Тренд пошуку "лісабон"

У Лісабоні зійшов з рейок фунікулер Elevador da Glória. Загинули щонайменше 15 людей, ще 18 постраждали, серед них дитина. В Португалії оголошено національну жалобу.

Увечері 3 вересня у португальському місті Лісабон зійшов з рейок популярний туристичний фунікулер. Є загиблі та поранені.

Георгій Судаков вже прилетів у Лісабон, де незабаром підпише контракт із португальською Бенфікою. Ще до цього переходу футболіст побудував міцну сім'ю, тому гарантовано матиме солідну підтримку найрідніших під час нової сторінки у його кар'єрі. Повний текст новини

Георгій завершує трансфер з Шахтаря в Бенфіку

Георгій Судаков вирушить в Лісабон, де пройде медогляд і підпише контракт з «Бенфікою»

Про це повідомляє Українська асоціація футболу.До основного списку ввійшли 25 виконавців. Ще 6 футболістів Сергій Ребров вніс до резервного списку. У збірній України присутні 2 дебютанти - захисник "Динамо" Тарас Михавко та півзахисник "Шахтаря" Олег Очеретько.Склад збірної УкраїниВоротарі: Андрій Лунін ("Реал" Мадрид, Іспанія), Анатолій Трубін ("Бенфіка" Лісабон, Португалія), Дмитро Різник ("Шахтар" Донецьк).Захисники: Ілля Забарний (ПСЖ, Франція), Олександр Сваток ("Остін", США), Валерій Бондар, Микола Матвієнко, Юхим Конопля (усі — "Шахтар" Донецьк), Тарас Михавко, Олександр Тимчик (обидва — "Динамо" Київ), Віталій Миколенко ("Евертон" Ліверпуль, Англія).Півзахисники: Олександр Зінченко ("Арсенал" Лондон, Англія), Єгор Ярмолюк ("Брентфорд", Англія), Іван Калюжний ("Металіст 1925" Харків), Микола Шапаренко ("Динамо" Київ), Олег Очеретько, Георгій Судаков, Артем Бондаренко (усі — "Шахтар" Донецьк), Олексій Гуцуляк, Олександр Назаренко (обидва — "Полісся" Житомир), Віктор Циганков ("Жирона", Іспанія), Олександр Зубков ("Трабзонспор" Трабзон, Туреччина).Нападники: Роман Яремчук ("Олімпіакос" Пірей, Греція), Артем Довбик ("Рома" Рим, Італія), Владислав Ванат ("Динамо" Київ).Резерв: Георгій Бущан ("Аль-Шабаб", Саудівська Аравія), Богдан Михайліченко ("Полісся" Житомир), Євген Чеберко ("Коламбус Крю", США), Олександр Піхальонок, Володимир Бражко, Назар Волошин (усі — "Динамо" Київ).Кваліфікація ЧС-2026. Що відомоЗбір національної команди розпочнеться 1 вересня у Польщі. Команда Сергія Реброва прийматиме Францію у номінально домашній грі 5 вересня у Вроцлаві на Tarczynski Arena. 9 вересня у Баку українська збірна гратиме проти Азербайджану.Також суперником збірної України по групі D є  Ісландія. Напряму до фінальної частини ЧС-2026 від Європи вийдуть переможці груп, команди, які фінішують другими, зіграють у стикових матчах. Чемпіонат світу з футболу відбудеться влітку 2026 року в Канаді, Мексиці та США. 

Португалія та Іспанія у вогні: десятки пожеж знищують ліси, Лісабон просить допомоги ЄвропиНа Піренейському півострові вирують масштабні лісові пожежі. Португалія та Іспанія звернулися по допомогу до європейських партнерів, борючись із вогнем, що знищує гектари лісів та змушує людей залишати свої домівки.

Закохатися в Лісабон чи закрутити роман із Токіо: як знайти ідеальну нерухомість у 2025Авторська колонка від експертки у сфері фінансів Олени Сосєдки

Лісабон сигналізує про готовність підтримати Палестину.

Португалія приваблює не лише туристів через її океанічний клімат та архітектуру, але й людей на постійне місце проживання через помірну вартість життя. Не дарма ця країна у 2025 році залишається однією з найбільш привабливих щодо оренди у Західній Європі. Повний текст новини

Колись Лісабон був однією з найдоступніших столиць Європи. За якесь десятиліття він перетворився на найбільш недоступне місто за вартістю житла. Повний текст новини

Колись доступний Лісабон тепер на вершині європейського рейтингу недоступності житла. За останнє десятиліття ціни на нерухомість у місті зросли на понад 176%, а в центральних районах – більш ніж на 200%, що робить його недосяжним для багатьох.

Амар Дедич близький до переїзду в Лісабон

Головний тренер збірної України Сергій Ребров оголосив перелік гравців, які готуватимуться до матчів червневого турніру Canadian Shield у Торонто. Інформацію оприлюднила Українська асоціація футболу. До основної обойми увійшли 26 футболістів. Ще чотирьох включили до резерву. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ребров привітав "Шахтар" із перемогою над "Динамо" Склад збірної України Воротарі: Андрій Лунін ("Реал" Мадрид, Іспанія), Анатолій Трубін ("Бенфіка" Лісабон, Португалія), Дмитро Різник ("Шахтар" Донецьк). Захисники: Микола Матвієнко, Валерій Бондар (обидва - "Шахтар" Донецьк), Владислав Дубінчак, Олександр Тимчик (обидва - "Динамо" Київ), Богдан Михайліченко ("Полісся" Житомир), Олександр Мартинюк ("Олександрія"), Ілля Забарний ("Борнмут", Англія), Максим Таловєров ("Плімут", Англія), Євген Чеберко ("Коламбус Крю" Колумбус, США). Півзахисники: Микола Шапаренко, Микола Михайленко, Олександр Піхальонок, Владислав Кабаєв (усі - "Динамо" Київ), Георгій Судаков, Єгор Назарина, Артем Бондаренко (усі - "Шахтар" Донецьк), Олексій Гуцуляк, Олександр Назаренко (обидва - "Полісся" Житомир), Іван Калюжний ("Олександрія"), Віктор Циганков ("Жирона", Іспанія), Олександр Зінченко ("Арсенал" Лондон, Англія), Олександр Зубков ("Трабзонспор" Трабзон, Туреччина). Нападник: Роман Яремчук ("Олімпіакос" Пірей, Греція). Резервний список: Георгій Бущан ("Аль-Шабаб" Ер-Ріяд, Саудівська Аравія), Олександр Сваток ("Остін", США), Юхим Конопля, Дмитро Криськів (обидва - "Шахтар" Донецьк). Збірна України зіграє два поєдинки на стадіоні BMO Field. Цей об'єкт прийматиме матчі ЧС-2026. 7 червня команда зустрінеться з Канадою. 10 червня з Новою Зеландією. 14 травня Донецький "Шахтар" став володарем Кубка України сезону 2024/25, перемігши у фіналі київське "Динамо" в напруженій серії пенальті. Незважаючи на поразку у фіналі, біло-сині зберігають хороші шанси на золото УПЛ, випереджаючи найближчого переслідувача на п'ять очок за два тури до фінішу. "Шахтар" уже втратив математичні шанси на чемпіонство.

