події на лінії фронту, тобто як ворог намагається просуватися в районі Покровська-Мирнограда, меншою мірою Костянтинівки, також Куп'янськ, вона якраз підтверджує все те, що було там, які, звичайно, втрати несе Російська Федерація. Тобто більше 250 000 вбитих і поранених спочатку цього року - це підтверджені дані, це дуже серйозні втрати. Тому з точки зору аналітики, певного передбачення, оце якраз приклад, що інколи аналітика виявляється правильною. Це не завжди так, але в цьому випадку, на жаль, все підтверджується.фото: Getty ImagesВласне, якщо все виглядає більш менш передбачуваним, то і ми можемо передбачати кроки нашого противника, які він може вчинити для того, щоб досягти своїх оперативних чи стратегічних цілей. Чи користуємося ми цим розумінням і цією аналітикою?Микола Бєлєсков, фото: suspilne.mediaЗ точки зору прорахування дій противника, звичайно, ми це робимо, і в противника є певна комплексна стратегія виснаження України, яка включає в себе не лише військові моменти. Ми намагаємося це донести нашим партнерам з більшим чи меншим успіхом. Наскільки це ефективно - бачимо, що поки що це не спрацьовує, тому що ми не бачимо готовності Російської Федерації вести переговори саме з точки зору компромісу, а не диктату. Тобто, поки що, незважаючи на розуміння російської стратегії, незважаючи на розуміння російських цілей, нам спільними зусиллями і нашими, і наших партнерів не вдалося прийти до моменту, коли Росія відмовляється від спроб диктату, відмовляється від своїх максималістських позицій, а саме готова до компромісу, готова до діалогу. Тому, поки що це розуміння дій, замислів противника, ця комунікація, яку ми ведемо з партнерами і навіть ті успіхи, які ми маємо на американському напрямку, це дійсно на успіхи, пропорційно тим очікуванням, які були на початку другої каденції Трампа. Поки що вони, на жаль, не перетворюються в те політичне врегулювання, яке відповідало б хоча б певною мірою українським національним інтересам.Дозволю собі сказати на хлопський розум. Якщо, умовно кажучи, ми усвідомлюємо, що триває протистояння на виснаження, що Російська Федерація саме в цю точку намагається бити, застосовуючи свою ресурсність, то нашим завданням є, скажімо так, підбити наших партнерів, зробити нас максимально і на довго стійкими до того, що планує Російська Федерація. Чи вдається нам це? Я не кажу про безлім на фінанси чи на озброєння, але вочевидь чи впряглися до нас, за нас в достатній мірі наші партнери, на вашу думку?фото: Getty ImagesКоротка відповідь, мабуть, ні. Насправді тобто, звичайно, ми це робимо, є певні успіхи, тобто є нові схеми щодо постачання нам озброєння, тобто американці продають озброєння, яке фінансують європейці для нас. Є готовність інвестувати в нашу ПК, тобто уявити там ще навіть два роки тому Данську ініціативу, інші ініціативи було б дуже важко і це є певний успіх, але з точки зору перетворення своєї латентної технологічної економічної переваги, яку відчуває Захід, тому що завжди от коли відбуваються саміти там, наприклад, НАТО, зразу говорять, що НАТО - це там ледь не половина світового ВВП. Тобто цього, на жаль, немає. І от є, звичайно, таке певне латентне змагання, така цікава двостороння взаємодія між нами і нашими партнерами. Наші партнери насправді поставили нам певні жорсткі рамки, з точки зору політичних цілей і ресурсів, які вони нам готові виділяти. І вони намагаються діяти в цих рамках. Або, наприклад, не участі своїй безпосередньо в війні. Ми бачимо, що всі ці коаліції бажаючих, вони готові заходити після врегулювання вже досягнення формули певної, а не до. Тобто нам виставили рамки, ми постійно ці рамки намагаємося розширити - адвокацію, комунікацію - показуючи наскільки це недостатньо. Був план перемоги, наприклад, презентований восени минулого року, але ми бачимо, що це не вдається. Тому поки що ми діємо в тих рамках, які нам виставляють наші партнери й з точки зору ресурсів, і з точки зору їхніх форм залучення. І це теж, власне, пояснює, чому на даний момент Російська Федерація, окупант Кремля, відмовляються саме від діалогу, від компромісу. Тому що вони не отримують з боку наших партнерів тих сигналів, що Захід налаштований серйозно довгостроково на таку от конфронтацію. Знову ж таки, є різні країни, різні кейси в Європі, але назагал такого сигналу Кремль поки що не відчуває.Микола Бєлєсков, фото: suspilne.mediaЧому до скандинавських країн деякі речі доходять швидше і вони реагують на це швидше? Згадана вами ініціатива і загалом новий підхід, який формує НАТО щодо України, от вони реагують якось швидше і на випередження, якщо можна сказати, порівняно з іншими країнами Європи. Чого?