1906 року в Російській імперії відбулися перші вибори до Державної думи, створеної після революції 1905 року і Жовтневого маніфесту царя Ніколая II. Голосування було непрямим, багатоступеневим і нерівним: виборців поділили на курії землевласників, міщан, селян і робітників, які спочатку обирали виборщиків, а вже ті — депутатів. Один виборщик припадав приблизно на 2 тисячі землевласників, 4 тисячі міських виборців, 30 тисяч селян і 90 тисяч робітників. Жінки, батраки та значна частина найманих працівників права голосу не мали взагалі.

27 квітня 1906 року відбулося перше засідання думи. Тоді від дев’яти українських губерній обрали понад сто депутатів при загальній кількості у 497. До Української думської громади (фракції) увійшли понад чотири десятки осіб. Серед них були адвокат Ілля Шраг, археолог Микола Біляшівський, громадський діяч Павло Чижевський і політик Володимир Шемет. Дума вимагала аграрної реформи, ширших громадянських прав і політичних змін. 8 липня 1906 року Ніколай II розпустив її після конфлікту з депутатською більшістю, насамперед через земельне питання та вимоги обмежити самодержавну владу.