Ця подія паралізувала інфраструктуру, зупинила транспорт, порушила зв’язок – відключення електроенергії залишило мільйони людей без світла, викликало хаос у великих містах, таких як Мадрид, Барселона та Лісабон. Еспресо детальніше розповість, які причини цього інциденту, чи була це випадковість, кібератака чи щось інше, і чи може подібне повторитися.Чи траплялися подібні блекаути ранішеХоч повні блекаути трапляються рідко, але історія пам’ятає чимало, які мали значний вплив на суспільне життя у різних куточках планети. Основною причиною таких ситуацій майже завжди є технічні збої через несправності в мережі, або природні чинники. Наприклад, 14 серпня 2003 року в північно-східних штатах США та провінції Онтаріо, Канада, стався один із найбільших блекаутів в історії Північної Америки. Без електроенергії залишилися близько 50 мільйонів людей на 24 години. Зупинилися метро, аеропорти, ліфти, а в Нью-Йорку люди ночували на вулицях через спеку. Економічні збитки оцінили в 6 мільярдів доларів. А причина цьому досить проста – високі дерева забули підстригти, і коли стався перегрів електроліній в Огайо, вони торкнулися гілок, що й викликало збій і програмну помилку в системі управління енергомережею. У 2012 році в Індії стався ще більший блекаут, який залишив без світла половину населення країни, а це 620 млн людей! Серія відключень упродовж 30–31 липня стали найбільшим блекаутом за кількістю постраждалих в історії. Зупинилися поїзди, шахти, лікарні працювали на генераторах. А причина знову досить банальна – перевантаження мережі через високий попит на електроенергію в спеку, посилене слабкою координацією між регіональними енергосистемами. Нелегальне підключення до мережі, яке досить часте в Індії, також зіграло свою роль. Ще один показовий приклад стався 16 червня 2019 року, коли майже вся територія Аргентини, Уругваю та частини Парагваю залишилися без електроенергії через помилку оператора Transener під час технічного обслуговування. Це призвело до каскадного відключення, яке торкнулося близько 48 мільйонів людей.Не варто думати, що в Європі такого раніше не було. Адже, як приклад, 28 вересня 2003 року вся Італія, крім островів Сардинія та Сицилія, залишилася без електроенергії на 12 годин, що торкнулося 56 мільйонів людей. Зупинилися поїзди, ліфти, а в Римі виникли проблеми з водопостачанням. Проблема почалася з пошкодження лінії електропередачі у Швейцарії через падіння дерева, що й викликало каскадний збій у синхронізованій європейській мережі. Українці ж добре пам’ятають, що блекаути можуть бути також через ворожі кібератаки. Вперше таке сталося 23 грудня 2015 року, коли без світла залишилося 230 тис. людей на Прикарпатті, Буковині та Київщині. Це була перша підтверджена кібератака на енергетичну інфраструктуру країни, яких за ці 11 років було чимало, не кажучи вже про регулярні обстріли української енергетики з початку повномасштабної війни, які спричиняли часті відключення світла. Що сталося в Іспанії та Португалії Мадрид під час блекауту. Фото: ВікіпедіяТож, говорячи про інцидент 28 квітня, за даними оператора електромережі Іспанії Red Eléctrica, близько 12:30 за центральноєвропейським часом споживання електроенергії в Іспанії впало з 25 184 мегават до 12 425 мегават, що еквівалентно втраті 60% національного попиту. Це спричинило автоматичне відключення ядерних та вугільних електростанцій. Також високовольтні лінії, що з’єднують півострів із Францією, аварійно вимкнулися, відокремивши регіон від європейської енергосистеми.Наслідки були катастрофічними, адже моментально стався транспортний колапс. Метро в Мадриді, Барселоні, Лісабоні та Порту зупинилося, пасажири застрягли в тунелях. Залізничне сполучення, включно з 344 рейсами, було скасовано. Міжнародний аеропорт Мадрида залишився без електрики, а португальська авіакомпанія TAP Air просила пасажирів не прибувати до аеропортів.У містах водії стикнулися з тим, що світлофори перестали працювати, спричинивши затори. Банкомати та карткові платежі не функціонували, що призвело до черг і паніки. Мобільний зв’язок та інтернет частково або повністю зникли в багатьох регіонах. Люди почали зметати товари першої потреби з полиць. А лікарні в Мадриді та Каталонії призупинили планові операції, покладаючись на резервні генератори для критичних пацієнтів.Все це призвело до того, що до кінця дня Іспанія оголосила надзвичайний стан, залучивши 30 тис. поліцейських для підтримання порядку. У підсумку електропостачання почало відновлюватися ввечері 28 квітня, а до ранку 29 квітня 99% попиту в Іспанії було відновлено завдяки допомозі Франції та Марокко. Натомість електромережа Португалії була відновлена ще до кінця 28 квітня. Загалом, за оцінками економістів, економічні збитки для Іспанії оцінюються щонайменше в 1 мільярд євро, а за деякими оцінками – сягають понад 4 мільярди євро.Чому стався блекаут Засідання Ради національної безпеки Іспанії 29 квітня під головуванням короля Філіпа VI. Фото: вікіпедіяЦе питання залишається предметом спекуляції, оскільки розслідування триває, а Національний суд Іспанії оголосив засекреченим розслідування причин масштабного відключення електроенергії.Португальський оператор електромереж REN спочатку припустив, що причиною стали "аномальні коливання " на високовольтних лініях в Іспанії, викликані різкими температурними перепадами. Ці коливання, відомі як "індуковані атмосферні вібрації ", нібито спричинили послідовні збої в європейській мережі.Проте згодом іспанська метеорологічна служба та оператор Red Eléctrica спростували цю версію, заявивши, що погодні умови не могли спричинити такого масштабного збою.Натомість попередні результати розслідування вказують на те, що основною причиною могла бути нестабільність електромережі через високий рівень генерації з відновлюваних джерел енергії, таких як сонячні та вітрові електростанції (Іспанія отримує близько 60% енергії завдяки сонцю та вітру). Однак ці джерела енергії не забезпечують достатньої інерції, необхідної для стабільної роботи мережі, що може призводити до частотних коливань та відключень. Тому наразі все вказує на те, що це технічний збій. Хоча іспанський оператор електромережі Red Eléctrica заперечує, що головним фактором безпрецедентного блекауту стала саме залежність країни від сонячних електростанцій.Натомість в Red Eléctrica повідомили, що відключення було спричинене "дуже сильним коливанням в електричній мережі", яке від’єднало Іспанію від європейської системи. Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес зазначив, що за п’ять секунд зникло 15 гігаватів електроенергії (приблизно стільки споживає Україна), що є безпрецедентним явищем. Португалія відразу вказала на проблему в іспанській мережі, тоді як Іспанія відзначила, що під питанням розрив зв’язку з Францією. Вся ця невідповідність свідчить про складність синхронізації енергосистем Піренейського півострова, який функціонує як "енергетичний острів" з обмеженими з’єднаннями з Європою, звідки можна б було отримати додаткову енергію для втримання енергосистеми на плаву. Цікаво те, що, за даними Reuters, представники енергетичної галузі Іспанії неодноразово попереджали про нестабільність енергосистеми напередодні блекауту. Ще за тиждень до відключення електроенергії в Іспанії сталося кілька стрибків та відключень електроенергії. Та ці попередження були проігноровані.  Звісно, що версія кібератаки розглядалася з перших годин, особливо в контексті російсько-української війни. Іспанський Національний інститут кібербезпеки (INCIBE) та Об’єднане командування кіберпростору розпочали розслідування, але доказів кібератаки не знайшли, або принаймні поки не оприлюднили. Президент Європейської ради Антоніу Кошта та прем’єр-міністр Португалії Луїс Монтенегро також заявили, що немає ознак хакерського втручання. Хоча експерт із кібербезпеки Костянтин Корсун відзначив, що не варто виключати причетність російських хакерів, посилаючись на їхній досвід у подібних атаках.Висловлювалися навіть припущення про можливу диверсію на високовольтних лініях, але вони не отримали офіційного підтвердження.Чи може це повторитисяФото: СуспільнеПрем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес пообіцяв "докопатися до суті" і створив комісію для розслідування ролі приватних енергетичних компаній. Він наголосив, що "таке не повинно повторитися" і будуть вжиті заходи для запобігання подібним інцидентам. Влада Іспанії також застерегла від дезінформації, а очільник Андалусії Хуанма Морено, який спочатку припустив кібератаку, був змушений відмовитися від своїх слів після спростувань уряду.Тим часом Португалія звернулася до Агентства ЄС зі співробітництва енергетичних регуляторів із проханням провести незалежний аудит.До речі, Україна, яка має досвід боротьби з енергетичними кризами через війну, одразу ж запропонувала допомогу у відновленні енергомереж. Зокрема, міністр енергетики Герман Галущенко заявив про готовність поділитися експертними висновками. У будь-якому разі, цей блекаут виявив вразливість енергетичної інфраструктури Піренейського півострова. Існує декілька важливих факторів, які підвищують ризик повторення подібного інциденту. Насамперед мова про обмежену інтеграцію Піренейського півострова з континентальною Європою. Адже Іспанія та Португалія мають лише кілька транскордонних з’єднань із Францією, що робить їх енергосистему ізольованою. Планується розширення цих з’єднань, зокрема через Біскайську затоку до 2035 року, але це довгостроковий проєкт.Як відзначують фахівці, з якими поговорило видання The Economist, без значних інвестицій у модернізацію електромережі подібні інциденти справді можуть повторитися. Особливо це актуально на фоні переходу до відновлюваних джерел енергії, які, хоча й екологічно чисті, та все ж можуть знижувати стабільність мережі через відсутність інерції. За останні 10 років частка відновлюваних джерел в Іспанії зросла з 43% до майже 60%. А до 2030 року Іспанія поставила за мету збільшити її до 81%. Традиційні електростанції (вугільні, газові, атомні) мають великі обертові турбіни, які завдяки своїй масі створюють інерцію – здатність мережі підтримувати стабільну частоту енергії при раптових змінах. Це допомагає уникати коливань. Натомість сонячні та вітрові установки не мають обертових частин і підключаються через інвертори, тому не дають фізичної інерції. Через це мережа з великою часткою відновлюваних джерел енергії менш стабільна під час збоїв. Тобто відсутність інерції підвищує ризик каскадних відключень, як це сталося, для прикладу, у Великій Британії у 2019 році чи, вірогідно, у кінці квітня в Іспанії. Європейська комісія оцінює, що для модернізації енергетичної інфраструктури ЄС необхідно інвестувати близько €584 мільярдів. Ці кошти потрібні для оновлення застарілих систем, впровадження технологій зберігання енергії та забезпечення стабільності мережі. Без цих заходів ризик повторення блекаутів справді залишається високим, особливо в регіонах, подібних до Піренейського півострова, де ізольованість і залежність від відновлюваних джерел створюють додаткові виклики. Крім того, зростаюча загроза кібератак однозначно вимагає посилення кібербезпеки енергетичних систем. Та й кліматичні зміни, які призводять до екстремальних погодних умов, можуть створювати додаткове навантаження на мережі. Тому є чимало викликів, з якими доводиться справлятися операторам енергомереж, щоб у кожному домі світло було 24/7.Читайте також: Чи згорять старі прилади: з 1 липня в домівках українців буде 230 вольтів у розетці