Дійсно цікаво, тому що є 32 країни НАТО і вони реагують по-різному. Якось так воно виходить, що лінія поділу йде між Північною і Південною Європою. Тобто Північна Європа реагує більш активно, Південна Європа реагує менш активно. Частково це пояснюється географією. Умовно кажучи, для Португалії, Італії, Іспанії воєнна загроза з боку Росії, саме воєнна, ми не говоримо зараз про підривні дії, про різні саботажі, інформаційні компанія, саме пряма воєнна загроза, вона не є такою актуальною, тому що все-таки Російська Федерація сьогодні - це не Російська імперія, не Радянський Союз. Якраз тому, що тепер Україна на правильному боці барикад, на щастя. Скандинавські країни, країни Центрально-Східної Європи, Німеччина, Нідерланди, Британія відчувають це краще. Дехто з них ближче розташований, для когось це пов'язано з історією. Тому тут багато факторів насправді, але тут є, знову ж таки, проблема. Навіть пропонуючи нові ініціативи, виділяючи гроші, там фінансуючи нашу ПК, вже навіть виробляючи наші розробки масово в Данії, Build with Ukraine - нова схема. Все одно наші партнери не виходять за рамки філософії, що в рамках активних бойових дій нашої воєнної присутності на території України не буде. Тобто з одного боку ми побачили радикальний прогрес за останні три з половиною роки з точки зору форматів залучення, а з іншого боку, якоюсь мірою речі хоч і міняються, але залишаються тими ж самими, тобто всеодно наші партнери обраховують ризики. Вони не хочуть бачити пряму конфронтацію, вони не хочуть бачити якось прямого зіткнення. Тому навіть ті країни, яким ми дякуємо, вони насправді повною мірою ту логіку, яку вони собі поставили до 24 лютого 22-го року, чи там після незадовго, вони, на жаль, її не порушують.Що стосується наших спроможностей і військово-промислового комплексу, а перед цим, безумовно, нашої економіки, ну і, напевно, навіть стану суспільства. Чим відповідаємо ми станом на зараз, актуальним своїм станом, на ті виклики, які стоять перед нами довгострокової, виснажливої війни з Росією.Це дуже складне і комплексне питання, тобто є багато вимірів цієї проблеми. Глобально насправді ключовий виклик для нас залишається незмінним, тобто створення певної стратегії, щоб подолати певний хаос, невизначеність, те, що люди не мають орієнтиру такого чіткого, умовно кажучи. Тобто в 2022 році в нас була ціль це зірвати плани противника і зупинити його, нанести втрати, можливо, там контратаки, провести контрнаступи, ми це зробили. В 23-му році в нас план був на відвоювання наших територій в рамках наступальних операцій. На жаль, з низки причин цього теж не сталося. Зараз, якщо запитати, яка в нас ціль, скажемо так, ми по дефолту за відсутності інших опцій обрали стратегічну оборонну операцію з метою виснаження противника, з метою недопущення його масштабних просувань і нанесення йому такого рівня втрат, щоб він почав говорити, власне, на основі компромісу, а не на основі диктату. Поки що бачимо, що цього не вдалося. Частково через наші недопрацювання, частково через те, що ми залежимо від наших партнерів, а вони не воліють виходити далі тих рамок, які вони для себе поставили навесні 2022 року. Тобто назагал наше суспільство, я б сказав, воно дезорієнтоване. Це, як на мене, ключове, що можна сказати про наше суспільство. Знову ж таки, як і будь-яке інше суспільство в такій війні, в таких обставинах, в принципі люди очікують того, що щось позитивне станеться, бажано швидко і бажано, щоб без жодних зусиль з нашого боку. Тому що всім хотілося б якогось швидкого позитивного результату без залученості власної, як наслідок. Але це типово. Це власне ситуація, яка ми бачимо теж на міжнародній арені, коли на нас партнери перекладають ризики певні, певну більшу ціну проти дії Росії, а самі так обмежують свою участь. Тобто це таке перекладання відповідальності, взаємне тицання пальцями з багатьох питань, скажемо, там, ресурсів, політичних цілей, залучення додаткових людей до Сил оборони. Тобто це приблизно зараз так. Це дезорієнтація, я б сказав, нашого суспільства. Ну і наслідком ми бачимо, що це використовує ворог, просуваючись на лінії фронту, дипломатично використовує, тому такий наш стан суспільства зараз.Нормалізація війни в середньостатистичних головах - останнє запитання на цю тему, просто цікава ваша думка. Чи допоможе вона нам вийти на рівень загального розуміння того, де і в якій точці ми знаходимося. Тобто у нас і досі для багатьох залишається насправді проблемою те, що так обстріли періодично тилові міста, але тим не менш життя виглядає, принаймні виглядає менш більш там внормованим і нормальним. Якщо війна стане нормою для всіх, чи може це нам допомогти?На жаль, війна не стане нормою для всіх.фото: Національна поліціяЦе неможливо, на вашу думку.