Тренд пошуку "стаття 5 нато"

Таку думку висловив журналіст, публіцист Віталій Портников в спецетері Еспресо щодо саміту президентів США і України за участі лідерів ЄС."Росіяни єдине, що сказали, що вони проти присутності НАТОвського контингенту в разі закінчення військових дій на території України. Росіяни ніяк не прокоментували ані гарантії безпеки для України, що у них може бути своє бачення цих гарантій. Ані інші домовленості, які можуть бути досягнуті на сьогоднішній зустрічі. Коли Трамп зателефонує Путіну і Путін скаже не Трампу, а нам з вами, вийде на телевізійний ефір і скаже, що: “Ми ось домовилиь із такими і такими речами. Ми готові на припинення вогню по лінії з'єднання військ чи на якесь інше припинення вогню. І ми домовилися про це із Трампом і Зеленським. Ми приймаємо ідею гарантії безпеки України західними країнами в разі, якщо Україна не буде членом НАТО, це внутрішня справа України, як вона забезпечить свої гарантії безпеки” тощо. Тоді все це може когось цікавити. Зараз це все просто театральна вистава", - сказав він.Віталій Портников зауважив, що можуть бути гарантії безпеки, які є значно небезпечнішими для Росії, ніж п’ята стаття НАТО. "Може це (гарантії, запропоновані Трампом, а не 5-та стаття НАТО, - ред.) навпаки більш небезпечно для Росії. От уявіть собі гарантії по п'ятій статті НАТО: Росія нападає на Україну, збираються учасники Альянсу, а у Угорщина блокує будь-які дії по п'ятій статті. Просто накладає вето, як вона зараз наклала вето на те, щоб Україна почала перемовини про вступ з Європейським Союзом. Ну і потім вони будуть два місяці думати, як вето Угорщини подолати, поки російські війська не захоплять ще п'ять українських областей. Так можна може бути?  - Дуже просто. А тепер уявімо собі, що є гарантія безпеки, в яких Сполучені Штати підкреслюють, що вони будуть безпосередньо воювати на боці України в разі російського нападу. І Франція з Великою Британією це підписують. І ніякої Угорщини немає, яка може це заблокувати. Це просто домовленості на рівні США, України, Франції і Великої Британії. Це ж небезпечніше за будь-які рішення НАТО. Ну, хтось говорив, що насправді це означає, що військ НАТО не буде на території України. Але я відкрию невеличку таємницю, коли Фінляндія вступала в НАТО, вона теж домовилися, що на території Фінляндії не буде НАТОвських військ, щоб не дразнити Росію. І нічого. Тобто це все дуже умовні речі. Я не бачу поки що жодних підстав вважати, що Росія погодиться з якимись гарантіями безпеки України, в яких не буде присутня сама Росія і Китайська народна республіка", - додав він.18 серпня президент України Володимир Зеленський прибув до Білого дому. Там у нього відбулася зустріч із президентом США Дональдом Трампом. 

Завершення війни через відмову від територій є неприйнятним. Це не той спадок, який ми маємо залишити прийдешнім поколінням. Інакше вони зіштовхнуться із ще більшими бідами, переконаний третій президент України Віктор Ющенко. Про війну, диктатора РФ Володимира Путіна та цілі Росії в Україні, Віктор Андрійович розповів під час зустрічі з журналістами у своєму будинку в селі Нові Безрадичі. Публікуємо розмову на Gazeta.ua. Хто або що породило Путіна? Хто породив цього міжнародного кримінального злочинця? Передусім західна політика та західні політики, такі, як Ангела Меркель. Були часи, коли Німеччина торжествувала: вона платила за газ 175 доларів, а Україна 480. У мене в 2009-му були розмови про це і з Саркозі, і з Берлусконі. Ми говорили про те, що ці країни потрапили в економічний полон до Росії і Європа втратила свою суб'єктність. Європа дорого заплатила за дешеві енергоресурси та свою лояльність до російського диктатора. Вона заплатила війною, яка точиться у європейському домі. Путінізм як лихо, яке він несе це породження західної політики. А ще путінізм це фашизм плюс ядерна зброя. Тому для Путіна мир це залишитися там, де він є, і хапнути трохи ще. А для нас мир це повернення усіх суверенних територій України. Чого іще хоче Росія? Росія у всі часи свого існування сповідувала базову ідею колонізації України. Реалізує вона цю ідею через війну. І зараз триває 24-та війна це з моменту, коли виникло слово "Росія", тобто з 1721-го. Це на 800 років пізніше, ніж виникла Русь. А Русь і Росія це держави, які ніколи не перетиналися, бо вони з різного космосу. Тож для Росії незалежна Україна це смертний вирок. У 2005-му Путін дав відповідь на питання, де завершуються кордони Росії: там, де закінчується російська мова. Додайте до мови ще й російського попа, ось вам і будуть основні інструменти колонізації. Нав'язуючи свою церкву і мову Росія цілеспрямовано послаблювала Україну. І прагнула бачити нас криміналізованою державою. Тому так і аплодували у Москві приходу до влади Віктора Януковича та зриву ним євроінтеграційного процесу у 2013 році. З державою, яка бажає нам тільки зла, Україні доведеться сусідити упродовж усього часу. Я тішуся тим, як змінилася політика консолідованої Європи Як тоді Росію перемогти? Я тішуся тим, як змінилася політика консолідованої Європи. Що відбувалося у 2022-му? Президент Макрон по кілька годин говорив з Путіним. Про що він з ним говорив? Той наступає, а європейські лідери з ним говорять. Канцлер Шольц тоді ж запевняв, що Німеччина ніколи не даватиме Україні зброю. Лише надішле 5 тисяч касок і 2 тисячі санітарних сумок про таку допомогу була перша промова Шольца. А як канцлер Німеччини завершував свою каденцію? Все, що було на складах Бундесверу, крім далекобійних ракет - передали Україні. 54 країни антипутінського альянсу виробляють понад 60% світового ВВП. Тоді як Росія виробляє якщо винести за дужки ВПК нуль корисного продукту. Якщо всі ці 54 країни говорять одним голосом і боряться з одним злом, то чи є вони вже зараз потенційними переможцями? Я вважаю, що так. Бо такого альянсу ще не було. У роки Другої світової антигітлерівська коаліція складалася з меншої кількості держав. Якщо економіка це кров війни, то у нашому союзі набагато більше крові та фінансів, ніж у Путіна. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін тягне час не для миру, а для нових атак - Сирський Чи є союзником нам зараз США? Америка не повинна йти у самотнє плавання, відриваючись від Європи. Два з гаком останні століття Європа була союзником і стратегічним партнером Америки. На жаль, виявилося, що той світ, який вони будували - не такий вже й сильний. І не така сильна та п'ята стаття уставу НАТО про допомогу в разі нападу. Нині жовті картки, як на футболі світ підіймає з багатьох причин. І від цього, звісно, тривожно. Але попри це, США нам друг. Підтримка України в американській спільноті з 51% піднялася до 63%. В жодному іншому конфлікті американська нація не підтримує так однозначно ту чи іншу сторону, як у нашій війні. Звісно, важливо, щоб американська влада до цих голосів дослухалася, а Америка залишалася нашим партнером. Ми маємо гарну історію відносин, починаючи з Другої світової війни. У нас немає потреби малювати портрети Трампа та улещувати його Але як бути з Трампом дуже непростою особистістю? Правда на нашому боці. А тому у нас немає потреби малювати портрети Трампа та улещувати його, щоб перетягти на свою сторону. Такого штибу прийоми залишимо Путіну це він майстер маніпуляцій та спеціаліст з розставляння пасток. На жаль, у його пастки потрапляє і Трамп ( тут Ющенко має на увазі перемовини, які відбулися на Алясці. Gazeta.ua). Їхні контакти почалися з телефонних розмов, продовжилися 15 серпня особистою зустріччю і, напевно, триватимуть іще. Я не оптиміст щодо нинішнього порядку денного, який формують злочинець Путін і президент Америки. Але якщо ми нація, а не збрід, то зможемо протистояти будь-яким впливам. Можливо, нам не варто було віддавати ядерну зброю? Ми все зробили, що передбачалося угодою (Будапештським меморандумом, який мав нам гарантувати безпеку за відмову від ядерного озброєння. Gazeta.ua). А що натомість отримали? Меморандум був про гарантії, який унеможливлював загрозу з боку країн, що його підписали Америки, Росії, Британії, а також Франції та Китаю, які приєдналися пізніше. Але єдина країна, яка виконала меморандум, це Україна. Зрозуміло, що приймати тоді ядерну зброю у тому вигляді, в якому вона існувала, було дуже складно. Ми тоді не забезпечували елементарні потреби бюджету. У нас не було партнерів ні в Європі, ні у світі. До певної міри можна сказати, що за тодішніх геополітичних розкладів у нас не було іншого вибору, окрім як віддати ядерну зброю. Але постає інше питання: а для чого ці активи було передавати Росії? Чому не Америці? Або чому не знайти якийсь корпоративний механізм, який управляв би цими активами і не дозволяв їх передачу Росії? Якщо не стратегічну дорогу і складну в обслуговуванні то бодай тактичну ядерну зброю Україна мала б для себе зберегти. Канцлерка Німеччини Меркель, і президент Франції Саркозі просто злякалися Путіна А чому Україна досі не в НАТО? У 2008-му (на саміті НАТО у Бухаресті. Gazeta.ua) у перерві я підійшов до пані Меркель і спитав, чому прийнята саме така резолюція? Вона говорить: "Якби ж у вас була більшою підтримка курсу НАТО". Але ж якщо у нас в 2004 році вступ до НАТО підтримували 7%, то у 2008 році вже 35%! Я вважаю, що вирости з 7% до 35% це велика динаміка для 45-мільйонного народу, значне національне прозріння. В Іспанії членство в НАТО підтримували тільки 17% населення, а її все-одно прийняли до Альянсу. А ми просили лише ПДЧ, тобто першу сходинку, яка могла тривати ще років із сорок. Втім, насправді причина полягала не у рівні підтримки українцями вступу до НАТО. Західні лідери і канцлерка Німеччини Меркель, і президент Франції Саркозі просто злякалися Путіна. Він прибув на саміт пізніше і поплескав їх по плечу: мовляв, ви все правильно зробили, бо Україна "это искуственное государство". Путін вже тоді погрожував атакувати Україну, якщо НАТО буде розширюватися на Схід. Що не завадило йому і без вступу в НАТО розпочати військову агресію проти України через 6 років після саміту у 2014-му. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Є п'ять варіантів, як може закінчитись війна: світoві ЗМІ їх oзвучили То як же нам досягти миру? Якщо ми маємо спільне розуміння з Європою та Америкою, що таке мир, то нам легко говорити - наші дії відповідають цьому плану чи не відповідають. Але якщо ця категорія девальвується, то починають говорити про припинення вогню. А що далі? Ми бачили вже багато перемовин про припинення вогню під час Мінського процесу, і це ні до чого не привело, Путін вторгся в Україну. В мене виникає паралель з Мюнхенською угодою. Щоб умиротворити злочинця Гітлера, зібралися два лідери Чемберлен і Деладьє, запросили Муссоліні, приїхали в Мюнхен, а президента Чехословаччини посадили в іншій кімнаті. І в ім'я миру фіналізували переговори тим, що віддали Гітлеру частину територію суверенної Чехословаччини. "Я вам привіз мир", сказав Чемберлен англійцям, сходячи з трапу літака. Минуло дев'ять місяців, і почалася найбільша в історії людства війна. Тож слово мир має дуже широке значення. Коли країна підписує капітуляцію, настає мир. І коли країна перемагає, теж настає мир. Ми якого саме миру хочемо? Розмінювати на "мир" від Путіна територію України і неприпустимо, і безрезультатно Чи варто заради миру йти на територіальні поступки? У нинішньої війни немає дипломатичного вирішення. Дипломатія має працювати там, де мобілізується світ і формуються активи, завдяки яким ми можемо йти до нашої спільної перемоги. Симетрично ми цю війну не виграємо. Треба думати про асиметрію. У Середньовіччі, щоб вразити одного лучника, потрібен був інший лучник. А нині один боєць може протистояти групі бійців, але за умови, що він озброєний найсучаснішими засобами ураження. Той "кооператив", який був створений у Рамштайні, повинен дбати про забезпечення України не те, що найсучаснішими зразками зброї, а тими, що іще навіть не поставлені на виробничий потік". А розмінювати на "мир" від Путіна територію України і неприпустимо, і безрезультатно. Це означатиме, що ми неправильно та нечесно вчинили щодо своїх дітей та онуків. Передали їм ті проблеми та задачі, які мало вирішувати наше покоління, причому передали у значно складнішому форматі. Це не рішення, це лише погіршення ситуації. Із чим ми підходимо до 34-ї річниці Незалежності? За 34 роки найбільше наше досягнення полягає в тому, що ми з квазінації стали нацією. У нас нема аж таких гострих дискусій щодо мови, культури, щодо пам'яті та наших героїв, які велися колись… Як Степан Андрійович Бандера колись казав: "Прийде час, і на вітання "Слава нації!" мільйони будуть відповідати "Героям слава!". Цей час настав.

Президент України Володимир Зеленський заявив, що країна потребує реальних, дієвих гарантій безпеки, які функціонуватимуть аналогічно до п'ятої статті Статуту НАТО про колективну оборону. Про це глава держави сказав під час спільної пресконференції з президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Путін зобов'язаний припинити вбивства" - Зеленський зробив жорстку заяву "Ми хочемо, щоб безпека працювала на практиці - так, як стаття 5 НАТО. І розглядаємо вступ до Європейського Союзу як одну з таких гарантій", - заявив Зеленський. Президент також зазначив, що чув подібну позицію від президента США Дональда Трампа - мовляв, і він, і російський диктатор Володимир Путін поділяють бачення, що Україна має бути в зоні європейської безпеки. Зеленський наголосив на важливості спільного просування України та Молдови до ЄС. На його думку, поділ цього шляху лише підірве єдність позиції Європи щодо гарантій безпеки для України. "Якщо Україну й Молдову розглядатимуть окремо, це стане сигналом про розділеність Європи у питанні безпеки. А отже - про її слабкість", - підкреслив президент. Володимир Зеленський також заявив, що російському диктатору Володимиру Путіну доведеться припинити атаки на мирних жителів України і зупинити бойові дії, якщо він дійсно прагне до мирної угоди. Зеленський зазначив, що у Путіна є багато вимог, але невідомо, яких саме. Якщо їх дійсно так багато, то на обговорення піде чимало часу.