Станом на вечір понеділка, 28 квітня, в Іспанії та Португалії відновлюють подачу електроенергії. Зокрема, відомо про відновлення двох підстанцій, що забезпечують світлом столицю Португалії Лісабон.

В Іспанії та Португалії стався масштабний блекаут. Без світла залишилися, зокрема, столиці обох країн — Мадрид та Лісабон. Також знеструмлення зачепило Францію й Андорру. Про це повідомляє Associated Press. Масштабний збій у системі електропостачання вивів з ладу мережі метро, телефонні лінії, світлофори та банкомати. Через це, зокрема в Португалії, люди вишикувалися в черги до... Запис Масштабний блекаут стався в Іспанії та Португалії, зачепило Францію спершу з'явиться на Громадське радіо.

Я просто відчуваю: ми з вами починаємо нашу розмову, а в Сполучених Штатах відбуваються паралельні процеси. І поки ми з вами будемо оцінювати одну ситуацію, буквально за п'ять хвилин з'явиться якщо не Марко Рубіо, так Ді Венс, а можливо, канцелярія Трампа опублікує ще чергову геополітичну «нєтлєнку». Аж страшно стає жити, хоча, знаєте, і без Трампа було непросто.Російсько-українських перемовин немовби й бути безпосередньо не може, але ми відчуваємо «трампівський вітер», Трампу потрібна перемога - перемога Трампа, можливо, навіть не перемога України. Він готовий нас підтримувати для того, щоб «пошатати» і китайців, і китайських союзників у Кремлі. І, звісно, Трамп узагалі збирається перебудовувати світову архітектуру безпеки і всерйоз «побрити» наших європейських друзів. Путін немовби готовий іти на контакт - і немовби ті контакти відбуваються.Ось із чого варто почати, щоб зрозуміти, що відбувається, шляхом аналізу: усе суперечливе та неоднозначне, що лунає з Вашингтона, викликане тим, що Москва не збирається домовлятися не на своїх умовах. Саме тому там борються дві тенденції. Одна полягає в тому, щоб продовжувати тиснути на Москву, змусити її піти на переговори та укласти мир через перемир’я, через прийняття умов, які передбачає американський план. Очікується, що цей план буде озвучений на Мюнхенській конференції в середині лютого.З іншого боку, є група, яка каже: навіщо нам тиснути на Москву, якщо це складно й, можливо, безперспективно? Вони пропонують тиснути на Київ, змусити його прийняти кабальні умови. Адже Трамп під час виборчої кампанії обіцяв завершити цей конфлікт. Та він його й завершив — погляньте, гармати мовчать, люди не гинуть. А от на яких умовах - то вже деталі, які потребують доопрацювання. І якщо поступок буде більше, ніж вимагають інтереси України, то нічого страшного.Хтось може сказати, що це абстрактна схема. Але як тоді розцінювати заклики провести вибори в Україні до 2025 року? Адже всім зрозуміло, що як би не ставитися до влади в Україні, бути противником чи прихильником чинної влади, - реально провести чесні вибори під час війни саме в Україні неможливо.Тому що близько 9 мільйонів людей перебувають за межами країни - для них потрібно організувати голосування. Частина території окупована, звідти люди втекли, не тільки в РФ. До речі, в РФ також будуть дільниці створюватися? Москва, ймовірно, на це розраховує. Дільниці потрібно створювати й усередині України.Яким би не був результат виборів, у Москві точно, а й у Вашингтоні, можливо, теж, розраховують на зміну влади в Україні, що прийдуть ті, з ким можна буде домовитися. Я таких не бачу й не розумію, як вони можуть прийти в країні, де понад мільйон людей у військовій формі, на передовій сотні тисяч. Чи можливо привести до влади політиків, готових підписати капітуляцію перед Москвою?Отже, заяви Келлога та деяких осіб із команди Трампа – для чого вони зроблені? А тут ключова історія в тому, хто згенерував. Політ Трампа над гніздом зозулі: Гренландія, Панамський канал, торгова війна з Канадою і так далі - і тут вибори в Україні. Якби він хотів знести Спаську вежу одним прицільним пострілом «томагавку» - це одна історія, а от вибори, значить, хтось згенерував, хтось запропонував і хтось наполіг.Я не вірю в те, що Трамп буде танцювати по цій партитурі, але це лягає в російський сценарій, Тому що в Путіна особиста ненависть, зокрема, і до Зеленського. Тобто до всього українського політикуму, але до Зеленського персонально.На кого Трампу простіше тиснути і від кого добиватися результату? Він досягає успіху від тих, хто є частиною західної спільноти. Він добивається поступок від Мексики, Канади, хоча це може бути виправдано питанням боротьби з наркотрафіком, фентанілом тощо. Але тиснути на своїх простіше, неважливо, чи це Колумбія, Гренландія, точніше Данія, чи вже Україна. На них тиснути простіше, добиватися результатів легше. А ти спробуй натиснути на Пекін або Москву. Це значно складніше, ніж змушувати європейських союзників виконувати певні умови. Наприклад, щодо збільшення оборонних витрат у Європі. Ніхто не заперечує, що це необхідно. Але методологія, яку застосовують,  працює щодо союзників, тих, хто є слабшим відносно Вашингтона і не хоче сваритися з Вашингтоном через можливі економічні та інші наслідки.Але вибори в Україні, безперечно, в інтересах Москви. Чому? Бо Зеленський їх не влаштовує. Та й загалом українська державність їх не влаштовує - в особі Зеленського, Залужного, Порошенка, Тимошенко, та будь-кого. Їх влаштовує лише Медведчук або хтось подібний.Так, тільки Медведчук, це очевидно. Але які в нього шанси не просто посісти президентський пост, а навіть вижити? Тому Вашингтон у цьому питанні певною мірою діє відповідно до вимог Москви.Москва ставить питання: з ким ми будемо домовлятися? З ким підписувати угоду? Де легітимна влада? Але чому взагалі Москва бере на себе право оцінювати легітимність української влади? А легітимність влади в самій Москві - там хоча б коли-небудь відбувалися реальні вибори президента? Ні, таких не було. У 1990-х ще можна дискутувати, але у 2000-х виборів не було взагалі – навіть не йдеться про сфальсифікований результат, просто виборів не було. В Україні ж влада змінювалася: лише Кучма був два терміни, всі інші президенти йшли після першого, а на їхнє місце приходили опоненти.Якщо Вашингтон виходить із того, що з кимось іншим буде легше домовлятися, ніж із Зеленським, - це ілюзія. Це спроба Москви внести хаос в український політикум через підтримку і Вашингтона також. Щоб люди займалися не війною, а виборами. Але для Путіна також непросто спілкуватися з Зеленським. Водночас Кремль може зірвати будь-які перемовини.