Це малодосяжна ціль, скажемо так. Я не можу дати пряму відповідь на ваше питання, але умовно кажучи, зараз ми маємо якусь ситуацію. У 2022 році було модно підтримувати Сили оборони, тобто всі були залучені тим чи іншим способом. Крім того, що багато людей напряму доєдналися до Сил оборони абсолютно добровільно за покликом серця, розуміючи, що це все і багато допомагало. І це стосується наших громадян, це стосується різних неурядових ініціатив за кордоном. Зараз війну на собі тягне, звичайно, ті, хто доєдналися до Сил оборони. І ота група, те ядро, яке було з 14-го року до 21-го року збереглося, і ті вже, хто після 24 лютого 22-го року доєднався, і для яких теж це стало питанням їхнього життя, стилю життя, мислення, цінностей. А паралельно, звичайно, частина людей, частина суспільства, вона воліє ігнорувати війну. Звичайно, тут питання держави, державної політики, тому що держава створена для того, це взагалі механізм такий колективний для гарантування безпеки. І держава, це її ключове, власне, завдання, чому держава виникала, розвивалася, це гарантування безпеки, без якої не може бути нічого іншого - економічного розвитку, соціального розвитку. Тобто держава повинна бути якби менеджером цього процесу, структурувати цей процес. Чи подобається це комусь, чи не подобається. Враховуючи, звичайно, обмеження, тому що на нас дуже накладені серйозні обмеження нашими партнерами і поки що нам не вдається їх подолати. Але саме держава повинна структурувати весь цей процес, проявляти лідерство, тому що є, звичайно, багато ініціатив недержавних, є багато фондів, "Повернись живим", інші фонди, наші колеги. Але ми можемо допомогти, ми можемо підтримати. Ми не можемо взяти на себе повною мірою ініціативу в свої руки, тому що потім буде підрив монопольного права на насилля, яке має виключно держава і легітимності держави. Тому держава повинна цим займатися. Але ми бачимо певні виклики, в цьому плані. Як наслідок така дезорієнтованість населення. Як наслідок, є два українських суспільства - одне з яких живе війною, або на лінії фронту, або для фронту, а інша максимум в кращому випадку платить податки і на цьому їхня участь, їхня залученість закінчується.Давайте повернемося до теми українського військово-промислового комплексу. По-перше, для його функціонування було б добре мати міцну економічну базу, виходячи з того, що ми зараз маємо. У нас з цим є певні проблеми з очевидних причин. По-друге, маємо розуміти, що ВПК нашої країни вже не виглядає так, як до 2022 року, коли вироблялося все тут, там, сяк-так, успішно-неуспішно. Ми мали змогу це випробовувати, знову ж таки, через раз і не всі типи озброєння. Зараз ми розуміємо, що з'являється багато нових речей, історій, інструментів цієї війни. Ми знаємо, що це речі нашого авторства, але важливий момент участі наших партнерів у цьому. Тобто або вони дають майданчики, де ми це можемо створювати, або вони дають ресурси, за які ми це можемо створювати. Чи далеко ми можемо заїхати, на вашу думку, на цій моделі? От поки що це працює і дякуємо, слава Богу, як то кажуть, але стратегічно, чи це наш шлях, чи, умовно кажучи, ще певний період війни і нам доведеться знову переглядати цю модель.Ми, звичайно, змінилися, але якоюсь мірою ми повністю не відійшли від того, що все одно наш ОПК розвивається ізольовано. Тобто так, ми зараз маємо інвестиції, ми маємо багато різних проєктів, але ми, наприклад, не маємо спільних підприємств, поки що. Для мене буде ознакою нового рівня саме спільні підприємства. Але спільні підприємства - це дуже важко. Це дуже важко, тому що треба вирішувати дуже багато складних питань. Наприклад, питання прав власності. Хто володітиме цими правами власності, як їх можуть використовувати, питання розподілу прибутків. Тобто це дуже складне завдання, а потім ми згадуємо нашу систему неідеальну, яка створює ризики певні і стримує наших партнерів заходити сюди насправді. Тобто, з одного боку, ми зробили значний прогрес, якщо ми говоримо про номенклатуру, про озброєння, яке ми робимо, про об'єми. В нас зараз ОПК виробляє, тобто те, що ми можемо точно закупити на 15 млрд доларів. До 24 лютого 22 року цей показник був менше 1 млрд доларів. Тобто, звичайно, якби ми зробили стрибок, більше кількісний, якісний теж, але ще не повною мірою. Звичайно, рано чи пізно ми впремося в стелю певну. І далі питання якихось нових кроків. Це мали б бути в ідеалі спільні підприємства, щоб в наших партнерів був більший інтерес, тому що проблематику економічного націоналізму ніхто не відміняв. Той факт, що такі країни, як, наприклад, Норвегія, Швеція, ФРН, маючи свій потужний оборонно-промисловий комплекс, готові фінансувати нас на сотні мільйонів доларів, не означає того, що воно буде далі тривати, але треба виходити на інший рівень, а щоб виходити на інший рівень, там на мільярди, на десятки мільярдів, це вже повинні бути спільні підприємства. А далі оці всі питання, які я означив. Тому поки що ми функціонуємо в тих рамках, які є, але вони мають свої обмеження і без спільних підприємств уявити нового якісного стрибка буде дуже і дуже важко. Тому що країни в рамках оборонно-промислової політики, військово-технічного співробітництва, вони намагаються вирішити завжди декілька проблем. Тобто з одного боку це підтримати свого партнера, а з іншого боку отримати прибутки від економічної діяльності. Цього теж ніхто не відміняв і бажано, щоб ті гроші, які виділяють через бюджет, вони йшли в першу чергу на економіку відповідних країн, а не, власне, на треті країни. Тобто цього теж ніхто не відміняє.