22 червня 1941 року, після нападу нацистської Німеччини на СРСР, у львівських в’язницях розпочалися масові розстріли, санкціоновані прокурором Львівської області Леонідом Харитоновим. Радянські установи готувалися до відступу зі Львова, а НКВС мав евакуювати в’язнів углиб СРСР. Після вивезення частини ув’язнених у міських тюрмах залишилися близько 3600 осіб. У наступні дні НКВС продовжував арешти, називаючи затриманих учасниками ОУН, шпигунами, диверсантами та «контрреволюціонерами». На розстрільних списках прокурор Харитонов ставив санкцію на страту визначених в’язнів.

Розстріли тривали з 22 до 28 червня у в’язниці на вулиці Лонцького, тюрмі «Бриґідки», Замарстинівській в’язниці та інших місцях ув’язнення Львова. За оцінкою історика Кая Штруве, у місті було знищено від 2358 до 2752 людей. Документи НКВС фіксують 2072 розстріляних у львівських і золочівській тюрмах станом на 24 червня та затвердження списків ще на 2068 осіб 26 червня; загальна кількість страчених у Львівській області становила 4140 в’язнів.