Путін використовує різні інструменти, щоб домогтися перемир’я на своїх умовах, тобто капітуляції України та знищення її суверенітету. Він тестує різні напрями: вибори, рішення РНБО про заборону переговорів із ним, ультиматуми щодо територій. Його тези «на землі» означають, що Росія наступає й може все захопити, то вимагає їй віддати навіть ті території чотирьох областей, які ще не окуповані.Стамбульські так звані домовленості, про які він говорить, передбачали скорочення армії, русифікацію через нав’язування російської мови. Це не питання мови – це питання суверенітету України. Денацифікація, демілітаризація – це прагнення деукраїнізувати Україну. Це все пропонується у вигляді різних способів, щоб не було демілітаризованої зони, не було членства в НАТО України. Ідеться про збереження російської військової присутності в Україні через окупацію областей, навіть якщо вони юридично визнаються тимчасово окупованими, перебувають під контролем Москви й Україна поки не має достатньо сил для їхнього звільнення. В підсумку Москва прагне встановити в Україні владу, яка буде підконтрольна їй, за тим же сценарієм, що і в Грузії, де вже повністю маріонеткова, підконтрольна Москві, встановлена й підтримувана Москвою влада.Кінцева мета цього сценарію – повне захоплення української політичної системи, її влади, а згодом і всієї України. Вони рухаються до цього поступово, поетапно, і їх не лякає, що це забере час. Тобто сценарій рухається поетапно. Як вони почали у 2014 році зі спроби окупувати Крим, так і далі по накатаній.Проблема Трампа в тому, що він не бачить у цьому небезпеки. Він не хоче втрати суверенітету України. Він не хоче продовження війни, це очевидно. Але через різні причини, зокрема через власні зобов’язання, він опинився у складній ситуації. Він пообіцяв, що завершить війну за 24 години. Хоча б за 100 днів, але завершить.Він став заручником своїх обіцянок. Він має виконати їх за будь-яку ціну, тому що дав слово під час передвиборчої кампанії, а він людина, яка вважає себе людиною слова. Якщо пообіцяв припинити війну у Східній Європі й Україні – значить, зроблю це будь-якими методами. Це дуже спокусливо для нього - показати, що він здатний вирішити те, чого не змогли інші.Але якою буде ціна за швидкість і поступки? Якщо задекларують поступки, такі як відмова від демілітаризованої зони з європейськими, натівськими контингентами всередині, це буде серйозна поступка, навіть небезпечніша за територіальні втрати чи мораторій на вступ України до НАТО.Це означатиме, що війна може розпочатися знову, коли Москва цього забажає. Вибори пройшли «погано», знову обрали Зеленського - Москва просто відновлює бойові дії. У цьому немає сумнівів. Мусить бути реальна військова, політична та економічна перешкоди для нового вторгнення. Щоб його неможливо було розпочати, і щоб у разі атаки жертвами стали не лише українці, а й британці, французи, німці й інші. Але не американці, так? Америка потрошечку виходить з Європейського континенту. І це дуже серйозно, це серйозніше, ніж вихід американських військ із Сирії. Це навіть серйозніше, ніж дуже дивна конструкція Трампа стосовно так званої палестинської автономії. Це дуже небезпечно, і поки всі ще обговорюють лайтовіші сценарії про американські гроші, але зміна softpower американської - ось вона, на поверхні, тобто заморозка старих класичних програм. І це програми не тільки демократів. Це програми ще і старих республіканців часів молодшого Буша.  От в USAID взяли і приїхали ревізори.Безумовно, хоча варто підкреслити, що є певна різниця між тим, як Трамп діє на Близькому Сході (я схвалюю його політику, вона ефективна), і тим, як він діє в Європі, зокрема у війні в Україні.Наприклад, щодо палестинської автономії, сектору Гази під час останнього візиту прем'єр-міністра Нетаньягу Трамп заявив, що США беруть на себе відповідальність. Це означає аж навіть до введення військ у сектор Гази. Він про це сказав: ми беремо відповідальність. Не арабські країни, не Саудівська Аравія – вони всі по черзі відмовляються, не хочуть брати на себе цей тягар. Там він готовий брати відповідальність, а тут, у демілітаризованій зоні на території України – чомусь ні.Хтось може сказати: ну, ти порівняв - ядерну Росію, великомасштабну війну в Україні і сектор Гази, локальну операцію на Близькому Сході. Хоча зараз охоплений вогнем увесь Близький Схід, ці осередки загрози гасяться і в Сирії, і в Лівані, і в інших місцях. Подивимося, що буде з хуситами, що буде з Іраном. А тут масштаб інший, але проблема не в цьому, а в методах.Якщо в одному випадку Трамп ставить жорсткі умови, то чому він цього не робить у випадку з Україною? Наприклад, щодо Близького Сходу він заявив: "Не віддасте заручників – я вам влаштую пекло", звертаючись до ХАМАСу. Було укладено мирну угоду, хоч і далеко не ідеальну, але все ж таки укладено. Він попередив Іран, що якщо той не піде на умови Вашингтона, то війна можлива. У листопадовому інтерв’ю журналу Time йому прямо поставили запитання: чи можлива війна з Іраном? Він відповів: можлива.А що він говорить про Москву? "Я хочу допомогти своєму другу Путіну, я йому роблю послугу, у нього погана економіка, нехай укладе вигідну угоду". Він каже, що слово за Москвою, що Зеленський готовий. Саме це він заявив після 20-го числа.Чому ж він не ставить такі ж ультиматуми Москві? Чому не каже: припиняйте це безумство, інакше ми запускаємо «томагавки» та вмикаємо режим повного ембарго на ваші вуглеводні? Було б цікаво подивитися, як цей механізм спрацював би. Самі ж декларують принцип миру через силу. Але мир через силу – це не порятунок режиму Путіна через укладення вигідної йому угоди щодо України та збереження його влади. Це означає встановлення чітких умов: досить, ви вже вбили сотні тисяч людей, захопили території, занурили Європу в хаос з мігрантами, з ринками. Досить, або ми застосуємо механізми, які коштуватимуть вам удесятеро більше, навіть без безпосереднього втягування США у війну - як на Близькому Сході, у секторі Гази, де американські війська не беруть безпосередньої участі, але результат досягається швидко.