фото: Getty ImagesСвітовий ринок зброї - наскільки знову ж таки можна собі це уявити. Це певні ніші, які займають певні країни, які можуть запропонувати щось потрібне для інших країн. Ми зараз маємо багато різних корисних пропозицій. В той же час, ми розуміємо, що починаючи з 2022 року з цього ринку зникла Російська Федерація. Якщо не повністю, то вона вже не займає такий об'єм всередині. І знаю точно, що біля військових і у військових колах точиться дискусія, а чи не замістити нам Російську Федерацію на світовому ринку зброї. В той же час бачимо, що оновлений уряд заявляє, що це не найкраща ідея. Вся зброя, яку ми можемо виготовляти і пропонувати, має працювати зараз на Україну в умовах такої жорстокої війни. Все, що можемо, все на свої потреби. Яка ваша думка з цього приводу?Насправді ми втрапили в ситуацію того, що наш ОПК потенційно може виробити більше, а ми не можемо все профінансувати, чи ми, чи наші партнери через брак саме певного стратегічного підходу. Тому що що сталося в 2022-2023 році? Багато людей побачили перспективи в Мілтеку і ринулись туди. Держава не прокомунікувала достатньою мірою наш потенціал щодо закупівель. Як наслідок інвестицій, які б могли дати результат, було зроблено набагато більше, ніж наш фінансовий ресурс чи навіть ресурс наших партнерів. Зараз ми маємо ситуацію, коли дійсно багато виробників, це там сотні різних підприємств, більшого чи меншого масштабу, вони зробили інвестиції, тепер ці інвестиції під питанням. І вони б хотіли від цих інвестиції отримати результат набагато більше, ніж який вони отримують. Як наслідок, зараз дійсно ведеться ця дискусія: чи відкривати ринок, чи залучати додаткові ресурси з боку наших партнерів, щоб, все, що ми виробляємо, йшло саме для потреб фронту. В ідеалі б так мало б бути, тобто мала бути друга опція. Але якщо цього не станеться, то іншого варіанту, окрім як застосувати ринковий механізм у вигляді відкриття експорту, його не буде, скажемо так. Тобто так, це буде важко з точки зору комунікації, в людей буде певна шизофренія. В людей не складатиметься в голові те, що ми воюємо, те, що ми відчуваємо певний дефіцит все одно, але при цьому ми експортуємо. Тобто тут буде багато для Росії поле для спекуляцій. Це підживлюватиметься не бажанням розбиратися, але от в нас такі дві опції: або західні країни збільшують фінансування, або нам треба буде відкривати експорт і намагатися гарантувати те, що ті інвестиції, які були зроблені у 22-23-24 роках, вони не пропадуть фактично.Чи було коректним те, що я сказала про Російську Федерацію і її нішу? Умовно кажучи, якщо ми заходимо приблизно на їхнє, в минулому їхнє поле, чи буде місце їм повернутися в цей ринок?Звичайно, десь ми були конкурентами, але Росія до 24 лютого 22-го року експортувала такі речі, які ми не виробляли. Наприклад, літаки, бойові літаки Су-35, Су-30, системи ППО, які ми не виробляємо на противагу росіянам. Тобто сказати, що ми  прям були конкурентами-конкурентами і що ми повною мірою, як наслідок, можемо зайняти цю нішу, це було б, як на мене, все-таки неправильно. Тобто, звичайно, є ніші, де ми, в принципі, конкуруємо і будемо конкурувати. Зараз це безпілотники різних типів. Їх зараз з'явилось дуже багато: розвідувальні, ударні, морські, Middle Strike, Deep Strike, там дуже багато. Або, наприклад, системи РЕБ. За ці 3,5 роки системи РЕБ зробили просто квантовий стрибок з точки зору кількості, якості, ніш, завдань, дешевизни, ефективності. Тобто, звичайно, ми будемо з ними конкурувати. І що цікаво, ми будемо конкурувати в першу чергу не за ринки Європи. Щоб зайти на ринок Європи, ти повинен мати партнера. Це дуже зарегульований ринок. Не лише на ринок сільського господарства Європи, не можна знайти в Україні. Дуже важко знайти в Україні. Але і на ринок зброї дуже важко знайти, тому що в кожній країні є свій виробник. САБ у Швеції, Консберг в Норвегії, Райнметал, КНДС у Ферен, там Байер в Британії. По-перше, тут ще є один нюанс, який багато хто ігнорує з точки зору ОПК. Наша війна кидає виклик уявленням про те, чим і як воювати. А тепер поставте себе на місце, наприклад BYASystem, Lockheed Martin, інших. Ви витратили сотні мільярдів доларів на НДДКР, а потім приходить якась країна і каже: "Ви знаєте, можна воювати дешевше". То ці компанії будуть до останнього впиратися ногами і переконувати свої уряди, свої збройні сили, що ні. Треба воювати тою технікою і тими засобами, які ми розробили. Бо якщо ви не будете цього робити, ви втратите робочі місця, ви втратите гроші. Тобто, для того, щоб зайти на ці ринки, треба, по-перше, перебороти їхній консерватизм, по-друге, мати партнерів. Тобто, просто так нас ніхто на ринок Європи, Північної Америки, Японії з нашими розробками, які б вони класні не були. Тобто, ми будемо з Росією далі конкурувати за Азію, Африку, Латинську Америку. Там ми можемо конкурувати. А щоб заходити на ці ринки, треба або СП-шки, або партнери якісь. Тут теж є нюанси, але звичайно в певних нішах ми будемо з ними конкурувати, але будемо конкурувати геть трошки не там, ніж багато хто собі там уявляє.