Тренд пошуку "Творець"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки
Фільтр новин
Ми переходимо у нову культуру пам'ятань: Дробович про створення Національного військового меморіального кладовища та концепцію Національного Пантеону
Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував. Проєкт спільно створюють український ПЕН та телеканал "Еспресо".  Почнемо з питання про загальний меморіал, місце вшанування наших героїв. Чому за 30 років у нас не виникло такого місця пошанівку героїв битв різних часів? Натомість у нас є Парк Слави у центрі Києва, який став місцем радянських вшанувань та комуністичних шабашів. Тут є декілька причин. Перш за все, якщо ми говоримо про тривалість української державності, де українці дійсно є повноправними власниками процесу, не радянської псевдореспубліки, яка начебто була суверенною за конституцією, але ми всі розуміємо, що це була просто колонія Москви або залежна територія від Москви, то фактично 30 років для держави це не так багато. Відповідно, нація, яка намагається якби опанувати саму себе, свій символічний простір, потребує часу для того, щоб побудувати такий меморіал. Фото: theukrainians.org   Але з іншого боку багато українців, зокрема інтелектуали ХІХ століття, відчували, що українська нація - це спільнота, яка дуже довго мандрує до самої себе. І в частині суспільства, у політичному класі могла б виникнути ідея та наполегливість створити такий меморіальний об'єкт навіть у 1990-х. Однак ми бачимо, що це так і не стало сильною політичною тезою ні у 1990-ті, ні у 2000-ні роки. Якщо говорити про місця пам'яті, то виникли деякі, зокрема біля парламентської бібліотеки невеликий меморіал, який побудований, до речі, містом. Цей меморіал присвячений Революції Гідності, героям Небесної Сотні. Меморіалізація Небесної Сотні у якомусь сенсі стало цим місцем, простором пам'яті, що пробуджує оцей запит, про який ви говорите. Але з концептуальної точки зору нормально опрацював цю ідею тільки Український інститут національної пам'яті (УІНП) десь вже після 2015 року. Там були експертні групи й Кабмін затвердив оргкомітет. Ще за Володимира В’ятровича (голова УІНП у 2014–2019 рр.) це почалося, і ми подали проєкт військового меморіального кладовища, навіть підібрали декілька варіантів місць. Зараз є два найбільш авторитетні місця. Перше - там, де зараз Арка свободи українського народу, колишня Арка Дружби народів. Це перша локація, яка первинно обговорювалася як одна з найбільш ймовірних. А щодо другої локації, ми переговорили з керівником Національного Заповідника Києво-Печерської Лаври паном Остапенко, біля Лаври є стародавній київський локус (від лат. locus — місце) - соляна гірка, де цей знаменитий єпископ Московського патріархату Павло "Мерседес" набудував якихось незаконних будівель. Той локус також розглядається, як одна з можливих локацій для побудови такого національного Пантеону. Розумію, що зараз війна, але поки що уряд вже декілька років не приймає і не дорозглядає проєкт концепції цього Пантеону. Логіка була така - трирівнева система пам'ятань на сектори військових поховань у всіх населених пунктах. Було понад чотири сотні у 2015-2016 роках. Тобто на усіх кладовищах є сектор військових поховань, це перший рівень. Другий рівень - Національне військово-меморіальне кладовище, це біля Києва великий простір, про який ми далі будемо говорити. І третій рівень - Національний Пантеон. От така архітектура оцієї системи пам'ятань була запропонована УІНП. Мені здається, вона доволі логічна, дещо більш класична. "У нас нема такої інфраструктури пам’яті, і загалом у світовій тенденції ми приходимо у нову культуру пам'ятань". Нам треба завершити цей гештальт старого, класичного, і далі не перешкоджати творенню нових меморіалів. Нещодавно у Вишгороді відкрився меморіал "Хрест Героїв", який є прикладом сучасного меморіалу. Парк Вічної Слави в центрі Києва, до речі, біля Лаври, був побудований ще у 1957 році. Там поховані якісь радянські військові, серед яких українці, і там є Вічний вогонь. Через те, що це місце не було переосмислене, воно стало місцем, де проходили на 9 травня проросійські мітинги. Чому ми не могли допоховати туди, в цей Парк Вічної Слави, прах наших вояків з різних полів битв і зробити це Пантеоном? Мені здається, це було найкраще місце пам'яті, такий символічний знак вшанування невідомого українського вояка. "Я б хотів просто зауважити, що Пантеон, принаймні у тій концепції, яка зараз обговорюється, це не тільки військовий Пантеон, тому що українську спільноту, українську націю, як і український простір відтворює не тільки військова слава". Видатні діячі мистецтва, науковці, творці зараз серйозно обговорюють теми, щоб Пантеон відображав оці різні етапи поступу, щоб це були і Великі князі минулого, і гетьмани, і письменники, тобто люди, які є представниками різних груп. І в цьому щось є. Чому ми такого не зробили? Це проблематичне питання, тому що воно показує зокрема і наше ставлення, як спільноти, до пам'яті про Другу світову війну. Російський наратив, всі ці скрєпоносці намагалися інструменталізувати місця пам'яті про Другу світову війну, застовпити це як руський мир, радянський