Але чомусь цього не робиться. Хтось скаже: це страх. Можливо. А можливо, небажання сваритися з Путіним. Можливо, це просто інше ставлення до опонентів. До Китаю також - замість 25% мита, як для Канади чи Мексики, запровадили лише 10%, хоча й відклали ці заходи на 30 днів. Але тут тактика інша у взаєминах із сильними суперниками – Москвою та Китаєм, тут набагато обережніше діють Трамп і його адміністрація, ніж з Іраном чи іншими опонентами США. Саме через відсутність єдиної політичної лінії ці конфлікти лише розпалюються. Якби Вашингтон мав єдину методологію, то результати були б досягнуті значно швидше, а через поступки чи тиск на Київ результату досягти не вийде, це вже випробувано - ось у чому проблема. Тобто, наскільки я розумію, хімія між Трампом і Зеленським на порядок менша, ніж могла би бути, і ця історія може тягнутися з часів старої образи, яка була пов'язана з першим трампівським імпічментом. Тоді з'явилася нечесна, недобра пропозиція - щоб в Україні почали полювати в слідчий спосіб за сином президента Джозефа Байдена, Гантером Байденом. Тут, можливо, є ще якісь особистісні моменти між Трампом і Зеленським.Ні, вони точно є. Не можна робити велику політику заручником особистих відносин - ось у чому суть. До речі, Трампа дуже легко образити. Він навіть на Нетаньягу ображався, коли той у 2020 році привітав президента Байдена з перемогою на виборах. Трамп сприйняв це як особисту образу, як певне приниження. Але він це подолав – і ось перший державний візит до Вашингтона здійснив саме прем'єр-міністр Ізраїлю Нетаньягу.Це ж означає пріоритети американської зовнішньої політики. Тож теоретично Трамп може долати такі речі.  Сьогодні президентом є Зеленський. Якщо завтра буде хтось інший –  з ним теж доведеться вибудовувати відносини. Це стосується і Банкової, президента Зеленського та його адміністрації. Був Байден – тепер Трамп.Зрештою, державна політика має бути послідовною. Саме в цьому її сутність – вона не повинна залежати від особистих симпатій, компліментарності, якоїсь особливої теплоти у стосунках. Якщо все ґрунтуватиметься лише на особистих уподобаннях, далеко не заїдеш. Я не допомагатиму, бо мені не подобається Зеленський? Добре, але що як він знову виграє вибори в Україні - що з цим робити? Тому зараз це, безумовно, впливає, але цілком можливо, що цю проблему буде подолано.Зрештою, відносини між країнами-союзниками будують не лише на взаємодії Трампа та Зеленського, не лише на образах чи старих рахунках через справу "Бурісми", Гантера Байдена тощо. Вони формуються у співпраці адміністрацій, міністерств, відомств, військових структур. Наприклад, якщо в Умєрова та нового глави Пентагону складуться хороші відносини, що це змінить? Це може стати навіть важливішим фактором, ніж особисті відносини між президентами.Так, головні питання вирішуються на найвищому рівні, але це комплекс відносин. І якщо Трамп не має особливої симпатії до Зеленського, це не є нездоланною перешкодою. Чотири роки – це лише чотири роки. За цей час потрібно досягати результатів, а не чекати зміни влади в Україні чи намагатися стимулювати цей процес. Тим більше що з огляду на війну це не буде швидким процесом.Тому я вважаю, що цю проблему буде подолано. Це точно не стане головною перепоною. Тим більше що Україна перебуває в залежному становищі, і Зеленський не стане свідомо дратувати Трампа чи його адміністрацію. Навіщо це робити, якщо Україна потребує підтримки США?За багатьма ознаками можна судити, що цей бар’єр уже долається. Адже військову допомогу Україні відновлено – її ж не скасували повністю. Так, можливо, її обсяги недостатні, необхідні нові засоби. Але це точно не буде залежати лише від особистих відносин між Трампом і Зеленським. Скоріше за все, з цим якось упораються. Повертаючись до параметрів – тих, які висуватиме Кремль, тих, на які можуть погодитися у Вашингтоні, і тих, які відповідають нашим інтересам, - цей трикутник не складається. Відповідно, можуть тиснути на нас шляхом ненадання нам певної допомоги - фінансової чи військової. Наприклад, по-тихому її скоротити. Але, якщо вірити кільком аналітикам-блогерам, адміністрація Байдена теж трошки зекономила і далеко не все, що вона обіцяла, було виділено Україні. Це також така собі не надто порядна арифметика. Але тиснутимуть на нас.І якщо брати, наприклад, Кремль і опозицію, вони, в принципі, були готові вступати в перемовини з Вашингтоном. Але вони будуть намагатись продавлювати свою лінію, чи купувати свою лінію. Торгова позиція: ви нам можете поступитися в українському питанні, а ми віддамо вам ваші права на Панамський канал. Це я надто грубо формулюю. Але  це питання торгів, так? І ось питання: як нам правильно озвучити нашу позицію і продавлювати нашу позицію? Тому що ми не можемо собі дозволити сваритись із Вашингтоном, але якщо ми не будемо активними, тоді Кремль буде просто продавлювати чи купувати  конкретні переговірні ситуації. Тому що для Путіна війна з Україною - це екзистенційна історія. Це не про гроші, не про вплив. Путін живий завдяки агресії проти України. І це може тривати нескінченно.По-перше, чи має Москва торгову позицію? У цьому є великі сумніви. Москва ніколи не торгує чимось реальним. Навіть раніше вона не пропонувала жодних реальних поступок. Це завжди були фантомні пропозиції.Я поясню, про що це. Москва завжди пропонує щось нематеріальне, якесь «повітря». Наприклад, ви віддаєте їй Україну, а вона обіцяє не просуватися далі в Європу, не йти в Сувальський коридор, Гельсінкі, Жешув, країни Балтії тощо. Але нічого реального ніколи не пропонувалося.А що Москва може реально запропонувати? Не втручатися в Арктику? Але там її можливості обмежені – і фінансові, і військові, і технологічні. Дотримуватись угод, з яких вона давно вийшла? Навіть Вашингтон, якщо говорити про ДРСМД, його вже не дотримується. Чим Москва може торгувати зараз? Близьким Сходом? Але там вона все втратила. Іранський союзник - у кризі, і невідомо, чим це закінчиться. «Хезболла» більше не є самодостатньою силою, ХАМАС у підвішеному стані, невідомо, чи він взагалі залишиться. Проксі-угруповання, які Москва вважала союзниками, зокрема хусити, також у складному становищі.Чим Москва може торгувати? Що вона може запропонувати? Бази в Тартусі вже нема, «Хмейміма» може скоро не бути. Москва не має жодного реального ресурсу для торгу. Вона продає лише фантоми.Вона заявляє, що агресивно налаштована й має плани повернути всі пострадянські території під свій контроль – Молдову, Грузію, Україну, можливо, країни Балтії, а також інші країни НАТО, що межують із Росією. Вони наполягатимуть на виконанні меморандуму Путіна – того, що він запропонував у грудні 2021 року, коли вимагав демілітаризації країн, які вступили в НАТО після 1997 року. Тобто фактично скасування членства цих держав у Північноатлантичному альянсі.