Хотілось би трошки ближче перейти до питання розвитку технологій, наскільки це можливо собі зараз уявити. Ексголовком Залужний, нині посол України в Об'єднаному Королівстві, з 2023 року вказує на необхідність технологічного прориву і необхідність, що ми не рано чи пізно в це впремося. Це буде "level up", так би мовити. Марія Берлінська нещодавно пише про те, що є інструменти, які вже зараз можна спробувати задіювати. Це не так дорого і не так складно, але це ефект несподіванки нібито для нашого ворога, наскільки я це прочитала. Головне увага від військово-політичного керівництва до цієї теми. Станом на зараз, що ми бачимо? Справді піднесення просто до небес дронових технологій, як в небі, так в морі, так і на землі - роботи й вивід фактично живої людини, наскільки це можливо з ситуації на землі безпосередньо на нулі. Що ми бачимо? Збільшення кіл зони, знову ж таки, і розуміння того, що скоріш за все, вона буде розширюватися. Є якийсь варіант виходу із цього дронового глухого кута, дозволю собі так назвати, тому що ми до певної міри, всі ми, і противник розвиваємо цю технологію, але як потім з неї вигулькнути? Чи можливо це? І чи треба?Микола Бєлєсков, фото: suspilne.mediaНасправді в нас зараз завдання більш скромні, тобто в нас зараз питання, щоб ця позиційність настала стабільно. Тобто щоб не було такої ситуації, коли лінія фронту рухається на нашу користь, хай повільно, але й рухається. Тобто в нас зараз завдання - стабілізувати лінію фронту. Як ми це будемо робити - інше питання. Вже подолання позиційності - це наступне завдання. Тобто в нас зараз трошки інший тип викликів. Основна проблема в тому, що і ми, що і росіяни маємо доступ до одних і тих самих технологій. І ми доволі швидко вчимося один в одного. І, звичайно, в ідеалі б це мало бути низка. Це не може бути одна технологія, по-перше. Це заперечує всю логіку війни. Війна ускладнюється. Якщо раніше наступальні чи оборонні дії забезпечувала артилерія і піхота, потім до неї додалась бронетехніка і авіація, потім до них додались РЕБ, ракетні технології і зараз вже безпілотні технології. Тобто ми бачимо лише ускладнення загальновійськового бою. Тобто одної технології точно не буде. А друге завдання - це зробити це масово неочікувано для ворога. На жаль, як показує практика, ці новації відбуваються спочатку менш масштабно, потім масштабуються, але в процесі масштабування ворог вчиться, або навпаки, умовно кажучи, ми вчимося в ворога. Тому уявити собі ситуацію, коли ми зможемо радикально щось винайти нове, масштабно застосувати, що буде для ворога сюрпризом в короткий проміжок часу, ну мені дуже складно. І знову ж таки, в нас зараз завдання дещо інше. Тобто у 23-му році проблематика стала очевидна для нас, що наступати дуже важко. Тобто по тій класиці, до якої ми звикли в умовах розвитку саме засобів розвідки, спостереження безконтактної війни, транспарентного поля бою, тобто це роздуми про подолання позиційності - це коли в тебе стоїть завдання наступати. В нас зараз стоїть завдання стабілізувати лінію фронту в обороні, використовуючи різні технології. Тому це вже наступний рівень завдання. Тобто у нас зараз завдання - як використати ті чи інші технології, плюс людей, щоб потім стабілізувати лінію фронту, щоб Росія не могла наступати. Тому що поки Росія наступає, вона ніколи не буде готова до переговорів. Вона завжди вважатиме, що я ж можу далі наступати. Ось тому в нас зараз трошки інше завдання. І основна різниця, проблема, нюанс - це те, що з нами воює держава, яка теж має ресурс і доступ до технологій. І вона може масштабувати відповідні речі. Уявити ситуацію, яка була у 2020 році, коли от друга карабахська війна, є дві держави - Азербайджан з одного боку і Вірменія з іншого боку. Азербайджан багатший, має доступ до технологій, Вірменія - бідніша, не має доступу до технологій. Тоді, звичайно, ми бачили наступальні операції, досягнення політичних цілей радикально військовим шляхом. А тут ми бачимо те, що лінія фронту як рухається, то рухається дуже повільно. І знову ж таки, наше завдання - це стабілізувати цю лінію фронту. А вже потім, якщо ми це зробимо, можна думати буде про подолання позиційності. Тому, як на мене, як кажуть, "one task at a time", а не думати про наступний крок - подолання позиційності.