Український інститут національної пам'яті

ПОЕТ, ЩО ОБРАВ УКРАЇНСЬКУ

21 вересня минає 80 років з дня народження українського поета-шістдесятника Леоніда Кисельова.

Леонід Кисельов народився у Києві. Батько - дитячий письменник та редактор Володимир Кисельов. Родина була російськомовна та антирадянська.

Кисельови жили у Києві на вулиці Червоноармійській (нині Велика Васильківська). Їх квартира була місцем збору київської інтелігенції. Серед кращих друзів Володимира Кисельова були режисер Гелій Снєгірьов та письменник Віктор Некрасов. Саме в такому оточенні ріс майбутній поет Льоня Кисельов.

Вірші Кисельов почав писати з 13 років. Його поетичний дебют відбувся, коли Кисельову було 16. Добірка віршів з підписом «Леонід Кисельов. Учень 10 класу школи №37, місто Київ» були опубліковані у головному в СРСР літературному журналі - «Новый мир». Головний редактор, поет Олександр Твардовський, отримав ці вірші через посередництво Віктора Некрасова. Отримати дебют у «Новом мире» та ще й для поета-школяра — це була непересічна подія. Однак закінчилася вона скандалом. Серед опублікованих поезій був, зокрема, вірш «Цари», в якому Леонід Кисельов надихався Тарасом Шевченком та критикував російського імператора Петра І. Це обурило московську інтелігенцію, а російський академік Дмитро Благой навіть написав рецензію «Чему учат советских школьников в Киевской школе №37?!». Після цього Кисельова у всесоюзних виданнях не публікували.

Після школи Кисельов вчився на перекладача з англійської мови в Київському університеті імені Тараса Шевченка. Він був людиною широкої ерудиції: читав книги з кібернетики, перекладав англійську класику, розумівся на американському джазі, обожнював грати у футбол та цікавився кінематографом.

Серед друзів поета були українські шістдесятники: Іван Драч, Юрій Щербак, Микола Вінграновський. Василь Стус високо цінував таланти Кисельова: «Серед молодших сучасників найбільше ціную Василя Голобородька. Потім – Вінграновського і, звичайно, Леоніда Кисельова». Водночас поет на відміну від більшості свого оточення був російськомовним автором.

Ще у 1962 році Леоніду Кисельову поставили страшний діагноз - лейкемія. Юного поета, якого вважали «новим Лермонтовим» рятували на найвищому рівні. Однак навіть ліки, привезені з Парижу, не допомогли - Леонід Кисельов помер в 1968 році, йому було 22 роки.

За два роки до смерті, російськомовний поет почав писати та говорити українською мовою. Причому сам собі він пояснити цей перехід не міг, зазначаючи, що просто відчуває в собі потребу говорити та писати українською.

Пам’ять про Леоніда Кисельова збереглася. Вийшли посмертні видання його творів, а в 2013-2014 роках видавництво «Ярославів Вал» опублікувало двотомник «Над київськими зошитами. Над киевскими тетрадями» (вірші, проза, переклади, нотатки, листи, фото), присвячений життю та творчості поета.

АД’ЮТАНТ ПЕТЛЮРИ ТА АСИСТЕНТ ДОВЖЕНКА

8 лютого минає 130 років з дня народження Василя Бутенка (Хмурого) – військового діяча УНР, журналіста, мистецтвознавця, театрального оглядача, одного із перших дослідників авангардного мистецтва в Україні.
Народився у селі Рашівка на Полтавщині, у селянській родині. Здобув освіту у вчительській семінарії селища Великі Сорочинці.

У 1915 року мобілізований на до війська, брав участь у Першій світовій війні. Навесні 1917 року відряджений до 2-го українського полку, який стояв у селі Меджибожі на Вінниччині
У лютому 1918 року брав участь у боях з більшовиками у Києві. Служив в штабі Симона Петлюри, який тоді командував Гайдамацьким кошем Слобідської України. Пізніше обіймав посади коменданта ставки, командира куреня, начальника канцелярії Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри.