Москва торгує лише обіцянками не робити чогось. Вона ніколи не пропонує щось натомість, якщо це вимагатиме від неї реальних жертв. Наприклад, якщо їй запропонувати розірвати відносини з Китаєм, як хоче Трамп. Але це точно не відбудеться. Це наївне та недалекоглядне припущення. Москва та Пекін тісно пов’язані, і Москва не може погодитися на такий розрив із Китаєм, щоб його геополітично огороджувати від Вашингтона і його союзників. І Москві доводиться пропонувати лише фантомні речі.Щодо України, вона може пропонувати рідкісноземельні метали, розробку сланцевої нафти, інвестиційні проєкти, співпрацю в рамках плану Маршалла після війни. Але це другорядне. Головним активом є повне інтегрування України в західне співтовариство.Втрата України стане для Заходу стратегічною катастрофою. Це найбільша країна Східної Європи, яка до війни мала 40 мільйонів населення. Зараз, можливо, 25 мільйонів. Але все одно це не можна просто так віддати. Це єдиний геополітичний буфер, який відділяє Європу від Росії. Без нього Європа залишиться беззахисною перед східною загрозою.Якщо Україна буде поглинута, а Білорусь уже фактично окупована, тоді три найбільші східнослов’янські народи опиняться під контролем Москви. Це стане серйозною загрозою для країн Балтії, Польщі та інших держав.Тому для України не потрібно нічого вигадувати. Якщо Захід не зрозуміє, що існування України – це питання його власної безпеки, то жодні аргументи вже не допоможуть. Якщо не буде України, загроза прийде безпосередньо до них.У Європі це вже розуміють. У США – менше, бо вони за океаном, вони «острів». Але в Європі все частіше говорять, що війна з Росією можлива через рік чи два. Вони вже розуміють реальність конфлікту з Москвою, намагаються готуватися: змінюють законодавство, повертаються від контрактних армій до призову - у Німеччині цей процес уже триває, у Франції поки що добровільний.Європа збільшує витрати на оборону, військовий бюджет. Раніше був мінімум 2% ВВП, зараз говорять уже про 5%. Хоча це відбувається під тиском Вашингтона, не всі країни можуть собі це дозволити, але дискусія вже йде, уже розглядають ці нормативи для забезпечення обороноздатності Європи.Але поки не буде України як редуту проти Москви, всі ці зусилля марні. Якщо Європа хоче захиститися від загрози зі сходу, без України вона цього не може зробити. Та ключова проблема – це непередбачуваний Дональд Трамп. Якщо брати ті самі параметри, так сказали, що не буде в нас «Мінська-3». І «Стамбула-2» чи «Стамбула-3» також не буде. Може бути Женева, якийсь Лісабон чи Ер-Ріяд. Стосовно нашого членства в євроатлантичній спільноті американці сказали, що це далеко не факт, а може, і ні.Другий момент - ядерна зброя. Відразу після того як Зеленський згадав про неї, одразу почали: о ні, вірогідність мінімальна або навіть від'ємна. Відповідно, що нам залишається? Виведення російських окупантів з наших територій - так наразі ніхто нічого не спростовував.Я би сказав, що жоден із цих пунктів не знімається з порядку денного.Щодо ядерної зброї – це відкрите питання. Незважаючи на те що й Україна декларує свою відданість без'ядерному статусу та не має офіційних планів щодо його перегляду, ситуація може змінитися та розвиватися радикально. Україна, напевно, не закриває для себе цей шлях. Зеленський недаремно про це обмовився.У вересні 2024 року, наприкінці Генеральної Асамблеї ООН, під час зустрічі з Трампом він сам себе цитував: "А який у нас вихід? Або членство в НАТО, або ядерна зброя". І Трамп, за словами Зеленського, навіть погодився, що це логічно. Якщо Вашингтон не приймає Україну в НАТО, вводить мораторій на 20 років або щось подібне, то має бути щось взамін.Гарантії безпеки, які Україна укладала раніше, або ж розміщення військового контингенту, який не дозволить відновити війну в демілітаризованій зоні, – це фактично майже НАТО. Якщо 100 000 військових європейських контингентів НАТО опиняться на території України, це буде майже аналогічно членству в Альянсі, не повністю, але все ж таки дуже близько, адже це суттєві сили, які, прибувши в Україну, вже ніколи не підуть.І Москва це розуміє, тому буде всіма силами перешкоджати, аби ці контингенти не з'явилися. Інакше заради чого вона воювала? Це піррова перемога, це означає, що решта, 80% України ніколи не буде під контролем Москви. У військовому сенсі точно, а питання суверенітету випливає з військової безпеки України, що також очевидно.Україна може втратити ще більше територій, якщо їй взамін запропонують щось конкретне, а не абстрактне. Єдиною реальною пропозицією може бути тільки військова допомога, втручання або постійна військова присутність на її території, що гарантуватиме захист від відновлення війни та збереження суверенітету. Усе інше – фікція.Москва може в певний момент піти на маневр - погодитися на демілітаризовану зону, не заперечувати проти військових контингентів, але не НАТО. Вона може пропонувати присутність військ М'янми, Північної Кореї, Білорусі чи інших союзників, щоправда, невідомо, хто на це пристане. Гутерреш особисто приїде в касці миротворця на розмежувальну лінію фронту. Але очевидно, що це не розв’яже проблему, а лише зробить відновлення війни неминучим. І питання не буде розв’язане з появою лояльних до Москви чи союзних їй армій, казахстанської наприклад.Тому Москва буде опиратися до останнього, аби не допустити військової присутності НАТО в Україні під будь-яким мандатом. І питання зведеться до того, чи готові Вашингтон та європейські країни самостійно реалізувати гарантії безпеки, розмістити війська на території України, що є абсолютно законним - якщо український уряд і народ на це погоджуються, ніхто не може цьому завадити. Також можливо створення безпольотної зони над Україною, щоб ці війська НАТО не зазнавали авіаударів. Це логічно.Це безальтернативне рішення. Коли Вашингтон і НАТО зважаться на це? Ймовірно, коли стане очевидним, що Путін не збирається домовлятися й іти на жодні поступки. Він хоче всього. Його маневри, заяви про готовність до переговорів – лише слова, які нічим не підкріплені. А реальні дії – це продовження наступу, нарощування військового виробництва, залучення північнокорейських військових.Отже, слід чекати тупикової ситуації в мирному процесі, коли всім стане зрозуміло, що з Москвою домовитися неможливо. Ось такою є моя оцінка ситуації.  

Молдовський лоукостер Fly One анонсував відкриття ще одного рейсу з аеропорту Кишинів, який із лютого 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, став одним із найзатребуваніших серед українців, які подорожують за кордон. Найбільша авіакомпанія Молдови почне літати в італійське місто Турин із 17 квітня 2025 року, повідомляє newsmaker.md. Зазначається, що рейси виконуватимуться двічі на тиждень - щочетверга та щонеділі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відкриття авіапростору: заступник міністра висловився про перспективи Кишинів (RMO) 17:20 - Турин (TRN) 18:50 Турин (TRN) 19:50 - Кишинів (RMO) 23:20 Вартість квитків на даний момент становить від 19 (близько 830 грн). Відомо, що наразі Fly One виконує рейси з Кишинева за 60 міжнародними напрямками - як регулярними, так і чартерними: Лондон, Манчестер (усі - Велика Британія), Прага (Чехія), Дубай (ОАЕ), Болонья, Рим, Мілан (усі - Італія), Берлін, Мюнхен, Франкфурт (усі - Німеччина), Ларнака (Кіпр), Тель-Авів (Ізраїль), Дублін (Ірландія), Лісабон (Португалія), Париж (Франція), Стамбул (Туреччина) і багато інших. Авіакомпанія SkyUp оголосила про запуск регулярних рейсів із Кишинева, столиці Молдови. Польоти виконуватимуть за найпопулярнішими серед українців європейськими маршрутами. Повідомляється, що до списку маршрутів увійшли такі країни, як Іспанія, Португалія, Франція, Греція та Кіпр. Квитки на ці напрямки вже доступні, але перші рейси розпочнуться у квітні 2025 року.

За межами звичних туристичних маршрутів Європи, приховані справжні скарби, автентична культура та мальовничі місцини. Тому, не варто зациклюватись на відомих локаціях, інколи варто пройти трохи далі, щоб відчути справжню атмосферу країни та дійсно відпочити. У 2025 році варто відкрийте для себе нові горизонти, відвідавши затишні та чарівні місця.Острів Іскія (Італія)Італія – це дуже популярна туристична країна, в ній приховано стільки історичних та архітектурних пам'яток, що їх складно навіть перерахувати, а поціновувачів місцевої кулінарної традиції в світі мільйони. Найпопулярнішими маршрутами є Рим, Мілан, Венеція, Флоренція, але це лише початок списку. Маленький острів поблизу Неаполя заслужено вважається одним із найнедооціненіших туристичних куточків Європи. Розташований зовсім поруч із популярним Амальфітанським узбережжям, цей прихований скарб залишається поза увагою більшості мандрівників.До Іскії влітку з'їжджаються італійці для більш тихого та затишного відпочинку, адже ця місцина менш туристична. Тому тут можна насолодитися більш автентичною культурою, а затишні селища, запрошують на неспішні прогулянки вузькими вуличками та вечері зі свіжих морепродуктів.Острів славиться своїми термальними курортами. Гарячі джерела, збагачені мінералами, особливо популярні серед тих, хто шукає не лише відпочинок, а також прагне оздоровлення. Іскія – це гармонійне поєднання зелених пагорбів, вулканічних пейзажів та золотистих пляжів.Однак, тут знайдеться місце і тим, хто любить активний відпочинок. Так, наприклад, замок Арагонезе (Castello Aragonese d'Ischia), точно здивує своє величчю та красою. Ця середньовічна фортеця, розташована на невеликому острівці, з’єднаному мостом із головним островом.Острів Іскія та замок Арагонезе (Італія), Фото: bookingsforyou.com"Маленька Венеція" на узбережжі ІспаніїПорт Саплая – це затишний та мальовничий прибережний район усього за кілька кілометрів на північ від Валенсії, його часто називають "маленькою Венецією". Хоча він не такий популярний серед туристів, як сусідні курорти, його унікальна архітектура, чарівна атмосфера та середземноморська краса роблять це місце ідеальним для спокійного відпочинку. Головною особливістю цього району є його система каналів, які проходять між кольоровими будинками. Яхти та човни пришвартовані прямо біля входів у будинки, створюючи атмосферу, схожу на італійську Венецію.Район має два чудові пляжі з м’яким золотистим піском, що ідеально підходять для сімейного відпочинку або неспішного релаксу. У селищі дві головні площі стали осередками життя, наповненими магазинами, затишними барами та ресторанами, які демонструють багатство місцевої кухні. Особливої уваги заслуговує орчата – напій із ніжним горіховим смаком, що нагадує молоко, але має свій унікальний характер. Крім того, тут подають найсвіжіші морепродукти.Локація ідеально підходить для поєднання спокійного відпочинку з активними екскурсіями. За кілька хвилин їзди можна дістатися Валенсії. Однак, на відміну від великих туристичних центрів, тут все ж панує більш спокійна атмосфера. Порт Саплая (Іспанія), Фото: Plume D'AureМонпельє (Франція)Про відпочинок на півдні Франції мріють багато людей, однак відвідати Ніццу або Канни не кожному по кишені. Якщо ви все ж хочете відпочити на французькому Середземномор'ї, тоді Монпельє – це відмінний варіант. Це місто поєднує історію, культуру та сучасність, а його атмосфера вражає з першого погляду.Монпельє — справжній скарб для бюджетного мандрівника. Тут немає потреби витрачатися на дорогі тури, адже всі цікаві місця розташовані компактно й доступні для прогулянок. У спекотний день можна з легкістю знайти затишний куточок біля будь-якої визначної пам’ятки та насолодитися відпочинком.Вузькі середньовічні вулиці старої частини міста приховують чарівні площі, стародавні церкви та палаци. Головна площа Place de la Comédie вражає своєю елегантністю, а Тріумфальна арка Пейру XVIII століття є нагадуванням про велич міста. Місто наповнене культурними подіями. У Монпельє регулярно проводяться фестивалі джазу та сучасного мистецтва. Всього за 10 км від міста розташовані чудові пляжі, що ідеальні для відпочинку на узбережжі Середземного моря.Монпельє (Франція), Фото: lesnouvellesducoin.frПровінція Мінью (Португалія)У Португалію туристів часто приваблює атлантичне узбережжя та популярні міста – Лісабон, Фару, Порту та інші. Проте, однією з перлин цієї країни можна назвати парк Пенеда-Жереш у провінції Мінью, що на півночі. Цей регіон вражає різноманіттям природних красот та пам’яток, пропонуючи відвідувачам мальовничі гірські пейзажі, численні озера, річки, водоспади та безкраї зелені луки.На території національного парку, який є частиною Всесвітньої мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО, домінують масиви Пенеда та Жереш. Його багатство не обмежується краєвидами — тут мешкають унікальні тварини, як-от іберійські вовки та бурі ведмеді.Місцевість також вражає своєю культурною спадщиною, адже можна знайти замки епохи середньовіччя, наприклад, Каштру-Лаборейру (Castelo de Castro Laboreiro) або древні руїни монастиря 12 століття.Для любителів активного відпочинку тут прокладені стежки, які ведуть через історичні місця, зокрема римські дороги. Уздовж маршруту мандрівники можуть натрапити на залишки старовинних споруд, які розповідають свою багатовікову історію.Парк Пенеда-Жереш (Португалія), Фото: pilon.net.uaАлбанська Рів'єраАлбанська Рів'єра — це справжня перлина на південному заході країни. Албанію дуже часто недооцінюють у сфері відпочинку, однак тут можна знайти багато неймовірних пляжів, лазурного кольору воду Іонічного моря та неповторну природну красу, що приваблює туристів з усього світу. Регіон простягається вздовж узбережжя та славиться своїми мальовничими затоками, зеленими пагорбами та незайманими піщаними пляжами. Особливість Албанської Рів'єри – це класичний середземноморський колорит з нещодавно відродженим туризмом. Мандрівники можуть бути здивовані, коли потрапляють на пляжі недалеко від Тирани – столиці, де немає того курортного шарму. Проте варто пам'ятати, що саме південний регіон країни є справжньою знахідкою, яку можна сплутати з Мальдівами. Найзручніший спосіб подорожувати Албанією – це орендувати авто. Громадський транспорт має дещо хаотичний розклад, а міжміські потяги відсутні, тому для комфортного пересування краще обирати автомобіль. З Тирани до Саранди, відомого курортного міста на півдні, вам доведеться їхати близько 4 годин. А потім ще треба подолати 14 кілометрів до одного з найкрасивіших селищ Албанської Рів'єри — Ксаміла. Тут туристи знайдуть дещо схоже на мальдівські пляжі — білі піски, кришталево чисту воду та неповторні пейзажі.Албанська Рів'єра (місто Ксаміль), Фото: mandry.uaДжерела: Daily Express, 24 Канал