Давайте спробуємо розглянути ситуацію, де нам потрібно зупинити просування росіян. Чи можна це зробити з акцентом, який ми робимо зараз на безпілотні технології й з урахуванням, можливо, недостатності певних інших типів і озброєнь, і факторів загалом, включаючи, можливо, людей.Ми на сьогоднішній момент тримаємо лінію фронту саме завдяки різним типам безпілотних платформ. Тобто це те, що у 2024 році зараз компенсує брак людей і дозволяє нам створити цю лінію дронів Kill Zone на 15 км, гарантувати те, що поки вони дійдуть до нуля, в них вже сил буде набагато менше для фільтрації, для закріплення за нашими позиціями. Тобто ми вже тримаємося за рахунок саме цих відповідних систем. Чи можна робити більше наголос на технології? Мабуть, можна, але для цього все одно треба люди. Тобто людина не зникає з поля бою. По-перше, все одно хтось має брати на себе такий ризик і виконувати завдання на нулі, фіксуючи присутність і створюючи лінію фронту. А з іншого боку, людина все одно потрібна для обслуговування, для застосування. Тобто для того, щоб, наприклад, за рахунок відповідних технологій намагатися стабілізувати лінію фронту, все одно потрібно більше людей, які будуть операторами, будуть обслуговувати, програмувати, робити боєприпаси, відповідно. Тобто все одно без людини не обійтися. І я розумію привабливість цієї ідеї за рахунок технології повністю прибрати людину. По-перше, повністю, на жаль, не приберемо, але вже тактика міняється. Ці люди, які на нулі перебувають, їхнє завдання - власне, більше фіксувати присутність і вступати в бій в останній момент, відповідно, коли вже немає інших варіантів. І є накопичення противника у нас в тилу, на флангах, відповідно. Тому вже на сьогодні ця зміна відбулася, але виключно безпілотниками, різними роботизованими платформами, класичними системами ураження дистанційними, на жаль, стабілізувати цю лінію не можна. Ну і знову ж таки питання технологічних і тактичних адаптацій. Тому що ми вчимося, тобто пам'ятаємо - вже скільки етапів пройшли, наприклад, безпілотники FPV. Тобто спочатку з'явилися на радіокеруванні. Проти них були контрзаходи або окопний РЕБ, або різні екрани від відповідно. Як результат до цього з'явилися FPV на оптоволокні. А проти них уже застосовують хіба що сітки, наприклад, для того, щоб основні маршрути охороняти і захищати проти цього типу. Тобто це все гонка постійна і уявити ситуацію, що ми там отримаємо одну-дві-три технології, на якій не буде або кінетичної, або некінетичної відповіді для зменшення ефективності, ну дуже важко. Це постійна гонка. І десь нас випереджає противник, десь випереджаємо ми, але по факту у нас виходять дзеркальні технології на озброєнні, і як наслідок жодна зі сторін не має цієї переваги.Зараз в інформаційному просторі активно з'являються повідомлення про от-от створення і застосування української балістики. Хтось покладає на це великі сподівання. Знову ж таки, просто дивлячись на ситуацію, розуміємо, що діпстрайки в Російську Федерацію у нас і так регулярно відбуваються, практично щоночі. Якщо не сама Росія, то окуповані території й доволі жирні цілі. Чому саме зараз виникло питання української балістики і що це нам додасть в контексті?Це питання виникло не зараз. Ми мали певні напрацювання до 2022 року. На жаль, вони здійснювались в основному за ненаціональні гроші, ті всі напрацювання. Далі ми повернулись до національної балістичної ракетної програми. Були тестові пуски, скажемо так, були заяви про завершення тестових випробувань, це якраз майже рік тому, здається. Були заяви про серійне виробництво, тобто це потрібний елемент, це не є панацея, але балістичне ракетне озброєння має ряд переваг. Перше - це швидкість, і як наслідок їх збивати дуже важко. В арсеналі Росії є лише одна система ППО про, яка може збивати ракети. Це система С-300В і її там похідні С-300В 4 - це найновіша система. Тобто цих систем у них не так багато. Тобто і вага бойової частини. Тому що у нашого діпстрайку, який покладається на безпілотну складову, є якби дві слабкі сторони. Перша - це повільність відносна. В основному це не реактивні, а турбогвинтові гвинтові двигуни. І друге - це вага бойової частини. Тому що навіть коли прилітає там 50-60 кг, це не те ж саме, якби прилетіло, наприклад, півтони для знищення виробництва російського. Але, в принципі, лінія правильна, лінія потрібна, тому що згадуємо план перемоги, який в тому числі включав те, що Україні потрібно ракетне озброєння, яке буде тримати під загрозою всю європейську частину Росії. Тобто там, де основні їхні економічні центри, політичні центри, ОПК, логістика, система управління, тобто без цього Україна ефекту стримування в майбутньому не матиме. Тому це потрібно. Але з іншого боку, ну, треба теж бути реалістом. І, навіть, дивлячись на досвід України, ми ж абсорбували тисячі російських ударів, різних типів. І ми далі продовжуємо функціонувати. І, скоріше