простір і так далі. У них не вийшло до кінця. Наприклад, Музей історії України у Другій світовій війні. Вони дуже намагалися створити з нього простір такого радянського символу, але у них не вийшло. Тобто і сам музей пручався, і науковці пручалися, був спротив місця. Тому з одного боку у 1990-ті та 2000-ні роки ніхто б навіть не задумував такого, бо це не була проблематизована пам'ять про Другу світову війну. А після 2000-х років, навіть після прийняття у 2015 році декомунізаційних законів, якщо уважно подивитися в пакеті з декомунізаційними законами був закон про увічнення пам'яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. І цей закон - це розпис всіх тодішніх партій парламента в тому, що вони не чіпають пам'ять Другої світової війни, тобто свідомий компроміс. Зал голосує декомунізацію, українська культура, так би мовити, не торкається теми Другої світової війни в критичному сенсі переосмислення. "Таким чином з одного боку декомунізаційне законодавство запустило цей процес викорінення радянського, а з іншого боку - поставили табу на торкання теми Другої світової війни". Тема серйозного переосмислення Другої світової війни для росіян була принциповою, бо це частина "скрєп". Для частини суспільства так і не відбувся цей дискурс у 1990-х та 2000-х роках. Всі розуміють, що це важлива пам'ять, бо ми втратили від 8 до 10 млн людей у Другій світовій війні. Для нас ця тема ніколи не зникне, але як відійти, як торкнутися, перевернути навіть з політичним лідерством, тобто президент, парламент не могли торкнутися цієї теми й до повномасштабної війни так і не торкнулись. Вже тільки з прийняттям законів про подолання імперської спадщини фактично були зняті ці запобіжники. Зараз ми серйозно можемо про це говорити, а до того ніхто не торкався. Навіть самі великі та яскраві патріоти поодиноко намагалися, зокрема УІНП намагався підіймати цю тему, але на найвищому рівні це все гасилось. Я пригадую, що першим цієї теми торкнувся Віктор Ющенко, коли він виступав біля цього музею Другої світової війни туди були запрошені і радянські ветерани, і вояки УПА. Він сказав, що усі люди, які воювали у Другій світовій війні за незалежність України, є нашими героями, ми їх вшановуємо. Але стояв гул, люди не сприймали, суспільство не було готове. А тепер ми готові, сакральність впала. Що заважало нам після 2014-2015 років це зробити, що зараз заважає? Після 2015 року сакральність не впала. Декомунізаційні закони фіксують недоторканність цієї теми. Подивіться, як виглядає архітектура цього закону, що крім місць пов'язаних з пам'яттю про Другу світову війну, крім пам'яток Другої світової війни там все виключено, тобто цей простір був наче поставлений на паузу. Фото: theukrainians.org Ніхто ж не каже, щоб щось викидати з Парку Слави, а допоховати, щоб це перестало бути лише тільки символічним радянським меморіалом. Дивиться, як виглядає здоровий процес роботи зі складною пам'яттю: ми запускаємо суспільну дискусію, яка триває декілька років, може п'ять років. Наприклад, ставляться питання про те, що треба змінити назву меморіалу чи серії меморіалів з "1941-1945" на "1939-1945". Це запускається, держава має підтримувати цей дискурс, не ставити заборону, що пам'ятки взагалі не чіпаються, а каже, що треба переосмислити, на політичному рівні посилається. А цього не було зроблено. Відповідно, перша частина - це суспільно-експертна дискусія, друга - держава приймає результати суспільно-експертної дискусії, третя – держава підтримує ключові об'єкти, починає фінансувати та показує приклад. А далі вже на місцях органи місцевого самоврядування підтримують свої місцеві меморіали. Ось так би мало виглядати. Кожен з цих етапів може займати декілька років. Але цей процес так і не був запущений у 2015 році. Точно можу сказати, що у 2019 році ми запустили цей дискурс про подолання імперської спадщини, яку називають декомунізацією, і на юридичному рівні почали це просувати. І на наш запит, як держави, зреагували економічне середовище, громадянська спільнота, тому це питання зараз вже легше йде після початку війни. Цей процес сам по собі не станеться, тут потрібно лідерство. Це питання має бути поставлено голосом держави. Щодо символічних просторів маю останнє запитання, про Байкове кладовище у Києві як принцип такої собі ціннісної шизофренії, коли напроти могил дисидентів Стуса, Литвина і Тихого поховання якихось КДБшних генералів. Що з цим робити? Оскільки питання місць поховань ще більш складне і делікатне з точки зору законодавства, ніж навіть у місць пам'яті, то найкращий спосіб - це спеціальна програма чи зусилля держави з посилення оцих локусів. Наприклад, ми зараз обговорюємо реставрацію могили Лесі Українки, яка на тому самому Байковому цвинтарі. Відповідно, якщо держава зробить реставрацію алеї на цьому кладовищі, модернізує, поставить належні меморіали, наприклад, Грушевському чи Лесі, чи іншим постатям, то це вже буде жест, який змінює цей символічний простір. Але це не тільки добре побажання, а й політичне розуміння цього процесу, лідерство, щоб, наприклад, в час війни сказати: ми виділимо на це певну суму коштів з бюджету. Тобто це політична відповідальність: сказати, що це буде так, тому що це правильно. І далі складова - виділити ці кошти, бо роками у 1990-ті, 2000-ні, 2010- ті всі тільки базікали про те, що культура важлива. "Навіть зараз багато розказують, що культура важлива стратегічна сфера, але до того, як тільки доходить до бюджетних призначень. Держава має показати приклад, не тільки базікати". Єдине виключення - це Ющенко і то тільки з проєктами, що пов'язані з Голодомором. Тобто за Ющенка слова перестали розходитися зі справою у питаннях меморіалізації. Але це була тільки крапля в морі, це був тільки початок. Системності цього ніколи не було, на жаль, у сфері культури. Нам важлива нація, яка пам'ятає, вшановує і в символічному просторі фіксує важливість, як маяки із минулого, світло, яке вони посилають вперед, в майбутнє. Фіксує цих героїв, цих видатних постатей минулого, але робить їх частиною живого життя, живої дискусії суспільства, науковців. Бо, якщо цього не буде, ми матимемо прекрасні фоліанти, мертві меморіали, на які просто ніхто не буде ходити. Власне про занедбаність могил. Згадали про Лесю Українку, але є багато інших могил українських письменників чи історичних діячів, які у дуже занедбаному стані. Хто повинен опікуватися цими могилами, це УІНП чи якісь міські служби? Яким чином це мусить юридично працювати? Фото: theukrainians.org   Це зараз виглядає так, що, якщо таке кладовище як Байкове, у якого особливий статус, то це відповідність служби цього кладовища. До речі, воно належить місту Києву, це вони зобов'язані опікуватися про нього. Але одна річ опікуватися, що там пару раз на рік серебряночкой олдскульно напис оновити, а інша річ фандрайзити (від англ. fundraising - збір коштів), запускати громадське обговорення та процес привернення уваги. Але по-хорошому це мали б бути громадянські ініціативи бізнесу, який показує приклад, що от ми беремо опіку над оцією могилою. А в ідеалі взагалі це мав би бути державний реєстр, щось на типу національної програми опіки за місцями пам'яті, місцями останнього спочинку найважливіших постатей історії України. І цей список має формуватися, за ним мають доглядати. Мені здається, що є такий термін у сучасному законодавстві - люди з особливими заслугами перед державою. У них там є процедура безкоштовного поховання, створення меморіалу. Але це має бути не про партійних чи високопосадовців, а саме про таких людей рівня Стуса, бо, при всій повазі, ні один з там похованих представників найвищих посадовців незалежної України не дотягує до рівня Стуса. Відповідно, могила Стуса чи Миколайчука має бути такою, щоб було видно це. Очевидно, мала б бути державна програма. Але я вас запевняю, як тільки ми зашлемо від себе таку програму, то Мінфін нам скаже: додаткові видатки державного бюджету не передбачено, до побачення. А це має бути політична воля, це має бути принципово. Наприклад, є інформаційний фронт, є фронт у сфері культури, є топові майданчики, де ми можемо перемагати. У нас вже давно війна у сфері культури з Росією. І щорічно нам треба мати декілька мільйонів доларів у бюджеті на переклади на інші мови таких книг, як Лариси Якубової (український історик), яка розглядає всю анатомію рашизму, чи Олени Стяжкіної (українська письменниця, професорка історії), чи переклади Тімоті Снайдера (американський історик) і так далі. Ми маємо це робити, бо, якщо не ми, то цього ніхто не зробить. Відповідно, це конкретна програма, конкретні кошти, і не такі великі гроші. Суспільство має приходити до своїх депутатів, брати їх за піджаки та питати: ти подав до державного бюджету цей пункт? чому ти не підтримав Інститут пам'яті? Але більшість громадян зайняті іншими питаннями й депутати зайняті іншими питаннями. Ми маємо посісти цю державу нарешті, використати її для блага цієї ж держави. Пригадую виступи Світлани Алексієвич (письменниця), коли вона отримала Нобелівську премію, то приїжджала і зустрічалася зі студентами, здається, у Могилянці. І тоді вона сказала про радянських людей, що постгеноцидні нації дуже легко переступають через своїх полеглих, бо їх було стільки мільйонів, що звикли до того. Чи не тому ми не шарпаємо наших політиків і займаємося своїми справами, бо ми є постгеноцидна нація? Чи це якось пов'язано з тим, що ми достатньо не шануємо героїв? Тут як мінімум три причини, можливо, фахівці й більше назвуть, ніж я. Перша причина - це те, що, можливо, нам страшно усвідомити, скільки ж таких могил може бути. Тобто навіть підійти до цієї теми, скільки ж таких людей лежить по всьому простору сучасної України. Це певна така система перестороги, страху. Друге - треба визнати, що 1990-ті роки були дуже складні в економічному плані. Це був час, коли люди реально виживали. Хороші родини, які б мали у першу чергу стати совістю цієї нації, змушені були торгувати панталонами на стадіонах, щоб виживати. У тебе троє дітей, місяцями не сплачують зарплату, і тобі просто психологічно важко піти комусь щось розказувати про чиїсь могили. Третя причина – безпорадність, яку культивувала радянська система, яка була заточена на те, що людина не вмішувалася у ці справи. Тобто простір громадянської відповідальності радянської людини мав закінчуватися дверми її