Тренд пошуку "коли день незалежності україни"

Європейський Союз надав Україні фінансову допомогу у розмірі 4,05 млрд напередодні святкування 34-ї річниці Незалежності. Про це повідомила пресслужба Єврокомісії, передає "Європейська правда". "Напередодні 34-ї річниці незалежності України, яка відзначатиметься 24 серпня, ЄС надав черговий потужний сигнал незмінної підтримки, перерахувавши країні 4,05 мільярд євро. З них 3,05 мільярд - у межах Ukraine Facility та 1 мільярд євро - через виняткову макрофінансову допомогу (MFA) Європейської комісії", - сказано у повідомленні комісії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна отримає снаряди та фінансування з російських коштів - фон дер Ляєн Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що новий транш допомоги підтверджує незмінність позиції ЄС щодо підтримки України. "У день, коли Україна відзначає 34-ту річницю Незалежності, ЄС надсилає чіткий сигнал: наша солідарність з Україною є непохитною. Сьогоднішнє виділення понад 4 мільярда євро є свідченням нашої твердої прихильності. Це нове фінансування підкреслює нашу відданість не лише відновленню України, а й її майбутньому як суверенної та демократичної країни. Адже коли Україна сильна, сильніша і Європа", - наголосила фон дер Ляєн. Після того як США тимчасово припинили постачання деяких видів озброєння Україні, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Євросоюз зобов'язаний посилити власну допомогу Києву. Вона чітко дала зрозуміти, що пауза з боку США має стати сигналом для Брюсселя.

Про це повідомила премʼєр-міністерка Юлія Свириденко в телеграм.Як зазначила премʼєр-міністерка, 1 млрд євро буде надано в межах ERA Loans, профінансованих із заморожених російських активів, та 3,05 млрд євро — у рамках Ukraine Facility для відновлення та інтеграції."Ця підтримка зміцнює як державний бюджет, так і процес відбудови", - додала Свириденко.На сайті Європейської комісії наголосили, що виділення 4,05 млрд євро є виявом непохитної підтримки Україні."У той час, як Україна святкує свій 34-й День Незалежності, ЄС надсилає чіткий сигнал: наша солідарність з Україною непохитна. Сьогоднішня виплата понад 4 млрд євро демонструє нашу непохитну відданість. Це нове фінансування підкреслює нашу відданість не лише відновленню України, але і її майбутньому як суверенної та демократичної країни. Бо коли Україна сильна, Європа також сильніша", - прокоментувала президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн.22 серпня комісія виплатила черговий, четвертий платіж у розмірі понад 3,05 млрд євро в рамках Фонду для України. Це фінансування посилить макрофінансову стабільність України, зміцнить її державне управління та сприятиме проведенню критично важливих довгострокових реформ.З цією останньою виплатою загальна підтримка ЄС Україні в рамках MFA досягла 22,7 млрд євро з моменту його початку 1 березня 2024 року. Це становить майже 60% коштів, доступних в рамках плану для України."Після запиту на платіж, поданого Україною, 8 серпня Рада схвалила оцінку Комісії про те, що Україна задовільно виконала 13 показників реформ, пов'язаних з цим четвертим черговим щоквартальним платежем. Ключові реформи, здійснені для цього платежу, стосуються державного управління, управління державними активами, людського капіталу, зеленого переходу, регулювання цифрового та агропродовольчого секторів, а також управління критично важливою сировиною", - уточнили в Єврокомісії.Там додали, що Україна має отримати до 50 млрд євро у вигляді грантів та позик на період 2024-2027 років у рамках Фонду для України."Виплата відбувається в контексті подальшого прогресу України у реформах, пов'язаних з вступом до ЄС, включно з відновленням незалежності Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Верховною Радою 31 липня. Захист автономії цих двох інституцій є наріжним каменем антикорупційної архітектури України та її європейського шляху", - наголосили в заяві.Крім того, Європейська комісія також виплатила Україні сьомий транш своєї надзвичайної позики макрофінансової допомоги (MFA) на суму 1 млрд євро. Завдяки цьому платежу загальний обсяг позик Комісії Україні в рамках цієї MFA досягає 9 млрд євро з початку року та доповнює допомогу, надану через інші інструменти підтримки.Загалом, MFA становить 18,1 млрд євро та являє собою внесок ЄС в ініціативу G7 щодо надзвичайних позик для прискорення зростання доходів (ERA), яка в сукупності має на меті надати Україні фінансову підтримку у розмірі приблизно 45 млрд євро для покриття її нагальних потреб. Позики ERA від партнерів G7, а також позика MFA від ЄС погашаються коштом грошей від іммобілізованих активів Центрального банку Росії, що зберігаються центральними депозитаріями цінних паперів у ЄС через Механізм співробітництва з питань позик Україні. 

Мужні, безстрашні та відважні. Вони не боялися небезпек і труднощів, ішли в бій, навіть коли сили ворога переважали, готові були пожертвувати життям заради волі та свободи. Це все про козаків безстрашних воїнів, які любили Україну понад усе. Сьогодні нащадки козаків знову боронять свою незалежну державу від ворожої навали. Вражають світ сміливістю, винахідливістю, патріотизмом, силою духу та вірою в перемогу. Як і козаки кількасот років тому, сучасні воїни готові на все, аби відстояти свободу й незалежність України. У спецпроєкті Gazeta.ua і бренду "Козацька Рада", що втілює риси українського характеру, розказуємо про сучасних козаків і козачок, які продовжують традиції предків, щодня демонструють мужність, прагнення до волі. Командир сказав: "Буду з вами до кінця" Стати козаком міг кожен чоловік, який говорив українською мовою, сповідував православну віру, мав бажання вірно служити Україні та боронити її від ворогів. Новобранцю спочатку доручали нескладні завдання щоб перевірити, чи готовий він до суворих козацьких буднів. Випробувальний термін міг тривати навіть кілька років. І лише після цього гетьман вирішував, чи готовий козак стати членом товариства. У разі позитивного рішення той складав присягу й отримував козацьке ім'я. У сучасному війську захисники теж отримують позивний, що відображає особливість кожного воїна. Ця традиція вже стала частиною військової культури, що гуртує захисників. "Маю псевдо "Говерла". Так мене почали називати, бо я 11 разів піднімався на найвищу вершину Українських Карпат. Після перемоги мрію ще раз зійти на Говерлу, але вже разом із побратимами", розповів воїн 115 окремої механізованої бригади Станіслав Романчук. Він воює з 2022-го, у мирний час працював інженером. "Захищав Київщину, брав участь у звільненні Харківщини. А потім направили на Донеччину, боронив Очеретине. Щодня доводиться ризикувати життям. Але тішуся думкою, що тепер, як справжній козак, захищаю рідну Україну. Запорозьких козаків вважаю найкращими воїнами у світі. Завжди в усьому старався рівнятися на них. Зголошувався йти на всі завдання, допомагав побратимам. Не раз ставав свідком мужності на полі бою. Коли командир нашого підрозділу отримав поранення в ногу, то відмовився від евакуації. Сказав: "Буду з вами до кінця". Сам наклав турнікет і продовжував керувати боєм. Лише коли відбили атаку росіян, погодився їхати в медроту. Одного разу разом із товаришем виносили пораненого побратима з поля бою. Коли прийшли на місце дислокації, всі з групи були в шоці думали, що ми загинули. Після лікування побратима списали, але він про нас не забуває. Коли дзвонить, постійно каже: "Дякую, хлопці, що врятували життя", поділився Станіслав. Про відвагу, мужність і бойові звитяги козаків ходили легенди. Загартовані війнами, вони перетворювали кожен бій на справжнє мистецтво. Не боялися жодного ворога, адже знали, що захищають найцінніше свою волю. Запорозьке військо мало у своєму арсеналі найкращу зброю тих часів. Козаки володіли мистецтвом рукопашного бою. Були серед них і ті, хто мав надзвичайні здібності, їх "шабля не рубала, куля не влучала, вороже око не бачило". Найвідоміший Іван Сірко, якого обирали отаманом 12 разів поспіль. Він здійснив 50 успішних військових походів. Легенди кажуть, що Сірко вмів перетворюватися на вовка або яструба. Нині ім'я цього славного отамана носить 92 окрема штурмова бригада ЗСУ. Також у складі Збройних сил є бригади, названі на честь інших гетьманів і кошових отаманів. Зокрема, Костя Гордієнка, Пилипа Орлика, Івана Виговського, Івана Мазепи, Богдана Хмельницького. Усі названі особи плекали мрію про вільну Україну й боролися зі зброєю в руках. Наприклад, Богдан Хмельницький був не тільки вправний воїн, а й досконало володів польською, турецькою, латинською, татарською і французькою мовами. 1648 року військо під його проводом здобуло перемогу в битві під Жовтими Водами. Це ознаменувало початок національно-визвольної боротьби українського народу. І нині українці найбільше довіряють Збройним силам України, за даними соціологічних опитувань. Вірять, що наші захисники здобудуть перемогу та звільнять окуповані українські території. Кожна евакуація подвиг Козаки свого часу використовували своєрідну медицину. Кровотечу зупиняли медом, тютюном, сажею, хлібом і цукром. До рани могли прикласти землю, розтерту зі слиною. Теперішні захисники для надання допомоги використовують сучасні засоби. Але їх із козаками поєднує готовність завжди допомогти побратиму та віддати за нього своє життя. "У моїй родині всі медики. А я боявся раніше крові: тільки-но бачив непритомнів. Але на війні довелося цей страх перебороти. Кожна евакуація поранених це подвиг. Спочатку їздили на швидкій, до стабпункту доїжджали за пів години. Восени наші дві машини згоріли. Добре, що хлопці встигли вискочити й лишилися живі. Нам дали американську "броню" зробили на ній пару евакуацій, але під час мінометного обстрілу й вона згоріла. Тоді теж усі встигли врятуватися. Почали на евакуацію ходити пішки по 7 кілометрів в один бік. На позицію несли з собою воду та харчі побратимам. Назад на м'яких ношах пораненого. Кожні 100-200 метрів доводилося ховатися, бо дрони постійно гули над головами й не знати було наші чи ворожі. Бувало, що за день робили по 2-3 ходки. Багатьох хлопців врятували", поділився захисник Дмитро на псевдо "Міхалич". Традиції волонтерства в Україні Козаки створили власну систему самоорганізації. Вони об'єдналися, щоб спільно протистояти ворогам, які зазіхали на українські землі. Не чекали на допомогу, а самі взяли до рук зброю, щоб відстоювати свободу. Як і козаки, українські волонтери самі організувалися, щоб допомагати військовим і цивільним. Денис Данилов із міста Сновська Чернігівської області займається волонтерством з 2014 року. Спочатку підтримував мітингувальників на Майдані, а коли почалася війна, став допомагати військовим. Нині він очолює ГО "Патріоти Сновщини". "Волонтерство стало моєю основною діяльністю 2022 року. Спочатку на окуповану територію Чернігівщини возили допомогу цивільним, займалися евакуацією. А коли область звільнили, почали допомагати й військовим. Не раз траплялися небезпечні моменти, але щось рятувало. Коли в березні 2022 року під Черніговом розстріляли колону волонтерів, ми теж мали бути там. В останній момент не поїхали", розповів Денис. 19 серпня 2023 року, коли російська ракета влучила в Чернігівський драмтеатр, чоловік отримав осколкові поранення та контузію. "Уже три роки обіцяю собі покинути волонтерство. А потім розумію, що без цієї допомоги військовим буде дуже важко. І продовжую виконувати свою роботу: купуємо тепловізори, дрони, автівки, організували плетіння маскувальних сіток. Автівки сам доставляю в підрозділи на фронт. Хоч це небезпечно, ніколи не вагався. Якщо треба їхати їду", каже Денис Данилов. У козацькі часи теж були люди, які подібно до сучасних волонтерів допомагали війську. Селяни та жителі міст надавали їжу, одяг, коней і навіть зброю. Нерідко виконували роль розвідників і повідомляли про пересування ворожих військ. Надійним союзником козаків було й духовенство. Часто в церквах, монастирях переховували поранених вояків і надавали прихисток тим, хто тікав від переслідувань. Хоробрі сучасні козачки Є думка, що козаки давали обітницю безшлюбності. Але це не так. Вони були вільні у виборі. Серед козаків навіть існував звичай: жінка могла врятувати козака в разі будь-якої провини, погоджуючись узяти з ним шлюб. Багато козаків мало родини. Жили з ними в селах і на хуторах, виховували дітей, тримали господарство. А коли треба було захищати батьківщину, лишали все й ішли в бій. На господарстві зоставалася дружина. Козачки з усім могли впоратися самотужки. Життя у складних умовах зробило їх хоробрими й безстрашними. Цей дух незламності передався й сучасним жінкам. Багато долучилося до війська чи стало волонтерками. "24 лютого 2022 року ми з подругою і дітьми думали про те, щоб їхати в Польщу. Але залишилися вдома. За кілька днів у шкільному чаті мого старшого сина з'явилося повідомлення: школа облаштовує пункт приймання допомоги для переселенців. Просили приносити подушки, ковдри. Я написала про це у фейсбуку. Відгукнулося багато людей. Готові були нести також продукти, хтось навіть пропонував холодильник. Ми їздили по всьому місту, все це збирали та привозили у школу. А потім одна дівчина написала, що прикордонникам потрібен тепловізор. Попросила доєднатися, щоб знайти його в Польщі та привезти в Україну. Я маю там багато друзів, які долучилися до допомоги. Привозили в Україну продукти, засоби гігієни. Ми це все сортували й передавали тим, хто потребував. Потім возили захисникам старлінки. Придбали й самостійно доставили у Краматорськ авто для захисників. Після тієї поїздки я дала собі слово, що допомагатиму нашим військовим стільки, скільки це буде потрібно", розповіла Ольга Піліщук. Вона вже закрила багато зборів для захисників. Найбільший на безпілотник "Валькірія" вартістю 800 тис. грн. Разом з іще двома волонтерами потрібну суму зібрали за 2 тижні. Ольга зізнається, що сил їй додають друзі та воїни, які захищають Україну. "Серце гріє, коли пишуть: "Дякуємо, ти робиш важливу справу", каже Ольга Піліщук. "Мій перший донат 200 гривень зі стипендії" Козацтво залишило нам у спадок не лише розповіді про мужність, а й приклад державотворення, заснований на демократичних цінностях. Важливі рішення ухвалювала козацька рада збори, на яких кожен козак мав право голосу. Саме там обирали гетьмана, голосували за найважливіші рішення, що впливали на долю України. Козацькі ідеали свобода, гідність і воля глибоко вкорінені в культурному коді українців. Також ці фундаментальні цінності закріплено в нашій Конституції. І це свідчення того, що сучасна Україна є прямою спадкоємицею козацьких традицій. Прагнення до волі та свободи, яке живило козацький дух, живе в українцях і сьогодні. Проявляється не лише на полі бою, а й у реальному житті. Прості українці щодня демонструють це своєю позицією, донатами та незламною вірою в перемогу. "Вірю, що Україна переможе. Стараюся підтримувати захисників. Мій перший донат 200 гривень зі стипендії. А згодом почала перераховувати на збори для військових її всю. Першого року повномасштабної війни я була в Австрії. Щодня відчувала провину та хвилювання, що перебуваю в безпечному місці, на відміну від моїх знайомих і друзів. Коли почала донатити, стало спокійніше. Виникло відчуття, що теж маю якийсь вплив, можу щось зробити і ці гроші комусь допоможуть", розповіла студентка Софія Лебединська з Києва. Готовність українців підтримувати армію це не просто благодійність, а вияв національної свідомості, колективної волі до перемоги. Донати стали сучасною формою козацької взаємодопомоги, й у такий спосіб кожен українець стає частиною великого війська. "Хоч би як важко було, допомагати нашим хлопцям потрібно. Бо вони захищають нас ціною власного життя. Отримую 5 тисяч пенсії. 500 гривень щомісяця перераховую волонтерам. Роблю багато закруток, узимку буду нашим захисникам передавати. Їм дуже мої квашені огірки подобаються", розповіла пенсіонерка Віра Олексієнко. "Поки пам'ятаємо, хто ми є, ми непереможні" Риси характеру, система цінностей козаків є основою національної ідентичності та незалежності України. Вони сформувалися під впливом боротьби за свободу та особливого військового побуту. І передаються з покоління в покоління. Досі свобода, мужність, взаємодопомога, любов до рідної землі, жага до волі є найважливішими для українців. Бренд "Козацька Рада" з повагою ставиться до спадщини предків і прагне, щоб вона надихала сучасне й майбутнє покоління. "Бо, поки пам'ятаємо, хто ми є, ми непереможні. А збереження нашої культури це не просто данина минулому, а запорука вільного майбутнього України", кажуть у бренді "Козацька Рада". Колись козаки стояли на варті волі, захищали свою землю і свій народ, цінували честь і братерство понад усе. Сьогодні ці цінності продовжують жити у серцях тих, хто береже Україну на передовій, у тих, хто відроджує мову та звичаї, у кожному, хто пам'ятає своє коріння. "Козацька Рада" це не просто горілка, а й жива нитка, що з'єднує минуле, сучасне та майбутнє України. Це не лише назва, а живий символ незламності українського духу. Ми віримо, що справжня незалежність неможлива без збереження культури, адже саме вона є тим корінням, яке живить нашу націю. Козацькі традиції, пісні, звичаї, прагнення до свободи усе це формувало нашу ідентичність протягом століть і робило нас сильними перед будь-якими викликами", додає мужній бренд.

Символ американської влади, Білий дім, кілька годин був ареною інтенсивних дипломатичних переговорів. Український президент Володимир Зеленський цього разу прибув туди не один, а взяв з собою цілий десант важковаговиків європейської політики. Європейські лідери, включаючи президента Франції Емманюеля Макрона, канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера, прем’єр-міністра Італії Джорджію Мелоні, президента Фінляндії Олександра Стубба, президента Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн та генсека НАТО Марка Рютте, прибули, аби продемонструвати єдність і захистити інтереси Європи. Як відзначає американське видання CNBC, що це "безпрецедентні зусилля" для досягнення миру. А як згодом сказав сам Трамп, за всю свою історію Білий дім не бачив такої кількості європейських лідерів, котрі водночас зібралися в президентській резиденції. Тож, як відбулися переговори і до яких висновків дійшли, детальніше розповість Еспресо.Як відбулася зустріч зустріч у Вашингтоні 18 серпня між Трампом та Зеленським, фото: The White House Багато аналітиків писали, що це не просто зустріч, а черговий критичний момент у зусиллях завершити війну в Україні, яка триває вже майже чотири роки. Адже на тлі суботнього саміту Трампа з Путіним в Алясці, де не вдалося досягти припинення вогню, європейці поспішили до Вашингтона, аби підтримати Київ і не допустити угод за спиною України.Формально, зустріч була ініційована після телефонної розмови Зеленського з Трампом, яка і включала європейських лідерів. Її мета досить проста, але важлива – скоординувати позиції після саміту Трампа з Путіним, щоб Європа та Америка мали спільну позицію і розуміння для завершення російсько-української війни. Як повідомляє The New York Times, атмосфера вашингтонської зустрічі була хоч і напруженою, але досить теплою та конструктивною – на відміну від бурхливої зустрічі у лютому, коли Трамп і Ванс критикували Зеленського за "невдячність". Зустріч розпочалася в обід за місцевим часом в Овальному кабінеті – спочатку тет-а-тет між Трампом і Зеленським. Близько 25 хвилин були присутні камери і обидва президенти привітно розмовляли. Більшість часу говорив Трамп, часто віддаляючись від теми, згадуючи про "поганого Байдена", або кажучи, що "любить всіх людей: і українців, і росіян". Натомість Зеленський був небагатослівним, але змістовним. Насамперед він дякував Трампу (загалом 11 разів за 4,5 хв, як порахували у Washington Post). Крім цього через Трампа він передав листа від першої леді України до першої леді США, в якому Олена Зеленська подякувала Меланії Трамп за її лист до Путіна стосовно повернення українських дітей. Також президент України встиг пожартувати, коли той самий журналіст, який питався в нього в лютому за костюм, знову підняв цю тему (президент був у чорному піджаку без краватки). Зеленський відповів: "Я змінив костюм, а ви ні. Мабуть, ваш дорожчий", – чим викликав сміх у присутніх, зокрема, у Трампа. За таку позицію експерти похвалили президента України, як пише CNN, цього разу Зеленський "змінив свою тактику щодо Трампа – і свій одяг".Тоді на пів години обидва президенти залишилися самі і говорили біля карти України, яку американці поставили напроти своєї декларації незалежності. На цій карті була лінія фронту та у відсотках, скільки тих чи інших областей силоміць захопили росіяни. Як згодом зізнався Зеленський, ця карта була корисною, щоб показати Трампу реальний стан справ на фронті. фото: соцмережі Потім відбулося спільне "сімейне фото", як написали у Білому домі, де обидва президенти разом із європейськими лідерами позували в Cross Hall. Тоді у Східній кімнаті Білого дому відбулася багатостороння зустріч за участі всіх зібраних політиків. Перед закритими переговорами, всі лідери мали можливість на камери висловитися. Трамп сказав, що для мирної угоди не обов’язково має настати припинення вогню, і, як наголосили у Reuters, лише Мерц і Макрон у своїх виступах суперечили йому, наполягаючи саме на припиненні вогню як передумові для подальших переговорів з Росією. Натомість всі інші у більшості дякували Трампу, зокрема, Рютте подякував за "прорив" у визнанні гарантій безпеки України. Цікаво висловився президент Олександр Стубб, який пояснив свою участь тим, що Фінляндія має другий найбільший сухопутний кордон у Європі з Росією, а також має досвід війн та мирних угод з росіянами, насамперед Зимової війни. Зеленський же говорив про "сильні сигнали" від США щодо завершення війни. За закритими дверима ці переговори тривали з перервами і завершившись в Овальному кабінеті в форматі "лише лідери". За цей час Трамп встиг зателефонувати Путіну, аби розповісти тому позицію Європи та "отримати фідбек", як висловився про це президент Зеленський. Головні результати зустрічізустріч у Вашингтоні 18 серпня між лідерами Європи та Трампом, фото: The White House Конкретних угод не було підписано, але не для цього з’їхалися лідери у Вашингтон. Головне було зрозуміти, чи не надто "ліг в обійми" Путіна президент США, і, наразі, це не підтвердилося. Адже ніхто не сказав, що Трамп тиснув на Зеленського стосовно прийняття якихось ультимативних вимог Кремля. Тому найперший результат зустрічі – політичний сигнал єдності. США, ЄС і НАТО публічно демонструють спільну роботу над гарантіями безпеки для України. Що є надважливо для України та Європи, щоб запобігти можливій новій ескалації у разі досягнення мирної угоди. "Обговорили гарантії безпеки. Це ключове питання, як старт до закінчення війни. …. Ми продовжуємо працювати, координувати наші кроки між усіма союзниками, що прагнуть завершити війну гідно", - наголосив Зеленський. Конкретика цих гарантій – поки у процесі. Але президент України відзначив, що гарантії безпеки планують формалізувати на папері протягом найближчих 7–10 днів. А голова НАТО відзначив, що над ними європейців працюють вже понад три місяці. Як і очікувалося, президент США заявив, що Україну не візьмуть у НАТО, однак українці отримають "міцні гарантії" після завершення війни, до яких будуть залучені американці та американська зброя. Раніше адміністрація Трампа казала, що ці гарантії нагадуватимуть 5 статтю НАТО, яка мовить, що напад на одного розцінюється як напад на всіх. Під час вашингтонського саміту Трамп про це не казав, але прем'єр-міністр Італії Джорджія Мелоні запропонувала низку гарантій від західних країн за зразком зобов'язання НАТО щодо взаємної оборони за статтею 5.Як пише WSJ, держсекретар США Марко Рубіо очолить робочу групу з радників з нацбезпеки та представників НАТО, яка розробить проєкт гарантій безпеки для України. За словами джерел, гарантії складатимуться з чотирьох компонентів: військовий контингент, протиповітряна оборона, озброєння, моніторинг припинення бойових дій."Хтось, напевно, буде готовий говорити про присутність, хтось – буде говорити про розвідку, хтось про море, хтось про безпеку неба. Хтось не має конституційного права, і має можливість фінансувати військове виробництво в Україні", – сказав Зеленський. За словами Financial Times, Україна запропонувала США угоду про озброєння на 100 мільярдів доларів, щоб отримати гарантії безпеки. Закупівля відбуватиметься коштом Європи. Інший важливий результат зустрічі – домовленість, що лише на рівні лідерів України та Росії можуть обговорюватися територіальні питання. Це на своєму брифінгу підтвердив Володимир Зеленський, який також вказав на те, що зустріч між ним і Путіним є можливою. Власне, він відзначив, що під час розмови Трампа і Путіна той погодився на двосторонню зустріч між лідером РФ та України, а тоді вже тристоронню, де буде присутній і Дональд Трамп. За словами канцлера Німеччини, така зустріч може статися протягом наступних двох тижнів. "Ми не знаємо, чи наважиться російський президент взяти участь у такому саміті. Тому потрібні переконання", – сказав Мерц. Тож поки не відоме ні точне місце, ні точний час. Крім Риму та Женеви, які вважаються головними містами для потенційної зустрічі, також обговорюються Стамбул та Будапешт. Оцінка міжнародних медіа та експертів зустріч у Вашингтоні 18 серпня між Трампом та Зеленським, фото: The White House Міжнародні медіа стримано реагують на результати зустрічі. Оскільки, як каже ABC News, "ключові питання залишилися без відповідей". У виданні наголошують, що обіцянка "допомогти захистити Україну" пролунала з боку Трампа, та конкретні інструменти – досі не вказані.У The Guardian також пишуть, що хоч необхідність гарантій безпеки України узгоджена, але "деталі незрозумілі". А у Reuters теж кажуть, що "ввічливий прийом Білого дому для України залишає багато питань"."Незрозуміло, наскільки зустріч на рівні директорів насправді сприятиме справі миру. Адже розрив між позиціями Росії та України досі величезний", - відзначають у виданні.У CNN написали, що цей "історичний день" нагадував про великі політичні зібрання, які завершили Другу світову війну та побудували сучасний світ. "Це був найкращий день для України за дуже довгий час. Але все ще важко уявити, чим найближчим часом закінчиться війна, розв'язана жорстоким вторгненням Росії. Бо далі Трампу буде важче", - кажуть у медіа. Як сказав CNN політичний експерт Майкл Кіммедж з Центру Вільсона, зараз ми спостерігаємо за тим, що всі "здаються учасниками фантазійної дипломатії, але я не думаю, що це є буде довго". Тобто президент США продовжує жонглювати різними зустрічами, які називає проривом у врегулюванні війни, але "немає жодних подробиць і все це поки обіцянки, які суперечать одна одній".У Politico пишуть, що президент Трамп хоче швидкого прогресу до миру, але Україна шукає реальних гарантій безпеки. Також відзначають, що "трансатлантичний альянс тримається", поки Трамп готовий долучитися до безпекових гарантій. "Підсумовуючи, це був поганий день для Путіна, оскільки єдність Заходу відновлена, а США знову в команді", – сказав Politic британський чиновник, присутній на переговорах.У New York Post кажуть про "позитивні ознаки миру" після вашингтонської зустрічі, але наголошують, що Дональд Трамп все ще має тиснути на Путіна. Як підсумовує Der Spiegel, хоч ризик розколу був високий, але, зрештою, "європейці просто відчули полегшення" після завершення зустрічі з Трампом."Європейці вирушили до Вашингтона на саміт щодо України з певною нервозністю. Але їхня поява з президентом США має значення: результатом є не продиктований мир, а радше надія на початок мирного процесу", - пишуть у виданні."Чи стакан наполовину порожній, чи наполовину повний" після зустрічі у Вашингтоні, вдало висловився український нардеп Ярослав Железняк:"Коротко, з того, що побачив. Ми на зустріч з Путіним без умов погодились. Але коли вона буде – поки невідомо. Начебто всі погодились на гарантії безпеки – які саме і деталі, поки невідомо. Чи змінилась позиція РФ щодо вимог закінченням війни – не відомо. Чи є якась спільна позиція партнерів щодо умов закінчення війни – теж не відомо (виглядає що ні). Головне, що буде, якщо на цій тристоронній зустрічі (Путіна, Зеленського і Трампа) все розвалиться – не відомо". Як написав голова правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак, настрій Трампа може змінитися будь-якої миті, тому не варто переоцінювати теперішню позицію очільника США. "Найголовнішим фактором перемовин, який зараз працює, залишається спроможність наших ЗСУ стримувати ворога. Все інше – белетристика, яка на цьому етапі працює слабко, або зовсім не працює", - вважає експерт. Читайте також: Путін отримав світову увагу, а Трамп – спільне фото: головні підсумки зустрічі на Алясці