за все, так само буде і з Росією. Тобто, вона теж буде абсорбувати ці удари і далі продовжувати функціонувати. Це не означає, що не треба нам робити цього, навпаки, треба нарощувати. Навпаки симетрія ризиків дозволятиме вести переговори про те, що давайте не чіпати енергетичні об'єкти один одного. Але вважати, що це буде панацея, це теж неправильно. Тобто абсолютна зброя тільки одна - це ядерна зброя, ми про неї не говоримо. Але при цьому балістичні ракети в арсеналі Сил оборони України повинні бути. Це повинні бути і ракети до 500 км. І це повинні бути ракети з дальністю до 2000 км, щоб тримати під загрозою всю європейську частину Російської Федерації, бо в іншому випадку ми не створюватимемо симетрію ризиків. Тому добре, що це є. Але сприймати як панацею - це теж не варто. Але і без цього сил оборони України якісних не буде. Трошки про ядерний момент загалом всесвітньо. Ми цього літа стали свідками застосування, принаймні в риториці і в певних для підсилення переговірних позицій, з боку Сполучених Штатів цієї історії з тими човнами, які Трамп нібито послав десь до берегів Російської Федерації, можливо, так? Скажіть, будь ласка, це все ще залишається предметом виключно риторичних фігур для підсилення своїх позицій, чи в який момент нам розпізнати, що це стає реально елементом загрози світові, не лише для нас?З підводними човнами складніше говорити, тому що ми, власне, не знаємо, де вони були і де вони опинилися. Ми не знаємо навіть про які підводні човни йде мова, тому що в США є два типи підводних ядерних човнів. Тобто це є ті, які мають ядерну силову установку і несуть власне міжконтинентальні балістичні ракети з ядерною бойовою частиною Trident 2D5, підводні човни класу Агайо. І є ударні підводні човни атомні, які несуть звичайне озброєння, які використовуються вже для полювання на російські підводні стратегічні ракетоносці. Тобто ми навіть цього не знаємо, але несуть. Проблема в тому, що це фактично стелс-технологія. Зрозуміти, де вони, дуже важко. Це дуже безшумні речі. Насправді тут є факт застосування і це водорозділ. До того, як немає факту застосування це все блеф, це силова гра, це спроба зіграти на асиметрії інтересів. Як наслідок, ми бачимо, що це на Росію особливо не працює. Навіть, якщо їх підвели ці човни - чи готові американці це робити, чи готові вони йти на ризик ескалації подальшої, умовно кажучи. Тобто цього всього немає, як наслідок це така більша риторика красива. Хоча в уяві Трампа, він, мабуть, вважає, що він так тисне на Російську Федерацію, щоб вона була більш поступлива, але взаємного гарантованого знищення ніхто не відміняв. Ось, тому поки що це риторика.Як ви ставитеся до тих романтиків в нашій країні, які вважають, якщо вже наші партнери скомпроментували Будапештський меморандум, то чого ми не можемо повернутися, принаймні спробувати до історії з ядерною зброєю?Ядерна зброя - це зброя стримування, це не зброя перемоги в війні. Тобто, звичайно, Росія своїми діями і Захід своєю бездіяльністю компроментує режимне розповсюдження. Тобто ситуація, коли є ядерна держава, яка здійснює акт агресії, акт окупації проти іншої країни, не ядерної, це підриває режимне розповсюдження. І є багато допорогових держав, які дивляться на це все, частина з яких союзники Сполучених Штатів Америки, і в них немає певності, чи Америка виконає ці зобов'язання щодо них у рамках розширеного стримування. Наприклад, Республіка Корея, яка під ядерною парасолькою американською в рамках союзницьких угод, але яка має Північну Корею під боком. На сьогоднішній момент 70% населення Південної Кореї за отримання ядерної зброї. Тобто імовірність розмивання режиму нерозповсюдження зростає, але Україна точно не повинна бути першою, хто підриватиме цей режим нерозповсюдження далі. Тобто, якщо він буде зазнавати краху, якщо почнуть з'являтися світі, на Корейському півострові, на Близькому Сході, в Європі додаткові ядерні держави, тоді нічого не стримуватиме і Україну. Але навіть в цих умовах варто пам'ятати, що ядерна зброя - це зброя стримування. Це не зброя перемоги в війні, тому що, знову ж таки, і в іншої сторони - в Росії, є ця зброя. І як це люди уявляють, що ми будемо це використовувати як власне засіб ведення бойових дій, так воно ж в обидва боки може літати. У Росії є концентрація населення в європейській частині, навколо великих міст, що робить їх особливо вразливими. Ну так і в нас є ця концентрація людей в найбільших містах, що робить нас вразливими. Тому треба враховувати ці нюанси, пам'ятати про те, чим є ядерна зброя, але скажемо так, все більше у світі статей про те, що в оцих умовах, які є, це не лише російсько-українська війна, це інші регіональні історії, це непевність щодо американських гарантій безпеки, режим нерозповсюдження, якому там всього-на-всього 55 років. Він, в принципі, його майбутнє якби все більше під питанням.