квартири. І держава чужа, відповідно, не могли опанувати чужу державу. Це навіть абстрактно звучить: під'їзд чужий, тому там завжди напльовано. І це тільки зараз, коли ми поступово створивши ОСББ, коли по-іншому вибудували стосунки з приватною власністю, ми почали трішки розширятися, то разом з сусідами прибрали під'їзд, далі почали садити квіти навколо будинків, далі децентралізація. Ми почали відчувати громаду. Потрошку вибудовується розуміння, що це моє, це наше, це спільне. Відповідно, поки цього не було, це були якісь чужі могили чужої родини. Ці три фактори точно вплинули й, розуміючи це, працюючи з цим, змінюючи потрошки це конкретними прикладами, держава повинна заохочувати та підтримувати. Але вона не буде робити замкнене коло, допоки ми, як громадяни, не почнемо це вимагати. Представники державної влади - це ж ми самі. Я, наприклад, у 2019 році не був представником органу влади, а на свою голову пішов на цей конкурс і потрапив у цю систему. Правильний шлях - працювати на всіх нас, тільки так ми опануємо цю державу, змінимо цей підхід і нарешті у нас з'явиться цей перелік місць пам'яті, за які ми відповідаємо, всі разом і кожен принципово. Чому так довго відбувається дискусія пошуку місця, прийняття закону про Національне меморіальне військове кладовище? Я почну з передісторії, щоб нічого не упустити, бо це важливо для логіки розуміння. Найперший проєкт кладовища виник ще з якихось часів майже за Януковича, зібралися якісь генерали, бо десь в Росії побудували військове кладовище, і оці всі заслужені-перезаслужені ветерани у тому числі й ще радянських систем хотіли мати теж собі хороше місце. Але цей проєкт не взлетів. Потім уряд дав розпорядження - чи у 2015, чи у 2016 році, я вже забув - зокрема Інституту нацпам'яті розробити концепт. УІНП ще тоді розробив цей проєкт, були консультації. І у перших же консультаціях з Держгеокадастром виникла конкретна земельна ділянка для цього цвинтаря, бо потрібно було багато державної землі, декілька сотень гектарів. "Всі розуміли, що це має бути фундаментальний простір пам'яті на століття, тоді ще ніхто не думав про повномасштабну війну". Відповідно, єдина ділянка, як підходила, тоді говорили про Віту-Поштову (село у Фастівському районі Київської області), а зараз це Гатнянська громада (село Гатне Фастівського району Київської області). І тоді постала ця ділянка, яка з рештою зараз вже затверджена, і сам інститут її пропонував. Це сусідня ділянка з Південним кладовищем, що є плюсом, бо там дорога на Одесу, а це велика траса, яка дозволяє багатьом зручно під'їхати. Крім того, поряд вже існує цвинтар, відповідно, санітарна зона дотримана. Також ще один плюс, там лісиста місцевість, якщо подивитися, то це перемежований деревами простір. Потім Інститут розробив закон про кладовище разом з Міноборони, мені досталися ці походи на всі проблемні групи, на яких погоджувалася низка принципових пунктів. Ми вибороли, що це має бути державний цвинтар з меморіалом, з відповідною інфраструктурою і так далі. А закон, на жаль, був прийнятий тільки у 2022 році після початку повномасштабної війни. "Однак сама боротьба за цей закон розтягнулась на роки. Я думаю, якби не війна, ми б ще за цей закон бодалися". У 2022 році почалася, як я називаю, вакханалія. Почалися фонтанування ідеями, бо закон не фіксує місце, закон фіксує цвинтар. І тут починають: а давайте побудуємо на Лисій Горі або у Бабиному Яру, або на Співочому полі. Ми не встигали відкоментувати. А родини загиблих чують цю історію і думають, що дійсно в центрі Києва було б непогано, але потім вони починають стикатися з елементарними питаннями. Чи знайдемо ми десь у центрі Києва 100+ гектарів? Ні, бо немає в центрі Києва 100+ гектарів. Одна з таких, я вважаю, провокаційних ідей була зробити цей цвинтар у Биківні (північно-східна околиця Києва) і це була, мабуть, остання крапля, бо багато родин дуже сильно за цю локацію взялися. А чому? Тому що їм сказали, що це майже в Києві, що там багато місця, але їм не сказали одну дуже важливу річ, що це місце пам'яті уже в якому, на жаль, в цьому лісі, скоріш за все, з дуже високої ймовірності будуть масові поховання часів сталінських репресій. І тут включився ще один оцей тригер, що більшість наших людей, навіть деякі високопосадовці не в курсі й не усвідомлюють цієї проблеми. Биківня навіть не фіксувалася як отаке місце пам'яті, яке не можна чіпати. Це була серйозна історія дискомунікації, люди були спровоковані. До нас приходять родини, яким кажемо, що ми первинно пропонували це робити в Гатному. "А потім це все вийшло у політичні спекуляції, бо частина парламенту внесла проєкт закону під Биківню і Рада проголосувала". Але президент не підписав його. Розкажу детальніше. Мені дзвонять з Офісу президента, а я на фронті під Оріховим на Запорізькому напрямку, і питають: а у чому проблема щодо Биківні? Я пояснив, на що президент сказав, що це слушно і чому раніше це не врахували. Виходить, що парламент проголосував, а президент розуміє, що буде біда, що ще на 5 років чи скільки ми там зможемо застрягнути, і тоді ініціюється питання зміни місця. Відповідно, щодо місця під це кладовище повертаються до Гатного, яке