Україні потрібно, аби гарантії безпеки працювали як 5 стаття НАТО, додавши, що Київ розглядає вступ до ЄС як частину безпекових гарантій.

Володимир Зеленський наголосив на важливості вступу України до Європейського союзу. Також він пояснив, що може гарантувати безпеку нашій країні. Повний текст новини

Президент Володимир Зеленський заявив, що безпекова гарантія для України після закінчення війни має працювати як стаття 5 НАТО, яка відповідає за колективну безпеку та захист у разі нападу на одну з країн.

Що ж, я хотів би розпочати нашу розмову. Чи Ви взагалі розумієте, що відбувається в Сполучених Штатах, в Китаї. Ми увійшли у велику турбулентність, маємо багато різних сигналів, багато різних імпульсів, як від американського президента, так і від китайського і так далі, але відчуття часу, яке Ви маєте?Мені здається, що з історичного погляду момент дуже важливий. З однієї сторони ми спостерігаємо кризу (колапс) певної картини Сполучених Штатів Північної Америки, яка була раніше і формувала нас всіх, власне від кінця Другої світової війни, тобто протягом багатьох років, десь 80 років. Це щось нове. Важко однозначно сказати, про що йдеться, але це стосується не лише президента Трампа, котрий, як всі погоджуються, капризний, непередбачуваний, невідомо, що він зробить, що він скаже зранку, а що після обіду чи ввечері. Це ширша справа. Ми маємо справу з брунатною хвилею (націоналістичний рух), яку я порівняв би з хвилею нацизму і більшовизму одночасно, тому що в основі проєкту змін в Америці процес відкидання нормальної ліберальної парламентської демократії. Це політика популізму, націоналізму, авторитаризму та обмеження всіх демократичних свобод. Це атака на заклади вищої освіти, на незалежні засоби масової інформації, на вимір справедливості. Це спроба змінити американську систему, зробити щось інше, ніби той самий алфавіт, але суть інша. Я думаю, що американська демократія захистить себе, але на неї чекають важкі часи попереду. Бо це не лише основа популістських лідерів, але це також переконання, що люди хочуть голосувати за те, що Трамп творить з емігрантами, біженцями, з усім, що є іншим проєктом для Сполучених Штатів, що сягає американської конституції, натомість якби я шукав першоджерело для того, що реалізовує Трамп, то я шукав би серед радикально "правих" (виступають за традиційні погляди) американських партій, а не серед "правих" партій Рейгана, таких консервативних. Це не консерватори, хоч вони себе так називають, це національні революціонери, більш небезпечні. І такий самий проєкт ми можемо спостерігати в Європі, тенденції істерики популізму, ксенофобії, націоналізму. Ми бачимо це в кожній європейській країні. Одного разу це призводить до брекзиту, іншого разу до коаліції, на чолі якої стоїть партія, яка походить від Муссоліні в Італії, у Франції Марі Ле Пен, в Угорщині це Орбан. А з іншої сторони маємо Китай, який шукає для себе нове місце у світі та спокійно сидить на березі і чекає, аж поки демократичні проекти спливуть кров’ю і трупи попливуть по річці. Це китайська стратегія, як мені здається. Але я не є песимістом, тому що цей авторитарний проєкт також має свої ліміти, кордони. І звичайно, фундаментальну роль тут відіграє агресія путінської Росії на Україну. Я великий фанат того, що Путін має програти цю війну. І тому це належить людям, які підтримують політику нашого польського уряду, цю частину політики Європейського Союзу, тобто підтримують Україну і капризи Дональда Трампа. Але звичайно все перед нами, зараз такий важкий момент, як було в 30 тих роках 20 століття, коли здавалося, що Гітлер просувається вперед без гальма, всі його бояться, не можуть з ним домовитися, Рузвельт боїться втручатися, і здавалося, що немає надії, але майбутнє показало, що надія є, що надія була, і зараз теж не можна піддаватися песимізму, треба спокійно робите своє. Я переконаний, що Україна виграє цю війну.Дай Боже! Але до перемоги ще багато роботи, і, на жаль, коли ми говоримо про 30-ті роки, ми звичайно усвідомлюємо, що після 30-х років прийшла Друга світова війна. Зараз у мене відчуття, що світ балансує. Кількість трупів, яку створив Путін, просто разюча, і виглядає так, що Росія не буде сподіватися на своїх вбитих солдатів, принаймні вона це демонструє. І коли ми говоримо про готовність Європейського Союзу та окремих держав, зрозуміло, що вони мають міцно триматися. І найважливіше відчуття: як довго це триватиме. Росіяни готуються до великих перемовин в Китаї на початку вересня, в серпні Урсула фон дер Ляйєн і представники європейської комісії також матимуть розмови з китайцями. Як надовго вистачить Європейського Союзу, я питаю, не тому, що я європеєць, але тому, що Європейський Союз нам допомагає, підтримує фінансово, і звичайно, коли говоримо про військову логістику.Як довго це триватиме я не можу відповісти, я – історик, а ми історики чудово пам’ятаємо минуле, тож я можу сказати як це було з Наполеоном, Гітлером, але, що буде я не знаю. Одне я точно знаю, чого я маю триматися. Я маю твердо вважати, що Україна сьогодні захищає всю Європу і цілий світ від цієї страшної путінської агресії, імперіалізму, підлості.Я не бачу жодних аргументів, щоб будь-яким чином вірити, що з Путіним можна порозумітися. Китай. Китай має свою стратегію, вона дещо інша, ніж навіть російська стратегія, просто інша. Я не спеціаліст, але знаю, що Китай гострить зуб на Тайвань і тут можливе порозуміння. Якщо порозуміється з Америкою, Китай буде змушений прийняти Тайвань, не у воєнному сенсі, а тільки в політичному, економічному і дипломатичному. Чи це можливо, не знаю. Натомість ми знаємо, що політика Путіна вбиває російську демократію, дослівно, так, як вбили Навального, і я знаю, що Трамп знищує американську демократію. Америка підтримує Нетаньягу, котрий своєю чергою небезпечний для майбутнього ізраїльської демократії. Це все не виглядає добре, але одне я точно знаю: ми маємо робити своє, і триматися свого, триматися тих засад, які були з нами останні роки. Я не бачу іншого шляху. Ми не можемо відсторонитися від цього, повторимо велику помилку Чемберлена. Цього не можна робити. Таке вже відбувалося. Маємо чогось в історії повчитися. Якщо Путін виграє цю війну, то буде знищена Україна, це відкриє йому двері до всієї Європи. Це дуже небезпечно.А може Путін займеться Європою ще раніше. Невідомо як це буде, але в усякому разі Путін демонструє свою готовність до ведення війни і проти Європи. І власне питання: наскільки Європа зараз об’єднана і як складаються відносини зі Штатами. Мова йде тільки про те, що якби Путін напав на якусь балтійську країну – Естонію, Литву, Латвію, або зробив би якусь військову провокацію проти Польщі. У Вас є відчуття, що одразу була б різка реакція зі сторони європейських союзників? Бо через Трампа ми маємо якісь сумніви щодо 5 статті Північноатлантичного (договору).П'ята стаття – є ключова. Якщо ми піддаємо сумнівам цю статтю, то цілий договір тоді не має сенсу. Це означає, що ми піднімаємо руки та кажемо Путіну: бери, що хочеш, ми беззахисні. На жаль, я проти політики танків, але тим не менш, не можна мати сумнівів щодо того, про що йдеться в цьому конфлікті. Історики будуть про це писати різне. Але жоден історик не напише, що Україна напала на Росію, цього ніхто не напише. Це очевидний факт, цього треба триматися. Якщо ми не притримуємося цього, то притримуємося всіх основ, які з цього виникають. Ми маємо бути на стороні України, на стороні свободи, прав людини, нормальної економіки, яка дозволяє людям краще жити. Це не буде легко, але іншого шляху у нас просто немає. Я переконаний. Якщо ти питаєш про Європейський Союз, то я здивований з таких причин: я не сподівався ані того, що Сполучені Штати, під керівництвом Трампа, великою мірою відвернуться від Європейського Союзу, ані того, що Європейський Союз зможе переглянути свою, основану на довірі політику проти путінської Росії, змінити цю політику, сьогодні в європейській політиці немає ілюзій, є тільки питання "чи цьому сприяє рішучість, чи засади si vis pacem, para bellum (хочеш миру – готуйся до війни)". І, на мою думку, це відкрите питання, великою мірою це залежить від того, якою буде Європа, вже знаємо, що в Великобританії, яка є хорошим союзником України, це не виглядає добре, в опитуваннях партія Фараджа – британський відповідник Трампа, виглядає сильно і небезпечно. І в цілому в Великобританії ніколи не було гарної погоди (реакції) на популістські фарси … Якщо щось погане одного разу сталося, то може статися ще раз, це, на жаль, можливо. Я хочу бути оптимістом, тому що моя біографія не дозволяє бути песимістом. Я маю вірити, що те, про що говорить демократичний табір, виграє. Але це буде складна дорога.Так, любов, віра і надія, нехай об’єднує, не розділяє.Немає іншого виходу.Погоджуюсь. Але ми вже бачимо демонів, так?Демони скрізь.Мова йде не тільки про Польщу. Не тільки про Німеччину. Вони є. І голос цих демонів, історичних або з минулого, дуже міцний. Але найважливіше це знайти якийсь рецепт і не дозволити їм вийти або дістатися влади.Рецепт наразі знайшла Україна. Україна показала Путіну жест Козакевича (непристойний жест, який означає "відчепись"). Як вимагали від України капітуляції, то Україна відповіла мовою моряків: "Пішов ти ...." Це була сильна і мудра відповідь. У такому сенсі ми всі повинні сьогодні сказати про себе, що ми українці. Ці бомби, які падають на українські міста і вбивають українців, вони падають на нас. Поки ми цього не усвідомимо, ми не зрозуміємо, яка ставка в цій грі.Аби кожен Міхнік так відчув, аби кожен Туск так зробив. Але є інші політичні течії, і бачимо дебілів на вулицях і вони говорять іншим голосом, і розуміємо, що це реальність. І звичайно і в Україні не легко, не просто, Україна це не тільки геройська країна. Ми маємо часом бути скептичними в оцінюванні, тверезими. Складні держави, складна ситуація, складна народна реакція. І хотів би запитати, що Ви думаєте стосовно нинішніх польсько-українських стосунків?Я дотримуюсь проукраїнської політики, і вважаю, що всі ті, хто псує цю політику, це формації, які організовують марші, які говорять, що Польща це володіння німецько-російське, яким керують євреї , говорять зупинити допомогу Україні, бо ми з неї нічого не маємо. Це дурощі, це шкідлива діяльність, ця діяльність глибоко антипольська. Сьогодні поляки підтримують Україну як тільки можна. Але кожен народ має своїх "Жириновських", і наші "Жириновські" власне так себе поводять. Польща має довгу історію своєї антидемократичної, ксенофобної опції, є у нас така традиція. У Польщі в міжвоєнні роки був сильний табір, який пропагував позицію антиукраїнську, антисемітську. Це все було. Зараз тривають суперечки, якою має бути Польща, польськість. І ми одного разу виграємо, іншого разу програємо. Не завжди ми виграємо. Якщо ми програємо, то я надаю перевагу бути з демократією, яка програла, ніж з парафашизмом, що тріумфує.Важкі часи. Також ми розмовляємо про історичні проблеми. Почалася справа з ексгумацією на Волині, і це важлива справа. Найважливіше, щоб все було зроблено як належить. Ми розуміємо, що ще буде дискусія між істориками. Звертаюся до Вас як до історика. Як Ви вважаєте, як можна полегшити дебати, бо власне часто чуємо польських або українських «Жириновських», замість того, щоб бачити активну прагматичну роботу. Для того, щоб роз’яснити ці складні болючі аспекти історії.Я завжди буду ділитися пам’яттю, тому що інакше цей час запам’ятали українці, які були в західній Україні, а інакше ті, які були в радянській Україні. У одних був голод, у інших не було. Натомість хочу сказати ясно. З української перспективи українське суспільство за часів ІІ Польської Республіки було дискриміноване, і допоки Польща цього не признає, то постійно буде повторюватися в акціях терористичних, оскільки, як мені сказав мій український знайомий, те, що робили українські, так звані терористи, не відрізнялося від того як польські бойовики за незалежність на початку 20 століття, як Пілсудський, робили те саме, нападали на російських губернаторів і так далі, коротко кажучи, на майбутнє звичайно хочу роз’яснити якнайбільше, ті могили не повинні нас засліплювати стосовно того, де ми знаходимося зараз, і що ми сьогодні хочемо робити, говорити і думати. Для мене немає жодних сумнівів, що польсько-українське зближення – це шанс і для Польщі, і для України. Але звичайно, в цій справі у мене немає жодних сумнівів, що є такі, які проти цього і в Польщі, і в Україні. Побачимо, хто переможе. Я вірю, що переможе здоровий глузд, і найкращі традиції польської і української культур. Я в це вірю. Мушу в це вірити, бо якби я в це не вірив, то помер би від жалю. Я хочу насолоджуватися життям. А насолоджуватися життям можна тоді, коли віриш, що можеш змінити світ на краще. А в польсько-українських відносинах, завдяки багатьом старанням багатьох людей і в Польщі, і в Україні багато змінилося на краще, не прийшло ще, але дуже багато. Те, що ми з тобою можемо так сьогодні розмовляти по-дружньому, як люди які один одного розуміють, і хочуть розуміти одне одного. Часто як дискутую на цю тему в Польщі то кажу, що треба одягнути українське взуття, українські окуляри, подивитися на нашу історію з української перспективи. Не для того, щоб сказати, що всі мають рацію, а для того, щоб розуміти, що їх пам'ять відрізняється від нашої і буде відрізнятися. Але важливо, щоб в ім’я цієї пам’яті, ми ці могили не розкопували для нової війни, а для миру.Чи можливим є польсько-український військовий союз? Звичайно.Я не знаю, що станеться за пів року, але ми побачимо, що Росія залишається і має очевидні наміри. Якщо мова йде про Росію, то я також не хочу бути песимістом. Сьогодні Росія проживає свою смуту, драматичний період, але це Путін розв’язав цю війну, а не російський народ. Російський народ сьогодні живе в страху, під терором, за стрічку в українських кольорах можна на 5 років потрапити за ґрати. Я цих людей не засуджую, не звинувачую. Я вірю, що прийде такий час, коли ми побачимо іншу Росію, кращу Росію, Росія, яку ми зараз бачимо засуджує путінське військо. Звичайно це займе час, це не станеться з дня на день. Якщо мова йде про польсько-український союз, то я не військовий, я не знаюся на війську, не буду вдавати, що я компетентний. Точно знаю одне, з політичної точки зору Україна є справжнім союзником Польщі.Польща буде робити все, аби Україна хотіла бути союзником. В Україні є багато недовіри до Польщі, я зустрічав це, коли був в українських містах, і у Львові, і в Івано-Франківську, і в Луцьку. Я стараюся розуміти цю недовіру, але вона не повинна мене засліплювати. Я повинен вважати, що шанс – це підтримка України, це шанс для України, і для Польщі, і для нашого майбутнього. Я бачу Україну в Європейському Союзі, і я вірю, що польсько-українські кордони будуть як польсько-німецькі, відкриті. Але ще є польсько-німецький кордон, бачимо, що там відбувається. Це така іронія, але звичайно Ви бачите це так, а президент Кароль Навроцький може бачити це інакше. І власне хотів би розпитати, чого нам очікувати від обраного президента і його прихильників? Я від нього не очікую нічого хорошого. Я вважаю, що це погано, що він переміг, дуже погано. Це не була тріумфальна перемога, це була мінімальна перемога, нічия з невеликою перевагою. Але маємо, що маємо. Треба буде з ним жити. У нас були різні президенти. Був такий президент, котрий довго керував, а коли надійшло випробування, то виїхав до Швейцарії як її громадянин, то був президент ІІ-ї Польської Республіки Мосцицький. Я погано дивлюся на те, що говорить табір президента Навроцького, і думаю, що це поганий знак для Польщі, але … Наш поет Адам Міцкевич говорив так: "що робить фермер, якщо йому град знищить урожай, то сіє заново". Тож маємо наново сіяти інше повідомлення, ніж те, яке нам пропонує Навроцький і його прихильники. Це не буде легко, але хто сказав, що все в житті буде легко. Ми маємо вірити, що ми справимося. Так, як ми справилися рік тому з брунатною хвилею перемог в Польщі. Румунам вдалося, Молдові вдалося, то і нам вдасться. Треба в це вірити.Власне це цікаво, що в Румунії вдалося зупинити пуч, такий не прихований, але технологічний, пуч таких популістських середовищ. Власне хотів би ще запитати, чи Ви бачите можливість, щоб наприклад польський солдат, німецький солдат захистили Литву чи Естонію від російських танків, це означає, що може і польський солдат буде готовий разом з українським солдатом захищати Європу.Якщо буде працювати 5 стаття, то звичайно так. Не бачу жодної проблеми, щоб польський солдат був в Афганістані, в Іраку, чому ні.Просто хтось бачив в цьому проблему, говорячи, що сусідні держави не обов’язково хочуть.Побачимо як буде. Це залежить від багатьох речей. Якщо Ви питаєте про принципи, то відповім - так, а якщо питаєте конкретно, то скажу – не знаю. Не знаю конкретних речей. Одне є певним, якщо Україна увійде до НАТО, до Європейського Союзу, то буде великий крок вперед для України, для Європейського Союзу, для Польщі, але теж величезний мінус для Росії. Чому Путін так ненавидить Україну? Бо він боїться, бо Україна демонструє, що можна по сусідству збудувати демократичну країну, цього Путін боїться найбільше, оскільки перш ніж Путін напав на Україну, він зробив напасть суспільству Росії.Зліквідував практично всі суспільно-громадянські інституції і так далі. Важливо розуміти, що він хоче не лише розширити територію, він хоче знищити демократичну владу. І в цій справі фундаментальним захисником демократії є Україна. Але виявилося, що демократія, зокрема в Сполучених Штатах, незахищена. І може не тільки там. Ми в цілому бачимо трансформацію того, що колись називалося демократією. Демократичні інституції не захищають свої структури, і розуміємо, що може за пів року – рік, ті "Право і Середовище", які Ви назвали фашистськими, будуть входити до влади, і звичайно тут ситуація дуже схожа на Європу 20-30-х. Але ще є Штати, і Штати не готові. І як Ви влучно сказали, виявляється можна знищувати університети, можна плювати на закон, можна арештовувати, і так буде, коли немає інституції, і немає опору, то влада звичайно потакає. Я вже говорив, що не знаю, що буде, знаю одне: те, що вони нам готують – це погано. А від поганого треба захищатися. В певному часі настає такий момент отверезіння, не можна довше мовчати, не можна вважати, що вдасться перечекати, треба противитися. І я вірю, що американська демократія віднайде в собі сили і виразить супротив. Побачимо.Я не хотів цього говорити, але 6 місяців Трампа, це не 6 місяців успіху, це 6 місяців авантюр і знищення. Я думаю, що на світі є сили, завжди були, ті всі, які організували Ку-клукс-клан і так далі, котрі небезпечні для демократії, але є і великі сили, які будуть захищати демократію. І я на стороні цих сил, і вірю, що вони переможуть, тому що ми так створенні, у нас є ген страху, але і ген свободи. Нагадуємо про цю свободу. І Україна показала це краще, ніж інші. Зрештою Україна цим відрізняється від Чехословаччини в 38 році, що Україна не здалася і почала захищатися. Чехословаччину зрадили в Мюнхені і не могла боротися, тож сьогодні Європейський Союз не до кінця, суперечливо, але є на стороні України. І це велика позитивна зміна в європейській політиці. Мушу сказати, що я боявся, що так не буде, але виявилося, що суспільний тиск був таким сильним, суспільна проукраїнська симпатія була така велика, що Дуда однозначно став на сторону України, і це великий перелом в нашій історії. Принаймні мені так здається.

Декілька днів тому колишня німецька канцлер Ангела Меркель виступила у дворі Шверінського замку на панельній дискусії на теми агресивної війни Росії проти України, війни в Газі та нової цілі НАТО щодо збільшення військових витрат. Про це передало Північнонімецьке радіо (Norddeutscher Rundfunk, NDR).Ангела Меркель (ХДС) навмисно дистанціювалася від міністра оборони Бориса Пісторіуса (СДПН) однією заявою. Вона сказала, маючи на увазі російську агресивну війну проти України: "Ми повинні стати здатними до миру завдяки військовій силі". Пісторіус раніше заявляв, що Німеччина повинна стати "здатною до війни".У своїй розмові з радіо NDR Меркель наголосила на важливості дипломатії в агресивній війні Росії проти України. Нападкам найкраще запобігти, розвиваючи стримувальний ефект та одночасно намагаючись підтримувати дипломатичні контакти, сказала колишній канцлер: "Саме так ми пережили холодну війну, і саме так ми повинні пережити майбутню". Добре, що люди знову розмовляють з Росією. "Без розмов ця війна точно не закінчиться", – підкреслила Меркель.Як бачимо, Ангела Меркель не змінює свою риторику. Її абсолютно не хвилює те, які розмови ведуться з Москвою. Для неї головне, щоб вони велися. Як і не хвилює й те, що жодними розмовами війну  Російської Федерації ніколи не зупинити. Про "миротворчі" перемовини Меркель з Путіним ми добре пам’ятаємо, як і про те, до чого вони у підсумку призвели для України.І щоразу, після страшних обстрілів російськими імперцями Києва та України, згадується про колишнього канцлера Німеччини Ангелу Меркель. Яка так само відповідальна за війну Путіна в Україні, як і її подільник – російський диктатор. Адже саме вона, на Бухарестському саміті у 2008 році, заблокувала, разом з президентом Франції Ніколя Саркозі, вступ України до НАТО.Читайте також: США і ЄС міняють стратегію щодо нашої війни. Що це означає?Тепер ця пані на "заслуженій" політичній пенсії, і, час від часу, розповідає медіа, що це її рішення було правильним. Але для нас, українців, ця особа відіграла дуже зловісну роль. Підігравши Путіну, вона відкрила йому дорогу для нападу на Українську державу. І очевидно, що ворога, який прийшов тебе убивати, умиротворити жодними словами – неможливо. Його можна тільки знищити.На її совісті сьогодні сотні тисяч смертей українських громадян. І дуже важливо, щоб ця "Фрау Миротворка" понесла всю повноту відповідальності за свої зловісні рішення щодо України. Адже вона перекрила нашій державі можливості потрапити в зону безпеки, яку надає членство в Північноатлантичному альянсі. Цим надіславши Москві чіткий сигнал, що Україна тепер залишається сам на сам з Російською Федерацією.Ця персона з минулого не дала шансу українцям на мирне життя, натомість підіграла своєму другу з Кремля, цинічно діючи в його геополітичних інтересах. З того часу, як її вперше обрали на посаду канцлера у 2005 році, Ангела Меркель стала для Путіна дуже цінним політичним активом. Адже вона зробила все для того, щоб критично зменшити збройні сили Німеччини, а закривши всі атомні електростанції, перевела Федеративну Республіку Німеччину на майже повну залежність від Росії у постачанні газу та нафти. Готуючи цим неможливість для німців зіскочити з газонафтової голки Російської Федерації.Також варто пригадати, що фрау Меркель просувала та захищала необхідність прокладання і функціонування німецько-російських трубопроводів "Північного потоку-1" і "Північного потоку-2". Які давно потрібно було б демонтувати, оскільки Кремль й досі не відмовився від планів реанімації  цієї енергетичної загрози для об’єднаної Європи.А зробивши Північноатлантичний альянс вразливим до примх противника, яким і після закінчення холодної війни була й залишалася Росія, Меркель цим самим показала Путіну, що до його вимог будуть прислухатися. І Москва може вирішувати, кого можна приймати до Альянсу, а хто не має права на колективний захист. Хоча саме для оборони Європи від СРСР НАТО й було створене.Проте ця фрау вважала, що членство в НАТО "зашкодило" б Україні. Тепер же ми наочно переконалися, якими трагічними кривавими наслідками вилилися рішення цієї людини для українського народу. Хоча ця проросійська політикиня такого високого рангу не могла не знати того,  що якби Україна була членом НАТО, захищеним статтею 5 Північноатлантичного договору, і членом Європейського Союзу, захищеним пунктом про взаємну оборону (стаття 42.7) Договору про Європейський Союз, то 24 лютого 2022 року Путін ніколи б не наважився вдертися на українські землі.Читайте також: Безсилля сильнихМайже 30 довгих років Україну тримали на порозі НАТО і Євросоюзу, провокуючи цим Путіна на напад. Адже, в такому разі, логіка Москви була наступною: якщо Європа не залучає Україну до європейських структур, значить вона, як і ми,  не вважає її повноцінною державою. А значить, що не існує жодних перешкод для вторгнення. Чим ще пояснити, що всім європейським державам можна було до НАТО і ЄС, а для України постійно вигадували байки про її неготовність до вступу?Диктатори не розуміють мову дипломатії – лише мову сили. І тепер вже для більшості європейських лідерів стає очевидним, що всі спроби умиротворення російського деспота, були марними та абсолютно провальними. А якщо Україні не допомогти, і дозволити Путіну захопити її території, то наступними вже точно будуть вони. Бо якщо впаде Україна – впаде Європа.Зрозуміло, що небагато хто з політиків готові визнавати свої помилки та неправоту. Але часто після виходу на пенсію, на порозі вічності, вони стають трохи чеснішими. Та це зовсім не стосується Меркель, котра за свого правління та після нього, впритул не бажала помічати корупцію та злочини проти людяності тоталітарного путінського режиму клептократів. Її помилки та хибні уявлення про реальність посилили наміри Путіна застосувати силу,  та проклали шлях до всіх його воєнних злочинів проти України.Дії Меркель щодо Путіна свідчать або про політичну неповноцінність, або про неприкрите її залучення до обслуговування політичних забаганок Москви. Алогічно, що людина, яка завдяки своїй посаді, мала від німецьких спецслужб всю необхідну їй інформацією, та колись проживала в НДР під радянським контролем, не розуміла того, яку небезпеку становить Путін.Політичні підходи Ангели Меркель дуже нагадують позицію прем’єр-міністра Великої Британії 1937-1940 років Невілла Чемберлена. Він також ніколи не брав на себе відповідальності за свої дії, але завжди умиротворення диктаторів призводить до війни. Якщо колишній канцлер не розуміла неминучого результату своєї "миротворчої" діяльності та загравання з російським диктатором, то вона весь час не відповідала посаді, на якій так довго перебувала.Читайте також: У прагненні миру ми абсолютно самотніМеркель є ганьбою для Німеччини. Працюючи на посту канцлера, вона відверто обслуговувала інтереси Путіна та Російської Федерації. За що "Фрау Миротворка" мусить понести заслужене покарання. В самій Німеччині це питання вже неодноразово порушувалося, але воно й досі так і не знайшло свого логічного продовження.Попередник Меркель, Шредер, отримував майже 1 мільйон доларів на рік від контрольованих Росією енергетичних компаній. Виглядає, що це зло глибоко вкорінене серед політичного класу в Німеччині. Тому навряд чи в Берліні зацікавлені у тому, щоб "політичне меркельство" в їхній країні надалі отримало своє продовження.Адже непокаране зло є запрошенням для інших європейських політиків працювати на інтереси Росії, наперед чудово знаючи, що їм за це нічого не буде. Звісно, можна розглядати різні варіанти. Та зараз вимальовується рішення, котре могло б спростити ситуацію, яка виникла з фрау Меркель. За зраду інтересів німецького народу, антинімецьку діяльність та бажання допомогти російським ворогам, позбавити  Ангелу Меркель, як і іншого колишнього канцлера Герхарда Шредера, громадянства Німеччини. З подальшою можливу депортацію цих осіб до Російської Федерації.Бо якщо ви так любите Росію та працюєте на її інтереси, то переїздіть туди і приєднуйтеся до компанії Башара Асада, Віктора Януковича  та інших політичних васалів диктатора Путіна, що прогоріли. Зло неодмінно мусить бути покаране.Адже перемога Росії війні  в Україні означала б розпад НАТО та ЄС, оскільки залякування та втручання у вибори покладуть край демократії в Європі.А коли Україна зможе виграти цю війну, путінізм та рашизм зазнають закономірного краху. Адже російсько-українська війна – це випробування не лише для України та Європи. Це випробування для всього колективного Заходу та демократичної цивілізації.ДжерелоПро автора. Віктор Каспрук, журналістРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

США залишаються відданими Альянсу, а Стаття 5 спрацює у разі нападу Росії на країну-члена НАТО. Всі держави зацікавлені в сильному та згуртованому Північноатлантичному альянсі. Повний текст новини

Зараз США, так само як і усі країни блоку, зацікавлені, щоб Північноатлантичний альянс залишався сильним, вважає керівник естонської дипломатії.

Ситуація надзвичайно складна: світовий порядок дав величезні тріщини. Розуміємо, ці тріщини почалися з окупації Криму, згодом було повномасштабне вторгнення РФ. То на Близькому Сході, то в Європі відбувається поглиблення певних тріщин. З'явилися нові потужні гравці, які хотіли б змінити світову безпекову конструкцію. Відбувався саміт у Гаазі, ми б хотіли бачити консолідацію дуже багатьох різних еліт для того, щоб спільно давати відповідь на виклик, який кинув світовій спільноті Іран, і той виклик, який кинув Путін. Як ви бачите зараз теперішню велику трансформацію і наслідки її?Атака Ізраїлю на Іран і рішення Сполучених Штатів приєднатися до цієї операції - нового виміру.З української точки зору, ключове питання полягає в тому, наскільки цей розвиток подій змістить акценти порядку денного саміту. Очевидно, що лідери НАТО приділятимуть значну увагу ситуації на Близькому Сході.Утім остаточні наслідки цього спалаху насильства визначатимуть події, що ще попереду. Якщо застосування сили з боку США та Ізраїлю виявиться ефективним, це може стати вагомим сигналом щодо потужності американського військового потенціалу – сигналом, який Росія та Путін не зможуть ігнорувати.Якщо після саміту конфлікт на Близькому Сході переросте у ширшу та затяжну війну, яка втягне Сполучені Штати та охопить увесь регіон, це неминуче відверне ресурси й увагу від України, особливо з боку США. Це також може створити враження слабкості та виснаженості Сполучених Штатів і посилити розкол у трансатлантичному Альянсі.Такий розвиток подій безперечно зашкодить інтересам України і зменшить здатність Заходу, передусім США, зберігати фокус і підтримку в питанні допомоги Україні.У цьому й полягає головний ризик. Саме тому конфлікт на Близькому Сході вже сьогодні кидає тінь на події в Гаазі.Як ірано-ізраїльська війна може відбитися на ситуації з російською агресією проти України та й загалом на російсько-українській війні? Адже частина уваги світової спільноти зараз переключена на Близький Схід. Іран має союзників - це Російська Федерація і, можливо, Китай. Розуміємо, що Близький Схід завжди буде вагітний війнами. Як це зараз може вплинути на російську агресію і на допомогу для України?Як я щойно зазначив, остаточний вплив цієї кризи на Близькому Сході, зокрема військових ударів Ізраїлю та Сполучених Штатів по Ірану, на хід російсько-української війни ще належить оцінити.Якщо ці удари виявляться ефективними у припиненні конфлікту та стримуванні ядерної програми Ірану, це стане яскравою демонстрацією сили, ефективності та рішучості Сполучених Штатів. Такий сигнал обов’язково буде почутий у Москві.Водночас, якщо конфлікт затягнеться та набуде масштабів широкої регіональної війни, це може втягнути США у складну й тривалу ситуацію. Ресурси, які могли б бути спрямовані на підтримку України, зокрема оборонна допомога, політична увага та фокус керівництва, будуть частково розпорошені. І саме це найімовірніше підштовхне Росію до ще більшої агресивності.Ситуація і надалі розвивається, і її остаточний вплив на Україну залишається невизначеним. На цей момент, з огляду на військову ефективність ударів, особливо бомбардувань США по ядерних об'єктах Ірану, це виглядає як потужна демонстрація американського військового потенціалу.Утім ситуація на місцях на Близькому Сході ще далека від завершення. Її можливі наслідки для російсько-української війни досі залишаються неясними. Я не знаю, що собою являє в теперішній фазі президент Дональд Трамп та якою є його теперішня політика щодо України. З'являється дуже багато різних повідомлень. Дуже часто ті повідомлення взаємосуперечливі, але розуміємо, що у Трампа лежать певні сценарії на столі, які він розглядає. Свого часу президент Трамп озвучував готовність США вийти з переговорного процесу. Перед тим він поміняв статус Сполучених Штатів з друга і партнера України до посередника. Це надзвичайно серйозна зміна статусу. Якщо говорити про теперішню фазу, які сценарії є вірогідними?Щоб зрозуміти підхід президента Трампа до вторгнення Росії в Україну, необхідно поглянути ширше й поставити запитання: що він вважає життєво важливими інтересами Сполучених Штатів у Європі?Складається враження, що він не бачить на європейському континенті справжніх інтересів національної безпеки США. Натомість він розглядає Європу насамперед як ринок для американських товарів і послуг, а також як центр економічної конкуренції, зокрема з боку Європейського Союзу.У його розумінні європейські країни тривалий час користувалися американськими гарантіями безпеки, не беручи на себе достатньої відповідальності за власну оборону. Він не сприймає Європу як спільноту, віддану ідеї колективної безпеки. Коли він дивиться через Атлантику, його, схоже, більше цікавить перспектива нормалізації відносин з Росією, ніж посилення того, що багато хто вважає фундаментальними трансатлантичними інтересами. Я не поділяю такої точки зору, але, на мою думку, саме вона лежить в основі його мислення.Дивлячись на Україну, він не вбачає там життєво важливих інтересів Сполучених Штатів. Він переконаний, що європейці не докладають достатніх зусиль для підтримки України, і навряд чи сам піде далі, ніж готові піти союзники в Європі.Під час передвиборчої кампанії він пообіцяв завершити війну. Я чув, як після обрання президентом він заявляв, що візьме на себе відповідальність за хід російсько-української війни протягом 100 днів – або як за власне досягнення, або як за провал під час свого перебування на посаді.Загалом існує три можливих шляхи, якими він міг би піти у цій війні. Найбільше мене турбував той варіант, який він, здається, почав реалізовувати відразу після інавгурації: використання сили США для нав'язування Україні несправедливого й нестабільного миру. За такий крок довелося б заплатити високу ціну не лише Україні, а й усьому трансатлантичному співтовариству – як у Європі, так і в Північній Америці.Другий шлях – повна відмова від переговорів.Третій варіант, можливо найнеочікуваніший, – рішуча підтримка України, протилежна до підходу Байдена, а саме активне використання американського впливу та відновлення лідерства у трансатлантичній спільноті.Наразі він, схоже, обрав другий шлях. Трамп не вірить у можливість швидкого досягнення миру. Сотий день його президентства вже минув, і війна перетворилася на політичний тягар. Складається враження, що зараз він намагається знайти шлях до виходу з переговорного процесу.На мою думку, це особливо помітно у тому, як адміністрація поступово зменшує акценти саміту НАТО на питанні війни. Це тривожний сигнал, який свідчить, що він активно шукає спосіб дистанціюватися від цієї теми.Американський дипломат Майкл Карпентер в нашому етері сказав, що не бачить причин, щоб Дональд Трамп і його адміністрація змінювали ставлення до російсько-української війни. І водночас пару днів тому я спілкувався з Девідом Ігнатіусом, заступником головного редактора The Washington Post, який сказав, що нам в Україні варто розглядати критичні сценарії, якщо адміністрація Трампа буде реалізовувати погані для нас варіанти. Просив би вас прокоментувати, які можливі погані сценарії?Спершу окреслю найгірший сценарій, а потім перейду до більш позитивного, який, на мою думку, є цілком реалістичним.У найгіршому випадку Трамп може ухвалити рішення вийти з переговорного процесу і припинити надання Україні безпекової допомоги — зброї, ракет та іншого озброєння, необхідного для самозахисту. Це стало б серйозним ударом по обороноздатності України, хоча й не критичним. Україна все ще здатна тримати оборону, однак зробити це буде набагато складніше й дорожче.Путін, без сумніву, сприйме це як сигнал і отримає певне моральне підживлення. Проте це аж ніяк не означатиме швидкого завершення війни на російських умовах, принаймні не у найближчій перспективі. У такому сценарії на європейців ляже ще більша відповідальність за підтримку України та посилення тиску на Росію. Вони мають для цього всі ресурси — питання лише в наявності політичної волі.А тепер щодо обнадійливого сценарію. Гадаю, якщо європейські країни значно посилять свої зусилля на підтримку України, нарощуючи безпекову допомогу, використовуючи свій економічний потенціал для запровадження жорсткіших санкцій і завдаючи серйозного удару по російській військовій економіці, це може суттєво змінити хід війни.Паралельна підтримка російської опозиції, як проти самого режиму, так і проти війни, здатна ще більше підірвати спроможність Кремля продовжувати агресію. Такий комплексний підхід може дати Україні реальну перевагу і послабити російську військову машину.Якби Трамп побачив, що Європа діє рішуче й активно сприяє перемозі України, я переконаний, що він не захотів би залишитися осторонь. Він не побажає виглядати слабким, а тим більше співучасником підтримки Росії. Мені здається, саме так він сприймає ситуацію. Тож якщо Європа зробить більше, дуже ймовірно, що і він діятиме активніше.Одна з великих трагедій цієї війни полягає в тому, що трансатлантична спільнота має колосальну перевагу над Росією, але досі не використовує її в повному обсязі. У сценарії, який я описую, Трамп міг би очолити Альянс із сукупним ВВП у 55 трильйонів доларів проти лише 2 трильйонів у Росії. Це колосальна економічна міць, яка наразі залишається незадіяною.Країни Альянсу витрачають на оборону приблизно 1,5 трильйона доларів щороку, тоді як Росія – лише близько 200 мільярдів і при цьому не здатна формувати справді високопродуктивні війська. У Заходу є всі можливості, бракує лише політичної волі.З огляду на нинішнє бачення Трампа щодо Європи та трансатлантичного партнерства, ініціатива сьогодні має перейти до Європи. Саме вона має активізуватися і задіяти свій економічний, військовий та дипломатичний потенціал, щоб допомогти Україні переломити ситуацію. Якщо Європа справді візьме на себе цю роль, дуже ймовірно, що Трамп долучиться до цих зусиль. Якщо ж ні, то він навряд чи зробить більше, ніж робить зараз.Єдине, що я хотів би додати, – коли безліч американських чи європейських політиків та аналітиків говорять про Путіна і про Кремль, то не враховують такого елемента, як ірраціональність. Питання російсько-української війни для Путіна є пріоритетним і формулюється як екзистенційна війна. Ми в Україні регулярно зазнаємо звірячих бандитських обстрілів, російські ракети вбивають простих пересічних українців. І треба казати "Стоп!". Певний час тому була реалізована надзвичайно цікава спеціальна операція, яка вивела з ладу частину російської стратегічної авіації за допомогою наших дронів. І в Кремлі відчули цей біль. Якщо говорити про траєкторію цієї екзистенційної війни, ви взагалі бачите якісь перспективи, що щось могло б зупинити Путіна в теперішній ситуації, адже він завжди погрожує термоядерною війною?Я вважаю, що існує кілька ключових елементів, які можуть сформувати ефективну стратегію завершення війни на умовах України або принаймні наближених до них.Перш за все, йдеться про значне посилення безпекової допомоги з боку Заходу. По-друге, рішуче застосування економічних санкцій проти російської економіки. Досі більшість заходів мали поступовий характер. Такий інкрементальний підхід дозволив Росії адаптуватися й підготуватися до наступних кроків. По суті, це тільки підвищило її стійкість до майбутнього тиску. Нині потрібне повномасштабне й рішуче використання економічної сили. Мета – зупинити російську військову машину. Це в наших силах. Ми здатні запровадити справді жорсткі санкції проти тих, хто досі підтримує російські військові зусилля через торгівлю.Третій ключовий напрям – активізація підтримки тих, хто всередині Росії виступає проти війни та режиму. Це інформаційна боротьба, і ми повинні використовувати силу правди, щоб посилити опір війні в самому російському суспільстві.Отже, йдеться про комплексну стратегію: військова допомога, потужні економічні санкції, м’яка сила.Четвертий компонент – чітка перспектива членства України в НАТО. Це складне питання, враховуючи нинішню позицію окремих союзників, але якщо Сполучені Штати візьмуть ініціативу і відкрито заявлять про підтримку якнайшвидшого вступу України, це кардинально змінить міжнародне сприйняття як і з боку друзів, так і з боку ворогів.Це був би чіткий сигнал, що Україна більше не є сірою зоною для геополітичних маніпуляцій Путіна. Це підтвердило б її належність до трансатлантичної спільноти, її захищеність і недоторканність перед загрозами імперської агресії.Путін, схоже, визнає лише силу – зокрема, дію статті 5 НАТО. Коли Україна залишається поза межами цієї гарантії, Захід мимоволі залишає простір для подальшого наступу Росії.Саме тому Захід має ухвалити стратегію, що поєднує економічний тиск, військову підтримку та ідеологічну рішучість, щоб зупинити Путіна та забезпечити перемогу України.Хотів би вас розпитати про Китай. Майже за два місяці - 2 вересня має відбутися в Пекіні великоформатна зустріч Путіна і лідера китайських комуністів Сі Цзіньпіна. Розуміємо, що роль Китаю є комплексною, він підставив потужне плече Росії в її агресії проти України, але не перейшов певної червоної лінії. Однак якби позиція Китаю була б іншою, то російська агресія була б на порядок слабшою і ми б не побачили на лінії фронту північнокорейських солдатів. Чого нам зараз чекати від Китаю і чого хоче досягнути Сі Цзіньпін? Він використовує Путіна як інструмент, яким торпедує світовий лад. Китай хоче значно більше, ніж хоче Путін, який прагне дуже конкретних речей. Чого нам чекати від 2 вересня? На мою думку, Китай уже перетнув червону лінію. Його підтримка військової економіки Росії – це прямий акт агресії проти України та трансатлантичної спільноти.Що стосується російсько-китайських відносин, то Сі Цзіньпін отримує все, чого хоче. Росія фактично перетворилася на випробувальний полігон для Китаю. У цій війні Росія тестує свою зброю проти західних систем, а Китай спостерігає, аналізує і вчиться. Він оцінює технічні можливості західного озброєння, ефективність тактики й політичну реакцію Заходу.До того ж війна поступово виснажує ресурси США, європейських союзників і партнерів в Індо-Тихоокеанському регіоні. Вичерпуються запаси озброєнь, спалюються ракети та артилерійські снаряди.По-третє, ця війна виснажує Росію. Вона вже зазнала катастрофічних втрат і невдовзі, ймовірно, перетне межу в мільйон убитих і поранених солдатів. Водночас Китай отримав безцінну інформацію про військові можливості та доктрину Заходу. Захід дещо послабився, але Росія – значно більше. І це очевидна стратегічна перевага для Пекіна.Саме тому мене вражає, що Росія добровільно дозволила себе використати як інструмент для зміцнення глобальних позицій Китаю. Генерал Кіт Келлог, який є уповноваженим Дональда Трампа з питань України, прибув у Білорусь на перемовини з Лукашенком. Було звільнено кількох політичних в'язнів білоруського режиму. Але чому генерал Келлог, який пов'язаний з Україною, за своїми посадовими обов'язками поїхав до Білорусі? Які погані сценарії можуть розгортатися у Білорусі? Розуміємо, що Путін хотів би використати Білорусь як плацдарм, можливо, для того щоб відкрити північну ділянку фронту в російсько-українській війні, а можливо, для того щоб тиснути та провокувати Литву, Польщу, а можливо, і готуватись до ще якихось форматніших дій проти держав Балтії.Гадаю, ви майже відповіли на своє запитання. Я досі не зовсім розумію, навіщо Келлог поїхав до Білорусі. Це дуже добре, що йому вдалось звільнити кілька білоруських дисидентів з тих жахливих в’язниць. Проте в Білорусі досі залишаються тисячі політичних в’язнів, які продовжують гнити в тюрмах Лукашенка. Тож, хоч це й була позитивна подія, ми не можемо ігнорувати серйозну та триваючу проблему репресій проти опозиції.Маю підозру, що Келлог намагався оцінити, чи можливо хоч якось послабити вплив Путіна на Білорусь. Але, якщо чесно, це виглядає малоймовірно і навряд чи є реалістичним у нинішніх умовах.Водночас я не вважаю, що Келлог припустився помилки, поїхавши до Білорусі. Принаймні, ця поїздка дала йому змогу глибше зрозуміти поточний стан стосунків між Лукашенком і Путіним.Однак я не бачу в цьому візиті сигналу про якісь суттєві зрушення в ширшому геополітичному контексті чи зміни у фундаментальній динаміці, яка визначає хід російсько-української війни.Якщо ми говоримо про перспективи україно-ізраїльської співпраці, наскільки це б було реалістично і чи це могло б стати певним геополітичним геймченджером?Думаю, обом країнам було б вигідно істотно зміцнити співпрацю.Ізраїль і Україна мають унікальний досвід у веденні сучасної війни — зокрема у використанні дронів, спецоперацій та нових бойових тактик. Таке партнерство могло б бути цінним. Проте я не думаю, що воно кардинально змінить перебіг війни. Воно може дати Україні додаткові тактичні переваги, але не стане стратегічно визначальним.Путін неодноразово посилав сигнали на Захід, зокрема до американської адміністрації стосовно готовності використати ядерну зброю. Була неофіційна чітка і безкомпромісна відповідь з боку представників і Пентагону, і Білого дому – якщо Путін застосує ядерну зброю, можливо, тактичну ядерну зброю проти України, відповідь буде надзвичайно жорсткою. Відповідь буде, зокрема і військовою. Але іранська ядерна програма знов повернула та актуалізувала проблему використання ядерної зброї. Наскільки ми наблизились до подолання цього юридично-військового і морального порогу використання ядерної зброї?У новинному просторі більше уваги зараз приділяється ударам США по Ірану, але в контексті російського вторгнення саме ядерний шантаж був ключовим елементом стратегії Путіна.На мою думку, хоча адміністрація Байдена згодом рішуче відреагувала на загрозу можливого застосування ядерної зброї, сам факт використання Путіним ядерного примусу виявився досить ефективним.Згадаймо, наскільки часто лунала фраза про необхідність уникати безпосередньої участі.  Усе це з остраху спровокувати ядерну відповідь.Постачання західного озброєння Україні від самого початку супроводжувалося обмеженнями. Спершу не надавали танків, обмежували дальність ударних систем – усе це продиктовано страхом перед ескалацією.У результаті ці рішучі зусилля на підтримку російської опозиції були послаблені, розмиті або заблоковані через побоювання ескалації з боку Путіна. Він зумів ефективно використати ядерний шантаж для досягнення своїх цілей, створивши небезпечний прецедент, який тепер потребує серйозної протидії.Такий прецедент заохочує Путіна і надалі вдаватися до ядерних погроз. Це вже саме по собі є небезпечним, адже коли ядерний шантаж спрацьовує, зростає ймовірність його повторення. Саме це ми спостерігаємо впродовж останніх трьох років. І я б сказав, що така повторюваність, через саму людську природу, лише підвищує ризик реального застосування ядерної зброї.Це тривожний прецедент не лише у контексті цієї війни, а й у глобальному масштабі. Інші держави уважно стежать за подіями. Зокрема, Китай, який має амбіції щодо Тайваню. Вони бачать, що ядерна зброя може стати інструментом для реалізації імперських або гегемоністських прагнень. Це викликає серйозне занепокоєння.Зараз ми ризикуємо стати свідками того, як ядерний примус підживлює нову хвилю розповсюдження, оскільки інші країни розмірковують над тим, як використати ядерну зброю, якою вони вже володіють, для досягнення своїх стратегічних цілей, або, якщо вони її ще не мають, то чи варто їм її придбати. Прикладом є нинішні дискусії в Південній Кореї.Ядерний шантаж, який Путін використав проти України, уже вплинув на хід війни та заклав небезпечні прецеденти, що резонують далеко за межами Європи.Є питання 5-ї статті Євроатлантичного договору, на якій будувалась вся Європа після Другої світової війни. І тут з'являються сумніви, безліч народів на європейському континенті переживають. Якщо говорити про 5-ту статтю НАТО і загалом переосмислення ролі Альянсу, то це вже не просто політичний клуб на континенті, а об'єднання держав, яким, можливо, доведеться захищатись без американської присутності.5-та стаття є основою НАТО, ключовим елементом Північноатлантичного договору. Це серйозне і глибоке зобов’язання.Попри певну невизначеність, яку створив Трамп, я досі вважаю, що Сполучені Штати загалом залишаються надійними у виконанні цього обов’язку – стати на захист союзника у разі нападу.Так, Трамп часом озвучував сумніви, але можу сказати одне: істеблішмент у сфері національної безпеки у Вашингтоні твердо вважає, що цей обов’язок є священним. І ця думка практично одностайна на Капітолійському пагорбі, незалежно від партійної належності.Це переконання поділяє переважна більшість американців. За даними нещодавнього опитування Інституту Рональда Рейгана, 69% респондентів вважають, що США повинні захистити союзника по НАТО в разі нападу, навіть якщо агресором буде Росія. Це чітка й послідовна позиція.Ще цікавіший результат цього опитування полягає в тому, що, коли його проаналізували за політичними групами в США, з’ясувалося: 69% прихильників MAGA, основної електоральної бази Трампа, тих самих людей у червоних кепках за його спиною на мітингах, вважають, що Америка повинна дотриматися цього зобов’язання у разі нападу на союзника.Тому я глибоко переконаний, що США виконають свої обіцянки. Водночас розумію, чому деякі заяви Трампа викликають стурбованість.

Політолог Вадим Денисенко пояснив, що стоїть за лаштунками великої політики. Саміт НАТО розкрив справжні причини та приховані домовленості між США та ЄС, а мирні переговори не почнуться раніше кінця 2025 року. Про це експерт повідомив у соцмережі Facebook. Він висловив свою думку, коментуючи результати саміту НАТО, який відбувся 24-25 червня у Гаазі (Нідерланди). Денисенко навів дев'ять аргументів. 1. Після війни в Ірані на сцену повернувся "передвиборчий" Трамп - страшний і непередбачуваний. Саміт став бенефісом одного "актора", який щойно переміг в двох війнах. І всі учасники (глядачі) прийняли рішення, що для благополуччя Європи потрібно запропонувати йому його перший тріумф. Шоу вдалося. І викликало ілюзію повернення до нормальності. 2. Після завершення бойових дій в Ірані та стабілізації Близького Сходу, Америка повернулася до переговорів з ЄС, де Україна є частиною цих самих переговорів. Про що ці переговори? Про мита, безпеку (ядерна парасолька, американські бази, 5 стаття й утихомирення Росії) та війна в Україні. 3. Гра Трампа доволі зрозуміла. Він хоче вирівняти торговий баланс із ЄС, перш за все, шляхом купівлі американської зброї та будівництва високотехнологічних підприємств з ЄС на території США. В обмін на те, що США не виводитиме свої війська з Європи і гарантуватиме дотримання 5 статті НАТО. Власне, цей саміт, точніше обіцянка тратити 5% ВВП на оборону, став першим кроком до цієї угоди. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Орбан заявив, що турки, словаки, американці й угорці не хочуть бачити Зеленського на саміті НАТО 4. Але за дужками залишилося ще два питання. Перше з них - мита. Є два підходи: введення високих мит (30% і вище) на європейські товари або ж обнулення всіх мит (концепція запропонована Маском, між іншим). Макрон спробував порушувати це питання, але Трамп не підтримав цю розмову (тріумф не передбачає складних переговорів). Але, якщо серйозно - мита в обмін на безпеку стають головною темою переговорів ЄС - США на наступні місяці. 5. Друге питання, яке навіть не обговорювалося, - пропозиції Дмітрієва, озвучені ще в Ер-Ріяді. Якщо коротко, Росія пропонувала США створити торгові доми, які продаватимуть підсанкційні товари в ЄС під російським прапором. Це заманлива для США пропозиція, але проти неї категорично виступає Європа. Не виключено, що Трамп спробує також увʼязати цю історію з митами. 6. Це все важливо для нас по одній причині: Росія, як пугало для Європи потрібно американцям для переговорів з ЄС, а тому Вашингтон не збирається поки посилювати тиск на Кремль, хоч і не буде ослабляти попередні санкції. 7. Переговори з європейцями, якщо не станеться чогось екстраординарного завершаться за кілька місяців (жовтень-листопад). І вже після того Трамп приступить до мирних переговорів по Україні і, очевидно до переговорів з Китаєм. При цьому, я впевнений, що зброю весь цей час нам будуть продавати. 8. В усій цій історії є одна велика проблема: як нам не випасти з переговорного трикутника США - ЄС - Україна. Наші мирні переговори залежать саме від того, як європейці будуть увʼязувати митний та безпековий фактори з мирними переговорами по Україні. 9. Також слід врахувати, що в США не так багато інструментів тиску на Росію, як це багато хто вважає (закон про 500% мита дуже міфологізований і неймовірно складний до виконання, якщо взагалі його можливо виконати). Єдина країна яка може реально натиснути на РФ - це Китай. Але Китай буде тиснути тільки тоді, коли вийде на зрозумілі для себе переговори з США. А ці переговори стануть реальністю після завершення переговорів з ЄС", - резюмував політолог. Держави-члени Північноатлантичного альянсу, включно зі Сполученими Штатами та Угорщиною, погодилися, що допомога Україні у війні проти Росії буде частиною їхнього внеску у євроатлантичну безпеку. Водночас члени НАТО погодилися, що допомога Збройним силам України буде зарахована як частина оборонних витрат.

Деяким країнам НАТО може загрожувати напад з боку Росії. Не всі члени Альянсу розуміють це, тому й тривають дискусії щодо доцільності збільшення видатків на оборону та інших важливих пунктів. Повний текст новини +Відео

Американський президент Дональд Трамп на саміті НАТО в Гаазі підтвердив свою прихильність до статті 5. Він назвав обіцянку держав-членів про виділення 5% від ВВП на оборону "великою новиною". Політика цитує The Guardian. У відповідь на запитання про прихильність до статті 5 Договору про НАТО, Трамп відповів: "ми з ними (державами-членами Альянсу. ред.) до кінця". Стаття 5 є фундаментальною основою НАТО, утвореного для захисту Західної Європи від Радянського Союзу під час холодної війни, і з того часу є основою Альянсу під проводом США. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Орбан заявив, що турки, словаки, американці й угорці не хочуть бачити Зеленського на саміті НАТО Трамп також визнав зусилля держав Північноатлантичного альянсу з підвищення оборонних витрат. "Я просив їх збільшити витрати до п'яти відсотків протягом кількох років, і вони збільшують їх до п'яти відсотків, це великий (стрибок) з двох відсотків, і багато хто навіть не платив два відсотки, тому я думаю, що це буде дуже великою новиною", - сказав Трамп. Генсек НАТО Марк Рютте, який сидів поруч із президентом США, сказав, що "без Дональда Трампа цього б не сталося". "З п'ятьма відсотками європейці та канадці зрівняють свої витрати на оборону з витратами Сполучених Штатів. Тож мова не йде про те, що американські платники податків платитимуть більше. Мова йде про те, що європейці та канадці платитимуть більше. І знову ж таки, цього не сталося б (без Трампа)", - сказав генсек НАТО. Війна Росії в Україні не може бути врегульована військовим шляхом. Такою є позицію президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа, як пояснили у Держдепі.

Повний текст новини

Хотів би розпочати нашу розмову з передчуття можливого початку Третьої світової війни. Триває ірано-ізраїльська війна, невідомо, яким буде її закінчення. Триває російська агресія проти України, ми розуміємо, що це буде довга та кривава історія. І водночас бачимо крах світової дипломатії. На превеликий жаль, у мене є відчуття, що саміт G7, який мав би закінчитися чимось надзвичайно продуктивним, завершився достроковим від'їздом президента США Дональда Трампа. І це лише прояви того, чого зараз зазнає світова безпекова будова. Які ваші відчуття? Чому Трамп настільки швидко поїхав з саміту Великої сімки?На сьогодні світова архітектура захлинається від криз, які Дональд Трамп намагався розв'язати, але досі не зміг. Він обіцяв покласти край війні в Україні, і, як добре знають ваші глядачі, цього так і не сталося. Трамп також заявляв про намір досягти угоди з Іраном, яка запобігла б ізраїльському удару. Натомість ми опинились у центрі дедалі інтенсивнішого ізраїльського наступу, що цілком може втягнути у війну Сполучені Штати.Навіть символічний саміт Групи семи, що є втіленням сили й єдності Заходу, був зірваний через ці кризи. Зустріч завершилася раптовим від’їздом Трампа і без ухвалення резолюції на підтримку України, документу, який усі вважали основним підсумком саміту.Отже, маємо світ, занурений у кризи, і президента США, який, вочевидь, не здатен ні ефективно на них відповісти, ні взяти на себе відповідальність за їхнє розв’язання.Чи бачите ви перспективи про щось домовитися за переговорним столом? Бачимо, що є криза міжнародного права, що сильні держави намагаються використовувати силу, що слабне роль США, як стабілізатора та гаранта пост'ялтинського світу. Були різні процеси після Другої світової війни, але настільки близько ми не стояли до Третьої світової. Що буде робити адміністрація Трампа в теперішній ситуації?По-перше, ваш скептицизм цілком обґрунтований. Схоже, що Трамп свідомо обрав пасивну позицію, дозволяючи кризам розвиватися без втручання.Він дає Україні та Росії продовжувати бойові дії, ймовірно сподіваючись, що з часом обидві сторони виснажаться і будуть готові до переговорів. Що ж до конфлікту між Ізраїлем та Іраном, то, спостерігаючи, як ізраїльтяни досягають переваги, Трамп, схоже, прагне долучитися до їхньої перемоги.Учора у Вашингтоні він заявив: "Ми повністю контролюємо небо", маючи на увазі Сполучені Штати, хоча насправді США досі не брали активної участі в цьому конфлікті.З мого досвіду висвітлення міжнародних воєн, кожна війна рано чи пізно завершується. Та умови її завершення визначаються насамперед рішучістю і витривалістю тих, хто веде бойові дії.Як у випадку з Україною, так і у протистоянні між Ізраїлем та Іраном, ключове питання — це наявність зброї, яка дозволяє сторонам тримати оборону і витримувати тиск у найважчі моменти.Тому, коли думаю про Київ, я припускаю найгірший варіант — що допомога з боку Сполучених Штатів може виявитися мінімальною або зовсім припинитися. Чи достатньо Україні озброєння з інших джерел, щоб утримати оборону на поточних рубежах? А в ситуації з Іраном — чи матимуть іранці достатньо витримки, аби продовжувати опір навіть під інтенсивними авіаударами з боку Ізраїлю?На мою думку, саме ці питання сьогодні є ключовими для розуміння подальшого розвитку обох конфліктів.Є частина експертів, які припускають, можливо, це конспірологічна версія, що Путін хотів би обмінювати питання України на питання Ірану. В Україні ця тема сприймається надзвичайно серйозно. Наскільки великі шанси, що можуть вестися подібні розмови між Трампом та Путіним, а, можливо, не тільки між ними?Путін безперечно задоволений тим, що іранська криза відсунула українську війну на другий план. Вона більше не домінує в інформаційному просторі.Складається враження, що Путін запропонував Трампу допомогу у врегулюванні ізраїльсько-іранського конфлікту, водночас цілковито ігноруючи необхідність припинення війни в Україні. Це надзвичайно цинічний маневр. Я був щиро вражений і кажу це без перебільшення, коли Трамп на саміті G7 запропонував повернути Росію до складу, фактично відновивши G8. Це виглядало як спроба винагородити державу, що здійснила незаконне і нічим не спровоковане вторгнення в Україну.На щастя, ця ідея викликала лише різке неприйняття з боку європейських лідерів, і на мою думку, її реалізація абсолютно виключена.Якщо говорити відверто, шанси на те, що Росія зможе передати Іран Трампу і забезпечити якесь мирне врегулювання, практично нульові. Складається враження, що маємо справу не з серйозною дипломатією, а з політичним спектаклем без реального змісту.Якщо говорити про бачення середовища Дональда Трампа щодо підтримки чи непідтримки України, як вони далеко можуть піти у забезпеченні нас ракетами Tomahawk або навпаки – накладання санкцій на Україну, яка буцім би не хоче слухати Дональда Трампа? Адже відсутність міністра оборони США Піта Геґсета на засіданні "Рамштайну" для мене було красномовним жестом.Для будь-якого уважного спостерігача очевидно: надалі Україна змушена буде дедалі більше покладатися на підтримку європейських держав, а не Сполучених Штатів.Початок стратегічного мислення для України полягає в тому, щоб виходити з найгіршого сценарію і запитати себе, як вижити в умовах найжорсткіших викликів. Якщо знайти відповідь на це запитання, з’являється шанс вистояти й у підсумку перемогти.Обнадіює, що європейські партнери демонструють дедалі більшу готовність брати на себе відповідальність за виробництво та постачання озброєння для України.Особливе враження справляє рішучість нового канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, який заявив про намір суттєво збільшити оборонні витрати та допомогу Україні, включно з передачею ракет Taurus, здатних надати Україні стратегічну перевагу, якої не забезпечували навіть американські системи HIMARS і ATACMS.Ключовим залишається питання: що саме є критично необхідним Україні й водночас доступним лише від Сполучених Штатів. Наскільки мені відомо, окрім систем протиповітряної оборони, вирішальним ресурсом залишаються розвідувальні спроможності. Станом на сьогодні немає ознак того, що США планують припинити обмін розвідувальною інформацією з Україною. Це може змінитися, але наразі ситуація залишається стабільною.Українські спецслужби та ЗСУ продемонстрували, що в них є карти, вони зробили боляче російській ядерній тріаді. Однак це не означає, що Путін буде припиняти війну, враховуючи його психотип та ті приготування, які тривають у РФ. На вашу думку, чого зараз би намагалися досягати росіяни? Є путінські плани щодо підкорення не лише України, але й країн Балтії. Путін не рахує втрат та демонструє готовність у цьому йти до кінця.Путін, вочевидь, і далі живе ідеєю перекроїти карту Європи на користь Росії. Втім, варто нагадати, що за три роки війни російським силам так і не вдалося захопити навіть Донеччину. Це чітко демонструє, що попри всю свою військову міць, Росія має обмеження, і я сподіваюся, що українці пам’ятають про це в ці складні часи.Погрози щодо наступу на країни Балтії, Фінляндію, Швецію чи Молдову наразі виглядають не більше ніж просто риторикою. Російська армія вже зараз перевантажена наявними викликами і перебуває в стані, далеким від того, щоб відкривати нові фронти. Це суто моя оцінка. Зараз  надзвичайно важливо, щоб союзники України зробили все можливе для її підтримки. Літо 2026 року, ймовірно, буде таким же складним, як і попередня зима. Не маю сумнівів, що Росія спробує посилити тиск і вкотре перевірити українську оборону на міцність.Дозвольте додати ще одну думку як американському спостерігачеві, який шість чи сім разів відвідував Україну з початку повномасштабної війни і бачив її потенціал на власні очі. Україна перетворилася на світового лідера у сфері сучасних військових технологій. Її досягнення в застосуванні безпілотників та засобів радіоелектронної боротьби на лінії фронту є справді вражаючими.Сьогодні весь світ намагається вивчати український досвід і не відставати від темпів її інноваційного розвитку. Україна стає військовою потугою нового типу. Вона не має таких масштабів, як Росія, у неї менше техніки та особового складу. Втім якщо говорити про те, що справді визначає результат війни, тобто технологічну перевагу і силу духу, то Україна демонструє вражаючу результативність. Це один з головних висновків, які я зробив, спостерігаючи за цією боротьбою, повністю усвідомлюючи, що попереду ще дуже складні випробування. Нещодавнє бомбардування Києва було шокуючим, і я переконаний, що попереду ще багато важких ночей.З кожним днем цієї війни дедалі більше вражає сила і рішучість, яку демонструє Україна, сила, що значно перевищила очікування багатьох.А якою насправді є позиція Китаю? Сі Цзіньпін 9 травня прилетів до Москви, спілкувався з Путіним. Думаю, що лідер китайських комуністів дав очільнику Кремля певні меседжі, після яких Путін був готовий йти на безумовні перемовини. Однак за кілька днів все радикально змінилося, Сі Цзіньпін заявив, що Китай готовий йти вперед, та нагадав про падіння багатьох світових імперій. Наскільки я розумію, Китай підтримує РФ не просто так, це не є питанням торгівлі чи ресурсів, бо він хоче перебудувати світову систему – глобальну, економічну, безпекову. Що ви скажете про позицію Пекіна, зокрема щодо агресії Росії проти України? Який світ зараз хоче будувати Китай? І з ким він буде його будувати, окрім Північної Кореї та Росії?На мою думку, президент Трамп, як і багато інших, припустився серйозної помилки, недооцінивши глибину підтримки, яку Сі Цзіньпін надає Володимиру Путіну у цій війні. Йдеться не лише про політичну солідарність. Китай фактично забезпечує критичні технології, які використовуються у виробництві зброї. Ці технології надходять прямо з Китаю або за його посередництва. Це не ситуативна співпраця, а справжнє стратегічне партнерство. Сі Цзіньпін не хоче бачити, як його союзник Путін зазнає поразки.Водночас, як і багато українців, я переконаний, що у довгостроковій перспективі ця війна може затягнутися настільки та завдати такої шкоди Європі, що це почне суперечити самим інтересам Китаю.Пекін має значні інтереси в економічному, торговельному й політичному партнерстві з Європою, особливо в умовах, коли Сполучені Штати демонструють дедалі меншу залученість у регіоні. Цілком імовірно, що вже наступного року, якщо не раніше, Китай може спробувати позиціонувати себе як потенційного посередника у переговорах.Китайський спеціальний представник уже відвідує Київ, про що добре відомо вашим глядачам. Поки що ця місія не принесла помітних результатів, але якщо війна почне ще більше суперечити стратегічним цілям Пекіна, не виключено, що Китай розширить свою дипломатичну роль у спробах сприяти врегулюванню, особливо в разі, якщо президент Трамп залишатиметься осторонь.Трампу не вдасться заплющити очі, якщо Китай розпочне висадку на острові Тайвань, відповідно, доведеться діяти. Так само Трампу доведеться діяти, якщо в Ірані знайдеться збагачений уран для створення брудної бомби, щоб потім її скерувати на Ізраїль. Це дуже серйозні речі, тому я розумію, чому Трамп бере ті чи інші паузи, бо концепція теперішньої війни стрімко змінюється. Якщо сьогодні говорити про величезний технологічний стрибок, чи є у вас відчуття, що ми можемо зламати хід війни за допомогою новітніх технологій? Бо над нами завжди висить оце "ядерне прокляття" – Росія має ядерну зброю та оновила свою ядерну доктрину. Відповідно, чи буде готовність американської адміністрації діяти, якщо росіяни перетнуть певну межу? І як бути нашим європейським друзям, адже у Варшаві та Вільнюсі є питання, чи буде діяти 5 стаття статуту НАТО?Дозвольте спершу відповісти на останню частину запитання. На мою думку, питання американської підтримки Європи у разі збройного нападу в контексті принципу НАТО, за яким напад на одного члена Альянсу вважається нападом на всіх, нині є одним із найвразливіших. І саме на цьому, як на критичному аспекті безпеки, американське суспільство повинно зосередити значно більше уваги. У дискусіях про майбутнє України ми називаємо це американською страховкою безпеки.Для наших європейських союзників, які дедалі активніше залучаються до стримування Росії й беруть на себе зростаючі ризики, надзвичайно важливо мати впевненість у тому, що врешті-решт вони не залишаться наодинці. Щодо ширшого питання, яке ви порушили, можна впевнено сказати, що ми вступили в нову епоху війни. Те, що відбувається в Україні, не має аналогів серед конфліктів, які світ бачив раніше.Технології стали ключовим чинником цієї війни. Їхній розвиток відбувається з такою динамікою, що іноді зміни відчуваються не лише щомісяця, а й щотижня. Постійно вдосконалюються безпілотники, способи їхнього знищення РЕБ засобами, а також реакція самих дронів на нові форми електронного впливу. Збройні сили в усьому світі уважно стежать за цими процесами й намагаються опанувати уроки, які дає війна в Україні.З того, що я бачу, попри те що російська армія навчається і стала ефективнішою, ніж у перший рік війни, Україна все ще зберігає перевагу в цьому безперервному протистоянні. Саме це вселяє в мене надію на майбутнє. Однак для перемоги Україні потрібні союзники, передусім у Європі.Слід визнати: наразі Дональд Трамп говорить від імені значної частини американського суспільства, втомленого від участі у воєнних конфліктах. Водночас саме європейські інтереси опиняються під прямою загрозою, оскільки Путін продовжує тиснути й розширювати свій вплив. І саме на європейських країнах лежить найбільша відповідальність, адже їм є що втрачати. Тому їхня активніша участь цілком виправдана.Як я вже зазначав, коли бачу рішучу позицію таких лідерів, як канцлер Фрідріх Мерц, прем’єр-міністр Кір Стармер, а також очільників Фінляндії, країн Балтії та Північної Європи, я переконуюсь, що Україна не самотня. І це дає підстави сподіватися, що ви зможете пройти через цей рік і наступний. Я вірю, що світ уже незабаром почне змінюватися на краще.Ми маємо зміцнювати наші відносини з партнерами та союзниками в Європі, і це треба робити надзвичайно швидко. Україна стримує потенційну російську агресію проти країн Європи. З іншого боку, десь пів року тому прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск сказав надзвичайно важливу фразу: "Я почав розуміти, що Путін не жартує". Думаю, що подібне усвідомив і президент Франції Емманюель Макрон, прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер - "Путін не жартує". Ми чекаємо, що Макрон чи Стармер будуть готові діяти. Зараз не час декларацій, навіть не час підтримки, а час політичної волі та готовності. Як ви гадаєте, наскільки вони були б готові домовлятися з нами про серйозні речі? Адже історія про можливий іноземний контингент, який би забезпечував рівновагу та гарантував би Україні безпеку після закінчення війни, може знадобитися значно швидше. Відповідно, як з цим аспектом?Ми не можемо дати остаточної відповіді, але попередні сигнали свідчать: Макрон, Стармер, Мерц та інші налаштовані серйозно й готові брати на себе більші ризики в підтримці України. Росія, у свою чергу, робить усе можливе, щоб залякати їх і стримати від глибшого залучення.Питання про можливе введення військ, яке ви згадали, обговорюється насамперед як варіант сил стримування після припинення вогню. Європейські лідери вже дали чітко зрозуміти, що вони готові до такого кроку. Що стосується введення військ під час активної фази конфлікту, наразі таких ознак немає. Водночас існують інші способи, через які Європа може активніше долучитися до підтримки України.Якщо Німеччина справді вирішить передати Україні ракети Taurus, це стане переломним моментом. Такий крок поставить Москву під безпосередню загрозу і буде серйозним політичним рішенням для Берліна.Щодо вашого останнього запитання, яке хвилює багатьох - чи є ризик того, що Росія використає ядерну зброю і підніме цю війну на новий, небезпечніший рівень. На мою думку, попри всю агресивну риторику, ймовірність цього сьогодні істотно нижча, ніж два роки тому, з однієї простої причини.За моїми даними, президент Сі Цзіньпін під час особистої розмови з Путіним, а також публічно, чітко дав зрозуміти, що Китай категорично не підтримує застосування ядерної зброї – ані в цій війні, ані в жодній іншій. І це має велике значення. Путін не може діяти повністю самостійно, адже підтримка Китаю для нього критично важлива. Якщо Сі Цзіньпін каже, що ядерна зброя є неприпустимою, до цього слід поставитися з усією серйозністю.Не можу вас не розпитати, що зараз відбувається у США? Американці почали протестувати, виходять на вулиці, і це мало б трохи остудити Дональда Трампа з його авторитарними амбіціями. Однак демократія передбачає не лише захист інституцій, а наявність захисників, для яких демократія є вартістю. Так свого часу ми в Україні двічі зупинили Віктора Януковича: перший раз - у 2003-2004 роках, коли Янукович рвався до влади, а другий – коли він намагався повністю узурпувати владу. Які зараз процеси відбуваються у Сполучених Шатах? Наскільки серйозно будуть готові сенатори та конгресмени вводити США та повертати їх у демократичне русло?Приємно бачити, як люди виходять на вулиці й чітко заявляють: ми не хочемо царів в Америці. У нас демократія. У нас президенти, чия влада має бути обмежена законом. Саме про це говорили учасники протестів минулих вихідних.Сутність американської політики сьогодні полягає в тому, що сенатори-республіканці, які наразі мають більшість і відіграють вирішальну роль у збереженні політичної рівноваги, не змінять своєї поведінки, доки більше боятимуться Дональда Трампа, ніж власних виборців.Сьогодні достатньо, щоб Трамп висловився, і вони одразу кидаються виконувати його вимоги. Водночас я переконаний, що настане момент, коли виборці почнуть вимагати від своїх представників підзвітності, і тоді політичні позиції поступово змінюватимуться. Ознаки цього вже починають з’являтися. Трамп припустився багатьох помилок, і ці помилки обійдуться людям дуже дорого.Я ніколи не хотів би бачити, як американський президент зазнає поразки. Ми — одна нація, і маємо рухатися вперед разом.  Водночас чесна, фактична оцінка показує, що багато з нинішніх політичних рішень працюють незадовільно, а все більше ознак вказує на те, що ситуація може лише погіршитися. Це неминуче вплине на вибір громадян на виборах.До наступних виборів залишилося два роки, і якщо нинішні тенденції збережуться, буде дивно, якщо республіканцям вдасться зберегти контроль хоча б над Палатою представників. Якщо політична атмосфера у Вашингтоні не зміниться, у нас, звісно, не буде Майдану, як в Україні, але я вважаю, що політика – це завжди маятник. Механізм, який завжди коливається від крайності до крайності. На мою думку, хвиля MAGA досягла своєї крайньої межі, тож я вірю, що ми вже на порозі зворотного руху – повернення до більш виваженої, відповідальної політики. Хочу вірити, що це справді так. 

Про це в ефірі Еспресо сказав журналіст Віталій Портников."Тепер щодо саміту НАТО в Гаазі. Питання не в тому, що відбудеться на цьому саміті. Питання в тому, що на ньому не відбудеться. Є рішення саміту НАТО про євроатлантичну інтеграцію України. Воно ухвалювалося кілька разів на різних самітах. Воно небагато що означає практично, але воно діє", - зазначив він.На думку Портникова, наступний саміт ніяк не зможе змінити цього рішення. "І це те, до речі, чого вимагає Російська Федерація. Змінити це рішення Бухарестського саміту НАТО в 2008 році. І це те, з чим не погоджуються в Брюсселі - не тому, що там у американців є позиція, що цього не можна робити, тому що немає єдності з цього приводу. Як немає єдності щодо прийняття України до НАТО, так немає єдності щодо скасування рішення, яке обіцяє євроатлантичну інтеграцію України", - вважає журналіст.Він додав, що якщо президент України буде в Гаазі, це вже буде підтверджувати те, що наші стосунки із НАТО як з блоком розвиваються."Що незрозуміло, що означає на тлі того, що ми не розуміємо, чи є п'ята стаття чи немає. Вся наша зацікавленість в НАТО базувалася на п'ятій статті, тобто на можливому нашому захисті саме від ядерної зброї, тому що все інше нам захищати не потрібно, ми і так вже воюємо. Війна вже йде. В чому гарантія безпеки з боку НАТО, що це ядерний блок, а ми воюємо з ядерною державою", - зазначив Портников.Журналіст наголосив, що якщо головна країна цього ядерного блоку - Сполучені Штати Америки, не впевнена, що вона буде захищати, інші країни НАТО в Європі, то тоді виникає питання, що ви взагалі від цього НАТО можемо хотіти."І ще дуже важливий момент цієї зустрічі у Гаазі - це можлива зустріч президента Трампа і президента Зеленського. Якщо вона буде готуватися, якщо вона відбудеться, вона зможе дати нам відповідь на питання - наскільки ми зможемо розраховувати на нову допомогу Сполучених Штатів у майбутньому: військову і фінансову і як виглядатиме ця допомога", - вважає він.Портников припустив, що може вона виглядатиме як допомога, яка буде скерована до військово-промислового сектору вже не у вигляді гранту, а у вигляді закупівель озброєння. "Все це, звичайно, президентам Сполучених Штатів і України потрібно обговорити, враховуючи те, що Трамп дійсно весь час продовжує говорити про перемовини. Але ви ж бачите, що він вже зараз не з таким ентузіазмом говорить ані про ці перемовини, ані про Путіна. Про Путіна він вже не висловлюється з таким захопленням, як раніше. Тому що бачить, що щось відбувається на те, і це серйозно шкодить його репутації. Він дійсно зараз реально заклопотаний Близьким Сходом. І це реальна така проблема, яка існує. Так що, швидше за все, цей саміт НАТО буде чисто церемонним. На ньому будуть говорити про необхідність збільшення військових видатків до 5%.І, можливо, це те, чого хотів би почути Трамп від очільників країн-членів НАТО", - підсумував журналіст. 

Війна в Україні сформулювала геополітичний парадокс, де 500-мільйонна високотехнологічна Європа, що перебуває під парасолькою НАТО, перестає врешті очікувати, що її захистить від агресивної 140-мільйонної Росії її союзник, 335-мільйонні Сполучені Штати. І 5-та стаття Вашингтонської декларації. Несподівано європейці відкрили для себе просту істину: захистити від Росії їх реально може 30-мільйонна Україна, яка нині дає достойну відсіч агресору при мінімальній допомозі партнерів. А якщо об’єднати зусилля й цю допомогу збільшити? А згодом допомогти Україні подолати її внутрішні проблеми?Українці, які першими взяли на себе удар зарозумілої імперії зла, йшли до того ж результату, тільки іншим шляхом. Ми теж довго надіялися на президента США Джо Байдена, який дуже співчував Україні й обіцяв з дня на день  надати зброю, яка допоможе перемогти супостата.Але зброя перемоги так і не надійшла, бо виявилося, що Америка боялася нашої перемоги, яка могла б стати початком дезінтеграції ядерної Росії з непрогнозованими наслідками. А Америка збиралася з Росією торгувати… Отож, всі кола замикаються на бізнесі й грошах. І до чого тут НАТО й горезвісна 5-та стаття?Читайте також: Як можна зупинити велику локальну війну, якщо її учасники не можуть зупинитисяМи досі не можемо пробачити дідусю Джо таку лукавість. Хоч у нього точно була своя правда і свої аргументи (в тому числі й щойно названі) на виправдання за таку невиразну позицію, яка дала можливість цій війні набрати катастрофічних масштабів. Та ці емоції й ніби як аргументи в основному йдуть від нав’язаної чинними державними лідерами України політики, що хтось зобов’язаний нас захищати, давати мільярдні гранти, постачати все кращу й кращу зброю, військове обладнання. А країну можна було зовсім не готувати до оборони.Та й на четвертому році війни досі ніхто не наведе порядок із постачанням на передовий рубіж зброї та підкріплень. Сили оборони нараховують близько 1 мільйона військовослужбовців. А в бойових діях беруть участь лише 200 тисяч вояків. Але основа цих сил – герої-титани. Саме вони й тримають оборону не завдяки, а всупереч вищому керівництву армії та країни.Оскільки Верховний Головнокомандувач, президент країни практично зовсім не розуміється на військовій справі (як і на цивільній), то через свій характер й амбіції героя естрадних скетчів, він підбирає собі такі ж кадри. Які ще менше розбираються у всьому, що не стосується дерибану державного бюджету.Генерал Залужний був цілком випадковим у цій ієрархії добору державного менеджменту за найгіршою ознакою. А сервільний генерал Сирський, який невпинно розвалює армію постійними перестановками комбригів і комбатів у пошуках найпокірніших і найвідданіших, прийшовся якраз.Читайте також: Вітри війни завжди до змін погодиВрешті, дідусь Джо залишив штурвал свого могутнього корабля й одурена Україна попрощалася зі своїми мріями про перемогу. І залишилася з великими сумнівами: чи вдасться зупинити ворога і не втратити незалежність? Стало одразу помітно, що без досить слабкої хоч і доброзичливої підтримки американського дідуся, ми залишилися наодинці не з одним, а одразу з двома ворогами. Один був на полі бою, а інший у владних кабінетах українського бермудського трикутника – наша малопрофесійна, але жадібна й зарозуміла команда вітчизняних "ефективних менеджерів" з ОП, ВР і КМ.Ніби спеціально підібрані за найгіршою ознакою ці люди хоч і мають громадянство України, але ще мають паспорти своїх історичних батьківщин, де знаходяться і їхні рахунки, що зростають, очевидно, останніми роками в геометричній прогресії. Ці "менеджери" більше хочуть заробити на нашій священній війні, ніж навести в країні порядок і зупинити навалу ворожих орд. Принаймні, скандали на втраті мільярдних коштів на закупівлях зброї, обладнання й продовольства для армії, які впродовж всього часу бойових дій супроводжують наш інформаційний простір, це наочно підтверджують.Все ж Україна при цьому живе й опирається з усіх сил зовнішньому ворогу, котрий шалено прагне повернути Україну в стійло імперської стайні. Президент Зеленський закликає зарубіжних партнерів і далі тиснути на Росію, сподіваючись при цьому якщо не перемогти, то принаймні зупинити бойові дії. Читайте також: Терор проти цивільних. Чому Росія влаштовує пекло в тилу?Як не дивно, але тиснути українцям найперше треба на свого президента й Верховного Головнокомандувача, щоб розігнав від владного корита всіх тих, кого бездумно колись допустив до нього. І призначив керувати силами опору відповідальних і патріотичних українських генералів, які довели свою ефективність в боях. І з допомогою яких нам і вдалося вистояти в ці лихі воєнні роки.Найкращий варіант – визнати свою помилку й повернути генерала Залужного, якому не потрібен час для входження в оперативну ситуацію, до керівництва силами опору й надати йому відповідні повноваження з обіцянками Верховного не втручатися у воєнні справи та кадрову політику. І тут можна було б сподіватися на швидку зміну ситуації в масштабі кількох місяців.Гадаєте, Зеленський здатен на такий чесний і благородний крок? Я сумніваюся. Ще якби громадянське суспільство, об’єднавшись із патріотичним командним складом, натисло на нього… Але громадянське суспільство поки лише здатне організуватися на збір коштів і закупівлю критичного обладнання для армії. Так, цього немало задля захисту. Але мало, виявляється, для перемоги.У цій глухій ситуації, найшвидше, результат російсько-української війни, як і доля України, у великій мірі залежатиме тепер не від США, а від основних лідерів Європи. Політичні лідери Європи, здається, зрозуміли неприпустимість повторення Мюнхенського злочину 1938 року, коли лідери Англії та Франції прагнули купити в Гітлера собі мир коштом повної здачі Чехословаччини. Читайте також: Світ іржавої танкової броні проти світу ілюзій і "рожевих метеликів"Врешті, вони отримали й ганьбу, і війну. Схоже нинішні лідери Франції, Великої Британії, Німеччини пам’ятають цей історичний урок. Але поки вони діють дуже повільно, сподіваючись на поновлення підтримки нового президента США Дональда Трампа, який, можливо, схаменеться. Може, й схаменеться. Тільки розраховувати на його рішучу підтримку не варто. Ні Україні, ні ЄС.Звичайно, в тих масштабах, в яких нам допомагали США Джо Байдена (і за який ми його нещадно критикували), Європа допомагати не зможе. Хіба згодом, коли розгорне свій воєнно-промисловий комплекс. Але ми вже свій почали розгортати з допомогою активних і свідомих промисловців Заходу. І – немає лиха без добра! – це наш шанс за кілька місяців-років вивести свій військово-промисловий потенціал на вершину світових зразків. Що цілком може стати основою для підйому всієї української промисловості в майбутній мирний час.І союз високотехнологічної Європи із загартованою в боях українською інноваційною армією міг би бути цілком життєздатним і могутнім блоком, котрий міг би гарантувати мир на континенті й досить швидко остудити розпечені власною величчю голови. І не тільки в Росії. Логіка розвитку геополітичної ситуації прямує саме в цьому напрямку. Якщо ми самі собі не завадимо. Чи не так?ДжерелоПро автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядачРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 11 червня. Світ перебуває під загрозою нападу "нової осі"Міністерка оборони Довіле Шакалієне попереджає, що світ перебуває під загрозою нападу "нової осі" Росії, Китаю, Північної Кореї та Ірану, пише Politico.Від Вашингтона до Варшави посилюється голос політиків, які хочуть грюкнути дверима надії України на вступ до НАТО, але одна з країн-членів Альянсу, яка перебуває під найбільшою загрозою, наполягає на тому, що надії Києва не повинні бути зруйновані.Литва "ніколи не відмовиться" від ідеї, що Україна має бути в НАТО, заявила міністр оборони Довіле Шакалене в інтерв'ю Politico. Її країна вважається однією з країн, найбільш вразливих до можливого нападу Росії через Сувальський коридор.Голова зовнішньої розвідки Німеччини Бруно Каль попередив, що Путін може використати "зелених чоловічків" для нападу на вразливі країни Балтії, такі як Естонія, що є повторенням тактики, застосованої у 2014 році для захоплення Криму в України."Ми абсолютно впевнені, і у нас є розвіддані, які це підтверджують, що Україна - це лише крок на шляху на захід, – сказав Каль і додав: – У Москві є люди, які більше не вірять, що стаття 5 НАТО працює. І вони хотіли б це перевірити".Президент США Дональд Трамп виключив можливість вступу України до НАТО в рамках своїх зусиль, спрямованих на укладення мирної угоди у війні шляхом зміни американської політики щодо Москви. Його підтримують прокремлівські члени НАТО Угорщина і Словаччина, а новообраний президент Польщі Кароль Навроцький також заявив, що не дозволить Україні приєднатися до альянсу.Але Шакалієне наполягала на тому, що остаточне рішення про те, яка країна приєднається до альянсу, має бути за альянсом, а не за Путіним."Якщо хтось інший, окрім альянсу, вирішуватиме, хто є членом альянсу, то довіра до альянсу буде серйозно підірвана", – наголосила вона.Спричинена Трампом настороженість щодо України була помітна у внутрішніх дебатах в НАТО щодо того, чи варто запрошувати президента України Володимира Зеленського на саміт лідерів країн-членів Альянсу, який відбудеться цього місяця в Гаазі. Це ніколи не було проблемою за попередньої адміністрації Джо Байдена, яка із задоволенням запрошувала Зеленського на зустрічі на найвищому рівні, хоча так само без ентузіазму ставилася до прийняття України в Альянс, зауважує Politico.Литва наполягала на тому, щоб Зеленський був там. "Я б не підтримала його відсутність у Гаазі", – сказала Шакалієне.У вівторок у Києві заявили, що Зеленського запросили до Гааги."Для нас, як для держави, важливий зміст цієї зустрічі, і для нас важливо, щоб за підсумками цього саміту був сигнал сили і єдності, зокрема щодо України", – зазначив речник МЗС України Георгій Тихий.Глава Альянсу Марк Рютте хоче мінімізувати конфлікти з Трампом і зосередити саміт на узгодженні нового цільового показника оборонних витрат для членів НАТО, підвищивши його до 5% ВВП з нинішніх 2%. Шакалієне заявила, що ця мета має бути досягнута у 2030 році, на два роки раніше 2032 року, запропонованого Рютте, поділяючи подібні настрої інших прифронтових країн, які хочуть бачити швидке збільшення витрат Альянсу для стримування Росії. Вона застерегла, що частина збільшення оборонних витрат НАТО має бути спрямована на озброєння України. Литва також хоче, щоб країни НАТО швидко досягли нещодавно затверджених цілей розвитку потенціалу Альянсу – надсекретних цілей щодо військової техніки, яку члени Альянсу повинні мати і якою вони повинні оперувати."Наш регіон, північно-східний фланг НАТО, вважає, що це має статися швидше", – підкреслює вона.Війна Росії проти України є частиною більш глобальної дестабілізаційної кампанії, попередила Шакалієне. "Нова вісь Росії, Китаю, Північної Кореї та Ірану дуже ефективно співпрацює у своєму плані покласти край нинішньому світовому порядку", – відзначила вона, закликавши до того, щоб очікувана односторінкова декларація лідерів НАТО з Гааги відображала небезпеку моменту. – Сполученим Штатам та їхнім союзникам і партнерам, можливо, доведеться стримувати і, в разі необхідності, перемогти і Росію, і Китай одночасно".Росія заявила, що проведе переговори зі США у МосквіНовий посол Росії у Вашингтоні Олександр Дарчієв заявив, що переговори між США і Росією щодо вирішення проблем у двосторонніх відносинах перенесуть зі Стамбула до Москви, повідомляє Reuters."До відновлення російсько-американських відносин ще далеко – сказав він, зауважуючи, що зближення з Москвою гальмується так званою "глибинною державою" США і антиросійськими "яструбами" в Конгресі. І додав: – Можу підтвердити, що наступні переговори делегацій відбудуться найближчим часом у Москві".Як нагадують у Reuters, війна в Україні спричинила найбільшу конфронтацію між Москвою та Заходом з часів холодної війни.Високопоставлені дипломати як у Москві, так і у Вашингтоні заявили агентству Reuters у 2024 році, що не можуть пригадати, щоб відносини коли-небудь були гіршими.Адміністрація президента США Дональда Трампа розглядає конфлікт в Україні як проксі-війну між Сполученими Штатами та Росією, і Трамп неодноразово попереджав про ризик його переростання у світову війну.   

Російський диктатор готується провокувати Альянс, щоби перевірити чи будуть союзники захищатися, чи колективна безпека є тільки на папері. Сигнали "зеленим чоловічкам" Замість того, щоби задовольнитися частиною України, Путін вже хоче атакувати НАТО. Так вважає голова Федеральної розвідувальної служби (BIND) Бруно Каль. На його думку, "у Москві є люди, котрі більше не вірять, що стаття 5 Статуту НАТО (про колективну оборону.- Gazeta.ua) працює. І вони хочуть перевірити". Кремль зацікавлений послабити, або і зовсім знищити вплив США в Європі. Для цього РФ потрібно лише направити "зелених чоловічків до Естонії Причому, вважає Каль, для цього РФ потрібно лише направити "зелених чоловічків до Естонії з метою нібито захисту пригніченої російської меншості". Далі Росія чекатиме, чи надішле президент США американських вояків до Європи, і діятиме далі з огляду на рішення Трампа. Наразі, заспокоює Каль, сигнали, котрі росіяни отримують із Вашингтона про статтю 5, є несприятливими для "зелених чоловічків". "Ми всі на фронті" Із ним не згоден генсек НАТО Марк Рютте. Протягом трьох місяців російський ВПК виробляє скільки продукції, скільки країни Альянсу - за рік, повідомив він під час виступу в Chatham House 9 червня. Розігрів російської військової промисловості доцільний перед новою агресією. Але ще проти кого? Рютте вважає: "Ми всі зараз на східному фронті. Нове покоління російських ракет летить зі швидкістю, що у багато разів перевищує швидкість звуку. Відстань між європейськими столицями складає кілька хвилин. Більше немає Сходу чи Заходу - є лише НАТО". РФ у найближчі п'ять років буде готова застосувати силу проти Альянсу І припустив: РФ у найближчі п'ять років буде готова застосувати силу проти Альянсу. Лише цьогоріч росіяни вироблять півтори тисячі танків, три тисячі БТР, 200 ракет" Іскандер". На додачу, керівник нашого ГУРу Кирило Буданов пвідомив, що РФ домовилася з КНДР про розміщення на її території підприємств із виробництва БпЛА "Гарпія" і "Герань". Сценарій мертвого вождя Бойові дії, найвірогідніше, розпочнуться у країнах Балтії. Данська прем'єрка Метте Фредеріксен якось звертала увагу що у цьому регіоні Росія стає все більш агресивною. Нещодавній інцидент у сеймі Латвії, де депутат Олексій Росліков виголосив провокативну промову на захист прав російськомовної меншини, може бути тестовим прогрівом конфлікту так, як це було і в Україні. На захист Рослікова, проти якого, до слова, порушено кримінальну справу, вже виступив голова російської партії ЛДПР Леонід Слуцький. У 2014 році покійний лідер цієї політичної сили Жириновський заявляв, що у разі великої війни "деякі маленькі держави втрачають перспективу залишитися на політичній мапі світу". Політик мав на увазі Польщу, Румунію та країни Балтії. Жириновський залишається одним із найцитованіших політиків у Росії Цікаво, що небіжчик Жириновський залишається одним із найцитованіших політиків у Росії. Його тезами послуговується ультраправа опозиція, серед якої є чимало соратників розформованої ПВК "Вагнер" Євгена Пригожина. Вони та деякі регулярні частини армії РФ мають досвід бойових дій лише у спекотному кліматі Сирії, Малі та низки інших країн Африки, а також у помірних широтах України. Тому набуття навичок бою у холодному кліматі - логічний крок, якщо є плани на Третю світову війну. "Доки НАТО не піде" У The New York Times звернули увагу на відбудову військової інфраструктури та заснування Росією нових військових баз уздовж кордону з Фінляндією. На спільних американо-фінських військових навчаннях гіпотетичним супротивником виступала Росія. Частину бійців країна-агресорка спрямує проти Фінляндії Фінські військові переконані: якщо РФ вдасться виторгувати собі паузу на вигідних умовах у війні в Україні, то частину бійців країна-агресорка спрямує проти Фінляндії. Ми боремося із ситуацією, котра може перерости у Третю світову війну, заявив президент України Володимир Зеленський. На масштабніші плани натякнув заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков. Війна в Україні не завершиться, "доки НАТО не піде", застеріг він. Кремль не хоче, принаймні, зараз, бути ініціатором Третьої світової. Але сценарій початку бойових дій у Москві, схоже, вже намалювали. "Росії доведеться відповідати на агресивні дії з боку країн НАТО", - погрожує речник Путіна Дмитро Пєсков. Навколо "Іскандера" "Агресивні дії" у Кремлі трактують широко. Зі слів очільника МЗС РФ Сергія Лаврова, відмова підтримати мораторій Путіна на розміщення ракет малої та середньої дальності (РМСД) після припинення дії Договору щодо них, "НАТО "демонструє свою сутність як інструмент агресії та конфронтації". Ініціатором припинення Договору про РМСД був Дональд Трамп. Американці вважали, що його порушували російські "Іскандери", котрі мають фактичну дальність понад 500 кілометрів (офіційно - до 500 км). Якщо новий Договір про РМСД укладено не буде, то НАТО та окремо - США і РФ зможуть розміщувати далекобійні ракети там, де захочуть. За оновленою військовою Доктриною РФ, це може бути кваліфіковано як агресія. Акцент на РМСД відсилає до 1987 року, коли США уклали такий договір зі СРСР щоб уникнути Третьої світової війни, безумовно, ядерної. Підготовка триває Самі розмови про агресію РФ проти НАТО можуть підірвати довіру до механізму колективної безпеки, розповів Gazeta.ua політичний аналітик Олександр Кондратенко. Судячи з його слів, цим Кремль почав реалізовувати багатоходівку на зіткнення із Заходом. "Україні Москва відводить роль свого полігона, - припускає експерт. - Звідси висновки про технології, тактику, логістику нової війни". У разі перемир'я з Україною Росія переформатує свою армію для операцій проти НАТО, вважає Олександр Кондратенко, найбільш вірогідним періодом для цього є 2027-2030 роки. Однак "навіть якщо станеться Третя світова війна, про яку говорив Зеленський, далеко не всі зацікавлені сторони готові підтримати Росію або "впрягтися" за Європу", припустив експерт. Показовим стане розвиток ситуації в Україні та навколо неї найближчим часом. Якщо ціни на нафту залишаться хоча би такими, як нині, "із Росією станеться те, що і з СРСР", каже Кондратенко. Спочатку розхитаємо Схоже, цього не виключають пострадянські країни. Президент Казахстану уклав угоду про безпекову співпрацю з Великою Британією та створив війська територіальної оборони на випадок можливої агресії "з підтекстом, що це може бути Росія", зазначив Gazeta.ua політолог та український дипломат Вадим Трюхан. Можливим задумом Путіна він вважає повернення на кордони 1997 року та провокації у державах НАТО, не обов'язково у країнах Балтії, хоча там найзручніше. Це можуть бути Польща, Фінляндія. "Путін зневажає Трампа, котрий боїться прямого зіткнення з РФ і не відповідає за свої слова", - наголосив Вадим Трюхан. Не виключено, саме ця слабкість надала підстави Путіну думати про війну з НАТО, або й зазіхати на більше, вважає експерт.