Після поразки українських військ потрапив у табір для інтернованих вояків Армії УНР у Калиші (Польща), де читав там лекції з історії української літератури і брав участь у виданні таборового журналу.

У 1922 році повернувся в Україну. Спершу мешкав в Ромнах, а згодом у Харкові. Друкувався у журналах «Культура і побут», «Сільський театр». Був секретарем журналу «Нове мистецтво», який висвітлював театральне, музичне, образотворче й кіномистецтво.

У 1929 році працював асистентом режисера Олександра Довженка на зйомках фільму «Земля». Із титрів стрічки прізвище Бутенка вилучено через те, що був репресований.
Займався перекладами технічної літератури, з літа 1932 року працював у харківському видавництві «Рух». Автор низки книг з мистецтвознавства: «Нотатки про театр, кіно та просторове мистецтво» й дослідження «Мар’ян Крушельницький», «Театральні строї Анатоля Петрицького», «Олекса Новаківський», «Театральні строї», «Йосип Гірняк», «Іван Труш».

Заарештований органами НКВД у 1937 році. Засуджений судовою трійкою до 10 років ув'язнення. Помер 27 січня 1940 року в Самартаборі у віці 44 років.

Ім'я Хмурого (Бутенка) закарбовано на Меморіалі жертвам репресій (художникам), встановленому в Києві, поряд з такими іменами, як Михайло Бойчук та Олександр Мурашко.

🎨 Сьогодні минає 110 років від дня народження Василя Непийпива — живописця, графіка й одного із провідних українських майстрів пейзажу другої половини ХХ століття.

Народився 10 січня 1916 року на Полтавщині. Художню освіту здобував у Полтаві та Харкові, працював у театрі, а згодом став одним із помітних митців повоєнного Києва. Був учасником Другої світової війни.

З 1950-х років активно брав участь у всеукраїнських та міжнародних виставках. Його пейзажі й натюрморти передають красу української природи й архітектури, вирізняються насиченим кольором і ліричним настроєм.

У 1982 році митцю присвоєно звання Народного художника УРСР.
За життя він створив понад 1000 робіт в жанрі пейзажів та натюрмортів. Картини художника популярні серед колекціонерів та зберігаються в музеях світу та рідної для нього – України, зокрема в Національному художньому музеї України в Києві, а також у художніх та краєзнавчих музеях Волині, Житомира, Запоріжжя, Івано-Франківська, Умані, Дніпропетровська, Харкова та інших містах.

✨ Творчість Василя Непийпива — це уважний і теплий погляд на український пейзаж, у якому поєдналися пам’ять, відчуття часу й любов до рідної землі. Його роботи й сьогодні залишаються важливою частиною національної мистецької спадщини.

Цього дня в 1876 році народився художник, іконописець, педагог, хімік і міністр народної освіти УНР – Петро Холодний.

Попри природознавчий фах, ще з юності майбутній художник зацікавився мистецтвом, а починаючи з 1906 року успішно занурився і в педагогіку. Тож у 1917 році його запросили до уряду УНР на посаду товариша (заступника) Міністра освіти. Пізніше Петро Холодний і сам очолив міністерство.

Після поразки Української революції він емігрує на Галичину та оселяється у Львові. 1920-ті роки стали для Петра Холодного як митця найбільш плідними – постійні виставки, участь в мистецьких об’єднаннях, створення багатьох картин і розписи церков.

У своїх художніх роботах він поєднував елементи традиційного іконопису, зокрема візантійського, із сучасними йому віяннями модернізму. Особливо це помітно в церковних роботах Петра Холодного – іконах, вітражах і настінних розписах.

Сьогодні ми зібрали для вас у каруселі кілька робіт цієї непересічної людини.

УЧЕНЬ КУЇНДЖІ Й СПІВЕЦЬ УКРАЇНИ

Сьогодні відзначаємо 150-річчя з дня народження видатного українського художника й педагога В’ячеслава Розвадовського.

Розповідаємо у каруселі про те, як він зумів поєднати академічне мистецтво з освітянською кар’єрою та масштабними просвітницькими проєктами.