ми одразу і пропонували. Парламент голосує на підтримку рішення уряду за ділянку в Гатному. Але мене вразило, що понад 300 депутатів підтримали це за виключенням однієї фракції, яка говорила, що президент не поважає парламент і не підписав щодо місця у с. Биківня. Це стало дуже некрасивою політичною ситуацією. Здається, ніхто з депутатів проти не проголосував, були ті, хто утрималися. Знаєте, цей кейс говорить, що ми дуже часто не можемо переступити через політичні амбіції, навіть в таких дуже важливих питаннях. Прем'єр дав доручення за пів року 2024-го побудувати перший сектор. Яка ідея цього великого простору меморіального кладовища? Закон передбачає, що це має бути великий об'єкт, де буде музей, який розповідає про історію війн, які вела Україна, у які часи та чому власне це місце пам'яті представляє різних борців за свободу України. Велика частина цього музею буде присвячена сучасній війні, бо більшість, на жаль, місць поховань, хоча первинно так не передбачалося, але вона звісно буде тим людям, які загинули у цій війні. Потім уже, після перемоги, спокійно доживуть, а коли помруть, то матимуть право бути поховані на цьому кладовищі. Також має бути великий Національний меморіал, який вшанує всіх загиблих, всіх, хто боровся. Далі там має бути великий крематорій, тому що у нас не вистачає крематоріїв. Міський крематорій у Києві уже не витримує навантаження, ця інфраструктура стара, взагалі старі технології, які треба реставрувати. Відповідно, цей крематорій обслужить сам цей цвинтар та допоможе з цією інфраструктурою. Далі передбачається, що там будуть великі простори, колумбарії. Будуть сучасні технічні та адміністративні будівлі, архів, який буде вести список тих людей. Можливо, навіть будуть виробничі майстерні. Військове меморіальне кладовище - це дисциплінарний простір, який чітко обмежений вимогами, кращими світовими зразками лаконічності, стандартизації. Будь-яка родина не зобов'язана ховати на військовому кладовищі, а має право вибору, або поховати на цвинтарі своєї громади у секторі військових поховань, де їй зручно, або на військовому меморіальному кладовищі. Розкажіть, які є варіанти надгробків. Є два варіанти надгробків, на яких ми наполягаємо, також і архітектор, і більшість людей на круглому столі теж підтримують це. Перший і основний варіант - це козацький хрест.  "Якщо ми подивимося традицію поховання воїнів в Україні, то традиції ховати воїна під козацьким хрестом понад 500 років".  Це дуже важлива традиція, причому Одещина, Черкащина, Київщина, Тернопільщина, Вінниччина - знайдіть старий цвинтар 200-300 років і там скрізь буде козацький хрест. Для нас принципово, що козацький хрест має бути основною меморіальною надгробною фігурою на цьому кладовищі, тому що не у всіх країн є історія в 500 років. А у нас є конкретна меморіальна традиція поховання воїнів під козацьким хрестом і це надзвичайно важливо зберегти. Тобто це вже не релігійний сенс, а просто культурний сенс. Так, значно більше, ніж про релігію. Багато людей були поховані під козацькими хрестами. Вахтанг Кіпіані, український історик і популяризатор історії, досліджував один з цвинтарів в американському містечку Баунд-Брук, де поховано дуже багато українських військових армії УНР. Він каже, що навіть там близько 70% хрестів, бо люди вибирали козацький хрест, хоча в Америці вільний простір, свобода вибору. Це перша форма надгробків, тобто спочатку вирізається плита, а потім з неї хрест. Але для людей, які не сповідують християнство, для яких принципово не бути похованим під хрестом, то тоді з цієї плити не буде вирізатися хрест, а буде рівна плита, на якій буде зображений відповідний релігійний символ. Цвинтар буде мати два таких варіанти надгробки, людина сама вибере, тому ніякої проблеми. Чи роботи вже почалися і коли ми вже будемо мати цей простір завершеним? Найкраще на це питання відповість Міністерство у справах ветеранів, у них є державна установа, яка цим займається. Наскільки мені відомо, роботи почалися, проведено геологічне дослідження на території, є вже ескізний проєкт, зараз працюють над документацією і готують ділянку під будівельні роботи.
we.ua - Ми переходимо у нову культуру пам'ятань: Дробович про створення Національного військового меморіального кладовища та концепцію Національного Пантеону
Творець всесвіту Відьмака працює над новим романом популярної серії
Поки мільйони фанатів всесвіту Відьмака чекають на нову трилогію ігор від CD Projekt RED (а чекати доведеться довго), автор культових
we.ua - Творець всесвіту Відьмака працює над новим романом популярної серії
Слідами творців Доллі. Через майже 30 років Китай клонував пару найкращих тибетських кіз (відео)
Китайські дослідники заявили, що для клонування використовували ту саму техніку, за допомогою якої створили вівцю Доллі.
we.ua - Слідами творців Доллі. Через майже 30 років Китай клонував пару найкращих тибетських кіз (відео)
Ілон Маск подав до суду на творців ChatGPT, звинувативши їх у "зраді ідеалів"
Бізнесмен вважає, що після співпраці з Microsoft стартап фактично перетворився на дочірню компанію техногіганта.
we.ua - Ілон Маск подав до суду на творців ChatGPT, звинувативши їх у