Найперше, що мушу сказати, – ви дуже добре виглядаєте, принаймні зовні. Бо я пригадую, коли ви вийшли з полону, від того Максима Буткевича, з яким я колись працювала, залишилися лише великі блакитні очі. Так, я вже встиг трошки набрати кілограмів. Уже вісім місяців, як я на свободі. З одного боку, це чимало, але з іншого, – це все-таки набагато менше, ніж той час, який я провів у полоні.  Я вже повністю тут, але, звісно, внутрішній процес реабілітації триває. Це типово для всіх звільнених полонених.Ви самі цей процес проходите, чи є якісь фахівці, які допомагають?Передусім, коли ми звільнилися, почався період реінтеграції. Це не стільки реабілітація, скільки повернення просто до суспільства. Він тривав чотири тижні, і нами опікувалася, зокрема, група реінтеграції Збройних Сил України. Це люди, які за сумління дуже щиро намагаються допомогти звільненим хлопцям і дівчатам, та накопичили вже неабиякий досвід. Ми продовжуємо з ними співпрацювати. Зараз уже я і моя колега робимо це інституційно, як з експертами, тому що у нас з'явився благодійний фонд, який має назву "Принцип надії". Перше, на що ми звернули увагу, - це потреба допомогти тим, хто має справу зі звільненими з полону, враховувати особливості, які можуть бути у цих людей. Це і родичі, і друзі, медики і журналісти, яким іноді бракує розуміння, в якій ситуації перебували ці люди, і, зрештою, це військові. Зараз ми цей проєкт впроваджуємо і, сподіваюся, восени ми вже зможемо представити результати та допомагати тим, хто хоче допомогти звільненим із полону.Максим Буткевич в російському полоні, фото: detector.mediaЗа вісім місяців на волі що вас досі не припиняє дивувати?Насправді це чимало речей. Передусім треба мати на увазі, що я пропустив два з половиною роки життя країни і деякі речі змінилися відчутно. Я вже помаленьку, як мені здається, наздоганяю те, що пропустив. Але справді деякі речі все ще незвичні. Є і ті, які не тішать, а є ті, які дуже тішать.Коли я перебував в полоні, особливо перші півтора роки, ми не мали доступу до інформації з зовнішнього світу взагалі. Лише іноді якісь дрібки інформації можна було отримати від тих, кого взяли в полон пізніше, наприклад. Або іноді нам давали інформацію охоронці, але зрозуміло, що вони це робили, аби розхитати наш моральний дух, підірвати його. Так, про перші російські удари по енергетичній інфраструктурі України ми почули якраз від охоронців, які сказали: "У кого з вас рідні в містах, то вони зараз замерзли до смерті, тому що ми зруйнували вашу енергетику". Зрозуміло, що ми їм не повірили, але стало очевидно, що все-таки щось там сталося. Доступ до хоча б якоїсь інформації з’явився вже після того, як проти мене сфабрикували кримінальну справу, засудили до 13 років суворого режиму і перевели до іншої частини в'язниці, де утримувалися звинувачені у кримінальних злочинних. Там був набагато легший режим, набагато краще до в’язнів ставилися охоронці, ніж до українських полонених, було інше харчування і доступ до нехай пропаганди, але до телевізора, який не вимикався ніколи. Тоді почала з'являтися ще якась інформація, але щоб добути її з телевізора, доводилося оці зернятка виколупувати з потоку пропагандистського шлаку. І тому все одно до кінця не було розуміння, що саме відбувається в країні. У мене був гірший варіант – те, чого я побоювався, і був кращий, на що я сподівався. Коли я звільнився, я з радістю побачив, що того, на що я сподівався, більше, і воно ближче до реальності. Що саме? Що ви маєте на увазі? По-перше, – це все-таки стійкість людей. Я зараз, можливо, скажу якісь банальні речі, але, наприклад, що на початку повномасштабного вторгнення Європейський Союз ухвалив безпрецедентне рішення про надання тимчасового захисту українцям і українкам в країнах ЄС на рік з можливістю продовження ще на один рік. Я пам'ятаю реакцію загальну і свою в тому числі - неже вони думають, що це триватиме цілий рік? А коли я звільнився, вже мова йшла про три роки війни. І ми все ще тут, і ми говоримо зараз у вільній країні, наскільки це можливо за умов війни. Я пішов на фронт у перший же день повномасштабного вторгнення.21 червня 2022 року ви потрапили у полон в Луганській області разом із вісьмома своїми підлеглими.Я був командиром взводу на той момент у складі 210-го окремого спеціального батальйону "Берлінго". Зараз це 210-й окремий штурмовий полк, який створений на базі батальйону "Берлінго" та іншого батальйону спецпризначення "Україна". Так, я був тим, кого називають "піджак". У мене ніколи не було досвіду строкової або дійсної військової служби, не кажучи про бойовий досвід.Я закінчив військову кафедру Київського національного університету імені Шевченка, але це було в 1990-х. По-перше, якість освіти тодішня на військовій кафедрі була така собі, бо ніхто не думав, що Збройні Сили справді доведеться використовувати. А по-друге, це було дуже давно, тому я не пам'ятав фактично нічого. Зараз я старший лейтенант Збройних Сил України, я в резерві на обліку. Військовий – це вже частина моєї ідентичності, що насправді я сам не міг собі уявити ще 15 років тому.Максим Буткевич,фото: varosh.uaРосіяни зробили з вас злочинця, який начебто знущався з мирних цивільних людей, що дуже смішно звучить. Бо я пам'ятаю Максима, з яким я працювала, і десь ми зустрілися в післяробочий час, і ви дізналися, що якогось темношкірого студента побили в центрі Києва, - і все, Максим Буткевич зірвався рятувати цього хлопця. І тут росіяни кажуть, що от той самий Максим Буткевич знущався з цивільних людей. Так, це було абсурдно, і вони зробили собі цим ведмежу послугу. Вони постійно говорили про українських воєнних злочинців, і їм треба було показати цих воєнних злочинців, тому що їх насправді не було. Але коли почали з'являтися в російських соцмережах і в медіа публікації про те, що я нацист і каратель, вони обрали зовсім не ту людину. Я думаю, що це мало зворотний ефект, тому що дуже багато почало з'являтися матеріалів, в тому числі в міжнародних медіа, про те, чим я займався насправді. І взагалі всі кримінальні справи фабрикуються за однією і тією самою схемою. Моя була однією з перших. Почали її у серпні 2022 року, але засудив мене так званий верховний суд так званої ЛНР Російської Федерації в березні 2023 року. За даними цієї кримінальної справи я справді, будучи при тому абсолютно притомним, спокійним, побачив двох місцевих жінок у місті Сіверськодонецьк і вирішив їх убити з гранатомета. Ну що роблять просто притомні люди? Звісно, вони ж убивають інших з гранатометів просто так, взагалі без жодної мотивації. Я думаю, не варто казати, що протягом великої війни нас взагалі не було в Сіверськодонецьку. Ми ніколи там не з'являлися. А в ту конкретну дату, яку мені приписали, я був у Києві, цьому було дуже багато підтверджень, але це нікого не цікавило. Справи були надзвичайно абсурдними за змістом. Вже пізніше, коли я зустрівся з іншими нашими полоненими, стосовно яких сфабрикували кримінальні справи, я зрозумів, що над цим працює одна і та сама група людей, і схема фабрикації одна і та сама. Всі жертви реальні. Всі цивільні, про яких мова йде, вони справжні. Тобто ці дві жінки у Сіверськодонецьку справді були, вони отримали мінно-вибухові поранення. Було абсолютно зрозуміло звідки: росіяни, захоплюючи населені пункти, тоді та і зараз обстрілювали їх щільно дуже з артилерії, з мінометів. А потім, коли вони нарешті захоплювали ці населені пункти, знаходили цивільних поранених їхнім вогнем і перекладали відповідальність у цьому на українських полонених. Був хлопець військовополонений, який, за даними кримінальної справи, кинув ручну гранату на 200 метрів. Я сказав, що йому треба брати участь в Олімпійських іграх. Другий стріляв з установки "Град" на 60 метрів. Тобто були абсолютно абсурдні обвинувачення, але це нікого не хвилювало. Тому що і вироки писалися, і терміни ув'язнення затверджувалися зовсім не в судах. Ви розповідаєте це, і я згадую, як ще школяркою читала "Сад Гетсиманський" Івана Багряного. Мене тоді ніби якоюсь брилою притиснуло просто до стіни. Було страшно, моторошно і боляче, бо ця книга заснована на реальних подіях про те, як Радянський Союз нищив нашу інтелігенцію, і те, що робилося у цих енкаведешних в'язницях. І це те саме? Це та сама система. Просто є якісь знакові для мене моменти, які дуже запам'яталися. Зокрема, після першого так званого допиту по кримінальній справі – це було 4 години психологічного, морального і фізичного насильства, коли мені фактично пояснювали мої варіанти: що буде, якщо я погоджуся чи не погоджуся підписати зізнання. І коли через ці 4 години я таки повернувся до камери, то один із перших, про кого я подумав, це був мій прадід, який 1938 року був розстріляний як ворог народу в підвалі Полтавського НКВД. Я мав доступ до його початкової справи, а потім до реабілітаційної, бо він був реабілітований під час хрущовської відлиги. Там дуже мало матеріалу. Але у протоколі допиту перше питання було таке: "Зізнайтесь, коли ви приєдналися до підпільної контрреволюційної шпигунської антирадянської мережі?" На що він відповів, що не знає, про що йдеться. Наступне питання від слідчого було: "Ми знаємо, що ви брешете. Скажіть, хто вас залучив до цієї мережі?" І раптом дідусь відповідає: "Так, я зізнаюся в тому, що я брехав", і далі вже за текстом.Максим Буткевич, фото: facebook/Maksym ButkevychАле в тексті не описано, що було між тими запитаннями. Так, не написано, але тепер я знав це уже на власному досвіді. У мене не вища міра покарання, лише 13 років суворого режиму, але система та сама. Я, власне, подумав про те, що вона нікуди не ділася. Вона відступила, якийсь час вона сховалася, зачаїлася на території Росії, а потім повернулася в повний зріст. І через 84 роки після загибелі мого прадіда в сусідній з ним області України його правнука, тобто мене, так само засудили за те, що він не робив, і він зізнався в цьому.Для мене зараз важливо усвідомлювати, що наша війна, яку ми ведемо, – це не лише про оборону і визволення. Це про те, що ця система має бути демонтована і поламана, щоб ми мали хоч якісь гарантії того, що ще через 80 років наші правнуки і правнучки не будуть змушені підписувати зізнання в тому, чого вони не робили під тиском.Чи є щось, що вас переслідує з того полону?Передусім маю сказати, що нас попереджали ще під час початкової реінтеграції, що може бути більш складний психологічний стан не одразу після звільнення, а через три-шість місяців, і навіть через рік. Зараз я маю сказати, що так воно і є. Тому що перші місяці ти просто летиш на ейфорії, що ти на волі. Кожна маленька річ, яку ти можеш робити, робить тебе щасливим. Я пам'ятаю момент, коли я йшов з однієї зустрічі на іншу Хрещатиком у бік майдану Незалежності, і раптом відчув стан, який не знаю, як можна змалювати, – коли ти відчуваєш фізично, що це реальність. Ти йдеш Хрещатиком. Ти не уявляєш собі це, ти не згадуєш про це, ти не мрієш про це. А це відбувається прямо зараз. Я йшов і щасливо посміхався на всі свої 30 зубів, мабуть, дивуючи перехожих. Тобто навіть такі речі роблять щасливим. Однак не абсолютно щасливим, бо постійно я пам'ятав про хлопців, які лишилися в полоні.По-перше, в полоні дотепер є ще кілька моїх підлеглих зі взводу, хоча потрошку їх звільняють. Я дуже радий. Кілька днів тому звільнили ще одного бійця. А по-друге, ті, з ким я провів ці роки, засуджені полонені, все ще перебувають в колонії, тому що їх майже не звільняють. З іншого боку, потім ти звикаєш все одно до цієї свободи, ти звикаєш до того, що тобі треба робити вибори. По-перше, це дуже непросто. Коли ти заходиш до кав'ярні і просиш каву, а тебе питають, яку вам каву. І все, і в тебе ступор, тому що як це - яку? Кава і кава. Потім ти звикаєш, але справді десь через якийсь час ця нормалізація може створювати проблеми. Загальні явища для майже всіх, хто пережив неволю, – це флешбеки, емоційні передусім. Та чи інша ситуація може повернути раптом емоційно туди, де ти перебував. Іноді ці тригери важко передбачити.У мене були адвокаційні поїздки Європою, досить тривалі в тому числі, і я несподівано для себе виявив, що перевірка безпеки в аеропорту може нагадувати шмон. Це було несподівано, спершу я з цього посміявся про себе, а потім зрозумів, що сміятися треба, бо насправді почуття гумору дуже рятує і там теж. Але все одно треба мати це на увазі – перепади настрою, різкі зміни психоемоційного стану від ейфорії до депресії або від радісної відкритості до постійного роздратування. Це теж буває. Бувають проблеми зі сном у людей. Я не виняток теж. Я дуже вдячний людям, які підходять до мене під час або після публічних виступів і питають, чи можна вас обійняти? І це дуже правильний підхід, тому що мене можна, мене треба обіймати, мені це дуже подобається насправді. Я жартував спершу, а потім уже серйозно сказав, що у мене було два роки тактильної депривації, у мене були дуже обмежені доторки. В умовах полону я зустрічав людей, щодо яких застосовувалося більше насильства, вони пройшли через сильні катування, які там є нормою і системою. Мені пощастило, бо мене били лише кілька разів. Небажано, якщо не м'яко і обережно, питати, які саме катування застосовували. Знов-таки, мене можна обіймати, але зазвичай люди, якщо вони захочуть, розкажуть самі. Якщо вони не хочуть – в жодному разі. І взагалі підхід до людини за замовчуванням з повагою до її гідності – це дуже-дуже важливо у спілкуванні з колишніми полоненими. Тому, наприклад, мене засмучує, коли я бачу журналістські матеріали, де людина розповідає в деталях, що з нею було, беруть якусь найбільш шокуючу цитату і виносять у заголовок. Не варто фокусуватися на тому, що людину ламало або руйнувало. Ця повага до гідності якраз у тому, як людина вистояла. А наші полонені вистоюють, і дехто виходить внутрішньо сильнішим, ціліснішим, як би це дивно не звучало.Максим Буткевич,фото: varosh.uaЯк реагують на вашу історію за кордоном?У кого як. Є люди, яким це дивно. Але я думаю, що тут важливіше навіть не змалювання якихось шокуючих речей, а просто сам факт розповіді від першої особи. Вони бачать людину, яка справді була там. Тобто вони не читають це у звіті правозахисної організації, не отримують інформацію звідкись здалеку. От прямо навпроти них стоїть або сидить людина, яка це відчула на власній шкірі. Цей ефект присутності трохи витвережує, мені здається. Або, можливо, і не трохи.Ви сказали, що під час свого перебування в полоні побачили "русскій мір" ізсередини. Який він?Не скажу нічого оригінального. Це світ, де людина не варта майже нічого. Окрема людина, індивід не цінується. Постулюється як саме собою те, що вона не може якось кардинально вплинути на світ довкола. Ця от агентність, здатність до змін в "русскому мірі" відсутня. Одна з тем, яка, вочевидь, тригерила охоронців або місцевих мешканців, які були засуджені за кримінальними звинуваченнями, наприклад, – це Майдан. Вони не розуміли, навіщо ми це зробили, на що ми вийшли взагалі на вулиці. Ви ж знаєте, що все одно нічого не зміниш. Що влада все одно зробить так, як їй треба. І в такому дусі.А ми дивилися на них і казали, що це ви нічого не розумієте. Соціум створюємо ми, і ми його міняємо. І це наше завдання, з одного боку. А з іншого, ми самі відповідальні за той стан справ, в якому є наша країна. У них немає віри або довіри до того, що люди можуть щось змінити, але за це платиться тим, що вони вважають, що в них немає відповідальності. Це вирішує влада, а я тут ніхто. Треба просто не висовуватися, сидіти тихенько, і тоді, можливо, не будуть бити і навіть будуть годувати.В якийсь момент мені стало очевидно, що полон – це мікромодель російського соціуму і "русского міра". І тому навіть за війну відповідальності вони не несуть, як вони вважають, а насправді ні. Я намагався декому з тих, з ким можна було говорити, я маю на увазі ув'язнених, а не охоронців, я намагався сказати, що це ж угода з дияволом. Коли він приходить і каже: "Віддавай свою свободу, а я в тебе заберу і відповідальність. Ти ні за що не відповідаєш". Ти кажеш, супер, він забере свободу, але відповідальність у тебе лишається. З іншого боку, є оцей компенсаторний механізм, коли мені казали кілька разів різні люди, що вони розуміють, що живуть в поганих умовах і їхні діти будуть жити в поганих умовах, але зате вони начебто мають стосунок до такої величезної потуги, до цієї от "матушки Росії", що їх довкола нібито всі бояться, а отже поважають. Плутання поваги і страху – це теж дуже характерна риса "русского міра". Відповідно, для мене і для більшості людей, яких я знаю в Україні, звісно, це світ протилежний нашому світогляду. Це конфлікт світобачення, конфлікт цінностей.Ви кажете, що розмовляли з ув'язненими, але не з охоронцями. Тобто з охоронцями там навіть не було сенсу ні про що говорити? Ні, з охоронцями теж розмовляли, звісно. Рано чи пізно, так чи інакше, все одно, навіть якщо вони спершу ставилися до нас як до "цих кровожерливих українських нацистів", все одно вони потім бачать цю людину з дня в день протягом місяців або й довше. І якщо ця людина не є зовсім садистом, то вона починає все-таки більш по-людськи ставитися. Тобто як до людини. З деякими з них можна було говорити, але, звісно, там відчутні наслідки роботи російської пропаганди телевізійної. Вони можуть не любити, не довіряти, навіть кепкувати і знущатися з російських пропагандистів – зі Скабєєвої, з Кисельова і з Соловйова. Але коли вони відкривають рота, у них звідти говорить Скабєєва. Ви кажете, що кримінальних ув'язнених краще годували, ніж українських військовополонених. Яким було це меню?Це були дуже маленькі порції. І їжа була досить таки негодяща. Це були каші, баланда, шматочки вареної риби, це було щось, яке мало нагадувати птицю, але ми називали це "птеродактиль", тому що це була шкіра і кості. Було таке, що 2-3 місяці почуття голоду було постійним, навіть заважало заснути. Потім організм адаптувався. Уже після засудження в кримінальній частині тюрми було легше. Тим більше, що в тих, хто звинувачений у кримінальних злочинах чи правопорушеннях, у більшості були родичі, які передавали передачі. У нас із цим було набагато гірше. У нас передачі з'явилися лише в останні кілька місяців полону вже в колонії. Тоді дозволили передачі, до того їх не було. Яким був гумор, який допомагав? Як він створювався? Дуже часто він був чорний, звісно. Це неминуче. Але почуття гумору дуже допомагає там. І взагалі є дві основні речі, без яких там дуже важко. Перше – це віра в те, що про тебе пам'ятають, думають і про тебе говорять. Якщо вона зникає, то людина може дуже швидко скотитися в морально-психологічному плані.А друге – це почуття гумору,  хлопцям, у яких було складно з першим і другим, було найважче. Це могли бути якісь жарти достатньо чорного характеру, які стосувалися побиттів або ще чогось. Навіть над цим сміялися. Вже потім, згадуючи, як когось піддавали катування електричним струмом, про те, як він смикався. Це могли бути переінакшення якоїсь жахливої російської попси, яка звучала. Вже коли був телевізор, то один з телеканалів був "Муз-ТВ".Взагалі було постійне відчуття вбогості від того, що дивляться, що слухають, що показують. Від усієї цієї системи. Я думаю, що основне навіть не жорстокість, не насильство, а відчуття вбогості  і естетичної, і моральної. Але ці вбогі пісеньки перероблялися. Є відомий хіт "Маліновая лада", наприклад. Переробляли так: "Маліновиє фари, маліновий "камаз", хотіла на Канари, а поїдеш на Донбас". Або ще: "Лучше плакати в Польщі, ніж сміятися в плену". Максим Буткевич, фото: ednannia.uaЯ знаю, що ви навіть у полоні викладали англійську мову. Як це було?Я дуже боявся, що втрачу англійську, тому що жодної практики у нас не було. Маю на увазі, що в нас не було ні книжок, ні газет ніякими мовами, ні ручки, ні паперу. У нас не було туалетного паперу. Але люди винахідливі, знаходять способи, як без цього жити. Я іноді розповідаю про те, що, скажімо, нігті на руках якийсь час ми не могли стригти, бо не давали чим. Ми їх сточували в бетон. А з нігтями на ногах було складніше, там не дуже посточуєш. Над цим ми теж сміялись.Але справді я побоявся забути англійську, бо це моя робоча мова. Я складав у голові якісь тексти англійською. Уявляв собі неодноразово, як я виступаю перед англомовною аудиторією на ті чи інші теми. І коли потім це справді сталося, це була ще одна мрія, яка стала реальністю. А потім в одній із камер ми розговорилися з нашими хлопцями – там були і військовополонені, і цивільні, незаконно ув'язнені. Вони зацікавилися тим, чи можу я викладати французьку. До мене почала повертатися французька, яка, як я думав, давно забута остаточно. Але через те, що немає жодної інформації ззовні, голова починає пригадувати речі, які вже, здавалось би, втрачені. Вона в мене дуже базова, але я почав її викладати.Через день чи два хлопці сказали: "Шкода, що ти знаєш французьку краще, ніж англійську, ми б англійську вчили". Я сказав, що взагалі англійську я знаю краще. Так ми почали вивчати англійську без текстів, без паперу, без ручок. Я ніколи раніше не викладав жодних мов, тож це було дуже цікаво. Я розумів, що хлопці хотіли вбити час, але найстаранніший мій студент зробив дуже непогане просування. Я сподіваюсь, він не забув мову остаточно. А книжки читати не дають? Ні, книжки читати не давали. Це зараз ідеться якраз про ту частину, де утримують військовополонених. Не приходить бібліотекар, нічого не відбувається. Ми почали в якийсь момент просити хоча б Біблію. Нам сказали: "Книжок не дамо, Біблію пошукаємо". Пошукали, але, звісно, потім так і не дали. Прийшов черговий охоронець, вирішивши, що він смішно пожартує, сказав: "Біблія в бібліотеці". Потім, вже через кілька місяців, дивом у нас в камері з'явився новий заповідний псалтир. Це було випадково, але ця книжка була єдиною на наступні пів року. Лише коли нас перевели після засудження до іншої частини в'язниці, туди прийшов бібліотекар уперше. А в колонії бібліотека була. Потім, вже коли дозволили передачі, то мені передавали книжки, які я просив. Тому книжок тоді вже можна було читати. Більше того, в бібліотеці були і україномовні книжки, які залишились з українського часу. Вони всі, звісно, були видані в Радянському Союзі, але вони були до весни - початку літа 2024 року, коли їх прибрали. Саме україномовні забрали з бібліотеки. Але я читав і українську, і російську літературу. Наприклад, з цікавістю для себе перевідкрив наново Чехова, який пише про російське життя. Основне поняття, яке в нього проходить червоною ниткою, – це страх. Люди, які живуть в постійному страху і часто в приниженні. Не дуже багато речей змінилося насправді.На вашу думку, чому після всіх тих історій з полону, де російські військові ґвалтують українських жінок, знущаються з військових, убивають сім'ї, деяких українців все одно тягне до ось цього російського?Я не знаю, чи це сила інерції, чи те, що особливо людям, які більшість свого життя провели в цьому полі тяжіння, важко з нього вибратися. Я не хочу робити якісь пафосні порівняння, що це як чорна діра, яка засмоктує, але я думаю, що багатьом справді непросто звідти вийти. Однак цей процес все-таки відбувається потроху, тому що людям надано гідну альтернативу. У нас справді з'явилося набагато більше цікавих культурних продуктів, які є вже україномовними. Набагато більше, ніж будь-коли. Ви розповідали про те, що російські ув'язнені й охоронці дуже дивувалися з того, що в нас був Майдан, ми виходили і щось змінювали. А чи вони знали про те, як ви ще дитиною фактично вийшли з виступом на перший український Майдан – Революцію на граніті. "Ми всі розуміємо, що це тільки початок боротьби, і ми будемо боротися далі. І тому хочу закликати всі школи, які ще не приєдналися до нас, підтримати студентський рух і рух за незалежність України. І я хочу сказати, що ми вас підтримували, підтримуємо і будемо підтримувати. Слава Україні!"Це був 1990 рік. Тоді ви були шестикласником. Чи знали ви тоді про історію свого діда? Що вас підштовхнуло до того, щоб вийти на Майдан і підтримати Революцію на граніті? Більше того, ви ще й потім з тими студентами голодували.Коли я згадував цими роками останніми цей момент, я подумав, що коли я казав, що це лише початок боротьби, я, звісно, не міг собі уявити, наскільки довгою вона буде. Але я був свідомим того, що кажу. Ні, я ще не знав про історію свого прадіда, але я брав участь в русі за незалежність України, це правда теж. Насправді я думаю, що це ситуація типова для досить багатьох людей мого покоління. Я був радянською дитиною цілком. Я тішився, коли мене прийняли до жовтенят, а потім піонерів. Мені подобалися ті цінності, які нам пропагували, – солідарності, взаємодопомоги, поки не почало розкриватися, що це все система лицемірства і величезної брехні, яка побудована на страху. І це відчуття лицемірства і внутрішня огида не могла не штовхнути мене в політичну діяльність. Треба пам'ятати, що це були дуже турбулентні часи. Усе змінювалося просто на очах. І це був просто якийсь новий світ, це був космос. Можна було включатися, тому я з радістю, з головою пірнув у це. Чи уявляли ви тоді, будучи дитиною у 6-му класі, що на вас може чекати в майбутньому?У дитинстві я входив до Спілки незалежної української молоді. Спершу мене не хотіли приймати, бо я був замалий, але потім сказали, що з будь-якого статуту є виняток, і прийняли. У нас була з товаришками така розвага: ми брали текст сталінської 58-ї статті Кримінального кодексу, тобто контрреволюційна діяльність і всі супутні, там багато пунктів, і ми рахували, скільки нам дадуть, якщо буде відкат, якщо буде путч, який зрештою і стався. Ми замінювали кожен розстріл 25 роками і складали це за американською системою, тобто додавали одне до одного. Ми сміялися з цього. Але, з іншого боку, маю сказати, що якогось побоювання того, що це може бути абсолютно реально, вже не було через якийсь час. Особливо в 1991 році. Те, що буде потім, ніхто не міг передбачити. Я думаю, що нашому поколінню пощастило, тому що ми народилися в іншій державі, яку ми демонтували своїми руками. Ми могли обирати, в якій країні ми хочемо жити та яка мова є нашою рідною. У нас на очах завалювалися кордони, які ще вчора видавалися майже природними, і навпаки, з'являлися кордони там, де їх не було. Ми – свідки зламу епохи. Але, звісно, те, що настане момент і Україна стане центром уваги для всього світу через криваві трагічні події, - такого уявити було важко. До того, як ви взяли в руки зброю, щоб захищати Україну, та потрапили в російський полон, окрім своєї журналістської діяльності ви були правозахисником. Ви були завжди на боці тих, хто потребує допомоги. Далі це у вас так і залишається? Так, воно в мене далі залишається. Це все-таки справа мого життя. І я зараз дуже сподіваюся повернутися до правозахисту. Власне, це вже відбувається потроху. Більше того, маю сказати, що я ніколи не цінував так права людини, як зараз. Тому що, побувавши там, де їхнє порушення є постійною практикою, починаєш цінувати їх набагато більше.З іншого боку, мені здається - чого не розуміють деякі наші закордонні партнери або люди в деяких закордонних суспільствах, - ці права не дані як само собою. Вони потребують захисту. Їх треба плекати, їх треба вирощувати, їх треба обороняти і захищати. Це не те, що воно завжди є і не потребує догляду. Потребує, і захисту потребує. Я дуже сподіваюся, що мені вдасться хоч на трішки вкластися в це і далі. Максим Буткевич, фото: ccl.org.uaКоли звільняють наших військових і цивільних з полону, на відео ми бачимо, які вони всі худі, зморені голодом, хтось покалічений. А потім бачимо російських військовополонених, які нагодовані, добре виглядають. Я розумію, що ми дотримуємося міжнародних договорів. Але чому в Росії цього не дотримуються, а в нас ставлення до цих російських військовополонених абсолютно інше?Ще перебуваючи в полоні, ми неодноразово обговорювали те, як ми думали, ставляться до росіян, які перебувають у полоні в нас. Треба сказати, що більшість тих, з ким я перебував у полоні, казали, що вони дуже сподіваються, що з ними не поводяться так, як росіяни поводяться з нами. Тому що ми не можемо дозволити собі бути такими, як вони. Ми – не вони. Ми справді намагаємося дотримуватися міжнародного гуманітарного права. Зрештою, ми зобов'язалися це робити, коли приєдналися до відповідних конвенцій, до яких і Росія приєдналася. Але зневага до системи міжнародного права, зокрема міжнародного гуманітарного права, міжнародних інституцій – це теж одна з опор "русского міра". Вони не зацікавлені в тому, аби дотримуватися цих вимог конвенцій, вони зацікавлені в їх демонтажі фактично. Вони хочуть, щоб у світі запанувало право сильного, а не набір правил, які регулюють відносини між народами. Я казав, що словосполучення "Женевські конвенції" я зустрічав у полоні двічі. Перший раз – це коли нас тільки везли до Луганська, і нам сказала група російських військових, що "ви не є військовополонені, ви просто зникли в зоні бойових дій". "Якщо ви будете погано себе поводити, то можете ніколи не з'явитися. А от коли вас довезуть до місця призначення - ми не знали, звісно, куди нас везуть, - і вас зареєструють, от тоді ви вже станете військовополонені, на вас почнуть поширюватися Женевські конвенції і так далі". Це була неправда, тому що Женевські конвенції на нас ніколи не почали поширюватися в результаті.А вдруге Женевську конвенцію я побачив тільки вже третю - про поводження з військовополоненими, а четверту - про поводження з цивільним населенням - я побачив у своїй кримінальній справі. Мене звинуватили в тому, що я порушив Женевські конвенції. Це читалося як просто поганий жарт. Такий чорний гумор. Так само, як я порушив Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод – ту саму, яка уже не діє в Російській Федерації. Тобто вони просто кепкують з цих правил та зобов'язань. І роблять це прямо й відверто.Ми бачимо, як зараз цинічно вони коментують події на Близькому Сході, розповідаючи про те, що не можна, виявляється, бомбити мирні міста. Ми все-таки відрізняємося від цього. Тому я дуже радий, що у нас справді до російських полонених ставляться інакше. Не можна давати емоціям, тим більше негативним, диктувати поведінку. Ні, у нас є набір правил. Чи бачили ви умови, в яких тримають російських військовополонених? Як їх годують? Чи дають їм читати книжки?Так, книжки їм дають читати. Я можу сказати, що я бачив умови, в яких утримуються російські військовополонені. Я вже трішки знаю, куди дивитися і на що звертати увагу, через свій досвід. В якихось основних речах те, як утримують їх, і те, як утримували нас, – це небо і земля. А туалетний папір є в них? У них є навіть кабінки, і на цих дверцятах. Оці маленькі речі найбільше мене дивують, тому що вони визначають дуже багато. Те, що ти все робиш на очах у всіх, і це триває роками – це, звісно, не може не позначитися на психологічному стані. У них є навіть занавіски в душі. Я маю на увазі, що це начебто дрібниці, але справді ці речі дуже багато чого змінюють. Коли ви побачили вперше, в яких умовах живуть російські військовополонені в Україні, чи не виникли заздрість чи злість?У мене був такий непростий вузол емоцій, але основною була радість. Я був радий, що ми дотримуємось правил і не знущаємося з людей. Це те, на що я сподівався. Заздрість? Трішки була, коли ти розумієш, наприклад, що люди можуть собі дозволити деякі продукти купити за гроші, які вони отримують, тому що працюють, а у тебе було зовсім інакше. Ну слава Богу, що хоч хтось дотримується цих правил, тобто ми.Тобто ви працювали, але вам ніяких грошей за це не давали?Не давали.Про що найбільше мріялося з таких прикладних речей у полоні? Залежно від того, на якому етапі перебування в полоні ми були. В якийсь період було дуже важливо побачити себе в дзеркало. Це були перші місяці, це було досить складно. Потім, коли нарешті в медичному кабінеті я побачив себе в дзеркалі, я повернувся до камери у досить шоковому стані, чесно кажучи. Нас не виводили взагалі на прогулянки, ми постійно сиділи в цих кам’яних мішках. Якраз поламалася машинка для стрижки за кілька місяців до того, тому в мене була вистрижена частина волосся на голові, в мене було сіро-зеленого кольору шкіра. Я сильно похудав. Тобто це була людина, яку я не впізнав. Побачити себе в дзеркалі було важливо.Потім уже в колонії ситуація була інша, і там уже був доступ до дечого. Це могло бути дзеркальце чи нормальна бритва, тому що те, що видавали, цим дуже важко користуватись. Це могли бути спеції для того, аби робити їжу прийнятною хоч трошки. В моєму випадку це могли бути конкретні книжки. Максим Буткевич, фото: facebook/Maksym ButkevychЧи настане такий час, що не буде російських в'язниць, де ось таке ставлення до людей?Я не знаю, чи настане, я свою кришталеву кулю вдома забув. Але я дуже сподіваюся, що настане. Цього разу, приїхавши до Львова, я здійснив свій давній намір - потрапив до музею "Тюрма на Лонцького". А перед тим у Східному Берліні я потрапив до колишньої тюрми штазі Hohenschönhausen спеціально, аби порівняти наші умови і те, що було там.Екскурсоводка в берлінській тюрмі зрозуміла, навіщо я прийшов, і після закінчення екскурсії вона спитала, які в мене враження, чи мене не тригерить. Я сказав, що відчуваю теж такий непростий вузол емоцій, але основна – це радість. Бо у цій тюрмі утримували політичних в'язнів, а зараз сюди приходять люди, які дивляться, як воно було, і вони заходять і виходять вільними: чи люди з Німеччини, чи група іспанських школярів при мені була, чи колишні полонені з України. І це як обіцянка, як надія на те, що колись те саме станеться в тих місцях, де я був у полоні.

День Незалежності України – одне з найважливіших державних свят, яке щороку об'єднує мільйони людей у почутті гордості та любові до своєї Батьківщини. Воно нагадує про боротьбу за свободу, героїзм попередніх поколінь і цінність державності. Повний текст новини

Коли у своїх спогадах про перші роки незалежності України я розповідаю колегам, як їздив до Санкт-Петербурга для інтерв’ю з мером цього міста Анатолієм Собчаком, як інтерв’ю було перерване його заступником Владіміром Путіним, який хотів обговорити із шефом якісь нагальні справи, але Собчак встиг сказати мені, що Україна може залишатися у своїх територіальних кордонах тільки в разі, якщо зберігатиме партнерські взаємини з Росією – і присутній при цьому віцемер, якого я бачив уперше і востаннє аж до моменту, коли він став одним із вищих керівників Росії, – ствердно кивав головою, – багато хто може вважати це легендою або намаганням перенести мій сучасний досвід на події тридцятирічної давнини. Ну не міг же Путін ще тридцять років тому, коли ніхто навіть не уявляв собі його політичної кар’єри, мріяти про окупацію українських земель!Але ось у Німеччині оприлюднили раніше закриті архіви міністерства закордонних справ країни, серед яких виявилася службова записка тодішнього генерального консула Німеччини в Санкт-Петербурзі Ебергарда фон Путткамера. І цей дипломат тепер – головний мій свідок. Адже у 1994 році він доповідає німецькому зовнішньополітичному відомству саме те, що тоді говорили мені Путін і Собчак. І називали Крим, східну Україну та північний Казахстан вічною частиною російської держави, яка ніколи не була для неї закордоном. Причому, як бачимо, Путін настільки впевнений у своїй правоті, що навіть не намагається приховати своїх поглядів на російські "території" від західного дипломата. Вже коли стане президентом Росії, ще на початку 2000-х, він без жодних обумовлень називатиме Україну штучною державою – і в розмовах з президентом США Джорджем Бушем-молодшим, і у розмовах із федеральним канцлером Німеччини Герхардом Шредером. А ті, своєю чергою, транслюватимуть цю позицію Путіна іншим західним  лідерам.Читайте також: Нинішня тактика Росії — пропетляти до кінця рокуТож питання не в тому, коли ж Путін "з’їхав з глузду", повірив у те, що українського народу не існує, і почав думати про окупацію України. Відповідь є простою: він так думав завжди. Коли говорив про якісь там російсько-українські взаємини, про партнерство, про повагу до української державності – він просто брехав. Бо не мав тоді реальної можливості втілювати свої політичні погляди. Навіть після обрання президентом Росії така можливість з’явилася не відразу. Але майже одразу він почав серію спецоперацій, спрямованих на підкорення Української держави та дискредитацію її інституцій. Практично відразу він почав вимагати від нового голови "Газпрому" Алексія Міллера будувати систему газопроводів, яка дозволила б Росії обійтися без української газотранспортної системи. І це був не лише засіб тиску на українське керівництво, а й підготовка до можливих бойових дій – якщо в них виникне потреба.Путін як особистість формувався у середовищі співробітників КДБ СРСР – справжнього шовіністичного осередку тодішньої імперії, особливо в її російській частині. Уже в 1980 роках радянські чекісти замислювалися про демонтаж комуністичного режиму з метою перетворення держави на нову Російську імперію – з приватною власністю і домінуванням російської нації. На Луб’янці зачитувалися романами Пікуля. Важко уявити, щоб у Санкт-Петербурзі, де народився і служив Путін, де формувались його майбутні соратники – такі як Микола Патрушев – шовіністичні настрої були менш поширені. Навпаки – це була столиця колишньої імперії, життя на тлі царських палаців і особняків знищеної аристократії. І чекісти мріяли зайти в ці особняки не просто як господарі, а як спадкоємці імперії, втраченої їхніми батьками. Прихід до влади за умов скорочення імперії на 14 республік був для них катастрофою. Повернення цих територій стало для них справою життя. Бо без повноти імперського простору влада і збагачення не були для них ані солодкими, ані достатніми.А Собчак – що ж. Тези, які я почув від нього у Санкт-Петербурзі, він неодноразово озвучував публічно. Слова Путіна про "подарунок більшовиків Україні" – так президент Росії назвав східні регіони нашої країни під час промови в день анексії Криму – це пряма калька з інтерв’ю колишнього мера Санкт-Петербурга у 1990-х. Читайте також: Постійний нейтралітет України — витвір КДБ СРСРАле тепер, коли минуло понад 30 років, я замислююся: хто ж все ж таки був чиїм учнем? Чи справді Путін перейняв у Собчака його шовіністичну програму, чи, може, це сам Собчак – чутливий до настроїв місцевих чекістів – уважно слухав вихідця з КДБ Путіна після того, як той став його заступником, а, можливо, й куратором у мерії Санкт-Петербурга? Чи був Путін справді учнем, чи вони вчили один одного?Нещодавно я випадково натрапив у YouTube на програму, яка вийшла в останній день путчу серпня 1991 року. Коли в Москві забороняли КПРС, у Києві проголошували незалежність, а у Санкт-Петербурзі Собчак і Путін приймали американських бізнесменів. Ролі в цьому телевізійному репортажі були розподілені бездоганно. Собчак говорив про демократичну Росію, а Путін розповідав, якими привабливими будуть економічні проєкти, що їх  північна столиця Росії запропонує американським гостям. Через тридцять років ту саму комбінацію Путін конструюватиме з представником Трампа Стівом Віткоффом, якого знову очікують у російській столиці наступного тижня. Він завжди діяв прогнозовано. І ніколи не відмовлявся від своїх реваншистських поглядів та оборудок. Саме тому я переконаний: від України він не відступиться за жодних умов. І не існує аргументу, який міг би переконати його відмовитися від претензій на нашу країну.Путін сьогодні втілює  в життя те, про що він і його колеги по КДБ мріяли вже понад тридцять років. І саме тому його потрібно зупиняти, а не домовлятися з ним.ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Мене звати Леся Вакулюк. У цьому проєкті я зустрічаюся з людьми, які своїми вчинками змінюють цей світ на краще. Це і культурні, і громадські діячі, це і політики, військові і волонтери - люди різних професій, різних напрямів, але всіх їх об'єднує одне - європейські цінності. Сьогодні моїм гостем є польський публіцист, журналіст та історик Казімєж Вуйціцький. Свого часу він вирішив, що має вивчити українську, а у свої 75 приїхав на курси в Український католицький університет. Сам є професором Варшавського університету, щоправда, на пенсії. Він не боїться їздити на український схід, бо таким чином хоче показати своїм співвітчизникам, що Україну варто підтримувати. Він також не побоявся написати коротку історію УПА для поляків, щоб показати, пояснити полякам український контекст того, що відбувалося між Польщею та Україною в минулому столітті. Зрештою, що може налякати людину, яку в часи воєнного стану в Польщі комуністичний режим кинув за ґрати… Отже, українська мова: коли у вас виникла ця ідея і чому ви вирішили її вчити?Я займався Східною Європою, було потрібно. Я дуже довго читав українською. Але, на жаль, Східна Європа - це також інші мови, і насамкінець у мене був суржик. Це моя така була децизія, щоб концентруватися на українській мові, - ну бо вона найважніша в багатьох контекстах.Я не знаю, який у мене прогрес, але ці три тижні в університеті… Цей курс був дуже цікавий. І не тільки про мову, але також про українську культуру, польсько-українські відносини etc. Я дуже задоволений, що є така нагода. У мене у Варшаві були українці-студенти, але їхньою метою було говорити польською. То я не мав нагоду вчитися української.Казімєж Вуйціцький, фото: facebook/kazimierz.woycickiВи сказали, що українська є дуже важливою. Але росіяни довгий час переконували, зрештою так і було в Совєтському союзі, що головна мова - це російська. І вони і зараз кажуть про те, що російська - головна мова і російську знають багато людей у світі. А ви кажете - українська важливіша.Є такий стереотип - що є схід і захід Європи. Це більше географія, але там має бути ментальність. І я би сказав, що і Польща в цей час комунізму хотіла б бути дефінійованою як західна держава. Я в тому сенсі думаю, що Україна є західна держава, як чехи і поляки чи інші.Ну і, як ми говоримо про захід і схід Європи, я би сказав, що на сході Європи Україна є найважливішою з культурного боку. Ми знаємо важелі Росії – це імперська колоніальна держава, і на цей час це не Європа – я не знаю, як це задефініювати.Азія?Географічно. Я також проти такого стереотипу – визначати Азію як погану річ. Це імперська брутальна держава з дуже складною історією. І треба студіювати, чому Росія є такою як вона є. Причина історична, але, я б сказав, також сучасна.Чому полякові цікава Україна? Чому полякам має бути цікава Україна?Ну, на це є дуже багато причин. Перша причина в тому, що ви робите: захист цілої Європи і також Польщі. Така абсолютно сучасна причина. Інша причина є також банальна - що це між німцями ви наш найбільший сусід, у тому сенсі найважливіший. Але є також причина історична – складна, позитивна і негативна. Була одна держава, Річ Посполита, дуже довго. Є такий слоган: Річ Посполита двох народів, але я б сказав, що була Річ Посполита трьох народів. І також багато культурних і мовних зв’язків. Це природно – мати інтерес на українську історію.фото: gettyimagesЗнаю, що ви в школі, бо це були комуністичні часи, вивчали російську, тому можете і порівняти, бо зараз вивчаєте українську. Яка мова ближча до польської? Російська чи ні?Звісно, що українська. Є така статистика…Статистика - це одне, але от мені цікаво, як людині, яка чує і ту, і ту мову.Словник польсько-український - 70%  слів, які менш-більш такі самі, може, фонетична різниця маленька. Наприклад, множина: студентов – студентів. Не є дуже різниця. А російських – 50, може 60, відсотків. Поляк легше розуміє, хто просто говорить українською повільно. Як ви так швидко розумієте навіть закарпатський діалект…Закарпатський діалект я теж зле розумію…У мене було у Варшаві дуже багато українських студентів. Також і студент після двох-трьох місяців вже говорив дуже добре, з таким гарним східним акцентом говорив українською. Як я не був би такий старий, як я є, то, може бути, я гарніше вже говорив українською.Я думаю, що багато глядачів згодяться зі мною, що ваша українська прекрасна, і я думаю, що вона ще покращиться, тим ви робите успіхи. Бо слово "словник" перед етером я вам сказала, що українці більше його і краще розуміють, ніж "вокабуляр", - і ви вже це слово вжили в нашому інтерв'ю. Але повертаючись до того, що ви сказали про те, чому Україна важлива полякам, - захист від Росії плюс великий сусід. Але ми бачимо, що в поляків з тими сусідами, які поруч з Польщею, які найбільші сусіди, завжди є якісь конфлікти. Ми бачимо, як до німців поляки, і зрозуміло, що після Другої світової війни були якісь причини.Може, я б ще підкреслив, що Україна є важлива не тільки для поляків і Європи, але це війна, це є війна про світовий порядок, глобальний порядок. І це війна між демократією і авторитарною чи іншою такою системою. І це дуже принципова ситуація, що хоче зробити Путін. Він не сильний. Його шанси зробити життя в хаотичному світі – там немає жодного плану, це балакання про російську цивілізацію і "русскій мір" – це брехня, але ще й щоб зробити хаос. В тому сенсі ця війна у вас є абсолютно нашою війною, війною демократів проти тоталітаризму і хаосу. Це треба знати.Ви  спитали про відносини поляків із сусідами. Ну, я би сказав, що дужий прогрес був після колапсу комунізму, що були польсько-німецькі переміни. І це був дужий прогрес, і це був базовий прогрес для членства Польщі в Європейському Союзі, але також важливий прогрес для Європейської Унії. Реакція Польщі на незалежність України була абсолютно позитивною.Казімєж Вуйціцький, фото: facebook/kazimierz.woycickiПольща першою визнала незалежність.І я б сказав, що це є до сих пір. Поляки розуміють, що Росія є загрозою, а ви, українці, захищаєте так чи інакше також Польщу.Але я згоден, що є дуже в Польщі ресентименти, так, і ці ресентименти також антинімецькі, як і антиукраїнські. У цьому сенсі навіть польсько-українські відносини складніші. Чому? Бо в польсько-німецьких відносинах було звісно, хто є винен. То була Друга світова війна з її символами, такими як Аушвіц etc. Усе було ясно. Звісно, польсько-українські відносини є складніші.Але я, як поляк, скажу, що польська політика до українців – це були дуже сильні помилки. Але ці історичні помилки, у тому сенсі, що Польща не прийняла українську державу Хмельницького чи що, - є дуже давня справа. Тому ми можемо дискутувати, спекулювати. Зараз ми знаємо, що то була помилка. Якби в ту епоху існувала незалежна українська держава, то вся історія Європи була б іншою. Але це чиста спекуляція.Дуже складний є період після, чи під час, чи під кінець Першої світової війни. Ми знаємо, що то була війна у Львові – польсько-українська війна трагічна, бо Україна мусила проводити війни на два фронти, і насамкінець це була катастрофа. Польська політика до українців Другої Речі Посполитої – вона не була доброю абсолютно, було дуже багато поганих справ. Но і політика вашого народного руху під час війни, може, дуже подібна до політики поляків під час Першої світової війни. І така надія, що і німці, і росіяни будуть капут і ми…Пошкоджений в ході польсько-українських боїв львівський залізничний вокзал, листопад 1918 р, фото: uinp.gov.uaНарешті здобудемо державу.Так. Але ситуація була інша, дуже трагічна для українців. І насамкінець там була воєнна трагедія, яка не є позитивною в українській історії, але то треба бачити в контексті. Але я думаю принципово, що це вже більше ніж 70 років, як це було, і треба спокійно дискутувати про те, а не робити з цієї трагедії політику. На жаль, це зараз політика, яка має підтримку з Москви, щоби провокувати польсько-український розрив.Чому нинішні сучасні політики Польщі, розуміючи всі загрози, які несе Росія - а Польща теж має кордон з Росією, на жаль, - вдаються в цю політику? І ми бачимо в себе в Україні, наскільки наелектризоване польське суспільство цими історичними питаннями, що деколи в нас виникає думка, що українці вже є більшою загрозою для поляків, аніж росіяни. Так нам здається з того, що ми чуємо в новинах.Більше, ніж росіяни, - думаю, навіть як хто говорив у Польщі, я б сказав, що це московські тролі більш або такий проросійський політик.Троль це в Україні кажуть "бот".Бот, російський бот або польський політик. Він так не думає, а він думає, що так треба говорити для якихось там меншин. Але російський вплив на польську політику є не сильний, такий, як у Німеччині, я би сказав, але, може, уже сильніший, ніж у Німеччині.Але можна сказати ще інше, що польська закордонна політика - це є функція внутрішньої політики. Може, це такий радикальний тест. Но є такі принципи, що Польща є членом Європейського Союзу і НАТО, але далі цієї політики, можна сказати, вже немає. Це є функція внутрішньої політики, якихось ресентиментів. І це політика і закордонна політика популістів. На жаль, наш також демократичний табір є в захисті, не в офензиві (наступі, - ред.), а в дефензиві (обороні, - ред.).То вони змушені захищатися від цих популістів.Так. Ну і Волинська трагедія - це такий момент, де ми можемо це бачити.Ви написали коротку історію УПА для поляків "Чи примирять нас історики". Ця книжка вийшла не зараз. Ви трохи випередили час. Або ви писали теж в той момент, коли почалися такі рухи, знову розмови про Волинську трагедію, воно підсилювалося. Фільм "Волинь" десь якраз у той час вийшов.Ні, фільм "Волинь" - то було вже пізніше. Це таке хвиля.Такі хвилі є: українці і поляки зближуються, а потім вони починають якось віддалятися. І, власне, коли віддаляються, починаються усі ці історичні питання. Бо під час Майдану Польща теж підтримала Україну. Була велика підтримка. Я пам'ятаю, карети швидкої допомоги польські були на Майдані, забирали наших поранених, лікували, а потім за кілька років почалося щось дивне.Я би сказав, що так, три-чотири роки після Майдану почалися такі хвилі на поворот. У той час і ця проблема УПА, і проблема Волині, і Бандера як такий символ чорта - це було дуже сильно. І в цей час я написав полемічну цю книжку, щоб можна було в Польщі зрозуміти, яка була форма українського народного руху. Ця книжка не тільки про УПА – це книжка про українську історію для поляків. Але УПА там у центрі, всі говорили про УПА, то як назва то було добре.Але Бандера у вашій книзі – він чорт чи хто?Ну, ви задаєте мені дуже складне питання. Він не чорт. Він не чорт, це молода людина, яка була дуже радикальна тут у Львові. Тут не було університету. Більшість українського суспільства була лояльна до польської держави. Але для тих молодих людей, які хотіли українську державу (спеціальну, як та совєтська українська республіка була вже по Великім голоді й тих чистках etc.). Вони зарадикалізували. Як радикальна партія, убили польського міністра – парадоксально, який був більш проукраїнським, ніж решта уряду. Це радикалізм. У цілому історія Бандери для мене є такою, що насамкінець він не був успішний як політик, у нього більш трагічна біографія. УПА поділилася на заході. Бандера до кінця був злегка авторитарний, а решта тих комбатантів були прозахідні. Але він є символічна фігура для України абсолютно, я це розумію. Спеціально я не хотів когось нервувати, але це заслуга також Сталіна, бо він із Бандери зробив такий суперсимвол чорта, і це була також реклама для…Ну, спочатку Сталін, тепер Путін теж додав.Тепер Путін, так. Ну, але тепер всі українці "нацисти", саме бандерівці, але я також ляхобандерівець.А ви себе в Польщі теж так називаєте - ляхобандерівцем? Що вам на це кажуть?Ви ж знаєте, то є такі дурні стереотипи, що можна тільки осміяти, бо навіть полеміка… Та яка полеміка, як хто не має елементарного знання про українську історію і знає тільки, що є Бандера, – ну то що з ним зробите? Ось чому я написав цю книжку. Є український переклад, може, я знайду видавця, то було б для мене дуже цікаво. І ми знаємо, що в Польщі є історики і є дуже, на жаль, псевдоісторики, які пишуть про УПА, - це псевдоісторики, у них немає академічної методички, це більше пропаганда. Є декілька істориків, які об’єктивні, наприклад професор Мотика. Це абсолютно можна в тому чи іншому моменті сказати, що було інше, і деякі українці можуть так сказати, але то є об’єктивна академічна праця.Але також і у вас є професор Хут, це дуже цікаві книжки. І інші я ціную, українці більш радикальні, і образ УПА є такий більш безкритичний. Але кожна нація має погані моменти, і в демократичній державі треба говорити про всі моменти. Як поляк, я б хотів, наприклад, говорити про польсько-українські відносини, про антиукраїнський погром у 3-му і 8-му році etc. Чому та політика була погана? І зміни, логіка змін між суспільствами є схожою – критикувати себе, ніж інших. Як це можливо, то можна взаємно говорити, і є прогрес. Треба також запам’ятати, що було 70, 100, 120, 150 років тому, це є важлива розповідь. В Україні для вас та історична розповідь є важлива, бо це був Совєтський союз.відділ УПА на Самбірщині, фото: uinp.gov.uaІ це був рух за незалежність.Taк i треба, aле це тільки минуле, а ми живемо в сучасному часі. І це є найважливіше. І треба шукати. Та навіть якби поляки чи українці зробили другу сторону, що там погано. То було так давно. Перша справа - це є зацікавлення: для чого так було? A не "погані", "чорт", "вороги" etc. Це є просто глупость, але також це є матеріал для пропаганди, щоб розділяти суспільства, народи, держави. Є ще інша справа. У Польщі є психологічний патерналізм до України, мало розуміння, що це модерна держава. Ну, окей, ці українці - козаки, як у них є захист перед росіянами, то окей, гаразд. Але немає такого погляду, як модерної України, як усвідомлення своєї ідентичності української.Наприклад, я сказав, що був на сході, біля фронту, уже другий раз, і дуже багато українців мені дякували в соціальних мережах. Чому ви мені дякуєте – я вам дякую, що ви захищаєте не тільки себе, але й Польщу. А в Польщі є, з іншого боку: який ти гарний, такий "одважний парень" - поїхав… Що за "одважний парень" тут приїхати, якщо мільйони українців живуть тут. Є небезпека, бомбардування, але живуть люди, то можна туди приїхати й просто підтримати. Кожний візит має сенс, має значення. І це могло б бути позитивно для польсько-українських відносин. Ситуація в Польщі погіршується. Тут треба погодитися. Всі ці опитування кажуть, що ситуація погіршується. І я думаю, що у поляків і українців доброї волі треба дуже багато роботи, і праці, і таких символічних жестів, щоб захистити наші відносини, які дуже важливі для Європи. В Польщі є такий процес, який дуже небезпечний, я би сказав, - орбанізація Польщі. І демократію треба в Польщі також захистити.Про орбанізацію ви згадали - ми нещодавно бачили: марші протестів цілою Польщею прокотилися. Поляки стверджують, що вони не були численними, але те, що ми бачили в наших соцмережах, те, що ми бачили в наших медіа, ці фото, вони трохи, знаєте, жахають. Мене не так, бо я колись знімала репортаж про польський День незалежності 11 листопада. Я вперше була на святкуванні Дня незалежності Польщі. Я була трохи налякана, чесно вам скажу, тому що це не святкове, а це якісь такі марші, де виходять польські вболівальники, що теж у порівнянні до українських футбольних фанів - ну зовсім інші люди. Українські футбольні фани придумали ось це гасло: "Путін - …!" - не можу це сказати в етері, бо доведеться запікувати. Але ви, напевно, зрозуміли мене, що Путін тире такий-то. Тим часом я бачу, що роблять польські футбольні фанати. Вони агресивні, вони страшні і вони кажуть "ні інтеграції", "так депортації". Кричать: "Полска для полаков!", "Вон із Полскі!" і так далі. І це лякає.На жаль, є так, як ви говорите. Тільки я б сказав так, що у ваших новинах, як у всіх новинах, все коротко і радикально в тому сенсі. Я не хотів би релятивізувати, що є в нас, але є також захист. І є ще інша думка. Цей тип чоловіка - футбольний фан потребує ворога. Він потребує ворога. Ну, у вас ворог є простий - це Путін. А наш футбольний фан шукає ворога. Краків, 16 травня 2025, фото: gettyimagesАле ваш футбольний фан може зібратися й поїхати, як ви поїхали на фронт український. Окей. То треба сказати, що, наскільки я чув, є цей тип людини також, з правого боку, котрий, можливо, якби він був тільки в Польщі, він би брав участь у таких речах. 1500 поляків на фронті.Так, але я не бачила їх у тих ходах.І то більшість з нелібералів, такий тип чоловіка - радикальний. То дуже складна психологія людей. Але це правда, що в Польщі є небезпека, і вона не тільки ментально естетична, а й також економічна, бо демографічна ситуація в Польщі абсолютно трагічна. Кілька останніх років хто рятує польську економіку? Українці. Це мільйон українців, з яких більшість працює, платить податки. І це також робоча сила, дуже важлива для Польщі. І ця істерія антимігрантська… Ми потребуємо в Польщі від ста до двохсот тисяч емігрантів на рік, щоб підтримати цілу структуру і ринок праці. І ця історія для кожного уряду є дуже небезпечна, бо як є така істерія, то не можна зробити якихось законів про еміграцію. Ще два-три роки - і буде дуже складна ситуація в тому сенсі. Як коли б уряд Туска впав. Дуже складна ситуація. І це суперечить принципам Європейського Союзу. Але, з іншого боку, треба сказати, що імміграція - це також російська зброя. А ще це є провоковані рухи. І я би сказав, що польська політика спочатку, як це почалося на польсько-білоруському кордоні, не була адекватна. Тобто те, що було на польсько-білоруському кордоні, коли через білоруський кордон просто проникали емігранти з інших країн.КВ: Яких спеціально мобілізовано, щоб там зробити таку неспокійну ситуацію. І це такий приклад, як суспільство може погано реагувати. З одного боку, треба було триматися законів Європейського Союзу, що невільно виганяти. З другого боку, треба було зробити такий твердий, сильний захист. А це був поділ у суспільстві, абсолютний поділ. І в тому сенсі польська політика і ситуація в Польщі є така небезпечна, що немає діалогу, а є дуже сильний поділ, який посилює Росія. Це політика Москви в усіх країнах, в Україні також. Кожна країна має проблеми, і за кожної нагоди росіяни входять і радикалізують, вносять хаос у ці суперечки.І також у Польщі. Можливо, Польща сильніша – побачимо. Я сказав, що є такий процес – орбанізація Польщі. То метафора, треба її розуміти. Це потрошку популізм, з іншого боку, Польща є антиросійською принципово, а це не є ситуація Угорщини. Не на жаль. Але є позиція інша, цей аспект дуже важливий у Польщі. Також ми до сих пір маємо демократичний уряд, і ми побачимо, що буде. Я думаю, що діалог з Україною є важливий також для нас усередині Польщі. І треба зробити багато роботи, щоб навіть символічно показати, що це спільна польсько-українська справа.Також економіка. Ваша економіка в певному сенсі сильна. Це агрокультура і не лише, це сталь etc. Є конкуренція, а конкуренція – це завжди небезпека. Але це треба сидіти й думати, як зробити з цієї ситуації win-win, а не поганий конфлікт. На жаль, ми не маємо достатньо конференцій, думки, теорії, як це зробити. Дуже цікаво, що як Польща мала стати членом Європейського Союзу, то нідерландці робили захист перед польською агрокультурою. Але ми є члени, і нема жодних проблем.Треба працювати, бо логіка Європейської Унії така: це win-win-процес. Я, як споживач, сказав би: окей, з одного боку, я маю польських фермерів. Я польський громадянин – я з боку польських фермерів. З другого боку, я, польський громадянин, як споживач, хотів би дешевше купувати – а це імпорт з України. То ми бачимо, що тут треба потрошку подумати. На жаль, немає достатньої дискусії. І популізм – така методичка дискусії, що не можна знайти якесь розв’язання.Що робити українцям? Як реагувати зараз на ось ці вигуки "Вон із Полскі!" до українців? Як реагувати на те, що знімають українські прапори, наприклад, з польських установ? Я не думаю, що в українців є бажання захопити Польщу. Якби не війна, ну то ці прапори могли висіти в нас спокійно. Ми розуміємо, що поляки їх почіпляли на театрах якихось чи на якихось міських радах на знак підтримки.Є до цих пір.Але ми бачимо також відео, коли приходять якісь чоловіки - чи політики, чи просто молодики і знімають ці прапори.То більше, я би сказав, провокація. Вам треба реагувати активно. Це погана справа. Якби знищили в Україні польський прапор, то був би в Польщі скандал. І це скандал – знищити український прапор у Польщі. Треба сказати, що Україна зараз важливіша держава у світі, ніж Польща. G8 зараз - G7 плюс Зеленський. Який польський президент, політик має шанс бути членом G7? У вас важлива війна, і ви маєте абсолютне право жорстко реагувати.фото: gettyimagesЧи польська влада теж має якось реагувати на такі провокації?Я би дуже хотів, абсолютно. Немає достатньої реакції, але треба ще раз сказати: знищення прапору - це один чи два епізоди, які важливі завдяки масмедіа, бо як процесу такого немає. І я надіюся, що й не буде. Через Польщу йде зброя – через Жешув, Люблін. Цей новий проукраїнський табір у Польщі є дуже сильний, є дуже багато людей, які хочуть помагати Україні.Просто їх менше чути в нас в Україні.Я би сказав, що якщо є так, це погано, але, може бути, ще це таки хвиля в медіа. Бо була така хвиля, ви всі бачили, що всі поляки – чудові люди, ви тільки дякуєте. А тепер ви бачите, що ситуація більш складна. Але прошу вас бачити, що ситуація складна, але не така, що проукраїнський табір у Польщі слабкий, що його нема. Він сильний, є в Польщі розуміння, що ваша війна є нашою війною.Тобто до антиукраїнських погромів в Польщі не може дійти?Ну, в це я не вірю. Є дуже багато українців у Польщі. Кожна крамниця - є українка, яка там продає. І є епізоди. Я не хочу в жодному разі релятивізму тих епізодів. Українець у Польщі – це вже природна справа. Є погана ситуація, але захист – це не історія в польських чи ваших медіа, це діалог, це так багато діалогу, як може бути. Навіть діалог із тими, які трошки неприємні, але щоб була дискусія. Я хочу сказати, що я, імовірно, буду тут декілька місяців, може семестр, може більше. Я хочу працювати в тому смислі тут з українцями і з поляками також. То, може, я запрошу декотрих людей і ви, Лесю, будете з ними також говорити.українка в Кракові, 8 березня 2023 року, фото: gettyimagesАле українці як до вас ставляться в Україні?Я б сказав, є одна "погана" справа – вони мені весь час дякують, що я туди поїхав. I я їм хотів, всім моїм приятелям українцям, і в мережі, і etc, сказати: прошу вас, я вам дякую, що ви захищаєте Україну, що ви такі тверді, що у вас така ментальність, готовність переживати ці тяжкі ситуації. А що я? Ну, я стараюся помагати Україні, як я можу, але то це так маленько і це для мене абсолютно… Но я би сказав, для мене це обов'язок, бо ми спільноєвропейські громадяни - то громадянство є обов'язок.Але знаєте, от ви сказали, що от українці такі тверді в тій своїй боротьбі і в своїй стійкості, що боронять Україну, що тримаються. Але мені здається, що це з нами теж зіграло трохи такий злий жарт в очах іноземців, тому що ті люди, які не бачать, як виглядає ця війна на щодень в Україні, то я чула такі думки від іноземців, зокрема від поляків, про те, що "а чому живете тут у нас, у Польщі, коли у вас там є регіони, де можна нормально жити?". Хоча ця нормальність вона теж відносна, бо сьогодні нормально, а завтра може десь влучити "шахед" - причому вперше було, наприклад, Чернівці бомбардовано.Ні, ні, ні, казати так дурно, просто то, може, хто так говорить не є сам дурень, але не подумав, що говорить. По-перше, є багато українців, які емігрували, і також молодих людей, які емігрували, які могли б бути в українській армії. Але я б сказав кожному полякові чи німцеві, які так кажуть: як ти тут, то прошу тебе, як ти хочеш, ти можеш сам поїхати на фронт. Є люди, які мають такі чи інші життєві ситуації, психологію, що для них є складно в такий чи інший спосіб. Навіть якщо морально так до кінця не можна собі уявити, то треба це абсолютно розуміти. А що життя тут є якби нормальне… Хто є в Чернівцях, як там було бомбардування, але ти приїздиш туди за тиждень – і все нормально: кав’ярня, театр, кінотеатр, усе нормально. То чому ти емігруєш, як усе нормально? Це не є нормально - бо є війна. Як хто читав про війну у Варшаві під час Другої світової війни, то було більш страшно, ніж в Україні зараз. Була у Франції окупація, і жорстка німецька окупація, але був також театр і було нормальне…Казімєж Вуйціцький, Запорізька область, фото: facebook/kazimierz.woycickiЯ нещодавно побачила в соцмережі кольоровану фотографію: під час варшавського повстання троє молодих людей біжать по берегу Вісли. І писали, що навіть у часі повстання, окупації люди все одно…Ну, це екстремальна ситуація, що завжди можна знати.Але там були коментарі: "От бачите, а ми засуджуємо українців - як так, вони ходять в кіно чи в театр під час війни".Це не зрозуміє людство так просто. Я навіть в останні три роки був, я думаю, шість-сім разів тут. A від 2014 року – трудно порахувати. У вас є війна, але є прогрес, абсолютний прогрес. Наприклад, дороги. Ці легендарні ями – є якісь, але таких уже немає. Це такий смішний приклад. Але ваші магазини, ваша архітектура, ваше мистецтво – це фантастично.А ваші переклади! Скільки ви зробили перекладів! Канта й інших – все, що ви читали російською декілька років тому, тепер уже є українською. Ваша мистецька література фантастична. Тяжко уявити, як паралельно з війною можна зробити, щоб культура була такою живою. А ваша дискусія, ваш медіапростір є дуже цікавий, високий рівень новин – вау! Модерна держава. І те, що ви такі модерні, - причина, що ваш захист є такий ефективний також. Ми знаємо, що зараз ваша зброя - технологічно це вау який рівень.

НБУ погіршив міграційний прогноз: до кінця року з України виїде до 200 тисяч людей. І стільки ж – у 2026. Хоча ще у квітні Нацбанк прогнозував, що у наступному році 200 тисяч українців повернуться додому. Тепер "чисте повернення" (коли кількість тих, то повертається, перевищує кількість тих, хто виїжджає) перенесли ще на рік. При цьому якщо раніше прогнозували, що у 2027 році в Україну повернеться пів мільйона людей, то тепер – лише 100 тисяч.Українці стали дешевою робочою силою для країн ЄС"Тривалий міграційний відплив та повільне повернення мігрантів зумовлюватимуть збереження дефіциту робочої сили та її суттєву нерівномірність за видами діяльності та регіонами. Це стримуватиме відновлення економіки та стимулюватиме подальше збільшення зарплат вищими темпами, ніж зростання продуктивності, що посилюватиме інфляційний тиск", – йдеться в інфляційному звіті НБУ за липень. – Ризики нарощування активності бойових дій та/або інтенсивності обстрілів тилових регіонів, окупації нових територій або значно довшої тривалості високих безпекових ризиків зберігаються значними. У разі реалізації таких ризиків міграційний відплив посилиться".Міграційний прогноз НБУ, фото: НБУ Водночас в НБУ зазначають – країни Європи намагаються втримати тих українців, які працюють."Активніша політика урядів країн-реципієнтів з утримання українців, особливо задіяних на ринку праці, теж є негативним ризиком для прогнозу міграції. Реалізація цих ризиків зумовить більший дефіцит робочої сили та скорочення кількості внутрішніх споживачів із відповідними гіршими наслідками для ВВП та інфляції", – кажуть в НБУ."Українці активно працюють, сплачують податки й забезпечують частину економічного зростання країн, які надали їм притулок. Наприклад, внесок українців у приріст ВВП Польщі у 2024 році сягнув 2,7%. Водночас це ті ж громадяни, чий від’їзд загострює проблеми в самій Україні — від дефіциту робочої сили до демографічної кризи", – каже керівниця аналітичного департаменту Центру економічних досліджень та прогнозування  "Фінансовий пульс" Діляра Мустафаєва.За її словами, середній рівень зарплат українців за кордоном нижчий на третину, ніж у місцевих працівників. "Навіть за таких умов, їхній економічний внесок для країн-реципієнтів є відчутним. Багато держав, зокрема Чехія, Словаччина, Польща, вже отримують більше податків від українців, ніж витрачають на їх підтримку", каже Діляра Мустафаєва.Найважче буде повернутись освітнім емігрантамПід час повномаштабного вторгнення кількість українських абітурієнтів, які вступають в закордонні виші, значно зросла. За даними віцепрезидента з питань освіти Київської школи економіки Єгора Стадного, за останні 15 років кількість українців, що навчаються в західних університетах (Європи, США, Канади й Австралії), виросла більш ніж уп’ятеро: з 21 тис. осіб у 2008/2009 навчальному році до 115 тис. осіб у 2023/2024. Водночас кількість студентів в Україні за цей час знизилася на понад 21%. Нині чимало українців розглядають вступ до іноземного вишу не лише як спосіб отримати якіснішу освіту, а й просто навчатись у безпечних умовах. А для випускників-хлопців це ще й спосіб легально виїхати за кордон та у перспективі уникнути мобілізації в Україні. "Стосовно молоді, то маємо незрозумілу ситуацію. Бо, з одного боку, в нас мобілізація починається з 25 років, а виїзд за кордон обмежений вже з 18 років. Люди не розуміють, чи це обмеження встановлено, бо рано чи пізно почнеться мобілізація, в тому числі 18-річних, чи просто для того, аби молоді люди  залишалися в країні, тут навчалися і працювали", – каже голова Офісу Міграційної політики  Василь Воскобойник.Водночас він відзначає, – молодь їде за кордон не лише через мобілізацію."Рівень життя в Україні та у наших західних сусідів - в Польщі, Чехії, тим паче в Німеччині - відрізняється в рази. Головне, що можуть дати західні освітні заклади, це диплом, який буде визнаватися в європейських країнах, його не потрібно буде, на відміну від українського, потім ще нострифікувати, підтверджувати. Тобто наші діти наші вони можуть отримати високооплачувану роботу на рівні з місцевими мешканцями та прогнозоване майбутнє, якого, на жаль, поки що в Україні немає".Багато українців, які виїхали за кордон під час війни, зіткнулися з тим, що їхні українські дипломи потребують підтвердження. Відтак, вони змушені влаштовуватись на низькооплачувану роботу. Натомість молодий українець з дипломом європейського університету може знайти там добре оплачувану роботу, тож важче буде заохотити повернутись в Україну.  "Якщо врахувати, що за кордоном майже така сама демографічна криза, як і в Україні, західні країни залюбки приймають нашу молодь. В Польщі, в Чехії, навіть в Німеччині є вищі, де наші діти можуть навчатися повністю безплатно. І навпаки, в Україні, котра повинна насправді боротися за кожну людину, в цьому році підвищили вартість навчання. У країні, де вже четвертий рік іде війна, підвищується вартість навчання на деяких факультетах до 50%!" – каже Василь Воскобойник.Українські діти у Польщі. Фото: Лариса ПопроцькаПісля завершення війни можлива нова велика хвиля еміграції з УкраїниЗа словами Діляри Мустафаєвої, українська економіка може втрачати до 7,8% ВВП щороку, якщо навіть частина мігрантів не повернеться. "Тому одне з головних завдань — це створення умов, які спонукатимуть людей повертатися. Йдеться про доступне житло, нові робочі місця, освітні програми, підтримку дітей та стимулювання бізнесу", – каже вона."Окрім безпекового фактора, саме житло, робота з адекватною фінансовою винагородою та соціальна інфраструктура – це фактори, які впливають на переміщення людей. Саме вони впливають як на бажання залишатись у країні, так і на повернення українців за кордоном", – каже Василь Воскобойник.Тобто якби тисячі українців, які змушені покинути свої домівки через війну, могли у більш безпечних регіонах України знайти житло, роботу та доступ до соціальної інфраструктури, кількість українських біженців за кордон, була б меншою. "Україна не будувала соціальне житло навіть тоді, коли після 2014 року з’явились перші вимушені переселенці, хоча тоді війна не була у такій активній фазі. Тому не варто сподіватись, що тепер, коли 29% втрачено, будуть це робити. Однак Україні потрібно масово будувати соціальне житло. Саме масово. Річ у тім, що за всі роки незалежності вартість житла в Україні була такою, що пересічний українець не міг зі своєї заробітної сподіватись придбати житло. І тому ми й раніше мали високі показники міграції та зниження народжуваності в Україні. І нам потрібно вживати заходів, аби усунути цей диспаритет", – каже Василь Воскобойник.За оцінками експерта, нині за кордоном перебуває близько 7 млн українців.  І кожен день продовження війни скорочує частку тих, хто може потенційно повернутися. Тому нині важливо створити умови, аби люди, які живуть в Україні, не виїжджали через економічні чинники."Наша оцінка базується на тому, що не повернеться 70% українців, котрі знаходяться за кордоном. Після закінчення військових дій, на жаль, в нас не буде стрімкого економічного злету. І це спричинить нову хвилю трудової міграції з України. За нашими оцінками,  додаткова хвиля може стосуватись навіть  2 млн українців. І ми опинимось в ситуації, що Захід  буде інвестувати в Україну: до нас будуть заходити гроші на інфраструктурні проєкти, на відбудову якихось підприємств,  але питання – хто буде фізично працювати? Бо в нас скорочується кількість робочих рук", - каже пан Воскобойник."Коли ми зрозуміємо, що нам не вистачає тих людей, котів повернулися, коли ми побачимо, що трудова міграція продовжується, то тоді ми повинні будемо замислитись про залучення трудових мігрантів з інших країн. Талановитих людей з інших країн, котрі приїдуть, котрі тут будуть працювати і потенційно в майбутньому можуть стати частиною нашої політичної нації. І до цього потрібно готуватися суспільству, бізнесу, владі. Якщо ми будемо виступати за те, щоб не залучати в Україну іноземців, ми опинимось в ситуації, коли нам не вистачатиме не тільки робочих рук, а й не вистачатиме платників податків, не вистачатиме споживачів товарів та послуг, котрі виробляються тут в Україну", - каже він. 

Незалежність — це фундаментальна основа державності, а саме свято набуває ще глибшого змісту в умовах воєнного стану, коли цінність свободи й суверенітету відчувається особливо гостро.

Вперше День Незалежності України 24 серпня відзначили 1992 року. Але свято державності було й до того. 1991-го День Незалежності святкували 16 липня. Gazeta.ua нагадує історію свята. День Незалежності в історії українського державотворення святкувався й до 1990 року. Але, зрозуміло, в діаспорі. Або ж підпільно. Закордонні українці впродовж 70 років Днем Незалежності вважали 22 січня дату, коли 1919-го проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки. А ще роком раніше Четвертим універсалом Центральна рада фактично проголосила повну державну самостійність УНР. Щороку 22 січня українці за кордоном не тільки проводили різноманітні культурні й просвітницькі заходи з нагоди Дня Незалежності, а й намагалися якнайширше залучити до них офіційні структури інших держав. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ПЦУ офіційно повідомила про рішення перейти на новоюліанський календар Першим Днем Незалежності вже в Україні стало 16 липня. Цього дня 1990 року Верховна Рада тоді ще УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Одразу ж депутати проголосували за постанову "Про День проголошення незалежності України". "Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: вважати день 16 липня Днем проголошення Незалежності України й щороку відзначати його як державне загальнонародне свято України", ішлося в документі. 16 липня 1991-го в Україні був вихідним. Верховна Рада подбала про це 18 червня. Відповідні зміни внесли до Кодексу законів про працю. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Воєнний стан і мобілізацію продовжили на три місяці Але минуло трохи більше місяця і в СРСР відбулася спроба державного перевороту, що прискорила розпад Союзу й проголошення на його руїнах самостійності колишніх республік. Україна свою повну державну Незалежність проголосила 24 серпня 1991 року. "Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду й інші акти законодавства республіки", ішлося в Акті проголошення незалежності. 1 грудня 1991-го на Всеукраїнському референдумі 90,32% виборців, які прийшли на дільниці, підтвердили проголошення незалежності. Наступного року день 16 липня хоча й зберігав історичну цінність, мусив "поступитися" місцем 24 серпня. "Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє: вважати день 24 серпня Днем Незалежності України й щороку відзначати його як державне загальнонародне свято України", ішлося в новій постанові ВРУ від 20 лютого 1992 року. Офіційним вихідним 24 серпня проголосила постанова ВРУ від 5 червня. Таким чином, 24 серпня 1992-го Україна вперше повноцінно відзначила День Незалежності. З кожним роком росла палітра традиційних святкових заходів до Дня Незалежності. Незмінними залишаються хіба що урочисті зустрічі, мітинги, відзначення державними нагородами, концерти різних напрямів і масштабів. А з 1994 року традиційним став і військовий парад на Хрещатику. Рік символічний, бо 5 грудня в Будапешті був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Підписи під документом поставили лідери США, Росії, України й Великої Британії. Як Будапештський меморандум реалізується на практиці, весь світ побачив 2014-го, а потім з новою силою 2022 року. Щоправда, були часи, коли військовий парад не проводили. Наприклад, у 20052007 роках Хрещатиком крокували військові, "озброєні" лише музичними інструментами. Тоді надали перевагу парадам військових оркестрів. Хоч як парадоксально, не було військового параду в столиці й на честь 20-ї річниці незалежності. Тоді при владі був далекий від патріотичних сентиментів Віктор Янукович. Хоча офіційно відмову від параду пояснили економією грошей. Питання про доцільність військового параду на Хрещатику 24 серпня 2014 року спричинило жваві дискусії в суспільстві на тлі окупації Криму та агресії РФ на сході країни. Але він відбувся. І проводили парад щороку аж до 2019-го, коли новообраний президент Володимир Зеленський захотів оновити традиції. Але тоді громадськість за активної підтримки ветеранів російсько-української війни провела альтернативний Марш захисників. Схожою була ситуація 2020 року. Але вже 2021-го, на 30-ту річницю незалежності, військовий парад відбувся. Цього року головне державне свято України - День Незалежності припадає на неділю, 24 серпня. Поки діє воєнний стан, всі державні вихідні скасовують. Торік святкування Дня Незалежності не пов'язували з додатковим відпочинком.

5 серпня відзначають Міжнародний день світлофора. Зараз без цього винаходу складно уявити дороги великого міста і не тільки. Коли він вимикається, стається справжній дорожній колапс. Gazeta.ua розповість, коли з'явився перший світлофор і чому на ньому саме червоний, жовтий та зелений кольори. У 1914 році 5 серпня з'явився перший світлофор у місті Клівленд, США. Він мав лише два кольори - червоний та зелений. А при їх перемиканні видавав звуковий сигнал. За шість років у 1920-му році перший триколірний світлофор з'явився у Детройті штату Мічіган, США та Нью-Йорку. Він мав червоний, зелений та жовтий кольори. Хто вигадав світлофор Світлофор із жовтим сигналом винайшли американські поліцейські Джон Харріс і Вільям Поттс. Ці світлофори встановили у Нью-Йорку та Детройті в 1920 році. У Європі світлофори вперше з'явилися в Парижі і Гамбурзі в 1922 році. В Україні же з'явився перший світлофор у місті Харків у 1936 році. Деякі країни замість жовтого кольору у світлофорі використовують помаранчевий. Сигнали світлофора розміщують і вертикально, і горизонтально. Світлофори бувають для автомобілів, пішоходів, велосипедистів, трамваїв, для залізничного і річкового транспорту. Чому саме такі кольори Червоний Червоний колір завжди означав небезпеку. Цей колір світлофора вибрали для застереження. Вважають, він має найдовшу довжину хвилі. Тобто його добре видно здалеку. Це гарантує максимальну видимість навіть в умовах туману або дощу. Зверніть увагу на колір сигналів, які встановлені на автомобілях. Інженери теж використовують виключно червоні і помаранчеві варіанти. Все з тієї ж причини - їх видно найкраще. Це дуже важливо для безпеки. Жовтий Жовтий колір використовується для попередження водіїв. Цей колір має більш коротку хвилю, ніж червоний. Але не такий короткий, як зелений. Жовтий колір забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів "Увага, приготуйся до руху". Цей сигнал видно з максимально великої відстані. Зелений Зелений колір сприймається спокійно. Саме тому цей колір зазвичай і позначає можливість рухатися вперед. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Києві стане більше наземних переходів Раніше до появи світлофорів використовували світлові сигнали. Вони допомагали руху поїздів. На них було три кольори: червоний означав, що потрібно зупинитися, зелений - "продовжувати рухатися, але обережно", а білий - можна вільно рухатися. Однак останній колір постійно спричиняв проблеми. Машиністи часто сприймали його за щось інше. Згодом затвердили три кольори - червоний, жовтий та зелений. Цього року головне державне свято України - День Незалежності припадає на четвер, 24 серпня. Чи зроблять його вихідним, поки невідомо. Зараз воєнний стан триває до 18 серпня. Якщо ж його продовжать ще на 90 днів, то вихідного на 24 серпня не буде. Серед найважливіших свят серпня - Міжнародний день світлофора.

Верховна Рада ухвалила законопроєкт №13533, який повертає незалежність Національному антикорупційному бюро та Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі. У вівторок, 31 липня, за документ проголосували 331 депутат. Закон частково скасовує положення попереднього - №12414, ухваленого тижнем раніше. Він суттєво розширив повноваження Генерального прокурора і поставив антикорупційні органи під його контроль. Закон №12414, підписаний президентом Володимиром Зеленським 22 липня, викликав хвилю обурення серед громадськості та різку критику з боку міжнародних партнерів. Його називали кроком назад у боротьбі з корупцією та загрозою для євроінтеграції. У відповідь на суспільний тиск глава держави подав новий законопроєкт, який мав відновити автономію НАБУ та САП. У день голосування під стінами парламенту зібралися сотні протестувальників - активістів, правозахисників, представників громадських організацій. Вони вимагали підтримати президентську ініціативу та не допустити демонтажу незалежних антикорупційних органів. Уперше з початку повномасштабної війни засідання Верховної Ради транслювалося наживо на YouTube - як відповідь на вимогу громадськості щодо прозорості процесу. Уже за кілька годин після голосування президент підписав закон. Кореспондентка Gazeta.ua побувала на акції протесту під Верховною Радою. ПРОБЛЕМИ З ЄВРОІНТЕГРАЦІЄЮ Біля Верховної Ради близько 11:00 збираються учасники акції протесту. Люди стоять групами вздовж огорожі Маріїнського парку поблизу парламенту. Частина тримає картонки з гаслами на підтримку незалежності НАБУ і САП. Час від часу хтось викрикує гасла: "Голосуйте! Голосуйте! Голосуйте", "Стояли, стоїмо - і будемо стояти", "Руки геть від НАБУ і САП". Серед присутніх - громадські активісти, представники антикорупційних організацій, журналісти. Територію довкола парламенту перекрито колючим дротом і огорожею, чергують поліцейські. Акція відбувається спокійно. У цей час у сесійній залі депутати готуються до розгляду президентського законопроєкту №13533. Поряд із групою студентів стоїть літня жінка, загорнута в український прапор. У руках - саморобний плакат і дудка. Звати Галина, їй 71 рік. Каже, що прийшла на акцію, бо не змогла залишитись осторонь. - Я надіюся. Я дуже надіюся і дуже хочу, щоб це щось змінило. Але Зеленському я не довіряла і не довіряю. Мені хватило ще тоді, як він ішов у президенти. Його спитали: хто для вас на першому місці? А він сказав - сім'я. Ти ж батько України. Мав сказати: сім'я і Україна. А не просто - сім'я. Зеленському я не довіряла і не довіряю Галина реагує емоційно й на звинувачення, які звучать у соцмережах - що на подібні акції начебто приходять за гроші. - Та я, мабуть, уже свої два мільйони получила за те, що сюди вийшла, - каже з іронією. - Я вийшла бастувати проти них, а не за них. Голосуйте! Мітингувальники прийшли до парламенту з дітьми. Більшість уже не вперше бере участь в акції проти скандального закону. Час від часу у гучномовець активісти викрикують нові гасла. - Слава Україні! - вигукує чоловік в жилеті. - Героям Слава! - відповідає натовп. Далі люди кладуть руки на серце й співають хором державний гімн. Якщо ми не приймемо цього закону, то очевидно будемо мати проблеми з фінансуванням На підході до парламенту журналісти зупиняють народного депутата Миколу Княжицького. Йде швидко, але погоджується відповісти. - Нас помічають західні країни. Якщо ми не приймемо цього закону, то очевидно будемо мати проблеми з фінансуванням, з європейською інтеграцією, а отже - і з нашою безпекою, наголошує нардеп. - Для того, щоб вижити, ми повинні його ухвалити. Очевидно, будемо голосувати "за". На запитання, чи вистачить голосів, відповідає: - Я сподіваюся. Бо якщо ні - це буде другий постріл політичної еліти собі в ногу. І по Україні теж. ТЦК І "ВЕРХОВНА ЗРАДА" Одна з дівчат тримає картонний плакат з написом "Маєш мандат - май совість". Поруч інша - з номером антикорупційної гарячої лінії. Обидві стоять попереду натовпу й вигукують гасла в такт до ритмічних оплесків. Хлопець у темно-синій кофтині прикладає руку до грудей, говорить щось урочисто. Поруч - дівчина з намальованим на щоці жовто-блакитним прапором. У когось із протестувальників - картонка з фразою "Інституції - не рояль". Хтось приніс дитяче піаніно. За півгодини до початку засідання учасники акції формують колону й рушають углиб парку, ближче до будівлі парламенту. Ідуть спокійно, розтягнувшись між деревами - у руках плакати, на плечах рюкзаки й прапори. Колона зупиняється навпроти металевої огорожі, перед якою чергують правоохоронці. Люди стають обличчям до поліцейських і колючого дроту. Ближче до полудня на акції оголошують хвилину мовчання. Люди стають навколішки, нахиляють голови. У натовпі стихає навіть шурхіт - ніхто не говорить, не рухається. Попереду - синьо-жовтий і червоно-чорний прапори, поруч - портрети загиблих. Усі мовчки вшановують тих, хто віддав життя за Україну. Хтось тримає руку на серці, хтось заплющує очі. Не доля України вирішується, а доля влади На галявині трохи осторонь від натовпу стоїть жінка з картонною табличкою, на якій написано: "Ручка для підписання #1161". Її звати Ангеліна Шостак. Вона депутатка Краматорської міської ради, з початку повномасштабного вторгнення переїхала до Києва з Бахмута. - Це не перша акція, на яку я приходжу. Сьогодні - особлива, бо не доля України вирішується, а доля влади, - говорить Ангеліна. - Бо або вона з народом, або з тими, хто має золоті унітази, але з собою їх усе одно не понесе. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рада повернула незалежність НАБУ та САП. За - 331 голос Закон №12414 остаточно знищив довіру до влади. І навіть якщо сьогодні ухвалять новий законопроєкт, це не забирає відповідальність за підпис попереднього, каже. - Я не розумію, як так можна поводитись із власним народом? Порушувати закон, прикривати своїх друзів-корупціонерів, коли на фронті щодня гинуть люди. Я з Бахмута. Я втратила дім. У мене син на фронті з 24 лютого 2022-го, - додає. - У нього народився син, а він досі не може отримати відпустку - нема кому замінити. І от замість того, щоб чесно сказати, що потрібна мобілізація, - влада проводить свідомі провокації, які тільки відштовхують людей. Люди топляться в Тисі, але не йдуть служити. І президент не викликає тієї довіри, щоб за нього йшли воювати. Президент привів цих людей до влади - і він несе повну відповідальність за кожен їхній голос Згадує, що разом із чоловіком була на Євромайдані. Відстоювали цінності, за які народ вийшов на вулиці й зараз. Каже - це її позиція, і вона її не змінить. - Не розумію, як можна було підписати той ганебний закон, а потім подавати альтернативний? Це не так працює, - говорить Шостак. - Треба було розглядати відразу всі варіанти - і від "Голосу", і від "Європейської Солідарності". А зараз Верховна Рада - це не Рада, а Зрада. Народ обрав депутатів, делегував їм повноваження. І кожен із них відповідає перед людьми. Президент привів цих людей до влади - і він несе повну відповідальність за кожен їхній голос. У глибині парку хтось несе картонну фігуру з величезними очима, обвішану дрібними плакатами. Люди сміються, фотографують, хтось читає вголос написи. ФОРМА ЗАХИСТУ Трансляцію засідання Верховної Ради вмикають на невеликому планшеті. Пристрій ставлять ближче до центру, виводять звук на максимум. Люди присідають просто на бруківку, утворюючи півколо - так, щоб усім було видно і чутно. Реагують на виступи депутатів: час від часу чути сміх або обурення. - Ганьба! - кричать мітингувальники, коли за трибуною виступає Юлія Тимошенко. - Не перебивайте актрису, дайте послухати! - каже чоловік у військовій формі з прапором у руках. Натовп заходиться сміхом. На траві з подругою сидить жінка у джинсовці й з плакатом "Виправляйте. Голосуйте". Звати її Наталя Ховерко, їй 34 роки. - Сьогодні важливий день. Розглядають закон, який, ми сподіваємось, таки ухвалять. Я не скажу, що він ідеальний, але якщо він повертає незалежність антикорупційним органам - уже добре. Бо саме це зараз ключове і для внутрішньої довіри, і для підтримки від наших партнерів. У них чітка умова: НАБУ і САП мають бути незалежними. Я була в шоці, коли минулого вівторка ухвалили той закон Каже, що покладається на голосування, але впевненою бути не може - попередній тиждень показав, як швидко можуть знехтувати думкою суспільства. - Я була в шоці, коли минулого вівторка ухвалили той закон. Це сталося настільки раптово, що я навіть спочатку не зрозуміла, що трапилось. Але протест зібрався дуже швидко, й це мене приємно здивувало, - розповідає Наталя. - Тоді стало зрозуміло: людей це хвилює, і влада змушена реагувати. Саме через це ми сьогодні тут - бо протест має дію. Вона обурюється, що скандальний законопроєкт подали під виглядом поправок до закону про зниклих безвісти. - Це було цинічно. Протягти такий закон під прикриттям - блискавично, приховано - це зневага, - додає. - Ще й аргументували нібито проросійськими людьми в НАБУ. Але ж сам закон проштовхували ті, хто роками асоціювався з проросійськими силами. Це просто насмішка. Я не була великою прихильницею президента і не мала завищених очікувань. Але підписання того закону стало дуже неприємним здивуванням. Думаю, що повної довіри вже не буде. Було б добре, якби хоч частково її повернули - бо зараз дуже важкий час. Нас вбивають - а влада ще й добиває нас зсередини. Щодо вибачень депутатів, які голосували за скандальний закон, Наталя каже, що не дуже їм вірить - але вважає сам факт реакції важливим. - Можливо, не щиро. Але добре, що взагалі озвались. Це означає, що вони бачать - суспільство не мовчить. Завжди знаходяться ті, хто каже, що це за гроші. Це просто шаблон На закиди в мережі, що на акції виходять переважно студенти, які не розуміють суть або "проплачені", реагує з усмішкою: - Мені 34. Я давно не студентка. І щоразу, коли виходиш на протест - завжди знаходяться ті, хто каже, що це за гроші. Це просто шаблон, - знизує плечима. - Було би краще, якби не доводилося протестувати. Але коли немає вибору - протест стає єдиною формою захисту. Це небезпечно, це важко. Але це потрібно, на жаль. РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО Напруга зростає, коли доходить до голосування. У натовпі западає тиша - чути лише звук відліку у залі засідань. На екрані планшета з'являються результати - "за" 331. Натовп одразу вибухає оплесками. Лунають вигуки. Люди аплодують, піднімають руки, хтось обіймається. Коли перші емоції стихають, у натовпі лунає нова хвиля вигуків: "Влада - це народ!". Разом з усіма аплодує радісно чоловік, загорнутий в український прапор. 41-річний Євген стоїть серед людей, які ще не розходяться після голосування. Каже, що ухвалення закону - це добре, але сам факт, що довелося виходити на вулицю, вже є поразкою для влади. - Дуже шкода, що взагалі довелося виходити. Це був репутаційний удар - не стільки по владі, як по державі, - наголошує він. - Але, як кажуть, немає худа без добра. Ми трохи провчили владу. Показали депутатам, хто тут головний. Тепер сподіваємось, що цей урок засвоїли. І що люди не забудуть 263 прізвища - тих, хто голосував "за" той ганебний закон. На виборах це має мати наслідки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський підписав закон про НАБУ та САП Якщо НАБУ і САП підтримали, значить, не все погано Про новий закон каже обережно - не читав повністю, але слідкував за тим, як його оцінюють фахівці. - Якщо НАБУ і САП підтримали, значить, не все погано. Там є якісь моменти, як от поліграф. Мене трохи насторожує, що в НАБУ і САП досі немає повноважень на прослуховування. Але загалом я задоволений. Влада змушена була відкотити назад. Після голосування люди не розходяться. Частина залишається біля парламенту, обговорює результати, обіймається, дякує одне одному. Хтось знову вмикає гучномовець, звучать гасла. Кажуть: це не фінал. Попереду - вимога ухвалити решту антикорупційних законів. Однак сьогодні більшість святкуватимуть, кажуть.

Верховна Рада ухвалила законопроєкт №13533, який повертає незалежність Національному антикорупційному бюро та Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі. У вівторок, 31 липня, за документ проголосували 331 депутат. Закон частково скасовує положення попереднього - №12414, ухваленого тижнем раніше. Він суттєво розширив повноваження Генерального прокурора і поставив антикорупційні органи під його контроль. Закон №12414, підписаний президентом Володимиром Зеленським 22 липня, викликав хвилю обурення серед громадськості та різку критику з боку міжнародних партнерів. Його називали кроком назад у боротьбі з корупцією та загрозою для євроінтеграції. У відповідь на суспільний тиск глава держави подав новий законопроєкт, який мав відновити автономію НАБУ та САП. У день голосування під стінами парламенту зібралися сотні протестувальників - активістів, правозахисників, представників громадських організацій. Вони вимагали підтримати президентську ініціативу та не допустити демонтажу незалежних антикорупційних органів. Уперше з початку повномасштабної війни засідання Верховної Ради транслювалося наживо на YouTube - як відповідь на вимогу громадськості щодо прозорості процесу. Уже за кілька годин після голосування президент підписав закон. Кореспондентка Gazeta.ua побувала на акції протесту під Верховною Радою. ПРОБЛЕМИ З ЄВРОІНТЕГРАЦІЄЮ Біля Верховної Ради близько 11:00 збираються учасники акції протесту. Люди стоять групами вздовж огорожі Маріїнського парку поблизу парламенту. Частина тримає картонки з гаслами на підтримку незалежності НАБУ і САП. Час від часу хтось викрикує гасла: "Голосуйте! Голосуйте! Голосуйте", "Стояли, стоїмо - і будемо стояти", "Руки геть від НАБУ і САП". Серед присутніх - громадські активісти, представники антикорупційних організацій, журналісти. Територію довкола парламенту перекрито колючим дротом і огорожею, чергують поліцейські. Акція відбувається спокійно. У цей час у сесійній залі депутати готуються до розгляду президентського законопроєкту №13533. Поряд із групою студентів стоїть літня жінка, загорнута в український прапор. У руках - саморобний плакат і дудка. Звати Галина, їй 71 рік. Каже, що прийшла на акцію, бо не змогла залишитись осторонь. - Я надіюся. Я дуже надіюся і дуже хочу, щоб це щось змінило. Але Зеленському я не довіряла і не довіряю. Мені хватило ще тоді, як він ішов у президенти. Його спитали: хто для вас на першому місці? А він сказав - сім'я. Ти ж батько України. Мав сказати: сім'я і Україна. А не просто - сім'я. Зеленському я не довіряла і не довіряю Галина реагує емоційно й на звинувачення, які звучать у соцмережах - що на подібні акції начебто приходять за гроші. - Та я, мабуть, уже свої два мільйони получила за те, що сюди вийшла, - каже з іронією. - Я вийшла бастувати проти них, а не за них. Голосуйте! Мітингувальники прийшли до парламенту з дітьми. Більшість уже не вперше бере участь в акції проти скандального закону. Час від часу у гучномовець активісти викрикують нові гасла. - Слава Україні! - вигукує чоловік в жилеті. - Героям Слава! - відповідає натовп. Далі люди кладуть руки на серце й співають хором державний гімн. Якщо ми не приймемо цього закону, то очевидно будемо мати проблеми з фінансуванням На підході до парламенту журналісти зупиняють народного депутата Миколу Княжицького. Йде швидко, але погоджується відповісти. - Нас помічають західні країни. Якщо ми не приймемо цього закону, то очевидно будемо мати проблеми з фінансуванням, з європейською інтеграцією, а отже - і з нашою безпекою, наголошує нардеп. - Для того, щоб вижити, ми повинні його ухвалити. Очевидно, будемо голосувати "за". На запитання, чи вистачить голосів, відповідає: - Я сподіваюся. Бо якщо ні - це буде другий постріл політичної еліти собі в ногу. І по Україні теж. ТЦК І "ВЕРХОВНА ЗРАДА" Одна з дівчат тримає картонний плакат з написом "Маєш мандат - май совість". Поруч інша - з номером антикорупційної гарячої лінії. Обидві стоять попереду натовпу й вигукують гасла в такт до ритмічних оплесків. Хлопець у темно-синій кофтині прикладає руку до грудей, говорить щось урочисто. Поруч - дівчина з намальованим на щоці жовто-блакитним прапором. У когось із протестувальників - картонка з фразою "Інституції - не рояль". Хтось приніс дитяче піаніно. За півгодини до початку засідання учасники акції формують колону й рушають углиб парку, ближче до будівлі парламенту. Ідуть спокійно, розтягнувшись між деревами - у руках плакати, на плечах рюкзаки й прапори. Колона зупиняється навпроти металевої огорожі, перед якою чергують правоохоронці. Люди стають обличчям до поліцейських і колючого дроту. Ближче до полудня на акції оголошують хвилину мовчання. Люди стають навколішки, нахиляють голови. У натовпі стихає навіть шурхіт - ніхто не говорить, не рухається. Попереду - синьо-жовтий і червоно-чорний прапори, поруч - портрети загиблих. Усі мовчки вшановують тих, хто віддав життя за Україну. Хтось тримає руку на серці, хтось заплющує очі. Не доля України вирішується, а доля влади На галявині трохи осторонь від натовпу стоїть жінка з картонною табличкою, на якій написано: "Ручка для підписання #1161". Її звати Ангеліна Шостак. Вона депутатка Краматорської міської ради, з початку повномасштабного вторгнення переїхала до Києва з Бахмута. - Це не перша акція, на яку я приходжу. Сьогодні - особлива, бо не доля України вирішується, а доля влади, - говорить Ангеліна. - Бо або вона з народом, або з тими, хто має золоті унітази, але з собою їх усе одно не понесе. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рада повернула незалежність НАБУ та САП. За - 331 голос Закон №12414 остаточно знищив довіру до влади. І навіть якщо сьогодні ухвалять новий законопроєкт, це не забирає відповідальність за підпис попереднього, каже. - Я не розумію, як так можна поводитись із власним народом? Порушувати закон, прикривати своїх друзів-корупціонерів, коли на фронті щодня гинуть люди. Я з Бахмута. Я втратила дім. У мене син на фронті з 24 лютого 2022-го, - додає. - У нього народився син, а він досі не може отримати відпустку - нема кому замінити. І от замість того, щоб чесно сказати, що потрібна мобілізація, - влада проводить свідомі провокації, які тільки відштовхують людей. Люди топляться в Тисі, але не йдуть служити. І президент не викликає тієї довіри, щоб за нього йшли воювати. Президент привів цих людей до влади - і він несе повну відповідальність за кожен їхній голос Згадує, що разом із чоловіком була на Євромайдані. Відстоювали цінності, за які народ вийшов на вулиці й зараз. Каже - це її позиція, і вона її не змінить. - Не розумію, як можна було підписати той ганебний закон, а потім подавати альтернативний? Це не так працює, - говорить Шостак. - Треба було розглядати відразу всі варіанти - і від "Голосу", і від "Європейської Солідарності". А зараз Верховна Рада - це не Рада, а Зрада. Народ обрав депутатів, делегував їм повноваження. І кожен із них відповідає перед людьми. Президент привів цих людей до влади - і він несе повну відповідальність за кожен їхній голос. У глибині парку хтось несе картонну фігуру з величезними очима, обвішану дрібними плакатами. Люди сміються, фотографують, хтось читає вголос написи. ФОРМА ЗАХИСТУ Трансляцію засідання Верховної Ради вмикають на невеликому планшеті. Пристрій ставлять ближче до центру, виводять звук на максимум. Люди присідають просто на бруківку, утворюючи півколо - так, щоб усім було видно і чутно. Реагують на виступи депутатів: час від часу чути сміх або обурення. - Ганьба! - кричать мітингувальники, коли за трибуною виступає Юлія Тимошенко. - Не перебивайте актрису, дайте послухати! - каже чоловік у військовій формі з прапором у руках. Натовп заходиться сміхом. На траві з подругою сидить жінка у джинсовці й з плакатом "Виправляйте. Голосуйте". Звати її Наталя Ховерко, їй 34 роки. - Сьогодні важливий день. Розглядають закон, який, ми сподіваємось, таки ухвалять. Я не скажу, що він ідеальний, але якщо він повертає незалежність антикорупційним органам - уже добре. Бо саме це зараз ключове і для внутрішньої довіри, і для підтримки від наших партнерів. У них чітка умова: НАБУ і САП мають бути незалежними. Я була в шоці, коли минулого вівторка ухвалили той закон Каже, що покладається на голосування, але впевненою бути не може - попередній тиждень показав, як швидко можуть знехтувати думкою суспільства. - Я була в шоці, коли минулого вівторка ухвалили той закон. Це сталося настільки раптово, що я навіть спочатку не зрозуміла, що трапилось. Але протест зібрався дуже швидко, й це мене приємно здивувало, - розповідає Наталя. - Тоді стало зрозуміло: людей це хвилює, і влада змушена реагувати. Саме через це ми сьогодні тут - бо протест має дію. Вона обурюється, що скандальний законопроєкт подали під виглядом поправок до закону про зниклих безвісти. - Це було цинічно. Протягти такий закон під прикриттям - блискавично, приховано - це зневага, - додає. - Ще й аргументували нібито проросійськими людьми в НАБУ. Але ж сам закон проштовхували ті, хто роками асоціювався з проросійськими силами. Це просто насмішка. Я не була великою прихильницею президента і не мала завищених очікувань. Але підписання того закону стало дуже неприємним здивуванням. Думаю, що повної довіри вже не буде. Було б добре, якби хоч частково її повернули - бо зараз дуже важкий час. Нас вбивають - а влада ще й добиває нас зсередини. Щодо вибачень депутатів, які голосували за скандальний закон, Наталя каже, що не дуже їм вірить - але вважає сам факт реакції важливим. - Можливо, не щиро. Але добре, що взагалі озвались. Це означає, що вони бачать - суспільство не мовчить. Завжди знаходяться ті, хто каже, що це за гроші. Це просто шаблон На закиди в мережі, що на акції виходять переважно студенти, які не розуміють суть або "проплачені", реагує з усмішкою: - Мені 34. Я давно не студентка. І щоразу, коли виходиш на протест - завжди знаходяться ті, хто каже, що це за гроші. Це просто шаблон, - знизує плечима. - Було би краще, якби не доводилося протестувати. Але коли немає вибору - протест стає єдиною формою захисту. Це небезпечно, це важко. Але це потрібно, на жаль. РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО Напруга зростає, коли доходить до голосування. У натовпі западає тиша - чути лише звук відліку у залі засідань. На екрані планшета з'являються результати - "за" 331. Натовп одразу вибухає оплесками. Лунають вигуки. Люди аплодують, піднімають руки, хтось обіймається. Коли перші емоції стихають, у натовпі лунає нова хвиля вигуків: "Влада - це народ!". Разом з усіма аплодує радісно чоловік, загорнутий в український прапор. 41-річний Євген стоїть серед людей, які ще не розходяться після голосування. Каже, що ухвалення закону - це добре, але сам факт, що довелося виходити на вулицю, вже є поразкою для влади. - Дуже шкода, що взагалі довелося виходити. Це був репутаційний удар - не стільки по владі, як по державі, - наголошує він. - Але, як кажуть, немає худа без добра. Ми трохи провчили владу. Показали депутатам, хто тут головний. Тепер сподіваємось, що цей урок засвоїли. І що люди не забудуть 263 прізвища - тих, хто голосував "за" той ганебний закон. На виборах це має мати наслідки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський підписав закон про НАБУ та САП Якщо НАБУ і САП підтримали, значить, не все погано Про новий закон каже обережно - не читав повністю, але слідкував за тим, як його оцінюють фахівці. - Якщо НАБУ і САП підтримали, значить, не все погано. Там є якісь моменти, як от поліграф. Мене трохи насторожує, що в НАБУ і САП досі немає повноважень на прослуховування. Але загалом я задоволений. Влада змушена була відкотити назад. Після голосування люди не розходяться. Частина залишається біля парламенту, обговорює результати, обіймається, дякує одне одному. Хтось знову вмикає гучномовець, звучать гасла. Кажуть: це не фінал. Попереду - вимога ухвалити решту антикорупційних законів. Однак сьогодні більшість святкуватимуть, кажуть.

Про це в ефірі Еспресо заявила народна депутатка від "Європейської солідарності" Вікторія Сюмар."Я все-таки дозволю собі певну долю оптимізму і скажу, що законопроєкт завтра буде проголосований. Мені здається, що ми можемо чекати гостей у вигляді послів всієї "Великої сімки" під час цього голосування, що буде достатньо символічним насправді і буде говорити про їх реальну позицію і ставлення до того, що зробили мої колеги минулого засідання, коли, власне кажучи, попередній законопроєкт ухвалили і помилки, якого ми маємо зараз виправляти", - сказала вона.Сюмар додала, що не збирається голосувати фракція Юлії Тимошенко. "Вона знайшла для себе такий варіант з асамблеєю Героїв, які нібито мають призначати керівництво НАБУ. Я думаю, що мало в кого є сумніви, що це більше політтехнологічний хід і крок, як пояснити якусь свою позицію. Я думаю, що ця риторика, вона теж має певну свою аудиторію щодо там суверенітету", - зазначила нардепка.Вона наголосила, що суверенітету сьогодні загрожує Російська Федерація."Щоб протистояти Російській Федерації, ми маємо зберегти підтримку партнерів, західних партнерів, коштом яких Україна, на жаль, сьогодні живе. Тому що все, що заробляє Україна, сьогодні витрачається на армію і на війну. Всі соціальні виплати закриваються коштом підтримки наших європейських партнерів, які свою позицію прозоро заявили", - підкреслила Сюмар.Нардепка сказала, що їх позиція проста: вони дають Україні кошти, але вони хочуть, щоби за прозорістю використання цих коштів стежили незалежні українські антикорупційні органи."А не щоби ще цю функцію контролю отримав один, наприклад, Генеральний прокурор, якого призначає більшість в парламенті - ця більшість, яка сьогодні належить одній президентській партії. От це викликає занепокоєння. Тому всі підтримують державний суверенітет.Давайте ми його здобудемо, захистивши від жорстокої агресії Російської Федерації. І, відповідно, вже потім будемо говорити про інші аспекти суверенітету в контексті підтримки партнерів, але так, щоб це не шкодило боротьбі з корупцією", - зазначила вона.На думку Сюмар, що саме НАБУ і САП сьогодні демонструють найвищу результативність."Достатньо згадати справи Чернишова, справу Міндіча, яка сьогодні, я думаю, активно обговорювана засобами масової інформації. Справу голови Антимонопольного комітету Кириленка, справу ексзаступника голови ОП Шурми. Дуже-дуже багато серйозних топпосадовців, які реально належать до кола так званих п'яти-шести менеджерів і до яких добралися НАБУ, і що до яких є кримінальні провадження і є вже навіть підозри. І саме це, а не щось інше, ось ця топкорупція викликала атаку на антикорупційні органи", - говорить нардепка.Вона наголосила, що нам треба сьогодні справді мати незалежну антикорупційну інфраструктуру."З корупцією очевидно треба боротися всіма різними способами і не шляхом, знаєте, її очолювання, як це намагаються зробити через підпорядкування Генеральному прокурору. Я думаю, голоси знайдуться в першу чергу, через те, що дуже голосно про себе заявило українське суспільство у вигляді вулиці і протестувальників на вулицях різних українських міст, практично всіх великих обласних центрів, а також, звісно, в контексті позиції наших партнерів", - додала Сюмар.Нардепка зазначила, що сьогодні зупинена технічна допомога Україні і Офіс президента і керівники фракції "Слуга Народу" робили все можливе для того, щоб повернути депутатів до Києва з метою завтрашнього голосування. "Отже, не буде голосів Юлії Тимошенко, але всі решта фракцій, я думаю, підтримають в той чи інший спосіб. Може хтось не дасть 100%, але можу сказати за "Європейську Солідарність", я все-таки сподіваюся на стовідсоткову підтримку президентського законопроєкту, тому що він визначений основним основним комітетом і зараз не до ігор, а треба просто приймати це рішення і показати свою політичну волю", - підсумувала вона.Що передувало22 липня президент Володимир Зеленський підписав законопроєкт, прийнятий на засіданні Верховної Ради, деякі пункти якого обмежують повноваження Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та підпорядковують їхню діяльність генпрокурору. Дані в картці законопроєкту тричі змінювали: спочатку закон повернули з підписом президента, згодом помітка зникла, а за деякий час у картці знову зʼявився підпис Володимира Зеленського.Після голосування у Верховній Раді тисячі українців у великих містах вийшли на мирні протести, вимагаючи накласти президентське вето на закон, що значно обмежує повноваження  антикорупційних органів.Європейський Союз висловив серйозне занепокоєння ухваленням українського закону № 12414 про обмеження незалежності НАБУ і САП. За словами речника Єврокомісії Ґійома Мерсьє, ці структури є ключовими для антикорупційних реформ і мають діяти автономно, щоб підтримувати довіру громадськості та просувати євроінтеграцію.Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн особисто звернулася до президента Зеленського з вимогою пояснень, наголошуючи на неприпустимості компромісу щодо принципів верховенства права — особливо у контексті кандидатства України в ЄС.Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос заявила, що втрата незалежності НАБУ є "серйозним кроком назад" та може підірвати шанси України на вступ до ЄС. Представники Франції та Німеччини також висловили занепокоєння, закликавши Київ переглянути закон і зберегти інституційні запобіжники незалежності цих органів.24 липня нардепи зареєстрували в Раді свій законопроєкт, який має повернути незалежність НАБУ й САП.Натомість Зеленський 24 липня погодив текст іншого законопроєкту, який зміцнить систему правопорядку й гарантуватиме незалежність антикорупційних органів. Цього ж дня згодом він вніс у Верховну Раду законопроєкт про посилення повноважень НАБУ й САП. У відомствах повідомили, що брали участь у розробці, законопроєкт відновлює всі процесуальні повноваження та гарантії.  Водночас Верховна Рада України розгляне президентський законопроєкт щодо посилення повноважень Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури 31 липня.Антикорупційний комітет ВР і комітет з питань правоохоронної діяльності підтримали законопроєкт президента Володимира Зеленського щодо відновлення незалежності НАБУ й САП..У Києві та Львові девʼятий день тривають акції за відновлення незалежності НАБУ і САП. 