Берлінська дала три поради, на реалізацію яких, на її думку, вистачить місяця. 

Берлінська назвала три пункти, які допоможуть протидіяти цьому ворожому підрозділу.

Фахівчиня з дронів Марія Берлінська не шкодує компліментів для «Рубікона» — найкращого технологічного підрозділу росіян. Їм дійсно вдалося створити щось унікальне, використовуючи насамперед український досвід — і Берлінська ставить питання: чому ЗСУ досі не зробили нічого подібного?

Керівниця Центру підтримки аеророзвідки Марія Берлінська застерігає, що російський технологічний підрозділ "Рубікон" невдовзі збільшиться. Наразі він вже є великою проблемою для українського війська, і з часом загроза від нього суттєво зросте.

Як діє російський “Рубікон” та чому потрібно негайно шукати рішення проблеми: Берлінська

Щоб допомогти впоратися з хронічним стресом, безсонням і психічним виснаженням в умовах тривалої війни, університетська клініка Charité в Берліні у співпраці з українськими медичними закладами розробила застосунок Solomiya.

Берлінська попередила українців про вірогідність масованого удару, пояснивши, що Росія мала час для накопичення ракет та дронів "Шахед".

Маря Берлінська попередила українців про загрозу масованого удару, адже РФ мала паузу для накопичення ракет і «Шахедів»

Марія Берлінська, волонтерка і керівниця Центру підтримки аеророзвідки та технологічного проєкту Victory Drones, заявила, що поки депутати влаштовують шоу з голосуванням щодо НАБУ і САП, українська армія щомісяця втрачає 26 500 осіб.

Керівниця Центру підтримки аеророзвідки та проєкту Victory Drones Марія Берлінська розкритикувала українську владу за скандал довкола незалежності НАБУ та САП. Вона також заявила, що в разі відсутності системних змін ситуація на фронті може різко погіршитися - і вже цієї зими російські війська можуть опинитися поблизу столиці. Про це Берлінська написала у своєму Telegram. Коментуючи ситуацію з голосуванням у парламенті, яке спочатку обмежувало незалежність антикорупційних органів, а потім відновлювало її, вона назвала це типовим прикладом політичного самосаботажу. За її словами, влада створила проблему своїми руками, а потім намагалася героїчно її вирішити, витративши на це цілий тиждень. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський підписав закон про НАБУ та САП "У нас майже немає культури визнавати помилки гідно. Типова дворова логіка - визнав помилку, значить здався. Тому й маємо замість відповідальної політики - шоу, альфачів і крики з пальми", - написала вона. Берлінська переконана: тільки сильні люди здатні визнати свої прорахунки й виправити їх. Відсутність такої культури в українській політиці, на її думку, є прямою загрозою для майбутнього. Крім того, волонтерка заявила про серйозні втрати на фронті, не уточнивши точних цифр, та застерегла: якщо не буде радикальних змін у підходах до оборони та політичного управління, вже взимку ворог може знову опинитися біля Києва. 22 липня Рада ухвалила скандальний закон №12414 зі змінами до Кримінального процесуального кодексу, згідно з якими НАБУ та САП стають залежними від рішень генерального прокурора. Увечері 22 липня президент підписав документ. У багатьох містах відбулися акції протесту після ухвалення цієї законодавчої ініціативи, після чого Зеленський вніс законопроєкт, який, за його словами, забезпечить "силу системі правопорядку" та збереже "всі норми для незалежності антикорупційних інституцій".

Вона попередила, що якщо нічого не змінити — вже взимку російські сили знову можуть стояти під столицею.