Ця ж новина в інших джерелах:

Збір на допомогу ЗСУ

Відома волонтерка Наталія Юсупова допомагає військовим, які знаходяться на передовій і намагається закривати їх потреби в БПЛА та засобах зв'язку.

Закликаємо підтримати її ініціативи та долучитись до збору коштів для допомоги ЗСУ: https://send.monobank.ua/jar/62bAtM3t8z.

Більше інформації про Наталію: https://www.patreon.com/nyusupova, https://www.facebook.com/nataliya.vetvitskaya.

we.ua - Збір на допомогу ЗСУ
Як назвати сина у 2024 році: поради та світові тенденції
У 2024 році, коли кожне ім'я має свою історію та символіку, вибір стає ще більш вагомим рішенням для батьків. Деякі з них обирають класичні імена, що переживають випробування часом, тоді як інші шукають найновітніші тренди та модні варіанти. Давайте розглянемо деякі варіанти та тенденції в іменах для хлопчиків у 2024 році, які можуть бути корисними для майбутніх батьків. Як обрати ім'я для дитини? Обрати ім'я для дитини - це важливе та відповідальне рішення, тому важливо врахувати низку факторів. Ось кілька порад, які можуть допомогти в цьому процесі: Значення та символіка - досить важливі. Батьки при виборі імені шукають те, яке відображає певні якості або цінності, які вони хочуть передати своєму малюкові. Крім того, для більшості важливо розуміти значення імені та переклад, якщо воно має давньогрецьке або латинське походження. Культурні та сімейні традиції. Багато сімей віддають перевагу іменам, які мають особливе значення в культурі їхнього народу або, наприклад, передаються від покоління до покоління. Можна пошукати в родоводі цікаві варіанти та знайти гарне старовинне ім'я. Деякі батьки роблять цей вибір, виходячи зі звучання та гармонії з прізвищем або ім'ям по батькові, щоб уникнути немилозвучності або комічних ситуацій. Ще один підхід – унікальність. Пошук цікавого та незвичного імені, яке б виділило дитину серед інших. Проте варто пам'ятати, що занадто нестандартне ім'я може створити проблеми у майбутньому, тому у цьому питанні важливо не переборщити. Історичні події. Масштабні події та особистості, які мали важливий вплив на життя суспільства, теж відображається у виборі батьків щодо імені дитини. Важливо також враховувати власні вподобання та інтуїцію. Обираючи ім'я для дитини, варто слухати своє серце та відчуття, оскільки це ім'я буде звучати протягом усього життя людини. Фото: Freepik Популярні імена в світі для дітей у 2024 році Вибір імені для дитини - це важливе рішення, яке відображає бажання батьків надати своєму малюку особистість та ідентичність. Враховуючи, що модні тенденції в цьому аспекті можуть змінюватися з роками, деякі батьки шукають ім'я, яке випереджає час та залишиться актуальним незалежно від моди. Фахівці рекомендують обирати ім'я, яке відповідає не лише поточним модним тенденціям, але й має глибоке значення для батьків та дитини. "Ідеальне ім'я для дитини у 2024 році - це ім'я, яке випереджає модні тенденції, має особисте значення та визначає особистість", повідомила експерт по іменах та творець "Nameberry" Памела Редмонд. Значний вплив матимуть імена, які обиратимуть зірки для своїх дітей. Тенденція використовувати "дівочі" імена для хлопчиків, а також "хлопчачі" імена для дівчаток, теж стає все більш поширеною, і це частково пов'язано з впливом відомих особистостей. Знаменитості, які обирають унісекс імена для своїх дітей або пропагують цю ідею в ЗМІ, створюють нові модні напрямки. Це допомагає змінити уявлення про те, яке ім'я "підходить" для певної статі, відкриваючи шлях для більшої свободи вибору та самовираження. Таку ж думку підтверджує фахівчиня з імен Стеф Коффілд у матеріалі статті New York Post. Вона впевнена, що 2024 рік відзначиться значним сплеском популярності гендерно-нейтральних та класичних імен. Також Стеф запевняє, що популярними будуть прізвища у ролі імен. "Я бачу таку тенденцію: батьки хочуть вибрати для своєї дитини класичне ім’я, але щоб воно не входило до сотні найкращих. Їм потрібне таке, аби його всі чули, але у класі не було ще п’ятеро дітей з таким самим іменем", - розповіла експертка.    