Еспресо пояснить, кого за мобілізацією можуть призвати вже у серпні, а також нові законодавчі ініціативи.На тлі повномасштабного вторгнення в Україні триває загальна мобілізація і воєнний стан, за які було проголосовано Верховною Радою та вкотре продовжено строком на 90 днів – із 7 серпня до 5 листопада 2025 року.Під поняттям "загальна мобілізація" розуміють систему швидкого доукомплектування Збройних Сил, яка діє одночасно по всій території України. Цей механізм дає змогу збільшити кількість військових для ведення оборони країни, а також створити резерв громадян, готових служити в армії у разі необхідності.Мобілізація по-новому: останні нововведення та нові законопроєктиНаприкінці січня 2024 року на веб-порталі Верховної Ради з'явився  законопроєкт №10449  від уряду, який було розроблено спільно з Генштабом та народними депутатами. Основна мета запропонованих змін полягає в удосконаленні процесу формування особового складу ЗСУ, ротації та інших процесів, з урахуванням зростання загрози з боку агресора та його прагнення до подальшої окупації нових територій.Після другого читання, 11 квітня, законопроєкт про мобілізацію №10449 було схвалено, а 16 квітня його підписав Президент Володимир Зеленський. Основна частина закону набула чинності через місяць з дня, наступного після його публікації у виданні "Голос України", тобто з 18 травня.Законом скасовано систему строкової служби. Натомість буде впроваджено з 1 вересня 2025 року базову загальновійськову підготовку для громадян України віком від 18 до 25 років в усіх навчальних закладах. Люди, які успішно пройшли цю підготовку, отримають фах військового обліку та будуть поставлені на військовий облік у ТЦК за місцем проживання. Водночас, у парламенті в червні 2025 року було зареєстровано законопроєкт 13347, що пропонує замінити курс БЗВП на дисципліну "Основи національного спротиву". Ці програми фактично не різняться у теоретичній частині, але мають низку відмінностей щодо практичної частини. Польові навчання планують скоротити, а також зосередити більшу увагу на домедичні допомозі, теоретичних аспектах вогневої підготовки тощо.Початком перебування на військовій службі вважається момент відправлення людини до військової частини. Мобілізованого військовослужбовця не можуть одразу скерувати на фронт, оскільки перед цим необхідно пройти базову військову підготовку протягом 2-3 місяців.Крім того, як зазначив народний депутат Олексій Гончаренко, чоловіків віком від 50 до 60 років можуть мобілізувати лише за спеціальним мобілізаційним розпорядженням. Цю позицію підтвердив у коментарі для LIGA.net народний депутат Федір Веніславський, член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Однак, у цьому питанні все не так однозначно. У ТЦК та СП зазначають, що в Україні немає прямої заборони щодо мобілізації військовозобов'язаних у віці 50-60 років, а відповідну процедуру називають "цілком прозорою". Про це в інтерв’ю "Главреду" розповів Сергій Монукало, начальник сектору мобілізаційно-оборонної роботи Сумського обласного ТЦК та СП. Він пояснив, що військовозобов'язаних цього віку направлятимуть не до штурмових підрозділів, а до забезпечувальних частин або на службу у Державну спеціальну службу транспорту (ДССТ).Важливо зазначити, що парламент затвердив проєкт закону № 10313 "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліціянтів на соціальний захист", а президент його підписав на початку квітня 2024 року. Цей закон спрямований на гарантування прав військовослужбовців на отримання інформації, медичного забезпечення та відпусток, а також надання поліціянтам права на одноразову грошову допомогу у разі загибелі чи визначення втрати працездатності. Крім того, один із пунктів проєкту виключає з переліку висновків ВЛК "обмежену придатність", натомість залишилось дві категорії: придатні та непридатні. Всі, хто раніше був визнаний обмежено придатним, зобов'язані були повторно пройти медкомісію протягом дев'яти місяців із набуття чинності закону (до 4 лютого 2025 року). Однак, через велике навантаження на ТЦК та медкомісії, терміни "перепроходження" були продовжені ще на чотири місяці, тобто до 5 червня. А також, наприкінці січня з'явилась можливість щодо отримання електронного направлення для проходження медобстеження, замість звичайного паперового. Оновлений список захворювань, що слугують підставою рішення ВЛК щодо непридатності або звільнення від мобілізації затверджено від 27 квітня 2024 року №262 Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.Не підлягають призову військовозобов'язані з інвалідністю всіх груп та люди, які згідно з рішенням ВЛК є тимчасово непридатними для проходження служби на період від 6 до 12 місяців (з наступним переоглядом).Оновлений законопроєкт "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" також розглядав можливість демобілізації після 36 місяців безперервної служби у війську, однак ця норма була повністю видалена. Натомість Міноборони планує створити окремий проєкт закону, що буде присвячений питанням демобілізації та ротації військовослужбовців. Цей документ буде створений з урахуванням всіх можливих загроз та ризиків. Таку інформацію озвучив речник відомства Дмитро Лазуткін в етері телемарафону.Законопроєкт про демобілізацію залишається складною темою, яка торкається соціальної справедливості та обороноздатності, зазначає Сергій Згурець. Генштаб не підтримує ухвалення нового проєкту закону від Міноборони через ризик одночасного звільнення понад 108 тисяч військових, що може послабити бойові підрозділи. Натомість Міноборони пропонує альтернативи: реабілітація, відпустки та обов’язкова ротація. Однак, будь-які запропоновані варіанти потребують затвердження на державному рівні. У зв’язку з цим відомство пропонує перенести розгляд законопроєкту.Нещодавно стало відомо, що українських бійців, які перебувають на фронті ще з 2022 року, поступово планують відводити з передової. Про це розповів генерал-лейтенант Іван Гаврилюк, колишній заступник міністра оборони, пише Укрінформ. За його словами, нині триває завершальна стадія розробки спеціального механізму ротацій, який дасть змогу оновлювати особовий склад та залучати нових людей для підготовки і своєчасної зміни військових, що беруть участь у бойових діях.Зміни стосуються і мотивації для військовослужбовців, зокрема, після підписання контракту надається можливість одноразового отримання сертифіката на придбання автомобіля на суму 150 тисяч гривень, а також компенсація в розмірі 50% від суми першого внеску за держпрограмою "Є-оселя" та інше.Оновлення стосуються також військовозобов'язаних, які перебувають за кордоном. Без військово-облікових документів чоловіки тепер не мають змоги оформити паспорт, закордонний паспорт або отримати консульські послуги. Для уникнення неприємностей українці, які перебувають за кордоном, мали також оновити свої персональні дані протягом 60 днів після набуття чинності закону про мобілізацію. Це можна зробити, зв'язавшись з ТЦК за допомогою телефону або через електронну пошту.Ще одна ініціатива, яка стосується українців, які перебувають закордоном, може скоро набути чинності. Громадянам нададуть можливість дистанційно оформити бронь від мобілізації, що дозволить офіційно працевлаштуватися в Україні через спеціальні центри за кордоном - Unity Hub. Про це розповів міністр національної єдності Олексій Чернишов, пише Економічна правда."Наше завдання таке, щоб людина, коли перетинає кордон, вже мала такий статус, який не дозволяє йому потрапити у ситуацію, коли між кордоном і заводом його мобілізують", - пояснив Чернишов.Крім того, запуск нового мобільного додатку для військовослужбовців під назвою "Армія+" вже відбувся. Він має полегшити виконання повсякденних завдань для всіх військовослужбовців. Про це розповів у вечірньому відеозверненні Президент Володимир Зеленський.Раніше, заступниця міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Катерина Черногоренко розповідала, що українські військові можуть скористатися найважливішими функціями цього додатку. По-перше, військове ID - посвідчення військовослужбовця, а також ще одна дуже важлива функція - це електронні рапорти, пише УНІАН.У вересні 2024 року до Парламенту було подано законопроєкт №12076, який пропонує зміни до Закону "Про військовий обов’язок і військову службу", зокрема щодо військового обліку 17-річних. Нині документ вже набув чинності, тож тепер юнакам не потрібно проходити ВЛК перед постановкою на облік. Також, того року, коли юнаку виповнюється 17 років, він має стати на облік саме у період з 1 січня до 31 липня. Водночас юрист Юрій Танасійчук у повідомленні для телеканалу Київ24 розповів, що в Україні вже запроваджена автоматична система постановки на військовий облік:"Це стосується категорії військовозобов'язаних осіб - молодих хлопців віком від 17 до 25 років. Система "Оберіг", користуючись даними реєстрів, зокрема державної міграційної служби, автоматично ставить на облік військовозобов'язаних". Якщо ж особа за станом здоров'я чи іншими причинам не підлягає мобілізації, тоді все ж таки необхідно особисто звернутись до ТЦК та СП.Важливо також те, що нині у Верховній Раді розглядають законопроєкт №12442, який передбачає кримінальну відповідальність через порушення законів у сфері оборони та мобілізації. Йдеться про притягнення до відповідальності керівників ТЦК та СП, а також голів та членів ВЛК у разі порушень, пов’язаних із мобілізаційною підготовкою та призовом.Документ передбачає покарання посадовців ТЦК та СП, а також членів ВЛК, хто незаконно відправляють на службу людей, які непридатні, або ж, навпаки, допомагають уникнути призову тим, хто має служити.Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже у серпніІз початку серпня, як і раніше, отримати повістки можуть чоловіки віком від 18 до 60 років, які є військовозобов'язаними, відповідають вимогам за станом здоров’я та не мають інших підстав для відтермінування служби.Загалом, військове керівництво країни зазначає, що насамперед для доукомлектації армії потрібні люди з бойовим досвідом – штурмовики, артилеристи тощо. Другорядно - фахівці з різних сфер: водії, IT-спеціалісти, зв'язківці. Адже мобілізаційні процеси здійснюються не лише для бойових дій на фронті, а також для виконання різноманітних завдань. Один із можливих напрямків служби у таких випадках - це робота в штабі. Це означає, що в армії є потреба в професіоналах різних спеціальностей.Так, мобілізації можуть підлягати такі групи військовозобов'язаних:чоловіки віком від 25 до 60 років, які придатні за станом здоров’я, а також немають права на відстрочку та не входять до числа заброньованих.чоловіки віком від 18 до 25 років (якщо вони є офіцерами запасу або пройшли строкову військову службу). Граничний вік для мобілізації залишився незмінним та не застосовується до чоловіків, які досягли 60-річного віку.Добровільно прийняти рішення щодо вступу на військову службу можуть:жінки віком до 60 років, які придатні за станом здоров’я; чоловіки віком від 18 до 25 років, які раніше не брали участь у виконанні строкової служби – на службу за контрактом;люди з інвалідністю, а також ті, хто отримав право на відтермінування від мобілізації через сімейні обставини.Наприкінці вересня до Верховної Ради внесли законопроект №10084, метою якого є внесення змін до закону про військовий обов'язок і військову службу, аби зняти вікове обмеження на добровільне проходження військової служби. Йдеться про військовослужбовців, які будуть визнані ВЛК придатними до служби, володіють значним рівнем професійної підготовки та практичним досвідом. Як зазначалось раніше, в Україні максимальний граничний вік мобілізації – 60 років.Автори проєкту Юрченко Олександр та Бурміч Анатолій зазначають, що цим документом вони усувають "вікову дискримінацію". Адже обов'язок захищати Батьківщину є закріпленим у Конституції і відмова українцям у проходженні служби у віці понад 60 років є порушенням їхніх конституційних прав. До того ж нардепи наголошують, що таким чином можна поповнити лави армії, вмотивованими та досвідченими військовими. Проєкт був зареєстрований на сайті Верховної Ради у вересні 2023, однак і досі перебуває на етапі опрацювання в комітеті.На противагу цьому, на порталі Парламенту 18 листопада 2024 року було зареєстровано законопроєкт №12222, що передбачає зниження граничного віку проходження військової служби з нинішніх 60 до 55 років. Сьогодні проєкт перебуває на стадії опрацювання в комітеті. Водночас, член Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Федір Веніславський у коментарі "Українському радіо" заявив, що цей документ наразі не має високі перспективи для розгляду в найближчий час. За його словами, у нинішніх умовах, коли ворог активізує мобілізаційні зусилля, Україна не може дозволити собі такі зміни. Ще одним гучним нововведенням стала реєстрація на сайті Верховної Ради законопроєкту №11079-1 про мобілізацію засуджених, він також був підписаний 17 квітня 2024 року. Цим документом вносять певні зміни до законодавства, які передбачають надання засудженим можливості умовного дострокового звільнення від відбування покарання за умови, що вони погодяться на контрактну службу за Збройних Силах України. До цього часу чинне законодавство не дозволяло мобілізувати людей, які відбувають покарання та тих, хто мають судимість, навіть у випадках, коли вони виявляють бажання служити.Мобілізація молодшаєУ квітні 2023 року на сайті Верховної Ради з’явився законопроєкт № 9281, який передбачає зменшення граничного призовного віку з 27 до 25 років. Таке рішення було обумовлено тим, що значну кількість чоловіків призовного віку не могли мобілізувати, оскільки вони не досягли віку 27 років та не мали статусу "резервіста" та  "військовозобов’язаного", тобто їх могли призвати лише на строкову службу, яка в умовах війни не проводиться. Згодом, законопроєкт підтримав Кабмін та 5 травня 2023 року його було передано на підпис до президента. Майже через рік, а саме 2 квітня 2024 року, ухвалений парламентом закон таки був підписаний Володимиром Зеленським. Тобто, з 4 квітня набув чинності Закон № 3127-IX "Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", де йдеться про зменшення призовного віку із 27 до 25 років.В оборонному відомстві зазначають, що під час воєнного стану таке тривале перебування людей призовного віку на обліку є недоцільним. До того ж це є прямим наслідком того, що до лав ЗСУ не можуть залучити значну частину придатних до служби чоловіків. Як зазначають військові, на фронті не вистачає молодих людей.Насправді, тут потрібно враховувати всі фактори і не перетнути "тонку межу" між бажанням щодо захисту держави та перспективами майбутнього України після перемоги, зазначає історик та військовий експерт Михайло Жирохов. Йдеться про демографічні причини, настрої в суспільстві та рівень загальної підготовки юнаків. До того ж не варто забувати, що з початком повномасштабного вторгнення, до лав Збройних Сил добровільно приєдналась значна кількість молодих людей, яким ледь виповнилось 18 років, тому сьогодні у війську можна побачити всі вікові категорії.У Верховній Раді 16 вересня 2024 року розглянули доопрацьований законопроєкт №11379-д, який передбачає заборону мобілізації юнаків до 25 років. Проєкт було прийнято, нині він чекає на підпис Президента. Через наявну "прогалину" в законодавстві, сьогодні було можливо мобілізувати військовозобов'язаних віком до 25 років, якщо вони визнані непридатними в мирний час або обмежено придатними під час воєнного стану. У Telegram-каналі нардеп Олексій Гончаренко повідомив, що мобілізацію обмежено придатних чоловіків, яким 18-25 років, офіційно зупинили відповідно до директиви Командування Сухопутних Військ. Хоча українська влада нині й досі рішуче відкидає ідею мобілізації з 18 років, яку пропонують США, в Офісі президента України вже впровадили зміни до законодавства та указів глави держави, щодо запровадження добровільного контракту для чоловіків віком до 25 років. Ініціатива "Контракт 18-24" спрямована на залучення тих, хто не підлягає обов’язковій мобілізації, та передбачає низку привілеїв, суттєву матеріальну підтримку для добровольців.Так, контракт на суму 1 мільйон гривень має авансовий платіж у розмірі 200 тисяч гривень одразу після підписання, а залишок у 800 тисяч гривень буде виплачено у декілька етапів. Молоді добровольці, залежно завдань, можуть отримувати "зарплату" до 120 тисяч гривень, а також додаткові виплати за участь у бойових операціях. В результаті загальна сума виплат за рік контракту може досягти до 2 мільйонів гривень. Крім того, для військових передбачені вигідні умови: пільгова іпотека, безкоштовне навчання та медичне обслуговування, а також можливість виїжджати за кордон після виконання контакту.Електронний реєстр військовозобов'язанихЩе у вересні 2023 року на сайті Верховної Ради з'явився законопроект, який стосується створення електронного реєстру військовозобов'язаних. Народні депутати запропонували зібрати всю доступну особисту та службову інформацію про військовозобов’язаних і резервістів у електронних реєстрах і базах даних у єдиний е-реєстр.Тобто, передати Міністерству оборони інформацію з державних реєстрів: МВС, Податкової служби, МОЗ, Держміграційної служби та інших відомств. Відповідно до проєкту закону, в автоматичному режимі військове відомство буде отримувати інформацію та особисті дані про українців віком 18-60 років. Включно з номерами телефонів, електронною поштою, відомостями про сімейний стан, роботу військовозобов’язаних та інше.Сьогодні е-реєстр "Оберіг" працює повноцінно, а в особистому кабінеті громадяни зможуть уточнити внесені дані та подати відомості до ТЦК через "Резерв+"."Це закрита система, яка має свій захищений контур. Всі вимоги (захисту - ред.) до неї витримані. Це достатньо захищений продукт, який немає жодних натяків на можливість бути вразливим. І ми бачимо, що за півтора року повномасштабної війни немає витоку сенситивної інформації", - заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у коментарі Еспресо.У свою чергу, Мінцифри проєкт "смарт-мобілізація", про що було анонсовано під час пресконференції в Медіацентрі Україна ще у 2023 році вже працює. З його допомогою військовозобов’язані зможуть самостійно обрати бажану для мобілізації спеціальність та підрозділ. Так, у застосунку "Резерв+" вже є функція пошуку вакансій в Силах оборони. Уникнення або мінімізація корупційних схем є однією з основних завдань, які вирішує ця ініціатива. З іншого боку, новий підхід ґрунтується на максимальній прозорості та доступності інформації для кожного громадянина. Прийнявши рішення мобілізуватися, людина отримує можливість обрати таку спеціальність, яка відображає її унікальні здібності та особисті прагнення. До того ж зникає фактор невідомості, адже подавши заявку, та успішно пройшовши відбір, вона має можливість пройти навчання та здобути посаду, що відповідає саме її вибору. Такий підхід дозволяє кожній особі реалізувати свій потенціал та отримати можливість працювати в сфері, яка найбільше відповідає її уподобанням та навичкам.На початку квітня 2024 року, АрміяInform опублікувала інтерв’ю з Черногоренко, яка відповідає за напрямки цифрового розвитку, трансформацій та цифровізації. "Я вважаю, що людина має мати можливість мобілізуватися або підписати контракт саме до такого командира, якому він чи вона довіряє. Це - цільовий рекрутинг. Цивільна аналогія: коли після випуску з вишу за кращих студентів борються працедавці", - розповіла Черногоренко.Фото: соцмережіХто має право на виїзд за кордон? Заборона виїзду для військовозобов'язаних громадян України, які віком від 18 до 60 років, за певними винятками, залишилась незмінною.Це правило спрямоване на забезпечення безпеки та добробуту громадян України під час періодів, коли держава перебуває в стані війни або мобілізації, але враховує індивідуальні потреби людини.На час дії воєнного стану питання перетину кордону громадянами України регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 57. Згідно з цим правовим актом виїжджати за територію країни можуть такі військовозобов'язані чоловіки:ті, хто з медичних причин отримали дозвіл на виїзд (за станом здоров’я)за сімейними обставинамиза професієюз метою допомоги ЗСУдержслужбовціТакож, радимо звертати увагу на інформацію, яка є на офіційному веб-порталі Державної прикордонної служби України. Працівники цієї служби діють згідно з наказами та вказівками свого безпосереднього керівництва. Це важливо враховувати, оскільки їхні дії можуть базуватися не лише на загальних правилах, але й на конкретних внутрішніх інструкціях та розпорядженнях.Щодо жінок, відповідно до закону громадянки України можуть вільно виїжджати за кордон. Проте не слід забувати, що існують винятки. Обмеження на виїзд розповсюджуються на жінок, які обіймають посади в уряді та народних депутатів.Військовий облік медикинь та чи буде мобілізація жінок?З 1 жовтня 2023 року в Україні жінки з медичною та фармацевтичною освітою стали на військовий облік. Однак у пресслужбі МОЗ пояснили, що постановка на облік у ТЦК не обов'язково передбачає їхню мобілізацію. Такий облік дає можливість побачити об’єктивні резерви медичного персоналу та дає змогу визначити наявний медичний потенціал серед жінок та їхню готовність допомагати в умовах воєнного стану. "Тому з 1 жовтня 2023 року на військовий облік мають стати всі жінки-медики та жінки-фармацевти, які з певних причин там не перебували. Постановка на військовий облік не дорівнює мобілізації. Облік необхідний лише для узагальнення даних про наявний резерв медиків у державі", - зазначили у відомстві.До того ж такі норми законодавчо закріплено ще 1992 року ч. 11 ст. 1 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу". Жінки медичних професій підлягають військовому обліку, якщо вони відповідають віковим (до 60 років) та медичним (визначається ВЛК) критеріям для проходження служби.Згідно з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. № 1487, жінки, які мають відповідну медичну та фармацевтичну освіту, але не перебувають на обліку у ТЦК, можуть влаштовуватись на роботу як невійськовозобов’язані ще протягом трьох років, тобто до кінця 2026 року, - як пояснила юристка Галина Токмач.Проте роботодавці зобов’язані повідомити ТЦК СП про те, що співробітниця їх організації/установи має медичну освіту, але не перебуває на військовому обліку. Якщо жінка працює не за фаховою спеціальністю та не надавала роботодавцю документ про наявну медичну освіту, то відповідно ТЦК СП ця інформація не стане доступною ніяким чином.Важливим доповненням є те, що українки, які перебувають на військовому обліку, зможуть перетинати кордон під час воєнного стану. Пресслужба МОН офіційно підтвердила інформацію: "Жінки-медики та жінки-фармацевти можуть безперешкодно виїжджати за кордон. Починаючи з 1 жовтня 2023 року жодних змін в умовах виїзду за кордон для жінок - не буде. Кожна жінка з медичною та фармацевтичною освітою може вільно перетинати державний кордон в незалежності від того, стоїть вона на військовому обліку чи ні. Наразі обмеження діють лише для деяких категорій державних службовців та посадових осіб, які обіймають певні посади". Однак, нова хвиля занепокоєння щодо мобілізації жінок почала ширитись соціальними мережами наприкінці вересня 2024 року. Тоді, на веб-порталі Верховної Ради зареєстрували проєкт №12076, який пропонує внести зміни до ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу". У ньому зокрема йдеться про уточнення норм щодо військового обліку жінок, які мають бажання пройти базову військову підготовку. Згідно із запропонованими змінами, перед початком служби вони, за власною згодою, будуть поставлені на військовий облік призовників. Після базової підготовки таких жінок зараховуватимуть до військового обліку військовозобов'язаних, зазначають в матеріалі ЮРЛІГА. У січні 2025 року документ набув чинності, адже його підписав Президент. Згідно з Конституцією України, всі зобов’язання, які покладені на чоловіків під час дії воєнного стану, автоматично поширюватимуться і на цих жінок. Водночас законодавство про мобілізацію не передбачає обов’язкового проходження служби жінок у ЗСУ. Представниці жіночої статі можуть долучитися до армії виключно на добровільній основі, уклавши відповідний контракт. Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиціБойові дії тривають, і Україна не припиняє наступати для звільнення всіх своїх територій. Незважаючи на такі значні цифри втрат серед окупантів, з української сторони теж існує потреба у поповнені резервів. Якщо ж говорити про "повну мобілізацію", то в правовому полі України таке поняття взагалі відсутнє. Існують лише терміни – часткова і загальна мобілізація. Тож страхітливі історії про повну мобілізацію всіх чоловіків можна сприймати лише як добре продуману ІПСО.Наприкінці березня 2024 року Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив у інтерв'ю Укрінформу, що завдяки оптимізації навантаження між різними частинами та підрозділами Сил оборони, а також проведенню оцінки можливостей українського війська, вдалося "значно знизити" потребу в мобілізації резервістів."За рахунок перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу ЗСУ ця цифра (500 тис. резервістів, — ред.) була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що у нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Йдеться не лише про мобілізованих, а й про добровольців", - розповів Сирський.Однак, 29 жовтня секретар РНБО Олександр Литвиненко, під час промови у Верховній Раді наголосив на потребі додаткової мобілізації в Україні, пише LIGA.net. Відповідно до його слів, для досягнення 85% укомплектованості військових частин необхідно призвати ще 160 тисяч військовозобов'язаних. Він підкреслив, що такі дії є ключовими для зміцнення обороноздатності країни, зважаючи на поточні виклики, які постали через ситуацію на фронті.Нині точні цифри та плани щодо мобілізації не повідомляють. Водночас Сирський підкреслив, що головний шлях доукомплектування армії – це подальше проведення мобілізаційних заходів, пише РБК-Україна. Головнокомандувач також акцентував, що процес має бути прозорим, відповідати закону та не створювати шоку в суспільстві:"Водночас я наполягаю на мобілізації з обов’язковим дотриманням законності та прозорості в роботі ТЦК. Для людей мобілізація не має бути шоком. Всі наші територіальні центри комплектування повинні змінитися. Визначено завдання президентом України - верховним головнокомандувачем".У липні 2025 року на брифінгу член оборонного комітету ВР Федір Веніславський розповів, що нині в Україні призивають на службу до 30 тисяч осів щомісяця, паралельно вдосконалюючи систему рекрутингу. Фото: gettyimagesЯкі бувають види повісток та де їх можуть вручити Сьогодні в Україні передбачено законом чотири види повісток. Однак, відповідно до доповнення статті 18−1 ЗУ про військовий обов’язок і військову службу, в період воєнного стану не відбувається призов на строкову військову службу. Зміни, що стосуються процедури військового обліку призовників, а також процедури вручення повісток вже в дії. Громадяни за бажанням зможуть зареєструвати свій електронний кабінет у системі призовника, військовозобов'язаного або резервіста "Резерв+", але повістки у електронному форматі не будуть розсилати. Крім того, всі військовозобов'язані після введення в дію закону протягом 60 днів (до 16 липня 2024 року) мали оновити дані за допомогою цього кабінету або особисто прийти в ЦНАП чи ТЦК. Сьогодні громадяни все ще можуть це зробити, але тепер лише двома способами: через застосунок Резерв+ або в ТЦК та СП.Наприкінці червня 2024 року у мобільному додатку "Резерв+" з'явилася можливість використовувати QR-код. За словами Лазуткіна, QR-код з юридичної сторони має таку ж силу, як і традиційний паперовий документ. Крім того, сьогодні й досі діють норми визначені Порядком проведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, закони про мобілізацію, військову підготовку та обов'язок. Відповідно до цих правил існують випадки, коли чоловікам необхідно самостійно звертатися до територіального центру комплектації без отримання повістки, зокрема, щоб оновити дані.У 2025 році чоловіки можуть отримати такі види повісток:Для уточнення облікових даних. Видаються з метою оновлення та уточнення інформації про стан здоров'я особи, склад сім'ї, місця роботи та інших важливих даних. На проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Ця повістка підписана начальником Територіального військового комісаріату, вимагає пройти медичний огляд. Разом з повісткою додається спеціальна картка дослідження та медичного обстеження. У цій картці буде внесено висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, непридатності або обмеженої придатності.Мобілізаційне розпорядження. Така повістка видається військовозобов'язаному після того, як медкомісія визнала його придатним для військової служби.Повістка щодо призову на військову службу до Збройних Сил України.Тож, в повістці обов'язково повинна бути зазначена мета виклику військовозобов'язаної людини.Нові правила у процедурі вручення повісток Речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея розповіла, хто має право вручати повістки: "Повістку може вручити не лише посадова особа ТЦК та СП, а й органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти".А з місцем вручення даного документу трохи важче. На практиці законодавством не встановлено конкретне місце для вручення повістки, тому фактично це може відбутися в будь-якому місці, як-от у парку, на блокпості чи в іншому громадському місці, або за місцем проживання. Новий закон містить вимогу: під час мобілізації громадяни України у віці 18-60 років повинні мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою представника ТЦК, поліцейського чи представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тепер процес перевірки документів буде проводитись із фото- та відеофіксацією. Крім того, при врученні повістки представники ТЦК зобов'язані за вимогою надавати свої особисті дані, зокрема ПІБ та посаду, а також пред'являти службові посвідчення для підтвердження своєї ідентифікації. У такому випадку повістка буде вважатись врученою після того, як людина особисто її отримала та поставила підпис.Важливо, що з 18 липня 2024 року повістки чоловікам можуть надсилати звичайною поштою після закінчення встановленого законом 60-денного строку на уточнення військово-облікових даних. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів №560 від 16 травня.Відповідно до цього документу, повістку вважатимуть підтвердженою навіть у разі відмови від її отримання або відсутності людини проживання за вказаною адресою. Таке "заочне" оповіщення дозволяє вважати чоловіка повідомленим без підпису на повістці.Якщо людина не оновила дані в ТЦК, ЦНАПі або через Резерв+, тоді під час перевірки військо-облікових документів громадянин отримає повістку для оновлення даних. Цю ситуацію пояснив юрист "Столичної правової групи" Володимир Прядка на YouTube-каналі компанії."Перевірки військо-облікових документів у громадян на вулиці нікуди не зникнуть і будуть проходити після 16 липня. Результати цих перевірок залежатимуть від того, чи будуть у військовозобов'язаного громадянина оновлені військово-облікові дані, чи ні. У випадку, коли у військовозобов'язаних не виявиться відповідних документів, чи їхні документи будуть неактуальними або не оновленими відповідно до вимог закону про мобілізацію, тоді, такій особі, буде вручена повістка до ТЦК СП на оновлення військово-облікових даних", — розповів юрист.Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування Повторно чоловік може отримати повістку, якщо він не з’явився в ТЦК з першого разу (після першої повістки). До того ж, відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо. З цього виходить, що повістку можуть видати знову як для повторного проходження ВЛК (якщо минуло більше року з проходження огляду), так і для перевірки персональних даних чи обставин відстрочки.Згідно з новим законом, у разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом. Тобто, у випадку невиконання військовозобов'язаним своїх обов'язків ТЦК має право звернутися до Нацполіції для адміністративного затримання та приведення військовозобов'язаного. Якщо це неможливо здійснити, ТЦК надсилає громадянину лист з вимогою щодо виконання обов'язків. У разі невиконання цієї вимоги протягом 10 днів, ТЦК може звернутися до суду з проханням про обмеження у праві керування автомобілем. Однак, і це обмеження не може бути застосоване, якщо кермування - це основне джерело заробітку людини або авто є необхідністю, оскільки в родині є людина з інвалідністю."Вимога ТЦК - це не повістка ТЦК. Зверніть увагу, що ТЦК подає щодо вас позов для обмеження в праві керування у разі невиконання вами вимоги, а не повістки. Це два різні юридичні терміни. Якщо раніше з повісткою ТЦК потрібно було якось ще морочитися, щоб вручити її особисто, то вимога вважається доправленою автоматично у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу громадянина. Форма такої вимоги ТЦК ще не існує, принаймні досі її офіційно не опубліковано та не затверджено Міноборони", - розповів юрист Роман Сімутін в матеріалі ТСН.Щодо ігнорування повістки, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, передбачена також адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів.У Верховній Раді було зареєстровано ще в грудні 2023 року проєкт закону №10379, що стосується внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Він спрямований на посилення відповідальності за порушення військового законодавства. Хоча цей документ зазнав значної критики та юристи наголошують на доцільності впровадження такого документу, його все ж таки було підписано Президентом 17 травня 2024 року.Відповідно до закону, штрафи для людей, які ухиляються від мобілізації, такі: за недотримання правил військового обліку накладається штраф у розмірі від 3 400 до 5 100 гривень. За порушення повторно або в особливий період сума зростає до 17 000-25 500 гривень. Крім того, передбачена відповідальність за порушення законодавства, що стосуються оборони та мобілізації.Однак у березні 2025 року парламент ухвалив законопроєкт, що передбачає знижку на штраф від ТЦК для військовозобов’язаних, які сплатять їх добровільно. Відповідно до документу №12093, якщо військовозобов’язаний, якого оштрафували, впродовж 10 днів звернеться до відповідних органів та внесе платіж, сума штрафу буде зменшена вдвічі, тобто буде надана знижка у розмірі 50%. Це означає, що замість 17 000 гривень, а саме така сума мінімального штрафу, громадянину доведеться сплатити лише 8500 гривень.Крім зниженої суми штрафу, даний законопроєкт також передбачає скасування адміністративних проваджень щодо порушень військового обліку для громадян, які самостійно приймуть рішення щодо вступу до лав Збройних сил. Нині документ вже підписано Володимиром Зеленським. Водночас згідно зі статтею 38 КУпАП, притягнути людину до адміністративної відповідальності можливо лише якщо з дня виявлення порушення минуло не більше трьох місяців або якщо з моменту його вчинення ще не пройшов рік, пише . Тобто, беручи до уваги той факт, що граничний день оновлення даних – це 16 липня 2024 року, то вже 17 липня 2025 року пройшов останній термін для адміністративного стягнення.  Проте у коментарі ТСН речник Сухопутних військ ЗСУ Віталій Саранцев спростував таку інформацію: "Заяви окремих адвокатів про неможливість накласти штраф за неоновлення військово-облікових даних не відповідають дійсності. Штрафи, які передбачені за порушення військового обліку - залишаються. Якщо людина самостійно прибуде до ТЦК, то у неї буде можливість сплатити вдвічі менше — 8500". Хто не підлягає мобілізації через відстрочку Оновлений закон має низку норм, які стосуються відстрочки від призову під час мобілізації. Тому, коли 18 травня документ набув чинності, саме таким категоріям осіб тепер надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації:люди, які заброньовані державними органами, підприємствами, установами тощо;люди з інвалідністю (наприклад, якщо у людини 2 група інвалідності, мобілізація такої особи можлива лише за власним бажанням);люди, які тимчасово непридатні за рішенням ВЛК (на період 6-12 місяців, потім потрібно пройти переогляд);люди, які мають трьох і більше неповнолітніх дітей на утриманні (тобто, мобілізація багатодітних батьків не буде проводитись). Винятком є ті, у кого є заборгованість з оплати елементів, якщо загальний розмір заборгованості перевищує суму платежів за 3 місяці;жінки та чоловіки, які мають на утриманні неповнолітню дитину або дітей, у випадку, якщо другий з батьків цієї дитини помер, був позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або оголошений померлим;люди, які виховують неповнолітню тяжкохвору дитину або дитину з інвалідністю;люди, на утриманні яких повнолітня дитина з інвалідністю I-II групи;усиновлювачі, на утриманні яких перебувають діти до 18 років, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, які позбавлені батьківського піклування;ті, хто займаються постійним доглядом за хворою дружиною/чоловіком, дитиною, а також своїми батьками або батьками чоловіка чи дружини (згідно певних умов), які за висновком спеціальних медичних комісій потребують неперервного догляду;опікуни людини, яка визнана судом недієздатною;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність I-II групи;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність III групи внаслідок важких захворювань, втрати кінцівок та органів або за наявності у людини, яка має інвалідність III групи важкої хвороби, психічного розладу, паралітичних синдромів та інше;люди, в яких один із своїх батьків або батьків чоловіка (дружини) має інвалідність І-ІІ групи та згідно з законом зобов’язані їх утримувати, за умови, що немає інших людей, які не входять до числа військовозобов’язаних (виключенням є люди, які самі мають інвалідність, потребують постійного догляду або знаходяться у в'язниці). У випадку відсутності невійськовозобов'язаних людей, які могли б здійснювати догляд за людиною з інвалідністю І-ІІ групи, такий догляд може здійснювати лише один військовозобов'язаний, якого має обрати людина з інвалідністю.члени родини з числа другого ступеню споріднення (не більше одного) людини з інвалідністю І-ІІ групи, які займаються постійним доглядом за нею, за умови відсутності людей з числа родини першого ступеня споріднення або, якщо люди першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду згідно з рішенням спеціальної медичної комісії. Якщо відсутні члени родини першого та другого ступеня споріднення, ця норма застосовується до членів родини третього ступеня споріднення людини з інвалідністю.якщо жінка з чоловіком є військовослужбовцями та мають неповнолітню дитину, один з них може отримати відстрочку та право на звільнення від військової служби (чи то чоловік, чи то жінка);керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів та органів державного управління, чиї повноваження охоплюють всю країну;нардепи України, депутати Верховної Ради АР Крим, уповноважений ВРУ з прав людини;голова та члени Рахункової палати;судді, члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо;працівники різноманітних органів військового управління, військових частин та оборонних організацій, такі як Міноборони, ЗСУ, СБУ, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Служба зовнішньої розвідки України, Нацгвардія, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України, апарат МВС та установи експертної служби МВС;службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України та люди, які мають ранг Надзвичайний та Повноважний Посол;держслужбовці, які оцінюють та готують проекти нормативно-правових актів, проводять їх експертизу. Також це стосується спеціалістів з кібербезпеки, кіберзахисту та інформаційних технологій, які відповідають за розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних та інші дії, які забезпечують діяльність президента України, ВРУ та КМУ;інші військовозобов’язані або деякі категорії людей у випадках, що передбачені законом.Відстрочку від призову на особливий період під час мобілізації мають:студенти денної або дуальної форми, які здобувають професійну або професійно-технічну, фахову передвищу та вищу освіту. За умови, що цей рівень освіти є вищим за попередньо здобутий. Це стосується також докторантів та тих, хто проходить інтернатуру.наукові працівники установ вищої або передвищої освіти й наукових організацій, які мають науковий ступінь. Також педагогічні працівники в закладах фахової передвищої, професійної, професійно-технічної та загальної середньої освіти, за умови їхньої роботи у відповідних закладах або організаціях не менше ніж на 0,75 ставки;люди, які втратили (смерть або зникли безвісти) близьких родичів (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) під час їхньої участі у Антитерористичній операції, збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпечені оборони та стримуванні збройної агресії проти України під час воєнного стану (військовослужбовці, люди, які мали відношення до забезпечення безпеки та оборони України та інші).члени родини (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) людей, яким було присвоєно звання Герой України посмертно, за мужність, яка була виявлена у період Революції Гідності.Крім того, наприкінці серпня 2024 року парламент ухвалив законопроєкт №11391, що надає відстрочку від військової служби тим, чиї неповнорідні родичі, зокрема, брат чи сестра, загинули або зникли безвісти під час участі у бойових діях з РФ. Раніше ця норма стосувалась лише рідних та повнорідних братів/сестер. Наразі документ вже підписав президент.Не можна також призвати військових, які служили під час воєнного стану та були звільнені в запас через звільнення з полону. До того ж призову під час мобілізації не підлягають військовозобов’язані чоловіки, які пройшли базову загальновійськову підготовку, але не досягли 25-річного віку. Ці дві категорії військовозобов'язаних можуть проходити військову службу за власним бажанням.Проте, Міністерство освіти планує внести зміни до законодавства, які можуть скасувати відстрочку від мобілізації для студентів віком від 25 років. Про це розповів заступник міністра освіти Михайло Винницький у коментарі Новини.LIVE. За його словами, зміни можуть торкнутись тих, хто здобуває другу або третю освіту у профтехучилищах."У нас є феномен дуже цікавий. Особа, якій 35-40 років і вона отримувала різні дипломи про вищу освіту, професійну освіту у часи, коли не було загального реєстру дипломів… В нас єдина державна електронна база з'явилася приблизно 10 років тому. Ну і, відповідно, хто вчився раніше, дуже часто може сказати: "А я загубив свій диплом". І раптом він вступає в професійно-технічну освіту без іспитів, бо там не треба НМТ", - зазначив Винницький. Уряд пропонує також дозволити педагогам певних напрямків отримувати відстрочку від мобілізації. Право на це матимуть ті працівники державних і комунальних закладів позашкільної освіти, які станом на 1 січня 2025 року були офіційно працевлаштовані за основним місцем роботи та мали навантаження щонайменше 0,75 ставки. Йдеться про викладачів, що працюють у сферах еколого-натуралістичних, науково-технічних, дослідницько-експериментальних напрямів та військово-патріотичного виховання.Наразі законопроєкт із пропозиціями змін до статті 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" було відкликано. Бронювання працівниківБронювання військовозобов'язаних працівників надає ключовим співробітникам підприємств, компаній, установ та організацій тимчасову відстрочку від мобілізації на термін до шести місяців. Ці працівники є критично важливими для забезпечення стабільної роботи їхніх установ. Про це пише ЛІГА:ЗАКОН.  Наприкінці січня 2023 року Кабмін прийняв порядок №76, що стосується реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Тоді було оновлено попередню процедуру бронювання військовозобов'язаних. Однак, згодом уряд ще вдосконалив процедуру бронювання військовозобов'язаних під час мобілізації та воєнного стану постановою "Про внесення змін до Порядку бронювання військовозобов'язаних під час дії воєнного стану" № 400, яка стала чинною 2 травня.Відповідно до тексту Порядку, бронюванню підлягають керівники, заступники, а також 50 % від кількості військовозобов'язаних працівників (за певними винятками), що працюють:на підприємствах з мобілізаційними завданнями, якщо це необхідно для їх виконання;на підприємствах, що забезпечують виробництво товарів і послуг для Збройних Сил України та інших військових формувань;на критично важливих для економіки та життєдіяльності населення підприємствах.Ця процедура мала б забезпечувати стабільне функціонування ключових установ в особливий період. Однак, впродовж осені 2024 Кабмін знову переглянув правила бронювання працівників і критерії для визначення підприємств критично важливими. Постанова № 1332 затверджує оновлений порядок бронювання військовозобов'язаних, наприклад, щодо розбронювання, але й впроваджує додаткові обов’язкові вимоги для установ та підприємств. Ігнорування цих змін може унеможливити бронювання працівників, зазначають в Економічній правді. Чинності постанова набрала вже з початку грудня.Якщо заробітна плата співробітника не перевищує 20 000 грн на місяць (або 2,5 мінімальних зарплат на сьогодні), таку людину не можна бронювати навіть у разі роботи на критично важливих підприємствах. Це змушує компанії забезпечувати прозорість виплат і переглядати рівень зарплат відповідно до нових норм. Тобто, фактично економічне бронювання, яке викликало значний резонанс у суспільстві та серед військових, було частково інтегровано до звичайного бронювання.Раніше радник голови Офісу президента Михайло Подоляк розповів в інтерв'ю Новини.LIVE, що економічне бронювання сприятиме збільшенню фінансування Збройних Сил України."Ще раз нагадаю, що на одного військового припадає п'ять платників податків. Детінізація української економіки в ідеальному вигляді не відбулася, відтак гроші треба шукати. На сьогодні теж є певне бронювання, виходячи із забезпечення критичної інфраструктури. Те ж саме буде стосуватися економічного бронювання, тільки за прозорими процедурами. Ми додатково бронюємо певну кількість людей і додатково за них платимо. Не розумію, звідки тут про нерівність", - розповів Подоляк. Однак, звісно є чимало противників такого законопроєкту, які вважають, що "економічне бронювання" можна розглядати як спосіб відкупитися від обов'язку захищати країну.Військовий адвокат та юрист Центру підтримки ветеранів Роман Лихачов у матеріалі для NV зазначив, що нові правила бронювання передбачають автоматичне скасування відстрочки за кількох обставин. Серед них: завершення терміну дії відстрочки, припинення підприємством діяльності/виконання робіт, пов’язаних із забезпеченням армії, позбавлення компанії статусу критично важливої чи ліквідація установи, звільнення працівника чи навіть тимчасове припинення трудових відносин.Крім того, як зауважив Лихачов, органи, які присвоюють підприємствам статус критично важливих, мають право здійснювати перевірки у будь-який момент щодо відповідності критеріям "критичності". У разі втрати цього статусу співробітники автоматично позбавляються відстрочки та підлягають мобілізації.

Таку думку висловив політолог,  експерт "Бюро аналізу політики" Віктор Бобиренко в етері Еспресо."Я сподіваюся, що в останню ніч вони правки не внесуть, тому що це ще більше вдарило б по Зеленському. Але цей законопроєкт - просто скасуйте ті положення, що ви голосували 22-го числа, тепер 31-го скасуйте. Но ми ж не іщем легких путей", - сказав він. На думку Бобиренка, Зеленський хоче довести, що це все-таки потрібний законопроєкт."Що там не все так було однозначно, таким от нехитрим способом. Наскільки мені відомо, сам законопроєкт розроблявся в НАБУ і САП, тобто вони зацікавлені", - зазначив політолог.Він додав, що якщо ніяких правок не буде, то він наче може заспокоїти всіх. "Але, є одне "але": а як буде голосувати Юля Володимирівна? Вона 16 голосів дала минулого тижня, коли вона сказала, що це ж найщасливіший день в її житті. А як будуть голосувати оцей "майбах" Палиці, група "Довіра"? А це теж там близько 30 людей всього, дали 27 голосів. А як же ж так - це ж теж був ваш щасливий день, бо ви боїтесь теж усього такого. І щоб не вийшло так, знаєте, кумедна іронія долі, - або не приймуть тепер закон, і кумедність буде в тому, що безсуб'єктний, безхребетний парламент в найнепотрібніший момент покаже свою якби суб'єктність", - підсумував Бобиренко.Що передувало22 липня президент Володимир Зеленський підписав законопроєкт, прийнятий на засіданні Верховної Ради, деякі пункти якого обмежують повноваження Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та підпорядковують їхню діяльність генпрокурору. Дані в картці законопроєкту тричі змінювали: спочатку закон повернули з підписом президента, згодом помітка зникла, а за деякий час у картці знову зʼявився підпис Володимира Зеленського.Окрім президентської фракції "Слуга Народу", даний закон також підтримала "Батьківщина" і ще деякі народні депутати.Після голосування у Верховній Раді тисячі українців у великих містах вийшли на мирні протести, вимагаючи накласти президентське вето на закон, що значно обмежує повноваження  антикорупційних органів.Європейський Союз висловив серйозне занепокоєння ухваленням українського закону № 12414 про обмеження незалежності НАБУ і САП. За словами речника Єврокомісії Ґійома Мерсьє, ці структури є ключовими для антикорупційних реформ і мають діяти автономно, щоб підтримувати довіру громадськості та просувати євроінтеграцію.Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн особисто звернулася до президента Зеленського з вимогою пояснень, наголошуючи на неприпустимості компромісу щодо принципів верховенства права — особливо у контексті кандидатства України в ЄС.Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос заявила, що втрата незалежності НАБУ є "серйозним кроком назад" та може підірвати шанси України на вступ до ЄС. Представники Франції та Німеччини також висловили занепокоєння, закликавши Київ переглянути закон і зберегти інституційні запобіжники незалежності цих органів.Загалом у Брюсселі вважають: цей закон ставить під загрозу інституційну стійкість України, її демократичний курс і підтримку з боку західних партнерів, особливо враховуючи військовий контекст та євроінтеграційні плани.24 липня нардепи зареєстрували в Раді свій законопроєкт, який має повернути незалежність НАБУ й САП.Натомість Зеленський 24 липня погодив текст іншого законопроєкту, який зміцнить систему правопорядку й гарантуватиме незалежність антикорупційних органів. Цього ж дня згодом він вніс у Верховну Раду законопроєкт про посилення повноважень НАБУ й САП. У відомствах повідомили, що брали участь у розробці, законопроєкт відновлює всі процесуальні повноваження та гарантії.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 28 липня.Імідж Зеленського постраждав і він "втратив блиск" серед партнерівВолодимир Зеленський, фото: V_Zelenskiy_official Світові медіа продовжують обговорювати протести в Україні та суперечливі дії української влади. Зокрема, у The New York Times написали, що "ЄС скорочує допомогу Україні через побоювання щодо корупції". У виданні відзначають: "Скорочення на 1,7 мільярда доларів стало завершенням важкого тижня для президента Володимира Зеленського". Джеймс Вассерстром, американський експерт з боротьби з корупцією, сказав в інтерв'ю, що "блиск точно зникає" з лідерства Зеленського у воєнний час серед урядів, які надають фінансову допомогу. Він додав: "У спільноті донорів є роздратування Зеленським". У виданні відзначають, хоч Зеленський вже змінив курс, подавши до парламенту новий законопроєкт про відновлення незалежності агентств і це заспокоїло вуличні протести, але не змогло запобігти скороченню допомоги ЄС, яке вже було ухвалено на основі давніх рекомендацій."Два відомства – НАБУ та САП – розслідували діяльність провідних міністрів уряду Зеленського. Рішення президента "вставити палицю в колеса", хоча й скасоване, викликало звинувачення у кумівстві, що поставило під загрозу підтримку з боку груп громадянського суспільства в країні та західних країн, які фінансують війну", - наголошують у The New York Times. Американські журналісти нагадують, що ЄС створив механізм допомоги Україні минулого року та пообіцяв 50 мільярдів євро протягом трьох років на відновлення після війни та підготовку країни до вступу до ЄС. Речник Європейської комісії Гійом Мерсьє повідомив журналістам у Брюсселі в п'ятницю, що Україна звернулася з проханням про виплату коштів у червні, попри невиконання трьох із 16 критеріїв, включаючи невиконання призначень до спеціалізованого антикорупційного суду."Критики в Україні скаржаться на постійне посилення влади урядом Зеленського в умовах воєнного стану, а розслідування спрямовані проти журналістів, активістів та опозиційних політиків. Його адміністрація відсторонила обраних мерів та губернаторів у багатьох регіонах на користь військових адміністраторів. Іноземні союзники розділилися в думках щодо цих кроків: одні кажуть, що вони необхідні для того, щоб міцно контролювати країну у воєнний час, тоді як інші відкидають їх як грубе захоплення влади", - пишуть у The New York Times.У виданні також нагадують про проблеми з Бюро економічної безпеки. Адже цього року незалежна комісія обрала головного детектива у справі ексміністра Чернишова, Олександра Цивінського, керівником відділу фінансових злочинів – Бюро економічної безпеки."Але уряд Зеленського відмовився призначити Цивінського на цю посаду, залишивши посаду вакантною. Затвердження посади до четверга є умовою для Міжнародного валютного фонду продовжити виплату допомоги в рамках чотирирічної програми допомоги на суму 15,6 мільярда доларів, розпочатої у 2023 році", - підсумовують у виданні.У Bloomberg висловили думку, що "Володимир Зеленський має врятувати власне президентство". Колумніст Bloomberg Марк Чемпіон написав, що помилка президента України щодо корупції "підірвала його колись героїчний імідж"."Президент України, комік, який став військовим лідером у стилі Черчилля, Володимир Зеленський, відмовився від свого рішення захопити контроль над національними антикорупційними органами. Це запобігає потенційній катастрофі для його країни, і він заслуговує на певну похвалу за такий поворот. Але що з ним робити тепер? Героїчна броня Зеленського розбита. Його невдалий крок має нагадувати нам, що він не був популярним президентом до повноцінного вторгнення Росії в лютому 2022 року, рейтинг схвалення якого коливався близько 25%. Саме його реакція на війну, водночас справді сувора та блискуче підготовлена президентським штабом, який він набрав зі своєї старої телекомпанії "Квартал 95", зробила його геополітичною рок-зіркою", - пише Чемпіон.Він нагадує, що українці так завзято борються, бо знають, що є іншими, ніж росіянами. "Бути українцем – це не лише територія чи мова, а й відмова знову стати підданим, яким керує репресивний клептократичний режим по сусідству. Ця боротьба триває десятиліттями, якщо не століттями. … Війна є продовженням цієї боротьби. Йдеться не лише про суверенітет, а й про те, щоб примусити власні клептократичні еліти України встановити демократію європейського зразка та ринкову економіку, що керується верховенством права", - каже колумніст.Чемпіон пише, що навіть, якщо парламент ухвалить нове рішення, то помилкове рішення Зеленського і його команди залишить тривалий слід, оскільки "мотиви були дуже прозорими"."Це сталося після того, як Національне антикорупційне бюро звинуватило близького друга та союзника Зеленського Олексія Чернишова в отриманні великого хабара та наближалося до співзасновника президента "Кварталу 95" Тимура Міндіча.  Зараз Зеленського не слід просити про відставку. Це перспектива, від якої у російських державних ЗМІ слинки течуть. Вибори, що відбудуться на тлі воєнних розладів, розірвуть Україну на шматки. Тим не менш, Зеленський повинен перетворити цю помилку на можливість, якщо він хоче зберегти спадщину, на яку заслуговує його раннє лідерство у війні. Ці події викрили реальність корупції воєнного часу, зокрема в оборонній промисловості, та її проникнення на найвищі рівні. Настав час навести лад, і якщо це означає позбавлення від найближчих друзів, нехай так і буде", - констатує колумніст Bloomberg.День Військово-морського флоту Росії без параду через українські дрони курсанти в Санкт-Петербурзі, фото: gettyimages А у The New York Post написали, що атаки українських безпілотників змусили Росію скасувати військово-морський парад під час візиту Путіна. Адже у неділю українські безпілотники атакували Санкт-Петербург, що змусило аеропорт міста закритися на п'ять годин, повідомила російська влада. Це сталося під час святкування Дня Військово-морського флоту Росії, коли Путін перебував у місті. Тому традиційний військово-морський парад на річці Неві скасували через безпекові загрози, про що Кремль повідомляв ще на початку липня.Путін прибув до штаб-квартири ВМС на катері та спостерігав за навчаннями флоту, заявивши, що свято відзначають у "робочій обстановці" для перевірки бойової готовності.У Der Spiegel відзначили, що Путін анонсував подальшу модернізацію російського флоту. Зокрема, ді бригади морської піхоти будуть перетворені на дивізії до кінця року, а ще три – незабаром, сказав Путін. Згідно з офіційними даними, у п'ятиденних маневрах, які завершилися в неділю, у "День Військово-морського флоту" Росії, взяли участь понад 150 військових кораблів та суден постачання, 120 літаків та гелікоптерів, а також понад 15 000 військовослужбовців. Військові навчання проходили одночасно в Балтійському, Північному Льодовитому та Тихому океанах, а також у Каспійському морі. Тим часом Росія розпочала перші прямі рейси з Москви до Пхеньяна (столиці КНДР), пише Bloomberg. "Перший прямий рейс Росії з Москви до Пхеньяна вилетів у неділю ввечері, що свідчить про поглиблення зв'язків з ізольованою комуністичною державою. За даними України, Північна Корея зараз постачає до 40% боєприпасів Росії для війни. Росія та Північна Корея також мають намір відновити морське сполучення", - додають у виданні.Європейці готуються "по-багатому" закуповувати зброю у США для України Президент США Дональд Трамп і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц в Овальному кабінеті Білого дому 05 червня 2025 року, фото: Getty Images У The Washington Post написали статтю про те, як Європа готова витрачати багато мільярдів євро на купівлю американської зброї для України. Цього року Німеччина внесла зміни до своєї конституції, щоб дозволити Берліну позичати сотні мільярдів євро на військові витрати, включаючи озброєння для України. Норвегія може використовувати свої надзвичайні нафтові багатства для фінансування протиповітряної оборони. Інші європейські країни говорять про об'єднання коштів, але досі не впевнені, як вони оплачуватимуть озброєння Києва, пишуть у виданні. "Тепер, коли президент Дональд Трамп погодився дозволити постачання американської зброї до України – за умови, що європейці оплатять рахунки –  тривають складні переговори щодо того, яке обладнання вони можуть надати та за які кошти. Різні ідеї розробляються, але для початку, за словами чиновників, їм потрібно охопити близько 10 мільярдів доларів озброєння", - відзначають у The Washington Post. Європейські союзники України планують скористатися схемою адміністрації Трампа, яка дозволяє передавати Україні наявні системи озброєння чи боєприпаси з подальшою заміною. Вашингтон також може перенаправляти поставки, призначені для інших країн, для реекспорту в Україну. Основна увага приділяється системам ППО Patriot та ракетам-перехоплювачам для захисту від російських балістичних атак. Німеччина готова профінансувати дві батареї та веде переговори з іншими країнами щодо спільного фінансування."Новий уряд Німеччини створив більше можливостей для маневрування, схваливши величезний план витрат, який послаблює традиційно суворі обмеження федерального боргу. План може дозволити витратити до 1 трильйона доларів на оборону та інфраструктуру протягом наступного десятиліття. Норвегія, країна, яка перетворила доходи від нафти на найбільший у світі суверенний фонд добробуту , також запропонувала допомогти оплатити систему Patriot. Норвегія більш ніж подвоїла свою обіцянку допомоги Україні до 7,8 мільярда доларів на цей рік", - кажуть у The Washington Post. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте теж заявив, що щонайменше шість інших країн – Данія, Швеція, Фінляндія, Велика Британія, Нідерланди та Канада – готові зробити свій внесок.Читайте також: Німеччина хоче випередити РФ за грошима на оборону: чи стане вона військовим гігантом Європи та як це вплине на Україну

Таку думку в етері Еспресо висловив народний депутат України Володимир Вʼятрович."Є 263 прізвища людей, які не просто не зробили свою роботу, а свідомо робили шкідливу роботу. Зараз лунають з боку них якісь вибачення, але я не вірю, що хтось не розібрався. Сам процес ухвалення цього закону був максимально екстремальним, але вже це могло насторожити тих  депутатів, які раптом вирішили голосувати. Чому за день до голосування з'являється законопроєкт, який не мав би розглядатися?", - зауважив Володимир Вʼятрович.За його словами, ще в понеділок, 21 липня, всі були впевнені, що у вівторок збираються у сесійній залі, щоб проголосувати, як казали представники влади, дуже важливе звернення до конгресу та сенату США."Чому так нашвидкоруч без голови комітету проходить цей законопроєкт через комітет? Чому в залі не відбувається жодного обговорення, а представники опозиції блокують трибуну, заявляючи, що цей законопроєкт може зупинити нашу європейську інтеграцію? Тобто не почути в парламенті цих зауважень було просто неможливо. З усім тим, ці політики вирішили, що проявити лояльність до влади для них є важливішим. А коли зараз кажуть, що протести, які були викликані ухваленням цього закону, шкідливі для країни, то я категорично з цим не згоден", - підкреслив нардеп.На його думку, ці протести до певної міри реабілітують Україну в цілому. На Заході сприймають як одне ціле українську владу та Україну, адже влада на переговорах представляє всю країну. Влада зробила злочинний крок щодо держави, ухваливши цей закон, тому треба було показати, що є інша Україна."Дуже добре, що люди вийшли на протест, показали, що є інша Україна. Я впевнений, що цей протест частково реабілітує Україну. Мені прикро та гидко читати цю інформаційну хвилю, яка свідомо запускається провладними медійними інструментами, що нібито втрати у півтора мільярда є результатом протестів. Тобто все перевернули з ніг на голову, виявляється, що винними є ті люди, які вийшли на протести проти владного безпрєдєла, а не влада, яка вчинила його", - резюмував Вʼятрович. Що передувало22 липня президент Володимир Зеленський підписав законопроєкт, прийнятий на засіданні Верховної Ради, деякі пункти якого обмежують повноваження Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та підпорядковують їхню діяльність генпрокурору. Дані в картці законопроєкту тричі змінювали: спочатку закон повернули з підписом президента, згодом помітка зникла, а за деякий час у картці знову зʼявився підпис Володимира Зеленського.Окрім президентської фрації "Слуга Народу", даний закон також підтримала "Батьківщина" і ще деякі народні депутати.Після голосування у Верховній Раді тисячі українців у великих містах вийшли на мирні протести, вимагаючи накласти президентське вето на закон, що значно обмежує повноваження  антикорупційних органів.Європейський Союз висловив серйозне занепокоєння ухваленням українського закону № 12414 про обмеження незалежності НАБУ і САП. За словами речника Єврокомісії Ґійома Мерсьє, ці структури є ключовими для антикорупційних реформ і мають діяти автономно, щоб підтримувати довіру громадськості та просувати євроінтеграцію.Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн особисто звернулася до президента Зеленського з вимогою пояснень, наголошуючи на неприпустимості компромісу щодо принципів верховенства права — особливо у контексті кандидатства України в ЄС.Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос заявила, що втрата незалежності НАБУ є "серйозним кроком назад" та може підірвати шанси України на вступ до ЄС. Представники Франції та Німеччини також висловили занепокоєння, закликавши Київ переглянути закон і зберегти інституційні запобіжники незалежності цих органів.Загалом у Брюсселі вважають: цей закон ставить під загрозу інституційну стійкість України, її демократичний курс і підтримку з боку західних партнерів, особливо враховуючи військовий контекст та євроінтеграційні плани.24 липня нардепи зареєстрували в Раді свій законопроєкт, який має повернути незалежність НАБУ й САП.Натомість Зеленський 24 липня погодив текст іншого законопроєкту, який зміцнить систему правопорядку й гарантуватиме незалежність антикорупційних органів. Цього ж дня згодом він вніс у Верховну Раду законопроєкт про посилення повноважень НАБУ й САП. У відомствах повідомили, що брали участь у розробці, законопроєкт відновлює всі процесуальні повноваження та гарантії.

Про це в ефірі Еспресо сказав журналіст Віталій Портников."В українців боротьба з корупцією та корупція - це фетиш. Вони саме на корупцію покладають всі свої розуміння, чому ситуація не так розвивається, як їм хотілося б. Це відбувається десятиріччя поспіль", - додав він.За його словами, коли ти якраз починаєш боротися з боротьбою з корупцією, ти отримуєш такий результат за всіх влад. "І це абсолютно необов'язково, що треба знати, що таке НАБУ і САП. Треба, щоб хтось сказав: "Ти знаєш, вони хочуть знищити антикорупцію, тих, хто бореться з корупцією". Підпорядкувати собі, щоб закрити всі справи своїх друзів. Не має значення, чи це відбувається насправді, чи ні. Має значення, що люди вважають, що хтось має боротися з чиновницькою корупцією. Тому що в країні горизонтальної корупції, якою є Україна, ненависть до вертикальної корупції є дуже сильною. Чим більш серйозною є горизонтальна корупція, яка фактично пронизує все суспільство, тим більше є ненависть до вертикальної корупції", - зазначив Портников.Журналіст вважає, це норма життя в такому суспільстві."Саме тому люди можуть виправдовувати участь у горизонтальній корупції, що вони ненавидять вертикальну. І це один момент, а ще ж є момент. Це момент теж того, що це фетишизували наші європейські партнери. Вони ж весь час хочуть знайти якийсь інструмент боротьби з корупцією в таких країнах, як Україна, як Румунія, які дозволили б їм приймати ці країни до Європейського Союзу, попри великий рівень корумпованості суспільства і держави. Як дійсно прийняти таку країну, як Румунія було до Європейського Союзу в той час. А Україну як прийняти?", - додав він.Портников зазначив, які розмови можуть бути про це."Кожний тобі скаже: "Слухайте, а ви взагалі що робите? Ви що здуріли приймати Україну? Це ж абсолютно корумпована країна. Куди ви її берете? Це ж просто буде ракова пухлина, вона роз'їсть Європу". І так вам скаже Дональд Трамп чи Віктор Орбан. Що вони мають відповісти: "А чого таке говорите? Та от там є незалежні антикорупційні структури, вже ми створили. Ми примусили їх створити. Ці структури не контролюються владою. Вони шукають корупціонерів в найвищих ланках влади. Можуть навіть до президента в Офіс зайти", - наголосив журналіст.За його словами, це фактично та сама модель управління, яку свого часу застосували в Боснії і Герцеговині, де оця антикорупційна структура може заарештувати навіть голову президії в Боснії і Герцеговині, якщо він скорумпований. "Воно у нас все працює. Чого не можна Україну приймати в Європейський Союз? Що ви вигадуєте? Все воно буде подолано так поступово. Вони погодилися на таку модель. І тут їм кажуть: "Та слухайте, ну що ви тут дурня клеїте?" Та вона вже повністю під контролем Генерального прокурора України, який своєю чергою під контролем президента. Що ви вигадуєте? Вони повністю все це контролюють. Вони їм лапшу навішали. Нема чим крити, немає, як то кажуть, у Трампа карт. А це ще ж була умова безвізу. Створення цих незалежних антикорупційних органів було умовою безвізу", - сказав Портников.Він вважає, що влада подумала, що партнери це приймуть."І чомусь вони там вирішили в Офісі президента чи десь ще, чи сам президент, тому що я вважаю, що в Офісі нічого не вирішують. Це неправда, вирішує сам президент, і знову-таки це персоналістська влада, що це всі все проковтнуть. От всі говорять, якби не люди, які вийшли, наші союзники б це проковтнули, не проковтнули. Вони не можуть це інституційно ковтнути. Тому що на цьому базується дуже багато джентльменських домовленостей з Україною", - наголосив журналіст.На його думку, вже якісь рішення, які були ухвалені, можуть вже бути, як би вам сказати, невідворотними."Ось в цих умовах, скажімо, неповернення до перемовного треку з Україною щодо вступу до Євросоюзу, воно може бути реальним. Чого нам боротися тут з вето з Угорщини, коли можна просто зараз роз'єднати Україну з Молдовою, дати можливість президентці Майї Санду показати результат перед парламентськими виборами, ніж тримати Молдову в передпокої, коли Зеленський таке робить. Навіщо? Ну все одно, ну колись повернемося до перемовин з Україною, в принципі, всі розуміють, що поки війна не закінчиться, ніякої європейської інтеграції реально не буде, війна не закінчиться", - підсумував Портников.Що передувало22 липня Президент Володимир Зеленський підписав законопроєкт, який обмежує повноваження НАБУ та САП, підпорядковуючи їх генпрокурору. Після цього тисячі українців у великих містах вийшли на мирні протести, вимагаючи вето на цей закон. Європейський Союз, зокрема речник Єврокомісії Гійом Мерсьє, висловив серйозне занепокоєння, наголосивши на важливості автономності цих структур для антикорупційних реформ та євроінтеграції.Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн особисто звернулася до Зеленського з вимогою пояснень, підкресливши неприпустимість компромісів щодо верховенства права. Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос назвала втрату незалежності НАБУ "серйозним кроком назад", що може підірвати шанси України на вступ до ЄС. Франція та Німеччина також закликали Київ переглянути закон.У відповідь на суспільний тиск, 24 липня нардепи зареєстрували законопроєкт для повернення незалежності НАБУ та САП. Цього ж дня Зеленський погодив текст іншого законопроєкту, який, за словами відомств, відновлює всі процесуальні повноваження та гарантії антикорупційних органів. Верховна Рада розгляне президентський законопроєкт 31 липня.25 липня люди четвертий день поспіль продовжували протестувати в столиці, вимагаючи від Верховної Ради вийти з канікул та ухвалити закон про незалежність НАБУ та САП.У суботу, 26 липня, У Києві в рамках акції проти закону щодо антикорупційних органів було організовано публічну дискусію про те, як працюють НАБУ і САП.