«Релігія — опіум народу» — цю фразу Карл Маркс написав 1843 року у вступі до праці «До критики гегелівської філософії права». Впевнені, що ви багато разів чули цю цитату, але що автор насправді вкладав у неї?

У XIX столітті опіум широко використовували в медицині для знеболення та полегшення страждань. І саме цю властивість Маркс поклав в основу свого порівняння. Повністю відповідний уривок звучить так: «Релігійна вбогість — є одночасно вияв справжньої вбогості і протест проти цієї справжньої вбогості. Релігія – це зітхання пригнобленого створіння, серце безсердечного світу, так само, як вона – дух бездушних порядків. Релігія є опіум народу». Маркс вважав, що віра давала людям розраду, допомагала переносити бідність, безправ’я та повсякденні труднощі.

І насправді афоризм «Релігія — опіум народу» вперше озвучив англіканський священник Чарльз Кінгслі. Він мав на увазі заспокійливий засіб. Карл Маркс був особисто знайомий з Кінгслі, і, можливо, саме у нього запозичив цю фразу.