Крім того, є тенденція щодо вибору імені відповідно до популярних персонажів у різних передачах, кіно та серіалах. Такий вплив  може змінювати стереотипи та сприяти більшій рівності в суспільстві, дозволяючи кожній дитині мати унікальне та індивідуальне ім'я. Експерти в статті видання Mirror стверджують, що у 2024 році особливо популярними будуть такі імена: Артур Агнес Бетті Седрік Долорес Дункан Флоренція Джорджина Марджорі Рей Стенлі Сільвія Популярні імена для хлопчиків в Україні у 2024 році В Україні протягом 2023 року тримали популярність класичні та притаманні для нашого суспільства імена. Тому експерти вважають, що ці імена у 2024 році будуть домінувати: Олександр - ім'я має давню історію та багато значень. Воно походить від грецького слова "Αλέξανδρος", що складається зі слів "захист" та " людина", тому може перекладатися як "захисник людей" або "захисник чоловіків". У сучасному світі це ім'я часто відображає сильну, рішучу та впевнену людину, що зберігає характерні риси лідера та захисника. Марк - походить від латинського слова "Marcus", що може перекладатися як "молоток", або його також пов'язують з богом Марсом у римській міфології, який був покровителем війни та плодючості. У багатьох культурах Марк сприймається як сильне та мужнє ім'я, що асоціюється з характером воїна та лідера. Також це ім'я може вважатися символом стійкості, рішучості та впевненості у собі. Максим - має давнє походження та багатогранне значення в різних культурах. Воно походить від латинського слова "Maximus", що перекладається як "найбільший" або "найвеличніший". У різних культурах Максим вважається символом сили, величі та влади, асоціюватися з лідерством та впливом. Тимофій – це ім'я має давнє грецьке походження та глибоке символічне значення. Воно складається зі слів "τιμάω", що означає "пошановувати" або "цінувати", та "θεός", що перекладається як "Бог". Тобто можна інтерпретувати як "той, хто шанує Бога". Зазвичай люди з ім'ям Тимофій сприймаються як віддані, доброзичливі та високоморальні особистості. Їм також приписують такі якості, як розум, відданість та спритність. Богдан - ім'я має слов'янське походження та складається з двох складових: "Бог" і "дан". "Бог" у цьому контексті означає "божественний", "небесний", а "дан" перекладається як "дарований" або "подарунок". Отже, загальне значення можна інтерпретувати як "Богом даний" або "подарунок небес". Це ім'я часто асоціюється з позитивними якостями, такими як милосердя та великодушність. Богдани зазвичай сприймаються як віддані, доброзичливі та емоційно стійкі особистості. Фото: Еспресо TV Відродження імен Крім того, сучасні батьки дедалі частіше обирають імена, які мають глибоке історичне коріння. Ця тенденція відображає прагнення знайти натхнення в минулому та пов'язати свою сім'ю з традиціями та спадщиною. Давні імена не лише відображають культуру, але мають свою унікальну символіку, що додає їм особливого значення. Обираючи ім'я з історичним корінням, батьки можуть відчувати, що вони передають своїй дитині щось більше, ніж просто звук чи слово - вони передають спадок мудрості та відданості, які знаходяться в основі цього імені. Тому, якщо ви шукаєте саме такий символізм, зверніть увагу на такі імена: Мар'ян - часто такі люди виявляються лідерами, які відзначаються своєю енергією, наполегливістю та рішучістю досягти успіху у житті. Мирон – миролюбні, доброзичливі та психологічно стійкі люди. Вони зазвичай мають здатність принести внутрішній спокій та гармонію в життя інших людей. Дем'ян - люди з цим ім'ям часто є творчими, винахідливими та емоційно чутливими. Вони можуть мати сильну інтуїцію та відчуття емпатії, що робить їх чудовими слухачами та друзями. Всеволод - цілеспрямовані, рішучі та впевненими в собі люди. Вони мають вроджений лідерський потенціал та здатність керувати іншими. Захар - це ім'я має позитивні конотації та асоціюється з мудрістю, духовністю та добротою. Зазвичай Захари надзвичайно віддані своїм ідеалам та цілям у житті. Платон – це ім'я асоціюється з інтелектом, мудрістю та високими ідеалами. Платони часто успадковують творчий та аналітичний розум, мають схильність до глибоких думок і філософських роздумів. Остап - люди з цим ім'ям часто проявляють рішучість, впевненість у собі та лідерські якості. Вони можуть бути енергійними та наполегливими у досягненні своїх цілей, крім того, вони часто мають схильність до авантюр та розвинене відчуття гумору. Вибір імені для сина - це надзвичайно важливе рішення для батьків. Від цього вибору часто залежить його ідентичність та сприйняття навколишнім світом. Отже, нехай цей процес буде наповнений любов'ю, уважністю та вдумливістю, а обране ім'я відображає ваші цінності, сподівання та прагнення.
we.ua - Як назвати сина у 2024 році: поради та світові тенденції
«Манкімен» ─ український трейлер екшену від творців «Джона Уіка»
Незабаром в український прокат вийде екшн «Манкімен», заснований на однойменний розповіді актора та режисера Дева Пателя. Її адаптував для великого екрана сценарист Джон Коллі («Володар Морів: На краю світу»).
we.ua - «Манкімен» ─ український трейлер екшену від творців «Джона Уіка»
Власники telegram-каналів з березня почнуть отримувати монетизацію від реклами
Про це повідомив засновник Telegram Павло Дуров.  Зазначається, що у березні рекламна платформа Telegram офіційно відкриється для всіх рекламодавців у майже 100 нових країнах. Власники каналів у цих країнах почнуть отримувати 50% усіх доходів, які Telegram отримує від показу реклами.  За словами Дурова, канали у його соцмережі щомісяця генерують 1 трлн переглядів. Наразі лише 10% цих переглядів монетизуються за допомогою Telegram Ads. "Щоб забезпечити швидкі та безпечні платежі за рекламу та зняття коштів, ми будемо використовувати виключно блокчейн Ton. Подібно до нашого підходу з іменами користувачів Telegram на Fragment, ми будемо продавати рекламу та ділитися доходом із власниками каналів у Toncoin", - зазначив засновник месенджера. За його словами, це створить доброчесне коло, у якому творці контенту зможуть або перевести в готівку свої тонкойни, або повторно інвестувати їх у просування та оновлення своїх каналів. Довідка. Toncoin - це нативна криптовалюта Ton, що використовується для операцій всередині мережі, транзакцій, ігор, та Nft розроблених на Ton. Напередодні у Головному управлінні розвідки заявили, що Telegram є небезпечним як для інформаційної безпеки, так несе й інші загрози для України.
we.ua - Власники telegram-каналів з березня почнуть отримувати монетизацію від реклами
"Пацани — обирають": у Росії опублікували ролик з кадрами зі "Слово пацана" та закликом іти на вибори
Про це повідомляють російські телеграм-канали. Телеграм-канал Brief поширив ролик з нарізкою моментів із російського серіалу "Слово пацана" про банди підлітків, який закликає йти на вибори президента Росії у березні 2024 року. В одному з агітаційних відео персонаж Вова Адідас звертається до соратників із фразою "Я, якщо що, один піду. Хто зі мною — той зі мною". За змістом ролика це звучить як заклик йти на вибори. Сцена відбувається під саундтрек до серіалу, написаний гуртом "Аигел". Слова у пісні змінені. Перший куплет звучить так: "Вибирати ти маєш сам, тільки сам, тільки сам. Відповідати за вибір сам, лише сам, лише сам. Приходь, приходь, приходь, будь пацаном, Вибирай, голосуй, не залишся чушпаном". У другому куплеті звучить фраза "Щоб не було як у дев'яностих — не ризикуй, приходь, голосуй". У третьому — "Нам піндоси не указ, це зло проти нас". Хто зробив відео – невідомо. Творці та актори "Слова пацана" його не коментували. Російський портал Msk1 стверджує, що "актори серіалу не знімалися в спеціальних агітаційних роликах" - його зробили користувачі інтернету. Музиканти гурту "Аигел" сказали "Медузі", що не причетні до ролика.  26 лютого російські видання "Медуза" та "Важливі історії" повідомили з посиланням на витік документів з кремля, що "Слово пацана" та низку інших проєктів в адміністрації президента РФ презентували як "творчий контент до виборів", який планувалося використовувати у передвиборчій агітації та який мав сприяти "патріотичному вихованню" та переобранню Володимира Путіна. "Слово пацана. Кров на асфальті" - це російський кримінальний серіал 2023 року про молодіжні банди Казані кінця 1980-х років. Він романтизує бандитизм, розбій, зіткнення з правоохоронцями та інші злочини. Цей серіал набув популярності серед українських підлітків та викликав обурення через популяризацію ворожого контенту в Україні.   
we.ua -
Діалоги геніїв. Автор Tesla Ілон Маск не розібрався, як активувати Windows. Слушну пораду дав творець Ethereum Віталік Бутерін
Мільярдер Ілон Маск стикнувся з проблемами під час встановлення Windows на свій комп’ютер. До розв’язання залучили не тільки Twitter-спільноту, а й засновника Ethereum Віталіка Бутеріна і гендиректора Microsoft Сатью Наделла.
we.ua - Діалоги геніїв. Автор Tesla Ілон Маск не розібрався, як активувати Windows. Слушну пораду дав творець Ethereum Віталік Бутерін
Бомбардирські гени батька: гол сина Шевченка вивів Вотфорд у фінал Кубка ліги – відео
Крістіан Шевченко продовжує демонструвати вражаючу форму. Юний форвард став одним з творців успіху Вотфорда U-17. Повний текст новини
we.ua - Бомбардирські гени батька: гол сина Шевченка вивів Вотфорд у фінал Кубка ліги – відео

Ця ж новина в інших джерелах:

Понеділок 4 Березня

8

°

Рвані Хмари

3° - 8°

27 %

1015 мм

5.68 м/с

  • 02:00

    4°
  • 05:00

    4°
  • 08:00

    4°
  • 11:00

    5°
  • 14:00

    9°

Що не так з цим дописом?

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил